Все про ДЦП

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Кожній родині хочеться мати здорову дитину. Але, немає таких батьків котрі не бажають, щоб їхні діти були міцними, розумними, щоб в майбутньому вони змогли зайняти гідне місце в суспільстві.В деяких країнах зараз нерідко проводяться конкурси на самого кращого новонародженого.

Але у деяких дітей відразу після народження виникають хворобливі зміни м’язового тонусу і ряд інших симптомів, які потім накладають незгладний відбиток на все життя дитині, — а згодом і дорослого — і на життя його батьків.

Ці явища відомий австрійський лікар і психолог З. Фрейд в кінці дев’яностих років минулого століття об'єднав під назвою дитячий церебральний параліч. Хоча, по суті, йдеться не про параліч, а про порушену координацію рухів, пов’язану з поразкою певних структур головного мозку, що виникає в, до і післяродовому періоді розвитку дитини і в результаті родової травми. Часто такі поразки трапляються ще у ембріона. Їх винуватцями бувають інфекція, антитіла, неправильний резус-фактор або гіпоксія новонароджених.

Багато осіб з церебральними паралічами мають нормальний, або вище середнього рівень інтелекту. Їхня здатність проявити свої інтелектуальні здатності може бути обмеженою через складності в спілкуванні. Всі діти з церебральними паралічами, незалежно від рівня інтелектуального розвитку, здатні суттєво розвивати свої можливості при відповідному лікуванні, фізичній реабілітації та логопедичній корекції.

У більшості дітей з церебральним паралічем спостерігаються розлади мови, які в значній мірі затруднюють їх контакт з батьками і однолітками. Важкі форми дитячого церебрального паралічу, коли уражанені руки і ноги, мова, а часом і слух дитини, — приводять його до інвалідності. Дитячий церебральний параліч — це непрогресуюче захворювання, проте воно може давати ускладнення у вигляді контрактур і різних деформацій. По суті дитячий церебральний параліч — навіть не хвороба, а стан, при якому нормальний розвиток дитини надзвичайно затруднений.

Інтерес становить і той факт, що при церебральному паралічі має місце ураження переважно осіб чоловічої статі. У середньому ДЦП у хлопчиків зустрічається в 1,3 рази частіше і має більш важкий перебіг, ніж у дівчат. Наприклад, три чверті випадків помірної і важкої тетраплегії при церебральному паралічі зустрічаються серед осіб чоловічої статі і мають при цьому тенденцію до більш важких рухових порушень, ніж у жінок.

Кількість людей з ДЦП збільшується у всьому світі. Можливо це відбувається за рахунок того, що більше недоношених дітей виживає. Зараз на тисячу населення в середньому нараховується 2−3 дітей з дитячим церебральним паралічем. Церебральний параліч однаково часто спостерігається в різних етнічних та соціо — економічних групах.

1. Історія вивчення ДЦП

церебральний дитячий корекція параліч

Слово церебральний «означає» мозковий «(від латинського слова» cerebrum «-» мозок"), а слово" параліч «(від грецького» paralysis «-» розслаблення") визначає недостатню (низьку) фізичну активність.

Термін ДЦП існує вже більше століття, сама хвороба ймовірно існувала і без назви на протязі всієї історії людства. Однак, незважаючи на свою довгу історію, дотепер немає єдності в поглядах на цю проблему.

Поряд з узагальненим терміном ДЦП у клінічній практиці іноді використовується термін хвороба Літтля. Така назва була запропонована на честь британського хірурга — ортопеда Вільяма Джона Літтля (WіllіamJohnLіttle), який у середині ХІХ сторіччя першим установив причинний зв’язок між ускладненнями під час пологів та порушеннями розумового і фізичного розвитку дітей після народження [LіttleW.J., 1843].

Вільям Джон Літтль (WіllіamJohnLіttle, 1810−1894), британський ортопед, що вперше установив причинний зв’язок між ускладненнями при пологах і порушеннях розумового і фізичного розвитку дитини.

Роботи Літтля привернули увагу його сучасників. Про це свідчать три коментарі, опубліковані відразу після його статті [Kavcіc A, 2005]. Відповідаючи своїм опонентам, Літтль не сверджував своєї першості в описі неврологічних наслідків патологічних пологів. Не знайшовши інформації стосовно цього в англійській медичній літературі, він цитував Вільяма Шекспіра. На думку Літтля, в описі Річарда ІІІ явно вгадуються деформації, що виникли внаслідок недоношеності і можливо, ускладнень під час пологів. Шекспір вкладає в уста англійського короля такі слова:

«Я, у кого ни роста, ни осанки,

Кому взамен мошенница природа

Всучила хромоту и кривобокость;

Я, сделанный небрежно, кое-как

И в мир живых отправленный до срока

Таким уродливым, таким увечным,

Что лают псы, когда я прохожу…"

Подібні рухові порушення називалися хворобою Літтля до тих пір, поки канадський лікар Вільям Ослеру 1889 році не запропонував використовувати термін церебральні паралічі [Osler W, 1889]. У великій монографії «Церебральні паралічі у дітей» він також відзначив зв’язок між важкими родами і поразками нервової системи в дітей.

Вільям Ослер (Wіllіam Osler) (1849−1919), знаменитий канадський ортопед. Працюючи в університеті ім. Джона Хопкінса, написав книгу «церебральні паралічі в дітей».

Дитячий церебральний параліч, як окрему нозологічну форму, що поєднує різноманітні моторні порушення церебрального походження, першим виділив відомий віденський невропатолог, а згодом — видатний психіатр і психолог Зиґмунд Фрейд [FreudS, 1897].

Зиґмунд Фрейд (SіgmundFreud, 1856−1939) повне ім'я Сигізмунд Шломо Фрейд, австрійський лікар, засновник психоаналізу.

Фрейдова класифікація і трактування дитячого церебрального паралічу були ширші, ніж формулювання інших авторів. Він пропонував застосовувати цей термін навіть у випадках повної відсутності паралічу, наприклад при епілепсії або затримці розумового розвитку. Це трактування ДЦП набагато ближче до концепції раннього «ушкодження мозку», сформульованого значно пізніше [Amіel-TіsonC., 1994].

У ХХ сторіччі відсутність консенсусу у визначенні нозології ускладнювало проведення наукових досліджень. Усе більш очевидною для фахівців ставала необхідність формування загального погляду на ДЦП. Одні дослідники трактували ДЦП як єдину клінічну нозологію, інші - як перерахування схожих синдромів [Phelps W.M., 1947].

Однієї з ініціатив, спрямованих на узагальнення і подальший розвиток сучасних поглядів на церебральні паралічі, було створення з ініціативи Рональда Маккейса (RonaldMacKeіth) і Пола Полані (PaulPolanі) у 1957 році Клубу Літтля. Через два роки роботи вони опублікували Меморандум по термінології і класифікації церебральних паралічів. Відповідно до визначення Клубу Літтля, церебральний параліч — це непрогресуюче ураження мозку яке проявляється в ранні роки життя порушеннями рухів і положення тіла. Ці порушення, що виникають у результаті порушення розвитку мозку, є непрогресуючими, але змінюваними [MacKeіth R. C, 1959].

Надалі вченими різних країн світу пропонувалися різні трактування цього поняття. Провідний радянський спеціаліст по проблемі церебральних паралічів, керівник найбільшого центру лікування хворих ДЦП у Москві, проф К. А. Семенова пропонує таке визначення. ДЦП поєднує групу різних по клінічних проявах синдромів, що виникають в результаті недорозвитку мозку і його ушкодження на різних етапах онтогенезу і характеризуються нездатністю зберігати нормальну позу і виконувати довільні рухи [Семенова К.А., 1980].

Співзвучним було визначення ДЦП, запропоноване академіком Левоном Бадаляном. На його думку, термін «церебральні паралічі» поєднує групу синдромів, що виникли в результаті недорозвитку або ушкодження мозку в пренатальний, інтранатальний і ранній постнатальний період. Пошкодження мозку проявляється порушенням м’язового тонусу і координації рухів, нездатністю зберігати нормальну позу і виконувати довільні рухи. Рухові порушення часто поєднуються з чутливими розладами, затримкою мовного і психічного розвитку, судомами [Бадалян Л.О., 1980].

Важливою віхою в становленні поглядів на дитячий церебральний параліч було проведення в липні 2004 року в Меріленді (США) Міжнародного семінару по визначенню і класифікації церебральних паралічів. Учасники семінару підтвердили важливість цієї нозологічної форми і підкреслили, що ДЦП не є этіологічним діагнозом, а клінічним описовим терміном. Результати роботи семінару були опубліковані в статті «Пропозиція по визначенню і класифікації церебрального паралічу» [M. Bax et al., 2005]. Автори запропонували наступне визначення:" Термін дитячий церебральний параліч (ДЦП) позначає групу порушень розвитку рухів і положення тіла, що викликають обмеження активності, що викликані непрогресуючим ураженням мозку плоду, що розвивається, або дитини. Моторні порушення при церебральних паралічах часто супроводжуються дефектами чутливості, когнітивних і комунікативних функцій, перцепції і/або поведінковими і/або судоромними порушеннями" Причина церебрального паралічу — поразка одного або більше відділів мозку або в процесі внутрішньоутробного розвитку, або під час (або відразу після них) пологів, або в грудному / дитячому віці, так само однією з основних причин виникнення ДЦП є недостатній вміст заліза в організмі жінки. Зазвичай це відбувається під час ускладненої вагітності, яка є провісницею передчасних пологів. Сам по собі церебральний параліч не прогресує, тому що не дає рецидивів. Тим не менш, у процесі лікування може настати поліпшення, погіршення стану пацієнта, або воно залишається без змін. Церебральний параліч — не спадкове захворювання. Їм ніколи не можна заразитися або захворіти. Хоча ДЦП не виліковується, постійний тренінг і терапія можуть привести до поліпшення стану інваліда.

2. Причини дитячого церебрального паралічу

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) спричиняється пошкодженням певних зон мозку, що розвивається.

Це пошкодження може відбутися на ранніх стадіях вагітності, коли мозок тільки починає формуватися, в процесі пологів, коли дитина проходить через родові шляхи або після народження в перші роки свого життя.

В багатьох випадках точну причину пошкодження мозку при ДЦП встановити не вдається.

Донедавна вважалося, що проблеми під час пологів, переважно киснева недостатність, є однією з основних причин розвитку церебральних паралічів.

* Тепер відомо, що менше ніж 10% випадків ДЦП спричинені факторами, які діють під час пологів (перинатально)

* Вважається що принаймні 70−80% випадків ДЦП починається ще до народження дитини (пренатально)

* Інколи захворювання починається після народження (постнатально)

* Велика ймовірність того, що багато випадків ДЦП є результатом поєднання пренатальних, перинатальнх та постнатальних факторів.

Фактори ризику ДЦП включають:

* Інфекційні захворювання, судомні стани, патологію щитовидної залози, шкідливі звички та інші медичні проблеми матері

* Вродженні дефекти, особливо вади головного та спинного мозку, голови, лиця, легенів та порушення обміну речовин

* Несумісність зарезус фактором, за групою крові між матір'ю та плодом, яка може спричинити пошкодження мозку у плода. (На щастя, зараз цей стан майже завжди вчасно діагностується і лікується у жінок, які отримують належну дородову медичну допомогу)

* Певні спадкові та генетичні фактори

* Ускладнення під час пологів

* Передчасні пологи

* Низька маса при народженні (особливо при вазі дитини менше кілограму при народженні)

* Виражена жовтяниця після народження

* Множинні плоди (двійня, трійня)

* Недостатність постачання кисню (гіпоксія) мозку в період вагітності, під час або після народження дитини

* Пошкодження мозку в ранньому віці (напр., менінгіт) травма мозку, гіпоксія або мозкова кровотеча.

3. Форми ДЦП

Неврологи виділяють наступні форми церебральних паралічів:

— Спастичні форми: М’язи є напруженими, тугими, а рухи є незграбними або неможливимиВ залежності від того, яка частини тіла поражається спастичні форми ДЦП поділяються на: обидві ноги, одна сторона тіла або все тіло. Спастичні форми є найпоширенішими і на них припадає біля 70−80% випадків.

— Дискінетична форма проявляється порушенням координації рухів. Виділяється два основних її підтипи:

* Атетоїдна форма проявляється повільними або швидкими неконтрольованими рухами, які можу проявлятися у будь — якій частині тіла. включаючи обличчя, рот та язик. Приблизно 10−20% випадків ДЦП відносяться до цього типу.

* Атактична форма характеризується порушенням рівноваги та координації. Якщо такий хворий може ходити, то хода є невпевнена і хитка. Пацієнті з цією формою мають проблеми із виконанням швидких рухів та рухами, які вимагають тонкого контролю, як наприклад письмо. Така форма складає 5−10% випадків ДЦП.

Змішані форми є комбінацією різних форм церебральних паралічів. Поширеним є поєднання спастичних форм з атетоїдними або атактичними.

45. Психофізичний розвиток дітей зДЦП

ДЦП слід розглядати як одну з форм нервово-психічної патології складного генезу. Мозковий органічний дефект, що становить основу дитячого церебрального паралічу, виникає рано, в період незавершеного процесу формування основних структур і механізмів мозку, що обумовлює складну поєднану структуру неврологічних і психічних розладів.

Особливістю психічного розвитку при дитячих церебральних паралічах є не лише його сповільнений темп, але і нерівномірний характер, непропорційність у формуванні окремих, головним чином вищих кіркових функцій, прискорений розвиток одних, несформованість, відставання інших.

З особливостями патогенезу зв’язана і особлива структура інтелектуальної недостатності - дисоціація між відносно задовільним рівнем розвитку абстрактного мислення і недорозвиненням функцій просторового аналізу і синтезу, рахункових здібностей і інших вищих кіркових функцій, що мають значення для формування інтелектуальної діяльності і розвитку шкільних навичок.

Порушення просторового мислення виявляються в сповільненому формуванні понять, що визначають положення предметів і частин власного тіла в просторі, нездатності взнавати і відтворювати геометричні фігури, складати з частин ціле. Під час письма виявляються помилки графічного зображення букв, цифр, їх дзеркальність, асиметрія.

У тісному зв’язку з порушеннями зорово-просторового синтезу знаходиться слабкість функцій рахунку. Ці розлади проявляються в уповільненому засвоєнні числа і його розрядної будови, сповільненої автоматизації механічного рахунку, нерозпізнаних або змішаних арифметичних знаків і цифр при письмі і читанні. У структурі інтелектуального дефекту коркові розлади поєднуються з церебрестаничними і психоорганічними симптомами. З-поміж останніх найбільш характерні млявість, спонтанність, інертність і тяжке переключення психічних процесів.
Розлади уваги і пам’яті виявляються у підвищеному відволіканні, нездатності довго концентрувати увагу, вузькості його обсягу, переважання вербальної пам’яті над зорової і тактильної. У той час в індивідуальних умовах і в навчальному експерименті діти виявляють достатню «зону» свого подальшого інтелектуального розвитку, виявляють своєрідну завзятість, посидючість, педантизм, що дозволяє їм певною мірою компенсувати порушену діяльність і більш успішно засвоювати новий матеріал. Прояви психічного інфантилізму, характерні майже для всіх дітей, які страждають дитячим церебральним паралічем, виражаються в наявності невластивих даному віку рис дитячості, безпосередності, переважання діяльності за мотивами задоволення, схильності до фантазування і мрійливості. Але на відміну від класичних проявів «гармонійного інфантилізму» у дітей з церебральним паралічем спостерігаються недостатні активність, рухливість, яскравість емоційності.

До тяжких порушень функції опорно-рухового апарату дитини призводять поразки рухових систем головного мозку, що виникають у більшості випадків у результаті дитячого церебрального паралічу. Це захворювання є наслідком інфекцій, інтоксикацій, травматичних ушкоджень. Якщо вони мали місце до народження дитини, то мова йде про внутрішньоутробний, природжений параліч. При пологовому і після пологовому паралічі обумовлені травматичними пошкодженнями головного мозку новонародженого.

У дітей з церебральними паралічами різко загальмовується загальний розвиток рухових функцій: порушені рухи кінцівок і всіх частин тіла в результаті спазмів мускулатури (паралічів), спостерігаються гіперкінези (Мимовільні безладні рухи кінцівок і оральної мускулатури).

Тяжкість рухових порушень у дітей з ДЦП різна. Більшість з них пересувається затрудненою, погано координованою ходою, багато використовують при цьому милиці, палиці, деякі безпорадні без коляски.

Часто церебральні паралічі поєднуються з такими відхиленнями в розвитку, як зниження слуху, мовні розлади, що представляють собою різної вираженості порушення вимови внаслідок обмеженої рухливості артикуляційного апарату (дизартрії). У дітей нерідко спостерігається також затримка формування окремих психічних функцій.

Виразність рухового порушення у дитини не співвідноситься з вираженістю відхилень у його розумовому розвитку.

Спеціально проведені дослідження показали, що ДЦП — захворювання, має непрогредієнтний тип течії.

Порушення у дитини функцій опорно-рухового апарату можуть бути наслідком і інших причин, до числа яких відносяться прогресивна м’язова дистрофія, поліомієліт, травми хребта, вроджена деформація суглобів та ін.

Порушення руху й мови негативно впливають на психічний розвиток дітей. У силу рухової недостатності, обмеження поля зору, зниження гостроти зору, відсутність предметних дій, становлення яких відбувається паралельно з удосконаленням загальної моторики, поразки правої руки, недорозвинення тонких рухів пальців, неузгодженості рухів руки і очі у них помітні відставання у розвитку предметного сприйняття.

Для розвитку просторових уявлень дитини велике значення має слух. Для дітей з порушеннями функцій опорно-рухового апарату характерне зниження слуху, особливо на високочастотні тону. Тому ряд звуків мови ними не сприймається. У власній вимові вони їх пропускають або замінюють іншими звуками, що негативно позначається на якості їх активної мови. Такі діти мають підвищену стомлюваність, швидко стають млявими, пасивними, дратівливими, втрачають інтерес до виконуваної роботи. У ряді випадків спостерігається поява рухових занепокоєнь.

Більшість дітей, які страждають зазначеним відхиленням у розвитку, пасивні, нерішучі, полохливі. Вони бояться темряви, порожньої кімнати, закритих дверях. У деяких схильність до упертості, швидкої зміни вражень. Діти болісно реагують на підвищення голосу, тону мовця, на настрій оточуючих. У більшості дітей з ДЦП відзначається знижена працездатність, швидка виснаженість всіх психічних процесів, труднощі в зосередженні і переключенні уваги, малий обсяг пам’яті.

Деякі діти надміру турбуються про своє здоров’я і здоров’я близьких, без кінця говорять про це. Сон у більшості таких дітей засмучений. Вони довго засинають, часто прокидаються, плачуть і кричать під час сну. У них зустрічаються порушення в роботі внутрішніх органів, які проявляються в розладах апетиту, блювота, невгамовному прагненні, енурезу.

Якщо у дитини порушена функція опорно-рухового апарату, то це виявляється досить рано. Батьки помічають, що немовля пізніше за своїх однолітків починає тримати голівку і здійснювати різні руху, не стежить очима за рухами і діями своєї руки, недостатньо фіксує поглядом предмети і їх пересування, запізнюється в розвитку.

5. Фізичне виховання дітей з ДЦП

Рання і систематична корекція рухових порушень, що здійснюється в єдиному комплексі лікувально-педагогічних заходів, сприяє попередженню і подоланню багатьох ускладнюючих порушень та виявленню компенсаторних можливостей дитячого мозку. Особливу роль у цьому процесі відіграє фізичне виховання. Основним завданням фізичного виховання дітей з ДЦП є розвиток і нормалізація рухів. Неправильний руховий розвиток дитини з ДЦП починається з неправильного положення його голови, шиї і спини. Тому при розвитку рухових функцій у дитини необхідно, перш за все здійснювати контроль за положенням загальних частин тіла. Дитина з церебральним паралічем під час неспання не повинен більше 20 хвилин залишатися в одній і тій же позі. Дитина не повинна сидіти протягом тривалого часу з опущеною головою, зігнутою спиною і зігнутими ногами. Протягом дня корисно кілька разів класти його на живіт, домагаючись у цьому положенні розгинання голови, рук, спини і ніг. З метою формування передумов довільних рухів у дітей у перші роки життя вкрай важливим є використання спеціальних пристосувань у вигляді великих пляжних м’ячів, валиків, гойдалок, поручнів і так далі.

Провідну роль у розвитку рухів у дітей з ДЦП грає лікувальна гімнастика.

З урахуванням специфіки рухових порушень при ДЦП лікувальна гімнастика має такі основні завдання:

— Розвиток випрямлення і рівноваги, механізму, що забезпечує правильний контроль голови в просторі і по відношенню до тулуба. Розвиток функції руки і предметно-маніпулятивної діяльності.

— Розвиток зорово-моторної координації.

— Гальмування і подолання неправильних поз і положень.

— Попередження формування вторинного рухового стереотипу.

Під впливом лікувальної гімнастики в м’язах дитини з ДЦП виникають адекватні рухові відчуття. У процесі лікувальної гімнастики нормалізуються пози і положення кінцівок, знижується м’язовий тонус, зменшуються або долаються насильницькі рухи. Дитина починає правильно відчувати пози і рухи, що є потужним стимулом до розвитку та вдосконалення його рухових функцій і навичок. Позитивний вплив на розвиток рухових функцій надає використання комплексних аферентних стимулів: зорових (більшість вправ проводиться перед дзеркалом), тактильних (прогладжування кінцівок; опора ніг і рук на поверхню, покриту різними видами матерії, що посилює тактильні відчуття: ходьба босоніж по піску і т.д.), пропріоцептивних (спеціальні вправи з опором, чергування вправ з відкритими і закритими очима). При виконанні вправ широко використовуються звукові та мовні стимули. Багато вправ, особливо при наявності насильницьких рухів, корисно проводити під музику. Особливо важливе значення має чітка мовна інструкція, яка нормалізує психічну діяльність дитини, розвиває цілеспрямованість, покращує розуміння мови, збагачує словник. Таким шляхом у дитини формуються різні зв’язки з руховим аналізатором, що є потужним чинником всього психічного розвитку.

В даний час для формування правильної постави, розвитку тазового поясу і нижніх кінцівок перевага надається плаванню. Під час плавання зменшується тиск ваги тіла на опорно-руховий апарат і на незміцнілий хребет дитини; ритмічні рухи ніг, створюють сприятливі умови для формування і зміцнення опори нижніх кінцівок, а динамічна робота ніг в безопорному положенні сприяє розвитку стопи і попереджає плоскостопість. При підвищеній схильності до судомних нападів навчання плаванню протипоказано. Важливе значення для розвитку і нормалізації рухів у дітей з ДЦП має проведення фізичних вправ у воді - гідрокінезотерапія. Особливо корисна лікувальна гімнастика у воді в період початкового формування активних рухів.

6. Організація соціально-психологічної роботи з дітьми, що страждають церебральним паралічем

Виражені рухові розлади і порушення мови при дитячому церебральному паралічі ускладнюють спілкування цих дітей з оточуючими, негативно впливають на весь їх розвиток, сприяють формуванню негативних рис характеру, появи порушень у поведінці, формуванню гострого почуття неповноцінності. Різноманітні рухові, перцептивні, когнітивні, афективні і мовні розлади, як правило, складні, іноді ізольовані, але частіше поєднані, вимагають комплексної медико-психолого-педагогічної корекції.

Одним з найважливіших аспектів такої роботи є створення умов для повноцінного особистісного розвитку дітей з обмеженими можливостями рухів в ході реалізації заходів з психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією їх у сучасне суспільство.

Систематичне спостереження за розвитком учнів у ході навчально-виховного процесу, динамічне, комплексне, всебічне і цілісне вивчення дитини розглядається як основа соціально-психологічного супроводу освітнього процесу дітей з церебральним паралічем. З урахуванням отриманих результатів психолого-педагогічного вивчення дитини корегується освітній маршрут, розробляються індивідуальні програми навчання, проводиться аналіз їх реалізації. Модель соціально-психологічного супроводу дітей з церебральним паралічем має свою специфіку, яка визначається психологічними особливостями дітей, деформацією їх особистісного розвитку, іноді дисгармонійними відносинами з батьками.

Організація і зміст процесу соціально-психологічного супроводу виходить з того, що головна відмінність педагогічного і психологічного впливу складається лише в особистісній близькості вчителя, соціального педагога і психолога до дитини. Соціальний педагог — це друг, помічник, а психолог-незалежний експерт. У процесі спільної роботи фахівцями реалізуються різні цілі. Метою роботи вчителя, соціального педагога є створення умов для саморозвитку особистості дитини через пізнання себе, психолога-корекція на основі самопізнання виниклих порушень, що супроводжуються усвідомленням себе іншим, «неповноцінним» членом суспільства.

Таким чином, головне завдання соціально-психологічної підтримки дитини з церебральним паралічем — допомогти йому так побудувати пізнання самого себе, щоб воно стало дієвою силою сприятливого саморозвитку і саморегуляції.

Вирішує це завдання соціально-психологічна служба супроводу, створення якої здійснюється поетапно:

1 етап — орієнтаційний.

На даному етапі вивчається психологічна картина освітнього простору (професійний рівень педагогічного колективу, індивідуальні особливості дітей, їх потенційні можливості, мотиваційні фактори навчання, характер необхідної соціально-психологічної допомоги). У процесі роботи з педагогічним колективом формується спільне понятійне поле, поліпшується міжособистісне спілкування.

2 етап — творчий

Цей етап передбачає визначення конкретного змісту взаємодії соціально-психологічної служби з іншими службами дитячого закладу.

3 етап — аналізуючий

Відмінною особливістю цього етапу є якісна зміна психологічного стану колективу згідно результатів роботи, на основі усвідомлення причин, що заважають роботі з розвитку особистості дитини.

4 етап — «спільні акції»

Завданням заключного етапу є подолання професійного розриву між соціальним педагогом і психологом. Їх спільна діяльність стає спрямованою на всебічний розвиток особистості дитини, на формування здорового способу життя — фізичного, психологічного та соціального благополуччя дитини, що страждає церебральним паралічем.

8. Вплив фізичних вправ і масажу на навчання малювання дітей хворих на ДЦП

Зниження показників здоров’я населення України супроводжується збільшенням кількості хворих новонароджених. За статистичними даними 75% серед хворих новонароджених становлять діти з дитячим церебральним паралічем. У таких дітей відразу після народження виникають хворобливі зміни м’язового тонусу і ряд інших симптомів, які ускладнюють загальний розвиток дитини.

Порушення рухової діяльності австрійський лікар і психолог Сигізмунд Фрейд у кінці дев’яностих років ХІХ століття об'єднав під назвою дитячий церебральний параліч. Хоча, по суті, йдеться не про параліч, як такий, а про порушену координацію рухів, пов’язану з ураженням певних структур головного мозку, що виникає в до- і післяпологовому періоді розвитку дитини, а також у результаті травми при пологах. Часто такі ураження трапляються ще в ембріона, їх причинами є: інфекція, антитіла, резус-конфлікт матері і дитини або гіпоксія новонароджених. Дитині з ДЦП дуже важко адаптуватись у нинішньому суспільстві, пристосуватися до його вимог. З віком при правильному лікуванні, реабілітації і корекційно-педагогічній роботі стан дитини, як правило, покращується.

Тому важливе значення для дітей з ДЦП відіграє навчальна діяльність, яка полягає не тільки в реалізації основних принципів дидактики, але й і в успішній соціалізації дітей такої категорії в суспільство.

Навчальна діяльність має велике значення для всебічного розвитку дитини хворої на ДЦП. Безумовно, що для дитини з відхиленнями в розвитку, заняття спрямовані на формування її пізнавальної діяльності, мають ще більше значення, ніж для ровесника, що нормально розвивається. Отже, дуже важливим стає питання розробки удосконаленої структури занять для дітей хворих на ДЦП, яка буде дозволяти швидше і якісніше оволодівати знаннями і навичками, покращувати моторику цих дітей.

У проведеному педагогічному дослідженні, щодо застосування удосконаленої структури занять з малювання для дітей хворих на спастичну диплегію, брали участь 14 дітей молодшого шкільного віку спеціальної школи № 2 міста Херсона хворих на спастичну диплегію, які склали контрольну і експериментальну групи. Діти цих двох груп працювали над завданнями з однакових тем, час відведений на уроки, теж був однаковим.

Спастична диплегія — найбільш поширена форма ДЦП, яка характеризується тетрапарезом, при цьому руки уражені у меншій мірі, ніж ноги. Діти, що страждають спастичною диплегією, під впливом спеціального навчання можуть опановувати навички самообслуговування, письма і ряду трудових навичок. При спастичній диплегії можливе подолання психічних і мовленнєвих розладів за умови систематичної, спрямованої корекційної роботи.

Контрольна група навчалася за загальноприйнятою структурою заняття з малювання, а експериментальна група — за вдосконаленою. Структура експериментальних занять відрізнялася від структури загальноприйнятих уроків малювання тим, що ми ввели підготовчо-адаптаційний етап на якому застосовували фізичні вправи, масаж. термальну дію на руки. Після кожного етапу уроку проводили фізкультхвилинки, застосовуючи музичний і віршований супровід, самі заняття проводили із застосуванням інтерактивних методів, створенням проблемних ситуацій, які активізували пізнавальні можливості учнів. Такі уроки, як і загальноприйняті уроки, тривали 30 хвилин. Етапи експериментального заняття з малювання представлені у таблиці 1.

Таблиця 1. Структурні етапи експериментального заняття з малювання

Основні етапи заняття

Тривалість

Підготовчо-адаптаційний етап (фізичні вправи, масаж, термальна дія)

4−5 хвилин

Етап активного пізнання. Бінарна система «дитина-вчитель»

5 хвилин

Етап автоматизації навчальної діяльності. Система проблемних ситуацій

10 хвилин

Етап висновків та пропозицій

5 хвилин

Проміжні етапи (фізкультхвилинки, музичні паузи)

5 хвилин

церебральний дитячий корекція параліч

Мета підготовчо-адаптаційного етапу — сформувати моторну і психологічну базу для опанування навчальної діяльності, сформувати правильне захоплення і утримання олівця і кисті.

Цей етап повинен починатися з нормалізації тонусу рук. З цією метою використовується масаж, термальна дія, гімнастика. Останніми роками для нормалізації тонусу м’язів все більшого значення набуває методика локальної гіпотермії. Дія холоду сприяє розслабленню спастичних м’язів, зменшенню гіперкінезів, збільшення сили і об'єму рухів уражених кінцівок. Можлива дія льодом, холодною водою, почергова контрастна дія холодом і теплом.

Найпростіший спосіб — контрастні ванни: у 2 миски наливається вода — в одну гаряча з морською сіллю (1 столова ложка) або хвойним екстрактом, в іншу — холодна. Руки дитини почергово на декілька секунд опускаються в миски, починаючи з гарячої, а закінчуючи холодною водою.

Також корисно робити дитині масаж рук. Масаж покращує крово- і лімфообіг, прискорює обмін речовин в тканинах, нормалізує м’язовий тонус, рефлекторно впливає на нервову систему і внутрішні органи. Дошкільникам з легкою формою ДЦП (спастична диплегія), з розвиненими рухами і самоконтролем можна запропонувати зробити самомасаж кистей і пальців рук. Для цієї групи дітей ми пропонуємо наступний комплекс вправ:

— натискання сильно стислими чотирма пальцями однієї руки на основу великого пальця, середину долоні, основу пальців іншої руки;

— розтирання долонь шестигранним олівцем з поступовим збільшенням сили;

— розтирання долонь рухами вгору-вниз;

— розтирання бічних поверхонь стиснутих пальців;

— розминання, потім розтирання кожного пальця вздовж, потім упоперек;

— масаж волоським горіхом: поклавши горіх між долонями, робити кругові рухи, поступово збільшуючи тиск і темп. Можна виконувати вправу з двома волоськими горіхами, перекочуючи один через другий, однією рукою, потім іншою;

— натискання незагостреним олівцем на больові точки долоні, потім обертання олівця вправо, вліво;

— розтирання кисті правої руки пальцями лівої і навпаки, потім почергове розтирання.

Для зниження тонусу м’язів можуть використовуються прийоми Фелпса, засновані на принципах Шерингтона. Згідно з цією методикою, фахівець проробляє максимальне згинання і пронацію кисті і пальців перед тим, як проводити роботу.

Особливо важливою, на нашу думку, у підготовчий період є пальчикова гімнастика. Окрім основного ефекту вона сприяє також розвитку мови, оскільки проекція кисті руки в руховій зоні головного мозку розташована дуже близько від мовної моторної.

Важливим моментом є використання фізичних вправ, які можна використовувати, як на підготовчо-адаптаційному етапі, так і під час фізкультхвилинок. Ми пропонуємо наступні.

Поза спокою. Прийняти зручну позу, якщо дитина може, то сісти ближче до краю стільця, опертися на спинку, руки вільно покласти на коліна, ноги злегка розвести. Формула загального спокою вимовляється повільним, тихим голосом, з тривалими паузами (дитячі віршики, тиха музика).

«Кулачки.» «Стискайте пальці в кулачок міцніше. Руки лежать на колінах. Стискайте їх сильно-сильно! От як напружились руки! Молодці! Розслабили руки. Відпочиваємо. Кисті рук потепліли. Легко, приємно стало. Слухаємо і робимо, як я. Спокійно! Вдих — видих!»

«Олені.» «Уявимо собі, що ми — олені. Підняти руки над головою, схрестити їх, широко розставивши пальці. Ось які роги у оленя! Напружте руки. Вони стали твердими. Нам важко і незручно держати так руки. Напруження неприємне. Швидко опустіть руки, покладіть їх на коліна, розслабте руки. Спокійно, Вдих — видих.» При проведенні вище вказаних та вправ в Додатках використовуємо спокійну, повільну музику.

Провівши педагогічний експеримент по дослідженню якості та часу виконання завдань на заняттях з малювання за загальноприйнятою структурою і удосконаленою (експериментальною), в якій застосовували різні комбінації методів фізичної реабілітації, ми отримали результати, які наведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Порівняльний аналіз середніх показників якості та часу виконання завдань з малювання дітьми хворими на спастичну диплегію

Група дітей

Середня якість виконання

завдання (в балах)

Середній час виконання

завдання (хвилини)

Контрольна група

6

16

Експериментальна група

9

10

Отже, середній показник якості виконання завдань покращився в експериментальній групі на 3 бали, що складає 50%, а час виконання завдань в середньому скоротився на 6 хв., що складає 60%, порівняно з контрольною групою.

Висновки

Отже, результати, які ми отримали в роботі, свідчать про ефективність запропонованого нами підготовчо-адаптаційного етапу, на якому відбувається ґрунтовна підготовка до виконання самого процесу малювання дітьми зі спастичною диплегією, а також збільшеної кількості фізкультхвилинок на занятті. Позитивна динаміка якості та часу виконання завдань на заняттях з малювання за удосконаленою структурою свідчить про покращення мілкої моторики рук дітей завдяки застосуванню фізичних вправ, масажу, контрастних ванн для рук, тощо.

8. Методи корекціії та реабілітації дітей з захворюванням на ДЦП Іпотерапія

Іпотерапія (від грецького «hippos» — кінь) — метод лікування, заснований на взаємодії дитини з конем, адаптованим до можливостей дитини у навчанні верховій їзді. При їзді на коні м’язи спини тварини, здійснюючи тривимірні рухи, масажують м’язи ніг дитини — внутрішню сторону стегон, литкові м’язи, голеностоп, пахову область. Вершник, намагаючись прийняти на коні надійнішу і зручнішу посадку, вимушений щільніше притискувати ноги до коня, що збільшує силу дії на його м’язи.

У процесі верхової їзди в роботу включаються всі основні групи м’язів тіла. Це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки дитина-вершник, рухаючись разом з конем, інстинктивно прагне зберегти рівновагу, аби не впасти, тим самим спонукаючи до активної роботи як здорові, так і уражені м’язи, не помічаючи цього. Механізм дії іпотерапії на організм людини такий самий, що й будь-якої іншої форми лікувальної фізкультури — під впливом фізичних вправ посилюються функції вегетативних систем.

При сильному спастичному зведенні ніг діти часто не в змозі сісти на коня глибоко, тому заняття починають немов напівлежачи, відкинувшись назад і розмістивши ноги ближче до шиї коня. Таке положення зручне для ніг, але незручне для вершника в цілому. Поступово дитина прагне сісти прямо, оскільки тільки у цьому положенні зможе самостійно триматися на коні, і їй доводиться опускати ноги нижче. Вершник, самостійно змінюючи своє положення і поступово випрямляючись, прагне глибше сісти на коня, що є одним з найважливіших принципів іпотерапії як методу фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Дитина сама прагне подолати недуг і бачить результати своєї боротьби: стає зручніше сидіти, з’являється можливість управляти конем. Під час руху коня тулуб вершника виконує ті ж самі рухи, як і при ходьбі.

Окрім масажу ніг і сильної внутрішньої мотивації до занять, наявні ще два чинники, які сприяють зменшенню спастики. По-перше, це тепло — температура тіла коня на 2−3 градуси вища за температуру людського тіла. По-друге, відсутність внутрішньої напруги, яка іноді спостерігається у дитини при лікувальному масажі, оскільки в цьому випадку масажист регулює навантаження на м’язи. На коні дитина вибирає навантаження самостійно: вона росте поволі, плавно і постійно.

Одночасно з розслабленням ніг йде зміцнення м’язів спини та їхня гармонізація. Для збереження рівноваги на коні необхідна пряма посадка, нахил у будь-який бік веде до сповзання у цьому напрямі. Таким чином, при русі слаборозвинені м’язи формуються і зміцнюються, а закріпачені - розслабляються. Іпотерапія унікальна тим, що навантаження одних м’язів і розслаблення інших йде одночасно.

Протипоказань для проходження реабілітації методом іпотерапії майже немає. Дельфінотерапія

Дельфінотерапія — новий напрямок реабілітації, що працює в Україні не більше 5 років. За кордоном цей напрямок розвивається з 70-х років минулого століття.

Дельфінотерапія є альтернативним, нетрадиційним методом психотерапії, де в центрі психотерапевтичного процесу перебуває спілкування людини й дельфіна. Це спеціально організований процес, що відбувається під наглядом ряду фахівців: лікаря, ветеринара, тренера, психолога (психотерапевта, дефектолога, педагога). У психотерапії беруть участь спеціально навчені тварини, які мають «хороший характер».

Дослідники вважають, що спілкування з дельфінами приносить не лише естетичну насолоду, а й медичну користь: емоції, які при цьому відчуває людина, загоюють душевні рани й нормалізують психічний стан. За деякими припущеннями, таким сприятливим чином діють ультразвукові хвилі, які виходять від дельфінів.

Дельфінотерапія поділяється на два напрямки:

1. Вільна взаємодія із твариною з мінімальною участю фахівців. У даному напрямку клієнт (пацієнт) сам вибудовує свої відносини з дельфіном, вибирає способи взаємодії в рамках припустимих можливостей. Роль фахівців обмежується забезпеченням безпеки клієнтів і дельфінів.

2. Спеціально організоване спілкування. Спілкування із твариною здійснюється через фахівця, де спілкування з фахівцем для клієнта несе психотерапевтичне значення, а спілкування з дельфіном виступає як тло, середовище. У цьому напрямку дельфінотерапія може вирішувати різні завдання: психотерапевтичні, психокорекційні, психопрофілактичні, фізіотерапевтичні, педагогічні - це залежить від запиту клієнта й фахівця, що замикатиме терапевтичний ланцюг.

Використання дельфіна обумовлене його природними особливостями, такими як поєднання унікальних фізичних даних і високого інтелекту, потреба в спілкуванні, здатність до міжвидового спілкування, використання невербальних засобів спілкування, ігрова поведінка, а також особливе ставлення людини до дельфіна. Це породжує сильну позитивну установку. На стику установки й реального сприйняття з’являється так званий «Ефект дельфіна», що виступає потужним лікувальним фактором. Сприйняття дельфіна вже несе в собі психотерапевтичний ефект. Спілкування з дельфіном містить у собі такі лікувальні фактори: позитивні емоції, седативний, відволікаючий, активізуючий та катарсичний ефекти. Дельфін яскраво демонструє інтерес до партнера по спілкуванню, активно взаємодіє, привертає до себе увагу, демонструє дружелюбність, щирість намірів.

Спілкування з дельфіном дозволяє досягти такого:

· прийти до принципового переконструювання ставлення до себе, до оточуючих людей, до природи, до світу взагалі;

· витягти людину з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає передумовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин;

· активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому, виступаючи як сенсорний стимулятор;

· стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку аутичних дітей і дітей зі зниженим інтелектом;

· стимулювати процес розвитку особистості;

· заповнювати дефіцит позитивних емоцій і забезпечувати підтримку дітям і дорослим, які переживають самітність або стан дезадаптації, задовольняти афелятивну потребу;

· через тактильну стимуляцію створити умови для емоційного реагування;

Показання — ДЦП, аутизм, олігофренія I-II ступеня. Також дельфіни благотворним чином впливають на малюків, які зазнали сильного стресу.

Арт-терапія

Досить потужним чинником для «запуску» рухової діяльності може стати потреба дитини в самовиявленні, самоствердженні, для реалізації якої діти широко використовують творчість. Тому серед сучасних можливостей подальшого удосконалення реабілітаційних технологій належна увага надається арт-терапії.

Арт-терапія — це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи.

Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт-терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.

Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров’я (клініко-синдромологічними формами органічного ураження нервової системи) має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.

Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Педагог зобов’язаний:

· усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;

· встановити напрями і завдання корекційної роботи з арт-терапії;

· підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;

· дати можливість дитині самостійно вибрати завдання;

· встановити з пацієнтом доброзичливий двобічний контакт;

· регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Такі правила проведення корекції і арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.

Метод динамічної пропріоцептивної корекції з використанням рефлекторно-навантажувального пристрою «Гравітон»

Мета методики — корекція рухових порушень у дітей з церебральними паралічами.

Завдання:

· зменшення інтенсивності або ж повне усунення основних патологічних тонічних рефлексів;

· рефлекторна корекція патологічних м’язових синергій;

· рефлекторна корекція патологічного положення тулуба та нижніх кінцівок;

· тренування ослаблених м’язів в оптимальному режимі;

· нормалізація траєкторних характеристик загального центру маси;

· формування нового рухового стереотипу, який максимально наближений до фізіологічного.

Метод динамічної пропріоцептивної корекції (ДПК) полягає у впливі на мозкові структури функційної системи антигравітації потоку скоригованої пропріоцептивної імпульсації, яка виникає при виконанні пацієнтом довільних рухів у рефлекторно-навантажувальному пристрої «Гравітон».

Пристрій складається з системи еластичних тяг і збирається із комплектуючих індивідуально для кожного пацієнта, відповідно до завдання корекції його патологічної пози. Тяги закріплюються у противазі на передній та задній поверхні тіла, задають дозоване компресійне навантаження вздовж тіла, яке діє на м’язи-антагоністи тулуба і нижніх кінцівок, ротаційні (які мають здатність обертатися) еластичні тяги коригують положення рухових сегментів тіла пацієнта. Все це приводить до виникнення сильного, спрямованого в центральну нервову систему інформаційного потоку від рецепторів м’язів, суглобів та зв’язок. Генералізована дія корегованої пропріоцепції приводить до нормалізації тонусу м’язів і траєкторних характеристик загального центру мас, пригнічення патологічних м’язових синергій та гіперкінезів, розвитку постуральних рефлексів. Внаслідок чого при активних рухах пацієнта відбувається закріплення правильної пози і фізіологічних форм руху нарівні ЦНС.

Методику ДПК оптимально проводити через щоденні заняття ЛФК в костюмі «Гравітон» протягом години, тривалість курсу тренувань складає 20 днів. Комплекс вправ підбирається індивідуально з урахуванням конкретних завдань з розвитку адекватної м’язової сінергетики пози з метою побудови патерну рухів, максимально наближеного до фізіологічного. Заняття повинні проводитися методистом індивідуально з кожним пацієнтом у залі з використанням різних тренажерів та снарядів — тредбану, рольгангу, шведської стінки, брусів, м’ячів різноманітної форми і розмірів, координаційного батуту тощо.

З метою покращення тонусу м’язів щоденно, безпосередньо перед одяганням пристрою «Гравітон», методист протягом 20−30 хвилин проводить сегментарний масаж з використанням розслаблюючих прийомів для спастичних м’язів та тонізуючих — для гіпотонічних, а також точковий масаж. Для закріплення позитивного ефекту в м’язовій сінергетиці пози, з метою боротьби з динамічними м’язовими контрактурами і патологією постави дитини (гіперкіфоз грудного відділу хребта, поперековий гіперлордоз, згинальні установки колінних суглобів тощо), після кожного заняття в костюмі «Гравітон» використовуються лікувальні укладки з обтяженнями протягом 10−30 хвилин.

Метод використовують для дітей, старших 3-х років, бо у більш ранньому віці суглобово-м'язовий апарат хребта ще не зрілий, і «Гравітон», з його досить сильними тягами, може призвести до розвитку сколіозу, кіфолосколіозу та інших порушень. Метод застосовується при всіх клінічних формах ДЦП, за виключенням подвійної геміплегії.

Протипоказання до використання методики ДПК:

· наявність психотичних розладів, виражена когнітивна недостатність;

· епілептичний синдром;

· вади серця різної етіології з вираженими порушеннями системної гемодинаміки;

· синдром вегетосудинної дисфункції за гіпертонічним типом;

· вивихи в кульшових суглобах або виражені підвивихи в цих суглобах;

· кила Шморля та інші аналогічні захворювання хребта;

· гідроцефалія та гідроцефальний синдром в стадії суб- і декомпенсації;

· соматичні захворювання в стадії загострення.

Концепція «Тандем»

В Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України започаткована концепція реабілітації «Тандем» (партнерство, співпраця), яка визначена Всесвітньою організацією охорони здоров’я однією з провідних концепцій реабілітації. Основна тенденція цієї концепції полягає в інтегральному об'єднанні зусиль фахівців медичного та соціально-педагогічного напрямків у реабілітації хворої дитини.

Реалізація концепції «Тандем» постає у функціонально-системному підході до реабілітації, відновленні систем з урахуванням індивідуальних особливостей рівня розвитку або ураження нервової системи дитини.

Концепція «Тандем» розглядається в різних напрямках (векторах):

· співпраця «сім'я-дитина-фахівець»;

· співпраця фахівців різного профілю;

· взаємодія методик медичного і соціально-педагогічного напрямку — в кожній методиці відновлюються всі функціональні системи (моторна, сенсорна, когнітивна, емоційно-комунікативна);

· взаємодія різних функціональних систем в процесі реабілітації.

У напрямку «сім'я-дитина-фахівець», який є пріоритетним у концепції «Тандем», визначаються і вирішуються такі питання:

· розуміння батьками проблем, що виникають у дитини у разі спілкування її з оточуючим світом;

· виявлення та ознайомлення батьків з можливостями дитини пристосуватись до навколишнього середовища;

· усвідомлення батьками своїх відносин з дитиною та їх корекція;

· сумісна («батьки-фахівець») розробка напрямку та завдань реабілітації дитини, складання індивідуальної інтегральної програми реабілітації;

· ознайомлення батьків з методиками комплексної медико-соціальної реабілітації (спільні зібрання батьків, пацієнтів та фахівців, лекції та співбесіди з фахівцями);

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой