Господарське право

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Контрольна робота

з предмету: «Господарське право»

студента-заочника 5 курсу 51 групи,

спеціальності «Правознавство»

Овдієнко Юрія Миколайовича

Викладач: Талденко О. В.

Суми

План

Поняття і особливості ТОВ.

Приватизаційний процес.

Правове становище Антимонопольного комітету.

Задача.

Література.

Поняття і особливості ТОВ.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства, відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає.

При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому разі воно зобов’язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв’язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобов’язаннях не допускається.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах «а», «б», «г — ж», «и — ї» статті 41 цього Закону, належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) брання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

г) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

д) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

е встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

є) рішення питання про придбання товариством частки учасника;

ж) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у пунктах «а», «б» а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі.

З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності, — всі учасники.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів.

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення. Рішення методом опитування вважається прийнятим при відсутності заперечень хоча б одного з учасників.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 Закону України «Про господарські товариства», в яких регулюється оплата вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю та умови набуття правонаступництва та спадкоємства на частку майна в товаристві.

2. Приватизаційний процес.

Розбудова ринкової економіки в Україні супроводжується роздержавленням великої кількості підприємств, їх приватизацією, під якою розуміють процес перетворення державної власності у приватну або змішану шляхом продажу або безкоштовної передачі суспільної власності і зв’язану з ними появу нових власників (фізичних та недержавних юридичних осіб), нових форм колективного (але персоніфікованого) володіння. Приватизація майна державних підприємств становить найважливіший елемент побудови багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки. Кожному громадянинові України надається можливість володіти засобами виробництва, житлом і землею за допомогою відповідних приватизаційних цінних паперів (сертифікатів, житлових чеків, земельних бонів та інших цінних паперів), що підтверджують право на безплатне придбання державного майна, яке підлягає приватизації.

Трудовим колективам і окремим громадянам України в цьому процесі надаються пріоритетні права, додаткові пільги.

Роздержавленню і приватизації підлягають майно державних підприємств і організацій, державний житловий фонд і земельні ділянки.

Об'єктами приватизації є підприємства з виробничими цехами, дільницями та іншими підрозділами і структурними одиницями, які можуть виділитися в самостійні підприємства, підприємства побутового обслуговування, роздрібної та оптової торгівлі, харчування, легкої, переробної та деревообробної промисловості, комерційна кредитно-фінансова мережа, сільськогосподарські підприємства, житлове і невиробниче будівництво, автомобільний і річковий транспорт, що надає послуги населенню; великі підприємства інших галузей, які передбачені програмою приватизації майна державних підприємств; житловий і нежитловий державний, комунальний і відомчий фонд; підприємства споживчої кооперації.

Приватизацію об'єктів державної та комунальної власності здійснюють спеціально створені установи -- Фонд державного майна і його регіональні відділення, Фонд комунального майна і його регіональні відділення, державні комітети з земельної реформи, регіональні комітети з приватизації, місцеві комітети з земельної реформи.

Власниками державного і комунального майна є Фонд державного майна і його відділений та Фонд комунального майна і його відділення.

Покупцями державного і комунального майна можуть бути будь-які недержавні юридичні особи, громадяни, в тому числі іноземні.

Для надання послуг населенню при вкладенні прива-тизаційних сертифікатів і зменшення ризику покупці акцій створюють інвестиційні фонди, довірчі товариства та інші фінансові посередницькі структури.

Основні форми роздержавлення такі:

акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням;

оренда майна трудовими колективами, громадянами і юридичними особами України.

Приватизація може здійснюватись у таких формах:

викуп майна, зданого в оренду з викупом;

викуп майна трудовим колективом, безплатне пере-давання окремих підприємств, частини їхнього майна, надання інших пільг;

купівля-продаж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні, фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

ліквідація підприємств відповідно до законодавства України і продаж їхнього майна за конкурсом на аукціоні.

Процедура приватизації підприємств містить такі ос-новні елементи:

вибір форм приватизації;

визначення вартості майна підприємства, що приватизується;

юридичне і організаційне оформлення статусу підприємства, що приватизується, його перетворення на господарське товариство, створення трудовим колективом організації покупців, організація аукціону, конкурсу тощо;

визначення підприємств або їхніх частин (акцій, паїв), що продаються громадянам України виключно за при-ватизаційні сертифікати, а також частки, що продається членам трудового колективу за номінальною вартістю;

продаж підприємств та їхніх частин (акцій, паїв) за приватизаційні сертифікати і гроші за конкурсом, на аукціоні, фондовій біржі, за підпискою та іншими спо-собами;

здійснення посередницьких функцій довірчими това-риствами, інвестиційними фондами і холдинговими компа-ніями при розміщенні громадянами сертифікатів у об'єкти приватизації через обмін сертифікатів на свідоцтва про право власності;

безплатне передавання соціально-побутових установ приватизованих підприємств їхнім трудовим колективам.

Початкова ціна об'єкта приватизації має встановлю-ватись, виходячи з його відновної вартості за вирахуван-ням зносу. Для окремих підприємств можливе врахування їхньої потенційної доходності, експортного потенціалу та інших ринкових факторів.

Членам трудового колективу, що вклали свою працю в розвиток підприємства, яке підлягає приватизації, нада-ють пільги з придбання акцій свого підприємства за вартістю в межах, передбачених законодавством про при-ватизацію.

Члени трудового колективу підприємства, що привати-зується, можуть придбати своє підприємство. Для цього вони створюють організацію покупців, до складу якої можуть входити працівники підприємства, пенсіонери і особи, які мають право відповідно до законодавства по-вернутися на колишнє місце роботи на цьому підпри-ємстві.

Членам трудового колективу, які стали власниками свого підприємства, надаються такі пільги:

здійснення оплати платежів у розстрочку протягом трьох років з початковим вкладом не менше ніж 35 від-сотків;

безплатне отримання в колективну власність об'єктів соціально-культурного і побутового призначення за умови збереження рівня обслуговування і покриття витрат на їхнє утримання (за окремим рішенням Кабінету Міністрів України).

Завданням фінансових служб підприємств державної власності є активна участь у підготовці підприємства до прива-тизації, опрацювання рекомендацій для керівництва і всього трудового колективу з метою вибору оптимальних термінів і шляхів її здійснення, розробка документації, яка передбачена приватизаційним законодавст-вом. Фінансові служби підприємств недержавних форм власності повинні постійно відслід-ковувати приватизаційні процеси в країні з метою ефективного інвестування власних коштів у приватизацію державних підприємств, оскільки таке інвестування законодавче дозволене за будь-яких форм і методів приватизації.

На сьогодні в Україні створені правові засади як самого процесу приватизації майна державних (муніципальних включно) підприємств, який, природно, зачіпає перш за все низку суто фінансових проблем, так і фінансову діяль-ність приватизованих підприємств. Основними законо-давчими актами тут є Закони України «Про приватизацію державного майна» і «Про приватизацію невеликих дер-жавних підприємств -- малу приватизацію». Останній встановлює правовий механізм приватизації цілісних май-нових комплексів невеликих державних підприємств місцевої, легкої, харчової промисловості, будівельних матеріалів, підприємств торгівлі, громадського харчуван-ня, побутового обслуговування населення тощо шляхом їх відчуження лише на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Закон України «Про приватизацію дер-жавного майна» регулює правові, фінансові та інші засади відчуження власності державних підприємств будь-яких галузей виробничої і невиробничої сфер будь-якими спо-собами, включаючи створення підприємств колективної форми власності -- акціонерних товариств відкритого типу. Низка указів Президента України, постанов Кабінету міністрів, інших актів законодавчих і виконавчих органів доповнюють закони і регулюють процес приватизації. Серед них найбільш суттєві це:

Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (липень 1996 р.);

Укази Президента України від 15 червня 1993 р. «Про корпоратизацію підприємств», від 18 лютого 1994 р. «Про єдину систему органів приватизації в Україні», від 21 квітня 1994 р. «Про введення в готівковий обіг привати-заційних майнових сертифікатів», від 26 листопада 1994 р. «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на викори-стання приватизаційних майнових сертифікатів», від 6 травня 1997 р. «Про Державну програму приватизації на 1997 рік»;

постанови Кабінету міністрів України від 15 серпня 1996 р. «Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації», від 24 лютого 1995 р. «Про затвердження Положення про центри сертифікатних аукціонів», від 28 березня 1996 р. «Про порядок продажу акцій відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати через центри сертифікатних аукціонів».

У законодавстві України закріплені такі основні принципи здійснення приватизації майна державних під-приємств:

-- безкоштовна передача певної частини державного майна кожному громадянину України з використанням приватизаційних цінних паперів;

-- пріоритет прав і врахування думки трудового ко-лективу підприємства, яке приватизується, щодо вибору форми власності і придбання майна свого підприємства;

-- пріоритетне надання прав власності громадянам України;

-- створення конкурентного середовища у процесі продажу державного майна, конкурсний відбір покупців;

-- планування процесу приватизації;

-- гласність і громадський контроль за ходом привати-зації.

Законодавче визначені в Україні джерела коштів, які використовуються на приватизацію майна державних підприємств.

Перш за все, у зв’язку з тим, що частина майна державних підприємств передається громадянам України безкоштовно, викуп майна підприємств, що приватизу-ється, в тому числі через придбання їхніх акцій або в інших формах, частково здійснюється за рахунок приватиза-ційних сертифікатів однакової вартості, які одержують всі громадяни. Ці кошти власник приватизаційного серти-фіката має право використати на приватизацію будь-яких об'єктів за своїм вибором (особисто вступивши в това-риство покупців або через фінансових посередників) і таким чином одержати свою частину в статутних фондах приватизованих підприємств.

Крім того, як джерела коштів для придбання майна підприємств, що приватизуються, можуть виступати:

особисті заощадження громадян України, причому, якщо громадянин має намір внести до статутного фонду підприємства, що приватизується, кошти у сумі, що перевищує законодавче встановлений максимум, він повинен подати декларацію про доходи;

частина коштів населення, що зосереджується на рахунках в Ощадному банку України від індексації гро-шових вкладів (за допомогою компенсаційних сертифі-катів);

кошти вітчизняних юридичних осіб (крім державних підприємств), включаючи підприємства з іноземними інвестиціями;

кошти іноземних юридичних і фізичних осіб, осіб без громадянства.

Не мають права виступати як покупці об'єктів прива-тизації підприємства, у майні яких частка державної влас-ності перевищує 25 відсотків, підприємства комунальної власності.

Трудові колективи державних підприємств мають право накопичувати кошти для придбання (викупу) об'єк-тів приватизації. Якщо в Статуті підприємства передбаче-но, що частина прибутку використовується на створення спеціального фонду трудового колективу, кожному трудів-никові підприємства відкривається особистий рахунок, де такі кошти накопичуються. Лише персоніфіковані кошти трудових колективів державних підприємств можуть вико-ристовуватись як джерело приватизації.

Товариства покупців мають право акумулювати на своїх рахунках власні кошти своїх членів (включаючи персоніфіковані кошти з прибутку підприємств, на яких вони працюють), а також використовувати як джерело приватизації приватизаційні майнові сертифікати.

Здійснення приватизації майна державних підприємств в Україні відбувається різними способами, які враховують як міжнародний досвід приватизації, так і особливості розвитку і функціонування підприємств державної форми власності в Україні. При цьому вибір способів привати-зації, а також вибір підприємств, які підлягають першо-черговій приватизації, залежать перш за все від розміру підприємств або їхніх структурних підрозділів, що можуть бути виділені у самостійні підприємства (він визначається через вартість основних засобів, а також чисельність пра-цюючих робітників і службовців). Способи і строки прива-тизації залежать і від таких ознак підприємств, як визнання їх в установленому порядку монополістами, належність до військово-промислового комплексу (ВПК), якщо підприємство підлягає конверсії згідно з відповідною прог-рамою, залучення у процесі приватизації за рішенням Уряду України іноземних інвестицій, рівень зносу основ-них засобів, збитковість. Суттєві особливості законодавст-вом встановлені для приватизації державних підприємств агропромислового комплексу.

Підприємства і інші об'єкти, які мають загальнодер-жавне значення, приватизації не підлягають. У законодав-че затвердженому переліку таких об'єктів -- підприємства по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, виробництву вибухових і сильнодіючих речовин, наркотичних, бакте-ріологічних, психотропних, отруйних засобів, підприєм-ства авіаційної промисловості, електростанції, підприєм-ства по виробництву спирту, вина, лікеро-горілчаних виробів, соляної промисловості і деякі інші об'єкти.

Приватизаційні закони, а також Державна програма приватизації майна державних підприємств передбачають такі способи приватизації:

викуп об'єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів Закон передбачає створення товариства покупців також і за іншими ознаками, наприклад, за місцем проживання групи громадян, які мають намір приватизувати той чи інший об'єкт.

або окремими покупцями (фізичними або юридичними особами);

продаж об'єктів приватизації на аукціонах;

продаж об'єктів приватизації за конкурсом;

продаж акцій державних відкритих акціонерних товариств.

Незалежно від способу приватизації передбачається можливість використання приватизаційних майнових сертифікатів та компенсаційних сертифікатів як засіб участі громадян України в розподілі державної власності.

Викуп як спосіб приватизації підприємств -- цілісних майнових комплексів -- застосовується лише стосовно об'єктів, первісна вартість основних засобів яких не перевищує законодавче встановленого максимуму, які не є підприємствами-монополістами, не на-лежать до ВПК, і в процесі приватизації яких не залу-чається іноземний капітал. Викуп передбачає наявність лише одного покупця об'єкта, що приватизується. Найчас-тіше ним виступає товариство покупців -- працівників даного підприємства, рідше -- стороння юридична або фізична особа, яка згідно з чинним законодавством має право виступати як покупець.

Більшість підприємств, що приватизується у такий спосіб, -- об'єкти так званої малої приватизації: підпри-ємства переробної і місцевої промисловості, промисло-вості будівельних матеріалів, легкої і харчової промисло-вості, будівельні підприємства, підприємства окремих видів транспорту, торгівлі, громадського харчування, побу-тового обслуговування населення, житлово-експлуатаційного і ремонтного господарства.

Об'єкти малої приватизації приватизуються шляхом викупу за рішенням Фонду державного майна України, Місцевих Рад народних депутатів, а також у випадку, якщо громадян іноземних держав, осіб без громадянства, у конкурсі може брати участь товариство покупців підпри-ємства, що приватизується, причому при інших рівних умовах воно має пріоритетне право на його придбання.

Законодавство України передбачає, що у випадку якщо товариство покупців приватизованого підприємства вийшло переможцем аукціону або конкурсу, воно одержує право на 30-відсоткову знижку ціни об'єкта приватизації а також на відстрочку сплати коштів державі. З іншого боку, якщо товариство покупців, створене членами трудо-вого колективу, не виявилося переможцем аукціону або конкурсу, воно має право на одержання 10 відсотків коштів від продажу об'єкта. Ці кошти виділяються держа-вою за рахунок позабюджетних фондів приватизації, вони розподіляються між членами трудового колективу на основі рішення його загальних зборів. У разі відмови трудо-вому колективу одержати ці кошти члени трудового ко-лективу не можуть бути звільнені з роботи упродовж одного року з ініціативи власника приватизованого об'єкта.

Описані способи приватизації не охоплюють середні та великі підприємства всіх без винятку галузей матеріальної і нематеріальної сфери. Згідно з Державними програмами приватизації останніх років, більшість таких підприємств приватизуються спосо-бом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Вони створюються у процесі приватизації підприємств, причому єдиним засновником таких відкритих акціонерних това-риств виступає державний орган приватизації -- Фонд державного майна України, який у подальшому і організо-вує продаж акцій на ринку цінних паперів. Корпоратизовані підприємства Згідно з Указом Президента України від 15 червня 1993 р, корпоратизація -- це перетворення державних підприємств, а також закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, у відкриті акціонерні товариства. За-сновниками таких акціонерних товариств з боку держави є міністерства та інші органи державної виконавчої влади, підвідомчі Кабінету міністрів України. Мета корпоратизації -- підготовка підприємства до привати-зації, але без фіксації конкретного ії строку

також здійснюють приватизацію спо-собом продажу своїх акцій. Такий самий порядок привати-зації поширюється на порівняно невеликі підприємства, вартість основних засобів яких не виходить за межі, про які йшлося вище, якщо законодавством передбачено для них саме такий спосіб приватизації.

3. Правове становище Антимонопольного комітету.

Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства;

контроль за економічною концентрацією;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:

— законності;

— гласності;

— захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закону України «Про антимонопольний комітет України», інших законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених.

З числа державних уповноважених призначається перший заступник та три заступники Голови Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.

Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

контролює дотримання антимонопольного законодавства в процесі економічної концентрації, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності;

контролює дотримання антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання;

розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

дає рекомендації та вносить пропозиції органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

дає рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання щодо припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень антимонопольного законодавства, усунення причин цих порушень і умов, що їм сприяють, а після припинення порушення — про вжиття заходів по усуненню наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;

бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки;

бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;

затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

систематично інформує населення України про свою діяльність;

здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства в межах його повноважень.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;

видавати суб'єктам господарювання обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання;

вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов’язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз’яснення щодо їх застосування;

здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.

Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, передбачених частиною першою цієї статті, не допускається.

Антимонопольний комітет України здійснює свої повноваження з додержанням Конституції та законів України незалежно від органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також об'єднань громадян чи їх органів.

Втручання центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян та їх представників в діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється.

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадові особи зобов’язані передавати Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням відомості, що можуть свідчити про порушення антимонопольного законодавства.

Діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень антимонопольного законодавства здійснюється Антимонопольним комітетом України, адміністративними колегіями, державними уповноваженими та головами територіальних відділень Комітету з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства повинен забезпечувати дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб і держави.

Антимонопольний комітет України, державні уповноважені, адміністративні колегії та голови територіальних відділень Комітету в межах своїх повноважень приймають розпорядження та постанови, які є обов’язковими для виконання.

З питань примусового поділу монопольних утворень, а також накладання штрафів за порушення антимонопольного законодавства Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії, державні уповноважені та голови територіальних відділень Комітету виносять відповідні постанови.

Антимонопольний комітет України публікує в засобах масової інформації повідомлення про прийняті рішення та свою діяльність.

Фінансування Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фондів державного бюджету.

Обсяг асигнувань з державного бюджету на утримання Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, у тому числі розмір видатків на оплату праці їх працівників щорічно встановлюється Верховною Радою України окремим рядком під час затвердження державного бюджету.

Фінансування витрат на утримання Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень відбувається шляхом перерахування Головним управлінням Державного казначейства України на їх поточні бюджетні рахунки коштів загального фонду державного бюджету відповідно до нормативу перерахувань. Розмір цього нормативу встановлюється Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету на черговий рік.

Кошти від сплати зборів за подання заяв про надання згоди на створення, реорганізацію, ліквідацію суб'єктів господарювання, а також кошти від сплати штрафів, накладених за порушення антимонопольного законодавства, та пені за прострочення їх сплати зараховуються до доходів спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок, не підлягають вилученню та використовуються за цільовим призначенням на фінансування діяльності Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у порядку та в межах, визначених законом про державний бюджет.

Задача.

Під час приймання продукції 26. 01. 97. була виявлена недостача продукції.

Претензію від 31. 01. 97. про відшкодування збитків задовольнили. У відповіді на претензію було вказано, що сума буде перерахована 20. 02. 97. згідно платіжного документу № 853.

Однак 12. 02. 97. покупець звернувся в установу банку для списання вказаної суми в безспірному порядку, пред’явивши як доказ відповідь на претензію.

Як повинен вчинити банк?

Як списуються кошти у безспірному порядку?

Відповідь.

Відповідно до ст. 8 Господарського-процесуального кодексу України якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії по закінченні 20 днів після одержання відповіді має право пред’явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії.

Установи банку зобов’язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Отже, банк повинен повернути матеріали покупцю, так як у претензії конкретно вказано строк погашення заборгованості.

Джерела.

Конституція України.

Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України «Про господарські товариства».

Закон України «Про приватизацію державного майна».

Закон України «Про приватизацію невеликих дер-жавних підприємств -- малу приватизацію».

Закон України «Про антимонопольний комітет України».

Фінансова діяльність підприємства.

Бандурка О.М., Коробов М. Я., Орлов П.І., Петрова К. Я., — К. :Либідь, 1998

Підприємництво і підприємницька діяльність.

Шевеленко С.Д., Федів І.І., — К. :Вища шк., 1997

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой