Антикризова політика розвинених стран

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

Інститут хімічних технологій (м. Рубіжне)

Інженерно-економічний факультет

Кафедра економіки підприємства

Курсова робота

с дисципліни «Політична економіка»

На тему «Антикризова політика розвинених стран»

Виконала

студентка гр. ЄД-79

Селихова А. А.

Керівник

Мікуленко Л.І.

2009

Зміст

Введення

1 Антикризова державна політика в країнах з ринковою економікою

1.1 Поняття і єство антикризової державної політики

1.2 Основные напрями антикризової державної політики в розвинених країнах

1.3 Превентивні антикризові заходи

2 Програми подолання кризи в країнах світу

2.1 США: «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта

2.2 ФРН: Антикризова спрямованість реформ Л. Ерхарда

2.3 Україна: Програма подолання кризи

3 Механізм санації і банкротства в країнах з ринковою економікою

3.1 Державні органи по банкротству в країнах з розвиненою ринковою економікою

3.2 «Сильна» антикризова політика держави у сфері процедур неспроможності (банкротства) в розвинених країнах

Висновок

Бібліографія

Введення

Історія соціально-економічного розвитку країн світу, у тому числі найбільших, свідчить про те, що їм доводилося переживати глибокі спади виробництва, фінансові потрясіння, масове безробіття, гострі соціальні і політичні конфлікти.

Одні країни тяжко і з значними витратами долали труднощі, викликані, перш за все, кризою економіки, інші досить успішно справлялися з економічними і соціальними потрясіннями і в досить короткі терміни виводили свої економічні і соціальні системи з гострих кризисних станів.

Досягнення стійкого економічного зростання і забезпечення добробуту населення багато в чому визначається фінансово-економічним положенням підприємств різних галузей, тими можливостями розвитку, які вони мають в своєму розпорядженні в умовах господарювання.

Вибір теми самостійної роботи досвід, методи і форми виходу з надзвичайної, кризисної ситуації, знайдені правлячими колами цих країн, можуть бути вельми корисний для української економіки.

Вивченню проблем антикризової політики присвячено багато робіт родоначальників теорії управління кризисними процесами і сучасних дослідників. Дослідженню класифікації кризисних явищ і проблемам формування комплексних систем антикризової політики присвячені роботи Г. Б. Юна, А. Д. Чернявського, Е. А. Уткина, Н. Н. Тактарова, М.Л. Хараєва, Г. Ю. Шатського, Р. А. Шмакова та ін.

1. Антикризова державна політика в країнах з ринковою економікою

1. 1 Поняття і єство антикризової державної політики

Антикризова політика — це безперервний процес, невід'ємний елемент загальної системи управління підприємством, здійснюваного в умовах обмежень за часом і фінансам, який включає своєчасну діагностику кризисної ситуації, аналіз причин її виникнення, визначення системи заходів по функціонуванню державних підприємств в кризисних умовах, розробку плану виходу з неї.

Криза — це явище, в ході якого відбуваються зміни в розвитку системи, результатом чого може стати порушення розвитку або зміни усередині системи. Відповідно до даного визначення основними завданнями управління кризами є діагностика кризи, виявлення його причин і складання плану заходів щодо виведення державних підприємств з даного стану.

У наявних визначеннях антикризова політика трактується як система заходів по діагностиці кризи, аналізу його симптомів і причин, виробленню комплексу заходів по функціонуванню державних підприємств в кризисній ситуації і програми по виведенню організації з цього стану. Тим самим антикризова політика зводиться до управління підприємством, що знаходиться на межі банкрутства. При цьому відбувається підміна тези — антикризова політика стає результатом діяльності антикризових керівників, що знижує смислову цінність даного поняття, оскільки далеко не всі кризи, що виникають на підприємстві, можуть привести його до неспроможності.

Антикризова політика має свої специфічні завдання не лише у фазі кризи, але і у фазі зростання, і у фазі зрілості. Це складова процесу управління, в рамках якої здійснюється діагностика кризисної ситуації, проводиться її аналіз і дослідження причин її виникнення, визначається система заходів по функціонуванню державних підприємств в умовах, що створилися, і виробляється програма виходу з кризи.

Різноманітність криз породжує різноманітність процесів антикризової політики. Проте будь-яке антикризова політика має бути системним, володіти властивостями гнучкості і адаптивності, бути налаштованою на диверсифікацію управління, посилення інтеграційних процесів. Антикризова політика також характеризується мобільністю і динамічністю у використанні ресурсів, застосуванням програмно-цільового підходу в розробці і ухваленні управлінських рішень, підвищеною чутливістю до чинника часу і пильною увагою до оцінки варіантів поведінки на кожному етапі.

Державне антикризове регулювання є базою для прийняття антикризових програм в організаціях і його головними завданнями на сучасному етапі є:

— вдосконалення законодавства про банкротство (розширення використання різних інструментів фінансового ринку, уточнення процедур банкротства, зокрема, фінансового оздоровлення, зміна підходів до підготовки кризисних керівників);

— розробка програм підтримки для різних типів неефективно працюючих організацій, вживання специфічних заходів регіонального антикризового регулювання і контролю (забезпечення мультиплікаційного ефекту за рахунок допомоги ключовим виробництвам.

1. 2 Основные напрями антикризової державної політики в розвинених країнах

Історія соціально-економічного розвитку багато, у тому числі найбільших, країн світу свідчить про те, що їм доводилося переживати глибокі спади виробництва, фінансові потрясіння, масове безробіття, гострі соціальні і політичні конфлікти.

Одні країни насилу і значними витратами долали труднощі, викликані, перш за все, кризою економіки, інші досить успішно справлялися з економічними і соціальними потрясіннями і в досить короткі терміни виводили свої економічні і соціальні системи з гострих кризисних станів.

Положення економіки Росії в 90-і роки XX ст нерідко порівнюють з положенням економіки США 30-х років (Велика депресія) і економіки післявоєнних 40-х років XX ст Німеччині і Японії.

У США антикризова державна політика виявляється у вдосконаленні законодавства в області зайнятості, збільшенні робочих місць, особливо для молоді, розробці регіональних структурних програм і ін. Так, в параграфі 310 гл. 58 Зведення законів США вказується, що ефективні заходи уряду повинні включати спеціально розроблені програми по зниженню високого рівня безробіття, по зменшенню структурного безробіття в окремих регіонах і серед окремих груп працівників; приділяти належну увагу збільшенню ролі експорту і поліпшенню міжнародної конкурентоспроможності сільського господарства, промисловості і автомобілебудування.

У США законодавчо закріплена (параграф 311 того ж Зведення законів) антициклічна політика по питаннях зайнятості. В рамках її проведення передбачаються прискорене фінансування державою будівельних робіт, збільшення зайнятості в держсекторі, збільшення розмірів і тривалості страхових виплат по безробіттю, професійне навчання в власному і державному секторах як міра загального оздоровлення економіки і як доповнення до страхування по безробіттю. Ця політика включає також реалізацію програм забезпечення молоді робітниками місцями і програм розвитку, націлених на створення робочих місць в галузях, що мають важливе значення для штатів, населених пунктів (включаючи сільські райони) і для країни в цілому.

На думку Конгресу США, на молодь доводиться велика частка наявних в країні безробітних, і це в значній мірі сприяє зростанню злочинності, алкоголізму, наркоманії і тому подібне

При виробленні заходів і програм по забезпеченню роботою молоді американські законодавці пропонують уряду передбачити вирішення таких завдань, як розробка практичних методів поєднання роботи з професійним навчанням, стимулювання приватного підприємництва, практики здобування професійної освіти без відриву від виробництва.

Другим важливим напрямом вдосконалення антикризової державної політики в США є усестороння науково обґрунтована координація зусиль різних державних відомств по розробці і проведенню економічної політики. У цих цілях в 1984 р. створений Президентський радий з вдосконалення управління. Його найважливішим завданням є вироблення вирішення проблем, що встають перед держапаратом. У його діяльності виділяються наступні пріоритетні напрями:

— вдосконалення управління фінансовими ресурсами;

— раціоналізація управлінських інструментів і процедур;

— координація діяльності генеральних інспекторів;

— зусилля різних відомств по скороченню числа злочинів та ін.

Слід зазначити, що антикризова державна політика значно посилюється в періоди екстремального розвитку — від посилення державного контролю над галузями і державних підприємствами в період кризи до централізованого адміністрування в сферах виробництва і розподілу продукції.

Наприклад, в Японії в післявоєнні роки економічний механізм характеризувався прямим державним управлінням переважної більшості галузей і підприємств, системою фондового розподілу, жорсткого регулювання процесів звернення, ціноутворення, політики доходів.

Зусилля державної економічної політики Японії того періоду були направлені перш за все на створення умов для ринкової конкуренції. У 1947 р. були ухвалені закони про ліквідацію надлишкової концентрації економічної потужності, про реорганізацію фірм, про приватні підприємницькі організації. У подальші роки (1949−1950 рр.) продовжилася активна політика держави по демонополізації економіки, і лише після досягнення деяких стійких позитивних змін в цьому напрямі поетапно відміняється державне регулювання цін.

Хвиля різких змін в японському управлінні була пов’язана з прискореним освоєнням методів американського менеджменту в період після закінчення другої світової війни. Ініціатива у вивченні і впровадженні американських методів управління виходила як від японських державних органів, так і від американської адміністрації окупаційних військ. У 1950 р. Міністерство праці Японії узяло на озброєння американську систему «підготовки зразкових майстрів». Методи підготовки аудиторів-японців, що використалися далекосхідним штабом ВПС США, були запозичені японським Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості для організації курсу по «підготовці адміністрації», підвищенню кваліфікації керівників.

1. 3 Превентивні антикризові заходи

У ряді країн державні органи розробляють програми приватизації, і їх здійснення розглядається як превентивні антикризові заходи, направлені на запобігання або вихід з кризи окремих підприємств і навіть цілих галузей економіки. Мета такої приватизації - пошук нових, досконаліших структур підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності і ефективності.

Приватизація в кожній країні має свої особливості. Так, характерною рисою приватизації у Великобританії є поступовість, в Германії - обережність, в Італії - яскраво виражений прагматизм. У Чеській Республіці приватизація мала головну мету — зменшити долю держави у володінні власністю і довести питому вагу державної власності до 10−15%.

В цілому розвинені країни Заходу розглядають приватизацію як засіб створення змішаної економіки.

На думку західних економістів, змішані державних підприємств в даний час визнані найбільш конкурентоздатними, найбільш гнучкими, в той же час для більшості державних підприємств у всіх країнах характерна низька ефективність в результаті витрат на одиницю продукції. Як правило, державні державних підприємств розглядаються як інструмент економічної і соціальної політики, а не як комерційні державних підприємств.

Основною спонукальною стимул-реакцією приватизації є оздоровлення економіки підприємств за рахунок приватних інвестицій, у тому числі іноземного капіталу.

У країнах з розвиненою ринковою економікою приватизація приймає наступні форми:

продаж державних підприємств приватним інвесторам — фізичним і юридичним особам;

створення спільних підприємств з пайовою участю приватного капіталу;

продаж частині акцій підприємств, що є державною власністю.

Приватизація в цих країнах, як правило, здійснюється поетапно: спочатку підприємство піддається санації (оздоровленню), потім оцінюється експертом-оцінювачем і тільки потім продається приватному капіталу. Така послідовність дозволяє максимізувати виручку від приватизації державних підприємств.

У Чеській Республіці приватизація проходила в двох формах — мала приватизація і велика. Мала приватизація зачіпала державних підприємств сфери роздрібної торгівлі, побутового обслуговування, державних підприємств громадського харчування і інших подібних підприємств. Економічний і соціальний ефект — стабілізація положення на великих державних підприємствах, розсмоктування безробіття, збереження і навіть збільшення робочих місць.

Отже, в країнах з розвиненою ринковою економікою накопичений багатий досвід як запобігання, так і подолання кризисних ситуацій на макро- і мікрорівнях. Звичайно, історичні і соціально-економічні умови виникнення, розвитку різних типів криз в Росії і інших країнах по багатьом позиціям не збігаються. Але ця обставина не зменшує необхідності ретельного вивчення цього досвіду і вдумливого, творчого підходу до його вживання в процесі управління господарськими організаціями різного рівня.

Кризисні ситуації в економіці, неплатоспроможність і неспроможність суб'єктів підприємництва, наводять, перш за все, до втрати речових прав на майно, на яке може бути накладене стягнення, в першу чергу, права власності. Кризисний приватний бізнес продається без державної участі, державний — за участю державного власника.

Державно — монополістичне регулювання, державне втручання в економіку відбувається в кризисних ситуаціях (в т.ч., під час війни) або при здійсненні крупних державних робіт. Капіталістична приватна власність — основа національної економіки більшості зарубіжних країн.

В умовах економічного спаду або кризи уряду США і західноєвропейських країн намагаються змінити ситуацію шляхом посилення державного втручання в економіку, що природно, при водить до збільшення державних витрат і підвищення долі ВНП, що перерозподіляється через бюджет.

Збільшення урядових витрат на управління економікою супроводиться утворенням дефіциту бюджету і державного боргу. Ліберальна концепція монетаризму в США не передбачає прямого втручання держави в економіку, а передбачає лише широку державну підтримку приватного підприємництва і ринку.

2. Програми подолання кризи в країнах світу

2. 1 США: «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта

В кінці 20-х і початку 30-х років XX століття американська економіка знаходилася в якнайглибшій кризі. Нижча точка спаду економічного розвитку зареєстрована в 1933 р., коли ВНП зменшився в порівнянні з 1929 р. майже в 2 рази і склав 54% до кризового рівня. У країні налічувалося 17 млн. безробітних, закрилися понад 3 тис. банків. Фінансова криза повергнула в паніку фінансово-промислових магнатів США. «За п’ять років промислові і фінансові лідери Америки були скинуті з високих позицій впливу і влади в глибоку прірву». Жоден з представників монополістичного капіталу не міг запропонувати жодних заходів виходу з кризи.

На президентських виборах 1932 р. перемогу отримала Демократична партія на чолі з Ф. Д. Рузвельтом (1882−1945), що запропонував країні серію реформ, відомих як «новий курс».

Теоретичну основу «нового курсу» склали переконання англійського економіста Дж. М. Кейнса про необхідність державного регулювання капіталістичної економіки у поєднанні з розвитком ринкових стосунків.

Економічна ситуація в країні диктувала необхідність почати реформи з вирішення кредитно-фінансових проблем.

За ініціативою Ф. Рузвельта Конгресу був запропонований «надзвичайний закон про банки»:

Федеральна резервна система надавала позики банкам;

міністр фінансів отримував право запобігати масовому вилученню вкладів;

законом наказувало відкривати банки лише тоді, коли їх стан буде визнаний «здоровим»;

експорт золота заборонявся;

спеціальний указ наказував громадянам США обов’язкову здачу золотих запасів на суму понад 100 доларів;

одночасно вирішувався випуск нових банкнот, не забезпечених золотом;

услід за цим уряд Ф. Рузвельта наклав ембарго на золото, циркулююче між США і за кордоном.

Другим найважливішим банківським законом став закон про банківську діяльність, прийнятий 16 червня 1933 р., по якому розділялися депозитні і інвестиційні функції банків, була створена Федеральна корпорація страхування депозитів. На початок 1934 р. близько 80% всіх банків США застрахували свої депозити, враховуючи бажання більшості вкладників мати подібний захист.

Закон встановив, що депозити розміром до 10 тис. дол. підлягають страхуванню на 100%, від 10 до 50 тис. — на 75%, а понад 50 тис. дол. — на 50%. Суспільна довіра до банківської системи стала швидко відновлюватися.

У січні 1934 р. була проведена девальвація долара, яка понизила його золотий вміст на 41%.

Була почата карбівка срібної монети, в країні вводився біметалізм.

Девальвація долара, вилучення монетного золота з приватних рук, полегшення доступу до кредиту сприяли підвищенню цін і створили механізм інфляційного розвитку американської економіки, одночасно даючи тим самим в руки держави засобу для проведення реформ в інших галузях. Це те, що називають реструктуризацією економіки.

Позитивно вплинула на стабілізацію фінансово-кредитної системи США відміна «сухого закону». З відміною заборони спиртних напоїв вводився податок на їх продаж.

Особливе місце в системі реформ «нового курсу» займало установу Цивільного корпусу збереження ресурсів. За пропозицією Ф. Рузвельта Конгрес ухвалив закон про направляння безробітних міських хлопців на роботу в лісові райони. На думку президента, це давало можливість поліпшити природні ресурси країни, укріпити здоров’я молоді.

Важливим законом, сприяючим виходу з економічної кризи, став Закон про відновлення промисловості. Відповідно до нього підприємцям у кожній галузі промисловості пропонувалося добровільно об'єднатися і виробити «кодекси чесної конкуренції», які:

по-перше, встановлювали б розмір виробництва;

по-друге, визначали б рівень заробітної плати і тривалість робочого дня;

по-третє, розподіляли б ринки збуту між окремими конкурентами.

На час дії закону, обмежене двома роками, припинялося вживання положень антитрестового законодавства. Закон про відновлення промисловості торкнувся і трудових стосунків: він надав робочим право участі в колективних договорах і профспілках; у законі визначалися три основні умови праці: а) мінімальна заробітна плата у розмірі 12−15 дол. в тиждень; би) максимальна тривалість робочого дня — 8 ч; у) заборона дитячої праці. Закон діяв два роки і був скасований Верховним Судом США під приводом того, що перечив Конституції США, оскільки втручався в права приватних власників. Але за цей час удалося ліквідовувати повний хаос в промисловості і підняти індекс виробництва на 10%.

«Новий курс» охопив і сферу аграрних стосунків.

В цілях відновлення купівельної спроможності фермерів і підтримки цін на сільськогосподарські продукти уряд запропонував фермерам скорочувати посівні площі і поголів'я худоби, але при цьому гарантувало виплату відсотків з фермерської заборгованості на суму не понад 2 млрд. дол.

У аграрній політиці «новий курс» реалізовувався також в законі 1938 р., який ввів Концепцію «завжди нормальної житниці»:

Концепція пропонувала підтримку рівня цін здійснювати дорогою не знищення надлишків продукції, а збереження, виплачувавши фермерам аванс в рахунок ще не проданих сільгосппродуктів.

Одночасний уряд проводило політику демпінгу за кордоном при експорті пшениці, бавовни і ін. товарів, заохочуючи фермерів видачею ввізних премій.

В результаті вживання заходів, направлених на оздоровлення аграрного сектора, процес розорення ферм загальмувався, іпотечна заборгованість зменшилася, грошові доходи фермерів, включаючи державні преміальні платежі, виросли майже удвічі.

Пожвавлення, що почалося в американській економіці в 1933 р., супроводжуване активною фіскальною політикою адміністрації Рузвельта, сприяло різкій зміні структури федеральних витрат: вперше за всю американську історію в країні на рівні федерального уряду з’явився соціальний бюджет.

Прибуткові податки залишилися приблизно на тому ж рівні, а ось доля податків на прибуток корпорацій збільшилася в 1,5 разу, що, безумовно, відображало прагнення адміністрації Рузвельта покласти більший податковий тягар на крупний бізнес як дійсного винуватця Великої депресії, а не на пересічних американських громадян.

Методологія, стратегія і тактика реформ в рамках «нового курсу» продемонстрували особливу роль державного регулювання в системі капіталістичного господарства і показали, що гнучке і помірне регулювання економіки, соціальної і політичної сфер, особливо у важкі періоди розвитку країни, є життєво необхідним.

2. 2 ФРН: Антикризова спрямованість реформ Л. Ерхарда

Людвіга Ерхарда (1897−1977), ученого і політика, другого канцлера ФРН, заслужено називають «архітектором німецького дива».

Післявоєнний стан економіки Західної Німеччини був плачевним. Велика частина промисловості зруйнована, що збереглися державних підприємств тягнули жалюгідне існування. У 1946 р. промислове виробництво складало біля однієї третини від довоєнного 1939 р., роки на 30 назад було відкинуто сільське господарство.

Фінансовий стан країни характеризувався щонайповнішим розвалом. Кількість грошей, що знаходилися в обігу, у багато разів перевищувала готівкові товарні резерви. Дефіцит, картки, порожні полиці магазинів, загальна спекуляція. Інфляція досягла 600% по відношенню до довоєнного рівня. Дрібні і середні шари у результаті війни розорилися, виявилися дезорієнтованими і не упевненими в майбутньому. В результаті величезного руйнування міського господарства і міграції німців з східних областей Німеччини загострилася житлова криза. У цих умовах Л. Ерхардом були розроблені і проведені реформи, направлені на виведення країни з якнайглибшої економічної і соціальної кризи. Завдяки ним за короткий час (близько 10 років) сталося «німецьке диво», що перетворило Німеччину на процвітаючу державу, в провідну економічну країну світу.

Теоретичним фундаментом антикризових реформ з’явилася розроблена Л. Ерхардом концепція «соціального ринкового господарства». Це була не лише теорія, але і державна політика, що дозволила радикально змінити подобу країни.

По своїх теоретичних установках концепція «соціального ринкового господарства» була по суті творчим вживанням, з врахуванням конкретних німецьких національних і історичних умов, кейнсианскої теорії непрямого регулювання.

Ерхард виходив з ідеї сильної держави як «конституюючої», такої, що «управляє» і «регулюючої» сили, здатної формувати суспільство.

Держава активно втручалася в економічні процеси, але напрям, характер, способи втручання були чітко орієнтовані на формування ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва і захищеною законодавчою системою влади.

Держава підтримувала галузі, що зазнавали труднощі, особливо вугільну і електротехнічну промисловість, металургію. Інвесторам і підприємцям надавалися податкові пільги.

Ерхард широко використовував державні важелі, для того, щоб долати неполадки, не відхилятися від вибраного курсу. «За моїм твердим переконанням, — говорив Ерхард в мові перед членами Федерального об'єднання німецької промисловості, — в XX столітті, в сьогоднішніх соціальних умовах відповідальність за економіку… несе одну лише державу». Визначення рамок економічного порядку «знову-таки може бути завданням лише держави».

Істотну роль в успіху перетворень, що проводяться, і виходу ФРН з кризи зіграла зовнішня підтримка (економічна допомога за планом Маршалла, а також постачання палива, продовольства, насіння, добрив по інших каналах). У німецьку економіку передавалися американський транспорт і інше майно армії США. Із засобів Фонду європейської програми відновлення надавалися на пільгових умовах кредити.

Першим заходом, проведеним в липні 1948 р., була грошова реформа. Її мета — позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. Грошова реформа з’явилася важливою передумовою модернізації всього економічного механізму німецької економіки. Декретом були введені нові гроші - дойчмарки. Кожен житель отримував 40 марок. Половину заощаджень і готівки дозволялося поміняти в співвідношенні 1: 10, а друга половина була заморожена і обмінювалася по курсу 1: 20. Кінець кінцем розміри грошової маси (готівкових засобів і банківських депозитів) були скорочені більш ніж в 14 разів.

Услід за грошовою реформою послідувала реформа цін. Законом про принципи господарської структури і політику цін відпускалися на свободу ціни, відмінялися адміністративний розподіл ресурсів і багаточисельні нормативні документи, що регулювали до цього економічні стосунки.

Декілька пізніше були прийняті законодавчі акти про кредитну і податкову політику, про заходи проти довільного завищення цін, антимонопольні і антикартельні укази і ін. Періодично публікувалися каталоги так званих доречних цін, тобто що враховують стан купівельної спроможності більшості жителів ФРН.

Найважливішим елементом економічної політики Ерхарда було зміцнення ФРН на світовому ринку — удалося втричі збільшити експорт.

Вжили рішучі заходи по захисту внутрішнього ринку від зовнішніх конкурентів, пом’якшений податковий тягар, заборонялися набір нових службовців і підвищення ним окладів, проводився курс на жорстку економію державних витрат. Велика увага приділялася розвитку малого і середнього бізнесу. Вже в 1953 р. на державних предприятийх з числом співробітників до 500 чоловік працювало до 50,8% всіх зайнятих і вироблялася половина промислової продукції.

Державні органи проявляли турботу про створення системи ефективної зайнятості, що включає перепідготовку кадрів, розвиток суспільних робіт, збільшення числа робочих місць і скорочення безробіття.

На думку Ерхарда, соціальна політика держави має бути політикою для мільйонів. Вона покликана забезпечити, з одного боку, захист і підтримку слабких, а з іншою, — створення сприятливих умов для активного розвитку сильним, тобто особам, які через свої здібності і кваліфікацію можуть самостійно добитися успіхів в житті.

При цьому важлива солідарність «сильних» і «слабких», турбота всього суспільства про потерпілих невдачу в житті.

Позитивну роль в подоланні кризи у ФРН зіграло індикативне (договірне) планерування.

Це не «плани-прогнози», «плани-припущення», а дуже ефективний в умовах ФРН економічний, правовий і адміністративний механізм дії на всі сфери життєдіяльності країни.

Основу цього успіху забезпечували наступні чинники:

висока кваліфікація розробників планів, що використали весь арсенал економічної науки;

різноманітність методів і інструментарію при реалізації цих планів, відсутність якого-небудь догматизму і вузькості підходів;

твердість і послідовність професійного державного апарату, який, незрідка діючи в умовах крайньої політичної нестабільності, цілеспрямовано реалізовував прийняті програми;

вироблення широкої національної згоди відносно головних цілей соціально-економічного розвитку на найближчу і віддалену перспективи.

Антикризові реформи, розроблені і уміло проведені Л. Ерхардом, не мали б успіху без активної підтримки громадськості, без участі громадян в процесі прийняття і реалізації рішень по соціально-економічних питаннях, без широкої опори на розробки і рекомендації учених своєї країни.

Підсумовуючи і оцінюючи антикризову реформаторську діяльність Л. Ерхарда, слід особливо підкреслити правильний вибір соціально орієнтованої моделі розвитку.

2.3 Україна: Програма подолання кризи

Прояв кризових явищ в Україні восени 2008 р. спонукав до реалізації відповідних антикризових заходів і на українських теренах. В цілому уряд розробив та направив до Верховної ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Крім того, у Верховній Раді зареєстрована значна кількість законопроектів, розроблених представниками різних політичних блоків, представлених у ній.

Одним з найперших стратегічних нормативних актів, спрямованих на подолання кризи, було рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 20. 10. 2008 р., введене в дію Указом Президента від 24. 10. 2008 р. Враховуючи загрозливі тенденції у банківському секторі та реальному секторі економіки, зумовлені світовою фінансовою кризою, РНБОУ окреслила основні напрямки антикризової політики та визначила низку комплексних заходів, реалізація яких була покладена на уряд, НБУ, СБУ та Генеральну прокуратуру.

Зокрема, РНБОУ запропонувала уряду створити Стабілізаційний фонд та визначити основні напрями його наповнення та використання; передбачити бездефіцитність бюджету на 2009 рік, скорочення видатків на утримання державних органів управління щонайменше на 20%; тимчасово запровадити додаткові обмеження на імпорт; забезпечити протягом місяця повернення з Державного бюджету України платникам податку на додану вартість заявлених до відшкодування сум податку, що підтверджені перевірками та наявністю повернутої у 60-денний строк валютної виручки за експорт товарів і послуг, запровадження спрощеного механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам за умови надходження валютної виручки; вжити заходів щодо невідкладного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення тощо.

НБУ було запропоновано реалізувати низку заходів антикризового характеру в сфері банківського нагляду та грошово-кредитної політики, зокрема: збільшити з 1 квітня 2009 року нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій; розробити механізми обмеження верхньої межі ставки залучення банківськими установами на внутрішньому ринку депозитів фізичних осіб; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; не допускати дострокового погашення позик, отриманих резидентами України за кордоном; запровадити норматив резервування для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків у розмірі 100% від обсягу наданих кредитів на споживчі потреби тощо.

Загалом заходи антикризового спрямування, які здійснювалися в Україні з вересня 2008 р., можна поділити на:

заходи з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);

заходи макроекономічного регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);

заходи соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

У сфері заходів з фінансової стабілізації антикризові заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках.

Зокрема, з метою припинення лавиноподібного закриття депозитів фізичними особами НБУ Постановою від № 319 14 жовтня 2008 року заборонив дострокове закриття депозитів як фізичними так і юридичними особами. Це дозволило припинити швидке вилучення коштів фізичними особами з вітчизняної банківської системи, що ставило останню у вкрай загрозливу ситуацію.

Невдовзі, для забезпечення невідкладної капіталізації банків Правління Національного банку України прийняло постанову № 389 від 21. 11. 2008 р. «Про здійснення діагностичного обстеження банків». Крім того, постановою Правління Національного банку України № 405 від 01. 12. 2008 р. було затверджено Спеціальний порядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, спрямований на спрощення процедури та скорочення термінів внесення змін до статутів банків щодо збільшення рівня статутного капіталу.

Постанова № 319 втратила чинність після прийняття Правлінням НБУ Постанови № 413 «Про окремі питання діяльності банків» від 04. 12. 2008 р., яка була спрямована на фінансове оздоровлення банків, їхнє діагностичне обстеження згідно визначених нормативів та врегулювання окремих питань у валютній сфері.

4 листопада було прийнятно Постанову КМУ № 960 «Про затвердження Порядку участі держави в капіталізації банків», якою визначався порядок рекапіталізації банків державою. Документом, зокрема, передбачалась можливість отримання коштів банками за умови передачі Мінфіну контрольного пакету акцій. Проте 18 лютого 2009 року Кабмін спростив процедуру рекапіталізації, новий варіант постанови передбачав більш гнучкі умови отримання додаткового фінансування банками за рахунок держави.

З метою захисту прав клієнтів банківських установ та припинення практики односторонньої зміни умов укладених кредитних договорів та договорів банківського вкладу, 12 грудня 2008 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Законом внесено зміни до Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими банкам заборонено змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, щодо збільшення розміру процентної ставки за кредитними договорами або зменшення її розміру за договорами банківського вкладу.

31. 10. 2008 року Верховна Рада прийняла Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Законом передбачено створення Стабілізаційного фонду за рахунок понадпланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 році та надходжень цих коштів у 2009 році, цільового розміщення державних цінних паперів, а також перелік заходів, спрямованих на підтримання державою капіталізації вітчизняних банків. При цьому Закон містив перелік витрат, на які можуть спрямовуватись кошти Стабілізаційного фонду, зокрема надання кредитів для погашення, рефінансування та обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб'єктами господарювання в іноземних кредиторів до 15 вересня 2008 року; надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів і обов’язковою умовою якого є співфінансування з боку банків та забудовників; надання фінансової допомоги банкам (у тому числі з метою збільшення статутних капіталів), поповнення статутних капіталів державних банків та Державної іпотечної установи.

Також урядом було суттєво збільшено статутні фонди державних банків — Державного ощадного банку (Постанова КМУ від 27 грудня 2008 р. № 1119 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України“») та Укрексімбанку (Постанова КМУ від 17 грудня 2008 р. № 1116 «Про збільшення статутного капіталу відкритого акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України“ та внесення змін до його статуту»).

Комплекс нормативних актів був спрямований на врегулювання відносин у валютній сфері та зміни порядку здійснення операцій на валютному ринку (Постанова Правління НБУ від 18 грудня 2008 року № 436 «Про валютні інтервенції Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України до кінця грудня 2008 року», Постанова Правління НБУ від 29 грудня 2008 № 469 «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів», Постанова Правління НБУ від 14 січня 2009 року № 12 «Про валютні інтервенції Національного банку України на міжбанківському валютному ринку України в січні 2009 року», Постанова Правління НБУ від 4 листопада 2008 року № 351 «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів»). Зокрема, НБУ запровадив систему здійснення своїх інтервенцій на валютному ринку шляхом проведення валютних аукціонів. При цьому передбачено, що заявки на участь в аукціоні формуються на основі не задоволеного на прямому міжбанківському ринку обсягу заявок клієнтів і потреб банку.

З метою поліпшення структури платіжного балансу Верховна Рада прийняла за основу проект Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв’язку із світовою фінансовою кризою», яким передбачено, у випадку досягнення платіжним балансом України критичного стану, застосування процедури запровадження тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита на деякі товари.

Заходи макроекономічного регулювання, спрямовані на підтримку національного виробника в реальному секторі, включали прийняття низки законів, що врегульовували діяльність підприємств окремих галузей.

Зокрема, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості», прийнятого 18 грудня 2008 р., спрямовані на підтримку автомобільної та переробної промисловості. Законом передбачено надання підприємствам переробної промисловості права застосовувати щорічну 25-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3; звільнення від сплати ввізного мита обладнання та комплектуючих виробів до нього, що не виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України підприємствами переробної промисловості; подовження до 31 грудня 2013 року дію Закону України «Про розвиток автомобільної промисловості України»; віднесення виробництва автомобілів, обладнання, комплектуючих виробів, розробки та впровадження новітніх технологій для складання та виготовлення автомобілів до стратегічних напрямків інноваційної діяльності.

Положення Закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», прийнятого 25 грудня 2008 р., спрямовані на підтримку будівельної галузі та забезпечення житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, а також стимулювання житлового будівництва в умовах світової фінансової кризи. Зокрема, Законом передбачено, що державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30% вартості будівництва чи придбання доступного житла. Також законом передбачено надання девелоперським та будівельним компаніям кредитів на завершення розпочатого будівництва. Фінансуватись зазначені кредити мають за рахунок Стабілізаційного фонду.

З метою стабілізації ситуації на окремих ринках, а також з метою послаблення соціального тиску на підприємствах, уряд ініціював підписання меморандумів з представниками низки галузей.

Зокрема, 10 листопада 2008 року було підписано Меморандум про взаємопорозуміння з КМУ, Федерацією металургів України, об'єднаннями профспілок. Документ передбачав підтримку підприємств ГМК державою в період кризи, а також заморожування кількості робочих місць на підприємствах та рівня зарплати робітників. До найбільш вагомих заходів, передбачених документом, слід віднести ті, які спрямовані на зниження собівартості вітчизняної металургійної продукції, зокрема:

зниження цін на електроенергію та залізничні тарифи;

скасування 12- % націнки на газ, який купують виробники металу;

5-денне повернення ПДВ на експорт і відстрочка платежів по податку на прибуток до 1 липня 2009 року;

надання підприємствам ГМК кредитів за мінімальними ставками;

звільнення від ввізного мита обладнання для проектів комплексної модернізації і енергозаощадження;

запровадження державного регулювання відпускних цін.

Меморандуму передувала постанова КМУ від 14 жовтня 2008 р. № 925 «Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі».

17 листопада 2008 року був також підписаний меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу, положення якого були спрямовані на подолання наслідків скорочення виробництва хімічної продукції в Україні, викликаного зменшенням споживання та світовою фінансовою кризою; збереження робочих місць, існуючого рівня заробітної плати та інших соціальних гарантій для працівників галузі; стабілізацію внутрішніх цін на хімічну продукцію. антикризовий політика банкротство ерхард

Згідно документу, керівники хімічних підприємств взяли на себе соціальні зобов’язання зберегти існуючу заробітну плату і трудові колективи, узгоджуючи можливі скорочення з профспілками. Зі свого боку, уряд зобов’язався шляхом переговорів про скасування антидемпінгових санкцій по відношенню до української хімічної продукції розширити її доступ на зовнішні ринки. Також було передбачено, що Міністерство економіки проведе дослідження внутрішнього ринку України на предмет можливості запровадження антидемпінгових заходів стосовно хімічної продукції, що ввозиться в Україну.

З метою врегулювання ситуації в аграрному секторі в листопаді 2008 року був прийнятий за основу законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу», яким передбачено фінансові інтервенції на аграрному ринку за рахунок коштів Стабілізаційного фонду. Також закон дозволить створити умови для реалізації продукції рослинництва за сприятливими цінами, захистити вітчизняний ринок тваринництва (законопроектом передбачається обмеження конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпортерів шляхом тимчасового підвищення ввізного мита на окремі види сільськогосподарської продукції). 17 грудня 2008 року КМУ також видав розпорядження № 1565-р «Про затвердження плану невідкладних заходів щодо запобігання виникненню негативних наслідків для агропромислового комплексу, зумовлених впливом світової фінансової кризи». Заходами, запропонованими Кабінетом Міністрів, зокрема, передбачено тимчасове обмеження імпорту низки видів сільськогосподарської продукції, посилення захисту внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції із застосуванням заходів нетарифного регулювання, зниження тарифів на перевезення сільськогосподарської продукції тощо.

Для врегулювання ситуації на ринку нафтопродуктів Верховна Рада 19 лютого 2009 року прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо послаблення негативного впливу світової фінансової та економічної кризи на вітчизняну нафтопереробну галузь)», яким встановлено імпортне мито на бітум нафтовий у розмірі 10% від його митної вартості; скасовано експортне мито на скраплені гази (крім природного); вилучено з числа об'єктів оподаткування нафтопродукти, що ввозяться для промислової переробки за прямими договорами на нафтопереробні підприємства України, які мають усі стадії технологічного процесу з виготовлення нафтопродуктів за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про ставки акцизного збору на деякі товари (продукцію)».

В рамках антикризових заходів соціальної політики Верховна Рада 25 грудня 2009 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», яким передбачено заходи, спрямовані на збереження кадрового потенціалу підприємств, недопущення зростання рівня безробіття понад прогнозовані обсяги та забезпечення громадянам соціальних гарантій від безробіття.

Законом передбачено створення механізму підтримки працівників, які опинилися під загрозою звільнення, передбачено фінансування з 1 січня 2009 року суспільних робіт за рахунок держбюджету. Раніше такі роботи могли фінансуватись тільки за рахунок місцевих бюджетів, а також фондів підприємств та організацій. Також, згідно закону, з 2009 року в дію вступає норма про надання допомоги по частковому безробіттю. В тому випадку, якщо працівників переводять на неповний робочий день, їм пропонується компенсувати дві третини тарифної ставки. Законом також передбачена реалізація інфраструктурних проектів, в тому числі і в рамках підготовки до Євро-2012, робота яких оплачуватиметься за рахунок державного бюджету.

З метою збалансування бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття законом передбачається як перерозподіл страхових внесків між фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, так і додаткове збільшення розміру внесків.

З метою посилення адресності державної соціальної допомоги, яка надається малозабезпеченим сім'ям, та удосконалення контролю за її призначенням 24 грудня 2008 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям».

Законом конкретизовані обставини, за яких державна соціальна допомога не призначається. Разом з тим, законом передбачено надання Комісіям при місцевих органах виконавчої влади права у разі, якщо у їхніх сім'ях є троє і більше дітей, або у складі сім'ї є інвалід, а також якщо сім'я не отримує будь-яких джерел для існування в результаті тривалої хвороби одного або кількох членів сім'ї. Крім цього, в законі уточнюється порядок призначення державної допомоги малозабезпеченим сім'ям та умови, за яких вона призначається.

Між тим, як було показано раніше, практична реалізація цих та інших засобів антикризової політики відбувалася вельми непослідовно й не завжди приносила належний ефект. Слід зауважити, що такі заходи розроблялись та приймались в умовах жорсткого внутрішнього політичного протистояння та блокування роботи Верховної Ради, що негативно позначилось на якості, своєчасності та системності антикризової політики. Зволікання із запровадженням необхідної антикризової політики припускало наростання кризових явищ до рівня, на якому вони вже не могли бути подолані лише передбаченими антикризовими заходами. Різке зниження дієздатності влади в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію, який передбачає чітку координацію владних інституцій. Це повною мірою стосується й дотримання умов укладених урядом галузевих меморандумів.

Чимало з ухвалених заходів антикризової політики досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття наступних нормативних актів. До того ж, слід зважати на те, що значна кількість антикризових заходів, запропонованих урядом і закріплених в законах, прийнятих Верховною Радою, потребує фінансування з державного бюджету, відтак ефективність цих заходів залежатиме від здатності уряду забезпечити належні бюджетні надходження.

Отже, в Україні актуальним залишається завдання визначення пріоритетних термінових заходів антикризового спрямування, а також напрямів, завдань та інструментів антикризової політики на середньострокову перспективу.

Розвиток ситуації в економіці України на початку 2009 р. засвідчує перманентне наростання ризиків, пов’язаних з кризовими процесами. На вітчизняну економіку продовжують негативно впливати як стагнація світової економіки, так і макроекономічні та валютно-фінансові дисбаланси, які сформувалися в останньому кварталі 2008 року. В Україні чітко сформувався комплекс викликів, пов’язаних із:

глибокою депресією основних секторів економіки, викликаною насамперед різким звуженням зовнішніх ринків збуту;

втратою стабільності банківської системи через наростання кризи ліквідності в умовах відсутності дієвої політики підтримання останньої;

нестабільністю курсу гривні у зв’язку з дисбалансом попиту та пропозиції на валютному ринку та високим рівнем девальваційних очікувань економічних суб'єктів;

утрудненням фінансування бюджетних видатків через значно більше, ніж прогнозоване, падіння макроекономічних показників;

перманентною втратою дієвості політики держави через глибоку політичну кризу та розбалансування діяльності гілок законодавчої, виконавчої та монетарної (Національний банк) влад;

помітною делегітимізацією політики держави через невпинне погіршення якості життя та зростання на цьому підґрунті соціальної напруженості.

З нашої точки зору, в найближчі місяці слід очікувати поширення негативного впливу зазначених кризових явищ. Зокрема, це робить реальними ризики:

зниження зайнятості та доходів значної частини працюючих;

формування касового розриву у фінансуванні Державного бюджету та Пенсійного Фонду;

блокування значної частини безготівкового грошового обороту через банківську кризу;

подальшого швидкого зниження обмінного курсу гривні через незбалансоване зростання попиту на іноземну валюту;

наростання кризи державного управління, що матиме вияв насамперед у зниженні дієвості фіскальної системи, посиленні відцентрових тенденцій у відносинах з регіонами, розвитку «альтернативного» грошового обігу (іноземної валюти, грошових сурогатів, бартеру);

різкої активізації спекулятивних атак на знецінені активи підприємств.

Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених в Україні структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації з поетапною втратою економічного, а ймовірно — і політичного суверенітету. Усвідомлення загрозливості таких ризиків робить вироблення та реалізацію адекватної політики щодо протидії кризі першочерговим завданням забезпечення національної безпеки держави.

Визначаючи пріоритети та інструменти антикризової політики, украй важливо розрізняти першочергові («пожежні») та системні (середньострокові) заходи. Вжиття перших є терміново необхідним для запобігання неконтрольованого розвитку ситуації в економіці та соціальній сфері. Відтак вони мають цільовим чином спрямовуватися на основні кризові виклики — «генератори» ймовірних ризиків, для недопущення їхнього розкриття. Водночас, з огляду на показане вище структурне підґрунтя кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на коректну адаптацію економічної системи (та економічних суб'єктів) до кризових викликів та здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати іманентні національній економіці підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг. Це свідчить про важливість коректного вибору першочергових заходів та узгодження їх із середньостроковою антикризовою політикою.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой