Взаємодія оперативних та слідчих підрозділів у розкритті та розслідуванні злочинів

Взаємодія оперативних та слідчих підрозділів у розкритті та розслідуванні злочинів Вступ Вивчення і аналіз юридичної літератури з питань взаємодії основних суб'єктів кримінального провадження дозволяє акцентувати увагу на тому, що проблема виявлення, розкриття та розслідування злочинів є однією з загальних проблем, що стоять перед правоохоронними органами нашої держави. Ефективність боротьби зі злочинністю значною мірою залежить від згуртованості правоохоронних органів та зближення різних напрямів їх функціонування. У першу чергу, це стосується оперативно-розшукової та слідчої діяльності. Адже проблеми взаємодії оперативних та слідчих підрозділів є однією з причин недостатнього виявлення, розкриття та розслідування злочинів. Оперативні підрозділи відіграють дуже важливу роль у попередженні та профілактиці злочинів. Вони разом зі слідчими підрозділами здійснюють розслідування злочинів, за письмовим дорученням слідчого, прокурора проводять слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії. Слідчий або прокурор складають доручення на проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дії та надсилають його до оперативного підрозділу. Оперативні підрозділи для виконання доручення слідчого, прокурора мають право залучати інші оперативні та оперативно-технічні підрозділи, а також використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Використання такої інформації здійснюється за умови гарантування безпеки особі, яка надає таку інформацію. За результатами виконання доручення оперативний співробітник (працівник) складає рапорт із зазначенням результатів виконаного доручення, залучених при цьому сил і засобів, а також їх результатів. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Але оперативні підрозділи здійснюють оперативно-розшукову діяльність, і у межах оперативно-розшукової справи проводять оперативно-розшукові і оперативно-технічні заходи по припиненню та профілактиці злочинів, які вчинені або готуються. Ефективність розкриття і розслідування злочинів значною мірою залежить від злагодженості, узгодженості в діяльності слідчого та органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів часто виникає необхідність взаємодії оперативних та слідчих підрозділів. Хоча поняття такої взаємодії законодавчо не закріплено, спільна погоджена діяльність перерахованих суб'єктів регламентується відомчими інструкціями. Взаємодія слідчих і оперативних підрозділів полягає в їхній погодженій діяльності по забезпеченню успішного розкриття і розслідування злочинів, здійснюваній кожною зі сторін у рамках своєї компетенції властивими їй силами і методами, а також у постійному обміні інформацією про злочини, які готуються або вчиненні, перевірці осіб, які становлять оперативний інтерес.

Актуальність теми Проблема виявлення, розкриття та розслідування злочинів є однією з нагальних проблем, що стоять перед правоохоронними органами нашої держави. Ефективність боротьби зі злочинністю значною мірою залежить від згуртованості правоохоронних органів та зближення різних напрямів їх функціонування. В першу чергу, це стосується оперативно-розшукової та слідчої діяльності. Адже проблеми взаємодії оперативно-розшукових та слідчих підрозділів є однією з причин недостатнього виявлення, розкриття та розслідування злочинів.

У криміналістичній літературі питанням взаємодії приділялася значна увага, зокрема у працях В.В. Голубєва, В. С. Зеленецького, М. О. Погорецького, І.В. Озерського, Л. Півненко, В. М. Федченка, В. В. Пивоварова і Л.І. Щербини.

Метою роботи є вивчення, розкриття і дослідження змісту, форм та принципів взаємодії діяльності слідчого з оперативними підрозділами.

Об'єкт роботикримінально-процесуальні відносини що виникають між працівникками слідчих та оперативних підрозділів.

Предметом є положення чинного законодавства, наукові джерела з кримінального процесу з питань взаємодії слідчих та оперативних працівників.

Методологічну основу складає діалектичний метод наукового пізнання реальних і існуючих явищ.

До спеціальних методів віднесено: системний аналіз, порівняльно — правовий, історичний, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування.

Поняття «взаємодії» та місце в Органах внутрішніх справ Поняття «взаємодія» відноситься до основних філософських категорій. Структура суспільства, людська поведінка і свідомість визначають взаємодію людей між собою та світом. Взаємодія носить об'єктивний та універсальний характер. Нею охоплені всі форми буття та їхнього відображення. У силу універсальності взаємодії здійснюється взаємний зв’язок усіх структурних рівнів буття, матеріальна єдність світу. Абсолютна ж природа взаємодії виражається в обмежених, кінцевих формах, і в цьому значенні вона відносна. Існує просторово-часова межа, поза якою безпосередня взаємодія даного об'єкта з іншими відсутня. Однак опосередковано вони можуть взаємодіяти з як завгодно віддаленими об'єктами. Ланцюг взаємодії ніде не обірваний, він не має ні початку, ні кінця. Кожне явище лише ланка загального ланцюга взаємодії.

У певному значенні дане поняття застосовне і до діяльності правоохоронних органів, де взаємодія органів попереднього слідства і дізнання ОВС почала здійснюватися ще з перших днів створення міліції.

Так, Декретом про суд № 2 було встановлено, що слідча комісія може звернутися за сприянням як до Червоної гвардії, так і до народної міліції. Про право звернення слідчої комісії за сприянням до міліції говориться і у Положенні про народний суд РСФСР від 30.11.1918 р.

В інструкції про організацію робочо-селянської міліції вказувалося, що до предмету відання міліції належить виконання доручень судових і слідчих органів по затримці й доставці в суд або допиту обвинувачуваних, затримка підозрюваних у злочинах і перепровадження їх у місцеві народні суди або слідчі комісії.

Відомо, що ефективність розкриття і розслідування злочинів значною мірою залежить від злагодженості, узгодженості в діяльності слідчого та органів, що здійснюють ОРД. У криміналістиці така погоджена по цілях, завданнях, силах, засобах, методах, місцем і часом діяльність, у процесі попереднього розслідування і встановлення істини в справі, одержала назву «взаємодії». Багато вчених-криміналістів і практичних працівників у періодичній і науковій літературі звертаються до розгляду як самого терміну «взаємодія» так і принципів, етапів, форм і видів такої діяльності. При цьому уважне вивчення робіт, присвячених проблемам взаємодії, свідчить, що єдиного підходу до розуміння цієї діяльності в науці дотепер не існує.

У діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів часто виникає необхідність взаємодії оперативних та слідчих підрозділів. Хоча поняття такої взаємодії законодавчо не закріплено, спільна погоджена діяльність перерахованих суб'єктів регламентується відомчими інструкціями.

Взаємодія слідчих і оперативних підрозділів полягає в їхній погодженій діяльності по забезпеченню успішного розкриття і розслідування злочинів, здійснюваній кожною зі сторін у рамках своєї компетенції властивими їй силами і методами. Добре налагоджена і раціональна взаємодія слідчих та оперативних підрозділів (боротьби з організованою злочинністю) служить однією з важливих умов, що забезпечують успішне розкриття і розслідування злочинів. Відомо, що слідчі та оперативно-розшукові підрозділи мають специфічні, тільки їм властивими сили і методи розкриття злочинів, тому надзвичайно важливо, щоб ці можливості були використані не розрізнено, а в комплексі.

Отже, можна виділити сукупність того, що включає в себе поняття взаємодії, а саме:

відповідність вимогам закону, відомчим нормативним актам;

узгодженість за часом, місцем і різними іншими умовами;

здійснення спільної діяльності з метою розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

З’ясування сутності взаємозв'язку слідчого та органу дізнання і забезпечення ефективності взаємодії при розслідуванні злочинів становлять один із найважливіших аспектів діяльності органів попереднього слідства.

Цілі взаємодії можуть бути досягнуті найбільш повно тоді, коли дотримуються вироблені теорією і практикою певні умови, на яких будується спільна діяльність оперативного працівника і слідчого.

В організації взаємодії знаходить вираження основна ідея будь-якої системи соціального управління — забезпечення узгодженості та єдності функціонування окремих елементів системи в процесі досягнення спільних цілей. Взаємодія ґрунтується на взаємозв'язку, припускає спільну, погоджену діяльність елементів даної системи.

Узгодженість є основною ознакою, що вказує на наявність взаємодії. У роботі вона досягається за допомогою раціонального поєднання сил, що використовуються суб'єктами взаємодії. Однак взаємодія припускає також і чіткий поділ прав і обов’язків учасників спільної діяльності. Кожний з них, діючи в межах своєї компетенції і використовуючи властиві йому сили і засоби, в результаті прагне до досягнення єдиної мети — швидкого і повного розкриття злочинів і викриття винних.

Говорячи про взаємодію оперативно-розшукових підрозділів і органів попереднього слідства, ми маємо на увазі служби правоохоронних органів і конкретних їхніх співробітників, які, в силу покладених на них повноважень, контактують між собою з метою розкриття і розслідування злочинів.

Таким чином, слідчий у процесі розслідування може взаємодіяти не тільки з органами дізнання, але і з фахівцями, експертами, іншими органами та організаціями (наприклад, з контрольними, інспекційними і т. ін.), засобами масової інформації та ін.

Принципи взаємодії слідчого та оперативних працівників Узагальнення наукової літератури дозволяє сформулювати наступні принципи взаємодії в органах внутрішніх справ:

Дотримання законності, конституційних прав і свобод громадян. Взаємодія слідчого і органу дізнання має ґрунтуватися на суворому дотриманні та виконанні закону. При цьому варто мати на увазі не тільки відомчі норми, які регламентують взаємодію слідчого і органів дізнання органів внутрішніх справ, але і положення кримінально-процесуального закону, а також інших законів і спільних нормативних актів МВС України і Генеральної прокуратури України. Вимога дотримання законності в питаннях взаємодії не допускає відступів від даного принципу, а також виправдання яких-небудь взаємних поступок, допущених за так званою «практичною необхідністю».

Дотримання законності забезпечується чіткою правовою регламентацією діяльності учасників, контролем з боку керівників органів слідства та дізнання, прокурорським наглядом.

Комплексне використання сил і засобів органів внутрішніх справ. Зазначений принцип обумовлений необхідністю швидкого і повного розкриття злочину, а також викриття винних у його вчиненні. Збирання первинних матеріалів у справі й активний розшук злочинця проводиться в інших умовах і вимагають інших прийомів і форм, ніж всебічне вивчення всіх обставин, від яких залежить вирішення питань про правову оцінку злочину і винність у ньому того або іншого громадянина. Перше належить до завдань дізнання, друге є завданням попереднього слідства. При цьому всі слідчі дії і ОРЗ, проведені в ході попереднього розслідування, повинні бути ланками одного ланцюга, що продовжують і доповнюють одна одну. Як слідчий, так і орган дізнання в будь-який момент розслідування можуть одержати або нові докази, або оперативно-розшукові дані, що мають значення для справи. Тому слідчий і орган дізнання повинні постійно обмінюватися інформацією, що до них надходить, залежно від неї вирішувати питання про доцільність використання тих або інших можливостей у конкретній ситуації.

Організуюча роль і процесуальна самостійність слідчого в прийнятті рішень, за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. Даний принцип взаємодії слідчого з органом дізнання прямо закріплений у ст. 114 КПК України, де зафіксовано, що слідчий всі рішення про напрямок розслідування, проведення слідчих дій приймає самостійно і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Таким чином, закон покладає на слідчого обов’язок вирішення наступних питань:

про необхідність залучення органу дізнання до розслідування по кримінальній справі;

про конкретні задачі даної взаємодії;

про час, місце і строки даної взаємодії;

про обсяг і послідовність виконання необхідних дій;

про ролі кожного органу у випадках спільного проведення кількох дій;

про розподіл обов’язків між учасниками взаємодії і т. д.

Персональна відповідальність слідчого, керівників оперативно-розшукових підрозділів і начальників міліції громадської безпеки за проведення і результати слідчих дій і ОРЗ. Необхідність виконання даного принципу, як вказувалося вище, регламентовано кримінально-процесуальним законодавством України. Слідчий, який організовує роботу із взаємодії з органом дізнання і несе за неї персональну відповідальність, однак, не може відповідати за всі дії оперативних працівників.

Вони, у свою чергу, підпорядковуються безпосередньому керівництву, якому зобов’язані звітувати про обсяг, якість і результати зробленої роботи. У випадках допуску порушень кримінально-процесуальних норм оперативним працівником, за них відповідає не тільки слідчий, але й начальницький склад органу внутрішніх справ.

Самостійність співробітників оперативних підрозділів у виборі сил і засобів ОРД у рамках чинного законодавства. В процесі розкриття і розслідування злочинів нерідко виникають серйозні труднощі, вирішити які тільки процесуальними методами неможливо. У цих випадках важливе значення мають ОРЗ, здійснення яких покладено на оперативні підрозділи. Разом із цим, відповідно до кримінальнопроцесуального закону (ст. 114 КПК України), слідчий наділений правом давати доручення оперативним підрозділам про здійснення розшукових заходів.

Дане право обумовлене, по-перше, не притаманністю слідчим підрозділам виконання оперативно-розшукової функції і, по-друге, необхідністю використання результатів ОРЗ у ході розслідування.

Специфіка доручень і вказівок слідчого полягає в тому, що в них він тільки ставить конкретні завдання, вирішення яких він покладає на оперативні підрозділи. При цьому слідчий не вправі втручатися в ОРД, здійснювану оперативними підрозділами за його дорученням. Вибір сил, засобів, тактичних прийомів і форм виконання таких доручень у всіх випадках є винятковою компетенцією підрозділу, що здійснює ОРД.

Погодженість планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. По ходу розслідування задачі та зміст взаємодії уточнюються і доповнюються, може виникнути потреба змінити коло взаємодіючих суб'єктів, залучити нові сили і засоби. Спільне планування полягає в тому, що спочатку слідчий аналізує наявні в справі відомості, визначає завдання, які вимагають спільної діяльності, конкретних виконавців, після цього відбувається оперативний обмін інформацією слідчого з співробітниками оперативних служб. Далі коректується робота учасників взаємодії та їхні задачі, що зумовлено результатами виконаного об'єму роботи, зміною ситуації. Погоджений план, на основі якого будується взаємодія, повинен містити:

виклад слідчих і пошукових версій;

перелік обставин, що підлягають встановленню і з’ясуванню — по кожній з висунутих версій;

перелік необхідних дій, за допомогою яких повинні бути встановлені та досліджені ці обставини, і порядок таких дій;

виклад обставин, що підлягають встановленню оперативно-розшуковим шляхом (самі оперативно-розшукові заходи, шляхи встановлення цих обставин у плані не вказуються);

строки виконання, у тому числі проміжні: обміну інформацією, коректування плану (при необхідності);

виконавці по кожному пункту плану.

Безперервність взаємодії в діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів. Застосування всіх вищевказаних принципів будується на безперервній взаємодії слідчого та оперативного працівника. З моменту одержання повідомлення про злочин, що готується, вчинюється або вчинений оперативний працівник погоджує свої дії зі слідчим, вони спільно вирішують питання доцільності й правомірності виконання тих або інших заходів. Слідчий використовує можливості оперативного підрозділу з початку своєї роботи з розкриття і розслідування злочину і до закінчення попереднього слідства.

Як загальновідомо, взаємодія із загально філософської точки зору є однією з основних категорій, що характеризується безперервністю процесу. Зазначена безперервність повинна мати відображення і у взаємодії слідчого та оперативного працівника. Рівень взаємодії в результаті визначає сутність будь-якої системи і є основою правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ.

Процесуальні форми взаємодії слідчого з органами дізнання Відповідно до внутрівідомчими нормативними актами взаємодія між слідчим, оперативним працівником і черговою частиною починається, як правило, з моменту надходження до чергової частини повідомлення про злочин, підслідності слідчих. В органах внутрішніх справ склалася чітка система чергових частин, діяльність яких регламентується відомчими нормативними актами.

Чергова частина покликана по вступу повідомлення про вчинення або підготовку злочину негайно на нього реагувати, організовувати на цій стадії чітка взаємодія слідчого, оперативних працівників, експерта-криміналіста і ін Фахівців і їх негайний виїзд для огляду місця події, розкриття злочину по гарячих слідах і затримання злочинця.

При безпосередньому зверненні громадян до чергової частини, кожна заява про злочин заноситься до книги обліку № 1 заяв і повідомлень про злочин, в якій зазначається число, час, від кого і про що надійшли (в органах прокуратури також є журнали обліку заяв та повідомлень про злочини, у які заносяться відомості, що надійшли до слідчих та прокурорів). При цьому в обов’язковому порядку оформляється протокол відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, а заявнику видається повідомлення про прийняття заяви. Як тільки заява або повідомлення буде підтверджено слідчо-оперативною групою з місця події. Воно реєструється в Журналі про скоєні злочини. Зареєстровані заяви та повідомлення передаються на розгляд начальнику органу внутрішніх справ, який дає відповідні напрями порушувати кримінальну справу, провести перевірку. Провести досудову підготовку матеріалів. У книзі обліку заяв та повідомлень про це робиться позначка. У ній же вказується номер і дата порушення кримінальної справи. При відмові в порушенні кримінальної справи вказується номер перевірочного матеріалу. Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи реєструються у Журналі обліку матеріалів, за якими винесено постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Кожному з матеріалів присвоюється черговий порядковий номер. За надійшов заявою або повідомленням про злочин у термін не більше трьох діб з дня його отримання, а у виняткових випадках в строк не більше десяти діб має бути прийнято рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи або про провадження у справі досудової підготовки матеріалів за протокольною формою.

Порушення кримінальної справиперша стадія кримінального процесу, яка створює необхідні підстави для подальших слідчих дій. Сам факт порушення кримінальної справи вказує на те, що правоохоронні органи встановили ознаки складу злочину в тому чи іншому діянні і почали дії, у які по мірі просування залучається безліч державних служб і громадян. З виявленням приводу орган дізнання, слідчий, прокурор або суд вживають заходів для встановлення підстав порушення кримінальної справи. Наука кримінального процесу трактує їх як фактичні дані про наявність в діянні ознак складу злочину і відсутності обставин, що виключають провадження у справі. Отже, своєчасність і обгрунтованість порушення кримінальної справи залежать від перевірки обставин події, які передує винесенню постанови про порушення кримінальної справи. Таким чином, встановлення підстав порушення кримінальної справи можна назвати попередньою перевіркою приводу до цього, будь то заява громадянина або безпосереднє виявлення ознак злочину.

КПК України визначає, що єдиним слідчим дією, проведення якого можливо до порушення кримінальної справи є огляд місця події. При цьому однією з передумов успішного розкриття злочину по гарячих слідах після отримання повідомлення про нього є швидка і чітка організація виїзду слідчо-оперативної групи для огляду місця події та вжиття всіх необхідних заходів для затримання злочинця.

Черговому по органу внутрішніх справ підпорядковані постові, патрульні міліцейські групи, чергові частини ОВС і медвитверезники, які він інформує про всі події на території, що обслуговується та організовує їх взаємодію. Першочергова і невідкладне завдання чергового при надходженні повідомлення про злочин — припинити злочин і прийняти заходи до збереження його слідів та затримання злочинця. Успіх у таких випадках, незалежно від способу і форми надходження інформації про злочин, залежить від ініціативи та знання співробітниками чергових частин своїх обов’язків, визначених відомчими нормативними актами.

Правильна і своєчасна організація виїзду на місце події, його кваліфікований огляд слідчим — неодмінна умова успішного розкриття злочину. Огляд місця злочину і здійснення супутніх йому оперативно-розшукових заходів є одним з найбільш ефективних способів збирання інформації про злочин і злочинця, вміле використання якої забезпечує в більшості випадків можливість викриття особи, яка вчинила злочин, а нерідко сприяє й розкриттю злочину по «гарячих слідах». Існує тісний взаємозв'язок між даними, отриманими під час огляду місця злочину і змістом заходів, що проводяться, характер, цілі і спрямованість яких залежать від повноти і якості огляду. Вивчення практики показує, що відсутність належної інформаційної бази саме на початку розслідування, некваліфіковану огляд місця скоєння злочину і невміле складання протоколу огляду, ускладнюють розкриття та розслідування злочинів. Результативність огляду місця злочину залежить від ряду факторів, основними з яких є швидкість і своєчасність виїзду на місце скоєння злочину; знання слідчим тактичних прийомів огляду; комплексне дослідження спеціальних засобів і методів представниками різних служб та підрозділів органів внутрішніх справ; вміння слідчого організувати спільну роботу взаємодіючих осіб. Оскільки успіх роботи на місці скоєння злочину багато в чому залежить не тільки від зусиль самого слідчого, але й інших осіб, що виїжджають на місце злочину, а так як основною організаційною формою взаємодії є слідчо-оперативна група, то тому важливим питанням є проблема комплектування цієї групи, налагодження взаємодії входять до неї осіб і управління їх діяльністю. Відомчими нормативними актами закріплено, що слідчий є керівником СОГ, яка виїжджає на місце події. Він здійснює керівництво в період огляду, визначає порядок її роботи, забезпечує узгоджену діяльність усіх її членів. Вказівки та доручення слідчого є обов’язковими для всіх учасників огляду, як у процесі підготовки, так і при його проведенні. Перед оглядом, в залежності від категорії злочину, його особливостей, що настали і т.п. слідчий повинен перевірити, чи відповідає склад групи об'єкту та особливості майбутньої роботи, і при необхідності за погодженням з черговою частиною може залучити до огляду крім оперативних працівників та експертів, працівників інших служб і фахівців. Так, при огляді дорожньо-транспортної пригоди, до групи включається працівник ДАІ, експетр-автотехнік, а під час огляду місця пожежі в слідчо-оперативну групу повинні входити співробітники державної протипожежної служби та фахівці-електрики, хіміки, будівельники і т.п.

У ході огляду, слідчий визначає його межі, складає протокол огляду, дає вказівки оперативному працівнику, експерту-криміналісту, фахівця в галузі судової медицини, кінолог та іншим. Це забезпечує необхідну координацію слідчих та оперативних дій, дозволяє найбільш ефективно використовувати в слідчій та оперативно-розшуковій роботі матеріальні сліди злочину, виявлені і вилучені на місці події. Таким чином, при огляді місця події велике значення має правильний розподіл обов’язків серед осіб, які брали участь у його проведенні, чітке визначення характеру їх дій, своєчасне взаємне інформування. Тактичні особливості місця огляду полягають у тому, що місце події досліджується членами слідчо-оперативної групи з різних точок зору і з застосуванням різної методики. Іншими словами, це дослідження носить комплексний характер. В огляді місця події специфічна роль відводиться фахівця-криміналісту. У відповідності з відомчими нормативними актами він сприяє слідчому у виявленні, фіксації, вилучення, пакування та збереження слідів та інших речових доказів, відборі порівняльних зразків, а також іншу допомогу, що вимагає спеціальних знань. Сприяє повного і правильного відображення в протоколі огляду отриманої криміналістичної інформації, а також даних про застосування криміналістичних засобів і методів. Спеціаліст-криміналіст здійснює свої функції під керівництвом слідчого, який має право давати йому вказівки про проведення тих чи інших дій. Однак ці вказівки носять обмежений характер. Торкаючись лише дослідження. Методику, тактику дослідження і застосування науково-технічних засобів при виявленні та фіксації матеріальних слідів злочину визначає сам фахівець. Члени групи первинну інформацію про вчинений злочин отримують від учасників інспектора. Відомчими нормативними актами закріплено, що дільничний інспектор міліції прибуває першим на місце події, він зобов’язаний забезпечити його охорону до приїзду слідчо-оперативної групи і зібрати попередню інформацію про подію, причетних до нього осіб, а також осіб, обізнаних про його обставини. Він інформує слідчого та оперативних працівників і характер і місці скоєння злочину, про постраждалих та осіб, що представляють оперативний інтерес; виконує доручення керівника СОГ. Дільничний інспектор, не будучи фахівцем, як правило в огляді участі не приймає. За винятком випадків, коли він знайомий з місцем, де скоєно злочин і може допомогти відновленню обстановки. Обов’язок слідчого зібрати воєдино різноманітні дані огляду, проаналізувати їх у зв’язку з отриманими результатами вирішити питання про подальший напрямок роботи. Він повинен швидко і оперативно визначити обставини, при яких було скоєно злочин. Слідчий зобов’язаний вирішити й іншу задачу — залежно від результатів огляду місця події та оперативних даних вживати заходів до встановлення і затримання злочинця. У зв’язку з цим, він ще до закінчення огляду дає доручення учасникам групи про проведення необхідних оперативно-розшукових заходів. Основна робота із встановлення та розшуку злочинців покладається на оперативного працівника і взаємодіє з ними чергової частини. Згідно відомчим нормативним актам він під час огляду місця події здійснює необхідні оперативно-розшукові заходи щодо виявлення та затримання осіб, які вчинили злочини; встановленню очевидців, здатних дати показання про обставини злочину та про злочинця, організовує розшук злочинця по гарячих слідах. За дорученням слідчого виробляєслідчі дії та оперативно-розшукові заходи. У відповідності з відомчими нормативними актами взаємодія з черговою частиною в період огляду очолюється на оперативного працівника. Він повинен повідомити в чергову частину відомості про характер злочину. Прикметах підозрюваних, викраденого, а також інші дані, що мають значення для пошуку та затримання злочинців.

Таким чином, в ході огляду, слідчий взаємодіє з черговою частиною опосередковано — через оперативного працівника. Це має велике практичне значення, оскільки його увагу, зосереджене на огляді місця події, не повинно відволікатися чисто технічною стороною взаємодії.

У відповідності з відомчими нормативними актами, черговий по органу внутрішніх справ інформує про подію патрульних, постових, співробітників ГИБДД, дільничних інспекторів, а також співробітників ОВС на транспорті та при необхідності інформуються чергові частини міськрайорганів інших. Чергова частина приймає всі повідомлення про прикмети злочинця, маршруті його руху і можливе місце знаходження, організовує перекриття шляхів відходу і затримання злочинця, висилає групи негайного реагування.

У ході огляду слідчий, оперативний працівник, експерт-криміналіст і дільничний інспектор інформують одна одну та чергової частини про дані, які мають значення для виявлення підозрюваного та встановлення обставин скоєного злочину. У справах, за якими слідчий виїжджає на місце події з оперативною групою, з самого початку виникає необхідність у вирішенні організаційних і тактичних питань, пов’язаних як з самим виїздом, так і з виробництвом інших, що випливають з результатів огляду невідкладних слідчих та оперативно-розшукових дій. Великого значення набуває оперативність використання інформації з метою перевірки отриманих даних, особливо по гарячих слідах. Як показує практика, найбільш швидко реалізуються усні доручення. При огляді місця події, коли слідчий і оперативний працівник знаходяться поруч, ця форма завдання є найдоцільнішою. Спільне обговорення безпосередньо перед оглядом і в його початковій стадії є первинною формою обміну інформацією. На цій стадії роботи ще немає можливості скласти план слідчих заходів. При подальшому огляді і початковій стадії оперативно-розшукових заходів кількість отриманих даних збільшується, у зв’язку з чим виникає необхідність у їх подальшому обговорення для зіставлення та систематизації. До закінчення огляду намічаються певні версії і складається єдиний план первинних слідчих та оперативно-розшукових дій. Неправильно було б думати, що огляд і висунення версій при розкритті злочинів за гарячими слідами відокремлені один від одного в часі. У дійсності дуже рідко буває так, щоб члени слідчо-оперативної групи спочатку зібрали відомості про злочин, а потім обговорювали їх і планували свої дії на майбутнє. На практиці ці два роди діяльності переплетені між собою. Спільне обговорення одержуваної інформації має відбуватися ще при огляді, і вже в ході його сторонами вживаються заходи щодо реалізації зібраних даних для висунення першого розшукових версій. Разом з тим відразу ж після огляду, поки ще не згладилися в пам’яті його результати, слід знову зібратися, щоб грунтовно їх обговорити. Яка ж роль слідчого та оперативного працівника в побудові первинних розшукових версій? Вона обумовлена характером інформації, який кожен з них має в своєму розпорядженні в результаті здійснення своїх функцій при огляді місця події. Слідчий отримує перш за все інформацію про зміни в матеріальній обстановці оглядається місця, які з’явилися там у результаті злочину і за якими можна розшукати особа, яка його вчинила. Оперативний працівник отримує відомості про злочин від потерпілих, очевидців, свідків та інших обізнаних про нього осіб. Зазначене поділ інформації на два види в достатній мірі умовно, так як на практиці оперативний працівник може брати участь в огляді місця події та прилеглої території, а тому отримувати відомості про що відбулися зміни, а слідчий до огляду або під час нього може усно опитати потерпілих, свідків. Після завершення огляду, взаємодія слідчого і оперативного працівника продовжується аж до моменту, поки слідчий, який очолив групу не повідомить, що необхідність в цьому відпала. Слідчий і оперативний працівник зобов’язані спільно обговорити і проаналізувати результати огляду і на основі отриманих даних розробити узгоджені слідчі і розшукові дії. При цьому оперативний працівник самостійно визначає засоби і методи виробництва оперативно-розшукових дій, а слідчий — якщо є підстави — негайно порушує кримінальну справу і починає виробництво необхідних слідчий дій. Таким чином, взаємодія слідчого і органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи є важливим етапом роботи з розкриття злочинів. Центральним елементом цієї роботи є спільна організована діяльність чергового по органу внутрішніх справ, слідчого і слідчо-оперативної групи. Підсумком взаємодії слідчого і органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи є прийняття слідчим одного з таких рішень: про порушення кримінальної справи; про відмову в порушенні кримінальної справи; про передачу заяви або повідомлення по посередності або підсудності. Про кожному прийнятому рішенні в книгах обліку робиться відповідний запис.

У ході попереднього розслідування ретельно з’ясовуються обставини скоєного злочину. Для цього законодавець і надає право органам, що здійснюють попереднє слідство і органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність одночасно проводити слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Взаємодія слідчого й органів дізнання відбувається у двох основних формах: процесуальної і організаційної. Процесуальними формами є:

доручення слідчого органу дізнання про виробництво розшукових та слідчих дій;

сприяння органу дізнання слідчого в провадженні окремих слідчих дій;

повідомлення слідчого про результати оперативно-розшукових заходів у справах, переданим йому органом дізнання до встановлення злочинця.

Доручення слідчого органу дізнання про виробництво розшукових дій є найбільш важливою процесуальною формою їх взаємодії при проведенні розслідування злочинів. Саме в максимальному використанні оперативно-розшукових можливостей цього органу в інтересах слідства і полягає перш за все сама ідея взаємодії. У практичній діяльності слідчі часто вдаються до доручень про виробництво розшукових дій. Необхідність дати розглядаються доручення може виникнути на всіх етапах попереднього слідства, аж до його закінчення. Все залежить від характеру кримінальної справи, приводів і підстав до його порушення, конкретної слідчої та оперативної ситуації, тих завдань, які можна вирішити за допомогою оперативно-розшукових заходів. У слідчій практиці зустрічаються різні варіанти оперативно-розшукового супроводження у кримінальних справах. Так, взаємодія слідчого і оперативного працівника може бути розпочато з моменту передачі матеріалів, зібраних в ході провадження у справі оперативного обліку, отже, і триває до повного викриття злочинців, протиправна діяльність яких була задокументована оперативно-розшуковим шляхом. Іншим за характером буде оперативно-розшукову супровід по кримінальній справі в тих випадках, коли мала місце неочевидне злочин.

З урахуванням цього в діяльності оперативних підрозділів розвідувально-пошукового супроводу вимагають справи:

1. порушувані за матеріалами оперативної перевірки;

2. порушувані за фактом неочевидних злочинів, винуватці яких залишилися не встановленими.

У першому випадку оперативно-розшукові заходи необхідні для заповнення прогалин оперативної перевірки, виявлених попереднім розслідуванням, а також виявлення фактів. Можуть стати доказами. У другій ситуації оперативно-розшукові заходи необхідні для значного підвищення ефективності слідчий дій, спрямованих на збирання документів по порушеній кримінальній справі. Якщо злочинець відразу не встановлено, то одночасно з порушенням кримінальної справи заводиться оперативно-розшукову справу і складається план оперативно-розшукових заходів, що забезпечують встановлення осіб, які вчинили злочин, за рахунок максимального використання різних джерел інформації за допомогою яких можна дізнатися, хто скоїв злочин. В оперативно-пошуковому справі зосереджуються матеріали з виявлення та оперативної перевірки осіб, підозрюваних в скоєнні даного неочевидного злочину. Для цього оперативний працівник на підставі зібраних даних виносить узгоджене зі слідчим. Здійснює розслідування у кримінальній справі постанову про заведення справи. До нього долучається план слідчо-оперативних заходів по розкриттю злочину. Далі всі документи узгоджуються з безпосереднім начальником операботніка і доповідаються керівникові, який має право давати дозвіл на заклад такої справи. Останній вивчає і аналізує подані йому матеріали, після чого затверджує або не затверджує постанову про заведення оперативно-пошукового діда і план подальших заходів. Згідно п.п.1, 3 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» органи, її здійснюють правомочні проводити розвідувально-пошукову роботу, що включає добування і оцінку інформації про плановані й здійснюваних об'єктами оперативно-розшукової діяльності діях, що вживаються для досягнення злочинних цілей.

Доручення слідчого органу дізнання про провадження слідчих дій також є важливою процесуальною формою їх взаємодії при розслідуванні злочинів. Можливості цієї форми визначаються:

1. межами самих доручень;

2. колом тих слідчих дій, проведення яких може бути доручено у справах, що перебувають у провадженні у слідчого.

Почнемо з першого. Прямих вказівок про ці межах кримінально-процесуальний закон не містить.

Цілком очевидно, що найбільш ефективному комплексу використання можливостей слідчого і органу дізнання у процесі розслідування злочинів безпосередньо виконує всі слідчі дії по що знаходиться у нього у провадженні справи, а служби органу дізнання зайняті тільки здійсненням своїх функцій. Практично такий стан неістотно тому, що слідчий фізично не в змозі виконати в один і той же період часу всю сукупність слідчий дій, що диктуються конкретною ситуацією. Маються на увазі не тільки складні або великі за обсягом справи. Навіть у справі, наприклад, про квартирну крадіжку, досконалої досвідченим злочинцем, у разі розкриття по оперативно-розшуковим даним нерідко потрібне проведення комплексу слідчих дій в один і той же час. Що стосується інших слідчих дій, то в принципі їх виробництво слідчий може доручити органам дізнання в залежності від конкретної ситуації, обставин розслідуваної справи і розв’язуваних завдань. Питома вага їх не практиці досить високий. Тут доречно навести і отримані дані про належність до тих чи інших служб органів дізнання, безпосередніх виконавців слідчих дій. Так, за 76,3% кримінальних справ були працівники карного розшуку, по 11,5% - працівники ВБЕЗ, по 25,7%-дільничні інспектори, по 6,4% - працівники ДАІ, по 2,6% - паспортні працівники та по 2,2% справ — працівники інших служб. На практиці мають місце випадки, коли (особливо про виробництво розшукових дій) виникає термінова необхідність провести слідчі дії і в той же час не представляється будь-якої можливості негайно встановити зв’язок зі слідчим і отримати від нього відповідне доручення.

Сприяння органу дізнання слідчому в провадженні окремих слідчих дій являє собою допомога, яка надається йому працівниками цих органів у процесуальних діях, виконуваних самим слідчим. Потреба у наданні слідчому такої допомоги виникає тоді, коли одному йому фактично важко (а часом і не можливо) здійснити дане слідчі дії, а також коли в зв’язку з такою дією виникає необхідність здійснювати функції, притаманні органам дізнання.

У відповідності з відомчими актами сприяння органу дізнання слідчому може виражатися:

1. у забезпеченні умов успішного проведення окремих слідчих дій;

2. в безпосередній участі оперпрацівників у виробництві слідчим окремого слідчої дії;

3. у виділенні органам дізнання фахівців для участі в провадженні окремих слідчих дій;

4. у наданні органом дізнання слідчому наукових і технічних засобів, необхідних для належного виконання окремих слідчих дій;

5. в застосуванні органом дізнання примусових заходів з метою забезпечення слідчому можливості виробництва окремих слідчих дій;

6. у проведенні оперативно-розшукових заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва окремих слідчих дій.

Розглянемо кожну з зазначених форм:

Прийняття органом дізнання заходів щодо забезпечення умов для успішного проведення слідчим окремих слідчих дій. До цієї групи форм сприяння відносяться:

Оточення і охорону місця події районними органами дізнання.

Оточення житлового будинку, будівлі або іншого приміщення, де буде проводитися обшук.

· Супровід обвинуваченого, що міститься під вартою, при виході з ним на місце події з метою перевірки даних ним свідчень шляхом проведення слідчого експерименту, а також при виробництві інших слідчих дій з його участю;

Супровід обвинуваченого, що міститься під вартою, на допит до слідчого, при проведенні очної ставки або пред’явлення для впізнання, коли є підстави побоюватися ексцесів з боку даної особи.

Безпосередню участь оперпрацівників у виробництві слідчим окремого слідчої дії. КПК України не містить прямих вказівок про право слідчого залучати працівників органу дізнання до безпосередньої участі у виробництві окремих слідчих дій. Однак він може залучати їх до такого сприяння. Беручи участь у виробництві тієї чи іншої слідчої дії, працівники органу дізнання виконують частину роботи, що входить у зміст цієї дії. При цьому може бути отримана інформація, яка з точки зору слідчого до справи не відносяться, але виявиться виключно корисною для проведення подальших оперативно-розшукових заходів.

Виділення органом дізнання фахівців для участі у виробництві слідчим окремих слідчих дій. В якості таких фахівців найчастіше виступають експерти-криміналісти. Особливо корисно чиниться або сприяння при проведенні огляду місця події. Якими б гарними знаннями не володів слідчий у сфері криміналістичної техніки, спеціаліст-криміналіст завжди може більш ефективно застосувати науково-технічні засоби з метою виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину та предметів, що можуть бути речовими доказами у справі. Крім того, участь фахівця значно звільняє слідчому час, необхідний для більш ретельного вивчення та опису місця події. Друге місце за ступенем надання сприяння займають працівники ДІБДР. Вони беруть участь у кожному разі огляду місця події у справах про ДТП, а також при виробництво слідчого експерименту. Третю категорію осіб, які сприяють при проведенні огляду місця події у справах про підпал і злочинному порушенні протипожежних правил, складають працівники державної протипожежної служби. Однак частка їх участі при провадженні слідчих дій невелика. Викликано це тим, що найчастіше такий огляд проводиться працівниками державної протипожежної служби як органу дізнання.

Подання органом дізнання слідчому наукових і технічних засобів, необхідних для належного виконання окремих слідчих дій. Хоча на практиці наукові і технічні засоби при провадженні окремих слідчих дій переважно застосовуються фахівцями-криміналістами, тим не менш ними доводиться користуватися і безпосередньо слідчого. Тому він звертається до працівників органів дізнання з проханням про надання тих чи інших пошукових засобів (металошукача, електрощупа і т.п.). особливо часто слідчим використовують знаходиться у віданні органу дізнання фото-, аудіо -, відеоапаратуру. Для виробництва того чи іншої слідчої дії (найчастіше обшуку) слідчому можуть знадобитися предмети і знаряддя господарського призначення (лопати, лом і т.п.), які на його вимогу повинні бути представлені органом дізнання.

Застосування органом дізнання примусових заходів з метою забезпечення слідчого можливістю виробництва окремих слідчих дій. Найбільш поширеною формою цього виду взаємодії є доставляння приводом обвинуваченого та свідка у разі їх неявки без поважної причини до слідчого. Він має право вимагати від працівників органу дізнання примусових заходів по відношенню до підозрюваного, обвинуваченого, свідкові і потерпілому у процесі виробництва таких слідчих дій, як огляд і отримання зразків для порівняльного аналізу. Мова йде про ті випадки, коли, наприклад, підозрюваний чи обвинуваченийвідмовляється піддатися огляду з метою виявлення на його тілі укусу зубів потерпілої при згвалтуванні або отримання зразків крові, необхідних для порівняльного аналізу, а без цього встановити істину у справі не представляється можливим. Аналогічні ситуації можуть бути з потерпілим чи свідком. Якщо слідчий ще до початку виробництва слідчої дії має підстави вважати, що йому буде надано протидія, то він завчасно звертається з вимогою до органу дізнання про виділення необхідних працівників. Якщо ж протидія виявилося несподіваним, то з подібною вимогою він звертається в процесі проведення слідчої дії.

Проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва окремих слідчих дій. Необхідність у наданні цього сприяння виникає при проведенні слідчих дій, що вимагають попереднього вивчення тих чи інших об'єктів за допомогою спеціальних засобів і методів, найчастіше в період підготовки до обшуку, затримання і допиту підозрюваного. Так, органом дізнання можуть бути отримані оперативно-розшукові дані про особливості того чи іншого будівлі або приміщення, де має провести обшук, про розташування схованок та інших місць зберігання розшукуваних предметів і т.п. Оперативно-розшуковим шляхом можна отримати і дуже цінну інформацію про особливості характеру підозрюваного (обвинувачуваного), його звички, уподобання, про передбачувану лінії поведінки і тих хитрощах, до яких він може використовувати на допиті. Отримавши відповідну інформацію слідчий повинен ретельно продумати як шляхи і способи її використання, так і лінію власної поведінки при виробництві тієї чи іншої слідчої дії. Повідомлення слідчого про результати оперативних заходів у справах, переданим йому органом дізнання до встановлення злочинця. Дана процесуальна форма взаємодії, на відміну від раніше розглянутих, застосовується не часто. Пояснюється це тим, що абсолютна більшість кримінальних справ про злочини своєї підслідності слідчі органів внутрішніх справ збуджують самі. Відомчими нормативними актами МВС України встановлено, що слідчі підрозділи МВС У повинні організовувати роботу таким чином, щоб справи про злочини, пов’язаних з діяльністю організованих злочинних груп, а також у сфері економіки, віднесених до підслідності слідчих органів внутрішніх справ, як правило, порушувалися ними ж. І це правильно, оскільки «закон, встановлюючи по більшості кримінальних справ обов’язковість попереднього розслідування виходить з того, що слідчий, а не орган дізнання найбільш підготовлений для ведення провадження у цих справах». Однак на практиці завжди мають місце випадки, коли виникає необхідність у виробництві невідкладних слідчих дій, а слідчий чомусь не може негайно приступити до розслідування. Коли ж слідчий приступає до розслідування, він повинен знати, яка оперативно-розшукова робота проводиться у справі, переданій йому органом дізнання до встановлення злочинця. Однак слідчий, з тих чи інших причин, не завжди може бути обізнаний про результати цієї роботи, а отже, не може використовувати їх в інтересах слідства.

Організаційні форми взаємодії

Основними організаційними формами взаємодії є слідчі та слідчо-оперативні групи.

Різниця між слідчими групами та слідчо-оперативними полягає в наступному [10]: слідчі групи створюються у разі складності справи або його великого об'єму; робота декількох слідчих по одній справі сприяє скороченню термінів, визначено нові шляхи та всебічності розслідування.

У порівнянні з групою слідчих слідчо-оперативна група має такі переваги:

Вона дає найкращі результати у розкритті злочинів за гарячими слідами, а також неочевидних, найбільш замаскованих економічних злочинів і нерозкритих злочинів минулих років;

Забезпечує систематичне і ефективну взаємодію слідчих і оперпрацівників при розслідуванні конкретних кримінальних справ;

Слідчо-оперативна група, на відміну від групи слідчих може створюватися для виробництва тільки одного слідчої дії, наприклад, огляду мета події.

Створення слідчо-оперативних груп стало можливим в умовах організованого об'єднання слідчих та оперативних апаратів у системі органів внутрішніх справ.

У слідчій практиці склалося кілька видів слідчо-оперативних груп, що розрізняються між собою за завданнями (для огляду місця події, розкриття злочину по гарячих слідах, розслідування справ минулих років), складу (слідчі органи та оперативні працівники міліції і т.п.), періоду діяльності (для роботи в одній справі і постійно діючі). При цьому кожна з них має окрему специфіку в їх організації. Разом з тим всі слідчо-оперативні групи, незалежно від етапу та періоду діяльності, мають багато спільного як за складом, так і по порядку їх організації. Розглянемо деякі з них. Слідчо-оперативні групи з огляду місць події (чергова). Для швидкого розкриття злочинів по гарячих слідах велике значення має огляд місця події, це пов’язано з розширенням можливостей використання в розшукових і процесуальних цілях матеріальних слідів злочину та інших об'єктів огляду, а також з впровадженням в практику експертно-криміналістичних, слідчих та оперативно-розшукових підрозділів, нових видів науково-технічних засобів та приладів. Слідчо-оперативні групи (СОГ) по огляду місця події створюються начальником органу внутрішніх справ шляхом видання наказу, затвердження графіків чергування слідчих, оперативних працівників, експертів-криміналістів, кінологів. Він же визначає кількість чергових СОГ, графік їх роботи та відпочинку виходячи з штатної чисельності та оперативної установки. Особовий склад зазначених СОГ надається черговій частині органу внутрішніх справ і підпорядкований черговому. Він дає вказівки про збір членів СОГ для виїзду на огляд місця події забезпечує їх транспортом і відправляє на місце події. Вбрання з проведенням огляду місця події. Передбаченого ст. 178 КПК, у завдання СОГ входить і розкриття злочину, тобто розшук і затримання злочинця. Для цього паралельно з оглядом місця події проводяться пошукові й оперативно-розшукові заходи на території, що належить до місця події. У цьому полягає основна особливість діяльності зазначених СОГ, які одночасно проводять огляд місця події (керівник — слідчий) і пошукові, оперативно-розшукові заходи, спрямовані на розшук і затримання злочинця (керівник — співробітник карного розшуку, а у справах про пожежі - співробітник ДЗБЕЗ).

Спеціалізовані слідчо-оперативні групи.

Дані СОГ створюються для розслідування і розкриття певної категорії злочинів, у тому числі за якими особи котрі здійснили, не встановлені. Така СОГ є постійно діючим формуванням, створюваним у республіках, краях, областях, великих містах і на транспортних вузлах. Кількість створених СОГ і межі забезпечуваних ними територій визначаються з урахуванням ситуації, оперативної обстановки. Спеціальна слідчо-оперативна група формується з найбільш кваліфікованих слідчих і працівників карного розшуку, які мають достатній досвід розслідування злочинів даної категорії. Вона складається зі слідчої та оперативної груп, а також фахівців. Основним завданням цих груп є розкриття умисних вбивств, у тому числі вбивств минулих років, справи про які призупинені за не встановленням винних. Виходячи з важливості поставлених завдань перед такою СОГ, включеним в неї слідчим і оперативним працівником не може бути доручена робота не пов’язана з знаходяться у їх провадженні справах про вбивство. Характерною особливістю такої групи є те, що слідчий СОГ проводити розслідування до моменту встановлення особи, яка вчинила злочин і, після виконання невідкладних слідчих дій по відшукання і перевірці доказів його винності, за вказівкою керівника прокуратури передає справу для подальшого розслідування по територіальності.