Вербалізація концепту "життя" в паремійній картині світу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Навчально-науковий інститут української філології та соціальних комунікацій

Кафедра українського мовознавства та прикладної лінгвістики

КУРСОВА РОБОТА

з української мови

на тему: «Вербалізація концепту життя в паремійній картині світу»

Студентки 3 курсу Г групи

галузі знань 0203 — гуманітарні науки

спеціальності 6. 20 303 — українська мова ілітература

Д. А. Будюк

керівник доцент кафедри українського

мовознавства і прикладної лінгвістики,

кандидат філологічних наук В. В. Калько

м. Черкаси — 2012 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Поняття паремії в лінгвістиці

1.2 Поняття концепту в мовознавстві

РОЗДІЛ 2. МОВНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ КОНЦЕПТУ ЖИТТЯ У ПРИСЛІВ'ЯХ І ПРИКАЗКАХ

2.1 Представлення концепту ЖИТТЯ у словниках

2.2 Істинна (пропозиційна) частина концепту ЖИТТЯ

2.3 Метафоричне представлення концепту ЖИТТЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Уже не одне століття людина намагається виробити найповніше уявлення про світ і своє місце в ньому, знайти відповіді на численні питання, що хвилюють її впродовж життя. Кожна епоха, кожна соціальна група і, відповідно, кожна людина поступово формують світогляд певної нації й окремої особистості. Світогляд — це фундамент людської свідомості. Однак, щоб жити в злагоді зі світом, людина має впорядкувати цей світ у своїй свідомості на концептуальному рівні. Тому останнім часом дослідники різних галузей науки, зокрема мовознавства, культурології, психології, когнітології, етнолінгвістики на матеріалі різних мов опрацьовують проблему впорядкування світу, тобто створення його концептуальної картини. Це поняття постає фундаментальним для будь-якої культури, оскільки виражає специфіку людини та її буття, взаємовідношення зі світом, найважливіші умови існування в ньому, досвід, систему поглядів на об'єктивний світ, переконання й ідеали. Проте на сьогодні ще не існує повного опису концептуальної картини світу певного народу, а опрацьовані лише її поодинокі фрагменти.

Перспективним є вивчення концептів як складових прислів'їв і приказок. Велика заслуга в аналізі поетики прислі'їв належить О. Потебні, який у праці «Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка» заперечує думку про процес перетворення байки в прислів'я [20, с. 140]. Також одним із дослідників паремій був І. Франко, який зробив міжвидову класифікацію і визначив міжнародні паралелі [31, с. 96].

Стійкість, відтворюваність, цілісність значення зближують паремії з фразеологічними одиницями, тому ряд мовознавців (В. Архангельський, Я. Баран, В. Бондаренко, Л. Булаховський, С. Гаврін, О. Кунін, Ф. Медведєв, Л. Скрипник, М. Шанський та ін.) розглядають їх на фразеологічному рівні як стійкі фрази чи фразеологічні одиниці предикативного типу. Частина мовознавців з огляду на наявність у пареміях судження (Л. Авксентьєв, Ю. Гвоздарьов, В. Мокієнко), їхню нееквівалентність слову та комунікативну функцію (Н. Амосова, О. Бабкін, О. Молотков), різноструктурність та синтаксичну членованість (В. Телія, С. Ожегов, В. Феліцина та ін.) вилучають їх зі складу фразеологічних одиниць.

Відомим дослідником малих жанрів в Україні був М. Пазяк. Цілісним дослідження жанру є його монографія «Українські прислів'я і приказки. Проблеми пареміології та пареміографії [17, с. 325], де висвітлюється питання збирання, систематизації, вивчення українських прислів'їв та приказок у фольклористиці, досліджується історія походження і розвитку паремій, аналізується їх ідейно тематичний зміст, жанрові особливості, поетика.

Ф. Медвєдєв у книзі «Українська фразеологія» зазначає, що численні фразеологічні одиниці не є однакові за генетичними, функціональними та структурно-граматичними ознаками [15, с. 43]. І це цілком зрозуміло: вони як і слова належать до різних типів, класів, кожний з них має свій шлях становлення та розвитку. Це стосується і прислів'їв, і приказок, і крилатих висловів, і різних ідіоматичних сполук тощо.

Відомий дослідник у сфері фразеології В. Ужченко розглядає фразеологічні одиниці як невичерпне джерело матеріального і духовного життя народу і разом із тим створює той екстралінгвістичний фон, на якому проступають і мовні вартості [30, с. 5]. Лаконічно і образно передаючи «великі мисленнєві маси» фразеологічні одиниці доносять голос старожитніх писаних пам’яток, колишній світ воїна і мирного орача, мисливця, статечного пастуха, їхні звичаї, обряди, забобони, побут. Тому вони віддзеркалюють різні сторони народного буття.

Комунікативний аналіз, теоретичні підвалини та практичний досвід якого висвітлено у працях Дж. Лакоффа, М. Джонсона, Р. Лангакра, О. Кубрякової, С. Жаботинської, О. Селіванової, Ф. Бацевича та ін., спрямований не стільки на пояснення самого поняття мовного знака, скільки на аналіз поняття, яке за ним стоїть, на його представлення у вигляді концептуальної моделі.

У лінгвокогнітивних дослідженнях концепти представляють зв’язок феномена значення слова із знанням і структурами їх відображення у свідомості. Так, A. Вежбицька розглядає концепт як об'єкт зі світу ідеального, що має ім'я і відбиває культурно-зумовлені уявлення людини про дійсність [5, с. 10].

М. Болдирєв характеризує концепт як «квант знання», зорієнтований на відображення онтології світу у зв’язку з потребами соціальної дійсності [4, с. 22]. Іноді поняття «концепт» трактується як синтез логічних і гносеологічних уявлень про об'єкт [12, с. 80].

На думку А. Залевської «концепт» — це спонтанно функціонуюче в пізнавальній і комунікативній діяльності індивіда базове утворення динамічного характеру, що підпорядковується закономірностям психічного життя людини і внаслідок цього, через ряд певних параметрів, відрізняється від понять значень як продуктів наукового опису з позиції лінгвістичної теорії [8, с. 12−16].

У роботах зарубіжних дослідників можна виділити три принципово відмінних підходи до розуміння суті концепту. М. Джонсон, Р. Лангакер, Дж. Лакофф, І. Світсер, Л. Талмі та ін. трактують концепт як ментальну репрезентацію. Як абстрактну одиницю логічної семантики концепт трактується у працях К. Пікока та ін. У роботах Р. Брендома, М. Дамметта концепт представлено як потенцію мислячої особистості.

Незважаючи на те, що в лінгвоукраїністиці є роботи присвячені вивченню концепту ЖИТТЯ, але на сьогодні залишаються мало вивченими, тому ця проблема є актуальною і перспективною.

Предметом дослідження постають паремії української мови, об'єднані за концептуальним критерієм, тобто спільною темою «життя».

Об'єктом дослідження є семантична і структурна будова прислів'їв і приказок та їх репрезентація у мові.

Мета роботи: визначити основні складові концепту ЖИТТЯ, виявити його семантичне наповнення в українській фраземіці на всіх рівнях концептуалізації.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

дібрати та класифікувати фактичний матеріал;

розглянути і з’ясувати поняття паремій у лінгвістиці;

охарактеризувати поняття концепту в мовознавстві;

з’ясувати мовне представлення концепту ЖИТТЯ у словниках;

охарактеризувати пропозиційну частину концепту ЖИТТЯ;

з’ясувати метафоричне представлення концепту ЖИТТЯ.

Матеріалом дослідження слугує близько 380 прислів'їв та приказок, вилучених методом вибірки із збірників прислів'їв та приказок.

Реалізація зазначених завдань здійснюється за допомогою методу спостереження, логіко-класифікаційного методу, методів компонентного аналізу і компонентного синтезу і описового методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є однією з перших спроб дослідження мовної репрезентації концепту ЖИТТЯ, його характеристики на матеріалі української фразеології. З’ясовано пропозиційне та метафоричне представлення концепту.

Теоретична значущість визначається тим, що у ній з урахуванням різних наук, уточнено зміст поняття «мовний концепт», його вияв у вербалізації концепту ЖИТТЯ на матеріалі українських паремій.

Практична цінність дослідження. Матеріали роботи можуть бути використані при викладанні курсу «Сучасна українська мова», у практичній лексикографії, для підготовки спецсемінарів і спецкурсів із семантичних, лінгвофілософських та психолінгвістичних проблем мовознавства.

Структура роботи. Загальний обсяг курсової роботи становить 31 сторінка. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У вступі з’ясовано актуальність дослідження, описано підходи для вивчення паремій різними дослідниками, сформульовано мету та визначено завдання.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження» розглянуто різні погляди і підходи до вивчення українських паремій в сучасній лінгвістиці та поняття концепту в мовознавстві.

У другому розділі «Мовне представлення концепту ЖИТТЯ у прислів'ях і приказках» досліджується репрезентація поняття ЖИТТЯ у словниках, його істинне та метафоричне представлення в українських пареміях.

У висновках представлені основні категорії концепту ЖИТТЯ в паремійній картині світу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Поняття паремії в лінгвістиці

Пареміографія — це частина фольклору, яка об'єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів'я, приказки (проповідки) та їх жанрові різновиди: вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости [13, с. 535]. Це словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше. Побутуючи, частина з них втратила своє первісне значення або набула нового більш сучасного сенсу. Однак у багатьох прислів'ях і приказках міцно зафіксовані елементи давніх міфічних уявлень, риси доісторичної епохи, що засвідчує їхнє давнє походження і дає підставу зарахувати цей жанр до найдавніших утворень усної словесності.

Останнім часом спостерігається зростання інтересу до паремійних мовних форм. Це зумовлено загальними тенденціями в розвитку не тільки філології, а й цілої низки інших фундаментальних дисциплін. «Культурологи й філософи прагнуть побачити в паремійних формах відбиття глибинних міфологем і архетипів людської свідомості, які можуть виявлятись як у давніх фольклорних утвореннях, так і в сучасних штампах масової свідомості, що використовуються в рекламі або в ідеологічних текстах тощо» [26, с. 3].

Паремії - це, мабуть, перші зразки мовної діяльності людини з часів зародження словесного мистецтва. З кожним етапом розвитку людства все більше зміцнювалось прагнення людини закріпити всі навички й досвід за допомогою мови. Паремія — це історія українського народу, вміщена в стислих, але мудрих висловах. У довготривалому процесі свого формування прислів'я та приказки вмістили все, що пережило суспільство, що його цікавило. Це й навички людей, здобуті у процесі трудової діяльності, вірування, спостереження за природою, а отже й замовляння, заклинання. Це й давні літературні афоризми, мудрі слова тощо. Більшість паремій пов’язана з безпосереднім соціально-історичним досвідом народних мас. Це перше і основне джерело народних прислів'їв та приказок [1, с. 34].

Семіологи й етнографи намагаються за допомогою пареміологічного матеріалу показати особливу специфіку світосприйняття того чи іншого етносу, той самий «народний дух», який, як правило, не можуть визначити послідовники В. Гумбольдта або Л. Уорфа, коли вони мають справу із звичайними мовними засобами. Інші дослідники, які звертаються до паремійного фонду різних мов, намагаються вирішити прямо протилежне завдання: довести єдність суті вияву різними народами особливо значущих смислових фігур, зафіксованих у паремійних висловах.

Паремії, які собою виявляють мінімальний ступінь комунікативної автономії, можуть бути текстами (наближуючись до мовлення), проте їх відтворюваний характер і невідривність від контексту (через малоінформативність) наближає паремії до одиниць мови. Така їх двоїста природа дає підстави розглядати паремії як поетичні твори, а стислість та цілісна оформленість паремій створюють зручні умови для експериментальної перевірки їхнього функціонального призначення. Істотними ознаками паремій є простота, стислість, змістовність, виразність, дотепна іронія, сатира — усього цього народ досяг унаслідок вдалого набору слів і словосполучень. Прислів'ям властива велика цілеспрямованість. Усі їхні елементи підпорядковані точнішому розкриттю і яскравішому висловлюванню думки, завдяки чому досягається висока її концентрація. Естетичний бік прислів'їв реалізовано в яскравій виразності, різноманітності художніх засобів, досконалості форми, ритму і римування. Все це сприяє широкому використанню їх у художній літературі, усному мовленні [17, с. 79].

Для прислів'їв характерна велика місткість думок, у кількох стиснутих фразах криється прихований, глибокий зміст, тому їх часто називають згустками народної філософської думки. Чим менший обсяг прислів'я, тим більше сконденсована думка і більша закономірність використання його у великій кількості ситуацій [35, с. 148].

Одним із перших збирачів народної афористики були літописці Київської Русі, а також автори словесних творів художньої літератури, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів'їв та приказок започаткував видатний поет другої половини ХVІІ ст. Климентій Зінов'їв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка «Приповисти постолити» стала першою солідною публікацією цього цікавого та багатого матеріалу [13, с. 554] Серед українських збирачів першими можна вважати також Г. Сковороду, П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, Г. Квітку-Основ'яненка, Я. Боровицького, М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича [13, с. 557].

Функціональний статус паремій української мови було зроблено на основі сучасних досліджень у різних сферах науки. У другій половині ХХ століття у зв’язку з більш детальним вивченням паремій зріс інтерес до жанрових особливостей виразів у межах окремих культур. Вивчення та систематизація пареміологічного матеріалу в межах окремих культур є важливим напрямком дослідження одиниць такого типу. Створення міжнародної класифікації паремій перетворилось на загальне завдання всієї сучасної пареміології, хоча до цих пір не розроблено принципів такого типу класифікації.

До пареміології, яка до другої половини ХХ століття була переважно західноєвропейською галуззю знань, Г. Пермяковим були введені матеріали азійського, а Матті Куусі - африканського та угро-фінського походження. Проте праці цих вчених заслуговують на увагу не тільки через це, а головним чином тому, що вони запропонували нові способи систематизації прислів'їв.

Десь у 70-х роках ХХ століття відомого поширення набуває так звана «теорія рівнів», згідно з якою будь-яку паремію треба розглядати за трьома аспектами: а) основний смисл; б) будова; й в) конструктивне ядро. Паремії з тотожним смислом кваліфікувались як синонімічні, а з тотожним конструктивним ядром — одноядерними. Такий підхід можна вважати певним кроком вперед, бо в паремії вперше було вичленувало різні структурні рівні. На жаль, розробку нової ідеї на цьому рівні було припинено. Подальшим більш поглибленим вивченням структурних рівнів паремій займався тільки угорський вчений В. Фойт. У результаті проведених досліджень було встановлено, що паремії складаються з трьох основних компонентів: тексту, значення й уживання. Текст, у свою чергу, містить три різних рівні: мовний, конструктивний і формальний. Значення мають два рівні: власне значення і смисл.

Сучасна лінгвістична теорія рівнів дає змогу побудувати зручну схему ієрархічного членування мовного тексту, яка є занадто необхідною для вирішення низки питань пареміології, й у першу чергу проблеми варіантів.

В аспекті свого функціонування паремії принципово відрізняються від речень незважаючи на те, що формально постають у вигляді речень.

Г. Райл вбачає відмінність слова від речення в тому, що речення не є чітко визначеним за своїм уживанням, паремії ж за своїм конструктивним статусом входять до того ж ряду, що й слова [21, с. 157]

На думку О. Потебні, паремії слід розглядати як поетичні твори, як зведення національних ментальних установок, як джерела відомостей про реалії побуту тощо. 20, с. 140].

Що ж до думки більшості науковців, то паремії посідають особливе місце серед клішованих мовних форм, тому що виявляючи мінімальний ступінь комунікативної автономії, постають уже як тексти. Слушною видається у цьому контексті й думка Дж. Серля, який вважає, що паремії характеризуються, як правило, опосередкованим і досить умовним зв’язком між пропозиційним змістом і реалізовуваною в мовленні функцією. [25, с. 156].

Окрім фольклористики прислів'я і приказки вивчає фразеологія як розділ мовознавства. Але між цими дослідженнями існує істотна різниця. Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словесності, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образної структури, ідейного навантаження. Мовознавці розглядають лише лінгвістичний аспект: належність їх до розряду мовних фразеологізмів, пояснюють лексичне значення (істинне і метафоричне), вивчають вживання у живому мовленні [13, с. 536].

Фразеологізми — це душа будь-якої національної мови, у яких неповторним чином виражається культурна свідомість народу [32, с. 11]. І водночас джерело фразеологічних одиниць створює той екстралінгвістичний фон, на якому об'ємніше проступають і мовні особливості, які досліджуються і будуть аналізуватися лінгвістикою.

Прислів'я і приказки — невеликий за обсягом жанр, але розмаїття паремій за формою і змістом, походженням і структурно-образною будовою породжують ряд труднощів при їх збиранні, вивченні, класифікації. Вони вимагають багатоаспектного дослідження, бо хоч і невеликі за розміром, дуже влучні, відображають найширші обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування і водночас особливості світосприймання, самого способу мислення, національної ментальності. Тому пареміологи прагнуть теоретично обґрунтувати специфіку прислів'їв та приказок, дати їм наукове визначення. Більшість дослідників поділяє думку, що прислів'я і приказки в стислій формі підводять підсумок спостережень над цілими групами життєвих явищ, визначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений висновок, який може бути застосовано.

Отже, можна сказати, що за останнє десятиліття дослідження прислів'їв і приказок розвивалося прискореними темпами. У всіх сферах відбувся помітний рух вперед. При цьому розвиток пареміології характеризувався двома основними рисами. По-перше, значно збільшилась кількість теоретичних робіт і, по суті, вперше було створено узагальнену теорію, спираючись на яку можна більш плідно вести конкретні пареміологічні дослідження. По-друге, праці різних вчених, що побачили світ у різний час, доповнюють одна одну, сприяючи загальному прогресу пареміологічної науки.

1.2 Поняття концепту в мовознавстві

У світлі сьогоденної антропоцентричної парадигми лінгвістики проблема взаємодії мови і культури набуває особливої актуальності. Мова акумулює надбання культури етносу, тому в ній втілені світогляд народу, його досвід, традиції тощо. Важливим терміном для дослідження взаємодії мови і культури є концепт.

На сьогодні існує безліч інтерпретацій тлумачення терміна «концепт». Існують різні погляди на розуміння концепту. За І. Штерн, концепт — інформаційна структура свідомості, що являє собою структуровану сукупність знань про об'єкт концептуалізації, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії різних пізнавальних механізмів [34, с. 262]. За О. Селівановою, концепт — це інформаційна структура свідомості, різносубстратна, певним чином організована одиниця пам’яті, яка містить сукупність знань про об'єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії, п’яти психічних функцій [22, с. 56]. Ознаками концепту є:

неізольованість, тобто зв’язність з іншими концептами;

відкритість як невичерпність їхнього змісту;

наявність їх у межах структурованих концептуальних сфер, які є вербальним фоном концепту;

цілісність і нежорстка структурованість;.

динамізм і креативність як здатність змінюватися, поповнюватися новими знаннями, уточнюватися [23, с. 262].

З огляду на двоїсту сутність, концепти можуть бути як інформаційними структурами, так і прототипними категоріями. Моделювання концептуальних структур здійснюється в концептуальній лінгвістиці на ґрунті різних підходів.

На думку О. Кубрякової, термін «концепт» є парасольковим, він «покриває» предметні галузі декількох наукових напрямів передовсім когнітивної психології та когнітивної лінгвістики, що займаються проблемами мислення та пізнання, зберігання та переробки інформації [11, с. 127].

Зазвичай, дослідники пропонують різні дефініції концепту. Так, науковці, які працюють у руслі лінгвокультурології (С. Воркачов, В. Карасик та ін.), визначаючи концепт, вважають основним фактом етнокультурної обумовленості, а представники когнітивної лінгвістики (О. Кубрякова, 3. Попова, Й. Стернин та ін.) роблять акцент передовсім на ментальній сутності концепту, його належності до сфери свідомості індивіда.

Уперше у філології він був введений Д. Лихачовим, який робив акцент на зв’язку мови зі світоглядом людини, культурою та мисленням. У традиційному розумінні концепт тлумачать як формулювання, загальне поняття, думку. У мовознавстві це поняття, що стоїть за значенням слова (або декількома найближчими значеннями) [14, с. 283]

На думку О. Чернейко, концепт не вичерпується поняттям, а охоплює увесь зміст слова як денотативний, так і конотативний, що відображає уявлення носіїв певної культури про характер явища, що стоїть за словом, взятим у різноманітності його асоціативних зв’язків [33, с. 75]. Таким чином, можна стверджувати, що концепт це вся інформація про певне поняття, що існує у свідомості носіїв мови.

Інше тлумачення концепту подано в «Кратком словаре когнитивных терминов», де встановлено як ментальну природу, так і комунікативний характер цього поняття: концепт — це «термін, що служить поясненню одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання та досвід людини» [11, с. 90].

Вартими уваги з приводу розуміння сутності концепту є дослідження О. Кубрякової. Дослідниця під концептом розуміє інформаційну структуру свідомості, різносубстратну одиницю пам’яті, яка містить сукупність знань про об'єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості і позасвідомого [24, с. 262].

У лінгвістиці часто ототожнюють концепт і поняття, хоча вони однакові тільки за своєю внутрішньою формою: у перекладі з латинського соnceptus означає «поняття», від дієслова соnсіреrе «зачинати», що буквально означає «поняття, зачаття»; поняття від древнє - російського дієслова пояти «схопити, взяти у власність» буквально значить те ж саме. У наукових працях іноді ці слова виступають як синоніми.

Принципова відмінність концепту полягає в тому, що він, будучи основою дослідження мови й культури, сам не знаходиться ні в мовній, ні в культурної сферах, ні в них обох одночасно. Концепт є ментальна одиниця, елемент свідомості.

В усіх концептах складаються ідеї, які виникали в різний час. Ю. Степанов трактує як згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з іншого боку, концепт — це те, за допомогою чого людина сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї [29, с. 40].

На відміну від понять, концепти мисляться й переживаються. Концепти — це предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді й зіткнень.

Концепт можна розглядати як модель або конструкт, що заміщає об'єкт дослідження та створений з метою його вивчення. Опис сукупності концептів сприяє моделюванню системи цінностей. Образна складова концепту зв’язана зі способом пізнання дійсності,

Можна виділити деякі властивості концепту:

концепт — це ментальна репрезентація, що визначає взаємозв'язок речей між собою;

концепти — це ідеальні образи;

концепт обов’язково позначається словом [3, с. 9].

Концепти існують і в індивідуальній свідомості особистості, і в колективній свідомості групи. Концепти є одиницями свідомості й інформаційної структури, що відбиває людський досвід.

Варто сказати, що індивідуальні концепти різноманітніші, ніж колективні, тому що «колективна свідомість і досвід є не що інше, як умовна похідна від свідомості й досвіду окремих індивідів, що входять у колектив» [28, с. 9].

Отже, концепт — це «одиниця, покликана зв’язати воєдино наукові вишукування в області культури, свідомості й мови, тому що він належить свідомості, детермінується культурою в мові» [28, с. 26].

РОЗДІЛ 2. Мовне представлення концепту ЖИТТЯ у прислів'ях і приказках

2.1 Представлення поняття ЖИТТЯ у словниках

Життя в сучасному розумінні - це особливий спосіб існування організмів, істотними чинниками якого є обмін речовин між навколишній середовищем і відтворенням подібних собі. Живі системи здатні до впорядкування, створення порядку із хаосу, а також до еволюції.

Життя — це одна із форм існування матерії, якісно вища, ніж фізична і хімічна форма її існування. Будь-яке визначення поняття життя включає опис властивостей живого порівняно з неживими об'єктами (ріст, розвиток, розмноження, обмін речовин, клітинна будова, спадковість, мінливість, еволюція). Словникове значення лексеми ЖИТТЯ (як і будь-якого іншого концепту, за Р. Фрумкіною і В. Масловою) виступає ядром концепту, оскільки матеріали тлумачних словників надають значні можливості у плані розкриття змісту концепту, у виявленні специфіки його мовного вираження. Суб'єктивний досвід, різноманітні прагматичні складники лексеми, конотації й асоціації - це периферія концепту. Концепти весь час уточнюються та модифікуються носіями мови, а обсяг змісту всіх концептів не є сталим. Концепти не підлягають аналізу лише на стадії свого виникнення, але згодом входять до концептуальної системи, виступають її частиною, і, зазнаючи впливу інших концептів, видозмінюються.

У тлумачному словнику ЖИТТЯ має такі значення:

1. Існування всього живого; протилежне смерть.

2. Стан живого організму в стадії розвитку, зросту.

3. Період існування кого-небудь; вік.

4. Спосіб існування кого-небудь.

5. Жива істота.

6. перен. Про щось дороге, необхідне, важливе.

7. Прояв фізичних і духовних сил живих істот.

8. Пожвавлення, рух, посилення діяльності живих істот.

9. Сукупність явищ, що характеризують існування, визначають розвиток чого-небудь.

10. Те, що реально існує; дійсність. [16, с. 820]

Отже, за тлумачним словником поняття життя має десять положень, які мають спільне і залежне одне від одного значення.

Із словника синонімів ЖИТТЯ — існування, буття, не смерть, життя-буття, поживання, застаріле — жилба, живоття; (людини) вік; (святих) житіє, сучасне — життєпис, біографія, життєвий шлях; П. жива душа, істота; фразеологізми — шкура, рятувати свою шкуру; проживання, побут, пробуття; дійсність, реальність; жвавість, діяльність, рух; рай, втіха, «дитино, життя моє!»; житуха, жизть [27, с. 497−498].

Словник антонімів за редакцією Л. Паламарчука поняття ЖИТТЯ репрезентує таким чином: ЖИТТЯ v^ СМЕРТЬ, існування всього живого v^ припинення життєвої діяльності організму, загибель. ЖИВИЙ v^ МЕРТВИЙ, який існує, виявляє життя, здатний рости, розмножуватися, існуючий v^ який не виявляє ознак життя, неживий [19, с. 56−57].

За етимологічним словником ЖИТТЯ, ЖИТИ — споріднені з лит. gyti «загоюватися, видужувати» [7, с. 199−200].

2.2 Істинна (пропозиційна) частина концепту ЖИТТЯ

Ідеографічна класифікація фразеологічних одиниць, тобто класифікація фразеологізмів за тематичним принципом, репрезентує у фразеології погляд «від носія мови». В україністиці ідеографічний принцип систематизації фразеологічних одиниць покладений в основу класифікацій М. Алефіренка, А. Івченка, Ж. Краснобаєвої-Чорної, Ю. Прадіда, П. Редіна, В. Ужченка та Д. Ужченка та ін. Відповідно, на сучасному етапі вивчення національної фразеології апробуються різні схеми їх ідеографічного опису, ведуться спроби представити як загальномовну, так і ареальну ідеографічні картини світу, що можуть бути зафіксовані відповідними ідеографічними словниками.

Також класифікацію паремій за певними тематичними рубриками, а не за початковою літерою, здійснив видатний лексикограф В. Даль. На його думку, за алфавітного розташування «вислови нанизуються без будь-якого смислу і зв`язку, за випадковою, і нерідко змінною, зовнішністю» [6, с. 20], що ускладнює процес читання: «розум наш дробиться і стомлюється на першій сторінці строкатістю і незв’язаністю кожного рядка; знайти те, що необхідно, неможливо побачити те, що говорить народ про той чи інший бік побуту, неможливо; зробити певний висновок, загальний підсумок про духовні та моральні особливості народу, про життєві ставлення його, неможливо» [6; с. 20].

Отже, найбільш виправданим і вдалим розташуванням народних квінтесенцій постає розташування за смислом, за внутрішнім значенням.

Ядро концепту ЖИТТЯ формується на основі семи складників: 1) існування всього живого; 2) стан живого організму в стадії розвитку; 3) період існування кого-небудь, вік; 4) спосіб існування кого-небудь; 5) жива істота; 6) вияв фізичних і духовних сил живих істот; 7) те, що реально існує, дійсність [10, с. 106].

ЖИТТЯ — це макроконцепт, оскільки складається з комплексу мікроконцептів, навколо яких утворюються семантичні поля [10, с. 106]. Кожен мікроконцепт має семантичні вузли, навколо яких утворюються семантичні групи та семантичні підгрупи.

Паремії з ключовим концептом ЖИТТЯ можна класифікувати по-різному, але будь-яка класифікація є умовною, оскільки частина з розглянутих паремій може мати не лише пряме, а й переносне значення.

Значний пласт паремій із цим концептом, пов’язаний із якісною характеристикою життя, напр.: Життя наше, як павутина, тобто заплутане, нелегке; Життя — то їзда в невідоме, тут підкреслюється незвіданість життя, його таємничість. Ця характеристика також має свої відтінки, пов’язані з легкістю життя: В добрім житті кучері в’ються, в поганім — січуться; В житті легше, як у вівсі; Гарне життя: як собаці на прив’язі, тобто життя не влаштовує так само як і ланцюг для собаки; Де мир і совіт — там життя, як маків цвіт, тут підкреслюються правила поведінки у житті. Ця підгрупа протиставляється прислів'ям із значенням складності життя, його негативним рисам: Життя прожити — не поле перейти, у значенні, що життя тяжке; Життя прожити — не те, що ложку облизати; Життя, як стерня: не пройдеш, ноги не вколовши, тобто життя не може пройти гладко, «стерня» наявна у кожному; Гірке його життя, як полин, у прислів'ї проводиться паралель, порівнюється життя з рослиною за характерними ознаками, а саме — смаковими; Життя в нього собаче; Життя в нього, як булька на воді; Звання козаче, а життя собаче; Ну й життя! Гірше попівської собаки! Ця група паремій характеризується протиставленнями.

Вік як «тривалість життя людини» семантично наближений до значення «доля» — життєва сила, що закладається при народженні. Щодо віку існує поняття норми. Для людського віку бажаною нормою є сто років. У пареміях Як по шістдесят літ віку, то вже й по мужику; Як сорок літ стане — жінка в’яне, йдеться про вік у значенні «життєва сила». За давніми уявленнями людині судилося прожити вік, призначену їй частку, долю: Ніхто чужої ями не залежить. Той, хто перевищує таку норму, як і той, хто її вкорочує, порушує встановлений лад: Він уже чужий вік живе; Хто не доживе, той долежати мусить.

Наступну групу виділяємо із значенням «припинити існування»: Віку доживати, тобто завершувати життя; Як жив, так і згинув, додоється характеристика життя; Хоть жий сто літ, а покинеш світ, позначає, що смерть неминуча; Жив довго, а помер скоро; Жив, жив, та раптом помер, про раптовість смерті; Жив грішно, загинув смішно; Жити — мучитись, а вмирати не хочеться, яким би не було життя тяжким, але смерті не хочеться; Як не живеш, а все труни не минеш; Як не хочеш жити, то будеш в сирій землі гнити, йдеться мова про смерть.

Ще одна група паремій за ознакою «швидкоплинність життя», адже все йде, все минає, немає нічого вічного: Життя біжить, як музика дзвенить, тобто швидко, ритмічно; Життя минає, як вода в річці; Наше життя коротке, як бідняка сорочка; Живий живе гадає, а смерть не чекає; Життя коротке, а горе довічне. Наші предки завжди вважали, що життя потрібно цінувати і берегти, адже воно швидко закінчиться, тому що такі вже його правила.

Четверту групу складають прислів'я, що характеризують знецінення, невдоволення власним життям: Таке життя, як моє, не варт і печеної цибулі; Гіркий світ, як полинь, гірко мені жити в нім; Добре живемо: хоч повісся, хоч заріжся; То не життя, а сама мука, але є також і протиставлення, хоча життя й погане, але людина невправі обирати його для себе, вона творить його самостійно і життя прямо залежить від неї, напр.: Гіркий світ, а треба жить; Живу, як можу, а не так, як би хотів.

Наступний пласт паремій, які мають значення «спосіб існування, життя»: Жити собі та хліб жувати; Таке-то життя: лягаєм вдвох, а встаю одна; Не до жиру, будь би живу; Живи просто — проживеш років зо сто; Живе собі - ні втік, ні піймав; Живе так, як сорока на тину; Жив собакою і околів псом; Жив як пес, згиб, як собака; Як ведеться, так і живеться, на позначення того, що немає цілі в житті, напр.: Живеш, аби життя не без тебе; Жиє, аби день переднювати, а ніч переночувати Паремії такого типу відображають різні способи життя, мають значення «яке було життя, така буде і смерть».

П’ята група — це прислів'я на позначення «щасливе життя»: Добре в світі жити попові, лікареві та котові; Добре живеться, доки люди не завидують; Добре жити тому, чия мама вміє ворожити; Де мир і совіт — там життя, як маків цвіт; Їм життя, як у Христа за пазухою; Живи, та Бога хвали.

Часто також зустрічаються прислів'я, в яких засуджується певний спосіб життя протягом тривалого часу, напр.: Дожились до того, що нема нічого; Дожився до самого краю; Дожився: штани одні, а сорочок ще менш; Дожились до того, що хоч серед хати орати; Дожились, що ні свитки, ні чобіт.

Наступний пласт паремій виділяємо із семантикою «життєві обставини»: В житті під ковпаком не просидиш; Живемо — нога за ногу не зачіпається; Живемо — не горюємо, хліба не купуємо, а просимо; Живемо без змін: багатіти немає змоги, а голіть дальше нікуди, про стабільність життя; Живемо так собі: часом з квасом, порою з водою, підкреслюється непередбачуваність життя; Живемо хліб жуємо, а іноді ще й присолюємо; Живемо, як горох при дорозі, хто йде, не мине, за стрючок вскубне; Живемо по-старосвітську: раз добре, десять раз кепсько, тобто життя наших предків було непередбачуваним, кожного дня щось змінювалось, як у позитивному напрямі, так і в негативному.

Група прислів'їв, які характеризують особу у відношенні до життя за принципом «як жив, те й маєш»: Хто вже звик чужим жить, той нездужає робить; Хто жив по-свинськи, той по-собачому вмирає; Хто коло чого сидить, з того й живе. Прислів'я такого типу містять в собі засудження людей, які не докладають зусиль для щасливого життя, а живуть за рахунок інших, «собаці - собача смерть».

Наступну групу можна виділити із значенням «правила життєвої поведінки»: Виходиш з дому — кланяйся життю молодому; Так треба в світі жити, щоб лиха не чинити, тобто мати свої життєві принципи і дотримуватися їх; Який порядок у себе заведеш, таке і життя поведу; Які люди, таке й життя буде; Яке життя, така й смерть; Живи просто — проживеш років зо сто; А жить — як набіжить. Кожне прислів'я цієї групи можна охарактеризувати іншим: Стався до людей так, як би хотів, щоб вони ставились до тебе. Аналогічно і про життя, якщо його не цінувати, не дбати про нього, то таким воно й буде.

Ще один пласт паремій, представлений прислів'ями зі значенням «стан житття»: Живу й світа не бачу; Живуть, хліб жують та постолом добро возять; Живши, живши, та й ідеш, завивши; Жили люди до нас, будуть жити й після нас; Жию та й світ клену; Жию й світа не бачу. В поданих прислів'ях не використовується суто концепт ЖИТТЯ, він замінюється спільнокореневим дієсловом ЖИТИ та його особовими і родовими формами.

Наступна група це прислів'я із ознакою «живий»: Тільки живий та теплий; Як будемо живі, то будемо і ситі; Як живий буду, то до вас прибуду; Жива — не мила, умре — не жаль; Жив, да горбат; Живий про живе гадає; Живому багато й треба; Лишай живе та доганяй мертве; Хто живому не дав, той хай і мертвому не дає. В зазначених пареміях використовується прикметник живий, що є спільнокореневим до ЖИТТЯ.

Отже, можемо зробити висновок, що концепт ЖИТТЯ виникає у процесі структурування інформації про життя людини та його основних властивостей.

2.3 Метафоричне представлення концепту ЖИТТЯ

Для опису концепту ЖИТТЯ можна вважати за потрібне виявлення у метафорах, через розкриття повсякденних поглядів носіїв мови на це поняття й розуміння особливостей світосприйняття конкретного етносу. Формування метафори полягає в тому, що вона відкриває належність об'єкта до того класу, до якого він справді входить, і стверджує його залучення до категорії, до якої він насправді не може бути віднесений раціонально. Механізм метафори полягає в перенесенні візуальної площини на ментальну. В основі лежить мапування, що відбувається через сприймання події цілісно, подібно до фіксації певної дії в наочній картинці.

Виявлені метафори відбивають уявлення про ЖИТТЯ, що притаманні наївній свідомості та маніфестуються в мові. Метафори, з яких складається концепт, є показовими для моделювання лінгвістичних уявлень: у них поєднано досвід етносу, його ментальність, світобачення. Результатом концептуального аналізу є реконструкція структури, тобто наочна організація частин, з яких складається метафора. У процесі структурування розкриваються логічні зв’язки між концептами й позамовною дійсністю, механізм цього зв’язку і його закономірності, розкриваються її національно-специфічні риси етносів. Все це відбиває специфіку виявлення стереотипів етнічного мислення, властивий йому набір символів, архетипів.

Концепт ЖИТТЯ у своєму метафоричному представленні має такі значення: «народження»: Бог (Господь) послав; давати (надати) життя; побачити світ, «дитинство»: Без штанів під стіл бігати (ходити); На припічку кашу їсти, «молодість»: ще мак росте (цвіте) в голові; губи в молоці), «доросле життя»: (вбиватися в колодочки; входити / ввійти в літа), «старість»: повертати з ярмарку (з торгу); на крайньому порозі життя; на схилі віку (літ, днів), «жити / втратити життя» (топтати ряст; держатися (триматися) на світі; голова ціла на плечах, відправитися на той світ; позбутися життя; скінчити дні (життя, шлях і т. ін.); заплатити (діал. приплатити) життям; накласти (наложити) на себе руки, ці паремії формують групу зі значенням ВІК.

Перетин простору життя в українському паремійному фонді актуалізовано архетипами води, землі і вогню, що становлять основні природні стихії. Вода є семіотично наповненим природним елементом, пов’язаним як з життям, так і зі смертю: Літа пливуть, як вода; Життя минає, як вода в річці. ЖИТТЯ — ВОДА, підкреслює властивість життя змінюватись і минати — спливати. Саме на основі цього образу маємо підстави вважати, що життя — це рух.

Життя сприймається як певний процес, рух, несталість. Прядіння як певний процес, обмежений часом і простором, в ментальній площині пов’язується з життям. Субститутивний образ розірвання нитки нагадує смерть: Увірвалась йому нитка життя. Метафору ЖИТТЯ — НИТКА виводимо з таких паремій: Життя наше, як павутина; На тонку пряде, бо швидко вмре; Йому лиш три чисниці до смерті; Життя — це ґудзик: воно пришите ниткою; Нитка життя. Інформація, яка вміщена в семантичний обсяг виявлених паремій кодує ідею життя як поступового руху, а смерті - як припинення цього процесу. Людина залишає після себе матеріальні сліди свого земного існування.

Життя порівнюється зі шляхом, що його людина проходить від народження до смерті. ЖИТТЯ — шлях до смерті. Це порівняння має глибоке наповнення: Старі йдуть у напрямку смерті, а смерть молодим іде назустріч; Птахом чоловік через молодість перелетить, а через життя іде орачем. Відстань, що її може сприймати людина зором, у мові має часову проекцію: видима відстань є теперішнім часом, а невидима — майбутнім: Що без нас було — чули, що при нас буде — побачимо; Що буде — побачим, а наперед заглядать нічого; Побачити — легко, передбачити — складно.

Іноді також метафоричне представлення концепту ЖИТТЯ відбувається на основі уособлення. Уособлення, або прозопопея -- різновид метафори: перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи чи абстрактні поняття, оживлення їх [18, с. 101]. Бувало, що нам життя кувало, а тепер і зозуля не хоче, відбувається перенесення ознак зозулі на абстрактне поняття ЖИТТЯ.

Значне місце займають прислів'я та приказки, побудовані у формі порівняння. Порівняння — це троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого, чимось схожого на нього [18, с. 98]. Цей троп покладено в основу таких паремій: Життя наше, як павутина, життя порівнюється із павутиною на основі подібності за формою, розглянувши «лінію життя» можемо помітити, що в ній переплітаються між собою безліч подій, як нитки павутини; Наше життя коротке, як бідняка сорочка, тут підкреслюється типовий образ бідняків, який закладено у свідомості українців споконвіків: подрана коротка сорочка, рвані штани, або підв'язані, тому що великі, або закороткі. Цей образ порівнюється із життям, підкреслюючи також, що воно не завжди може бути довгим. Живемо, як горох при дорозі, хто йде, не мине, за стрючок вскубне; Він живе, як сорока на тернині: вітер повернувся — полетіла; Так мені жити, як каменя глитати; Чоловік жиє, як муха: нині жиє, а завтра гине.

Метафоричне представлення концепту ЖИТТЯ відбивають уявлення, що притаманні йому в різних художніх формах.

ВИСНОВКИ

Прислів'я і приказки становлять значну частину фразеології і мають багато спільних рис з іншими типами фразеологічних одиниць. Адже фразеологічний фонд будь-якої мови — це потужне джерело для лінгвістичний досліджень, оскільки в ньому зафіксовано досвід народу, що передається від покоління до покоління, його традиції, звичаї, культуру, моральні та естетичні цінності, в синтезованій формі відображено всі універсальні та специфічні категорії і риси життєвої філософії етносу, його національно-мовну картину світу.

У цих малих жанрах українського фольклору зосереджено всі когнітивні процеси: відображажено сприйняття, розуміння і пізнання людиною навколишнього світу на різних етапах її розвитку; пам’ять поколінь про минулі часи, бо в них народ зосередив всі свої знання, аргументувавши їх.

У прислів'ях та приказках репрезентовано процеси мислення і свідомості, які відтворюють ментальні характеристики етносу. З кожним етапом розвитку людства все більше зміцнювалось прагнення людини закріпити всі навички й досвід за допомогою мови. Паремія — це історія українського народу, вміщена в стислих, але мудрих висловах. У довготривалому процесі свого формування прислів'я та приказки вмістили все, що пережило суспільство, що його цікавило. Це й навички людей, здобуті у процесі трудової діяльності, вірування, спостереження за природою, а отже й замовляння, заклинання.

Художньо-образна побудова прислів'їв дуже складна, бо в гранично лаконічній формі висловлює узагальнене, змістовно містке твердження, за невеликою формою криється глибинна структура, в якій приховані елементи змісту (підтекст, багатозначність, іронічне забарвлення), розраховані на кмітливість, здогадливість реципієнта. А тому у прислів'ях використовуються всі можливі шляхи образотворення, усі художні тропи, фігури та їх комбінації. Основними тропами в прислів'ях виступають метафора, порівняння та метонімія. В основі метафоризації лежить внутрішній зв’язок між предметами, явищами природи та життям людини, її діяльністю, суспільними відносинами.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики актуальним є вивчення такої репрезентації знань і уявлень людини про навколишній світ, як концепт. Ядром концепту є поняття, фіксоване у вигляді пропозиційних структур і позначене певною номінативною одиницею. Концепти зароджуються в процесі пізнавальної діяльності, відображають і узагальнюють досвід людини й дійсність, підводячи інформацію під певні вироблені суспільством категорії та класи. На думку прихильників роздільності концептуальної та вербальної інформації, у процесі мисленнєвої діяльності концепт обертається різними сторонами й актуалізує неоднакові ознаки та ділянки, які можуть або не можуть мати вербальне позначення. Слово — засіб доступу до концептуального знання, однак воно може представляти різні концепти, тому мова є доволі компактним засобом концептуалізації.

У практичній частині ми досліджували презентацію концепту ЖИТТЯ у паремійній картині світу. Передовсім ми вивчали представлення цього концепту у словниках, використавши тлумачний, етимологічний словники, також словники синонімів і антонімів української мови. Проаналізувавши значення за словниками, аналізували істинне (пропозиційне) представлення концепту вже безпосередньо на зібраному фактичному матеріалі. Отже, розглянувши паремії ми можемо виділити групи прислів'їв за ознакою:

«якісна характеристика життя». Ця група паремій у своєму складі містить прислів'я та приказки про важкість життя, його незвіданість, таємничість. Характеристика також має свої відтінки, які відображають простоту, легкість життя;

«складність життя, негативні риси», в них розкривається сутність тяжкого життя, часто порівнюючи його із собачим, також про труднощі життя, різні перепони;

«вік». В пареміях відображається поняття тривалості життя людини, вік, який людині судилося прожити, доля.

«припинити існування». Ця група паремій відображає поняття завершення життя, неминучість смерті, її раптовість.

«швидкоплинність життя». Уявлення про рух життя, його швидкий перебіг закладено ще здавна у свідомості наших предків, тому цій групі відведено значне місце у паремійній картині світу;

«знецінення життя», пояснює його залежність від самої людини та долі, адже за прадавніми віруваннями саме доля (фатум) була основою життя;

«спосіб існування», розкриває сутність життя, наявність чи відсутність в ньому цілі;

«щасливе життя», паремії з позитивною характеристикою життя, похвала його;

«життєві обставини». Ця група представлена пареміями із значеннями про стабільність у житті, непередбачуваність, варіювання чорних та білий смуг у ньому;

«відношення до життя». Прислів'я такого типу містять в собі засудження людей, які не докладають зусиль для покращення власного життя, а живуть за рахунок інших, «собаці - собача смерть»;

«правила життєвої поведінки», пояснення правил життя, яких необхідно дотримуватись;

«стан життя»;

«за ознакою «живий».

На основі класифікації подано і проаналізовано паремії з ключовим концептом ЖИТТЯ з короткою характеристикою.

Метафоричне представлення концепту реалізується за допомогою таких художніх засобів як метафора (її різновиди: уособлення та персоніфікація) та порівняння. У свідомості наших предків життя асоціювалося з водою, ниткою, вогнем та землею, тому і виникли паремії з основним ядром ЖИТТЯ-ВОДА, які відображають властивість життя змінюватись і минати — спливати. Саме візуальна образність стає підмурком метафори ЖИТТЯ-РУХ. Отже, концептуальною моделлю життя є рух, а смерті - припинення руху.

ЖИТТЯ-НИТКА. Прядіння як певний процес, обмежений часом і простором, в ментальній площині пов’язується з життям. Образ розірвання нитки нагадує смерть

ЖИТТЯ-ВОГОНЬ. В пареміях з такою образністю передана культурна інформація, яка містить мотивовані асоціації, що пов’язують людину й світильник, каганець. У контексті маркується ідея наповненості як позитивної якості, порожнечі як негативу.

Більшість паремій побудовано на основі порівняння із якимись негативними явищами, предметами, ознаками, тому що споконвіків українці не були задоволені власним життям, тому й мали такі порівняння і асоціації.

Концепт ЖИТТЯ багатогранно представлений у паремійній картині світу, репрезентується у істинній і метафоричній формах, маючи у своєму арсеналі значний за обсягом паремійний фонд.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Аникин В. П. Русские народные пословицы, поговорки и детский фольклор / В. П. Аникин. — М.: Учпедгиз, 1957. — 240 с.

Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт / Н. Д. Арутюнова. — М.: Наука, 1988. — 341 с.

Бабушкин А. П. «Возможные миры» в семантическом пространстве язика / А. П. Бабушкин. — Воронеж, 2001. — 86 с.

Болдырев Н. Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии / Н. Н. Болдырев. — Тамбов: ТГУ, 2002. — 123 с.

Вежбицкая А. Язык, культура и познания / А. Вебжицкая. — М.: Русские словари, 1997. — 410 с.

Пословицы русского народа: сборник В. И. Даля [Текст] / В. И. Даль. — М.: Русский язык. — Медиа, 2004. — 814 с.

Етимологічний словник української мови: В 7 т. / [під заг. ред. О. С. Мельничук та ін.]. -- К.: Наукова думка, 1982. -- Т. 2. -- 572 с.

Залевская А. А. Психологический подход к проблеме концепта / А. А. Залевская // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. — Воронеж: ВГУ, 2001. — С. 12−16.

Кравченко Н. К. Методы и приемы концептуального анализа международно-правового дискурса / Н. К. Кравченко // Вісник Черкаського університету. Сер. Філологічні науки — Черкаси, 2004. — Вип. 80.

Краснобаєва-Чорна Ж. В. Концепт «життя» в українській фраземіці: проблема номінації та обсяг змісту / Ж. В. Краснобаєва-Чорна // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. — Харків: Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди, 2005. — Вип. 16. — С. 105−139.

Кубрякова Е. С., Краткий словар когнитивных терминов. / Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац, Л. Г. Лузина. -- М.: Наука, 1996. -- 245 с.

Кузнєцов В. Поняття та його моделі / В. Кузнєцов // Філософська думка. — 1998. — № 1. — C. 61−80.

Лановик М. Б. Українська усна народна творчість: Підручник для студентів вищ. навч. Закладів / М. Б. Лановик, З. Б. Лановик. — К.: Знання-Прес, 2006. — 591 c.

Лихачов Д. С. Концептосферы русского языка / Д. С. Лихачов // Русская словесность: от теории словесности к структуре текста: антология — М., 1997. — С. 280 — 287.

Мєдвєдев Ф. П. Українська фразеологія / Ф. П. Мєдвєдев. -- Х.: Основа, 1982. -- 248 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой