Батьківська педагогіка.
Сім’я та закон

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат

Батьківська педагогіка. Сім'я та закон

Запоріжжя 2005

Батьківська педагогіка. Сім'я та закон

Діти завжди були і залишаються найдорожчою цінністю, гордістю і надією держави. Турбота про підростаюче покоління, реалізація прав і свобод дитини -- святий обов’язок батьків, школи, широкої громадськості. Але міцна родина завжди є основним фундаментом у вихованні дітей, а батьки є природними вихователями.

Згідно Конвенції ООН про права дитини, батьки, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Батькам необхідно визнавати права дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті, займатися мистецтвом, визнавати право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, завдавати шкоди її фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

Дитині для повного гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, -- це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків.

Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків — є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною -- це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого. Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого -- це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність — дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.

Треба декілька слів сказати про помилки у батьківському вихованні. Так, великі проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання стало єдиною діяльністю, що реалізує потребу сенсу життя. Задоволенням потреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати, чи батько, бабуся можуть вважати, що зміст їхнього існування є відхід за фізичним станом і вихованням дитини.

Вони не завжди можуть це усвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього життя в іншому, однак щасливими вони почувають себе тільки тоді, коли вони потрібні. Якщо дитина, виростаючи, іде від них, вони часто починають розуміти, що «життя втратило всілякий зміст».

Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає втрачати положення «опікунки», що власноручно миє п’ятнадцятирічного хлопця, зав’язує йому шнурки на черевиках, тому що «він це завжди погано робить», виконує за нього шкільні завдання, «щоб дитина не перевтомилася». У результаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожен прояв самостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такої самопожертви для дитини очевидна.

У деяких батьків виховання дитини збуджується так званою мотивацією досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам з-за відсутності необхідних умов, чи ж тому, що самі вони не були досить здатними і наполегливими. Таке виховання виглядає як проблема несвободи дитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей.

Подібно цьому регулюючі виховання, зверхцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку властивих дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а іноді і спотворюючи його хід.

Мета і мотив батьківського виховання дитини -- це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.

Виховання -- справа відповідальна і копітка, яка вимагає від нас великих психічних, фізичних і матеріальних затрат. Хто, як не батьки, повинні виховувати своїх дітей національно свідомими, вчити любити свою батьківщину, бути добрими та людяними, поважати старших. Батькам треба зробити все необхідне для того, щоб їх діти виросли високоосвіченими, стали гордістю та надією держави, відповідальними громадянами своєї країни.

Держава багато уваги приділяє умовам виховання дітей у родинах. За роки незалежності було прийнято чимало законів, які стосувалися питань виховання в сім'ях. Так, 15 листопада 2001 року був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Отже, законодавчу базу попередження насильства в сім'ї в Україні було створено -- залишилось тільки впровадити її у життя.

Не перший рік діють закони України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», який надає хоч і крихітні, але все ж родинам додаткові матеріальні можливості для виховання, та багато інших законів.

Рік тому був впроваджений в життя новий сімейний кодекс, згідно якому біли помітно змінені деякі права та обов’язки батьків, в тому числі й в напрямку виховання та піклування дітей.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой