Валютні операції банку (на прикладі діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль")

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Магістерська дипломна робота на тему:

Валютні операції банку (на прикладі діяльності ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»)

Анотація

Магістерська дипломна робота на тему «ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКУ (на прикладі діяльності ВАТ „Райффайзен Банк Аваль“)» складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел та 4 додатків.

Робота представлена на 135 сторінках, включає 13 рис., 7 табл., список використаних джерел з 77 найменувань та 4 додатків на 29 сторінках.

Об'єктом дипломного дослідження є - діяльність комерційного банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в галузі валютних операцій.

Предметом дипломного дослідження є - комплекс інструментів управління валютними операціями та ризиком валютної позиції в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Мета дипломного дослідження полягає у визначенні головних понять та суб'єктів валютного ринку і дослідження ролі та місця банків як на світовому, так і на національному валютному ринку, теоретичному обґрунтуванні важливості оптимізації управління валютними операціями та ризиком валютної позиції в банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», а також пошуку напрямків удосконалення інструментів управління валютним ризиком на основі використання нових валютних операцій — інструментарію валютних дериватівів (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та своп — угоди валютного хеджування).

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в доведенні доцільності освоєння нових позабалансових валютних операцій хеджування валютної позиції банка з використанням похідних цінних паперів (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та своп — контракти).

Рік розробки дипломної роботи — 2009.

Рік захисту дипломної роботи — 2009.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність валютних операцій банків

1.1 Основні види валютних операцій банків

1.2 Поняття та види валютного ринку

1.3 Валютний курс та методи управління валютними ризиками

Розділ 2. Регулювання валютних операцій на національному валютному ринку

2.1 Завдання та спрямованість валютного регулювання

2.2 Методи державного регулювання

2.3 Система регулювання валютних операцій на національному рівні

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку валютних операцій комерційних банків України

3.1 Структура валютних операцій комерційних банків на прикладі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

3.2 Проблеми здійснення окремих видів валютних операцій в сучасних умовах та перспективи їх розвитку

3.3 Шляхи вдосконалення здійснення валютних операцій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Розширення міжнародної торгівлі товарами та послугами перетворює кордони різних країн в умовні лінії на географічній карті. Однак валюта в більшості з них все ж залишається самостійною та невід'ємною складовою частиною економіки. В економічних системах, валюта яких вільно конвертується, рівень її обмінного курсу є вирішальним фактором успіху національних експортних галузей та рівня цін на товари та послуги, що імпортуються з інших країн.

Світовий валютний ринок — достатньо динамічний та чуттєвий ринок, що працює цілодобово, переміщуючись крізь усі часові пояси. Його прозорість забезпечується інформаційними та комунікаційними системами, пов’язаними один з одним та обслуговуючими весь світ. Обсяги торгівлі на цьому ринку можуть досягати понад 1000 млрд. дол. США в день і, безперечно, різні для окремих учасників ринку.

За умов сильних коливань валютних курсів учасники світового валютного ринку відчувають великі труднощі в управлінні ризиками, пов’язаними з цими коливаннями та пред’являють суттєві вимоги до страхування валютних та відсоткових ризиків.

Саме комерційні банки пропонують велику кількість інструментів хеджування, котрі здатні звести до мінімуму ризики та забезпечити сприятливі валютні курси.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що з одного боку, комерційні банки займають визначальну роль в системі міжнародних кредитно-фінансових відносин, як інструменту придбання і постачання валютних ресурсів, а з іншого — з розвитком міжнародних відносин стираються кордони між різними країнами, взаємовідносини між ними вже неможливо уявити без грошових розрахунків, які досягаються за рахунок використання міжнародних валютних систем.

Доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку валютних операцій в малих комерційних банках полягає в необхідності оптимізації вирішення дилеми між валютним ризиком та прибутковістю банку.

Об'єктом дипломного дослідження є - діяльність комерційного банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в галузі валютних операцій.

В якості суб'єкта дослідження виступають валютні операції, як складова частина усієї сукупності операцій, здійснюваних комерційними банками.

Предметом дипломного дослідження є - комплекс інструментів управління валютними операціями та ризиком валютної позиції в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Мета дипломного дослідження полягає у визначенні головних понять та суб'єктів валютного ринку і дослідження ролі та місця банків як на світовому, так і на національному валютному ринку, теоретичному обгрунтуванні важливості оптимізації управління валютними операціями та ризиком валютної позиції в банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», а також пошуку напрямків удосконалення інструментів управління валютним ризиком на основі використання нових валютних операцій — інструментарію валютних дериватівів (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та своп — угоди валютного хеджування).

Для досягнення поставленої мети проаналізовані та систематизовані матеріали, на основі яких в дипломній роботі вирішені наступні поставлені завдання:

1. В першому розділі визначені поняття, сутність, учасники світового валютного ринку, класифікація основних валютних операцій, принципи та методи валютного регулювання, системи міжнародних розрахунків та перспективи їх розвитку.

2. Друга частина роботи присвячена аналізу сучасного стану валютного ринку України, тенденції та динаміка розвитку обсягів торгівлі валютою вітчизняними комерційними банками, а також головні особливості проведення валютних операцій.

3. В третьому розділі визначені проблеми та перспективи розвитку валютних операцій комерційних банків в Україні на прикладі діяльності ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

При вирішенні проблем оптимального управління валютним ризиком в операціях комерційного банку використані результати досліджень, викладені в монографіях наступних авторів: — Азаренкова Г. М., Васюренко О. В., Герасимович А. М., Жуков Е. Ф., Коцовська Р. Н., Ричаківська В.І., Мороз А. М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г. С., Примостка Л. О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р. І.

Методами дипломного дослідження є - структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова розрахункових алгоритмів математичних моделей обробки статистичних даних в «електронних таблицях» EXCEL-2000.

Інформаційною базою дипломного дослідження були — звітні документи ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2006 — 2008 роки, статистичні матеріали НБУ, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в доведенні доцільності освоєння нових позабалансових валютних операцій хеджування валютної позиції банка з використанням похідних цінних паперів (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та своп — контракти).

Розділ 1. Сутність валютних операцій банків

1.1 Основні види валютних операцій банків

Валютні операції, що здійснюються на валютному ринку, у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці.

Валютні операції -- це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказом та пересиланням на територію країни та вивезенням, переказом i пересиланням за її межі валютних цінностей. [24, с. 163]

Як правило, виділяють:

поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання i надання фінансових кредитів на строк не більш як 180 днів, переказ відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

валютні операції, пов’язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання и отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні на світовому валютному ринку (близько 80 здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні 6іржі існують не у вcix країнах світу (наприклад, вони відсутні в англосаксонських країнах).

На макроекономічному piвні ключовим суб'єктом валютних операцій виступають центральні банки -- Банк Великої Британії, що є найстарішим в цьому клубі, Федеральна Резервна система США, Бундесбанк Німеччини, Національний банк Франції, Центральний банк Pocії, Національний банк України. Саме вони відповідають за валютні резерви, підтримують курси валют, стабільність грошового обігу [11, с. 53−54].

Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є операції «спот», «форвард i «своп», а на біржовому -- «ф'ючерс» та «опціон». Дещо особливою формою валютних операцій виступає «валютний арбітраж».

Валютна операція «спот» -- це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою).

Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки, які здійснюють такі валютні операції:

* напряму з клієнтами -- підприємствами приватного і державного секторів;

* на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

* через брокерів з банками i клієнтами;

* з центральними банками країн. [14, с. 127−129]

Існують «звичаї» спот-ринку, не зафіксовані в спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, однак їx беззастережно виконують yci учасники цього ринку.

До «звичаїв» спот-ринку належать:

* здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

* операції здійснюються в основному на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

* існування обов’язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операцій з купівлі-продажу валюти.

Хоча спот-операції належать до «швидких» валютних операцій, все-таки i вони підвладні валютному ризику. Це пов’язано насамперед з технічними особливостями клірингових розрахунків, що існують у більшості країн світу, а також з часовими різницями в роботі валютних ринків. Наприклад, валютні ринки США i Західної Європи розділені п’ятьма годинними поясами i тому платежі в доларах можуть направлятися на кілька годин пізніше від платежів у західноєвропейських валютах, все ж встигаючи до відведеного строку валютування по операції, що може призвести до можливості виникнення ризику збитків. Крім того, особливістю багатьох клірингових систем є те, що інформація про одержання платежу від контрагента стає відомою лише на наступний день після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди. Таки операції, як «форвард» i «своп», прийнято вважати строковими.

Строковими операціями є валютні операції, пов’язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, 1, 3, 6, 9 i 12 міс [16, с. 47].

Форвардні валютні операції -- це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар США відносно англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської єни), можливе оформлення угод на п’ять або більше років наперед.

Ринок форвардних операцій терміном до 6 мic., як правило, досить стабільний, а на довший термін -- нестійкий. При цьому окремі операції можуть викликати сильні коливання обмінних курсів.

Форвардний валютний курс i курс «спот» тісно пов’язані між собою. 3 теоретичноі точки зору форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг буває досить рідко.

Якщо форвардний курс більший за спот-курс, то в такому випадку кажуть, що валюта котирується з премією; а якщо навпаки, валюта котирується з дисконтом, тобто із знижкою [24, с. 16].

Премії i дисконти по валюті, як правило, розраховуються на базі року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладу валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання валюти в інші форми валютних операцій.

До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна віднести те, що вони надають більше можливостей для маневру. Тоді як операція «спот» має бути виконана або відкладена практично негайно, форвардні контракти залишають час для здійснення аналізу, контролю i проведення необхідного коригування.

Однак слід мати на увазі той факт, що при укладанні форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера. Тому під час укладання форвардної операції клієнт обов’язково повинен мати відповідні кошти -- залишок на рахунку чи кредитну лінію -- для покриття цього ризику.

Операція «своп» -- це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови «спот». При такій валютній операції продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її контркупівлею на строк (форвард), або навпаки. Ці операції створюють можливості одержувати додаткові економічні вигоди або пов’язані з валютними втратами.

Операції «своп», як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 мic., значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до п’яти років.

Операції «своп» здійснюються як між комерційними банками, так i між комерційними банками i центральним банком країни, а також безпосередньо між центральними банками країн. В останньому випадку вони являють собою угоди із взаємного кредитування в національних валютах відповідних країн. 3 1969 р. діє багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на основі використання операцій «своп». Ці двосторонні опеpaції здійснюються центральними банками країн в основному для здійснення ефективних валютних інтервенцій. Їх використовують як центральні, так i комерційні банки для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних розрахунків, задоволення потреб клієнтів у певній валюті, для тимчасового збільшення своїх валютних резервів тощо.

Так, якщо банк має запаси доларів, а йому тимчасово на шість місяців потрібні франки, то він може продати долари за франки з негайною оплатою i одночасно укласти договір про купівлю такої самої суми доларів через 6 міс. у свого партнера.

Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових валютних ринках такий: «спот» -- 67%, «форвард» -- 5%, «своп"--28%. (рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Діаграма розподілу угод з іноземною валютою на світовому валютному ринку

Ареною валютних операцій виступають також біржі, які здійснюють валютні обміни та визначають залежно від попиту та пропозиції ринкові ціни валют. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою міжбанківських операцій. Як учасники біржових тopгів можуть виступати i центральні банки, що провадять операції з підтримки національних валют.

До строкових валютних операцій, які здійснюються комерційними банками на валютних біржах та валютних відділах товарних та фондових бірж, належать також ф’ючерсні валютні операції і опціони.

Ф’ючерсні валютні операції - це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, кредитних та фінансових інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу. Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов’язань [11, с. 52].

Як видно, сутність ф’ючерсних валютних операцій дещо подібна до форвардних. Так, ф’ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з поставкою валюти на термін понад три дня з дня укладання контракту, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його підписання.

Однак при видимій зовнішній подібності існують такі суттєві відмінності ф’ючерсних валютних операцій від форвардних:

Якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф’ючерсні - переважно на біржовому, що призводить до визначення термінів і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної домовленості сторін, тоді як умови виконання ф’ючерсних контрактів прив’язані до певних дат роботи бірж, тобто стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;

Індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно із стандартизованими ф’ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею і призводять до більших витрат для клієнта порівняно з ф’ючерсними;

Доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить у переважній більшості випадків 500 тис. дол. США. Ф’ючерсні ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституціональних інвесторів;

Якщо форвардні валютні операції на 95% закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф’ючерсні операції, навпаки, на 95% закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, при якій не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники цієї операції одержують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що існує на момент здійснення зворотної (офсетної) угоди;

При формуванні форвардного валютного контракту набір валют практично не обмежений. Ф’ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором, як правило, резервних валют — долара США, німецької марки, французького франку, японської єни, англійського фунта стерлінгів тощо.

Валютний опціон — це договірне зобов’язання, що дає право для покупця і зобов’язання для продавця купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду [11, с. 75].

В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії.

При цьому виділяється:

Опціон пут — право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення або в розрахунку на її потенційне знецінення;

Опціон кол — право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

Крім того, розрізняють:

Європейські валютні опціони — опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

Американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціонів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони.

Отже, на відміну від ф’ючерсних контрактів валютні опціони покликані обмежити ризик, пов’язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціони як відносно новий інструмент світового валютного ринку сьогодні досить поширені на валютних ринках світу.

Особливою формою валютних операцій виступає валютний арбітраж, оскільки він як основна операція в роботі дилерів комерційних банків використовується і небанківськими учасниками валютного ринку.

Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях. Основний принцип валютного арбітражу — купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Іншими словами, валютний арбітраж — це операція, що поєднує купівлю та продаж валюти з відповідною контругодою для отримання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий), або протягом певного періоду (часовий валютний арбітраж).

Простий валютний арбітраж, це арбітраж, який здійснюється з двома валютами, складний — з трьома і більше валютами.

Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв'язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон’юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

1.2 Поняття та види валютного ринку

Одним з найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є світовий валютний ринок.

Валютний ринок — це:

підсистема валютних відносин у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах;

інституціональний механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів. [11, с. 114]

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних і організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах [3, с. 21].

На валютному ринку здійснюється широке коло валютних операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами.

Якщо сказати просто, то валютний ринок, це сфера, де відбувається купівля-продаж іноземної валюти на основі попиту і пропозиції [2, с. 47].

Сучасний валютний ринок становить собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю i продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Найсуттєвішим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору та дій власника валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, але i його спроможністю повною мірою реалізовувати саме цю функцію.

Свобода вибору суб'єктів ринку пов’язана з їхнім прагненням отримати для себе у процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.

Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку [5, с. 34].

По-перше, він завжди виступає як конкурентний ринок. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу отримання найбільшого прибутку.

По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у co6i елементи валютного ризику. Валютний ризик органічно пов’язаний із конкуренцією, з елементами невизначеності економічної кон’юнктури, зрештою, з обов’язковою присутністю суб'єктивного моменту у поведінці контрагентів, які не завжди можна прогнозувати.

Невід'ємним атрибутом валютного ринку є присутність функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок — це інституційно регульований ринок. Уся система міжнародних валютних організацій, союзів i угод, діючих на міждержавній i транснаціональній основі, а також система страхування від валютного ризику являють собою відповідні атрибути валютно-ринкової діяльності [16, с. 47].

З валютним ринком тісно пов’язаний інтербанківський ринок. Він є результатом взаємодії валютних рахунків комерційних банків. Ресурси цього ринку поділяються на комерційні і регуляційні. Перші з них належать комерційним банкам, інші - центральним емісійним банкам. На цьому ринку сконцентровано до 30% офіційних валютних ресурсів, за допомогою яких держава реалізує сприятливу для себе валютну політику.

Роль валютного ринку в економіці визначається його функціями:

обслуговування міжнародного обігу товарів, послуг і капіталу;

формування валютного курсу під впливом попиту і пропозиції;

надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку. [16, с. 47]

Основними інструментами валютного ринку є банківські акцепти, акредитиви, чеки, векселя і депозитні сертифікати.

За обсягом операцій валютні ринки переважають середньорічні обороти будь-яких інших фінансових і нефінансових ринків, складаючи, за оцінками різних центральних банків, від 200 до 250 трильйонів доларів США[25, с. 167]. Основними особливостями сучасних валютних ринків є їх посилююча інтернаціоналізація, безперервність проведення операцій протягом доби, збільшення кількості і обсягів спекулятивних і арбітражних операцій, використання інформаційних технологій.

В залежності від обсягу, характеру валютних операцій та кількості застосованих валют, валютні ринки поділяються на глобальні, регіональні і внутрішні.

Глобальні валютні ринки зосередженні у світових фінансових центрах (Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, Парижі).

На регіональних валютних ринках здійснюються операції з певним колом конвертованих валют.

Внутрішній валютний ринок — ринок однієї держави, під яким розуміють всю сукупність операцій, що здійснюються банками, які розташовані на території цієї країни, щодо валютного обслуговування своїх клієнтів, в числі яких можуть бути компанії, приватні особи, банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій, а також власних валютних операцій.

По відношенню до валютних обмежень розрізняють «вільні» і «невільні» валютні ринки, а за видами застосування валютних курсів — з одним і двома режимами валютного курсу.

Найбільші валютні центри розташовані у країнах, де валютні обмеження зведені до мінімуму. Такими центрами є валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Toкio, Гонконзі, Сингапурі та інших містах. На цих ринках обсяги валютних операцій можуть становити 100 млрд. доларів i більше у день [2, с. 47].

Зростання інтенсивності міжбанківської торгівлі підвищує також ліквідність ринків. На теперішній час банки можуть забезпечити підприємствам та інвесторам швидку конвертацію валют, що вільно обертаються на ринку.

На рис. 1.2 показані обсяги денної торгівлі на різних банківських площадках у 2005 році., при цьому сукупний обсяг валюти розрахований в доларах США.

Рис. 1.2. Гістограма розподілу обсягів продажу валют в різних кутках світу [4, с. 143]

Отже, специфічними рисами сучасного міжнародного валютного ринку є:

* посилення інтернаціоналізації, пов’язане з поглибленням господарських зв’язків, підвищенням рівня концентрації виробництва та фінансового капіталу, створенням спільних банків тощо;

* високий динамізм здійснення валютних операцій;

* наявність уніфікованих, а в більшості випадків стандартизованих методів організації торгівлі та укладення валютних контрактів;

* підвищення в структурі обороту частки спекулятивних угод i відповідно зниження частки комерційних (клієнтських) валютних операцій;

* високий piвень технічної оснащеності фінансових установ;

* використання спеціальних телеграфних агентств (Рейтер, Блумберг), системи міжнародних розрахунків СВІФТ i створення електронної системи «Рейтер-дилінг»;

* широке застосування міжнародних розрахункових одиниць;

* інтенсивний розвиток ринку євровалют;

* лібералізація національних валютних законодавств i зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо.

Сучасне технічне оснащення валютного ринку — його широка комп’ютеризація, насичення новітніми засобами електронного зв’язку, з одного боку, суттєво прискорює оборот валютних pecypciв i міжнародних платіжних документів, міграцію капіталу, з іншого — забезпечує органічне поєднання територіальних структур i функціональних центрів світового ринку в єдину глобальну цілісну систему.

1.3 Валютний курс та методи управління валютними ризиками

Необхідність валютного курсу визначається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним платіжним засобом. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій вони повинні бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні розрахункові одиниці (ЕКЮ, СДР та інші). правильне визначення валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах екномічних суб'єктів різних країн. Через концепцію курсу національної валюти центральний банк впливає на стан платіжного балансу країни, а також використовує його як інструментарій монетарної політики.

Валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу; або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс відображає взаємодію середовищ національної та світової економіки. Він використовується при купівлі та продажу валюти у зв’язку з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженні в країну або вивозі за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.

Функції валютного курсу.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу:

По-перше, за його допомогою долається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення світової грошової системи.

По-друге, на основі валютних курсів здійснюється порівняння вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення — продуктивності праці, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни з світовими цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс — це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних зв’язків.

В економічній теорії розглядається два основних види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву «валютний коридор». Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого (повзучого з прив’язкою до фіксованого) курсу (англійською — crawling ред).

Різноманітні варіанти валютних курсів можна представлені у таблиці 1. 1

На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу — це офіційний, ринковий, біржовий тощо.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-вудської угоди було введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют. Однак, вільно «плавають» тільки провідні валюти? долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу: прив’язка його до кошика валют; прив’язка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

Таблиця 1. 1

Моделі валютних курсів

Види валютних курсів

Метод фіксації курсу

1. Фіксовані курси.

система, що припускає наявність офіційних валютних паритетів.

1.1. Запровадження фіксованого курсу за класичною схемою

офіційні курси, що базуються на золотому паритеті (можливі за умов золотого стандарту).

1.2. Договірні фіксовані курси.

курси, що базуються на договірній основі

1.3. Установлення коригованого фіксованого курсу (adjustable ред).

фіксація курсів по відношенню до стійких валют чи міжнародних валют на рівні, що фактично склався на валютному ринку. Фіксація, що передбачає регулярний перегляд або межі можливих відхилень.

1.4. Премінно-фіксований

курс, який змінюється за деякою визначеною наперед схемою, наприклад, з урахуванням очікуваної зміни індексу інфляції. Потребує втручання держави.

2. Плаваючі курси.

система, при якій у валют немає офіційних паритетів.

2.1. Проголошення вільно плаваючого курсу

курси, які самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції

2.2. Установлення керованого плаваючого курсу (managed float).

курси валют, які прив’язані безпосередньо чи через «валютні корзини» до провідних валют. Вони коректуються валютними інтервенціями центральних банків з метою уникнути тимчасових різких коливань.

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних валютних відносин. Величина валютного курсу та режим його функціонування впливає практично на всю систему макро та мікроекономічних показників країни, на її конкурентні позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

Розділ 2. Регулювання валютних операцій на національному валютному ринку

2.1 Завдання та спрямованість валютного регулювання

Здійснення валютних операцій як на світовому, так і на національному валютному ринку потребує валютного регулювання. Під валютним регулюванням слід розуміти одну з форм державного регулювання міжнародних економічних відносин, спрямовану на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансі, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів в руках держави.

Основними суб'єктами валютного ринку є комерційні банки. У банках відкривають і утримують валютні рахунки інші учасники ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламентується внутрішнім законодавством, яке визначає права та обов’язки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який є об'єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулювання в кожній країні формується своя структура валютного ринку.

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

Валютне регулювання здійснюється на національному і міждержавному рівні.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

1. організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

2. регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3. організація внутрішнього валютного ринку;

4. регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5. регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

6. встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

7. забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. [16, с. 87−88]

Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання — ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.

Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю «, який набув чинності у лютому 1993 р. і діє й нині. Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території Україні, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно- фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з Декретом субєкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти також мають право бути власниками валютних цінностей, що розміщені за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України

Загальне керівництво валютною політикою здійснюють Президент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, розподіляють повноваження і функції з управління валютною сферою всередині країни.

Головною виконуючою установою валютного регулювання є Національний банк України, який:

— здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України

— складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави

— контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України

— визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам

— видає в межах, передбачених цим Декретом, обовязкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України

— нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики

— видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування

— установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях

— забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків

Валютний контроль — це здійснення уповноваженими органами необхідних дій, спрямованих на дотримання фізичними та юридичними особами встановленого законодавством порядку переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України.

Контроль за правомірністю діяльності уповноважених банків здійснює Національний банк України. Він стежить за виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенії інших державних органів. Крім НБУ, в межах своєї компетенції, органами валютного контролю є:

— Державна податкова інспекція України, яка здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України

— Міністерство звязку контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України

— Державний митний комітет України здійснює контроль за додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України

Законодавство про валютний контроль за зовнішньоекономічною діяльністю підприємств діє лише в країнах СНД. У нашій державі поняття валютного контролю вперше з’явилося в 1993 р. з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15−93 (далі - Декрет про систему валютного регулювання). Більш детально поняття валютного контролю було визначено у Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР (далі - Закон про порядок розрахунків).

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів та зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, підлягають валютному контролю.

І так сьогодні валютне регулювання є засобом реалізації валютної політики, яка являє собою сукупність заходів у сфері валютних відносин відповідно до стратегічних цілей держави. В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу.

2.2 Методи державного регулювання

У системі державного регулювання економічного життя кожної країни виділяють сукупність заходів, які проводяться центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин, з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави. Ця політика здійснюється переважно у двох формах: дисконтній та девізній.

Дисконтна політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу впливом на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу із країн, де цей рівень набагато нижчий. Такий приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, а отже, сприяє підвищенню її курсу.

Політика кредитної рестрикції («дорогих грошей») використовується, як правило, в умовах стрімкого промислового буму та зростання господарської активності. Її мета — перешкодити процесу активного використання кредиту господарськими суб'єктами та загальмувати промисловий бум, який часто призводить до перевиробництва товарів.

Політика кредитної експансії («дешевих грошей»), навпаки, спрямована на стимулювання кредитних операцій у розрахунку на те, що більш сприятливі умови кредитування спонукатимуть до господарської активності, зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу через купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послабления валютних обмежень [11, с. 177].

У сучасних умовах девізна валютна політика часто приймає форму валютної інтервенції - прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

Девізна валютна політика має тимчасовий і обмежений вплив на рівень валютного курсу, якщо відсутні корінні порушення платіжного балансу. За наявності таких порушень активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження валютних резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на заниженому рівні, використовуючи валютний демпінг — знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові [16, с. 132].

Валютний демпінг використовується для експорту товарів через застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни, яка експортує товари та послуги.

Валютний демпінг безпосередньо впливає на торговельно-економічні відносини відповідних країн. Так, занижений валютний курс підвищує конкурентоспроможність фірм даної країни на світових ринках та сприяє розширенню експорту товарів та послуг, однак ці дії призводять до зростання внутрішніх цін, країна вивозить більше товарів і послуг на відповідну одиницю імпорту, що порушує еквівалентність міжнародного обміну на шкоду цій країні.

Штучно завищений валютний курс спричиняє зворотній економічний ефект, коли на відповідну одиницю вивезеного за кордон товару країна за рахунок імпорту отримує більшу кількість товарів і послуг, що також порушує еквівалентність міжнародного обміну, але вже на користь цій країні.

Іншими методами валютного регулювання є:

диверсифікація валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, i забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

девальвація, яка закріплює вже здійснене в у мовах інфляції фактичне знецінення національної валюти;

ревальвація — офіційне підвищення вартості валюти, що виражається у зростанні її золотого вмісту або в підвищенні її курсу по відношенню до інших валют;

інші адміністративні заходи.

Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини -- поточну та перспективну [16, с. 47].

Поточна валютна політика полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна -- в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах.

2.3 Система регулювання валютних операцій на національному рівні

Декрет про систему валютного регулювання визначає, що валютні операції - це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Функції у сфері валютного контролю в Україні здійснюють:

§ Національний банк України, який є головним органом валютного контролю;

§ уповноважені банки;

§ Державна податкова інспекція України;

§ Міністерство зв’язку України;

§ Державний митний комітет України.

Національний банк України контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Національним банком України 6 травня 1998 р. № 181 затверджено «Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій» (зі змінами та доповненнями від 24 вересня 1998 р. № 392), згідно з яким ліцензуванню підлягають тридцять банківських операцій. Положення регламентує порядок і умови видачі ліцензій на здійснення банківських операцій уповноваженими банками, а також порядок і умови, за яких Національний банк України може відмовити в наданні ліцензій.

Під ліцензуванням банківських операцій слід розуміти порядок видачі уповноваженим банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам Національного банку України, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Для отримання необхідної ліцензії на здійснення валютних операцій комерційний банк подає до Національного банку такі документи [6, ст. 127−128]:

1) клопотання банку про видачу ліцензії на здійснення банківських операцій (з переліком операцій, які банк бажає виконувати) за підписом Голови Правління банку;

2) бізнес-план банку на перші три роки його діяльності (на кожен рік окремо), який має містити:

* перелік операцій, які планує здійснювати банк;

* розрахунковий балансовий звіт і розрахунок звіту про прибутки та збитки комерційного банку на кінець кожного фінансового року за формами № 11 (місячна) і № 2-КБ (квартальна), затвердженими постановою Правління Національного банку України від 21 листопада 1997 р. № 338. Форми подаються за підписом голови правління та головного бухгалтера і засвідчуються печаткою банку;

* економічне обґрунтування прогнозних показників балансового звіту та розрахунку звіту про прибутки і збитки комерційного банку (опис основних клієнтів, спрямування та визначення джерел залучення коштів, фінансових результатів діяльності, формування резервів у розмірах, необхідних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок додержання економічних нормативів);

* дані про управлінську та організаційну структуру банку (підрозділи, їх підпорядкованість, порядок прийняття рішень, положення про Правління банку. Кредитну раду (комітет) банку та підрозділ внутрішнього аудиту банку);

3) відомості, що підтверджують високий професійний рівень керівників відповідних підрозділів, які повинні відповідати кваліфікаційним вимогам до працівників комерційних банків.

Інформація щодо професійних якостей керівних осіб банку має бути завірена регіональним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку;

4) відомості про забезпеченість банку необхідним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам Національного банку України;

5) відповідні внутрішні положення банку, що регламентують здійснення ним банківських операцій;

6) висновок регіонального управління Національного банку України про технічну готовність банку та його забезпеченість кваліфікованими кадрами для виконання відповідних операцій і обґрунтовані пропозиції щодо можливості видачі ліцензії на здійснення кожної операції.

Національний банк України видає комерційному банку ліцензію на здійснення операцій з іноземною валютою у разі додержання таких особливих вимог [6, ст. 129−132]:

1. Операція «Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів нерезидентів у грошовій одиниці України»:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой