Аналіз цінової політики підприємства на прикладі ТОВ "Медикор"

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Маркетинг


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП… 3

1 СУТНІСТЬ ЦІНИ ТА ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ… 6

1.1 Ціноутворення — важливий економічний інструмент формування показників підприємства…6

1.2 Економічна характеристика цінової політики… … 14

1.3 Методи цінової політики… … 21

2 АНАЛІЗ ЦІНОУТВОРЮЮЧИХ ФАКТОРІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ «МЕДИКОР»… 27

2.1 Характеристика підприємства ТОВ «Медикор»… 27

2.2 Аналіз основних показників ТОВ «Медикор»… … 31

2.3 Оцінка діючої цінової політики ТОВ «Медикор»…41

3 ОБГРУНТУВАННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ ТОВ «МЕДИКОР»… 57

3.1 Принципи формування цінової політики підприємств медичного обслуговування… … 57

3.2 Вдосконалення цінової політики ТОВ «Медикор»… 60

ВИСНОВКИ… 69

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ… …73

ДОДАТКИ… 76

ВСТУП

В умовах ринкової економіки комерційний успіх будь-якого підприємства залежить від правильно обраної стратегії і тактики ціноутворення на товари та послуги.

Завданнями маркетологів є дослідження ринку, товарів, конкурентів, споживачів й інших областей. Служба маркетингу займається розробкою тактики фірми й здійсненням товарної, цінової, збутової політики й стратегії просування товару на ринку. Важливою складовою частиною маркетингу є формування цінової політики стосовно товарів та послуг, що просувають на ринок. Актуальність розгляду даної проблеми обумовлена тим, що при недостатньо правильно сформованій ціновій політиці, підприємство не зможе досягти намічених цілей, тому цьому питанню необхідно приділяти особливу увагу.

На протязі довгих років багатьох економістів хвилював процес формування цінової політики. Пилип Котлер, К. Макконелл, Брю, Менкью, Ансофф І., Портер та інші економісти присвячували книги вирішенню даної проблеми, але на сьогоднішній день не вдалося визначити найкращий підхід до вирішення проблеми, так як ситуація на ринку постійно змінюється і вимагає від підприємців варіювати факторами, котрі впливають на ціну. Це обумовило вибір теми дипломної роботи.

Суть цілеспрямованої цінової політики полягає в тому, щоб встановлювати на товари та послуги фірми такі ціни, і так варіювати ними в залежності від позиції на ринку, щоб заволодіти його деякою часткою, забезпечити запланований об'єм прибутку та вирішувати інші оперативні та стратегічні задачі. При визначеній загальній ціновій політиці окремі рішення (взаємозв'язок цін на товари та послуги в рамках асортименту, використання спеціальних знижок та зміна цін, співвідношення власних цін, та цін конкурентів) пов’язуються в інтегровану систем. Кожен підприємець самостійно встановлює ціну на свій товар. Є два підходи до ринкового ціноутворення: установлення індивідуальних цін або єдиних цін. Перша формується на договірній основі в результаті переговорів між покупцем і продавцем, що забезпечують узгодження інтересів сторін. Друга характерна тим, що всі покупці здобувають товар за однаковою ціною. Впровадження єдиних цін для всіх споживачів пов’язано звичайно з особливостями ринку конкретного товару або з технічною складністю й великими витратами при диференціації цін. Єдині ціни важливі там, де підприємець пропонує ринку стандартизований продукт серійного виробництва. У цій обстановці важливо, щоб масовий споживач знав ціну, порівнював її з ціною конкуруючих товарів і без проблем ухвалював рішення щодо покупки.

Безумовно, обрана тема становить інтерес для дослідження. Адже ціна була й залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Для держав з невисоким рівнем життя, для бідних верств населення, а також стосовно до товарів масового попиту це досить характерно. Але за останнім часом одержали широкий розвиток інші, нецінові фактори конкуренції. Проте, ціна зберігає свої позиції як традиційний елемент конкурентної політики та робить дуже великий вплив на ринкове положення й прибуток підприємства.

Разом з тим, цінова політика багатьох фірм, нерідко виявляється недостатньо кваліфікованою. Найбільш часто зустрічаються наступні помилки: ціноутворення надмірно орієнтоване на витрати; ціни слабко пристосовані до зміни ринкової ситуації; ціна використовується без зв’язку з іншими елементами маркетингу; ціни недостатньо структуруються по різних варіантах товару й сегментам ринку. Дані недоліки викликані багато в чому спадщиною планової економіки, коли ціни визначалися директивно або тільки на основі витрат, недостатністю знань керівників в області маркетингу.

Метою дипломної роботи було дослідити цінову політику підприємства,, та при необхідності запропонувати можливі шляхи покращення цінової політики, і обґрунтувати доцільність їх використання.

Для досягнення поставленої мети необхідно дослідити наступні питання:

— надати теоретичне обґрунтування поняттю ціни та цінової політики взагалі;

— розкрити основні форми і методи цінової політики;

— оцінити роль та значення цінової політики для підприємства;

— проаналізувати діючу цінову політику на обраному підприємстві;

— запропонувати шляхи покращення цінової політики для досягнення стратегічних цілей підприємства.

Об'єктом дослідження було обрано процес формування цінової політики підприємства.

Предметом дослідження є діяльність товариства з обмеженою відповідальністю «Медикор», яке виготовляє устаткування для медичних закладів, а також надає медичні послуги.

В першому розділі розглянуто теоретичну основу цінової політики — методи, види та формування.

В другому розділі проаналізовано діяльність досліджуваного підприємства ТОВ «Медикор», та охарактеризовано його діючу цінову політику.

В третьому розділі дипломної роботи пропоноване вдосконалення цінової політики та обґрунтовано доцільність даних змін.

Результати дослідження можуть бути використані на даному підприємстві.

1 СУТНІСТЬ ЦІНИ ТА ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Ціноутворення — важливий економічний інструмент формування показників підприємства

Одним з найбільш суттєвих факторів, які визначають ефективність діяльності підприємства є цінова політика на товарному ринку, в цьому полягає актуальність розгляду процесу ціноутворення,. Ціни забезпечують підприємству запланований прибуток, конкурентноздатність продукції, попит на неї. Через ціни реалізуються комерційні цілі, визначається ефективність діяльності усіх ланок виробничо-збутової структури підприємства.

Вивчення механізму ціноутворення доцільно почати з виявлення суті ціни, визначення її поняття, функцій і ролі в роботі підприємств. Економічний зміст ціни виявляється в наступному. Ціна — це вираз вартості товару (послуги) в грошових одиницях певної валюти (національною або міжнародною) за кількісну одиницю товару (послугу) з вказівкою узгодженого базису постачання. Тобто ціна виступає формою вартості товару (послуги). У свою чергу, вартість товару є основним наповнювачем або основної ціни, що становить.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. Вартість — це втілення в товарі суспільно необхідних витрат праці, витрат відповідних середнім (для даного періоду) умовам, інтенсивності праці.

Існують різні види цін. Так, залежно від характеру обслуговуваного обороту, ціни підрозділяють на оптові (відпускні), закупочні і роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни встановлюються на промислову продукцію для виробників, тобто це ціни, за якими сільськогосподарські підприємства і організації продають державі отриману ними сільськогосподарську продукцію.

Роздрібна ціна — ціна, за якою продається товар населенню поштучно або дрібними партіями, уроздріб.

Також існують договірні, державні і міжнародні ціни.

Договірні ціни — достовірно ринкові, вільні ціни, що утілюють свободу підприємництва. Вони встановлюються за угодою покупця і продавця, під впливом попиту і пропозиції, конкуренції, та інших ринкових умов. Вільні ціни можуть бути змінені за погодженням сторін залежно від зміни цін на сировину, матеріали та інших чинників витрат, що впливають на формування.

Державні ціни в ринковій економіці встановлюються зовсім не на продукцію державних підприємств, а на продукцію підприємств- монополістів, базові (для економіки даної країни) ресурси, а також на соціально значущі товари. Залежно від цього державні ціни можуть бути фіксовані, регульовані і граничні:

1) Фіксована ціна — це твердо встановлена державою ціна. Прикладом можуть служити тарифи на електричну енергію, що відпускається на комунально-побутові потреби для населення.

2) Регульована ціна — це ціна, котру встановлюють органи державної влади і управління або органи виконавчої влади на місцях по відповідній номенклатурі продукції. Ціни встановлюються відповідно до методів, правилами і нормативами, визначуваними органами.

3) Ціна гранична — державна ціна товару, обмежена розмірами, встановленими органами влади і управління, ціна реалізації може бути нижче за граничний рівень, але не вище за нього.

Міжнародні ціни — ціни, вживані при реалізації товарів на світовому ринку [2, c. 67].

Ціна є однією із стрижньових елементів, що визначають умови переходу до ринку. Роль ціни полягає в тому, що:

1) Вільні ціни виступають інструментом підтримки рівноваги попиту і пропозиції. Врівноважуючу функцію виконує ціна, яка стимулює зростання пропозиції при дефіциті товарів і розвантажує ринок від надлишків, стримуючи пропозицію, тобто ціна інформує всіх про те, при якій ціні матиме сенс забезпечити даний об'єм пропозиції і пред’явити даний об'єм попиту. Все, що буде проведено понад даний об'єм, стане безглуздою втратою обмежених ресурсів суспільства. Все, що буде недовироблено, стане соціальним збитком для всіх, так як означатиме безглузде уповільнення загального руху країни до вищого рівня добробуту.

2) За допомогою ціни визначаються, аналізуються і прогнозуються пропорції виробництва, виявляючи його справжню, а не уявну «ефективність».

3) Ціною вимірюється еквівалентність обміну у внутрішніх і зовнішніх економічних зв’язках, між промисловістю і сільським господарством, підприємством і організаціями.

4) Від рівня і динаміки цін на товари і послуги залежить рівень життя населення [11, c. 167].

Суть і роль ціни на ринку виявляється через соціально-економічні функції, які вона виконує. Головні з них можна звести до наступних:

1. Планово-облікова функція відображає суспільно необхідні витрати на виробництво різних видів продукції. Вона визначаються з урахуванням потреби суспільства в даному вигляді продукції. Ціни, містять достовірну інформацію про рівень суспільно необхідних витрат, забезпечують еквівалентність і рівноцінність обміну. Вони служать для економічного порівняння вартості товарів, оскільки різноманітні види продукції в натуральному вимірюванні не можуть бути порівняні. Ціни дозволяють організувати облік витрат на виробництво і реалізацію багатообразних видів продукції, порівняти ці результати з результатами виробництва для визначення реальної економічної ефективності виробництва.

2. Функція збалансованості попиту і пропозиції. Ціна виступає як інструмент регулювання економічних процесів: врівноважує попит і пропозицію, пов’язуючи їх з грошово-платіжною здатністю виробника і споживача. Причому на ринках необмеженої конкуренції ціна рівноваги (ціна, при якій відбувається зрівнювання попиту і пропозиції і не виникає стимулів для зміни об'єму пропозиції, об'єму попиту і величини ціни) встановлюється в результаті стихійної взаємодії сил пропозиції і попиту.

На ринках з різним ступенем монополізації як на стороні пропозиції, так і на стороні попиту виробники і споживачі можуть робити безпосередній вплив на формування і рух ціни. В умовах ринкової економіки кожен виробничий ресурс має свою ціну, яка, як і товарна ціна, реагує на зміну попиту і пропозиції вказаного ресурсу. Рівні цін, що діють, на виробничі ресурси роблять можливим вибір таких виробничих ресурсів, при яких певний об'єм виробництва досягається при мінімумі витрат. Так, загальновідомо, що вища оплата робочої сили стимулює впровадження більш технічно оснащених процесів виробництва, і навпаки, низька оплата робочої сили сприяє консервації застарілих і трудомістких процесів виробництва. Тим самим ціни виробничих ресурсів, орієнтуючи підприємців на використання дешевих ресурсів і економії на дорогих, в тій же мірі, як і товарні ціни, впливають на ефективніший розподіл виробничих ресурсів в масштабі суспільства, тобто ціна виконує регулюючу роль в розподілі виробничих ресурсів.

3. Стимулююча функція. Ринкове ціноутворення створює можливості для альтернативного вибору при ухваленні господарських рішень, що сприяє підвищенню ефективності виробництва. Так, є альтернатива поєднання різних чинників виробництва для створення тієї або іншої продукції (наприклад, між капіталомісткими процесами, що вимагають значних витрат, але, які потім дають велику економію у витратах виробництва, або більш трудомістким процесом, що вимагає менше капіталовкладень, але з більшою величиною витрат). До цього додається вибір ринків, вибір вироблюваної продукції, вибір інвестора, кредитора і т.д. Таким чином, стимулююча дія ціни полягає в тому, що її рівень служить стимулом до застосування найбільш економічних методів виробництва і якнайповнішого використання ресурсів. Фірми, вивчаючи ринок, визначають групи покупців (сегменти ринку), які можуть придбати їх продукцію по різних рівнях, групах, інтервалах цін, і з урахуванням цієї обставини нарощують виробництво відповідних товарів, отримуючи при цьому високу масу прибутку.

4. Розподільча і перерозподільча функція. За допомогою цін здійснюється розподіл і перерозподіл доходів. Іншими словами, розподільча, або правильніше — перерозподільча, функція цін означає, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл знов створеної вартості між галузями, секторами національної економіки, районами країни, соціальними групами і тим самим відбувається регулювання доходів галузей, підприємств, населення. Перерозподільче ціноутворення не є явище, характерне тільки для планово-регульованої економіки, або умова існування регульованих цін. Існування монополістичних структур також породжує перерозподільче ціноутворення, в результаті якого відбувається привласнення чужих прибутків. У цих умовах в основі процесу лежить стратегія максимізації прибутку. Монополістичні структури забезпечують можливості для його реалізації. Для забезпечення максимального ефекту необхідна розробка стратегії [3, c. 112].

Структура цінової стратегії складається зі стратегії ціноутворення й стратегії управління цінами. Стратегія ціноутворення дозволяє визначити з позицій маркетингу рівень цін і граничні ціни на окремі групи продукції. Ціноутворення завжди слід проводити з урахуванням номенклатури і якості продукції, її корисності, значимості й купівельної здатності споживачів і цін конкурентів. В окремих випадках слід ураховувати й ціни на продукцію-замінник. Стратегія управління цінами є комплекс заходів щодо підтримки умовних цін при фактичному їхньому регулюванні відповідно до різноманітності й особливостями попиту, конкуренції на ринку.

Основні кроки розробки цінової стратегії:

1. Аналіз цін (включає одержання відповідей на наступні питання):

— визначення цінової норми;

— врахування характеристики споживача;

— обґрунтування диференціації цін;

— врахування можливої тенденції зміни цін;

— чи досить цінові норми вв’язані з іншими маркетинговими засобами;

— чи дозволяють вони брати участь у конкурентній боротьбі;

— чи врахована гнучкість попиту при встановленні ціни;

— чи врахована реакція конкурентів на ціну даного виду продукції;

— визначення задач цінової стратегії.

2. Встановлення цілей і напрямків ціноутворення: цілі ціноутворення

— прибуток, виторг, підтримка цін, протидія конкуренції;

— напрямки ціноутворення — за рівнем цін, регулюванню цін, системі знижок.

3. Остаточне ухвалення рішення по ціновій стратегії. На кожному типі ринків з урахуванням завдань, що стоять перед підприємством і складної кон’юнктури, ціноутворенням можуть бути вирішені наступні завдання:

-изабезпечення планової норми прибутку, що гарантує конкурентоспроможність і швидку реалізацію продукції підприємства. Тут треба бути досить обережними, тому що це може привести до того, що ціна перестане відігравати позитивну роль у маркетингу;

— створення грошового запасу: якщо в підприємства є проблеми зі збутом продукції, приплив грошей може бути важливіше прибутку. Таке положення характерне сьогодні для багатьох підприємств у відношенні «живих» грошей. Іноді вартість наявних запасів така, що їх краще продати за ціною, рівною або нижче собівартості, чим зберігати на складі чекаючи зміни кон’юнктури ринку. В окремих випадках утриманням низьких цін, коли завойоване тверде положення на ринку, можна стримувати появу нових конкурентів (ціни недостатньо високі для покриття витрат по організації нового виробництва для новачків);

— забезпечення заданого обсягу продажів, коли заради втримання довгочасної позиції на ринку й збільшення обсягів реалізації можна поступитися часткою прибутку. Позитивною вважається ситуація, коли продукція одночасно має і якісні переваги перед продукцією конкурентів. У цьому випадку після завоювання певної частки ринку можна згодом і трохи збільшити ціни. Крайньою формою такої політики є «, що виключає» ціноутворення, коли ціна на продукцію встановлюється настільки низкою, що приводить до відходу з ринку частини конкурентів;

— завоювання престижу: найбільш ефективний спосіб у випадках, коли споживачеві важко у визначенні різниці як продукція конкурентів. Престижна ціна відповідно повинна належати продукції, яка відповідним чином рекламується і просувається на ринок;

— повне використання виробничих потужностей за рахунок «непікового» ціноутворення. Ефективно там, де склалися високі «сталі» і низькі «змінні» ціни, де попит міняється з певною періодичністю (наприклад, природні ресурси, транспорт і ін.). Коли попит низький, замість того щоб залишати незавантаженими виробничі потужності, не окупаючи постійної частини вартості, необхідно стимулювати попит, оцінюючи продукцію вище, ніж змінну складову попиту [17, c. 73].

Проблема ціноутворення займає ключове місце в системі ринкових стосунків. Після проведення в Україні ринкових реформ підприємства в основному застосовують вільні (ринкове) ціни, величина яких визначається попитом і пропозицією. Вони можуть мінятися на одну і ту ж продукцію залежно від об'єму продажів або умов оплати. Як правило, чим більше об'єм продажів доводиться на одного споживача, тим нижче відпускна ціна одиниці продукції.

Ціна є одним з основних чинників, що впливають на розмір отримуваного прибутку, а також на ряд інших кількісних і якісних показників роботи підприємства: рентабельність, оборот, конкурентоспроможність, частку ринку і т.д. Більш того, встановлюючи той або інший рівень ціни, підприємство може досягти різних цілей залежно від ситуації, що склалася, на ринку: виживання фірми, максимізація темпів зростання, збільшення об'ємів продажу, стабілізація або зростання ринкової частки і т.д. Існує декілька методів визначення остаточної ціни:

Агрегатний метод. Агрегатний метод полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин виробів, що входять в параметричний ряд, з додаванням вартості оригінальних вузлів, витрат на збірку і нормативного прибутку. Цей метод застосовується в тих випадках, коли нова продукція складається з різних поєднань основних конструктивних елементів (вузлів, комплектуючих виробів), ціни яких відомі, при цьому сукупна ціна продукції обчислюється як сума цін окремих конструктивних елементів або визначається шляхом підсумовування (віднімання) цін компонентів, що додаються або змінюваних. Таким чином, агрегатний метод використовується при формуванні цін товарів, що складаються з поєднань окремих виробів, а також продукції, зібраної з уніфікованих елементів, вузлів і деталей (верстати, устаткування певного типу, сімейства автомобілів, тракторів). Ціна, розрахована за допомогою цього методу, є сумою цін окремих конструктивних елементів або виробів.

Витратний метод. Встановлення цін в умовах ринку складається із знаходження такої ціни, яка була б оптимальним балансом між сумою, яку бажав би заплатити за товар покупець, і витратами підприємства при його виробництві. В процесі встановлення ціни значення витрат не повинно перевищуватися. Витратні методи, які засновані на орієнтації ціни на витрати виробництва, є одними з найбільш поширених в ціноутворенні. У загальному вигляді їх суть полягає в тому, що до розрахованої собівартості одиниці продукції додаються фіксований розмір прибутку і непрямі податки:

Ц = З + П + Н, (1. 1)

де, З — собівартість одиниці товару;

П — прибуток з розрахунку на його одиницю;

Н — непрямі податки і відрахування, закладені в ціну товару.

Параметричний метод. Цінова політика, заснована на тому, що ціни на товари і послуги встановлюються з урахуванням параметрів якості.

Ціноутворення на основі поточних цін. Ціна встановлюється в залежності від ціни на аналогічні товари конкурентів. Вона може бути як нижчою, так і вищою, в залежності від стратегії фірми [12, c. 367].

Таким чином ціноутворення займає одне з найважливіших місць в процесі отримання прибутку, і є складовою цінової політики.

1.2 Економічна характеристика цінової політики

Так як цінова політика є складовою маркетингової політики в цілому, доцільно буде розглянути її в контексті вищеописаного комплексу. Як відомо маркетингова політика підприємства вміщує в собі товарну, цінову, збутову, а також політику просунення товару чи послуги на ринок. Саме такою схемою буде характеризуватися політика підприємства: від вибору продукту, визначення його ціни, різних методів збуту до кінцевого етапу — просунення товару, етапу, на якому нарощується прибуток підприємства від продажу.

Від ефективності цінової політики багато в чому залежать досягнуті комерційні результати, вірна або помилкова цінова політика надає довготривалу (позитивну або негативну) дію на всю діяльність виробничо-збутового комплексу фірми.

В область цінової політики входять питання оптових і роздрібних цін, всі стадії ціноутворення, тактика визначення початкової ціни товару, тактика коригування ціни. Вирішуючи ці питання маркетологи встановлюють на товар найбільш прийнятні ціни, що сприяють підвищенню прибутковості фірми.

Для виробників, працюючих на ринку, незалежно від форми власності цінове питання має дуже велике значення. Ціни, знаходячись в тісному взаємозв'язку з усіма частинами маркетингу, визначають рентабельність фірми, її життєздатність та фінансову стабільність. Від ціни багато в чому залежить досягнення комерційних результатів, вірна чи помилкова цінова політика довгостроково діє на всю діяльність виробничо-збутового комплексу фірми. Правильна методика встановлення ціни, розумна цінова політика, послідовна реалізація глибоко обґрунтованої цінової стратегії складають необхідні компоненти успішної діяльності будь-якого комерційного підприємства в жорстоких умовах ринку.

В торгівлі встановлення правильної ціни — процедура складна, так як на ціну в цьому випадку впливає особливо широкий спектр факторів, як:

— витрати виробництва;

— ціни конкурентів;

— ціни місцевих фірм;

— величина попиту;

— транспортні витрати;

— виплати посередникам;

— виплати державі;

— реклама, та інші інструменти стимулювання збуту.

При визначенні ціни необхідний аналіз всіх вищеописаних факторів, а також деякі інші компоненти, наприклад фаза ЖКТ.

Стратегія підприємства в області цін являється діяльністю, котра пов’язана з безперервним процесом коригування:

1. Коли планується нова продукція.

2. Коли продукція вдосконалюється.

3. Коли змінюється конкурентне середовище.

4. Коли змінюються витрати виробництва.

Цінова політика підприємства є комплексом заходів, направлених на формування оптимальної ціни на кожен вид продукції з метою досягнення на цій основі максимального економічного ефекту. Цінова політика на підприємстві є сукупністю і певною послідовністю робіт, пов’язаних з формуванням ціни на кожен вид продукції, і включає наступні основні складові:

— дослідження ринку і продукції підприємства;

— формування цінової стратегії;

— дослідження чинників формування ціни на дану продукцію;

— вибір методу ціноутворення;

— організацію і планування цін з урахуванням принципів ціноутворення;

— аналіз ефективності сформованих цін і їх вплив на показники роботи підприємства;

— підвищення ефективності ціноутворення.

Існують різні фактори, які необхідно мати на увазі при формуванні ціни. Найменш контрольованими являються зовнішні фактори. До них належать: споживачі - цей фактор завжди займає домінуюче положення в сучасному маркетингу; ринкове середовище — цей фактор характеризується конкурентоздатністю підприємства, чи є підприємство аутсайдером чи лідером, до якої групи належить — аутсайдерів чи лідерів; учасники каналів товароруху — на цьому етапі на ціну впливають як постачальники, так і посередники. Важливо додати, що найбільшу небезпеку для виробника являє підвищення цін на енергоносії, тому цю галузь намагається контролювати держава; держава впливає на ціну шляхом податків на підприємництво, встановленням антимонопольних та демпінгових заборон [24, c. 256].

Ключовим елементом цінової політики є розрахунок базисного рівня цін, який припускає виконання ряду послідовних етапів в діяльності економіста по цінам:

1 етап. Постановка цілей і завдань ціноутворення. Ціна товару виконує виключно важливу для підприємства функцію, яка полягає в отриманні (для фірми) виручки від продажу товарів.

2 етап. Визначення попиту. Як відомо, ціна і попит знаходяться в певній залежності. Ціна може збільшитися, коли попит великий, і зменшитися, коли він слабшає, притому що витрати на виробництво товару в обох випадках залишаться незмінними. Тому фірма повинна оцінити еластичність попиту за ціною, визначити вірогідну кількість товарів, яку можна продати на ринку протягом певного часу за цінами різного рівня.

3 етап. Оцінка витрат виробництва. Витрати виробництва визначають мінімальну ціну товару. Тому на даному етапі фірма визначає постійні, змінні, валові витрати виробництва при різних об'ємах випуску.

4 етап. Аналіз цін і якості товарів конкурентів. Якщо попит визначає максимальну ціну, витрати виробництва -- мінімальну ціну, то різниця між ними і є проміжком для ухвалення рішення про рівень ціни.

5 етап. Вибір методу ціноутворення. Ціну можна визначати різними способами, кожний з яких по-різному впливає на рівень ціни. При різноманітті методів можна визначити загальний принцип ринкового ціноутворення, схема представлена на рис. 1.1 [26, c. 57].

Зніжена ціна

Можлива ціна

Завищена ціна

Не окупаються витрати на виробництво

Собівартість

Ціни конкурентів і ціни товарів-замінників

Висока якість і унікальні властивості товару

Неможливо знайти покупця при даній ціні

Рисунок 1.1 — Принципи встановлення ринкової ціни

Тому фірми прагнуть вибрати такий метод, який дозволяє правильніше визначити ціну на конкретний товар.

Ринкове ціноутворення може відбуватися в умовах вільного ринку як під впливом конкуренції, так і при встановленні монополії. Встановлюючи ціну на товар, підприємство може використовувати різні методи:

— метод розрахунку ціни на основі витрат;

— метод цільової норми прибутку;

— метод встановлення ціни на основі цінності товару, що відчувається;

— метод порівняння з ціною конкурентів та ін.

6 етап. Розрахунок початкової ціни. На основі вибраного методу визначається можливий рівень ціни. При визначенні ціни необхідно враховувати різні методологічні підходи, і перш за все в ціну повинні бути враховані інтереси виробника і споживача. Одні методи (перш за все витратні) враховують інтереси виробника, який прагне відшкодувати свої витрати і отримати гарантований прибуток без урахування, в якій мірі така ціна адекватна тій користі, яку дає ця продукція споживачеві [22, c. 165].

Але ситуація на ринку може змінюватись. Традиційні методи аналізу руху цін, використовувані в ході оцінки фактичних результатів виробничо-господарської діяльності підприємства, часто виявляються непридатними, коли необхідно передбачати зміну цін. Головною перешкодою є наявність великої кількості зовнішніх чинників, що визначають ціну і її динаміку, а також недолік точної інформації про цінову політику конкурентів. І проте існують прийоми, використання яких дозволяє значно понизити міру ризики при ухваленні рішень про величину і динаміку ціни конкретних товарів. Аналіз несприятливих ринкових ситуацій, які створюються із-за проблем в ціноутворенні, дозволяє більш повно вирішити поставлене завдання. Для цього аналізуються і узагальнюються конкретні ринкові ситуації і обставини, що з’явилися причиною серйозних економічних втрат: зменшення об'єму продажів, прибули, долі на ринку і тому подібне Основними індикаторами подібних ситуацій можуть бути наступні факти:

— ціни завищені відносно цін конкурентів на аналогічні товари, відносно реальної вартості товару і т. п. ;

— ціни надзвичайно занижені, що приносить значні збитки; підприємство виглядає як експлуататор споживачів і ненадійний продавець;

— зміна цін відбувається дуже часто або дуже рідко і не враховує змін, що відбуваються на ринку;

— підприємство перекладає значні фінансові складнощі на його оптових покупців;

— ціна товару відбивається негативно на репутації підприємства і на процесі реалізації інших його товарів;

— ціна товару представляється покупцям набагато вище, ніж вони можуть заплатити за нього;

— цінова політика не залучає споживачів, для яких проектувався даний товар.

При постановці перед собою даних завдань, перш за все, фірмі належить вирішити, яких саме цілей вона прагне досягти за допомогою конкретного товару [31, c. 155].

Основна мета і завдання цінової політики в масштабах ринку — досягти припинення падіння виробництва, обмежити темпи інфляції, створити стимули для товаровиробників, досягати збільшення доходів за рахунок виробництва, а не цін.

Якщо вибір цільового ринку і ринкове позиціонування ретельно продумані, тоді підхід до формування комплексу маркетингу, включаючи і проблему ціни, досить ясний. Адже стратегія ціноутворення в основному визначається заздалегідь ухваленими рішеннями щодо позиціонування на ринку.

В той же час фірма може переслідувати й інші цілі. Чим ясніше уявлення про них, тим легше встановлювати ціну. Прикладами таких цілей, що часто зустрічаються в практиці, можуть бути: забезпечення виживання, максималізація поточного прибутку, завоювання лідерства за показниками частки ринку або за показниками якості товару.

Забезпечення виживання стає основною метою і завданням фірми в тих випадках, коли на ринку дуже багато конкурентів — виробників і панує гостра конкуренція або різко змінюються потреби клієнтів.

Щоб забезпечити нормальну роботу підприємств і збут вироблюваних товарів, фірми вимушені встановлювати низькі ціни сподіваючись на доброзичливу у відповідь реакцію споживачів. Виживання на світовому ринку для підприємства стає в цьому випадку важливіше прибутку. До тих пір, поки понижені ціни покривають витрати, що потрапили в скрутне становище, фірми можуть ще якийсь час продовжувати комерційну діяльність.

Багато фірм прагнуть максимізувати поточний прибуток. Вони проводять оцінку попиту і витрат виробництва стосовно різних рівнів цін і обирають таку прийнятну ціну, яка забезпечить максимальне надходження поточного прибутку і готівки і максимальне відшкодування витрат. У всіх подібних випадках поточні фінансові показники для фірми важливіше довготривалих.

Інші фірми хочуть бути лідерами за показниками частки ринку з міркування, що компанія, якій належить найбільша частка ринку, матиме найнижчі витрати і найвищі довготривалі прибутки. Досягаючи лідерства за показниками частки ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін. Варіантом цієї мети є прагнення досягти конкретного приросту частки ринку.

Фірма може поставити собі головною метою і завданням добитися, щоб її вироблюваний товар був самим високоякісним із всіх пропонованих на ринку. Зазвичай це вимагає встановлення на нього достатньо високої ціни, щоб покрити витрати на досягнення високої якості і проведення дорогих наукових досліджень в області конструкторських розробок, але згодом ціну знижують для того, щоб колись новий «ексклюзивний» товар став доступний кожному споживачеві. І прибуток у такому випадку надходить вже з об'ємів продажу більше ніж з ціни[7, c. 63].

Тож в залежності від поставлених цілей, задач та загальної стратегії фірми необхідно обрати один з методів цінової політики.

1.3 Методи цінової політики

Рішення, фірми, що приймаються керівництвом, в області ціноутворення відносяться до найбільш складних і відповідальних, оскільки вони здатні не просто погіршити показники фінансово-господарської діяльності, але і привести підприємство до банкрутства. Окрім цього цінові рішення можуть мати довготривалі наслідки для споживачів, дилерів, конкурентів, багато з яких складно передбачати і, відповідно, оперативно запобігти небажаним тенденціям після їх прояву.

Всі методи ціноутворення можуть бути розділені на три основні групи, залежно від того, на що більшою мірою орієнтується фірма-виробник або продавець при виборі того або іншого методу (рис. 1. 2).

80

Рисунок 1.2 — Класифікація методів ціноутворення

У свою чергу група ринкових методів ціноутворення може бути розділена ще на дві підгрупи залежно від: відносини споживача до товару — методи з орієнтацією на споживача; конкурентної ситуації на ринку — методи з орієнтацією на конкурентів.

Підгрупа методів з орієнтацією на споживача також включає ряд методів, які можна класифікувати по: сприйманій цінності товару споживачем — методи на основі сприйманої цінності товару; попиті, що склався, на ринку — методи з орієнтацією на попит [35, c. 70].

Далі детальніше розглядаються методи ціноутворення, що входять в кожну з груп і підгруп, виходячи із запропонованої вище класифікації; описуються їх переваги і недоліки, а також можливості застосування того або іншого методу в ринкових умовах, що змінюються.

Витратні методи ціноутворення.

Витратні методи ціноутворення припускають розрахунок ціни продажу продукції шляхом додавання до витрат виробництва якоїсь певної величини. До них можна віднести наступні методи:

— метод повних витрат;

— метод прямих витрат;

— метод граничних витрат;

— метод на основі аналізу беззбиткової;

— метод обліку рентабельності інвестицій;

— метод надбавки до ціни.

Суть методу, заснованого на визначенні повних витрат (метод «витрачання плюс»), полягає в підсумовуванні сукупних витрат (змінні (прямі) плюс постійні (накладні) витрати) і прибутку, який фірма розраховує отримати.

Якщо підприємство відштовхується від певного відсотка рентабельності виробництва продукції, то розрахунок продажної ціни може бути проведений по наступній формулі:

Р = З (1+ R/100), (1. 2)

де, Р — продажна ціна;

З — повні витрати на одиницю продукції;

R — очікувана (нормативна) рентабельність.

Будь-який метод віднесення на собівартість товару постійних витрат (наприклад, орендної плати), які є витратами по управлінню підприємством, а не витратами для виробництва даного товару, — умовний, і він спотворює справжній внесок продукту в дохід підприємства.

У зв’язку з цим на практиці використовуються різні способи розподілу постійних витрат:

— пропорційно заробітній платі виробничих робочих;

— пропорційно витратам на матеріали;

— пропорційно змінним витратам.

Суть методу прямих витрат (метод мінімальних витрат, метод вартісного виготовлення) полягає у встановленні ціни шляхом додавання до змінних витрат певної надбавки — прибутку. При цьому постійні витрати, як витрати підприємства в цілому, не розподіляються по окремих товарах, а погашаються з різниці між сумою цін реалізації і змінними витратами на виробництво продукції. Ця різниця отримала назву «доданої», або «маржинальної». Ціна за даним методом розраховується за формулою:

, (1. 3)

де, Q — ціна;

ЗВ — змінні витрати;

%(П) — відсоток, який формує прибуток.

При правильному підході змінні (прямі) витрати повинні з’явитися тією межею, нижче за яку жоден виробник не оцінюватиме свою продукцію. У будь-якому випадку дійсна функція витрат полягає у встановленні нижньої межі для первинної ціни на продукт, тоді як цінність цього продукту для споживача визначає вищу межу встановлення ціни на нього. На практиці змінні витрати можуть в певних умовах, коли є великі навантажені потужності і стоїть питання про виживання фірми, виступати нижньою межею ціни.

Якщо у разі застосування методу повних витрат розрахунок починається з підсумовування всіх витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, то у разі методу прямих витрат фірма починає з оцінки потенційного об'єму продажів за кожною передбачуваною ціною. Підраховується сума прямих змінних витрат, і визначається величина націнки («маржинального» прибутку) на одиницю продукції і об'єм прогнозованих продажів за передбачуваною ціною. Віднімаючи з отриманих сумарних націнок постійні витрати, визначають прибуток при реалізації продукції.

Розрахунок цін на основі методу граничних витрат також базується на аналізі собівартості, але він складніший, ніж розглянуті вище методи. При граничному ціноутворенні надбавка робиться тільки до гранично високої собівартості виробництва кожній подальшої одиниці вже освоєного товару або послуги. Метод вартості виготовлення (Conversion Cost Pricing) може бути доповненням до цього методу. Повну суму витрат на купувальну сировину, матеріали, напівфабрикати збільшують на відсоток, відповідний власному внеску підприємства в нарощування вартості товару. Метод не застосовний для цінових вирішень на тривалу перспективу; не замінює, а доповнює метод повних витрат. Він застосовується в специфічних умовах і випадках ухвалення рішень:

— про нарощування маси прибутку за рахунок нарощування об'єму виробництва;

— про відмову або продовження конкурентної боротьби;

— про зміну асортиментної політики при визначенні найбільш і найменше рентабельних виробів;

— по одноразових (індивідуальних, немасових) замовленнях.

Формула за даним методом:

, (1. 3)

де, Q — ціна;

V — об'єм продукції;

ЗВ — змінні витрати.

Цей метод виправданий тільки в тому випадку, якщо гарантований продаж по вищій ціні достатній, щоб покрити накладні витрати.

До методів ціноутворення на основі витрат виробництва відноситься розрахунок цін на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Фірма прагне встановити на свій товар ціну на такому рівні, який забезпечував би їй отримання бажаного об'єму прибутку.

Метод рентабельності інвестицій (Return on Investment Pricing) заснований на тому, що проект повинен забезпечувати рентабельність не нижче за вартість позикових засобів. До сумарних витрат на одиницю продукції додається сума відсотків за кредит. Єдиний метод, що враховує платність фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації товару. Підходить для підприємств з широким асортиментом виробів, кожне з яких вимагає своїх змінних витрат. Годиться як для традиційно вироблюваних товарів із сталою ринковою ціною, так і для нових виробів. Застосовується успішно при ухваленні рішень про величину об'єму виробництва нового для підприємства товару. Формула:

, (1. 4)

де, PI- ціна;

CF- витрати на одиницю продукції;

K — кількість продукції;

I-відсоток інвестицій.

Методи маркетингових оцінок (Pricing based on Market Considerations). Підприємство прагне з’ясувати ціну, по якій покупець безумовно придбає товар. Ціни орієнтовані на підвищення конкурентоспроможності товару, а не на задоволення потреби підприємства у фінансових ресурсах для покриття витрат. Для такого методу характерно проведення маркетингових досліджень, ретельного опитування споживачів, та подальшого аналізу отриманих результатів. Так як не існує спеціально визначеної формули за даним методом, результат його використання повністю залежить від кваліфікації та професіоналізму людини, яка буде виконувати даний аналіз [38, c. 188].

На основі цілей підприємства, та його стратегії обирається відповідний метод цінової політики, сприятиме досягненню поставленої мети та отриманню позитивних фінансових результатів.

2 АНАЛІЗ ЦІНОУТВОРЮЮЧИХ ФАКТОРІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ «Медикор»

2.1 Характеристика підприємства ТОВ «Медикор»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медикор» створено в 2006 році на основі внесків трьох учасників. Діяльність товариства здійснюється відповідно до законодавства України, а також Уставом й Установчим договором. Товариство є юридичною персоною, діє на принципах повного господарського розрахунку, має самостійний баланс, розрахункові й валютні рахунки в банку, може від свого імені укладати договори, здобувати майнові й особисті немайнові має обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Спочатку основною діяльністю організації було налагодження постачань медичного устаткування на український ринок. За короткий строк компанії вдалося зрозуміти можливості ринку, реалізувати ряд великих проектів, впевнено розвити нові напрямки бізнесу й закріпити свої позиції на ринку.

Сьогодні ТОВ «Медикор» працює на рівні національних масштабів, надаючи можливість рішення будь-якого завдання в сфері охорони здоров’я — від надання стандартних послуг до реалізації унікальних проектів підвищеної складності. За годину своєї діяльності компанія зарекомендувала себе із кращої сторони, заслуживши довіру й бездоганну репутацію відповідального партнера в багатьох медичних установах й органах влади.

Товариство створене з метою задоволення суспільних потреб у роботах, продукції, послугах суспільства, одержання від своєї діяльності прибутку й реалізації на його основі соціальних програм, передбачених Статутом, а також соціально-економічних інтересів учасників і членів трудового колективу.

Відповідно до основних цілей, предметом діяльності товариства є:

— медична практика;

— оптова, роздрібна торгівля;

— торгово-закупівельна, посередницька діяльність;

— громадське харчування;

— організація й проведення культурно-масових заходів, концертів, виставок, аукціонів й ярмарків;

— розробка, виробництво й реалізація продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання;

— внутрішні й міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним й автомобільним транспортом;

— надання транспортно-експедиційних послуг при перевезеннях зовнішньоторговельних і транзитних вантажів;

— діяльність, пов’язана з реалізацією транспортних засобів;

— надання послуг з обслуговування й ремонту транспортних засобів;

— побудова й експлуатація автозаправних станцій і станцій технічного обслуговування автомобілів;

— готельні послуги;

— послуги аптекар.

Місія підприємства — задоволення потреб ринку в медикаментах, медичному обладнанні для лікарень шляхом його розробки, виробництва з використанням високоефективних технологій, кваліфікованого персоналу, грунтуючись на розвитку традицій підприємства в області новацій, якості, культури виробництва і взаємин між людьми.

У ТОВ «Медикор» існує лінійно-штабна структура управління. Дана структура утворюється шляхом створення спеціальних служб при кожному лінійному керівникові.

Управління підприємством здійснюється відповідно до законодавства і Статуту. Найвищим органом управління ТОВ «Медикор» є його керівник (генеральний директор). Директор представляє інтереси ТОВ «Медикор», укладає договори, трудові догоди, відкриває в банках розрахункові рахунки, розпоряджається засобами організації, затверджує штати і посадові інструкції, видає накази і дає обов’язкові для всіх працівників вказівки.

Технічний і виконавчий директори забезпечують раціональну організацію виробництва, якість, надійність і довговічність вироблюваної продукції відповідно до державних стандартів, технічних розробок, норм і вимог технічної естетики. Здійснюють керівництво і організацію конструкторсько-технологічних робіт. Керують діяльністю допоміжних цехів по безперебійному постачанню підприємства енергією, водою, стислим повітрям, киснемо і іншими газами, необхідними для виробництва. Не допускають виготовлення продукції без креслень, специфікацій і іншої технологічної документації.

Головний бухгалтер здійснює організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності організації і контроль над економним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням власності організації.

Начальник відділу кадрів проводить роботу по забезпеченню підприємства кадрами робітників необхідних професій, спеціальностей і кваліфікацій, що служать. Приймає трудящих з питань найму, звільнення, перекладу. Контролює розстановку і правильність використання працівників в підрозділах підприємства. Організовує своєчасне оформлення прийому, перекладу і звільнення працівників відповідно до трудового законодавства і наказів керівника підприємства.

Комерційний директор організовує забезпечення підприємства всіма необхідними для його виробничої діяльності матеріальними ресурсами, здійснює організацію збуту продукції підприємства, її відвантаження споживачам у встановлені договорами терміни і об'ємі, а також займається формуванням пакету замовлень.

Також на кожному етапі виробництва присутні контролюючі особи, які ретельно спостерігають за правильністю та якістю виробництва та діяльності підприємства в цілому. В кінці кожного тижня ними складаються звіти, які перевіряються особисто генеральним директором. Таким чином в діяльності ТОВ «Медикор» існує жорсткий контроль якості, що запобігає виникненню непорозумінь на виробництві.

Майно товариства складається зі Статутного й іншого фондів, які створюються за рішенням Зборів Учасників Товариства. Джерелами формування майна товариства є:

— внески учасників;

— прибуток, отриманий від реалізації продукції, робіт, послуг, а також інших видів господарської діяльності;

— кредити банків й інших кредиторів;

— інші джерела, не заборонені законодавством.

Майно Товариства становлять основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності й фінансові ресурси, вартість яких відображається на самостійному балансі. Товариство є власником, здійснює володіння, користування й розпорядження цим майном, включаючи вироблену продукцію й отримані прибутки.

Для здійснення діяльності Товариства створюються такі органи керування й контролю: Збори Учасників, Директор, Ревізійна комісія.

Основним видом діяльності для даного підприємства є виробництво устаткування для медичних установ та медична практика. На даний момент підприємство дещо уповільнило процес виробництва, але так як ТОВ «Медикор» у своїй діяльності використовує обладнання власного виготовлення, доцільно буде розглянути його діяльність з точки зору медичної практики. Медична практика включає невідкладну медичну допомогу з виїздом додому, доставку медикаментів, огляди вдома, консультації й т.д.

2.2 Аналіз основних показників ТОВ «Медикор» за 2006 — 2008 роки

Характеристика цінової політики підприємства вимагає первісного аналізу стану підприємства, виявлення основних показників ефективності його роботи, визначення основних проблем і перспектив розвитку підприємства.

Для цього проведений аналіз динаміки основних показників економічної діяльності ТОВ «Медикор», показників ефективності використання основних ресурсів підприємства, а також оцінинено фінансовий стан підприємства.

Таблиця 2.1 — Динаміка основних показників економічної діяльності ТОВ «Медикор» за 2006 — 2007 р.

Показник

Од. вим.

Період

Темп

приросту

2006

2007

абс., тис грн.

від., %

1

2

3

4

5

6

Чистий дохід (виторг)

тис. грн.

315,06

332,08

17,02

5,4

Собівартість реалізованої продукції

тис. грн.

242,06

245,30

3,24

1,3

Валовий прибуток

78,53

86,78

8,25

10,5

Продовження табл. 2. 1

1

2

3

4

5

6

Фінансовий результат від операційної діяльності

тис. грн.

37,18

43,13

5,95

16

Чистий прибуток

тис. грн.

23,12

26,34

3,22

3,9

Середньоперелікова

чол.

18

19

1

5,5

Річний ФОП (за винятком відрахувань на соц. заходу)

тис. грн.

100,5

108,90

8,4

8,3

Середньомісячна заробітна плата

грн.

487,5

477,63

— 9,87

— 7,9

Середньорічний залишок оборотних коштів підприємства

тис. грн.

31,2

33,99

2,79

8,9

Середньорічна вартість основних виробничих фондів

тис. грн.

15,57

15,45

— 0,12

— 9,2

Вироблення одного працівника

тис. грн./ чол.

17,51

17,478

— 0,04

— 9,8

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

про.

8,95

9,77

0,82

9,1

Фондовіддача

грн./ грн.

20,562

21,494

0,932

4,5

Фондоємність

грн./ грн.

0,05

0,047

— 0,003

— 0,4

Закінчення табл. 2. 1

1

2

3

4

5

6

Витрати на 1 грн. наданих послуг

грн.

0,751

0,739

— 0,012

— 8,4

Рентабельність

%

40,18

53,283

13,103

32

Аналогічно в таблиці 2.2 представлено динаміку основних показників на підприємстві за 2007 — 2008 роки.

Таблиця — 2.2 Динаміка основних показників економічної діяльності ТОВ «Медикор» за 2007 — 2008 р.

Показник

Од. вим.

Період

Темп приросту

2007

2008

абс. ,

тис грн.

від., %

1

2

3

4

5

6

Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції

тис. грн.

332,08

359,92

27,83

8,38

Собівартість реалізованої продукції

тис. грн.

245,30

252,18

6,88

2,80

Валовий прибуток (збиток)

86,78

107,737

20,9533

24,14

Фінансовий результат від операційної діяльності

тис. грн.

43,13

55,39

12,25

28,41

Чистий прибуток

тис. грн.

26,34

36,97

10,6233

40,33

Закінчення табл. 2. 2

1

2

3

4

5

6

Середньоперелікова чисельність

чол.

19

21

2

10,53

Річний ФОП (за винятком соц. відрахувань)

тис. грн.

108,90

116,03

7,13

6,55

Середньомісячна заробітна плата

грн.

477,63

460,44

— 17,195

— 3,60

Середньорічний залишок оборотних коштів

тис. грн.

33,99

35,52

1,53

4,50

Середньорічна вартість основних виробничих фондів

тис. грн.

15,45

15,05

— 0,4

— 2,59

Віроблення одного працівника

тис. грн./ чол.

17,478

17,139

— 0,339

— 1,94

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

про.

9,770

10,133

0,363

3,71

Фондовіддача

грн./ грн.

21,494

23,915

2,42 066

11,26

Фондоємність

грн./ грн.

0,047

0,042

— 0,0047

— 10,12

Вітрати на 1 грн. наданих послуг

грн.

0,739

0,701

— 0,038

— 5,15

Рентабельність капіталу

%

53,283

73,100

19,8166

37,19

Економічна інтерпретація динаміки показників, розрахованих у таблиці 2. 2: — у 2008 році на підприємстві спостерігається збільшення обсягу реалізованої продукції й наданих послуг на 8,38% у порівнянні з 2007, при цьому слід зазначити, що собівартість зросла всього на 2, 8%, це пов’язано з тим, що підприємство почало роботу з постачальниками, які забезпечують доставку замовлених лікарських препаратів і знижки при збільшенні обсягу закупівель;

— робота підприємства характеризується значним збільшенням чистого прибутку, це збільшення в 2008 році склало більше 40%. Позитивна динаміка чистого прибутку, як абсолютного результату роботи підприємства, характеризує підвищення ефективності діяльності ТОВ «Медикор» в 2008 р. ;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой