Анти суржик.
Найпоширеніші суржикові форми та їх правильні мовні відповідники

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Факультет: правознавства та міжнародних відносин

Спеціальність: правознавство

Реферат

Анти суржик. Найпоширеніші

суржикові форми та їх

правильні мовні відповідники

Група: ПЗ-12

Студента І курсу

Легкобита Івана

Вікторовича

Київ 2006 р.

План

1. Вступ.

2. «Суржикізація» сучасних видань для дітей.

3. Хвороба, що перетворює людей на пітекантропів, калік і рабів.

4. Словник русизмів у сучасній українській мові.

5. Висновок

1. Мова — це спосіб само ідентифікації в історичному просторі, мета соціальна площина, що відображає стан генетичної інформації в людині й на рівні нації (соціальний філогенез). Феномен мови у третьому тисячолітті вийшов за межі суто лінгвістичних знань. Вона виконує націє-творчу функцію: соціалізація людини відбувається в атмосфері (аурі) національної мови. З цієї причини у визначенні нації більшість дослідників подають мовний компонент, а в ієрархії атрибутів нації мова посідає домінантне місце — поряд із національною самосвідомістю, елементом і виявом якої є ставлення до мови.

В Україні за останні роки мовне питання з царини філологічної, лінгвістичної перейшло в площини політики, соціології, філософії. Але проблема полягає не в тому, що нині ми потребуємо нових методик і технологій для дослідження мови в контексті мислення, свідомості, нейрофізіології мозку тощо. В нашій державі мова — спосіб маніпулювання: тепер за «мовним питанням» можна сховати питання політичне, фінансове, економічне… У мову почали грати. Це забаганка для тих, хто не компетентний у розв’язанні мовної проблеми.

Сьогодні в українському мовознавстві ще немає таких галузей, як нейролінгвістика, психолінгвістика, етнопсихолінгвістика, філософія мови тощо на рівні наукових шкіл. Тут європейці випередили нас щонайменше на 50 років. Нині дедалі більше науковців прагнуть кваліфіковано займатися соціолінгвістикою. І в цьому не було б нічого поганого, якби не той факт, що в соціолінгвістику приходять «фахівці», які абсолютно не володіють базовими знаннями ані про мову, ані про соціум, ані про соціолінгвістику. Єдине, що вони можуть, — писати претензійні статті. І все — заради підкріплення фактажем цинізму деяких політичних сил.

Такі дослідники у своїх працях за серпанком соціолінгвістики прагнуть приховати елементи далеко не філологічні, не мовні, а політичні. Мова в їхніх руках — гумовий м’яч, який можна штовхати та підкидати. Але, що найголовніше, зазвичай сам м’яч наприкінці таких досліджень може десь загубитись, а рефреном стає незадоволеність державною політикою щодо російськомовного населення, яке мовляв усі «звинувачують в інтелектуальній неспроможності» у зв’язку із «незнанням великої української мови». Такі мовознавці стверджують, що «українське питання», «асиміляція української мови», «каліцтво української мови», «лінгвоцид» — політичні профанації, бо насправді за радянських часів українська мова не мала жодних політичних заборон.

2. Одним з найважливіших чинників утвердження особистості та її когнітивної діяльності є мова. Формування мовної свідомості людини, яке відбувається під час нагромадження пізнавального досвіду шляхом освіти й самоосвіти, зумовлює її становлення як суб'єкта суспільних відносин. Явище білінгвізму та пов’язані з ним мовленнєві помилки, зокрема суржикові покручі, негативно впливають на становлення особистості.

Підвалини мовного розвитку малюка формує мати. Згодом зразком наслідування для дитини стає мовлення вчителя. Та, на жаль, більшість сучасних матерів і вчителів зростали й виховувались в суржиковому середовищі, яке утворилося внаслідок взаємодії української та російської мов, а тому, спілкуючись з дитиною, послуговуються мовою, що рясніє помилками.

Суржик — специфічна форма побутування мови в Україні. Цей термін запозичений із сільськогосподарської лексики. У «Словнику української мови» слово суржик зафіксоване з двома значеннями: «1. Суміш зерна пшениці й жита, жита і ячменю, ячменю й вівса і под.; борошно з такої суміші. 2. (перен., розм.) Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова» [1; VIII, 854]. Тобто, семантичне ядро вказаного слова поєднує два елементи значення: змішування двох різних субстанцій і пониження якості продукту, утвореного внаслідок змішування.

О. Сербенська пише:

Сьогодні слово суржик почали вживати і в широкому розумінні - як назву здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного, як назву для мішанини залишків давнього, батьківського із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість… Скалічена мова отуплює людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову.

Суржик — невпорядкована, безсистемна мова, яка руйнує українську мовну систему. Російські елементи входили в українське мовлення під впливом певних політичних, історичних і соціокультурних обставин. З плином часу сформувався різновид українського мовлення, що містить значну кількість російських форм, слів і словосполучень, зовнішньо оформлених нібито за нормами української мови. Розпізнати такі суржикові покручі іноді спроможні лише філологи.

На нашу думку, найвищим мовним авторитетом для сучасної дитини повинна стати досконала книга. На жаль, сучасний книжковий ринок пропонує дітям літературу, яка дорога за ціною, проте дешева й низькопробна в сенсі мовному, оскільки відбиває всі стереотипи неправильного «дорослого» мовлення і формує мовну «несвідомість» української дитини, несмак у її стилі життя, моделях поведінки й спілкування, у світовідчутті. Нині можемо говорити про «суржикову картину світу» суржикомовного індивіда, певну структуровану модель внутрішнього духовного Я, яка зумовлює відповідну модель реального простору, що структурується за образом і подобою внутрішнього. Дуже прикро, що така картина світу виписана й популяризується в художній літературі, періодичних виданнях, теле- і радіопрограмах для дітей.

Про суржик писали Б. Антоненко-Давидович, Л. Біланюк, Т. Кознарський, М. Лесюк, В. Радчук, О. Руда, О. Сербенська, В. Труба, О. Федик, М. Феллер, М. Флаєр, О. Шарварко, О. Шумилов та ін. Та ні численні мовознавчі розвідки, ні газетні публікації, ні радіо- і телепрограми не зарадять у винищенні цього паразита. Українській мові необхідно забезпечити повне самовираження за допомогою преси, телевізійних і радіопрограм, видавничої та перекладної справи. Не обійдеться тут і без активної праці матерів, вчителів, викладачів, усіх свідомих українців.

Сучасні видання і перевидання для малечі рясніють помилками різного типу, найпоширенішими з-поміж яких є суржикові покручі, витворені, як і в мовленні дорослих, на різних мовних рівнях.

3. Суржик — це хвороба, що зачіпає не тільки «порушення мовної норми». Це проблема психічна, психологічна, гуманітарна… Спроба в такий спосіб «захистити себе від України (мови, мовлення, свідомості) перетворює людей на пітекантропів ХХІ століття, калік і рабів. Культурне невігластво — результат опору, природної редукції естетичних клітин людини.

Україна сьогодні перебуває «на лінії мовного фронту»: із заходу та центру йде циклон, з півдня насувається антициклон. Подивімося. Крим перетворився на «дачу» для представників зовсім іншої держави — Росії. Є кримці, які не знають ані кримськотатарської, ані української мов. Кримськотатарська — ось та мова, що потребує нагального державного захисту, як, скажімо, й гагаузька. А, даруйте, не російська. Одеський, Запорізький, Миколаївський, Херсонський регіони — це «московське болото з присмаком радянського духу».

Ліна Костенко свого часу сказала: «При всіх традиційних балачках про три братні народи, про спільне історичне коріння, — яке не братнє ставлення до цих двох народів, яке бажання викорчувати їхні мову й культуру з корінням! І кому ж, як не нам, українцям і білорусам, розуміти одне одного? І знати, що якщо знаки біди вертаються, то вони вертаються до всіх народів на цій пострадянській території… Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову».

Але цей «наркотичний сморід» паралізує й українців, які не здатні опанувати російську культуру, а натомість здатні втратити зв’язки з генетичним корінням. Ліна Костенко з цього приводу сказала: «…Значна частина самих українців, які, втративши свою національну ідентичність і не ставши органічно людьми російської культури, являють собою конгломерат нечіткої національної незалежності, що продукує найпримітивніший засіб спілкування — суржик. Це вже хронічна хвороба нації. Її не вилікуєш ні пігулками, ні грошовими преміями всеукраїнських конкурсів, ні бальзамом патетики про національні святині… Тут уже потрібна шокова терапія».

4. Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині ХVII столітті табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця ХХ століття. Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Отож у таких умовах українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилась на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього — мовних покручів, які витворилися на базі цих двох великих мов, тобто російських слів, вимовлених на український лад, або українських слів, оформлених по-російськи.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців — це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це і є літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє українською мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам’ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок — українсько-російський покруч.

Звичайно, процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу — закономірний процес; значна частина з однієї мови засвоюється, підпорядковується нормам і стає повноправною лексикою іншої мови. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що більше десяти відсотків слів нашої мови є іншомовними запозиченнями.

Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову, перетворює її на мішанину власних слів і варваризмів — іншомовних слів чи виразів, які не мають права громадянства в літературній національній мові і побутують лише в деяких специфічних соціальних різновидах.

Таких слів, що ввійшли до нашої мови непроханими гостями, є багато. Ми настільки звиклися з ними, що часто й не помічаємо, як вони зриваються з уст. Правда, людина, яка стежить за своїм мовленням, за його культурою і чистотою, вживає русизмів менше, рідко хто не вживає зовсім, але більшість мовців, на жаль, не задумується над своїм мовленням, не прислухається до себе, внаслідок чого і виходить макаронічна мова.

Ми хотіли б запропонувати громадськості - учителям, учням, викладачам, студентам та й усім, хто не байдужий до нашої солов'їної мови, своєрідний словник русизмів (російських варваризмів), своєрідний словник мутантів, тобто тих слів, які не слід уживати, словник ненормованих лексем і словосполучень.

Ми звикли заглядати в нормативні словники — орфографічний, орфоепічний, тлумачний, перекладний, енциклопедичний і т. ін., — щоб знайти правильне слово, дізнатися, як воно пишеться, вимовляється, що означає. У пропонованому ж словнику ми знайдемо, навпаки, неправильне слово чи словосполучення, тобто вираз, який не слід уживати. Поряд із русизмом у правій колонці подаємо правильне українське унормоване слово, яке необхідно запам’ятати і тримати в своєму лексиконі.

У запропонованому словнику зафіксовано, звичайно, не всі русизми, які трапляються в нашій мові. Людина, яка уважно ставиться до свого мовлення, цікавиться мовою, зможе щоденно поповнювати цей словничок. Однак поповнювати не для того, щоб їх запам’ятати і вживати, а щоб їх вилучити із свого лексикону.

У словнику наводяться русизми-варваризми різних рівнів: лексичні (ад, бабочка, бутилка, брезгувати, видворити, внушити); фонетичні (карніз, блєф, магазин); морфологічні (бабушка, замітити, гардеробщиця, украшати, доломаний); граматичні (не дай Бог, перепись, подпись, мама — у звертанні, вечером, по місцям); кальки типу міроприємство тощо.

Поряд з окремими лексемами у словнику наводяться й деякі сталі та вільні словосполучення, що побутують в українському мовленні як не унормовані вирази (а іменно, битком набито, в кінці кінців, так сказать і под.).

Словник зрозуміла річ, не може подати всі імена, оформлені на російський лад, які однаково вживаються як у називному відмінку, так і в кличному, тобто в звертанні: Вася, Ваня, Міша, Діма, Маша, Саша, Даша, Льоша, Бодя, Свєта, Нюся і т. ін. Подаємо лише деякі імена для зразка. Українською мовою імена в кличному відмінку слід уживати так: Васильку, Іванку, Михайлику, Дмитрику, Богданку, Світланко, Тетянко.

Не варто оминати й цуратися і більш здрібнілих, пестливих форм як власних імен, так і загальних назв: Тетяночко, Андрійчику, Богданчику, Любонько, Ганнусю, Анничко, Оленочко, матусю, матусечко, мамуню, ненько, неню, дідусю, доню, донечко, синку, синочку, дівонько, дівчинонько, панночко (у звертанні до незнайомої дівчини), сестричко. Уживаючи такі форми, ми сприятимемо збереженню нашої української національної мовної ментальності, нашої напрочуд витонченої культури людських відносин, сприятимемо вияву нашої ніжної, людинолюбної, української душі.

Не слід уживати в звертаннях і форми типу Василь Миколайович, Олена Петрівна, оскільки в кличному відмінку вони повинні звучати Василю Миколайовичу, Олено Петрівно. Найкраще, звичайно, було б уживати наші питомі, традиційні українські звертання: пане Василю, пані Олено (якщо людина близько знайома), пане Гуцуляк, пані Василенко (офіційне звертання), пане директоре, професоре, вчителю або просто до незнайомої людини — прошу пана, прошу пані.

Слід уживати, що під впливом російської мови, у якій кличний відмінок утратив свої специфічні форми, ігноруються вони і в українській мові, що є згубним порушенням граматичних норм української мови.

5. Отже, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотному напрямкові. Зразків можна навести надзвичайно багато: від скандально-соковитої (на першому році головування в парламенті) мови Івана Степановича Плюща, що за пару років зробилася цілком нормативною, до віддрукованих на звичайній машинці оголошень на парканах на кшталт: «Обьява. Проводимо благоустрій дачних участків по западному стілью, або на замовлення». І не варто квапити з цих невідомих авторові «благоустроїтелів» з Боярки. Якщо їхній бізнес піде пристойно (сподіваємося, що з успіхом економічних реформ так воно й станеться), то за два-три роки вони друкуватимуть вже значно респектабельніші оголошення на доброму папері й доброю мовою.

Суржик -- це не тільки мова. Це й сфальсифікована історія, переповнена штампами, це буйне цвітіння національного кічу, це свічка каштана, це дівчина у вінку, це тисячі метрів полотна, витрачених на зображення «Київських схилів» і пейзажі «Мальовничої України»… Поетику суржику вони втілили, може, не задумуючись про це, в зображальній мові, яка за своєю структурою дуже нагадує лінгвістичний суржик, бо і перший, і другий складаються із суміші російських та українських елементів. Цей матеріал безмежний, творчо не осмислений і комічна його краса є гарантією щирості намірів художників.

Кровозмісне дитя нівроку. Виживає й існує собі. Хоча вже вийшло з дитячого віку; йдеться про дитинні, несформовані форми мови й мислення, які приречені на довічне животіння в цьому віковому й розумовому статусі, бо природний саморозвиток не для нього. Застиглий гібрид органічний в етномовній структурі України, а частотність лінгвософських, культурологічних рецепцій цієї присутності цілком очевидна з огляду на приреченість держави на українсько-російську двомовність.

Використана література.

1. Антисуржик/ За ред. О. Сербенської. — Л., 1994.

2. Томан І. «Мистецтво говорити.» — К., 1996.

3. Культура української мови. Довідник/ За ред. В. Русанівського. — К., 1990.

4. Погрібний А. «Розмови про наболіле, або Якби ми вчились, так як треба…» — К., 2000.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой