Вивчення технік графіки на уроках образотворчого мистецтва в середній школі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра хореографічних дисциплін, образотворчого мистецтва та дизайну

ТЕМА РОБОТИ

" Вивчення технік графіки на уроках образотворчого мистецтва в середній школі"

Дипломна робота з теорії і практики образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Ачкасової Марії Владиславівни

студентки 5 курсу мистецького факультету, заочної форми навчання

Спеціальність: 7 010 100 ПМСО

«Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»

спеціалізація: графічний дизайн.

Науковий керівник: Давидов.В.М. ,

викладач, член Національної спілки художників України

Кіровоград 2009

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра хореографічних дисциплін, образотворчого мистецтва та дизайну

До захисту допустити

Завідувач кафедри

-------------------------

-------------------------

ТЕМА РОБОТИ

" Вивчення технік графіки на уроках образотворчого мистецтва в середній школі"

Дипломна робота з теорії і практики образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Ачкасової Марії Владиславівни

студентки 5 курсу мистецького

факультету, заочної форми навчання

Науковий керівник: Давидов.В.М. ,

викладач, член Національної спілки

художників України

Кіровоград 2009

Зміст:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК

1.1 Традиційні техніки графіки

1.2 Прикладна графіка та нетрадиційні техніки графіки

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНІК ГРАФІКИ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2.1 Місце графічних технік в навчальних програмах з образотворчого мистецтва

2.2 Зміст навчального матеріалу з графічними техніками у підручниках з образотворчого мистецтва для середніх шкіл

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

3.1. Особливості впровадження графічних технік на уроках образотворчого мистецтва

3.2. Дизайн календарю — як приклад використання графічних технік

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ОСОБОВА КАРТКА ВИПУСКНИЦІ

ВСТУП

Сучасна освіта націлена на індивідуальний розвиток особиcтості. В умовах динамічно змінюючогося довкілля людина повинна так само динамічно пристосовуватися до змін аби вижити. Тому першочергова задача педагога — навчити вчитися. Вчитися з потоку інформації, що надходить, вихоплювати необхідне і перетворювати у власний варіант рішення поставленої задачі. Необхідно займатися самоосвітою, уміти інтерпретувати, творити. Всі люди пов’язані, але у кожного є індивідуальні потреби і рішення корисні для однієї людини, можуть бути зовсім недієвими для іншої. Система освіти має бути направлена на формування самостійності суджень учнів, на виявлення здібностей і створення умов для їх реалізації на практичних заняттях. Образотворче мистецтво володіє широким спектром практичних вправ, технік, що сприяють данним процесам.

Теоретичні знання учня повинні підкріплюватися практикою за для розвинення діяльнісних характеристик. Тільки коли людина активно діє, в неї є шанси наблизитися до найвищої головнішої мети життя, запоруки щастя — до самореалізації. І чим більше навичок, здобутих в навчанні, тим більше можливостей діяти, реалізовуватися. Тому особливу увагу на практичних заняттях слід приділяти здобуттю нових навичок, вивченню нових технік і прийомів певної сфери діяльності. Якщо розглядати предмети середніх загальноосвітніх шкіл з боку можливості збільшення годин практичних вправ, то серед них виділяється образотворче мистецтво. На уроках образотворчого мистецтва є можливість паралельного збагачення теоретичним та практичним досвідом, можливий одночасний розгляд теорії та практики під час уроку, що дуже цінно для повноти навчального процесу. Поєднання ж теорії образотворчого мистецтва з вивченням навичок володіння техніками графіки крім повноти навчання забезпечує ще й привязку до реальних життєвих потреб суспільства. Адже техніки графіки широко використовуються в дизайні, що проникає у всі шари життя.

Проблемою системи освіти є швидке застарівання учбової програми. Підростаюче покоління має бути забезпечене інформацією, що відповідала б дійсності, інакше суспільство ризикує виростити армію безробітних, непристосованих до динамічної сучасності. Для забезпечення комфорту сучасного суспільства необхідний дизайн. Формування розуміння загальних понять дизайну та вивчення практичних навичок для створення елементів дизайну потрібно закладати ще в шкільному віці, в період активного формування особистості. У шкільних учбових програмах ще недостатньо відшліфовані методики викладання основ дизайну та практичних занять на вивчення технік графіки. Тому зараз є актуальною проблема поліпшення стану методичного забезпечення та дослідження технік графіки як технік, що можна застосувати в навчальному процесі в школі. В даній кваліфікаційній роботі увага зосереджена саме на цих питаннях.

Мета дипломної роботи:

проаналізувати можливості вивчення технік графіки на уроках образотворчого мистецтва в середній школі та запропонувати шляхи розширення даних можливостей.

Основні завдання дипломної роботи:

систематизувати інформацію про техніки графіки, класифікувати їх;

визначити місце графічних технік у навчальних програмах та підручниках з образотворчого мистецтва для середньої школи;

позначити особливості використання графіки в навчальному процесі;

розглянути створення дизайну календарю, як творчий процес, для якого актуальним є використання технік графіки;

розробити плани-конспекти уроків образотворчого мистецтва для середньої загальноосвітньої школи з елементами дизайну, що сприятимуть вивченню і закріпленню на практиці технік графіки.

Об'єкт дослідження: графічні техніки.

Предмет дослідження: методична система практичних занять з образотворчого мистецтва з елементами графічного дизайну на вивчення технік графіки.

Для реалізації поставлених завдань використовуються методи:

1. Метод теоретичного аналізу, класифікації, систематизації, узагальнення.

2. Порівняльний метод.

3. Метод спостереження, тестів, експериментів, планування.

Гіпотеза дослідження: якщо чітко планувати практичні заняття по графічним технікам, суміщуючи їх з теорією, враховуючи особливості розвитку учнів та умови проведення уроків, то засвоєння нових тем на уроках образотворчого мистецтва в середній школі підвищується.

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ГРАФІЧНИХ ТЕХНІК

1.1 Традиційні техніки графіки

«Графіка» від грецьк. grapho — пишу, малюю 24.

Специфіку мистецтва графіки складає малюнок. Малюнок (як художньо-виразний засіб) хоч і використовується у всіх видах образотворчого мистецтва, але в графіці він є ведучим, визначальним початком і застосовується в чистішому вигляді. Тому можна вважати малюнок головним засобом графіки (як пластику — в скульптурі, колір — в живописі).

Малюнок демонструє характер, темперамент, настрій художника. Мова графіки заснована, головним чином, на виразних можливостях лінії, штриха, плями (інколи колірної), фону основи (зазвичай аркуша паперу — білого або тонованого) з яким зображення утворює контрастне або нюансне співвідношення. Не дивлячись на те, що колір в графіці має велике значення, але використовується все ж більш обмежено, ніж в живописі. Графіка тяжіє до монохромности, найчастіше отримуючи художню виразність з поєднання двох кольорів: білого (або іншого відтінку основи) і чорного (або якого-небудь іншого кольору фарбувального пігменту). Колір в графіці має другорядне значення — домінує тон 21.

Матеріали і техніка графіки всілякі, але, як правило, основою є паперовий аркуш. Колір і фактура паперу грають велику роль.

Графіка поділяється за призначенням на станкову, ілюстративну, плакатну та виробничо-прикладну, за технічними засобами на такі види: малюнок, гравюра (естамп), прикладна графіка і нетрадиційні техніки. Хоч такий розподіл є умовним.

Станкова графіка — графіка виконана «на верстаті», така, що не має зв’язку з певним інтер'єром, призначення і значення твору повністю вичерпується художнім змістом. Станкова графіка залежно від характеру техніки поділяється на естамп і малюнок, що мають свої підтипи.

Малюнок та естамп відносяться до традиційних технік і є основою для нових графічних технік.

Естамп — від франц. estamper — штампувати, відтискати — відтиснення на папері. Первинне зображення робиться не безпосередньо на папері, а на пластині твердого матеріалу, з якої потім малюнок друкується, відтискається за допомогою пресу. При цьому можна одержати багато екземплярів відтиснення — тиражувати графічне зображення. Друкування застосовується і в прикладній графіці, плакаті, книжковій ілюстрації. Але там друкарська форма виготовляється з оригіналу, виконаного художником, фотомеханічним, машинним шляхом. У станковій же графіці для естампа друкарська форма створюється самим художником, тому виходить ряд екземплярів справжніх витворів мистецтва однакової художньої цінності, повністю зберігаючих живим і безпосереднім відбиток творчої роботи. 20

Твори графіки, віддруковані з друкарської форми гравіювання, називають гравюрою, а друкарську форму — матрицею. В залежності від матричної форми та за принципом отримання світлих і темних місць розрізняють пласкі, поглиблені та випуклі гравюри. В пласкій гравюрі - малюнок і фон знаходяться на одному рівні. В опуклій — малюнок залишається у рельєфі, а всі майбутні білі місця поглиблюються. В поглибленій — навпаки, основна площина дошки буде білим полем, а малюнок поглиблюється у вигляді канавок, які при друкуванні заповнюються фарбою 24. В залежності від матричного матеріалу — є основні види гравюри: літографія, гравюра на дереві, гравюра на металі, ліногравюра.

Літографія — гравюра, матрицею якої є поверхня каменя (Додаток1, Рис. 2). Камінь гладко полірують і знежирюють. На нього спеціальною жирною літографічною тушшю або олівцем наноситься зображення. Після цього камінь обробляється кислотою і від того стає не чутливим до жирів. Далі камінь змочується водою, накочується фарба, що пристає тільки до раніше нанесеного малюнка.

Альграфія — плоский друк, як і літографія, але замість каменя — алюміній.

Гравюра на дереві (ксилографія) — вид опуклої гравюри, вирізується спеціальним різцем на дереві - на папері білими залишаються ділянки, вирізані різцем. Відтиснення є контурним малюнком товстими чорними лініями (Додаток2, Рис. 3)

Ліногравюра — гравюра на лінолеумі, близька до ксилографії, простіша у виконанні через однорідність синтетичного матеріалу (Додаток2, Рис. 4).

Гравюру на металі за технологією виготовлення форм та за принципом гравірування можна розділити на механічну та труєну. Перша група — форми, одержані механічним способом, — це різцева гравюра, суха голка, меццо-тінто, або чорна манера, пунктирна гравюра. Друга — друкарські форми, одержані хімічною обробкою металу — труїння (Додаток 1, Рис. 1). Це всі різновиди офорту: голковий офорт, м’який лак або зривний лак, акватинта, лавіс, пунктирна гравюра (одержана труєнням), як різновид її, олівцева манера, резерваж і різні технічні прийоми сучасних художників — змішана техніка. У сучасній глибокій гравюрі застосовуються і різні нові нетрадиційні матеріали.

Доступнішим у виконанні, не вимагаючим спеціальних технологій

друку є станковий малюнок (малюнок не як один з художніх засобів образотворчого мистецтва, а як допоміжний твір). Малюнок виконується художником від руки безпосередньо на листі паперу яким-небудь графічним матеріалом — олівцем (Додаток 3, Рис. 5), тушшю, аквареллю, гуашем, м’якими матеріалами (вугіллям, сепією, соусом, сангіною). Існують численні різновиди малюнка, що розрізняються по методах малювання, темам і жанрам, техніці і характеру виконання.

Зародився малюнок в епоху верхнього палеоліту — малюнки тварин, видряпані на камені, кістки, намальовані на стінах печер (печери Альтаміри в Іспанії, печери фон де Гін, Монтеспан у Франції). Малюнок еволюціонує від ліній видавлених або видряпаних до ліній намальованих, силуету, штрихування, до кольорової плями. Від мистецтва давньосхідної цивілізації, мистецтва Давнього Єгипту і Стародавньої Греції, епохи середньовіччя і всіх наступних епох до наших днів навчання образотворчим мистецтвам починалося з вивчення малюнка. Основні правила побудови зображення на площині були в центрі уваги таких відомих художників як Леонардо да Вінчі, Дюрер. «Малюнок, який інакше називають мистецтвом нарису, є вища точка і живопису, і скульптури, і архітектури; малюнок — джерело і коріння всякої науки,» — писав великий італійський художник епохи Відродження Мікеланджело Буонаротті (1475−1564) 3. Тривалий час малюнок служив лише допоміжним матеріалом для художника. У епоху Ренесансу, в епоху спостереження за натурою, малюнок звільняється від залежності і починає ставати самостійною цінністю (17−18 в.в.). Спочатку для малюнка використовують сангіну, вугілля, срібний олівець. Пізніше з’являється графітний олівець і гумка. У 19 столітті авторська графіка стає абсолютно незалежною від живопису. Зґявляються водорозчинні фарби (акварель, гуаш). У 20 столітті виникає кольорова туш 3.

Розглянемо особливості різної техніки малюнка:

Пір'я використовується для малюнка рідкими фарбувальними речовинами (туш, чорнило, акварель). Раніше використовували гусяче, очеретяне і солом’яне пір'я. В даний час в художній практиці поширене металеве пір'я різних розмірів і форм. Залежно від форми наконечника пір'я (вузького, гострого, тупого, широкого або закругленого) одержують різні лінії і штрихи — можливість як передати велику форму, так і промальовувати найдрібніші деталі. Малюнки, зроблені пір'ям, важко виправляти — розчин фарбника глибоко проникає в структуру паперу. Перова техніка (Додаток 3, Рис. 6) вимагає від художника великої зібраності, акуратності, самодисципліни. Але ж вона дає велику точність зображення, і з її допомогою можливе виконання широкого спектра різноманітних фактур.

Вугілля — м’який матеріал, відмінний красивою матовою фактурою (Додаток 3, Рис. 7). Виготовляється з рівномірно обпалених тонких гілок або обструганих паличок липи, верби або інших порід дерев. У 19 столітті набуло поширення тверде вугілля з пресованого вугільного порошку з додаванням рослинного клею (сухий грифель). Лінії і штрихи, нанесені на папір з шорсткою поверхнею паличкою малювального вугілля, погано з'єднуються з папером і обсипаються. Закінчені малюнки, виконані сипким вугіллям, потребують закріплення спеціальним розчином-фіксатором. На відміну від натурального малювального вугілля палички із спресованого вугільного порошку дають жирні в’язкі лінії, які дуже важко видаляються. Техніка малюнка вугіллям різноманітна, оскільки заточеним стрижнем або паличкою вугілля можна проводити тонкі чіткі лінії, а бічною стороною закривати цілі поверхні. Працюючи торцем вугілля і навзніч, міняючи силу натиску і поворот вугільної палички, напрям штрихів. Можна добитися великої виразності малюнка, вирішувати світлотіньові і об'ємно-просторові задачі. (Художники, що працювали вугіллям: Х. Гольбейн (1497 — 1543), Ж. Енгр (1780 — 1867), І. І. Шишкін (1832−1894), В. А. Сєров (1865 — 1911), І. Е. Рєпін (1844 — 1938), Н. І. Фешин (1881 — 1955).)

Сангіна — мґякий матеріал, палички без оправи різних червоно-коричневих тонів (Додаток 3, Рис. 8). На відміну від натуральної штучна сангіна виробляється з каоліну і оксидів заліза. Заточені палички сангіни дають тонкі лінії і штрихи. Як і вугіллям, сангіною можна працювати торцем палички і навзніч. Вона добре розтирається різними розтушовуваннями, гумками і тонкими наждачними шкірками. При розтиранні сангіна декілька міняє колір і фактуру, але і ці якості можуть бути використані як нові виразні засоби в малюнку. Техніка сангіни дає можливість добитися тонких тональних переходів. Найчастіше уживається теплого червоно-коричневого тону. Близького до тілесного. Під час роботи паличку сангіни можна змочувати, що дозволить добитися більшої різноманітності товщини і щільності штриха. До недоліків сангіни відносяться складність в передачі глибини тіней. (Живописною технікою сангіни віртуозно володіли великі майстри: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель (1483 — 1520, П. П. Рубенс (1577 — 1640), А. Ватто (1684 — 1721), Же. О. Фрагонар (1732 -1806), Же. Б. Шарден (1699 — 1779).)

Пастель — суха, м’яка, кольорова крейда без оправи, виготовлена із спресованих, стертих в порошок пігментів з додаванням клейковини, молока, крейди і гіпсу (Додаток 4, Рис. 9). Пастелі властива матова фактура, чистота, м’якість фарб, як правило, довго зберігаючих первинну свіжість. Малюнок кольоровою крейдою наближає графіку до живопису. Пастельними олівцями (паличками) малюють на шорсткому папері, картоні. Ніжну, бархатисту поверхню пастелі необхідно оберігати від щонайменших дотиків і струсів. Щоб зберегти малюнки, виконані пастеллю, їх не закріплюють фіксативом (від цього пастель втрачає бархатистість і чистоту кольору), а обережно вміщують під скло, або заздалегідь готують спеціальну основу, на яку наноситиметься пастель. Так звана «чиста пастель» виконується штрихами і плямами в один барвистий шар. Але кольори пастелі можна змішувати, наносячи один шар на іншій і розтираючи їх розтушовуванням або рукою. Існує також воскова пастель. (Відомі твори, виконані в техніці пастелі, зарубіжних майстрів: Л. Караччи (1555−1619), Х. Гольбейна, Е. Мане (1832−1883), Е. Дега (1834 — 1917). У Росії - І. І. Левітан (1860 — 1900), В. А. Серова.)

Соус — жирні чорні палички циліндричної форми діаметром 8−10 мм. обернуті в папір без оправи, виготовлені із спресованого порошку, сажі або вугілля з додаванням клейковини, з темно-синім відтінком. Можна працювати лінією, штрихами, плямами із застосуванням розтирання (сухий соус) і розчиненим у воді соусом пензлем (мокрий соус). У малюнку соусом мокрим способом, як і в живописі, застосовуються загострені і пласкі пензлі із знежиреного прожареного волоса або хутра різних тварин — білячі, борсучі, колонкові і інших.

Малюнок пензлем допомагає вирішувати суму задач: перехід від лінії до тону і навпаки, що дуже важливо для виявлення загальних відносин і характерних деталей, суміщати тональну широту з тонким промальовуванням. На межі живопису і графіки знаходиться не тільки пастельна техніка, але і техніка акварелі і гуаші.

Акварель — від латинського aqua — вода — фарби, звичайно на рослинному клеї, що розводяться водою (Додаток 4, Рис. 10). Роботи виконані непрозорою аквареллю з домішкою білил з’явилися ще в Давньому Єгипті, античному світі, в середні століття — в Європі і Азії. До нас дійшли твори, виконані художниками на папірусі і рисовому папері. У середні століття в Західній Європі і на Русі акварель вживали для прикраси церковних книг (розфарбовування орнаментів, заголовних букв в рукописах), а потім і в створенні мініатюрних робіт, при ручному розфарбовуванні друкарських книг. Чиста акварель — без домішки білил — набула широке поширення на початку 15 століття. Її основні якості - прозорість фарб, крізь які просвічує тон і фактура основи (головним чином паперу, рідше — шовку, слонячої кістки), чистота кольору. Акварель поєднує в собі особливості графіки (активна роль паперу в побудові зображення і в передачі художнього образу) і живопису (багатий тон, побудова форми і простору кольором). Специфічні прийоми акварелі - розмивання і затікання, що створюють ефект рухливості, мерехкотіння, повітряності зображення. У акварель виконану пензлем часто вводиться малюнок пір'ям або олівцем. У 15 — 17 століттях акварель мала прикладне значення і служила головним чином для розфарбовування гравюр, креслень, ескізів. З другої половини 18 століття акварель стала широко застосовуватися для створення пейзажів, оскільки швидкість роботи аквареллю дозволяє фіксувати безпосередні спостереження, а легкість цієї техніки полегшує передачу атмосферних явищ. В кінці 19 століття в Італії виникла манера щільної багатошарової акварелі по сухому паперу, з характерними звучними контрастами світла і тіні, кольору і білого фону. (У Росії в такій манері працювали Д. П. Брюллов, А. А. Іванов). В кінці 19 — початку 20 століття все частіше стали вживати акварель в поєднанні з білилами, гуашшю, темперою, пастеллю і іншими матеріалами 7.

Гуаш — від італійського guazzo — водяна фарба — фарби, що складаються з тонко розтертих пігментів з водно-клейовим зв’язуючим (гуміарабік, пшеничний крохмаль) і домішкою білил (Додаток 4, Рис. 11). Уживається для роботи по різноманітній основі - паперу, картону, полотну, шовку. Гуаш виникла як різновид акварелі, коли для досягнення густини барвистого шару до водних фарб стали підмішувати білила. Гуаш широко використовувалася вже в середні століття в мистецтві багатьох країн Європи і Азії для виконання книжкових мініатюр, а починаючи з епохи Відродження — також для ескізів, картонів, підфарбовування малюнків, а пізніше — для портретних мініатюр. Початок виробництва спеціальних гуашевих фарб у середині 19 століття сприяв остаточному відособленню гуаші від акварелі. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку в кінці 19 — початку 20 століття в творчості В. А. Серова, А. Я. Головіна, З. В. Іванова і інших художників, які застосовували гуаш при роботі над великими станковими творами, використовуючи її особливості (густина і матовість тонів) для досягнення декоративних ефектів. По техніці гуаш ближча до акварелі, а по художній дії - до пастелі. В даний час гуаш використовують для виконання оригіналів плакатів, книжкової і прикладної графіки, ескізів і декоративних робіт.

Також для виконання графічних композицій використовують кольорові олівці (Додаток 4, Рис. 12), виконують гравюру на оргсклі (Додаток5, Рис. 16), малюють акриловими фарбами.

Хоч традиційні техніки графіки існують досить тривалий час, вони не перестають дивувати. Часом так важко впізнати знайомі техніки в роботах, виконаних на нових матеріалах, самобутнім неповторним почерком майстра. В межах кожної з названих технік є різні прийоми її використання.

1.2 Прикладна графіка та нетрадиційні техніки

графічний техніка образотворчий мистецтво

Прикладна графіка — це вид графіки, в якому зображення отримують друкуванням, як і в гравюрі, але іншими способами 11. До основних технік прикладної графіки належить монотипія, диотипія, акватипія, картонна гравюра, вирізна паперова гравюра, трафаретний естамп, шовкографія, автотипія, гіпсогравюра, гратографія.

Картонну гравюру отримують вирізуванням на поверхні картону поглибленого малюнку (Додаток 5, Рис. 13).

Трафарет вирізаний в папері (наскрізний) нескладний силует, який притискають до рівної поверхні і наносять фарбу.

Шовкографія подібна до трафаретного естампу, тільки вирізаний в папері трафарет наклеюють на сітку або дуже тонку тканину, наприклад шовк. Шовкографічні трафарети не потребують перетинок і тому дозволяють виконувати візерунки будь-якої складності.

Гіпсогравюру отримують вирізуванням на поверхні гіпсової дощечки поглибленого малюнку.

Гратографія — це вид прикладної графіки, в якому зображення отримують видряпуванням малюнку на паперовій поверхні вкритій воском і темним гуашем 10. (Додаток 5, Рис. 14).

Вирізна паперова гравюра — друкування з двошарового паперу, де верхній шар — це рівна основа, в у другому шарі вирізані візерунки, на які і буде попадати фарба при накатуванні валіком (Додаток 5, Рис. 15).

Акватипне зображення створюють друкуванням з поверхні води, на яку наляпують скіпідар і рідкі олійні фарби. Частіше за все виходить щось схоже на імітацію мармуру (Додаток 6, Рис. 17).

Монотипне зображення виходить коли друкувальною матрицею виступає скло, на якому знаходиться свіженький ще не висохлий малюнок олійними чи друкарськими фарбами 10 (Додаток 6, Рис. 18).

Диотипія — це зображення виконане шляхом притискання паперу до фарби, коли на скло з рівномірно розкатаною фарбою кладеться аркуш паперу з карандашним малюнком чистою стороною вниз, і, не доторкаючись до поверхні пальцями, обводиться малюнок. Там, де проводилася лінія, зі зворотної сторони прилипне фарба 10 (Додаток 6, Рис. 19).

Автотипія — це зображення-негатив диотипного відбитку.

На основі принципів гравюри розвинулися техніки прикладної графіки та нетрадиційні техніки (Додаток 6, Рис. 20).

Нетрадиційні техніки: ниткографія, відбивання мильних пузирів, друк з картопляних штампів, природних форм, тканини, зім'ятого паперу і т.п.

Ниткографія — спосіб отримання зображення, в якому своєрідною рухливою матрицею виступають пофарбовані і затиснуті між двома аркушами паперу нитки.

Відбивання мильних пузирів отримують наступним чином. Спочатку в пласкому невеличкому посуді забовтують рідкий миючий засіб, трохи води та туш. Потім за допомогою соломинки швидко надувають пузирі на поверхні цієї суміші і прикладають до них аркуш паперу, так щоб він не торкався води. Виходть ефект присутності пузирів на папері 13.

Цікава техніка акватуш — графічна техніка при якій білим гуашем на щільному папері малюють великими широкими мазками малюнок, після підсихання покривають весь аркуш тушшю, занурюють у ванночку з водою — гуаш змивається, а туш лише частково — залишається на чорному тлі цікавий білий малюнок зі злегка розмитими контурами 6.

Також для отримання зображення в графіці користуються техніками, що межують з декоративно — прикладним мистецтвом — витинання, аплікацію, колажування. Цікаво виглядають станкові графічні композиції, створенні за допомогою прийомів запозичених зі шрифтової графіки — використання шрифту, як фактури і шрифтів з різною щільністю для різних тонів 6.

Поєднуючи в найрізноманітніших варіаціях відомі графічні техніки, митець в своїй роботі добивається глибини передачі простору, виразності об'єму, багатства тонових градацій, різноплановості, живості. Зображення, виконане декількома матеріалами виглядає насичено, затримує надовго погляд глядача. Навіть в межах однієї техніки можливі варіації. Наприклад, олівцевий малюнок виконаний олівцями різної м? якості на тонованому аквареллю папері і допрацьований механічними олівцями різного діаметру. (Додаток 7). Або поєднання малювання металевими перами різних форм та розмірів, деревґяними паличками, гельовими, кульковими, тушевими або чорнильними ручками з підмальовком механічним олівцем (Додаток 8). Доповнюють один одного мґякі матеріали: пастель, вугілля, сангіна, соус, крейда. Тлом для графіки пером можуть виступати монотипі відбитки.

Можливість оцифровки зображень, компґютерної їх обробки, додаткові можливості машинного друку та плотерного вирізання, сучасне гравіювальне обладнання, різнофактурний та різнокольоровий папір потрібних розмірів, акрилові фарби та інші відносно нові технології є поштовхом до впровадження нових технік графіки.

В розділі розглянуті основні графічні техніки: традиційні і нетрадиційні техніки графіки, також техніки, що відносять до прикладної графіки. Існує безліч варіацій використання даних технік. Кожен майстер в процесі ознайомлення з відомими графічними техніками шукає свою власну техніку, ключ до виразності своїх картин, в яких були б реалізовані його творчі задуми. Дослідження основних технік графіки дозволило відбудувати цілісну картину структури графіки в цілому. Перевага такого цілісного бачення заключається у відносній незалежності творчих пошуків від технічних нюансів. Володіючи знаннями про свої технічні можливості можна сміливо перекидувати ідеї від однієї техніки до іншої, не запираючі польот думки в рамки матеріальних умовностей, добиваючись точнішого вираження свого внутрішнього світу у зовнішньому оточенні.

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНІК ГРАФІКИ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2.1 Місце графічних технік в навчальних програмах з образотворчого мистецтва

Автором дослідження був проведений аналіз основних навчальних програм з образотворчого мистецтва для середніх шкіл для визначення загального рівня досліджуваності і стану практики з питання вивчення графіки в середній школі на уроках образотворчого мистецтва. Вивчення образотворчого мистецтва у 5−7-х класах 12-річної школи здійснюється за програмою «Образотворче мистецтво» для 5−7-х класів (автори: Е.В. Бєлкіна, А.А. Поліщук, О. В. Константинова та інш) 14, використовуюються також «Образотворче мистецтво. 5−7 клас» авторів Т.Є. Рублі, С.І. Федуна 15; «Мистецтво. 5 клас» — інтегрований курс авторів Л. М. Масол, О. В. Гайдамаки, О.В. Калініченко 9; «Образотворче мистецтво. 5−7 клас» Сіронович 23, і «Образотворче мистецтво 7-ий кл. для 11-річної школи» автори Л. Любарська, М. Рєзніченко 23. Проблематично зробити об'єктивні висновки про стан методологічного забеспечення та педагогічної практики в Україні через складності збору інформації.

Також був розглянутий наказ Миколаївської обласної державної адміністрації Управління освіти і науки від 19. 01. 2009 р. про проведення апробації навчальної літератури для загальноосвітніх навчальних закладів

у 20 008−2010 н.р. у Миколаївській області 12. До випробовувань залучені нові підручники з основ здоров’я, з історії, з біології. Про посібники з образотворчого мистецтва — в наказі нічого не сказано. Єдиний порівняно новий підручник, що увійшов до переліку апробованих і стосується образотворчого мистецтва — Підручник «Мистецтво. 5 клас», автор Л. М. Масол 12.

На підставі отриманих статистичних данних можна зробити такий висновок: викладачі образотворчого мистецтва середніх шкіл недостатньо забезпечені методологічною літературою, тому в багатьох випадках не мають абсолютно точного чіткого плану саме таких дій на уроці, що привели б до повного засвоєння учнями складного нового теоретичного матеріалу та нових технік. Рівень досліджуваності питання вивчення графічних технік середній — і це питання слід розробляти і поглиблювати надалі.

Для отримання повнішої картини загального стану вивченості технік графіки автор кваліфікаційної роботи ознайомився з навчальною програмою Южноукраїнської художньої школи 10 та навчальною програмою профільної дизайнерської підготовки старшокласників в м. Южноукраїнську 11. В даних програмах графічним технікам приділяється більша увага і більше часу. Звідси можна почерпнути теми уроків на вивчення технік, термінологічний ряд графічних технік, практичні прийоми та нюанси виконання робіт в певних техніках графіки, але пристосовуючи їх до умов проведення уроків образотворчого мистецтва в середній школі.

За результатами аналізу доступної методичної літератури можна зауважити. Програма з образотворчого мистецтва для 5-го класу передбачає послідовне розв’язання художньо-пластичних, виражальних, технічних і психологічних завдань образотворчості.

Переглянувши календарний план Т.Є. Рублі 16 можна зазначити наступне. Найчастіше метою уроків є засвоєння певних понять з теорії образотворчого мистецтва, композиційних закономірностей, стилей, -технікам особливої уваги не приділяється, щоб забезпечити свободу вибору вчителя та свободу творчості дітей, і, можливо одночасне засвоєння композиційних понять та нової техніки — це вже два завдання, які за 45 хвилин важко здійснити. Хоча, якщо детально спланувати хід уроків, враховуючи вікові особливості учнів, їх можливості, забеспечити навчальний процес необхідними умовами діяльності, матеріальною базою, наочним та методологічним матеріалом, можна поліпшити засвоєння на уроці нових понять та нових технік.

Єдина пряма згадка про техніку в учбовому календарному плані Рублі: 16 «6-ий клас. Урок№ 10 Зображення на площині. Виявлення об'єма форми предмету за засобами світлотіні. Виконання елементарного натюрморту з двох предметів, наближених за формою до геометричних тіл за уявою в техніці гризайлі. Урок№ 11. Зображення на площині. Відтворення об'єму форми засобами світлотіні за допомогою штрихування (конус, циліндр). Урок № 14 Зображення на площині. Відтворення святкового настрою в пейзажній роботі «Святкова ялинка на майдані». Робота у кольорі з використанням техніки крапкування. «, в сьомому класі починається знайомство з графічним дизайном, але знову ж таки увага акцентується на нових термінах і стилях і видах хужожньої діяльності - техніки залишаються поза увагою педагогів. В плані Рублі під заголовками уроків «Прикладна діяльність» можливе введення різних графічних технік. Тематичні завдання, пов`язані з розробкою ескізів реальних обєктів оточення, в цих уроках більш цікаві для учнів ніж елементарне виконання тренувальних вправ з малювання. Тому учні прикладають більше зусиль до творчих пошуків, а вільне володіння техніками прискорює, полегшує цей процес та покращує якість реалізованих творчих робіт.

В нормативному документі 23 зазначено, що використовуючи різноманітні засоби, учитель не повинен забувати, що всі вони спрямовані на розвиток художнього мислення школярів. Це означає що вивчення технік графіки на уроках образотворчого мистецтва в середній школі повинне бути направлене на розвиток художнього мислення школярів. Насамперед техніки графіки з поміж інших критеріїв художнього мислення розвивають в учнів графічне бачення, що в свою чергу формує естетичний смак.

2.2 Зміст навчального матеріалу з графічними техніками у підручниках з образотворчого мистецтва для середньої школи

Підручник з образотворчого мистецтва, що створений для користування учнями та вчителями, частіше за все мається в дуже обмеженій кількості тільки в шкільній бібліотеці. Тому на уроці підручником має можливість користуватися лише вчитель. Діти не можуть розглянути ілюстрації, ознайомитися з додатковою корисною цікавою інформацією. Через відсутність підручника в кожної дитини, не можливе користування методичними підказками — замальовками поетапного виконання певного завдання. Швидкість процесів мислення у кожного індивідуальна і тому в деяких випадках для групових занять недостатньо пояснення вчителя — на допомогу відстаючим учням повинна прийти наочність або з підручника, або власноруч виготовлена вчителем. Тому бажана присутність підручника з образотворчого мистецтва для середніх шкіл на кожній парті.

Найчастіше в бібліотеках зустрічаються підручники для 5-их, 6-их та 7-их класів авторів Т.Є. Рублі, С.І. Федуна[17]. Мають сучасний дизайн, яскраві цікаві сучасні ілюстрації.

В підручнику за 5-ий клас авторів Рублі та Федуна є поверхнева інформація про види образотворчого мистецтва та основні поняття, такі як ритм, статика — динаміка, ахроматичні та хроматичні кольори, теплі та холодні кольори, колірні сполучення, звязок декору і форми, образність природніх форм, орнамент. Разом із формуванням загальної картини структури образотворчого мистецтва, тут діти знайомляться з графікою як з одним з видів, одним із складових. Закладається розуміння розділення графіки на друковану та безпосередньо намальовану. В тексті не згадуються різні техніки малюнку, хоча розбираються способи отримання зображення в малюнку за допомогою тону, плями, різнохарактерної лінії та крапок, наводяться приклади різних фактур. Друковану графіку поділяють на книжкову, плакат, художньо-виробничу. Таке розділення є досить умовним. Графіку можна класифікувати, розібрати більш детально, але для даного віку (п`ятикласники) таке більш просте пояснення є більш зрозумілим, і його використання більш доцільніше, ніж введення більш повного складнішого розяснення. Стосовно методики викладання практичних вправ на засвоєння графічних технік привертають увагу кілька завдань. Просто, зрозуміло та з відповідним віку ступенем складності проілюстроване поетапне малювання рослини в техніці лінійного малюнка. Зустрічаються вправи на відпрацювання навичок витинання, аплікації, штампування, техніки акварельної акватипії, що можна умовно віднести до нетрадиційних графічних технік. З прикладної графіки описаний процес виконання гратографії. Згадується малювання пейзажів в техніці акварелі, але поверхнево. Можна зробити такий висновок: підручник Рублі для 5-ого класу містить декілька вдалих інструкцій виконання малюнків в певних графічних техніках (гратографії, лінійному малюнку, акварельній акватипії, штампуванні). В своїй діяльності викладач постійно шукає найбільш зрозумілі вдалі шляхи пояснення нової теми, занотовує власні роздуми та неодмінно порівнює їх з досвідом інших. І вищезазначені інструкції виконання композицій в певних графічних техніках можна вважати досить вдалими і рекомендувати до перегляду педагогами та дітьми.

В підручнику за 6-ий клас авторів Рублі та Федуна розкриваються основні принципи лінійної перспективи, паперопластики та виявлення об'єму засобами живопису, зміст термінів «контраст», «нюанс», «колірний тон», «світлота», «локальний колір». Розглядається такий жанр образотворчого мистецтва як портрет, його основні види, пропорції обличчя людини. Важливе для вивчення графічних технік ознайомлення з поняттям шрифта, вивченням основ шрифтової графіки. Різноманітні шрифти можуть використовуватися в графічних композиціях як різні фактури та тонові градації. Є така тема як, побудова об'єму предметів в техніці тонового малюнка, розгляд графічних засобів виявлення об'єму — поняття світло-тіньових градацій, приклади різних способів штрихування для створення достатнього діапазону градацій. В цьому підручнику тема «градацій» вдало теоретично обґрунтована, але інструктаж практичного виконання викладений не чітко, розмивчасто. Досвід, набутий при виготовлення гіпсового рельєфу може бути використаний для створення друкувальних штампів (нетрадиційна техніка графіки). В шостому класі учні знайомляться з важливою сферою діяльності фахівців образотворчого мистецтва — з дизайном, а саме з проектуванням предметів побуту з елементами біодизайну, з моделюванням одягу. Ці теми безпосередньо не пов’язані з засвоєнням навичок графічних технів, але ж графічні техніки використовуються для виконання дизайнерських проектів.

В підручниках авторів Рублі та Федуна вже є поняття образотворчого мистецтва, що стали вживатися порівняно нещодавно. Наприклад, в підручнику Рубля за 7-ий клас діти дізнаються про зміст таких термінів, як оп-арт (оптичне мистецтво), композиція Ешера та дизайн середовища, надається додаткова інформація про віртуальні мандрівки та екскурсії. Увага зупиняється на таких завданнях, як розробка фірмового стилю, товарного знаку, нове бачення розв’язання теми рівноваги фону та елементу. Розглядаються такі важливі теми як архітектурні стилі, екстер'єр, інтер'єр, перспектива, золотий перетин, монументальне мистецтво, дизайн-графіка. В сьомому класі увага не акцентується на набутті дітьми навичок певних графічних технік. В продовж року діти виконують ескізи екстер'єру, інтер'єру, вітражу, декорацій, проекту дитячого майданчику, куточка саду, логотипу фірми, плакату. Для виконання цих завдань діти обирають собі графічну техніку відповідно до творчого задуму. Це означає, що до сьомого класу вони повинні вже оволодіти практичними навичками роботи в основних графічних техніках.

Підручник з образотворчого мистецтва для 6-их класів середніх шкіл авторів Е.В. Бєлкіної та Ж. С. Марчука [13] пропонує вдалий поетапний інструктаж малювання тварин (слона, тигра, жирафа, кенгуру, коня, кішки). Це ледве не єдина перевага цього підручника. Тут побудова навчального матеріалу йде не від різних видів діяльності фахівців образотворчого мистецтва, а від жанрів образотворчого мистецтва. По мірі ознайомлення з різними жанрами вводяться загальні основні терміни і поняття образотворчого мистецтва. Підхід цікавий, але виклад матеріалу несе більш теоретичний невпорядкований характер, ніж практичний. Всі інші завдання, окрім малювання тварин, не мають поетапного інструктажу ні візуально, ні в текстовому вигляді, лише короткі поради. У всіх завданнях техніка виконання — на вибір. Це означає, що на момент постановки таких задач, дитина вже оволоділа певним обсягом графічних технік. Вільний вибір техніки виконання робить процес більш творчим, але з практичного боку може не вистачати навичок і часу на вибір техніки паралельно з моделюванням зображення.

В користування викладачів також надійшов підручник «Мистецтво» для шостих класів середньої школи авторів Л. М. Масол та інших. В цьому підручнику інтегровані курс з образотворчого мистецтва та музики заснований на принципі розгляду понять, спільних для обох видів мистецтва. Новітній підхід, але він потребує одночасної присутності на уроці двох викладачів — викладача з образотворчого мистецтва та викладача з музики, або підготовки спеціаліста з обох галузей. Також слід підкреслити, що такий підручник дає набагато менший обсяг знань з образотворчого мистецтва, ніж підручник неінтегрованих занять. Про техніки графіки в цьому підручнику зовсім нічого не сказано, і взагалі технікам не приділяється ніякої уваги.

У підручнику авторів С. Желєзняк та О. Ламонової для 6-их класів [18] продумано послідовність викладу навчального матеріалу, досить зрозуміло і впорядковано класифіковані види та жанри образотворчого мистецтва, в темах малювання об'ємних предметів виразно показані тонові градації на кулі, непогана наочність та поетапне виконання натюрморту олівцем. Подані в підручнику біографії багатьох видатних митців надихають юних художників. Вдале пояснення терміну «гризайль», що можна умовно вважати однією з акварельних технік. Непогано намальовані етапи роботи над живописним натюрмортом, що розширює кругозір учнів і може стати у пригоді при малюванні графічного стилізованого натюрморту. Є також тема малювання квітів, що рідко зустрічається в інших підручниках. Тут описані акварельні, гуашеві, олійні фарби та технічні прийоми роботи з ними. Необхідною для правильної побудови графічної композиції є тема «Прийоми композиції. Етапи роботи над композицією та над ілюстрацією». Освітлена тема історичного вивчення пропорцій людини. Подані етапи роботи над графічним та скульптурним портретами, начерками фігури людини — полегшені в порівнянні з тією ж самою методикою в випускних класах художньої школи. Тема уроку № 22: «Графіка. Види графіки. Графічні техніки.» Тут подані тільки теоретичні відомості про техніки друкованої графіки, монотипію, трафарет, прошкрябування. Розглядаються виражальні можливості лінії у малюнку — лінійний та силуетний малюнки. Описані матеріали, що застосовуються у графіці: пастель, вугілля, соус, сучасні графічні матеріали (фломастери, комп’ютерна графіка, кольорові олівці тощо). Подані такі необхідні теми як «Ужиткова графіка, листівки, шрифти. «, «Настрій в пейзажі», «ДВМ, дизайн».

Була розглянута також додаткова література. На полицях книжкових магазинів багато книжок, журналів та іншої друкованої продукції, що стосується образотворчого мистецтва. Але в більшості випадків, це література присвячена окремим простеньким вправам з декоративно-вжиткового мистецтва, несе ознайомлюючий характер, не містить достатньої методологічної бази. А якщо мова йдеться про графіку, то скоріш за все — про матеріали, а не про технічні особливості їх застосування в процесі малювання. В бібліотеках зустрічаються підручники старого зразка російських авторів. Поширеним був свого часу посібник для вчителів «Основи навчання образотворчому мистецтву в школі» автора В.С. Кузіна. У посібнику для викладачів «Методика викладання малювання у восьмилітній школі» під редакцією А.П. Фомічєва увага приділяється оволодінню азами малювання з натури, в різноманітних вправах малювання з натури використовують класичні матеріали та техніки — акварель і графітні олівці. В даних посібниках зовсім не стоїть задача оволодіння навичками різних графічних технік. В навчальному посібнику «Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей» В. П. Котляра поданий простий опис таких графічних матеріалів, як олівець, сангіна, перо, акварель, ручки, гуаш, кольорові олівці, пастель, але не зазначені особливості їх використання. Такий посібник може бути використаний в домашньому вихованні мамами, але для шкільної програми він поверхневий. Для прискорення підготовки конспектів уроків можна використовувати плани — конспекти уроків з образотворчого мистецтва для 6-их класів СЗОШ (12-річна)"Образотворче мистецтво" авторів Л.В. Клімова та І.В. Ланіна[19]. Плани порівняно сучасні - 2006 року. Багато цікавих тем: моделювання одягу, проектування предметів побуту («Світильник»), ознайомлення з портретом, прикрашання скляного посуду. Урок № 10 розглядає графічні засоби виявлення об'ємної форми, фактури, матеріалу предметів. Але це тільки початок, ввідна тема з графіки — діти виконують нескладні вправи на виявлення світло — тіньових градацій в предметах з різним характером поверхні. По суті цей урок можна вважати уроком тренування навичок володіння тільки однією з графічних технік — найбільш поширеною, основною — техніка малювання графітним олівцем. На уроці № 33 можна поєднати декілька графічних технік при виконанні екологічного плакату. Але тут увага зосереджена навколо теми плаката, і особливості використання графічних матеріалів не мають значення в даній темі, хоча є прямий зв’язок між творчим задумом і вибором потрібної техніки виконання. Має відношення до графіки урок№ 32 «Взаємозв'язок шрифту і змісту. Буквиця». Учні краще починають розуміти особливості передачі творчої ідеї художніми засобами виразності. Але цей урок — один з ознайомлюючи зі шрифтовою графікою і, знову ж таки, особливостям техніки виконання буквиці не приділяється багато уваги. Хоча вдалість виконання шрифту залежить від точності технічних навичок. Теорія краще засвоюється тоді, коли вона закріплюється практикою. Тому виконання завдань на уроках образотворчого мистецтва потребує детального поетапного інструктажу. Це в свою чергу пов’язане з потребою чіткого планування використання технік.

В практиці школи майже всю роботу по малюванио можна віднести до розділу графіки, оскільки в основі шкільного малювання з натури, декоративного і тематичного малювання лежить малюнок 5. Вчитель повинен навчити учнів розуміти значення малюнка в практичній діяльності людей. Навички і уміння, отримані учнями на уроках малювання, використовуються ними на заняттях по інших предметах і в суспільно корисній роботі. Саме по собі використання прийомів графіки необхідно співвідносити із ціллю, що бажаємо досягнути, оцінювати його доречність та необхідність 2. Також вже в індивідуальних випадках необхідно враховувати вимогу відповідності графічного виразу змісту. Як графічне оформлення, наприклад, газети, так і графічна ілюстрація певного учбового матеріалу повиині давати зорові враження, підтверджуючі словесний виклад матеріалу і іноді доповнюючи, заглиблюючи його. Сама техніка має бути відповідною творчому задуму, і навпаки. Деякі різновиди графіки не завжди можна використати на уроках образотворчого мистецтва через їх складність. Отримані на уроках малювання технічні уміння і навички можуть в позакласній роботі заглиблюватися і розвиватися на заняттях графікою. Виконання учбових таблиць, діаграм, схем шрифтових композицій, оформлення стінного друку і рукописних журналів вимагає знання деяких загальних графічних вимог. Один і той же зміст може бути виражений різними графічними прийомами. Різновиди графіки можуть використовуватися як основне завдання чи допоміжний засіб. Основним питанням, яке може виникнути, буде відповідність наявної матеріальної бази завданням графіки. Але воно швидко вирішуеться, так як технік багато, вони різноманітні і можна обрати ту, яка буде найбільше відповідати завданню, поставленим цілям та наявності матеріалів і інструментів, більшість з яких, до речі, діти можуть виготовити самостійно, під керівництвом вчителя.

Методики викладання образотворчого мистецтва та дизайну для середніх шкіл, як правило, розробляють студенти та викладачі університетів педагогічного образотворчого та дизайнерського спрямування. Їх рекомендації відрізняються чітким формуванням теоретичної частини. Але студенти через брак досвіду роботи з дітьми в середній школі за умов ліміту часу уроку в 45 хвилин, недостатньо чітко сплановують практичну частину занять. З проблемою розробки методик стикаються вчителі середніх загальноосвітніх шкіл, художніх шкіл, шкіл естетичного виховання, керівники учбово-виробничої практики старшокласників. Деякі методичні розробки вчителів середніх загальноосвітніх шкіл характеризуються недостатнім рівнем теоретичної бази та загальної педагогічної концепції. Програми художніх шкіл більш спеціалізовані, направлені на поглиблення знань з образотворчого мистецтва, висувають більш жорсткіші вимоги при оцінюванні робіт учнів. Кращій художній підготовці учнів в художній школі сприяє більша розтягнутість тем в часі. Тому програми художніх шкіл майже не можливо застосовувати в середніх загальноосвітніх школах.

Загальною рисою всіх методичних розробок є їх вузька спеціалізація, що залежить від нахилу освіти розробників методик, від часу, відведеного на заняття, від умов в яких проводиться урок, від матеріального забеспечення. І ті стандарти побудови конспектів уроків, що приймаються в одних установах, можуть не задовольнити вимоги інших установ.

Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти визначає лише загальні концептуальні педогогічні принципи та напрямки провідної педагогічної діяльності. Не дивлячись на існування декількох основних програм з образотворчого мистецтва для СЗОШ, затверджених Міністерством освіти і науки, єдиного стандарту в Україні не має. З одного боку цей факт полегшує адаптацію планування навчального процесу до життєвих реалій за рахунок свободи вибору зпоміж багатьох програм. З іншого боку відсутність єдиного стандарту ускладнює можливість взаємопорозуміння викладачів різних областей, а також вибір студентом принципу побудови власних педагогічних досліджень та розробок.

В другому розділі даної кваліфікаційної роботи було досліджене питання практичного застосування технік графіки в педагогіці та дизайні. Проаналізований ступінь акцентування уваги учнів на вивченні графічних технік на уроках в різних навчальних програмах образотворчого мистецтва. Має місце в цій роботі ознайомлення з педагогічним досвідом провідних викладачів саме середньо-освітніх учбових закладів України. Спільним для всіх програм образотворчого мистецтва в середній школі є відношення до вивчення графічних технік як до другорядних не першочергових задач занять з малювання. Звісно формування загальної художньої грамотності та естетичної обізнаності є першочерговим завданням курсу образотворчого мистецтва в середній школі, але навчання повинно еволюціонувати разом з умовами життєдіяльності, висуваючі нові вимоги до навчальних програм. Взяті до уваги статистичні данні по періодичному оновленню підручників з образотворчого мистецтва в Миколаївській області, що частково дає поняття про кількість проведення нових методичних розробок з образотворчих грамот в середніх загальноосвітніх школах. Існують цікаво побудовані методологічні розробки, в яких певні рубрики привертають увагу учнів. Але виникають нові техніки, стилі, поняття в образотворчому мистецтві, синтетичні види мистецтва викликають захоплення в молоді, і розроблені в 2005—2006 роках підручники вже потребують грамотного введення нових тем з урахуванням загальних тенденцій.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой