Деревообробна промисловість (на прикладі Надвірнянського спеціалізованого агролісгоспу)

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ I. Характеристика підприємства («Надвірнянський спеціалізований агролісгосп»

1.1 Основні засади започаткування, створення і розвитку деревообробної промисловості

1.2 Мета і предмет діяльності Надвірнянського спеціалізованого агролісгоспу (НСАЛГ)

1.3 Юридичні права та обов’язки НСАЛГу

1.4 Майно НСАЛГу

1.5 Управління агролісгоспом і самоврядування трудового колективу

1.6 Господарська, економічна і соціальна діяльність агролісгоспу

Розділ II. Теоретична частина

2.1 Теоретичні аспекти планування виробництва продукції7

2.2 Планування виробничої потужності підприємства

2.3 Планування технічного розвитку виробництва

2.4 План організаційно — технічних заходів на підприємстві

2.5 Фінансове планування

2.6 Переваги і недоліки плану виробництва продукції

Розділ III. Практична частина

3.1 Розрахунок основних економічних показників НСАЛГу

3.2 Планування техніко-економічних показників на 2013 рік

3.3 Планування щодо покращення стану реалізації лісопродукції

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В умовах ринкової економіки для підприємств і організацій планування є способом забезпечення становлення та розвитку економічної діяльності. Кожна фірма, починаючи свою діяльність, зобов’язана чітко представляти потребу на перспективу у фінансових, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти точно розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі роботи своєї фірми. У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості. Тому для вирішення всіх цих проблем вони складають різні види планів, а особливо план виробництва продукції.

План виробництва продукції (виробнича програма) є основним провідним розділом перспективного і поточного плану підприємства та визначається на основі обсягу продажу номенклатури й асортименту продукції, її якості, маси прибутку, рівня рентабельності, розміру ринкової частки підприємства тощо. Розробка виробничої програми здійснюється на основі вивчення ринку спеціальним підрозділом підприємства службою маркетингу. В комплекс маркетингових заходів фірми з розробки виробничої програми як правило, входять:

1. Вивчення споживачів товарів чи послуг фірми та їх поведінки на ринку;

2. Аналіз ринкових можливостей фірми;

3. Оцінювання товарів, послуг, які випускаються та надаються підприємством, перспектив їхнього розвитку;

4. Аналіз форм і каналів збуту;

5. Оцінювання методів ціноутворення, які застосовує фірма;

6. Дослідження заходів щодо просування товарів чи послуг на ринок;

7. Вивчення конкурентів;

8. Вибір ринкової «ніші» (найбільш сприятливого сегменту ринку).

Виробнича програма планується на 3−5 років, на 1 рік з розбивкою на квартали і місяці і розраховується в натуральних, умовно-натуральних, трудових та вартісних показниках. Обсяг виробництва в натуральному виразі характеризується номенклатурою й асортиментом продукції, яка випускається, в фізичних одиницях, відповідних їй споживчих властивостях (міри ваги, довжини, обсягу). Номенклатура продукції - найменування (перелік) виробів (робіт, послуг), які випускаються. Асортимент продукції - сукупність різновидів цих виробів, за видами, типами, сортами, розміром тощо в межах номенклатури. Основою для визначення обсягу продукції у вартісному виразі служить план виробництва продукції в натуральному виразі. Невід'ємною частиною плану виробництва продукції в натуральному виразі є завдання з подальшого підвищення якості продукції.

Оскільки тема курсової роботи присвячена деревообробній промисловості, то основною метою даної роботи є закріплення теоретичних знань, ув’язання їх з практичної діяльністю, виробити навички у виконанні економічних розрахунків, і навіть навчити самостійно ухвалювати й аргументовано обгрунтовувати прийняті рішення з тим чи іншим питаннями планування виробництва продукції деревообробної промисловості. А також мета включає розкриття суті і аналіз основних показників плану виробництва продукції Надвірнянсього спеціалізованого агролісгоспу (САЛГ).

Та для початку, головною метою виступає - розкриття суті даної промисловості, ознайомлення з діяльністю організації, її структури і розвитку. Дана промисловість є однією з найбільш цікавих для вивчення, зважаючи на свою складність, багатосторонності, поширеністю по всьому світу і необхідності її продуктів для економіки будь-яких країн. Лісова і деревообробна промисловість — є важливими складовими економіки України.

Розділ I. Характеристика підприємства

1.1 Основні засади започаткування, створення і розвитку деревообробної промисловості

Деревообробна промисловість -- важлива складова економіки України, що виробляє більш ніж 300найменувань товарної продукції, яка поставляється як на внутрішній, так і зовнішній ринок.

Галузь деревообробної промисловості сформувалася в період 1950−1990 р. коли на підприємствах почали впроваджуватися механізовані й автоматизовані лінії, новітнє устаткування з програмним керуванням, сучасні технології і матеріали, особливо в меблевому виробництві, і продовжує розвиватися зараз.

Складової галузі є лісозаготівельна промисловість. Свого розвитку вона досягла на території Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Основні лісозаготівельні підприємства в цьому регіоні -- держлісгоспи Держкомлісу і спеціалізовані підрозділи колишніх лісокомбінатів Мінпромполітики України. Заготівля і вивезення деревини здійснюються на промисловій основі цілий рік.

Кожну галузь можна охарактеризувати за допомогою багатьох чинників.

Найважливішим з них є асортимент продукції, яку дана галузь виробляє.

Наведена галузь за принциповими особливостями продукції, що виробляється, і технології виробництва включає три складові: лісову, деревообробну і целюлозно-паперову промисловість.

Основним продуктом лісової (лісозаготівельної) промисловості є деревина, яка одержується в процесі лісоповалу, трелювання, вивезення з лісосік, складування на нижніх складах і вивезення на пункти подальшої переробки.

Підприємства деревообробної промисловості виготовляють пиломатеріали, шпали, фанеру, деревні плити, будівельні вироби, меблі, сірники, тару та іншу продукцію.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості виготовляють целюлозу (клітковину), деревну масу, папір, картон.

Отже, основні види кінцевої продукції дають деревообробна промисловість.

Всі матеріали, що вироблені з деревини із збереженням її природної структури і хімічного складу, називаються лісоматеріалами. Розрізняють:

Ш круглі лісо­матеріали (колоди, жердини);

Ш оброблені, тобто пиломатеріали.

Пиломатеріали одержуються шляхом розпилювання колод уздовж волокон.

Основою деревообробної промисловості є лісопильно-стругальне виробництво. Продукція лісопильно-стругального виробництва — пиломатеріали, одержані шляхом поздовжнього розпилювання колод. Колода формується із стовбура дерева (хлиста) шляхом обрізання з нього гілок і верхівки.

Пиломатеріали за рядом класифікаційних ознак поділяються на такі види:

1. За формою і розмірами поперечного перерізу пиломатеріали поділяються на види, що мають різноманітні назви:

Пластина — це половина розпиляної вздовж по осі колоди.

Четвертина — половина розпиляної вздовж по осі пластини.

Двокантний брус — пиломатеріал з двома паралельними площинами однакової ширини, відстань між якими 100 мм і більше. Площини бруса називаються постелями. Двокантний брус із різною шириною постелей називають шпалою.

Трикантний брус — це пиломатеріал з трьома площинами, що ідуть вздовж осі колоди, дві з яких паралельні між собою; відстань між ними 100 мм і більше; третя площина перпендикулярна першим двом, відстань від неї до вісі колоди більше 100 мм.

Чотирикантний брус — пиломатеріал з чотирма площинами, що ідуть вздовж осі колоди. Протилежні сторони його паралельні, суміжні, перпендикулярні. Відстань між паралельними сторонами 100 мм і більше.

Лісохімічна подотрасль представлена такими спеціалізованими лісохімічними підприємствами, як Перечинський, Свалявський і Великобичковський лісокомбінати в Закарпатській області і Вигодський лісохімічний завод на Ивано-Франківщині. На основі сухої перегонки деревини вони роблять деревне вугілля, оцтову кислоту, а також хімічну продукцію -- карбомідні смоли, етилацитат, хімреагент для буравлення шпар і т. п

Пріоритетний розвиток деревообробна і меблева промисловість одержала на півночі і заході країни, де зосереджені значні лісосировинні ресурси. У лісовому фонді мають перевага коштовні хвойні і твердо листі породи. Найбільші лісові масиви розташовані в Поліссі і Карпатах. Щорічно в Україні заготовлюється близько 13 млн кубометрів деревини.

За часів незалежності України деревообробна та меблева промисловість почала набувати більших обсягів виробництва продукції. Розвиток промисловості виявлявся у вдосконаленні продукції: введенням нових дизайнів меблів, підвищення якості продукції, введеням нового устаткування на підприємствах тощо; збільшенні обсягів виробництва продукції; забезпечення промисловості потрібними матеріалами і т. ін.

Особливе місце належить виробництву деревостружкових і деревоволокнистих плит, що дає змогу ефективно використовувати відходи лісопиляння та інших деревообробних виробництв, отримуючи продукцію, яка користується підвищеним попитом і є основним матеріалом для розвитку меблевої промисловості. Виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит динамічно розвивається. Виробництво деревостружкових плит в Україні збільшилось в 2,3 раза, деревно-волокнистих плит -- у 3,1 раза. На базі заглибленої переробки деревини і її відходів створено 25 цехів деревних плит. Найбільші з них -- на Наддвірнянському лісокомбінаті, Київському і Черкаському деревообробних комбінатах і інших. Цеху твердих деревоволокнистих плит діють на Вигодському лісокомбінаті, Оржівському деревообробному комбінаті і Київському експериментальному комбінаті плитних матеріалів.

Виробництво фанери, у тому числі великого формату і водостійкої, зосереджено на підприємствах Карпатського регіону, Рівненської, Черкаської областей і Києва.

Меблева промисловість найбільш розвита у великих містах. Серед найбільш спеціалізованих меблевих підприємств -- Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, Івано-Франківська меблева фабрика, Дніпропетровський, Донецький, Чернівецький меблеві комбінати, меблевий комбінат «Стрий» і інші.

На сучасному етапі розвитку даної промисловості виробники повертаються до виготовлення меблів з натуральної деревини, використання натурального шпону для личкування меблів тощо.

Останнім часом розвиток дизайну та конструювання з метою удосконалення споживчих властивостей гратчастих меблевих виробів істотно змінив підходи до формування процесів виробництва та управління, організації предметно-просторового середовища життєдіяльності людини. У дизайні сучасних меблів неприйнятні стандартні рішення. Важливі тут, так би мовити, індивідуальні та дрібносерійні проекти, реалізація яких повинна базуватися на новітніх технологіях.

Важливим аспектом державної промислової політики за останні 5 років стало посилення уваги до розгортання на підприємствах галузі ринкової інфраструктури і створенню високорозвиненого і конкурентноздатного промислового комплексу.

У галузі вже створений ряд спільних підприємство з виробництва меблів, продукції деревообробки і т.п.

Вигідне географічне розташування України і промисловий потенціал, створений на підприємствах лісової і деревообробної промисловості, наявність якісних місцевих лісосировинних ресурсів і кваліфікованих робітників, а також інженерно-технічних кадрів дають можливість підприємствам галузі виготовляти більше якісної продукції в короткий термін.

Створений на підприємствах галузі промисловий потенціал сьогодні цілком забезпечує потреби внутрішнього ринку в лісопильній продукції, плитних матеріалах, меблях і інших видах продукції з деревини.

1.2 Мета і предмет діяльності Надвірнянського спеціалізованого агролісгоспу (НСАЛГ)

Метою діяльності «Агролісгоспу» є реалізація державної політики розвитку лісового господарства і раціонального використання лісових ресурсів, а також одержання прибутку для задоволення ринкових потреб у його продукції та послуг на основі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу.

Предметом діяльності Агролісгоспу є:

1. Лісовідновлення, посадка лісових культур і сприяння природному відновленню лісу, вирощування посадкового матеріалу та заготівля насіння лісових і декоративних порід;

2. Збереження лісів, охорона їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб, посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних оздоровчих та інших корисних властивостей лісів;

3. Безперервне, невиснажливе і раціональне використання лісів для планомірного задоволення потреб населення і власного виробництва в деревині та іншій лісовій продукції;

4. Розширене відтворення, поліпшення природного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності;

5. На першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно оздоровчих, рекреаційних цілей;

6. Проведення щорічного обліку ліс фонду;

7. Виробництво та реалізація товарів народного споживання і виробничого призначення в т. ч. з деревини та її відходів;

8. Оптова, роздрібна та комісійна торгівля;

9. Виробництво будівельних матеріалів, виконання будівельних та ремонтно-будівельних робіт;

10. Розвиток підсобного сільського господарства, переробка сільськогосподарської продукції, виробництво товарів широкого вжитку, розвиток інших підсобних промислів на селі;

11. Надання матеріально-технічної допомого та посередницьких послуг іншим юридичним і фізичним особам, в першу чергу на селі;

12. Надання послуг комунально-побутового характеру;

13. Агролісгосп може здійснювати будь яку іншу підприємницьку діяльність не заборонену чинним законодавством України.

1.3 Юридичні права та обов’язки НСАЛГу

Агролісгосп набуває прав юридичної особи від дня його включення в державний реєстр України і є правонаступником спеціалізованого міжгосподарського лісгоспу крім майна (дивись пункт 4. 6) і заборгованості (по зарплаті, тощо).

Агролісгосп наказом від 29 березня 2000 року № 16 головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації підпорядкований обласному комунальному агролісогосподарському підприємству «Івано-Франківськоблагроліс».

Агролісгосп здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Наказів генерального директора ОП «Івано-Франківськоблагроліс» та цього Статуту.

Агролісгосп має самостійний баланс, бюджетний розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку, кутовий штамп і бланки зі і своїм найменуванням.

Агролісгосп набуває статусу лісокористувача та здійснює його повноваження згідно з лісовим кодексом України. Відповідно до законодавства України несе відповідальність додержання вимог і норм щодо охорони і раціонального використання лісів та інших природних ресурсів, а також відновлення їх до рівня встановлених нормативів.

Алролісгосп має право створювати структурні підрозділи. Діяльність структурних підрозділів агролісгоспу регулюється чинним законодавством України, цим Статутом та положенням.

У межах затвердженого ОП «Івано-Франківськоблагроліс» кошторису доходів і видатків та лімітів фінансування видатків з державного і місцевого бюджетів, Агролісгосп отримує кошти з державного і місцевого бюджетів для фінансування видатків по лісовому господарству.

Агролісгосп в межах свого майна несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності

Агролісгосп має право вступати в договірні зобов’язання з різними юридичними і фізичними особами, здійснювати, юридичні акти, угоди, контракти, купівлю-продаж, підряд, обмін, позику, оренду, доручення, а також інші дії, які відповідають меті його діяльності, інтересам та статутним завданнями. Виступами в угодах від свого імені.

1.4 Майно НСАЛГу

Майно агролісгоспу становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі агролісгоспу.

Майно агролісгоспу відповідно належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право господарського відання, Агролісгосп володіє користується та розпоряджається переданим майном на свій розсуд.

Джерелами формування майна Агролісгоспу є:

— грошові та матеріальні внески засновника;

— доходи одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

— кредит банків та інших кредиторів;

— капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

— придбання майна іншого підприємства, організації;

— безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян та інші джерела;

Продаж, відчуження та списання майна Агролісгоспу проводиться згідно чинного законодавства.

Майно, що належало колективу бувшого міжгосподарського спец лісгоспу надається в безоплатну оренду агролісгоспу на умовах і строки, що відображено в двохсторонньому договорі між агролісгоспом і колективом міжгоспопелісгоспу.

1.5 Управління агролісгоспом і самоврядування трудового колективу

Керівництво Агролісгоспом здійснюється одноосібно директором Агролісіоспу

Призначення та звільнення директора здійснюється на контрактній основі генеральним директором ОП «Івано-Франківськоблагроліс», за погодженням з райдержадміністрацією та районною радою.

У межах своїх повноважень директор самостійно вирішує питання діяльності Агролісгоспу «Івано-Франківськоблагроліс» не має права втручатись в оперативну діяльність Агролісгоспу.

Працівники апарату Агролісгоспу утримуються за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, виділених на ведення лісового господарства, а також згідно чинним законодавством України.

Директор Агролісгоспу:

o здійснює оперативне керівництво фінансово-господарської діяльності Агролісгосру;

o визначає організаційну структуру Агролісгоспу та умови оплат праці працівників Агролісгоспу;

o затверджує штатний розпис Агролісгоспу, правила внутрішнього розпорядку;

o призначає на посаду і звільняє з посади працівників Агролісгоспу, в тому числі працівників відособлених структурних підрозділів Агролісгоспу, крім головного лісничого і лісничих, які призначаються на ці посади генеральним директором ОП «Івано-Франківськоблагроліс» за поданням директора Агролісгоспу;

o несе персональну відповідальність за стан і діяльність Агролісгоспу та періодично звітуються перед ОП «Івано-Франківськоблагроліс»;

o вирішує всі питання фінансово-господарської діяльності Агролісгоспа;

o без довіреності діє від імені Агролісгоспа, представляє його інтереси в усіх підприємствах установах, організаціях;

o укладає інші дії в межах, установлених чинним законодавством України і Статутом Агролісгоспа.

Головний лісничий Агролісгоспа:

Ш організовує ведення лісового господарства на землях лісового фонду Агролісгоспа та спеціальне використання лісових ресурсів;

Ш забезпечує дотримання єдиної технологічної політики в лісогосподарському і лісозаготівельному виробництвах;

Ш здійснює контроль за раціональним використанням, відтворенням, охороною і захистом лісів Агролісгоспа, дотримання вимог лісового і природоохоронного законодавства при проведенні лісогосподарських і лісозаготівельних робіт на землях лісового фонду Агролісгоспа;

Ш здійснює контроль за цільовим використанням коштів, виділених з державного і місцевого бюджетів на ведення лісового господарства;

Ш бере участь у доборі кадрів лісової охорони Агролісгоспу.

Трудовий колектив Агролісгоспу:

ь розглядає і затверджує колективний договір;

ь розглядає і вирішує згідно зі статутом Агролісгоспу питання самоврядування трудового колективу;

ь подає пропозицію та погоджує перелік і порядок надання працівникам Агролісгоспу соціальних пільг;

ь подає пропозицію щодо матеріального і морального стимулювання працівників.

Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами та їх виборними органами.

Колективним договором регулюються трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією Агролісгоспу, питання умов оплати праці, охорони праці і соціального розвитку. Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні колективного договору, вирішуються у порядку, встановленому законодавчими актами Укрвїни.

1.6 Господарська, економічна і соціальна діяльність агролісгоспу

«Агролісгосп» здійснює самостійно фінансово-господарську діяльність з урахуванням конюктури ринку згідно з чинним законодавством та цим Статутом.

Агролісгосп може займатися зовнішньоекономічною діяльністю, яка регулюється законами Україн.

Бізнес-план господарсько-фінансової діяльності Агролісгоспу погоджується з ОП «Івано-Франківськоблагроліс».

Агролісгосп здійснює всі види спеціального використання лісових ресурсів згідно з лімітами, затвердженими в установленому поряду Івано-Франківською облдержадміністрацією.

Агролісгосп здійснює свою діяльність згідно зробленого державною лісопорядною експедицією «Проекту перспективного плану розвитку лісового господарства» та виробничо-фінансового плану по лісовому господарству затвердженого ОП «Івано-Франківськоблагроліс».

Агролісгосп самостійно визначає напрямки діяльності, а також структуру і обсяги виробництва, в т. ч. кооперацію з іншими виробниками і господарськими партнерами.

Агролісгосп реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, — за державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються конкретні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку.

Агролісгосп за рахунок фінансово-господарської діяльності проводить відрахування ОП «Івано-Франківськоблагроліс» в розмірі затвердженим наказом ОП «Івано-Франківськоблагроліс».

ОП «Івано-Франківськоблагроліс» затверджує граничну чисельність працівників Агролісгоспу та їх фонд оплати праці, кошторис доходів і видатків по лісовому господарству, а також ліміти фінансування видатків з державного і місцевого бюджетів по лісовому господарству.

Агролісгосп самостійно визначає види, порядок формування і використання своїх фондів і резервів.

Агролісгосп самостійно визначає порядок розподілу прибутку після сплати обов’язкових платежів до бюджету, з них 90% прибутку використовується на розширене відтворення, а 10% відраховується в ОП «Івано-Франківськоблагроліс».

Працівники лісової охорони Агролісгоспу підлягають заохоченню і випадку, якщо безпосередньо ними виявлено порушення лісового природоохоронного законодавства, та вжиті заходи до притягнення вжитих до відповідальності і забезпечено стягнення штрафів та відшкодувань, пов’язаних з порушенням лісового природоохоронного законодавства. Для обліку використання коштів, що надходять від стягнень за порушення лісового і природоохоронного законодавства, Агролісгосп відкриває окремий поточний рахунок. Зазначені кошти використовуються для фінансування видатків по лісовому господарстві, в тому числі на заохочення працівників лісової охорони.

Розділ II. Теоретична частина

2.1 Теоретичні аспекти планування виробництва продукції

Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам в плановому періоді згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й соціального розвитку.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентоздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:

— обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції;

— повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

— забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в першу чергу, його виробничою потужністю.

При складанні виробничої програми слід орієнтуватися на вибір таких товарів, робіт та послуг, які принесуть виробникам найбільші, прибутки, Тому, в загальному вигляді, річна виробнича програма визначається за формулою:

де П виробнича програма, нормо-год. ;

n — номенклатура продукції;

Тшт — трудомісткість одиниці продукції, хв. /шт. ;

N — річний обсяг випуску (попиту) продукції, шт.

Виробнича програма за номенклатурою та об'ємом випуску продукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та і персоналу.

Планування виробництва конкурентоспроможної продукції передбачає складання планів виробництва та продажу продукції.

План випуску продукції визначається підприємством самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

Особливе місце у формуванні планів випуску продукції підприємств займають державні замовлення.

Державні замовлення промисловим підприємствам включають поставку продукції, яка необхідна для вирішення загальнодержавних і соціальних завдань, зміцнення обороноздатності країни, виконання науково-технічних програм, в тому числі впровадження у виробництво найважливіших видів нової продукції.

Виконання державних замовлень повинно бути вигідним для підприємства з позицій його господарських інтересів, що досягається шляхом надання певних пільг та переваг у матеріально-технічному забезпеченні, ціноутворенні, отриманні кредитів тощо. Розширення економічного стимулювання державних замовлень дозволяє розмішувати їх на підприємствах на конкурсній основі.

Конкретна потреба у найважливіших видах продукції, тобто номенклатура, асортимент та обсяги, що мають загальнодержавне значення, визначається урядом України, який через державні органи управління і розподіляє між підприємствами державні замовлення.

Забезпечується виконання державних замовлень через укладання контракту, який є основним документом, що визначає права та обов’язки державного замовника й постачальника по забезпеченню Державних потреб. Номенклатура, асортимент та обсяги продукції у складі державного замовлення в подальшому конкретизуються в угодах зі споживачами продукції, тобто шляхом прямих господарських зв’язків. При цьому, державним контрактом може передбачатись контроль зі сторони державного замовника за ходом робіт по виконанню контракту, а також надання допомоги постачальнику (без втручання в оперативно-господарську діяльність останнього).

Крім потреби продукції, визначеної законами ринку, при розробці плану виробництва необхідно враховувати загальні виробничі можливості підприємства: склад та кількість обладнання, наявність виробничих площ, чисельність працюючих, забезпеченість виробничими ресурсами та інші фактори, а також можливості їх зміни.

Одним із важливих факторів, що впливає на формування плану виробництва є зміна попиту на продукцію.

Тут можливі три основні стратегії планування обсягів виробництва.

Перша. Постійні обсяги виробництва при постійній чисельності виробничого персоналу незалежно від коливань попиту. Різницю між обсягами попиту і виробництва, як правило, регулюють шляхом збільшення або зменшення запасів продукції.

Друга. Змінні обсяги виробництва при постійній чисельності робочої сили. При цьому,. обсяги виробництва змінюються залежно від попиту, з різниця між обсягами виробництва і чисельністю робочої сили регулюється шляхом організації позаурочної роботи з подальшим наданням відгулів, додаткових відпусток, передачі частини робіт субпідрядникам тощо. Така стратегія характерна для підприємств з великою трудомісткістю продукції, із застосуванням висококваліфікованої праці і де створення запасів готової продукції є неможливим з ряду причин.

Третя. Змінний випуск продукції при змінній чисельності робочої сили, тобто прийом і звільнення робітників відбувається відповідно до обсягів виробництва, що характерно для підприємств із сезонним характером роботи із застосуванням робочої сили не дуже високої кваліфікації.

План виробництва продукції складають за визначеною номенклатурою, асортиментом та якістю.

Номенклатура — це укрупнений перелік видів продукції (обладнання, запасні частини, меблі, швейні вироби і тощо).

Асортимент продукції - це розгорнутий перелік номенклатури продукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції.

2.2 Планування виробничої потужності підприємства

деревообробний потужність лісопродукція агролісгосп

Виробнича потужність підприємства (цеху чи виробничого ділянки) характеризується максимальною кількістю продукції відповідного якості і асортименту, що може вироблятися їм у одиницю часу за повної використанні основних виробничих фондів в оптимальних умови їх експлуатації.

Найбільш простими й точними вимірювачами виробничої потужності є натуральні одиниці. Виробничі потужності вимірюються, зазвичай, у тих-таки одиницях, у яких планується виробництво цієї продукції в натуральному вираженні (тоннах, штуки, метрах). Наприклад, виробнича потужність гірничодобувних підприємств визначається тоннах видобутку корисних копалин, металургійних підприємств — в тоннах виплавки металу і прокату; машинобудівних заводів — в штуки виготовлених машин; потужність цукрових заводів та інших підприємств харчової промисловості - в тоннах сировини, перероблюваної в готової продукції.

Протягом кожного планованого періоду виробнича потужність може змінитися. Чим більший запланований період, тим ймовірність цих змін вище. Основні причини змін є:

— установка нових одиниць устаткування, замість застарілих чи аварійних;

— знос устаткування;

— введення на дію нових потужностей;

— зміна продуктивності обладнання через відкликання інтенсифікацією режиму його роботи, чи у зв’язку з зміною якості сировини й т.п.

— модернізацію устаткування (заміна вузлів, блоків, транспортних елементів тощо.);

— зміни у структурі вихідних матеріалів, складу сировини чи напівфабрикатів;

— тривалість роботи обладнання протягом планового періоду з урахуванням зупинок на: ремонт, профілактику, технологічні перерви;

— спеціалізація виробництва;

— режим роботи устаткування (циклічний, безперервний);

— організація ремонтів і поточного експлуатаційного обслуговування.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, ділянок, агрегатів. До провідних належать цехи, ділянки, агрегати, в яких виконуються основні, найбільш трудомісткі технологічні процеси і операції з виготовлення виробів або напівфабрикатів. Перелік провідних цехів, ділянок і агрегатів в основному виробництві, а також оптимальні рівні завантаження публікуються в галузевих рекомендаціях за розрахунком виробничої потужності.

Під «вузьким місцем» розуміється невідповідність виробничої потужності окремих цехів, ділянок, агрегатів можливостям провідного устаткування.

Наявність «вузьких місць» на проміжних стадіях виробничого процесу не повинна враховуватися в розрахунках виробничої потужності підприємства.

При розрахунку виробничої потужності підприємства враховуються все устаткування, закріплене за основними виробничими цехами, за винятком резервного, дослідних ділянок і спеціальних ділянок для навчання робочих, культурно-технічний рівень кадрів і їх ставлення до праці, досягнутий рівень виконання норм часу.

При розрахунку виробничої потужності потрібно виходити з наявного устаткування і площ, передової організації виробництва, застосування повноцінної сировини, найбільш досконалих інструментів і пристроїв, режиму роботи підприємства.

Виробнича потужність змінюється протягом року, тому розрізняють вхідну, вихідну і середньорічну потужності.

Вхідна потужність визначається на початок року за наявним устаткуванням (Пвх), вихідна -- на кінець планового періоду з урахуванням вибуття і введення потужності за рахунок капітального будівництва, модернізації устаткування, вдосконалення технології і організації виробництва (Пвб).

Середньорічна потужність (Пср) розраховується шляхом додавання до вхідної потужності Пвх середньорічної Пвв, яка вводиться, і віднімання середньорічної потужності, яка вибуває, Пвб з урахуванням терміну дії Тд:

Пср = Пвх + (Пвв * Тд/ 12) — (Пвб (12 -Тд) / 12)(2.2.2.)

Збільшення виробничої потужності можливе за рахунок:

v введення в дію нових і розширення потужностей, які діють;

v реконструкції;

v технічного переозброєння виробництва;

v організаційно-технічних заходів (збільшення годин роботи устаткування, зміни номенклатури продукції або зменшення трудомісткості, використання технологічного устаткування на умовах лізингу з поверненням в терміни, встановлені лізинговою угодою).

2.3 Планування технічного розвитку виробництва

Планування технічного розвитку виробництва складається з комплексу технічних, організаційних, планово-економічних і соціальних заходів, спрямованих на підвищення технічного рівня виробництва, збільшення випуску високоякісної продукції, зростання продуктивності праці, поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей, матеріальних і трудових ресурсів, вдосконалення внутрішньозаводський системи управління, планування, економічного стимулювання, поліпшення умов праці.

Основними завданнями даного розділу річного плану є: визначення основних напрямків по освоєнню і випуску найбільш прогресивних видів продукції, вдосконалення техніки, технології та застосування передових методів організації праці та виробництва, встановлення структурним підрозділом підприємства завдання з розвитку і поліпшення техніко-економічних показників роботи підприємства, визначення економічного ефекту планованих заходів та ступеня їх впливу на техніко-економічні показники підприємства.

Вихідними матеріалами для складання цього розділу плану є контрольні цифри і завдання вищих організацій по впровадженню і освоєнню нових видів продукції; науково-технічні прогнози за основними напрямками розвитку підприємства, результати закінчених НДДКР, патенти, ліцензії, винаходи, заявки споживачів на створення нових видів продукції. Цей розділ плану комплексний, він складається з ряду підрозділів:

1) Проектування, освоєння нової і підвищення якості продукції, що виготовляється є найважливішим напрямком діяльності підприємства, що мають на меті забезпечення допустимих темпів науково-технічного прогресу і підвищення якості продукції, що випускається.

Заходи цього розділу групуються за наступними напрямками:

а) створення нових видів продукції;

б) освоєння випуску новостворених видів продукції;

в) організація випуску раніше освоєних виробів на дочірніх підприємствах;

г) модернізація випуску продукції;

д) підвищення якості продукції, що виготовляється;

е) впровадження нових прогресивних стандартів і ТУ на продукцію і зняття з виробництва застарілої продукції.

Для кожного з цих заходів заздалегідь розробляється календарно-оперативний план (графік) виконання робіт, складається кошторис витрат і визначається економічний ефект від впровадження.

Включати в план заходу аналізуються під кутом зору їх впливу на багато показників як технічні (продуктивність, потужність і т.д.), уніфікаційні (коефіцієнт стандартизації, наступності та ін), естетичні (зовнішні форми, зручність управління і ін), технологічні (матеріалоємність, коефіцієнт використання матеріалів) та економічні (собівартість, трудомісткість і ін).

Підвищення якості продукції, що випускається веде до збільшення прибутку підприємства та до продуктивності праці і визначається за формулами:

(2.3.1.)

де m — номенклатура нової і підвищеної якості продукції, запланованої до випуску в планованому році;

— оптова ціна на продукцію в плановому і замінюється у звітному (базисному) році, руб. ;

— повна собівартість одиниці знову вводиться і заміни продукції, грн. ;

— обсяг виробництва i-го виду знову планованому і заміни продукції у базисному році, шт.

(2.3.2.)

де — обсяг виробництва продукції у планованому і базисному періоді, тис. руб. ;

— витрати праці на 1 000 руб. i-го виду продукції в базисному періоді, норм-год, чол-год.

2) Планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) включає намічені до виконання роботи по НДДКР, що проводяться як самим підприємством, так і іншими організаціями за договорами. У плані вказується зміст робіт, мета і місце впровадження, терміни розробки та впровадження, витрати на розробку і очікуваний економічний ефект.

3) Планування впровадження прогресивної технології механізації та автоматизації виробництва тісно пов’язане, як правило, з виконанням заходів технічного характеру, і складається за трьома напрямками: прогресивна технологія, комплексна механізація, автоматизація виробництва.

Кількісний вплив нової технології, механізації та автоматизації виробництва на ряд техніко-економічних показників визначається за формулами: а) зменшення чисельності робітників на ділянках впровадження нових технічних засобів оснащення визначається за формулою:

(2.3.3.)

Де і - трудомісткість одиниці продукції до і після впровадження нових технічних засобів оснащення, нормо-год;

— планований обсяг виробництва i-го виду продукції, що виготовляється на даній ділянці, шт.

б) зростання продуктивності праці на підприємстві за рік q m (%) визначається за формулою:

(2.3.4.)

Де д- середня середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу в базисному році, чол.

— обсяг товарної продукції, грн. ;

— плановане зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу за рахунок впровадження засобів механізації, де l — кількість заходів;

в) зниження собівартості продукції під впливом впроваджених заходів або річна економія на витратах виробництва дорівнює:

(2.3.5.)

Де — собівартість одиниці продукції у базисному і плановане році; г) приріст балансової прибутку від впровадження засобів механізації К n (%) дорівнює:

(2.3.6.)

д) зміна капіталовкладень, викликаних впровадженням нових технічних засобів, дорівнює:

(2.3.7.)

Де — питомі (на одиницю продукції) капіталовкладення в технічні засоби, руб. ;

— річні обсяги виробництва;

е) економія матеріальних витрат у результаті підвищення рівня механізації виробництва дорівнює:

(2.3.8.)

Де і - матеріальні витрати на одиницю продукції в базисному і плановане році, руб.

4) Планування заходів щодо вдосконалення управління, систем планування і організації виробництва включає найважливіші роботи, спрямовані на спеціалізацію виробничих підрозділів, механізацію та автоматизацію управління виробництва, удосконалення організації підготовки виробництва і матеріального забезпечення, форм і методів внутрішньозаводського госпрозрахунку.

5) План з наукової організації праці (НОТ) охоплює всі стадії виробництва від робочого місця до підприємства в цілому.

Заходи в плані групуються за наступними основними напрямками: організацію робочих місць, обслуговування робочих місць, раціональне поділ праці, передові методи і прийоми праці, нормування і оплата праці, матеріальне і моральне стимулювання, режими та умови праці, підвищення кваліфікації і культурного рівня трудящих. Кількісний рівень організації праці і його динаміка оцінюються за низкою основних показників:

а) рівень охоплення робітників технічно обгрунтованими нормами У дорівнює:

(2.3.9.)

де m — номенклатура продукції;

— сумарна трудомісткість продукції за технічно обгрунтованими нормами;

— загальна трудомісткість продукції;

б) рівень використання робочого часу дорівнює:

(2.3. 10.)

де — фактичні і планові втрати робочого часу,%;

в) рівень співвідношення чисельності основних і допоміжних робітників дорівнює:

(2.3. 11)

де — чисельність допоміжних робітників;

— загальна чисельність робітників;

/

/

г) рівень кваліфікованих робітників дорівнює, (5. 12) де — середній розряд основних робітників; - середній розряд виконуваних робіт.

6) План по економії матеріалів, палива і енергії. Розробляється всіма службами і цехами підприємства і передбачає зниження матеріаломісткості продукції в процесі її виробництва.

Заходи, передбачені планом, групуються за наступними напрямками:

а) економія сировини та матеріалів;

б) заміна дефіцитних і дорогих матеріалів;

в) економія палива та всіх видів енергії.

Кількісно дієвість цих заходів виражається у зниженні матеріаломісткості продукції та сумарному зниження витрати матеріалів, а також у зниженні собівартості в зростанні прибутку за рахунок економії матеріальних ресурсів.

7) План модернізації та заміни застарілого обладнання, оснащення та інструменту. Передбачає всі види обладнання, що підлягають модернізації або заміні, місце впровадження, виконавців, терміни впровадження, кошторисну вартість, джерела фінансування, а також ефективність заходів.

8) План капітального ремонту основних фондів містить заходи з капітального ремонту будівель і споруд виробничого призначення, робочих машин і устаткування, силових машин, транспортних засобів, житлових будинків, будівель дитячих садів, культурно-побутових будівель.

9) План використання виробничих фондів містить дані про вартість основних та обігових коштів підприємства, про використання основних і оборотних фондів (фондовіддача), оборотних засобів і виробничих фондів у цілому.

10) Завершальним етапом планування техніко-економічного розвитку і вдосконалення організації виробництва є план техніко-економічного рівня виробництва і продукції, що випускається, що характеризується наступними показниками, що узагальнюють, такими як:

— продукція, техніко-економічні показники якої перевершують або відповідають вищих досягнень вітчизняної або зарубіжної науки і техніки (вища категорія);

— кількість видів і найменувань до загального числа найменувань;

— обсяг виробництва цієї продукції - тис. руб., відсоток до загального обсягу товарної продукції;

— продукція, техніко-економічний показник якої не відповідає вимогам тимчасовим, яка морально застаріла і підлягає зняттю з виробництва або модернізації;

— обсяг виробництва цієї продукції - тис. руб., відсоток до загального обсягу товарної продукції;

— застаріла продукція, знімається з виробництва;

— продукція, освоювана виробництвом в Росії;

— зниження собівартості товарної продукції і зростання продуктивності праці за рахунок підвищення технічного рівня виробництва.

2.4 План організаційно — технічних заходів на підприємстві

У плані підприємства встановлюється необхідний для виконання річного обміну робіт кількість основних і допоміжних матеріалів, інструменту, палива та інших матеріальних ресурсів.

В економічному відношенні це найбільш значима частина витрат на виробництво продукції (до 60 -70%).

Економне витрачання матеріалів, ресурсів є досить суттєвим фактором зниження собівартості продукції і зменшення потрібних підприємству оборотних коштів.

Розробці передує аналіз виконання плану за обсягом та асортиментом, аналіз якості надійшли матеріалів. План матеріально-технічного забезпечення розробляється на основі виробничих програм, нормативів і норм витрат сировини, палива, енергії, комплектуючих виробів, заходів з економії, залишків матеріалів на початок і кінець року, зв’язків кооперації, цін на всі види ресурсів.

Відділ матеріально-технічного забезпечення визначає потребу підприємства в ресурсах, норми їх зберігання, а також бере участь у розробці плану матеріально-технічного забезпечення, заходів з економії, організовує складські операції з приймання, зберігання, обліку та видачі матеріалів, стежить за відповідністю їх якості, забезпечує своєчасне і комплектне надходження в цехи матеріалів у межах встановлених лімітів, виконує оперативний і зведений облік і аналіз постачальницьких і складських операцій.

З планом матеріально-технічного забезпечення тісно пов’язаний процес збуту продукції.

Відділ маркетингу та збуту здійснює спостереження за своєчасною відвантаженням, якістю і комплектацією продукції, що поставляється споживачам, прискоренню і здешевленню руху продажів від постачальника до споживача.

Для планування підприємство розробляє номенклатуру споживаних матеріалів, визначає планово-розрахункові ціни на них, встановлює технічно обгрунтовані норми витрат.

Номенклатура матеріалів — це систематизований перелік матеріалів, що використовуються на підприємстві із зазначенням їх основних властивостей, розмірів, технічних характеристик і умовних позначень. Вона забезпечує одноманітність у найменуванні матеріалів (єдиний класифікатор промислової продукції) і відповідає більш чіткій роботі органів постачання.

Планово-розрахункова ціна включає в оптову ціну постачальника, націнки збутових або постачальницьких організацій, залізничний тариф або водний фракт, вантажно-розвантажувальні роботи і витрати на затарювання.

Норма витрати матеріалу повинна передбачати найбільш економне використання його в конкретних умовах виробництва, тобто повинна бути прогресивною.

Норма витрати матеріалу включає корисний витрата матеріалу, додаткові витрати, викликані технологічним процесом, витрати, не пов’язані з технологічним процесом, але в мінімальному розмірі наявні у виробництві (наприклад, втрати розпилення, усушки). Таким чином,

. (2.4.1.)

Коефіцієнт використання матеріалу визначається за формулою:

. (2.4.2.)

Норми витрати матеріалу встановлюються методами: аналітико-розрахунковим, експериментально-лабораторних, дослідно-статистичним. Допоміжні матеріали нормують або розрахунковим, або експериментальним шляхом.

Норма запасу матеріалів служить для встановлення обсягу потрібного завезення їх на планований період порядку їх надходження від постачальників, а також для визначення розміру складських приміщень та розрахунку потреб в обігових коштах.

Безперервність і безперебійність виробничих процесів вимагає, щоб на складах постачання підприємства постійно перебував деякий запас матеріалів та інструментів та ін. Величина такого запасу повинна бути мінімально необхідною, виходячи з умов споживання і доставки цих матеріалів на склад споживача.

Поточним запасом називається частина складського запасу, що забезпечує потребу цехів у матеріалах між черговими його постачанням. Ця частина витрачається й регулярно відновлюється, і визначається за формулою:

(2.4.3.)

Де Т — період між двома черговими поставками;

Д — середньодобовий витрата матеріалу;

Р — величина, що поставляється партії.

Поточний запас змінюється від до 0.

Середній запас відповідає половині максимального. Він є нормою запасу матеріалу, який враховується при визначенні розміру планованого оборотних коштів, і визначається за формулою:

(2.4.5.)

Страховим запасом заZ стор — називається частина складського запасу матеріалу, призначена для забезпечення виробництва у разі відсутності поточного значення, а також непередбачених відхилень від нормальних умов постачання

Z стор = ДТ ст, (2.3.6.)

Т ст — час, необхідний для термінового відновлення поточного запасу. Складський запас

— у момент чергової поставки дорівнює сумі максимального поточного і страхового запасу

. (2.3.7.)

При плануванні матеріального забезпечення визначають потребу в основних матеріалах за формулою

, (2.3.8.)

— випуск продукції i-го найменування;

— технічна норма витрати матеріалу;m — номенклатура вироби. Для допоміжних матеріалів визначають за формулою

, (2.3.9.)

— обсяг роботи в умовних вимірниках;l — номенклатура обладнання, що використовує i — ї вид матеріалу.

Заготівельний план або баланс матеріально-технічного забезпечення містить розрахунок потреби в матеріалах за видами і нормам, що підлягають заготівлі в планованому періоді, джерела їх надходження і розраховується за формулою:

, (2.3. 10.)

— кількість заготовлюється матеріалу певного виду;

, /

/

— запас матеріалів на складі проектованого на кінець планового періоду і початок цього ж періоду.

На підставі плану матеріально-технічного забезпечення складають матеріальні заявки, які розглядаються технічними та фінансовими підрозділами підприємства для виділення відповідних фондів.

У порядку реалізації планів відповідні відділи підприємства виконують велику оперативно-заготівельну роботу (отримання фондів на матеріали, подання постачальникам докладних специфікацій і т.д.). Використання матеріалів за видами в цілому по підприємству знаходять відображення в складеному щоквартально балансі матеріалів.

Оперативні звіти про використання всіх видів матеріалів дозволяють виявляти наднормативні витрати і вживати заходів до попередження невиробничих втрат.

2.5 Фінансове планування

Планування фінансової діяльності підприємства тісно пов’язане з кінцевими результатами виробництва, найважливішим з яких в умовах ринкових відносин є загальний прибуток або сукупний дохід, що вимагає посилення ролі фінансів у досягненні цих показників.

У фінансовому відношенні кожне підприємство виконує дві основні функції: споживає економічні ресурси та робить можливим споживання готової продукції.

Фінансові відносини в умовах ринку припускають здійснення наступних грошових обмінних процесів: — обмін грошей на працю найманих працівників;- обмін грошей на товар і послуги постачальників;- обмін товарів і послуг на гроші споживачів;- обмін грошей, що виплачуються пізніше, на гроші, одержувані зараз від інвесторів і орендарів;- обмін грошей, що виплачуються зараз, на гроші, які будуть отримані пізніше від боржників;- обмін грошей на товари і послуги та державні вимоги уряду.

Дохід підприємства або прибуток, є в умовах ринку основою самофінансування усіх видів виробничо-господарської діяльності та соціально-трудових відносин персоналу. Тому максимізація прибутку або доходів є визначальною кінцевою метою всіх видів планування на підприємстві.

Прибуток або дохід виникає лише за умови взаємодії праці і капіталу та збереження основними чинниками виробництва і капіталу їх первісної вартості, що передбачає чітке розходження між валової і чистим прибутком. Валовий прибуток визначає величину загального сукупного доходу підприємства без урахування знеціненого капіталу.

Чистий прибуток являє собою валовий дохід за вирахуванням витрачених коштів, у тому числі відкладених на відновлення витрачених засобів виробництва.

Валовий дохід при будь-якому рівні продажів визначається шляхом множення ціни на відповідну кількість продукції, запланованої до реалізації.

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой