Аналіз фінансової стійкості ТОВ "Укрлан"

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовою стійкістю підприємства

1.1 Поняття економічного аналізу

1.2 Управління фінансовою стійкістю підприємства

1.3 Характеристика та методологія визначення основних показників фінансової стійкості підприємства

Розділ 2. Аналіз фінансової стійкості ТОВ «Укрлан»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Укрлан»

2.2 Аналіз фінансової стійкості ТОВ «Укрлан»

Розділ 3. Шляхи підвищення фінансової стійкості ТОВ «Укрлан»

3.1 Напрями підвищення фінансової стійкості ТОВ «Укрлан»

3.2 Оцінка можливості відновлення платоспроможності ТОВ «Укрлан»

3.3 Пропозиції щодо вдосконалення фінансового стану на підприємстві ТОВ «Укрлан» та розрахунок їх економічної доцільності

3.4 Система раннього попередження та реагування ТОВ «Укрлан»

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

фінансовий стійкість платоспроможність економічний

Вступ

Актуальність теми. Наслідки фінансової кризи і соціально-політична нестабільність в країні ставлять перед підприємствами складну задачу щодо забезпечення їх стійкого та ефективного функціонування. Проте не тільки зовнішнє середовище має негативний вплив на діяльність підприємств, але й відсутність ефективної політики управління фінансовою стійкістю, яка повинна бути спрямована на забезпечення власної стабільності та конкурентоздатності. Враховуючи значну частку збиткових підприємств, досягнення фінансової стійкості на сьогодні є однією з актуальних проблем української економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дав змогу зробити висновок, що з кожним роком проблематиці управління фінансовою стійкістю підприємства приділяється все більше уваги вчених-економістів, як зарубіжних, так і вітчизняних. Серед зарубіжних вчених, які досліджували головні аспекти фінансової стійкості можна виділити таких, як І. Бланк, Е. Хелферт, К. Хеддервік, М. Абрютіна, В. Родіонова, Г. Шеремет та ін. Дана проблематика знайшла відображення у наступних працях вітчизняних науковців: Г. Савицької, Т. Донченко, Л. Костирко, В. Зінченко, І. Приймак, М. Кравченко та ін.

Аналіз досліджень показав, що існує досить багато дискусійних питань як в підходах до трактування самої категорії «фінансова стійкість», так і в підходах до методики розроблення стратегії управління фінансовою стійкістю суб'єкта господарювання.

Мета й завдання роботи. Мета дослідження полягає в дослідженні концептуальних засад управління фінансовою стійкістю для забезпечення ефективного функціонування в довгостроковій перспективі.

Завданням данної роботи є проведення всебічного аналізу фінансовї стікойсті підприємства та виявлення шляхів покращення його фінансової стійкості.

Для того, щоб досягти головної мети необхідно вирішити наступні завдання:

— охарактеризувати економічну сутність фінансової стійкості;

— розглянути управління фінансовою стійкістю підприємства;

— обґрунтувати методологію визначення основних показників фінансової стійкості підприємства

— розглянути організаційно — економічну характеристику ТОВ «Укрлан»;

— провести аналіз фінансової стійкості ТОВ «Укрлан»;

— здійснити аналіз та оцінку відновлення платоспроможності ТОВ «Укрлан»;

— винайти шляхи підвищення фінансової стійкості ТОВ «Укрлан».

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрлан», на підставі даних фінансово-господарської діяльності якого здійснюються розрахунки основних показників його фінансового стану.

Предметом дослідження є аналіз та всебічна оцінка ключових показників фінансової стійкості ТОВ «Укрлан» з метою визначення напрямків щодо її підвищення.

Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові, економіко-логічні методи. Застосовані загальнонаукові методи: аналіз і синтез; порівняння. Використані економіко-логічні методи пізнання: групування; середні величини.

Обсяг і структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Повний обсяг роботи — 80 сторінок, з яких: 16 таблиць, 10 рисунки, список використаних джерел (27 найменувань) — 3 сторінки.

Розділ 1. Теоретичні основи управління фінансовою стійкістю підприємства

1.1 Поняття економічного аналізу

У сучасних умовах, які склалися в економічному середовищу України, підприємствам, що здійснюють свою діяльність, вкрай необхідно підтримувати яко мого вище рівень конкурентоспроможності. І важливу роль в цьому відіграє економічний аналіз, як теоретична та пракладна наука.

Термін «аналіз» (від грец. analysis? розкладання) в загальному розумінні означає процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на частини для пізнання його внутрішньої природи. Протилежною процедурою, яка допомагає формувати судження, є синтез (від грец. synthesis? поєднання).

Аналіз? найширше поняття, яке лежить в основі будь-якого пізнання явищ природи і суспільства, а способи аналізу? основа дослідження змісту, сутності, будови, зміни й розвитку економічних, політичних, соціальних, природних та інших явищ і процесів. Він є частиною будь-якого науково-практичного пошуку у поясненні та розв’язанні наявних невідповідностей і проблем [16].

У процесі проведення економічного аналізу підприємства відбувається розкладання його економічних показників на складові, за якими можна визначити причинно, що лежать в основі теперішньої ситуації. Елементи, що використовуються для економічного аналізу розрізняють за їх економічною природою та характером походження.

Кінцевим результатом проведення економічного аналізу є напрацювання показників, які відповідають певним критеріям, для прийняття на їх основі відповідних управлінських рішень. З цієї точки зору економічний аналіз слід розглядати як практичну галузь знань, яка забезпечує управління об'єктивноїю інформацією. Виходячі з цього предметом економічного аналізу є господарську діяльність підприємства чи організації, яка характеризується сукупністю економічних відносин у зв`язку з використанням та перерасподілом матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Предмет аналізу слід зазначити, як господарську практику яка обумовлює виробничо-фінансову діяльність підприємства, економику підприємства або сукупність господарських операцій та управлінських рішень.

Висвітлюючи предмет економічного аналізу необхідно зупинитися на його об'єктах. Стосовно економічного аналізу поняття предмету та об'єкта не є однаковими. Оскільки предмет аналізу є надання розгорнутої інформації про стан об'єкта дослідження. Об'єктами економічного аналізу є:

? виробнича, фінансова, інвестиційна та інші види діяльності;

? ресурси для вищевказаних видів діяльності;

? структури: виробничі, управлінські, логістична і т.д. ;

? ефективність виробництва, використання наявних ресурсів, праці, менеджменту, ділового партнерства та в цілому діяльності тощо;

? форми господарювання і власності тощо.

Під методом економічного аналізу розуміється спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх становленні і розвитку, який опирається на загальнонаукові, діалектико-логічні і формально-логічні закони, методи, принципи.

Характерними особливостями методу економічного аналізу є:

? використання системи первинних даних, які всебічно характеризують господарську діяльність підприємства (нормативних, облікових, звітно-статистичних, позаоблікових);

? вибір такої системи аналітичних показників, які найкращою мірою характеризують стан і розвиток підприємства;

? дослідження відхилень фактичних значень аналітичних показників від нормативів, планового завдання, рівня попереднього періоду та виявлення і вимірювання цих відхилень на основі факторного аналізу;

? виявлення і вимірювання резервів виробництва та розробка заходів щодо їх ефективного використання;

? розробка оптимальних планових рішень.

Найчастіше використовуються такі спеціальні прийоми економічного аналізу:

? порівняння? найбільш ранній і найбільш розповсюджений прийом аналізу. З цього прийому по суті і починається економічний аналіз. Теорія і практика економічного аналізу виробили ряд методів порівняння економічних показників з метою визначення відхилень і встановлення причин, які зумовили ці відхилення. З цією метою фактичні дані порівняються з плановим завданням, нормативами, даними попередніх періодів, середньогалузевими показниками, внутрішніми і зовнішніми стандартами, показниками передових підприємств. Якщо всі показники, з якими порівнюються фактичні дані, вважати базовими, то в результаті порівняння отримують абсолютне відхилення як різницю між значеннями фактичного рівня і базою, і відносне відхилення як частку від ділення абсолютного відхилення на рівень базового значення і множення отриманого результату на 100. Слід пам’ятати, що для об'єктивного порівняння показників необхідно фактичні і базові дані привести до єдиних цін та умов формування.

? балансовий прийом? використовується для відображення двох груп взаємозв'язаних і урівноважених економічних показників. Він використовується для аналізу використання робочого часу, аналізу сировинних і матеріальних ресурсів. Балансовий метод може бути використаний для оцінки забезпеченості підприємства основними фондами і особливо їх активної частини? устаткуванням, машинами, приладами.

? сальдовий метод? як різновид балансового методу використовується в тих випадках, коли відомий вплив на досліджуваний показник всіх факторів, крім одного, а прямий розрахунок його впливу утруднений. В такому випадку вплив зазначеного фактора визначається як різниця (сальдо) між загальним відхиленням і сукупним впливом розрахованих факторів. Варто зазначити, що користуватися цим методом слід дуже обережно, оскільки помилка в розрахунках впливу будь-якого фактора на рівень результативного показника автоматично призведе до помилкових розрахунків на останній стадії факторного аналізу.

? групування? використовуються майже у всіх економічних дослідженнях. Необхідність проведення групування обумовлено тим, що економічні явища і процеси характеризуються великою кількістю первинних даних, які відображують ці явища і процеси. Групування дозволяють вивчати ті чи інші економічні явища в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, виявити вплив найбільш суттєвих факторів на рівень результативного показника, розкрити закономірності і тенденції, які притаманні досліджуваним явищам і процесам. Групування передбачають певну класифікацію явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовлюють. Групування широко використовуються для підготовки первинного матеріалу для аналітичної обробки. Залежно від поставленої мети розрізняють типологічні, структурні і факторні групування.

Типологічне групування дозволяє виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна статистична сукупність, визначити істотні відмінності між ними, а також ознаки, які є спільними для усіх груп (наприклад, кадровий склад персоналу підприємства, національний склад працівників).

Структурні групування дозволяють вивчити склад однорідної сукупності, а також проаналізувати структурні зрушення (наприклад, віковий склад працівників, групування робітників за виконанням норм виробітку).

Факторні групування відображають причинно-наслідкові взаємозв'язки між результативним показником і фактором (факторами), що визначають його рівень (наприклад, залежність середньогодинної заробітної плати від стажу роботи робітників, залежність продуктивності праці робітників від рівня механізації і автоматизації виробництва). Структурні групування поділяються на дискретні та інтервальні. У дискретних групуваннях величина ознаки (досліджуваний показник) подається окремим числом, а в інтервальних групуваннях? у вигляді інтервалів.

? абсолютні і відносні величини? займають значне місце в економічному аналізі для оцінки результатів і динаміки господарських процесів і явищ. Абсолютні величини відображають кількісні сторони економічних явищ і процесів. Це іменовані числа, вони завжди мають одиниці виміру. Розрізняють такі одиниці виміру абсолютних величин:

???натуральні? тони, метри, літри та інші фізичні одиниці виміру;

? трудові? людино-години, людино-дні;

? вартісні - коп., грн, тис. грн, і т.д. ;

? комплексні - т/км.

До складу натуральних включають також умовно-натуральні вимірники, які використовуються у разі потреби звести воєдино декілька різновидів однієї споживчої вартості, наприклад, умовне паливо, консерви у тисячах умовних банок (туб) тощо. Однак абсолютні величини не дозволяють повною мірою проаналізувати досліджувані соціально-економічні явища і процеси, виявити і оцінити взаємозв'язки і закономірності зміни показників. Тому в доповненні до абсолютних величин в економічних дослідженнях важливе місце посідають відносні величини.

Відносні величини — це показники, які відображають кількісні співвідношення між явищами і процесами. Відносну величину отримують як частку від ділення двох абсолютно різнойменних або однойменних величин, взятих за різний період або з різних територій.

В економічних дослідженнях використовуються такі види відносних величин:

— відносні величини планового завдання, виконання плану, співвідношення фактичних даних за звітний і попередній періоди.

? відносні величини просторового порівняння? одержують в результаті порівняння однойменних показників, що відносяться до різних об'єктів, взятих за один і той же період (наприклад, порівняння продуктивності праці двох підприємств або двох країн).

? відносні величини динаміки? найбільш поширені відносні величини, які одержують шляхом порівняння абсолютних або середніх величин, взятих за різні періоди. Розрізняють базисні і ланцюгові відносні величини. Перші отримують шляхом порівняння рівня показника за будь-який період з рівнем показника за базисний період; другі? шляхом порівняння рівня показника за певний період з рівнем цього ж показника за попередній період. Детальніше зазначені відносні показники будуть розглядатися як окремий прийом аналізу;

? відносні величини структури? це відношення частин до цілого, або частка (питома вага) частин в обсязі явища Наприклад, структура основних фондів, яка характеризує частку вартості кожної групи основних фондів у їх загальній вартості;

? відносні величини координації? це відношення однієї частини цілого до іншої частини Наприклад, співвідношення вартості машин і обладнання та транспортних засобів;

? відносні величини інтенсивності характеризують ступінь поширення чи розвитку явища у певному середовищі. Наприклад, коефіцієнт плинності робочої сили.

Економічний аналіз можливо розділити на управлінський аналіз тобто аналіз виробництва та реалізації продукції, аналіз забезпечення і ефективності використання виробничіх ресурсів підприємства, аналіз собівартості продукції та витрат на виробництво і т.д. та фінансовий аналіз.

На останньому зупинимося та викладемо більш детально. Фінансовий аналіз розуміє під собою аналіз фінансових результатів підприємства та аналіз його фінансового стану.

Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю параметрів, які виражають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Він ілюструє виробничо-господарську та фінансову діяльності підприємства. У ринковій економіці аналіз фінансового стану, використовуючи здебільшого бухгалтерський баланс, виходить за рамки відомостей, які містяться в балансі та інших формах обов’язкової звітності. Аналіз фінансового стану торкається не тільки грошових потоків, а і стану технічної бази підприємства і перспектив її вдосконалення, забезпеченості необхідними матеріалами, а також компетентності, ініціативності господарських керівників, кваліфікації робітників і в ряд інших аспектів нвестиційної, постачальницької і збутової діяльності, які впливають на доходність і фінансову сталість підприємства.

Залежно від інформаційного забезпечення і зацікавленості різних груп користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній поділяється на зовнішній і внутрішньогосподарський.

Зовнішній аналіз фінансового стану спирається переважно на бухгалтерську звітність, яка складають за єдиними формами незалежно від типу власності і підприємства подають в органи державної податкової інспекції; банківські установи, які уклали договір на обслуговування цього підприємства; власникам підприємства, заснованих на акціонерній та іншій колективній власності; біржам та іншим організаціям, у які підприємство входить на добровільній основі, якщо подання такої звітності передбачено установчими документами та договорами.

В свою чергу аналіз фінансовго стану підприємства включає в себе такі види аналізу:

— загальна оцінка балансу підприємства;

— загальна платоспроможність та ліквідність;

— аналіз делової активності підприємства;

— аналіз прибутковості капіталу;

— діагностика ймовірності банкрутства підприємства;

— аналіз фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість є багатогранною та унікальною категорією, так як дає змогу зробити оцінку діяльності підприємства з точки зору стабільного і конкурентоздатного положення на ринку.

Як вже було зазначено, на сьогодні не існує одного підходу до визначення самої категорії «фінансова стійкість підприємства». Досить багато економістів розглядають фінансову стійкість лише з позиції оптимального співвідношення власного та позикового капіталів і пропонують розраховувати лише показники, які характеризують структуру джерел коштів та фінансову незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів. Проте, на нашу думку, дане трактування є неповним і повинно доповнюватися розрахунком та аналізом показників, які визначають ефективність вкладення залучених коштів, як в короткостроковому періоді, так і в довгостроковій перспективі [1].

Дослідивши дану категорію, ми зробили висновок, що фінансова стійкість гарантує підприємству постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість, здатність стабільно розвиватися, зберігаючи свою фінансову безпеку в мінливих умовах внутрішнього і зовнішнього середовища з метою досягнення максимальної економічної вигоди власників та посилення конкурентних переваг підприємства з урахуванням інтересів суспільства і держави.

В останніх наукових публікаціях вітчизняні та зарубіжні вчені переважно звертають увагу на вдосконалення методики аналізу й оцінки фінансової стійкості підприємства, на стратегічне управління фінансовою стійкістю. Так, В. З. Бугай пропонує здійснювати оцінку фінансової стійкості підприємства на основі підходу, який включає уточнену методику розрахунку власного оборотного капіталу підприємства та передбачає визначення граничного рівня фінансової стійкості [2, с. 39]. С. С. Гринкевич обґрунтовує сутність управління фінансовою стійкістю підприємства як системи принципів розроблення і реалізації стратегічних рішень [4]. І.О. Мазуркевич особливу увагу приділяє практичному дослідженню процесу оцінювання фінансової стійкості з урахуванням факторів внутрішнього та зовнішнього впливу [9].

Дослідження механізму забезпечення фінансової стійкості підприємства передбачає визначення двох складових частин даного питання: фінансовий механізм і фінансова стійкість підприємства. Перш ніж дослідити основні елементи механізму забезпечення фінансової стійкості підприємства, потрібно визначити зміст поняття «фінансовий механізм». Дана економічна категорія є універсальною, використовується для описання явищ в економічній, політичній, соціальній і інших сферах життєдіяльності. У перекладі з грецької слово «механізм» означає знаряддя, машина.

С.М. Гончаров та Н.Б. Кушнір визначають механізм як пристрій, прилад, що здійснює ряд механічних операцій, а також як сукупність процесів, прийомів, методів, підходів здійснення певних дій задля досягнення мети [3, с. 185]. Термін «фінансовий механізм» можна вважати похідним від терміна «господарський механізм». Він поширився в період становлення ринкових відносин в Україні, коли фінанси стали відігравати ключову роль у функціонуванні й розвитку економічної системи. В економічній літературі поняття «фінансовий механізм» використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує.

Серед розмаїття визначень і підходів учених і практиків до поняття «фінансовий механізм» найбільшої уваги заслуговують два підходи до розуміння суті фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що фінансовий механізм розуміють як функціонування безпосередньо фінансів. На підставі даного підходу фінансовий механізм трактують як організаційне відображення фінансових відносин.

Другий підхід до розгляду поняття «фінансовий механізм» полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан і розвиток суб'єкта господарювання.

Розглянувши підходи до трактування категорії «фінансовий механізм», зупинимось на визначенні поняття «фінансова стійкість підприємства». В економічній літературі відсутня єдина думка щодо визначення поняття «фінансова стійкість». Одні вчені характеризують фінансову стійкість як довготривалу платоспроможність. Інші - як раціональну структуру та склад оборотних активів, їх використання.

Треті вважають, що вона відображає стабільність діяльності підприємства в довгостроковій перспективі та визначається співвідношенням власних і позикових ресурсів і їх ефективним використанням.

До спроб дати загальне визначення фінансової стійкості можна віднести, зокрема думки деяких авторів (табл. 1. 1).

Таблиця 1. 1

Тлумачення поняття «фінансова стійкість» деякими вченими

Автор

Визначення поняття «фінансова стійкість»

М.С. Абрютіна, А.В. Грачов

Надійно гарантована платоспроможність, незалежність від випадковостей ринкової кон’юнктури та поведінки партнерів [2, с. 35]

В.В. Бочаров

Такий стан фінансових ресурсів суб'єкта господарювання, який забезпечує розвиток підприємства переважно за рахунок власних коштів при збереженні платоспроможності та кредитоспроможності за умови мінімального рівня підприємницького ризику [15, с. 3]

М.Я. Коробов

Досягнення підприємством позитивних параметрів діяльності та ефективне розміщення його фінансових ресурсів [5, с. 276]

Л.А. Лахтіонова

Такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення [6, с. 221]

Г. М. Лиференко

Такий стан фінансових ресурсів підприємства, їх розподілу та використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку та капіталу при збереженні плато- і кредитоспроможності в умовах певного рівня ризику [8, с. 135]

Г. В. Савицька

Здатність суб'єкта господарювання функціонувати і розвиватися, зберігаючи рівновагу своїх активів і пасивів в мінливому внутрішньому та зовнішньому середовищі, що гарантує його постійну платоспроможність і інвестиційну привабливість в умовах допустимого рівня ризику [15, с. 3]

Г. Г. Старостенко, Н.В. Мірко

Фінансовий стан підприємства, що характеризується ефективним формуванням, розміщенням та якісним використанням фінансових ресурсів для забезпечення фінансової стабільності [14, с. 151]

Серед різноманіття визначень фінансової стійкості, запропонованих ученими, можна виділити як розбіжності у тлумаченні сутності даного поняття, так і спільні риси. Деякі автори, зокрема В. В. Бочаров, Л.А. Лахтіонова, Г. М. Лиференко, Г. Г. Старостенко та Н.В. Мірко, розуміють фінансову стійкість як певний стан фінансових ресурсів підприємства, їх розподілу та використання, що забезпечує його ефективний розвиток. При цьому Г. Г. Старостенко та Н.В. Мірко розрізняють внутрішню, загальну та фінансову стійкість. На їх думку, фінансова стійкість досягається при стабільному перевищенні доходів над витратами, вільному маневруванні грошовими коштами та стійкому економічному зростанні. М.С. Абрютіна та А. В. Грачов поняття «фінансова стійкість» ототожнюють з поняттям «платоспроможність підприємства». М. Я. Коробов вказує на те, що фінансова стійкість підприємства формується, з одного боку, під впливом рентабельності його діяльності, а з іншого боку — під впливом забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами.

Аналіз наукових праць дає змогу стверджувати, що переважна більшість учених вказує на те, що для збереження самостійності та незалежності на підприємстві має підтримуватися необхідний рівень власних коштів. Залучення в господарський обіг позикового капіталу дає змогу прискорювати процес оборотності коштів і процес розвитку матеріально-технічної бази темпами, які випереджають темпи нагромадження для цих цілей власних фінансових ресурсів.

1.2 Управління фінансовою стійкістю підприємства

Перед кожним підприємством, перш за все, стоїть завдання щодо визначення межі своєї фінансової стійкості. Так, недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності, а надлишкова — навпаки сприятиме формуванню запасів, які є зайвими, що в свою чергу, призведе до зростання витрат на їх утримання, недоотримання прибутку та зповільнення темпів економічного розвитку підприємства [5].

На фінансову стійкість підприємства, як і на будь-яку іншу характеристику фінансового стану підприємства, впливає ряд економічних, ринкових, фінансових, операційних, інвестиційних факторів. Під впливом цих факторів відбувається управління фінансовою стійкістю підприємства, ефективність якого безпосередньо залежить від здатності до нейтралізації їх негативного впливу або своєчасності виявлення та зменшення ризику, який завдається дією цих факторів.

Труднощі в управлінні фінансовою стійкістю полягають в тому, що її не можливо розглядати як головну ціль функціонування підприємства, так як досягнення відповідного рівня стійкості насамперед пов’язано із відмовою від ризикових проектів, інновацій та додаткового залучення позикового капіталу, що в кінцевому результаті призведе до його зупинки. Підтримання фінансової стабільності є виправданим у тому разі, коли вона приносить «користь» всім зацікавленим сторонам (власникам, кредиторам, постачальникам, покупцям, персоналу та державі). Тобто проблему забезпечення фінансової стійкості потрібно досліджувати в контексті інтересів, які пов’язані з використанням системи, якою і є підприємство [4].

Важливість для підприємства підтримувати стабільну діяльність в довгостроковій перспективі свідчить про необхідність розробки концептуальних основ управління фінансовою стійкістю, що включає в себе визначення об'єктів, суб'єктів, мети, функцій та принципів управління фінансовою стійкістю.

Процес управління фінансовою стійкістю, повинен складатися з наступних етапів:

— планування фінансової стійкості (визначення менеджерів фінансових служб, відповідальних за ефективність процесу управління, формулювання стратегічних і оперативних цілей та ін.);

— аналіз абсолютних та відносних показників фінансової стійкості підприємства та визначення впливу на них факторів зовнішнього і внутрішнього середовища;

— розробка стратегії управління фінансовою стійкістю (визначення можливих шляхів та моделей зростання або підтримання фінансової стійкості) та втілення її на практиці;

— контроль за реалізацією стратегії та прогнозування майбутнього рівня фінансової стійкості (оцінка фінансової стійкості після впровадження заходів, визначення проблемних зон, коригування визначених на попередньому етапі напрямків) [2].

Весь механізм управління фінансовою стійкістю підприємства повинен базуватися на принципах комплексності, оптимальності, прибутковості, системності та ефективності.

Планування та подальша реалізація стратегії по управлінню фінансовою стійкістю повинна охоплювати всі сфери діяльності підприємства від початкових стадій налагодження виробництва до реалізації продукції і отримання доходу. Так як ефективність політики управління фінансовою стійкістю залежить від узгодження всіх процесів, які відбуваються на підприємстві [3].

Управління фінансовою стійкістю є одним з основних елементів фінансового менеджменту на підприємстві, необхідною передумовою стабільного розвитку підприємства.

Основою стабільного положення підприємства і умовою його життєдіяльності в ринкових умовах виступає фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрат по його розширенню і відновленню.

У системі складових елементів фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства.

Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. Велике значення мають визначення «певного ступеня» фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованості методичних підходів до її оцінки, особливо в умовах економіки кризового періоду. Кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова — сприятиме створенню «зайвих» запасів та резервів, у зв’язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підприємства.

Визначення стандартизованої межі фінансової стійкості є складним процесом. Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки від реалізації продукції, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Отже, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

Саме ця рівновага є змістом фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство має можливість вільно маневрувати грошовими коштами, здатне забезпечити безперервний процес виробництва та реалізації продукції, а також покриття витрат на його розширення та оновлення.

Планування фінансової стійкості підприємства повинно включати певну логічну послідовність дій та заходів.

Для повної оцінки фінансової стійкості підприємства, для успішного здійснення фінансового планування необхідний детальний аналіз його фінансового стану. Результатом попереднього аналізу є загальна оцінка фінансового стану підприємства, а також визначення платоспроможності і задовільної структури балансу підприємства. Для виявлення причин сформованого фінансового стану, перспектив і конкретних шляхів його поліпшення проводиться детальний, поглиблений і комплексний аналіз діяльності підприємства. Аналізуються динаміка валюти балансу, структури пасивів, джерел формування оборотних коштів і їхня структура, основні засоби та інші необоротні активи, результати фінансової діяльності підприємства.

Ключовим показником першого етапу оцінки фінансового стану підприємства є зіставлення темпів росту обороту (обсягу продажів) з темпами росту обсягу сукупних активів. Стабільні темпи росту припускають пропорційне збільшення темпів росту, як обороту таких активів.

У системі оцінки фінансової стійкості підприємства високе аналітичне навантаження несуть показники наявності, розміщення і використання оборотних коштів. До них відносяться показники забезпеченості запасів власними оборотними коштами, забезпеченості запасів позиковими засобами, забезпеченості товарно-матеріальних цінностей власними і позиковими засобами.

Таким чином, врахування вищезазначених показників дозволяє проаналізувати фінансову стійкість і фінансовий стан підприємства. Визначити причини проблем. Це послужить надалі основою для планування дій, спрямованих на розробку й організацію ефективного антикризового стану підприємства.

Також доцільним є формування комплексного показника, який надасть змогу проаналізувати фінансову стійкість комплексно, враховуючи усі аспекти діяльності підприємства. Даний показник об'єднує в собі такі характеристики фінансової стійкості як:

? наявність власного оборотного капіталу;

? прибутковості;

? незалежність від зовнішніх джерел фінансування.

При розробці послідовності планування фінансової стійкості підприємства необхідно враховувати фактори зовнішнього та внутрішнього середовища в їх тісному взаємозв'язку, розподіл залучених підприємством фінансових ресурсів, обсягів фінансових вкладень за конкретними напрямками діяльності підприємства, структурними підрозділами та проектами, що реалізуються підприємством.

Фінансова стійкість підприємства є однією з головних умов успішної і стабільної роботи підприємства в ринкових умовах. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, то воно має ряд переваг перед іншими підприємствами такого ж профілю при отриманні кредитів, залученні інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Чим вища стійкість підприємства, тим більш воно незалежне від несподіваної зміни ринкової кон’юнктури і, отже, тим менше ризик банкрутства.

Управління фінансовою стійкістю підприємства є одним з найбільш значущих функціональних напрямів системи фінансового менеджменту, яка досить тісно пов’язана з іншими системами управління. Управління фінансовою стійкістю підприємств є системою принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов’язаних із забезпеченням такого стану фінансових ресурсів, їх формуванням і розподілом, яка б дозволила підприємству розвиватися на основі зростання прибутку та капіталу при збереженні платоспроможності та кредитоспроможності, а також забезпечення та підтримання фінансової рівноваги підприємства.

Управління фінансовою стійкістю із застосуванням фінансового механізму може досягти необхідного результату лише за поєднання доцільно спрямованого взаємовпливу всіх його елементів. Для цього він повинен відповідати таким вимогам [1, с. 57]: налаштованість кожного елемента фінансового механізму на виконання властивого йому навантаження; спрямовання дії всіх елементів фінансового механізму, який забезпечує інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин; зворотний зв’язок усіх елементів фінансового механізму різних вертикальних і горизонтальних рівнів; своєчасність реакції елементів фінансового механізму вищого рівня на зміни, які відбуваються під впливом елементів нижчого рівня. Зрозуміло, що розглянуті визначення поняття «фінансовий механізм управління» та його елементів є досить різноманітними, але, базуючись на цих висновках, пропонуємо авторську структуру механізму управління фінансовою стійкістю підприємства (рис. 1. 1).

Рис. 1.1. Основні складові механізму управління фінансовою стійкістю підприємства

Дослідивши, механізм забезпечення фінансової стійкості та його структурні елементи, можемо сформулювати визначення даного поняття. На нашу думку, сутність категорії «механізм забезпечення фінансової стійкості підприємства» слід визначити як систему форм, методів, прийомів, важелів, норм і нормативів, а також нормативно-правового, інформаційного, програмно-технічного та кадрового забезпечення, за допомогою яких на підприємстві досягається такий стан фінансових ресурсів, їх формування, розподілу та використання, що дозволяє підприємству розвиватися на основі зростання прибутку та капіталу при збереженні платоспроможності та кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

В основі ефективного функціонування будь-якого фінансового механізму лежить узгоджене, цілеспрямоване, взаємодоповнююче функціонування всіх складових частин механізму. Необхідно чітко сформулювати головну мету, для досягнення якої використовується фінансовий механізм. Головною метою механізму забезпечення фінансової стійкості підприємств є досягнення фінансової безпеки та стабільності їх функціонування і розвитку в поточному та перспективному періодах. Процес реалізації визначеної головної мети механізму забезпечення фінансової стійкості підприємств повинен бути спрямований на вирішення таких основних задач, як забезпечення оптимальної структури капіталу з позиції забезпечення можливостей ефективного розвитку в довгостроковому періоді; постійної платоспроможності та ліквідності підприємства, тобто можливості своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання; максимальної рентабельності операційної, фінансової та інвестиційної діяльності; відповідності обсягу капіталу, що залучається, сумі потреби в активах, що формуються; збалансування грошових потоків підприємства; мінімальних витрат щодо залучення позикового капіталу підприємством.

Дослідивши структуру механізму забезпечення фінансової стійкості підприємства та особливості його функціонування на підприємствах, можемо виділити основні напрями його вдосконалення:

1) покращення управління власними оборотними коштами, які є найбільш істотним фактором підвищення фінансової стійкості підприємства. Стратегічними цілями такого управління мають бути: оптимізація обсягів, забезпечення ліквідності балансу, прискорення оборотності, забезпечення інфляційної захищеності, зниження вартості формування.

2) розробка ефективної політики управління грошовими потоками, яка певною мірою залежить від організації оперативного фінансового планування. Специфічним прийомом такої політики може бути розробка платіжного календаря і касового бюджету.

4) створення системи фінансового контролінгу на підприємстві, що включає: визначення об'єкта контролінгу; визначення видів і сфер контролінгу; формування системи пріоритетів показників, що контролюються; розробку системи кількісних стандартів контролю; побудову системи моніторингу фінансових показників; формування системи алгоритмів дій щодо усунення відхилень.

Успішне функціонування механізму забезпечення фінансової стійкості підприємств можливе лише за умови реалізації зваженої політики управління власними оборотними коштами; вибору ефективної політики управління грошовими потоками; організації внутрішнього фінансового контролю на підприємстві.

1. 3 Характеристика та методологія визначення основних показників фінансової стійкості підприємства

Забезпечення і підтримання фінансової стійкості підприємств в умовах конкурентного ринку набуває винятково важливого значення. Однак у нашій країні та й інших державах з перехідною економікою вони, внаслідок відсутності у них протягом багатьох років загрози банкрутства, не розроблялись. Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності залученого капіталу. Ці показники включають:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначається: власний капітал всього господарських коштів. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансово стале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів.

Коефіцієнт фінансової залежності визначається: всього господарських коштів власний капітал. Цей коефіцієнт є зворотним коефіцієнтом концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу визначається: власні кошти власний капітал. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив — 0,4−0,6).

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень визначається: довгострокові зобов’язання / основні кошти та інші позаобігові активи. Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт співвідношення власних залучених коштів визначається: залучений капітал / власний капітал. Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів визначається: довгострокові зобов’язання / довгострокові зобов’язання + власний капітал. Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці - негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі - тим більше залежить від зовнішніх інвесторів. Коефіцієнт структури залученого капіталу визначається: довгострокові зобов’язання / залучений капітал.

З позицією, що показники фінансової стійкості характеризують лише ступінь захищеності залученого капіталу, а значить, і сама фінансова стійкість пов’язана тільки з борговими зобов’язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціонування тощо. Підприємство може позбутися боргів нераціональним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового капіталу чи цінних паперів. Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромаджений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне банкрутство.

До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.

Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності українських підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони: як правило, не включені в систему заставних зобов’язань щодо власного майна; організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів; не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень; не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг; їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні; їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповідають сучасним вимогам і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку.

Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України, та й усіх країн з перехідною економікою, з’явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Чотири типи фінансової стійкості:

Абсолютна стійкість фінансового стану. Характеризується нерівністю 3аймані засоби < Власні оборотні кошти. Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.

Нормальна стійкість фінансового стану підприємства належить до другого типу, який гарантує його платоспроможність. Характеризується нерівністю Власні оборотні кошти < 3аймані засоби < Джерела формування запасів. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів — власні і залучені.

Третьому типу фінансового стану відповідає його нестійкість, що є порушенням платоспроможності підприємства. Характеризується нерівністю 3аймані засоби > Джерела формування запасів. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.

Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик.

Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових та інших обов’язкових платежів.

Отже, оцінка фінансової стійкості підприємства є однією з найважливіших складових оцінки фінансового стану підприємства.

Розділ 2. Аналіз фінансової стійкості ТОВ «Укрлан»

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Укрлан»

ТОВ «Укрлан» здійснює свою господарську діяльність в м. Запоріжжя. Основним видом діяльності даного підприємства є надання послуг по встановленню освітлення та реалізацію світлових приладів. ТОВ «Укрлан» знаходиться на загальній системі оподаткування, воно є платником податку на додану вартість і сплачує податок на прибуток від своєї діяльності.

Діяльність підприємства регулюється Господарським Кодексом України, Кодексом законів про працю України, та іншим чинним законодавством.

ТОВ «Укрлан» створено відповідно рішення установчих зборів учасників, згідно протоколу № 1 від 01 лютого 2000 р. Засновниками Товариства є фізичні особи.

Майно підприємства складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

? грошові і майнові внески засновників;

? доходи, одержані від господарської діяльності, реалізації продукції і послуг;

? доходи від акцій, цінних паперів, депозитних внесків і внесків в капітал інших підприємств;

? кредити банків і інших кредитних організацій;

? інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Підприємство здійснює облік всієї своїй діяльності, контроль за ходом виробництва продукції і послуг, веде оперативний бухгалтерський облік і статистичну звітність в порядку встановленому законодавством.

ТОВ «Укрлан» займається торговою та збутовою діяльністю, воно не має спеціально створеного відділу маркетингу, немає й, відповідно, посади директора з маркетингу, що не відповідає вимогам ринку та специфіці діяльності підприємства.

Головна мета, з якою було створено товариство, — отримання прибутку шляхом найбільш повного задоволення потреб громадян, підприємств у товарах та послугах, які надає Товариство.

Предметом діяльності ТОВ «Укрлан» є:

? оптова та роздрібна торгівля товарами народного споживання та виробничо — технічного призначення;

? реалізація товарів народного споживання, продукції промислово — технічного призначення, продуктів громадського харчування;

? надання посередницьких, інформаційних, консультацій них, рекламних послуг;

? консультація з питань комерційної діяльності і управління;

? складування;

? оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування, в тому числі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Підприємство є офіційним дистриб’ютором виробників торговельних марок, збутом яких займається.

Дистриб’ютор (від англійського distributor — розповсюджувач) — це, як відомо, розподільник (комерційний посередник), що пов’язує ланку між виробниками і споживачами товарів і послуг. Дистриб’юторами можуть бути супермаркети, оптовики (як у випадку об'єкта дослідження), дилери, брокери тощо. У маркетингу фірма, що здійснює функції торгового посередника в організації руху товару для виробника товару.

Дистриб’ютор може бути або дочірнім підприємством продуцента, або самостійною фірмою, що діє на договірній підставі (особливо на зовнішніх ринках).

Вищім органом Товариства є загальні збори учасників, які мають кількість голосів, пропорційну до розмірів їх паїв. При проведенні загальних зборів трудового колективу і присутності на них не менш 2/3 складу трудового колективу, з’являється правомочність вирішувати питання відкритим голосуванням за більшістю голосів. На підприємстві виробничі, трудові та економічні стосунки трудового колективу з адміністрацією, питання охорони праці та соціального розвитку регулюються колективним договором.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, які затверджені правлінням товариства і зареєстровані в торгово-промислові палаті, печатку зі своєю назвою.

Воно є самостійним господарським об'єктом з правами і обов’язками юридичної особи, має право займатися господарською діяльністю, виходячи з цілей і завдань, складати договори, нести відповідальність згідно своєї обов’язків.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой