Валютний ринок: суть та основи функціонування. Об’єкти та суб’єкти валютного ринку.
Комерційні банки: поняття, призначення і классифікація

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА

І АРХІТЕКТУРИ

Інститут економіки, менеджменту і права в будівництві

Кафедра економічна теорія та фінанси

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Гроші та кредит»

Тема:

Валютний ринок: суть та основи функціонування. Об'єкти та суб'єкти валютного ринку. Комерційні банки: поняття, призначення і классифікація

Виконала: Щербіна В.В.

студентка групи ЗМО 43 «в»

Перевірив: доц. Сухіна О.О.

Макіївка, 2011 р

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ВАЛЮТНИЙ РИНОК: СУТЬ ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ. ОБ'ЄКИТ ТА СУБ'ЄКТИ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

1. Сутність валютного ринку, його види, функції та учасники

2. Механізм формування валютного курсу

3. Інфраструктура українського валютного ринку та поточні тенденції його функціонування

4. Проблеми розвитку валютного ринку в Україні, шляхи їх вирішення

РОЗДІЛ 2. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Природа і сутність комерційних банків

2. Організаційні та правові основи банківської діяльності

3. Роль і місце банківської системи в економіці

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

ЗАДАЧА

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

валютний ринок комерційний банк

РОЗДІЛ 1. ВАЛЮТНИЙ РИНОК: СУТЬ ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ. ОБ'ЄКИТ ТА СУБ'ЄКТИ ВАЛЮТНОГО РИНКУ.

1. Сутність валютного ринку, його види, функції та учасники

Для ведення міжнародної торгівлі в умовах існування різних валют людство створило механізм взаємних розрахунків між громадянами і фірмами різних країн. Звичайно його називають валютним ринком.

Валютний ринок — система економічних відносин, повязаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти та інших валютних цінностей. З інституційної точки зору валютний ринок є безліччю крупних комерційних банків та інших фінансових установ, пов’язаних один з іншим мережею комунікаційних засобів зв’язку, за допомогою яких йде торгівля валютами.

Можна виділити декілька видів валютних ринків.

Біржовий валютний ринок. Цей ринок функціонує за встановленими правилами. Валютні біржі виконують посередницькі функції як торгові майданчики. Проте біржа не може сама виступати як партнер по здійснюваних операціях.

Міжбанківський валютний ринок. Валютні операції уповноважених комерційних банків в зовнішньому біржовому обороті здійснюються без посередників між банками на основі договірних валютних курсів. Поведінка учасників цього сектора валютного ринку визначається їх взаємною домовленістю, а умови операцій є комерційною таємницею.

Ринок наявних валютних операцій. Існує декілька причин популярності ринку наявних валют. Прибуток (або збиток) на цьому ринку швидко реалізуються. Оборот на ринку наявної валюти стрімко зростає завдяки поєднанню властивої йому прибутковості і зниженого кредитного ризику. Ринок наявної валюти характеризується високою ліквідністю (можливістю легко купити або продати даний цінний папір або актив.

Основними учасниками ринку наявної валюти є комерційні і інвестиційні банки, за якими слідують страхові компанії і корпоративні клієнти. Міжбанківський ринок, на якому більшість операцій — міжнародні, відображає глобальний характер валютної конкуренції і досконалість телекомунікаційних систем. Разом з тим, корпоративні клієнти вважають за краще здійснювати валютні операції усередині країни або торгувати через іноземні банки, що працюють в тій же годинній зоні. Не дивлячись на збільшену активність страхових компаній і корпоративних клієнтів, основною торговою силою на валютному ринку залишаються банки. Торгівля на ринку наявної валюти завжди виглядає більш прибутковою, оскільки попит на наявну валюту існує у всьому світі.

Ринок термінових операцій. Одним з найбільших валютних ринків виступає ринок спот, або ринок негайного постачання валюти (протягом 2-х робочих днів).

Економічні агенти також можуть скористатися послугами термінового (форвардного) валютного ринку. Якщо учаснику валютного ринку потрібно буде купити іноземну валюту через певний період часу, він може укласти так званий терміновий контракт на покупку цієї валюти. До термінових валютних контрактів відносяться форвардні контракти, ф’ючерсні контракти (стандартизовані контракти на продаж або обмін, які вимагають постачання продукції, облігацій, валюти, за певною ціною, в певну майбутню дату) і валютні опціони (контракт, що дає своєму володарю право, не породжує зобов’язання, купити або продати деякий актив або цінний папір за певною ціною протягом фіксованого періоду часу).

Як форвардний, так і ф’ючерсний контракт є угодою між двома сторонами про обмін фіксованої кількості валюти на певну дату в майбутньому по наперед обумовленому (терміновому) валютному курсу. Обидва контракти обов’язкові до виконання. Відмінність між ними полягає в тому, що форвардний контракт полягає поза біржею, а ф’ючерсний контракт отримується і продається тільки на валютній біржі з дотриманням певних правил за допомогою відкритої пропозиції ціни валюти голосом.

Валютний опціон — це контракт, який надає право (але не зобов’язання) одному з учасників операції купити або продати певну кількість іноземної валюти за фіксованою ціною протягом деякого періоду часу. Покупець опціону виплачує премію його продавцю замість його зобов’язання реалізувати вищезгадане право.

Головною причиною появи даного сегменту валютного ринку було прагнення банків і їх клієнтів використовувати можливості страхування валютних операцій і здійснення прибуткових спекулятивних операцій. До послуг форвардного ринку в основному вдаються або експортери, чекаючи отримання валютної виручки, або імпортери, що мають намір здійснити платіж за імпорт. Учасники ф’ючерсного ринку — банки і небанківські організації, прагнучі одержати дохід в результаті зміни курсів валют.

Валютні ринки є невід'ємною частиною грошово-кредитної політики будь-якої держави, про що свідчать їх функції. До головних функцій валютних ринків можна віднести:

— забезпечення виконання міжнародних розрахунків;

— забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб'єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу.

Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);

— страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб'єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах);

— отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);

— визначення валютних курсів — діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;

— диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав (суб'єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);

— регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).

Головними учасниками валютного ринку є наступні групи суб'єктів:

1. Державні установи, основне місце серед яких займають:

— центральні банки — управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

— казначейства окремих країн.

— юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:

— компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта, а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

— компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mhey Market Funds, Internatinal Crpratins), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

— приватні особи, які здійснюють неторгові операції (туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти).

2. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків. Це комерційні банки, які проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

3. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж:

— валютні біржі - здійснюють обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

— валютні брокерські фірми — зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Таким чином, без валютних ринків міжнародна економічна діяльність на сьогоднішній день не можлива, про що свідчать обсяги цього ринку і виконувані їм функції.

2. Механізм формування валютного курсу

Головним елементом валютної системи і валютного ринку є курс валюти. Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн, тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Як і на будь-якому ринку ціни на валютному ринку залежать від співвідношень попиту і пропозиції на ту або іншу валюту. Величини ж попиту і пропозиції на валютному ринку залежать перш за все від об'ємів взаємної торгівлі між тими або іншими країнами. Чим вище за ціну і витрачання виробництва усередині країни в порівнянні із закордонними, тим більше зростає імпорт в порівнянні з експортом. Тому високий рівень цін усередині країни і низький рівень цін за її межами зазвичай означає високі ціни на іноземну валюту. Цей чинник отримав назву «паритету купівельної спроможності» валютних курсів.

На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижчий. Дана тенденція зазвичай просліджується в середньо — і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Підвищення процентних ставок по депозитах і (або) прибутковості коштовних паперів в якій-небудь валюті викличе зростання попиту на цю валюту і приведе до її дорожчання. Відносно вищі процентні ставки і прибутковість коштовних паперів в даній країні приведуть, по-перше, до припливу в цю країну іноземного капіталу і відповідно — до збільшення пропозиції іноземної валюти, її здешевлення і дорожчання національної валюти.

Найсильніший вплив на формування валютного курсу роблять центральні банки. Якщо центральний банк певної держави абсолютно не втручається у валютообмінні операції шляхом покупки і продажу іноземної валюти на міжнародному валютному ринку, то внутрішня валюта знаходиться в змозі «вільного плавання». Даний курс дозволяє підтримувати конкурентоспроможність і швидко адаптується до зовнішніх імпульсів і шоків, а найголовніше — уряд країни звільняється від функції визначення відповідного курсу. Не дивлячись на ці переваги, режим вільно плаваючого змінного курсу не позбавлений недоліків:

— якщо валютний ринок характеризується незначною ємкістю, то при даному режимі декілька крупних операцій можуть підірвати існуючий стан;

— даний режим може забезпечити ефективність валютної політики при регулюванні з боку держави, а також прийнятті валютно-фінансових і фіскальних заходів;

— слід визнати незацікавленість для іноземних інвесторів і торгівельних партнерів умов невизначеності при даному режимі;

— існує загроза урядового маніпулювання («брудне плавання»), що підриває довіру суб'єктів ринку;

— якщо країна має наявність крупних спекулятивних потоків капіталу, то визначення змінних курсів в значній мірі обмежує валютно-фінансову незалежність.

Проте, на практиці режим вільно плаваючих валютних курсів зустрічається украй рідко. Більшість країн мають режим фіксованого курсу, який має наступні переваги:

— кількісна визначеність (сприяє торгівлі і стимулюванню потоку капіталу);

— підсилює підвищену довіру до валютної фінансової політики;

— забороні інфляції. Висока довіра до валютно-фінансової політики пом’якшує інфляційні чекання на ринку праці і фінансових ринках.

Однак, країна не здатна протистояти певним економічним шокам в результаті втрати експортних ринків і недостатності валютних резервів для підтримки курсу, що фіксується. Як правило, ці явища супроводяться різким зниженням внутрішніх цін, які зумовлюють спад виробництва і зростання армії безробітних.

3. Інфраструктура українського валютного ринку та поточні тенденції його функціонування

Інфраструктура валютного ринку України перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що отримали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму (правові норми та інститути) і валютних відносин (щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти). У системі валютного ринку України можна виділити міжбанківський валютний ринок (МБВР) та готівковий валютний ринок (рис. 1).

Рис. 1 Структура валютного ринку України за 2001−2006 рр.

З 2000 до 2007 року на українському міжбанківському валютному ринку пропозиція валюти постійно перевищувала попит, що пов’язано зі значним зростанням експорту українських товарів, значним позитивним сальдо платіжного балансу України за поточними операціями, а також обов’язковим продажем 50% валютних надходжень на валютному ринку, що і забезпечило стабільну пропозицію валюти на ринку. У розрізі сегментів валютного ринку питома вага міжбанківського ринку в 2003 р. дорівнювала 95,3%, а в 2007 р. — 81%; та готівкового — 4,7% і 19% відповідно, що свідчить про збільшення операцій на готівковому валютному ринку.

Та з початком фінансової кризи 2008 року зросла недовіра населення до банків і почався відтік валюти з банків, в результаті чого зріс обсяг готівкового валютного ринку та зменшився — МБВР. Структура міжбанківського валютного ринку з початку 2003 р. по квітень 2007 р. відзначається найбільшою кількістю здійснених операцій в доларах США в межах від 70% до 92%, разом з цим, частка операцій з російськими рублями становить близько 9%.

При дослідженні структури міжбанківського валютного ринку в розрізі валют за 2003−2006 рр. спостерігається взаємозв'язок між операціями в доларах США та євро, тобто при зменшенні операцій у доларах США відповідна збільшується кількість операцій в євро, і навпаки (рис. 2).

Рис. 2 Структура міжбанківського валютного ринку України в розрізі валют за проведеними операціями.

Щодо структури готівкового валютного ринку за видами валют, тут, як і на міжбанківському ринку, домінуючою валютою виступає долар США, його частка перебуває в межах 74−88% всіх операцій на ринку. Всі операції, що здійснюються на готівковому ринку, залежать лише від попиту та пропозиції на певну валюту, і між ними немає жодного зв’язку (рис. 3).

Рис. 3 Структура готівкового валютного ринку України в розрізі валют за проведеними операціями.

Підсумовуючи, слід зазначити, що на міжбанківському та готівковому валютних ринках протягом 2001−2007 років панували стабільність курсу національної валюти та поступове зростання обсягу ринку, за значної урегульованості проведення самих операцій.

Характеристика інфраструктури валютного ринку була б неповною, якщо не розглянути наймолодший сегмент валютного ринку — ринок банківських металів-Він розпочав свою діяльність як організований ринок у 1998 р. з відповідної постанови НБУ «Положення про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», яка встановила правила діяльності банків з банківськими металами. Результати роботи «золотого ринку» за цей період експерти оцінюють двояко: з одного боку, воно бачать оптимістичний варіант розвитку ринку, який передбачає збільшення обсягів продажу, з іншого, — виникнення тенденці їдо збільшення кількості банків, які бажають працювати з банківськими металами. Це свідчить про чималий потенціал розвитку даного ринку і можливості отримувати вигоду від операцій на ньому як для банків, так і для клієнтів.

Що стосується поточних тенденцій за вересень 2009 року, то офіційний курс гривні до:

— долара США знизився на 2. 10 коп. (-0. 26%) і 30. 09. 2009 становив 801. 00 грн. за 100 дол. США;

-- євро знизився на 17. 83 коп. (-1. 55%) і 30. 09. 2009 становив 1165. 37 грн. за 100 євро;

— російського рубля знизився на 0. 13 коп. (-5. 18%) і 30. 09. 2009 становив 2. 6618 грн. за 10 російських рублів.

Обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та продаж у доларовому еквіваленті) становив 13 333.0 млн. дол. США. Інтервенції НБУ на валютному ринку України (сальдо) становили мінус 1234.7 млн. дол. США (у доларовому еквіваленті).

Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних валют за гривню у доларовому еквіваленті) становив — 3193.3 млн дол. США, у т. ч. :

— обсяг валюти, купленої банками у населення — 1313.8 млн. дол. США

— обсяг валюти, проданої населенню — 1879.5 млн. дол. США.

Таким чином, у серпні 2009 року реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) гривні знизився відносно грудня 2008 року на 0,1%. При цьому номінальний ефективний обмінний курс гривні зменшився на 3,1% через її девальвацію відносно валют країн — основних торговельних партнерів України.

Проте перевищення вітчизняною інфляцією її рівнів в цих країнах на 3,0 в. п. призвело до більш помірного зменшення РЕОК гривні.

Отже, валютний ринок — один із найважливіших сегментів фінансового ринку, і ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан і розвиток економіки. Сучасний вітчизняний валютний ринок формується під впливом валютної політики держави, яка регулює валютні курси та надає можливість учасникам валютних відносин здійснювати валютні операції й отримувати прибутки, а також створює умови для страхування від валютних ризиків.

4. Проблеми розвитку валютного ринку в Україні, шляхи їх вирішення

Україна має вирішувати в галузі валютних відносин ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

— забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

— залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

— створення державного валютного фонду й ринку валюти.

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Розглянемо кожну з проблем детальніше.

Нинішня ситуація на валютному ринку характеризується нестійкою рівновагою, що виявляється в постійних коливаннях курсу долара (рис. 4). Це коливання обумовлене тим, що рівень золотовалютних резервів Центрального банку залишається недостатнім для згладжування різких стрибків курсу долара. Покупка валюти Центральним банком на ринку йде не тільки на поповнення резервів, але і на обслуговування зовнішньої заборгованості. Чим більше потрібний засобів для обслуговування зовнішнього боргу, тим менше можливостей у Центрального банку проводити політику згладжування коливань курсу долара.

До того ж, слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку.

Рис. 4 Курс долара у 2008−2009 рр., грн. за 100 дол. США

Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:

Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того, щоб викликати довіру до системи.

Проблема відпливу капіталу з країни є також слабкою стороною національної валютної системи, бо зачіпає усі її елементи. Дана проблема зараз багато в чому визначає подальший розвиток нашої економіки. Маючи ряд загальних рис із зарубіжними аналогами, український феномен втечі капіталу відрізняється великою своєрідністю як по мотивах відтоку, так і по каналах вивозу ресурсів і макроекономічних наслідках. Ця своєрідність витікає із специфіки первинного накопичення капіталу шляхом тіньового перерозподілу доходів і витягання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів, прагнення господарюючих суб'єктів стабілізувати (або нарощувати) рівень доходів в обстановці спаду виробництва і в тяжких умовах ведення бізнесу (важкий податковий тягар, криміналізація економіки і низький рівень гарантій безпеки бізнесу, недосконалість ринкової інституційної і правової бази і т.д.)

В процесі проведення в Україні економічних реформ становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер і внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відставало від темпів, якими здійснювалася їх лібералізація. Слідством цього стало те, що капітал з країни вивозиться не стільки порушуючи закон, скільки в обхід діючих і нормативно-правових норм, тобто в легальних і легалізованих формах, які здавалися допустимими із-за пропусків в законодавстві.

«Втеча» капіталу має ряд негативних наслідків для економіки країни:

1. Скорочується пропозиція валюти і зменшується в цілому грошова маса (грошовий агрегат М2). Гривна поступає на валютний ринок, конвертується і вивозиться, або взагалі не надходить до країни, якщо в результаті цінових маніпуляцій ховається валютна виручка або здійснюється нелегальний вивіз економічних активів. Скорочується об'єм пропозиції валюти, що продається на Українській міжбанківській валютній біржі, валютне поле різко звужується і курс гривни стає нестійким.

2. Скорочуються валютні резерви, що побічно б'є по курсу гривни. Якщо хоч би частина капіталу, що «втік», залишилася в країні, валютні резерви могли б бути в 3−4 рази більше, ніж в даний час.

3. Скорочуються інвестиційні ресурси, і створюється штучний попит на зарубіжні кредити.

4. Зменшується база оподаткування. При державному регулюванні вивозу капіталу операції реєструються, а тому сплачуються податки.

5. У країну не інвестується прибуток, одержаний від капіталу, що «втік» за кордон.

6. Знижується стійкість фінансового ринку, виникає асиметрія між його сегментами.

Для стримування витоку капіталу з економіки необхідно розробити стратегічну програму і тактику дій, зробити «втечу» капіталу економічно невигідною. Перш за все, необхідно забезпечити соціально-економічну і політичну стабільність в Україні і захист прав власності. Необхідний правовий режим гарантій для страхування комерційних і політичних ризиків, непередбачених дій держави.

Цілі, для досягнення яких потрібно вводити обмеження потоків капіталу:

— Утримання внутрішніх заощаджень;

— Збереження внутрішньої бази оподаткування;

— Встановлення правильної послідовності кроків по досягненню економічної лібералізації;

— Зниження коливання обмінного курсу і зменшення частоти і сили спекулятивних актів.

Лібералізація ринку, зокрема валютного, повинна проводитися в умовах досягнутої макроекономічної стабільності, міцного валютно-фінансового положення країни, здорової і ефективно функціонуючої банківської системи. Реформи, що в цьому випадку проводяться, досягають своїх цілей, стають стимулом для розвитку зовнішньоекономічної діяльності і інтеграції національної економіки в систему світового господарства.

РОЗДІЛ 2. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Природа і сутність комерційних банків

Банки — невід'ємна частина сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов’язана з потребами відтворення. Будучи в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв’язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банки — це атрибут не окремо взятого регіону, або будь-якої однієї країни, сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів: це планетарне явище, що володіє фінансовою міццю, значним грошовим капіталом. Враховуючи важливу роль банків у розвитку економіки, виконання ними великої кількості операції, навіть простий перелік яких може дати уявлення про їх багатосторонньої діяльності, більш кращою представляється їх характеристика як підприємства. Даний підхід уже прийнятий у світовій практиці. Досить широке визнання одержало поняття «банківська промисловість», що підкреслює продуктивний характер банківської діяльності. Отже, банк можна розглядати як особливий вид підприємств, але в кредитно -банківській сфері.

Банківський процес, перш за все — підприємницький процес, бо підприємництво як процес створення нового, володіє цінністю, передбачає прийняття на себе фінансової, моральної та соціальної відповідальності та отримання в результаті грошового доходу і особистого задоволення досягнутим. Обидві ці складові притаманні і банківської справи. Якщо власне процес підприємництва складається з чотирьох чітко виражених стадій: пошук нової ідеї та її оцінка, складання бізнес- плану, пошук необхідних ресурсів та управління створеним підприємством, то вони властиві і підприємництва в банківській справі, як системоутворюючі чинники визначення цього підприємства як основної ланки національної економіки і самостійного господарюючого суб'єкта — кооперація, заснована на внутрішньому поділі праці, а також реалізація функції індивідуального відтворення і відокремлення кругообігу ресурсів. Отже, визначення підприємства як економічної одиниці, що використовує чинники процесу виробництва для виготовлення продукції з метою її продажу, яка прагне до максимізації прибутку, самостійно приймає рішення, повністю застосовано до банку. Банк можна вважати особливим видом підприємства, що виробляє фінансово- кредитні послуги, платіжні засоби для готівкового та безготівкового оборотів, послуги з комунікації грошей і платежів, а також різні види трасформаціонной діяльності.

Необхідно звернути увагу на двоїстість природи комерційного банку, яка визначається виходячи з фундаментальних законів діалектики. Двоїстість ця полягає в тому, що, з одного боку, банк — фінансовий посередник, що акумулює грошові ресурси і пропонує їх у позички, а з іншого — підприємство, здатне створити платіжні засоби. У цій подвійності - вся природа комерційного банку як учасника відтворювального процесу. Аналіз даного процесу, здійснюваний Шумпетером, показав, що «банкір є не стільки — і не в першу чергу — посередником у торгівлі товаром, скільки виробником цього товару «

2. Організаційні та правові основи банківської діяльності

Банк, як будь-яке інше підприємство, має певний апарат управління, структура якого обумовлена характером банківської діяльності. Оскільки банк є підприємством, то побудова апарату його управління містить деякі спільні риси, характерні для всіх підприємств, зайнятих виробництвом окремого продукту. У банку, як і у будь-якого іншого підприємства, є свої дирекції, керівні та виконавчі підрозділи, бухгалтерія, кадрова служба і пр. Існує безліч типів банків. Однак незалежно від виконуваних ними операцій, правової форми організації та діяльності кожен банк виробляє свій специфічний продукт, маючи обов’язковий для всіх їх набір певних блоків управління: рада банку, правління, загальні питання управління, комерційна діяльність, фінанси, автоматизація, адміністрація. До ради банку, як правило, входять його засновники. Їх число може бути найрізноманітнішим: від одного — двох до кількох десятків.

У чистому вигляді є і приватні банки, де засновниками виступають окремі приватні особи. Переважною формою власності на банки у світовій практиці є акціонерна форма, коли як засновниками, так і акціонерами є юридичні та фізичні особи різних форм власності. Рада банку затверджує річний звіт банку, організовує щорічні збори засновників і пайовиків, приймає або може брати участь у вирішенні стратегічних питань банківської діяльності. Правління (рада директорів) банку відповідає за загальне керівництво банком, затверджує стратегічні напрями діяльності. До його складу входять вищі керівники (менеджери) банку: голова (президент, керуючий), його заступники, керівники найважливіших підрозділів. Правління складається із співробітників, найманих власниками банку для організації роботи. У нього можуть входити (або очолювати його) також особи, які володіють повністю або частково даними кредитною установою.

У блок загальних питань управління входить організація планування, прогнозування діяльності банку, підготовка методології, служби безпеки і юридична. Призначення даного блоку полягає в тому, щоб сприяти цілеспрямованому розвитку, виконання поставлених завдань, регулювати доходи і витрати, забезпечувати ресурсами виконання вимог за основними напрямками діяльності (якості активів, достатності капіталу, ліквідності та ін.)Комерційна діяльність охоплює організацію різних банківських послуг (кредитування, інвестування, валютні, трастові, інші активні операції). Сюди входить все, що пов’язано з обслуговуванням клієнтів на комерційних (платних) засадах. Це центральна ланка, де заробляються банківські доходи. Сюди входять кредитне і операційне управління, управління операціями з цінними паперами, валютними операціями і інВ якості самостійного ланки апарату управління може виступати управління з валютних операцій. Статистика свідчить про те, що у складі далеко не всіх російських комерційних банків є валютний відділ. Це пов’язано з тим, що 43% всіх російських комерційних банків на 1 січня 1999 р. мали право на здійснення операцій в іноземній валюті. Фінансовий блок покликаний забезпечити облік внутрішньобанківських витрат, облік власної діяльності банку як комерційного підприємства.

У нього входять: бухгалтерія, відділ внутрішньобанківських розрахунків та кореспондентських відносин, каса. У деяких випадках до даного блоку відносять і відділ інкасації у тих банків, які мають дозвіл на збір готівки.

Блок автоматизації також є обов’язковим елементом структури комерційного банку. Грошові потоки (кредитування, розрахунки та інші операції), які проходять через сучасний банк, неможливо обробити вручну, потрібен комплекс технічних засобів, електронних машин. Даний блок відноситься до технічних, займаються електронною обробкою даних. До складу адміністративного блоку входить, насамперед, відділ кадрів (управління персоналом) банку, який забезпечує набір співробітників, відбір кандидатів, охочих працювати в банку на певних посадах, підвищення кваліфікації працівників кредитної установи, прийом, просування по службі і звільнення персоналу.

У нього включені також секретаріат, канцелярія, а також господарські підрозділи, що обслуговують будівлі банку, його господарські та соціальні потреби, та інУ структурі сучасних комерційних банків, крім управлінь та відділів, функціонують також ревізійна комісія і різні комітети, у тому числі кредитний. Зрозуміло, дана схема не може бути загальним еталоном, однак вона дає уявлення про те, як може бути організований банк з позиції його структури. Сучасні уявлення про сутність банку, характер його діяльності та ролі в економіці багато в чому визначають зміст і структуру банківського законодавства — сукупності законодавчих актів та окремих нормативно- правових уявлень, взаємодіючих між собою і регламентують суспільні відносини у сфері банківської діяльності.

Слід розрізняти банківське законодавство і джерела банківського права, систему його форм, в яких містяться норми, що регулюють відносини, що виникають у процесі побудови, функціонування та розвитку банківської системи, та інших органів державної влади. Нормативна база сприяє стабільності функціонування банківської системи, реалізації захисту інтересів вкладників, а також інтересів самих організацій, їх учасників та акціонерів.

3. Роль і місце банківської системи в економіці

Поняття «банківська система «- одне з ключових у вивченні як банківської справи, так і економічної науки в цілому, оскільки комерційні банки функціонують в ринковій економіці не ізольовано, а у взаємозв'язку і взаємозалежності один з одним. Перша взаємозв'язок виявляється в здійсненні міжбанківських розрахунків, коли банк за дорученням клієнтів здійснює платежі та розрахунки; банки кореспонденти, розрахунки через які здійснюються на підставі укладених між ними договорів; банки, уповноважені на ведення певного виду рахунків та здійснення платежів; клірингові центри — небанківські кредитні організації, які проводять розрахункові операції. Друга полягає в запозиченнях на ринку міжбанківських кредитів.

В обох випадках невиконані зобов’язання одним з банків призводять до труднощів функціонування пов’язаних з ним прямо і опосередковано інших банків, тобто до виникнення так званого «ефекту доміно».

Таким чином, в сучасних умовах банки являють собою не просто випадковий набір фінансово- кредитних інститутів, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів з відносинами і зв’язками, що утворюють єдине ціле. Основними властивостями банківської системи, як і всіх систем в цілому, є: ієрархічність побудови; наявність відносин і зв’язків, системоутворюючих, що забезпечують властивість цілісності; впорядкованість її елементів, відносин і зв’язків; взаємодія з середовищем, в процесі проявляє і створює свої властивості; наявність процесів управління

У світовій банківській практиці прийнято розрізняти одно-, двох — і трирівневі банківські системи. Однорівневі існують в країнах з командно- адміністративною економікою, де банківська справа підпадає під державну монополію і вся банківська система представлена центральним банком. Найпоширенішим типом банківської системи є дворівнева система, до складу якої прийнято включати центральний банк, комерційні банки і спеціальні небанківські кредитно- фінансові установи.

З висшесказаного можна зробити наступні висновки:1) Банки покликані акумулювати грошові кошти, виконувати функції касирів господарюючих суб'єктів, здійснювати кредитування реальних запитів економіки.2) Банки — невід'ємна частина сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов’язана з потребами відтворення.3) Банки — це атрибут не окремо взятого регіону або який-небудь однієї країни, сфера їх діяльності не має ні географічних, ні національних кордонів: це планетарне явище, що володіє фінансовою міццю, значним грошовим капіталом.4) Банк можна розглядати як особливий вид підприємств, але в кредитно -банківській сфері.5) Комерційні банки мають подвійну природу. Вона полягає в тому, що, з одного боку, банк — фінансовий посередник, що акумулює грошові ресурси і пропонує їх у позички, а з іншого — підприємство, здатне створювати грошові кошти.6) Банк, як будь-яке інше підприємство, має певний апарат управління, структура якого обумовлена характером банківської діяльності.

7) У банку є свої дирекція, керівні та виконавчі підрозділи, бухгалтерія, кадрова служба і пр.8) Кожен банк складається з певних блоків управління: рада банку, правління, загальні питання управління, комерційна діяльність, фінанси, автоматизація, адміністрація.9) «Банківська система «- одне з ключових у вивченні банківської справи, так і економічної науки в цілому, оскільки комерційні банки функціонують в ринковій економіці не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним. 10) Основними властивостями банківської системи, як і всіх систем в цілому, є: ієрархічність побудови; наявність відносин і зв’язків, системоутворюючих, що забезпечують властивість цілісності; впорядкованість її елементів, відносин і зв’язків; взаємодія з середовищем, в процесі якого система проявляє і створює свої властивості; наявність процесів управління.

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Задача. Як і на скільки зміниться реальна вартість вкладів через рік, якщо вкласти 4 тис. грн. в комерційний банк при простій 9%-ній ставці. Індекс цін на цей рік склав 108%

Рішення:

Нарахування простих процентів розраховується по формулі:

Si = P*(1 + n * i),

де P — вкладені гроші,

i — процентна ставка,

n — тривалість позички,

Таким чином, нарощена сума Si = 4 * (1 + 1 * 0. 09) = 4. 36 тис. грн., а сума нарахованих процентів (і) дорівнює 4. 36 — 4 = 0. 36 тис. грн

Рівень інфляції, що змінюється пропорційно зміні індексу споживчих цін, складає 8%. Розрахуємо реальну ставку доходності:

(0. 09- 0. 08)/1. 08 = 0. 925 або 0. 9%

Якщо індекс цін кладає 108% у рік, то очікувана реальна ставка доходності - 0. 92% річних. Якщо ж індекс цінвиявиться вище 108%, то і реальна ставка буде менше 0. 92%. А реальна вартість вкладів складе 4 + (4*0. 0092)=4. 0368тис. грн

Відповідь: реальна вартість вкладів через рік складе 4. 0368тис. грн., порівняно з початковою вона зросла на 36 грн. 80 коп.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Банковская энциклопедия /Под ред. С. И. Лукаш, Л. А. Малютиной. Днепропетровск, 1994.

2. Геращенко В. В. О денежно-кредитной политике и ходе реструктуризации банковской системы // Деньги и кредит. 2000. № 6.

3. Деятельность коммерческих банков: Учебное пособие /Под ред. проф., д.э.н. А.

Львов А. Ю. Основы экономики и организации бизнеса. СПб., 1992.

4. Цыцерева А. Ю. Современные фирмы в развитой рыночной экономике: виды, формы, основные показатели деятельности // Вестник СПб. Сер. Экономика. 1992.

5. Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. Г. И. Кравцовой — Мн: БГЭУ, 2003.

6. Иванов В. М. Деньги и кредит: Курс лекций — 2-е изд., стереотип — К: МАУП, 2001.

7. Демківський А.В. Гроші та кредит. — К: Дакок, 2003.

8. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник — Тернопіль: Карт-бланш, 2005.

Деньги, кредит, банки: Учебник для вузов / Под ред. Е. Ф. Жукова — М: Юнити, 2002.

9. М. К. Бункина «Валютный рынок"М.: АО «ДИС», 2005.

10. «Деньги, кредит, банки» Под ред. д. э. н., профессора О. И. Лаврушина. М.: «Финансы и статистика», 2004 г.

11. Гроші та кредит / За ред. проф. М.І. Савлука й ін. — Карт-бланш, 2000. — 510 с.

Указ Президента України «Про реформу грошової системи України» від 16 листопада 1992 р.

12. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А.С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1997. — 208 с.

13. Козик В. В. й ін. Міжнародні економічні відносини. — К.: Знання-Перс, 2002. — 216.

14. http: //www. businesspress. ru

15. Мельников В. Н. Валютное регулирование и валютный контроль: новый взгляд на перспективы развития. // Деньги и кредит. — 2006. — № 12. с. 43−47

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой