Бухгалтерський баланс: економічний зміст, методика складання, аудит та аналіз основних показників

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Кафедра бухгалтерського обліку

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Бухгалтерський баланс: економічний зміст, методика складання, аудит та аналіз основних показників»

(за матеріалами ВАТ «Львівагромашпроект»)

Виконала: студентка ІПДО

спец. 7. 50 106 «Облік і аудит»

Лозко Юлія Валентинівна

Науковий керівник: к.е.н., доц.

Панченкова Юлія Валеріївна

Львів — 2009

ЗМІСТ

  • Вступ
    • Розділ 1. Бухгалтерський баланс як основна форма фінансової звітності
  • 1. 1 Визначення бухгалтерського балансу. Історія виникнення та розвитку
  • 1.2 Характеристика балансу, як основної форми фінансової звітності та види балансу
    • Розділ 2. Методика складання балансу
  • 2.1. Структура балансу
  • 2.3. Порядок складання балансу і зміст його статей
    • Розділ 3. Аудит бухгалтерського балансу
  • 3.1. Мета, значення та завдання аудиту фінансової звітності
  • 3.2. Методика проведення аудиту балансу за Міжнародними стандартами аудиту
  • 3.3. Використання результатів аналізу в аудиті балансу
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Анотація
  • Додатки

вступ

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» усі підприємства та організації повинні на основі даних бухгалтерського обліку складати і подавати фінансову (бухгалтерську) звітність. Ця необхідність зумовлена тим, що користувачі фінансової звітності потребують систематизованої інформації про діяльність підприємства, інвесторами або власниками якого вони є або бажають стати. Економічні рішення, які приймають користувачі фінансових звітів, вимагають оцінки здатності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також часу та впевненості в їх генеруванні. Власне цим і визначається, наприклад, спроможність підприємства здійснювати виплату заробітної плати або розраховуватися із постачальниками, своєчасно повертати позики, сплачувати дивіденди тощо.

Користувачі можуть краще оцінювати здатність підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, якщо мають у своєму розпорядженні узагальнену та систематизовану інформацію у вигляді фінансової звітності, сфокусовану на фінансовому стані та результатах діяльності підприємства.

Щоб забезпечити успіх на ринку, створити належний імідж підприємства, потрібний якісний системний комплексний аналіз усіх показників фінансово-господарської діяльності, який відповідає сучасним вимогам розвитку ринкової економіки. Результати такого аналізу надають можливість виробити рекомендації щодо прийняття правильних управлінських рішень, спрямованих на ліквідацію «вузьких місць», підвищення конкурентоспроможності підприємства. Інформаційною базою для такого аналізу, особливо для потенційних інвесторів, виступає фінансова звітність підприємства.

Дослідженню питань техніки та методології складання фінансової звітності суб'єктів підприємництва і аналізу її показників, було присвячено низку праць вітчизняних і зарубіжних науковців у галузі бухгалтерського обліку і фінансового аналізу. Більшість вчених дотримуються думки про необхідність вдосконалення фінансової звітності відповідно до вимог національних та міжнародних стандартів. Враховуючи міжнародний досвід, систематично вдосконалюється і нормативна база, яка регламентує питання складання фінансової звітності, що викликає певні труднощі у практичних працівників.

Одною з основних форм фінансової звітності є баланс. Баланс — це не тільки один з елементів методу бухгалтерського обліку та документ бухгалтерської звітності, а й суттєве джерело інформації для управління, планування, організації виробництва, аналізу та контролю як для внутрішніх так і для зовнішніх користувачів.

Вся вище наведена інформація дає підстави вважати, що дослідження методики і техніки складання балансу, його аудит, а також аналіз показників є актуальними процедурами на сьогоднішній день.

Метою дипломної роботи є: дослідити теоретичні аспекти складання бухгалтерського балансу суб'єктів підприємництва, встановити відповідність фінансової звітності, в усіх суттєвих аспектах, законодавчим джерелам, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів, вивчити методику аналізу і аудиту показників, а також здійснити їх практичне впровадження на досліджуваному підприємстві, з метою подальшого вдосконалення фінансової звітності підприємства як інформаційної бази для прийняття рішень.

Виходячи із мети дослідження основним завданням дипломної роботи є:

формулювання визначення бухгалтерського балансу, розгляд історії його виникнення та етапів розвитку;

визначення характеристики балансу, як основної форми фінансової звітності, розгляд видів балансу та його представлення;

вивчення структури балансу;

вивчення порядку складання балансу та змісту його статей;

проведення аудиту балансу;

проведення аналізу фінансового стану, фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності підприємства на основі даних балансу;

позиції щодо шляхів вдосконалення аналізу фінансового стану підприємства.

Об'єктом дослідження обрано ВАТ «Львівагромашпроект», яке є суб'єктом середнього бізнесу і складає звітність за «повним переліком».

Юридична адреса ВАТ «Львівагромашпроект»: 79 015 м. Львів, вул. Городоцька, 6/205. Основним видом діяльності є дослідження і розробки в галузі технічних наук.

Предметом дослідження є питання відображення в обліку, а також аудит і аналіз показників фінансової звітності суб'єкта підприємництва.

Методи дослідження: теоретичною та методологічною базою роботи є досягнення вітчизняної і зарубіжної науки у галузі техніки та методології складання фінансової звітності суб'єктів підприємництва, аудиту і аналізу її показників. Вихідною інформаційною основою для обґрунтування напрямків вивчення балансу підприємства і аналізу його основних показників є офіційні статистичні дані, фахові літературні джерела, власні аналітичні розрахунки.

В роботі використано законодавчі та нормативні акти України у галузі бухгалтерського обліку, аудиту та економічного аналізу.

Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. У вступі розкрито актуальність досліджуваної теми, визначено мету та сформульовано завдання дослідження, охарактеризовано об'єкт, предмет та методи дослідження, а також подано структуру роботи.

У першому розділі викладена історія виникнення та історія розвитку балансу, розглянуті всі існуючі види і форми балансу, визначено мету, склад, якісні характеристики та принципи підготовки фінансової звітності суб'єктів бізнесу.

У другому розділі висвітлено структуру, методику та техніку складання бухгалтерського балансу, оцінку його статей.

У третьому розділі розглянута методика аудиту балансу, досліджено фінансовий стан та фінансову стійкість підприємства, розраховані показники ліквідності та платоспроможності

У висновках подано загальні тези, що відображають підсумки теоретичного і практичного матеріалу, наведеного в роботі.

Дипломна робота викладена на 117 сторінках, містить 13 таблиць, 4 рисунка і 12 додатків. Список використаних літературних джерел налічує 84 найменування.

Розділ 1. Бухгалтерський баланс як основна форма фінансової звітності

1.1 Визначення бухгалтерського балансу. Історія виникнення та розвитку

Бухгалтерія та звітність виникли тоді, коли почалась реєстрація фактів господарської діяльності. Вже біля 4000 років до н.е. у Древньому Єгипті на папірусі складались звіти про рух цінностей. В Древньому Вавилоні суворої регулярності в складанні звітів не було, але у Древні Греції звіти подавались суворо періодично, контролювались, мали прилюдний характер.

В епоху еллінізму (V ст. до н.е.) з появою окремо обліку хліборобства, тваринництва, виноградарства вимагалась і самостійна звітність з даних галузей. Вона передбачала відомості про стан запасів, доходів і видатків господарства. За періодичністю звітні форми поділялися на місячні, річні, трирічні. Звітність була обов’язковою та містила матеріал, який міг бути використаний для управління господарством. У Римі багато уваги приділялось письмовій звітності керуючого, висувались вимоги до письменності матеріально відповідальних осіб. Епоха середньовіччя передала в спадщину сучасній бухгалтерії не тільки Інвентаризацію, а й капітулярій Карла Великого, який вказує на необхідність один раз на рік подавати звіт про доходи. До звітності того часу ставилися вимоги щодо правильності та законності, чесності її складання.

В побутовому розумінні баланс означає рівновагу, тотожність надходжень і витрат; балансувати — дотримувати відповідності наявних господарських засобів і джерел їх утворення.

Зародження капіталізму, застосування нових методів, прийомів у господарському обліку при вели до якісного стрибка — виникнення подвійної бухгалтерії. В звітності цей стрибок проявився у виникненні найважливішої її форми — балансу. В XIV ст. баланс використовується не тільки для контролю оборотів, а й як знаряддя контролю та управління господарством. Щодо часу появи самого терміну «баланс» думки науковців розходяться. Р. де Рувер вважав, що слово «баланс» вперше зустрічається в фінансових звітах у 1427 р. незалежно від того, чи були на справді дані звіти балансами в сучасному розумінні цього терміну, А. Чмиреллі вказував, що термін «баланс» вперше зустрічається в звіті банку Медичі за 1495 рік. Типовим для того часу було те, що звітність складалась нерегулярно — від 1 до 5 років. Цікавим моментом середньовічної практики було те, що різниця між дебетовими і кредитовими оборотами, що виникала в результаті арифметичних помилок, списувалась на прибутки чи збитки. Лука Пачолі вважав, що баланс — процедура, пов’язана з встановленням тотожності обігів по дебету і кредиту рахунків Головної книги, а також зробив висновок, що баланс є наслідком подвійного запису.

Розглядаючи історію розвитку бухгалтерії, доходимо висновку, що вперше поняття «звітність» було застосовано А. ді Пієтро (1586 р.) який розкрив суть бухгалтерської звітності та порядок її подання. Перші достовірні відомості про застосування терміну «баланс» в бухгалтерській практиці подаються в розрахунковій книзі певного італійського банкірського дому в 1408 р. У літературі слово «баланс» уперше з’являється в праці відомого італійського математика Луки Пачолі, що побачила світ в 1494 р., та в книжці Бенедикта Котрульї, яку було написано в 1458 р., але видано тільки в 1573 р. у Венеції. У законодавстві про баланс уперше згадує Торговий кодекс Наполеона, який було видано 1807 р.

Щодо виникнення та розвитку обліку і звітності в дореформені й Росії, то основним його принципом була приблизність. Прибутком в Росії вважався приріст майна за якийсь період і визначався він шляхом інвентаризації. При цьому порівнювались обсяги майна на поточний момент та початок звітного періоду, причому облікові залишки звірялись з натуральними. Взагалі, для господарств Росії XVII ст. характерно, що облікові регістри одночасно були і звітному документами. Реформи Петра І сприяли розвитку ринкової економіки. Почалась епоха запозичень: західноєвропейські економісти здійснюють суттєвий вплив на розвиток бухгалтерської думки в Росії.

Наприкінці XIX — початку XX ст. виникає новий напрям в обліку — балансоведення. Воно розвивається за трьома основними напрямами: економічний аналіз балансу, юридичний аналіз балансу та популяризація знань про баланс серед користувачів.

У Росії розквіт науки про аналіз балансу припадає на першу половину ХХ ст. А. К. Рощаховський вважається першим бухгалтером, який зрозумів та оцінив роль економічного аналізу. Він підкреслював, що результат, виведений з балансу, з’ясовується лише при уважному вивченні балансу.

Новим етапом розвитку вітчизняного обліку та звітності було видання ВРНГ від 6 квітня 1922 року «Положення про рахівництво і звітність», яке з багатьма змінами дожило до наших днів. Даний документ підкреслював необхідність ведення бухгалтерського обліку подвійною системою, встановлював нові форми звітності, передбачав складання зведеної звітності.

Правилами публічної звітності від 24 серпня 1926 р. державні підприємства, акціонерні товариства, банки, спілки кооперативів були зобов’язані публікувати свої звіти в газеті «экономическая жизнь».

Надбанням непу була вимога до всіх підприємств складати та подавати щомісячний баланс та передбачено спеціальну звітність про собівартість основних видів продукції.

В цей час здійснюються спроби реформації балансу: баланс перегруповують — міняють місцями актив і пасив; пропонують заміну деяких понять у трактуванні балансу — «основні засоби» на «засоби праці», «власні засоби» на «внутрішні ресурси підприємства», пропонують введення поряд зі звітними показниками планових. Але більшість науковців визнають головним балансом сальдовий баланс.

У наступні роки методологія складання звітності неодноразово змінювалася. У 1938 році була проведена балансова реформа, під час якої з балансу були вилучені деякі регульовані статті - відхилення від планової собівартості матеріалів та готової продукції.

Основні новації 40-х років стосувались зміни складу балансових статей та їх перегрупування: введено статті по переоцінці активів у зв’язку з грошовою реформою 1947 року тощо.

На початку 50-х років науковці знову зробили спроби вдосконалити форму балансу, але внесених змін у діючу форму балансу було небагато, і схема балансу майже без змін проіснувала близько 20 років.

Однак на цьому еволюція балансу не скінчилася і баланс 70-х років стає вже повністю уніфікованим, в нього введено додаткові показники, що розширило його інформативну ємність.

Звітність в Україні в прорадянський період засновувалась на принципах, що значно відрізняються від прийнятих у більшості розвинених країн.

Поширення зв’язків із зарубіжними партнерами показало, що бухгалтерська звітність, відповідна радянському законодавству, не давала необхідної вичерпної інформації для визначення реальної віддачі від потенційних інвестицій в діяльність підприємства. Першими відчули потребу в переході до загальноприйнятих принципів і стандартів бухгалтерського обліку спільні підприємства, оскільки іноземний інвестор вимагав подання звітності у прийнятному для нього вигляді, та підприємства енергетики, тому що Світовий Банк Реконструкції та Розвитку вказав на обов’язкове подання їх звітності із загальноприйнятними принципами бухгалтерського обліку.

В зв’язку з цим починається новий етап розвитку звітності - реформація її відповідно до прийнятих у світовій практиці правил.

Формування бухгалтерського обліку пройшло тривалий еволюційний шлях. Його зміст і будова змінювались залежно від форм власності, рівня продуктивних сил та розвитку виробничих відносин суспільства. Кожному етапу розвитку суспільства властива своя побудова балансу, який поділявся за відповідними ознаками. До найтиповіших ознак (починаючи з 1925 року) в Україні відносять: джерела складання; строки складання; обсяг даних; зміст; форму.

Весь шлях розвитку бухгалтерської звітності можна поділити на наступні періоди:

1. Зародження звітності та її перші кроки (4000 р. до н.е. — VІІ ст. н.е.). звітність як завершальний етап реєстрації фактів господарської діяльності. Характерні риси: обов’язковість, поступовий перехід до суворої періодичності, орієнтація на інтереси державної казни.

2. Становлення звітності (VIII-XII cт., ХІІІ-XVІІІ ст.). Характерні риси: складання звітності на основі інвентаризації, нерегулярність. Виникнення та розвиток балансу як основної форми звітності. Виникнення передумов для виникнення вчення про бухгалтерський баланс. Розвиток вчення про звітність як наслідок її юридичної регламентації. Основні представники: Л. Пачолі, Ж. Саварі, Ж. Андре та ін.

3. «Народження» науки (ХІХ — початок ХХ ст.). Три напрями розвитку балансоведення, західноєвропейський вплив на розвиток балансоведення в Росії. Основні представники: Н. Д’Анастасіо, Р. Коффі, Ф. Віллє, Д. Чербоні та ін., в Росії: К.І. Арнольд, І.Б. Ахматов, Е. О. Мудров, П. Н. Худяков, Н. Р. Вейцман, А. П. Рудановський та ін.

4. Розвиток звітності в прорадянський період (20 — 80і роки), поступовий перехід від «мистецтва» відображення, підсумовування діяльності підприємства (30 — 50і роки) до забезпечення інформації про економічні проблеми для прийняття економічних рішень (70і роки). Основні представники на Заході: Р. Антоні, Дж. Ріс, Б. Нідлз, Д. Колдуелл, Ч. Хорнгрен та ін. підпорядкованість звітності державним інтересам — на терені колишнього СРСР. Основні вимоги — сувора уніфікація, орієнтація на показники, що відображали виконання держзамовлень, розрахунок бази оподаткування та інших відрахувань у бюджет. Вітчизняні науковці цього періоду — Б. С. Вайсбейн, С.Г. Струмілін, Я.М. Гальперін, В. А. Басманов, М.Г. Бєлов та ін.

5. «Переорієнтація» звітності (80і роки — теперішній час). Приведення якості звітної інформації у відповідності до фінансово-економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин. Звітність розглядається як засіб взаємодії підприємства та ринку і важливий інструмент для налагодження ефективного управління. Основні вимоги до звітності на цьому етапі - достовірність, доречність, порівнянність, зрозумілість та ін. Наукові представники цього періоду: П. Я. Хомин, В. Сопко, С. Голов, М. Г. Чумаченко та ін.

Баланс — це не просто складова методу бухгалтерського обліку, його елемент; це найважливіший документ бухгалтерської звітності, суттєве джерело інформації для управління, планування, організації виробництва, нормування, аналізу, контролю. Баланс є обліковою категорією, синтезом облікових записів, а тому його треба вміти читати і критично оцінювати з погляду змісту, будови, раціонального використання даних.

Слово «баланс» походить від латинського слова «bilanx», що означає «двошальковий»; bilanx разом зі словом «libra» (терези) означало у римлян двошалькові терези (libra bilanx). Відтак у багатьох мовах з’явились слова, близькі до слова «bilanx», які означають «терези»: італійське — la bilancia, французьке — 1а balance, англійське — balance і т.д.

Як обліковий термін слово «баланс» має два значення:

— рівність, рівновага двох підсумків протилежного значення, що має місце в рахунках, відомостях і таблицях: рівність сум чи кількості прибутку і витрат, дебету і кредиту, активу і пасиву. У цьому розумінні слово баланс зберігає близький зв’язок зі своїм первісним значенням: однакові підсумки ніби відповідають збалансованим шалькам терезів;

— таблиця, яка відображає результат облікової реєстрації, майновий стан підприємства в грошовій оцінці на відповідний момент, тобто стан його активів і пасивів.

У своєму другому значенні, тобто як таблиця, що відображає майнову статику, а інколи й динаміку господарства, баланс є тісно пов’язаним із поточним обліком господарської діяльності, його організацією, формами і методами. Відомий український учений-економіст О. П. Рудановський більш ґрунтовно визначає поняття балансу, розглядаючи його не просто як таблицю чи форму вираження результатів облікової реєстрації, а як сукупність конкретних властивостей господарства, притаманних йому реально, незалежно від того, наскільки і як вони відображуються рахівництвом. Такий баланс репрезентує в кожному господарстві сукупність усього обчисленого, усього того, що в господарстві підлягає грошовій оцінці.

Такій оцінці підлягають основні й оборотні засоби, самі гроші, що перебувають на даний момент у господарстві, його юридичні відносини до третіх осіб і до власника господарства: інакше кажучи — це права й обов’язки господарства, його витрати й доходи. Сукупність виражених у грошовій формі матеріальних засобів, прав господарства і його витрат — з одного боку, і сукупність зобов’язань та доходів господарства з другого — на кожний момент перебувають у рівновазі, тобто балансуються, незалежно від того, як обліковуються ці об'єкти.

Слово «баланс» має ще й третє - цілком інше значення, коли його застосовують для кількісних зіставлень певних економічних явищ. У таких балансах може і не бути рівності активу й пасиву: їх називають активними, наприклад, активний торговий баланс, коли вивіз перевищує ввіз, чи пасивними, коли потреби перевищують наявність відповідних ресурсів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів.

Кожне підприємство повинно здійснювати фінансово-господарську діяльність відповідно до свого статуту. Для цього йому необхідно мати основні й оборотні засоби, нематеріальні активи, певні кошти, здійснювати фінансові вкладення тощо. Інформація про наявність і рух майна та джерела його утворення має надходити своєчасно, а періодично її треба узагальнювати для більш ефективного використання в управлінні, для здійснення контролю за збереженням засобів виробництва, вивчення складу та цільового використання господарських засобів. З цією метою засоби господарства та джерела їх утворення на підприємствах об'єднують в економічно однорідні групи, що знаходить відображення в бухгалтерському балансі.

1.2 Характеристика балансу, як основної форми фінансової звітності та види балансу

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16. 7 099 р. № 996-xiv усі юридичні особи, які створені відповідно до чинного законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництва іноземних суб'єктів господарювання зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність [1].

Фінансова звітність містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів підприємства та інші показники діяльності за звітний період.

Мета, зміст та структура бухгалтерської фінансової звітності регламентується національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку — нормативно-правовими актами, затвердженими Міністерством фінансів України. Вони визначають принципи, процедури обліку та складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Метою фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст. 12 П (С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік [5]. Звітність підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Відповідно до Постанови «Про затвердження порядку подання фінансової звітності» затвердженої Кабінетом Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419, підприємства та установи складають місячну, квартальну й річну бухгалтерську звітність, в якій відображають склад майна і джерела його формування. Квартальна бухгалтерська звітність подається підприємством не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним періодом. Річна бухгалтерська звітність — не пізніше 15 лютого року, наступного за звітним [3].

Згідно зі статтею 14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підприємства зобов’язані подавати баланс разом з квартальною та річною фінансовою звітністю органам, до сфери управління яких вони відносяться, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом, органам виконавчої влади та іншим користувачам. Баланс підприємств не є комерційною таємницею, крім випадків, передбачених законодавством. Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв’язку, що обслуговує адресата. У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день. Перед складанням річної фінансової звітності обов’язкове проведення інвентаризації активів та зобов’язань підприємства [1].

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Перед складанням річної фінансової звітності обов’язкове проведення інвентаризації активів та зобов’язань підприємства.

Річна фінансова звітність підприємства містить наступні форми:

1) Баланс ф. № 1 — це звіт про фінансовий стан підприємства, що відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал (додаток А);

2) Звіт про фінансові результати ф. № 2 — подає інформацію про доходи, витрати і результати діяльності підприємства (додаток Б);

3) Звіт про рух грошових коштів ф. № 3 — відображає надходження і видаток грошових коштів у процесі діяльності підприємства у звітному періоді (додаток В);

4) Звіт про власний капітал ф. № 4 — містить дані про зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду (додаток Д);

5) Примітки до річної фінансової звітності ф. № 5 — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію й обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами) (додаток Ж).

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням наступних принципів:

автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме і надалі;

періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства, на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

нарахування та відповідності доходів і витрат, за якими для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були понесені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку та звітності на момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення та розкриття у фінансовій звітності;

послідовності, який передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

обачності згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

перевалюванню змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності;

єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Основним компонентом фінансової звітності є баланс.

За джерелами складання розрізняють інвентарні, книжні та генеральні баланси. Інвентарні баланси складають тільки на підставі повного опису інвентарю і є його скороченим та спрощеним викладом. Такі баланси виконуються або при створенні нового господарства на певній майновій основі, або при зміни господарством форми власності, або при впровадженні в господарстві нової, більш раціональної системи обліку.

Книжні баланси складають на підставі записів у книгах, попередня перевірка яких з допомогою інвентаризації не проводилась. Такі баланси ще називають пробними, попередніми.

Генеральний баланс, що його як виняток заміняють інвентарні та книжні баланси, є синтезом того й іншого. Він складається за рік і тільки на підставі опису інвентарю та пробного балансу.

За строками складання баланси поділяють на вступні, операційні, ліквідаційні.

Вступний баланс має виключно внутрішньогосподарське призначення. Він складається на момент створення підприємства. Однак досвід свідчить, що для поліпшення інформаційного забезпечення системи управління та контролю за збереженням майна починати виробничу та фінансово-господарську діяльність краще, коли є вступний баланс. На це треба звертати особливу увагу в процесі організації бухгалтерського обліку і звітності, бо дані вступного балансу мають відповідати даним на початок звітного періоду затвердженого кінцевого балансу.

Операційні баланси складають періодично протягом року і охоплюють окремі аспекти (як правило, виробничі) діяльності підприємства.

Ліквідаційний баланс складають на день початку ліквідації підприємства, припинення ним свого нормального існування. Операційні баланси, які складають протягом усього періоду ліквідації, називаються ліквідаційними, а останній — завершальним ліквідаційним балансом.

Залежно від обсягу інформації баланси поділяють на прості, консолідовані і зведені. У простому балансі відображають майновий стан (а інколи й динаміку) простого господарства, тобто господарства, в якому немає структурних підрозділів, допоміжних виробництв та допоміжних підприємств із самостійним обліком. У таких господарствах провадиться єдине самостійне рахівництво і єдиний, простий баланс.

Консолідований баланс — складається на підставі балансів підприємств, юридично самостійних та дочірніх підприємств, як єдиної економічної одиниці. Консолідований баланс потребують складні господарства, що мають відділи, філії чи підприємства, які самостійно ведуть рахівництво і складають прості баланси. Простих балансів у цих структурах складається стільки, скільки було окремих самостійних систем рахівництва.

Зведений баланс — складається шляхом об'єднання сум, відображених на окремих статтях простих балансів. Його отримують за допомогою механічного постатейного підсумовування даних з простих балансів і підбиття в особливій колонці загальних підсумків активу і пасиву. У такому балансі окремі колонки характеризують стан окремих самостійних одиниць господарства, а колонка «Усього» відображає загальний стан господарства в цілому. Якщо окремих одиниць забагато, їх можна згрупувати — «Філії», «Виробничі підприємства» і т.п.

За змістом баланси поділяють на сальдові, оборотні, результатні, проміжні, шахові та порівняльні. Сальдові баланси включають тільки сальдо рахунків, що характеризують майновий стан господарства на відповідний момент. Оборотні баланси включають, крім сальдо, і обороти за рахунками. Відтак за формою вони є оборотними відомостями за певний період, а за змістом — дають уявлення не тільки про стан господарства, а й певною мірою і про динаміку його господарських оборотів. Результатний баланс — це баланс прибутків і збитків або доходів і витрат господарства, що визначає своїм сальдо чистий прибуток або чистий збиток.

Проміжні баланси складають тільки за потреби. Це особливої форми пробні баланси, які за формою, змістом і структурою наближаються до кінцевого балансу.

Шаховий баланс, що отримав свою назву від своєрідної форми, яка нагадує шахову дошку, можна називати й динамічним балансом, бо він відображає як стан господарства на початок і кінець звітного періоду, так і рух майна. При цьому обороти в шаховому балансі подаються в розрізі кореспондуючих рахунків, що уможливлює визначення його економічного змісту, оскільки зрозуміло, звідки надійшла сума на рахунок і на що саме її було витрачено. А тому шаховий баланс, складений за звітний період після річного звіту, можна вважати і сальдовим, і оборотним, і результатним балансом.

Шахові баланси є дуже наочними. Але їх доцільно застосовувати тільки на невеликих підприємствах, бо збільшення кількості використовуваних рахунків бухгалтерського обліку робить ці баланси громіздкими і незручними для практичної роботи.

Порівняльний баланс має на меті порівняти статті звітного балансу з минулими періодами. Ці порівняння даються в абсолютних і відносних величинах, тобто статті активу й пасиву балансу показуються у відповідних сумах і відсотках на початок і кінець звітного періоду.

Крім шахових, за формою розрізняють ще й баланси двосторонні та односторонні. Найбільш поширеними є двосторонні баланси, що в них ліворуч розміщувалися активи, а праворуч — пасиви. Односторонні баланси відрізняються від двосторонніх за зовнішнім виглядом — у них пасив розміщується не поряд з активом, а після нього, під ним. Отже, ця форма балансу менш наочна, бо вона ніби приховує ідею протиставлення активу і пасиву, яка характерна для самої природи балансу.

Всі перелічені види балансу називаються бухгалтерськими, бо складаються на підставі даних бухгалтерського обліку. Але кожному виду балансів притаманні специфічні особливості, що безпосередньо пов’язані з джерелами, строками, способами, методами і технікою складання, підпорядкуванням підприємств, використанням даних балансів в управлінні.

Кожний сучасний баланс можна також назвати і порівняльним, бо в ньому всі показники наводяться в абсолютних величинах на початок року і на кінець звітного періоду. Це дає змогу протягом календарного року оцінювати показники балансу в динаміці, осмислювати їхні зміни.

Потреба в складанні проміжних балансів визначається тільки внутрішніми потребами самого підприємства. Підставою для складання таких балансів можуть бути процеси реструктуризації, реорганізації, ефективнішого використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, забезпечення збереження майна, зміцнення фінансового стану підприємства. Характерною особливістю проміжних балансів є їхній спрощений вигляд: інвентаризації основних і оборотних засобів, нематеріальних активів, розрахунків з дебіторами і кредиторами не проводяться; необхідні обчислення виконуються наближено; записи на розподільних та порівняльних рахунках роблять оперативним способом.

Діючий в Україні бухгалтерський баланс призначається не тільки для відображення стану господарських засобів та джерел їх формування на певну дату, а й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, а також для задоволення потреб зовнішніх користувачів — статистичних, податкових, фінансових органів, банків, інвесторів та ін.

Відповідно до статті 11 «Загальні вимоги до фінансової звітності» Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16. 07. 99 р. № 996-ХIV баланс, разом зі звітом про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів визнано фінансовою звітністю підприємства.

Формування бухгалтерського обліку пройшло тривалий еволюційний шлях. Його зміст і будова змінювались залежно від форм власності, рівня продуктивних сил та розвитку виробничих відносин суспільства.

Сьогодні в Україні бухгалтерський баланс базується на даних бухгалтерського обліку як системі суцільного, безперервного, документального відображення фінансово-господарської діяльності підприємства. Баланс підприємства надає зовнішнім і внутрішнім користувачам корисну, повну, правдиву та неупереджену інформацію про майновий і фінансовий стан підприємства, його фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період. Таким чином, бухгалтерський баланс є інформаційним джерелом для прийняття управлінських рішень.

Принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами, що вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку, є обов’язковими для всіх суб'єктів господарювання при складанні ними фінансової звітності, в тому числі балансу.

Оперативне управління господарюючим суб'єктом вимагає достовірних і точних даних про стан і наявність господарських засобів, їх склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Саме таку інформацію, узагальнену і згруповану певним чином, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Звідси випливає, що баланс є синтезом професійних дій фахівців з обліку, рушієм правильного ведення обліку, інструментом визначення економічних, юридичних та господарських відносин підприємства, передумовою для ефективного нормування, поточного та перспективного планування, найважливішим звітним документом. На підставі показників балансу найчастіше проводять оцінку фінансового стану підприємства за допомогою фінансових коефіцієнтів. За допомогою цього способу вивчаються такі важливі аспекти результатів діяльності підприємства, як фінансовий стан підприємства, його ліквідність, платоспроможність, рентабельність тощо. Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та усунення недоліків у діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення його фінансового стану.

Розділ 2. МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ БАЛАНСУ

2.1 Структура балансу

Форму балансу підприємства та зміст його статей визначено П (С)БО 2 «Баланс». Згідно з цим нормативно-правовим документом баланс складається за формою № 1 (код за ЦУКЦД 1 801 001), затверджено наказом міністерства фінансів України від 31. 03. 99 р. № 87 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21. 06. 99 р. за № 39 113 684.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:

— назва підприємства, його організаційно-правова форма та місцезнаходження;

— назва звіту;

— дата, на яку складено звіт;

— валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує. Ці важливі фінансово-аналітичні характеристики підприємства можна отримати з бухгалтерського балансу.

Оцінка ліквідності активів підприємства в загальних рисах здійснюється шляхом розрахунку показників, де в чисельнику наводять дані активів за ступенем їх ліквідності (кошти та їх еквіваленти, оборотні активи, необоротні активи), а у знаменнику — дані про поточні зобов’язання підприємства.

Оцінка фінансової стійкості (залежності) підприємства здійснюється шляхом зіставлення основних розділів пасиву балансу: власного капіталу і залучених коштів (довгострокових і поточних), тобто знаходження співвідношення між джерелами власних і залучених засобів. Допоміжним є показник частки власного капіталу в активах підприємства.

Крім цих характеристик бухгалтерський баланс дає змогу розрахувати вартість власних оборотних активів, що необхідно для здійснення контролю їх використання, та показник ефективності використання активів, що дає оцінку результатам господарської діяльності підприємства.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти у майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а також при визначенні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов’язання. Ліквідність свідчить про наявність грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов’язань даного періоду. Наявність грошових коштів упродовж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових зобов’язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є:

1) активи. Актив визнається та відображається в балансі за умови, що:

— оцінка його може бути достовірно визначена;

— у майбутньому очікується отримання економічних вигод, пов’язаних з його використанням.

2) зобов’язання. Зобов’язання визнається та відображається в балансі за умови, що:

— його оцінка може бути достовірно визначена;

— існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення;

3) власний капітал визнається і відображається в балансі одночасно з відображенням активів чи зобов’язань, які призводять до його зміни.

Активи і зобов’язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

За формою баланс — таблиця, на лівій стороні якої відображають склад і розміщення господарських засобів і яка називається активом, а на правій стороні, що називається пасивом, відображають джерела формування господарських засобів (у перекладі з лат. слово «актив» означає дійовий, діяти, діяльний; слово «пасив» — утримуваний, бездіяльний). Слова «актив» і «пасив» означають відповідні сторони бухгалтерського балансу. Це так звана горизонтальна форма побудови бухгалтерського балансу, як правило, характерна для Німеччини, Італії, Росії. Для України така побудова практична і традиційна. Скажімо, в Англії, США використовують вертикальну форму побудови бухгалтерського балансу: спочатку показують склад активу, а потім — пасиву.

Беручи загалом, можна сказати, що актив — це система показників, які відображують склад і розміщення засобів господарства, згрупованих у якісно однорідні групи; пасив балансу — це система показників, які відображають джерела утворення й цільове призначення засобів господарства, також згрупованих в якісно однорідні групи. З погляду політичної економії пасив є сумою вартостей, отриманих із різних джерел, а актив — це конкретні форми існування цих вартостей.

У порівнянні зі звітними формами баланс містить найбільшу кількість показників. Господарські засоби та джерела їх утворення групуються в балансі за економічно однорідними групами — статтями балансу. До кожної статті балансу включаються однакові за економічним змістом засоби господарства чи джерела їх утворення. Статті балансу мають загальну назву, окремий код, їх записують окремими сумами. Статті бухгалтерського балансу поділяють на активні (ті, що розміщені в активі балансу) і пасивні (ті, що розміщені у пасиві балансу). Статті активу завжди характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебітори та ін. Статті пасиву завжди характеризують джерела власних і залучених коштів: статутний капітал, прибуток, кредити банку, розрахунки з постачальниками тощо.

Статті балансу розподіляються на однойменні та комплексні. Однойменні статті відображають стан якогось одного виду господарських засобів чи джерел їх утворення. Наприклад, основні засоби, нематеріальні активи, готова продукція, статутний капітал, пайовий капітал. Комплексні статті відображають стан кількох видів господарських засобів чи джерел їх утворення. Наприклад, стаття «Виробничі запаси» об'єднує матеріали, паливо, запасні частини, напівфабрикати, комплектуючі вироби тощо.

Кількість статей балансу не регламентується нормативними актами, але їх має бути стільки, щоб відобразити стан майна не тільки в цілому, а й згідно з його галузевими особливостями, щоб створити передумови для забезпечення контролю за збереженням майна, раціональним та ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, бути важливим джерелом інформації для аналізу та управління діяльністю підприємства. У зв’язку з цим Міністерство фінансів України розробляє та затверджує номенклатуру статей балансу, погоджуючи її з Держкомстатом України.

Для одержання узагальнених даних про стан та використання господарських засобів статті об'єднують в групи та розділи. При цьому назва і кількість статей балансу тісно пов’язані з класифікацією майна та джерел його утворення. А тому слід відрізняти три способи групування господарських засобів та джерел їх утворення, які відображаються на різних статтях балансу:

перший — за функціональною роллю господарських засобів (актив) та порядком утворення й цільовим призначенням (пасив);

другий — за способом перенесення вартості засобів виробництва на продукт, у створенні якого вони брали участь, а джерел — за формами утворення та цільовим призначенням;

третій — за цільовим призначенням засобів господарства і джерел їх утворення.

Групування статей балансу за першим способом відбувається для отримання даних про обсяг ресурсів підприємства в цілому з виокремлюванням закріплених за сферою виробництва засобів праці, предметів праці; сферою обігу — предметів обігу, коштів, коштів у розрахунках; невиробничою сферою — засобів довгострокового споживання, засобів короткострокового споживання. Відтак, для визначення обсягу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, закріплених за сферами виробництва, обігу і невиробничою сферою, за першою ознакою групують статті: основні засоби; виробничі запаси (матеріали, паливо, устаткування, запасні частини); незавершене виробництво; готова продукція; товари; кошти, цінні папери; дебіторська заборгованість покупців за відвантажену продукцію, векселі отримані, заборгованість підзвітних осіб та інших дебіторів; матеріальні цінності невиробничої сфери — актив балансу.

За порядком утворення й цільовим призначенням джерел утворення господарських засобів за першим способом групування об'єднують статті: джерела власних коштів (основної діяльності та спеціального (цільового) призначення) — статутний капітал, пайовий капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, забезпечення наступних витрат і платежів; джерела позичених коштів — довгострокові кредити банків, довгострокові позикові кошти, короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, розрахунки з постачальниками, векселі видані, розрахунки з оплати праці, розрахунки з бюджетом, розрахунки зі страхування, розрахунки з іншими кредиторами, інші короткострокові пасиви.

З метою поліпшення використання даних балансу в управлінні, посилення аналітичної роботи на підприємстві групування статей балансу за другим способом здійснюється так, щоб отримати відомості про склад і обсяг основних і оборотних засобів. При цьому основні й оборотні засоби беруться з кожної сфери діяльності підприємства — виробництва, обігу, невиробничої сфери. Це дає змогу на підставі показників складу й обсягу основних засобів уявити загальний стан матеріально-технічної бази господарства. Нормальні показники оборотних засобів — це необхідна передумова нормального фінансового стану підприємства, який безпосередньо залежить від структури, обсягу й стану виробничих запасів, незавершеного виробництва, коштів, розрахунків та інших активів.

Кінцеві результати виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства значною мірою залежать від того, наскільки господарські засоби та джерела їх утворення використовуються за цільовим призначенням. А тому на кожному підприємстві має бути створено дійовий контроль, чітко визначено об'єкти й суб'єкти контролю за цільовим використанням господарських засобів та їх джерел. У цих випадках об'єкти контролю здебільшого збігаються з назвами статей балансу, за винятком комплексних статей, які розподіляються на складові частини. Наприклад, організувати ефективний контроль за використанням оборотних засобів, що їх згруповано в статті балансу «Виробничі запаси», — неможливо. Тоді цю статтю розподіляють на такі підстатті (елементи): матеріали — сировина та інші матеріали, покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби, конструкції та деталі, тара й тарні матеріали, мінеральні добрива та отрутохімікати, біопрепарати й медикаменти, матеріали, передані в переробку на сторону, інші матеріали; паливо — нафтопродукти, тверде паливо, інші види палива; будівельні матеріали й обладнання до встановлення — матеріали, конструкції та деталі, обладнання до встановлення вітчизняне, імпортне; запасні частини — запасні частини, обмінний фонд; насіння та корми — насіння, садивний матеріал, корми.

Статті дають можливість усебічно оцінити діяльність підприємства. А щоб ця оцінка була об'єктивною, треба дотримуватись єдності в оцінці самих статей балансу. Оцінку статей балансу регламентовано Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [1], а також відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку [П (С)БО], затвердженими Міністерством фінансів України.

Об'єднання статей балансу в економічно однорідні групи не є завершальним процесом їх групування. Усі статті балансу ще згруповують у розділи, яких в активі є три, а в пасиві - п’ять.

Отже, статті балансу згруповано так, щоб порівнюючи підсумки розділів активу і пасиву та окремих їх показників, можна було робити загальні висновки про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Природа балансу потребує рівності його активу й пасиву. Це зумовлено тим, що і в активі, і в пасиві відображаються ті самі засоби. Звідси випливають такі правила:

— актив дорівнює пасиву балансу, тобто підсумки активу і пасиву мають бути однаковими;

— загальний підсумок активу дорівнює сумі показників всіх його статей;

— сума показників усіх статей активу дорівнює сумі показників усіх статей пасиву балансу.

Загальні підсумки активу і пасиву балансу рівні між собою. Це обов’язкова умова правильності його складання. У цьому виявляється балансове рівняння. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображено у вартісній оцінці одні й ті ж господарські засоби, тільки згруповані за різними ознаками: в активі - за складом і розміщенням, у пасиві - за джерелами їх формування. Кожна група господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, відображене в пасиві балансу. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених при його складанні. Отже, бухгалтерський баланс — це фіксування на певну дату (як правило, 1-ше число місяця) активів і пасивів, які складаються з окремих статей, рівність активів і пасивів у грошовій оцінці.

Бухгалтерський баланс — це не тільки метод узагальнення інформації про стан та склад господарських засобів підприємства і джерел їх формування, а й форма фінансової звітності, яка містить важливу інформацію про фінансовий стан підприємства. Тому необхідно вміти не тільки складати баланс, а й розуміти його, вміти його читати з метою економічного аналізу.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой