Видатні постаті японського менеджменту

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Видатні постаті японського менеджменту

Ібука Масару

Масару Ібука (19 081 997) — видатний японський підприємець, засновник і голова ради директорів компанії Sony, всесвітньо відомого виробника електронної техніки.

Народився 11 квітня 1908 р. в м. Нікко, префектура Тошиги. Вивчав електроніку на факультеті природничих і прикладних наук в університеті Васеда. Ще студентом зробив кілька винаходів і став відомим серед фахівців. Після закінчення університету в 1933 р. почав працювати у фотохімічній лабораторії, а в 1970 р. заснував компанію Nihon Sorutei Ki («Японські вимірювальні інстументи»), яка випускала пристрої для пошуку підводних човнів. Завдяки цій діяльності познайомився з Ажіо Моріта, молодшим лейтенантом технічної служби військовоморського флоту Японії. Відразу ж після закінчення війни створив нову фірму Tokyo Tsushin Kenkyuio, основною продукцією якої були вольтметри. Через півроку вона ввійшла до складу Tokyo Telecommunication Engineering, яка в 1958 р. одержала назву Sony. М. Ібука став директором фірми 1950 р. і головою ради директорів 1971 р.

Він був сміливим інженером-новатором і талановитим менеджером. Під його керівництвом Sony перетворилася із маленької фірми, в якій в 1946р. працювало кілька десятків робітників, на гіганта електронної індустрії. У повоєнній Японії ім'я М. Ібука стало символом масового споживання і миру, оскільки його компанія виробляла продукцію виключно мирного призначення: магнітофони, транзисторні радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, портативні радіоплеєри. Її діяльність, в якій велике значення надається оригінальності продукції, відрізняється від типової діяльності більшості японських фірм, що віддають перевагу використанню готових виробів.

М. Ібука став широко відомим завдяки таланту винахідника, діловим стратегіям, гострому відчуттю новизни. Його винаходи підтверджені понад 70 патентами, а стратегія індивідуалізації продукції принесла йому славу видатного японського діяча бізнесу, чиє ім'я стоїть в одному ряду з іменами Соіхіро Хонда, Ажіо Моріта. Інтерес до всього оригінального, небажання іти протореними шляхами значно відрізняє стратегію Sony від традицій групової орієнтації, характерних для промислових асоціацій і кейрецу (груп компаній, власники яких мають родинні зв’язки).

Блискучі якості керівника продемонстрував у процесі розвитку фірми Sony, особливо в 19 451 976 рр., на посадах її президента і голови ради директорів. Відмінною рисою його підприємницького таланту був науковий склад розуму та інтерес до інновацій. У бурхливі 19 451 950 рр. Sony бралася за випуск багатьох виробів і в 1950 р. виготовила перший японський магнітофон. М. Ібука зробив значний особистий внесок у технічне керівництво цим проектом. Для досягнення визначеної мети він залучив до співпраці багатьох випускників університетів, які мали наукові ступені докторів та магістрів. Третина всіх працівників Sony мала вищу освіту. В 1952 р. під час відвідування США він широко оцінив переваги використання транзисторів, після чого Sony одержала від компанії Western Electric права на використання транзисторної технології. М. Ібука організував дослідно-конструкторські роботи із створення таких нових виробів, як транзисторні радіоприймачі, перші напівпровідникові телевізори, перші побутові відеомагнітофони, радіоприймачі на інтегральних схемах, телевізори, кінескопи «Тринітрон».

Він завжди виявляв інтерес до продукції споживчого, а не промислового або військового призначення. Переваги стратегії зайняття ринкових ніш компанією Sony полягає в тому, що вона використовувала транзистори саме тоді, коли на них був значний попит, оскільки для багатьох людей вони стали символом матеріального добробуту. В 1955 р. Sony випустила один із перших у світі транзисторний радіоприймач.

Стратегія Sony повністю відповідала особливостям повоєнного розвитку (зростанню споживацького попиту). Однією із характеристик товарів, якій М. Ібука приділяв особливу увагу, були її невеликі габарити. Sony постійно прагла випускати дедалі компактніші вироби, переходячи від використання електронних ламп до застосування напівпровідникових транзисторів, а потім й інтегральних мікросхем, що дало змогу створити портативні транзисторні радіоприймачі. Крім того, компанія виробляла портативні телевізори, аудіо- та відеоплеєри. Орієнтація на малогабаритну техніку повністю відповідала повоєнній тенденції зменшення розмірів побутової апаратури і забезпечила швидке зростання компанії за рахунок значного розширення її ринкової частки. Так, перші її магнітофони важили до 40 кг, а вже через кілька років внаслідок зусиль із удосконалення конструкції їх маса не перевищувала 1,2 кг. Використання цих трьох факторів — впровадження інновацій, орієнтація на споживача і прагнення зменшити габарити продукції - сприяло перетворенню Sony із маленької провінційної фабрики на потужну міжнародну компанію.

Корпоративний дух Sony полягає у «небажанні випускати те, що виробляють інші». Прибутки як результат скорочення витрат за рахунок масового виробництва і масового маркетингу не є головною метою її стратегії. За рахунок значних інвестицій у науково-дослідницькі розробки і створення зразків передової техніки Sony має можливості випускати товари, недоступні іншим фірмам. Виробництво таких товарів є основою її стратегії розвитку.

Проте компанія припустилася і деяких помилок внаслідок орієнтації тільки на споживацький попит: припинення випуску спеціальної аудіотехніки для радіостанцій в 1963 р.; невдала спроба розроблення власних інтегральних мікросхем, а також пристроїв для електромагнітного вимірювання параметрів матеріалів для машинобудування.

Щодо корпоративної культури Sony має унікальну атмосферу, створену завдяки інтелекту М. Ібуки і практичним діям менеджерів. Компанія не має власного гімну і девізу (що майже обов’язково для більшості японських фірм), у всьому підкреслює важливість індивідуальності.

В Японії М. Ібука має славу легендарного і поважного бізнесмена. Він значно відрізнявся від інших керівників більшості національних фірм. Якщо вважати, що орієнтована на організацію культура є типовою для японських фірм, то М. Ібука разом з С. Хонда і А. Моріто може розглядатися як виняток із загальної картини ділового світу Японії. Така індивідуальна його риса, як винахідливість, є конче необхідною у сучасному світі жорсткої конкуренції.

Івасакі Ятаро

Ятаро Івасакі (18 341 885) — засновник Mitsubishi zaibatzu, відомої в наш час як група Mitsubishi, найпотужніша група компаній Японії, власники яких мають родинні зв’язки.

Народився 11 грудня 1834 р. в Коші Акі - гум, сегунат Тоса. Тоса були могутнім кланом, Ю одним іх чотирьох найпотужніших кланів Японії. Родина Я. Івасакі наполовину належала до роду самураїв, займалася обробкою власного наділу землі. Його батьки мали скромний достаток, але деякі із родичів матері були освіченими людьми. Тому Я. Івасакі виховувався в атмосфері поваги до наукових знань. У 1948 р. він виїхав до Коші, головного міста сегуната Тоса, де почав вивчати філософію Конфуція. У 18 541 855 рр. навчався в Едо, в 1858. у Shorin Juku в Нагамарамура. Завдяки знайомству з впливовими самураями сегуната Тоса був прийнятий на посаду чиновника і одержав можливість стати самураєм. На той час сегун Тоса сприяв розвитку промисловості, на прибутки якої мав право утримувати власні збройні сили, закуповував зброю та кораблі у іноземних держав. Працюючи у цій сфері, Я. Івасакі виявив високі ділові якості й швидко із дрібного службовця став високопоставленим чиновником, відповідальним за здійснення закупівель.

У 1873 р. заснував приватну компанію Mitsubishi Shokai та сконцентрував зусилля на морських вантажних перевезеннях, а також організував роботу суміжних напрямків бізнесу: страхової справи, надання складських послуг, здійснення фінансових операцій, видобування корисних копалин, ремонт суден. Внаслідок такої диверсифікації Mitsubishi змогла закласти підґрунтя для майбутнього розвитку. Досягнення цієї групи зумовлені високими діловими якостями Я. Івасакі, який зумів скористатися сприятливими особливостями своєї епохи змін.

Я. Івасакі був людиною дії, надзвичайно енергійним, жорстким і проник ливим підприємцем, який зміг менш ніж за 20 років створити величезний особистий капітал. Його багатство і суспільний стан дорівнювали показникам Рокфеллерів у США. Він суворо дотримувався принципу єдності керівництва, проте часто виявляв диктаторські якості.

Був відомий як seisho («політичний комерсант»), мав тісні зв’язки з урядом. Водночас міг демонструвати відкрите непідкорення владі та порядку, його політичні уподобання не були стійкими. Він ніколи не бував у країнах Заходу, але визнавав досягнення західної цивілізації. Його брат і син навчалися в Пенсільванському та Кембриджському університетах.

Я. Івасакі залучав до роботи в компанії кращих випускників Токійського імператорського університету Кейо, які з часом обійняли в Mitsubishi відповідальні посади. Віддавав перевагу університетським випускникам перед професійними менеджерами. Однією з особливостей Mitsubishi було вико рискання родинних зв’язків. Провідні менеджери Сода, Кондо, Като, Когамі мали дружин із родини Івасакі. Використовуючи у своїх інтересах родинні зв’язки і залучаючи до роботи кращих випускників університетів, він зміг надати власній компанії високу цінність. Два його зятя стали згодом прем'єр-міністрами, що зміцнило зв’язки компанії із світом великої політики.

Я. Івасакі вважав, що особисте керівництво є ефективнішим порівняно із спільним управлінням чи спільним володінням. Права володіння компанією ніколи не розподілялися і перебували в руках родини Івасакі, голова якої завжди приймав найважливіші ділові рішення. Я. Івасакі був справжнім менеджером-власником, який приймав спрямовані згоди донизу рішення, не ділився ні з ким своєю владою і повноваженнями. Зумів створити потужну організацію, принципи роботи якої заклали підвалини сучасного успіху групи Mitsubishi.

Мацусіта Коносуке

Коносуке Мацусіта (18 941 989) — японський підприємець, відомий завдяки видатному внеску в розвиток японського бізнесу і менеджменту, який знайшов своє відображення у заснуванні, розвитку і успішному управлінні Matsushita Electrical Industrial Company, одного з найбільших у світі виробників побутової електроніки, і у написанні численних праць, які помітно вплинули на філософію менеджменту.

Наробився 27 листопада 1894 р. у префектурі Вакаяма, Японія, у сім'ї збіднілих землевласників. У віці 9 років кинув школу і пішов учнем у hibaci (підприємство з виготовлення деревного вугілля). У 1910 р. почав працювати на фірмі Osaka Electric Light помічником електромонтера, у 1918 р. відкрив власну фірму з виробництва електроарматури. Початок підприємницької кар'єри К. Мацусіти, який прийшовся на період між двома світовими війнами, був доволі скромним, але в епоху повоєнного піднесення економіки його бізнес почав стрімко розвиватися, і частка Matsushita Electrical Industrial Company на ринку «трьох скарбів» (пральних машин, холодильників і телевізорів) стала синонімом масового виробництва, масового споживання і піднесення життєвого рівня японців. У 1957 р. компанія налагодила випуск високоякісних радіоприймачів, а у 1958 р. розробила першу модель кольорового телевізора.

За відсутності родинних зв’язків і будь-якого заступництва К. Мацусіта заснував і привів до успіху велику компанію. Його підприємство перетворилося із маленької майстерні на гігантську міжнародну корпорацію (200 тис. працівників, понад 100 заводів і дочірніх фірм, річний обсяг збуту порядку 35 млн. дол. США). Незважаючи на відсутність диплома про освіту, він успішно управляв компанією і впливав на широку аудиторію читачів своїми творами. Із досвіду Г. Форда усвідомлював важливість розширення попиту за рахунок масового виробництва і зменшення ціни товарів. У своїй ком панії розвинув ідеї про масове виробництво до рівня стратегій, які стали еталоном японського менеджменту. Для досягнення такого результату повинен був адаптувати і удосконалити багато нових методів введення бізнесу, нехарактерних для таких корпорацій, як дзайбацу і потужні торговельні фірми. Він визначив місце своєї компанії у суспільстві такими словами: «Призначення Matsushita Electrical полягає в тому, щоб забезпечити невичерпну пропозицію товарів і таким чином домогтися миру і процвітання нашої країни».

У 1980 р. створив школу державного управління і менеджменту Мацусіти, метою якої була підготовка нових японських лідерів у 90роках. У 1933р. Matsushita Electrical була одним із піонерів застосування роздільної структури управління, яка забезпечувала більшу наочність досягнутих резуль татів, чіткіше визначення відповідальності різних підрозділів, а також уявлення про переваги і недоліки компанії. Іншими організаційними новаціями, вперше застосованими К. Мацусітою, стало впровадження в японських компаніях п’ятирічних бізнес-планів і створення підрозділів, ефективність діяльності яких оцінювалась розмірами одержаного прибутку.

Значну увагу він приділяв ефективності реалізації продукції, співпрацю вав у створенні одно канальної торгової мережі безпосередньо з підприємствами роздрібної торгівлі, підтримував зв’язки з організаціями, які фінансували торгівлю. Успіх у цій сфері зумовив збільшення ринкових часток і економію ресурсів надійних виробників якісних споживчих товарів, мета яких полягала в організації масового виробництва для задоволення потреб масового споживача.

Переваги методів виробництва «точно вчасно» і використання малих обсягів матеріальних запасів стали очевидними для К. Мацусіти, коли він після землетрусу 1964 р. почав аналізувати втрати, зумовлені надмірним накопиченням запасів на підприємствах компанії. Водночас він став формувати міцні відносини з постачальниками, відвідував їх підприємства, давав поради із скорочення витрат (якого завжди прагнув).

Великого значення надавав добрим трудовим відносинам і робив усе можливе для їх зміцнення. Профспілка компанії Matsushita була однією із найпотужніших членів Японської федерації профспілок працівників електротехнічної промисловості, яка підтримувала соціал-демократичну партію Японії. Завдяки цим зв’язкам К. Мацусіта налагодив схему відносин профспілки і керівництва компанії, яка ґрунтувалася на співробітництві, а не конфронтації.

Він залишався головою компанії протягом багатьох років і вийшов у відставку у 1973 р. Після припинення безпосереднього управління компанією зберіг в ній значний вплив, обійнявши посаду спеціального радника. На пенсії віддавав багато часу роботі над своїми творами, присвяченими філософії бізнесу. Помер у 1989 р. у віці 94 років. Його багатство на той момент оцінювалося у 244,9 млрд. єн, що було найвищим показником за всю історію сучасної Японії.

Моріта Акіо

Акіо Моріта (нар. 1921) — один із засновників компанії Sony, голова її ради директорів, видатний японський бізнесмен, провідний представник японської промисловості.

Народився 26 січня 1921 р. в м. Нагоя, був старшим сином у заможній родині, яка займалася виробництвом саке. Вивчав фізику в Імператорському університеті міста Осака. Під час Другої світової війни служив у військово-морському флоті технічним спеціалістом. У 1946 р. почав працювати у Totyo Tsushin Kogyo (ТКК) (Токійська телекомунікаційна інженерна компанія), яку очолював Масару Ібука. Вперше набув міжнародного визнання в 1955 р., коли ТКК налагодила масове виробництво найбільш мініатюрного у світі транзисторного радіоприймача. У 1958 р. ТКК будо перейменовано на Sony Corporation, а у 1971 р. А. Моріта став її президентом, у 1976 р. — головою її ради директорів.

Ім'я А. Моріти повною мірою стало синонімом Sony Corporation, однієї з найвідоміших торгових марок на ринку побутової електроніки. Компанія стала всесвітньо відомою завдяки великій кількості випущених нею інноваційних товарів, таких як транзисторні радіоприймачі, телевізійні трубки «Тринітрон», касетні відеомагнітофони «Betamax», портативні касетні аудіоплеєри «Walkman». А. Моріта увійшов в історію бізнесу як «товарний чемпіон» завдяки створенню касетного плеєра «Walkman». Завдяки успішній діяльності у повоєнній Японії як один із засновників компанії Sony і голова її ради директорів він належить до найвидатніших бізнесменів свого покоління.

М. Ібука і А. Моріта змогли створити компанію, діяльність якої ґрунтувалася на впровадженні інновацій. Тоді як М. Ібука (інженер) приділяв основну увагу технічній стороні справи, А. Моріта (фізик) займався проблемами маркетингу. Партнери змогли поновити стиль управління компанією, створити організаційну структуру і культуру, які заохочували використання нововведень. Для визначення підходу своєї компанії до операцій на зарубіжних ринках А. Моріта запропонував термін «глобальна локалізація». Крім активної участі у діяльності представницьких ділових кіл його відмінна англійська мова, рішучі манери, готовність виступати перед різноманітними аудиторіями, співпрацювати з будьякими засобами масової інформації дали змогу відіграти важливу роль у поширенні філософії бізнесу і стати провідним представником японської промисловості при здійсненні міжнародних контрактів.

У 1982 р. А. Моріта нагороджений медаллю Королівської академії мистецтв і ремесел Великобританії і одержав рицарське звання. У 1994 р. у віці 74 років залишив посаду голови ради директорів у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.

Омає Кеничі

Кеничі Омає (нар. 1943) — один із найвпливовіших японських вчених, консультант з проблем менеджменту.

Народився в 1943 р. на о. Кюсю; вчився грі на флейті; вивчав ядерну фізику в Японському університеті Васеда й у Токійському технологічному інституті; захистив докторську дисертацію з ядерної техніки в Массачусетському технологічному інституті; в 1972 р. посав працювати у консультаційній фірмі МакКінсі, а потім став керівником її токійської філії; був радником колишнього японського прем'єр-міністра Я. Накасоне.

Основні праці: «Мислення стратега» (1982), «Тріада влади: прийдешній світ глобального змагання» (1987), «Світ без меж: влада і стратегія економіки» (1990).

К. Омає - найвідоміший на Заході японський консультант з проблем бізнесу. Оригінальний і творчий підхід дає йому змогу проникнути в сутність багатьох проблем. Він автор понад 30 праць, присвячених стратегії бізнесу й економічній теорії, а також різноманітним соціальним й політичним питанням. З п’яти книжок зі стратегії бізнесу, написаних японською мовою, три стали бестселерами, проте увагу західних вчених автор привернув завдяки першій своїй роботі, написаній англійською «Мислення стратега». Вона миттєво стала популярною через те, що в результаті дивного зльоту японської економіки, багато людей на Заході прагнули зрозуміти феномен «японського дива» (стрімкого зростання економіки Японії). Сутність книги — переосмислення основних засад логіки та інтуїції японців у застосуванні до стратегії бізнесу. Це одна з найпростіших за стилем, легка для сприйняття і багата за змістом робота з даної тематики.

З появою кожної наступної книги К. Омає демонстрував все більшу прихильність до ідеї всесвітньої вільної торгівлі, переконуючи уряди й державні установи прийняти його точку зору. «Financial Times» назвала його «людиною яка живе на землі, де рідко можна зустріти відвертих людей». Зпоміж більшості японців, які завжди дбають про те, щоб не скривдити інших, К. Омає вирізняється своєю різкістю й навіть брутальністю. Реалізація принципу «laissezfaire» (нічим не обмеженого) капіталізму, який він пропагує, вигідна приблизно 10% населення світу, решта 90% людей від цього програє. Хоча захисники «свободи» підкреслюють, що після Другої світової війни більшість людей (в абсолютному вимірюванні) виграли від різних типів «laissezfaire» капіталізму, вони не зважають на те, що відбулося це за рахунок майбутніх поколінь або погіршення екологічної ситуації, і подальше просування цим шляхом нічим не виправдане, оскільки світ просто не в змозі дати кожній родині можливість реалізувати американську мрію про два автомобілі й власний будинок з басейном. А якщо вдасться втілити в життя цю мрію не для всіх людей, то потрібно буде знайти способи впоратися із заздрістю і можливими проявами невдоволення та насильства з боку тих, хто не отримав цього. Дотепер подібні функції стримування виконували релігія і держава. Проте, якщо англоамериканський стиль економічного життя набуде загального поширення, то невідомо, чи буде здатним здійснювати ці функції ринок.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой