Апеляційне й касаційне провадження в цивільному процесі як форма забезпечення захисту прав сторін

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема:

Апеляційне й касаційне провадження в цивільному процесі як форма забезпечення захисту прав сторін

План

Вступ

1. Процесуальне положення позивача й відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному й касаційному порядку

2. Повноваження апеляційних і касаційних судів, їх співвідношення:

а) незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підстава його скасування;

б) обсяг повноважень апеляційних і касаційних судів

3. Особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи вищестоящими судами

Висновок

Список літератури

Вступ

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій України» та ст. 14 ЦПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами.

Отже, судові рішення, які набрали законної сили, вважаються незаперечною істиною в тій частині, що констатує наявність або відсутність конкретних правовідносин або юридичних фактів, та зобов’язує конкретних осіб діяти певним чином або утриматись від вчинення певних дій. Рішення вважаються істинними доти, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку.

Забезпечення апеляційного оскарження рішень суду (п. 8 ст. 129 Конституції України) віднесено до основних засад судочинства, проте реалізація цієї засади тривалий час була неможливою, допоки цивільне процесуальне законодавство не було приведене у відповідність до положень Конституції України. Тому Законом України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» цю прогалину було ліквідовано. Цивільним процесуальним законодавством запроваджена нова стадія, новий механізм перевірки законності та обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, -- апеляційне провадження.

Провадження в суді апеляційної інстанції являє собою комплексне явище. Апеляційний суд, розглядаючи справу, здійснює перевірку законності, обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також торкається самої суті спору, в певній мірі повторно перевирішуючи його.

Аналіз норм, що регламентують апеляційне провадження (ст. ст. 291−322 ЦПК), дає підстави визначити такі характерні риси цієї стадії:

1) апеляційна скарга подається на рішення, ухвалу суду першої інстанції, що не набрали законної сили;

2) в зв’язку з поданням апеляційної скарги справа направля-^ ється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду);

3) суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує не тільки питання відповідності судового рішення вимогам законності та обґрунтованості, а й торкається суті спірних правовідносин;

4) апеляційний суд здійснює розгляд справи у відповідних межах.

Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 303 ЦПК, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, проте він не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась явна незаконність або необґрунтованість рішення першої інстанції у справах окремого провадження. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Зміст норм ЦПК, що регулюють апеляційне провадження, що визначає можливість подання нових доказів лише за чітко вказаних в законі певних виключних умов, уповноважує апеляційний суд передавати ним справи до суду першої інстанції для нового розгляду, свідчить про закріплення неповної апеляції.

Розгляд справ в апеляційному порядку дозволяє виправити помилки, допущені судом першої інстанції, сприяє єдиному розумінню і правильному застосуванню законів судами першої інстанції.

Якщо є сумніви у правильності рішення, яке набрало законної сили, закон надає право оскаржити його в порядку касаційного провадження на предмет його законності особам, які беруть участь у справі, а також тим, які не брали участь у справі, проте суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Тому ч. 3 ст. 14 ЦПК вказує, що обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Касаційне провадження (від лат. «сassаcіо» -- скасування, знищення, або франц. «kаssеr» -- зламати) -- це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу, спрямованих на перевірку законності судових рішень, які набрали законної сили, з обстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження є однією із конституційних гарантій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивільному процесі, адже завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість обстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього.

Аналіз змісту норм ЦПК дає можливість визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження в цивільному судочинстві України:

* касаційна скарга подається на судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, які набрали законної сили;

* подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на думку особи, що оскаржує рішення, застосуванням судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права;

* суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тільки питання права, тобто юридичний бік справи;

* під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими;

* за результатом розгляду справи касаційний суд може направити справу на новий розгляд в суд першої чи апеляційної інстанції, а у певних випадках також вирішити її по суті;

* розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з додержанням загальних засад судочинства.

Проблематика даної теми обумовлена можливістю вивчити й дослідити поняття апеляційного й касаційного оскарження судових рішень і ухвал.

Метою даної курсової роботи є вивчення й дослідження понять апеляційного й касаційного оскарження судових рішень і ухвал.

У зв’язку із цим необхідно розглянути ряд завдань, а саме:

1) визначити процесуальне положення позивача і відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному й касаційному порядку;

2) визначити повноваження апеляційних і касаційних судів, їх співвідношення;

3) визначити обсяг повноважень апеляційних і касаційних судів;

4) розглянути незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підставу його скасування;

5) дослідити особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи вищестоящими судами.

1. Процесуальне положення позивача й відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному й касаційному порядку

Правом апеляційного оскарження наділені насамперед сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 26 ЦПК до «інших осіб, які беруть участь у справі» слід віднести:

* третіх осіб, представників сторін та третіх осіб -- в справах позовного провадження;

* заявників, інших заінтересованих осіб, їх представників -- в справах наказного та окремого провадження.

Таке право мають органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК) а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Об'єктом оскарження є рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, їх може бути оскаржено як повністю, так і частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, чітко передбачених ст. 293 ЦПК. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Реалізація права апеляційного оскарження здійснюється шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення (ухвали) суду першої інстанції, апеляційної скарги на рішення (ухвалу) у встановлені законодавством строки.

Строк апеляційного оскарження -- період часу, встановлений законом для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали; апеляційну скаргу на ухвалу суду -- протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Проте апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо це зроблено у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Пропущений строк на подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги може бути поновлений судом апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, та за наявності достатніх підстав. У разі відсутності таких підстав заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення встановлених законодавством строків апеляційного оскарження, залишаються без розгляду.

Законом чітко регламентовано вимоги до форми і змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. При оскарженні як рішення, так і ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, ст. 295 ЦПК визначає однакові вимоги до письмової заяви про апеляційне оскарження, у якій мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;

3) рішення або ухвала, що оскаржується.

В апеляційній скарзі на рішення або ухвалу суду першої інстанції має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга мають бути підписані особою, яка їх подає, або її представником. У разі подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги представником, до них має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо ці документи раніше не подавалися. Відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, до заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються їх копії та доданих письмових матеріалів.

Порядок подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги визначається ст. 296 ЦПК. З метою створення сприятливих умов для реалізації права на апеляційне оскарження, вказані документи подаються до суду апеляційної інстанції через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване рішення, ухвалу. Крім того, закон передбачає, що копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги, суд першої інстанції надсилає їх разом зі справою до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їх надходження направляються до апеляційного суду.

Справа, надіслана судом першої інстанції, реєструється в апеляційному суді та передається у порядку черговості судді-доповідачеві, який протягом трьох днів після її надходження має вирішити питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. У разі подання особою апеляційної скарги, яка не відповідає за змістом та формою вимогам ст. 295 ЦПК, або несплати суми судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя-доповідач постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляється відповідна особа, якій надається строк для усунення виявлених недоліків. У випадку, якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, в установлений строк виправить усі недоліки, то скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше скарга вважається неподаною і повертається особі. Про прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу. Ухвала судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку.

Не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду суд апеляційної інстанції надсилає копії заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі. Отримавши зазначені документи, особи, які беруть участь у справі, вправі подати заперечення на апеляційну скаргу, у строк, встановлений апеляційним судом. Слід зазначити, що ЦПК не містить вимог щодо змісту вказаних заперечень.

Відповідно до ст. 299 ЦПК до апеляційної скарги можуть приєднатися особи, які беруть участь у справі, причому до скарги, поданої особою, на боці якої вони виступали. Особи, які не брали участі у справі, також можуть приєднатися до апеляційної скарги у випадку, якщо суд першої інстанції вирішив питання про їх права та обов’язки. Це право реалізується шляхом подання відповідної заяви до початку розгляду справи в апеляційному суді.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, може також її доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю чи частково. Доповнення чи зміна скарги можливі протягом строку на апеляційне оскарження. Відкликання скарги допускається до початку розгляду справи в апеляційному суді. Інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою як повністю, так і частково. Відмова від апеляційної скарги може бути прийнята судом протягом усього часу розгляду справи. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається.

Право касаційного оскарження -- це право на порушення діяльності суду касаційної інстанції з перевірки законності рішення суду першої та (або) апеляційної інстанції, що набрало законної сили.

Суб'єктами права касаційного оскарження є особи, які уповноважені ініціювати касаційне провадження, а саме, відповідно до ст. 324 ЦПК:

* сторони (позивач та відповідач); інші особи, які беруть участь у справі (треті особи, як ті, що заявляють самостійні вимоги щодо предмет спору, так і ті, що не заявляють таких вимог);

* особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, і які мають відповідну цивільну процесуальну правосуб'єктність;

* правонаступники (ст. 37 ЦПК);

* представники сторін та третіх осіб (ст. ст. 27, 44 ЦПК);

* особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. ст. 45, 46 ЦПК).

Зі змісту ст. 324 ЦПК очевидно, що об'єктом касаційного оскарження можуть бути судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали суду апеляційної інстанції. При цьому самостійним об'єктом оскарження може бути як рішення в цілому, так і його частина. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, тільки якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Підставами порушення касаційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Тобто, не будь-яке рішення чи ухвала можуть бути оскаржені в касаційному порядку, а тільки ті, щодо яких є сумніви в їх законності.

Однією із передумов реалізації права касаційного оскарження є дотримання процесуальних строків, встановлених цивільним процесуальним законодавством чи призначених судом для вчинення відповідних процесуальних дій. Відповідно до ст. 325 ЦПК право касаційного оскарження може бути реалізоване протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення цього строку з поважних причин, суд касаційної інстанції, за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк, але не більше ніж у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. У разі, якщо касаційну скарга подано після закінчення строку на касаційне оскарження і не порушене питання про поновлення цього строку або у поновленні строку відмовлено, суд касаційної інстанції повертає скаргу особі, яка її подала. Про поновлення строку на касаційне оскарження та про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції постановляє відповідні ухвали (ст. 325 ЦПК).

Право касаційного оскарження реалізується шляхом подання належним чином оформленої касаційної скарги.

Касаційна скарга -- це звернення до суду касаційної інстанції з вимогою про перевірку рішення суду першої та (або) апеляційної інстанції, яке набрало законної сили, на предмет його відповідності нормам матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга подається в письмовій формі, її зміст визначається конкретними обставинами справи, проте ст. 326 ЦПК містить перелік обов’язкових відомостей, які повинні бути зазначені в скарзі:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) судове рішення, що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються, який міститься після викладу обставин скарги.

Касаційну скаргу підписує особа, яка подає скаргу, або її представник. До касаційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

До касаційної скарги додаються також копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Ця вимога обумовлена тим, що отримавши вищевказані матеріали, особи, які беруть участь у справі, можуть підготуватися до захисту своїх прав, зокрема підготувати та подати заяву про приєднання до касаційної скарги тощо. Також повинні бути додані документи, які підтверджують сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.

Касаційна скарга подається до суду особисто заявником або відправляється поштою. Якщо скарга подана особисто, завідувач канцелярії повинен відмітити час її надходження, засвідчивши це своїм підписом на скарзі. Час здачі скарги на пошту засвідчується печаткою на конверті, а час надходження в суд -- зазначенням відповідної дати на скарзі.

Касаційна скарга подається за правилами ст. 327 ЦПК безпосередньо до суду касаційної інстанції. Однією з додаткових гарантій реалізації суб'єктивного права на касаційне оскарження є закріплене у ст. 330 ЦПК правило, згідно з яким особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити, змінити її або відкликати.

Доповнити або змінити касаційну скаргу може тільки особа, яка її подала, до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції, а відмовитися від скарги -- до закінчення касаційного провадження.

Встановлення такого строку для доповнення або зміни касаційної скарги обумовлене тим, що суд касаційної інстанції розглядає справу в межах касаційної скарги. Відповідно її зміна чи доповнення мають бути здійснені до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції, оскільки це впливає на межі судового розгляду.

При відкликанні касаційної скарги постановляється ухвала про повернення скарги, а в разі відмови від скарги -- закривається касаційне провадження. У першому випадку повторне звернення з такою самою скаргою допускається, у другому -- ні.

2. Повноваження апеляційних і касаційних судів, їх співвідношення:

а) незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підстава його скасування;

б) обсяг повноважень апеляційних і касаційних судів

Повноваження суду апеляційної інстанції -- це сукупність його прав та обов’язків, пов’язаних зі здійсненням встановлених законом процесуальних дій щодо рішення (ухвали) суду першої інстанції, що не набрало законної сили та є предметом перевірки за апеляційною скаргою.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право Стаття 307 ЦПК України. :

1) відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду;

5) повністю або частково скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення залишає без змін, якщо визнає, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи рішення, суд апеляційної інстанції може виявити окремі порушення, допущені судом першої інстанції, які не вплинули на правильність ухваленого рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд апеляційної інстанції вправі змінити рішення суду першої інстанції або скасувати його і ухвалити нове рішення відповідно до підстав, передбачених ст. 309 ЦПК:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Неповне з’ясування судом обставин справи полягає в тому, що суд не встановив всіх юридичних фактів, передбачених нормою матеріального права, наявність чи відсутність яких впливає на остаточне вирішення справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадку безпідставних припущень щодо певних обставин, попри те, що вони не підтверджені зібраними по справі доказами, на підставі недостовірних, суперечливих, недопустимих доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тому разі, якщо суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо:

1) застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини;

2) не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише в тому випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд скасовує рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду за наявності підстав, визначених ст. ст. 205, 207 ЦПК. У разі ухвалення судом першої інстанції законного і обґрунтованого рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи -- сторони у спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, не може бути підставою для застосування вищевказаних положень.

Суд апеляційної інстанції також має право скасувати рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції у разі, якщо допущені останнім помилки не можуть бути виправлені при розгляді справи в апеляційному порядку. Рішення суду відповідно до ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Висновки і мотиви скасування рішення судом апеляційної інстанції є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 ЦПК суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції має право:

1) відхилити апеляційну скаргу і залишити ухвалу без змін -- якщо суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінити, скасувати і постановити нову ухвалу з цього питання -- у випадку вирішення судом першої інстанції вказаного питання з порушенням норм процесуального права або якщо при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її вчинення;

3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції -- якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Суддя-доповідач протягом десяти днів з дня отримання справи, з метою підготовки її до розгляду, вчиняє комплекс процесуальних дій, передбачених ст. 301 ЦПК:

1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) вирішує питання, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) виконує інші дії, пов’язані із забезпеченням розгляду справи.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів. Дійшовши висновку, що всі необхідні підготовчі дії вчинено і справа до розгляду готова, колегія суддів призначає її до розгляду. За необхідності колегія вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦПК справа має бути призначена у розумний строк, але не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення підготовки справи до розгляду.

Процесуальний порядок розгляду справи апеляційним судом врегульовано правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, передбаченими для апеляційного провадження (ч. 1 ст. 304 ЦПК). У призначений для розгляду справи час головуючий відповідно до ст. 163 ЦПК відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення (ухвалу) якого суду розглядатиметься. Хоча така деталізація прямо не передбачена ЦПК, а вироблена судовою практикою, вона є досить важливою, оскільки ще до доповіді судді-доповідача усі присутні в залі судового засідання одержують інформацію про справу.

Надалі секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних по справі осіб з’явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з’явився, та повідомляє причини їхньої неявки, якщо вони відомі. Це дозволяє з’ясувати, чи є необхідність у вчиненні наступних процесуальних дій, чи слід відкласти розгляд справи. Суд встановлює особи тих, хто з’явився, а також перевіряє повноваження представників.

Необхідно підкреслити, що процесуальні наслідки неявки в засідання суду апеляційної інстанції не збігаються з наслідками неявки осіб, які беруть участь у справі, в суді першої інстанції Цивільний процес: Навч. посібник. — За ред. Ю.В. Білоусова. — К.: Прецедент, 2005. — С. 234. Це зумовлено специфікою завдань, що стоять перед судом першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК нез’явлення сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Особи, які беруть участь у справі, не зобов’язані з’являтись на слухання справи, але повинні бути повідомлені про час її слухання для того, щоб вони могли реалізувати відповідні процесуальні права. Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано поважними.

Якщо розгляд справи розпочався і виявилося, що хтось з осіб, які беруть участь у справі, не володіє мовою судочинства і в судове засідання в зв’язку з цим викликався перекладач, то головуючий відповідно до ст. 164 ЦПК роз’яснює перекладачеві його права та обов’язки, попереджає під розписку про кримінальну відповідальність. Перекладач приводиться до присяги, текст якої ним підписується та приєднується до матеріалів справи.

В подальшому викликані у судове засідання свідки видаляються із зали судового засідання у відведене для цього приміщення, причому мають бути вжиті заходи щодо того, щоб свідки, які допитані, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

Далі головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи. У разі, якщо заява про відвід була відхилена або відвід не був заявлений, головуючий роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки.

Заяви та клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як заслухано думку решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановлюється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню. цивільний перегляд апеляційний касаційний

Якщо у судове засідання викликано експерта, йому роз’яснюються права та обов’язки. Він попереджається під розписку про кримінальну відповідальність, складає присягу.

Далі суд переходить до розгляду справи, який розпочинається доповіддю судді-доповідача, що її зміст встановлений ч. 2 ст. 304 ЦПК:

1) зміст рішення (ухвали), яке оскаржено;

2) доводи апеляційної скарги;

3) межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Після доповіді головуючий має з’ясувати, чи підтримує особа, яка подала апеляційну скаргу, свої вимоги, чи не відмовляється вона від поданої апеляційної скарги та чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою. В суді апеляційної інстанції діє принцип диспозитивності, тому позивач має право відмовитись від позову (ст. 306 ЦПК).

Після доповіді судді-доповідача дає пояснення особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, -- першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, згідно з правилами глави 4 розділу 3 ЦПК.

Закінчивши з’ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах у такій послідовності, в якій вони давали пояснення. Суд може обмежити тривалість судових дебатів шляхом оголошення на початку судового засідання часу, що для них відводиться. При цьому кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.

Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, ухвалення рішення. За необхідності під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції постановляє ухвали та ухвалює рішення. Порядок їх постановлення, вимоги щодо змісту та форми визначаються загальними правилами ст. 19 і глави 7 розділу 3 ЦПК з урахуванням винятків та доповнень, зазначених у ст. ст. 314--316 ЦПК.

Рішення суду апеляційної інстанції оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування, зміни та ухвалення нового рішення. Ухвала постановляється у всіх інших випадках.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначено ст. 315 ЦПК. Відповідні елементи змісту, що об'єднані найближчою метою, згруповані у чотири частини: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначається: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвище та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі. Також тут міститься вказівка, у якому засіданні -- відкритому чи закритому -- розглядалась справа.

Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції має містити зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, викладених у стислій, але вичерпній формі. В цій частині ухвали зазначаються також узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судом першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути мотивованою. Мотивувальна частина зазначеної ухвали -- це її аналітична частина, що слугує основою для висновків суду апеляційної інстанції щодо законності, обґрунтованості оскарженого судового рішення, та свідчить про якість перевірки. Викладення мотивів визначає, як судом оцінені докази, чим керувався суд при вирішенні справи, чому дійшов саме такого висновку, має велике значення як для учасників процесу, так і для суду апеляційної інстанції, робить ухвалу суду переконливою. Відповідно до п. 3. ч. 1 ст. 315 ЦПК в цій частині зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Мотиви мають бути ретельно аргументовані, спиратись на матеріали, наявні в справі, нові докази.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначає мотиви цього. Дійшовши висновку щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в ухвалі зазначають, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.

У резолютивній частині ухвали, що є завершальною, суд у точній відповідності до своїх повноважень, визначених ст. 307 ЦПК, має коротко і чітко сформулювати свій кінцевий висновок щодо наслідків розгляду апеляційної скарги. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без змін в резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без змін. Також має міститись вказівка щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та щодо права на її оскарження. Крім того, якщо оскаржуване рішення вже виконане, суд апеляційної інстанції у разі скасування рішення із закриттям провадження у справі, залишенням позову без розгляду має зазначити в резолютивній частині про поворот виконання (ст. 380 ЦПК).

За змістом рішення суду апеляційної інстанції має відповідати вимогам ст. 316 ЦПК. За загальним правилом, воно також складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Стосовно вимог до вступної частини рішення, то вони такі самі, як в ухвалі суду апеляційної інстанції.

В описовій частині коротко вказуються зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції, стисло зазначається зміст вимог апеляційної скарги, викладаються узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі.

У мотивувальній частині наводяться всі міркування суду апеляційної інстанції, на яких ґрунтується рішення у справі: мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Мотивувальна частина містить також опис підстав задоволення вимог: чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду. Необхідним атрибутом цієї частини є посилання на закон, на основі якого вирішено справу, з зазначенням назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту, а також процесуальний закон, яким суд керувався.

У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог; розподіл судових витрат, строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження. Вказується про поворот виконання за умов, передбачених ст. 380 ЦПК, у разі негайного виконання рішення суду першої інстанції, а також у випадку виконання рішення, якщо пропущений строк апеляційного оскарження було поновлено.

Якщо суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові повністю, у резолютивній частині рішення має зазначатись, кому саме, в чому і проти кого суд відмовляє. Якщо позовні вимоги задоволене частково, то має бути зазначено, які вимоги задоволені і в чому відмовлено. З метою запобігання неясностям при виконанні рішення у резолютивній частині зазначається точне і повне найменування організації, прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання.

Постановлена ухвала, ухвалене рішення суду апеляційної інстанції проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Вони набирають законної сили згідно зі ст. 319 ЦПК з моменту проголошення.

Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу відповідно до загальних положень ст. 211 ЦПК, а також у випадках порушення норм права і помилок, допущених судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

Судові рішення апеляційного суду оформляються, видаються або надсилаються в порядку, передбаченому ст. 222 ЦПК.

Повноваження суду касаційної інстанції -- це сукупність його прав та обов’язків щодо здійснення встановлених законом процесуальних дій з перевірки судового рішення, яке набрало законної сили та є предметом перевірки за касаційною скаргою.

При розгляді справи в порядку касаційного провадження повноваження суду визначаються його основними завданнями: всебічної перевірки законності акту суду, забезпечення виправлення судом першої та (або) апеляційної інстанцій порушень закону. У зв’язку з цим, ЦПК містить детальний перелік підстав, за яких постановляється те чи інше рішення суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 336 ЦПК, за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

* відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду без змін;

* повністю або частково скасувати рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

* скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

* скасувати судові рішення і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

* скасувати судові рішення і ухвалити нове або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

При перегляді ухвали суду в касаційному порядку суд касаційної інстанції наділений такими повноваженнями:

* відхилити касаційну скаргу і залишити ухвалу без змін;

* скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

* змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

* скасувати ухвалу і залишити в силі ту, що була помилково скасована апеляційним судом.

Перелік підстав для ухвалення того чи іншого рішення, постановлення ухвали судом касаційної інстанції закріплено у ст. ст. 337−342 ЦПК.

Відповідно до ст. 344 ЦПК за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції постановляється ухвала або рішення. Причому ухвала не може передбачати зміну рішення суду першої або апеляційної інстанції чи ухвалення нового рішення по справі без передачі справи на новий розгляд.

Зміст рішення, ухвали суду касаційної інстанції визначений ст. ст. 345, 346 ЦПК і передбачає, що ухвала складається з таких частин:

* вступної, в якій зазначається: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого та суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

* описової, в якій повинен міститися короткий зміст вимог касаційної скарги і оскаржених судових рішень; узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу; виклад доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій;

* мотивувальної із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

* резолютивної, яка містить висновок суду щодо перегляду судових рішень у порядку касаційного провадження, визначення розподілу судових витрат, строку та порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Інколи до ухвали суду касаційної інстанції встановлюються додаткові вимоги. Так, у разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, повинно бути зазначено які порушення норм права було допущено судом першої або апеляційної інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції має відповідати загальним вимогам, які ставляться до такого виду процесуальних документів, і відповідно до ст. 346 ЦПК складатися з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної та резолютивної).

У вступній частині рішення вказуються час та місце його ухвалення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого і суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі.

В описовій викладається короткий зміст вимог заявника і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст вимог касаційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших осіб, які беруть участь у справі; встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справі.

Мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував рішення суду і ухвалив нове, визначення, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, нормативна підстава ухвалення рішення суду містяться у його мотивувальній частині.

Резолютивна частина -- це висновок про скасування чи зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, розподіл судових витрат, зазначення строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 349 ЦПК рішення та ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення. Скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції одразу втрачають законну силу.

Після закінчення касаційного провадження справа протягом семи днів повертається до суду, який її розглядав. Тому копії судових рішень суду касаційної інстанції повторно видаються саме судом першої інстанції, де зберігається справа.

3. Особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи вищестоящими судами

Відповідно до ст. 129 Конституції України, апеляційне оскарження рішення суду, крім випадків установлених законом, віднесено до основних принципів судочинства.

Провадження в суді апеляційної інстанції є складовою частиною цивільного процесу. Діяльність суду й інших учасників процесу на цій стадії судочинства ґрунтується на тих же принципах, які діють у суді першої інстанції. Разом з тим апеляційне провадження має свої специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу, а також певні етапи Шевчук П.І. Кривенко В. В. Апеляційне провадження за новим цивільним процесуальним законодавством. // Вісник Верховного Суду України. -- № 4. -- 2001. -- С. 34.

Порядок перегляду судових рішень в новому Цивільному процесуальному кодексі передбачений Розділом V.

Згідно статті 291 нового Цивільного процесуального кодексу апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Аналіз норм ЦПК України дає можливість визначити найбільш характерні особливості інституту апеляційного провадження, а саме: апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої інстанції, що не набуло законної сили; справа по апеляційній скарзі або апеляційному поданню прокурора направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду); подача апеляції обумовлена неправильним, на думку особи, що подає апеляційну скаргу або на думку прокурора, що подав апеляційне подання, застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права або порушенням норм процесуального права; апеляційний суд, розглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто як юридичну, так і фактичну сторону справи, у тім же обсязі, що й суд першої інстанції; розгляд справи в апеляційному суді здійснюється з дотриманням основних принципів судочинства Шевчук П.І., Кривенко В. В. Апеляційне провадження за новим цивільним процесуальним законодавством // Вісник Верховного Суду України. -- № 4. -- 2001. -- С. 30.

Таким чином, аналіз ознак апеляційного провадження дає підстави для висновку, що суть апеляційного провадження складається в новому (повторному) розгляді й вирішенні справи судом апеляційної інстанції Штефан М. Й. Цивільний процес. -- К., 2001. -- С. 575.

Перегляд справи лежить в основі апеляційного провадження, становить його зміст і визначає його специфічні особливості. Він тісно пов’язаний з можливістю досліджувати нові докази й давати їм оцінку. При цьому необхідно враховувати, що ціль дослідження й оцінки доказів в апеляційному суді й у суді першої інстанції є відмінною рисою, оскільки діяльність суду першої інстанції спрямована на розгляд і вирушення справи власне кажучи, а діяльність апеляційного суду спрямована на повторний перегляд справи по суті з метою перевірки законності й обґрунтованості винесеного рішення. Тому завдання суду апеляційної інстанції здійснювати перегляд справи по суті не означають, що зникає розходження між судом першої й апеляційної інстанції.

Діяльність суду касаційної інстанції побудована на тих само засадах, що й суду першої інстанції. Касаційне провадження базується на його основних принципах, однак реалізація деяких з них має свої особливості, що обумовлені спеціальною метою цього провадження -- розглянути постановлені судові рішення, які набрали законної сили, на предмет їх відповідності нормам матеріального та процесуального права, ї

Умовно можна виділити три складові частини касаційного провадження:

1) порушення касаційного провадження;

2) підготовка справи до касаційного розгляду та попередній розгляд справи;

3) судовий розгляд справи та постановлення ухвали (рішення) суду касаційної інстанції.

Етап порушення касаційного провадження починається з моменту надходження касаційної скарги до канцелярії суду касаційної інстанції та її реєстрації. Після цього скарга передається в порядку черговості судді-доповідачеві, який протягом десятиденного строку вирішує питання про прийняття її до розгляду касаційним судом та про можливість зупинення виконання оскаржуваного рішення (ухвали) суду.

Одержавши оформлену належним чином касаційну скаргу, суддя-доповідач постановляє ухвалу про її прийняття. У разі надходження касаційної скарги, яка не відповідає встановленим ст. 326 ЦПК вимогам, несплати суми судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, до неї застосовуються правові наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, -- суддя залишає таку скаргу без руху та призначає строк для усунення недоліків, про що постановляється відповідна ухвала. Якщо в межах встановленого строку недоліки будуть виправлені, касаційна скарга вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду. Інакше скарга вважається неподаною і повертається позивачеві.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой