Аналіз фінансового стану підприємства

Тип работы:
Отчет
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Тема 1. Основи фінансової діяльності суб'єктів господарювання
  • Тема 2. Особливості фінансування підприємств різних форм власності
  • Тема 3. Формування власного капіталу підприємства
  • Тема 4. Самофінансування підприємств
  • Тема 5. Дивідендна політика підприємства
  • Тема 6. Фінансування підприємства за рахунок запозичених джерел
  • Тема 7. Фінансова діяльність на етапі реорганізації підприємства
  • Тема 8. Фінансове інвестування підприємств
  • Тема 9. Оцінювання вартості підприємства
  • Тема 10. Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин
  • Тема 11. Фінансовий контролінг на підприємстві
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Базою проходження практики є Державне підприємство Міністерства Оборони України — Чернівецький металообробний завод, засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству Оборони України. Місцезнаходження даного підприємства зареєстроване за адресою: 274 007, м. Чернівці, вул. Заводська, 33.

Підприємство створене з метою забезпечити потреби капітального будівництва Міністерства Оборони України будівельними матеріалами, конструкціями, продукцією машинобудування з високими якісними характеристиками, отримання максимально можливого прибутку для вирішення виробничих, соціально-економічний інтересів трудового колективу та його членів.

Метою практики є поглиблення теоретичних знань та практичної підготовки у вивченні особливостей функціонування роботи підприємства, розгляді основних напрямів роботи та визначення напрямів покращення здійснення господарської діяльності.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

ѕ розвиток виробництва металообробної продукції, товарів народного споживання, здійснення виробничо-комерційної діяльності;

ѕ проведення ефективної інвестиційної діяльності;

ѕ здійснення консалтінгової та маркетингової діяльності, реалізація продукції на основі бартеру на території України та за її межами.

ѕ організація та прийняття участі в проведенні виставок-ярмарок, аукціонів;

ѕ організація роботи по наданню послуг іншим підприємствам, організаціям, громадянам в перевезенні вантажів, прийняття товарів;

ѕ в порядку диверсифікації розширює сферу діяльності, випуск продукції, виконує роботи і надає послуги не заборонені законодавством України.

Підприємство є юридичною особою. Права та обов’язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України.

ЧМОЗ МО України веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Таким чином, основним завданням даної роботи буде проаналізувати фінансовий стан підприємства, визначити переваги та недоліки господарської діяльності, визначити форми розрахунків, формування доходів з різних видів діяльності і визначити можливість банкрутства підприємства.

Тема 1. Основи фінансової діяльності суб'єктів господарювання

У нормативних актах, науково-практичній літературі, безпосередньо в контексті фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансової звітності оперують дефініціями «фінансова діяльність», «інвестиційна діяльність» та «операційна діяльність» суб'єктів господарювання. З метою формування каталогу функціональних завдань фінансових служб підприємства та чіткого розмежування зазначених понять розглянемо економічний зміст кожного з них.

Інвестиційна діяльність. Згідно з П © БО, інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Отже, ця діяльність пов’язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід).

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях таких розділів балансу:

1) «Необоротні активи»;

2) «Поточні фінансові інвестиції» (фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент).

До типових прикладів руху коштів у результаті інвестиційної діяльності можна віднести такі:

ѕ придбання фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів;

ѕ отримання відсотків, дивідендів;

ѕ дезінвестиції. [2, 30]

На практиці досить часто з інвестиціями ідентифікують лише довгострокові капіталовкладення, тобто вкладення у довгострокові активи, у т. ч. витрати на придбання основних засобів, корпоративних прав, науково-дослідні розробки, видатки розвитку, підвищення кваліфікації персоналу, маркетинг та ряд інших. За такого трактування інвестицій не враховується існування поточних фінансових вкладень, які є інвестиціями короткострокового характеру. Отже, під інвестиційними можна розуміти всі вкладення підприємства (як довгострокового, так і поточного характеру), що здійснюються з метою забезпечення приросту вартості його майна.

Під поняттям «дезінвестиції» розуміють повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об'єктах коштів. Дезінвестиції можуть здійснюватися через реалізацію чи ліквідацію фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Операційна діяльність. Це основна діяльність підприємства, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу, а також інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках операційної діяльності належать такі:

ѕ грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг;

ѕ грошові виплати постачальникам за товари і послуги;

ѕ грошові виплати з оплати праці;

ѕ сплата податків.

На основі систематизації руху грошових коштів у результаті операційної діяльності визначають операційний Cash-flow, який досить часто є основним джерелом фінансування діяльності підприємства. Перевищення вхідних грошових потоків від операційної діяльності над грошовими витратами є підґрунтям для забезпечення стабільної ліквідності підприємства та залучення коштів із зовнішніх джерел.

Фінансова діяльність. Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. З іншого боку, система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю. Згідно з П © БО фінансова діяльність — діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності (у вузькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділами:

ѕ «Власний капітал»;

ѕ «Довгострокові зобов’язання»;

ѕ «Поточні зобов’язання».

До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести:

1) надходження власного капіталу;

2) отримання позичок;

3) погашення позичок;

4) сплата дивідендів.

Можна стверджувати, що фінансова діяльність (фінансування) має вирішальний вплив на процеси генерування вартості підприємства. Так, оптимізація структури капіталу (оптимізація фінансування) веде до зменшення затрат на його залучення і створює фінансову базу для успішної операційної та інвестиційної діяльності [14, 125].

У теорії і практиці досить часто зміст фінансової діяльності трактується ширше, ніж фінансування. У широкому значенні під фінансовою діяльністю розуміють усі заходи, пов’язані з мобілізацією капіталу, його використанням, примноженням (збільшенням вартості) та поверненням. Інакше кажучи, фінансова діяльність (у широкому розумінні) включає весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов’язаних з фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб'єкта господарювання.

При функціонуванні фінансів господарюючих суб'єктів встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки. Фінансові відносини виражають суть фінансів як відносин, що обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту. Характеристика фінансових відносин на підприємстві пов’язана з виділенням їх об'єктів та суб'єктів.

Об'єктом фінансових відносин на підприємстві є вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, які формують виручку, а в процесі розподілу — фонди споживання, відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва. Окрім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження, тобто фінансові ресурси підприємства.

Суб'єктами фінансових відносин підприємства виступають держава, саме підприємство, його робітники та службовці, власники та акціонери (учасники), інвестори, фінансово-кредитні установи, інші підприємства та інші контрагенти. При цьому всі фінансові відносини підприємства можна згрупувати на зовнішні та внутрішні.

Сфера зовнішніх фінансових відносин підприємства включає відносини:

1) між підприємством і державою — з приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів в рамках законодавства про оподаткування, соціального страхування, формування загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів; з приводу використання наданих державних фондів грошових коштів, виконання державних інвестиційних програм тощо;

2) між підприємством і його акціонерами — з приводу використання отриманого прибутку, нарахування та виплати дивідендів, реінвестування прибутку, напрямків вкладення капіталу тощо;

3) між підприємством і його постачальниками та покупцями — з приводу виконання господарських договорів та зобов’язань, реалізації продукції (робіт, послуг), отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків тощо;

4) між підприємством і фінансово-кредитними установами — з приводу обслуговування своїх платежів, отримання та повернення кредитів, сплати процентів за користування ними, депозитарної діяльності, страхових платежів та отримання страхових відшкодувань у разі настання страхового випадку, інвестиційних вкладень і отримання доходів по ним тощо.

Система внутрішніх фінансових відносин підприємства включає наступні відносини:

1. між підприємством і його засновниками (власниками) — з приводу формування Статутного капіталу, його використання, отримання частини прибутку на вкладений капітал, напрямків виробничого та іншого вкладення фінансових ресурсів підприємства тощо;

2. між підприємством і його структурними підрозділами — з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування формування необоротних і оборотних активів;

3. усередині самого підприємства — з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні, напрямків його використання;

4. між підприємством і його працівниками — з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів тощо.

В умовах ринку з’явились принципово нова група фінансових відносин. А саме:

ѕ відносини, що пов’язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів;

ѕ відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства.

Необхідно підкреслити, що фінансові відносини на підприємстві мають суперечливий характер. А саме, кожний їх суб'єкт прагне отримати якомога більше від розподілу фінансових ресурсів, що можливе тільки за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин на базі збільшення доходів та оптимізації розподілу фінансових ресурсів, ефективного їх використання.

Зобразимо схематично сферу фінансових відносин підприємства.

Рис. 1.1 Сфера фінансових відносин ЧМОЗ

Суттєвою причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій і завдань, зокрема відсутність фінансового планування (бюджетування) та аналізу, управління ризиками, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо. Досить часто це зумовлено тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію, а фінансові служби або взагалі відсутні, або їх завдання є невизначеними і не мають нічого спільного з тими, які виконують відповідні служби на підприємствах країн Західної Європи чи США. В цьому зв’язку актуальності набуває визначення місця та ролі фінансових служб у функціональній структурі підприємств.

Організаційна структура фінансових служб та їх місце в ієрархії підприємства значною мірою залежать від форми організації бізнесу, галузі та обсягів діяльності господарювання.

На великих підприємствах прийняття рішень у галузі управління фінансами є компетенцією фінансового директора, якому підпорядковані всі фінансово-економічні служби підприємства. Місце фінансових служб у структурі підприємства та їх функціональні компетенції залежать від типу організаційної структури, яка запроваджена на підприємстві. ЧМОЗ використовує функціональну організаційну структуру.

Характерною для функціональної структури є концентрація на рівні окремих відділів однотипних чи споріднених функціональних завдань з метою забезпечення ефективності їх виконання за рахунок переваг спеціалізації. На рис. 1.2 наведено структурну схему підприємства, побудованого за функціональним принципом.

Рис. 1.2 Функціональна організаційна структура ЧМОЗ

Як недолік такої структури можна відзначити низький рівень координації роботи різних функціональних підрозділів.

Загалом для великих підприємств чи концернів типовою є дивізіональна та матрична організаційні структури. За дивізіонального порядку організації підприємства децентралізація повноважень здійснюється в розрізі окремих об'єктів чи секторів, наприклад за групами продуктів чи клієнтів (споживачів), за регіональним принципом. В основі матричної структури лежить виокремлення сегментів діяльності залежно від обраних критеріїв без утворення окремих функціональних одиниць. Сегментація здійснюється в розрізі окремих проектів, продуктів, цілей тощо за горизонтальним принципом.

фінансування власний капітал дивіденд

Особливим відділом, який займається організаціє роботи на підприємстві є фінансовий відділ. Основні його функції зображено на рис. 1.3.

Рис. 1.3 Структурна схема фінансового відділу ЧМОЗ

При ознайомленні з фінансовою діяльністю підприємства, необхідно розглянути статут Чернівецького металообробного заводу. Статут складено з 8 статей, кожна з яких розкриває суть і основні напрямки діяльності підприємства. Стаття перша дає найменування та місцезнаходження підприємства. Стаття друга розкриває тему і предмет діяльності. Третя стаття вказує на юридичний статус підприємства, де вказується, що підприємство є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України. Стаття четверта розповідає про майно підприємства і його формування. Стаття п’ять встановлює права та обов’язки ЧМОЗ. Стаття шоста ознайомлює з управлінням підприємством і самоврядування трудового колективу, де визначено основні повноваження працівників підприємства. Стаття сім розкриває господарську та соціальну діяльність підприємства, де розглядається основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства — прибуток. В статті вісім визначено умови та порядок ліквідації та реорганізації підприємства. (додаток 1)

Тепер необхідно розглянути функціональні обов’язки працівника підприємства — бухгалтера. Згідно додатку 2 бухгалтер назначається керівником підприємства і повинен знати документацію і порядок її ведення. Працівник зобов’язаний вести документацію з урахуванням відповідальності за неправильне складання звітності і несвоєчасну її подачу.

Отже, при ознайомленні з організацією фінансової діяльності підприємства можна зробити висновок, що підприємство є юридичною особою, має державну форму власності і веде свою діяльність згідно чинного законодавства.

Тема 2. Особливості фінансування підприємств різних форм власності

Згідно із законодавством України управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Міністерства та інші відповідні органи виконують такі функції, що прямо чи опосередковано стосуються організації фінансової діяльності державних підприємств (ДП):

ѕ приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності;

ѕ затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв’язку з порушенням статутів (положень) (додаток 1);

ѕ укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

ѕ здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємством державного майна;

ѕ дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

ѕ готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною і комунальною власністю.

Чернівецький металообробний завод підпорядковується Міністерству Оборони України. Пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади забороняється.

Підприємствам загальнодержавної власності забороняється передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Державні підприємства не можуть бути учасниками комерційних банків. Правонаступниками державних підприємств стосовно суб'єктів підприємницької діяльності, створених за їх участю, є органи, уповноважені управляти державним майном та державні органи приватизації.

При створенні державного підприємства надається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (додаток 3). Також Головне управління статистики вносить ЧМОЗ до ЄДРПОУ (додаток 4).

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий національний продукт.

Створення і використання фінансових ресурсів одночасно означає їх рух. При переміщенні фінансових ресурсів вони відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це грошові кошти, що є в розпорядженні підприємства, тобто грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в не фондовій формі.

До власних джерел формування фінансових ресурсів належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.

Фінансові ресурси підприємств поділяються на:

ѕ ті, що формуються під час заснування підприємства (внески засновників у статутний фонд);

ѕ ті, що формуються за рахунок власних та прирівняних до них коштів (амортизаційні відрахування, цільові надходження, стійкі пасиви, цільові внески членів трудового колективу; інші види надходжень, валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності, прибуток від іншої операційної діяльності, прибуток від фінансових операцій, прибуток від іншої звичайної діяльності і надзвичайних подій);

ѕ ті, що мобілізуються на фінансовому ринку (надходження коштів від емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів, кредитні інвестиції);

ѕ поступають у порядку розподілу грошових надходжень.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні і залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток. До залучених належать отримані кредити та інші кошти, мобілізовані на фінансовому та інших ринках.

Фінансові ресурси, їх структура, формування і використання відіграють велику роль у фінансово-господарській діяльності підприємства. Важливо обрати стратегію їх управлінням для більш ефективної роботи підприємства та покращення його фінансового стану.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму — форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

Складемо структурну схему джерел формування фінансових ресурсів на підприємстві, використовуючи баланс (додаток 5,6).

Таблиця 2. 1

Аналіз структури джерел формування власних та позикових фінансових ресурсів ЧМОЗ за 2008−2009рр. тис. грн.

Вид ресурсів

Обсяг ресурсів

Питома вага, %

Зміни

2008

2009

2008

2009

Обсяг

Питома вага

Власні ресурси

8349

6589

83,27

84,06

-1760

21,08

Позикові ресурси

1678

1249

16,73

15,96

-429

25,57

Всього

10 027

7838

100

100

-

-

Виходячи з розрахунків можна зробити висновок, що значна частка коштів забезпечена власним капіталом, більшою частиною статутним. В 2009 році сума власного капіталу зменшилась на 1760 тис. грн. за рахунок збільшення частки непокритого збитку. Позикові ресурси представлені поточними зобов’язаннями, в тому числі зобов’язання за розрахунками. Вони також зменшились за рахунок їх погашення на 429 тис. грн.

Розглянемо додатково особливості створення та проведенням діяльності без створення юридичної діяльності. Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Приватний підприємець відповідає за боргами суб'єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення.

Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:

оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);

сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;

сплата єдиного податку.

Проте Чернівецький металообробний завод є державною власністю, тому не веде спільної діяльності з іншими підприємствами.

Як висновок слід зазначити, що підприємство фінансується недостатньо, при цьому не забезпечуючи себе всіма необхідними ресурсами. Рекомендується зробити детальний аналіз в пошуках прихованих резервів та продажу майнових цінностей, які підприємство не використовую. В зв’язку з тим. Що підприємство не брало кредитів фінансових установ, і снує ймовірність, що їх залучення зможе покращити фінансове становище і змусить більш ефективно використовувати чужі кошти.

Тема 3. Формування власного капіталу підприємства

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема балансу. Це та сума капіталу, в межах якої засновники підприємства несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами. Саме тому зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається [11, 40].

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних i юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов’язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Особливості їх формування та використання будуть розглянуті в наступному підрозділі.

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів.

Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал здебільшого можна використовувати за такими основними напрямами:

ѕ по-перше, на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використані всі інші джерела;

ѕ по-друге, на збільшення статутного чи пайового капіталу;

ѕ по-третє, на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється, та його номіналом.

До основних обмежень щодо використання додаткового капіталу слід віднести заборону його спрямування на збільшення статутного капіталу чи викуп власних корпоративних прав, якщо в балансі відображені непокриті збитки та недопустимість його розподілу з метою виплати дивідендів у грошовій формі.

Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції. Серед них можна виокремити такі основні:

Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб'єкта господарювання.

Функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.

Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства [14, 63].

З метою реального відображення зміни обсягу виробництва, узаконення права власності засновників на майно, грошові кошти, матеріальні цінності, на які вартість змінилась за певний період відбувається зміна розміру статутного капіталу.

Важливим моментом є визначення початкового формування статутного капіталу підприємства, який розраховується виходячи з:

ѕ кошторисної вартості будівництв;

ѕ вартості необхідного технологічного устаткування;

ѕ нормативної величини сировини, запасів.

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства зводяться до такого:

1) збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами. Таким чином підвищується кредитоспроможність суб'єкта господарювання та його фінансова незалежність;

2) мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, планів санації, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

3) поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення статутного капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

4) акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у т. ч. з метою посилення впливу на дані підприємства, їх поглинання чи придбання їх потужностей.

Методами збільшення статутного капіталу можуть бути:

ѕ збільшення кількості акцій;

ѕ збільшення номінальної вартості акцій;

ѕ обмін облігацій на акції.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Обмеження терміну обміну акцій не допускається. Подібне збільшення статутного капіталу є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій і потребує реєстрації випуску акцій нової номінальної вартості та інформації про випуск нових акцій.

При підвищенні номінальної вартості акцій статутний капітал збільшується переважно за рахунок використання на ці цілі інших (окрім статутного капіталу) позицій власного капіталу. У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з акціонерів може здійснити доплату до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити доплату акцій, емітент зобов’язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

А здійснюються вони за рахунок таких джерел: прибуток, коштів інвестиційного фонду, індивідуальних інвесторів, держави.

На рисунку 3.1 наведено методи та джерела збільшення статутного капіталу.

Рис. 3.1 Методи та джерела збільшення статутного капіталу підприємства

Розглянемо також метод збільшення статутного капіталу шляхом додаткової емісії акцій, яке може бути здійснено лише після повної сплати всіма учасниками (акціонерами) своїх внесків (оплати акцій) за вартістю, не нижчою за номінальну.

Рішення про збільшення статутного капіталу АТ приймається зборами акціонерів або наглядовою радою. Таке рішення набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Підкреслимо, що законодавчими актами заборонено збільшення статутного капіталу (випуск акцій) з метою покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю емітента.

Протокол рішення уповноваженого органу управління відкритого акціонерного товариства про збільшення розміру статутного капіталу має містити такі основні відомості:

ѕ реквізити емітента, його місцезнаходження;

ѕ розмір статутного капіталу та активів емітента;

ѕ цілі та предмет діяльності, а також мета випуску акцій;

ѕ найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

ѕ дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів;

ѕ категорії акцій та їх кількість;

ѕ загальна сума емісії; номінальна вартість акцій;

ѕ порядок виплати дивідендів і права власників привілейованих акцій;

ѕ строк повернення коштів у разі відмови від випуску акцій;

ѕ порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій;

ѕ термін проведення відкритої підписки для акціонерів, що реалізують своє переважне право, та термін проведення підписки для інших інвесторів і акціонерів на придбання акцій у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку акціонер має переважне право;

ѕ порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій;

ѕ інша інформація, що стосується емісії акцій.

Товариство розміщує акції за курсом емісії, який встановлюється відповідно до емісійної політики підприємства. Етапи емісії наведено на рис. 3.2.

Рис. 3.2 Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в результаті залучення додаткових внесків

При цьому метою зменшення статутного капіталу є покриття збитків, понесених в процесі діяльності. Зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися за такими способами:

а) зменшення номінальної вартості акцій;

б) зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.

В останньому випадку можливі такі варіанти:

ѕ зменшення кількості акцій на основі їх конверсії;

ѕ безкоштовна передача акцій до анулювання;

ѕ зменшення кількості акцій на основі їх викупу з подальшим анулюванням.

Зменшення кількості акцій, які є в обігу, досягається або за рахунок вилучення з обігу та анулювання частини акцій, або на основі конверсії акцій.

Конверсія акцій — це об'єднання кількох акцій в одну (або обмін за встановленим співвідношенням однієї кількості акцій на іншу). Протягом періоду володіння підприємством власними корпоративними правами розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах провадиться без урахування придбаних підприємством власних акцій (часток). Отже, викуплені корпоративні права власної емісії не призводять до приросту активів підприємства. Зазначені корпоративні права відображаються за статтею «Вилучений капітал» першого розділу пасиву балансу за фактичною собівартістю акцій чи часток. Покажемо схематично склад власного капіталу.

Таблиця 3. 1

Аналіз складу власного капіталу ЧМОЗ за 2008−2009 роки. тис. грн

Склад власного капіталу

Обсяг ресурсів

Питома вага, %

Зміни обсягу

Зміни пит. ваги

2008

2009

2008

2009

2008

2009

Статутний капітал

8423

8423

100,89

127,83

-

26,94

Інший додатковий капітал

3

3

0,03

0,05

-

0,02

Резервний капітал

208

208

2,49

3,16

-

0,67

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

(285)

(2045)

(3,41)

(31,04)

(1760)

27,63

Всього

8349

6589

100

100

-1760

-

Очевидно, що протягом останніх років підприємство не змінювало частку статутного капіталу, при цьому незмінним залишався і резервний капітал. В 2009 році загальна сума власного капіталу зменшилась на 1760 тис. грн. за рахунок збільшення частки непокритого збитку, яке підприємство отримало. Причиною могло бути кризове становище за останні роки.

Проаналізуємо стан та ефективність використання капіталу підприємства.

Таблиця 3. 2

Аналіз оборотності та ефективності використання капіталу ЧМОЗ за 2008−2009 роки тис. грн.

Показники

2008р.

2009р.

Відхилення

Тривалість обороту

250

500

250

Коефіцієнт оборотності

1,439

0,719

— 0,72

Коефіцієнт завантаження

0,695

1,39

0,695

Рентабельність після сплати податку

0,029

— 0,271

— 0,3

Рентабельність ВК, %

3,4

— 32,4

— 35,8

Збільшення тривалості обороту капіталу на 250 днів свідчить про збільшення терміну окупності капіталу підприємством. Збільшення коефіцієнта завантаження в 2 рази показує, що для отримання 1 гривні прибутку підприємству доводиться залучати все більше капіталу. Рентабельність власного капіталу свідчить про неефективне його використання.

Тепер здійснимо аналіз структури капіталу.

Таблиця 3. 3

Аналіз структури капіталу ЧМОЗ за 2008−2009 роки тис. грн.

Показники

2008р.

2009р.

Відхилення

Індекс іммобілізації активу

0,741

0,974

0,233

Коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу

0,023

-

-

Коефіцієнт структури позикового капіталу

0,135

-

-

Коефіцієнт залежності від Дст зобов’язань

0,024

-

-

Коефіцієнт структури довгострокових зобов’язань

0,032

-

-

Узагальнюючи таблицю 5.3 очевидно, що в 2009 році відсутні довгострокові зобов`язання, тому розрахунки показників відсутні. Збільшення індекса іммобілізації на 23% свідчить про збільшення частки необоротних активів у власному капіталі за рахунок зменшення суми власного капіталу на 1756 тис. грн.

Знайдемо ціну власного капіталу

Ввк = Фвд/ВК * 100% = 26/8349 * 100% = 0,3%

Визначимо також середньозважену вартість капіталу:

СВК= Цвк * ПВвк + Цпк * ВПК,

Де, Цвк, пк — ціна власного і позиченого капіталу;

ПВвк, пк — питома вага власного і позиченого капіталу;

ПВвк = ВК/Б * 100% = 8349/10 027 * 100% = 83%

ПВдз = ДЗ/Б * 100% = 200/10 027 * 100% = 2%

ПВпк = 1478/10 027 * 100% = 14%

СВК = 0,3% * 83% + 2% * 14% = 0,5%

Мінімальний розмір власного капіталу повинен бути не меншим, ніж 0,5%.

Описуючи етапи, методи та джерела управління власним капіталом, слід зазначити, що на практиці розрахунки неможливі, в зв’язку з тим, що підприємство не змінювало розмір статутного капіталу.

Виходячи з аналізу, необхідним залишається визначення напрямів поліпшення використання капіталу. Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахнок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань. Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу — збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Підприємство повинне відслідковувати середньозважену вартість капіталу і не допускати значного його росту. Критерієм є перевищення рентабельності власного капіталу, рентабельності інвестицій над сердньозваженою вартістю капіталу.

Тема 4. Самофінансування підприємств

Джерелами фінансування підприємств визначають зовнішні та внутрішні. Розглянемо детальніше внутрішні. До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

ѕ чистий прибуток;

ѕ амортизаційні відрахування;

ѕ забезпечення наступних витрат і платежів.

Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.

Рис. 4.1 Внутрішні джерела фінансування підприємств

На рис. 4.1 наведена класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств, яка найчастіше зустрічається в економічній літературі.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті [3, 124]. Виокремлюють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.

Є два способи формування прихованих резервів у балансі:

1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо);

2) переоцінка зобов’язань

Тезаврація прибутку — це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.

Дані кошти йдуть на формування активів підприємства. Розглянемо їх класифікацію.

1. За формою функціонування:

ѕ матеріальні

ѕ нематеріальні

ѕ фінансові

2. По характеру участі у виробничому процесі:

ѕ оборотні (поточні)

ѕ необоротні

3. Залежно від джерел формування:

ѕ валові

ѕ чисті

4. Залежно від права власності:

ѕ власні

ѕ орендовані (лізинг)

5. За ступенем ліквідності:

ѕ абсолютно ліквідні (грошові кошти та їх еквіваленти);

ѕ швидколіквідні (короткострокова дебіторська заборгованість та векселі одержані);

ѕ середньоліквідні (запаси готової продукції, витрати майбутніх періодів)

ѕ слаболіквідні (необоротні активи, довгострокові фінансові вкладення)

ѕ неліквідні (безнадійна дебіторська заборгованість, збитки).

Капітал фірми існує у двох основних формах: основного капіталу й оборотного капіталу [14, 108].

Оборотні засоби — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні кошти складаються з оборотних фондів і фондів звертання. Оборотні фонди — це частина засобів виробництва які одноразово беруть участь у виробничому процесі. Цілком і відразу переносять свою вартість на готову продукцію і постійно змінюють свою натуральну зовнішню форму.

До оборотних коштів належить:

ѕ виробничі запаси;

ѕ незавершене виробництво;

ѕ готова продукція;

ѕ товари;

ѕ дебіторська заборгованість;

ѕ інша поточна дебіторська заборгованість;

ѕ грошові кошти та їх еквіваленти;

ѕ інші оборотні активи.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентаря, та інших предметів, а також аналогічних предметів, що видко зношуються.

Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Обігові кошти постійно беруть участь у забезпеченні процесу виробництва і реалізації продукції, одночасно знаходяться на всіх стадіях кругообігу коштів. Переходячи з грошової форми вартості в товарну, потім у виробничу, товарну і знову в грошову — обігові кошти забезпечують безперебійну роботу підприємства. Таким чином, сферу виробництва обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації продукції - фонди обертання.

До виробничих фондів відносяться: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, МШП, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обертання являють собою ту частину обігових коштів, що складається з залишків готової продукції на складі підприємства, товарів відвантажених, але не оплачених покупцями, залишків коштів підприємства на розрахунковому рахунку в банку, касі, у розрахунках і дебіторській, а також вкладені в короткострокові цінні папери.

Отже, проведемо аналіз динаміки, складу і структури активів підприємства.

Таблиця 4. 1

Аналіз динаміки, складу і структури активів підприємства ЧМОЗ за 2008 — 2009 роки тис. грн.

Стаття балансу

2008

2009

Відхилення,

Тис. грн.

%

Необоротні активи

6187

6489

+ 302

4,65

Оборотні активи

3839

1349

— 2490

64,86

Витрати майбутніх періодів

1

0

— 1

100

Баланс

10 027

7838

— 2189

21,83

Аналізуючи активи підприємства, слід зазначити, що загальна частка активу балансу зменшилась на 21,83%, загальною сумою 2189 тис. грн. Проте за окремими статтями дані різняться, оскільки вартість необоротних активів зросла на 302 тис. грн., а оборотних — зменшилась на 64,86%.

Виходячи з вищенаведених даних, доцільно визначити ступінь ліквідності підприємства. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів [10, 103]. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Таблиця 4. 2

Оцінка показників ліквідності ЧМОЗ за 2008 — 2009 роки тис. грн.

Показники

2008

2009

Відхилення,

Тис. грн.

%

Найбільш ліквідні активи

1338

6

— 1332

99,55

Швидко реалізовані активи

1084

137

— 947

87,36

Мало ліквідні активи

1417

1206

— 211

14,89

Поточні зобов’язання

1478

1249

— 229

15,49

Довгострокові зобов’язання

200

0

— 200

100

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,905

0,005

— 0,9

99,45

Коефіцієнт швидкої ліквідності

1,639

0,114

— 1,525

93,04

Коефіцієнт загальної ліквідності

2,6

1,08

— 1,52

58,46

Провівши аналіз, очевидно, що фінансовий стан ЧМОЗ в 2009 році зазнав критичного рівня. Зниження найбільш ліквідних активів на 99,55% свідчить, що на рахунках в банку майже не залишилось готівки, тому виникають труднощі в закупівлі активів. Також зменшилась вартість швидко реалізованих активів на 87,36% та мало ліквідних — на 14,89%. Повне погашення довгострокових зобов’язань говорить про те, що підприємство повністю розрахувалось по довгостроковим позикам.

Дані коефіцієнта абсолютної та швидкої ліквідності відхиляються в досліджуваних роках: в першому перевищує нормативне значення, а в 2009 занижене. При чому зміни складають відповідно 99,45% і 93,04%. Дані 008 року свідчать про надмірну суму коштів на рахунках, які використовуються неефективно, оскільки не перебувають в обороті.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой