Вживання неологізмів в поезії Василя Стуса

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вживання неологізмів в поезії Василя Стуса

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи неологізмів

1.1 Поняття про неологізми

1.2 Види та функції неологізмів

1.3 Способи творення неологізмів у сучасній українській мові

Розділ 2. Вживання неологізмів в поезіях Василя Стуса

2.1 Загальна характеристика неологізмів в творчості Василя Стуса

2.2 Основні способи утворення неологізмів Стусом

2.3 Функції неологізмів в поезіях Василя Стуса

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Творчість Василя Стуса стала відома широкому колу читачів відносно недавно. І хоч багато відомих літературознавців (Микола Жулинський, Михайлина Коцюбинська, Микола Ільницький, Богдан Рубчак, Юрій Шевельов, Уляна Пелех, Дмитро Стус, Леонід Рудницький, Остап Тар-навський, Леонід Плющ, Тамара Гундорова, Елеонора Соловей, Людмила Волянська та ін.) розглядали творчий доробок митця, все ж досліджено ще далеко не все. Цьому є пояснення: своєрідність мови творів митця, широкий діапазон тем, різноманітність методів і прийомів, незвичність манери письма, глибокий філософський зміст поезій, метафоричність образів тощо. Тому на сьогодні є актуальним питання про докладне вивчення творчості поета, осмислення його як особистості.

До перебудови в Україні про В. Стуса знало небагато людей. Потроху його твори передавалися за кордон, тому до кінця 1980-х років усі літературознавчі роботи про нього належать діаспорним критикам. Мовчання порушив Микола Жулинський. У книзі «Із забуття в безсмертя» він присвятив В. Стусові 16 сторінок, із яких більшість -- виправдання поглядів поета, змивання з нього тавра «антирадянщини». Лише 3 сторінки становлять власне літературний аналіз невеликої кількості поезій. Значення цієї роботи для того часу -- величезне, але для нас становлять інтерес лише кілька абзаців з неї.

Потім з’являються публікації про В. Стуса в періодиці (Є. Сверстюка, І. Дзюби, Г. Гармаш, М. Коцюбинської). Але більшість із них мають «просвітницький» характер. Вони зосереджуються передусім на особистості В. Стуса, його героїчній біографії. Лише праця Ю. Шевельова звертає увагу на мову В. Стуса. Зокрема, дослідник зазначає, що мова В. Стуса складна. Це особлива, поетична мова, наснажена великою кількістю різноманітних художньо-виражальних засобів. Більше уваги на власне мовознавчі проблеми звертає Аріадна Шум у передмові до брюссельського видання збірки «Зимові дерева»: «…його [В. Стуса] знання виявляються і в багатстві тематики, глибині філософічних міркувань і незвичайній різноманітності лексики фразеології» [23; 1]. В іншому місці: «Мова цього поета дуже чиста і багата. З’являються теж в нього шукання словних новотворів» [23; 1].

Отже, як бачимо, мовознавчий аналіз творчості В. Стуса практично відсутній. Навіть ті, хто писав про В. Стуса як про поета, зосереджувалися на його філософічності, тлумачили теми та складні образи, простежували загальні інтонації, настрої тощо. А проблеми багатства і складності мови у В. Стуса, лексичного аналізу його творів, використання художніх засобів залишаються, можливо, навіть неусвідомленими.

Новаторство нашої роботи і полягає в перенесенні акценту на мовознавчі, а не літературознавчі аспекти у вивченні спадщини Василя Стуса. Навіщо ж це потрібно? Відомий лінгвіст Г. О. Винокур відповідає так: «Розглядаючи особливості мови конкретних письменників у конкретних творах, ми тим самим визначаємо можливості мови. Причому саме для української мови корисність подвійна. По-перше, твори В. Стуса мають неймовірний словниковий запас. За йогo поезіями, власне, можна вивчати мову. Відомий випадок, коли Стус на прохання Михайла Хейфеца дати почитати його вірші відповів: «У мене складна мова, Мишку. Ти не зрозумієш» [5; 3−4].

Це справді так. Стус використовує багато слів, що не належать до активної лексики, -- старослов’янізмів, застарілих, рідковживаних слів. По-друге, його мова демонструє колосальні можливості особливого виду мови -- мови поетичної, мови як мистецтва, як засобу художнього, образного вираження.

Як відомо, мова має чимало функцій. Але наразі нас цікавитимуть дві - комунікативно-інформативна та образна (чи поетична). Основна особливість поетичної мови як особливої мовної функції полягає в тому, що цей «більш широкий» або «більш далекий» зміст не має своєї власної звукової форми, а використовує замість неї форму іншого, буквального змісту. Один зміст, виражений у звуковій формі, слугує формою іншого змісту, що не має звукового вираження. Це так звана «внутрішня форма», про яку вперше написав О. О. Потебня [16; 52]. Це мають на увазі всі, хто говорить, що поезія — це спроба виразити словами те, що принципово не може бути виражене. «Незвичайність» поезії В. Стуса у прагненні наблизитися до цієї внутрішньої форми, пробитися крізь стіну звичайних слів, які приховують її, тому що їх власна значущість уже стерлася. Творення неологізмів є дуже важливим засобом досягнення цієї мети. А. Шум зазначала, що «…в цьому випадку [творення неологізмів] поет звертається до шукання з ціллю різкішої передачі змісту» [23; 2]. Додамо: не лише різкішої, а й глибшої. Тим більше, що неологізмів у текстах В. Стуса досить багато, вони помітні й відіграють значну роль у його системі образності.

Отже, актуальність нашої роботи полягає в дослідженні значення неологізмів для творчості В. Стуса, причому ми орієнтуватимемося насамперед на визначення стилістичних та семантичних функцій неологізмів у стихії поетичної, тобто обтяженої додатковими смислами, мови.

Ми проаналізуємо три збірки Василя Стуса -- «Зимові дерева», «Веселий цвинтар» та «Палімпсести» періоду ув’язнення.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Неологізми в творчості Василя Стуса».

Об'єкт дослідження — поезії Василя Стуса.

Предмет дослідження — неологізми в творчості Василя Стуса.

Мета дослідження — розглянути вживання і способи творення неологізмів в поезіях Василя Стуса.

Основними завданнями роботи є:

розглянути поняття неологізму;

проаналізувати основні види неологізмів;

вивчити головні способи творення неологізмів в сучасній українській мові;

дослідити вживання неологізмів в поезіях Стуса;

проаналізувати функції неологізмів в поезіях В. Стуса.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 23 найменування. Роботу викладено на 42 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи неологізмів

1.1 Поняття про неологізми

Неологізми (гр. neos «новий», logos «слово») -- нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються в мові [15, 234]. Виникнення неологізмів спричинене потребою давати назви новим предметам, явищам, поняттям, які постають унаслідок безперервного розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв’язків з іншими народами та державами. Особливо активно поповнюються новими словами сучасні науково-технічні термінологічні системи: біоніка, біонавт, гідропоніка; генотип, комп’ютер, летилан (антимікробна речовина), інтерферон, океанолог тощо. Це лексичні неологізми, що виконують номінативну функцію. До них належать також слова, утворені від лексем, які існували в мові раніше: ракета -- ракетник, ракетоносець, ракетоносій, ракетодром; комп’ютер -- комп’ютеризація, комп’ютеризувати, комп’ютерний, комп’ютерник; вітер -- вітрівка; крос -- кросівки й ін.

Отже, неологізмами називаються нові слова й звороти, що весь час входять в літературну мову, і зв’язані саме з поточним моментом життя даного народу.

В усіх сучасних розвинених мовах такі слова з’являються постійно, повсякчас. Це зумовлюється потребами сучасної світової цивілізації.

Нові слова залишаються неологізмами лише до того часу, поки в них відчувається їх свіжість і новизна. Взагалі важко визначити, коли саме те або інше слово перестає сприйматися як нове і стає загальновживаним. Поки предмет, явище, дія, якість є ще новим для людини, то й слово, що його означає, вважається новим. Як тільки предмет, явище входить у побут людини, то й саме слово, що його означає, перестає бути неологізмом. Наприклад, такі слова, як радіо, телевізор, телебачення, комбайн і багато інших, ще недавно були неологізмами. Тепер же, коли радіо, телебачення, телевізор та інші винаходи широко ввійшли в наш побут, слова, що їх означають, перестали бути неологізмами.

Трапляються випадки, коли новостворене слово ніби переназиває, «перехрещує» речі та явища, вже відомі. І найчастіше це буває саме в художній літературі.

Як-от і в даному разі: «юбкоборцем» Шевченко, вслід за Герценом, називає митрополита Григорія, на смерть якого й відгукується. Свого часу войовничий церковник протестував проти малюнка жіночого плаття з візерунками у вигляді хрестиків. Тобто, неологізм дає своєрідну характеристику відомій особі (митрополит петербурзький і новгородський) і виступає в тій-таки ролі, що й ужиті з сатиричною метою церковнослов’янізми.

Здебільшого неологізми так і виникають: уведене кимось слово або підхоплюється іншими і набуває чи то якогось спеціального, чи й загальнонаціонального поширення; або, навпаки, лишається відомими тільки незначному колу осіб чи зафіксованим у даному тексті [9, 13].

У процесі розвитку суспільства виникають нові поняття, які потрібно називати. Крім того, людина дедалі глибше пізнає навколишній світ, відкриває нові явища, котрі теж потребують називання. Порівняно недавно (з огляду на багатовікове життя мови) з’явилися такі слова, як метрополітен, телевізор, телебачення, космодром, місяцехід, алгол, біоніка, генотип, гідропоніка, екранізатор, ергономіка, океанавт. Крім слів для називання нових понять, лексичні новотвори з’являються внаслідок переусвідомлення застарілих назв, необхідності заміни їх точнішими, зрозумілішими, такими, що більше відповідають фонетичним, лексичним, словотвірним та іншим нормам мови. Свого часу в українській мові існувало слово самольот, але воно порівняно швидко вийшло з ужитку, бо суперечило фонетичним нор-мам; його замінило слово літак. З тих самих причин вийшло з мови поширене колись посьолок («Шум акацій… Посьолок і гони… Ми на гору йдемо через гать…» -- В. Сосюра). Тепер для позначення населеного пункту цього типу використовується слово селище. Поряд з лексичними неологізмами з’являється чимало неологізмів семантичних: слова, що вже існують у мові, набувають нових значень. Ще одна причина появи неологізмів -- бажання предметові, явищу, що вже існує в мові й має назву, дати іншу назву, образнішу, таку, що більше відповідає світосприйманню того чи того автора [15, 236]:

… Із-під хмар-снігурів

Сніговіється даль-хитавиця.

Та ще приспана сила снігів,

Та над серцем зоря-вечірниця

(М. Вінграновський).

Неологізми виникають у мові безперервно, охоплюючи всі сторони діяльності людини і відбиваючи зміни, що відбуваються в житті суспільства. Вони з’являються в мові з різних причин і різними способами. Коли з’являються в житті нові предмети і явища, з’являються і відповідні їм слова -- неологізми. Розвивається пізнання людиною оточуючої її дійсності і з’являються нові поняття, які відображають раніш не пізнані явища, властивості, якості, процеси, -- з’являються і нові слова [16, 89].

На час своєї появи кожне слово (як і фразеологізм) є неологізмом, тобто словом, з яким пов’язується відчуття чогось нового -- нового значення чи (зрідка) нової форми. І таке відчуття залишається, доки слово не стає загальновживаним. Наприклад, свого часу неологізмами були слова колгосп, колгоспник, трактор, тракторист, комбайнер тощо. Тепер же ці слова стали звичайними.

Неологізми з’являються також і як нові назви старих понять, які давно вже існували в житті даного народу і для яких здавна існують слова — назви. Це обумовлюється різними причинами: витисненням одного синоніма іншим, запозиченням, літературними смаками тощо.

Багато неологізмів з’являється в мові в часи великих змін, докорінних перетворень у житті того чи іншого народу. Так, у мовах народів колишнього Радянського Союзу виникло багато нових слів у пожовтневу добу, коли з’явилися нові установи, інституції, заклади, поняття: агітпункт, Реввійськрада, райвиконком, п’ятирічка, рада (семантичний неологізм), лікнеп, ланка (семантичний неологізм) тощо. Неологізми виникають у мові весь час і не лише в галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни з науки, літератури, мистецтва: алгоритм, вірусологія, гідробіоніка, дельфінологія, спелеологія; це й виробничо-технічна лексика, пов’язана з розвитком народного господарства: гідроелектростанція, електронно-обчислювальна машина, атомохід, ультразвуковий верстат, електродоїння, механік-водій; лексика, пов’язана з новими досягненнями в розвитку військової справи та військовостратегічної науки: ракетна зброя, ракетоносець, нейтронна бомба; слова, що називають нові поняття, які виникають у галузі культурно-побутового обслуговування: кросівки, відеомагнітофон. Порівняно нове явище у лексичному розвитку мов -- абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю знаків, ніж у текстах без абревіації. Наприклад, замість «Українське державне об'єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин» уживаємо Укрсічгосптехніка, замість «Запис актів громадянського стану» -- Загс. Але абревіатурами не слід зловживати. Треба дотримуватися норм, які впорядковують використання складноскорочених слів у різних стилях мовлення. Надуживання абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а то й незрозумілим: «Є в цьому виданні й репортажі. Один з них, наприклад, зветься «На точці АХР» і починається такі «Вересень -- важкий місяць для авіації ПАНX Хмельницького авіапідприємства. Там працює екіпаж АН-2 у складі КВС» (газ.) [15, 92].

Оскільки неологізми є категорією історичною, їхня належність до пасивної лексики не вічна. Вони сприймаються як нові слова доти, поки називані ними поняття не стануть загальновживаними. Коли поняття стають такими, слова вже не сприймаються як неологізми. Поява й існування неологізмів виправдана лише тоді, коли є потреба у виконанні певної спілкувально-називної або художньо-зображальної функції. Коли такої потреби немає, новотвір зайвий і позбавлений перспективи закріпитися в лексичному складі мови. Не прищеплюються в мові ті неологізми, що не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям. Приміром, штучно створені і занесені в деякі словники неологізми гружчик, грузовик, золушка, новомісяччя, щелкунчик у мовній практиці витіснені більш удалими відповідниками вантажник, вантажівка, попелюшка, молодик (новий місяць), лускунчик. Індивідуальні авторські неологізми творяться тими самими способами, що й загальномовні. їхня життєвість та ефективність визначається вмінням письменника застосувати відмінні від усталених поєднання коренів чи основ слів із суфіксами чи префіксами, означень з означуваними, зі смаком і доречно вставити в новий контекст застаріле слово.

Крім лексичних новотворів для називання нових понять, неологізми з’являються й через те, що виникає потреба замінити вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що більше відповідає фонетичним, лексичним, словотвірним та іншим нормам мови. Скажімо, основною назвою солодкого продукту харчування, виготовлюваного з особливих сортів буряків або тростини, в українській мові є цукор. Але низка хімічних термінів утворювалася (всупереч вимогам, що ставляться до термінологічної лексики) від розмовного синоніма сахар: сахарат, сахароза, сахаризація. Згодом словотворче гніздо було вирівняне, ці терміни замінено неологізмами, похідними від основного слова: цукрат, цукроза, цукрування; прикметник цукровий розширив свою семантику, витіснивши сахарний з термінологічних словосполучень цукрова кістка, цукрова хвороба, цукровий діабет.

Поряд із лексичними неологізмами з’являється чимало неологізмів семантичних, тобто слова, що здавна існують у мові, набувають нових значень. Наприклад, слово гвардія в дожовтневий період у Російській імперії було назвою добірних військових частин; під час другої світової війни стало званням окремих частин Червоної Армії, що особливо відзначилися в боях. Зі здобуттям Україною незалежності ввійшло до назви Національної гвардії України, членами якої є найбільш віддані захисники Української держави.

Унаслідок двох згаданих причин з’являються неологізми, які виконують номінативну функцію і в перспективі мають стати надбанням усіх носіїв мови. Нові слова виникають і тоді, коли той чи той автор хоче дати якомусь предметові або явищу нову, образнішу, емоційнішу назву, яка краще відтворює його бачення світу:

Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом

В своєму зорехмарному ряду.

Завіяло, заговорило снігом

У полі, попід садом і в саду.

(М. Вінграновський)

1.2 Види та функції неологізмів

Широко використовуються в українській мові значеннєві неологізми, тобто відомі й раніше слова, що в нових умовах набули нових значень: депутат, народний депутат.

Серед неологізмів розрізняють неологізми загальномовні, відомі всім, і неологізми авторські (індивідуальні), які знаходимо в творах письменників, учених. Загальномовні називають нове поняття, виконують номінативну функцію. Індивідуальні покликані до життя прагненням дати іншу, емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові.

Наприклад: 1. Мова моя українська -- батьківська, материнська! Хай тебе хтось забуде -- що нам з такого вчинку? Дихання мільйонногруде не перепинить піщинка (Бичко). 2. Ти кобзу любиш ніжнодзвонную, а я співаючий курай (Тич.). Авторські неологізми звичайно не виходять за межі художнього твору, в якому вони виступають як важливий засіб посилення образності мови.

Багато неологізмів постає в періоди докорінних змін і перетворень у житті народу. З’являються не лише лексичні неологізми (менеджер, спонсор), а й семантичні, активізуються слова, що тривалий час перебували в пасиві лексичного складу. Виникають нові словосполучення, котрі виконують номінативну чи стилістичну функцію. Досить активно, наприклад, використовується тепер рідковживане раніше слово екологія. І не тільки в прямому розумінні «наука про зв’язок організмів із навколишнім середовищем», а й у словосполученнях екологія мови, екологія культури, екологія душі тощо. У давно відомого слова купон «відрізна частина цінних паперів; відріз тканини в розкроєному вигляді; квиток на місце в театральній ложі» свого часу з’явилося нове значення -- «тимчасовий еквівалент української національної валюти». Від купон утворено лексичні неологізми купонний (купонна система), купонізація. Від слова самоврядування утворився прикметник самоврядний (самоврядні території). Набувають поширення нові словосполучення на зразок активне сумління, баланс інтересів та ін. Виникло немало слів та словосполучень для позначення негативних явищ у нашому житті: довгобуд, генотип-безбатченко, атмосфера вседозволеності, проект століття (віку) й под [15, 237].

Але не тільки в бурхливі періоди історії з’являються неологізми. Вони виникають у мові весь час. Причому, це не лише слова з галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни зі сфери науки, літератури, мистецтва: алгоритм, вірусологія, гідробіоніка, нейрокібернетика, гіпнопедія, дельфінологія; це й виробничо-технічна лексика, пов’язана з розвитком різних галузей життя: електронно-обчислювальна машина, атомохід, відеотехніка, ультразвуковий верстат, дефектоскоп, електродоїння тощо. Повертаються з небуття несправедливо викреслені колись топоніми й на певний час стають неологізмами, щоб потім увійти до загальномовного вжитку: Алчевськ, Жовква, Луганськ, Маріуполь тощо.

Неологізм може прищепитися в мові, стати загальновживаним словом, якщо поява його викликана номінативною або стилістичною потребою. Без такої потреби новотвір приречений на зникнення. Не закріплюються в мові ті неологізми, які не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям.

Загальномовні неологізми утворюються і вживаються насамперед в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилях: «Під терміном прапорництво слід розуміти три поняття: прапорознавство, або вексилологія, що є допоміжною історичною дисципліною, прапорне мистецтво -- прикладна галузь, що займається творенням і виготовленням прапорів, та прапорне право -- допоміжна юридична дисципліна, яка визначає правові підстави використання прапорів» (журн.) [15, 237].

Велика кількість неологізмів уживається в публіцистичному стилі: «Біонавти… Не рийтеся в тлумачних словниках та енциклопедіях. Однаково цього слова не знайдете. Професія тільки народжується в лабораторіях учених» (газ.) [16, 56]. Особливістю цього стилю є те, що журналісти не так творять самі, як пускають нові утворення в обіг, дають їм путівку в життя. Тому публіцист мусить мати тонке мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг. Через брак саме цього мовного чуття всі засоби масової інформації останнім часом досить активно вживають ненормативних форм вітання: доброго дня, доброго вечора. Ні в художній літературі, ні в доброму українському розмовному мовленні, ні в фольклорі таких висловів нема, є добрий день (добридень), добріш вечір (добривечір). Нормативний тільки вислів доброго ранку.

У публіцистиці часом уживаються й індивідуальні неологізми для посилення експресії вислову: «З тими, хто не вміє скинути темні окуляри вболівальника, подивитися на речі пильним, тверезим і об'єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає» (газ;), «Київ, нівроку, розбудовується, аж гай гуде. Зокрема моїм рідним Печерськом, від „панських“ Липок до „людського“ Печерського мосту, вже ні проїхати ні пройти. Енергійно розбиті велетенські котловани викликають химерні асоціації чи то з романом Платонова, чи з кратерами на поверхні Місяця. Ситуація упікантнюється дощовитим літом, отже, човгаючи до метро по кісточки в багнюці, мимоволі пригадуєш епоху чунів і калош. Зрозуміло, краса вимагає жертв. Перетерпимо, чого там, -- і не таке доводилося терпіти!» (О. Забужко).

Індивідуальні (авторські) неологізми творяться тими самими способами, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння автора оригінально сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття: «Чи багато ми бачили засвідчених радістю облич і душ? І не тільки тому, що живеться нелегко, а погляд у майбутнє тішить мало. А перш за все тому, що радіснодушність -- коштовність, як і всякий інший Божий дар. Чим безпричинніша радість, тим природні ша, тим коштовніша.» (І. Жиленко).

Десь на горизонті хмара-хустка

Манить вдаль, мов дівчина у сад,

І весни такі пахучі згустки

Розплескалися об голубий фасад.

(В. Симоненко)

Художній стиль використовує загальномовні неологізми для відтворення мовного колориту певного періоду в розвитку суспільства: «Наша артіль бідна, -- сказав старий, -- і кидати шаланди в морі не годиться. Я -- голова артілі, то мусив і рятувати, а Чубенко, мабуть, доплив добре, здоровий і завзятий, ніяк не хотів плисти без мене, аж поки я не пірнув під перекинуту шаланду, а він усе гукає та все пірнає, шукаючи мене» (Ю. Яновський).

У поетичному мовленні загальномовні неологізми, крім функції відтворення колориту доби, мають у собі також заряд певної експресії, надають викладові невимушеності, розмовного забарвлення:

Так повелось, що літньою порою

(В час профвідпустки -- прозою скажу),

Не люблячи курортного застою,

Який людину повиває в ржу,

Я з друзями, з хорошою братвою

(Знов поетичності зламав межу)

Подорожую по містах і селах,

По щедрих ріках, по гаях веселих.

(М. Рильський)

Авторські неологізми є належністю художньо-белетристичного стилю, а також наближених до нього жанрів публіцистики. їх творять окремі автори відповідно до законів нашої мови. Переважна більшість таких неологізмів лишається тільки в користуванні певного митця, характеризує його творчу манеру. Але це також важлива стилістична функція. ЦІ неологізми справляють естетичний вплив на читача, вони добре відомі досить широкій аудиторії, хоч і не ввійшли до загальномовного словника.

«Нове життя нового прагне слова», -- писав М. Рильський, звичайно ж, у переносному розумінні. Але і в прямому також. Для літературознавства найцікавішими є випадки індивідуально-авторського словотворення. Такі неологізми називають ще стилістичними (вжиті з певною стилістичною метою і не дістали загальномовного поширення) або оказіональними словами (occasionalis -- випадковий), тобто такими, що вжиті «один раз», для даного випадку, при цій нагоді (оказії); буквально -- принагідні слова.

Можна запропонувати таке розмежування: неологізми -- тільки поширені, а оказіоналізмі -- принагідні авторські новотворення. В усякому разі, це ширше, ніж стилістичні неологізми, бо ж не завжди нове слово є неодмінною ознакою певного стилю. Частіше це -- авторська знахідка (миттєво-спонтанна чи й продумана), яка допомагає краще передати душевний порух, настрій, кут зору, рефлексію, своєрідність відчуття і т.д. А часом -- і словогру, забаву, до якої ще зберігається ставлення як до чогось непотрібного, «некорисного» [16, 93].

Рильський-учений стверджував: «Неологізми, новотвори родяться щодня в міру того, як родиться нове явище і поняття. Треба тільки завжди розрізняти органічно виниклі потрібні неологізми від неологізмів-брязкотелець, виграшок, цяцьок, якими гралися футуристи і формалісти взагалі, -- власне, ніби тільки гралися, роблячи по суті чорну, протинародну роботу». Присуд цей, особливо завершальні звинувачення, -- не жарт. А тим часом деякі утилітарно «потрібні» неологізми досить швидко відживають, тоді як чимало «брязкотелець» продовжують зберігати оказіональну свіжість саме завдяки ніби «некорисності».

У поезії «Стоколос», присвяченій пам’яті М. Рильського, І. Драч відсвіжує фольклорний неологізм, донизавши до нього й принагідний власний: «Стоколос нації, стоголос». Власний, але, мабуть, навіяний рядком Рильського «Замовкло поле стоголосе.».

Навіть не входячи до загальнонаціонального слововжитку, індивідуально-авторські (принагідні) неологізми (чи оказіональними) збагачують її своєю експресивністю, образністю, наявністю в естетичному часопросторі. Бо ж якщо вони з’явилися в художньому словнику творчої індивідуальності, додали якихось нових барв, нюансів, відтінків до нашого осягнення й переживання світу, то це означає, що й ми завше можемо їх актуалізувати -- за відповідної нагоди, душевного стану, потреби.

Новим явищем у лексичному розвитку мов є абревіатури. Позитивне в них те, що та сама кількість інформації передається меншою кількістю знаків, ніж у відповідному сполученні слів. Скажімо, замість електронно-обчислювальна машина -- ЕОМ, замість Організація Об'єднаних Націй -- ООН, замість міський відділ народної освіти --міськвно. З-поміж абревіатур потрібно виділяти скорочення, призначені лише для зорового сприймання: кг, м. (місто), р. (рік), с. (сторінка). Вимовляти в таких випадках слово треба повністю: п ять кілограмів; вислови типу купив п’ять кеге картоплі є жаргонними. Надуживання абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а часом і незрозумілим. Крім абревіатур, в українській мові є слова, що виникли внаслідок стиснення словосполучень. Як правило, вони вживаються в розмовному мовленні для спрощення спілкування. Часом можуть потрапити й до літературної мови: автонапувалка (автонапувальна установка), врубівка (врубова машина), зенітка (зенітна гармата), прогресивка (прогресивна оплата праці), багатотиражка (багатотиражна газета).

Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено назви вірусологія, дельфінологія; за зразком шевченкознавство, франкознавство--лесезнавство (галузь літературознавства, що вивчає творчість Лесі Українки); терміни атмосфера, стратосфера стали зразком для творення терміна біосфера «оболонка Землі, яку населяють живі істоти». На взірець буряківник, лісівник, кукурудзівник --собаківник, рисівник. Утворення з компонентом -вод на позначення тих самих понять (собаковод, садовод) є дублетами, які тільки засмічують мову. Закономірними є лише утворення типу вагоновод, екскурсовод, друга частина яких пов’язана з дієсловом водити.

Неологізми належать до пасивної лексики. Але вони є категорією історичною, тому належність їх до пасивної лексики не вічна. Вони сприймаються як нові, поки новими й незвичними є позначувані ними поняття. Коли поняття стають загальновживаними, то й слова виходять із розряду неологізмів.

Поява у мові нових слів або нових значень залежить не тільки від волі окремих індивідів, від їх бажання. Закріпленню в мові новотворів сприяє загальна потреба у вираженні відповідних понять. І коли певне слово засвід-чується у мовленні багатьох, тоді воно перестає бути тільки елементом індивідуального мовлення, стає одиницею загальної мови.

Введення у мову новотворів, поява у словах нових значень свідчить про зміни в мові. Місцем їх зародження є індивідуальне мовлення. В індивідуальних мовленнях мова якраз і розвивається.

Стилістичні функції неологізмів досить різноманітні. Вони виступають засобом надання текстові урочистого, піднесеного звучання:

Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає,

Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних…

Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний

На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,

Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов,

Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли

До кораблів глибодонних, -- було це й самим їм до серця.

(Іліада, переклад Б. Тена)

Дають негативну характеристику, створюють гумористичні, іронічні, сатиричні ефекти: «Інтелігентною дамою слід уважати кожну даму, яка усвідомлює, що вона не просто жінка, а саме дама, тобто порядна дама з пристойної інтелігентної родини, тобто дама з високим порогом розуміння своєї дамості… Літературна дама -- це різновид типу так званої інтелігентної дами. Звичайно, далеко не кожна письменниця є літературною дамою і, навпаки, не кожна літ-дама -- письменниця» (Ю. Івакін).

Уживаються як засіб небуденного, опоетизованого зображення картин природи, відтворення почуттів людини:

Зазимую тут і залітую,

В цій великій хаті не своїй,

У кутку відтихну, відлютую,

Намовчусь у темряві німій.

Поза полем небо та піднеб'я,

З-попід неба димаровий дим,

І літак, що сам летить від себе,

Дві тополі і вітряк один…

Слово моє, сило моя, славо,

Сльозо моя, гніваню ти мій,

Хто і що зріднило нас й послало?..

Воле моя світла, не темній!

(М. Вінграновський)

Не всі неологізми прищеплюються, стають загальновживаними словами. Деякі, невдало створені, зникають. Буває, що новотвори засвоюються мовою, але живуть недовго, відходять разом з поняттями, які позначають. Більшість індивідуальних неологізмів не стає надбанням активної лексики, хоч часом трапляється й таке. Відомі, наприклад, неологізми: Олени Пчілки (або М. Старицького) -- мрія, утворений від дієслова мріти «виднітися, мерехтіти»; І. Верхратського -- звіт; І. Франка -- чинник. Добре виконують естетично-зображальну функцію в поезіях М. Рильського створені ним неологізми громовозвукий, бурноплинний, веселокрилий, вихрогривий, ясносилий, окучерявлений, стоколосся, лісолюб, розкриляти, празима. Про такі неологізми академік Л. Булаховський сказав: «Хай вигадані відповідним художником слова нові слова залишаються назавжди тільки його словами, хай вони не надходять до активного фонду загальної мови, -- але там, де їх ужито, вони живуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям. На своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної дійової образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження і своє існування» [15, 239].

У розмовному мовленні неологізми виникають весь час. Як правило, вони ніде не фіксуються і швидко замінюються іншими. Інколи переходять до літературної мови: повнометражна, електричка й ін. Отже, загальномовні неологізми використовуються в усіх структурно-функціональних стилях української літературної мови. Індивідуальні (авторські) поширені в основному в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, рідше -- в наближених до художнього мовлення жанрах публіцистики. Для нехудожніх стилів авторські неологізми, як правило, нехарактерні.

1.3 Способи творення неологізмів у сучасній українській мові

Неологізми утворюються з елементів, що існують у мові. Вони творяться за наявними в мові моделями. Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія, за зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера -- «оболонка Землі, яку заселяють живі істоти; за типом бібліотека, картотека утворено фільмотека, дискотека, слайдотека. На взірець давно вживаних у мові слів буряківник, кукурудзівник, лісівник творяться нові назви людей за фахом: звірівник, маралівник, рисівник, чаївник. Утворення зі складником -вод на позначення тих самих понять лісовод, рисовод є дублетами, які нічого нового не додають, а тільки засмічують мову. Компонент -вод закономірний в утвореннях типу вагоновод, екскурсовод, пов’язаних з дієсловом водити, а не доглядати, відгодовувати чи вирощувати.

Особливою продуктивністю в мові сучасної української преси відзначається суфіксація. За допомогою цього способу утворилися такі лексико-граматичні групи нових слів [6]:

— ІМЕННИКИ

А) Назви осіб чоловічого роду за фахом, характером діяльності, що мотивуються переважно іменниковими основами й утворені за участю суфіксів -ник, -іст (-ист), -ець, -ик: комп’ютерних, кон’юнктурник, державних, інформаційних (професіоналізм -- журналіст, що працює в службі новин), лобіст, монополіст, уніоніст, грантист; податківець, інтерполівець; силових, мережевих, західник, оптовик, ринкових, тіньових тощо.

Б) Відабревіатурні найменування людей чоловічого роду за їх приналежністю до певної політичної партії, громадської організації, руху, а також різних установ та інституцій, утворені за допомогою вищеназваних формантів, а також суфіксів -івець, -овець: пеерпіст, есбіст, рухівець, убозівець, єесівець, євросоюзівець, натовець, гууамовець, демсоюзівець, унсовець, піар-ник, даїшник, кагебешник, есбеушник та ін. Щодо стилістики, то такі утворення мають відтінок розмовності й використовуються журналістами з метою пожвавлення тексту, наближення його до читача, а також для характеристики персонажів. Це стосується й іменників наступної групи.

В) Іменники -- назви осіб, утворені на базі антропонімів із тим же словотвірним значенням, що й лексеми попередньої групи: кучмівці (кучмісти), морозівці, тимошенківці, удовенківці, литвинівці.

Г) Неологічні віддієслівні іменники середнього роду на позначення опредмеченої дм, що утворилися «За» допомогою форманта -н'н'. Характерною рисою цього типу деривації є черезступеневий словотвір, оскільки дві третини таких утворень не спираються «а реально існуючі дієслова, хоча вони передбачені мовною системою, а в структурі описуваних новотворів виразно проступають дієслівні суфікси й префікси [3, 8] тестування, інтегрування, лобіювання, кредитування, імплементування, клонування, спонсорування тощо.

Д) Неологічні назви різний предметів і явищ переважно на позначення опредмеченої дії, які виникли на базі дієслів недоконаного виду з допомогою надзвичайно продуктивних зараз запозичених формантів -ізацій- /-изацій-, -ацій-. Їм притаманне значення «процес наділення властивістю, названою твірною основою», не характерне для словотвірної моделі із формантом -н'н', що теж позначає опредмечену дію. Наприклад: комп’ютеризація, модернізація, європеїзація. [4, 9].

Е) Активними в мові сучасних українських друкованих ЗМІ є також відприкметникові та відсубстантивні іменники -- абстрактні назви різних явищ і процесів з інтернаціональним суфіксом -изм / -ізм, що є результатом появи в українській мові в кінці XX ст. різних ідейних, політичних, культурних явищ [10, 11]: монополізм, євроатлантизм, глобалізм, протекціонізм, ізоляціонізм, регіоналізм, позитивізм, концептуалізм, гомосексуалізм, бісексуалізм тощо.

Є) Відсубстантивні іменники середнього роду -- назви абстрактних і збірних понять -- із суфіксом -ств (о): президентство, прем'єрство, відеокліпмейкерство, фермерство, підприємництво, спонсорство, кілерство, дисидентство, українство, піратство.

Ж) Дієслівні словотвірні новації, зафіксовані нами в мові сучасних українських друкованих засобів масової інформації, постали у вигляді інфінітива та часових форм шляхом додавання до іменникової твірної основи суфіксів -ува-, -ізува-: декриміналізувати, демпін-гувати, інвестувати, лобіювати, пролонгувати, презентувати, спонсорувати, тінізувати, толерувати, унісонувати, епатувати та ін.

— ПРИКМЕТНИКИ

А) Прикметникові новації, що мотивуються іменниковими основами й утворені за допомогою суфіксів -ськ-, -н-, -ов-: прем'єр > прем'єрський, промоутер > промоутерський, тендер > тендерний, бізнес > бізнесовий та ін.

Б) Прикметники, утворені на базі власних назв та абревіатур шляхом додавання формантів -івськ-, -овськ-, що мають у мові ЗМІ відчутне розмовне забарвлення: плющівський, морозівський, ющенківський, свросоюзівсь-кий, кабмінівський, натовський, оонівський, рухівський тощо.

Г. М. Віняр відзначає високу активність для досліджуваного періоду іменної префіксації, «що є проявом зростання аглютинативних ознак у сучасній українській мові» [6,12]. Неологізми, утворені префіксацією, охоплюють наступні групи слів.

А) Похідні прикметники, що виникли шляхом додавання до мотивуючої основи (зазвичай прикметникової) префікса про-: прозахідний, проросійський, пронатовський, пропрезидентський, проєвропейський, про-американський і под.

Б) Лексичні новації, що виникли за допомогою активних загальноєвропейських префіксоїдів де-, ре-, пост-, екс-, віце-, супер-, анти- [10, 9]:

де- (на позначення ліквідації чого-небудь): девальвація, деприватизація, декриміналізація, департизація;

ре- (означає відновлення чого-небудь): реприватизація, реструктуризація, реорганізація тощо;

пост- (на позначення явищ, предметів, що з’явилися пізніше): пострадянський, постєльцинський, постсоціалістичний, поствиборний, посттоталітарний та ін.

екс- (на означення «колишній»): екс-президент, екс-спікер, екс-мер, екс-цар, екс-декан, екс-чемпіон, екс-лідер, екс-банкір тощо.

супер- (позначає найвищий ступінь вияву ознаки): суперприбутковий, суперповноваження. суперзахист, суперакція, суперінфляція, суперхіт, суперзірка, суперзподій, суперюрист тощо.

анти- (спрямований проти чого-небудь): антиукраїнський, антидемпінговий, антимонопольний, антинародний, антигуманний, антиющенківський, антиглобалістський, антикорупційний. антиамери-канський, антизахіднийта ін.

віце- (означ, «заступник» або нижчий чин): віце-президент, віце-прем'єр, віце-спікер, віце-королева. віце-міс тощо [6, 13].

Потужну групу сучасних неологізмів складають слова, що виникли в результаті осново- та. словоскладання. Вони охоплюють такі лексико-граматичні розряди:

— Іменники, які поділяються на дві групи.

а) мотивовані сполученням двох іменників: гімнотворчість, законотворення, законотворень, паперотворчість, товаропотік, ксивоціна, ціноутворення, документообіг, правовласник.

6) мотивовані сполученням іменника й прикметника: високопосадовець, правосвідомість, кріотехнологй, західноєвропейці.

— Прикметники й дієприкметники: тютюновиробний, енергозбе-рігаючий, бюджетонаповнювальний, озоноруйнівний, високотехнологічний.

Частину слів складають лексичні кальки переважно з російської мови: рекламодавець (рос. рекламодатель), капіталовкладення (рос. Капитало-вложения), квартиронаймач (рос. квартиросьемщик), платоспроможний (рос. платежеспособный), роботодавець (рос. работодатель), товаровиробник (рос. товаропроизводитель), законослухняний (рос. законопослушный) тощо.

Потужним і ефективним способом творення нових слів є абревіація: ВР (Верховна Рада), ЦВК (Центральна виборча комісія), АП (Адміністрація Президента), КС (Конституційний суд), НБУ (Національний банк України), МВС (Міністерство внутрішніх справ), ДПА {Державна податкова адміністрація), ФДМ (Фонд держмайна), МЗС (Міністерство закордонних справ), СБУ (Служба безпеки України), ЗСУ (Збройні сили України), ЄС (Європейський Союз), РЄ (Рада Європи), ЄБРР (Європейський банк реконструкції і розвитку), ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі), СБ (Світовий банк), АПК (агропромисловий комплекс), СП (спільне підприємство), AT (акціонерне товариство), PR (public relations) тощо. НДП (Народно-демократична партія), НРУ (Народний рух України), ЛДПУ (Ліберально-демократична партія України), ОДА (Обласна державна адміністрація), НАН (Національна Академія наук), КУН (Конгрес українських націоналістів), ПЕК (паливно-енергетичний комплекс). АГ (акціонерне товариство), МОК (Міжнародний олімпійський комітет); COT (Світова організація торгівлі) тощо; ЄЕСУ -- Єдині енергетичні системи України, Мінфін -- Міністерство фінансів, Держкомстат -- Державний комітет статистики, Центрвиборчком -- Центральна виборча комісія, Кабмін -- Кабінет міністрів, нардеп --- народний депутат, Держ-комлісгосп -- Державний комітет лісового господарства, Мінюст -- Міністерство юстиції тощо, Держбюджет (Державний бюджет), Нацбанк (Національний банк), Держскарбниця (Державна скарбниця), держсекретар (державний секретар). Генпрокуратура (Генеральна прокуратура), Генпрокурор (Генеральний прокурор), політреклама (політична реклама), політеліта (політична еліта), адмінресурс (адміністративний ресурс), кіберпростір (кібернетичний простір), фармринок (фармацевтичний ринок), міськадміністрація тощо.

Сучасна дослідниця Г. М. Віняр відзначає значне поширення в мові часткових скорочень, джерелом яких є ЗМІ та усно-розмовне мовлення. За словами вченої, формується клас аброморфем на зразок адмін-, дам-, держ-, спец-, що використовуються у цілій низці скорочень.

Доволі поширеним у мас-медіа стало використання слова пілотний у значенні «експериментальний», засвідчене новим тлумачним словником української мови: пілот, пілотний проект, пілотна програма, пілотний випуск тощо.

Активно вживається в сучасних мас-медіа слово пірат, однак позначає воно не «морського грабіжника, розбійника» або «того, хто грабує, винищує і т. ін.; поводить себе, як розбійник», а використовується в новому значенні, незафіксованому найновішим «Великим тлумачним словником сучасної української мови» (К., 2001) — «той, хто випускає й розповсюджує неліцен-зовану аудіо- та відеопродукцію». Відповідно піратський означає «неліцензований» (піратський компанії диск, піратська відеопродукція, піратська аудіонами та тощо).

Таким чином, одним із основних шляхів оновлення словникового фонду мови сучасних медіа-текстів є деривація. З-поміж найпродуктивніших способів творення неологічної лексики слід назвати суфіксацію, префіксацію, осново- та словоскладання, абревіацію тa лексико-семантичний спосіб. Крім того, у мові сучасних ЗМІ спостерігаємо процес розширення значення слова, тобто набуття вже існуючою у мові лексемою нового значення при збереженні її первинної семантики, що є результатом семантичного способу словотворення.

РОЗДІЛ 2. Вживання неологізмів в поезіях Василя Стуса

2.1 Загальна характеристика неологізмів в творчості Василя Стуса

Українське письменство другої половини XX століття ознаменувалося приходом нових мистців, які зображували дійсність у модерністичній інтерпретації". Шістдесятництво оголосило боротьбу з конформізмом, девальвацією моральних цінностей, — це було протистояння неосталінізмові й виродженню державності.

Василь Стус — представник пізнього шістдесятництва — зафіксував у своєму доробку злам однієї культурної традиції та виникнення іншої. Поета захопила філософія епохи, суть якої полягала в кризі віри, у відсутності гідного ідеалу. В. Стус чи не найретельніше з-поміж інших представників тої доби шукав нові відтінки, слова з емоційно-психологічним забарвленням, знаки-символи. Поетика підсилює зміст, зосереджує увагу на загостреному сприйнятті явищ, процесів, щоденних реалій, сприяє заглибленню у світ ілюзорний, який рухає філософські світовідчуття письменника.

Багато дослідників творчості Василя Стуса відзначило, що творчість цього митця багатогранна і різнопланова, помічено, що поет вживає багато неологізмів.

Так, Юрій Шевельов звертає увагу на новотвори в поезії Василя Стуса. До поетичних новотворів у вірші «Ніч хай буде тьмяніша» автор статті відносить слова покон, розпелюстити, всевідрада. [5]

Про новотвори в поезії В. Стуса та про вживання архаїзмів «що наче списані з княжих чи гетьманських літописів», говорить Людмила Волянська.

Дмитро Стус, говорячи про мову творів поета, пояснює, що Василь Стус спирався на мовні набутки П. Куліша, Лесі Українки, П. Тичини, використав Шевченків досвід залучення народнопісенної та біблійної образності.

Михайло Хейфец писав: «Василь Стус у своїй ліриці виходив далеко за межі офіційного словника… Стус -- прокладач у поезії нових шляхів, творець нових гармоній. Насамперед він розширив межі поетичної мови, для відтворення нової поетичної свідомості він шукає слів у словесних склепах, комірках національної словотворчости.» [9]

А Яр Славутич зазначив: «Повівши мову про слова, зокрема рідкісні слова, а в т. ч. неологізми, не можна не спинитися на лексиці Стуса. Яка вона оновлена! Ті самі основи, що були й раніше, знайомі приростки і наростки, а виланюють небувалі слова -- з новими відтінками значень…» [5].

Поетика В. Стуса є своєрідною, нестандартною, непримиренною, словотвір письменника — кредо справедливости, динамізму. Словоформам притаманна інтонаційна неповторність, відбувається їх переосмислення. Поєднання основ за принципом оксюморона надає різкості, рішучості: життєсмерть, смертеіснування («Сховатися од долі не судилось»), сторч-головий, вороноокий. «ридай-ріка» («Трени Чернишевського»).

Кожен рядок поезії В. Стуса, кожне його слово вміщує в собі бурю думок, почуттів, асоціацій. Надзвичайно широкий його словник, але для найвлучнішого розкриття думки іноді не вистачає всіх тих слів, і автор вдається до власного словотворення. Поет збагачує нашу мову новими словами, новими значеннями чи відтінками значень слів, новими виразами:

… та за тобою небо запалало,

овогнене грозою стожалів.

(«Віддай мені своєї смерті частку… «).

Це божевілля пориву, ця рвань

всеперелетів -- з пекла і до раю…

То та сльоза тебе іспопелить,

і лютий зойк завруниться стожало…

Володарю своєї смерті, доля --

всепам’ятна, всечула, всевидюща --

нічого не забуде, не простить.

Займанщино пекельна! Де не скинь

страпатим оком -- то охлялі надра,

то рідний край пантрує звідусюди

Трени М. Г. Чернишевського»).

Неологізми -- це, в основному, слова, утворені поєднанням різних слів. Поетичний словник В. Стуса багатий також словами, утвореними автором поєднанням двох основ слів, здавалося б, протилежних за значенням, які незвично звучать разом, але виразно підкреслюють думки й почуття поета. Несподівані словосполучення рельєфніше передають задум автора, підкреслюють авторські асоціації, підсилюють гостроту думки:

Сховатися од долі -- не судилось.

Ударив грім -- і зразу

шкереберть пішло життя.

І ось ти все, що снилось

як смертеіснування й життєсмерть

(«Сховатися од долі -- не судилось»).

О білий світе сторчогаловий --

опріч опричнин -- куди подітись?

Кошлатий обрій вороноокий

йде берегами ридай-ріки

Трени М. Г. Чернишевського»).

Творив В. Стус і зовсім нові слова, але їх значення настільки прозорі, настільки влучно підкреслюють думку автора та органічно вплітаються в зміст твору, що сприймаються, як давно відомі, і не уявляється, якими іншими їх можна б замінити:

Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг.

І котилося куль-покатьолом

моє серце в ведмежий барліг.

(«На колимськім морозі калина… «).

Неологізми із префіксом від- засвідчують переламний етап у світосприйнятті ліричного героя — відлюбилося, відвірилося, відпраглося; префікс без- служить вказівкою на взаємовиключення, зниження — безгоміння, безлюддя.

Творчий метод В. Стуса засвідчує європейський рівень філософсько-поетичного мислення. Стусова поезія має айсбергову структуру.

2.2 Основні способи утворення неологізмів Стусом

Аналіз новотворів у поезіях В. Стуса показує, що серед них явно переважають складні слова (типу багатошалнй, багряноперий, біловир, білошатний, блакитновидий, буйнорогий, зеленоперий, зеленошатяий, злободавчий, соломоверхий тощо). Переважання складних утворень пояснюється насамперед тим, що вони дозволяють конденсувати зміст складного характеру, який виражається, як правило, словосполученнями. Саме ця конденсованість змісту дає змогу поетові передавати складні оцінні моменти за допомогою одного слова. Це особливо важливо для поетичної мови, яка підпорядковується вимогам розміру, рими тощо. У цих умовах нерідко окремі значення просто необхідно передавати саме за допомогою одного цілісно оформленого слова. Новотвори такого типу не є простою семантичною єдністю різних основ, їх простою сумою. Це якісно нові утворення, що відповідають потребам дотримуватись ідейно-художнього зображення поетичної думки. Можливості такого способу словотворення невичерпні, а слова, утворені таким чином, як правило, мають більшу експресивність, пізнавально-якісну силу, значну понятійну та естетичну місткість. Складні слова виступають логічними замінниками словосполучень, порівняльних зворотів і навіть речень. Вони зумовлені естетичними настановами автора, принципами його світосприймання, своєрідністю його стилю, особливостями художнього мислення. Не семантика окремих слів, а образне уявлення про денотати зближують окремі компоненти складного слова. Для поетичної творчості Стуса, крім того, можна припускати також вплив класичної давньогрецької поезії. Адже відомо, що саме для давньогрецької мови характерні різноманітні складні утворення, що здатні передавати складні уявлення. Саме звідти чимало складних слів шляхом калькування переходило в українську мову при перекладі.

Творчий доробок В. Стуса багатий індивідуально-авторськими новотворами, які збагачують поезію митця, надають їй своєрідної експресивності.

Привертає увагу велика кількість авторських новотворів, наприклад: днедавнє, кролатолезо, переплески, крайокрай, наднебесне, зловорожий, молодощастя, привсюдність, ясноджерельний, гороїжиться, розкрилені, тамземні, смертеіснування, життєсмерть, двопогляд, тонкоголосить, надпорив, розпелюстити, підкрилля, тойсвіт.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой