Вплив оточення на формування невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

Вплив оточення на формування невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

ВСТУП

невроз дитина психологічний виховання

На сьогоднішній день однією з проблем в нашому високорозвиненому суспільстві залишається значний зріст кількості психічних розладів. Складне економічне становище в країні не сприяє поліпшенню психічного здоров’я людей. Це підтверджують статистичні дані МОЗ України, згідно з якими у 2008 році абсолютна кількість пацієнтів, які стоять на обліку, з розладами психіки та поведінки склала 1 175 962 особи, серед них 22% діти. Серед непсихотичних розладів найчастіше спостерігаються невротичні розлади (24%), розлади психічного розвитку (20,7%). Така тенденція розподілу патології зберігається протягом останнього десятиліття. Найменше уваги приділяється тим відхиленням, які не мають яскравих патологічних проявів і носять прихований характер. Дитячі неврози тривалий час вважалися незначним та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям життєвого досвіду Досить часто невротичні розлади залишаються нерозпізнаними, а діти та підлітки, які страждають цими хворобами, не можуть отримати вчасну психологічну допомогу. Це, насамперед, пов’язано з тим, що здебільшого невротичні симптоми носять прихований характер і, на відміну від симптомів поведінкових розладів, не несуть соціальної загрози, що дозволяє їм довго залишатися непоміченими. Саме тому, дитячі неврози тривалий час вважалися незначним та перехідним порушенням, яке зникає з набуттям нормального життєвого досвіду. Але тепер відомо, що більшість дітей з неврозами не позбуваються своїх проблем навіть в зрілому віці.

На думку шкільних психологів та педагогів, вже в середніх класах діагноз нервового розладу можна поставити великій кількості дітей, а якщо врахувати, що невроз формується раніше, можна зробити припущення про наявність передумов для розвитку невротичних розладів ще в молодшому шкільному віці. Молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку, саме в цей віковий період починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе. Враховуючи те, що затяжний дитячий невроз неминуче перетвориться на дорослий, спричинюючи страждання особистості є нагальна необхідність своєчасного діагностування невротичних розладів і аналіз причин їх виникнення з метою подальшої корекції і ефективної профілактики.

Це і обумовило актуальність нашої курсової роботи.

Об'єктом нашого дослідження є невротичні розлади в дитячому віці.

Предметом дослідження є передумови формування неврозів у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідити особливості виникнення дитячих неврозів, визначити неврогенні чинники їх розвитку.

Для досягнення мети необхідно було виконати наступні завдання:

1. Проаналізувати наукову літературу з досліджуваної проблеми.

2. Виявити фактори, що призводять до виникнення невротичних розладів у дітей.

3. Визначити шляхи діагностики неврозів у дітей.

4. Розробити програму діагностичної роботи з батьками дітей, які

схильні до невротичних розладів.

Гіпотезою є припущення, що несприятлива сімейна атмосфера — основне джерело виникнення неврозів у дитячому віці.

Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети та перевірки гіпотези в роботі були використані такі методи:

1. Загальнонаукові методи (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

2. Методи дослідження: спостереження, бесіда, стандартизовані тестові методики.

Теоретична значущість роботи полягає в поглибленні та систематизації загальних теоретичних знань щодо проблеми особливостей діагностико — корекційної роботи психолога з дітьми, які схильні до невротичних розладів.

Практична значущість роботи полягає в тому, що одержані результати дослідження можуть бути використані психологами, соціальними працівниками, вчителями, соціальними службами у роботі з дітьми, які мають схильність до формування невротичних розладів, та їх батьками.

Мета та завдання курсової роботи обумовлюють її структуру, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. НЕВРОЗИ ТА НЕВРОТИЧНІ СТАНИ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

1.1 Поняття неврозу в психологічній літературі

Неврози — це велика група захворювань психіки. Спільним для них усіх є те, що при цьому відсутні органічні ушкодження головного мозку. Термін був введений в наукову літературу шотландським лікарем У. Калланом в 1777 році [23]. Існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання. У вітчизняній науці одним з перших, хто дав розгорнене тлумачення неврозу, був В.Н. Мясіщев, який у своїй патогенетичній концепції неврозів ще у 1934 році відмічав, що невроз є хворобою особи. Пізніше він уточнив, що невроз- психогенне захворювання, в основі якого — протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами дійсності, яке вирішене нею невдало, нераціонально, непродуктивно і викликає тяжкі та хворобливі переживання [14]. Сьогодні загальновизнаною точкою зору на неврози є погляд радянського вченого Б. Д. Карвасарського, який визначав невроз, як психогенний нервово-психічний розлад, який виникає внаслідок порушення важливих життєвих відношень людини і проявляється у специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ [10]. Невроз характеризується, по-перше, зворотністю патологічних порушень, незалежно від його тривалості, що відповідає розумінню неврозу І.П. Павловим як зриву вищої нервової діяльності, який може тривати дні, тижні, місяці і навіть роки; по-друге, психогенною природою захворювання, що, згідно В.Н. Мясіщеву, визначається існуванням зв’язку між клінічною картиною неврозу, особливостями системи відносин і патогенної конфліктної ситуації хворого; по-третє, специфічністю клінічних проявів, що складає у домінуванні емоційно-афективних і соматовегетативних розладів [10].

В зарубіжній психології невроз також розглядається під різними кутами зору: в психоаналізі - як необхідний і неминучий момент розвитку, пов’язаний з утворенням і розвитком дитячої тривоги; в індивідуальній психології А. Адлера — як патологічна форма компенсації почуття внутрішньої недостатності, нереалізованого почуття власної вищості[1]; у К. Хорні - як психічний розлад, викликаний страхом і захистом від нього, як прояв загальмованого процесу самореалізації [37]; в біхевіоризмі та поведінковій терапії - як зафіксована навичка непристосованої поведінки, набута шляхом навчання.

Невроз — функціональний розлад, «зрив» вищої нервової діяльності в результаті перенапруження основних нервових процесів — збудження, гальмування та їх динаміки [26]. Невроз — душевне порушення, обумовлене психічним конфліктом між бажанням людини й неможливістю їх задовольнити в реальному житті. Невроз — група найбільш розповсюджених нервово — психічних розладів, які мають психогенну природу. Виникають на основі непродуктивного й нераціонального вирішення невротичного конфлікту, який переважно закладається в дитинстві в умовах порушених відносин з мікросоціальним оточенням, в першу чергу з батьками. Також може виникати й під впливом незадоволеності, тяжких переживань, напруги, та недосяжності життєвих цілей, втрат та інших психотравмуючих факторів [30].

Поняття «невроз» можна більш глибоко пояснити через розкриття понять «невротичний конфлікт та психічна травма». Наприклад, невротичний конфлікт визначається як порушення особливо важливих для особистості відносин з оточенням. це внутрішня реакція людини на суперечливість між зовнішньою інформацією та внутрішніми очікуваннями і прагненнями, неготовність людини до сприйняття нової інформації, сприймання її вороже. Оскільки носіями цієї інформації найчастіше є люди з найближчого оточення, то і вони починають сприйматися вороже (руйнування соціальних стосунків, за В. Мясищевим) [14]. По — друге, вважається за необхідне звернути увагу на причини виникнення невротичного конфлікту. У переліку основних потреб людини (за Х. Мюрреєм) провідні місця займають потреба в агресії, у пошуку дружніх зв’язків і у відтворені інших. К. Хорні назвала ці потреби складовими базового невротичного конфлікту [37].

Психічна травма визначається як подія, що торкається значущих сторін життя людини і розглядається нами як наслідок деяких зовнішніх впливів навколишнього середовища на індивіда, що кваліфікуються як негативні самою людиною.

1.2 Класифікації неврозів в науковій літературі

Існує багато підходів щодо класифікації неврозів. Відома систематика, яка відображає характер психогенії (невроз очікування, страху, ятрогенний невроз, екзаменаційний невроз, та ін.). Однак такий поділ невротичних реакцій не враховує ні важкості стану, ні особливостей клінічної картини, в зв’язку з величезною розмаїтістю травмуючих психічних впливів і ситуацій число варіантів практично необмежено [18].

У деяких дослідженнях систематика неврозів ґрунтується на припущенні про патогенетичну залежність клінічної картини від віку, у якому відбувається маніфестація захворювання, -- неврози дитячого віку, шкільний невроз, клімактеричний невроз та ін. Для неврозів дитячого віку характерна перевага страхів, соматовегетативних (енурез, блювота) і рухових розладів (логоневроз, тики, істеричні паралічі). Починаючи з 30-х років XX ст. широке поширення отримала типологічна диференціація невротичних реакцій за їх тривалістю -- на короткочасні і затяжні. Короткочасні (ситуаційні - за П.Б. Ганнушкіним; невротичні - за Г. К. Ушаковим) реакції нетривалі, їхні прояви швидко редукуються і відновлюється попередній психічний стан [24].

На сучасному рівні знань широке поширення отримала синдромальна класифікація неврозів, відображена в МКБ-10. У цій класифікації психічних розладів невротичні розлади розташовані головним чином у рубриках F40- F42 (панічний розлад, агорафобія, соціальна фобія; специфічні, ізольовані фобії; генералізований тривожний розлад, нав’язливі думки, компульсивні дії, деперсоналізаційно-дереалізаційний синдром і ін.), але представлені також у розділах F44 — дисоціативні (конверсійні) розлади, F45.2 — нозофобії і F48 — неврастенія [26].

Різноманітні класифікаційні розподіли неврозів, пропоновані різними авторами, відбивають насамперед відсутність єдиного погляду на причини їх формування. У зв’язку з цим дотепер не припиняються спроби систематизації неврозів з використанням різних критеріїв.

1.3 Клінічна картина дитячих неврозів

Розрізняють загальний та системний неврози. До загальних неврозів належать істерія, невроз нав’язливих станів, страху, депресивний невроз, іпохондричний невроз.

Неврози страху. Основними проявами неврозів страху є страхи надцінного змісту, тобто предметні страхи, які пов’язані зі змістом психотравмуючої ситуації і обумовлюють над ціннісно-хворобливе ставлення до об'єктів і явищ, що викликали афект страху. Характерно нападоподібне виникнення страхів, особливо при засинанні. Напади страху продовжуються 10−30 хв., супроводжуються вираженою тривогою, нерідко афективними галюцинаціями, вазо-вегетативними порушеннями (головний біль, відчуття тяжкості в голові, порушення сну, дратівливість, емоційна лабільність. Зміст страхів залежить від віку. У дітей переважають страхи темряви, самітності, тварин, персонажів казок, кінофільмів або вигаданих батьками з «виховною» метою («бабай» і ін.).

Невроз нав’язливих станів відрізняється переважанням в клінічній картині нав’язливих явищ, тобто рухів, дій, страхів, побоювань, уявлень і думок, що виникають всупереч бажанню хворого, який, усвідомлюючи їх хворобливий характер, без успіху прагне їх перебороти. Основними видами нав’язливостей у дітей є нав’язливі рухи і дії (обсессії) та нав’язливі думки (компульсії) і страхи (фобії). В залежності від переважання тих чи інших умовно виділяють невроз нав’язливих дій (обсесивний невроз) і невроз нав’язливих страхів (фобічний невроз). Часто зустрічаються змішані нав’язливості (обсессивно-компульсивний синдром).

Обсесивний невроз у дітей молодшого шкільного віку виражається переважно нав’язливими рухами — нав’язливими тиками, а також відносно простими нав’язливими діями. Тикові нав’язливі рухи пов’язані з емоційною напругою, що знімається руховим розрядом і підсилюється при затримці нав’язливого руху. Нав’язливі дії складаються зі сполучення ряду рухів.

При фобічному неврозі у дітей переважають нав’язливі страхи забруднення, гострих предметів (голок), закритих приміщень, властиві нав’язливі страхи хвороби і смерті, страх подавитися при їжі, страх почервоніти в присутності сторонніх, страх усної відповіді в школі.

Депресивний невроз поєднує групу захворювань, у клінічній картині яких провідне місце посідає депресивне порушення настрою. Типові прояви депресивного неврозу — подавлений настрій супроводжується відповідним виразом обличчя, бідного на міміку, тихим мовленням, уповільненими рухами, плаксивістю, загальним зниженням активності,

усамітненням. У висловлюваннях переважають психотравмуючі переживання, а також думки про власну малоцінність, низький рівень здібностей.

Соматовегетативні розлади: зниження апетиту, зменшення маси тіла, запори, безсоння.

Істеричний невроз — психогенне захворювання, що характеризується різноманітними (соматовегетативними, моторними, сенсорними, афективними) розладами невротичного рівня, у виникненні і прояві яких провідна роль належить механізму умовної приємності або бажаності для хворого даних розладів, який забезпечує патологічний захист особистості від важких для неї ситуацій. У клініці істеричних розладів дітей провідне місце займають моторні і соматовегетативні порушення: істерична блювота, затримка сечовипускання, головні болі, непритомності, псевдоалгічні явища (тобто скарги на болі в тих або інших частинах тіла при відсутності органічної патології відповідних систем і органів, а також при відсутності об'єктивних ознак болю). У молодшому дитячому віці часто зустрічаються рудиментарні моторні напади: падіння з криком, плачем, ударами об підлогу і афект-респіраторні напади, що виникають при образі, невдоволенні після відмови виконати вимоги дитини, покаранні і т.д.

Неврастенія (астенічний невроз). В дитячому віці неврастенія у вираженій формі зустрічається тільки у дітей шкільного віку і підлітків. Основні прояви неврозу- підвищена дратівливість, нестриманість, гнівливість і в той же час швидке виснаження афекту, легкий перехід до плачу, стомлюваність, погане перенесення психічного напруження. Спостерігається вегето-судинна дистонія, знижений апетит, розлади сну. У дітей більш молодшого віку відзначаються рухове розгальмування, непосидючість, схильність до зайвих рухів.

Системні неврози досить часто зустрічаються у дітей молодшого та шкільного віку:

— невротичне заїкання — психогенно обумовлене порушення ритму, темпу і плавності мовлення, пов’язане із судомами м’язів, що беруть участь у мовленнєвому акті;

— невротичний тик об'єднує різноманітні автоматизовані звичні рухи, а також різноманітні респіраторні тики, що виникають внаслідок фіксації того чи іншого захисного руху. В деяких випадках тики відносять до проявів неврозу нав’язливості. Разом з тим нерідко, особливо у дітей молодшого шкільного віку, невротичні тики не супроводжуються почуттям внутрішньої несвободи, напруги, прагненням до нав’язливого повторення руху, тобто не носять нав’язливого характеру;

— невротичні розлади сну у дітей зустрічаються досить часто і виражаються порушеннями засипання, неспокійним сном з частими рухами, розладом сну з нічними пробудженнями, нічними страхами, яскравими страхітливими сновидіннями, а також ходінням і розмовами уві сні;

— невротичні харчові розлади група системних невротичних розладів, що

характеризуються різними порушеннями харчової поведінки (анорексія, булімія). Безпосереднім приводом до виникнення цих розладів часто є спроба матері насильно нагодувати дитину, перегодовування, випадковий збіг прийому їжі з яким-небудь неприємним враженням;

— невротичний енурез — неусвідомлене сечовиділення, переважно під час нічного сну. Нічне нетримання сечі стає частішим при загостренні психотравмуючої ситуації, після фізичних покарань і т.п. Як правило, супроводжується іншими невротичними розладами: нестійкість настрою, дратівливість, страхи, плаксивість, тики;

— невротичний енкопрез проявляється у незначному мимовільному випорожненні при відсутності поразок спинного мозку, а також аномалій і захворювань кишечнику. Зустрічається приблизно в 10 разів рідше енурезу, в основному у хлопчиків у віці від 7 до 9 років. Часто супроводжується зниженим настроєм, дратівливістю, плаксивістю, енурезом [9].

Динаміка неврозів характеризується закономірною поетапністю: перший етап — невротична реакція відрізняється чіткою психологічною залежністю від психотравмуючої ситуації, відносно короткою тривалістю (3−4 тижня) та простою (частіше моносимптомністю) проявів;

другий етап — невротичний стан виражається ускладненням клінічної картини з включенням у неї, разом з первинним невротичним симптомом, ряду допоміжних (факультативних) проявів (астенічних, гіпердинамічних, фобічних, соматовегетативних та ін.), які представляють виявлення та загострення деяких рис особистості (тривожність), невропатичні стани. Етап невротичного стану має значно більшу тривалість (від 4−6 тижнів — до декількох років);

третій етап — невротичний розвиток (формування) особистості виникає у випадку несприятливої динаміки неврозу. Для нього характерно поєднання фіксованих розладів з динамічними патологічними рисами особистості - тривожністю, іпохондричністю, схильністю до нав’язливих думок, афективною збудливістю, істеричністю. Захворювання може закінчитися видужанням на любому етапі, однак повне видужання може настати тільки на етапі невротичної реакції. На етапі невротичного стану можливе практичне одужання з резидуальними невротичними розладами (зверх цінні ідеї, загострення деяких рис особистості, вегетодистонія та ін.). Невротичний розвиток (формування) особистості у більшості випадків завершується становленням набутою психопатичною структурою особистості (психопатією) [2].

Механізми формування неврозів.

Нейрофізіологічний аспект формування неврозів ґрунтується на нейрофізіологічній концепції неврозів І.П. Павлова, яка була першою спробою в історії вивчення неврозів створення патофізіологічно обумовлених уявлень про механізми їхнього розвитку. В її основі лежить вчення Павлова про типи вищої нервової діяльності. Під неврозом Павлов розумів хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль внаслідок дії неадекватних зовнішніх подразників. На думку Павлова саме тип вищої нервової діяльності, виступаючи як «підґрунтя «для формування неврозів, може або полегшити його виникнення (слабкий тип), або перешкодити появі нервового зриву (сильний тип) [17].

Нейрохімічний аспект формування неврозів значною частиною аналізується в контексті загально біологічної концепції стресу Ганса Сельє, який довів, що для ефективної організації реакцій пристосування та забезпечення постійності внутрішнього середовища організму має значення взаємодія функціональної активності симпатико — адреналінової системи та змін фізіологічних і метаболічних реакцій [10]. У хворих на неврози підвищений рівень показників адреналіну, більш виражене підвищення норадреналіну, при цьому рівень дофаміну дещо знижений.

Психофізіологічний аспект становлення психофізіологічного напрямку у вивченні неврозів відбувалося завдяки представникам концепції нервізму — І.М. Сєченову, І.П. Павлову, В.М. Бєхтєреву, А. А. Ухтомському.

До психофізіологічних механізмів формування неврозу слід віднести наступні прояви:

1) перенапруження процесу збудження;

2) перенапруження процесу гальмування;

3) зсув процесів збудження та гальмування;

4) зміна нервово-психічної реактивності та пристосувальних функцій організму;

5) розвиток фазових станів;

6) порушення білатеральної регуляції;

7) утворення патодинамічних, відносно стійких церебральних порушень [6].

Психоендокринний аспект формування неврозів аналізується у дослідженнях В.С. Підкоритова, який довів, що у дітей пубертатного віку, має місце значне підвищення в плазмі крові рівня гормонів, яке свідчить про порушення нейроендокринної регуляції гомеостазу та адаптації [10].

1.4 Основні фактори формування дитячих неврозів

Хоча психотравматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сім'я) та біологічні.

Біологічні фактори формування дитячих неврозів

Не можна стверджувати, що біологічні фактори формування неврозів є основними, але роль цих факторів незаперечна.

Перелік біологічних факторів:

1) частота нервово-психічних захворювань у родичів хворих на неврози;

2) особливості конституції у хворих на неврози;

3) вагітність та пологи (антенатальні патогенні фактори, перинатальні патогенні фактори);

4) роль статі та віку у формуванні дитячих неврозів;

5) невропатія;

6) дизонтогенез.

Зазвичай, в психогенетичних дослідженнях зверталась увага на випадки ідентичних вікових невротичних розладів у братів, сестер та батьків. Це стосується хворих на неврози в цілому [14] Б. Д. Карвасарський [10], хворих на істерію (Г.Г. Вульфєрт), хворих на обсесивний невроз (Н.М. Асатиані, Е.А. Карандашова). За іншими даними (О.І. Захаров [9]) це стосується нав’язливих страхів смерті. Тому, в цих випадках, доцільніше

говорити не про спадкову схильність до неврозів, а про наявність генетично обумовлених типів нервово психічного реагування, опосередкованих характером стосунків у сім'ї. Найбільш статистично значимими серед цих факторів є тривожність, сенситивність та гіперсоціальність, які можна визначити, як базисну тріаду невротичного типу реагування:

— на рівні характеру- тривожність;

— на емоційному- сенситивність;

— на рівні спрямованості особистості - гіперсоціальність.

На думку деяких дослідників генетичний вклад у розвиток неврозів може здійснюватися на двох рівнях: по-перше сприяє розвитку окремих властивостей особистості, по-друге сприяє вибірковій непереносимості певних стресів з утворенням специфічних синдромів.

2) Особливості конституції у хворих на неврози. За одними даними вказується, що хворі на неврози частіше характеризуються відхиленнями типу в сторону астенічного чи гіперстенічного, за іншими відмічається що для них характерна нормостенічна конституція. При чому в ряді робіт підкреслений взаємозв'язок між істерією та гіперстенічним типом, з однієї сторони, та неврастенією і астенічним типом — з другої сторони.

До конституційних проявів необхідно віднести і темперамент, вроджений тип нервово-психічного реагування. Відома точка зору І.П. Павлова на переважання крайніх типів темпераменту при неврозах. На думку В. М. Мясищева [12]стан тривоги та страху, тривожної помисливості, реалізуючись в залежності від темпераменту викликають реакції емотивного характеру, які переходять в стан неврозу при нерозумінні зі сторони оточуючих. В концепції В.І. Гарбузова [5] основне патогенне протиріччя при неврозах полягає в невідповідності впливу середовища вродженому типу реагування — темпераменту.

3) Вагітність та пологи. За даними ряду авторів для дітей і підлітків, які страждають на неврози, є характерним обтяжування раннього перебігу хвороби патологічною вагітністю матері та патологічними пологами.

Антенатальні патогенні фактори. Виявлено, що у батьків дітей, хворих на неврози, сімейні обставини до настання вагітності були не зовсім благополучними, в основному через невпевненість у міцності шлюбу. Частота переживання емоційного стресу під час вагітності значно вища, якщо враховувати негативне відношення до неї у жінок, непідготовлених до народження дитини, чи орієнтованих на кар'єрний ріст. Цей період часто ускладнений пізнім токсикозом і загрозою переривання або переношуванням вагітності, гострими та хронічними інфекційними захворюваннями, що викликають хронічну внутрішньоутробну гіпоксію плоду.

Перинатальні патогенні фактори [12]. Пологи в більшості випадків настають вчасно, але у кожної другої жінки під час пологів відмічається виражена слабкість родової діяльності і виникає необхідність її штучного стимулювання, внаслідок чого діти часто народжуються ослабленими. Патологія пологів у матерів більш виражена при неврастенії у дітей.

Постнатальні патогенні фактори [12]. Емоційний стрес у матері на першому році життя дитини не зменшується, а зростає, виявляючись у 82% матерів, причому провідна причина стресу у кожній другій сім'ї - конфліктні стосунки з чоловіком. Немовля легко переймає тривожність матері проявами блювання, немотивованим криком, неспокійним сном та зниженим апетитом.

Загалом, можна стверджувати, що тривалий стресовий фактор підчас вагітності матері і пологів можуть стати одним з поштовхів до формування в майбутньому неврозу у дитини.

4) Роль статі та віку у формуванні дитячих неврозів. Невроз здебільшого формується у старшому дошкільному і молодшому шкільному віці, коли діти ще достатньо емоційні і в той же час у них відбувається інтенсивний розвиток мислення як когнітивного рівня психіки. В цьому віці вони розуміють і глибоко переживають травмуючи життєві обставини, але ще не здатні вирішити їх найбільш доступним для себе способом. Найбільша кількість неврозів за даними частоти звертань до спеціалістів спостерігається у молодшому шкільному віці. П’ять, шість років це етап у розвитку психіки і формуванні особистості, під час якого блокування потреб рольової ідентифікації, відсутність почуття безпеки і впевненості у собі, як і досвід життєвих невдач у сукупності з перенапруженням психофізіологічних можливостей проявляється у вигляді тривалого психічного стресу, який згодом проявиться клінічною картиною неврозу. У 7−8 років невротизуючий фактор наявний у нервово-психічному перенапруженні пов’язаному з навчанням і проблемами психологічної адаптації до школи[32].

5) Невропатія визначається як аномалія нервово-психічного розвитку, пов’язана або з генетичним фактором, або з екзогенними впливами у внутрішньоутробному періоді [13]. Невропатія як підвищена невротична готовність — це ще не хвороба, а крайній варіант психічної норми, прояви якого залежать від різноманітних факторів [2]. В її основі лежить функціональна недостатність вегетативної регуляції, яка і корелює з неврозами. Серед проявів невропатії можна виділити наступні ознаки: підвищена нервова чутливість, нервова ослабленість, порушення сну, соматична ослабленість, вегето-судинна дистонія, діатези, психомоторні та конституційно обумовлені порушення типу енурезу, тиків, заїкання [13]. Невропатія зустрічається у 56% дітей, хворих на неврози, в основному у хлопчиків. Невропатію визначають як фактор, що сприяє формуванню неврозів, поряд зі своєрідністю характеру дитини.

6) Дизонтогенез при неврозах — це насамперед прояв нерівномірності розвитку фізичних і психічних функцій. За шкалою випередження психічного розвитку у перші роки життя спостерігається тенденція до більш високих показників тих дітей, які згодом захворіли на неврози. У більшій мірі це помітно у дітей з неврастенією. Латентність розвитку більш властива дітям, що хворіють на невроз страху [26]. Дизонтогенез як фактор готовності чи неготовності дитини сприймати певні психічні подразники може бути рушійним чинником, що визначає адекватність її реакції на певні травмуючи події, які можуть викликати невроз.

7) Нервово-соматична ослабленість виражається у схильності до частих застудних захворювань, спазмів дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту на фоні невропатії і зміненої нервово-психічної реактивності організму [10]. Тривалий психічний стрес сам по собі призводить до певних функціональних розладів, що виражається у хронічному перебігу соматичних захворювань. Слід зауважити, що при ослабленості організму збільшується кількість проблем у вихованні, при чому у матері та бабусі в цьому випадку часто занадто опікають та оберігають дитину. Штучне, вакуумне середовище, у якому вимушені перебувати такі діти аж ніяк не сприяє виробленню стійкості до складних ситуацій.

8) Перенесені захворювання. Роль передуючих та супутніх початку неврозу соматичних захворювань багатьма авторами розглядається як особливо характерна для формування дитячих неврозів. Особливо велике значення мають хвороби травної та серцево-судинної систем [13. Тривалий перебіг цих хвороб викликає невротичну, психогенно обумовлену декомпенсацію. Складається особливе враження про велику соматичну обтяженість дітей, хворих на істерію.

Психологічні фактори формування дитячих неврозів

В даний час об'єднуючими різні психологічні підходи до оцінки значимих сторін неврозогенеза факторами є: психічна травма і преморбідні психологічні особливості особистості (її базові параметри — темперамент і характер).

Особливості особистості дитини. Своєрідність дитини до захворювання на невроз, є одним із центральних факторів, які допомагають встановити та проаналізувати усю картину формування захворювання, роль у формуванні неврозів акцентуацій характеру як крайніх варіантів норми. Як і у випадку психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психологічної травми може бути сприятливою для виникнення і подальшого розвитку неврозу. За дослідженнями Карвасарського [10], виділений цілий блок особистісних ознак, які передують неврозу:

— особливості вольової сфери (активність, рішучість, цілеспрямованість, схильність до навіювання);

— особливості емоційної сфери (тривожність, сензитивність, лабільність та тривалість емоцій);

— ступінь емоційного контролю (імпульсивність, експансивність);

— особливості комунікативних навичок особистості (товариськість, потреба у контактах, довірливість, відвертість, агресивність);

— здатність особистості до адаптації, компенсаторні психологічні механізми (фрустраційна толерантність, уникання конфліктів).

Особливості темпераменту:

— емоційність. Висока емоційність породжує чутливе ставлення до проблем спілкування — ранньої розлуки з матір'ю, недостатність увги та любові зі сторони батьків, неприйняття зі сторони однолітків. Емоційна чутливість проявляється у підвищеній потребі в емоційному контакті, визнанні, любові та прив’язаності зі сторони близьких. Невдоволеність цих потреб призводить до таких проявів неврозу як страх самотності чи страх нерозділеності почуттів, емоційне несприйняття та ізоляція.

— вразливість як проява емоційної пам’яті сприяє фіксації багатьох, насамперед, неприємних подій, коли дитина довго пам’ятає образу, страх, подумки часто повертається до пережитого, не маючи здатності відволіктися від цього чи переключитися.

Особливості характеру:

— виражене почуття «я» — це ранні прояви почуття власної гідності, прагнення до вироблення власної думки, самостійності, раннє усвідомлення власних відмінностей від оточуючих. Такі діти завжди мають свою точку зору, активні у досягненні поставленої мети. Вони болюче сприймають обмеження їх почуття «я», диктат, надмірний контроль та опіку, проявляючи незгоду з подібним ставленням до них впертістю або відходом у себе. Ці діти проявляють деяку залежність від похвал, оцінок та поглядів інших людей;

— щирість. Подібні діти наївні та нехитрі, відверті та абсолютно позбавлені конформності та лицемірства;

— імпресивність — схильність до внутрішньої переробки, накопичення негативних переживань. Імпресивність передбачає відсутність швидкої емоційної реакції у відповідь на події, які хвилюють дитину.

Характеристики особистості:

— беззахисність проявляється головним чином у спілкуванні з однолітками, коли дитина неспроможна захистити себе, відповісти на образу;

— гуманістична спрямованість формування особистості являє собою комплекс таких рис як дружелюбність, чесність, співчутливість, почуття обов’язку, альтруїзм. Такі діти завжди переживають за інших, сприймають чужий біль як свій власний. До цього слід додати, що невідповідність виховання унікальності темпераменту, характеру, особистості дитини призводить до депривації базових потреб в емоційному контакті, визнанні, самовираженні, самореалізації і утвердженні власного «я». Підсумовуючи вище сказане можна вважати, що якщо при вираженому стресі формування неврозу можливе у будь-якої дитини, то характер і його форма залежить не стільки від патогенного фактора, скільки від індивідуальної схильності.

2) Психічна травматизація. Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом [4]. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда. Гарбузов виділяє істинну та випадкову психічну травму [5]. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності. Особливо часто це відбувається коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі і вдома, не знаходячи компенсації і розуміння.

3) Проблеми адаптації. Перебування дитини у школі, дитячому садку, лікарні - це все події, до яких багатьом дітям досить складно пристосуватися.

4) Внутрішній конфлікт. Умовно внутрішній конфлікт можна розділити на конфлікт інтересів (переваг), потреб, можливостей і потягів. Конфлікт інтересів часто представлений ситуацією, коли батьки не враховують статевих інтересів дітей, виховуючи їх як «безстатевих істот», або ж дівчинку як очікуваного раніш хлопчика, і навпаки. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей, у якому задіяні здібності дитини до певного виду діяльності. Типовим прикладом цього може бути невдоволення батьків-інженерів чи фізиків тим, що дитина-гуманітарій проявляє інтерес тільки до філології чи історії. Прикладами конфлікту потреб можуть бути конфлікти самоствердження, визнання, захисту і єдності «я». Характерним при неврозах є конфлікт потягів, що полягає в зіткненні підліткового сексуального потяга з моральними нормами й обмеженнями. Динаміку внутрішнього конфлікту можна представити таким чином [4]: — наявність психотравмуючих життєвих обставин або подій;

— труднощі, неможливість їхнього вирішення силами дитини, що призводить до хронічного почуття втоми і напруження;

— зіткнення протилежно спрямованих мотивів, бажань, потягів, що породжують ефект фрустрації, внутрішнього занепокоєння;

— поява почуття незадоволеності собою, посилення занепокоєння й афективної напруженості;

— нестійкість самооцінки, в основному її зниження, песимістична оцінка перспективи;

— коливання в прийнятті рішень, непевність у собі;

— підвищення чутливості у вигляді непереносимості певних життєвих обставин і подій або афективно загостреного типу реагування.

Сама дитина не може вийти з цього стану, оскільки не усуваються психотравмуючі умови життя, і в неї немає достатнього життєвого досвіду.

5) Нервово-психічне напруження. Напруження, що з’являється в результаті неправильного виховання і конфліктів має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагування, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції - мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті. Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з’являються або підсилюються соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу.

Про переростання довгостроково діючого психічного стресу в невротичний дозволяє судити динаміка наступних психогенних змін [4]:

1. перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму;

2. афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння);

3. підвищення чутливості до дії подальших погроз для «я»;

4. реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття);

5. поява захисної мотивації поведінки (коли дитина «не чує», не реагує на травмуючи стимули зовнішнього середовища — феномен «вибіркової неуважності», коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття «я», коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування);

6. зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патологічних фізіологічних змін функціональної природи;

7. порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.

Соціальні фактори формування дитячих неврозів

1)Прабатьківська сім'я, її вплив на батьківську родину. Неврози в дитячому віці є клініко-психологічним вираженням проблем родини в трьох поколіннях: прабатьків, батьків і дітей [7].

Центром перехреста характерологічних і невротичних змін у родині є батьки дітей з неврозами. Деякі з патологічних стереотипів стосунків у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх батьків і відбиваються у вигляді сімейних установок. Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами [7].

2)Дата народження, кількість дітей у сім'ї і порядок народження. Діти з неврозами — часто єдині діти в родині, і в їхньому вихованні спостерігається більше відхилень, ніж при наявності декількох дітей. Встановлено, що велика небезпека невротизації існує у первістка, у якого більш низька адаптація, ніж у наступних дітей. Первістки більш залежні і схильні до навіювання, піддані страхам втрати батьківської уваги, схильні до почуття провини і ворожості; у них більше проблем, пов’язаних зі страхами і коливаннями настрою. Значимим для досліджуваної проблеми буде бажаність або небажаність одного з дітей, відсутність або надлишок любові до нього, а також неприйняття якихось рис його темпераменту і характеру.

3) Склад сім'ї та освіта батьків. За дослідженнями О.І. Захарова [8], середнє число членів сім'ї дітей — невротиків складає 3−8 членів. З членів прабатьківської родини частіше проживає бабуся дитини по лінії матері - 25%. Вищу, здебільшого технічну, освіту мають 74% матерів і 67% батьків. Проблема тут в особливостях мислення, адекватного для виробництва, але не завжди природного для виховання дітей. Звичайно, гіпертрофується його інтелектуальна сторона, що супроводжується підвищеними вимогами стосовно раннього оперування абстрактними поняттями, уміння рахувати і писати. Не беручи до уваги дитячу безпосередність та емоційність, ці батьки нерідко сприймають дитину як «майже готового дорослого», надмірно раціоналізують її почуття і будують виховання на заздалегідь заданих схемах, трафаретах, шаблонах. За даними літератури, у дітей з реактивними станами і неврозами понад 60% неповних родин. Більше всього неповних родин у дітей з істеричним неврозом, при чому у хлопчиків частіше, ніж при інших клінічних формах неврозів, що нерідко виникає як наслідок відсутності чоловічого впливу і недостатньої емоційної чуйності з боку матері. У неповних родинах матері частіше, ніж у повних, проживають разом зі своїми батьками. Характерним феноменом відносин у неповній родині буде інверсія виховних ролей, коли роль матері бере на себе бабуся з авторитарними рисами особистості, роль батька грає мати з твердими рисами характеру і підвищеною принциповістю або ж дідусь.

4) Особистість батьків.

Можна виділити ряд загальних несприятливих особливостей батьківської особистості, найбільшою мірою представлених у матерів, що сприяють формуванню неврозів у дітей [8]:

— сензитивність — підвищена емоційна чутливість, схильність «усе приймати близько до серця» і хвилюватися;

— недостатній ступінь самосприйняття, що породжує невпевненість у собі;

— тривожність;

— внутрішня конфліктність — суперечливість почуттів і бажань, моральний дискомфорт, психічна напруженість, проблеми самоконтролю;

— егоцентризм як реактивна зосередженість на своїй точці зору, своїх проблемах;

— негнучкість — несвоєчасність прийняття рішень, труднощі вибору альтернатив, схильність до стереотипів, фіксація на минулому досвіді;

— гіперсоціальність — завищене, нерідко гіпертрофоване почуття обов’язку, надмірна принциповість, неможливість компромісів.

5) Сімейні конфлікти. Визначну роль у походженні сімейного конфлікту має досвід відносин у прабатьківській родині. Психологічний тупик взаємин подружжя супроводжується зростаючим ризиком психічної травматизації дітей. Джерела конфліктних відносин з дітьми розподілені по двох групах. У першу групу ввійшли: не реалізація вимог батьків, підвищена вимогливість з боку дитини, її надмірна уразливість, упертість, повільність, непосидючість і невгамовність, негативні, з точки зору батьків, риси характеру, порушення поведінки асоціального плану. Другу групу утворюють проблемні ситуації з дітьми, обумовлені недостатньою організованістю, труднощами в навчанні і харчуванні. З перерахованих проблем загальним буде «невиконання» дітьми завищених вимог батьків, обумовлене не стільки небажанням, скільки хворобливим психічним станом і не витривалістю (ослабленням) їх нервово-соматичної сфери. В результаті тривалого конфлікту у членів родини спостерігається зниження соціальної та психологічної адаптації, здатності до спільної діяльності. Рівень психологічної напруги в сім'ї має тенденцію до зростання, спричинюючи емоційні порушення, невротичні реакції її членів, виникнення почуття постійної тривоги у дітей.

6) Особливості виховання. Переважаючим типом виховання при неврозах будуть гіперопіка й обмежуючий контроль [21]. Обом батькам властиві завищені, не відповідні реальним можливостям дітей вимоги, поряд з їхньою непослідовністю і суперечливістю. Наскрізною лінією у відношенні до дітей буде їх неприйняття як відсутність позитивних почуттів і любові з боку одного або обох батьків. Конфлікти батьків з приводу виховання, психологічна відмова матері від дитини, нерівна поведінка батьків високо корелюють з порушеннями поведінки дітей. Якщо дитина почуває любов і підтримку, її розвиток відбувається в атмосфері безпеки і впевненості в собі. Якщо батьки, що мають власні невротичні потреби, коливаючись між повним схваленням, ідеалізацією дитини і несхваленням, надмірними вимогами і чеканнями, створюють у родині клімат тривоги, то правильний розвиток дитини стає неможливим (Horney К., 1937 [37]).

1.5 Типи виховання в родині, які виступають передумовою формування неврозу у дитини

Негативні фактори виховання в цілому виглядають наступним чином [4]:

— нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дітей;

— неприйняття їхньої індивідуальності;

— невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

— непогодженість виховання між батьками;

— негнучкість у відносинах з дітьми виражається:

а) недостатнім контролем ситуації, моменту;

б) несвоєчасним відгуком;

в) фіксацією проблем, загостренням уваги на них;

г) трафаретністю, заданістю, запрограмованістю вимог;

д) відсутністю альтернатив у рішеннях; е) упередженістю суджень; ж) нав’язуванням думок.

— нерівномірність виховання в різні роки життя дітей (ефекти батьківської деривації в перші роки і гіперопіка і надмірний контроль у наступні); брак турботи змінюється її надлишком або, навпаки, надлишок — браком, в результаті характеру сприйняття дітей, який змінюється; народження другої і дитини та протиріччя особистого розвитку самих батьків.

— непослідовність у вихованні - суттєвий фактор невротизації. Вираженням непослідовності можуть бути нескінченні обіцянки чи погрози, не доведення початої справи до кінця, непередбачена зміна прихильності, і невідповідність між вимогами та контролем, переходи від однієї крайності до іншої, що призводить спочатку до нестійкості нервових процесів дитини, а потім до їх збудження та втомлюваності;

— протиріччя у відношеннях з дітьми представлене різноманітними, часто взаємовиключаючими одна одну, сторонами: афективність та гіперопіка приживаються з недостатньою емоційною чуйністю, тривожність з домінантністю, завищена вимогливість з батьківською беззахисністю. Протиріччя відображають невротичні особливості особистості батьків та помітно зменшуються, в міру стабілізації їх внутрішнього психічного стану та підвищення впевненості в собі.

Інші патогенні фактори виховання можуть бути згруповані так [25]:

1) афективність і нерівність у відносинах з дітьми;

2) тривожність;

3) феномен «прив'язування» — створення емоційної залежності дітей від батьків;

4) феномен «заміни» індивідуальності дитини характерологічно і невротично зміненим образом «я» батьків;

5) реактивно-захисний, невротично мотивований характер взаємодії з дітьми; 6) зайва принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав’язування думок і приниження почуття власної гідності;

7) вплив на дітей патології батьків за допомогою механізмів навіювання, «зараження», ідентифікації і прихильності.

Розповсюдженими негативними факторами сімейного виховання, які необхідно враховувати, є:

· неадекватний вплив факторів матеріального порядку: надлишок (або недостатність) речей, пріоритет матеріального благополуччя над реалізацією духовних потреб підростаючою людини, дисгармонія матеріальних потреб й можливостей їх задоволення;

· бездуховність батьків, відсутність прагнення до духовного збагачення дітей;

· авторитаризм або лібералізм, безкарність та вседозволеність;

· наявність аморального стиля поведінки в родині;

· відсутність позитивного психологічного клімату у родині;

· фанатизм в любих його проявах;

· відсутність знань в психолого-педагогічному відношенні (відсутність цілеспрямованого виховання, суперечність в застосуванні методів виховання, фізичні покарання, завдання дітям тяжких моральних страждань);

· протиправна поведінка дорослих.

Чим більший ступінь характерологічних змін у батьків, тим частіше вони схильні приписувати дітям «шкідливий» характер, що виявляється своєрідним способом їх захисного реагування у відповідь на непосильні та несправедливі вимоги дорослих. Чим більший ступінь невротичних порушень у батьків, тим частіше вони відчувають почуття провини, сумніви та вагання щодо правильності своїх дій та негативної оцінки дитини.

Неузгодженість відношень між батьками. Обумовлена наявністю конфлікту, посиленого контрастними рисами їх темпераменту.

Афективність — надлишок батьківської роздратованості, незадоволення і неспокою, тривоги чи страху. Афективність найчастіше створює ефект «метушливості» в сім'ї: хаотичності, безладу, загального збудження.

Тривожність у відношеннях з дітьми виражається наступним чином: а) неспокоєм та панікою з будь-якого приводу;

б) прагненням до надмірної опіки дитини;

в) не відпусканням її від себе ні на крок;

г) застереженням від всіх, головним чином, вигаданих небезпек, що обумовлюється наявністю тривожних передчуттів, побоювань, страхів у самої матері; д) «прив'язуванням» дитини до себе, в точу числі до своїх настроїв, почуттів, переживань; е) не перенесенням очікування та нетерплячістю, прагненням все зробити для дитини раніше; ж) сумнівами з приводу правильності своїх дій і одночасно нав’язливою потребою постійно застерігати, давати численні поради та рекомендації. При високій невротичній тривожності, батьки зазвичай позбавлені життєрадісності та оптимізму, ніколи не сміються, і їм здається, що з дитиною обов’язково щось повинно трапитися погане, неприємне, жахливе та невиправне. Цей страх за дитину часто набуває нав’язливого характеру, коли батьки прагнуть численними порадами, застереженнями та заборонами створити видимість благополуччя, порядку, якого немає в душі у них самих, і тим самим зменшити на час свій високий рівень неспокою. Взагалі, і вся, основана на тривожності, гіперопіка переслідує ту ж саму мету — зменшити внутрішній неспокій за допомогою захисних засобів. Тобто вона виступає як комплекс нав’язливих дій, що задовольняють потреби батьків в особистій безпеці [36]. Більш того, мимоволі, батьки сприяють своїми тривожними побоюваннями та передчуттям появи у дітей як раз саме тих розладів, від яких вони прагнули їх захистити.

Домінантність у відношеннях з дітьми означає: а) беззаперечне визначення дорослими будь-якої своєї точки зору; б) категоричність суджень, наказовий тон; в) прагнення підкорити дитину, створити залежність від себе; г) нав’язування думок та готових рішень; д) прагнення до суворої дисципліни та обмеженню самостійності; е) використання примусу та репресивних мір, включаючи фізичні покарання; ж) постійний контроль за діями дитини, особливо за її спробами зробити все по-своєму.

Гіперсоціальність — особливість виховання, коли воно приймає занадто правильний, без врахування індивідуальності дитини, характер. Притаманні йому і деякі елементи формальності у відношеннях з дітьми, брак емоційного контакту, відвертості та безпосередності у вираженні почуттів. Батьки ніби виховують дитину за певною заданою програмою, не враховуючи своєрідності її особистісних, вікових потреб та інтересів.

Гіперсоціалізований характер виховання включає в себе: а) підвищену принциповість;

б) надмірну вимогливість; в) нав’язування дітям великої кількості правил та умовностей; г) моралізування, найчастіше безґрунтовне;

д) непомірно велика кількість зауважень та докорів;

е) нетерпимість до слабкості та недоліків;

ж) відношення до дітей як до дорослих.

Часто ці батьки занадто раціонально підходять до емоційних проблем дітей і негативно відносяться до гри, вважаючи и пустим, непотрібним видом зайнятості. Замість гри, вони наповнюють життя дитини одноманітними інтелектуальними заняттями, нетерпимо сприймаючи будь-які промахи та невдачі, невідповідність своїм завищеним вимогам та очікуванням. Подібний раціоналізм ускладнює розвиток образного, гнучкого мислення, і дитина, що ізольована від спілкування з однолітками, починає відчувати зростаючі труднощі в іграх з ними, як і в спонтанному вираженні почуттів. I хоча вона багато знає, їй важко поводити себе невимушено в новій, незвичній та неочікуваній ситуації спілкування [7].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой