Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра АГПФЕБ

Контрольна робота

з дисципліни «Злочини у сфері господарської та службової діяльності»

на тему: «Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211)»

Виконала: Рязанець Юлія

Перевірив: викладач Рєзнік О.М.

Суми — 2014

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика злочинів у сфері господарської діяльності

2. Об'єкт й об'єктивна сторона злочину

3. Суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину

4. Кваліфікаційні ознаки злочину

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Кожного року збитки держави від численних фактів порушень бюджетного законодавства при формуванні і використанні бюджетних коштів сягають мільярдів гривень. Цей фактор вказує на те, що злочини у даній сфері стають все більш поширеними. Але на жаль як показує аналіз практики застосування статей 210 і 211 Кримінального кодексу України (далі КК), вказані норми поки що не набули широкого застосування і тому до кримінальної відповідальності за вказані порушення притягається досить незначне коло службових осіб.

Відсоток кримінальних справ за вказаними статтями КК направлених до судів є найнижчим серед інших злочинів у сфері господарської діяльності. Не останнє місце серед причин такого становища займає недостатній рівень обізнаності працівників правоохоронних органів щодо складів злочинів вказаної групи, що обумовлюється неоднозначністю трактування практично усіх їх елементів у науковій літературі, відсутність ґрунтовних досліджень з цих питань. Стан наукової розробки. Вивченням питання кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з виданням нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону займалися такі вчені, як: Гутурова Н. О., Комягин Д. Л, Степанюк Р. Л., Макаров А. В., Навроцький В. О.

Об'єктом контрольної роботи є злочини у сфері господарської діяльності, пов’язаної з формуванням та використанням бюджетних коштів.

Предмет даної роботи видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону.

Мета контрольної роботи полягає у дослідженні кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з виданням нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону.

Досягнення поставленої мети обумовлює виконання таких завдань:

— загальна характеристика злочинів у господарській сфері та злочинів у сфері бюджетної системи України;

— характеристика об'єкту та об'єктивної сторони цього злочину;

— аналіз суб'єкту злочину та його суб'єктивної сторони;

— розкриття кваліфікаційних ознак злочину.

З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження при написанні контрольної роботи застосовувалися такі методи:

— системного аналізу — дав можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочину

— спостереження та аналізу — дав можливість охарактеризувати суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт та об'єктивну сторону злочину;

— синтезу — забезпечив повноцінне розкриття кримінально-правової характеристики злочину;

Структура роботи. Контрольна робота складається зі вступу, чотирьох простих розділів, висновків і списку використаної літератури.

І. Загальна характеристика злочинів у сфері господарської діяльності

злочин бюджетний господарський нормативний

Господарські злочини — це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, які посягають на господарську діяльність за відсутністю цілі послаблення чи підриву економічної основи України.

В Кримінальному кодексі України господарські злочини виокремленні в окремий розділ «Злочини у сфері господарської діяльності». Частину даних злочинів становлять злочини у бюджетній сфері України.

Щодо загальної характеристики злочинів у сфері господарської діяльності, то їм характерний спільний родовий об'єкт. В.Я. Тацій родовим об'єктом господарських злочинів визначає систему господарства [14]. В. О. Навроцький вважає, що ним є система господарювання України [11].

Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності або фінансової діяльності держави.

З об'єктивного боку більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї, контрабанда, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків тощо). Бездіяльністю характеризується об'єктивна сторона ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння[1,c. 165].

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Абсолютна більшість диспозицій норм аналізованих злочинів віднесена законодавцем до бланкетних, оскільки для з’ясування їхнього змісту необхідно звертатися до законодавчих і інших нормативних актів інших галузей права, наприклад, бюджетного, підприємницького, банківського, митного, податкового тощо[1, c. 166].

Суб'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності, характеризується тільки умисною формою вини. До обов’язкових ознак суб'єктивної сторони деяких злочинів входять мотив і мета.

Суб'єкт злочинів, що посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності, — фізичні особи, які до моменту вчинення зазначених злочинів досягли 16-річного віку. Деякі з розглядуваних злочинів можуть вчинятися лише спеціальним суб'єктом, на що безпосередньо вказується у тексті кримінально-правової норми (наприклад, службова особа підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи (ст. 207), службова особа (ст. 210, 211), особа, яка зобов’язана сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) (ст. 212) тощо[1, c. 166].

Отже, злочини у сфері господарської діяльності - це умисне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Розділом VII Особливої частини КК, що посягає на суспільні відносини, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, робіт і послуг, вчинене суб'єктом вказаних злочинів.

Усі злочини, передбачені в Розділі VII Особливої частини КК, криміналісти умовно поділяють на шість [1] або десять груп. Найбільш удалою слід визнати класифікацію злочинів, що вчиняються у сфері господарської діяльності, запропоновану О. О. Дудоровим. Так, він виділяє: 1) злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (статті 199, 200, 215, 223, 224); 2) злочини проти системи оподаткування (статті 204, 212, 216); 3) злочини проти системи бюджетного регулювання (статті 210, 211); 4) злочини проти системи валютного регулювання (статті 207, 208); 5) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України (ст. 201); 6) злочини проти порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю (статті 202, 203, 203−1, 205, 209, 209−1, 213, 214); 7) злочини проти прав і законних інтересів кредиторів (статті 218−222); 8) злочини проти добросовісної конкуренції (статті 206, 228, 229, 231, 232); 9) злочини проти прав і законних інтересів споживачів (статті 217, 225−227); 10) злочини проти порядку приватизації (статті 233−235)[5, c. 346].

Особливої уваги потребують злочини проти системи бюджетного регулювання передбачені окремими статтями Кримінального кодексу України. Відомо, що в умовах становлення і розвитку ринкової економіки найважливішим фактором стабільності в суспільстві є здатність економічної системи забезпечити всім громадянам України гідну якість життя, можливість реалізації ними своїх здібностей і творчого потенціалу. Україна XXІ століття має виключити бідність як соціальне явище з життя суспільства. Адже невипадково, що серед пріоритетних національних інтересів визначається створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення.

У зв’язку з цим особливого занепокоєння викликають злочини у сфері бюджетної системи України. Ця проблема з кожним роком набуває все більшої актуальності тому, що злочинам у бюджетній сфері, притаманний високий рівень суспільної небезпечності, що проявляється у багатомільйонних збитках, яких зазнає держава. Незаконне використання бюджетних коштів призводить до того, що державні цільові програми, спрямовані на розв’язання нагальних соціальних та економічних питань, не виконуються в повному обсязі та не досягають очікуваного результату.

У бюджетній сфері тривалий час залишаються розповсюдженими злочини, пов’язані з незаконним використанням бюджетних коштів. Ці злочини охоплюють широкий спектр статей КК України: 175 (ч. 2), 191, 210, 211, 222, 364−368[5, c. 358].

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, потребують належного правового захисту, зважаючи на суспільне призначення бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, здійснюваних відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п. 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України)[2]. Саме тому неналежне наповнення бюджету залишається однією з найгостріших проблем захисту інтересів держави, ставить під загрозу фінансування соціальних видатків, державних програм та дотримання прав громадян. За таких умов, запобігання злочинам, пов’язаним з незаконним використанням бюджетних коштів, набуло характеру пріоритетного напрямку в діяльності правоохоронних органів та зокрема органів внутрішніх справ.

2. Об'єкт та об'єктивна сторона злочину

У філософії поняття «об'єкт» використовується, головним чином, для характеристики матерії та свідомості. Як свідчить аналіз дослідження, у юридичній літературі щодо нього немає єдиної думки.

Так, І.П. Козаченко зазначає, що все розмаїття об'єктів профілактики чинного впливу можна звести в такі групи: джерела і причини злочинності загалом; причини й умови, які сприяють вчиненню конкретного злочину; особистість і поведінка правопорушника.

На першу групу об'єктів впливає закономірна для профілактики мета залежності, яка іде від об'єктивних складових економічних, політичних, соціальних, правових реалій у суспільстві до конкретного злочину як об'єкта впливу. Це дає підставу стверджувати про загальний об'єкт профілактичного впливу (причини, умови, фактори, обставини) та індивідуалізувати об'єкт (окремі особи, групи, криміногенне середовище та ін.) [6, с. 65−66]. Стосовно об'єкта другого плану (злочинності) прослідковується механізм і результати превентивного впливу оперативної профілактики на всі основні якісно-кількісні показники цього соціально негативного явища: стан, рівень, структуру, характер, динаміку, наслідки. Що стосується об'єкта третього плану (суспільних відносин, благ і цінностей, охоронюваних законом), то оперативно-розшукова профілактика, попереджаючи протиправну поведінку, сприяє недопущенню заподіяння їм шкоди.

Ці відносини, блага й цінності, що виступають як об'єкти профілактичного захисту, у категоріях кримінального права інтерпретуються як родові, видові й безпосередні об'єкти злочинів. Вичерпний їх перелік представлено в Особливій частині КК України.

У кримінальному праві фактично одностайно визнається, що об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Щодо об'єкта злочину у бюджетній сфері, то це, як стверджує Н. О. Гуторова сукупність відносин, які складаються у процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів суспільного призначення, що забезпечують практичне виконання функцій держави. Із цього випливає, що при вчиненні передбачених кримінальним законом злочинних посягань на державні фінанси об'єктом злочину виступає такий вид суспільних відносин, як державні фінанси [3, с. 80].

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів злочину «за вертикаллю», тобто залежно від рівня їх узагальнення, а саме: на загальний, родовий і безпосередній.

При загальному об'єкті шкода завдається не лише зазначеному об'єкту, а й певною мірою всій сукупності суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, що визначає суспільну небезпеку цих посягань. Значення родового об'єкта полягає насамперед у тому, що він дозволяє провести класифікацію злочинів, об'єднати в межах однієї глави (розділу) Особливої частини КК лише злочини, що посягають на один родовий об'єкт [14, с. 80].

Родовим об'єктом злочинів у бюджетній сфері слід вважати суспільні відносини, що виникають у зв’язку з формуванням і витрачанням бюджетних коштів та засобів державних позабюджетних фондів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування [10, с. 65].

Безпосередній об'єкт дає змогу найчастіше і з найбільшою точністю провести розмежування між подібними злочинами, оскільки він здебільшого являє собою елемент складу, притаманного лише цьому злочину [14, с. 77].

Так, безпосереднім об'єктом ст. 211 є встановлений законом порядок розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у бюджетній системі держави.

Формування предмета оперативно-розшукової профілактики злочинів у бюджетній сфері досить активно здійснюється як на основі теорії ОРД, так й інших галузей права й дисциплін.

У кримінальному праві предмет злочинного посягання — це елемент об'єкта, впливаючи на який злочинець порушує або намагається порушити суспільні відносини, що перебувають під охороною кримінального закону. Злочини, пов’язані з порушеннями бюджетного законодавства, належать до так званих предметних діянь, тобто на їхній предмет безпосередньо вказано у статтях КК України[11, с. 70].

Предметом посягання в ст. 211 законодавець визначив бюджетні кошти у великих розмірах (сума, яка в тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо великих розмірах (сума, яка в три тисячі й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Н.О. Гуторова вважає, що злочини, передбачені ст. 211 КК України, мають два предмета — бюджетні кошти (основний предмет — складова частина об'єкта цих злочинів) та нормативно-правові акти, що змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (додатковий предмет, що не є складовою частиною об'єкта злочинів) [4, с. 70].

Таким чином, предмет злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, визначається в КК України поняттям «бюджетні кошти», до яких, згідно з приміткою до ст. 210 КК України, належать кошти, що включаються в бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування[8].

Під бюджетними коштами слід розуміти:

— податкові доходи, що надійшли до відповідних бюджетів;

— інші обов’язкові платежі, що надійшли до відповідних бюджетів;

— доходи від використання майна, яке перебуває в державній власності після сплати податків (зборів), передбачених законодавством;

— доходи від платних послуг, що надаються бюджетними установами, після сплати податків (зборів), передбачених законодавством;

— кошти, отримані в результаті застосування заходів цивільно-правової, адміністративної й кримінальної відповідальності, зокрема штрафи, конфіскації, компенсації тощо;

— частина прибутку унітарних державних і муніципальних підприємств;

— доходи від зовнішньоекономічної діяльності [7, с. 19].

Водночас предметом злочину передбаченого ст. 211 КК України, можуть бути не лише реально одержані кошти, а й лише заплановані як доходи і видатки державного або місцевого бюджету. Вчинення такого злочину має місце, наприклад, у випадках видання службовою особою нормативно-правових актів, які змінюють лише записані у відповідному правовому акті доходи і видатки бюджету. Коли службова особа видає нормативно-правовий акт, що передбачає незаконне списання заборгованості платників за податками, зборами, іншими обов’язковими платежами, до бюджету не надходять кошти, що мали надійти.

Під терміном «кошти» у чинному законодавстві розуміють гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Тобто еквівалент грошей можна назвати бюджетними коштами, якщо вони рівноцінно замінюють гроші, включені до бюджету.

На думку Р. Л. Степанюка, бюджетні кошти як предмет злочину, передбаченого ст. 211 КК України, мають такі обов’язкові ознаки:

— включення до бюджету будь-якого рівня, тобто кошти мають бути внесеними до складу бюджету (фінансового плану), віднесеними до певної статті доходів або видатків;

— досягнення суми бюджетних коштів кваліфікуючого розміру, тобто мати великий (що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) чи особливо великий (у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) розмір;

— визначення джерел одержання та напрямів витрачання одним або кількома з чинних нормативно-правових актів і планових документів (Бюджетним кодексом України; законами; підзаконними актами вищих органів влади; рішеннями про місцевий бюджет; розписами бюджетів; планами асигнувань; кошторисами доходів та видатків; документами, згідно з якими виділено кошти з бюджету або бюджетної установи іншим установам, підприємствам, організаціям; планами використання бюджетних коштів та ін.).

На відміну від більшості інших економічних злочинів, предметом порушень бюджетного законодавства не можуть виступати матеріальні цінності, оскільки бюджет є планом і фондом фінансових (грошових) ресурсів, а також кошти, що належать окремим юридичним особам на праві власності [13, с. 49−54].

Об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 211 КК України характеризується вчиненням суспільно небезпечної дії у вигляді видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону[9, c, 481].

Суспільна небезпечність даного діяння полягає в тому, що ці протиправні дії можуть призвести до неотримання коштів, які мали надійти до бюджетів і в подальшому бути використаними на суспільні потреби.

До нормативно-правових актів, про які йдеться у ст. 211 КК України, належать офіційні письмові документи, прийняті чи видані уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, які спрямовані на регулювання відносин, що виникають при здійсненні бюджетного процесу, містять нормативні приписи (мають неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування, і дія яких не вичерпується одноразовим виконанням)[9, c, 485].

Нормативно-правовими актами, що зменшують надходження бюджету, є постанови, рішення, положення, накази, інструкції, якими зменшуються доходи бюджету, надходження від повернення кредитів до бюджету, приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів.

До нормативно-правових актів, що збільшують витрати бюджету, належать акти, які збільшують видатки бюджету, тобто обсяги коштів, спрямованих на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, а також кошти на надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів. До таких актів, наприклад, належать ті, які: змінюють ставки або строки сплати до бюджетів або державних цільових фондів податків, зборів, інших обов’язкових платежів; передбачають списання заборгованості зі сплати обов’язкових платежів, у т. ч. неподаткового характеру; запроваджують нові види обов’язкових платежів, не передбачені законодавством.

Під виданням нормативно-правових актів, які зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету, слід розуміти комплекс дій, що охоплює: 1) прийняття рішення щодо схвалення тексту документа; 2) підтвердження цього рішення шляхом поставлення свого підпису, відбитку печатки, штампу або в інший спосіб; передачу документа для офіційного оприлюднення та (або) застосування. Цим поняттям охоплюється як видання уповноваженою службовою одноосібних нормативно-правових актів, так і вчинення таких дій щодо актів, прийнятих, рекомендованих або схвалених колегіальними органами за умови, що законодавством передбачене їх підписання, затвердження або введення в дію уповноваженою службовою особою[9, c. 487−489].

Моментом закінчення даного злочину є видання особою нормативно-правового акта, що зменшує надходження бюджету або збільшує витрати бюджету всупереч закону, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах. Факт набрання чинності таким актом або фактичне його виконання на кваліфікацію злочину за ст. 211 КК не впливає.

3. Суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину

Злочин неможливий без особи, яка його вчинила, і тому суб'єкт злочину є обов’язковим елементом складу злочину. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність[8].

Отже, згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину може бути:

1) особа фізична;

2) особа осудна;

3) особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння.

Ці три ознаки є обов’язковими для кожного випадку оцінки наявності суб'єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві дістали назву обов’язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб'єктом злочину.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.)[2].

Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК, обов’язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 КК вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними"[2].

Отже, осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавства виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності.

Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації. Питання про осудність особи виникає тільки у зв’язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з’ясувати, чи здатна особа правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю)[5, c. 32]. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України суб'єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність[2]. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність. У частині 1 ст. 22 КК прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності[2].

Але, існують такі злочини, де не завжди наявність трьох вищенаведених ознак буде створювати склад злочину. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов’язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб'єктом перевищення влади або службових повноважень).

Для наявності суб'єкта у злочинах, де виконавцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов’язкові ознаки суб'єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб'єктом злочину.

Таким чином, четвертою факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб'єктам не всіх складів злочину) є ознака спеціального суб'єкта злочину. Вказівка на ознаку суб'єкта злочину, що робить його спеціальним, дається в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України.

Злочини, де суб'єкт має мати додаткову ознаку, звуться злочинами із спеціальним суб'єктом. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа[2]. Усі ці ознаки мають бути обов’язково встановлені для визначення наявності суб'єкта злочину, а отже, і складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Щодо суб'єкта передбаченого ст. 211 КК, то він є спеціальним — це службова особа. Згідно з ч.3 ст. 18 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом[2].

Службова особа за ст. 211 КК України, крім передбачених ч.3 ст. 18 Кримінального кодексу України ознак притаманних службовій особі, має ще й конкретні додаткові ознаки: вона наділена правом видання нормативно-правових актів, які впливають на зміну доходів і видатків бюджету в межах бюджетної системи України.

Відповідно при розслідуванні цього злочину з самого початку існує обмежене коло осіб, які внаслідок свого службового становища мають об'єктивну можливість вчинити злочин. До них належить категорія службових осіб органу державної влади чи місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим наділеною повноваженнями щодо видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету. Як справедливо зазначає Н. О. Гуторова: «При вирішенні питань кваліфікації таких дій застосовується фінансове законодавство, що регулює відносини у сфері розподілу та використання бюджетних коштів"[4, c. 297]. Проаналізувавши кримінальне та бюджетне законодавство можна дійти висновку, що такими службовими особами можуть визнаватись службові особи органів державної виконавчої влади, а саме прем'єр-міністр України, службові особи Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органів, органів державного казначейства, які відповідно до бюджетного законодавства зобов’язані виконувати функції по забезпеченню пропорційного скорочення або пропорційного фінансування видатків бюджетів та наділені повноваженнями щодо видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету. А також керівники міністерств та відомств, інші центральні органи — по державному бюджету; керівники місцевих органів — по місцевим бюджетам; нижчестоящі розпорядники другого ступеню (керівники державних виконавчих органів обласного рівня — по державному бюджету; керівники районних органів — по місцевих бюджетах).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто службова особа усвідомлює, що нормативно-правовий акт, який нею видається (затверджується), незаконно змінює доходи або видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку і бажає видати (затвердити) такий акт. Мотиви й мета незаконного видання нормативно-правового чи розпорядчого акту, яким змінюються доходи й видатки бюджету всупереч установленому законом порядку, можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають[4, c. 302].

Якщо відповідний акт видано службовою особою через необережність (наприклад, через неправильне розуміння положень бюджетного чи податкового законодавства), вчинене може розцінюватись як службова недбалість (ст. 367 КК).

Отже, суб'єкт злочину є спеціально-конкретним, тобто це службова особа, яка має повноваження, щодо видачі нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету. Склад даного злочину не можливий без суб'єктивної сторони, а саме прямого умислу (усвідомленням особою суспільно-небезпечного характеру свого діяння).

4. Кваліфікуючі ознаки злочину

Кваліфікація злочинів є одним із найбільш важливих і відповідальних етапів застосування норм закону про кримінальну відповідальність. Правильна кваліфікація злочинів виступає необхідною умовою реалізації принципу законності у кримінальному судочинстві, досконалого та юридично виваженого кримінального провадження на етапах досудового розслідування і розгляду справ у суді, призначення особам, визнаним винними за вироком суду, справедливого і обґрунтованого покарання чи звільнення їх від кримінальної відповідальності або від покарання. Кваліфікувати злочин означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину.

Кваліфікуючі ознаки — це будь-які кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, передбачені конкретним складом злочину.

Щодо ст. 211 Кримінального кодексу України, то ч. 2 даної статті, передбачені такі кваліфікуючі ознаки:

— вчинення передбачених ч. 1 ст. 211 КК України дій, тобто видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах;

— вчинення передбачених ч. 1 ст. 211 КК України дій, тобто видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону повторно[2].

Відповідно до ч.3 Примітки 1 до ст. 210 Кримінального кодексу України особливо великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян[2]. Щодо повторності злочинів, то дане поняття визначено ч. 1 ст. 32 КК. Згідно з даною статтею повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Відповідно до абз.3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04. 06. 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» не утворює повторності раніше вчинений злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, засуджено без призначення покарання або зі звільненням від покарання, а також злочин, судимість за який було погашено чи знято[12].

Взагалі у науці кримінального права визначаються два види повторності: а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують злочин (п. 1 ст. 67 КК); б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини Кодексу як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду, яка і передбачена ч.2. ст. 211.

Загальна повторність має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому вона не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті[9, c. 206].

Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в іншому -- однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК).

Отже, при кваліфікації злочину передбаченого ст. 211 слід мати на увазі що йдеться про повторність тотожних злочинів. Тотожними злочинами є такі злочини, які повністю співпадають за своїми об'єктивними та суб'єктивними ознаками і передбачені однією і тією ж статтею Особливої частини КК.

У межах повторності злочинів їх неодночасне вчинення означає, що не збігаються за часовими показниками початкові моменти вчинення кожного зі злочинів. У зв’язку з цим повторність можуть утворювати злочини, один з яких був вчинений у період, коли інший злочин уже розпочався, але ще не закінчився. У такому разі вчиненим повторно вважається злочин, розпочатий пізніше[12].

Виходячи з ст. 32 КК, можна виділити такі ознаки повторності даного злочину:

1) службова особа вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів, передбачених ст. 211 КК. Ці злочини повинні бути юридично тотожними;

2) для поняття повторності не має значення чи були злочини, з яких вона складається, закінченими, чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на злочин;

3) ознакою повторності є те, що злочини, з яких вона складається, вчиняються в різний час і віддалені один від одного певним проміжком часу;

4) повторність має місце незалежно від того, була чи ні особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. У ст. 211 Кримінального кодексу вказується на вчинення злочину повторно, без будь-яких обмежень;

5) згідно з ч. 4 ст. 32 КК повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статей 45- 49 КК, або на підставі акта амністії чи помилування, а так само у випадках, коли за цей злочин в неї було погашено або знято судимість. Про підстави і порядок погашення та зняття судимості див. статті 89−91 КК та коментар до них[2].

Згідно з ч. 2 ст. 32 КК не є повторністю продовжуваний злочин, що складається з двох або більше вчинених в різний час тотожних злочинних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин зовні схожий на повторність тотожних злочинів тому, що також складається з кількох тотожних діянь. Але між ними є суттєві відмінності. Так, при продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює заздалегідь поставлену загальну мету і єдиний умисел, об'єднує вчинені нею всі тотожні діяння.

При повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має свою суб'єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину. Продовжуваний злочин виключає повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин[12].

Сам факт вчинення злочину не перший раз створює повторність. Для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення, якою була повторність злочинів. Якщо було вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених ст. 211 КК з кваліфікуючою ознакою «повторно», то кваліфікація вчиненого має бути лише за цією статтею без застосування правил про сукупність злочинів. Тобто, якщо службовою особою було видано нормативно-правових акт, що зменшує надходження бюджету або збільшує витрати бюджету всупереч закону. В даному випадку злочини має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою «повторно».

Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками. Інакше кажучи, якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, тої за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому випадку видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання)[9, c, 224].

Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за «родовою» ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49, або була погашена чи знята судимість відповідно до ст. 89 чи 91 КК, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45−49 КК[2].

Висновки

Проаналізувавши склад злочину передбаченого ст. 211 КК України, було встановлено такі його елементи. Отже, родовим об'єктом злочинів у бюджетній сфері слід вважати суспільні відносини, що виникають у зв’язку з формуванням і витрачанням бюджетних коштів та засобів державних позабюджетних фондів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Безпосереднім об'єктом ст. 211 є встановлений законом порядок розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у бюджетній системі держави.

Предметом посягання в ст. 211 законодавець визначив бюджетні кошти у великих розмірах або в особливо великих розмірах.

Об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 211 КК України характеризується вчиненням суспільно небезпечної дії у вигляді видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону.

Суб'єкт злочину -- службова особа, яка наділена повноваженнями щодо видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто службова особа усвідомлює, що нормативно-правовий акт, який нею видається (затверджується), незаконно змінює доходи або видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку і бажає видати (затвердити) такий акт.

Щодо ст. 211 Кримінального кодексу України, то ч. 2 даної статті, передбачені такі кваліфікуючі ознаки: видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або повторно.

Список використаної літератури

1. Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.

2. Бюджетний кодекс України: Кодекс України від від 08. 07. 2010 № 2456-VI// Відомості Верховної Ради України (ВВР). -2010. — № 50−51, — ст. 572.

3. Гуторова Н. О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: дис. доктора юрид. наук: 12. 00. 08/ Н. О. Гуторова — Х., 2001 — 75 с.

4. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія/ Н. О. Гутурова — Харків: Вид-во Національного ун-ту внутрішніх справ, 2001, — 384 с.

5. Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права/ О. О. Дудоров [Переднє слово д-ра юрид. наук, проф. В. О. Навроцького] / МВС України; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. — Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. — 952 с.

6. Козаченко И. П. Оперативно-розыскная профилактика (правовые и организационно-тактические вопросы)/ И. П. Козаченко — К., 1991, — 68 с.

7. Комягин Д. Л. О понятии бюджетных средств / Д. Л. Комягин // Финансы. — 2000. — № 10. — 19 с.

8. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05. 04. 2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001. — N 25−26. — ст. 131.

9. Кримінальній кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т./ за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна.- 5-те вид., допов. -Х.: Право, 2013.

10. Макаров А. В. Преступность в бюджетной сфере (Понятие, тенденции, предупреждение) дис. доктора юрид. наук: 12. 00. 08/ А. В. Макаров. -М., СПб., 2005. — 35 с.

11. Навроцький В. О. Господарські злочини: лекції для студентів юридичного факультету/В.О. Навроцький. — Львів, 1997. — с. 7.

12. Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04. 06. 2010 року/ [Електронний ресурс. — Режим доступу]: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/v0007700−10.

13. Степанюк Р. Л. Дослідження документів при розслідуванні бюджетних злочинів / Р. Л. Степанюк // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. — 2002. — Вип. 19. — с. 49−54.

14. Тацій, В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: навч. посіб. / В. Я. Тацій. — Х.: Укр. юрид. акад., 1994. — 75 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой