Бухгалтерський та фінансовий облік непрямих податків

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Економічна сутність та нормативно-правове регулювання непрямих податків

1.1 Економічна сутність і значення непрямих податків

1.2 Види непрямих податків

1.3 Нормативно-правове регулювання непрямих податків

РОЗДІЛ 2. Облік непрямих податків (ПДВ)

2.1 Первинний облік з ПДВ

2.2 Аналітичний і синтетичний облік з ПДВ

2.3 Відображення ПДВ у фінансовій звітності

РОЗДІЛ 3. Недоліки та перспективи непрямого оподаткування в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Стабільна та збалансована податкова система — ефективний інструмент економічної політики держави в умовах ринкової трансформації. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв'язку із розвитком економічного і політичного життя.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Тільки прямо, оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Тому непрямі податки вважаються найнесправедлішими, фіскальними.

Актуальним є питання необхідності побудови ефективної податкової системи, що в одночас є одним з найважливіших завдань економіки будь-якої держави, адже від виконання цього завдання залежить функціонування самої держави.

Оскільки в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки непрямих податків у загальних податкових доходах держави, розгляд можливостей удосконалення непрямого оподаткування є вкрай необхідним.

Метою курсової роботи є розгляд сутності та значення непрямих податків на прикладі податку на додану вартість.

Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, а відтак податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або — ні.

Об'єктом дослідження є непрямі податки.

Предметом дослідження є податок на додану вартість, його значення, методика розрахунку, відображення в обліку та фінансовій звітності.

Методи дослідження:

1. Спостереження. Наукове дослідження процесу відображення в обліку операцій з податком на додану вартість, документальне оформлення всіх даних за звітній період в фінансовій звітності.

2. Опис. В роботі описані всі вимоги та стандарти, яким повиннен відповідати облік непрямих податків.

3. Аналіз. Виявлення тенденцій протікання різних операцій з продажу та покупки товарів, що підлягають оподаткуванню, розрахунки підприємства з бюджетом, розрахунок податкового зобов’язання та податкового кредиту, а також аналіз процесів, що впливають на ці показники.

4. Узагальнення. Узагальнення всіх даних про непрямі податки в Україні, їх негативні та позитивні дії на стан економіки в країні.

5. Систематизація даних по підприємству для єдиної цілі, а саме подання звітності зовнішнім користувачам.

Інформаційною базою написання курсової роботи є законодавчі та нормативні документи України, праці вітчизняних і закордонних вчених з питань обліку непрямих податків та фінансової звітності, спеціалізовані періодичні видання, первинні документи, облікові регістри та форми звітності досліджуваного підприємства.

РОЗДІЛ 1. Економічна сутність та нормативно-правове регулювання непрямих податків

1. 1 Економічна сутність і значення непрямих податків

Відомо, що одним із найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, а відтак податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або — ні. Тому не випадково, що потенціал податкової системи як «вбудованого регулятора» активно використовують усі країни, зокрема з метою забезпечення сталого економічного розвитку. У цьому сенсі не є винятком й Україна, де пошук і застосування ефективних податкових інструментів розглядається як невід'ємна передумова і потужний засіб реформування національної економіки.

Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння. Паралельно з поняттям «податкова система» досить часто використовується термін «система оподаткування». Іноді ці поняття вживаються як синоніми, що не правильно, оскільки податкова система — це сукупність податків, а оподаткування — це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами — платник, об'єкт оподаткування, ставка тощо — та механізмом обчислення і сплати податків.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону України «Про систему оподаткування» У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Враховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого удосконалення оподаткування, 2 лютого 1994року було ухвалено другий варіант Закону України «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 року.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленими відповідними законами держави.

Система оподаткування — це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об'єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Відмінності в загальному рівні оподаткування різних країн показують існування зв’язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами та формами державного регулювання.

Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з одного боку, обкладання доходів, а з іншого — видатків. На практиці вичленовування прямого і непрямого обкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводиться використовувати умовний розподіл податків на прямі і непрямі.

Податок на додану вартість (ПДВ) охоплює практично усі сторони життєдіяльності не лише суб'єктів підприємницької діяльності, а й інших юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з поставки товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Він є одним із основних джерел доходної частини бюджету.

При поставці товарів підприємство закладає в його ціну суму податку на додану вартість. Після того, як покупець придбає товар, а кошти від поставки надійдуть на підприємство, одержаний дохід зменшується на суму податку, а податок сплачується до бюджету.

Податок на додану вартість є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юктури ринку і рівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді процентної надбавки до цін.

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг).

Акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). За допомогою акцизного збору суттєво підвищується дохід бюджету при слабкому ефекті падіння попиту на ринку підакцизних товарів, не створюючи при цьому надмірного податкового тягаря на суб'єктів підприємницької діяльності. Акцизний збір встановлюється на монопольні товари і включається до ціни цих товарів.

Акциз (від франц. Accise — відрізаю) — один з видів непрямих податків, переважно на предмет масового споживання (сіль, цукор, сірники та ін., а також комунальні, транспортні та ін. розповсюджені послуги).

У дореволюційній Росії акцизний збір разом з винною монополією давали у 1904 році - 47,5% загальної суми бюджетних надходжень. У СРСР система акцизного збору існувала до 1930 р. і була відмінена податковою реформою цього року.

У європейських країнах до складу підакцизних товарів належать алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, автомобілі та ін. У США, наприклад, акциз у загальному обсязі податкових надходжень до федерального бюджету складає 6,3%, в Іспанії - 13,2%.

Акцизний збір в Україні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році на підставі Закону України від 18 грудня 1991 р. «Про акцизний збір», Декрету кабінету Міністрів України № 18−92 від 26. 12. 1992 р. «Про акцизний збір».

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон. Запровадження мита може переслідувати декілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Фіскальне значення мита має другорядне значення.

Порядок стягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, Законом України «Про єдиний митний тариф», Декретами Кабінету Міністрів України, Постановами Кабінету Міністрів.

Отже, слід розібратись з поняттями «митний тариф» і «єдиний митний тариф». Митний тариф України — це систематизований згідно з українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок увізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України. В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на гармонізованій системі опису та кодування товарів. Складається митний тариф з 21 розділу, кожен з яких включає певну кількість груп. Митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів.

Єдиний митний тариф — це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Його ставки є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону «Про систему оподаткування» від 25. 06. 91 р. № 1251 мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). У статті 2 цього закону визначено поняття «податок і збір» (обов'язків платіж); окремо ж дефініцій податку або збору не подано в жодному акті, що формально стирає принципові відмінності між ними. Очевидно, законодавець, поєднуючи поняття «податок» і «збір» за допомогою сполучника «і», мав на увазі деяку еквівалентність, ідентичність або схожість. Це може бути зумовлено змістом фіскальної функції, вираженої в тому, що і податок, і збір згідно зі статтею 2 зазначеного закону варто розуміти як обов’язковий внесок, який здійснюють платники.

1. 2 Види непрямих податків

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Слід підкреслити: тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються до ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Тому непрямі податки ще називають податками на споживання.

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. До непрямих податків в Україні належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість — непрямий податок який сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення. Платниками податку є зокрема юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, які здійснюєють або планують здійснювати господарську діяльність та реєструються за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягають обов’язковій реєстрації як платник цього податку; імпортують товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком, загальна сума від здійснення операцій яких з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), — наприклад тютюнові вироби, алкогольні напої, автомобілі, нафтопродукти тощо, —. що включається до ціни цих товарів. Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники підакцизних товарів, у тому числі з давальницької сировини, а також суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, що імпортують підакцизні товари (продукцію); юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів У більшості країн Заходу непрямі податки на товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару.

Митні збори — це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які перетинають кордони країни. Вони сплачуються усіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.

1. 3 Нормативно-правове регулювання непрямих податків

Практика непрямого оподаткування в Україні має ще коротку історію. Податок на додану вартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту та податку з продажу, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ № 14−92 від 26. 12. 92 р. «Про податок на добавлену вартість» та інструкцією ГДПІУ № 3 від 10. 02. 93 р. «Про порядок обчислення і сплати ПДВ». З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993−1997 р. (до 1 жовтня 1997)

З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03. 04. 97 р. № 168/97-ВР.

Стаття 1. Визначення термінів.

Стаття 2. Платники податку.

Стаття 3. Об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування.

Стаття 4. База оподаткування.

Стаття 5. Операції, що звільнені від оподаткування.

Стаття 6. Ставки податку.

Стаття 7. Порядок обчислення і сплати податку.

Стаття 8. Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України.

Стаття 9. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість.

Стаття 10. Відповідальність платників податку та контроль за його справляння.

Стаття 11. Прикінцеві положення.

На далі, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.

Основні законодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють порядок нарахування і стягування акцизного збору.

У відповідності до Декрету Кабміну України від 26. 12. 1992 р. № 18−92 «Про акцизний збір» акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів, ставок акцизного збору, а також законодавчих актів, якими було встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції про порядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказом Держмитслужби України від 21. 01. 2000 р. № 33 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08. 02. 2000 р. під № 73/4294.

Всі платники акцизного збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26. 12. 92 р. № 18−92 «Про акцизний збір».

Повністю всі об'єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України того ж року.

У відповідності до Закону України від 16. 11. 95 р. № 432/95-ВР «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» скасовано всі пільги, що були надані законодавчими актами України відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів, а також податку на додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію України підакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистого споживання громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства, суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі благодійні фонди, об'єднання громадян, релігійні організації, заклади Національного Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів від 01. 06. 96 р. № 882 «Про припинення приймання і переробки давальницької сировини для виробництва спирту, горілки і лікеро-горілчаних виробів і про порядок обкладання їх акцизним збором» починаючи з 1. 08. 96 р. призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини для виготовлення спирту, горілки лікеро-горілчаних виробів від замовників незалежно від форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лікеро-горілчаних виробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, які не передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки з використанням векселів, в тому числі казначейських.

У відповідності до Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів, затвердженим наказом Держмитслужби України від 4. 05. 98 р. № 267 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21. 05. 98 р. під № 339/2779, умовою переміщення через митний кордон України підакцизних товарів при їх ввезенні на митну територію України являється акцизна вантажна митна декларація на ці товари, яка оформлюється в митниці за місцем державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності - імпортерів підакцизних товарів зі сплаченням при її оформленні всіх платежів (ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного і митного зборів), які сплачуються під час випуску товарів у вільне використання на території України.

Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Справляння податку відбувається на підставі таких основних нормативних документів, як Закон України «Про митний тариф України», Закон України «Про єдиний митний тариф України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про єдиний митний тариф України».

Мито нараховується митним органом України згідно з положеннями чинного закону і ставок Єдиного митного тарифу України, що діють на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України. Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними органами не здійснюється.

Різновид мита — антидемпінгове мито — регулюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику.

Компенсаційне мито регулюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику.

РОЗДІЛ 2. Облік непрямих податків(ПДВ)

2.1 Первинний облік з ПДВ

Податок на додану вартість є одним з податків, які формують дохідну частину державного бюджету України. Облік цього податку регламентований Законом України «Про податок на додану вартість» від 03. 04. 1997 року з наступними змінами і доповненнями. В цьому законі зазначаються платники податку, об'єкти оподаткування, ставки податку, порядок його обчислення та сплати тощо.

Первинний облік ПДВ ведеться в податкових накладних (Додаток А, А1). Структура і основні реквізити податкової накладної зазначаються в п. 7.2 Закону. Основними реквізитами цього документу є:

— порядковий номер податкової накладної;

— дата виписування податкової накладної;

— повна або скорочена назва, яка зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

— податковий номер платника податку (продавця та покупця);

— місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

— опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

— повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах;

— ціна продажу без врахування податку;

— ставка податку та відповідна сума у цифровому значенні;

— загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна може друкуватися поліграфічним методом, за допомогою комп’ютера або іншим методом.

Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру книги обліку продажу товарів (робіт, послуг).

При складанні податкової накладної філією чи структурним підрозділом платника податку порядковий номер податкової накладної встановлюється з урахуванням присвоєного коду (номера, шифру) і визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику номера податкової накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику -- код (номер, шифр).

Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) продавця у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг).

Якщо особа, яка зобов’язана зареєструватися як платник податку, не здійснила такої реєстрації протягом термінів, визначених законодавством, здійснює оподатковувані операції з продажу товарів (робіт, послуг) з нарахуванням податку на додану вартість і видачею податкової накладної без внесення суми податку до бюджету, то така податкова накладна вважається фіктивною. За видачу фіктивної накладної орган державної податкової служби застосовує до такої особи штраф у розмірі подвійної суми отриманого податку на додану вартість, але не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов’язань продавця, тобто на дату здійснення будь-якої з подій, що сталася раніше. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (непотрібне виділяється поміткою «X»).

Оригінал податкової накладної надається покупцю товарів (робіт, послуг) на його вимогу.

Зазначений документ зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (робіт, послуг) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов’язань із сплати податків.

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Копія податкової накладної залишається у продавця товарів (робіт, послуг) як звітний розрахунковий податковий документ і зберігається в порядку та протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з’ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов’язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів (робіт, послуг) не перевищує двадцяти гривень, у разі продажу транспортних квитків та при виписуванні готельних рахунків.

При цьому підставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ.

У разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Для операцій, що оподатковуються або звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні, тобто, при одночасному продажу одному покупцю як оподатковуваних товарів (робіт, послуг), так і таких, що звільнені від оподаткування, продавець складає окремі податкові накладні (не допускається заповнення в одній накладній одночасно графи 10 та граф 7, 8 і 9). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (роботи, послуги) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку № 1 до податкової накладної і в повній вартості враховується у податковій накладній та загальних податкових зобов’язаннях (додаток № 1 виписується у двох примірниках, з яких оригінал видається покупцю товарів (робіт, послуг), а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари, продукцію, а також у зв’язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов’язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум податкових зобов’язань при збільшенні суми компенсації продавцю. При цьому продавець товарів (робіт, послуг) виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної у двох примірниках за формою згідно з додатком № 2 до податкової накладної.

Розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі в тексті - розрахунок коригування) може друкуватися поліграфічним способом, за допомогою комп’ютера або іншим методом. Розрахунок коригування складається у двох примірниках. Оригінал розрахунку коригування надається покупцю товарів (робіт, послуг). Копія залишається у продавця. Розрахунки коригування як покупцем, так і продавцем зберігаються в порядку, аналогічному порядку збереження податкових накладних. Розрахунок коригування дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на збільшення чи зменшення податкового кредиту з відповідним подальшим коригуванням податкового зобов’язання із обов’язковим відображенням зазначених коригувань у книзі обліку придбання з від'ємним чи позитивним значенням. На титульному аркуші розрахунку коригування вказується, до якої податкової накладної та за яким договором вносяться зміни. Розрахунок коригування складається виключно продавцем — особою, яка є платником податку, філією чи структурним підрозділом, якому делеговано право виписки податкової накладної (відповідно до пункту 2 цього Порядку), а також особою, яка веде облік результатів під час виконання договорів про спільну діяльність та відповідальна за утримання та внесення податку до бюджету, із обов’язковим включенням зазначених коригувань до зміни податкових зобов’язань та одночасним відображенням у книзі обліку продажу з від'ємним чи позитивним значенням. Продавцем присвоюється номер розрахунку коригування, який має вигляд дробу, чисельник якого відповідає порядковому номеру розрахунку, який реєструється у окремому журналі, а знаменник — номеру податкової накладної.

Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -- продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (робіт, послуг) і не скріплюється його печаткою.

Податкова накладна є базою для заповнення регістрів аналітичного обліку розрахунків з податку на додану вартість.

2.2 Аналітичний і синтетичний облік з ПДВ

Аналітичний облік податкових зобов’язань з ПДВ.

Під податковими зобов’язаннями з ПДВ розуміють загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку у звітному періоді, що визначена згідно з Законом «Про податок на додану вартість».

Датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує плат ника податку;

— або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У разі продажу товарів (валютних цінностей) або послуг з використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженою на це фізичною особою, датою виникнення податкових зобов’язань вважається дата виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошової виручки.

Правила інкасації зазначеної виручки встановлюються Національним банком України.

У разі коли продаж товарів (робіт, послуг) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників гривні, датою збільшення валового доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників гривні.

У разі коли продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, датою збільшення податкових зобов’язань вважається або дата оформлення податкової накладної, що засвідчує факт надання платником податку товарів (робіт, послуг) покупцю, або дата виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

Датою виникнення податкових зобов’язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Датою виникнення податкових зобов’язань у разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.

Датою виникнення податкових зобов’язань при імпорті товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов’язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Датою виникнення податкових зобов’язань виконавця з контрактів, визначених довгостроковими відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового контракту.

Попередня (авансова) оплата вартості товарів (супутніх послуг), які експортуються чи імпортуються, не змінюють значення податкового кредиту або податкових зобов’язань платника податку — відповідно такого експортера або імпортера.

Особа, яка протягом останніх дванадцяти календарних місяців мала оподатковувані поставки, вартість яких не перевищує 300 000 гривень (без урахування цього податку), може вибрати касовий метод податкового обліку.

Якщо зазначений вибір здійснюється під час реєстрації такої особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з моменту такої реєстрації і не може бути змінений до кінця року, протягом якого відбулася така реєстрація.

Якщо зазначений вибір здійснюється протягом будь-якого часу після реєстрації особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з податкового періоду, наступного за податковим періодом, в якому був зроблений такий вибір, і не може бути змінений протягом наступних дванадцяти місячних (чотирьох квартальних) податкових періодів.

Рішення про вибір касового методу подається податковому органу разом із заявою про податкову реєстрацію або податковою декларацією за звітний (податковий) період, протягом якого був зроблений такий вибір.

Протягом строку застосування касового методу платник податку зазначає про це у податкових деклараціях з цього податку.

Платник податку, що обрав касовий метод обліку, не має права його застосовувати до:

1) імпортних та експортних операцій;

2) операцій з поставки підакцизних товарів.

Якщо товари (послуги) залишаються неоплаченими у повній сумі (з урахуванням цього податку) протягом трьох податкових місяців, наступних за місяцем, у якому відбулася їх поставка платником податку, що вибрав касовий метод (протягом кварталу, наступного за кварталом їх надання, для платників податку, що вибрали квартальний податковий період), та такий платник не розпочав процедуру врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості відповідно до законодавства, то сума нарахованих податків підлягає включенню до складу податкових зобов’язань такого платника податку за наслідками наступного податкового періоду.

Застосування касового методу зупиняється з податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого платник податку приймає самостійне рішення про перехід до загальних правил визначення дати виникнення податкових зобов’язань та податкового кредиту (методу нарахувань) чи досягає обсягу оподатковуваних операцій в сумі 300 000 гривень.

Платник податку має право самостійно відмовитися від касового методу шляхом надіслання відповідної заяви на адресу податкового органу за місцем податкової реєстрації.

У разі якщо обсяги оподатковуваних операцій за наслідками звітного періоду перевищують 300 000 гривень, платник податку зобов’язаний відмовитися від касового методу шляхом надіслання відповідної заяви на адресу податкового органу, в якому він є зареєстрованим як платник цього податку, разом із поданням податкової декларації за такий звітний період. У цьому випадку платник податку переходить до загальних правил оподаткування починаючи з наступного податкового періоду. У разі якщо платник податку не подає таку заяву у встановлені цим підпунктом строки, податковий орган повинен перерахувати суму податкових зобов’язань та податкового кредиту такого платника податку починаючи з податкового періоду, на який припадає гранична дата подання його заяви про відмову від касового методу, а платник податку позбавляється права використання касового методу протягом наступних 36 податкових місяців.

З початку застосування касового методу на підставах, визначених цим Законом, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту, що виникли до застосування касового методу, не підлягають перерахунку у зв’язку з початком такого застосування.

За відмови від застосування касового методу на будь-яких підставах та переходу до загальної системи оподаткування цим податком:

1. Сума податкових зобов’язань платника податку збільшується на суму, нараховану на вартість товарів (послуг), поставлених платником податку, але не оплачених коштами чи іншими видами компенсацій на дату переходу такого платника до звичайного режиму оподаткування;

2. Сума податкового кредиту платника податку збільшується на суму, нараховану на вартість товарів (послуг), отриманих таким платником податку, але не оплачених коштами або іншими видами компенсацій на дату переходу такого платника до звичайного режиму оподаткування.

Аналітичний облік вище названих зобов’язань здійснюється в реєстрі отриманих та виданих податкових накладник (Додаток Б), в журналі-ордері № 11 (при журнально-ордерній формі обліку), журналі № 3 (при журнальній формі обліку), машинограмі (при автоматизованій формі обліку) в розрізі окремих покупців та замовників.

Порядок заповнення реєстру отриманих та виданих податкових накладник регламентується відповідним Порядком ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладник, затверджений наказом ДПА України від 30 червня 2005 р. N244.

Реєстр ведеться особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють придбання/поставку товарів (послуг) та проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі філії, може делегувати філії або структурному підрозділу право ведення реєстру. Для цього платник податку повинен кожній філії та структурному підрозділу присвоїти окремий код (номер, шифр), про що письмово проінформувати державний податковий орган за місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість. Відповідальність за недотримання вимог даного Порядку філіями та структурними підрозділами несе платник податку на додану вартість.

Під час виконання договорів про спільну (сумісну) діяльність реєстр ведеться особою, яка веде облік результатів такої діяльності.

Реєстр ведеться у документальному або електронному вигляді за вибором платника податку та повинен зберігатися платником податку протягом строку давності, установленого законом.

У разі ведення реєстру в електронному вигляді платник податку повинен на власний вибір використовувати будь-яку з найбільш поширених в Україні операційних комп’ютерних систем, які будуть запропоновані центральним податковим органом.

При проведенні планової або позапланової виїзної документальної перевірки платник податку зобов’язаний забезпечити доступ податковому інспектору до реєстру податкових накладних та в разі ведення його в електронному вигляді - надати носій електронної інформації за власний рахунок.

У реєстрі вказуються його порядковий номер, дата початку його ведення та дата його закінчення.

У разі ведення реєстру філіями та іншими структурними підрозділами платника номер реєстру присвоюється з урахуванням установленого для цих філій та інших структурних підрозділів коду (номера, шифру) і визначається числовим значенням через дріб: у чисельнику проставляється порядковий номер реєстру, а в знаменнику — код (номер, шифр).

Особа, яка веде облік результатів під час виконання договорів про спільну (сумісну) діяльність, веде окремі реєстри із зазначеної діяльності і окремо — з діяльності, що не належить до спільної (сумісної).

У реєстрі окремо обліковуються операції:

1. з придбання товарів (послуг) з метою використання у господарській діяльності платника для здійснення операцій, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування, а також тих, які не призначаються для використання у господарській діяльності цього платника податку;

2. з поставки товарів (послуг), які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування.

Реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

У розділі II реєстру відображаються видані податкові накладні, а також податкові накладні, які зберігаються у продавця.

Облік виданих податкових накладних проводиться у день виникнення податкових зобов’язань відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону.

Облік операцій з поставки товарів (послуг) ведеться на підставі податкової накладної та розрахунку коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної).

Записи на підставі розрахунку коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної) здійснюються у разі здійснення коригування сум податкових зобов’язань відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону.

Особливості заповнення деяких граф розділу II реєстру.

У графі 1 записується порядковий номер податкової накладної (порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру запису в реєстрі), розрахунку коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної).

До граф 2−5 переносять відповідні реквізити податкової накладної, розрахунку коригування кількісних і вартісних показників.

У графах 6−11 відображається інформація щодо поставки товарів (послуг).

У разі здійснення записів на підставі розрахунку коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної) такі записи здійснюються з відповідним знаком (+ чи -).

Визначення підсумків операцій, включених до реєстру

Платники податку, у яких податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю, визначають щомісячні підсумки щоденно зареєстрованих операцій.

Платники податку, у яких податковий (звітний) період дорівнює кварталу, визначають щомісячні та щоквартальні підсумки щоденно зареєстрованих операцій.

Синтетичний облік податкових зобов’язань з ПДВ ведеться на окремому аналітичному рахунку субрахунку 641 «Розрахунки з бюджетом». Виникнення таких зобов’язань відображається за кредитом цього рахунка, а їх погашення з урахуванням податкового кредиту — за дебетом.

Аналітичний облік податкового кредиту з ПДВ

Податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкові зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з Законом «Про податок на додану вартість».

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

— придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

— придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Сума податку, нарахована (сплачена) туристичним оператором у зв’язку з придбанням (створенням) туристичного продукту, не підлягає включенню до складу його податкового кредиту та включається до складу його валових витрат, за винятком випадків, передбачених абзацом другим пункту 4. 11 статті 4 цього Закону.

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

1) дата здійснення першої з подій:

— або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

— або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

2) для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) — дата сплати податку по податкових зобов’язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 статті 7 Закону «Про ПДВ»;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой