Вивчення творчості С. Жадана в школі

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Кафедра української та світової літератури

Вивчення творчості С. Жадана в школі

Курсова робота

студента 44 у/а групи

українського мовно-

літературного факультету

імені Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

Шкребець Вадима Вікторовича

Харків 2007

Зміст

Вступ… 3

Розділ І. Джерела інтеграції у контроверсійний хронології… 6

Розділ ІІ. Сергій Жадан у прогнозованому дискурсі шкільної

програми з української літератури… 19

Висновки… 26

Список літератури… 29

Вступ

Усе українське суспільство сьогодні переживає період реформ, які більше схожі на природні катаклізми і катастрофи, і зараз здається, що нічого путнього з цього не вийде. Але не будемо забувати, що найкращим суддею є час, який і розставить все по своїх місцях.

Ці зміни охопили майже всі сфери життя кожного без винятку українця, починаючи з постійних перетурбацій владних еліт і закінчуючи черговими новинками у освіті. Саме ці «деформації» нам і хотілось би прокоментувати та запропонувати своє бачення на цю надзвичайно важливу та актуальну «проблему» у кращому значенні цього слова.

У нашому дослідженні мова йтиме про оновлення складу письменників, яких вивчають у школах, аналіз шкільної програми (12 класу), широке представлення в творчості Сергія Жадана міркувань авторитетних літературознавців. Нам дуже важко втриматись від своїх пропозицій у таку епоху перемін, яка зараз квітне за вікнами українців. Безумовно, пепреважна більшість пропозицій, які зараз лунають у нашому суспільстві, є дуже спокусливими, але хибними. Саме тому приймати певні контрастні рішення дуже ризиковано, адже помилившись у стратегічному напрямку розвитку, доведеться надолужувати згаяне. А це, як відомо, набагато важче. Щоб уникнути подібних помилок — слід вислухати всі пропозиції, зважити плюси та мінуси кожної, а вже потім приймати рішення.

На нашу думку, освіта є однією з найважливіших складових світлого майбутнього кожної держави, і Україна не є винятком з цього правила. Як відомо, стратегія дуже тісно пов’язана з майбутнім, ці слова з певною похибкою можна класифікувати як синоніми. Вибравши вірний вектор розвитку освітньої системи, ми забезпечуємо потужний кадровий та патріотичний фундамент добробуту України. А оскільки саме українська література виховує наших дітей як патріотів, ми не можемо залишити без своєї уваги ситуацію у ній.

Упродовж останніх років на літературній карті нашої держави з’явилось чимало яскравих літературних зірочок, до їхнього числа сміливо можна віднести і Сергія Жадана, якого вже не повертається язик так назвати, скоріше — повноцінна зірка, велика та самобутня!!! Про це свідчать критичні розвідки М. Бриниха, І. Бондаря-Терещенка, Л. Березовчук, М. Сулими, О. Різниченко, І. Римарука, Ю. Андруховича, М. Кіяновської, А. Бражкіної, А. Білої, Л. Ганжі, Є. Барана, І. Андрусяка, О. Ірванця, В. Моренця, І. Старовойт, А. Кокотюхи та інших про творчість С. Жадана, які друкувалися у вітчизняній і зарубіжній періодиці.

Фрагменти з вищезазначених розвідок:

«Очевидно, якщо намагатися уявити узагальнений образ поета, то кращої кандидатури, ніж Жадан, годі шукати». Ми-хайло Бриних (Київ).

«…Жадан з любов’ю творить каталог пам’яті, куди вхо-дять знайомі з дитинства міські краєвиди з музеєм мотлоху ра-дянського побуту». Лариса Березовчук (С. -Петербург).

«Сергій Жадан -- не перший з найкращих представників постпанківського періоду в різнобарвній культурі 90-х років. Першим, як знати, був призабутий нині поет Гекльбері Фіни…

Жадан аж ніяк не романтик. Він ніколи не протиставляв себе цьому світові: водку пив з горла, м’яча бив з носака, одне слово, почувався на рівних з довколишнім антиукраїнським середовищем". Ігор Бондар-Терещенко (Харків).

«Читати тексти Жадана -- наче продивлятися уявні кіно-кадри. У цій домінуючій візуальності, як на мене, вірність ав-тора традиціям саме авангардової, а не модерної естетики. Його образний світ розгортається суміщенням оречевлених метафо-ричних сюжетів, до кожного з яких є код, хоча дійти до нього можна тільки через осмислення всієї системи». Ольга Різничен-ко (Харків).

«Цей, сьогоднішній, Жадан є цікавим об'єктом для анато-мічно-літературознавчих, соціологічних та інших кримінальних вправлянь, бо розвинувся до генетично складного мультикультурного гібриду і тягне за собою глибоку колію в мистецькому дискурсі кінця XX століття -- для одних читачів своїми „стіхамі“, для інших -- плястиліновими машкарами, для когось--стра-тегією іміджмейкерства і літературного маркетингу, ще для ко-гось -- людським спілкуванням». Анна Біла (Донецьк) [22; 35].

Саме про творчість цього представника авангарду та постмодернізму і про його місце у шкільних програмах і піде мова у наступних розділах нашої роботи.

Розділ І. Джерела інтеграції

Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 р. у м. Старобельську Луганської області. У 1996 р. закінчив Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. У 1996−1999 рр. навчався в аспірантурі Харківського державного педагогічного університету, захистив дисертацію, присвячену українському футуризму. Викладач кафедри української і світової літератури Харківського Державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди (з 2000 року). Перекладає з німецької, білоруської і російської. Власні тексти друкувалися на німецькою, англійською, польською, сербською, хорватською, литовською, білоруською, російською та вірменською мовах. Організатор культурологічних і художніх акцій, виставок, концертів класичної, духовної і нетрадиційної музики, вуличних акцій, видавничих проектів, фестивалів і багато чого іншого. Лауреат премії літературного об'єднання Бу-Ба-Бу «За кращий вірш року» (1998). Віце-президент Асоціації українських письменників (з 2000 року). Сергій Жадан визнаний критикою як лідер поетичного покоління України дев’яностих.

Автор поетичних збірок: «Рожевий дегенерат» (1993), «НЕП» (1994), «Цитатник» (1995), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998, двомовне українсько-німецьке видання; тексти в перекладі Урсули Керстан), «The very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit (кращі вірші 1992−2000» (2000), «Балади про війну і відбудову» (2000), «Два міста» (2000), «Історія культури початку сторіччя» (2003). Проза: збірка розповідей «Біг Мак» (2003), автобіографічний роман «Депеш Мод» (2004) — останній виданий також в Росії видавництвом «Амфора» в 2005 році, «Горілка оптом».

У 2005 році Сергієм Жаданом завершена нова книжка під назвою «Аnarchy іn the Ukr», написана протягом чотирьох місяців у Варшаві, видана в Україні і Польщі (цікавляться рукописом, з чуток, і в Німеччині). Не дивлячись на гучну назву, запозичену у британських панк-рокерів «Sex Pіstols», це — не зовсім агітка, не зовсім художня література, але і не наукове дослідження. Матеріал для книги Сергій Жадан збирав на території, де в двадцятих роках минулого століття знаходилася вільна республіка Нестора Махно, зі столицею в Гуляй-Полі. У результаті, як говорить автор, вийшли путні замітки, плюс ліричні новели. Є навіть розділ, присвячений харківському палатковому містечку часів помаранчевої революції, комендантом якого був Сергій Жадан [2; 38].

З 1997 року Сергій Жадан — предмет постійних скандалів в українських засобах масової інформації, причиною яких стало видання малотиражного (всього 200 екземплярів) літературного журналу «Гігієна». Непідцензурность і провокаційнність журналу були сусідували з їдкою іронією, яка переходила в сарказм: наприклад, на обкладинці третього номера український поет Юрій Андрухович в готелі, похмільний і напіводягнений, намагається чистити зуби під плакатним гаслом «Культуру не відчистиш!». Після публікації в першому ж номері журналу матеріалу про маловідомі факти життя Тараса Григоровича Шевченка на автора заміток був здійснений невдалий замах, а дискусія навколо публікації переросла в полеміку з президентом України Леонідом Кучмою. Президент грубо висловився про журнал на сторінках «Літературної України», на що редактори холоднокровно заявили, що не здивовані некоректністю випаду президента і відносять її на рахунок його (президента) некомпетентності і загального низького рівня комуністичної системи виховання. Так сформувалася головна особливість тодішньої української видавничої стратегії - випускати бестселери рідко і мікроскопічними тиражами, влаштовувати скандал і перевидавати книги вже в Польщі або Німеччині. «Аnarchy іn the Ukr», наприклад, до помаранчевої революції взагалі була неофіційно заборонена до видання — ще до того, як була дописана до кінця [2; 41].

В той же час, Жадан, не дивлячись на активну участь в помаранчевій революції на стороні «помаранчевих», досить прохолодно прийняв її підсумки: «ігри в опозицію виглядають не менш пафосно, ніж ігри в партію влади».

Ймовірно, особа Сергія Жадана опинилася під враженням потрясінь, що попросту ширше відбуваються на Україні. Політичні ідеали Сергія — космополітичні: «Моя б воля, я побудував би яку-небудь ідеальну Китайську Народну Республіку, так, щоб Китай, але без під… са Мао, щоб там не було ніяких бойз-бендів, селф-мейд-менів, мідлкласа, інтелектуалів і андерграунда, разом з тим — прості емоції, просте спілкування, секс без презервативів, економіка без глобалізму, парламент без зелених, церква без московського патріархату, а головне — ніякого кабельного телебачення…».

Проте періодично він проповідує і серйозні ідеї, як, наприклад, в статті (природно, скандальної) «Патріотизм як симуляція»: «Патріотизм, що приписується тобі вже через твою україномовність, патріотизм, якого від тебе чекають, враховуючи коло твоїх знайомих, патріотизм, який багатьма сприймається як найймовірніше пояснення їх особистого аутсайдерства — пропагандистська на… бка», що залишилася від 90-х, коли бути патріотом вважалося небезпечно, але почесно, цей патріотизм поступово перетворився на дитяче розмазання сопель по рукавах піджака, в старанні відстояти свій ексклюзив на українську державність як бренд і джерело для подальшого виживання. Незалежність, дойна корова професійних українців, які насправді вважають, що саме п’ятнадцять років їх соціально-економічній непрухи зробили можливою цю саму незалежність, наповнили її енергетикою їх маргінальності. Я не люблю патріотів, патріоти відштовхують своєю корпоративністю і снобізмом, вони вимагають від тебе негайного співчуття, а від системи — регулярної доплати молоком за шкідливість. Патріоти — це такі ліквідатори від ідеології, які вимагають за власний патріотизм безкоштовного проїзду в транспорті; можна сказати, що гірше, ніж українофіли можуть бути хіба що українофоби, хоча особливої відмінності між ними я і не бачу" [6; 40].

Книга «Історія культури початку сторіччя» була вже видана у 2003 році в Росії видавництвами KOLONNA Publications і АРГО-РИЗИК тиражем 500 екземплярів у серії «Молоді поети світу» (за редакцією Дмитра Кузьміна). І українська, і російська критика сходяться на тому, що це — чи не краща книга поета (проза Сергія Жадана оцінюється значно нижче) [2; 35].

Примітна рецензія на збірку і в українському «Малому Буковинці»: «Коли в минулому році Сергій Жадан видав на-гора збірку віршів „Історія культури початки сторіччя“ і збірку прози „Біг Мак“, всім (окрім міністра внутрішніх справ і нас, експертів „Книжки року“) стало зрозуміле: зараз саме він є в Україні найадекватнішим відображенням „духу часу“. Жадан, що гріха таїти, і до вбивства силабо-тоніки був дуже сильним поетом, але тепер, остаточно освоївши вірші, які своєю структурою нагадують хмари (або відбиті в очах випадкових метеликів лабіринти наших міст, або покреслену свавільними венами шкіру наших рук, або наші закономірно розірвані прокурені легені), він став тим, ким його хотіла бачити історія культури початку сторіччя: її безнадійно застудженим горлом».

Жадан став законодавцем моди в молодій українській поезії, що відмовилася як від загальновживаних національних штампів (Тарас Шевченко, запорізькі козаки, сало і горілка), так і від ностальгії за радянською словесністю, що пішла (братерство народів СРСР). Україна в образі Жадана — щось самостійне і живе, щось реальне і, якщо завгодно, не пострадянське, а східноєвропейське. Але чи в повній мірі відображає Жадан українську літературу?

Нам щось заважає повністю погодитися з перекладачкою Оленою Марінічевою, яка вважає, що «вся нова література України нереальна без забутої в нашій літературі громадянськості - причому тут вона не патетична, а дуже людяна. Література зайнялася одвічним, для неї лише однієї посильною справою — розбиратися в „пострадянській“ душі української людини, душі, що мучиться мовчанням, насильством, брехнею. Іноді, читаючи українських літераторів, здається: аж надто відверто вони пишуть. Прикрилися б рятівною іронією та самоіронією, такою усмішечкою крізь зуби, відступивши на крок-другй від того, що відбувається. Але смію думати: не існуй цієї відвертості в літературі, не трапився б і Майдан. Тому що нова українська література — це література в першу чергу про свободу — від насильства, від „промивання мізків“, від соціальної безпорадності і від готовності в черговий раз бути обдуреними» [5; 150].

Ми вважаємо, що книга віршів Сергія Жадана не підтверджує ці слова, адже для справжнього філософа громадянство — категорія тлінна. Але що вірно помічено — так це те, що зараз в світі мало яка література така ж актуальна, як українська. І особливо складно визнати це в Росії - країні, чия національна самосвідомість базується на ідеї хворобливого месіанства, а культура — на свідомому уникненні всіх іноземних віянь, що не узгоджуються із звичними етностереотипами.

Упереджене ставлення до української культури у російського читача — це величезна і запущена проблема, яку неймовірно важко вирішити (спасибі російській владі, яка вважає культурний ренесанс в сусідній державі національною загрозою). Завдяки інформаційній війні проти України, масовій інформації, що проводиться російськими засобами, наша свідомість сприймає українську дійсність лише як різновид російської, що відхиляється. Але насправді неповні шістнадцять років взаємної незалежності Росія і Україна йшли надзвичайно різною дорогою і встигли розійтися настільки далеко, що тепер необхідно знайти можливості не для того, щоб здійснити вже навряд чи можливе зближення двох культур, а хоч би просто наново познайомитися.

Ми сподіваэмося, залучення російського читача до живої української поезії зруйнує стереотипи про культуру цієї країни і дасть безцінний матеріал для духовного пошуку тим, хто до нього прагне [20; 5].

Російська і українська критика справедливо відокремлює поезію Сергія Жадана від його бурхливої суспільної діяльності і властивої йому гри на публіку. Критики порівнюють Жадана з Тимуром Кибіровим за схильність до вуличної цитати, надривний безнадійний патріотизм, цигана, ковзаючий безпритульний погляд на речі. Класика, попса, авангард в поезії Жадана освоюються не як літературний, а як життєвий досвід. Сам Жадан говорить про це так: «Досвід, як мені здається, це те головне, ради чого ми тут знаходимося. Тобто його накопичення, його правильне формування і осмислення цього досвіду. Подорож — це найпряміший, найпростіший і найнадійніший спосіб цей досвід одержати».

Загалом, спадкоємність ідеалів біт-покоління у Сергія Жадана має місце бути, але ці риси відображають лише асоціативний зміст його символіки. Сокровенна суть же, як нам здається — це духовний пошук, що відводить від спогадів і розбитих надій до прояснення, буддиста, і здатності піднятися над непривабливою реальністю. Не випадково більшість віршів Сергія Жадана написана про смерть, але з тієї точки зору, що смерть є необхідною частиною життя — без цинізму, характерного для панк-традиції, що також увійшла до культурного досвіду поета, але із спокоєм дійсного чань-буддиста, що краще за всіх знає, що все в світі скороминуще. Образи птахів (звичайно — у польоті), бродяг, мандрівників, що звідти ж і часто з’являються. Все це — констатація вічного руху, без якого неможливе життя.

От як про це говорить сам Жадан: «Це не відмова від спілкування з світом, швидше, відмова від комунікації з тим, що нам здається миром і реальністю, якщо я зрозуміло виражаюся. Самі поняття оптимізму або фаталізму навантажені такою кількістю соціокультурних ремінісценцій, що просто втрачають який-небудь сенс. Тому я, звичайно, не можу відверто і свідомо заявляти — оптиміст я або не оптиміст. Це навіть не такий стан, коли все одно. Точніше, стан, коли розумієш, що все однаково нереально і недійсно, тому і говорити про нього не має сенсу. А що стосується літератури, то любов до неї, мені здається, і слід пов’язувати із згаданою некрофільською позицією. Література — це велике кладовище домашніх тварин. Ти дуже швидко можеш втратити відчуття дистанції до неї, і тоді тебе просто затягне в одну з воронок літературоцентризма. І сидітимеш між гіпербол і метафор, як останній мудак. Літературу треба не любити, а читати» [20; 6].

Ось що говорить про книгу Богдана Бойчук: «Жадан… має розмах і різко індивідуальний стиль. Я вважаю, що, складаючи в традиційній формі з римами, він дійсно стискає, обмежує себе. І він сам зрозумів це. Коли він написав книжку верлібрів, всі побачили, що таким чином цей поет може повніше висловити себе, і цікавіше, і може, навіть виняткове».

Передаючи своє враження про нові вірші Жадана, перекладач Ігор Сид пише: «Жадан кінця 90-х, мені здається, не був в повному розумінні слова людиною сучасного. Зомбований своїм улюбленим авангардом 20-х років, він як би наспівував нескінченну революційну пісню… Молодим чистим голосом — але інтонації здавалися мені чомусь дуже знайомими. Класична строфіка і елегійна, навіть гімнічна просодія виглядали у нього анахронізмом. Що нинішній дорослішає Жадан, навпаки — це саме втілення контемпоральності. Справа не в зовнішніх как-бы-модних, „стильних“ атрибутах — про приятелів юності він може писати рефреном „я з ними спав“, і про „твій щоденний гашиш“ — вже неодмінно, але головне інше: у нього зник прихований пафос заперечення. Жадан приймає все, але не по-постмодерністськи байдуже, а близько до серця: ностальгує по якихось детальках радянського ідіотизму, зворушливо пише про Бен Ладена (до 11 вересня), про східноєвропейських емігрантів…» [19; 26].

«Ця поетична книжечка», — пише в післямові оригінального українського видання, випущеного в 2001 році в Києві видавництвом «Критика», поет Андрій Бондарь, — «примітна тим, що з неї зник Жадан що був — Жадан „Балад“, „Цитатника“, „Пепси“ і „Вері-беста“, Жадан силабо-тонічної філософічності і „нарцисичної“ вимогливості». Разом з тим з’явився «медитативний Жадан, мало схильний до суїциїдальної меланхолійності». Він став серйозним, і, заговоривши про серйозні речі, «робить це вельми переконливо». Але і вельми похмуро: «Чому, приїхавши до Європи, він не тільки не причесався, не став покірливим, а ще більше „злівішав“? Чому його сприйняття стало нестерпне вразливим, а бачення — болісними і жорстокими? Невже нашої „юдолі печалі“, наших життєвих липких клоак йому мало, лише б впасти в його теперішній стан? У мене немає на це відповіді». І далі: «У цій книжці є тексти, про які не хочеться говорити. Просто мова віднімається. Це мої улюблені вірші - „Молодший шкільний вік“ і „Жити означає померти“. Про інші тексти мені завжди є що сказати, а про них хочеться помовчати. Мій понятійний апарат стикається з щонайповнішою внутрішньою німотою. Читаючи їх, я просто уявляю, що живу в тих віршах, мені там добре, як вдома… Ці речі не шокують відвертістю, а здаються наче провалами в пам’яті. Жадан — поет щогодинних дежавю. І якщо ти ототожнюєш себе з цією поезією, означає, вірші продерлися крізь твою шкіру, вгризалися в твоє єство. Ось з ким його ще ніхто не порівнював, так це з Прустом. Аналогія напрошується сама собою. Жадан завжди покладається на власну пам’ять. Він поет постійних пригадувань, збирач цінних вражень з минулого або майбутнього. Прустовськоє печення — Жаданови „м'ятні цукерочки“. Мене понад усе зігрівають саме його „ретроспективні“ тексти, оскільки вони про мене».

Не залишив без уваги вихід збірки віршів і популярний поет-сатирик Олександр Ірванець: «Поет Жадан також інший, чим був дотепер — книгу „Історія культури початку сторіччя“ складають виключно верлібри, тоді як дотепер шанувальники витонченої словесності знали Сергія, як неперевершеного майстра рим. Втім, його неримовані рядки не втратили тієї пружності і насиченості, яка була властива раннім віршам». І далі: «…стихи мають назви не менш незвичайні, аж до епатажності: „Продажні поети 60-х“, „Сербо-хорватська“, „Польська доля“, „Елегія для Урсули“, „Гумова душа“ і т.п. Титул останнього з названих віршів апелює до відомого альбому групи „Бітлз“, і вся невелика Жаданова книга наскрізь пройнята Європою: Віднем і Берліном, Варшавою і Будапештом, а також всякими нестоличними Лінцамі, Фрайбургамі, Катовіцамі і т.п. Збірку цей автор писав минулого року, коли знаходився на річній стипендії фонду Тепфера в австрійській столиці. Це підкреслюють також і ілюстрації - фотознімки Владислава Гетмана, українського лікаря-хірурга, який вже декілька років стажується в одній з престижних віденських клінік. На знімках — великі і менші фрагменти того, що прийнятий називати „західним життям“ — автомобілі, двори, ворота, переходи, мусорки, незвичайні і незвичні ракурси і так не дуже знайомого українському читачу миру» [1; 255].

Часом здається, що Жаданові пасувало би звання поета-вундеркінда, адже у двадцять років він володів уже майже сформованим поетичним світом. Однак, згадавши Рембо та багатьох інших поетів, чия літературна зрілість випередила вікову, розумієш, що нічого дивовижного («вундер») немає, і що Сергій Жадан — просто поет.

Його тексти урбаністичні, народжені містом і присвячені містові. Але було би помилкою бачити в них лише урбанізм. У своїй творчості Жадан часто повторює мотив співіснування техногенного і природного в їхній синкретичній взаємодії. Уривок із поезії «Богдан-Ігор», на мою думку, акумулює в собі основні риси Жаданового поетичного мислення:

Сльота перекладає прес

турбот на голови містечок,

на вигини дбайливі течій.

Без попереджень і адрес

стікас приміських небес

солодкий кетчуп.

Тендітні злами забуття,

невидимі для ока межі.

Примхлива змога стати межи

усіх світич, чия кутя

ляга на радіомережі

без вороття.

Втинаючись в глибоке тло

дитячих видив, переміщень,

з усього плетива приміщень,

з усього світла, що текло

Мові очі постає стебло,

пробивши днище.

Метафори С. Жадана часто сполучають природне з індустріальним — так, як у першій строфі: прес (механізм) сльоти (природного явища) Епітет «приміські» засвідчує інтерес поета до маргіналій світу цього. Безмежні небеса теж бувають міські й приміські. Самим відшукуванням межі і усвідомленням її значущості захоплюється поет: «невидимі для ока межі», «стати межі усіх світил». Кутя світил на радіомережах — ще одне поєднання, на перший погляд, ворожих сфер: сакрально-космічної з технічною. Жадан «ловить» ці сфери в один образ. І врешті-решт «постає стебло, пробивши днище». Дієприкметник «втинаючись» створює враження утрудненого руху, проривання крізь товщу чогось. Це Антоничеве стебло проростає у текстах Жадана, але приходить воно вже в складніші умови іржавого днища кінця століття [1; 256].

До натуральної сфери у Жадана належить незатишна хистка погода, як-от хвороба, яку природа переборює: «Набряклі залози весни над стінами районних центрів»; або: «теплі циклони, мов слід поцілунку, гоять природи розхитаний нерв». Людина є часткою цих процесів: «З травневих верлібрів, дощів і полюцій ми завжди виходимо якось миршаво». Весна -це теж межовий стан, це важкий початок росту:

«Якось таки виріс в цій шпарці поміж держав,

притулків, монархів, анархів, жидівських громад, республік,

стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав… «

Саме крізь такі маргінальні шпарки в урбаністичних нагромадженнях пробивається на поверхню органіка: «Ми відкривались, творили шпарки». Периферія самого міста для Жадана важливіша, ніж його центр, точніше вона і є центром. Індустріальні комплекси тут живуть своїм повноцінним життям: «Заводи і фабрики Лівобережжя кінчають від тиску своєї Любові… « В основі цієї дещо брутальної метафори лежить майстерна аналогія між людським фалосом і заводською трубою, котра, оргазмуючи, вивергає дим. Заводи і фабрики мають право на оргазм, але й ризикують стати носіями зарази: «… із небес висівається мерхлий озон/ на угіддя фабричних триперних зон. « Сергій Жадан небанально змальовує плоть індустрії. Клітини міста — будинки — ростуть, як рослини, формуючи «плантації шиферних білих дахів». Його поетичний індастріел (напрям у сучасній некомерційпій музиці) -- це, можливо, ще й новий паросток українського футуризму, але паросток, забарвлений великою іронією щодо власного грунту (як і належить дереву, що виросло на іржавій покрівлі) [1; 256].

Одним із мотивів, які по-новому звучать у поезії харків'янина, є мотив урбаністичної смерті. Аура сучасного великого міста посякнута її духом. «І тихий Господь вимикає, виходячи, світло і точеним шприцом із тебе витягує душу. « Бачимо в цій картині суто жаданівське поєднання сфер: Бог забирає душу з допомогою шприца, Бог користується медичними інструментами. Текст автора у такі моменти балансує на межі святотатства. На межі святотатства збудована вся нинішня міська цивілізація:

Смерть обманить тебе шамотінням води,

дозуваннями брому, тяжінням біди,

/телефонами, бритвою по щоці,

комунарською пайкою у руці.

Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж --

риштування домів, жарівки параш…

Так виглядає смерть із мілітарним присмаком. Перелік побутових об'єктів, які її оточують, а може, і складають її, робить саму смерть банально-нестерпною. Зрештою, вона, здається, облишила ліричного героя. Чи то просто прийшла і пішла…

Окремої уваги заслуговує релігійне і техногенне начало, часто сполучуване на рівні тропів. «Волога і різка, мов контури дерев, в повітрі застряє Господня арматура… « Якась залізобетонна структура як вияв Божого. Вживання епітета «Господня» до «арматури» може здатися надто цинічним, але слід пам’ятати, що це «індастріел», погляд на світ крізь призму техніки.

«Де лежить розіп'ята на хрестах стовпів Месія Ранку, Пані Електрика» -- це вже індустріальна релігія, запозичена з прогресистського технодискурсу. Замість вірити в Бога, правильний «технар» вірив у науково-технічний прогрес, що в його свідомості уподібнювався приходові Месії. Текст Жадана у такому контексті звучить дуже іронічно, проте це постчорнобильська іронія.

Своєрідно у творах С. Жадана виявляється категорія досвіду. Вона приходить через прийом перелічення. Згадуваний перелік побутових утілень смерті належить до таких. Задовгі ланцюги одноріднихчленів у манері С. Жадана не виглядають штучними:

Кожен домішок світла в глибинах кімнат,

господарського мила м’який рафінад, переїзди, веранди, газетні рядки-

все перейде крізь тебе за довгі роки.

Кадри пам’яті утримують характерні для С. Жадана несумісні зображення: епос і промисловість, анатомія, совість і висота. Поетичне бачення молодого харків'янина дискретне, воно схоплює буття й небуття у їхніх фрагментарних проявах. Певно, фрагментарність є головною ознакою техногенної цивізації - світу нецілісного, негармонійного, такого, що має внутрішні нахили до самознищення. «Із наших вулиць зникають службовці, комахи, юродиві, мерзнуть яблука, діти, працюють вантажники. « Однорідні члени речення у Жадана зовсім неоднорідні, і цим твориться певна образна какофонія, що нагадує вічний хаос міста («з безладдям подій і речей»). Майстром міської какофонії був також Б. -І. Антонич. Його «Ротації» блискуче це підтверджують. Однак є велика різниця між урбаністичним досвідом Б. -І. Аптонича і С. Жадана. Місто першого — істота, яка побачила одну війну і тільки-но стала на межі нової великої катастрофи. Збірка «Ротації» насичена модерним духом назрівання. Місто другого існує вже після пережитої катастрофи, в постмодерному світі. Відчуття отруєності простору зумовлює танатичний настрій довкілля: «Всяка річ, здираючи емаль, формувалась, ніби пластилін,//щоб сягнути цих жахних проваль, щоб пізнати цей високий тлін».

Рослині, що так буйно рвалася до сонця, як і в Б. -І. Антонича, залишається тепер маргінес індустріальної шпарки, в якій вона приречена на рятівну іронію, «врісши у світ, що сльозивсь на очах». Т. Антипович (викл. Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка) сказав: «Росте Б. -І. Антонич, як росте трава. Росте С. Жадан, як дерево на даху» [1; 256].

Саме тому стиль та літературний напрямок творчості цього представника ававгардизму та постмодерну дуже імпонує сучасній літературі та не залишає байдужими більшість критиків та письменників.

Розділ ІІ. Сергій Жадан у прогнозованому дискурсі шкільної програми з української літератури

Як відомо, всьому у нашому світі притоманна можливість, а радше особливість — здатність до еволюціонування. Усе навколо нас і ми також перебуваємо у постійніому процесі змінювання (зростання, формування, навчання, удосконалення тощо). Найбільш здатна до цього людська особистість, суспільні відносини, канони та цінності. До цієї групи ми відносимо і освітню систему, адже вона повинна повністю відобюражати настрої та потреби людей.

Переглянувши декілька шкільних програм з української літератури, ми можемо зі стовідсотковою впевненністю стверджувати, що представники сучасних літературних напрямків у деяких варіантах зовсім не згадуються, а у деяких (зокрема у Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин і терміном навчання у 12 років) їм відводиться аж 4 години. Звісно, така ситуація потребує на радикальні коретиви, бо більшість дітей починає втрачати зв’язок з сьогоденням. Ми розуміємо, що школа повинна виховати у школярів знання певних канонів та загальноприйнятих правил, але роблячи акцент на одному, не слід забувати і про інше, адже у такому випадку шальки терезів не тільки не вирівняються, але і зірвуться з гачка. Виправити ж подідну ситуацію буде дуже непросто.

Безумовно, не можна відразу, з одного підходу змінити більшість письменників, які вивчаються, подібні реформи потрібно проводити поступово та обережно, і бажано — вчасно. Тому ми пропоннуємо почати з найбільш яскравих представників літературного бомонду, до числа яких, безумовно, можна віднести Сергія Жадана [11; 40].

У попередньому розділі нашого дослідження ми більш детально розглянули його як літературного діяча, вказали на основні напрями діяльності та риси його творчої особистості, а зараз ми пропонуємо ті шляхи, які допоможуть його творам більш фундаментально потрапити до шкільної програми.

Почати вивчення творчості С. Жадана можна з факультативів та шкільних стінних газет. Все це має бути розраховано на учнів 10−12 класів. Проводити факультативи можна на такі теми: «Сучасна українська література та її представники», «С. Жадан — дитя міста», «Новий подих української літератури» тощо. Випускати стінну газету під назвою «Сучасна Україна та її література» один раз на тиждень з певною інформацією про сучасних авторів, публікувати вірші, уривки поем та прозових творів.

Наприклад надрукувати вірш С. Жадана як його візитівку:

СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ

Час починати відлік цій боротьбі.

До міста вбігають діти і підіймають галас.

За містом у небі кружляє змій,

грає на світлій трубі,

і дивиться з-поза хмар

на крикливий фортечний гамуз.

Випливши на глибини, ставши посеред неба,

він б'є в шкіряний барабан,

вибиває пальцями жаль,

і крила йому нагріває гаряча спека липнева,

і крутиться він біля міста --

високо, мов дирижабль.

У всіх навколишніх паствах

правлять за нього молитву,

дивляться вгору, вибігши на вулиці і левади:

неси міцно у хмарах сурму, із золота вилиту,

щоби і далі дзвеніли твої соковиті ґланди!

Бачиш, як пролітає голодне мовчання над нами?

Чуєш, як ми мовчимо, яка ця мовчанка майстерна?

Тож давай, бий в барабан

міцними своїми руками! --

стиглий, як виноград,

чутливий, ніби антена.

Але виїжджає з міста

святий Георгій,

трима в руках патичок і вервиці з чорної глини,

стоїть, умовляє змія, мережить промови довгі,

і напинає тенета

чернечої павутини.

І доки вечірнє сонце береться плівкою жиру,

доки мовчить залізниця, доки працює прес,

святий Георгій вертається в простору осінню квартиру,

і квилить під брамою змій,

ніби покинутий пес.

На факультативі прочитати вірші «Китайська кухня», «Готельний бізнес», «Пластунка N», «Пам'яті В.К.» або:

DONBASS INDEPENDENT

На деревах скипав неозбираний мед.

Володимир Сосюра -- юний поет,

закосивши на фронті з недбальства світил,

заїздив у розбомблений

харківський тил.

Гайдамацька підошва розкришує скло,

до єврейських районів ступає тепло,

із небес висівається мерхлий озон

на угіддя фабричних

триперних зон.

Кожен домішок світла в глибинах кімнат,

господарського мила м’який рафінад,

переїзди,

веранди,

газетні рядки --

все перейде крізь тебе за довгі роки.

Всі скресання річок,

залізничні пости,

всі загублені зшитки, монети, листи,

ціле місто з безладдям подій і речей

застряє, ніби здобич, у пастці очей.

Але ця течія підхопила й несе,

і сумління твоє забиває на все,

за лункий водогін,

за барачних птахів,

за плантації шиферних

білих дахів.

Смерть облишить тебе шамотінням води,

дозуваннями брому,

тяжінням біди,

телефонами, бритвою по щоці,

комунарською пайкою

у руці.

Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж --

риштування домів,

жарівки параш,

цю погромну відлигу, з її теплом,

що усе летить

над твоїм чолом.

По часах небуття, по жовтій стерні,

із усього спадку вціліють одні

надбання зіниць,

та вони, далебі,

не належать ні Богові, ні тобі.

До шкільної ж програми для 10 класу можна влючити розгляд таких збірничків Жадана як «Біг Мак» та «Пепсі», а також біографічні відомості про письменника. Також на уроках слід розглянути та проаналізувати поезію «Історія культури початку століття», яка має наступний зміст:

Ти відпишеш іще сьогодні, торкаючись теплих літер, перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні

з голосними,

як друкарка в старій варшавській конторі.

Важкі стільники письма

вже тьмяніють тим золотом, із якого сотається мова.

Пиши, лише не спиняйся,

продруковуй ці білі пустоти, протоптуй німий

чорнотроп.

Ніхто не повернеться з довгих нічних блукань,

і забуті всіма слимаки помиратимуть в мокрій траві.

В білих снігах, ніби в серветках, лежить Центральна

Європа.

Я завжди вірив лінивій циганській пластичності,

бо не кожному випадає цей затяганий шеляг.

Якби ти подивилася в їхні паспорти,

що пахнуть гірчицею і шафраном,

якби ти почула їхні розбиті акордеони,

що відгонять шкірою і арабськими спеціями --

вони говорять, що коли ти їдеш -- куди 6 ти не їхала --

ти лише віддаляєшся і ніколи не будеш ближче, ніж є;

коли мовкне спів старих грамофонів,

з них витікає мастило,

наче томат із пробитих бляшанок

з-під супу.

Не за цими дверима, не в пропалених сонцем містах

розривається кожного ранку натруджене серце епохи.

Час і справді проходить, але він проходить так

близько, що ти,

придивившись, уже розрізняєш його обважнілі

волокна,

і повторюєш пошепки почуті від нього речення,

наче хочеш, щоб потім, колись, впізнавши твій голос,

можна було сказати --

так поставала епоха,

так вона розверталась -- важко, як бомбовоз,

залишаючи згаслі планети і перевантажені

комутатори,

розганяючи з плавнів диких качок,

які, розлітаючись, перекрикують

вантажників,

бога,

баржі.

Вибираючи курс навчання, поміж інших речей

ти би мала дізнатись -- насправді культура початку століття

вже відтиснулась венами на твоїй повільній руці,

закорінилась в зламах твого цупкого волосся,

перехопленого недбало на вітрі,

розвіяного над пальцями,

ніби струмені теплої води над рукомийником,

ніби глиняні кольорові намиста над горнятами

і попільницями,

ніби довге осіннє небо

над кукурудзяним полем.

Для учнів 11 класу основним каменем у фундаменті слід вважати дві наступні поеми:

ЖИТИ ЗНАЧИТЬ ПОМЕРТИ

Влітку, коли нагріваються обручки й нігті

на пальцях чоловіків в привокзальних готелях,

і в сутінках діти з новобудов

до сердець притискають чорні футбольні м’ячі;

в темряві, коли видихається у винарнях рожеве вино,

повільний, ніби слимак, потяг на Будапешт,

запилений і ламкий проїжджає під місяцем.

Померши одного разу, ти продовжуєш шлях

через нічні двори і помічаєш як

смерть тримає в руках м’ятні цукерки

і роздає їх дітям на привокзальних пустищах.

Влітку, коли вивертається тепла підкладка життя,

коли розбиваються малолітражки кольору твоєї

губної помади,

з дому виходить старий аптекар,

котрий лікує всіх аспірином кожного дня,

граючи зі смертю в якусь невідому гру;

життя не почнеться без тебе -- сміються жінки на площі,

жити значить померти -- скажуть тобі одинокі кур'єри,

які переносять в наплечниках сухі небеса.

Померши одного разу, ти відступаєш в тінь

і дивишся як твоє тіло безпорадно шукає

тебе самого між стебел густої трави;

померши посеред літа,

обірвавшись на линвах, натягнутих листоношами,

душі померлих, наче чіпкий деревій,

прорізають в повітрі свої вертикалі.

Спробуй, коли вже знатимеш як,

спробуй, вирви мене з нічного нутра країни,

вирви з невидимих витяжок в небі,

якими до нас проходить любов.

Хто перешкодить, хто вижене, дівчинко,

комах і духів із твого тіла?

Під літнім небом наша з тобою земля

так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами.

… По смерті ступивши півкроку вбік,

бачиш крізь шви у повітрі

як таємні кіномеханіки спроектовують

на твоє тіло

великий небесний кінематограф,

щоби на світло ного летіли

душі покійників

і смарагдові тіні жуків…

BODYWORK

Приходить остання середа перед Великоднем.

Ісус з апостолами відстоює службу в одному

з православних храмів.

По тому розходяться, домовившись на завтра про

зустріч.

Ісус знаходить оливковий гай і починає молитись.

Приходить ніч. Земля вихолоджується.

Оливкове листя, мов зелені згустки повітря, висне над

головою.

Хідники порожніють. З’являється апостол Петро,

лягає на траву і, загорнувшись у ковдру, намагається

заснути.

Приходять зірки. Вітер поступово стихає.

Петро не може заснути і дивиться в небо.

Нічні птахи полюють на невидиму здобич.

Петро, засинаючи, слухає голос учителя.

Вранці приходить гурт садівників.

Повільно йдучи, обмінюються новинами.

Знаходять Ісуса. Той страшиться і жахається,

що ця чаша його проминула.

Саме у них можна простежити оригінальність та нестандартність мислення автора. У дванадцятому ж класі неодмінно слід прочитати автобіографічну збірку «Депеш Мод» та новинки, які вийдуть до того часу. Також слід використовувати інтерв'ю письменника, дані різноманітним виданням. Не слід забувати і про запрошення авангардиста та постмодерніста до класу для зустрічі з учнями. Можна проводити уроки різних типів (від конференцій до конкурсів та вікритих занять). 17; 33] Ось таким є приблизний каркас творчості Сергія Жадана, який з часом стає все більш міцним та різноманітним.

Висновок

Сергій Жадан — один із найяскравіших письменників сьогодення. Він є представником нової хвилі в українській літературі, яка переймається проблемами сучасного суспільства. Причому основою його творчості є патріотизм. Адже він був одним із найактивніших під час Помаранчевої революції. Таким чином, Жадан довів, що він патріот, причому вільної України.

Він був і редактором, і поетом, і прозаїком, і є активним суспільним діячем. Це свідчить про постійні пошуки його творчої душі та про багатогранність Жаданового таланту.

Популярність письменника можна визначити не за кількістю збірок чи їхнім тиражем, а за критичними статтями про автора та відгуками канонічних постатей української літератури. Творчість Жадана оцінювали такі відомі діячі у нашій літературі, як Загребельний та Андрухович, Андрусяк та Антипович, Римарук та Березовчук і багато, багато інших.

На їхню думку, Жадан, незважаючи на свій вік, має вже сформовану, але, за словами Павла Загребельного, скороспілу мудрість, терпку й зелену, як молоде вино. З цим погоджується і Т. Антипович.

Ми вважаємо, що його творчість має чотири основні риси, ідейно-тематичні домінанти, яких Жадан дотримується у своїх творах. Одночасно вони є гранями його таланту, це — автобіографічність, урбанізація, авангардизм та постмодернізм.

У інтерв'ю одному з журналістів Сергій Жадан сказав: «Дві мої останні книги — дуже автобіографічні. Це, фактично, фіксація побаченого і пережитого. Загалом у мене страху автобіографічності немає…». Найвиразнішим прикладом цього є роман «Депеш Мод», у якому головний герой Собака Павлов є ровісником Жадана та схожий за багатьма рисами характеру на автора.

Ще однією домінантою творчості можна назвати урбаністичність. Майже кожне явище Жадан пов’язує з містом, навіть не наводячи яскравих природніх пейзажів. Склалося таке враження, що місто для письменника є всім: і вірою, і життям, і батьківщиною. «Холодні леза та срібні цвяхи», «набряклі залози весни», «Господня арматура» — найкраще тому підтвердження.

Сергій Жадан — письменник, який вартий вивчення у загальноосвітніх школах, адже не можна виховувати нове покоління українців на стереотипах минулих століть, шклярі, принаймні мають право знати на існування та творчі задуми яскравих сучасних письменників.

Ще одним плюсом сучасних літературних діячів є те, що з ними при бажанні можна поспілкуватись віч-на-віч, освітливши для себе саме ті темні міста у їхній творчості, які цікавлять тільки тебе. З педагогічної точки зору, набагато легше працювати з прикладами, які знаходяться у одному хронотопі зі школярами, адже розповідаючи про письменника певної епохи, вчитель повинен розкрити та пояснити учням її особливості. А це дещо розвіює їхню увагу, і діти не взмозі повністю засвоїти надану їм інформацію.

Безумовно, пройде ще багато часу, доки ситуація у освіті стане хоча б трохи схожою на ту, яку ми спрогнозували у своїй роботі, але якщо вона стане хоч трохи подібною — це лише підтвердить правоту наших міркувань.

На завершення нам хочеться навести уривок з поезії Сергія Жадана, якого ми так репрезентували протягом усього нашого педогогічно-літературного дослідження, саме ці рядки, на нашу думку, стануть гідним завершенням нашої праці:

Я буду молитись за тебе і твій маршрут

за твій страховий поліс і скати вантажних машин

за воду в холодних руках і листя яке вже палять

за все що ти тут забув

і що забуваєш тепер

де б ти врешті не був

за все що забудеш потім

та найголовніше — за пам'ять твою за па'мять…

Список літератури

1) Антипович Т. '' Поетичний код С. Жадана: дерево на даху, або Господня арматура '' // Міжнар. Ін-т лінгвістикиі права. Вісник. Вип. 3. — К.: Міжнар. Ін-т лінгвістикиі права. — 1999. — С. 253 — 256.

2) Біла А. '' Від ломки до ломки: Лірика С. Жадана / Анна Біла. // Слово і час. '' - 2002. — № 1. — С. 35 — 48.

3) Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Українська література в середній школі. — Київ: Радянська школа, 1962. — 348 с.

4) Вивчення україрської літератури в школі, упорядк. П.Д. Місник. — Київ: Радянська школа, 1956. — 386 с.

5) Ємиць-Доброносова Ю. Як риба у воді [Необов'язкові роздуми над кн. С. Жадана"Балади про війну і відбудову", «Історія культури початку століття» та ін.] //Ю. Ємець-Доброносова // Сучасність. — 2004. — № 4. — С. 146 — 151.

6) Жадан С. Сергій Жадан: «Автобіографічість — це хвороба української літератури «. // Політика і культура. — 2003. — № 36. — С. 40 — 41.

7) Жадан С. «Волога і різка, мов контури дерев…» [Вірш] /С. Жадан //Хрестоматія з літератури рідного краю. — Х., 2001. — С. 364.

8) Жадан С. «Генерал Юда»; ''Самогубці № 1 (Той, що зарізався), № 2 (Той, що повісився), № 3 (Той, що розбився), № 4 (Той, що втопився) '' [Вірші] // Березіль. — 1994. — № 11 — 12. — С. 18 — 21.

9) Жадан С. «Депеш мод»: Повість / С. Жадан // Березіль. — 2004. — № 7 — 8 — С. 8 — 89; № 9 — С. 41 — 57.

10) Жадан С. «З віденських оповідань''(С. Жадан) // Березіль. — 2002. — № 11- 12. — С. 50 — 83.

11) Жадан С. '' Кантрі енд вестерн '' [Вірш]: // Березіль. — 2001. — № - 12. — С. 16 — 21.

12) Жадан С. «Народжений для мови». Вірші сучасних віденських поетів/ С. Жадан // Березіль. — 2004. — № 6 — С. 147 — 153.

13) Жадан Сергій. Пепсі: Вірші. — Харків: Майдан, 1998. — 62 с.

14) Жадан С. «Погода, погода повільно сідає на руки; Святий Георгій; Черьвень розірвав немов зерно… «: [Вірші] // Березіль. — 1997. — № 11- 12. — С. 2 — 5.

15) Жадан Сергій (1974): [Коротка біографічна довідка]// Хрестоматія з літератури рідного краю. — Х., 2001. — С. 364.

16) Жадан Сергій. '' Цитатник '': (Вірші для коханок і коханців)/Сергій Жадан; [ Вступ. слово: А. Кокотюхи ]; Післям.: О. Різниченко; В. Бондаря. — К.: Смолоскип, 1995. — 58 с. Зміст: «Генерал Юда «; «Варшава «; «Двадцятого квітня йшов дощ…» та ін.

17) Івасюк О.М. та ін. Українська література: Програма для 5 — 12 класів загальноосвітніх закладів з навчанням мовами національних меншин. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек «, 2005. -136 с.

18) Маузер Р, '' Хрестовий похід ''Жадана'': / Нова кн. відом. поета та прозаїка «Історія культури початку століття» // Р. Маузер // Веч. Харків. — 2003. — 8 лист.

19) Мірошниченко С. '' Плюнь у морду умовностям'': / Презентація книги '' Цитатник '' молодого харк. Поета-авангардиста С. Жадана/ // Собитіє. — 1995. — 18 жов.

20) Осийчук М. ''Мат від щірого серця'': [С. Жадан презентував аудиторії ХНУ свій ост. роман «Депеш мод"] / М. Осийчук // Веч. Харків. — 2004. — 9 жов.

21) Основи методики літератури, упорядк. К. М. Сторчак. — Київ: Радянська школа, 1965. — 418 с.

22) Сьоме око: Антологія поезії та прози вихованців Сковородинівського університету / Упорядкування й підготовка тексту Олександра Ушкалова. — Харків: Майдан, 2003. — 330 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой