Аналіз туристичних ресурсів для розвитку релігійного туризму в Індонезії

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Природні, соціально-економічні та історичні передумови розвитку туризму

1.1 Географічне положення та загальна характеристика країни

1.2 Історичні передумови

1.3 Соціально-економічні фактори розвитку країни

1.4 Туристичні формальності

Розділ 2. Рекреаційно-туристичні ресурси

2.1 Природні ресурси

2.2 Культурно-історичні ресурси

2.3 Інфраструктура індустрії туризму

Розділ 3. Туристична спеціалізація Індонезії

3.1 Аналіз місця країни на ринку туристичних послуг світу

3.2 Туристична спеціалізація країни та її регіонів

3.3 Оцінка туристичних ресурсів та інфраструктури для розвитку релігійного туризму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проект розвитку туризму, відповідного нормам шаріату, готується представити Індонезія, яка подібним чином відповідає на збільшений прошарок гостей з мусульманських країн, які обирають для відпочинку напрямки, здатні гарантувати їм цінності ісламської культури і традицій.

Актуальність обраної теми можна пояснити у наявності в Індонезії унікальної ісламської культури, яка притягує любителів релігійного туризму в основному з мусульманських країн Азії та Океанії, таких як: Китай, Сінгапур, Малайзія, Туреччина, тощо. Але прибувають і туристи із країн Європи, яким є цікавий релігійний вид туризму у цій країні.

Необхідність дослідження релігійного туризму полягає в тому, що Індонезія порівняно з іншими молода країна, яка отримала незалежність тільки у 1949 році, але із давніх часів має дивовижну культуру і стародавні традиції.

Індонезія має непоганий потенціал для подальшого розвитку релігійного туризму та може стати одною із провідних країн у цій сфері порівняно з іншими країнами такими як: Індія, Іран, Єгипет, Лівія, Малайзія та інші, тобто ті країни у яких релігійний туризм розвинутий на гідному рівні.

У Індонезії на даний момент розташовано 8 об'єктів, що занесені в список світової спадщини ЮНЕСКО! По підсумкам 2011 року ВВП в сфері туризму становить 8% від загального об'єму.

Цей несподіваний розвиток пояснюється тим, що туристи-мусульмани в останні роки для відпочинку вибирають те, що відноситься до найбільш динамічним в економічному плані країнам, держава в Південно-Східній Азії. Саме для них уряд Індонезії розробив проект розвитку туризму, відповідного нормам шаріату.

Під час підготовки нової програми, яку планується почати втілювати в життя вже влітку цього року, міністерство економічного розвитку і туризму Індонезії вже підписало спільний Меморандум про взаєморозуміння з Радою улемів країни.

Як зазначив генеральний директор розвитку проектів MTCE Фірмансья Рахмін, шаріатський туризм слід розуміти, перш за все, як відпускний напрямок, що розвивається в рамках і з урахуванням канонів Ісламу.

Під шариатским туризмом мається на увазі схема організації поїздки і перебування в країні, яка не суперечить, а, навпаки, враховує цінності, побут і правила поведінки в суспільстві людини, що сповідує Іслам.

Слід зазначити, що так званий шаріатський туризм в останні роки набирає популярність серед все більшої кількості мусульман. Про його бурхливий розвиток свідчить зростаюча пропозиція різних сервісів, таких як халяльні спа-салони та молитовні кімнати в аеропортах, роздільні пляжі на популярних світових курортах та інші види послуг, розраховані на подорожуючих поодинці або з сім'ями мусульман.

Влада країни має намір не просто ввести галузь ісламського туризму, але і зробити його успішним і прибутковим. Завдяки туризму все, що має галузь, в тому числі і послуги, і інфраструктура, вдасться гармонійно поєднати з цінностями ісламської культури.

Мета і завдання цієї роботи полягає у вивченні культурно-історичних ресурсів, характеристика і можливість їх використання у сфері релігійного туризму.

Виконана робота буде мати теоретичне і практичне значення для розвитку релігійного туризму в Індонезії, насамперед теоретичне це — пошук відповідних ресурсів та їх вивчення для можливості використання. Практичне значення полягає у будуванні відповідної туристичної інфраструктури та залучення туристів до проведення туристичної діяльності.

Розділ 1. Природні, соціально-економічні та історичні передумови розвитку туризму

1.1 Географічне положення та загальна характеристика країни

Індонезія, офіційна назва -- Республіка Індонезія -- країна в Океанії та Південно-Східній Азії. Розташована на островах Малайського архіпелагу та західної частини острова Нова Гвінея.

Омивається водами Тихого та Індійського океанів. Є найбільшою острівною державою у світі. Значна частина островів відноситься до Зондських, які в свою чергу поділяються на Великі Зондські та Малі Зондські острови. Має сухопутний кордон з Малайзією (на острові Калімантан), Папуа-Новою Гвінеєю (на острові Нова Гвінея) та Східним Тимором (на острові Тимор).

Столиця Індонезії - Джакарта. Державна мова — індонезійська.

Відрізняється значним етнокультурним розмаїттям. Велика частина віруючих (близько 88% населення) сповідує іслам, що робить Індонезію найбільшою мусульманською країною світу.

Незалежність країни проголошена 17 серпня 1945. Напередодні проголошення незалежності, три роки вона перебувала під японської окупацією, а до того була колоніальним володінням Нідерландів, які почали її освоєння в першій половині XVII століття і об'єднали більшу частину території сучасної Індонезії під своєю владою до кінця XIX століття.

Індонезія має не дуже вигідне економіко-географічне положення так як знаходиться далеко від розвинених регіонів Європи та Америки, не має спільних кордонів із високо розвинутими країнами, окрім Китаю, Японії та Австралії, які знаходяться недалеко та може мати з ними дипломатичні та економічні відносини.

Рис. 1.1. Політична карта Індонезії

1.2 Історичні передумови

На території Індонезії знаходиться один з найбільш ранніх ареалів розселення стародавніх людей. Зокрема тут, в центральній частині острова Ява, було зроблене одне з найзначніших палеоантропологічних відкриттів -- виявлення викопних решток пітекантропа, також відомого як яванська мавполюдина, що являє собою один з підвидів людини прямо ходячої.

Заселення території Індонезії людиною розумною розпочалось близько 45 тис. років тому. В рамках цього процесу виокремлюються декілька великих міграційних хвиль, в ході яких на острови Малайського архіпелагу з континентальної частини Південно-Східної Азії відбувалося переміщення представників різних етнічних груп.

Існування перших державних утворень, назви і розташування яких науці достеменно відомі, належить до пізнішого періоду -- середині IV століття: це Кутай, що розташовувався на східному Калімантані біля пониззя ріки Махакам, і Тарума, яка утворилася на західному краю Яви. Історія Кутая вивчена вкрай слабко і навіть приблизні строки його існування залишаються невідомими, натомість розвиток Таруми простежується доволі докладно аж до її загибелі у кінці VII століття. Проникнення європейських колонізаторів на територію Індонезії, що почалося в першій половині XVI століття, було викликане високим попитом на спеції та прянощі, які вдосталь виростали в східній частині Малайського архіпелагу -- на Сулавесі, Молуккських і Малих Зондських островах -- саме цей регіон становив основний інтерес для європейців. Першими до його освоєння долучилися португальці: у 1512 році сюди була спрямована експедиція під командуванням Антоніу ді Абреу, частина якої на чолі з Франсішку Серраном облаштувалася на острові Тернате і налагодила поставки місцевих прянощів до Португалії.

В останній чверті XVI століття до освоєння архіпелагу приступили інші європейські держави -- Велика Британія і Нідерланди. Першим з британців тут опинився Френсіс Дрейк, який побував на Молукках у 1579 році під час свого кругосвітнього плавання і доставив звідти до Лондона партію прянощів. До кінця XVI століття сюди прямувало кілька британських військово-морських експедицій, які не тільки вивозили прянощі, а й займалися у водах архіпелагу каперством. Голландці опинилися на території Індонезії трохи пізніше (експедиція Корнеліса де Хаутмана, 1596−1597 роки), однак приступили до її освоєння набагато інтенсивніше, за кількістю і складом експедицій вони вже в перші роки перевершили британців.

Нідерландська Ост-Індська компанія (НОІК), яка значно перевершувала за фінансово-економічним потенціалом своїх британських і португальських конкурентів, вже в першому десятилітті XVII століття розпочала створення мережі опорних пунктів в східній і західній частині архіпелагу.

Домігшись фактичної монополії на колонізацію території Індонезії, голландці поступово розширювали свої володіння. Під першочергове освоєння підпали Молукки і Ява. При цьому у безпосередню власність НОІК спочатку анексувалися відносно невеликі ділянки прибережних територій. Основним методом контролю було непряме управління: компанія підкоряла формально незалежні державні утворення архіпелагу, укладаючи з ними в тій чи іншій формі нерівноправні угоди. Незважаючи на успіхи колонізаторської діяльності НОІК, остання чверть XVIII століття стала періодом різкого погіршення її фінансово-економічного становища.

Залежність від НОІК змінилася аналогічними відносинами колонії безпосередньо з Нідерландами, причому подібна трансформація не призвела до скільки-небудь істотних змін системи колоніального управління -- адміністрацією Ост-Індії як і раніше керував генерал-губернатор, що представляв вже не НОІК, а безпосередньо нідерландський уряд. В цей період Нідерланди підпорядковувалися наполеонівській Франції.

В серпні 1816 року Ост-Індія була повернута Великою Британією звільненим від Наполеона Нідерландам за умовами англо-голландської конвенції, підписаної в Лондоні 13 серпня 1814 року. Протягом декількох років адміністрація Британської Ост-Індської компанії намагалася утримати за собою окремі райони Суматри і Калімантану, проте нова міждержавна угода, підписана 17 березня 1824 року в Лондоні, зафіксувала відмову англійців від будь-яких територіальних претензій до голландців.

Важливішим моментом розвитку Нідерландської Ост-Індії на початку XX століття стало становлення інституціалізованного національно-визвольного руху. Створенню відповідних суспільно-політичних структур передував досить тривалий процес формування національної індонезійської інтелігенції та її ідеологічної фрагментації.

В першій чверті XX століття завдяки доволі помірним настроям основних національно-визвольних сил і певному лібералізму голландської адміністрації соціально-політичне становище в колонії залишалося відносно стабільним. До кінця 1920-х років належить входження в активний громадський ужиток самої назви «Індонезія», введеної в науковий лексикон у другій половині XIX століття низкою західних фахівців.

На початку Другої світової війни з огляду на нейтралітет Нідерландів Індонезія не була залучена у військові дії. Однак після окупації Нідерландів в травні 1940 року гітлерівською Німеччиною нідерландський уряд, який перемістився до Лондона, оголосив про участь своїх збройних сил, що залишалися в колоніях, у війні на боці Антигітлерівської коаліції. У травні в Індонезії було введено стан облоги, адміністрація колонії розгорнула масштабні мобілізаційні роботи, на Яві, Суматрі і деяких інших островах були розміщені підрозділи збройних сил союзників -- британців і австралійців.

Незалежність країни була проголошена 17 серпня 1945 року після її трирічної окупації збройними силами Японії. Становлення суверенної держави супроводжувалось тривалою збройною боротьбою з голландцями, які намагалися відновити свій контроль над колишньою колонією.

Епоха, що розпочалася після придушення перевороту 30 вересня 1965 року, отримала офіційну назву «Нового порядку». Відсторонення від влади президента Сукарно відбувалося поетапно. 11 березня 1966 року під тиском військових ним був підписаний указ, за яким Сухарто надавалося право вживати від імені президента будь-яких заходів, необхідних для підтримки безпеки і порядку в країні.

Сформований Хабібі уряд розгорнув програму широких політичних перетворень, ключовим етапом якої стала лібералізація партійної системи і виборчого законодавства: у короткі строки в країні були створені десятки політичних партій. Одночасно під сильним міжнародним тиском Джакарта була вимушена погодитися на проведення у серпні 1999 року референдуму про самовизначення Східного Тимору, під час якого абсолютна більшість жителів цієї території висловилась на користь незалежності. Процес суверенізації Східного Тимору проходив під контролем ООН і завершився у травні 2002 року.

Протистояння РНП з президентом стало головною складовою державного розвитку Індонезії впродовж півтора років і завершилося гострою політичною кризою в червні -- липні 2001 року. 21 липня парламентарями було ініційоване скликання позачергової сесії НКК для розгляду питання про винесення вотуму недовіри президенту. 22 липня Вахід оголосив про введення в країні надзвичайного стану і віддав наказ збройним силам про недопущення проведення сесії НКК; військовики відкрито встали на бік парламентарів і проігнорували наказ президента. 23 липня НКК прийняв рішення про відставку Вахіда і передачу повноважень голови держави віце-президенту Мегаваті Сукарнопутрі.

У другій половині 2000-х років суттєвий прогрес був досягнутий в економічному напрямку: значною мірою була відновлена інвестиційна привабливість країни і стійкість основних промислових і комерційних галузей. Країна доволі благополучно пережила Світову фінансово-економічну кризу 2008−2009 років, її основні макроекономічні показники знизилися незначно і досить швидко повернулися до докризового рівня після чого відновилася позитивна динаміка. Розширилися і активізувалися міжнародні зв’язки Джакарти, зміцнилися її позиції в рамках регіональних інтеграційних структур.

На чергових президентських виборах 8 липня 2009 року Сусіло Бамбанг Юдхойоно був переобраний на посаду голови держави. Новим віце-президентом став безпартійний економіст Будіоно, який до того обіймав низку урядових посад.

1.3 Соціально-економічні фактори розвитку країни

Політична характеристика Індонезія -- унітарна республіка президентського типу. Основним законом держави є конституція, прийнята в 1945 році. Конституція 1945 року скасована в 1950 році, була відновлена в 1959 році і в даний час діє з низкою поправок, основні з яких були прийняті в 1998, 1999 і 2001 роках. Основні інститути індонезійської державності були сформовані в перші роки незалежного розвитку країни. Разом з тим, значні зміни в правову основу їх функціонування були внесені в ході масштабних ліберально-демократичних перетворень кінця 1990-х -- початку 2000-х років. Ці зміни здійснювалися як шляхом внесення згаданих поправок до конституції, так і прийняттям пакету правових актів, відомих в Індонезії як «Політичні закони». Основними підсумками реформ стали відхід збройних сил від політичної діяльності, введення в країні реальної багатопартійності і прямих президентських виборів і підвищення ролі законодавчих органів влади. Вищий законодавчий орган Індонезії - Народний консультативний конгрес (збирається один раз на п’ять років). Поточними законодавчими питаннями займається парламент — Рада народних представників (550 місць). Депутатами Народного консультативного конгресу є всі депутати Ради народних представників, а також ще 195 депутатів, які обираються непрямим голосуванням. Депутати Ради народних представників обираються на 5 років за пропорційно — обліковій системі в багатомандатних округах. Глава держави і уряду — президент.

Індонезія розташовується на безлічі островів, розкиданих на багато тисяч кілометрів. Країна ділиться на 33 провінції (включаючи два мегаполіса), які класифікують по шести адміністративним регіонам. Провінції Індонезії управляються губернатором, який з 2005 вибирається безпосередньо населенням. Два мегаполісу — Джакарта і Джок’якарта — володіють особливим статусом, прирівняним також до провінції.

Рис. 1.2. Карта адміністративно-територіального поділу

У 2011 році внутрішньополітична ситуація в Індонезії продовжувала залишатися стабільною. Сформована розстановка політичних сил дозволяла говорити про деяке ослаблення позицій нинішнього президента, що втрачав популярність у суспільстві через низку корупційних скандалів з членами його «Демократичної партії».

В кінці 2011 року негативний вплив на національну економіку і внутрішньополітичну ситуацію в Індонезії почав надавати європейська боргова криза, уповільнивши зростання ВВП країни і загостривши проблеми в експортно-орієнтованих галузях економіки. Також негативний вплив на стабільність політичної системи зіграло загострилося в 2011 році протистояння Комісії по боротьбі з корупцією з різними органами виконавчої влади країни.

На тлі соціальних і економічних складнощів також загострилися наявні в країні міжетнічні та міжконфесійні уповільнені конфлікти. У 2011 році в Індонезії значно зросла активність ісламських екстремістських організацій. У цьому контексті влада країни різко активізували свою антитерористичну роботу, розгорнувши масштабні операції з пошуку та знищення ісламських екстремістів. Це певним чином зміцнило авторитет індонезійського керівництва в місцевому суспільстві, підтвердило його здатність ефективно протистояти серйозним внутрішнім викликам, зробило позитивний вплив на інвестиційний клімат в країні.

У цілому аналіз подій, що сталися впродовж року: політичних, економічних і соціальних подій в Індонезії дозволяє говорити про сталий стані політичної системи.

Економічна характеристика

Економіка Індонезії відноситься до аграрно-індустріального типу. За рівнем національної конкурентоспроможності в 2010 році займала 44 місце у світі. Індонезія належить до категорії найбільш перспективних в економічному плані країн, що розвиваються — так званої групи одинадцяти. Обсяг ВВП за 2012 рік склав 1,212 трильйона дол. США — 16 місце в світі і перше — у Південно-Східній Азії (близько 5000 дол. США на душу населення — 155 місце в світі). Темпи економічного зростання, зафіксовані в 2012 році , — близько 6% (50 місце в світі). Дохідна частина державного бюджету за 2011 рік — 119,5 млрд. дол. США, видаткова — 132,9 млрд. дол. США, дефіцит бюджету — 13,4 млрд. дол. США.

Грошова одиниця — індонезійська рупія, усереднений курс за 2010 рік — 9170 рупій за 1 долар США. Розмінна одиниця — сен, одна сота рупії. Емісія грошей здійснюється центральним банком країни — Банком Індонезії.

Темпи інфляції за підсумками 2012 року — 4,5% (151 місце у світі). Обсяг зовнішнього боргу на 2010 рік — 196,1 млрд. дол. (30 місце у світі). Обсяг національних золотовалютних резервів на липень 2011 року склав 122,7 млрд. дол.

Для економіки характерна активна роль держави: вона володіє приблизно 140 великими підприємствами в різних секторах національного господарства, а також контролює ціни на ряд товарів, включаючи базові продукти харчування та паливно-мастильні матеріали. В обсязі ВВП частка промислового виробництва на 2010 рік становить 47%, сфери послуг — 37,6%, сільського господарства — 15,4%. При цьому в промисловості зайнято 12,8%, в сільському господарстві - 38,3% і у сфері послуг — 48,9% працюючого населення. Загальна чисельність працездатного населення — 116 500 000 осіб (5 місце у світі), рівень безробіття — 7,1% (70 місце в світі).

Для населення характерно значне соціально — економічне розшарування, доходи найбільш імущих 10% майже в 11 разів перевищують доходи найбідніших 10% індонезійців. Більше 13% проживає нижче рівня бідності.

Серйозною проблемою економіки є корупція — в рейтингах, що складаються організацією «Транперенсі інтернешнл «, Індонезія тривалий час займає місця на початку другої сотні.

Промисловість В обробній сфері на 2009 рік було зареєстровано понад 25 тисяч підприємств, які мають статус великих або середніх і більш 3,2 мільйонів малих підприємств і надомних виробників. Найбільш значущими галузями є харчова промисловість, хімічна промисловість, текстильна промисловість, тютюнова промисловість, виробництво машин та устаткування, автомобільна промисловість, целюлозо — паперова промисловість, виробництво готового одягу.

Велика частина малих підприємств і надомних виробників діють у різних галузях легкої та харчової промисловості, включаючи традиційні ремесла: виробництво батіка, кераміки, плетіння циновок, виготовлення різьблених виробів з дерева і кістки, іншої затребуваною сувенірної продукції.

У добувній промисловості діють в основному великі національні компанії, значна частина з яких належить державі, а також західні сировинні корпорації. Найбільшою з національних компаній є державна монополія «Pertamina «, що контролює видобуток і переробку нафти.

Видобуток нафти (на 2009 рік) становила понад 1,02 млн. барелів на день (37 місце у світі), природного газу — 85,7 млрд. кубометрів за рік (8 місце у світі). Також в промислових масштабах видобуваються всі мінеральні ресурси.

Сільське господарство — історично основна галузь місцевої економіки — даючи трохи більше 14% національного ВВП, забезпечує зайнятість досить значної частини населення — понад 38%. При цьому його частка і в структурі ВВП, і з точки зору зайнятості поступово знижується.

Основною сільськогосподарською галуззю є землеробство. Оброблювані землі становлять близько 13% території країни — таким чином, за їх площі Індонезія займає 7-е місце в світі. Близько 1/3 оброблюваних земель зрошувані. З виробництва багатьох сільськогосподарських культур країна займає лідируючі місця в світі.

Основні харчові культури: рис (збір у 2009 році - 64,4 млн. т, 3-е місце в світі, в кінці 1980- х років досягнуто стабільне самозабезпечення цим ключовим продуктом харчування), касава, кокоси, кукурудза, банани, батат. У великих обсягах вирощуються олійна пальма, сагова пальма, цукрова тростина, какао-боби, кава, тютюн, чай, гвоздика, перець. З технічних культур найбільше значення мають каучуконоси.

Тваринництво розвинуто у меншій мірі. Загальне поголів'я великої рогатої худоби на 2010 рік становить 15,23 млн. голів, у тому числі 13,5 млн. — м'ясні корови, 530 тис. — молочні корови і 1,2 млн. — буйволи, використовувані головним чином як тяглова худоба. До 2014 року планується вийти на самозабезпечення яловичиною (у 2010 році національне виробництво забезпечувало 97,5% потреб населення). За даними на 2008 рік, поголів'я кіз становило 15,8 млн. голів, овець — 10,3 млн. голів, свиней (вирощуються переважно не мусульманським населенням) — 5,5 млн. голів. Основною домашньою птицею є курка: у 2008 році було 68 млн. курей-несучок, було вироблено більше 1,2 млрд. бройлерних курчат, більше 1 млн. т яєць.

Величезне значення історично має рибальство: за обсягом вилову риби та морепродуктів за 2009 рік — більше 5,1 млн. т — Індонезія посідає третє місце у світі, основні промислові види: тунець, макрель, сардина, морський окунь, групер, креветки. При цьому за обсягами виробництва з ним практично зрівнялося інтенсивно розвивається рибництво: з вилову штучно розведеної риби та морепродуктів за 2009 рік — понад 4,7 млн. т — країна займає друге місце в світі. Основні розводяться види: тилапія, короп, гурамі, креветки, широко практикується розведення перлів.

Найважливішою галуззю є лісове господарство: у 2009 році в Індонезії було заготовлено 98,7 млн. м і деревини (8- е місце у світі), з яких 36,4 млн. м — колоди промислового призначення. Серйозною проблемою в цій галузі є незаконна вирубка лісу і контрабандний вивіз коштовних порід деревини.

Сфера послуг традиційно займає досить важливе місце в індонезійській економіці (включаючи колоніальний період), однак початок її інтенсивного цілеспрямованого розвитку відноситься до періоду економічної модернізації 1970-х — 1980-х років. До 2010 року частка сфери послуг у ВВП склала 37,6%, вона забезпечувала зайнятість практично половини (48,9%) працездатного населення. При цьому ефективність і конкурентоспроможність цього сектора в порівнянні з індонезійської економікою в цілому залишається невисокою, зокрема, в силу технологічної та інфраструктурної відсталості, нестачі кваліфікованих кадрів.

У 2010 році урядом прийнято програму прискореного розвитку сфери послуг. Основними завданнями, поставленими в її рамках, є планомірне підвищення її частки в економіці - до 55% ВВП до 2025 року, а також якісна модернізація її основних секторів: охорони здоров’я (див. розділ «Охорона здоров’я»), транспорту та зв’язку (див. розділ «Транспорт і зв’язок «), банківського, торговельного, туристичного секторів, енергетики.

Туризм Індонезійська влада традиційно докладає активні зусилля для розвитку в країні індустрії туризму. Ставка при цьому робиться насамперед на максимізацію припливу закордонних візитерів, більш перспективних з економічної точки зору. З 1980-х років значні кошти вкладаються в модернізацію і розширення готельного фонду та іншої відповідної інфраструктури, а також у популяризацію національних туристичних об'єктів. Позитивну роль в цьому плані відіграє наявність значної кількості як історико-культурних, так і природних пам’яток, в тому числі, що мають світове значення. Зокрема, на 2012 рік у країні було 8 об'єктів, включених до списку Всесвітньої спадщини (за їх кількістю Індонезія займає перше місце серед держав Південно-Східної Азії).

Разом з тим, соціально-економічна криза, політичні потрясіння, ескалація напруженості на і сплеск тероризму, що мали місце наприкінці 1990-х — початку 2000-х років, суттєво знизили ефективність вжитих заходів. Стабільне зростання кількості відвідують країну іноземних туристів почався тільки в 2007 році, при цьому динаміка відповідних надходжень до бюджету залишається досить нестійкою. За підсумками 2011 року прогнозується їх помітне зростання — з 7,7 до 8,3 млрд. дол. (близько 8% ВВП). Серед візитерів більшу частину традиційно складають громадяни країн — сусідів Індонезії по Азіатсько-Тихоокеанському регіону: Сінгапуру, Малайзії, Австралії, Китаю, Японії.

Характеристика населення

Населення Індонезії стало швидко збільшуватися з початку XIX ст. За даними переписів, у 1930 р. у країні проживало 60,6 млн. людей, у 1961 р. — 97 млн., у 1971 р. — 119,2 млн., у 1980 р. — 147,5 млн. людей і в 1990 р. — 179,3 млн. Чисельність населення Індонезії наприкінці 1990-х років зростала приблизно на 3 млн. людей на рік. Згідно з оцінкою на 2004 р., в Індонезії проживало 238,4 млн. осіб. За цим показником країна посідає четверте місце в світі після Китаю, Індії та США. Збільшення чисельності населення відбувається за рахунок природного приросту, що характеризується високою народжуваністю і смертністю, яка поступово знижується. Щорічні темпи приросту в 1963—1970 роках оцінювалися в 2,8% на рік, у 1970−1980 роках — 2,34%, у 1985 році - 2,9%, але завдяки успішному здійсненню програми планування сім'ї в 1990—1995 роках знизилися до 1,7%. Зараз приріст населення становить 1,5%. Народжуваність з розрахунку на 1000 людей становить 21,49 люд. Рівень смертності 6,26 на 1000 людей. Середня тривалість життя 68,94 років.

На відміну від інших мусульманських країн в Індонезії приблизно рівна кількість чоловіків і жінок. Вікова структура населення — люди до 14 років — 29,7%, з 15 до 64 років — 65,4%, старші 65 років — 4,9%.

Табл.1.1. Основні демографічні характеристики населення

Показники

Одиниці виміру

Величина показника

Чисельність населення

млн. чол.

245,613,043

Народжуваність

чол. на 1000

21,5

Смертність

чол. на 1000

6,3

Природний приріст

чол. на 1000

15,2

Механічний приріст

чол. на 1000

1,2

Вікова структура населення:

%

Діти

%

29,7

Дорослі

%

65,4

Похилого віку

%

4,9

Статева структура населення:

%

Чоловіки

%

51

Жінки

%

49

За підсумками загальнонаціонального перепису, проведеної в травні - червні 2010 року, населення Індонезії склало 237 556 363 людини, а за оцінними даними, виведеним з розрахунку на існуючі темпи зростання населення, до липня 2011 року його чисельність збільшилася до 245 613 043 чоловік. Індонезія, таким чином, є найбільш населеною країною Південно-Східної Азії і займає четверте місце в світі за кількістю жителів.

Графік 1.1. Приріст населення протягом 1960−2011 рр.

Середня щільність населення становить (з розрахунку за даними перепису 2010 року) близько 124 людини на кв. км, при цьому населення розподілено вкрай нерівномірно: 57,5% індонезійців проживає на Яві, яка становить менше 7% території, в результаті чого цей острів є одним з найбільш густонаселених місць планети (більше 1000 осіб на кв. км). 21,3% населення проживає на Суматрі (116 осіб на кв. км), 7,3% - на Сулавесі (91 чоловік на кв км), 5,8% - на Калімантані (24 особи на кв. км), 5,5% - на Малих Зондських островах (138 осіб на кв. км), 1,8% - на Новій Гвінеї (9 осіб на кв км), 0,8% - на Молуккських островах (34 особи на кв. км). Серед адміністративно-територіальних одиниць найбільша щільність населення зареєстрована в Особливому столичному окрузі - більше 14 400 чоловік на кв. км, найменша — в провінції Папуа — менше 8 чоловік на кв. км.

Для забезпечення більш рівномірного розподілу населення по території країни влада Індонезії з 1950-х здійснюють масштабну програму — переселення жителів густонаселених районів (Яви, Мадуро, Балі) на малонаселені острови (Калімантан, Нова Гвінея, Молукки).

Частка міського населення становить 44%. Станом на 2010 рік 11 міст мають населення чисельністю більше 1 мільйона чоловік.

Діаграма 1.1. Етнічний склад населення

В Індонезії виділяють близько 330 етнічних і племінних груп, кожна з яких має власну мову, звичаї і свою соціальну організацію. Найчисленніші з них яванці; їх частка в населенні країни становить 45%. Вони заселяють велику частину Центральної, Східної і частково Західної Яви, південне узбережжя Суматри і Калімантану. За ними слідують сунди (суданці) (14%) із Західної Яви і мадурці (7,5%), що займають, крім о. Мадури, східну частину Яви. Західну і східну частину Суматри населяють мінангкабау (3,3%), а північне узбережжя — батаки і ачехці. Ізольовані гірські райони Північної Суматри населяють гайо і аласи. Малайці (7,5%) утворюють основне населення в східній і південно-східній частинах Суматри, на узбережжі Калімантану і о-вах Ріау. До числа іншої великої народності відносяться банждари, близькі до малайців, і деякі Калімантану (корінне населення острова). Південний захід Сулавесі населяють буги і макасари, гірські райони центру — племена тораджей. На о. Балі проживають балійці, на о. Ломбок — сасаки. Серед народів Молукських островів виділяються амбонці. Велика частина Нової Гвінеї заселена папуаськими народами. Крім того, представлена безліч малих народів з локальними ареалами мешкання. З некорінних народів Індонезії найбільшу групу утворюють китайці (7,3 млн. жит., або близько 3,1% населення), переважну більшість яких становлять вихідці з південних провінцій Китаю. Велика частина китайців на Яві зосереджена в містах, де вони контролюють значну частку бізнесу і торгівлі, але на інших островах, наприклад, на Калімантані, існують великі сільські китайські громади. Крім того, в країні проживають араби (в більшості своїй нащадки вихідці з Хадрамауту), індійці, пакистанці та інші. Після отримання незалежності європейців у країні залишилося небагато. Кількість голландських поселенців, яких ще наприкінці 1950-х років було близько 60 тис. людей, зменшилась до 10 тис. Крім того, в Індонезії живе невелика кількість австралійців, американців і англійців.

За даними перепису 2000 року, близько 86,1% населення країни є мусульманами, 5,7% - протестантами, 3% - католиками, 1,8% - індуїстами, 3,4% - буддистами і прихильниками інших релігій. Більшість індуїстів проживають на острові Балі. Більшість буддистів — особи китайського походження.

На території Індонезії поширені більше 700 мов. Єдина офіційна мова — індонезійська, яка активно використовується в торгівлі, освіті, засобах масової інформації та адміністрації, проте більшість індонезійців розмовляють мовами своїх етнічних груп. Найбільш поширені мови: яванська (поширена в центі і на сході острова Ява), суданська (захід острова Ява), мадурська (острів Мадуро, схід острова Ява), мінангкабау (захід острова Суматра). Індонезійська поширений на всій території країни. У великих містах люди часто володіють англійською як другою мовою. Деякі літні люди ще пам’ятають голландська мова як спадщина колоніальних часів.

1.4 Туристичні формальності

Для відвідування Індонезії на термін до 30 днів громадянам Росії та України можна отримати візу після прибуття в міжнародний аеропорт.

* Для оформлення візи на кордоні необхідні наступні документи:

— закордонний паспорт, термін дії якого складає не менше шести місяців на момент в'їзду в країну. У паспорті повинна бути як мінімум одна чиста сторінка для вклеювання візового стікера;

— зворотні квитки або квитки в третю країну;

— підтвердження броні готелю або доказ наявності достатніх коштів для перебування в країні.

* Візовий збір складає $ 25. Оплата здійснюється в доларах США або в індонезійських рупіях.

* Дітям до 9 років, якщо дитина вписана в паспорт батьків, віза відкривається безкоштовно. Діти старше 9 років оплачують повну вартість візи незалежно від того, вписані вони в паспорт батьків або мають власний закордонний паспорт.

* Для відвідування провінції Іріан — Джая необхідний спеціальний дозвіл 'Surat Jalan', яке видає організація Dinas Intel Pam Pol MABAK у Джакарті або регіональні відділення поліції в Біак і Джайпурі. Отримання дозволу займає пару днів.

* Володарям карти APEC Business Travel Card віза до Індонезії не потрібна. Карту необхідно мати при собі.

* Дозволено ввозити безмитно (особам старше 18 років):

— спиртні напої в обсязі не більше 2 літрів;

— тютюнові вироби: сигарети (до 200 штук), або сигари (не більше 50 штук), або тютюн у кількості не більше 100 грам;

— парфуми або туалетна вода в кількості, потрібній для особистого користування;

— подарунки та сувеніри вартістю, що не перевищує $ 250 на людину або $ 1000 на сім'ю;

* Ввезення в країну іноземної валюти не обмежується, але суми, що перевищують $ 11 000, підлягають декларації. Що ж стосується ввезення національної валюти, то вона вся підлягає обов’язковій декларації та не повинна перевищувати суму в 50 тис. рупій.

* Декларуванню підлягають: фотоапарати, відеокамери, портативні радіоприймачі, аудіоплеєри, магнітофони, біноклі та спортивне обладнання, інакше потім їх складно буде вивезти з країни.

* Заборонено ввозити і вивозити з Індонезії:

— наркотики;

— зброя та вибухові речовини, військову амуніцію;

— порнографічні матеріали;

— друковані видання китайською мовою;

— китайські ліки;

— рідкісних птахів і тварин;

— речі, що мають історичну та культурну цінність, але не мають спеціального дозволу на вивезення.

Розділ 2. Рекреаційно-туристичні ресурси та інфраструктура

2.1 Природні ресурси

Кліматичні ресурси В Індонезії розрізняють екваторіальний і субекваторіальний морський клімат. На південних і східних островах у році, в умовах субекваторіального клімату, виділяються два сезони: дощовий (з листопада по лютий) і сухий (з березня по жовтень). Тим не менш, у багатьох місцях складно виділити сезони, суха і волога погода чергуються спонтанно. Загалом наближенні для більшої частини країни з листопада — грудня по березень — квітень триває вологий сезон (мусон дме з північного заходу), з травня — червня по вересень — жовтень — сухий (мусон йде з півдня і сходу, тобто з боку Австралії). Тим не менш, для Північної Суматри і для північної і центральної частин Молуккських островів (Сіркам, Амбон, Буру) картина прямо протилежна. Картина ще більше ускладнюється, якщо взяти до уваги безліч локальних мікрокліматів, характерних для тієї чи іншої місцевості в Індонезії.

Варто відзначити, що в Індонезії досить волого: в дощовий сезон відносна вологість досягає 90%, а в інший час року — 80%. У цілому за рік тут випадає близько 3000 мм опадів і найбільше — в передгір'ях. На півдні острова Сулавесі в січні відзначається більше 700 мм опадів, в серпні ж — всього 15 мм. На більш північних островах опади рівномірно розподілені протягом року, щомісяця їх випадає близько 200−300 мм. На рівнинних областях цих островів круглий рік в денні години повітря прогрівається до +28 … +30 градусів, в горах трохи прохолодніше — близько +20 градусів, а в нічні години тут іноді бувають заморозки. Прибережні води у всіх областях мають температуру не нижче +26 градусів. Найменша кількість опадів випадає на островах групи Нуса Тенгара, розташованих між Австралією і Явою. Повітря в Індонезії вологий, відносна вологість коливається між 70 і 90%. Тайфуни і сильні шторму не характерні для Індонезійських морів.

Великий вплив на розподіл температур надає висота над рівнем моря. У цілому, температура падає приблизно на 1 гр. на кожні 100 м підйому. Найвищі вершини Індонезії піддаються нічним заморозкам, а деякі гори Іріан Джаі постійно покриті снігом.

Рельєф Острови Індонезії істотно різняться за розмірами. Найбільші з них — Нова Гвінея (829 тис. кв. км, з них на частку провінції Папуа припадає 421,9 тис. кв. Км), Калімантан (734 тис. кв. км, Індонезії належать 539,5 тис. кв. км), Суматра (473,6 тис. кв. км), Сулавесі (189,2 тис. кв. км) і Ява (126,5 тис. кв. км). Решта острови Індонезії за площею значно поступаються перерахованим, більшість належить до Малим Зондською і Молуккських островів. До складу Індонезії входить також безліч крихітних коралових атолів і одиночних скель.

Острови розрізняються своєю геологічною структурою. Так, значні частини західної групи островів (східна Суматра, західний і центральний Калімантан, острови Банку та Белітунг) разом з мілководними Південно-Китайським і Яванським морями приурочені до Зондской платформі. У минулому це був масив суші, який з'єднувався з материковою Південно-Східною Азією. В результаті опускання суші утворилися моря, протоки і острова. Структурно острови Танібар, Ару, Кей і південний захід Нової Гвінеї утворять єдине ціле з Сахульскім шельфом (продовженням Австралійського континенту, затопленим Арафурським морем). Між цими великими структурами в зоні молодої складчастості в оточенні глибоководних морів знаходиться о. Сулавесі. Звідси починається Тихоокеанська гірська тектонічна система, що продовжується на Філіппінах, Молуккських о-вах і Новій Гвінеї. У західному напрямку від Сулавесі простяглася Бірмано — Яванська, або Зондськая, гірська дуга — частина Гімалайської складчастої системи. До цієї дузі відносяться Малі Зондські о-ви, Ява, гори Суматри.

Оскільки Індонезія знаходиться на стику двох тектонічних зон, на її території спостерігаються підвищена сейсмічність та інтенсивний вулканізм (понад 500 вулканів, з них більше 220 — діючі). Найбільш відомий вулкан Кракатау в Зондській протоці, в результаті виверження якого в серпні 1883 був зруйнований острів і загинуло більше 36 тис. чоловік. Викид в атмосферу великого обсягу вулканічного попелу мав істотні кліматичні наслідки. Середня температура земної поверхні знизилася на декілька градусів. У 1927−1929 внаслідок вулканічних вивержень в цьому районі утворився новий острів Анак Кракатау («Син Кракатау ») висотою бл. 200 м. Найсильнішим на землі за останні 500 років вважається виверження вулкана Тамбора (в 1815, висота — 2850 м) на о. Сумбава, розташованому східніше Яви. Тоді, за оцінками, загинуло бл. 92 тис. остров’ян. Кількість викидів в атмосферу було настільки велике, що значно скоротилося надходження сонячного випромінювання на земну поверхню, сталося похолодання клімату: сезонний сніг у Північній півкулі зійшов лише в червні, а вже в серпні почалися заморозки.

Для більшості островів Індонезії, особливо великих, характерне поєднання гірського рельєфу з рівнинами. Уздовж західного узбережжя Суматри простяглися гори Барісан. Їх схили круто піднімаються майже від самого берега і завершуються піками на позначках 2000−3800 м. Найвища точка — вулкан Керінчі (3800 м). Велика, східна частина Суматри зайнята заболоченою рівниною протяжністю бл. 1500 км і шириною до 250 км, по якій несуть свої води річки, що беруть початок у горах Барісан. Рівнина зайнята густими вологими тропічними лісами. Витягнуті з заходу на схід гори Яви увінчані багатьма вулканічними конусами, 11 з них перевищують 3000 м (найвища точка острова — вулкан Семеру, 3676 м). Всього на Яві 38 вулканів. Продовження деяких гірських пасм чітко простежується східніше, на Малих Зондських і Молуккських о-вах. Найбільш великі вулкани в цьому регіоні - Рінджані (3726 м) на півночі о. Ломбок і Агуна (3148 м) на Балі.

Внутрішні води та води Світового океану Внутрішні води, включаючи внутрішні моря, протоки, ексклюзивну економічну зону, складають 7,9 млн. кв. км. Моря на заході - Південно-Китайське, Яванське, Балі - мілководні (глибиною до 100 м). В основному неглибокі південно-східні моря — Тиморське і Арафурське, хоча Тиморському западина — 3310 м. Моря на північ, схід і південний схід від Сулавесі - Сулавесі, Молуккських, Сіркам, Банда, Саву, Флорес, Хальмахера — невеликі за площею, але глибокі. Западина Вебера в морі Банда досягає 7440 м. У зовнішніх водах найглибша западина — Яванська (7450 м).

Річки численні, але малопротяжні. Найдовша річка — Капуас Бесар (1010 м) на Калімантані, потім слідують річки Махакам (715 м) і Баріто (650 м); найбільша річка Суматри — Джамбі (800 м); найважливіша річка Яви — Соло (540м). Найбільше озеро — Тоба на Суматрі (1,3 кв. км).

Бальнеологічні ресурси

SPA — справжній ключ до гармонії і радості. Це чарівне слово — абревіатура латинського виразу Sanus Per Aqua, «здоров'я через воду «. У наш час зміст цього поєднання букв набагато ширше. SPA — це ціла філософія, в основі якої турбота про здоров’я тіла і душі. Організм людини сприймається як єдине ціле. А для його здоров’я однаково важливі як корисні природні речовини, так і позитивні імпульси, що сприймаються через п’ять органів почуттів — зір, слух, смак, нюх і дотик. У найкращих SPA — центрах гармонійно враховуються і використовуються всі фактори: навколишня природа, клімат, запахи, кольори, звуки, їжа, питво, а також медитація і йога.

Виходячи з вищесказаного, стає цілком зрозуміло, чому найбільший розвиток SPA одержало там, де для цього природа створила всі необхідні умови. Одним з таких регіонів стала Південно-Східна Азія. А визнана столиця азіатського СПА — відпочинку знаходиться в Індонезії - це Балі. Цей острів, дійсно, немов створений спеціально для релаксації. Тут, в кращих готелях Індонезії відпочиваючі можуть отримати все, що необхідно, щоб повернути їм радість життя.

Балі - це зелені рисові тераси, кокосові пальми, вулканічні гірські вершини, тропічні джунглі, цілющі мінеральні джерела, білі піщані пляжі і кристально чисті води океану.

Є на острові Балі одне чарівництво. У горах б’ють мінеральні джерела. За твердженням місцевих жителів, вода ця здатна передавати енергію людині. Вона омолоджує. Майже у кожного джерела побудовані невеликі готелі, в яких живуть туристи з усіх кінців світу. Вони щодня приймають ванни, і, судячи з їх не показного відмінному самопочуттю, вода насправді надає їм сили.

В основі Балійского СПА лежать традиційні східні уявлення про гармонію духу і тіла. Спеціалісти дійсно знають все про те, як створити ідеальні умови для того, щоб тіло розслабилося, а стреси і погані думки розчинилися без сліду. Сама природа допомагає в цьому: шелест хвиль, повітря, запашний ароматами квітів, трав і фруктів, цілющі термальні джерела.

Кожен спа-центр на Балі має як обов’язкову програму, без якої неможливий спа-відпочинок, так і певний асортимент процедур, що надає центру індивідуальність. Так у будь-якому центрі пропонуються традиційні гідропроцедури, всілякі види масажу і сауни. А є й комплексні процедури, рецепти яких у кожного місця свої. Наприклад, Рахарджо — процедура, що триває п’ять годин і включає в себе відвідування парної, ароматичний масаж голови, пілінг тіла, ароматичну мінеральну або молочну ванну, ароматичний масаж тіла.

Також в Індонезії багато вулканів, де зосереджена безліч унікальних гейзерів, грязьових котлів та киплячих озер. Зі стін вулканів стікає тепла річка, температура якої 42 градуси. Скупатися в ній — справжнє задоволення. Це такі вулкани як: Папандайян, Тамбора, Каваіджен і т.д.

Біотичні ресурси, природоохоронні території Флора та фауна Рослинний і тваринний світ Індонезії дуже різноманітний. Гори вкриті заростями хвойних, а також змішаних лісів, а біля підніжжя розкинулися тропічні джунглі. Деякі дерева в таких заростях досягають 50- метрової висоти. Рівнинні ділянки — це місця зростання різних пальм, а також фікусів. Нижній ярус лісу представлений папоротями. У більше «посушливих «районах зростає червоне (або казуаріновиє) дерево. У багатьох місцях зустрічаються бамбукові чагарники. Південні острови архіпелагу багаті рослинністю австралійського типу, найбільш яскравими представниками якої є евкаліпти. У прибережних районах на островах ростуть кокосові пальми, в більш вологих місцях — мангрові зарості. Є в Індонезії і своя чарівність — яскраво-рожевий величезний квітка рафлезія — його діаметр досягає одного метра. З тварин у великій кількості зустрічаються мавпи (орангутанги), слони, тигри і носороги. На Новій Гвінеї, з огляду на близькість її до Австралії, фауна схожа з останньою. Велика кількість сумчастих ссавців (куськуси, єхидни і деревні кенгуру) приваблює сюди вчених-біологів з усього світу. Острови Індонезійського архіпелагу відрізняються великою кількістю характерних тільки для них видів тварин. Так, малайський ведмідь зустрічається на Калімантані і на Суматрі, дика свиня (або бабірус) — на Сулавесі, а дикі бики — на Калімантані і Яві. У джунглях багато ящірок і змій, а в річках водяться крокодили. До речі, тільки на Комодо — в єдиному місці на Землі - зустрічаються величезних розмірів ящірки (варани). Їх ще називають комодські дракони. Райським умовам проживання відповідають і назви птахів — райський птах. У прибережних водах океану водиться велика кількість видів риб: анчоуси, летючі риби, бички, скумбрія, сардини, тунець, скати і акули. Багато дельфінів, в тому числі є і прісноводні (до речі, єдиний такий вид на Землі). Рідко зустрічаються риба-меч, риба-пила, а також баракуда. В околицях Балі зустрічаються також морські черепахи.

Природоохоронні території У силу унікальності природи Індонезії природоохоронні території архіпелагу представляють особливий інтерес. По всій території островів розкидано близько півтора сотень всіляких заповідників, що охороняють по-справжньому незліченні природні багатства цієї країни, — мало де на Землі можна знайти таке видове різноманіття рослин і тварин, як в Індонезії, і мало де збереглося настільки слабкий вплив цивілізації на природні комплекси. Незважаючи на безліч проблем, пов’язаних з незаконною вирубкою лісів і браконьєрством, уряд країни вживає колосальні зусилля для збереження природного середовища своїх островів.

Калімантан (Борнео) — один з найцікавіших в природному плані островів країни. Національний парк Бетунг-Керіхун (Betung Kerihun, площа близько 8 тис. кв. Км), що простягнувся вздовж малайзійської кордону, разом з малайзійський заповідником Ланьяк-Ентімау (Lanjak Entimau, площа 2000 кв. Км) утворює одну величезну охоронювану зону — Трансбордери — Рейнфорест — Херітаж -оф- Борнео, внесену до Списку природних пам’яток Всесвітньої значення ЮНЕСКО. Гірські дощові ліси регіону містять близько 500 видів вищих рослин, 300 видів птахів (25 з них ендемічні), щонайменше 162 різновиди риб і близько 54 видів ссавців, у тому числі тут мешкає зникаючий борнейскій орангутанг і сім інших різновидів приматів.

Суматра У північній частині Суматри знаходиться найбільший заповідник країни — Гунунг — Лесер (Gunung Leuser, площа 7927 кв. Км), що охороняє місця проживання рідкісного суматранського носорога, тигрів, диких биків і суматранського орангутанга (Pongo abelii, для цієї тварини виділений невеликий окремий заповідник — Букіт — Лаванг), а також реліктові гірські ландшафти та унікальні відслонення гірських порід. Разом із заповідниками Букіт — Барісан — Селатан (Bukit Barisan Selatan) і Керінчі - Себлат (Kerinci Seblat) він утворює зону знаменитого заповідника тропічного лісу Суматри, включеного в 2004 році в Список природних пам’яток Всесвітньої значення ЮНЕСКО. Національний парк Керінчі - Себлат при цьому є найбільшим заповідником на Суматрі (площа близько 13,7 тис. кв. Км) і охоплює цілих чотири області острова: Західну Суматру, Джамбі, Бенкулу і Південну Суматру. Тут можна побачити більше чотирьох тисяч видів рослин, у тому числі найбільший квітка в світі - Рафлезія (Rafflesia arnoldi) і найвищий квітка планети — аронник (Titan Arum), суматранских тигрів, слонів і носорогів, малайського тапіра, 370 різновидів птахів, а також гарячі джерела, найвисокогірніше кальдерного озеро в Південно-Східній Азії - Гунунг — Туджи (Gunung Tujuh) і найвищий пік на Суматрі - Керінчі (3805 м). Національний парк Букіт — Барісан — Селатан (площа 3568 кв. Км) охоплює три області Лампунг, Бенкулу і Південну Суматру. Тут можна побачити таких рідкісних тварин, як суматранський слон (приблизно 500 тварин або 25% від усього числа представників цього виду в світі), суматранський смугастий кролик, суматранський носоріг, суматранський тигр. Всього на території заповідника тропічного лісу Суматри відмічено близько 10 тисяч видів рослин, більше 200 видів ссавців, близько 580 видів птахів.

Національний парк Тесса — Ніло (Tesso Nilo, площа 385,7 кв. Км, але парк планується розширити втричі) розташований в області Ріау. Це наймолодший національний парк Індонезії (заснований у 2004 р.), але саме тут охороняються найбільші масиви тропічного лісу на Суматрі і населяють їх тварини. Національний парк Вай- Камбас (Way Kambas, 1300 кв. Км) охороняє болотисті ліси і ниці дощові ліси області Лампунг, що славляться своїми птахами.

Ява Незважаючи на свою відносно велику освоєність людиною, саме на Яві розташоване найбільше природоохоронних областей.

Національний парк Міру — Бетін (Meru Betiri, 580 кв. Км) охороняє фантастично багатий життям прибережний тропічний ліс. Парк Алас — Пурва (Alas Purwo, 434 кв. Км) займає більшу частину півострова Бламбанган (Східна Ява) і славиться своїми мангровими і мусонними лісами (цікаво, що назва парку можна перекласти як «Перший ліс» — за місцевими легендами, саме в цьому місці земля з’явилася з безодень океану), саваною і чудовими берегами. У північно-східній частині острова лежать землі Національного парку Балуран (Baluran, 250 кв. Км), що охороняє великі савани африканського типу, що розкинулися навколо самотньої гори Ганунг — Балуран (1247 м). Крім його сухих полів і прибережних мангрових лісів тут дуже цікаві бірюзове сірчисте озеро на плато Льен на північний схід від парку. Національний парк Уджунг — Кулон (Ujung Kulon, 1206 кв. Км) розташований на крайній південно-західній частині острова Ява в районі Зондській протоки. Він включає півострів Уджунг — Кулон і кілька прибережних островів, у тому числі групу островів Кракатау (Krakatoa), Хандель (Handeuleum) і Пьюканг (Peucang). Ця місцевість виділяється своєю особливою живописністю і становить великий геологічний інтерес, оскільки дає можливість вивчення острівних вулканів і прилеглих акваторій (до складу парку входять 443 кв. Км охоронюваних морських ділянок). Тут зосереджені найбільші значні масиви вологих тропічних лісів з усіх уцілілих у рівнинній частині Яви, а також мешкають представники рідкісних видів рослин і тварин, у тому числі що знаходиться на межі зникнення яванський носоріг (50−60 особин). Це перший національний парк Індонезії і один з об'єктів Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (включений до нього в 1992 р.). Доступ на територію парку можливий після отримання дозволу в офісах заповідника в містах Лабуан (Лобухан) і Таманджая.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой