Аналіз характеру впливу різних видів навантажень на кардіо-респіраторну систему юних футболістів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Аналіз характеру впливу різних видів навантажень на кардіо-респіраторну систему юних футболістів

1. Анатомо-фізіологічні особливості організму юних футболістів

1.1 Вплив анатомо-фізіологічних особливостей організму юних футболістів на їх фізичний розвиток

Розвиток фізичних якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер.

Сенситивні періоди приросту м’язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м’язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9−10 до 16−17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25−30 років. До 10−11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м’язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м’язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м’язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10−11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12−13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років [16].

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Прогресивний природний розвиток прудкості спостерігається до 14−15 років у дівчат та до 15−16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17−18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15−16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7−8 до 11−12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13−14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11−12 до 14−15 років у дівчат та до 15−16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких і циклічних) [20].

Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8−9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20−22 до 30−32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості [18].

Гнучкість природно зростає до 14−15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців — до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16−17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7−8 до 14−15 років.

Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх.

Термін «фізична якість» віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки. Отже, фізичні якості - це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м’язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни «фізичні якості», «рухові якості» або «фізичні можливості». Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з’ясувати ще два терміни: «розвиток фізичних якостей» та «виховання фізичних якостей». Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном «розвиток» будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін «виховання фізичних якостей» свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін «сенситивний» увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або «сенситивні» періоди стосовно розвитку фізичних якостей. Навчання вправ та виховання фізичних якостей — дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати «переносом». Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м’язів, які піддаються розтягуванню [10].

Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м’язів. Водночас у висококваліфікованих спринтерів може спостерігатись навіть зворотний зв’язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв’язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості.

При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тіснішими позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки. Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на іншу або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки [17].

Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м’язів на іншу Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45″. переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правої і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м’язів симетричної" нетренованого боку.

За результатами досліджень Никитюк Б. А. , виявлено, що з віком спостерігається тенденція до збільшення числа дітей, що володіють здатністю до більш високої точності відтворення рухових актів за показниками простору та часу, як свідчать наведені в табл. 1.1. дані [25].

Таблиця 1.1. Співвідношення кількості учнів з високою та низькою точністю відтворення рухів у віці 10 — 14 років

зп

Вік,

років

Діти, що не займаються спортом

Діти, що займаються спортом

Висока точність рухів, %

Низька точність рухів, %

Висока точність рухів, %

Низька точність рухів, %

1

11

10,0

70,0

20,0

80,0

2

12

25,0

58,3

40,0

40,0

3

13

15,3

69,2

33,3

40,0

4

14

32,0

28,0

27,2

45,4

Якщо порівнювати ці показники у дітей, що займаються спортом та їх однолітками, що не займаються спортом, то можна спостерігати, що тенденції розвитку координаційних здатностей подібні. А серед дітей, що не займаються спортом до 14 років у порівнянні з їхніми однолітками менша кількість дітей здатних з високою точністю відтворювати рухи (на 5%) і більше дітей з низькими координаційними здатностями (18,3%).

З огляду на загальне положення, що річний зріст понад 5% є істотним, можна прийняти, що вік 10 — 14 років є найбільш чутливим у розвитку координаційних здатностей у школярів [15].

Позитивний вплив систематичних занять спортивними іграми, зокрема футболом, на організм людини науково доведено. У спорті тотальні розміри тіла є однією з умов досягнення максимального результату та одним з основних критеріїв спортивного відбору. Будучи одним з критеріїв оцінки стану здоров’я фізичний розвиток відображає зміни які відбуваються в соціальних, економічних, екологічних, і гігієнічних умовах життя дітей і підлітків.

Вивчення фізичного розвитку дітей і підлітків, що систематично займаються спортом має велике значення тому, що дозволяє вирішувати питання спортивного відбору, здійснювати контроль за розвитком організму, обсягом та інтенсивністю навантажень.

Згідно із даними Перепелиця П.Є. аналіз довжини тіла показав, що з віком вона збільшується як у нетренованих школярів так і у юних спортсменів, що займаються футболом. Статистично значимі прирости у спортсменів відмічали в 12, 13, 14, 15 і 17 років, у нетренованих — в 12, 13, 14, 15 і 16 років. Загальний приріст довжини тіла з 11 до 17 років у футболістів становив 40,4 см, у нетренованих — 35,5 см. Збільшення довжини тіла з віком відбувається нерівномірно. У футболістів спостерігаються три періоди інтенсивного приросту — з 11 до 12 років (4,9%), з 13 до 14 років (5,9%) і з 14 до 15 років (7,5%). У нетренованих виявлена подібна тенденція вікової динаміки довжини тіла. Періоди найбільшого приросту відмічали з 11 до 12 років (5,8%), з 13 до 14 років (6,0%) і з 14 до 15 років (4,3%) [24].

1.2 Особливості кардіо-респіраторної системи у юних футболістів

Розвиток і вдосконалення рухової системи дітей є одночасно розвитком і удосконаленням їх життєво важливих систем: нервовою, сердечно — судинною, дихальної, обміну речовин і так далі. На кожному віковому етапі рухова активність юних футболістів забезпечується рівнем функціональної зрілості організму. Численні дослідження свідчать про наявність взаємозв'язку рівня рухової активності дітей з показниками, що характеризують розвиток організму [8].

У міру зростання і розвитку дитини удосконалюється і його дихальний апарат. На глибину вдиху роблять вплив вікові особливості властивостей легеневої тканини. Чим молодше дитина, тим більше еластичність і менше розтяжність легеневої тканини. Крім того, розтяжність легеневої тканини тим менше, чим менше життєва ємкість легенів, а життєва ємкість легенів тим менше, чим молодше дитина.

Дихання у дітей часте і поверхневе. Легенева тканина мало розтяжима, грудна клітка зберігає ще полосовидну форму і має малу екскурсію, а дихальні м’язи слабкі. Все це утрудняє зовнішнє дихання, підвищує енерговитрати на виконання вдиху і зменшує глибину дихання. У цьому шкільному віці дихальний об'єм поступово збільшується, але все, же помітно відстає від дорослого. Частота дихання у дітей підвищена. Вона поступово знижується з віком. Через високу збудливість дітей частота дихання надзвичайно легко наростає при дії фізичних навантажень, емоційних спалахах, підвищенні температури і інших діях. Дихання часто виявляється неритмічним, з’являються затримки дихання. Тривалість ітримки дихання у дітей невелика, оскільки у них дуже висока швидкість обміну речовин, велика потреба в кисні і низька адаптація до аеробних умов. У дітей дуже швидко знижується зміст 90 — 92% у крові затримка дихання припиняється (у дорослих 80 — 85%) [30].

У дітей, кількість крові відносна більше, ніж у дорослих. Це біологічно обумовлено. Кров своїми функціями забезпечує протікання обміну речовин в клітках і тканинах. Напруженість обмінних процесів у дітей вища, особливо в ранньому віці і в періоди фізіологічного прискорення зростання. Частота серцевого ритму у дітей більша, ніж у дорослих. ЧСС у дітей більш схильна до, іиву зовнішніх дій: фізичних вправ, емоційної напруги і так далі кров’яний тиск у дітей нижчий, ніж у дорослих, а швидкість кровообігу вища. У 12−14 років артеріальний тиск дитини складає близько 93 103 мм рт. ст. (максимальне), 62 (мінімальне). [1].

Виражене в цьому віковому періоді переважання впливів на серці обумовлює високу частоту серцевих скорочень в стані спокою. Величина ЧСС дуже лабільна, легко змінюється при будь-яких зовнішніх роздратуваннях (при переляку, різних емоціях, фізичних і дієвих навантаженнях і іншого). Вплив парасимпатичного (блукаючого) нерва на серці вельми велике завдяки чому відбувається зниження ЧСС в стані спокою.

Зростання серця відстає від зростання організму, якщо дитина не займається фізичними вправами [26].

1.3 Види навантажень в футболі

Як відомо, підготовка футболістів носить багатогранний характер. Як і в інших видах спорту, у структурі підготовленості футболістів виділяють наступні відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічну, ігрову й інтегральну.

Багатокомпонентність і різнохарактерність вимог до підготовленості футболістів диктують необхідність розвитку у фізичних якостей, що займаються всіх, і озброєння їхнім більшим обсягом рухових умінь і навичок.

Рішення цих завдань регламентується цілеспрямованістю теоретичних і експериментальних досліджень, які поки не в змозі охопити всі проблеми тренувального процесу в даному виді спорту [13].

Неоднозначність у підходах до змісту тренувального процесу футболістів визначає той факт, що більшість наявних у літературі рекомендацій з основ методики підготовки базується на особистому тренерському досвіді. Такими публікаціями, що зробили помітний вплив на формування сучасної системи тренування у футболі, з’явилися роботи К. І. Бескова, А. Ф. Бишовца, В. В. Лобановського, Ю. А. Морозова.

Згодом поряд із працями, заснованими на досвіді тренерської діяльності фахівців, з’являються роботи, що базуються на експериментальних дослідженнях.

Велика кількість робіт присвячена питанням вікової динаміки фізичних якостей дітей, підлітків і юнаків, що систематично займається футболом.

Відомо, що для досягнення необхідних рівнів підготовленості футболістів однією з головних умов є вміння правильне підбирати, використати, контролювати й коректувати тренувальні навантаження.

Проблемам систематизації, планування, класифікації та контролю навантажень присвячено багато робіт вітчизняних і закордонних авторів. З них найбільш фундаментальними є праці Л.П. Матвєєва, В.П. Філіна, В. Н. Платонова, М. А. Годика, Ю. В. Верхошанського, Ю.Д. Желєзняка.

Навантаження прийнято класифікувати по величині, спрямованості, координаційній складності, за принципом відповідності змагальній вправі, приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Таким чином, даними компонентами визначається спрямованість і інтенсивність адаптаційних процесів в організмі що займаються. По величині розрізняють: малі, помірні (середні), субмаксимальні (навколопредельні) і максимальні (граничні) навантаження. По характері навантаження класифікують на тренувальні та змагальні, специфічні та неспецифічні.

По спрямованості виділяють наступні види [9]:

а) як впливають на вдосконалювання окремих рухових умінь і навичок або фізичних якостей (на розвиток швидкості, спритності, витривалості, швидкісно-силових якостей, гнучкості, сили);

б) по впливі на той або інший фізіологічний механізм (аеробний, анаеробний, аеробно-анаеробний).

По координаційній складності навантаження підрозділяють на дві групи:

а) виконувані у звичайних, стереотипних умовах і не потребуючої особливої концентрації й мобілізації;

б) виконувані в ускладнених, з погляду координаційних рухів високої точності, умовах.

За принципом відповідності тренувальних навантажень змагальній вправі всі засоби підготовки диференціюються на специфічні й неспецифічні.

Про величину навантаження можна судити по показниках внутрішніх і зовнішньої її сторін. Сучасні дослідження показали, що лише інтеграція цих двох компонентів подає повну інформацію про величину навантаження. Зовнішню сторону навантаження характеризують її обсяг і інтенсивність. Обсяг проробленої роботи звичайно вимірюють у кілометрах, годинах, кілограмах, кількості тренувальних занять і змагальних стартів. Інтенсивність — швидкістю виконання вправ, темпом рухів, часом подолання дистанцій, величиною обтяжень. Найчастіше для того, щоб показати, якої величини навантаження необхідно виконати, указують, яку ступінь зусиль потрібно розвити в даній вправі - у відсотках. Наприклад, біг 5×30 м з веденням м’яча, швидкість руху — 90% від максимальної.

Проте, більш повну характеристику навантаження одержують по відповідній реакції організму з на виконану роботу — це і є внутрішня сторона. При одержанні даних у цьому випадку необхідно враховувати інформацію як про термінові (безпосередньо під час або відразу ж після виконання вправи) реакціях організму на навантаження; так і про зміни, що проходять на тлі відновлення, після нього, про характер і тривалість самого відновлення. Показники, що дають інформацію про роботу функціональних систем організму, дуже різноманітна: частота серцевих скорочень, подиху; показники споживання 02, вентиляції легенів; кількість і швидкість нагромадження лактату в крові; дані електрокардіографії, енцефалографії, біоелектричної активності м’язів, кислотно-лужного рівноваги; активність ОВР в організмі, швидкість і рухливість нервових процесів, запаси глікогену й ін.

Збільшення інтенсивності й обсягу тренувальних навантажень приводить до бажаних змін у функціональному стані що займаються, але лише за певних умов. Тут необхідно керуватися принципом поступовості й хвилеподібності навантажень.

Ступінь впливу навантаження регламентується її особливостями й порядком застосування наступних складових: інтенсивності виконання, тривалості відпочинку й часу виконання вправи, кількості вправ в одному комплексі, занятті, мікроциклі й т.д.

В.П. Филіним і В. Е. Нагорним була розроблена система класифікації навантажень (на малі, середні, більші), заснована на реєстрації відповідних реакцій організму на виконану роботу, а саме — на тривалості строків відновлення. Цими вченими визначені наступні границі: мале навантаження — строк відновлення спортивної працездатності 4−6 годин; середнє навантаження — строк відновлення — до 24 годин; більше навантаження — строк відновлення — до двох і більше доби [16].

Оцінку тренувальних навантажень у спортивних іграх V. Bіlek, P. Pergel бачать у класифікації їх по величині, спрямованості й спеціалізованості.

Л.Р. Айрапетянц затверджує, що на відміну від дорослих кваліфікованих гравців, тренувальні навантаження юних спортсменів у спортивних іграх можна розділити на три основні групи:

1) вправи, спрямовані на освоєння техніки основних ігрових прийомів;

2) вправи, що сприяють навчанню гравців взаємодії один з одним (основи індивідуальної й групової тактики);

3) вправи, що підвищують рівень фізичної підготовленості. Деякі фахівці думають, що у футболі пріоритет у класифікації навантажень повинен належати їхній градації по спеціалізованості та координаційної складності.

Так, у програмі по футболі України чітко визначається та кількість часу (у відсотках від усього часу практичних занять), що повинне приділятися на цілеспрямоване вдосконалювання специфічних координаційних здатностей у тижневому циклі тренування (включаючи заняття по вихованню спеціальної спритності).

Разом з тим необхідно відзначити, що ряд авторитетних учених уважають неприпустимим виділяти в класифікації навантажень пріоритетні компоненти, а для оцінки навантаження тренувального заняття (або циклу занять) пропонують рівною мірою використати як «зовнішню», так і «внутрішню» сторони навантаження. Тільки такий підхід може привести до оптимізації тренувального процесу й удосконалюванню всіх сторін підготовленості футболістів [24].

В футболі можна класифікувати навантаження за спрямованістю фізіологічної дії (табл. 1.1.).

До 1-ї зони належать навантаження з максимальною і близькою до неї інтенсивністю анаеробної спрямованості:

— прискорення, пов’язані з виходом на вільне місце;

— ривки до нейтрального м’яча, повернення гравця із зони нападу в зону захисту;

— човникові дії.

Таблиця 1. 1

З такою інтенсивністю гравець долає за один матч 600−800 м, витрачаючи при цьому 310−435 с із загального ігрового часу.

2а зона включає навантаження великої інтенсивності змішаної аеробно-анаеробної спрямованості (робочі переміщення);

— вихід на вільне місце під час тактичного маневру;

— ведення м’яча, обведення;

— відбір м’яча.

З такою інтенсивністю гравець долає за один матч 1500−2400 м, витрачаючи при цьому 920−1140 с із загального ігрового часу.

3я зона включає навантаження помірної інтенсивності аеробної спрямованості:

— переміщення по майданчику, не пов’язані з прискореннями, з незначною роботою ніг;

— виконання техніко-тактичних дій з незначним переміщенням;

— простої.

З такою інтенсивністю гравці долають за один матч 900−1700 м, витрачаючи при цьому 630−730 с із загального ігрового часу [19].

Розвиток і вдосконалення рухової системи дітей є одночасно розвитком і удосконаленням їх життєво важливих систем, особливо кардіо-респіраторної. На кожному віковому етапі рухова активність юних футболістів забезпечується рівнем функціональної зрілості організму. Численні дослідження свідчать про наявність взаємозв'язку рівня рухової активності дітей з показниками, що характеризують розвиток організму.

У міру зростання і розвитку юного футболіста удосконалюється і його дихальний апарат. На глибину вдиху роблять вплив вікові особливості властивостей легеневої тканини. Чим молодше дитина, тим більше еластичність і менше розтяжність легеневої тканини. Крім того, розтяжність легеневої тканини тим менше, чим менше життєва ємкість легенів, а життєва ємкість легенів тим менше, чим молодше дитина. Виражене в цьому віковому періоді переважання впливів на серці обумовлює високу частоту серцевих скорочень в стані спокою. Величина ЧСС дуже лабільна, легко змінюється при будь-яких зовнішніх роздратуваннях (при переляку, різних емоціях, фізичних і дієвих навантаженнях і іншого). Вплив парасимпатичного (блукаючого) нерва на серці вельми велике завдяки чому відбувається зниження ЧСС в стані спокою.

Навантаження прийнято класифікувати по величині, спрямованості, координаційній складності, за принципом відповідності змагальній вправі, приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Таким чином, даними компонентами визначається спрямованість і інтенсивність адаптаційних процесів в організмі що займаються. По величині розрізняють: малі, помірні (середні), субмаксимальні (навколопредельні) і максимальні (граничні) навантаження. По характері навантаження класифікують на тренувальні та змагальні, специфічні та неспецифічні.

По спрямованості виділяють наступні види: як впливають на вдосконалювання окремих рухових умінь і навичок або фізичних якостей (на розвиток швидкості, спритності, витривалості, швидкісно-силових якостей, гнучкості, сили); по впливу на той або інший фізіологічний механізм (аеробний, анаеробний, аеробно-анаеробний). По координаційній складності навантаження підрозділяють на дві групи: виконувані у звичайних, стереотипних умовах і не потребуючої особливої концентрації й мобілізації; виконувані в ускладнених, з погляду координаційних рухів високої точності, умовах.

За принципом відповідності тренувальних навантажень змагальній вправі всі засоби підготовки диференціюються на специфічні та неспецифічні.

2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених в роботі завдань використовувалися наступні методи:

Аналіз літературних джерел

Фізіологічні: пульсометрія, оцінка AT, ЖЕЛ

Педагогічнe спостереження

Методи математичної статистики

2.1.1 Аналіз літературних джерел

Теоретичний аналіз і обробка даних наукової літератури. Проаналізовано джерела науково — методичної і спеціальної літератури, серед них автореферати дисертацій, статті з журналів «Футбол», «Теорія і практика фізичної культури. Загалом було проаналізовано 31 літературне джерело.

2.1.2 Фізіологічні методи

Для оцінки стану серцево-судинної системи проводилися вимірювання:

— частоти серцевих скорочень в стані відносного спокою (ЧСС спок.) — пальпаторно;

— артеріального тиску (АТ сист. і АТ діаст. ) систоли і діастоли за допомогою механічного тонометра.

У роботі динаміка показників ЧССспок і АТ вивчалася з метою визначення впливу занять футболом на серцево — судинну систему юних футболістів.

Проба Руф'є. У випробовуваного, такого, що знаходиться в положенні лежачи на спині в течії 5 мін, визначають пульс за 15 з (Р1); потім в течії 45 сек. він виконує 30 присідань. Після закінчення навантаження випробовуваний лягає, і у нього знову підраховується пульс за перші 15 з (Р2). а потім — за останні 15 з першої хвилини періоду відновлення (Р3).

У даному досліджені був використаний метод визначення індексу Руф'є.

Формула Індексу Руф'є [14]:

ІР =

Оцінка індексу для даної вікової групи: менше 3 — висока працездатність; 4−6 — добра; 7−9 — середня; 10−14 — задовільна; 15 і вище — погана (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1. Шкала оцінки Індексу Руф'є

Рівень працездатності

Значення ІР

висока працездатність

менше 3

добра

4−6

середня

7−9

задовільна

10−14

погана

15 і вище

Результати проби Руф'є використовувалися в якості оцінки можливості ССС до відновлення після дозованого навантаження.

Слід зазначити, що нині практика фізичного виховання має в розпорядженні достатню кількість тестів, які дозволяють об'єктивно оцінити рівень підготовленості тих, хто займається.

Для оцінки дихальної системи проводилися вимірювання за допомогою сухоповітряного спірометра життєвої ємності легень (ЖЕЛ).

Індекс Штанге. Метод самоконтролю «за допомогою дихання» — так звана проба Штанге (за назвою російського медика, який представив цей спосіб в 1913 року). Зробити вдих, потім глибокий видих, знову вдих, затримати подих, за секундоміром фіксуючи час затримки дихання. У міру збільшення тренованості час затримки дихання збільшується. Добре натреновані люди можуть затримати дихання під час 60−120 секунд.

Індекс Генче. Метод самоконтролю «за допомогою дихання», але затримка дихання проводиться після видоху.

2.1.3 Педагогічні методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань були проведені педагогічне спостереження.

Будь-який педагогічний експеримент передбачає використання різних методик, які дозволяють отримати інформацію про об'єкт, що вивчається.

2.1.4 Статистичні методи обробки отриманих даних

Оцінка отриманих результатів проводилася на основі зрівняння результатів початку та кінця курсу спостереження у відсотковому співвідношенні до віково-статевої нормі.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилися на базі футбольного клубу ДСЮШ «Атлет» м. Київ. В них взяло участь 12 юних футболістів у віці 13−14 років.

Дослідження проводилося в три етапи:

1. На першому етапі вивчалася науково — методична література, підбиралися методи досліджень, дослідницька база і контингент, проводилося написання першого розділу та також оформлявся другий розділ роботи, проходила підготовка і проведення констатуючого експерименту.

2. На другому етапі роботи складалися зведені таблиці, описувалися результати констатуючого експерименту.

3. На третьому етапі оформлявся третій розділ, виводи та практичні рекомендації.

3. Аналіз характеру впливу різних видів навантажень на кардіо-респіраторну систему юних футболістів

3.1 Вплив навантажень на кардіо-респіраторну систему юних футболістів

Нами було проведено аналіз характеру впливу різних видів навантажень на кардіо-респіраторну систему юних футболістів.

Для характеристики роботи серцево-судинної системи найчастіше використаються показники частоти серцевих скорочень і артеріального тиску (табл. 3. 1).

Аналіз динаміки середньостатистичних показників ЧСС у обстежуваних юних футболістів дозволяє констатувати, що динаміка показників середнього рівню у дітей 13 років була такою — від 78,2 до 74,0 уд хв; відповідно у дітей 14 років цей показник був таким — від 72,3 до 70,3 уд/хв.

Значення систолічного та діастолічного АТ у дітей 13 та 14 років впродовж дослідження не виходило за межі середньостатистичних нормативів відповідних вікових груп.

Сумарна величина резервного обсягу вдиху, дихального обсягу та резервного обсягу видиху становить життєву ємність легенів — один з найбільш важливих показників стану системи подиху. Середні значення ЖЕЛ представлені в табл. 3.1.

Значення ЖЕЛ перебувають у певній залежності від розмірів тіла та віку, а також досить істотно — від функціонального стану та фізичної тренованості організму дітей 13 — 14 років [3]. Нами виявлено наступну динаміку середньостатистичних показників ЖЕЛ у дітей 13 років — від 2,1 до 2,4 мл, що відповідає нормі у віковому діапазоні; у дітей 14 років динаміка показника ЖЕЛ була наступною — від 2,8 до 2,85 мл. Індекс Генчі на видиху змінився як у дітей 13 років, так і у дітей 14 років — він зріс на 1,5 та 1,0 відповідно та індекс Штанге на вдиху — майже не змінився впродовж дослідження.

Таблиця 3.2. Середньостатистичні показники фізіологічного розвитку дітей 13 — 14 років на початку та в кінці дослідження

№ зп

Показники

Результати Х±S

На початку дослідження

В кінці дослідження

13 років

14 років

13 років

14 років

1

ЧСС, уд/хв.

78,2 ± 6,2

72,3 ± 5,8

74,0 ± 6,0

70,3 ± 3,2

2

ЖЕЛ, мл

2,1 ± 0,9

2,8 ± 1,4

2,4 ± 1,3

2,85 ± 0,9

3

АД, мм. рт. ст.

· систолічний

· діастолічний

114,9± 5,7

72,9 ± 4,8

115,1 ± 6,2

70,9 ± 5,5

114,8± 6,0

71,0 ± 4,8

115,0 ± 6,2

70,0 ± 4,7

4

Індекс Руф'є

11,8± 2,6

10,6± 2,0

10,9± 2,6

9,9± 1,9

5

Індекс Генчі

28,0± 5,7

30,0± 6,2

29,5± 4,7

31,0± 5,0

Проведене нами навантажувальне тестування з метою оцінки фізичної працездатності (проба Руф'є) на початку дослідження у дітей 13 та 14 років показало результати, що відповідають задовільному стану фізичної працездатності. В кінці дослідження рівень фізичної працездатності збільшився у дітей обох вікових груп, однак у дітей 13 років він залишився на задовільному рівні, у дітей 14 років він став середнім рівнем працездатності.

Рис. 3.1. Динаміка показників фізичної працездатності дітей 13−14 років

Таким чином, результати нашого дослідження демонструють на початку дослідження задовільний рівень працездатності, наприкінці дослідження у дітей спостерігається позитивна динаміка покращення показників фізичного розвитку.

3.2 Обговорення результатів дослідження

Проведені нами дослідження функціонального розвитку у юних футболістів, які навчаються у ДЮСШ, дозволило виявити в них ряд вікових особливостей в порівнянні з нетренованими однолітками.

Виявлено, що заняття футболом в умовах ДЮСШ мають високий оздоровчий ефект, якщо будуються з урахуванням вікових особливостей розвитку юних футболістів, сприяють покращенню функціонального розвитку і фізичної працездатності.

У процесі занять футболом в ході спортивної підготовки спортсмен та тренер постійно зустрічаються з наслідками напруженої м’язової діяльності. Це невід'ємний, обов’язковий компонент та наслідок м’язової діяльності, що стимулює процеси відновлення. Втома — це тимчасове зниження працездатності під впливом попередньої праці. Виділяють процеси в системах організму, які складають сутність втоми у футболі, і cуб'єктивне почуття втоми — те, що відчуває втомлена дитина. Встановлено, що відбудовні процеси, що розвиваються в організмі спортсменів являють собою найважливіші психофізіологічні процеси. Основний зміст цих процесів полягає в тім, що після тренувальних навантажень відбуваються зворотні зміни в діяльності тих функціональних систем, які забезпечували виконання даної фізичної роботи. Всі ці зміни в цей період звичайно поєднуються поняттям «відновлення». Разом із цим варто підкреслити, що відновлення після фізичних навантажень означає не тільки повернення до вихідного або близького до нього рівню. Прогресуючий розвиток тренованості спортсмена є результатом того, що психофізіологічні зрушення, що спостерігаються в організмі після окремих тренувальних навантажень не усуваються повністю, а зберігаються та закріплюються шляхом конструктивних змін у відбудовному періоді, що і є основою підвищення тренованості організму юних спортсменів.

У юному віці відбувається анатомо-фізіологічне дозрівання систем, що забезпечують рухову активність дитини. Цей віковий період сприятливий для закладки практично всіх рухових якостей та координаційних здібностей. При виконанні фізичного навантаження у дітей 13 — 14 років скорочувальна здатність міокарда недостатня, діяльність серця малоекономічна, функціональний резерв організму невеликий. Адаптація дихальної системи до фізичного навантаження малоефективна.

Заняття футболом сприяють ефективнішій роботі серцево-судинної системи футболістів в порівнянні з нетренованими школярами, що виражається в меншій частоті серцевих скорочень та більшому пульсовому тиску. Найбільші темпи змін функціонального стану серцево-судинної системи відмічаються у юних футболістів у 13 та 14 років;

Заняття футболом в ДЮСШ сприяють більш значному збільшенню фізичної працездатності хлопців в порівнянні з нетренованими однолітками. Достовірність різниці показників фізичної працездатності зростає з віком. Під впливом футболу фізична працездатність зростає у футболістів з 13 до 14 років у два з половиною рази, тоді як у не спортсменів відмічається тільки подвійний приріст. Впровадження в практику фізичного виховання школярів оздоровчих занять з футболу, яке широко використовується останнім часом, сприяє зміцненню здоров’я, покращенню функціонального розвитку, фізичної підготовленості і фізичної працездатності.

При оздоровчому спрямуванні, паралельно з врахуванням вікових особливостей розвитку, заняття футболом можуть бути більш ефективним засобом покращення функціонального розвитку кардіо-респіраторної системи. Заняття футболом в сприяють зростанню життєвої ємності легень, анаеробних можливостей, максимальної об'ємної швидкості вдиху і видиху та ефективнішій роботі серцево-судинної системи; організація уроків футболу на основі врахування вікових особливостей розвитку дозволяє в більшій мірі покращити фізичну працездатність. Врахування вікової динаміки розвитку рухових якостей є однією з основних вимог успішної фізичної підготовки дітей юного віку. Зокрема, виховання рухових якостей в періоди їх найбільш інтенсивного розвитку дозволяє підвищити ефективність навчально-тренувального процесу футболістів.

Комплексна оцінка морфофункціонального розвитку сприяє об'єктивізації тренувального процесу, як в плані підготовки, так і в плані відбору юних футболістів. Обов’язковою умовою комплексної оцінки є включення до методик тестування критеріїв, які різносторонньо характеризують морфофункціональний розвиток, фізичну підготовленість і фізичну працездатність дітей 13 — 14 років.

При оздоровчому спрямуванні, паралельно з врахуванням вікових особливостей розвитку, заняття футболом можуть бути більш ефективним засобом покращення функціонального розвитку кардіо-респіраторної системи. Заняття футболом в сприяють зростанню життєвої ємності легень, анаеробних можливостей, максимальної об'ємної швидкості вдиху і видиху та ефективнішій роботі серцево-судинної системи; організація уроків футболу на основі врахування вікових особливостей розвитку дозволяє в більшій мірі покращити фізичну працездатність. Врахування вікової динаміки розвитку рухових якостей є однією з основних вимог успішної фізичної підготовки юних футболістів. Зокрема, виховання рухових якостей в періоди їх найбільш інтенсивного розвитку дозволяє підвищити ефективність навчально-тренувального процесу футболістів.

Висновки

Розвиток і вдосконалення рухової системи дітей є одночасно розвитком і удосконаленням їх життєво важливих систем, особливо кардіо-респіраторної. На кожному віковому етапі рухова активність юних футболістів забезпечується рівнем функціональної зрілості організму. Численні дослідження свідчать про наявність взаємозв'язку рівня рухової активності дітей з показниками, що характеризують розвиток організму.

У міру зростання і розвитку юного футболіста удосконалюється і його дихальний апарат. На глибину вдиху роблять вплив вікові особливості властивостей легеневої тканини. Чим молодше дитина, тим більше еластичність і менше розтяжність легеневої тканини. Крім того, розтяжність легеневої тканини тим менше, чим менше життєва ємкість легенів, а життєва ємкість легенів тим менше, чим молодше дитина. Виражене в цьому віковому періоді переважання впливів на серці обумовлює високу частоту серцевих скорочень в стані спокою. Величина ЧСС дуже лабільна, легко змінюється при будь-яких зовнішніх роздратуваннях (при переляку, різних емоціях, фізичних і дієвих навантаженнях і іншого). Вплив парасимпатичного (блукаючого) нерва на серці вельми велике завдяки чому відбувається зниження ЧСС в стані спокою.

Навантаження прийнято класифікувати по величині, спрямованості, координаційній складності, за принципом відповідності змагальній вправі, приналежності до того або іншого структурного утворення тренувального процесу. Таким чином, даними компонентами визначається спрямованість і інтенсивність адаптаційних процесів в організмі що займаються. По величині розрізняють: малі, помірні (середні), субмаксимальні (навколопредельні) і максимальні (граничні) навантаження. По характері навантаження класифікують на тренувальні та змагальні, специфічні та неспецифічні.

По спрямованості виділяють наступні види: як впливають на вдосконалювання окремих рухових умінь і навичок або фізичних якостей (на розвиток швидкості, спритності, витривалості, швидкісно-силових якостей, гнучкості, сили); по впливу на той або інший фізіологічний механізм (аеробний, анаеробний, аеробно-анаеробний). По координаційній складності навантаження підрозділяють на дві групи: виконувані у звичайних, стереотипних умовах і не потребуючої особливої концентрації й мобілізації; виконувані в ускладнених, з погляду координаційних рухів високої точності, умовах.

За принципом відповідності тренувальних навантажень змагальній вправі всі засоби підготовки диференціюються на специфічні та неспецифічні.

При оздоровчому спрямуванні, паралельно з врахуванням вікових особливостей розвитку, заняття футболом можуть бути більш ефективним засобом покращення функціонального розвитку кардіо-респіраторної системи. Заняття футболом в сприяють зростанню життєвої ємності легень, анаеробних можливостей, максимальної об'ємної швидкості вдиху і видиху та ефективнішій роботі серцево-судинної системи; організація уроків футболу на основі врахування вікових особливостей розвитку дозволяє в більшій мірі покращити фізичну працездатність. Врахування вікової динаміки розвитку рухових якостей є однією з основних вимог успішної фізичної підготовки юних футболістів. Зокрема, виховання рухових якостей в періоди їх найбільш інтенсивного розвитку дозволяє підвищити ефективність навчально-тренувального процесу футболістів.

Список літератури

футболіст респіраторний навантаження організм

1. Андреев С. Н. Мини-футбол в школе / С. Н. Андреев, Э. Г. Алиев. — М.: Сов. спорт, 2006. — 224 с

2. Андреев С. Н. Мини-футбол. Многолетняя подготовка юных футболистов в спортивных школах: монография / С. Н. Андреев, В. С. Левин, Э. Г. Алиев; Российский футбольный союз. Ассоциация мини-футбола России. — М.: Сов. спорт, 2008. — 304 с.

3. Антипов А. В. Диагностика и тренировка двигательных способностей в детско-юношеском футболе: научно-методическое пособие А. В. Антипов, В. П. Губа, С. Ю. Тюленьков. — М.: Сов. Спорт, 2008. -152 с.

4. Веселова В. В. Відповідність паспортного і біологічного віку школярів 11−14 років, що проживають у зоні радіаційного забруднення // Молода спортивна наука України: Матеріали IV-ї Всеукр. наук. конф. аспірантів галузі фізична культура і спорт В. В. Веселова. — Львів: ЛДІФКіС, 2000. — С. 152−153.

5. Вихров К. Педагогический контроль в процессе тренировки / К. Вихров, В. Догадайло. — К., 2000. — 66 с.

6. Віхров К. Л. Футбол у школі: Навчально-методичний посібник К.Л. Віхров. — Киев: Комбі ЛТД, 2002. — 255 с.

7. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта Л. В. Волков. — К.: Олимпийская литература, 2002. — 296 с.

8. Годик М. А. Физическая подготовка футболистов / М. А. Годик. — М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс, 2006. — 272 с.

9. Дыгин С. В. Физическая подготовка юных футболистов на этапе начальной специализации на основе блочно-модульного проектирования: Дис… канд. пед. наук: 13. 00. 04: С. В. Дыгин. — Волгоград, 2003. — 124 c.

10. Евгеньева Л. Я. Комплексный контроль подготовленности футболистов по морфо — функциональным показателям: Метод. пособие Л. Я. Евгеньева. — К., 2002. — 65 с.

11. Евгеньева Л. Я. Учет возрастной периодизации при занятиях футболом Л. Я. Евгеньева. — К., 2003. — 33 с.

12. Ермолаев Ю. А. Возрастная физиология. \ Уч. пособие для студентов высших и ср. проф. уч. заведений физ. культуры Ю. А. Ермолаев. — М.: СпортАкадемпресс, 2001. — С. 46−62.

13. Єрмаков С. С. Урок з футболу // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. / За ред. С.С. Єрмакова. — Х., 2003. — № 8. — С. 62−73.

14. Зінченко О. О. Уроки з футболу в школі: Навч. посіб. О.О. Зінченко, А. Г. Васильчук. — К.; Чернівці, 2002. — 214 с.

15. Круцевич Т. Физическое воспитание как социальное явление // Физ. культура в школе/ Т. Круцевич, В. Петровский. — 2001. — № 3. — С. 3 — 15, 20.

16. Круцевич Т. Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания Т. Ю. Круцевич. — К.: Олимпийская литература, 1999. — 232 с.

17. Круцевич Т. Ю. Теория и методика физического воспитания физического воспитания / под ред. Т. Ю. Круцевич — К.: Олимпийская литература, 2008. — Т. 1. — 424 с.

18. Кузнецов А. Футбол. Настольная книга детского тренера А. Кузнецов. — Москва: Олимпия-человек, 2007. — 230 с.

19. Курамшин Ю. Теория и методика физической культуры / [под ред. Ю. Курамшина]. — М.: Советский спорт, 2004. — 464 с.

20. Лисенчук Г. А. Теоретико-методические основы управления подготовкой футболистов: Автореф. дис. … док. наук по физическому воспитанию и спорту Г. А. Лисенчук. — К., 2004. — 37 с.

21. Лисенчук Г. А. Управление подготовкой футболистов Г. А. Лисенчук. — К., 2003. — 272 с.

22. Люкшинов Н. М. Искусство подготовки высококлассных футболистов: научно-метод. пособие / ред. Н. М. Люкшинов. — 2-е изд., испр., доп. — М.: Сов. спорт, 2006. — 432 с.

23. Романюк В. Вікова динаміка фізичної працездатності юних футболістів. Матеріали V міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів // Фізична культура спорт та здоров`я В. Романюк. — Харків: ХДАФК, 2003. — С. 44.

24. Романюк В. Вікова динаміка фізичної працездатності юних футболістів (10−17 років) // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: Збірник наукових праць. Ч.І. Рівне: Редакційно-видавничий центр Міжнародного університету «РЕГІ» імені академіка Степана Дем’янчука \ В. Романюк, В. Чижик. — Х., 2003. — С. 217−222.

25. Романюк В. Вплив занять футболом в умовах додаткового уроку на фізичну підготовленість школярів // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Зб. наукових праць В. Романюк. — Луцьк, 2005. — С. 352−356.

26. Селуянов В. М. Физическая подготовка футболистов / В. М. Селуянов, С. К. Сарсания, К. С. Сарсания. — М.: ТВТ Дивизион, 2004. — 192 с.

27. Солодков А. С. Физиология человека. Уч. для высших уч. Заведений физической культуры./ А. С. Солодков, Е. Б. Сологуб. — Москва, 2001. — 340 с.

28. Соломонко В. В. Футбол. 2 — е издание, исправленное и дополненное / Соломонко В. В., Г. А. Лисенчук, О. В. Соломонко. — Киев: Олимпийская литература, 2005. — С. 102 — 120.

29. Шамардин В. Н. Система подготовки юных футболистов: Учебн. -метод пособие В. Н. Шамардин. — Днепропетровск, 2001. — 104 с.

30. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1 Б. М. Шиян. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001. — 230 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой