Види та особливості дитячої обдарованості у навчально-виховному процесі

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота з педагогіки

«Види та особливості дитячої обдарованості у навчально-виховному процесі»

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. Дитяча обдарованість та її психологічні прояви

1.1 Поняття і визначення обдарованості у дітей

1.2 Види обдарованості

Розділ 2. Виховання і навчання обдарованих дітей

2.1 Особливості навчання обдарованих дітей

2.2 Роль педагога у навчанні обдарованих дітей

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблема обдарованості в даний час стає все більш актуальною. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей становить одну із головних завдань вдосконалення системи освіти. Однак недостатній психологічний рівень підготовки педагогів для роботи з дітьми, які проявляють нестандартність у поведінці та мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їх діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм.

Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують його таланти. Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, особливої уваги і керівництва. Однак у силу особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки та мислення. Обдарована дитина схильна до критичного відношенню не лише до себе, але і до навколишнього. Тож педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, повинні бути достатньо терпимі до критики взагалі і себе зокрема.

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою не здійсненні в даний момент завдання, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. У сучасній літературі з’являється все більше статей, публікацій, так чи інакше зачіпаючих цю тему. Щоправда, всі вони всього лише крапля в морі психологічних проблем, що з’являються у вчителів і батьків обдарованих дітей у наш час, коли інформація змінюється кожні п’ять років, а деколи і частіше.

Нинішнім школярам доводиться тримати стільки інформації у свою пам’ять, що часом їх молода нестійка психіка не витримує таких навантажень. Звідси емоційні зриви, пригніченість. Тут вже не доводиться говорити про розвиток творчого потенціалу, який вимагає дбайливого, вдумливого ставлення, відбувається безперервна гонитва за кількістю і якістю знань.

У зв’язку з цим хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н. Лейтеса. Його роботи з вивчення психіки обдарованих дітей займають чільне місце в російській психології.

Мета роботи: ознайомитися з суттю обдарованості, її видами та особливостями навчально-виховного процесу з обдарованими дітьми.

Завдання:

1. Вивчити поняття та визначення обдарованості.

2. Ознайомитися з видами обдарованості.

3. Розібратися з особливостями навчання обдарованих дітей.

4. Розглянути роль педагога у навчанні обдарованих дітей.

Об'єкт: дитяча обдарованість та її види.

Предмет: особливості навчально-виховного процесу з обдарованими дітьми.

обдарований діти педагог навчання

Розділ 1. Дитяча обдарованість та її психологічні прояви

1.1 Поняття і визначення обдарованості у дітей

«Витоки людини лише частково можуть бути зрозумілими і раціональними. Таємниця особливості, її єдності нікому не зрозуміла до кінця. Особа Людська більш таємнича, ніж світ. Вона і є цілий світ»

Микола Бердяєв

Обдарованість — одна з таємниць особистості. Термін цей походить від слова «дар», «даровано», «дано» — безкоштовно. І ця таємниця завжди притягала. Мабуть, жодне поняття в психології не викликало такого пекучого інтересу, як обдарованість. Що це таке? Від чого залежить? Чим можна пояснити? Чому одному дається багато, а іншому — сама крихта? Чому один сидить днями і ночами в лабораторії, щось зіставляє, аналізує, сполучає, інший проводить життя за письмовим столом, життя третього зосереджене на тому, щоб щось винайти тощо. А хтось задовольняється зовсім малим. Чому так, хто цим розпоряджається? Поки що чіткої відповіді на ці питання немає, хоча поставлені вони давно.

Сучасна психологічна думка взагалі обходить мовчанням питання проблеми підкреслює, що немає чого займатися тим, що поки не може відкрити наука. Дж. Рензуллі, один з самих відомих дослідників даної проблематики, вважає, що треба просто шукати обдарованих дітей, працювати з ними, створювати загальні і індивідуальні програми розвитку і не копатися в тому, що зараз є абсолютно незбагненним. Природа обдарованості не тільки не зрозуміла, глибоко прихована, захована для науки, — розібратися в цьому явищі важко і самим творчо обдарованим людям: важко логічним, раціональним шляхом встановити, коли, в який момент виникло пекуче бажання щось зробити, винайти, написати, з’ясувати і т.д.

Останнім часом характерним для сучасної освіти є застосування технологій, які сприяють:

а) індивідуалізації навчання;

б) діяльнісній активності учнів;

в) діалоговій взаємодії між вчителем і учнем (педагогіка співробітництва).

Лише за таких умов можна досягти основних дидактичних цілей нової системи навчання у 12-ти річній школі. При цьому їх значущість полягає у спрямуванні навчального процесу на перетворення кожного учня, за сприятливої для навчання атмосфери, в суб'єкт пізнання, реалізації його творчих потенцій, розвитку обдарованості, креативності, новаторства.

Для виявлення таких дітей вчителі мають бути обізнаними з концепцією обдарованості, розуміти зміст понять «талант», «обдарованість», «здібність», «обдарована дитина», знати психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей, види обдарованості, специфіку роботи з такими дітьми. Зазначимо, що у давні часи великого значення надавали розвитку здібностей дітей, селекції еліти. Платон вважав, що юні обдарування треба навчати окремо, а Конфуцій пропонував інтенсивно розвивати саме таких дітей, бо в них вбачав гарантію майбутнього нації.

Термін «обдарований» був вперше вжитий А. Треєм у 1839 р. у розумінні слова «геній». Стосовно обдарованості існує дві протилежні точки зору. Перша — соціальна: більшість людей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні їхніх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж. Локк, К.А. Гельвецій), і обдарованість — поширене явище (В.П. Ефроїмсон). Друга — генетична: обдарованість — вроджене, досить рідкісне явище, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф. Гальтон, Р. Стернберг) Суперечність цих поглядів зникає, якщо вважати, що потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструють лише незначна частина дітей. Обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно й далі розвиватись за сприятливих або затухати за несприятливих умов. Тому в практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття «обдарована дитина» доцільніше використовувати словосполучення «ознаки обдарованості дитини» або «дитина з ознаками обдарованості».

З позиції дидактики нас цікавить не обдарованість особистості в цілому, а лише розумова і творча обдарованість (інтелектуальні й креативні здібності), адже саме творчі особливості є носіями науково-технологічного прогресу. Щодо інтелектуальної обдарованості слід зазначити, що найважливішою вважається концепція Р. Стернберга, згідно з якою інтелект має три аспекти — аналітичний, творчий і практичний. Кожен з них може бути домінантним або рецесивним в інтелекті конкретної людини. Обдарованість, на думку Р. Стернберга, багатовимірне утворення, її не можна зводити ні до коефіцієнта інтелектуальності, ні до креативності, ні до мотивації. Вона завжди унікальна, тому вчителю треба враховувати різноманітність форм її вияву.

Дж. Рензуллі «обдарованість» вважає результатом поєднання інтелектуальних здібностей вище середнього рівня, творчого підходу та наполегливості[13, c. 143]. А. Танненбаум визначає обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, впливу середовища, талану (везіння). За О.І. Кульчицькою, обдарованість — системно-особистісне утворення, зумовлене природними особливостями організму людини (сенсорні, моторні, інтелектуальні компоненти високої енергетичності). Вона вважає, що обдарованість як системне утворення складається з високого рівня інтелекту творчих здібностей і мотиваційного компонента[6, c. 18−21].

В офіційній доповіді держвідділу освіти Конгресу США (1972 р.) було запропоновано визначення, яким і досі користуються американські фахівці: обдарованими і талановитими учнями є ті, котрі, за оцінкою професіоналів, внаслідок значних здібностей володіють потенціалом до високих досягнень. Діти, схильні до високих досягнень можуть не виявити здібностей одразу, але мати потенції до них у будь-якій із галузей.

Зокрема, це можуть бути: а) загальні інтелектуальні здібності; б) конкретні академічні здібності; в) творче або продуктивне мислення; г) лідерські здібності; д) художні і виконавська майстерність; е) психомоторні здібності тощо[9, c. 82].

Обдарованість — це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. Отже, обдарована дитина — та, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має передумови для цього) у тому або іншому виді діяльності. У свою чергу необхідним і актуальним у наші дня є розвиток обдарованості - результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованої діяльністю дитини.

Обдарованість — якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить ймовірність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльності. Загальновизнаними є сформульовані три ознаки здібностей: 1) індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють людину від інших людей; 2) особливості по відношенню до успішності виконання діяльності; 3) здатність до оволодіння новими знаннями та уміннями. Н. С. Лейтес під терміном «обдарованість» розуміє набір здібностей. Він вважає, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатись певним видом діяльності. До того ж не будь-яка діяльність розвиває, а лише та, у процесі якої виникають позитивні емоції. За Л.І. Слободянюк, обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик. В. Е. Чудновський і В. С. Юркевич визначають обдарованість як високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей[17, c. 23].

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених дав змогу зробити висновок, що обдарованість — комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягати значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми.

1.2 Види обдарованості

Одні автори намагаються розглядати конкретні види діяльності, в яких виявляються неабиякі здібності дитини (математика, музика, живопис). У відповідності з цим диференціюють математичну, музичну та інші види обдарованості. Інші дослідники аналізують здатність більш загального плану, не настільки тісно пов’язані з різними формами професійної діяльності. Диференціюють психомоторну, інтелектуальну, творчу, академічну, соціальну та духовну обдарованість. Психомоторні тісно пов’язані зі швидкістю, точністю і спритністю рухів, кінестезічні - моторної і зоровомоторної координацією. Інтелектуальну обдарованість пов’язують з високим рівнем інтелектуального розвитку. Для вимірювання інтелектуальної обдарованості в основному використовують різні варіанти тестів, спрямованих на вимірювання інтелекту. Академічна обдарованість визначається успішністю навчання. Для виявлення дітей, які мають високі здібності в оволодінні основними навчальними дисциплінами (математикою, природознавством) використовують стандартні тести досягнень. Соціальна обдарованість розглядається як складне, багатоаспектне явище, багато в чому визначає успішність у спілкуванні. Для виявлення такої обдарованості використовується численні стандартизовані методи оцінки рівня і особливостей соціального розвитку: шкали соціальної компетенції, шкали соціальної зрілості, тести на виявлення лідерських здібностей. Духовна обдарованість пов’язана з високими моральними якостями, альтруїзмом. Творча обдарованість визначається тими теоретичними конструкціями, на яких базується саме розуміння творчості. Крім цих видів обдарованості Роберт Стенберг, психолог з Єльського університету, обговорює «практичну обдарованість», яка так рідко визнається школою, що не розглядається як обдарованість узагалі. Люди, які з успіхом застосовують інтелект до навколишньої дійсності, не обов’язково відрізняються в роботі з абстрактними поняттями, та академічні здібності не завжди сприяють прояву їх інтелекту. Ключовою особливістю практичної обдарованості Р. Стенберг називає знання своїх слабких і сильних сторін і здатність використовувати це знання. Ці види обдарованості проявляються по-різному і зустрічають специфічні бар'єри на шляху свого розвитку в залежності від індивідуальних особливостей і своєрідності оточення дитини.

За теорією Х. Гарднера, виділяють 7 видів інтелекту, які майже повністю збігаються з відомими видами обдарованості: 1) лінгвістичний — здатність створювати і передавати інформацію (поети, редактори, журналісти); 2) музичний — здатність виконувати чи створювати музику (виконавці, композитори); 3) логіко-математичний — здатність досліджувати категорії, взаємовідношення, оперувати символами (математики, вчені); 4) просторовий — здатність сприймати, уявляти і створювати просторові композиції (архітектори, інженери, хірурги); 5) тілесно-кінестезичний — здатність виконувати і використовувати рухові навички (танцівники, спортсмени, механіки); 6) інтраособистісний — здатність керувати своїми почуттями, розрізняти, аналізувати і використовувати інформацію у своїй діяльності (письменники, юристи); 7) інтерособистісний інтелект — здатність помічати і розуміти потреби і наміри інших людей, керувати їхніми настроями, передбачати поведінку в різних ситуаціях (політики, педагоги, пси аналітики, політологи.)[9, c. 88].

Психологам відомі парадокси, коли не збігаються основні складники в структурі обдарованості: успішність (в оволодінні діяльністю, у навчанні), кмітливість (розум) і творчість. Тому диференціація нових концепцій обдарованості: загальну, інтелектуальну, академічну, розумову (інтелектуальну), творчу (креативну), художню тощо.

З огляду на праці видатних психологів та педагогів, які займалися диференціацією здібностей виділимо 5 самих актуальних видів обдарованості.

1. Учитель легше за все бачить і найбільш високо оцінює інтелектуальний тип обдарованості. Саме цих учнів називають «розумними», «кмітливими». Саме їх називають «світлими головами» і «надією школи». Ці школярі, як правило, мають досить значні, глибокі знання, дуже часто вони вміють самостійно їх отримувати — самі читають складну літературу, можуть навіть критично поставитися до тих чи інших джерел. Учні цього типу обдаровані точно і глибоко аналізують навчальний та поза навчальний матеріал, нерідко схильні до філософського осмислення матеріалу. Високий інтелект, розвинений розум дозволяють цим учням з легкістю засвоювати різні предмети, проте їх різне ставлення до шкільних предметів і, відповідно, вчителям призводить до того, що з одних предметів ці учні навчаються блискуче, а за інших — ні. Виділяється два основних підтипи інтелектуальної обдарованості: коли виявляється перш за все загальні розумові здібності і немає будь-якої спеціалізації і коли, навпаки, високі здібності проявляються перш за все в одній якої-небудь спеціальної галузі знання. Пізнавальна потреба, що є неодмінною характеристикою будь-якого типу обдарованості, саме у цих учнів проявляються найбільш виразним і очевидним чином. Як правило, при цьому типі обдарованості відзначається стійка система пізнавальних інтересів. Як вже говорилося вище, успішність інтелектуалів є і блискучі учні, а є й трієчники, і навіть двієчники. Тут все визначається не самим по собі інтелектом, а ставленням до навчання, а взагалі до школи.

2. Академічний тип. При цьому типі обдарованості досить високий інтелект теж має місце, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні цього типу обдарованості перш за все вміють блискуче засвоювати, тобто вчитися. Особливості їх пізнавальної сфери (мислення, пам’ять, увага), деякі особливості їх мотивації такі, що роблять вчення для них досить легким, а в ряді випадків навіть приємним. Медалісти, ті учні, яких прийнято називати гордістю школи, найчастіше належать саме до цього типу обдарованості, який не можна недооцінювати. Академічний тип обдарованості також має свої підтипи: є учні з широкою здатністю до навчання (вони легко освоюють будь-яку діяльність, виявляють помітні успіхи у всіх шкільних науках), а є учні, у яких підвищені здібності до засвоєння проявляються лише в одній або декількох близьких областях діяльності (діти з академічними здібностями, скажімо, до точних наук чи до гуманітарних). У деяких випадках вчителеві буває важко розрізняти інтелектуальний і академічний тип обдарованості - і ті й інші можуть блискуче вчитися, у тих і інших є пізнавальна потреба. Різниця, мабуть полягає в особливій розумової самостійності інтелектуалів, в їх підвищеній критичності мислення, здатності самостійно виходити на глобальне, філософське осмислення складних інтелектуальних проблем. Аакадемічно обдаровані школярі - це завжди генії саме вчення, це свого роду блискучі професіонали шкільнї (а потім і студентської) праці, чудові майстри швидкого, надійного та якісного засвоєння.

3. Художній тип. Цей вид обдарованості, як правило, проявляється у високих досягнень у художній діяльності - музиці, танці, живопису, скульптурі, сценічної діяльності. Вчитель повинен бачити ці здібності, сприяти їхньому розвитку і в разі дійсно високого рівня їх прояву подбати про те, щоб така дитина якомога швидше потрапив до відповідального фахівця, який зміг би професійно з ним займатися. Як і в попередніх випадках, цей тип обдарованості може виявлятися у школярів з різним ступенем широти: є діти, у яких виявляється ціле «віяло» різних художніх здібностей: дитина і співає, і танцює, та ще й чудово малює. Багато видатних творчих особистостей характеризувалися поєднанням ряду різних художніх здібностей, однак є творчі особливості, а відповідно і діти лише з однією яскраво вираженою здатністю такого роду.

4. Творча обдарованість. Головна особливість цього типу обдарованості виражається в нестандартності мислення, в особливому, часто несхожій на інших погляді на світ, у тім, що поети називали «особи неспільним виразом». Цей тип обдарованості на превелику силу не виявляється у шкільній практиці, так як стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виразити себе. Більш того, вчителі, незважаючи на все посилюють заклики до творчості, не розуміють, а в ряді випадків і недолюблюють цих учнів, так як вони майже завжди дуже важкі в шкільного життя: їх підвищена незалежність у судженнях, повне нехтування умовностями, авторитетами створюють у вчителів при роботі з такими учнями великі проблеми. Той факт, що практично у всіх творчих дітей-підлітків відзначаються помітні поведінкові проблеми, не випадковий — саме так називається не комфортність цих учнів, тобто їх небажання, а часом просто невміння йти «в ногу» зі всіма іншими, і є основою їхньої особистісної обдарованості, тією базою, на якій і будується їх нестандартне бачення світу. У цих учнів легко можна побачити їх недоліки, їх проблеми, а от побачити в шкільній діяльності їх особливі творчі здібності дуже важко, а часом і неможливо без спеціальної роботи в цьому напрямку. Дуже часто учні з цим типом обдарованості не дуже добро навчаються, і на те є багато причин: і знижена мотивація до засвоєння, і власний, іноді дуже вигадливий пізнавальний світ, в якому не завжди є місце шкільним уроків. Для того щоб побачити справжні творчі здібності цих учнів, їм потрібно пропонувати особливу діяльність, яка допускає і активно передбачає прояв їх самобутності, незвичайного бачення світу, будь то нестандартні теми творів, особливі творчі завдання або дослідницькі проекти. У творчої обдарованості багато різних варіантів: є учні, які виявляють неабиякі творчі можливості буквально в будь-якій діяльності, за яку вони беруться, але бувають учні, у яких таке нестандартне бачення виявляється досить яскраво лише в одній сфері.

5. Соціальна обдарованість. Одне з визначень соціальної обдарованості говорить, що це виключна здатність встановлювати зрілі, конструктивні взаємини з іншими людьми. Соціальна обдарованість виступає як передумова високої успішності в декількох областях. Поняття соціальної обдарованості охоплює широку сферу проявів, пов’язаних з легкістю встановлення та високою якістю міжособистісних відносин. Соціальна обдарованість відмінна від інтелектуальної, хоча дослідження показали, що вона вимагає розумового розвитку вище середнього. Деякими психологами виділяється характерні риси, властиві людям, обдарованим в соціальному відношенні. Цих людей можна впізнати за надзвичайної ефективності їх соціальної поведінки. Деякі дослідники розглядають лідерську обдарованість як один із проявів соціальної обдарованості. Так, аналізуючи поняття «соціальна обдарованість», К. Ебромс виділяє наступні основні аспекти: соціальне пізнання, просоціальне поведінку, моральні судження і лідерство. Майже всіма дослідниками наголошується на тому, що певний набір умінь лідера робить можливим для групи досягти поставлених перед нею цілей при взаємному задоволенні один одним і з почуттям особистої самореалізації. За визначенням, лідерські вміння є в основному міжособистісними і включають гнучкість, відкритість, організаційні вміння. Лідерство вимагає наявності таких особистісних рис, як самоповага, високі моральні якості, зрілий емоційний розвиток. Існує принаймні 3 підходи, що пояснюють природу лідерства. «Теорія рис» (лідери володіють певним набором спільних для всіх особистих якостей, передавався по спадковості), ситуативна теорія лідерства (вирішальну роль відіграють додаткові ситуаційні чинники, які включають в себе потреби і особисті якості оточуючих, характер завдання, вимоги і впливи середовище, а також наявну у людини інформацію) і підхід, що пояснює залежність прояву лідерських якостей від структури виконуваної діяльності. Дослідниками зазначається, що прояви і риси лідерства можна помітити вже у дошкільнят та молодших школярів. Таким чином, можна висунути ще одну гіпотезу про те, що в шкільному колективі лідерство може забезпечуватися не тільки дитиною, але й формальним лідером — учителем.

Розділ 2. Виховання і навчання обдарованих дітей

2.1 Особливості навчання обдарованих дітей

Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез’ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв’язати цю проблему, тому варто займатись практикою [6, с. 8]. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведення конкурсів тощо.

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина -- унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа -- індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність -- риса творчо обдарованої дитини. З такими дітьми, з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а, з іншого, -- важче, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливого ставлення. До того ж робота з ними вимагає значних професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання -- процес технологічний і його, як і на виробництві, легко зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.

Прийнято виділяти три групи вчителів, робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей. Перша група -- вчителі, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу емоційного захоплення. Друга -- вчителі, які навчають техніки виконання (наприклад; певних дослідів), закладають основи майстерності. Третя група -- вчителі, які виводять на високий професійний рівень. Поєднання всіх цих учительських особливостей ї в одній особі явище надзвичайно рідкісне.

Вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості перейматися проблемами й інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати і розвивати; мати віру в учня, емфатичне розуміння, фасалітаційні здібності, бути конгруентним, доброзичливим в оцінці дій учня, вміти поставити себе на місце дитини; бути фахівцем вищого ґатунку -- володіти належними предметними, психолого-педагогічними і методичними знаннями; мати високий рівень інтелекту, широку ерудицію, творчий світогляд. Він також має постійно самовдосконалюватись-- вчити і вчитись сам; бути ентузіастом, цілеспрямованим, наполегливим, впевненим у своїх силах, принциповим у важливих питаннях і водночас гнучким, коли йдеться про другорядне. Йому потрібно мати організаційні здібності для створення атмосфери творчості, розкутості, вільного ділового спілкування, приязного мікроклімату, спонукання до творчості, уміння cслухати. Важливо володіти даром звіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу. Результати анкетування обдарованих дітей про вчительську працю засвідчили, що вони вважають більш важливим почуття поваги до вчителя, ніж почуття любові. Любов -- почуття неусвідомлюване (не знаєш, за що людину любиш), а повага -- усвідомлюване. Учень може назвати, за що саме поважає вчителя. І на першому місці -- високий фах учителя. Шанований педагог для обдарованих -- передусім чудовий вчитель-предметник, що знає і любить свій предмет. Такий вчитель допомагає дитині долати розрив між теорією і практикою!

Як відомо, кожна дитина — мікрокосм індивідуальних особливостей, рис, які відрізняють її від інших. Але все ж можна виділити деякі загальні поради щодо роботи з обдарованими дітьми, що викристалізувалися в процесі експериментального викладання.

1. Однаково шкідливі як зневага до успіхів учня, а іноді й приниження їх, так і надмірне захвалювання індивідуальних здібностей на фоні класу, що може викликати, з одного боку, ревнощі, роздратування і навіть відразу однолітків, а з іншого, -- перфекціонізм -- «зіркову хворобу» обдарованої дитини. Краще залучити до спільних занять. Наприклад, при розподілі учнів на ланки обдарованих призначити ланковими. Тоді заняття навіть проведене у вигляді змагання принесе перемогу всій групі, а не лише обдарованому,. здібному учню. А взагалі краще уникати елементів змагання у роботі обдарованими.

2. Оскільки обдаровані діти погано ставляться до суворо регламентованих, однотипних занять і завдань, що не дають змоги їм працювати на повну силу інтелекту, то навчальну діяльність на уроках треба організовувати таким чином, щоб приділити увагу обдарованим. Наприклад, урізноманітнити завдання і програму в цілому, виділити час на консультації, надати можливість учням самим обирати рівень складності завдань для самостійної роботи, заохочувати допитливість, цілеспрямованість і незалежність в діях, розвивати ініціативу, гнучкість мислення, уяву тощо. Отже, у навчанні обдарованих, як і всіх технологіях особистісної орієнтації, потрібно знайти методи і засоби, що відповідають індивідуальним особливостям кожної дитини. Для цього враховуються результати психодіагностики, перебудовується зміст освіти у напрямі добору для окремого індивіда, змінюється організація діяльності дітей щодо визнання ролі учня у власній освіті, застосовуються нові методи і засоби навчання, наприклад, комп’ютер. Іншими словами, створюються умови для творчості і самоактуалізації особистості, формування внутрішньої мотивації творчої діяльності, надання можливості вибору учнем свого стилю навчання, частково змісту навчання, реалізації особистісного потенціалу в освіті через здійснення відповідних видів діяльності.

3. Рання діагностика дитячої творчості і створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованого учня.

4. Розвиток творчої обдарованості неможливий без дотримання принципів розвивального навчання, висунутих А.М. Матюшкіним -- проблемності, індивідуалізації, діалогічності. Вони потребують переорієнтації навчання з предметного на процесуальне й мотиваційне.

5. Основним у розвитку творчого потенціалу, за О. Яковлевою, є принцип трансформації когнітивного змісту в емоційний. Він означає, що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично повертати їх до власних емоційних переживань. Адже міцно запам’ятовується лише те, що сильно вплинуло на душу, викликало шквал емоцій [22, с. 16].

6. У навчанні обдарованих дітей необхідно дотримуватись математики науки про ціле покладання. Вона доводить необхідність обговорення кінцевих цілей і передбачуваних результатів ще на початковому етапі діяльності. Тобто учні мають усвідомлювати, що, як і навіщо їм належить виконувати.

7. Одним з основних принципів навчання обдарованих є створення стану безвиході (за Сократом) або розвивального дискомфорту (більш сучасний термін), з якого учень повинен шукати вихід, приймати для цього певні рішення й чинити певні дії.

Існують різні стратегії навчання обдарованих дітей. До основних належать: прискорення (за іншими джерелами, випередження) -- більш швидкий темп вивчення матеріалу; збагачення -- збільшення обсягу навчального матеріалу [17, с. 277;].

Багато вчених і практиків підтримують прискорення навчання як дуже ефективну стратегію. Це і ранній вступ до школи, і «перестрибування» через клас, і ранній вступ до ВНЗ, і прискорення у звичайному класі за рахунок індивідуалізації навчання для кількох обдарованих учнів за умови захоплення предметом і самостійності у виконанні завдань. Можливе прискорення й через відвідування уроків у паралельному і навіть у старшому класі за умови узгодження роботи кількох і вчителів, що прагнуть до інтелектуального і творчого стимулювання учнів. Такий підхід практикується у авторській школі М. П. Гузика.

Стосовно організації навчання обдарованих існують три варіанти: відокремлене навчання -- спеціальні освітні установи для обдарованих дітей; сумісно-роздільне -- спеціальні групи (класи) для обдарованих в традиційному навчальному закладі (школа, дитсадок); сумісне навчання -- навчання обдарованих у звичному природному середовищі, в колі звичайних ровесників. Не вдаючись до аналізу переваг кожного із зазначених варіантів навчання обдарованих, психологи відзначають, що перші два викликають велике напруження і навряд чи будуть широко застосовуватись на всьому пострадянському освітньому терені. Останній варіант більш реальний і значущий, бо в нашій країні обдаровані діти в основному традиційно навчались і будуть навчатись у звичайних масових закладах, хоча тих, хто випереджає однокласників за розумовим потенціалом, досить важко розвинути у «змішаному» класі, адже краще діє оточення однолітків, що інтелектуально стимулюють один одного. Проте, виходячи з того, що масових закладів більше, ми й повинні розробляти технології, які забезпечують індивідуальну зону творчого розвитку кожного учня (згідно з принципом індивідуалізації), у тому числі й учня обдарованого.

Сучасні дидактичні технології навчання обдарованих дітей передбачають орієнтацію на ряд важливих напрямів, що є принциповими на сьогодні:

1) індивідуалізація освітньої діяльності в цілому у контексті особистісно зорієнтованого підходу, що означає не формування особистості із заданими властивостями, а створення умов для розвитку специфічних особистісних функцій учнів як суб'єктів освітнього процесу;

2) активізація навчання за рахунок проблемних, дослідницьких, творчих методів з поступовою передачею обдарованому учню ініціативи в організації своєї самостійної пізнавальної діяльності (наприклад, метод створення учнями власних дослідницьких проектів);

3) встановлення ділових партнерських стосунків між вчителем і учнем (діалогова взаємодія), що сприяє вільному вибору, розкутості, творчій винахідливості, домінуванню власної дослідницької практики над репродуктивним засвоєнням знань, забезпечує право на складання індивідуальних освітніх програм із дисциплін, що вивчаються, на певний час.

Навчання обдарованих дітей за третім варіантом організації навчальної діяльності учнів («змішаний клас») передбачає розробку такої технології навчання, за якої вчитель має «за деревами бачити ліс і в лісі кожне дерево», тобто систему організаційних форм навчання, яка поєднує заняття з усім класом з індивідуалізованими в малих групах та індивідуальні заняття. Це досить складно для вчителя, але можливо, якщо діти звикнуть до такої організації роботи. У класі відбувається виділення груп з різними рівнями розумової обдарованості. Таким чином, обдаровані мають можливість навчатись у звичному для них колективі, але в групі ровесників, що близькі їм за рівнем здібностей.

Щоб в умовах середньої школи вчити «всіх по-різному», ми дійшли висновку, що технологія індивідуалізованого навчання має передбачати такі етапи:

-- діагностику здібностей учнів і їхніх індивідуальних особливостей (темперамент, характер тощо);

-- констатацію рівня наявних знань, умінь та навичок учнів, їх загальної ерудиції;

-- складання індивідуальних освітніх програм як корекція предметних (розвивальні, інтегративні тощо) програм;

-- поступову й поетапну реалізацію індивідуальних освітніх програм, які за обсягом і змістом у обдарованих і «звичайних» дітей можуть значно різнитись;

-- представлення результатів освітніх досягнень з реалізації індивідуальних освітніх програм;

-- обговорення результатів і оцінювання навчальної діяльності учнів (поетапне і підсумкове).

Як засвідчив педагогічний експеримент, у процесі навчання обдарованих дітей успішними виявились деякі вже відомі підходи; міждисциплінарний, укрупнення одиниць інформації і згрупування навчального матеріалу навколо них, систематизація, узагальнення знань, активні методи навчання (ділові ігри, наприклад, «брейн-ринг», прийоми проблемного навчання, використання опорних схем і сигналів), практичні дослідницькі уміння тощо. Заняття, орієнтовані на вміння розмірковувати, на розвиток творчості, можуть включати логічні ігри, завдання на стимуляцію інтуїції, рефлексії, релаксації, медитації, візуалізації та ін. Здатність обдарованих до перехрещення сем (семи -- найменші одиниці змісту, «атоми змісту») дає можливість розвивати розумові операції: аналізувати інформацію, перетворювати її, швидко «схоплювати», узагальнювати, здійснювати перенос знань за рахунок переходу від дискурсивного до інтуїтивного І мислення. Це, в свою чергу, зумовлює розвиток умінь: виявити проблему, проаналізувати варіанти її вирішення, узагальнити винайдене

Доведено також величезне значення освіти в реалізації високих здібностей. Тож потрібно формувати в учнів: а) розуміння ролі навчання, зростання його потенціалу, необхідного для успішної самореалізації на ринку праці, перемоги у конкурентній боротьбі; б) проблемний світогляд (постановка завдань і їх поетапне виконання); в) творчий підхід до виконання завдання. Виявлення і стимулювання творчості не може обмежуватись лише уроками, особливо для обдарованих дітей. Тому для учнів, які, не помічаючи часу, захоплені творчістю, необхідними є додаткові заняття за рахунок шкільного компонента або власного часу у позашкільних закладах. За рахунок шкільного компонента можна організовувати проблемні курси або мінікурси -- 6 год. на 1,5 місяці. Вони передбачають розгляд міждисциплінарних проблем, що стоять на межі кількох наук. Наприклад, екологічних, технологічних (нові технології -- «ноу хау»), інформаційних, демографічних тощо. Багато з них мають дискусійний характер (особливо етичні проблеми) й потребують критичного мислення, вміння мати і аргументовано обстоювати власну думку, публічно її доводити. Виправдали себе у плані «вирощування» обдарованих дітей й гуртки та факультативи. Позитивно зарекомендували й такі організаційні форми збагачення навчання, як позашкільні гуртки і об'єднання, станції юних техніків або юних натуралістів тощо.

Що ж до індивідуальних консультацій, передбачених програмами, то їх треба максимально використовувати у створенні умов для творчості, розвитку обдарованості, духовної культури. Значну допомогу обдарованим дітям у розвитку інтелекту і творчості надають, як вже зазначаюсь, позашкільні заклади, де учень поринає у світ своїх захоплень, використовуючи набуті знання і власний досвід. Такими закладами є спеціальні центри, установи, на базі яких виконуються учнівські наукові роботи, у тому числі і по лінії МАН, секції, гуртки, конкурси тощо. Для досягнення найбільшої ефективності у розвитку обдарованості дітей важливою є творча дружня співпраця науковців, вчителів, керівників гуртків і секцій. Спільними зусиллями вони надають особливої уваги цілеспрямованому розвитку інтелекту і креативності, навчанню дітей техніки розумових дій, процесів ефективного пізнавального пошуку.

Основні етапи роботи з обдарованими дітьми:

— аналітичний;

— діагностичний;

— супровідний (створення карти обдарованої дитини);

— навчальний (розробка індивідуальних програм);

— пропагандиський (організація інтелектуальних конкурсів, турнірів тощо);

— розвиваючий (розробка та апробація програм)

— творчий (вивчення та впровадження нових форм роботи)

Необхідно також створювати умови, які є необхідними для розвитку обдарованих дітей:

1) підбір кваліфікованих педагогічних кадрів;

2) використання в навчанні інтерактивних методів, методів дослідження тощо:

3) високий ступінь свободи обдарованих дітей у виборі видів занять не лише в школі, а і поза нею.

Метою програм навчання з обдарованими дітьми є: забезпечення можливостей самовираження і самореалізації обдарованих дітей у різних видах діяльності, розвиток творчих здібностей обдарованих дітей в умовах диференціації і індивідуалізації навчання завдяки впровадженню інноваційних технологій тощо.

Основними завданнями програм є:

1) поширення психологічних знань серед учителів і батьків;

2) удосконалення системи та механізмів пошуку і виявлення обдарованих дітей;

3) надання психологічної допомоги обдарованим дітям, їх батькам, вчителям;

4) сприяння збереженню психологічного здоров’я й емоційного благополуччя обдарованих дітей;

5) забезпечення оптимальних умов для розвитку творчих здібностей дітей.

2.2 Роль педагога у навчанні обдарованих дітей

Обдаровані діти потребують індивідуалізованих програм навчання. Педагоги, що працюють з такими дітьми, повинні проходити спеціальну підготовку. Саме діти з високим інтелектом найбільше потребують «свого» вчителя.

Непідготовлені вчителі часто не можуть виявити обдарованих дітей, не знають їх особливостей, байдужі до їх проблем. Іноді непідготовлені вчителя вороже налаштовані по відношенню до видатних дітей, такі вчителі часто використовують для обдарованих дітей тактику кількісного збільшення завдань, а не якісну їх зміну.

Особистість вчителя є провідним фактором будь-якого навчання. Чи не є винятком і ситуація з учителем для обдарованих дітей. Найбільш істотним чинником успішності роботи вчителя є глобальна особистісна характеристика — система поглядів і переконань, в якій велике значення мають уявлення про самого себе, інших людей, а також про цілі та завдання своєї роботи. Саме ці складові постійно виявляються в міжособистісному спілкуванні.

На думку деяких дослідників, поведінка вчителя для обдарованих дітей у класі, в процесі навчання і побудови своєї діяльності повинні відповідати наступним характеристикам: він розробляє гнучкі, індивідуалізовані програми; створює теплу, емоційно безпечну атмосферу в класі; надає учням зворотний зв’язок; використовує різні стратегії навчання; поважає особистість; сприяє формуванню позитивної самооцінки учня; поважає його цінності; заохочує творчість і роботу уяви; стимулює розвиток розумових процесів вищого рівня; проявляє повагу до індивідуальності учня. [9, c. 208]

Успішний вчитель для обдарованих — перш за все чудовий вчитель-предметник, глибоко знає і любить свій предмет. На додаток до цього він повинен мати такі якості, які істотні в спілкуванні з будь-яким обдарованим школярем.

Вчителям можна допомогти розвинути вказані особистісні та професійні якості трьома шляхами:.

1. За допомогою тренінгів — в досягненні розуміння самих себе та інших.

2. Наданням знань про процеси навчання, розвитку та особливості різних видів обдарованості.

3. Тренуванням умінь, необхідних для того, щоб навчати ефективно і створити індивідуальні програми.

Техніки викладання у які пройшли спеціальну підготовку вчителі для обдарованих і звичайних вчителі приблизно однакова: помітна різниця полягає у розподілі часу на види активності. Вчителі, які працюють з обдарованими, менше говорять, менше дають інформації, влаштовують демонстрації і рідше вирішують завдання за учнів. Замість того щоб самим відповідати на питання, вони надають це учням. Вони більше запитують і менше пояснюють. [2, c. 100]

Помітні відмінності в техніці постановки питань. Вчителі обдарованих набагато більше задають відкритих питань, допомагають обговоренню. Вони провокують учнів виходити за межі первинних відповідей. Вони набагато частіше намагаються зрозуміти, як учні прийшли до висновку, рішенням, оцінці.

Більшість вчителів намагається прореагувати у мовній або іншій формі на кожну відповідь у класі, а вчителі обдарованих ведуть себе більше як психотерапевти: вони уникають реакції на кожен вислів. Вони уважно і з цікавістю вислуховують відповіді, але не оцінюють, знаходячи способи показати, що вони їх приймають. Така поведінка призводить до того, що учні більше взаємодіють один з одним і менше залежать від вчителя. [2, c. 105]

ВИСНОВОК

В даний час спостерігається підвищений інтерес до проблеми обдарованості, до проблем виявлення, навчання та розвитку обдарованих дітей і, відповідно, до проблем підготовки педагогів для роботи з ними.

Поняття обдарованості має дуже багато значень, але те що поняття обдарованість походить від слів «дар», «даровано», «дано» немає жодного сумніву. Мабуть жодне поняття в психології не викликало такого інтересу як обдарованість.

Немає чіткого визначення того звідки виникає обдарованість, чому виникає і як її роспізнати. Відомий дослідник поняття обдарованості взагалі вважає, що не треба розуміти звідки зявилася обдарованість, а просто треба брати обдаровану дитину і наполегелево з нею працювати.

Різні дослідники по різному трактують поняття обдарованості. Наприклад, Тененбаум визначає обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, впливу середовища, таланту. За Кульчицькою «обдарованість» — це системно-особистісне утворення зумовлене природними особливостями організму людини. Н. С. Лейтес вважає, що обдарованість складається з набору здібностей. Можно ще згадати багатьох відомих дослідників обдарованості, але всі вони підпадають під таке визначення обдарованості. Це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Психологи-дослідники питання обдарованості виділяють різні види обдарованості. За видами діяльності, в якій проявляються певні здібності диференціюють математичну, музичну і т.д. обдарованості. Інші диференціюють її за різними формами проф. діяльності. Але в цій роботі було виділено 5 самих актуальних і розповсюджених видів обдарованості. Це художня, творча, інтелектуальна, академічна та соціальна обдарованість.

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує і не може існувати, бо кожна дитина — це унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Головним у навчанні є індивідуальний підхід до кожного учня. До того ж робота з обдарованими дітьми вимагає значних професійних і педагогічних знань від вчителя. Вчителю потрібно знати їхні психологічні особливості і перейматися їхніми проблемами та інтересами. Але всетаки можна виділити декілька загальних порад. Потрібно надавати обдарованим учням більше уваги, призначати консультації, надавати можливість самим дітям обирати рівень складності завдань. Потрібно також створити умови для творчості та самоактуалізації.

Практична реальність висвічує і те, що школа має особливі потреби в підручниках і програмах, у яких враховувалися б індивідуальні запити та інтереси обдарованих дітей. У програмах не закладаються альтернативні шляхи просування талановитої дитини за межі курсу.

На закінчення необхідно нагадати, що робота педагога з обдарованими дітьми — це складний і ніколи не припиняємий процес. Він вимагає від вчителів і вихователів особистісного зростання, хороших, постійно обновлюваних знань у галузі психології обдарованих, а також тісної співпраці з психологами, іншими вчителями, адміністрацією і обов’язково з батьками обдарованих. Він вимагає постійного зростання педагогічної майстерності гнучкості, уміння відмовитися від того, що ще сьогодні здавалося творчою знахідкою і сильною стороною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алфімов В., Зотова І. Психологічні відмінності обдарованих ліцеїстів//Рідна школа. — 2005. -№ 5. -ст. 14−15.

2. Екземплярський В. М. Проблема шкіл для обдарованих., М.: Питер., 1997.

3. Зазимко О. В. Основні теоретичні підходи до визначення обдарованості//Обдарована дитина. — 1998.- № 8.- с. 5−12.

4. Калашнікова А. М. Робота з обдарованими дітьми//Обдарована дитина. — 2007.- № 2.

5. Коміренко М. М. Про обдарованість і не тільки//Обдарована дитина .- 2007.- № 2.- с. 7−9.

6. Кульчицька О.І. Специфіка дитячої обдарованості//Обдарована дитина. -2001 .- № 1.- ст. 18−21.

7. Кульчицька О.І. Обдарованість: природа і суть//Обдарована дитина.- 2007 .- № 1 .- ст. 17−24.

8. Кульчицька О.І. Особливості художньої обдарованості//Обдарована дитина. -2005 .- № 4 .- ст. 2−7.

9. Лейтес Н. С. Одаренные дети. М.: АСАДЕМА.- 2007.- 332с.

10. Липова Л., Морозова Л., Луценко Л. Специфіка навчання обдарованих дітей//Рідна школа. — 2003 .- № 7 .- ст. 8−11.

11. Липова Л., Морозова Л., Ренський С. Концепція обдарованості та її види//Рідна школа .- 2003 .- № 4 .- ст. 10−12.

12. Пльбух Ю. З. Розумово обдарована дитина: психологія, діагностика, педагогіка. -К., 1992.

13. Рензулли Дж., Рис О. Модель обогощающего школьного обучения// Основные концепции одаренности и творчества (под ред. Д.Б. Богоявленской).- М. 1997.

14. Савенков А. И. Одаренные дети в детском саду и школе. -М.: Академия, 2000 г., 223с.

15. Степанов С. С. Психологічний словник для батьків. — М., 1996 р.

16. Федоренко В. Організація роботи з науково обдарованими дітьми//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2007.- № 5 .- ст. 15−23.

17. Хуторской А. В. Современная дидактика: ученик для вузов .- СПб.: Питер.- 2001 .- 544 с.

18. Чудновский В. Д., Юркевич В. С. Одаренность: дар или испытание. -М. :Знание, 1990, 80 с.

19. Шепотько В. П., Волощюк І.С. Організація навчання обдарованих і талановитих школярів (навчально-методичний посібник)//Рідна школа .- 2006 № 2. Книжка в журналі.

20. Шулакова Н. Б. Обучение и развитие одаренных детей//Обдарована дитина .- 2005.- № 10.

21. Юркевич В. С. Одаренный ребенок: иллюзии и реальность.М.: Просвещение, 2000 г., 81 с.

22. Яковлєва Е. Развитие творче ской одаренности детей школьного возраста//Одаренные дети.- 2002.- № 2.- ст. 16−18.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой