Видатні вчені про взаємозалежність суспільства, природи та техніки

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Безопасность жизнедеятельности


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Видатні вчені про взаємозалежність суспільства, природи та техніки

Бондаренко Т.А.

ФЕМП, І курс, 1 група

Вступ

Людина від народження має невід'ємні права на життя, свободу і прагнення до щастя. Свої права на життя, відпочинок, охорону здоров’я, сприятливе навколишнє середовище, працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни, вона реалізує в процесі життєдіяльності. Відомо, що «життя — форма існування матерії». Це дозволяє стверджувати, що людина існує в процесі життєдіяльності, що складається з її безперервної взаємодії з середовищем проживання з метою задоволення своїх потреб. Поняття «життєдіяльність» ширше поняття «діяльність», оскільки включає в себе не тільки трудовий процес людини, а й умови її відпочинку, побуту та міграції в навколишньому середовищі.

Основним принципом існування та розвитку всього живого є принцип обов’язковості зовнішнього впливу: «Живе тіло розвивається й існує лише при наявності зовнішніх впливів на нього». Саморозвиток живого тіла неможливий.

Реалізація цього принципу в природі досягається взаємодією живого тіла з навколишнім природним середовищем, а в інших умовах-взаємодією всього живого з навколишнім середовищем проживання. Науково-технічна революція висунула на передній план проблему застосування техніки нового типу. Подібна техніка — електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), автоматизовані системи управління (АСУ) — в наше проникла в найрізноманітніші галузі народного господарства, науки. Від ефекту її практичного застосування стали безпосередньо залежати успіхи у розвитку цих найважливіших областей. Слід зазначити, що розвиток техніки йшов не тільки по шляху її ускладнення, але також і в напрямку підвищення її якості та надійності роботи.

Проблема взаємодії людини та техніки

Науково-технічна революція висунула на передній план проблему застосування техніки нового типу. З появою нових, сучасних технічних систем виявився діалектичний стрибок, який призвів до виникнення якісно нових умов роботи — умов, при яких людина вже не могла навіть при мобілізації всіх своїх компенсаторних можливостей успішно вирішувати покладені на неї завдання. Звідси слідував важливий висновок: причиною низької ефективності нової техніки був не людина, яка своїми помилками перешкоджала її успішному застосуванню, а сама техніка, яка була створена без урахування психофізіологічних можливостей керуючої нею людини і фактично провокувала її на помилки. На межі психологічної науки і техніки виник цілий комплекс спеціальних теоретичних і прикладних проблем, без вирішення яких стало неможливе створення нових комбінованих систем «людина-машина», здатних ефективно вирішувати покладені на них завдання. Для вирішення цього кола проблем і сформувався новий науковий напрям в психологічній науці, отримавщий назву інженерної психології. Успішне застосування комп’ютерів, отримання з їх допомогою більш продуктивних результатів підвищує самооцінку людини, її впевненість у здатності вирішувати професійні завдання. З позитивного ставлення до різних сторін роботи з комп’ютером складається задоволеність користувача. Все це призводить до формування у деяких користувачів позитивних особистих рис, таких, наприклад, як ділова спрямованість, точність, акуратність, впевненість у собі, які переносяться і в інші області життєдіяльності. До негативних особистих перетвореннь відносяться: зниження інтелектуальних здібностей людини при спрощенні вирішення завдань за допомогою комп’ютера, скороченні їхнього смислового боку, зведення процесів вирішення до формально-логічних компонентів. Але на цей фактор можна подивитися и з іншої сторони. Передаючі інтелектуальні функції комп’ютеру, складаючи для нього програму, людина на етапі підготовкі роботи комп’ютера як знаряддя грає провідну роль. На наступному етапі при функціональному виконанні комп’ютерізованої діяльності людина по відношенню до комп’ютера як знаряддя може виконуваті підлеглу або провідну роль або дінамічно змінювати ці ролі в процесі тривалої роботи з ним.

Таким чином, зараз вже очевидно, що комп’ютерізація може привести не лише до позитивних, прогресивних змін в жітті людини, але й спровокувати негатівні зміни, наприклад, такі як зменшення інтелектуальної активності людини, скорочення в його діяльності творчих компонентів й посилення шаблонності.

Взаємодія людини и природи

Джерелом основної небезпеки для первісної людини було навколішнє природнє середовище. Взаємовідносіни між людиною і навколішнім природним середовищем мають свою історію й умовно можуть бути поділені на чотири періоди.

Перший, найдавніший період (включає в себе палеоліт, мезоліт, неоліт) характеризується пристосуванням людини до природи и розгортанням антропогенного впливу на неї: за часів неоліту була винищена значна кількість великих тварин-основний продукт харчування, що призвели до виникнення першої глобальної екологічної кризи в усіх регіонах розселення людей. Під час іншого періоду, який охоплює рабовласницький лад і феодалізм, хоча антропогенний вплив на природу залишався локальним, людина своєю діяльністю завдала природі відчутної шкоди, особливо після виникнення й розвитку хімії та одержання забруднювачів довкілля — кислот, пороху, фарб, мідного купоросу.

Перші два періоді взаємовідносин між людиною і навколишнім природним середовищем відрізняються використанням людино вогню для штучного створення пожеж при полюванні на диких звірів, розширенням пасовиськ, введенням підсічно-вогневого способу землеробства. Ці пожежі спричинили локальні та Регіональні екологічні кризи — значні території близького сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам’яні та піщані пустелі.

Третій період (XVIII століття — перша половина XX століття) — година протистояння природи та людини, хижацької експлуатації усіх природних ресурсів й спричинених цим чисельних локальних й регіональних екологічних криз, які не оминули й Україну. Для третього періоду характерною є суспільна думка щодо невичерпності природних ресурсів.

Для четвертого періоду (друга половина XX століття — початок XXI століття) характерні як розвиток другої глобальної екологічної кризи (виникнення и посилення парникового ефекту, зміни клімату, появ озонової дірки, суперіндустріалізація, суперхімізація, суперспоживання і суперзабруднення усіх геосфер), так і рішучі зміни уставленні багатьох людей до природи, всебічний розвиток екологічної освіти в усіх країнах світу, широкий громадянський рух за охорону и збереження довкілля. Відмивання природнього середовища розглядають як мегаекзосферу постійних взаємодій и взаємопроникнення елементів и процесів чотирьох її складових екзосферу (приповерхневих оболонок): атмосфери, літосфері, гідросфері й біосфері, кожна з яких перебуває під постійним впливом екзогенних (зокрема космічних) та ендогенних факторів й діяльності людини.

Атмосфера — складова природного середовища, що є зовнішньою газовою оболонкою землі, яка сягає від її поверхні у космічній простір приблизно на 3000 км.

Літосфера — складова природного середовища, що є зовнішньою твердою оболонкою Землі, яка включає всю земну кору із часткою верхньої мантії Землі й складається з осадових, вивержених и метаморфное порід.

Гідросфера — складова природного середовища, що є сукупністю поверхнево и грунтових вод Землі, зосереджених в океанах, морях, на континентах і у льодовому покрові Землі.

Біосфера — складова природного середовища, оболонка Землі, яку населяють живі організми. Відома теза (француз Ж. Бюффон, англієць А. Уоллес, Росіяни К. Бер и К. Ціолковський) про неминуче протистояння людини і природи, коли природа розглядається як щось несумісне із цивілізацією чи принаймні таке, що потребує докорінних змін, удосконалення та пристосування до потреб людства. За часи свого існування на Землі людина спричинила суттєві зміни структури біосфери, фізичні й хімічні зміни атмосфери, гідросфери та літосфери планети. Є розуміння того, що подальше перетворення біосфери й втручання людини у природу має узгоджуватися із потребами як нинішніх, так и прийдешніх поколінь й розвитку суспільства.

Сфера взаємодії людини і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним визначальнім фактором розвитку, отримала назву ноосфери. Одним із авторів концепції ноосфери є перший президент Академії наук України Володимир Вернадський. Ноосфера (від грецьких слів ноос — розум і сфера) — оболонка Землі, в якій виявляється вплив людини на структуру й склад біосфери.

Розуміння уразливості навколишнього природного середовища і небезпеки, що їх несе деградація кожного з елементів довкілля, зафіксовано у численних документах ООН. Надзвичайну важливість серед них має документ «Порядок денний XXI століття», прийнятя на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку (РІО-де-Жанейро, 1992 рік), у якому сформульовано висновок щодо необхідності глобального партнерства усіх держав заради досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. На Всесвітній конференції ООН з навколишньго середовища й розвитку у РІО-де-Жанейро (1992 рік) було також прийнято Концепцію сталого розвитку світового співтоваріства, у якій запроваджено поняття «сталий людський розвиток» («Sustainable Human Development»), що відтоді широко використовується ООН и науковою спільнотою для зазначеного бажаного стану і перспектив розвитку сучасного суспільства. Визнання життя і здоров’я людини, її безпеки найвищими соціальними цінностями, які держава гарантує и забезпечує Своїм громадянам, містіться у Статті 3 Конституції України.

16 січня 1997 р. затверджено Постанова Верховної Ради України «Концепція національної безпеки України», у якій зазначається, що «національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних и матеріальних цінностей».

Думки видатних вчених

Видатний німецький філософ-просвітник Іоган Гердер вважав, що сама природа заклала в людині гуманістичні основи її розуму й культури. Е. Кант вбачав головним призначенням природи по відношенню до культури, в підготовці людей до свободи. Російський філософ та історик Л. Гумільов розвиток культури розглядав як наслідок дії космічних сил, а поява нових етносів, на його думку пов’язана з так званою пасінарністю індивідів.

Багато сторінок своїх наукових досліджень проблемам єдності природи й суспільства, культури присвятили В.І. Вернадський і О. Л. Чижевський. В. Вернадський пояснював виникнення культури проблемами самої природи і космосу, а О. Чижевський підкреслював нерозривній зв’язок соціокультурних процесів на Землі з фізичнімі явищами, які відбуваються на Сонці. Він заклав основу біосферної Концепції культури. Серед гостропроблемної екологічної літератури потрібно назвати роботу доктора медицинськіх наук Кейсевіча Л.В. и кандидата біологічних наук Олексієнко І.Р. «Остання цивілізація». Під вплив антропогенного лещата на природу — стверджують автори — наша Біосфера однозначно погіршилася. І завдання людства полягає у досягненні необхідної рівноваги між природніми та цивілізаційними чинниками для продовження життя на планеті.

Висновок

техніка людина довкілля природне середовище

Не викликає сумніву твердження, що техносфера робить згубний вплив на природу, а значить і на навколишнє середовище людини. Отже, людина повинна вирішити завдання з охорони природи, удосконалюючи техносферу, знижуючи її негативний вплив до допустимих рівнів і забезпечуючи собі безпеку в цьому середовищі. Людина — це найбільш обдарований та могутній представник всього живого на Землі. Він приступив у XIX столітті до широкого перетворення вигляду нашої планети. Він вирішив не чекати милостей від природи, а просто взяти у неї все, що йому необхідно, не даючи їй натомість нічого. Застосовуючи все більш нову техніку і технології, люди намагалися створити собі середовище проживання по можливості не залежне від законів природи. Але людина — невід'ємна частина природи і тому не може відірватися від неї, не може повністю піти в створений ним механічний світ. Знищуючи природу вона йшла «назад», тим самим знищуючи все своє існування. Сучасний період розвитку суспільства характеризується великим наростанням конфлікту між людиною і довкіллям. Природа почала відповідати людині за її необдумане споживче ставлення до неї. Забруднюючи природу отруйними речовинами, користуючись своїми технічними досягненнями, людина заражає і себе цим.

Список використаної літератури

1. Посібник з безпеки життєдіяльності: Посібник для ВУЗів. /За ред. С.В. Бєлова; 5-те вид., випр. та доп. М. :Вищ. Шк., 2005. -606 с.

2. Безпека життєдіяльності: Посібник для средніх проф. навч. закладів/ Під. ред.С. В. Белова; 5-те вид., випр. та доп. — М.: Вища шк., 2006.- 424 с.

3. Кірюшкін А. А. Введення в безпеку життєдіятельності. — Держ. Ун-т, 2001.- 204 с.

4. Інтернет джерела: http: //bgdua. moyblog. net/

5. Інтернет джерела: http: //www. experts. in. ua

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой