Вивчення ліричного твору на уроках літератури

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: ///

http: ///

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Методологічні основи вивчення ліричного твору

1. 1 Поняття про лірику. Види ліричних творів

1. 2 Зміст та форма ліричного твору

1. 3 Принципи, методи та прийоми аналізу ліричного твору

Розділ ІІ. Особливості вивчення ліричних творів

Розділ ІІІ. Аналіз ліричних творів, що вивчаються у школі

3.1 Вивчення ліричних творів Т.Г. Шевченка

3.2 Вивчення ліричних творів П.Г. Тичини

3.3 Вивчення ліричних творів Б. Олійника

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Як відомо, художня література відіграє винятково важливу роль у формуванні світогляду та ідейно-політичних переконань молодого покоління, у становленні моральних принципів майбутніх громадян, у їх естетичному вихованні.

Не випадково питання вивчення літератури в середній школі цікавить широку громадськість. Учителів-словесників нерідко звинувачують у засушуванні, препаруванні ліричної поезії, що позбавляє емоційності сприймання цих творів учнями. Закиди певною мірою справедливі. І причиною вказаних недоліків є складність самої проблеми і її недостатня розробка в методичній літературі.

Важливо навчити юнаків і дівчат розуміти думки, сприймати почуття, переживання, образами яких є відтворені в поезії конкретні предмети, явища, події. Саме своєрідна глухота до поетичних образів є причиною того, що деяка частина шкільної молоді байдужа до поезії. Читання вірша іноді становить таку ж трудність, як розв’язування математичної задачі. Одних труднощі приваблюють, інших -- відштовхують. Це залежить від ступеня підготовки учнів до розуміння, сприймання твору.

Ліриці шкільна програма відводить багато місця і в середніх і в старших класах, і це не випадково. У ліричних творах розкриваються найтонші почуття людини, найпотаємніші думи, викликані обставинами життя. Ліричні твори допомагають проникнути у її внутрішній світ. М. Добролюбов зазначав, що поет, відтворюючи враження і почуття, «робить велику послугу людям: без нього, багато прекрасних почуттів і благородних прагнень було б забуто нами; вони з’явилися б у нас на хвилину і зразу ж зникли в під впливом різних житейських турбот і дрібниць» [5, 213].

Подібну думку з великою силою висловив Р. Гамзатов у вірші «Поезія»:

Без тебе був би світ, немов могильний склеп,

Де сонце зроду-віку не світило.

Мов небо без зірок, похмуре, як вертеп,

Чи як любов, що пестити не вміла.

Світ став би морем, але без чайок,

Поснулих на блакитних сонних хвилях,

Чи садом без трави та без квіток

І без пташок, дзвінких та легкокрилих.

Дерева стали б голі і сумні --

Суцільна осінь -- ні весни, ні літа,

І люди б стали дикі і нудні, —

А пісня… Пісня б зовсім зникла з світу.

Але не слід думати, що варто учневі прочитати кілька книжок ліричних віршів і зразу ж досконалішою стане культура його почуттів, збагатиться його емоційна сфера. Образи ліричного твору здатні викликати емоційну реакцію у читача лише за певних умов.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Вивчення ліричного твору на уроках літератури».

Об'єкт дослідження — ліричні твори.

Предмет дослідження — вивчення ліричного твору на уроках літератури.

Мета дослідження — дослідити особливості вивчення ліричних творів у школі на уроках літератури.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) дослідити методологічні основи вивчення ліричного твору;

2) розглянути поняття про лірику та види ліричних творів;

3) вивчити зміст та форму ліричних творів;

4) розглянути принципи, методи та прийоми аналізу ліричного твору:

5) дослідити особливості вивчення ліричних творів;

6) проаналізувати ліричні твори, що вивчаються у школі.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

1. 1 Поняття про лірику. Види ліричних творів

Лірика (від гр. lуrа -- музичний інструмент) -- рід літератури, в творах якого відображуються почуття, думки людей, викликані певними подіями чи обставинами життя. Для лірики характерні такі основні особливості: зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів; висока емоційність зображеного; інтенсивне використання образотворчих засобів; стислість викладу художнього матеріалу; віршова форма, малий обсяг [6, 5].

Проте поняття лірики, світу людських почуттів, дуже широке. І твори, що оспівують Батьківщину, -- це лірика, і пісні про маму, дружину, тата, чоловіка -- це теж лірика, і пейзажний словесний малюнок, і наші державні й релігійні гімни є лірикою, навіть ті сатиричні фольклорні пісні, які викривають ворогів -- загарбників України, теж належать до лірики. Важко навіть перелічити всі різновиди ліричних творів; будь-яка пісня, в якій висловлено будь-яке почуття -- любові, радості, суму, захоплення, зневаги, пієтету, обурення і т. д. -- усе це лірика.

Термін «лірика» вимагає ще одного уточнення. Елементи лірики є навіть в епічних жанрах. А в думах, історичних і суспільно-побутових віршах? Так само. Це лірика в широкому розумінні. І все ж лірика в інтимному вірші сягає апогею. Бо епічне й навіть ліро-епічне осягається все-таки більше розумом, а Любов -- серцем, і не просто почуттями, а тільки почуттями. Без їхньої участі суті інтимного вірша нам ніколи не збагнути. Отож у вужчому трактуванні лірика -- це любовна, лірика, тобто вірші про кохання. Бо, наймиліше парубкові, чоловікові оспівувати вроду чарівної володарки його серця, освідчуватися їй у коханні, а ще більше -- немає у світі нічого приємнішого для дівчини чи молодиці -- слухати ті «медові» освідчення, «пити» їх серцем.

Лірика -- особливий рід літературних творів. Специфіка лірики виявляється в тому, що в ній дійсність відображається не шляхом розповіді про події, що відбуваються з людьми, а через передачу думок, почуттів, переживань, у ліриці бачимо єдність думки й почуття. В основі ліричного вірша лежить, за словами Л. І. Тимофеева, «образ-переживання» [5, 214]. Це переживання збуджується певними явищами життя, пов’язане з конкретними предметами життєвої обстановки. Явища і предмети, про які йде мова в ліричному творі, часто не мають самодостатнього образного значення, головне в ліричному вірші -- почуття, думки, переживання, викликані цими явищами й предметами і передані автором через систему художніх образів. Те саме стосується і творів пейзажної лірики, хоч, здавалося б, у таких творах поет ставить собі за мету відтворити ті чи інші явища і предмети природи. Насправді і в цьому випадку природа є лише засобом образного вираження почуттів людини.

Залежно від змісту ліричні твори здебільшого поділяють на такі групи: лірика громадянська (або суспільно-політична чи просто політична), пейзажна, філософська, інтимна.

Ліричні твори класифікують ще й за такими жанрами: пісня, гімн, ода, послання, сатира, епіграма, епітафія, мадригал та ін.

Часом вид ліричного твору визначається особливостями його форми: сонет, рондель, газель і т. п.

Твори громадянської лірики відображають почуття і переживання людей, а також роздуми, викликані різними явищами суспільного життя («Заповіт» Тараса Шевченка, «Товаришам із тюрми» Івана Франка, «Я утверждаюсь» Павла Тичини). У творах особистої лірики відображаються інтимні почуття і переживання людей, роздуми над їхніми взаєминами, долею, становищем («Сонце заходить… «, «І золотої, й дорогої…» Тараса Шевченка).

Пейзажна лірика відтворює картини природи, вигляд сіл, міст тощо і виражає почуття, переживання, роздуми людини, викликані спогляданням («Зоре моя вечірняя… «, «Над Дніпровою сагою» Тараса Шевченка, «Зима» Володимира Сосюри).

Звичайно, цей поділ умовний, бо в багатьох віршах громадянської лірики є описи природи, виражаються й особисті почуття, переживання людини, роздуми над власною долею і долею близьких тощо («Якби ви знали, паничі… «, «І виріс я на чужині» Тараса Шевченка, «Пісні» Максима Рильського.). Описи природи часто бувають і в творах особистої лірики («Сонце заходить…» Тараса Шевченка).

Проте в більшості випадків жанр ліричного твору визначити неможливо, та в цьому й не завжди є потреба. Тому найчастіше говорять просто про ліричний вірш.

Як зазначає Г. Л. Абрамович, ліричні образи являють собою поетичні реакції на різні явища дійсності, на переживання, думки й почуття письменника. Епічна поезія дає безпосереднє відображення дійсності. Лірика ж передає думки й почуття, викликані цією дійсністю [5, 216].

Так, видатні поети дожовтневої доби в своїх творах передавали думки, почуття, настрої знедолених мас трудящих, пробуджували в них прагнення боротися за те, щоб прийшло «нове життя, добро нове у світ».

У ліриці радянських поетів відображені всенародна любов комуністичної партії і радянської держави, відданість соціалістичній Вітчизні, інтернаціоналістські почуття радянських людей, їх незламна віра в перемогу комунізму, захоплення красою людини нової моралі та інші почуття.

Є художні твори, в яких поєднуються ознаки епосу та лірики, їх називають ліро-епічними.

Від епосу у них такі ознаки: розповідь про події; зображення персонажів через вчинки, поведінку тощо; описи. Від лірики -- велика увага до внутрішнього світу персонажів; ліричні відступи; зображення героїв через відтворення їхніх почуттів, переживань, роздумів; висока емоційність; інтенсивне використання образотворчих засобів мови; віршова форма. Ліро-епічні твори, як і епічні, діляться на жанри за обсягом та докладністю зображення: малі форми -- балада, легенда, співомовка; середні -- поема, великі -- роман у віршах.

Балада (від гр. ballar -- танцювати) -- невеликий віршований твір, в якому розповідається про події, персонажів героїчного, історичного або фантастичного характеру («Гамалія» Тараса Шевченка). Цьому жанру властиві й такі ознаки: зображення однієї події та з життя головного героя; висока емоційність; нетривалий час дії; основних дійових осіб -- одна-дві; стислість розповіді про події та персонажів; віршова форма; малий обсяг.

Легенда -- фольклорний і літературний твір фантастичного змісту. Латинське слово legenda спочатку означало напис, розрахований на обов’язкове прочитання (тексти над брамою, на монетах, пам’ятниках тощо). У середні віки легендами почали називати твори, що розробляли сюжети з життя святих. З часом цей жанр перейшов у світську літературу. Прикладом може бути «Євшан-зілля» Миколи Вороного.

З метою правдивішого, виразнішого, яскравішого зображення різноманітних подій та явищ життя, людських характерів у творах одних літературних родів застосовуються засоби інших. Епос використовує засоби лірики (відтворення почуттів, переживань, настроїв, роздумів героїв або автора) та драми (висловлювання дійових осіб). Лірика використовує засоби епосу (стисла розповідь про подію чи якийсь момент її, показ вчинків та поведінки героїв, описи) та драми (висловлювання персонажів). Драма використовує засоби епосу (розповідь про події -- в монологах; авторська характеристика героїв та описи -- в ремарках) і лірики (відтворення почуттів, переживань, настроїв героїв -- у діалогах, монологах та ремарках).

1. 2 Зміст та форма ліричного твору

Особа, почуття й думки якої виражені у поезії, називається ліричним героєм. «Структурним і духовно-емоційним центром ліричного твору є його герой (ліричне „я“)». За визначенням Л. Новиченка, ліричний герой -- це «поетичний тип епохи». Лірика узагальнює, типізує почуття багатьох людей. Водночас почуття й думки ліричного героя відображають і духовний світ самого поета. Об'єктивне й суб'єктивне бачення світу зливаються в ліриці нерозривно. Авторська свідомість у ліриці може бути виражена в найрізноманітніших формах. Це може бути і персоніфікований герой, і абстрактний образ поета, і навіть різні предмети [5, 216].

Ліричний твір, як і будь-який інший твір мистецтва, становить органічну єдність змісту і форми. Поняття «зміст художнього твору» складне. У найширшому розумінні зміст ліричного твору -- це почуття, роздуми, переживання, зумовлені явищами дійсності, які письменник, відповідно до свого світогляду, відібрав, осмислив і емоційно й естетично оцінив у творі.

Л. І. Тимофеев вважає, що в понятті «зміст» слід розрізняти принаймні три плани: безпосередній зміст, ідейний зміст та об'єктивно-історичний зміст [5, 217].

Безпосередній зміст ліричного твору -- це почуття, переживання, роздуми ліричного героя, якого не завжди можна ототожнювати з автором.

Ідейний зміст -- це висновки й оцінки, які випливають з твору, активний вияв суб'єктивного ставлення письменника до того, що він змальовує. Саме в ідейній оцінці зображуваного найяскравіше виявляється ідеологічна сутність літературного твору.

Нарешті, об'єктивно-історичний зміст -- це та історична дійсність, яка зумовила і свідомість поета, і ті життєві обставини, в яких він перебуває і які відображає в своїй творчості.

Так, спробуємо підійти до змісту вірша Т. Г. Шевченка «У нашім раї на землі…» Безпосередній зміст його -- захоплення красою жінки-матері, милування її зворушливою любов’ю до дитини, глибоке співчуття гіркій долі матері-покритки, яку чекають горе, самотність, тяжка смерть.

Межи псами, на морозі,

Де-небудь під тином…

Об'єктивно-історичний зміст поезії -- відображення безправного становища жінки в суспільстві, де панує кріпосне право.

Ідейним змістом цього чудового твору є засудження суспільства, яке принижує, доводить до загибелі жінку-матір.

Розглядаючи художній твір, не можна відокремлювати одне від одного поняття змісту та ідеї. Це може призвести до неправильного тлумачення ідеї твору, яка ніби може існувати поза змістом і вноситься у твір ззовні. Тому виводити ідею слід завжди із змісту. Інакше ідея нагадуватиме квітку, яку посадили на клумбі, але перед тим відірвали в неї корінь. «Ідея літературного твору -- єдність всіх сторін його змісту… та ідейно-емоційної оцінки відтворюваного життя, -- це образна, емоційна, узагальнююча думка письменника"[6, 15].

Лірика буває багатотемною і багатоідейною, хоча й не такою мірою, як великі художні полотна (роман, повість, поема). Розкриваючи провідну ідею ліричного твору, аж ніяк не можна обмежуватися нею, зводити все багатство ідейного змісту до певної формули.

Форма ліричного твору -- це вся сукупність художніх прийомів і засобів вираження змісту, те, що пов’язує елементи змісту воєдино і без чого неможливе його існування. Форма так само багата й різноманітна, як і зміст. Поняття форми включає в себе і жанр твору, і його композицію, і образи.

Матеріалом, у якому втілюються образи дійсності у ліричному, як і будь-якому іншому літературному, творі, є мова. Вона й утворює його художню форму в усій сукупності її багатьох елементів. Мову лірики називають поетичною. Іноді під поетичністю мови розуміють насиченість її так званими художніми засобами, тобто тропами і фігурами. Однак таке розуміння поетичної мови звужене.

Естетично значущими елементами художньої форми твору можуть бути будь-які елементи мови. Це насамперед лексика. Не лише архаїзми, діалектизми, неологізми, емоційно забарвлені синоніми, а й будь-яке слово в ліричному творі набуває естетичної ваги. Легко переконатися, що «в істинно поетичному творі немає нейтральних слів. Будь-яке з них тут художньо цілеспрямоване, виконує ту чи іншу соціально-естетичну роль"[5, 218].

Багато важить і сам порядок розташування слів. Видатний чілійський поет Пaбло Неруда писав: «Вся думка може змінитися лише від того, що змістилось одне слово, або від того, що інше по-королівськи розсілося посеред фрази, яка не чекала його і не підкоряється йому» [5, 220].

Синтаксис також служить засобом оформлення змісту ліричного твору. Ще більшою мірою це стосується фразеології, оскільки переважна більшість фразеологізмів сама по собі є вже образними висловами.

Фонетичні й морфологічні засоби мови теж не є нейтральними щодо змісту поетичного твору: згадаймо звукопис, суфікси, що надають слову різного емоційного відтінку.

Одним із першорядних за значенням елементів художньої форми ліричного твору є його ритміка, що включає різні системи віршування, строфіку, паузу.

Засобом оформлення змісту ліричного твору служить також його композиція. Згадаймо роль рефрену в поезії П. Тичини «Я утверждаюсь» чи побудову знаменитого «Напису в руїні», де Леся Українка від деталі веде читача до величезних узагальнень естетичного, суспільно-політичного й філософського характеру.

Зміст і форма художнього твору перебувають у нерозривній єдності. Ще В. Г. Бєлінський твердив: «Коли форма є вираженням змісту, вона пов’язана з ним так тісно, що відокремити її від змісту -- значить знищити сам зміст, і навпаки: відокремити зміст від форми значить знищити форму» [5, 220].

Кожна деталь форми ліричного твору, взята окремо, не має самостійного значення, її можна зрозуміти лише в контексті цілого. Так, той чи інший звук сам по собі не несе жодного змісту, але повторення у віршовому рядку одного й того звука (асонанс чи алітерація) стає засобом увиразнення змісту.

Лише той твір є художньо досконалим, у якому досягнуто гармонійної єдності змісту і форми. Звичайно ж, первинність належить змістові. Тому і в шкільному вивченні потрібно розглядати кожен твір у єдності змісту й форми. Під час реалізації цієї вимоги у вчителя виникають значні труднощі. На чому зосередити увагу учнів, що висвітлити під час аналізу? Адже навіть літературна критика не може з однаковою глибиною розглядати всі сторони і елементи твору. «Вона в своїй вибірковості виділяє істотні аспекти, не спотворюючи інші, але утримуючи на передньому плані свої, -- подібно до того, як і художник, не спотворюючи картини в цілому, все-таки робить одних героїв головними, інших другорядними, виділяючи одні емоції і ледь накреслюючи інші» [6, 14].

Може бути багато тлумачень змісту художнього твору, різних підходів. Саме у цій невичерпності змісту лірики й полягає запорука її нев’янучого життя. Основні напрямки аналізу поетичного твору визначаються освітньо-виховними завданнями вивчення літератури в школі, які полягають у формуванні сучасного світогляду й моралі, естетичному вихованні, забезпеченні певної системи знань з історії і теорії літератури та вміння самостійно читати і глибоко розуміти поезію. Цілком слушно зауважує відомий методист Г. О. Гуковський, що «розгляду підлягає лише такий елемент твору, який розкриває смисл, ідейний зміст даного твору, а в ньому -- світогляд і художній метод його». І далі: «…Ми можемо і повинні висвітлювати, аналізувати, витлумачувати і взагалі розглядати з учнями… лише ті елементи твору, які ми можемо пояснити, тобто про які ми можемо сказати, для чого вони існують у творі -- по відношенню до ідейної основи цього твору».

Виконання цієї вимоги, яка на перший погляд здається простою і зрозумілою, становить немалу трудність, бо ж не так просто виявити й витлумачити зв’язки між ідейним змістом та елементами форми, тим більше, що немає жодного елемента, який не був би пов’язаний зі змістом. Багато залежить від ерудиції педагога, від ступеня розвитку його естетичного смаку. Тому в роботі вчителя літератури важливі суб'єктивні фактори. Проте вчитель, зрозуміло, не може керуватися лише власними смаками, уподобаннями.

1. 3 Принципи, методи та прийоми аналізу ліричного твору

Провідними принципами аналізу творів є принцип політичності, принцип історизму й принцип єдності змісту і форми.

Принцип політичності передбачає підхід до оцінки ідейного змісту твору з політичних позиції, з’ясування того, як на ньому позначилися суспільно-політичні погляди автора. Іноді навіть деталі вірша виявляються органічно пов’язаними з позицією письменника в суспільному житті. Згадаймо хоча б образ грози як символ революції у творах російської та української літератури. Принцип політичності означає також, що головною метою аналізу лірики є виховання учнів у дусі моралі. «Моральне виховання -- не одна з сторін викладання, а внутрішня сутність усього процесу викладання літератури» [6, 16].

Кожен ліричний твір, навіть найінтимніший, так чи інакше є породженням певної історичної епохи, і глибоко зрозуміти його можна, лише розглядаючи на історичному тлі. Але сучасність тисячами коренів пов’язана з минулим, з якого ми виросли. Отже, й ліричний твір, написаний десятиліття чи століття тому, близький нам, нас хвилюють передані в ньому почуття. Розглянути лірику з позицій історизму означає ще й показати її актуальність, значення для сучасності.

Методи вивчення лірики випливають із загальних дидактичних методів, прийнятих у нашій школі. Так, цілком закономірним і виправданим є використання індукції, дедукції, аналогії, порівняння; знаходять застосування словесні та практичний методи; широко застосовуються пояснювально-ілюстративний, проблемний, дослідницький методи навчання.

Специфіка цих методів у застосуванні до вивчення лірики полягає у використанні особливих прийомів, зумовлених особливостями навчального предмета. Одним із ефективних прийомів аналізу ліричного твору є його адекватне читання, тобто таке читання, яке з максимальною наближеністю розкриває ідейно-естетичний зміст твору за допомогою виразності, інтонацій, тембру і сили голосу, пауз, міміки тощо.

Зуміємо голосом, інтонаціями, паузами, ритмом донести до дитячих сердець почуття, які хвилюють серце поета, -- тоді матиме сенс уся наступна робота. Якщо ж не зуміємо, вона перетвориться для учнів у немилий, прикрий обов’язок. До читання готуємо і клас, і себе. Не починаймо читати, поки в класі не стихне найменший гамір, поки всі не зосередяться. Сама наша поза, міміка, наш голос, мають сигналізувати: зараз відбудеться зустріч з чимось незвичайним, величним, прекрасним -- з поезією! Тож забудьмо про невдалі відповіді учнів, які нас засмутили на початку уроку, відкиньмо геть роздратування, причин для якого може бути так багато на будь-якому уроці. Момент читання повинен бути певною мірою урочистим, святковим, піднесеним. Лише в такій атмосфері поезія може виявити втілене в ній багатство почуттів.

Часто застосовують учителі прийом спостереження, коли потрібно, скажімо, з’ясувати наявність і роль різних тропів у художній тканині твору.

Цілком доречними і необхідними на уроці вивчення лірики є бесіда і розповідь учителя, самостійна робота учнів над текстом і розв’язання окремих завдань проблемного характеру.

Існують методичні прийоми, широко вживані під час викладання більшості предметів, які, проте, на уроках вивчення лірики слід застосовувати дуже обережно. В одній із шкіл учителька, аналізуючи в 6 класі поезію М. Рильського «Моя Батьківщина», вирішила зробити її якомога доступнішою і зрозумілішою учням за допомогою ілюстрацій -- кольорових вирізок із журналів. Так, читаючи рядки другої строфи («Моя Батьківщина -- це поле без меж… «), показувала зображення колгоспного поля; до третьої строфи -- зразу декілька ілюстрацій: тракторист на тракторі, гребля Дніпрогесу, комбайни на пшеничному лану, фотографія доменної печі… І так унаочнено кожну строфу. Чи сприяло це глибшому сприйняттю твору школярами? Навпаки, перешкодило. Рядки поезії, сповненої великих ідейно-художніх узагальнень, побудованої на системі прекрасних образів-символів, перетворилися в підписи до ілюстрацій; самі ж ілюстрації нічого не дали ні знанням, ні почуттям учнів, а їх калейдоскопічна зміна збуджувала тільки зовнішній інтерес школярів.

Помилка вчительки полягає в тому, що вона підмінила аналіз поезії, словесних образів, кожен з яких має глибокий, неоднозначний зміст, показом цілком конкретних ілюстрацій, які не здатні викликати емоцій через те, що не є творами мистецтва.

Почуття мають викликати ті образи, що породжуються поезією в уяві учнів. Без цього вони просто не сприймуть поезії як такої. Завдання вчителя -- домогтися, щоб усі органи чуття молодої людини відгукнулися на слово поета.

Що ж до наочних посібників, то, по-перше, їх, як правило, не слід використовувати раніше, ніж учні сприймуть поетичний твір внаслідок власної чуттєвої та розумової активності, по-друге, в учнів не повинно скластися хибного уявлення про тотожність образів, створених засобами словесного мистецтва, та образів іншого характеру (фотографій, малюнків тощо).

Інша справа -- твори живопису на теми, навіяні поезією. Ілюстрації художників до окремих поетичних творів (зокрема, В. Касіяна, І. Їжакевича) чи картини, створені за їх мотивами (наприклад, «Думи мої…» М. Божія), доцільно розглядати після того, як в учнів склалося своє розуміння поетичного тексту. Твір живопису розвине, збагатить сприйняття поезії старшокласниками. Це стосується І музичних творів, написаних на вірші поетів (наприклад, пісень, створених М. Лисенком, П. Майбородою). Уміле використання на уроках літератури творів інших видів мистецтва допомагає глибше збагнути красу художнього слова [6, 18].

Зміст і форма -- поняття історичні, але єдність їх слід розуміти не як раз і назавжди визначений кінцевий результат, а як безперервний діалектичний процес. Ось чому й аналіз ліричного твору сьогодні не може бути точнісінько таким, як учора, а завтра -- таким, як сьогодні. У поезії, що народилася навіть у сиву давнину, для учнів повинна звучати симфонія сьогодення. Поезія -- не засушений гербарій, а вічно живий квітник.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ

Специфіка лірики випливає з особливостей відтворення у ній світу, з своєрідності її поетичної мови. У ліриці життєві явища змальовуються через почуття, переживання, роздуми, які викликані суспільно-політичними подіями, картинами природи, особистими моментами в житті людини. На відміну від епічних творів, які накреслюють широку панораму життя, у ліричних творах немає розгорнутого сюжету, думки поета виражаються лаконічно, дуже сконцентровано. В одному рядку вірша передається те, що іноді в епічних творах розгортається у цілі розділи.

У школі вивчаються ліричні вірші різного характеру. За тематикою, провідними мотивами лірику поділяють на громадянську або політичну, філософську, інтимну або особисту, пейзажну. Такий поділ дещо умовний. Інтимна чи, скажімо, пейзажна лірика може також мати політичний характер. Зміст, тематичне спрямування художнього твору певною мірою визначають особливості його вивчення. Але не менш важливою стороною ліричного твору, яку повинен враховувати вчитель, є його структура. За структурою і способом організації матеріалу лірику поділяють на рефлексійно-виражальну, розповідну, описову. Крім цього, є такі структури ліричних творів, що мають ознаки усіх типів. Їх називають змішаними структурами.

Рефлексійно-виражальна лірика -- це сповідь поета перед читачем, це своєрідні монологи, у яких він висловлює своє кредо, свої почуття, це певні звернення, послання, заклики [7, 314].

У центрі уваги розповідної лірики ті почуття, враження, що зумовлені якоюсь подією, епізодом чи спогадом з життя поета. Ліричні твори розповідного плану часто містять автобіографічні відомості. Проте не слід повністю ототожнювати ліричного героя з особою автора навіть тоді, коли він говорить від першої особи, як, скажімо, у творі Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі». Поет не пасивний регістратор своїх почуттів. Він виражає думки і прагнення народу. «Великий поет, кажучи про себе самого, про своє я, каже про загальне -- про людство, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство. І тому в його смутку кожен узнає свій смуток, в його душі кожен узнає свою і бачить у ньому не тільки поета, а й людину, брата свого по людству». Навіть інтимну лірику не можна зводити лише до суб'єктивних почуттів поета. У ній, як і в творах інших жанрів, знаходить свій вияв Історичний, моральний, естетичний досвід народу.

Описова лірика -- це малюнки природи, портрети людей. Через описи поет висловлює свої почуття і роздуми. Вивчаючи такі вірші, учні усвідомлюють, що є об'єктом зображення автора, як з'єднані між собою описові моменти в єдине ціле.

Аналіз жодного жанру мистецтва не викликає стільки труднощів у вчителів, як аналіз ліричних творів. Під час багатьох дискусій з приводу викладання літератури в школі не раз висловлювалися думки, чи не краще вивчення ліричних віршів обмежувати тільки їх виразним читанням: мовляв, аналіз лірики вимагає особливо тонкого підходу, оскільки вона сповнена почуттів, які важко виразити звичайними словами. Ліричні твори, як і живі квіти, не допускають грубого втручання. В недбалих руках вони в’януть, втрачають свій колір і аромат. Та без аналізу багато сторін вірша так і не розкриється перед учнями. Естетичні почуття, які виникають при первинному ознайомленні з ліричним твором, повинні бути освітлені думкою. Небезпідставно кажуть, що твори осмислюються розумом, при цьому відбувається процес повторного сприймання твору, але уже в роздумах.

Сприймання і розуміння учнями ліричних творів зумовлюється багатьма факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, характером ідейного змісту творів, загальним розвитком дітей, їх життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати у внутрішній світ людини, відгукуватися на її радощі і болі. А між тим ці важливі якості є не в усіх учнів, тому ліричні твори, не знайшовши опори в їх емоційному досвіді, можуть не викликати в них належного інтересу [7, 315].

Ліричні вірші відзначаються і особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку людини. Тому-тo під час вивчення ліричних творів дуже помітна строкатість учнівських вражень. Широта художніх узагальнень у ліричних творах об'єктивно породжує в учнів різні асоціації залежно від їх особистого досвіду. Порівняно з іншими родами літератури сприймання лірики відзначається найбільшою суб'єктивністю. Проте це аж ніяк не означає, що тільки сам учитель повинен аналізувати поезії. Звичайно, живому слову вчителя у вивченні лірики належить дуже важлива роль. Він готує учнів до сприймання ліричного твору, допомагає розібратися в ньому, спрямовує їхню увагу на певні художні деталі, узагальнює розрізнені враження в єдине ціле. Але й учні при цьому не повинні бути пасивними.

Є учні, які можуть легко вловити темпоритм твору. Вони по шаблону вимовляють слова й окремі фрази, не вдумуючись у їх зміст. І навпаки, частина учнів зосереджує увагу переважно на тому, про що мовиться у творі, залишаючись байдужою до його ритмічної сторони. Учитель повинен пам’ятати про це і відповідно допомагати як одним, так і другим.

Аналізувати ліричний вірш -- це значить вчити дітей заглиблюватися в його поетичні образи, спостерігати, як вимальовуються одна за одною картини або як змінюються почуття, настрої ліричного героя, чим вони викликані і як усе це безпосередньо виражається в контексті твору. Важливо з’ясувати, що хоче сказати поет, який характер має мова вірша і як вона виражає авторську ідею.

Аналіз ліричного вірша не слід зводити до простого переказу його змісту, примітивного перекладу мови поезії на мову прози, в результаті чого руйнуються образи, втрачається поетичність.

Ліричні твори -- це згустки художніх образів. Тут кожне слово, кожна фраза набуває вагомого звучання і майже не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них синтезується не лише смисловий, а й емоційний зміст. Підміна образів ліричних творів логічними міркуваннями, поняттями, констатацією фактів спотворює їх зміст, бо простий переказ ліричного вірша вже сприймається як звичайна інформація, і вимоги до словесного оформлення думки підпорядковуються іншим законам. Художній логіці властиві свої особливості мислення, свої способи моделювання дійсності.

Так, візьмемо перші шість рядків вірша В. Сосюри «Осінь»:

Облітають квіти, обриває вітер

пелюстки печальні в синій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом

синьоока осінь їде навмання.

Спробуємо переказати їх, не вдаючись до образності: вітер обриває з квітів пелюстки; опустіли сади, все пожовтіло; літо минуло, настала осінь, наближається холод; всюди тихо. В результаті зникла поезія, емоційно-образне сприймання автора, яким пронизав ний твір.

У процесі аналізу ліричного твору необхідно, щоб учні добре усвідомили ту художню логіку, завдяки якій він набуває своєї поетичної сили. Образ вітру, печальних пелюстків, синьої тишини викликає багато асоціацій. Осінь змальовується як жива істота, вона жовтокоса, синьоока. Такі епітети не випадкові. Жовтий колір найхарактерніший для цієї пори року. Восени золотяться берізки, покриваються золотом листки клена, жовтіє все навколо. У багатьох осінь викликає почуття жалю. Повіє холодом -- і затихає щебетання птахів, сюрчання коників у полі, пустіють сади, ліси і гаї. Ми прощаємось з літом. І в цьому прощанні певний сум. Осінь ще й синьоока. Синіють зорані поля, синіє безлистий ліс. Навколо синя тишина. Поет не каже: «Осінь викликає зміни в лісах, на полях, на городах». Він передає ту ж думку образно: осінь «їде гордовито» «на баскім коні» [7, 317].

Зміст вірша помітно зміниться навіть тоді, коли переказати його прозовою мовою, зберігаючи образні вислови, тобто коли не брати до уваги ритміки твору, його мелодії, звукової інструментовки. Це дуже важливі компоненти структурної цілісності вірша. Особливо велике значення у передачі засобами художнього слова динаміки життєвих процесів належить ритму. Ритм надає віршеві музикальності, милозвучності. Мабуть, саме тому В. Г. Бєлінський порівнював лірику з музикою, а не з архітектурою, живописом, скульптурою, з якими він ставив в один ряд епічні твори, бо лірика -- поезія почуття, що виражає внутрішній світ людини [7, 319].

Оскільки ліричний твір -- це діалектичний сплав певних картин життя, через які автор висловлює свої погляди на дійсність, то аналіз його повинен забезпечувати цю єдність. Художні образи потрібно аналізувати під кутом зору основної ідеї твору. Але не можна нехтувати і формою вірша, зводити її до того, щоб вичленити абстрактну ідею. Ідейно-естетичне багатство художнього твору не. тотожне системі наукових понять. Для учнів важливо не тільки збагнути поетичну ідею, а й простежити, як виражає її письменник. Поза цим не можна зрозуміти творчої індивідуальності митця, неповторності його поетичного голосу, розкрити секрети його художньої майстерності.

Щоб сформувати в учнів правильний підхід до вивчення лірики, озброїти їх відповідними науковими критеріями аналізу, потрібна продумана система методичних прийомів, яка передбачає планомірне, поступове ускладнення роботи над аналізом ліричного твору.

На перших етапах вивчення літератури учні ще не можуть збагнути широти художніх узагальнень, які закладені у ліричній поезії. Спочатку розвивають у дітей здатність бачити у ліричному вірші те коло життєвих явищ, що стали об'єктом зображення, поступово підводячи їх до розуміння другого плану художнього зображення, у якому й виражається ставлення поета до дійсності. У старших класах необхідно так організувати роботу, щоб учні не лише відчули особливості поетового світосприймання в окремих творах, а й простежили, які головні мотиви, образи його лірики, у чому її своєрідність і як ця своєрідність виявляється у різні періоди його діяльності, як висловлюються зумовлені світоглядом поета політичні ідеали, естетичні концепції. Поет повинен постати як особистість з притаманним йому індивідуальним баченням світу.

У середніх класах, якщо твір не важкий для сприймання учнів, учителі нерідко вдаються до такого аналізу, що по суті зливається з роботою по вихованню навичок виразного читання. З’ясовуючи, як слід читати окремі строфи, чи аналізуючи, чому вони так прочитані, діти глибше усвідомлюють зміст твору.

Прийоми аналізу ліричного вірша диктуються насамперед особливостями його композиції, а також тим, як учні його сприймають. Якщо вони після першого читання вірша уже вловлюють у загальних рисах його поетичну ідею, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з’ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями його художніх образів. Таким шляхом, наприклад, можна вивчати в твір Б. Олійника «Сіяч», присвячений видатному селекціонеру В. М. Ремеслу. Після підготовки до сприймання вірша і читання, його учні зроблять висновок, що в ньому звеличується творча праця на благо людини. Потім вони з’ясовують, як автор короткими, штрихами-змальовує словесний портрет свого героя, показує його зв’язок з рідною землею, у процесі бесіди усвідомлять місткість окремих поетичних рядків, художніх образів, їх смислове навантаження, характер світовідчуття автора:

Як ви розумієте слова «За плечима похилими літо бабине дихає, а жита -- як літа його, а літа -- як жита»? Прочитайте рядки, що характеризують працю сіяча. Які слова поета підкреслюють красу і значення праці хлібороба? Посилаючись на текст, доведіть, що найвищий зміст життя -- служити людям. Чим герой твору заслужив право на безсмертя? Розкрийте зміст останньої строфи [7, 320].

Так, спрямовуючи й відповідно доповнюючи, конкретизуючи й узагальнюючи відповіді дітей, учитель домагається глибшого розуміння ідейного змісту і художнього пафосу твору.

До розуміння авторської ідеї можна йти й індуктивним шляхом. Урок, на якому аналізується у восьмому класі вірш Лесі Українки «Досвітні огні», може мати такі структурні елементи:

1. Розповідь учителя про перші робітничі виступи в Росії.

2. Читання вірша вчителем.

3. Бесіда за змістом твору.

4. Читання вірша учнями.

Ось орієнтовна систему запитань і завдань, які використає вчитель у процесі роботи над цим твором:

З яких двох частин складається вірш? Яке ідейно-художнє навантаження несуть у творі алегоричні образи темної ночі і досвітніх огнів? Простежте, як змінюються одна за одною-картини. Прочитайте першу строфу ліричної поезії. Яку картину змальовує вона і до яких художніх засобів вдається поетеса? Які барви переважають у першій частині вірша? Розкрийте думки і почуття, що їх викликає ця картина. Який загальний тон звучання другої частині твору? Покажіть, який настрій виражається тут, Доведіть, що симпатії Лесі Українки на стороні борців за народне щастя. Поясніть зміст рядків:

Досвітні огні, переможні, урочі,

Прорізали темряву ночі,

Ще сонячні промені сплять, --

Досвітні огні вже горять;

То світять їх люди робочі.

До чого закликає поетеса? Які ви знаєте твори інших поетів, що перегукуються з цим віршем?

Таким чином, загальний висновок про ідейне спрямування поезії робиться на основі дослідження тексту, певних зіставлень, узагальнень тощо.

Лаконізм художнього зображення, сконденсованість думки, почуттів, настроїв у ліричних творах вимагає достатнього розвитку асоціативного мислення й відтворюючої уяви. Читач, усвідомлюючи ліричний твір, повинен не тільки фіксувати поетичні образи й картини, які змальовані поетом, а й виходити за рамки цих образів і картин, психологічно вмотивовувати почуття і роздуми автора, уміти уловити прихований підтекст твору. Тільки за цієї умови можна виховати в учнів здатність проникнути в глибину поетичних ідей і образів, бачити своєрідність освоєння поетом дійсності.

У дев’ятих -- одинадцятих класах поряд з текстуальним вивченням окремих поезій практикуються й оглядові теми. Характеризуючи цикл віршів Т. Шевченка «В казематі», учитель зосередить основну увагу на творі «Мені однаково». Та порад з цим учні прослухають й інші вірші у художньому читанні акторів («Веселе сонечко ховалось», «Садок вишневий коло хати», «В неволі тяжко…», «Чи ми ще зійдемося знову?»). Це займе небагато часу, але в учнів складеться чітке уявлення про те, що твори, цього періоду відзначаються не тільки багатством тем, ідей, а й різноманітністю художньої форми. Після такого читання учні легко зрозуміють висновки й узагальнення, що їх зробить учитель [7, 321].

Під час текстуального і оглядового вивчення ліричної поезії можна організувати своєрідні конкурси: учні читатимуть вірші на певну тему, які їм найбільше сподобалися. Варто також практикуй вати читання напам’ять віршів, які учні за завданням учителя підготують до уроку. Скажімо, перш ніж приступити до ранньої творчості П. Тичини, учитель дає завдання окремим учням підготувати для читання в класі вірші «Розкажи, розкажи мені, поле… «, «Молодий я, молодий», «Не бував ти у наших краях». Декламування вірша «Ви знаєте, як липа шелестить» учитель порекомендує учням підготувати на фоні музики. Послухають учні і такі твори, як «Коли в твої очі дивлюся», «Десь на дні мого серця». Від конкретних картин, намальованих поетом у творі, до розуміння основного пафосу творчості поета -- такий шлях вивчення лірики у старших класах.

Інтерес учнів до ліричних творів необхідно постійно розвивати. Якщо у школі організовуються вечори поезії, зустрічі з поетами, конкурси на краще читання, колективне прослуховування віршів у виконанні визначних майстрів художнього слова, якщо уроки відзначаються високою емоційністю, учні не можуть бути байдужими до ліричних творів.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ, ЩО ВИВЧАЮТЬСЯ У ШКОЛІ

3.1 Вивчення ліричних творів Т. Г. Шевченка

ліричний твір література урок

Лірика Шевченка -- унікальне явище в світовій поезії. У поета так тісно переплелося соціальне й особисте, що в більшості випадків неможливо визначити межу між автором і його ліричним героєм. Твори Кобзаря передають усю можливу гаму благородних людських почуттів -- від сердечної ніжності матері, яка схилилася над дитячою колискою, до палючої ненависті полум’яного революціонера, який вірить, що «царя до ката поведуть».

Неперевершена мистецька досконалість лірики Шевченка викликає щире захоплення все нових поколінь і читачів, і дослідників його творчості, яка випередила свій час на століття. Бувають поети, творіння яких підпадають під закони літературної моди: то ними зачитуються, то їх на певний час забувають. Поезія ж Шевченка для духовного життя народу -- як вода, повітря: вона завжди потрібна людям, і скільки б не перечитували «Кобзар», ним ніколи не переситишся, як неможливо пересититися свіжим, чистим повітрям.

Знайомство з творами Шевченка починається в першому класі, але не повинно завершуватися в десятому. Уроки, на яких вивчається його поезія, мають заохочувати до самостійного читання й усе глибшого проникнення в її зміст, у довершеність її форми.

«Кобзар» тільки здається на перший погляд повністю доступним і зрозумілим для учнів. Насправді ж тут юний читач раз у раз натрапляє на труднощі: це якщо не історичні реалії, то архаїзми, слов’янізми, а основне -- безліч поетичних деталей, що проходять повз увагу недосвідченого читача, яким є учень, і тому він неспроможний збагнути всієї краси й величі Шевченкової поезії.

«Думи мої, думи мої… « Перший урок після ознайомлення з життєвим і творчим шляхом Т. Г. Шевченка присвячений його ранній поезії, зокрема аналізові вірша «Думи мої, думи мої…» Його доцільно розпочати із запитань для повторення відомостей, необхідних під час вивчення нового матеріалу:

-- Коли й де побачила світ перша збірка творів Т. Г. Шевченка? Чому автор назвав свою книжку «Кобзарем»? Як оцінили «Кобзар» видатні діячі української та російської літератур?

Відповідаючи на останнє запитання, учні прочитають записані під час вивчення біографії поета-революціонер, а висловлювання І. Я. Франка, М. О. Добролюбова. Можна вивісити і плакати-висловлювання.

Демонструючи учням фототипічне видання «Кобзаря» 1840 року (здійснене видавництвом «Дніпро» в 1976 році), вчитель звертає увагу на те, що історична збірка відкривається віршем «Думи мої, думи мої…» Таким чином, це був поетичний вступ до «Кобзаря». Саме цю поезію автор вважав програмною, в ній він говорить про завдання поезії. Спробуємо з’ясувати, чому ж ця поезія є програмною, вникнути в її зміст, центральний образ.

Вірш учні вже самостійно читали вдома, тому на уроці звернімо увагу на найістотніше, виходячи з мети уроку: «Дати загальну характеристику творчості Т. Г. Шевченка 1838--1843 pp., поняття про романтичний характер більшості ранніх творів, показати, як усвідомлював Т. Г. Шевченко роль поета. На прикладі життя і творчості Кобзаря виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до трудового народу, безмежної відданості йому».

Роботу над віршем проводимо у формі бесіди, мета якої -- допомогти учням краще зрозуміти текст, засвоїти висновки, розвивати усне мовлення.

-- Ви читали вірш удома. Скажіть, чиї думки й почуття висловлені в ньому?

Учні, звичайно, скажуть, що самого Шевченка. Тут доцільно ввести початкове поняття про ліричного героя. Скажемо, що та особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці, називається ліричним героєм. У даному разі ліричний герой і автор поезії тотожні. Але так буває далеко не завжди.

-- Що ж автор називає своїми «думами»?

-- Це його вірші, які «стали на папері сумними рядами».

Зауважимо, що це чудова, глибоко змістовна метафора, Шевченко називає так свої поезії не випадково. Стаючи на тернистий шлях народного співця, він бачить гірку долю закріпачеиих братів. Несправедливість, що панує в житті, викликає в поета важкі думи про те, чому одним судилося щастя, а іншим горе, хто в цьому винен [4].

-- Яким настроєм пройняті думи? Чому? Як про це сказано в поезії?

-- Думи сумні, тому що їх Лихо на сміх на світ породило, Поливали сльози…

Звертаємо увагу на розгорнуту метафору: думи порівнюються з дитиною, а породило її «лихо», не мати купала, а сльози поливали.

-- Чому ж сумує ліричний герой, про яке лихо він говорить? Щоб з’ясувати це, прочитайте уривок від слів: «За карії оченята…» -- до слів: «Тільки сльози за Украйну… «

-- Ліричний герой тужить за рідним краєм. Йому гірко, боляче в розлуці з Україною:

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині…

Він з сумом думає, що пропала давня козацька воля -- народ у панському ярмі. І за нього поет вболіває.

У кожному рядку поезії відчуваємо щире, гаряче почуття, схвильованість. Перші 8 рядків виражають лише сум, починаючи з 9-го рядка, вірш сповнений гіркоти, болю, розчарування. Численні питальні речення, звертання, анафори (чом, не), алітерації на с та х надають першій частіші твору великої експресивності.

-- Для кого ж пише поет свої думи, кому він їх посилає? Прочитайте закінчення вірша (останні 16 рядків).

-- Поет посилає свої думи на далеку Україну, до простого народу. Його думи -- як сироти, а сиріт жаліли тільки вбогі люди, які самі знали, що таке горе, злидні, голод. Шевченко вірить, що ненька (Україна) привітає його «діток нерозумних, як свою дитину». І хоч у поезії мовиться про смерть («а я тут загину»), в ній немає й нотки песимізму. Житиме народ, житимуть у ньому думи поета -- хіба ж це не безсмертя? [4]

Учитель підсумовує: Вірш «Думи мої, думи мої…» передає Шевченкове розуміння ролі поета в суспільному житті. У часи лихоліття поет сумує разом з народом, переживає його горе -- поневолення -- як своє власне. Тому й стають його думи на папері «сумними рядами». Поет пише не для себе і не для розваги панства: він посилає своїх «дітей» на рідну Україну, до знедоленого, пригнобленого царизмом і лютою кріпаччиною народу. Найвища нагорода для народного поета -- знайти співчуття серед простого люду:

Одну сльозу з очей карих --

І пан над панами!

Поет -- виразник народних дум, страждань, сподівань. Таким був і сам Шевченко. Його погляди на суспільну роль поета і поезії співзвучні поглядам О. С. Пушкіна та М. Ю. Лєрмонтова, до творів яких Шевченко ставився з захопленням і шаною.

Вірш є зразком громадянської, патріотичної лірики. Не випадково зупинився на цьому вірші, пишучи про «Кобзар», великий російський критик М. Добролюбов, відзначаючи народність поета.

Глибокий ліризм, пісенність вірша «Думи мої, думи мої…» приваблювали багатьох композиторів. Музику до твору писали С. Воробкевич, Я. Степовий, Є. Козак та інші. Народові найбільш припала до серця мелодія, створена К. Борисюком. Народною піснею стали перші вісім та останні шістнадцять рядків прекрасного твору Кобзаря. Доцільно на уроці послухати запис пісні «Думи мої» у виконанні Державної капели бандуристів або капели «Думка». Звернімо увагу на те, що мелодія і ритм пісні передають не лише сум, тугу, а й могутню силу народу. Так, не випадково саме «Думи мої, думи мої…» відкривали перше видання «Кобзаря». Всі інші твори славетної збірки і взагалі поезії, написані в 1838--1843 роках, продовжували й розвивали мотиви поетичного вступу до «Кобзаря» 1840 року.

Вірш «Перебендя» продовжує тему ролі поета в суспільстві. Перебендя -- співець, кобзар. Він тісно зв’язаний з народом, від усього серця співчуває горю трудящих і, прагнучи полегшити їх долю, співом розганяє людям тугу, Хоч сам світом нудить.

Близькість до народу споріднює Перебендю з ліричним героєм вірша «Думи мої, думи мої… «

У ряді творів розвивається мотив сирітства, нещасної долі, започаткований у програмному вірші «Кобзаря». Це насамперед вірші, що мають назву «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний!», «Нащо мені чорні брови», «Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити»). Ці поезії -- своєрідні ліричні монологи. Вони близькі до народних пісень. Цілком у дусі фольклору, з сердечним співчуттям говориться в них про трагічну долю сироти. Взагалі знедолені є основними героями поезії Т. Г. Шевченка. «Муза Шевченкова в кріпацькій одежі, -- зазначає Олесь Гончар, -- волаючи до людського сумління, до почуття справедливості, вона вперше введе в літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють „Кобзар“, всіх отих вдів, сиріт, таврованих варнаків, покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі…» [4].

Чи мотиви цих поезій зумовлені лише особистою гіркою долею поета? Ні, вони викликані не так обставинами особистого життя, як недолею рідного народу, України. Глибоко люблячи свою батьківщину, Шевченко сумує, що вона

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

І ніхто не бачить…

(«До Основ’яненка»)

Зустрічаємо в інших ранніх поезіях письменника і мотив вірша «Думи мої, думи мої… «, пов’язаний з минулим України. Вірші «Тарасова ніч», «Іван Підкова» захоплено оспівують боротьбу народу за волю. Вони сповнені гордості за героїчне минуле рідного народу і водночас -- гніву до гнобителів, пафосу боротьби.

Заздалегідь підготовлені учні читають уривки з поезії «Іван Підкова» (першу частину) та «Тарасова ніч» (від слів: «Була колись гетьманщина…» -- до слів: «Ляшків-панків їсти»).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой