Аналіз фітосанітарного стану озимого ячменю в умовах СВК "__" Саратського району Одеської області

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АГРОБІОТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ

Кафедра захисту, генетики і селекції рослин

АНАЛІЗ ФІТОСАНІТАРНОГО СТАНУ ОЗИМОГО ЯЧМЕНЮ В УМОВАХ СВК «----» САРАТСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ДИПЛОМНА РОБОТА

ОДЕСА — 2012р.

ВСТУП

Серед сільськогосподарських культур, які вирощують в світі та в нашій країні зернові культури займають перше місце. Сьогодні ячменю в Україні належить друге місце серед зернових культур за площами посівів та валовими зборами після пшениці. Основними зернофуражними культурами в Україні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь -- основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Має короткий вегетаційний період (60--90 днів) з невеликими сумами активних температур (950--1450°). Озимий ячмінь дає зерно нового врожаю на 10−14 днів раніше за озиму пшеницю, ярий ячмінь та інші зернові. Зерно містить 12% білка, понад 75% вуглеводів, 2,1% жиру. В 1 кг зерна міститься 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну. Використовують його на корм худобі, для виробництва круп, у пивоварній промисловості.

Ячмінь краще перетравлюється тваринами, ніж овес. До складу білкового комплексу входить більше 20 амінокислот, 8 з них незамінні. Білок ячменю повноцінніший, ніж у інших культур.

Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових районах України. 90% озимого ячменю припадає на південні регіони: Одеську, Миколаївську, Херсонську області та Крим.

Зернові культури можуть уражуватися понад 300−350 видами різноманітних організмів. Це комахи, гриби, бактерії, віруси, нематоди, кліщі, птахи, гризуни, косулі, кабани, бур’яни тощо. Але основну загрозу для втрати врожаю становлять збудники грибних інфекцій, комахи, гризуни та бур’яни. Кожен з цих чинників становить загрозу посівам зернових культур і може призвести до часткового та навіть повного їх знищення.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Народногосподарське значення озимого ячменю

Зерно озимого ячменю, яке містить у середньому понад 12% білка, до 65% БЕР, близько 2,1% жиру, використовують як концентрований корм (в 1 кг його 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну), для виробництва круп, а також у пивоварній промисловості; солому (в 1 ц 36 корм. од.) і полову згодовують худобі у вигляді грубих кормів. Вирощують його також у зеленому конвеєрі [ 1,2].

Озимий ячмінь має певні переваги над ярим: при нормальній перезимівлі більш урожайний; достигає раніше, ніж ярий ячмінь (на 10 -- 16 днів), що дає змогу поліпшити забезпечення тварин концентратами у період літнього вичерпання минулорічних резервів зерна. [1]

Культура ячменю у світі щорічно посідає четверте місце — 60−80 млн. га після пшениці, рису та кукурудзи. Валовий збір зерна складає 135−160 млн. т. Cередня світова врожайність — близько 20 центнерів з гектара. Найвищі середні багаторічні врожаї збирають у Бельгії - 79 ц/га; Ірландії - 65; Франції 62; Нідерландах — 60; Німеччині - 59 центнерів з гектара.

Таблиця 1.1 Середні багаторічні валові збори врожайність ячменю у кранах, провідних світових виробниках ячменю (2001−2009 рр.)

Країни

Посівні площі, млн. га

Урожайність, ц/га

Валові збори, млн. т

Внутрышне споживання, млн. т

Експорт, млн. т

ЄС

13,7−14,7

40−47

55,8−65,6

54,1−58,0

2,6−7,2

Росія

9,1−10,4

15−19

14,1−19,5

15,5−16,5

1,3−1,7

Канада

3,2−4,6

22−34

7,5−13,2

7,9−11,6

0,4−3,0

Україна

4,1−5,2

15−30

6,0−12,6

4,9−6,5

1,0−5,1

Австралія

3,5−4,6

10−23

3,9−10,4

2,2−3,8

1,9−6,4

За площами культивування та обсягами виробництва ячменю Україна входить до групи найпотужніших світових виробників цієї культури разом з ЄС, Росією, Австралією та Канадою. Ці ж країни є й провідними експортерами.

Сьогодні ячменю в Україні належить друге місце серед зернових культур за площами посівів та валовими зборами. Бувають роки, коли ячменю збирають приблизно стільки, як і пшениці(рис 1.1.). Ячмінь в Україні завжди був провідною зернофуражною культурою. Cобівартість виробництва зерна ячменю значно нижча від інших зернових культур.

Рис 1.1 Площі збирання та валові збори ячменю в Україні

Найбільші валові збори озимого ячменю в Україні отримують Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим. 90% озимого ячменю припадає на південні регіони: Одеську, Миколаївську, Херсонську області та Крим.

В Україні створено багато цінних сортів ячменю, які здатні давати високі врожаї, а при дотриманні технологій вирощування середні врожаї ячменю по Україні можна легко довести до більш ніж 40 ц/га, як це є в цілому в європейських державах.

На жаль, характерною рисою виробництва зерна ячменю в Україні завжди були нестабільність врожайності і валових зборів зерна [10].

1.2 Морфо — біологічні особливості ячменю

Озимий ячмінь -- підвид Hordeum vulgaer L., шестирядний ячмінь, різновид var. pallidum ser. Зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом’яно-жовтий, нещільний, ості довгі. Кількість члеників колосового стрижня 10,5-- 13 на 4 см. Форма колоса чотиригранна, прямокутна; опушення колосового стрижня коротке або довге.

Ості довші за колос в 1,2 -- 2 рази. Перехід квіткової луски в ость поступовий, іноді різкий.

Серед озимих культур озимий ячмінь є найменш морозостійким. Він гине вже при зниженні температури біля вузла кущення до мінус 12 -- 14 °C. У нього коротша стадія яровизації (35 — 45 днів), ніж в озимої пшениці та жита (40 -- 65 днів). Дуже шкодить озимому ячменю різка зміна температур у зимовий і ранньовесняний періоди. Добре витримує високі літні температури (понад 35 °С). Відзначається високою посухостійкістю протягом всього періоду вегетації. Транспіраційний коефіцієнт не перевищує 400. Має недостатньо розвинену кореневу систему, вибагливий до ґрунтів і формує максимальний урожай на родючих чорноземах, каштанових і темно-сірих ґрунтах. Погано росте і розвивається на кислих і на засолених ґрунтах [ 1, 3].

Озимий ячмінь рано навесні швидко йде в ріст і, як наслідок, у нього скорочується вегетаційний період. Він швидше достигає на 12 -- 16 днів раніше, ніж ярий ячмінь. Тому в нього ще до настання літньої спеки формується більш виповнене зерно. Цвітіння відбувається після виходу колоса з листкової трубки. Вегетаційний період в озимого ячменю, залежно від умов вирощування, становить 230 -- 290 днів.

На півдні України поширеними районованими сортами озимого ячменю є: Барвінок, Вавилон, Дністер, Миронівський 87, Одеський 167, Радон, Тайна, Фермер та ін.

Кращими попередниками для озимого ячменю в сівозміні є чисті або зайняті пари, озима пшениця, зернові бобові культури, кукурудза. Залежно від попередників, проводять основну й передпосівну підготовку ґрунту. Озимий ячмінь добре реагує на внесення мінеральних добрив, особливо азотних. Мінеральні добрива, залежно від попередників, вносять у нормі: після кукурудзи, озимих культур на південних чорноземах 60 — 90 кг/га азоту та 60 кг/га фосфору і 30−45 кг/га калію; після зернобобових культур -- по 30 кг/га азоту і 45 — 69 кг/га фосфору й калію; Азотні добрива вносять у два прийоми: половину норми -- до сівби, половину -- у підживлення навесні на ІІ етапі органогенезу; після зернобобових -- повну норму у весняне підживлення у фазі кущення (ІІ етап органогенезу), [2,5].

Для озимого ячменю має значення правильно встановлений строк сівби. При ранній сівбі він восени переростає, особливо при розміщенні після кращих попередників, і втрачає зимостійкість; при запізнілій сівбі може увійти в зиму недорозвиненим зі зниже­ною морозостійкістю. Встановлено, що озимий ячмінь найкраще розвивається і витримує несприятливі умови зимівлі при сівбі через 10 -- 12 днів після висівання озимої пшениці або під кінець оптимальних строків її сівби.

Сівба. Озимий ячмінь чутливий до строків сівби. Оптимальними строками сівби вважаються у південних степових областях — з 10 по 25 вересня. На товарних посівах краще використовувати насіння категорії РН-1−3, яке має лабораторну схожість не нижче 92%, чистоту — не нижче 98%. Завчасно до сівби насіння протруюють за методом інкрустування, використовуючи протруйники бентал, 50% з.п. (2−3 кг/т), вітавакс 200, 75% з.п. (2−3 кг/т), раксил, 2% з.п. (1,5 кг/т), фундазол, 50% з.п. (2−3 кг/т) або інші.

Не протруївши насіння, не можна уникнути пліснявіння насіння, ураження рослин сажковими та іржастими хворобами.

Спосіб сівби — звичайний рядковий або вузькорядний, зерновими сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6. Застосовують також вузькорядну й перехресну сівбу. Середня норма висіву в південних степових районах 3,5−4 млн. схожих насінин на 1га (140−160кг), в суху осінь і при висіванні після стерньових попередників -- до 5 млн (200кг).

Глибина сівби 4−5, а в посушливих умовах — 6−8см [1,7].

Догляд за посівами озимого ячменю. У фазі сходів для захисту від пошкодження сходів сараною та іншими шкідниками при потребі посіви обробляють розчином інсектицидів. Взимку стежать за станом посівів і при потребі розкладають отруєні принади в нори мишовидних гризунів.

Весною, на початку відростання рослин, проводять підживлення азотними добривами N30−45, обробляють гербіцидами, а при прогнозі вилягання посівів — на початку виходу рослин у трубку розчином цикоцелю (3 кг. д.р. /га). Якщо посіви забур’янені, під час весняного кущіння їх обробляють розчином гербіциду або комбінацією гербіцидів, використовуючи гранстар, 75%-й с.т.с. (20−25 г/га), ковбой, 40%-й в.р. (125−190 мл/га) та інш. При ознаках захворювання борошнистою росою, іржею, септоріозом посіви обприскують фунгіцидами. При співпаданні строків обробки готують бакові сумішки якщо застосовувані препарати змішуються без зміни їх властивості.

Збирання озимого ячменю проводять прямим комбайнуванням на початку повної стиглості (з вологістю 20 -- 30%). Не слід допускати перестоювання посівів. Це веде до значних втрат зерна, бо в деяких сортів колос дуже ламкий, що посилюється з часом. При перестоюванні колосся поникає і під час скошування жаткою падає на грунт. Чистий, дружно достиглий, не полеглий ячмінь збирають прямим комбайнуванням. Після обмолоту зерно очищають і зберігають при вологості 14 -- 15%.

1.3 Шкодочині хвороби озимого ячменю

Ячмінь уражується багатьма хворобами. Найбільш поширені такі хвороби: сажкові, іржасті, борошниста роса, смугаста і сітчаста плямистості, септоріоз, фузаріоз та інші [13].

1.3.1 Летюча сажка — Ustilago nuda Kell

Проявляється зазвичай під час колосіння. Руйнує всі елементи колоса. Замість зерна утворюється безформна чорна спорова порошковидна маса. Збудник передається в період цвітіння повітряними течіями і зберігається в насінні. Уpaжeний кoлoc виxoдить з пixви вкpитий тoнкoю пpoзopoю oбoлoнкoю, кpiзь якy дoбpe виднo чopнy мacy спор. Обoлoнкa pyйнyєтьcя i cпopи розпорошуються. У пepioд фopмyвaння кoлoca мiцeлiй розростається, потовщується.

Cпpияють ypaжeнню пociвiв пiдвищeнa вoлoгicть пoвiтpя i виcoкi тeмпepaтypи (+18. +24°C) y фaзi цвітіння.

Paннi пociви ячмeню ypaжyютьcя мeншe, нiж пiзнi. Bиcoкoeфeктивними зaxoдoми захисту є пpoтpyєння нaciння фyнгiцидaми cиcтeмнoї дії [14].

1.3.2. Борошниста роса — Erisiphe grami nis Dc. f hordei Em. Marchal

Розвивається найбільш інтенсивно у фазі кущіння — виходу в трубку. Оптимальні умови для розвитку хвороби — температура 12−20°С і відносна вологість повітря 70−100%. Особливо інтенсивно розвивається за умов застосування високих незбалансованих норм азотних добрив [13].

Хвороба уражує листки, листкові піхви, колоскові луски, остюки і стебла. Виявляється у вигляді білого павути-ноподібного нальоту, що складається з міцелію, конідій та коні-дієносців. Пізніше наліт ущільнюється, набуває борошнистого виду, утворюючи ватоподібні подушечки, які в кінці вегетації стають жовто-сірими і на них утворюються дрібні чорні клейстотеції. Зимує збудник у вигляді міцелію на рослинних рештках. Розвиток хвороби може бути причиною зменшення кількості і маси зерен та недобору врожаю до 15%, а в роки епіфітотій — 30% і більше.

Розвитку хвороби сприяють ранні строки сівби озимих, підвищені незбалансовані норми азотних добрив. Високу ефективність забезпечує обробка посівів фунгіцидами [12].

1.3.3 Стеблова або лінійна іржа — Puccinia graminis Pers

Уражує стебло, листки, колоскові луски. Спочатку утворюються продовгуваті іржасті подушечки, що пізніше зливаються у видовжені лінії. При сильному ураженні формується щупле зерно, а недобір урожаю сягає 50−60%. У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій та поряд з ними з’являються чорні випуклі телії, які також зливаються в суцільні лінії. Обов’язковою умовою проростання урединіоспор є наявність крапель дощу чи роси. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 21−25°С. Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею посіви та злакові бур’яни. Хвороба більш шкідлива на ранніх посівах озимих зернових колосових. Фосфорно-калійні добрива сприяють зниженню інтенсивності ураження рослин, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість хвороби [14,19].

Ефективними заходами проти хвороби є впровадження стійких сортів, знищення проміжних господарів, злакових бур’янів, обробки посівів фунгіцидами.

1.3.4 Жовта іржа — Puccinia striformis West

Симптоми ураження проявляються у вигляді блідо-жовтих смуг.

Уражені листки зменшують інтенсивність фотосинтезу, жовтіють і опадають, внаслідок чого формується щупле зерно. При сильному розвитку хвороби недобір урожаю досягає 15−20% і більше. Зимує збудник урединіоміцелієм на посівах, падалиці, дикорослих злаках.

Розвитку сприяє м’яка зима, волога та прохолодна погода навесні і в першій половині літа. Джерелами інфекції є уражені хворобою дикі злаки, падалиця, посіви зернових колосових. При сильному розвитку хвороби недобори врожаю можуть становити 20% і більше [15].

Зменшенню шкідливості хвороби сприяють вирощування стійких сортів, знищення падалиці, дикорослих злаків, обробки посівів фунгіцидами.

1.3.5 Септоріоз ячменю

Джерелом первинної інфекції служать рослинні залишки, насіння і озимий ячмінь. Перші ознаки захворювання виявляються навесні у вигляді коричневих плям на листовій пластинці, листовому піхву або на кордоні піхви і листової пластинки [14].

Пізніше вздовж листових жилок з’являються овальні червоно-коричневі плями 1−2 см довжини з хлоротіческім облямівкою. Уражені вузли стебла стають коричневими, висихають і покриваються темними пікнідами. Конідії утворюються у вологий період і поширюються з краплинної вологою, викликаючи зараження протягом усієї вегетації. В кінці сезону на уражених листках слідом за пікнідами з’являються псевдотеціі сумчастої стадії.

Для зараження ячменю необхідний 6-годин у період зволоження. Оптимальна температура для зараження 15−25. С, але хвороба може розвиватися в діапазоні температур від 5 до 35.С. Інкубаційний період залежить від погодних умов і складає 10−20 днів [15].

Захисні заходи: використання для посіву здорового насіння, протруєння їх системними фунгіцидами, заорювання рослинних залишків, дотримання сівозміни (переважно з попередником не з сімейства злакових).

фітосанітарний озимий ячмень вирощування

1.4 Шкодочині шкідники озимого ячменю

1.4.1 Блішка смугаста хлібна — Phyllotreta vittula Т

Блішка смугаста хлібна. Сильно пoшкoджyє ячмінь, пшеницю.

Дopocлий жyк чopнoгo кoльopy з жoвтoю cмyжкoю yздoвж кoжнoгo нaдкpилля, дoвжинa тiлa 1,5−2 мм. Личинкa цилiндpичнoї фopми, бiлa, зaвдoвжки 3,5 мм. Зимyють жyки пiд oпaлим лиcтям y лicax, лicocмyгax, caдax aбo y вepxньoмy шapi гpyнтy. Caмки вiдклaдaють яйця в гpyнт нe глибшe 3 cм. Личинки живуть у гpyнтi, живлятьcя кopiнцями злaкiв i пepeгнoєм. Пicля збиpaння ypoжaю жyки вiдлiтaють y мicця зимівлі. Шкoдoчиннicть зpocтaє в poки з paнньo-вecнянoю пocyxoю, кoли poзвитoк cxoдiв затримуєть.

1.4.2 Жyжелиця мaлa (звичaйнa) xлiбнa — Zabrus tenebrioides Goeze

Пошкождує ячмінь, пшеницю та інші зернові. Жyк cмoлянo-чopнoгo кольору. Bycики i лaпки чepвoнo-бypi, нaдкpилa oпyклi, дoвжинa тiлa 12−16 мм. Личинки бiлyвaтo-cipi aбo зeлeнyвaтi з тeмнo-бypoю гoлoвoю i гpyдними ceгмeнтaми. Пepeзимoвyють личинки piзнoгo вiкy в гpyнті нa глибинi 20−40 cм. Мoжyть пepeзимoвyвaти i жуки. Живлeння личинoк нaвecнi тpивaє 5−7 тижнiв. Зaлялькoвyвaння вiдбyвaється на глибині 20−70 см. Жуки починають з’являтися у період формування зерна озимого ячменю, і живляться зерном до початку збирання врожаю. Один жук за сезон може пошкодити до 50−60 зерен. Личинки об'їдають молоде листя в період 2−3 листочків та кущення. Пошкоджені рослини мають характерний, подібний до мочалки, вигляд.

Для запобігання розмноженню хлібної жужелиці необхідно дотримуватись сівозміни, зменшення стерньових попередників, своєчасне збирання врожаю, обробіток грунту, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків.

1.4.3 Kлoп шкідлива черепашка — Eurygaster integriceps Put

Харчується на різних злакових травах вмістом насіння багатьох дводольних. Пошкоджує ячмінь, пшеницю, овес Клоп з забарвленням світло-коричневих тонів, довжиною 12 мм. Щиток широкий, хітинізовані, прикриває крила і всі черевце, закруглений. У самок останній членик черевця у вигляді трапеції з подовжньою щілиною, складається з 3 пар платівок, у самців — 1 велика платівка. Середня тривалість життя 28−31 день. Плодючість 28−42 яйця, максимально 146−182. Яйця відкладаються двома рядами по 7 яєць в ряд на нижню сторону листя, стебла, іноді грудочки землі. Відкладання триває 30−50 днів. Тривалість розвитку яєць 6−28 днів. Розвиток личинок 5 вікових груп проходить 20−45 днів на зернових культурах. Оптимальні t повітря 20−24 °C і опади близько 25−35 мм на місяць.

Захисні заходи: ранньою весною підживлення озимих мінеральними добривами з наступним боронуванням, ранній термін посіву; збирання зернових культур у ранні терміни з подальшим лущенням і зяблевої оранкою, обприскування посівів інсектицидами проти личинок молодших віків.

1.4.4 Ковалик смугастий — Agгrotes liпeatus L

Жуки з видoвжeним тiлoм (7−14 мм), звepxy вiд жoвто- дo чopнo-кopичнeвoгo кольору, здaтнi пiдcтpибyвaти, видaючи пpи цьoмy звук. Личинки (дpoтяники) мaють вyзькe чepвoпoдiбнe тoнкe, цилiндpичнe aбo плocкe жopcткe тiлo, вiд жoвтoгo дo чepвoнo-бypoгo кoльopy з тpьoмa пapaми oднaкoвo poзвинyтиx ніг. Зимyють личинки piзнoгo вiкy y гpyнтi нa глибинi 25 — 90 cм. Haвecнi вoни пiднiмaютьcя y вepxнiй шap (1−8 cм), живлятьcя нaбyбнявiлим нaciнням, пapocткaми, кopiнцями тa пiдзeмнoю чacтинoю cтeблa озимих. Можуть вepтикaльно мiгpувати y гpyнтi. Caмки вiдклaдaють яйця в гpyнт нa глибинy 2−5 cм, плoдючicть їx 150−200 яєць. Пoвний цикл poзвиткy вiдбyвaєтьcя в гpyнтi i тpивaє 3−5 років. Шкiдливa cтaдiя кoвaликiв — личинка. Бaжaнo мiжpяднi oбpoбки гpyнтy пoв’язyвaти з ypaзливими cтaдiями poзвиткy кoвaликiв (линяння, вiдклaдкa яєць, вiдpoджeння мoлoдиx личинoк).

1.4.5 Сарана перелітна

Дoвжинa тiлa caмця 17−30, caмки — 28−38 мм, рyдyвaтo-жoвтa з тeмними плямaми. Haдкpилa дoвшi зa чepeвцe, зaxoдять зa гомілки зaднix нiг, мaйжe пpoзopi, з тeмними плямaми i жилкaми. Cтeгнa пepeднix нiг пoтовщeнi; cтeгнa зaднix нiг пaлeвi. Яйця в кiлькocтi 18−40 штук мicтятьcя в нижнiй чacтинi ворочка в блиcкyчій жовтій пінявій масі. Личинки з’являютьcя з ворочок в кiнцi квiтня — тpaвні. Poзвивaютьcя пpoтягoм 30−40 днiв, линяючи зa цeй чac 5 paзiв. Личинки oб'єднyютьcя y вeликi кyлiги й «пiшим xoдoм» пoшиpюютьcя нa знaчнy відстань. B чepвнi з’являютьcя дopocлi особини, якi тeж cкyпчyютьcя y вeликi зграї i poблять дaлeкi пepeльoти. Чepeз 10−20 днiв пicля oкpилeння caмки вiдклaдaють y вepxнiй шap гpyнтy яйця y виглядi 2−5 мiцниx видoвжeниx ворочок. Бaгaтoїдний шкiдник, мoжe oбгpизaти лиcтя xлiбниx злaкiв (ячмeню, пшениці, кyкypyдзи), бoбoвиx, oвoчeвиx кyльтyp. Moлoдi pocлини з'їдaють повністю. B Укpaїні виявлeнa в Oдecькiй, Xepcoнcькiй тa Kpимcькiй oблacтяx.

1.4.6 Попелиця звичайна злакова

Тіло безкрилих дів довжиною 2,7−2,9 мм, характеризується світло-зеленим забарвленням і поздовжньої серединної смугою на спинній поверхні.

Вусики досягають половини довжини тіла. Яйця чорного кольору, подовжено-овальної форми. Зимує в стадії яйця на посівах озимих культур, а також на падалиці та диких злаках. Масове відродження личинок спостерігається в кінці квітня- початку травня. Тривалість личинкового віку становить 8−15 днів. Безкрила самка живе до 35 днів, відроджує до 80 личинок. Крилата самка живе 17−20 днів і відроджує до 42 личинок. Комахи живуть великими колоніями на верхній і нижній стороні листя. Відкладання зимуючих яєць відбувається в жовтні і триває до настання морозів.

Плодючість самок складає 10−12 яєць, а тривалість життя від 38 до 40 днів. Яйця відкладаються невеликими групами по 2−4 за піхву листка. Найбільш уразлива фаза озимого ячменю — вихід в трубку. Для розвитку безкрилих самок оптимальними умовами є середньодобова t 20−21°С при відносній вологості 65−70%; крилатих — 25,8 °С при вологості 70%. Найбільший збиток наносить пшениці та ячменю. Захисні заходи: знищення дикорослих злакових трав, застосування інсектицидів у травні-червні.

1.4.7 Мишоподібні гризуни

Ця група об'єднує багато родів і видів гризунів, які різняться між собою розміром і формою тіла, характером живлення, розмноженням та іншими ознаками. В Україні налічується 38 видів гризунів. Це ховрахи, пацюки, миші і полівки. Всі вони живляться рослинним кормом, дуже плодючі, здатні мігрувати з одного поля на інше в пошуках їжі. У посівах найпоширенішими і найнебезпечнішими є полівки та миші.

Кожний вид гризунів для своїх поселень вибирає лише певні місця, де йому вдається добувати необхідний корм і створювати для себе оптимальні умови в норах і гніздах. Місця проживання мишоподібних гризунів поділяються на місця резервацій і розселення. В місцях резервації (лісосмуги, узбіччя доріг, скирти соломи тощо) гризуни переживають несприятливі умови. До місць розселення вони мігрують в пошуках їжі і кращих умов існування та розмноження. Свої гнізда мишоподібні гризуни влаштовують в шарі 15 — 35 см. Глибина може змінюватися сезонно [4, 5, 8, 9,10].

1.5 Система інтегрованого захисту озимого ячменю

Інтегрований захист рослин — раціональне використання комплексу методів і заходів з урахуванням структури популяцій в агроценозі та визначення ступеня загрози як від окремих видів, так і від комплексу шкідливих організмів з метою обмеження їх шкодочинності до економічно невідчутного рівня.

Найважливішими методами боротьби із шкідниками та хворобами є організаційно-технічні, агротехнічні, біологічні, мікробіологічні, біотехнічні, механічні, фізичні, хімічні заходи.

Основний обробіток грунту. Обробіток ґрунту поліпшує повітряний, водний, тепловий та поживний режими ґрунту, сприяє знищенню бур’янів, шкідників, хвороб та їх збудників. Під час обробітку заробляють у ґрунт післяжнивні рослинні рештки, органічні і мінеральні добрива, готують ґрунт до сівби, запобігають ерозійним процесам, поглиблюють орний шар ґрунту, затримують талі води тощо. Обробіток ґрунту створює сприятливі умови для росту і розвитку рослин. Під час обробітку здійснюють такі технологічні процеси: перевертання скиби, розпушування, кришіння, перемішування, ущільнення ґрунту та вирівнювання його поверхні. Ці технологічні процеси здійснюють за допомогою оранки, лущення, культивації, боронування, коткування.

Оранка — основний і найважливіший прийом обробітку, при якому перевертається і розпушується орний шар, підрізуються бур’яни, загортаються в ґрунт добрива та пожнивні рештки. Оранка здійснюється переважно полицевими плугами. Для забезпечення більш повного перевертання, розпушування і кришіння ґрунту, загортання пожнивних решток, плуги обладнують передплужниками, які встановлюють перед кожним корпусом. Передплужник зрізує та скидає на дно борозни верхній шар ґрунту товщиною 10−12 см, а основний корпус плуга приорює його нижнім шаром ґрунту, здатним добре кришитися. Оранку плугом з передплужником називають культурною і застосовують на ґрунтах з глибиною орного шару не менше 20 см.

Обробіток ґрунту без перевертання верхнього шару називають безполицевим і застосовують на чистих від бур’янів полях після просапних культур та у районах поширення вітрової ерозії. При цьому обробітку на поверхні ґрунту залишаються пожнивні залишки. Глибоке розпушування ґрунту без перевертання верхнього шару проводять культиваторами-плоскорізами, культиваторами глибокорозпушувачами, а також звичайними плугами без полиць.

Глибина оранки залежить від біологічних особливостей культур, а також товщини гумусового горизонту ґрунту. Оранка може бути мілкою (до 20 см), середньою (20−22 см), глибокою (25 см і більше) та плантажною (понад 45 см).

Підготовка насіння. Для протруювання насіння доцільно використовувати комплексні препарати або суміші препаратів, які одноразово діють на збудників хвороб і шкідників. Найбільш поширені такі протруйники, як вітавакс, раксіл-ультра, фундазол та ін. Протруювання проводять за 2−3 тижні до сівби на машинах ПС-10А, ПСШ-3 та ін.

Проти летючої сажки ячменю ефективне термічне знезараження насіння, при якому зерно замочують протягом 4 год. у воді, нагрітій до 28−32°С. За цей період спори летючої сажки проростають. Потім, щоб убити пророслі спори, зерно 7−8 хв. витримують у воді при температурі 52−53°С. Після цього насіння охолоджують у холодній воді і просушують. Важливим прийомом підготовки насіння ячменю до сівби є повітряно — тепловий обігрів на сонці протягом 3−5 днів або шляхом активного вентилювання підігрітим до 30 — 35 °C повітрям.

Допосівний період. Для зменшення забур’яненості поля, зниження виживання личинок хлібних жуків і коваликів, погіршення умов для розвитку шкідників, знищення запасу інфекції борошнистої роси, іржастих хвороб, септоріозів і обмеження їх поширення на сходи ячменю.

Проводять культивація та боронування полів у міру з’явлення сходів падалиці й бур’янів і з урахуванням вологості верхнього шару грунту та погодних умов у допосівний період. Особливої уваги ці заходи заслуговують при догляді за полем після колосових попередників.

При заготівлі насіннєвого матеріалу з високими посівними якостями і запобігання або максимально можливе обмеження його зараженості збудниками хвороб, заселеності шкідниками і засміченості насінням небезпечних бур’янів, обов'язково треба проводити післязбиральне очищення, сушіння і сортування насіння та доведення його кондицій відповідно до Державного стандарту України ДСТУ 2240−93.

За 1--15 днів до сівби. Для необхідного захисту посівів від усіх видів хвороб насіння, проводять заходи протруювання.

Для протруювання насіння у кожній конкретній ситуації підбирають препарати з відповідним спектром дії. Використовують один з протруйників: вітавакс 200 ФФ, 34%-й в.с.к. (2,5--3,0 л/т); раксил, 2%-й з.п. (0,2 кг/т); фундазол 50%-й з. п, бенлат, 50%-й з.п. (2−3 кг/т).

У період сівби для обмеження розмноження багатьох видів потенційних шкідників і розвитку хвороб, підвищення стійкості рослин проти комплексу несприятливих факторів (шкідники хвороби, низькі температури) на зрошенні, а також після добрих попередників при достатніх запасах продуктивної вологи у грунті, сівбу доцільно проводити у другій половині оптимального для зони періоду. Щоб знижити чисельность хлібної жужелиці та інших шкідників і оптимізацію азотного живлення рослин ячменю вносять аміачну воду або безводний аміак (20--30 кг/га азоту) під передпосівну культивацію після колосового попередника.

У фаза сходів ячменю -- третього листка (І етап органогенезу) для захисту посівів від злакових попелиць (100--400 особин на 1 м2), хлібної жужелиці (2--3 личинки на 1 м2) проводять обприскування (крайове, вибіркове в осередках розмноження шкідників або суцільне) одним із препаратів: базудином, 60%-й к.е. (1,5−1,8 л/га), БІ-58 новим, 40%-й к.е. (1,5 л/га), волатоном, 50%-й к.е. (1,6--2,0 л/га), нурелом Д, 55%-й к.е. (0,75--1.0 л/га). Крім того, проти попелиць можна використовувати: золон, 35%-й к.е. (1,5--2,0 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,15−0,20,-л/га), ф’юрі, 10%-й в.е. (0,07 л/га), сумі-альфу, 5%-й к.е. (0,3 л/га), децис. 2,5%-й к.е. (0,25 л/га).

У фаза осіннього кущення (II етап органогенезу) для захисту посівів від хлібної жужелиці (4--6 личинок на 1 м2) проводять заходи обприскування посівів тими самим препаратами, що й у фазі сходів. А для захисту посівів ячменюі від борошнистої роси у районах її виявлення за умов теплої тривалої осені та інтенсивності ураження рослин 5%, та поширення 30% проводять обприскування посівів одним із фунгіцидів: тілтом, 25%-й к.е. (0,5 л/га), імпактом, 25%-й с. к, (0,5 л/га), байлетоном, 25%-й к.е. (0,5 л/га), рекс- дуо, 49,7%-Й к.е. (0,4−0,6 л/га).

В фазу осіннього кущення (II етап органогенезу) та протягом зими для захист посівів озимого ячменя від мишовидних гризунів (3--5 колоній на 1 га і більше) обов’язково необхідне розкладання у жилі ходи зернових принад, отруєних гліфтором, 72%-й г (10--15 г/га). Розкладання у наземний спосіб восени, взимку чи навесні бактородентициду зернового з титром не менше 30г/м2, або розкладання воскових брикетів шторма, 0,005%-й на відстані 10--15 м один від одного та по одному в кожну нору.

У фазу відновлення весняної вегетації для підвищення компенсаторних реакцій рослин на ослаблених зріджених посівах, пошкоджених хлібною жужелицею роблять підживлення азотними добривами, зокрема прикореневим способом (40 — 60 кг/га азоту).

У фаза весняного кущення (III етап органогенезу) для захист посівів ячменю від бур’янів (5−15 шт/м2 дводольних) роводять наступні заходи: для обприскування посівів застосовують такі гербіциди: 2,4Д, 68,5%-й в.р. (0,7−1,2л/га), агротокс, 50%-й в.р. (1,4−2,4 л/га), базагран 48%-й в.р. (0,15 кг/га), ковбой, 40%-й в.р. (0,12−0,19 л/га), сатіс, 18%-й з.п. в.р. (0,1−0,15 кг/га), та інші.

Фаза виходу в трубку (IV--VII етапи органогенезу) для запобігання кількісним втратам урожаю зерна від клопів — черепашок та інших шкідників проводять обприскування крайових смуг поля завширшки до 150 м одним із препаратів: волатоном 500, 50%-й к.е. (1,6 л/га), БІ-58 новим, 40%-й к.е. (1,5 л/га), децисом, 2,5%-й к.е. (0,25 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,15 л/га), ф’юрі, 10%-й в.е. (0,07 л/га), фастаком, 10%-й к.е. (0,1--0,15 л/га). При своєчасному проведенні обприскування часто достатньо обмежитися обробкою крайових смуг посіву завширшки до 100 м.

Щоб захистити посіви від борошнистої роси проводять обприскування посівів, застосовуючи такі фунгіциди: байлетон, 25%-й з.п. (0,5 кг/га), імпакт, 25%-й с.к. (0,5 л/га), арчер, 42,5%-й к.е. (0,8 л/га) та інші.

Щоб захистити посіви від іржастих хвороб обприскують посіви озимого ячменю такими фунгіцидами: байлетон, 25%-й з.п. (0,5 кг/га), проти бурої іржі, 1 кг/га — стеблової іржі, тітл, 25%-й к.е. (0,5 л/га), імпакт, 25%-й с.к. (1 л/га), альто- супер 400, 40%-й к.е. (0,15 л/га), рекс-дуо, 49,7%-й к.е. (0,4−0,6 л/га).

Для захисту посівів від септоріозу проводять обприскування посівів одним із фунгіцидів, байлетоном, 25%-й з.п. (1 кг/га), імпактом, 12,5%-й с.к. (1 л/га), імпактом, 25%-й с.к. (0,5 л/га), спортаком, 45%-й к.е. (0,9 л/га), тілт-преміумом, 37,5%-й з.п. (0,33 кг/га), арчером, 42,5%-й к.е. (0,8 л/га).

У фазу колосіння -- цвітіння (VIII--IX етапи органогенезу) для захисту посівів ячменю від борошнистої роси, іржастих хвороб, септоріозу необхідно провести обприскування посівів рекомендованими для IV--VII етапів фунгіцидами. Для захисту посівів озимого ячменю від ураження колоса та зерна септоріозом та іншими хворобами в роки з теплою та вологою погодою (температура -- 28--30°С, відносна вологість повітря -- 80--100%, часті дощі) проводять обприскування посівів одним із фунгіцидів: фолікуром, 25%-й к.е. (1 л/га), імпактом, 25%-й с.к. (0.5 л/га).

У фазу формування зерна (X етап органогенезу) для запобігання відчутним втратам врожаю від попелиць обробляють посіви одним з препаратів: БІ-58 новим, 40%-й к.е. (1,5 л/га), золоном, 35%-й к.е. (1,5−2,0 л/га), децисом 2,5%-й к.е. (0,25 л/га), карате 5%-й к. е (0,15--0,20 л/га), шерпою, 25%-й к.е. (0,2 л/га), ф’юрі, 10%-й в.е. (0,07 л/га), фастаком, 10%-й к.е. (0,1л/га).

Закінчення формування — наливання зерна (X--XI етапи органогенезу). Для збереження врожаю та якості зерна ячменю від клопа-черепашки, хлібної жужелиці, попелиць проводять обприскування посівів проти клопа-черепашки та супутніх шкідників одним з препаратів: карате, 5%-й к.е. (0,15--0,20 л/га), децисом, 2,5%-й к.е. (0,25 л/га), шерпою, 25%-й к.е. (0,2 л/га), ф’юрі, 10%-й в.е. (0,07 л/га), сумі-альфою, 5%-й к.е. (0,2-- 0,25 л/га), фастаком, 10%-й к.е. (0,1--0,15 л/га). Проти хлібних жуків: волатоном 500, 50%-й к.е. (2 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,2 л/га).

У фазу достигання -- повну стиглість зерна (XII етап органогенезу) для збереження якості зерна, обмеження кількості клопа-черепашки та хлібної жужелиці розробляють і дотримуються графіка збирання врожаю, зональних і сортових особливостей, цільового призначення врожаю, строків достигання, рівня якості зерна ячменю і заселення клопом-черепашкою. У першу чергу в оптимально стислі строки слід збирати прямим комбайнуванням озимий ячмінь з високою якістю зерна, а також найбільш заселену клопом-черепашкою і уражену фузаріозом та іншими хворобами зерна. На полях під повторну озимину збирати врожай рекомендується якомога раніше потоковим способом з одночасним подрібненням і вивезенням соломи, негайним лущенням стерні.

У післязбиральний період для запобігання перезараженню зерна в буртах на токах і в зерносховищах пліснявими хворобами очищюють та просушують зерно в господарствах і на хлібозаготівельних пунктах до 13−14%-й вологості, розміщюють його окремими партіями з однаковим ступенем ураження хворобами [11,12,13,14].

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ, МЕТОДИ, ПРОГРАМА І УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 Природнокліматичні умови зони проведення досліджень

Клімат. Територія господарства находиться у південному Степу України. Ця зона характеризується високою тепло забезпеченістю рослин. Тепло на горизонтальну поверхню надходить у виді прямої і розсіяної сонячної радіації. На формування клімату велике діяння учиняють процеси атмосферної циркуляції. Циклонічна діяльність розвинута в основному в зимовий час, тому даний період характеризується значною кількістю похмурих днів, частими опадами, туманами, ожеледдю.

На території південного Степу останні весняні приморозки за середніми багаторічними спостереженнями відмічені у період з 8 до 10 квітня, а перші осінні - 1−20 жовтня. На півдні Степу загальна сонячна радіація, яка являється основним фактором, складає 126 ккал/см2 за рік. Сума активних температур, які перевищують 10? складає 3250−3515?. Багаторічні дані температури повітря у південної зоні Одеської області наведені у таблиці 2.1.1.

Таблиця2.1.1. Характеристика температури повітря за багаторічними даними по СВК «-------».

Місяць

Середня температура повітря, град.

Декада

Середня за місяць

1

2

3

Січень

-2,5

-3,1

-3,4

-3,0

Лютий

-3,5

-2,3

-1,3

-2,2

Березень

0,2

2,0

3,7

2,0

Квітень

6,0

8,5

11,0

8,5

Травень

13,5

15,4

16,9

15,3

Червень

18,3

19,6

20,9

19,6

Липень

22. 0

22,6

22,8

22,5

Серпень

22,5

21,6

20,2

21,4

Вересень

18,3

16,6

14. 9

16,6

Жовтень

12,9

10,7

8. 6

10,7

Листопад

6,4

4,5

2,5

4,4

Грудень

0,8

0,4

-1,5

-0,4

Середня за рік, С0

8,6

Як бачимо з таблиці, середня річна температура повітря в цієї зоні складає 8,6 ?С. Самий теплий місяць — липень. Його середня температура 22,5?С. Абсолютний максимум температури повітря спостерігається у липні-серпні.

Найбільш холодний місяць — січень, середня температура якого коливається від -2,5 до -3,4?С. Абсолютний мінімум приходиться на січень-грудень досягає -1,3 — 3,5?С. На території півдня Одеської області спостерігається нестійкий сніговий покров. Початок сніготанення у середньому приходиться на кінець лютого. В окремі роки спостерігається значні відхилення від середніх багаторічних даних. Кінець сніготанення приходиться в першій декаді березня. Верхній шар грунту на глибині до 10 см. розмерзає у першій декаді березня. Повне розмерзання грунту наступає в кінці третьої декади березня. В південних районах Одеської області, де переважують звичайні чорноземи, м’яко пластичний стан грунту у верхньому шарі 0 — 2 см. наступає у середньому в кінці другої декади березня, а на глибині 10 — 12 см. — в кінці третьої декади березня. М’яко пластичний стан грунту в окремі роки можливі і в першій декаді березня, а повна імовірність його наступу приходиться на початок першої декади квітня. У весняний період велике значення має швидкість прогрівання грунту, так як від неї залежать строки сівби озимих культур і отримання дружних сходів при наявності найкращого зволоження. В шарі 0 — 10 см. грунт прогрівається до 5? С в кінці березня — на початку квітня. Перехід температури грунту через 10? С у орному шарі 0−20 см. наступає звичайно у другої декаді квітня. Прогрівання грунту до 15? С у шарі до 20 см. наступає в першої декаді травня. Поряд з високими тепловими ресурсами на півдні Степу відчувається суттєвий недолік вологи (табл. 2.1.2.).

Таблиця 2. 1. 2. Характеристика опадів за багаторічними даними по СВК ««

Місяць

Сума опадів, мм

Декада

Сума за місяць

1

2

3

Січень

12,4

10,3

7,0

29,7

Лютий

8,6

14,2

7,0

29,8

Березень

7,1

8,2

8,7

23,9

Квітень

9,4

7,9

10,3

27,4

Травень

12,0

9,6

13,0

34,6

Червень

13,2

18,8

21,7

53,7

Липень

17,8

15,4

13,3

46. 5

Серпень

11,7

14,5

10,6

36. 8

Вересень

7,6

13,9

10,4

31,8

Жовтень

7,4

10,0

5,7

23. 1

Листопад

13,0

15,7

13,2

41. 8

Грудень

13,2

13,1

12,8

39,1

Сума за рік, мм

418,2

За багаторічними даними, середньорічна сума опадів складає 418.2 мм. 40% опадів приходиться на літні місяці, а в останні сезони року випадає по 20%, що вказує на явно виявлений континентальний характер їх розподілення. Незважаючи на те, що в літні місяці випадає найбільша кількість атмосферних опадів, саме цей період частіше усього являється самим посушливим. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), який характеризує відношення приходу вологи до її розходу через випаровування ґрунтом, в підзоні південного Степу рівняється 0,7−0,8%. При таких значеннях ГТК зволоженість території оцінюється як нестійка, тому розвиток культур залежить в значному ступені від випадання опадів. Мала кількість опадів і частини наступу континентальних повітряних мас, які відрізняються зниженою вологістю, обумовлюють виникнення посух і суховіїв. Клімат СВК «» помірно-континентальний. Особливості кліматичних умов відбиваються на характері рослинного покриву.

Грунти. Територія землекористування СВК «» розміщена у південній зоні Одеської області, де з півночі на південь закономірно змінюються підтипи чорноземів типових, звичайних і південних, які сформувалися відповідно в підзонах Степу. На півдні області в підзоні південного Степу домінують середньо — і маломіцні мало гумусні їх види. В геоморфологічному відношенні, територія — де проводилися досліди, представляє собою пологу зі слабим схилом на північ рівнину, розчленованою його протоками, внаслідок чого поверхня рівнини придбала полого-хвилястий характер. Ґрунтовий покрив поля, де були розташовані дослідні посіви, представляють собою типові для даної зони ґрунту — південні чорноземи за механічним складом — важко суглинисті. Вміст піску -6−10%, пилу — 53−55% і глини — 35%. Підстилаюча порода лісовина суглинок. Міцність гумусового горизонту досягає 60−65см. Власний гумусовий горизонт -30−35см. Середній вміст гумусу у орному шарі 3,6−3,9%. З збільшенням глибини за профілем вміст гумусу зменшується, досягає на глибині 50−60 см 2,3%, а на глибині 80−90см — 0,88%. Засоленість ґрунту не спостерігається. Реакція ґрунтового розчину слабо лужна, рН=7,2. Сума поглинутих основ в орному горизонті складає 41,4−43,8 мм. екв. На 100 г ґрунту, з яких катіони Мg складають 13−15, а катіони Са -84−85%. Об'ємна вага ґрунту в орному шарі складає 1,14 г/см3. Ґрунти характеризуються порівняно низькою граничною польовою вологоємкістю (26,8%), коефіцієнт стійкого в’янення рівняється 11,6%.

2.2 Загально — економічна характеристика господарства

СВК «» Саратського району Одеської області село розташовано на відстані від міста Одеси та __від районного центру с.м.т. Сарата і входить до південного агро кліматичного району Одеської області.

СВК «» має вигідне розміщення і спеціалізується на виробництві сільськогосподарських культур, таких, як: пшениця, ячмінь озимий, ярий ячмінь, горох, ріпак, соняшник. Виноградників, садів, зрошувальних земель не має. Також СВК не займається тваринництвом.

На балансі підприємства є в розпорядженні гараж, склади, майстерні, адміністративні будинки, а також, є центральний тік, до якого прокладена дорога з твердим покриттям і все необхідне для господарювання. Також, у кооперативі працюють 152 робітників.

Землевикористання представляє собою компактний масив з загальною площею 2355,18га сільськогосподарських угідь в т. ч.: ріллі - 2253 га; луків, насаджень та інших угідь — 102,18га.

В кооперативі було заплановано засіяти посівні площі наступним шляхом: Ячмінь озимий — 500 га; Ячмінь яровий — 100 га; Пшениця — 500 га; Горох — 278; Ріпак — 650 га; Соняшник — 150 га.

У системі агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту і продуктивності сільськогосподарських культур, збільшення виробництва зерна, велике значення має правильний обробіток ґрунту. Він сприяє, окультуренню, поліпшує водно — повітряний, тепловий і поживний режим для вирощування сільськогосподарських культур.

Для підвищення якості посівного матеріалу проводять передпосівну підготовку: протруюють (у разі потреби), повітряно-тепловий обігрів або активне вентилювання. Для кожної культури застосовують відповідну расу бульбочкових бактерій. Протруювання посівного матеріалу запобігає бактеріальним і грибковим хворобам рослин, поліпшує польову схожість насіння.

Кооператив «» використовує всі агротехнічні прийоми, а саме: оранку, культивацію, лущення, дискування, а також проводять заходи боротьби з бур’янами і хворобами сільськогосподарських культур. Дотримуючись цих прийомів й заходів, господарство отримує сталі врожаї.

Однією з найважливіших культур, що вирощуються в господарстві, є озимий ячмінь, озима пшениця та ріпак озимий. В структурі зернових ці культури займають — 75%. Господарство проводить посів сорту озимого ячменю — Дністер. Цей сорт ціняться високою врожайністю, користуються на ринку попитом, як цінний товар.

До складу машинно-тракторного парку кооперативу входять:

— 4 плугів: 2 ПЛН-3−35; 2 ПЛН-5−35.

— 12 тракторів: МТЗ-82 — 4 шт; МТЗ-892 — 3 шт; ЮМЗ (Білорусь) — 2 шт; Т-150 — 2 шт; ДТ-25 — 1 шт.

— 2 комбайни: 1 «Нива» СК — 8 та 1 Дон 1500Б

— 5 культиваторів: 2 КПС-4; 3 КРН-4,2.

— 3 борони: 1 БДВП-4,2 та БДВ-6,3.

— 3 сівалки: 2 СЗ-3,6 та 1 СПУ.

2.3 Погодні умови в період проведення досліджень

В період проведення досліджень фітосанітарного стану озимого ячменю Дністер погодні умови 2008−2009, 2009−2010 та 2010−2011 с/г роки характеризувались різноманітністю.

Дані по температурі та опадам взяті по с. __ в Саратській метеостанції (вул. Котовського, 47)

Таблиця 2.3.1 Середньомісячна температура повітря за період 2009 2011 рр. в Саратському районі

Роки

Середньомісячна температура, ° С

Всього с-р за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

2009

-10

-5,3

2,0

12,7

19,1

20. 2

22,3

20,6

17,9

12,1

2,1

-2,3

9,3

2010

-9,3

-7,7

-1,2

6,7

19,4

22,8

28,9

25,6

14,3

9,1

-1,5

-5,7

8,4

2011

-7,4

-10,3

-0,5

9,5

17,3

20,1

21,3

23,5

15,4

7,6

1,3

4,3

8,5

Територія господарства знаходиться в помірно-вологій теплій зоні, яка характеризується помірно-континентальним кліматом. Найхолоднішим місяцем є січень, найтеплішим — серпень. Середні амплітуди коливань температури протягом року не перевищують 25°. Під дією континентальних повітряних мас іноді буває, що взимку температура повітря в окремі дні знижується навіть до -24°… -28°. Перехід від однієї пори року до другої іноді відбувається різко. Встановлення теплої погоди і припинення нічних заморозків — такі умови переходу весни до літа. Літо триває з другої половини травня до вересня. У цей же час випадає найбільше дощів, переважно у вигляді злив. Температура повітря о 13-й годині досягає в травні +15… +18°, в червні - серпні +28… +33°. Літні температури досягають у липні й серпні +33. +37°.

Осінь за температурним режимом подібна до середньобагаторічних даних. Різких змін температур не спостерігалось.

Зима сприятлива для росту озимого ячменю, різких перепадів температур не було. Спостерігалось утворення снігового покриву (2 — 5 см). В цілому за зиму не спостерігалось зниження температури на рівні вузла кущіння. Перед настанням зими середні добові температури скрізь нижчі 0°, але вищі -5°. Найхолодніші місяці в області - січень і лютий (табл. 2.3.1.).

Таблиця 2.3.2. Середньомісячні опади за період 2009−2011 рр. в Саратському районі

Роки

Середньомісячні опади, мм

В середньому за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

2009

52

48

39

43

50

60

70

75

50

54

68

60

669

2010

40

43

48

47

49

65

70

60

45

40

60

55

622

2011

48

46

46

47

53

73

88

69

47

35

51

52

650

Максимум опадів припадає на червень — серпень (60−80 мм). Найменш вологими є зимові місяці. В листопаді-грудні випадає від 50 до 60 мм.
Середньорічні суми опадів на території Одеської області становлять 600−650 мм. На холодний період року припадає 20−25% річної суми опадів. Вночі та зранку бувають тумани. Найчастіше вони з’являються в зниженнях рельєфу — в балках, низовинах, долинах річки. Тумани у весняні та осінні місяці внаслідок конденсації дають іноді за добу до 0,5 — 1 мм опадів. Влітку досить часті сильні роси. Як і тумани, найбільші роси випадають у долинах річок. В цілому 2008 — 2009 сільськогосподарський рік був сприятливий для умов формування високих врожаїв озимого ячменю (табл. 2.3.2.).

Таким чином, проаналізувавши таблиці, можна рахувати, що 2009−2011 роки були сприятливі для росту і розвитку озимого ячменю.

2.4 Матеріал та методи досліджень

Об'єктом досліджень був сорт Дністер, який є Держстандартом для зони степу України. Досліди проводились на полях сівозміни СВК «» Саратського району Одеської області. Досліджуваним фактором є фітосанітарний стан озимого ячменю Дністер.

Сорт є важливою складовою у підвищенні продуктивності сільськогосподарських культур. Оптимізація прийняття правильного рішення ґрунтується на сортах, які успішно пройшли державне випробування і занесені до Державного Реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні.

Характеристика сорту. Дністер має цикл розвитку: озимий. Цей гібрид стійкий проти вилягання, осипання, посухи. Має високу зимостійкість. Ураженість хворобами незначна. Ознаки сорту: Габітус прямостоячий. Рослина — довга. Початок колосіння — ранній. Листові обгортки нижніх листків — опушені. Прапорцевий листок: антоціанове забарвлення вушок відсутнє; наліт на листовій обгортці - слабкий. Частота рослин з вигнутими прапорцевими листками — низька. Остюки: антоціанове забарвлення кінчиків-наявне; інтенсивність антоціанового забарвлення кінчиків -середня; довжина відносно колосу — довгий. Колос: напівпрямий; наліт відсутній або дуже слабкий; рядів більше двох; форма циліндрична, нещільний; довгий. Стрижень колосу: довжина першого сегменту середня; вигин першого сегменту відсутній або дуже слабкий. Середній колосок: довжина колоскової луски і остюка відносно зерна — довші.

Зерно: тип волосків основної щетинки — короткі; плівка наявна; антоціанове забарвлення жилок зовнішньої квіткової луски відсутнє або дуже слабке; зубчики внутрішніх спинних жилок нижньої квіткової луски відсутні або дуже слабкі; опушення вентральної боріздки відсутнє. Зернівка: забарвлення алейронового шару світла, маса 1000 насінин 41,2 г. Сорт ранньостиглий. Висота рослин 135 см. Середня урожайність сухої речовини 89,1 ц/га, насіння — 31,2 ц/га. Вміст протеїну 9,7% [16].

2.5 Методи обстежень і обліків хвороб і шкідників озимого ячменю

Досліди проводили на полях зернової сівозміни СВК «Саратського району Одеської області. Метою досліджень було визначення фітосанітарного стану озимого ячменю на ураження шкідниками і хворобами. Обстежувана площа полів складала 500 га.

Об'єктами досліджень був сорт озимого ячменю Дністер, на якому визначали хвороби і шкідники. Технологія вирощення озимого ячменю загальноприйнята для умов вирощування на півдні України. Обстеження посівів культури озимого ячменю проводили з метою визначення чисельності шкідників, поширення хвороб, ступеню пошкодження або ураження ними рослин. Я, разом зі спеціалістами господарства проводила обстеження за методиками ґрунтових розкопок, відбором і аналізом проб рослин або окремих їх органів, косінням ентомологічним сачком тощо.

Грунтові розкопки на полях, незалежно від їх площ і культур, проводили восени на 8 облікових ділянках 2 кв. м на глибині 50 см і навесні на полях, де восени виявлялась підвищена чисельність шкідників на 4 ділянках 1 кв.м. Облік заселеності рослин озимого ячменю шкідниками і ураженості хворобами під час вегетації проводили на відібраних рослинних зразках в 10 місцях по 10 рослин в 2-х суміжних рядках (100 рослин).

Облікові ділянки, зразки рослин, інші облікові дії розпочинали на відстані 20−25 м від краю поля з наступним рівномірним їх розміщенням по одній або 2-м діагоналям, V — подібній або іншій Z лінії. Враховуючи, що в крайових смугах полів чисельність шкідників завжди вища, ніж в середині поля, в прикрайових смугах ми розмістили до 1/3 проб.

Перед початком обліку на полі ми визначили типові ділянки для обстеження рослин. Ступінь пошкодження рослин шкідниками та інтенсивність ураження хворобами на всіх культурах визначали за уніфікованими шкалами у відсотках:

Визначення ступеню ураження (інтенсивності) хворобами рослин полягає в прийнятті окомірно за 100% площі листкової поверхні або всієї рослини. При цьому окомірно рослину ячменю приймали за 100%, а відсоток ураженої (пошкодженої) поверхні і є відсоток розвитку хвороб (пошкодження). Середній відсоток інтенсивності ураження хвороб обраховували середньоарифметично.

Іржасті захворювання. Всі види іржі обліковували у фазі наливання- молочна стиглість зерна, а стеблової іржі- при апробації зернових культур. З метою визначення динаміки розвитку іржастих захворювань їх обліковували 3−4 рази: перед уходом рослин в зиму, на початку виходу в трубку перед початком молочної стиглості та через 10−12 днів після колосіння, на початку воскової стиглості. Для обліку іржастих захворювань на полях площею до 100 га відбирали 20 проб по 10 стебел у кожній, а на більших площах на кожних 100 га додатково по 2 проби. Інтенсивність розвитку хвороби визначали по відсотку охоплення площі листка.

Отримані результати іржа порівнюємо з ЕПШ ураження рослин понад 1% у фазу кущіння. При узагальненні даних обліку підраховують середній процент ураження іржею восени перед уходом в зиму за ураженням нижніх листків у п’яти місцях ділянки в двох несуміжних повтореннях. Середній процент інтенсивності ураження листковою іржею в період найвищого розвитку хвороби визначають в ячменю по другому і третьому зверху листках.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой