Впровадження інформаційних технологій до моніторингу фінансової стабільності підприємства

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Впровадження інформаційних технологій до моніторингу фінансової стабільності підприємства

Вступ

В умовах сучасної економіки зросла роль фінансової роботи на підприємствах. Для її виконання створюється фінансовий відділ підприємства, метою діяльності якого є забезпечення стійкого фінансового стану підприємства. Недооцінка фінансової роботи може привести до банкрутства підприємства, як одному з можливих варіантів діяльності підприємства.

Фінансовий стан підприємства відображає процес формування й використання його фінансових коштів. По суті, воно відображає результати господарської діяльності підприємства.

Метою будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності є одержання прибутку. Для досягнення цього потрібно вміле, грамотне управління. Неможливо ефективно управляти виробництвом, приймати вірні рішення, не знаючи фінансового стану підприємства. Одним зі шляхів підвищення рівня одержуваного прибутку є ефективне використання коштів, залучення за потребою позикових коштів, за рахунок яких можна збільшувати швидкість оборотності оборотних коштів, зменшувати запаси незавершеного виробництва, розширювати виробництво, поліпшувати матеріально-технічну базу підприємства й інше. Важливою умовою можливості залучення позикових коштів є стабільне фінансове становище підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства — це комплексне дослідження всіх сторін його діяльності, оцінка результатів і факторів змін, визначення потенціалу економічного зростання підприємства.

Цілі аналізу фінансового стану:

— оцінка фінансового стану підприємства на певну дату;

— оцінка фінансових показників;

— визначення змін фінансових показників;

— вивчення факторів змін фінансових показників;

— оцінка тенденцій змін фінансових показників.

Етапи фінансового аналізу:

— узагальнений або експрес-аналіз фінансового стану підприємства;

— деталізований аналіз.

Результати аналізу фінансового стану підприємства використовують:

— керівництво підприємства (для оцінки ефективності прийнятих рішень);

— кредитори (для оцінки можливості повернення кредиту й визначення умов кредитування);

— постачальники (для оцінки можливості розрахунків за поставлену продукцію);

— податкова служба та інші інстанції.

На підставі результатів аналізу фінансового стану підприємства робляться відповідні висновки, приймаються необхідні заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства або приймаються рішення по виходу зі складної фінансової ситуації. Тому основну увагу у дипломній роботі приділено саме аналізу фінансової стійкості підприємства.

Дипломна робота виконана за матеріалами ВАТ «Свердловський машинобудівний завод», й отримані результати можуть бути надані до ВАТ «Свердловський машинобудівний завод» для впроваджені у діяльність при удосконаленні системи управління підприємством у частини моніторингу фінансової стабільності підприємства.

Розділ 1. Теоретичні основи проведення аналізу фінансової стабільності підприємства

1.1 Основні принципи й послідовність аналізу фінансового стану підприємства

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, часового, методичного, кадрового й технічного забезпечення. Логіка аналітичної роботи припускає її організацію у вигляді двомодульної структури:

— експрес-аналіз фінансового стану;

— деталізований аналіз фінансового стану.

1.1.1 Експрес-аналіз фінансового стану

Його метою є наочна й проста оцінка фінансового благополуччя й динаміки розвитку суб'єкта господарювання. У процесі аналізу можна запропонувати розрахунок різних показників і доповнити його методами, заснованими на досвіді й кваліфікації фахівця.

Експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи: підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання й аналіз звітності.

Ціль першого етапу — ухвалити рішення щодо доцільності аналізу фінансової звітності й переконатися в її готовності до читання.

Тут проводиться візуальна й найпростіша рахункова перевірка звітності по формальних ознаках і, власно кажучи, визначається наявність всіх необхідних форм і додатків, реквізитів і підписів; правильність й ясність заповнення звітних форм; перевіряються валюта балансу й всі проміжні підсумки; перевіряються взаємне пов’язання показників звітних форм й основні контрольні співвідношення між ними й т.п.

— Бухгалтерська звітність являє собою комплекс взаємопов'язаних показників фінансово-господарської діяльності за звітний період.

Ціль другого етапу — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни в майновому й фінансовому становищі господарюючого суб'єкта. Складаючи перше уявлення про динамік наведених у звітності й пояснювальній записці даних, необхідно звертати увагу на алгоритми розрахунку основних показників. Аналізуючи тенденції основних показників, необхідно приймати до уваги вплив деяких факторів, зокрема інфляції. Крім того, не варто забувати, що й сам баланс, будучи основною звітною й аналітичною формою, не звільнений від деяких обмежень. Укажемо найбільш істотні з них.

1. Баланс історичний по своїй природі: він фіксує сформовані до моменту його складання підсумки фінансово-господарських операцій.

2. Баланс відображає статус-кво в коштах і зобов’язаннях підприємства, тобто відповідає на питання, що являє собою підприємство на даний момент відповідно до використовуваної облікової політики, але не відповідає на питання, у результаті чого склалося таке положення. Відповідь на останнє питання не може бути надане тільки за даними балансу. Для цього потрібний набагато глибший аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але й на осмисленні багатьох факторів, які не знаходять відбиття у звітності (інфляція, науково-технічний прогрес, фінансові труднощі й ін.).

3. За даними звітності можна розрахувати цілий ряд аналітичних показників, однак, всі вони будуть марні, якщо їх нема із чим порівняти. Баланс, розглянутий ізольовано, не забезпечує просторової й часової порівнянності. Тому його аналіз повинен проводитися в динаміці й по можливості доповнюватися оглядом аналогічних показників по споріднених підприємствах, їх середньгалузевими значеннями.

Інтерпретація балансових показників можлива лише із залученням даних про обороти. Зробити висновок про те, великі або малі суми по тій або іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів.

5. Баланс є зведення моментних даних на кінець звітного періоду й у силу цього не відображає адекватно стан коштів підприємства протягом звітного періоду. Це стосується насамперед найбільш динамічних статей балансу. Так, наявність на кінець року більших по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не означає, що таке становище було постійним протягом року, хоча сама по собі така можливість не виключається.

6. Фінансове становище підприємства й перспективи його змін знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але й багатьох факторів, що взагалі не мають вартісної оцінки. У їх числі: можливі політичні й загальноекономічні зміни, перебудова організаційної структури управління галуззю або підприємством, зміна форм власності, професійна підготовка персоналу й т.п. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного економічного аналізу, що використовує не тільки формалізовані критерії, але й неформальні оцінки.

7. Одне з істотних обмежень балансу — закладений у ньому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировину й обладнання багато статей відображають сукупність однакових по функціональному призначенню, але різних за вартістю облікових об'єктів. Природно що, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських коштів, «ціна» підприємства в цілому.

8. Необхідно ще раз підкреслити, що підсумок балансу зовсім не відображає тієї суми коштів, якою реально володіє підприємство, його «вартісної оцінки». Основна причина — в можливій невідповідності балансової оцінки господарських коштів реальним умовам внаслідок інфляції, кон’юнктури ринку, використовуваних методів обліку й ін. По-перше, баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства й джерел їхнього покриття; поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно інший, причому чим довше строк експлуатації й відбиття на балансі даного активу, тим більше різниця між його обліковою й поточною цінами. По-друге, навіть якщо припустити, що активи наведені в балансі по їхній поточній вартості, валюта балансу проте не буде відображати точної «вартісної оцінки» підприємства, оскільки ціна підприємства в цілому, як правило, вище сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує величину гудвилла даного підприємства й може бути виявлена лише в процесі його продажу. Не випадково в ряді країн дискутувалося питання про можливість і доцільність періодичної вартісної оцінки іміджу фірми й відбиття його в активі балансу.

Третій етап — основний в експрес-аналізі. Його ціль — узагальнена оцінка результатів господарської діяльності й фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим або іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Зокрема, фінансовий менеджер, якому часто доводиться брати участь у процесі укладання контрактів з потенційними контрагентами, повинен чітко представляти структуру звіту, зміст основних його розділів.

У західній обліково-аналітичній практиці накопичений значний досвід у підготовці річного звіту, його структуруванні й оформленні. Зокрема, типова структура звіту може містити наступні розділи:

— коротка характеристика діяльності підприємства (основний зміст розділу складають деякі основні показники, що найбільше вигідно характеризують підприємство, види й географічні сфери діяльності й ін.);

— звернення голови підприємства (президент, директор);

— звіт адміністрації (характеристика виробничої, комерційної й інвестиційної діяльності, оцінка фінансового становища, характеристика науково-технічного рівня підприємства, його природоохоронна діяльність й ін.);

— бухгалтерська звітність;

— пояснення до бухгалтерської звітності (характеристика облікової політики, структури й виду основних коштів і нематеріальних активів, фінансових вкладень, дебіторської й кредиторської заборгованості, витрат виробництва й обігу, ліквідності й фінансовій стабільності й т.д.);

— аудиторський висновок;

— дані про котирування цінних паперів підприємства;

— інша інформація (склад вищого виборного органа управління, склад адміністрації, інформація про найбільш істотних інвесторів і т.д.).

У загальному виді методикою експрес-аналізу звітності передбачається аналіз ресурсів й їхньої структури, результатів господарювання, ефективності використання власних і позикових коштів. Зміст експрес-аналізу — відбір невеликої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у розрахуванні показників і постійне відстеження їхньої динаміки. Відбір суб'єктивний і проводиться аналітиком. Один з варіантів відбору аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства й оцінки результатів його діяльності наведений у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Групування аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства й оцінки результатів його діяльності

Напрямок

Показник

1. Оцінка економічного потенціалу суб'єкта господарювання

1.1 Оцінка майнового положення

1. Величина основних коштів, їх частка в аг. сумі активів.

2. Коефіцієнт зношування основних коштів.

3. Загальна сума господарських коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства.

1.2 Оцінка фінансового становища

1. Величина власних коштів, їх частка в загальній сумі джерел.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності.

3. Частка власних оборотних коштів у загальній їхній сумі.

4. Частка довгострокових позикових коштів у загальній сумі джерел.

1.3. Наявність «хворих статей» готівки

1. Збитки

2. Позики, що не погашені в строк.

3. Прострочена дебіторська й кредиторська заборгованість

4. Векселя видані (отримані) прострочені.

2. Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності

2.1 Оцінка прибутковості

1. Прибуток.

2. Рентабельність загальна.

3. Рентабельність основної діяльності

2.2 Оцінка динамічності

1. Порівняльні темпи зростання прибутку, виторгу й авансованого капіталу.

2. Оборотність активів.

3. Тривалість операційного й фінансового циклу.

4. Коефіцієнт покриття дебіторської заборгованості.

2.3 Оцінка економічного потенціалу

1. Рентабельність авансованого капіталу.

Більшість із представлених у табл. 4.1 показників, так само як і тенденції їх змін, мають досить предметну економічну інтерпретацію, тому обмежимося лише деякими коментарями.

Амортизація являє собою процес розподілу на готову продукцію одноразових витрат в основні кошти. Тому коефіцієнт зношування, що залежить від прийнятої методики проведення амортизаційних відрахувань, строго кажучи, не відображає фактичного зношування основних коштів, так само як коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їхньої поточної вартості. Це відбувається з ряду причин. Зокрема, на законсервовані обладнання й транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці кошти не зношуються, але загальна оцінка зношеності основних коштів змінюються. Що стосується поточної вартісної оцінки технічних коштів і ступеня її відповідності розрахунковій величині залишкової вартості, то в принципі вони залежать від таких факторів, як темп інфляції, стан кон’юнктури й попиту, правильність визначення корисного терміну експлуатації основних коштів і т.п. Незважаючи на всю умовність показника зношеності основних коштів, він має певне аналітичне значення. За деякими оцінками, значення коефіцієнта зношування більш ніж 50% вважається небажаним.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати із точки зору короткострокової й довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану — ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов’язаннях.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідності підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів й їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

— наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

— відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна питома вага приходиться на неліквіди й прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка ліквідності й платоспроможності може бути виконана з певним ступенем точності. Зокрема, у рамках експрес-аналізу платоспроможності звертають увагу на статті, що характеризують кошти в касі й на розрахункових рахунках у банку. Це й зрозуміло: вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має абсолютну цінність, на відміну від будь-якого іншого майна, що має цінність лише відносну. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені у фінансово-господарську діяльність у будь-який момент, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з певним часовим лагом. Мистецтво фінансового управління саме й полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, — у швидкореалізованих активах.

Таким чином, для експрес-оцінки чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні кошти для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне — кошти можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів при необхідності легко перетворюються в готівку й ін.

Про неплатоспроможність свідчить, як правило, наявність «хворих» статей у звітності («Збитки», «Кредити й позики, не погашені в строк», «Прострочена дебіторська й кредиторська заборгованість», «Векселя видані прострочені»). Слід зазначити, що останнє твердження вірно не завжди. Приведемо дві найбільш характерні причини. По-перше, фірми-монополісти можуть свідомо йти на нестроге дотримання контрактів зі своїми постачальниками й підрядниками (логіка тут проста: не будете додержуватися наших правил гри, ми знайдемо вам заміну). По-друге, в умовах інфляції непродумано складений договір на надання коротко- або довгострокової позички може викликати спокусу порушити його й сплачувати штрафи грішми, що знецінюються.

У найбільш акцентованому вигляді ступінь ліквідності підприємства може бути виражена коефіцієнтом поточної ліквідності, що показує, скільки гривень поточних активів (оборотних коштів) приходиться на одну гривню поточних зобов’язань (поточна короткострокова заборгованість). За умови виконання підприємством зобов’язань перед кредиторами його платоспроможність із відомим ступенем точності характеризується наявністю коштів на розрахунковому рахунку.

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного й притягнутого капіталу не існує. Проте поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика — не менш 60%. Умовність цього ліміту очевидна; наприклад, високорентабельне підприємство або підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового капіталу.

Результативність й економічна доцільність функціонування підприємства виміряються абсолютними й відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту й економічної ефективності.

Економічний ефект — показник, що характеризує результат діяльності. Це абсолютний, об'ємний показник. Залежно від рівня управління, галузевої приналежності підприємства як показники ефекту використовують показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку й т.п.

Основним показником беззбитковості роботи підприємства є прибуток. Однак по цьому показнику, узятому изольоровано, не можна зробити обґрунтовані висновки про рівень рентабельності. Тому в аналізі використають різні коефіцієнти рентабельності.

Економічна ефективність — відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. Такий показник уже можна використовувати в просторово-часових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого й власного капіталу, а зростання їх у динаміці розглядається як позитивна тенденція.

Що стосується інших показників оцінки результативності фінансово-господарської діяльності, то деякого спеціального коментарю вимагають лише показники тривалості операційного й фінансового циклу й коефіцієнт покриття дебіторської заборгованості.

У рамках експрес-аналізу на додаток до наведеної вище системи показників доцільно використовувати наступну послідовність взаємозалежних і нескладних за структурою й кількістю показників таблиць:

— господарські кошти підприємства і їхня структура (містить такі показники, як величина господарських коштів в оцінці нетто, основні кошти, нематеріальні активи, оборотні кошти, власні оборотні кошти);

— основні кошти підприємства (приводяться вартісна оцінка основних коштів, у тому числі активної їхньої частини по первісній і залишковій вартості, частка орендованих основних коштів, коефіцієнти зношування й відновлення);

— структурна динаміка оборотних коштів підприємства (приводиться укрупнене групування статей другого й третього розділів балансу, а також ряд специфічних показників, таких, як величина власних оборотних коштів, їхня частка в покритті товарних запасів й ін.);

— основні результати фінансово-господарської діяльності підприємства (виторг від реалізації, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень витрат обігу, фондовіддача);

— ефективність використання фінансових ресурсів (містить показники: усього фінансових ресурсів, у тому числі власних, притягнутих ресурсів, рентабельність авансованого капіталу, рентабельність власного капіталу й ін.). Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність або необхідність глибшого й детальнішого аналізу фінансових результатів і фінансового становища.

1.1.2 Деталізований аналіз фінансового стану

Його ціль — більш докладна характеристика майнового й фінансового становища господарюючого суб'єкта, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює й розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному виді програма поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства виглядає в такий спосіб.

1. Попередній огляд економічного й фінансового становища суб'єкта господарювання

— Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності

— Виявлення «хворих» статей звітності

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання

— Оцінка майнового становища

— Побудова аналітичного балансу-нетто

— Вертикальний аналіз балансу

— Горизонтальний аналіз балансу

— Аналіз якісних змін у майновому становищі

— Оцінка фінансового становища

— Оцінка ліквідності

— Оцінка фінансової стабільності

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання

— Оцінка виробничої (основної) діяльності

— Аналіз рентабельності

— Оцінка положення на ринку цінних паперів

Показники оцінки майнового становища:

Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах.

Чдф = довгострокові фінансові інвестиції/активи.

Коефіцієнт зношення. Показник характеризує частку вартості основних коштів, що залишилася до списання на витрати в наступних періодах. Звичайно використовується в аналізі як характеристика стану основних коштів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності.

Кз = зношення основних коштів/первісна вартість основних коштів.

Коефіцієнт відновлення. Показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних коштів становлять нові основні кошти.

Ко = первісна вартість основних коштів, що надійшли за період/первісна вартість основних коштів на кінець періоду.

Коефіцієнт вибуття. Показує, яка частина основних коштів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин.

Кв = первісна вартість вибулих за період основних коштів/первісна вартість основних коштів на початок періоду.

Коефіцієнт мобільності активів показує скільки оборотних коштів відповідає одній одиниці необоротних; потенційна можливість перероблення активів у ліквідні засоби.

Кмоб = мобільні активи/немобільні активи.

Частка оборотних виробничих активів — частина мобільних виробничих фондів у валюті балансу

Чова = оборотні виробничі фонди/активи.

Частка основних коштів в активах — частина коштів, інвестованих в основні засоби у валюті балансу.

Чок = Залишкова вартість основних коштів/активи.

Оцінка ліквідності й платоспроможності Співвідношення короткострокової дебіторської й кредиторської заборгованостей — здатність розрахуватися із кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року.

Кд/к = дебіторська заборгованість/кредиторська заборгованість.

Величина власних оборотних коштів. Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов зростання цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не слід змішувати поняття «оборотні кошти» й «власні оборотні кошти». Перший показник хapaктеризує активи підприємства (II розділ активу балансу), другий — джерела коштів, а саме частину власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів. Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов’язаннями. Теоретично можлива ситуація, коли величина поточних зобов’язань перевищує величину поточних активів. З позиції теорії така ситуація аномальна, оскільки в цьому випадку одним із джерел покриття основних коштів і позаобігових активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансове становище підприємства в цьому випадку розглядаються як нестійке; потрібні негайні заходи для його виправлення.

Кок = оборотні активи — короткострокові пасиви.

Коефіцієнт поточної ліквідності. Дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства доводиться на одину гривню поточних зобов’язань. Логіка разрахування даного показника укладається в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів; отже, якщо поточні активи перевищують по розміру поточні зобов’язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче (принаймні теоретично). Розмір перевищення й задається коефіцієнтом поточної ліквідності. Значення показника може варіювати по галузях і видам діяльності, а його розумне зростання у динаміці звичайно розглядається як сприятлива тенденція.

Кпл = оборотні активи/поточні пасиви.

Коефіцієнт термінової ліквідності - скільки одиниць найбільш ліквідних активів відповідає одиниці термінових боргів. По призначенню показник аналогічний коефіцієнту поточної ліквідності; однак обчислюється по більше вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їхня частина — виробничі запаси. Логіка такого виключення не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але, що набагато важливіше, і в тому, що кошти, які можна виручити у випадку змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижче витрат по їхньому придбанню. Зокрема, в умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів. У західній літературі приводиться орієнтовне нижнє значення показника — 1, однак ця оцінка також носить умовний характер. Крім того, аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, необхідно звертати увагу й на фактори, що обумовили його зміну. Так, якщо збільшення коефіцієнта термінової ліквідності був зв’язаний в основному з ростом невиправданої дебіторської заборгованості, навряд чи це характеризує діяльність підприємства з позитивної сторони.

Ктл = поточні активи за мінусом запасів/поточні пасиви.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства; показує, яка частина короткострокових позикових зобов’язань може бути при необхідності погашена негайно. Рекомендаційна нижня границя показника, що наводять у західній літературі, — 0,2. У вітчизняній практиці фактичні середні значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності, як правило, значно нижче значень, що згадують у західних літературних джерелах. Оскільки розробка галузевих нормативів цих коефіцієнтів — справа майбутнього, на практиці бажано проводити аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом доступних даних по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Кал = кошти/поточні пасиви.

Оцінка фінансової стабільності.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів й інвесторів. Так, багато бізнесменів, включаючи представників державного сектора економіки, воліють вкладати в справу мінімум власних коштів, а фінансувати його за рахунок грошей, узятих у борг. Однак якщо структура «власний капітал — позикові кошти» має значний перекіс убік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо трохи кредиторів одночасно зажадають свої гроші назад в «незручний» час.

Фінансова стабільність у довгостроковому плані характеризується, отже, співвідношенням власних і позикових коштів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стабільності. Тому у світовий і вітчизняну обліково-аналітичну практику розроблена система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійке, стабільне й незалежне від зовнішніх кредитів підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового) капіталу — їхня сума дорівнює 1 (або 100%). Із приводу ступеня залучення позикових коштів у закордонній практиці існують різні, часом протилежні думки. Найпоширеніша думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика. Указують нижню межу цього показника — 0,6 (або 60%). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Навпроти, багатьом японським компаніям властива висока частка залученого капіталу (до 80%), а значення цього показника в середньому на 58% вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Справа в тому, що в цих двох країнах інвестиційні потоки мають зовсім різну природу — у США основний потік інвестицій надходить від населення, у Японії - від банків. Тому високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про ступінь довіри до корпорації з боку банків, а виходить, про її фінансову надійність; навпроти, низьке значення цього коефіцієнта для японської корпорації свідчить про її нездатність одержати кредити в банку, що є певним застереженням інвесторам і кредиторам.

Ккв = власний капітал/усього господарських коштів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіювати залежно від структури капіталу й галузевої приналежності підприємства.

Квк = власні оборотні кошти/власний капітал.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень. Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позики використовуються для фінансування основних коштів й інших капітальних вкладень. Коефіцієнт показує, яка частина основних коштів й інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто (у деякому смислі) належить їм, а не власникам підприємства.

Кдв = довгострокові пасиви/ позаобігові активи;

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці - у певному смислі - негативна тенденція, що означає, що підприємство усе сильніше й сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

Кдп = довгострокові пасиви/довгострокові пасиви+власний капітал.

Коефіцієнт співвідношення власних і запозичених коштів. Як і деякі з вищенаведених показників, цей коефіцієнт дає узагальнену оцінку фінансової стабільності підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, рівне 0,178, означає, що на кожну гривню власних коштів, вкладених в активи підприємства, доводиться 17,8 коп. позикових коштів. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стабільності, і навпаки.

Необхідно ще раз підкреслити, що не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої приналежності підприємства, принципів кредитування, структури, джерел коштів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства й ін. Тому прийнятність значень цих коефіцієнтів, оцінка їхньої динаміки й напрямків зміни можуть бути встановлені тільки в результаті просторово-часових зіставлень по групах споріднених підприємств. Можна сформулювати лише одне правило, що «працює» для підприємств будь-яких типів: власники підприємства (акціонери, інвестори й інші особи, що зробили внесок у статутний капітал) віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки позикових коштів; навпроти, кредитори (постачальники сировини й матеріалів, банки, що надають короткострокові позички, і інші контрагенти) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшою фінансовою автономністю.

Кзк = позиковий капітал/власний капітал.

Власні оборотні кошти (робочий функціонуючий капітал) — оборотні активи, які фінансуються за рахунок власного капіталу й довгострокових зобов’язань. Наявність цього коефіцієнта означає не тільки здатність платити поточні борги, але й можливість розширювати виробництво.

Рк = (Власний капітал+довгострокові зобов’язання)-(оборотні актив-короткострокові зобов’язання).

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами показує абсолютну можливість перетворення активів у ліквідні кошти.

Кзвк = Власні оборотні кошти/оборотні активи.

Маневреність робочого капіталу показує частину запасів, тобто матеріальних виробничих активів, у власних оборотних коштах, обмежує свободу маневрування власними коштами.

Мрк = Запаси/робочий капітал. Маневреність функціонуючого капіталу. Характеризує ту частину власних оборотних коштів, що перебуває у формі коштів, тобто коштів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник звичайно міняється в межах від нуля до одиниці. За інших рівних умов зростання показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно й залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Мфк = кошти/функціонуючий капітал; Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами запасів показує наскільки запаси, які мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування.

Кзап = Власні оборотні кошти/запаси

Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується співвіднесенням величини «нормальних» джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника менше одиниці, то поточний фінансовий стан підприємства розглядається як нестійкий. Він показує скільки на одиницю коштів, вкладених у запаси, відповідає власних коштів, довго- і короткострокових зобов’язань.

Кпз = «нормальні» джерела покриття запасів/запаси.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (або 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Інтерпретація показника проста й наочна: його значення, рівне 1,25, означає, що в кожній 1,25 грн., вкладеній в активи підприємства, 25 коп. є позиковими. Даний показник широко використовується в детермінованому факторному аналізі.

Кфз = пасиви/власний капітал.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів, його незалежність від позикових джерел.

Кавт = Власний капітал/пасиви.

Коефіцієнт концентрації запозиченого капіталу показує скільки позикового капиталу відповідає одній одиниці сукупних джерел.

Кзк = позиковий капітал/пасиви.

Коефіцієнт фінансової стабільності(фінансування) показує забезпечення заборгованості власними коштами. Пріоритет власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства.

Кфс = Власні кошти/позикові кошти.

Показник фінансового левериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань. Збільшення Фл свідчить про збільшення фінансового ризику.

Фл = довгострокові зобов’язання/власний капітал.

Коефіцієнт фінансової стійкості - частина стабільних джерел фінансування в їхньому загальному обсязі.

Кфст = власний капітал + довгострокові зобов’язання/пасиви.

Оцінка ділової активності.

Показники цієї групи характеризують результати й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й споріднених по сфері вкладання капіталу підприємств. Такими якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції; наявність продукції, що поставляє на експорт; репутація підприємства, що виражається, зокрема, у популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства, і ін. Кількісна оцінка робиться по двох напрямках:

— ступінь виконання плану (установленого вищестоящою організацією або самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту;

— рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Для реалізації першого напрямку аналізу доцільно також ураховувати порівняльну динаміку основних показників. Зокрема, оптимально наступне їхнє співвідношення:

Тпб> Тр> Так> 100%,

де Тпб, Тр, Так — відповідно темп росу прибутку, реалізації, авансованого капіталу.

Ця залежність означає, що:

— економічний потенціал підприємства зростає;

— у порівнянні зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає більш високими темпами, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно;

— прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить, як правило, про відносне зниження витрат виробництва.

Для реалізації другого напрямку можуть бути розраховані різні показники, що характеризують ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Основні з них — виробіток, фондовіддача, оборотність виробничих запасів, тривалість операційного циклу, оборотність авансованого капіталу. До узагальнюючих показників оцінки ефективності використання ресурсів підприємства й динамічності його розвитку відносяться показник ресурсовіддачи й коефіцієнт стабільності економічного росту.

Ресурсовіддача (коефіцієнт трансформації). Характеризує обсяг реалізованої продукції, що приходиться на гривню коштів, вкладених у діяльність підприємства. Зростання показника в динаміці розглядається як сприятлива тенденція.

Кт = чистий виторг від реалізації продукції/активи.

Коефіцієнт стабільності економічного росту. Показує, якими в середньому темпами може розвиватися підприємство надалі, не міняючи вже сформоване співвідношення між різними джерелами фінансування, фондовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою й т.п. Зв’язок між цими показниками описується жорстко детермінованою факторною моделлю.

Ку = чистий прибуток — дивіденди, виплачені акціонерам/власний капітал.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів показує швидкість обороту запасів для забезпечення обсягу продажів.

Комз = собівартість реалізованої продукції/(запаси на початок періоду+запаси на кінець періоду)/2;

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує скільки оборотів за рік зробили кошти, вкладені в розрахунки.

Кодз = прибуток від реалізації продукції/(дебіторська заборгованість на початок періоду+дебіторська заборгованість на кінець періоду)/2.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує період погашення цієї заборгованості.

Кокз = собівартість реалізованої продукції/(кредиторська заборгованості на початок періоду+ кредиторська заборгованості на кінець періоду)/2.

Фондовіддача показує скільки чистої виручки відповідає одній одиниці основних виробничих фондів.

Фоф = чистий виторг від реалізації/основні виробничі фонди.

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів — кількість оборотів оборотних коштів за період; скільки виручки відповідає одній одиниці оборотних коштів.

Ко = чистий виторг від реалізації/оборотні кошти.

Період одного обороту оборотних коштів — середній період від витрат коштів на виробництво продукції до одержання коштів за реалізовану продукцію.

Коефіцієнт оборотності запасів показує кількість оборотних коштів, інвестованих у запаси.

Коз = собівартість реалізації/середні запаси.

Період одного обороту запасів — період, протягом якого запаси трансформуються в кошти.

Чз = 360/Коз.

Коефіцієнт оборотності готової продукції показує в скільки разів виручка перевищує запаси готової продукції.

Кгп = чистий виторг від реалізації/готова продукція.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує скільки чистої виручки від реалізації продукції відповідає одиниці власного капіталу.

Квк = чистий виторг від реалізації/власний капітал.

Оцінка рентабельності.

До основних показників цього блоку, що використовуються у країнах з ринковою економікою для характеристики рентабельності вкладень у діяльність того або іншого виду, належать рентабельність авансованого капіталу й рентабельність власного капіталу. Економічна інтерпретація цих показників очевидна — скільки гривень прибутку приходиться на одну гривню авансованого (власного) капіталу. При розрахунку можна використовувати або загальний прибуток звітного періоду, або чистий прибуток.

Аналізуючи рентабельність у просторово-часовомуаспекті, необхідно приймати до уваги три ключові особливості цих показників, істотні для формулювання обґрунтованих висновків.

Перша пов’язана з часовим аспектом діяльності підприємства. Так, коефіцієнт рентабельності продукції визначається результативністю роботи звітного періоду; імовірний і планований ефект довгострокових інвестицій він не відображає. Коли підприємство робить перехід на нові перспективні технології або види продукції, що вимагають більших інвестицій, значення показників рентабельності можуть тимчасово знижуватися. Однак якщо стратегія перебудови була обрана вірно, понесені витрати надалі окупляться, тобто зниження рентабельності у звітному періоді не можна розглядати як негативну характеристику поточної діяльності.

Друга особливість визначається проблемою ризику. Багато управлінських рішень пов’язані з дилемою «добре їсти або спокійно спати?». Якщо вибирають перший варіант, то приймають рішення, зорієнтовані на одержання високого прибутку, хоча б і ціною більшого ризику. При другому варіанті - навпаки. Одним з показників ризиковості бізнесу саме і є коефіцієнт фінансової залежності - чим вище його значення, тим більш ризикованим з позиції акціонерів і кредиторів є підприємство.

Третя особливість пов’язана із проблемою оцінки. Зокрема, чисельник і знаменник показника рентабельності власного капіталу виражені (у деякому смислі) у грошових одиницях різної купівельної спроможності. Чисельник показника, тобто прибуток, динамічний, він відображає результати діяльності й сформований рівень цін на товари й послуги в основному за минулий період. Знаменник показника, тобто власний капітал, складався протягом ряду років. Він виражений у обліковій оцінці, що може досить істотно відрізнятися від поточної оцінки.

Крім того, облікова оцінка власного капіталу не має ніякого відношення до майбутніх доходів. Дійсно, далеко не все може бути відбите в балансі; наприклад, престиж фірми, торгова марка, суперсучасні технології, висококласний управлінський персонал не мають грошової оцінки (мова не йде про продаж фірми в цілому) у звітності. Тому ринкова ціна акцій може значно перевищувати їхню облікову вартість. Таким чином, високе значення коефіцієнта рентабельності власного капіталу зовсім не еквівалентно високій віддачі на інвестований у фірму капітал; при прийнятті рішень фінансового характеру необхідно, отже, орієнтуватися не тільки на цей показник, але й брати до уваги ринкову вартість фірми.

Рентабельність продажів показує який прибуток з однієї гривні продажів одержало підприємство.

Рп = чистий прибуток/чиитий прибуток (збиток) від реалізації продукції.

Рентабельність активів характеризує наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для одержання прибутку, тобто показує, яку прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства.

Ра = чистий прибуток від реалізації продукції/(активи на початок періоду+активи на кінець періоду)/2;

Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності показує скільки прибутків від звичайної діяльності відповідає одній одиниці коштів, інвестованих в активи.

Рзд = прибуток від звичайної діяльності/активи;

Рентабельність капіталу характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу.

Рк = чистий прибуток/(власний капітал на початок періоду+власний капітал на кінець періоду)/2.

Рентабельність виробничих фондів — скільки одиниць вартості виробничих фондів відповідає чистому прибутку.

Рвф = чистий прибуток/виробничі фонди.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації - скільки прибутку від реалізації продукції відноситься до однієї одиниці виручки.

Ррп = прибуток від реалізації/виручка.

Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком — скільки відповідає чистому прибутку на одиницю виручки.

Ррпч = чистий прибуток/виручка.

Коефіцієнт реінвестування показує скільки чистого прибутку спрямовано на збільшення власного капіталу.

Кр = реінвестований прибуток/чистий прибуток.

Коефіцієнт стійкості економічного росту — темп збільшення власного капіталу за рахунок чистого прибутку.

Ксер = реінвестований прибуток/власний капітал.

Період повернення капіталовкладень показує за який період кошти, інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком.

Тк = активи/чистий прибуток.

Період повернення власних капіталовкладень — за який період власний капітал буде компенсований чистим прибутком.

Твк = власний капітал/чистий прибуток.

1.1.3 Використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв

Розрахунок індексу кредитоспроможності в найбільш закінченому вигляді можливий лише для компаній, що котирують свої акції на фондових біржах. Крім того, орієнтація на якийсь один критерій, навіть досить привабливий з позиції теорії, на практиці не завжди оправдана. Тому багато великих аудиторських фірм й інші компанії, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використовують для своїх аналітичних оцінок системи критеріїв. Безумовно, у цьому є й свої мінуси — набагато легше прийняти рішення в умовах однокритеріальної, чим в умовах багатокритеріальної задачі. Разом з тим будь-яке прогнозне рішення подібного роду незалежно від числа критеріїв є суб'єктивним, а розраховані значення критеріїв носять скоріше характер інформації до міркування, ніж спонукальних стимулів для прийняття негайних рішень вольового характеру.

Як приклад можна привести рекомендації Комітету з узагальнення практики аудиту (Великобританія), що містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ґрунтуючись на розробках західних аудиторських фірм і адаптуючи ці розробки до вітчизняної специфіки ведення бізнесу, можна рекомендувати наступну дворівневу систему показників.

До першої групи відносяться критерії й показники, несприятливі поточні значення яких або складна динаміка змін свідчать про можливі в доступному для огляду майбутньому значні фінансові труднощі, у тому числі й банкрутство. До них відносяться:

— повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності;

— перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

— надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;

— стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

— хронічна недостача оборотних коштів;

— постійне збільшення до небезпечних меж частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів;

— неправильна реінвестиційна політика;

— перевищення розмірів позикових коштів над установленими лімітами;

— хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами (відносно своєчасності повернення позик, виплати відсотків і дивідендів);

— висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

— наявність наднормативних і залежаних товарів і виробничих запасів;

— погіршення відносин з установами банківської системи;

— використання (змушене) нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

— застосування у виробничому процесі обладнання із перейденими строками експлуатації;

— потенційні втрати довгострокових контрактів;

— несприятливі зміни в портфелі замовлень.

У другу групу входять критерії й показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний; разом з тим вони вказують, що за певних умов, обставин або неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршитися. До них відносяться:

— втрата ключових співробітників апарата управління;

— змушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;

— недостатня диверсифікованість діяльності підприємства, тобто надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від якогось одного конкретного проекту, типу обладнання, виду активів й ін. ;

— надмірна ставка на можливу й прогнозовану успішність і прибутковість нового проекту;

— участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим результатом;

— втрата ключових контрагентів;

— недооцінка необхідності постійного технічного й технологічного відновлення підприємства;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой