Види підприємств.
Функції виробництва

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Економічні райони України

Економімчні райомни Україмни — традиційно в Україні виділяють три великих економічних райони:

* Донецько-Придніпровський: підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної і важкої промисловості;

* Центрально-Західний: обробна, легка і харчова промисловість;

* Південний: переважають суднобудування, портове господарство й індустрія відпочинку.

Повсюдно сприятливі умови для сільського господарства. Західні і центральні області України спеціалізуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), в південній Україні переважає зернове господарство і садівництво, біля великих міст розвинене овочівництво.

Найчастіше використовується інший варіант економічного районування, зокрема поділ на Донецький, Карпатський, Північно-західний, Північно-східний, Подільський, Придніпровський, Причорноморський, Столичний, Центральний економічні райони.

Великі металургійні заводи споруджені в Запоріжжі, Маріуполі, Дніпропетровську, Донецьку, нафтопереробні заводи є в Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Кременчуці, Лисичанську. На Донбасі і в Придніпров'ї розвинена хімічна промисловість, яка продукує соду, сірчану кислоту, добрива, синтетичні смоли, пластмаси, волокна, шини і різні хімікати. Україна виробляє також обладнання для важкої промисловості, енергетики (електромотори, турбіни, потужні трансформатори), залізничного транспорту (локомотиви, вантажні вагони), гірничодобувної промисловості (екскаватори, бульдозери, вугільні комбайни), автотранспорту (вантажні машини, автобуси, легкові автомобілі), цивільної авіації (пасажирські літаки, авіаційні двигуни) і сільського господарства (трактори, сільгосптехніка). Крім того, виготовляється широкий спектр побутової, а також комп’ютерної техніки. Космічні технології і озброєння — важливий напрям розвитку машинобудування України. Військово-промисловий комплекс на початку 1990-х років давав біля ¼ обсягу промислового виробництва України. Промисловість будівельних матеріалів виробляє цемент (5 млн т в 1997), залізобетонні конструкції, ізоляційні, облицювальні і стінові матеріали, асбесто-цементні вироби і шифер, силікатне скло, кераміку і фаянс. За період з 1918−1980 біля 62% всіх капіталовкладень було направлено в будівництво.

Функція виробництва.

Головною, формуючою функцією економічної системи є функція виробництва матеріальних благ — товарів і послуг. Функція виробництва започатковує колообіг всіх трьох функцій економічної системи. Цією функцією, власне, розпочинається сам господарський, економічний процес.

Функція виробництва пройшла довгий еволюційний шлях. Ця еволюція змінювала форми, принципи і масштаби виробничих відносин — від примусових робіт на основі повинних зобов’язань праці до вільного найму з дотриманням високих соціальних стандартів праці, від широкопрофільних універсальних робіт до вузької спеціалізації та поділу праці, від товарного індивідуалізму до стандартизації і уніфікації.

Найбільший еволюційний крок функція виробництва пройшла за останнє століття, коли виробничі відносини прийшли до крупної корпоративної форми організації виробництва продукції. Саме крупна корпоративна форма сьогодні є найбільш ефективною, а тому, і домінуючою формою виробничих відносин у світі. Вона дозволяє максимально уніфікувати, стандартизувати, спеціалізувати виробничі технології, прагматизувати наукові розробки та розширяти збут виробленої продукції. — Це природній шлях еволюції господарювання.

Корпорації домінують в економічному світі тому, що вони є найбільш продуктивними, найбільш ефективними виробниками товарів та найкраще організовують збут і обслуговування власної продукції. Переваги корпоративних об'єднань підприємств — мінімізація собівартості продукції за рахунок уніфікації і здешевлення вартості робочої сили; підвищення якості продукції за рахунок об'єднання науково-дослідних досягнень; розширення збуту продукції за рахунок об'єднання ринкових можливостей; покращення рівня обслуговування через обмін досвіду і взаємне додавання сервісних точок; укрупнення капіталу, що підвищує можливості експансії та конкурентного витіснення або поглинання.

Отже, функція виробництва в українській економічній системі повинна отримати свою головну рушійну силу — ряд крупних і середніх українських корпорацій. При цьому, треба особливо підкреслити, що мова йде про «вертикальні» корпорації, ті до складу яких повинні входити підприємства, що здатні забезпечити всю вертикаль організаційного, техніко-технологічного, наукового, фінансового процесу виробництва кінцевих споживацьких товарів і послуг.

Таким чином, для забезпечення максимальної ефективності та високої конкурентності української економіки в умовах глобалізації, в Україні необхідним є формування високоефективної функції виробництва вітчизняної економічної системи, через проведення системноформуючого організаційного процесу — корпоратизації. Цей організаційний механізм повинен стати відповідним напрямком державної економічної політики і проводитись з врахуванням дотримання всіх прав власності та інвестиційних і кредитних зобов’язань українських підприємств. — Корпоратизація є єдиним засобом і останнім шансом виведення української економіки на рівень найпродуктивніших економічних систем світу.

Звичайно, функція виробництва в Україні не може і не буде виконуватись за допомогою лише корпоративної форми організації виробничих відносин, а й за допомогою малих і середніх підприємств, природною нішою яких є сфера послуг, а не виробництво матеріальних товарів. Але крупні корпорації в сучасних найрозвинутіших країнах світу є виробничими локомотивами національних економік. Тому й українська економіка для входження до ряду провідних економік світу повинна збудувати в себе ці локомотиви — крупні вертикальні корпорації.

Динаміка валового внутрішнього продукту — основного макроекономічного показника, що характеризує економічний розвиток країни, починаючи від 2000 року є позитивною. Але незважаючи на це, макроекономічна ситуація в Україні впродовж 2005 року — першої половини 2006 року є нестійкою: залишаються невирішеними першочергові завдання, які стосуються впровадження стратегії якісного і прискореного соціально-економічного зростання. На жаль, вітчизняна економіка все ще має такі негативні риси, як тінізація, структурні диспропорції національного виробництва, експортне спрямування з переважанням продукції невисокого рівня валової доданої вартості (тобто кінцевої продукції), критична залежність від імпортних енергоносіїв, несприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, недосконалість, неузгодженість та непрозорість законодавства, і насамперед податкового, нерозвиненість внутрішнього ринку внаслідок низької платоспроможності фізичних та юридичних осіб, недосконалість механізмів регулювання цін і тарифів, застаріла технологічна база промисловості та її повільне оновлення, відтік висококваліфікованих кадрів, тривала парламентсько-політична нестабільність тощо. Ураховуючи ці чинники, річні макроекономічні показники України 2000−2005 років не демонструють траєкторію стабільного економічного розвитку (табл. 1). У 2005 році реальний ВВП збільшився лише на 2,6% проти 12,1% у попередньому році, нестабільною є цінова ситуація в країні, повільно збільшується кількість прибуткових підприємств, зменшується кількість населення, низькими залишаються показники доходів населення, економіка України має витратний характер, у виробників немає зацікавленості у кінцевих результатах господарської діяльності.

Підсумки першого півріччя 2006 року засвідчують незначне покращення соціально-економічних показників порівняно з кінцем 2005 та початком поточного року.

Так, за даними Державного комітету статистики України реальне зростання ВВП у січні - червні 2006 року порівняно з аналогічним періодом 2005 року становило 5% (проти 4,1% у 2005 році), а в червні 2006 року — понад 9% порівняно з червнем минулого року. Таке зростання досягнуто завдяки дії низки позитивних факторів:

* унаслідок збільшення соціальних виплат та підвищення заробітної плати розширився споживчий попит населення на внутрішньому ринку на товари і послуги. Про це свідчить і збільшення обсягу валової доданої вартості в торгівлі на 8,6% за шість місяців 2006 року;

* завершення обсягів будівельних робіт упродовж першого півріччя становило 14 476,2 млн. грн., що на 6,5% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Цей приріст пов’язаний із зростанням на 8,0% обсягів робіт на будівництві завершених будівель і споруд: зокрема, на 13,3% зросло будівництво будівель, переважно житлових (частка яких у загальному обсязі становить 52,4%), на 12,8% - підприємств енергетики, добувної й обробної промисловості, на 7,9% - мостів, шляхових естакад, тунелів, метрополітену;

* пожвавлення інвестиційної діяльності, яке супроводжується модернізацією підприємств енергетичного сектору, добувної та переробної промисловості. Це стало поштовхом для подальшого розвитку виробництва в машинобудуванні та будівництві. Прямі іноземні інвестиції в першому кварталі 2006 року становили 922,5 млн. доларів, що вдвічі більше ніж у першому кварталі 2005 року. Активізацію інвестиційної діяльності можна пояснити і результатами парламентських виборів, коли до влади прийшли керівники і власники багатьох підприємств, які представляють основні галузі економіки. Обсяг інвестицій в основний капітал упродовж першого кварталу 2006 року зріс на 16% порівняно з аналогічним періодом 2005 року (за аналогічний період минулого року — на 4,5%).

Виборча компанія, політична нестабільність, реприватизація, всі вищезазначені фактори.

Необхідно зазначити, що негативний вплив на динаміку ВВП упродовж першого кварталу поточного року мало підвищення цін на природний газ та електроенергію і як наслідок уповільнилися темпи виробництва в галузях промисловості, які мають високу частку енергоресурсів у собівартості виробленої продукції. Так, темпи зростання виробництва в хімічній та нафтохімічній промисловості за перше півріччя 2006 року збільшилися лише на 0,4% порівняно з аналогічним періодом 2005 року, у виробництві металевого лиття зниження обсягів продукції становило 7,1%, кольорових металів — 0,4%. У виробництві коксу та продуктів нафтопереробки порівняно з червнем 2005 року обсяги виробленої продукції зменшилися на 16%, а за підсумками шести місяців 2006 року зниження становило 15,2%. Негативною тенденцією є зменшення обсягів первинної переробки нафти (на 23,8%), випуску бензину моторного (на 12,0%), дизельного палива для транспорту автомобільного та залізничного (на 24,0%) та мазуту (на 37,0%). Таке різке зниження обсягів виробництва продуктів нафтопереробки вже в найближчі місяці поточного року може призвести до зростання рівня цін виробників промислової продукції, що спричинить підвищення рівня споживчих цін.

Негативний вплив на динаміку зростання ВВП упродовж першого кварталу мало також зменшення зовнішнього попиту на українську продукцію через втрату традиційних ринків збуту металопродукції, заборону експорту м’ясної і молочної продукції до Росії тощо. Необхідно зазначити, що високі тарифи на вантажні перевезення товарів, орієнтованих на зовнішні ринки, зростання цін на сировину (насамперед залізорудну) та енергоносії зумовлює збільшення собівартості виробництва та зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках. Такі негативні тенденції зовнішньої торгівлі спричинили негативне сальдо торговельного балансу України, коли імпорт товарів і послуг перевищував експорт. Від початку року в нашу країну імпортували товарів на 16,7 млрд. доларів, що перевищує показники аналогічного минулорічного періоду на 24,4%. Зокрема збільшився імпорт мінеральних продуктів на 17,6%, а продукції машинобудування, хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості - в 1,4 та 1,2 рази відповідно. Тож від'ємне сальдо торговельного балансу за січень — травень 2006 року становить 2,6 млрд. доларів (у аналогічному періоді 2005 року воно було позитивним — понад 770 млн. доларів).

Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами зі 198 країн світу. Основними партнерами є Туреччина, Італія, США, Польща, Німеччина, Білорусь, до яких надходило понад 26% експортних поставок. Імпортні надходження з Туркменистану, Німеччини, Китаю, Польщі, Італії, Білорусі становили разом майже третину всього обсягу імпорту. Російська Федерація є найбільшим торговельним партнером України, на її частку припадає 20,4% експортних та 32,7% імпортних надходжень.

Зважаючи на велику залежність економіки України від імпорту матеріальних ресурсів та комплектуючих, уряд повинен проводити виважену валютну політику, адже ревальвація гривні сприяє зниженню зростання матеріальних витрат на виробництво ВВП, що в свою чергу підвищує матеріаловіддачу та знижує матеріалоємність. В умовах зростання світових цін на метал та сировину, що є експортним складником зовнішньої торгівлі України, девальвація гривні негативно впливає на ефективність економіки, оскільки призводить до зростання вартості критичного імпорту і внутрішніх цін на сировину, паливо, матеріали, комплектуючі та, відповідно, витрат на виробництво ВВП. Позитивний ефект від девальвації для експортоорієнтованих галузей через їхню високу енерговитратність, залежність від імпорту матеріально-сировинних ресурсів в умовах наближення внутрішніх цін на енергоносії до світового рівня значно зменшується. Отже, потреба ревальвації гривні задля підвищення ефективності економіки в таких умовах є виправданою.

У разі охолодження світової кон’юнктури та зниження цін на ринках основних позицій українського товарного експорту девальвація стає позитивним чинником, що підтримує цінову конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішніх ринках, сприяючи підвищенню ефективності економіки України.

Аналіз макроекономічних показників засвідчує, що сучасна економічна політика уряду повинна бути зосереджена на подоланні наслідків існуючих системних деформацій: побудова сучасної конкурентоспроможної економіки на основі формування національної інноваційної моделі, нормалізація платіжного та торговельного балансів через стимулювання експорту та імпортозаміщення, стимулювання впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, надання економічним реформам сучасної спрямованості, впровадження європейських стандартів економіки, підвищення рівня життя громадян, подолання соціально-економічного розриву між Україною і країнами ЄС.

Кризова ситуація кінця 2005 року, що виникла внаслідок постачання та цін на газ із Російської Федерації в Україну, зумовила необхідність негайного впровадження національної політики у сфері енергобезпеки, хоча аналіз положень щорічних Державних програм соціально-економічного розвитку України засвідчує про заплановані заходи щодо енергозбереження та енергозаміщення виробництва, які, на жаль, не виконувались. Подолання нових викликів у сфері енергозабезпечення вітчизняної економіки вимагає здійснення вже у поточному році перетворень, спрямованих на модернізацію, зниження енергоємності ВВП, зменшення енергозалежності та диверсифікацію зовнішніх джерел постачання енергоносіїв. Поряд із цим вирішальними стають збільшення частки альтернативної енергії в енергобалансі України, виробничо-технологічне оновлення видобувних та транзитних енергетичних потужностей, оптимізація системи управління та контролю на внутрішньому ринку енергоресурсів, формування державних резервів паливно-енергетичних ресурсів, руйнування тіньових схем перерозподілу матеріально-технічних та фінансових ресурсів у паливно-енергетичному комплексі.

Як відомо, успішне реформування та ефективність виробництва національної економіки передусім залежать від правильного визначення пріоритетів і напрямків вдосконалення чинної макроекономічної політики, яка об'єднує всі сфери соціально-економічного життя країни. Суть проблеми макроекономічної політики на сучасному етапі розвитку полягає у недостатній ефективності її засобів, незначному впливові на реальні економічні показники та макроекономічні пропорції.

Трансформаційні процеси й економічні перетворення в економіці України призводять до активізації великої кількості чинників, що впливають на очікування, підвищують їх чутливість і динамізм. Ця обставина вимагає від заходів макроекономічної політики більшої гнучкості, а від її аналітичної бази — більш адекватного відображення реальних економічних процесів, причому надмірна кількість цілей і завдань макроекономічної політики спричиняє велику кількість невирішених проблем. Серед них є проблема дієвості окремих важелів впливу на макроекономічну ситуацію, а також невизначеність впливу заходів уряду на цільові показники. Надзвичайно актуальною проблемою для країни впродовж останніх років стала неузгодженість засобів макроекономічної політики, їх внутрішня суперечливість і непослідовність у застосуванні.

Отже, першочерговим завданням урядовців повинно бути визначення соціально-економічних пріоритетів із ранжуванням їх на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу, створення умов концентрації навколо пріоритетів матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також політичної волі та національної спрямованості. Пріоритетним завданням уряду на короткострокову перспективу повинно стати стимулювання економічної активності суб'єктів господарювання, яке передбачає усунення існуючих диспропорцій між наявними факторами виробництва й обсягами виробленого ВВП. Очевидна першочергова необхідність посилення наукомісткості та енергозбереження виробництва, заміна сировинної спрямованості економіки на виробництво кінцевої продукції, податкове реформування, вихід виробництва з тіні тощо. Необхідно використовувати існуючі резерви високотехнологічних галузей вітчизняної промисловості - ракетно-космічної техніки, літако- і суднобудування; підвищити ефективність агропромислового комплексу; сфери транзитних перевезень, транспортування нафти, газу, електроенергії, зв’язку і телекомунікацій; рекреаційно-туристичного комплексу.

Варто нагадати, що процеси структурного і якісного оновлення виробництва та ринкової інфраструктури відбуваються виключно через інвестування. Чим інтенсивніше воно здійснюється, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення. І навпаки, чим менші обсяги та гірша інвестиційна структура, тим більше знижується результативність усіх господарюючих суб'єктів і економіки загалом.

Від 2006 року питання залучення та акумулювання всіх видів інвестиційних ресурсів мають стати пріоритетними для України, оскільки від їх вирішення залежить соціально-економічне майбутнє країни. Тому актуальними є збільшення обсягів інвестиційних ресурсів та вдосконалення структури інвестиційної діяльності. Саме завдяки успішному вирішенню цих питань можна не тільки досягти короткострокового економічного ефекту, а й закласти основу для формування позитивних довгострокових тенденцій розвитку національної економіки.

Успішність інвестиційної політики залежить від ефективності використання кредитних ресурсів. Із метою оптимізації державного регулювання інвестицій, на наш погляд, доцільно перейти від бюджетного фінансування інвестицій у виробництво до використання кредитних механізмів. Причому пріоритет необхідно надавати тим галузям, де застосовуються високі технології і є значні наукові досягнення, які не можуть бути реалізовані через брак власних фінансових ресурсів.

Створення сприятливого інвестиційно-інноваційного клімату пов’язане з чітким регулюванням інвестиційної діяльності. Структурна перебудова, стабілізація та зростання економіки значною мірою залежать від ефективності інвестиційної діяльності, яка, на жаль, ще має недостатні обсяги в Україні. Саме тому вкрай необхідною є розробка урядом адекватного сучасним ринковим умовам інвестиційного механізму, який поєднуватиме форми державного, приватного та іноземного інвестування, оптимізація взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробка відповідної законодавчо-нормативної бази, а також інші заходи, які мають впорядкувати виробничий процес у країні.

Актуальність питання щодо інноваційного розвитку України не викликає сумнівів, адже у нас вже проголошено інноваційну модель розвитку національної економіки. Необхідність практичного переходу до інноваційного типу економічного зростання у максимально стислі строки пояснюється ще і тим, що тимчасові екстенсивні фактори економічного зростання (сприятлива кон’юнктура на світових ринках деяких товарів, можливість використання незадіяних виробничих потужностей тощо) в основному себе вичерпали. Інноваційний розвиток потребує інтеграції науки та виробництва, а також об'єднання промислового, банківського та торговельного капіталу. Проте наукомісткість промислового виробництва країни не перевищує 0,3%, що на порядок менше світового рівня. Майже 90% продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції її частка дорівнює лише 0,1%. У розвинених країнах частка цієї продукції становить близько 40% загальносвітового ВВП.

Нині рівень економічного розвитку високотехнологічного виробництва, а також динаміка технологічних зрушень у структурі промислового виробництва України свідчить, що об'єднуючого елемента, у межах якого розвиток високих технологій набув би сталої позитивної тенденції, на сучасному етапі ще не створено.

З огляду на вищезазначене можна зробити висновок, що першочерговим завданням для стабільного економічного зростання вітчизняної економіки є потреба прискореного розвитку високотехнологічних виробництв, спроможних виробляти наукомістку продукцію, формування експортного потенціалу цих виробництв, підвищення технологічного рівня підприємств завдяки використанню прогресивних вітчизняних і світових науково-технічних досягнень.

Як приклад можна навести першочергові заходи проведення інноваційної політики урядом України (табл. 3).

На вирішення зазначених проблем та завдань мають бути спрямовані податкова, грошово-кредитна, валютна, цінова, соціальна, інвестиційна, інноваційна, зовнішньоекономічна, регіональна політика.

Першочергові заходи уряду для проведення інноваційної політики

1. Уточнення стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня через їх надмірну розпорошеність та всеосяжність, що не дає змоги повною мірою сконцентрувати ресурси держави на першочергових напрямах інвестиційного розвитку. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»

2. Уточнення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на основі прогнозно-аналітичних досліджень. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»

3. Запровадження дієвих стимулів для активізації інноваційної діяльності підприємств через визначення механізму надання податкових і митних пільг для суб'єктів інноваційної діяльності та їх оптимізації, створення в Україні системи державних галузевих та комунальних інноваційних фондів. Закон України «Про інноваційну діяльність», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»

4. Врегулювання сфери трансферу технологій, забезпечення правової охорони результатів науково-технічної діяльності і запобігання нелегальному обороту об'єктів інтелектуальної власності. Проект Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»

5. Визначення правових засад списання і реалізації застарілих та надлишкових засобів виробництва на підприємствах машинобудування для агропромислового комплексу. Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»

6. Створення умов для впровадження і використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій для потреб громадян, бізнесу, держави. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»

7. Приведення законодавства України до вимог СОТ та лібералізація експорту брухту кольорових металів. Закон України «Про металобрухт»

8. Створення нормативно-правової бази для ефективного розвитку внутрішнього виробництва машинобудування, зокрема автомобілів. Закон України «Про стимулювання розвитку автомобілів в Україні»

9. Удосконалення системи захисту життя і здоров’я населення, скорочення викидів забруднювальних речовин у навколишнє середовище. Закон України «Про навколишнє середовище»

Підприємство та його основні цілі

1. Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

(абзац 2 пункту 1 статті 1 змінено згідно із Законом № 75/95-ВР від 28. 02. 95 р.)

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

2. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

3. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

Види підприємств

1. Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:

індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства України можуть бути юридичні особи та громадяни України, союзних республік, інших держав;

підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

2. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25 чоловік;у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік. Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України. У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

економічний районування валовий продукт

Стан розвитку домогосподарств в Україні на 2008−2009 рр.

Анотація. У статті розглядаються роль і місце домогосподарств в економіці країни, основні проблеми та фактори, які впливають на їх розвиток в державній, а також, світовій економіках. Здійснено аналіз статистичних даних діяльності домогосподарств за 2008−2009рр.В статті також запропоновані шляхи вирішення проблем розвитку домогосподарств.

Постановка проблеми. У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства. Дослідження стану економічного розвитку домогосподарства дає можливість з’ясувати стан розвитку країни, оскільки домогосподарства займають досить велику питому вагу в економіці країни.

Аналіз останніх наукових публікацій. Оскільки необхідність визначення стану розвитку домогосподарств являється сновною при визначенні рівня економічного розвитку держави та економіки, то ця проблема була розглянута багатьма вченими-економістами, а саме Гладун O. M.Г. Беккера, Р. Барра, І. Баскакової, В. Жеребіна, Н. Звєрєвої, Т. Красильникової, Е. Лаврова, М. Ніколенко, О. Олейніка, С. Реверчука, Ю. Юркова, які детально аналізували стан розвитку домогосподарств.

Метою статті. Являється визначення сучасного стану діяльності домогосподарств, аналіз проблем діяльності та знаходження можливих шляхів покращення їх функціонування.

Викладення основного матеріалу. Сектор домогосподарств є суб'єктом макроекономіки. Він пропонує трудові послуги на ринку праці, інші ресурси на ринку благ, отримує дохід від продажу цих ресурсів, частину якого споживає, а частину заощаджує. Макроекономіка не досліджує, який дохід має окрема сім'я і як ця сім'я розподіляє його, її цікавить поведінка агрегованого суб'єкта — цілого сектора домогосподарств.

Наша увага буде приділена сектору домашніх господарств. Це пов’язано з тим що, домашнє господарство — історично перша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Проте її роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнім господарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим менше функцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становище у державі, тим більше функцій у домашнього господарства.

Ступінь участі домогосподарств у виробництві благ в національній економіці є її важливим соціально-економічним індикатором. Адже виробнича діяльність цього сектора економіки є неформальною і її пожвавлення вказує на неможливість з тих чи інших причин працювати у формальному секторі.

Для того щоб розглядати ефективність діяльності домогосподарств необхідно визначити структуру доходів та видатків установи, а також їх динаміку в порівнянні двох останніх років. Дані наведені в таблиці 1, як в показниках фактичних так і в розрізі доходів за місцевістю. (в середньому за місяць).

Подпись: Доходи (середньомісячні) 2008р (9 місяців) І квартал 2009р. грн. грн. Динаміка % Одного домогосподарства: 2723 2784 2,24 017 628 · Міське домогосподарство 2880 2923 1,49 305 556 · сільське домогосподарство 2374 2473 4,17 017 692 На одного члена дом. госп.: 1047 1071 2,29 226 361 · В міському господарстві 1116 1151 3,13 620 072 · В сільському господарстві 867 902 4,3 690 888 Витрати Одного домогосподарства: 2590 2680 3,47 490 347 · Міське домогосподарство 2751 2838 3,16 248 637 · сільське домогосподарство 2234 2326 4,11 817 368 На одного члена дом. госп.: 996 1031 3,51 405 622 · В міському господарстві 1083 1117 3,13 942 752.

Проаналізувавши дану таблицю ми можемо зробити висновки що доходи в середньому на одне господарство збільшились на 2%, при тому в порівняльній структурі між доходами одного домогосподарства міського і сільського доходи перших є вищими. Показники доходу на одного члена домашнього господарства в поточному році як в цілому, так і в розрізі доходів в міських господарствах та сільських відбувся ріст. Що до тенденцій зміни в витратах домогосподарств то вони теж зросли ріс коливається від 2,2% до 4%, збільшення витрат домогосподарств могло бути спричинено ростом інфляції яка в цьому році склала від 99. 9% до 102. 9% протягом 2009 року.

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2008р. склали 2590 грн. Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 2751 грн., сільське — 2234 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 996 грн. на місяць, у міських домогосподарствах — 1083грн., сільських — 815 грн.

Серед усіх сукупних витрат 86% становили споживчі витрати домогосподарств.

На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства направляли 33% усіх сукупних витрат.

Витрати на алкогольні напої та тютюнові вироби становили відповідно 1,4% та 0,8% сукупних витрат домогосподарств.

На неспоживчі цілі домогосподарства витрачали 14% усіх витрат домогосподарств, в основному, за рахунок збільшення частки витрат, які спрямовувалися на заощадження: на купівлю акцій, нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла, на вклади до банків.

Якщо порівняти ці ж дані в поточному році то ситуація виглядає так:

Серед усіх сукупних витрат домогосподарств 88% становили споживчі витрати (у І півріччі 2008р. — 86%).

Скорочення у січні-червні 2009р. порівняно з аналогічним періодом 2008р. реальних наявних доходів населення вплинуло на зміни у структурі сукупних витрат. Найбільш вагомою статтею (53%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). Порівняно з І півріччям 2008р. частка цих витрат збільшилася на 1,1 в.п.

На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг домогосподарства направили 32% усіх витрат, що на 1,1 в.п. менше, ніж у січні-червні 2008р.

Витрати на алкогольні напої та тютюнові вироби становили відповідно 1,6% та 1,5% сукупних витрат домогосподарств (у січні-червні 2008р. — 1,5% та 0,8%).

Частка неспоживчих сукупних витрат зменшилася на 0,8 в.п. і склала 13% усіх витрат домогосподарств, в основному, за рахунок зменшення частки витрат, які спрямовувалися на заощадження: на купівлю акцій, нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла, на вклади до банків.

Висновки та пропозиції. Дослідивши дану тему ми бачимо що відбувається позитивна динаміка в збільшенні доходів домашніх господарств, про те в основному ці збільшення відбуваються шляхом додаткової емісії грошових коштів, що призводить до паралельного збільшення витрат, через надзвичайно високі темпи інфляції. Також ми бачимо що як і доходи так і витрати міських домогосподарств є вищими за аналогічні витрати і доходи в сільських домогосподарств. Це свідчить про не рівномірність розвитку на території країни, для усунення цього недоліку вартувало б збільшити дотації для сільських домогосподарств з метою збільшення розмірів їх доходів. Негативною тенденцією є також те що майже всі кошти домогосподарств витрачаються на споживання в основному на харчування, ця тенденція є негативною, тому що однією з основних функцій домашніх господарств є заощадження які потім вливаються в розвиток економіки країни в цілому. Процес усунення даного недоліку може відбутись за умов зниження інфляції і при цьому підвищення рівня доходів домогосподарств. Проте зважаючи на ситуацію в країні поки що розвиток домогосподарств залишений сам для себе, і державного втручання яке було б позитивним на даний є необхідною умовою позитивного розвитку домогосподарств.

Маркетингові функції

Маркемтингові фумнкції - окремі види або комплекси видів спеціалізованої діяльності, що здійснюються в процесі функціонування підприємства як учасника ринку. Орієнтуючись на принципову методологію маркетингу як ринкову концепцію управління і збуту, доцільно вирізнити чотири блоки комплексних функцій, кожний з яких містить у своїй структурі низку підфункцій:

Аналітична функція:

* вивчення ринку як такого;

* вивчення споживачів;

* вивчення фірмової структури ринку;

* вивчення товару;

* аналіз внутрішнього середовища підприємства.

Виробнича функція:

* організація виробництва нових товарів;

* організація матеріально-технічного забезпечення;

* управління якістю та конкурентоспроможністю продукції.

Збутова функція:

* організація системи товароруху;

* провадження цілеспрямованої товарної політики;

* організація сервісу;

* провадження цілеспрямованої збутової політики.

Функція управління:

* планування маркетингової діяльності;

* організація маркетингової діяльності;

* інформаційне забезпечення;

* контроль маркетингової діяльності.

Зміст

[сховати]

* 1 Аналітична функція

* 2 Виробнича функція

* 3 Збутова функція

* 4 Функція управління

* 5 Література

[ред.] Аналітична функція

Аналітична функція маркетингу реалізується шляхом використання низки інструментів аналізу ринку і його складників для проведення маркетингових досліджень різних масштабів і цільового спрямування, результат яких — розробка обґрунтованіших маркетингових планів стратегічного, тактичного та оперативного рівня.

Основний зміст аналітичної функції маркетингу — проведення маркетингових досліджень для зниження невизначеності та ризику і прийняття обґрунтованіших маркетингових рішень.

Аналітична функція містить такі складники:

* вивчення ринку як такого;

* вивчення споживачів;

* вивчення фірмової структури ринку;

* вивчення товару;

* аналіз внутрішнього середовища підприємства.

Вивчення ринку як такого — це аналітична робота для вибору з множини потенційних ринків таких, які будуть найпривабливішими для підприємства з огляду на потреби споживачів, потенціал ринку, наявність конкурентів і забезпечення прибуткової діяльності підприємства. Мета вивчення ринку — визначення тих пріоритетних ринків, на які доцільно передусім спрямувати ресурси підприємства та маркетингові зусилля.

Вивчення споживачів має за мету проведення сегментації ринку та визначення цільової групи споживачів, задля якої формується приваблива товарна пропозиція і розробляється програма маркетингу. Таке дослідження ринку створює обізнаність маркетологів щодо соціодемографічних характеристик потенційних покупців, рівня їхної матеріальної забезпеченості, особливостей бажань, мотивацій і моделей поведінки, що у сукупності дає змогу ефективно впливати на цільову групу та формувати попит на продукцію підприємства.

Вивчення фірмової структури ринку дає змогу визначити контрагентів, які сприятимуть маркетинговій діяльності підприємства (посередники, постачальники) і тих контрагентів, які створюватимуть проблеми і протидіятимуть ефективній маркетинговій діяльності.

Вивчення товару здійснюється для визначення ступеня задоволеності потреб ринку тією товарною пропозицією, яку надають наявні виробники, та визначити напрями її вдосконалення.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства передбачає вивчення внутрішнього середовища підприємства для оцінки його відповідності умовам ринку, наявності інструментів адаптації та гнучкості у пристосуванні до змін зовнішнього середовища.

Виробнича функція маркетингу призначена для формування і реалізації інноваційного складника у товарній політиці підприємства через розробку і підтримку програм створення нових товарів і вдосконалення наявних.

Виробнича функція містить такі складники:

* організація виробництва нових товарів;

* організація матеріально-технічного забезпечення;

* управління якістю та конкурентоспроможністю продукції.

Організація виробництва нових товарів спрямована на прийняття і реалізацію рішення про розробку і постановку на виробництво таких нових товарів, продаж яких дасть змогу підвищити рівень задоволеності споживачів пропозицією підприємства, посилить або сформує конкурентну перевагу та забезпечить одержання прибутку. Особлива увага приділяється організації виробництва тих товарів, які спроможні забезпечити споживачам найвищу споживчу цінність, принципово нове задоволення наявних потреб чи задоволення нових потреб.

Організація матеріально-технічного забезпечення корегує з організацією виробництва нових товарів, оскільки, використовуючи маркетинговий і логістичний підходи до ринку ресурсів, можна з меншими витратами часу та коштів організувати матеріально-технічне забезпечення і товарів, що вже виробляються, і нових товарів.

Управління якістю та конкурентоспроможністю продукції має за мету створення конкурентоспроможної пропозиції з огляду на наявну на ринках аналогічну продукцію. Оскільки конкурентоспроможність продукції становить сукупність властивостей товару, яка забезпечує його здатність конкурувати з аналогами на конкурентному ринку в певний період часу, то перед відділом маркетингу постає завдання формувати конкурентоспроможну пропозицію й управляти цією конкурентоспроможністю.

Збутова функція

Збутова функція маркетингу спрямована на створення ефективної збутової мережі для підтримування конкурентоспроможної пропозиції підприємства та реалізовування її з найбільшою вигодою для підприємства. Ефективне виконання збутової функції маркетингу є досить складним і проблемним завданням, враховуючи масштаби сучасного ринку, просторові й часові перешкоди, наявні на шляху від виробника до кінцевого споживача, необхідність залучення до збуту посередників та ін.

Збутова функція містить такі складники:

* організація системи товароруху;

* провадження цілеспрямованої товарної політики;

* організація сервісу;

* провадження цілеспрямованої збутової політики.

Організація системи товароруху — містить усі процеси та процедури, які відбуваються з товарами підприємства від завершення виробництва до початку споживання. Система товароруху забезпечує підприємству створення умов для того, щоб товар був у наявності саме в той час, коли він потрібний, там, де він потрібний, і в тій кількості, в якій він потрібний.

Треба розуміти, що товарорух суттєво впливає на розміри і структуру збутових витрат підприємства, тому ефективно організований товарорух — запорука прибуткової діяльності підприємства.

Провадження цілеспрямованої товарної політики передбачає певні цілеспрямовані дії з управління товарною пропозицією в збуті продукції, що забезпечують наявність у кожній збутовій точці саме того товарного асортименту, який потребує цільова група споживачів, періодичного його оновлення та вилучення застарілих або неактуальних товарів.

Організація сервісу важлива в тих випадках, коли підприємство пропонує складну технічну продукцію споживчому ринку або організованим споживачам. І в тому, і в іншому разі невід'ємним складником ефективної маркетингової діяльності є організація передпродажного і особливо після продажного сервісу, доступного в збутових мережах, який спроможний сформувати прихильність споживачів і є цінним джерелом маркетингової інформації.

Провадження цілеспрямованої збутової політики передбачає організація і формування збутових мереж, спроможних охоплювати цільовий ринок і швидко і ефективно збувати обсяги продукції, адекватні виробничим потужностям. Збутова політика пов’язана з проблемами залучення посередників, договірними стосунками, визначення форм і типів збуту пропозиції підприємства з огляду на специфіку продукції, умови конкретного цільового ринку та збутову політику конкурентів.

Функція управління

Управління маркетингом — це систематичний цілеспрямований вплив на маркетингову діяльність через планування, організацію, мотивацію і контроль для досягнення маркетингових цілей підприємства.

Управління маркетингом включає такі складники:

* планування маркетингової діяльності;

* організація маркетингової діяльності;

* інформаційне забезпечення;

* контроль маркетингової діяльності.

Планування маркетингової діяльності має своєю метою встановлення максимально можливої системності маркетингової діяльності підприємства, особливо в межах його довгострокових стратегічних цілей. Водночас керівництво підприємства намагається зменшити ступінь невизначеності і ризику, базуючи планування на результатах маркетингових досліджень, і забезпечити концентрацію ресурсів на обраних пріоритетних напрямах маркетингового розвитку підприємства.

Організація маркетингової діяльності спрямована на формування на підприємстві організаційних структурних одиниць, на які покладається виконання маркетингових функцій. У рамках організації маркетингової діяльності визначається місце структурного підрозділу маркетингу в загальній структурі управління підприємством, його місце в управлінській ієрархії, підпорядкованість і підзвітність. Важливим є формування посадових функцій працівників відділу маркетингу, їхніх повноважень і відповідальності.

Інформаційне забезпечення є запорукою ефективного виконання всіх функцій маркетингу за рахунок оперативної організації інформаційного забезпечення підприємства різноплановою маркетинговою інформацію. Рішення цієї проблеми на сучасному рівні передбачає створення маркетингових інформаційних систем, які полегшують процеси збирання, обробки, аналізу маркетингової інформації та використання її в режимі реального часу.

Контроль маркетингової діяльності спрямовано на вимірювання і оцінку результатів реалізації стратегій, планів і програм, визначення корегувальних дій, що у сукупності забезпечують досягнення маркетингових цілей. Контроль завершує і водночас розпочинає новий цикл планування маркетингової діяльності.

Література

1. Гайдаенко Т. А. Маркетинговое управление. Полный курс МВА. Принципы управленческих решений и российская практика. — М.: Эксмо, 2005. — 480 с.

2. Гаркавенко С. С. Маркетинг: Підручник. — К.: Лібра, 2002. — 712 с.

3. Ламбен Жан-Жак. Менеджмент, ориентированный на рынок / Перев. с англ. под ред. В. Б. Колчанова. — СПб: Питер, 2004. — 800 с.

4. Маркетинг / Під ред. М. Бейкера. — СПб: Питер, 2002. — 1200 с.

5. Маркетинг / Руделіус У. та ін. — М: ДеНово, 2001. — 706 с.

6. Хершген Х. Маркетинг: Основи професійного успіху: Підручник для вузів / Пер. з нім. — М.: ИНФРА — М, 2000. — 344 с.

7. Школа маркетинга Келлога / Под. ред. Д. Якобуччи; Пер. с англ. под ред. М. Медникова. — СПб: Питер, 2004. — 398 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой