Видаткова частина державного бюджету України

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Сутність і роль витрат бюджету в господарській національній системі

1.1 Економічний зміст витрат бюджету

1.2 Класифікація витрат бюджету, їхній склад і структура

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз витрат бюджетів України

2.1 Особливості механізму бюджетного фінансування і кредитування

2.2 Прогноз зведеного бюджету України за основними видами доходів і видатків на 2010−2012 роки

РОЗДІЛ ІІІ. Заходи щодо удосконалення системи бюджетного фінансування витрат

3.1 Основні напрямки бюджетного реформування в Україні

3.2 Політика держави і завдання в сфері бюджетів України

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

ВСТУП

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Метою курсової роботи являється дослідження видаткової частини державного бюджету України, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаютьсяпід час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб'єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об'єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:

— визначити суть, значення державного бюджету України;

— здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

— запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:

1) визначити суть, значення державного бюджету України;

2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

3) запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

Перший розділ даної курсової роботи розкриває сутність і роль бюджету в господарській національній системі.

У другому розділі здійснюється аналіз витрат бюджетів України.

Третій розділ вивчає основні заходи щодо удосконалення системи бюджетного фінансування витрат.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, наукові книги.

РОЗДІЛ І. Сутність і роль витрат бюджету

1. 1 Економічний зміст витрат бюджету

Видатки бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Стадії формування і розподілу видатків

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів — відповідними місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по

складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загально-державного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства -- державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє, це загальна практика.

У цьому зв’язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів. 3].

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні -- від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Заслуговує на увагу і думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала досі, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки і вихід із кризи.

Витрати бюджету визначаються у порядку, вказаному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на виконання загальнодержавних програм і на реалізацію закону «Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України», конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги).

При цьому виникає проблема, яка вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну Республіку Крим, області і міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території яких розвинута промисловість, мають достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги.

Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв’язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров’я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

У Державному бюджеті враховуються і кошти на рахунках спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави на фінансування промисловості -- дотацій збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються і видатки на утримання житлово-комунального господарства.

Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

— безповоротність бюджетних асигнувань;

— цільове спрямування коштів;

— фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер -- ще і у межах одержаних доходів;

— здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на лібералізацію цін і переході до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

— капітальні вкладення;

— витрати на капітальний ремонт;

— витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків -- шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об'єктів міського благоустрою -- санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. -- проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд з ним у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоустрою, а й на будівництво об'єктів промисловості, необхідних державі, житла, об'єктів соцкультпобуту тощо. 6].

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності -- мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

1. 2 Класифікація витрат бюджету,їхній склад і стуктура

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане необхідністю їх приведення до міжнародних стандартів статистики державних фінансів з метою міжнародної порівнянності показників бюджету.

Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації об'єднаних націй. Класифікація має три рівні: категорії (від 1 до 10), групи та класи.

Функціональна класифікація видатків бюджету

Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави.

Згідно до Бюджетної класифікації до даної групи видатків застосовується чотирьохзначний код, а самі видатки групуються за такими напрямами:

Код

Найменування

0100

Загальнодержавні функції

0200

Оборона

0300

Громадський порядок, безпека та судова влада

0400

Економічна діяльність

0410

Загальна економічна, торгівельна та трудова діяльність

0420

Сільське господарство та мисливство, рибне господарство

0430

Паливно-енергетичний комплекс

0440

Інша промисловість та будівництво

0450

Транспорт

0460

Зв’язок, телекомунікації та інформатика

0470

Інші галузі економіки

0480

Дослідження і розробки в галузях економіки

0490

Інша економічна діяльність

0500

Охорона навколишнього природного середовища

0600

Житлово-комунальне господарство

0700

Охорона здоров’я

0800

Духовний та фізичний розвиток

0900

Освіта

0910

Дошкільна освіта

0920

Загальна середня освіта

0930

Професійно-технічна освіта

0940

Вища освіта

0941

Вищі навчальні заклади 1 і 2 рівнів акредитації

0942

Вищі навчальні заклади 3 і 4 рівнів акредитації

0950

Післядипломна освіта

0960

Позашкільна освіта та заходи із позашкільної роботи з дітьми

0970

Програми матеріального забезпечення навчальних закладів

0980

Дослідження і розробки у сфері освіти

0990

Інші заклади та заходи у сфері освіти

1000

Соціальний захист та соціальне забезпечення

Економічна класифікація видатків бюджету

Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню тощо). Такий розподіл дозволяє виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з погляду виконання бюджету.

За даною класифікацією під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони поділяються на поточні та капітальні (розвитку); відплатні (здійсненими в обмін на товар чи послугу) або невідплатні(односторонніми). 5].

Поточні видатки — це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, організацій та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. Код 1000.

До них належать:

1) видатки на товари та послуги — 1100;

2) виплата процентів (доходу) за зобов’язаннями — 1200;

3) субсидії й поточні трансферти — 1300.

Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням. Код 2000.

До них належать:

1) придбання основного капіталу — 2100;

2) створення державних запасів та резервів — 2200;

3) придбання землі і нематеріальних активів — 2300;

4) капітальні трансфертів — 2400.

За цією класифікацією виділені ще дві групи видатків: нерозподілені видатки (3000); кредитування з вирахуванням погашення (4000).

Відомча класифікація видатків бюджету

Відомча класифікація видатків державного бюджету визначається відповідно до «Закону про державний бюджет України» (частина друга статті 22 Бюджетного кодексу України).

За даною класифікацією визначені головні розпорядники бюджетних коштів. А саме:

1) Управління справами верховної Ради України — 11;

2) Державне управління справами — 30;

3) Господарське управління Секретаріату Кабміну України — 41;

4) Верховний суд України — 60;

5) Конституційний Суд України — 80;

6) Генеральна прокуратура України — 90;

7) Міністерства, Державні комітети, Державна митна служба України, Державна туристична адміністрація, НАН України; СБУ, ЦВК України тощо (тризначні коди);

8) Рада Міністрів АРК.; обласні державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відомча класифікація видатків місцевого бюджету визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (частина третя статті Бюджетного кодексу України).

Програмна класифікація видатків бюджету

Програмна класифікація видатків державного бюджету відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу України щорічно визначається у «Законі про Державний бюджет України».

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз витрат бюджетыв України

2. 1 Особливості механізму бюджетного фінансування і кредитування

Використання грошових коштів бюджетів конкретними розпорядниками передує їх виділення (надання) відповідним юридичним особам. Надання грошових коштів з бюджетів різних рівнів відбувається на умовах безповоротності і безоплатності з метою забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства, державного управління, оборони тощо називається бюджетним фінансуванням. Суть бюджетного фінансування полягає у тому, що з його допомогою налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та субґєктами господарювання усіх форм власності -- з іншого, щодо спрямування грошових коштів бюджетів. Своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня наповнюваності грошовими коштами бюджету. 2].

Бюджетне фінансування включає принципи, форми і методи надання грошових коштів бюджетів відповідним розпорядникам.

Незалежно від джерел формування грошових коштів бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів.

Принцип плановості означає, що обсяг видатків з Державного бюджету визначається законом про Державний бюджет на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відповідних рад. Видатки грошових коштів з різних бюджетів відображаються у фінансових планах і кошторисах субґєктів господарювання. 1].

Принцип цільового спрямування коштів означає, що бюджетні видатки мають здійснюватися лише за суворо цільовим призначенням. Грошові кошти бюджету спрямовуються на фінансування витрат, передбачених у відповідних кошторисах і фінансових планах.

Принцип безповоротності використання бюджетних коштів означає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування.

Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюджетні кошти. Він безпосередньо повґязаний з принципом ефективності використання коштів, який має на меті досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та одержання максимального результату при використанні визначених бюджетом коштів.

Принцип справедливості і неупередженості визначається тим, що бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядниками коштів.

Принцип публічності та прозорості полягає у наданні обґєктивної інформації суспільству у формі звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийнятті відповідних рішень.

Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів.

У сучасних умовах господарювання в ряді випадків відбувається поєднання бюджетного фінансування установ, організацій з розвитком платних послуг і виконанням робіт за угодами з окремими субґєктами господарювання на платній основі. При цьому неприпустима проста заміна безплатних послуг платними: необхідне їх раціональне, розумне поєднання.

Одночасно перебудовується система бюджетного фінансування -здійснюється відмова від фінансування витрат, виходячи із фактичних значень показників, тобто залежно від досягнутого рівня, і перехід на нормативний метод покриття витрат. Особливого значення набувають нормативи, що характеризують вимоги, які висуваються суспільством щодо ефективності використання бюджетних ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання бюджетних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод спроможний більш обґєктивно оцінити потреби бюджетних установ у фінансових ресурсах і створити умови для їх ефективного й економного використання. Саме нормативи мають визначати бажаний рівень споживання суспільних благ. Обсяги бюджетного фінансування ставляться у залежність від результативності роботи відповідних установ і організацій. 20].

Система бюджетного фінансування, значним недоліком якої раніше була відсутність ефективно діючого механізму стимулювання кращих результатів роботи установи, організації, їх трудових колективів, збагатилася застосуванням різноманітних систем матеріального стимулювання для встановлення залежності розмірів матеріального стимулювання від кінцевих результатів діяльності трудових колективів, а індивідуального заохочення -- від обсягу, якості й ефективності роботи конкретних працівників.

Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах, як кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, надання дотацій, субвенцій, субсидій.

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа — кошторису доходів і видатків. Кошторис — це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві складові:

— загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;

— спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Державне фінансування інвестицій -- це надання грошових коштів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності. Таке фінансування здійснюється відповідно до бюджетної класифікації видатків на основні обґєкти економічного і соціального розвитку держави. 10].

Державні дотації -- це форма бюджетного фінансування, що застосовується для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.

Субвенція -- це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання. 11].

Субсидії - це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, повґязані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Для здійснення бюджетного фінансування застосовуються два методи: метод єдиного казначейського рахунку та метод перерахування коштів бюджетів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.

У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів. До кредитування належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них зґявляються фінансові вимоги до інших економічних субґєктів, передбачаючи обовґязкове повернення коштів. Чинним законодавством визначається надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди, надання кредитів підприємствам, установам, організаціям та інші кредити.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінасових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов’язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому видатки були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов’язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків. [14].

Однією з проблем, пов’язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потребикраїни. 18].

Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що є основним методом забезпечення прогресивних зрушень в економічній структурі. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується розвиток нових галузей виробництва.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб'єктам господарювання.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості; цільового спрямування коштів: безповоротності та безвідплатності; ефективного використання коштів; оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел: додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їхнім використанням. 8].

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет України на кожний рік. Обсяг витрат та цільове спрямування коштів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій відповідних місцевих рад народних депутатів. Витрати з децентралізованих фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, об'єднань, міністерств і відомств.

Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат -- це надання коштів без прямого їх відшкодування (непряме ж відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфери, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо).

Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільне необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів. Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю, розробкою додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення витрат та інтенсифікацію виробництва.

Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому, що під час визначення обсягу фінансування як держава, так і вищестоящі органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування. Цей принцип здійснюється як за покриття поточних витрат, так і за фінансування капітальних вкладень. 7].

Принцип здійснення постійного контролю наявний за усіх виробничих, господарських і фінансових операцій у фінансуванні державних витрат. Контроль виконання дає можливість викрити недоліки й помилки у фінансовій діяльності, вжити заходів до їх усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного й поточного планування державних витрат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.

Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки якому здійснюється фінансування усіх загальнодержавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і адміністративно-територіальним поділом до складу бюджетної системи входять місцеві бюджети, за допомогою яких здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.

Бюджетні кошти витрачаються лише за цільовим призначенням і в межах, затверджених відповідним правовим актом -- законом про державний бюджет чи рішенням місцевої ради народних депутатів. У правові акти про бюджет не можуть долучатися статті видатків, які не передбачені чинним законодавством.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації.

Кошторисне фінансування -- забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління. [10].

Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі Фінансових документів -- кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. Установи й організації, які діють у цій сфері, є бюджетними установами.

До бюджетної сфери належать соціально-культурні заходи й установрі, фундаментальні дослідження, національна оборона, правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова система і органи прокуратури України, утримання законодавчої і виконавчої влади держави.

Державне фінагісування інвестицій. Відповідно до бюджетної класифікації видатків фінансування будівництва об'єднано в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального розвитку України за ринкових умов.

За наявності різних форм власності і різних організаційно-правових структур, об'єднань підприємств і організацій правове регулювання фінансування інвестицій в умовах ринку є складним.

Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку на відміну від планової системи має свої особливості: воно не є сталим, держава також втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств.

Поряд з державними, в основному бюджетнимрі коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційнріх банків і кредрітних установ. 13].

Позики з бюджету державним підприємствам -- це фінансова підтримка державнріх та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірнріх засадах.

Умовами договору мають бути передбачені зобов’язання сторін щодо обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також обсяги і порядок сплати процентів за використаннябюджетних позик.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підприємств, організації і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджетного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при переході до ринкових відносин, визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи розвитку кожної із форм повинні пов’язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому. [15].

Спеціальні пов’язані з особливими умовами господарювання, згідно із завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку.

Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загальними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки, їхнє удосконалення, з одного боку, повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого -- у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансування:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

Принципи кредитування

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками та клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

* повернення;

* строковість;

* цільовий характер;

* забезпеченість;

* платність кредиту.

Принцип повернення визначається сутністю позики. Реалізація цього принципу означає, що кошти, надані у вигляді позики, слугують лише тимчасовим джерелом поповнення обігових коштів або коштів, призначених на капітальні вкладення підприємства, і після закінчення визначеного терміну мають бути повернені комерційному банку. У свою чергу, це визначає такий принцип, як строковість. Позика має бути повернена в заздалегідь обумовлений термін, згідно із зазначеними в угоді зобов’язаннями позичальника. Цей термін визначається фактичними строками обігу кредитних коштів на підприємствах, які отримали позику. Повернення та строковість кредитування стимулюють раціональне використання коштів. Необхідність погашення позики у визначений термін сприяє найбільш ефективному використанню отриманого кредиту і дає змогу комерційному банку виконати свої зобов’язання перед клієнтами, кошти яких він використовує як запозичені ресурси.

Від дотримання принципів строковості та повернення кредиту залежить можливість надання нових позик, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернення раніше виданих позик. Порушення цих принципів кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позиками на прострочену. При порушенні термінів повернення і при наявності прострочених позик нові кредити, як правило, не надаються. 20].

Цільовий характер кредитування припускає вкладення позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику зазвичай на конкретну мету, а не тому, що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація мети, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позик має захистити інтереси банку, не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Іншими словами, проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), що враховується в активі його балансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручництва тощо). Забезпеченість наданих банком позик зменшує ризик отримання збитків, оскільки дотримання цього принципу гарантує повернення позичених коштів. Розмір та види забезпечення залежать від фінансового стану позичальника, умов позики, відносин із позичальником.

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Такі кредити в банківській практиці кредитування називаються бланковими. Відсутність забезпечення може бути спричинена як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позиковими відсотками.

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за користування нею. Реалізація цієї вимоги означає здійснення принципу платності кредиту. В умовах ринкових відносин відсоток є об'єктивним супутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція -- це акт комерційного продажу коштів на певний час. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати та одержують прибуток. Відсоток є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни. Відсоток -- це ціна позики, що формується з урахуванням попиту та пропозиції, яка склалася на грошовому ринку на позикові кошти.

Відсоткові ставки визначаються терміном використання позики, ризиком неплатоспроможності позичальника, характером наданого забезпечення, рівнем окупності проекту, що кредитується, рівнем відсоткових ставок банків та іншими факторами і встановлюються диференційовано за кожною кредитною угодою.

Відсоткові ставки позики можуть бути фіксованими та плаваючими, це також визначається умовами кредитного договору. Фіксовані відсоткові ставки залишаються незмінними на весь період дії угоди. Плаваючі ставки коливаються залежно від умов грошового ринку і, як правило, залежать від облікової ставки Центрального банку. Окрім того, на їх розмір впливають відсотки за депозитами, попит і пропозиція на кредитні ресурси, а також стан економіки та фінансів позичальника. Залежно від зміни цих складових банк може переглядати умови кредитної угоди з обов’язковим повідомленням позичальника.

У разі несвоєчасної виплати відсотків за використання кредиту, через відсутність коштів на поточному рахунку позичальника банк має право стягувати пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі, який визначається кредитною угодою.

Основні форми і функції кредиту

Основні особливості кредитної системи і функціональне місце комерційних банків в її структурі визначають характер функцій, що їх виконують банківські кредити на грошовому ринку.

Ці функції полягають у такому: перерозподілі на ринку вільних грошових ресурсів; економії витрат обігу; концентрації капіталу в грошовій формі; обслуговуванні товарообігу.

Перерозподільна функція. В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів є своєрідним насосом, який акумулює фінансові ресурси в одних секторах грошового ринку, де тимчасово вони вивільняються з обігу, і спрямовує їх в інші, в яких прибутковість вища і є тимчасова потреба в додаткових капіталах у грошовій формі. Перерозподільна функція кредиту дає змогу використовувати капітал з максимальною ефективністю, водночас вона призводить до структурних змін на макрорівні, які не завжди є оптимальними. Це наочно видно на прикладі України, де переливання капіталу зі сфери виробництва у сферу обігу набуло загрозливого і руйнівного характеру.

Економія витрат обігу. Практична реалізація цієї функції безпосередньо випливає з економічної сутності кредиту, джерелом якого є фінансові ресурси, що тимчасово вивільняються у процесі обігу промислового та торгового капіталу. Тимчасовий розрив між надходженням і використанням коштів суб'єктів господарської діяльності може визначити не тільки їх надлишок, а й їх нестачу. Саме тому широко застосовуються позики на поповнення тимчасової нестачі власних обігових коштів, які використовуються практично всіма позичальниками і значно прискорюють процес обігу, а отже, сприяють економії загальних витрат обігу капіталу.

Концентрація капіталу. Процес концентрації капіталу є неодмінною умовою стабільного розвитку економіки та пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Важливу роль у розв’язанні цього завдання відіграють кредитні кошти. Вони в короткий термін дають змогу розширити обсяги виробництва і в такий спосіб отримати додатковий прибуток.

Обслуговування товарообігу. У процесі реалізації цієї функції кредитна система активно впливає на прискорення не тільки товарного, а й грошового обігу, зменшуючи в обігу кількість готівки.

Кредит надається у двох основних формах -- грошовій і товарній. Відповідно розрізняють банківський і комерційний кредити.

Банківський кредит надається у грошовій формі і оформлюється кредитною угодою, яка укладається між комерційним банком і позичальником.

Комерційний кредит надається в товарній формі. Суб'єктами таких кредитних відносин, як правило, є партнери по бізнесу, які пов’язані між собою умовами угоди поставки. Продавець (постачальник) надає кредит покупцеві у формі відстрочення платежу за товарну поставку. Такий кредит оформлюється векселем -- простим чи переказним.

Простий вексель -- це безумовне зобов’язання покупця сплатити борг у зазначений термін.

Переказний вексель -- це розпорядження кредитора своєму боржникові сплатити борг третій особі.

До закінчення терміну обігу вексель може використовуватись як засіб платежу та обігу в розрахунках між суб'єктами господарювання. Він передається від покупця до продавця на основі індосаменту (передавального напису на зворотному боці векселя). Як і будь-який інший цінний папір, вексель має номінальну та курсову вартість. Особливість вартості векселя полягає в тому, що його курсова вартість завжди нижча від номінальної. Тому вексель обертається за курсовою вартістю, а погашається за номінальною. Дохід за векселем сплачується у формі дисконту, який отримує кредитор від позичальника. Розмір дисконту розраховується залежно від загальної дохідності векселя та терміну, який залишився до його погашення. 25].

2.2 Прогноз зведеного бюджету України за основними видами доходів і видатків на 2010−2012 роки

Цей Прогноз визначає основні напрями змін у податково-бюджетній політиці в середньостроковій перспективі, що здійснюються для досягнення довгострокових стратегічних цілей.

Прогноз базується на положеннях і завданнях, визначених у Посланні Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України від 16 травня 2008 р., постановах Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2007 р. N 1216 «Про схвалення Прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2009 — 2011 роки» (Офіційний вісник України, 2007 р., N 78, ст. 2898), від 16 січня 2008 р. N 14 «Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків» та від 5 березня 2008 р. N 160 «Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2009 рік (Бюджетної декларації)» (Офіційний вісник України, 2008 р., N 19, ст. 543).

У межах стратегічної мети — побудови конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки та подальшої інтеграції у європейське співтовариство основними цілями бюджетної політики на довгострокову перспективу залишаються:

-підтримання високих темпів економічного зростання;

-проведення ефективної соціальної політики, спрямованої на забезпечення створення гідних умов життя громадян;

-справедливість, дієвість та ефективність роботи органів влади;

-подальша інтеграція у світові глобальні процеси та підвищення міжнародного авторитету України.

З метою забезпечення макроекономічної стабільності, збалансованості та стійкості бюджетної системи в країні на середньострокову перспективу встановлюються такі граничні бюджетні параметри:

— утримання дефіциту бюджету на економічно безпечному рівні - не більш як 2% валового внутрішнього продукту (далі - ВВП) з можливістю додаткового збільшення запозичень в обсязі до 1 відсотка ВВП на фінансування видатків, пов’язаних з підготовкою та проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу;

— утримання обсягу державного боргу стосовно ВВП на рівні не вищому ніж у попередньому році;

-поступове зниження частки перерозподілу ВВП через зведений бюджет України порівняно з рівнем 2008 року.

Проведення виваженої бюджетної політики дасть змогу запобігти виникненню прихованого бюджетного дефіциту у формі існування бюджетної заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат чи будь-яких інших бюджетних зобов’язань, простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість чи у будь-якій іншій формі.

У цілому реформи в економіці, соціальній сфері та інших галузях спрямовуватимуться на побудову конкурентного ринкового середовища на інноваційній основі, забезпечення енергетичної безпеки країни, створення сприятливого інвестиційного клімату, продовження і активізацію роботи стратегічно важливих підприємств державного сектору та галузей, у результаті чого зростатиме економічний потенціал держави та підвищиться добробут її громадян.

Дохідна частина зведеного бюджету України

Прогноз доходів зведеного бюджету України розроблено з урахуванням основних напрямів проведення податкової реформи відповідно до проекту Стратегії реформування податкової системи України, розробленого Мінфіном, відповідних положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. N 14, та основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2010 — 2012 роки.

Під час розроблення прогнозу доходів зведеного бюджету України також враховано позитивні тенденції у податковому законодавстві, які мали місце за останні роки. Так, Урядом зроблені окремі кроки щодо зменшення податкового тиску, зокрема, у 2007 році знижено норматив відрахувань частини прибутку (доходу) господарських організацій з 50 до 15 відсотків для державних підприємств та у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, для господарських товариств з державною часткою; зменшено ставки збору з купівлі-продажу валюти (1,5 відсотка у 2005 році, 1,3 — у 2006, 1 — у 2007, 0,5 — у 2008 році та зниження до 0,2 відсотка у 2009 році з подальшою відміною цього збору).

Законом України від 10 квітня 2008 р. N 250-VI ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, у зв’язку з чим відповідно до взятих зобов’язань припинено дію окремих законодавчих актів, зокрема стосовно митних зборів. Крім того, набрали чинності положення окремих законів, спрямованих на встановлення рівних умов торгівлі з членами СОТ, зокрема щодо зменшення ставок ввізного та вивізного мита, розмір яких буде поступово зменшуватись протягом наступних кількох років.

Пріоритетними завданнями податкової політики на середньострокову перспективу, спрямованими на забезпечення економічного зростання та виконання зобов’язань держави перед населенням, є:

— поступове зменшення частки перерозподілу ВВП через зведений бюджет України;

— реформування системи податків і зборів (обов'язкових платежів), які надходять до місцевих бюджетів;

— удосконалення системи адміністрування податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою підвищення рівня платіжної дисципліни платників податків та істотного зменшення обсягу податкового боргу, сум переплати, неузгоджених податкових зобов’язань;

— підвищення ефективності використання коштів спеціального фонду бюджету та поступове зменшення частки спеціального фонду державного бюджету.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой