Види та методи фінансового аналізу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Види та методи фінансового аналізу

Аналізом фінансового стану займаються не тільки керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходження коштів у бюджет. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз - проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану. Його ціль — установити планомірне надходження коштів і розмістити власні і позикові кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, одержання максимуму прибутку і виключення банкрутства.

Зовнішній аналіз — здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, що контролюють підприємство, на основі звітності, що публікується. Його ціль — установити можливість вигідного вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик утрати.

У процесі функціонування підприємства величина активів, їхня структура перетерплюють постійні зміни. Найбільш загальне уявлення про якісні зміни, що мали місце, у структурі засобів і їхніх джерел, а також динаміці цих змін можна одержати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їхніх джерел. Вертикальний аналіз дозволяє перейти до відносних оцінок і проводити господарські порівняння економічних показників діяльності підприємств, що розрізняються по величині використаних ресурсів, згладжувати вплив інфляційних процесів, що спотворюють абсолютні показники фінансової звітності.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами росту (зниження). Ступінь агрегірованості показників визначається аналітиком. Як правило, беруться базисні темпи росту за ряд років (суміжних періодів), що дозволяє аналізувати не тільки зміну окремих показників, але й прогнозувати їх значення.

Трендовий аналіз — горизонтальний аналіз балансу, проведений за декілька періодів.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. Тому на практиці не рідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру бухгалтерської звітності, так і динаміку окремих її показників. Ці види аналізу особливо цінні при міжгосподарських зіставленнях, тому що дозволяють порівнювати звітність різних по виду діяльності й обсягам виробництва підприємств.

Аналіз показників шляхом використання фінансових коефіцієнтів, розрахунок яких ґрунтується на існуванні визначених співвідношень між окремими статтями звітності. Значення таких коефіцієнтів визначається можливістю зіставлення отриманих результатів з існуючими загальноприйнятими стандартними нормами — усередненими галузевими коефіцієнтами, а також із застосовуваними в країні показників аналізу фінансової звітності.

Фінансові коефіцієнти використовуються для оцінки діяльності фінансових менеджерів і враховуються ними при прийнятті управлінських рішень. Такі коефіцієнти доступні й акціонерам, що на їхній основі можуть самостійно проаналізувати ефективність діяльності підприємства і його поточне фінансове положення.

Слід зазначити, що система фінансових коефіцієнтів — це не кришталева куля, у якій можна побачити усе, що було і що буде. Це просто зручний спосіб узагальнити велику кількість фінансових даних і порівняти результати діяльності різних підприємств. Самі по собі фінансові коефіцієнти допомагають менеджменту підприємства сфокусувати увагу на слабких і сильних сторонах діяльності і правильно поставити питання, але дуже рідко дають на них відповіді. Важливо розуміти, що фінансовий аналіз не закінчується розрахунком фінансових показників, а тільки починається, коли дослідник зробив повний їхній розрахунок.

Реальна корисність застосовуваних коефіцієнтів визначається тими конкретними задачами, що ставить перед собою дослідник. Коефіцієнти, насамперед, дають можливість побачити зміни у фінансовому положенні чи результатах виробничої діяльності і допомагає визначити тенденції і структуру таких змін, що, у свою чергу, може вказати керівництву підприємства на погрози і можливості, що очікує підприємство.

У процесі керування для обґрунтування прийнятих рішень використовується сукупність різних видів економічного аналізу. Наприклад, ринкова економіка характеризується динамічністю ситуацій зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства. У цих умовах важлива роль приділяється оперативному аналізу. Його відмітними рисами є комплексність, комп’ютерна обробка оперативних інформаційних масивів, використання його результатів на рівні окремих функціональних служб підприємства у виді орієнтованої фрагментарної інформації.

Класифікація видів економічного аналізу

Ознака класифікації

Вид аналізу

По функціях керування

Рівень інформаційного забезпечення

· внутрішній управлінський аналіз · зовнішній фінансовий аналіз

Зміст процесу керування

· перспективний (попередній) аналіз · ретроспективний (наступний) аналіз · оперативний аналіз · підсумковий (заключний) аналіз

Характер об'єктів керування

· аналіз стадій розширеного відтворення · галузевий аналіз · аналіз відомств і підприємств · аналіз складених елементів виробництва

і виробничих відносин

Інші види класифікації

Суб'єкти аналізу

· аналіз за завданням керівництва й економічних служб · аналіз за завданням власників і органів керування

· аналіз за завданням контрагентів (постачальників, покупців, кредитних і фінансових органів)

Періодичність

· річний аналіз · квартальний аналіз · місячний аналіз · декадний аналіз · щоденний аналіз

Зміст і повнота досліджуваних питань

· повний аналіз · локальний аналіз · тематичний аналіз

Методи вивчення об'єкта

· комплектний аналіз · системний аналіз · порівняльний аналіз · суцільний аналіз · вибірковий аналіз

Ступінь автоматизації робіт

· аналіз з використанням ПЭВМ · аналіз без застосування ПЭВМ

Метод економічного аналізу являє собою спосіб підходу до вивчення господарських процесів у їхньому плавному розвитку.

Характерними рисами методу економічного аналізу є: — визначення системи показників, що всебічно характеризують господарську діяльність організацій; - установлення співпідпорядкованості показників з виділенням сукупних результативних факторів і факторів (основних і другорядних), на них що впливають; - виявлення форми взаємозв"язку між факторами; - вибір прийомів і способів для вивчення взаємозв'язку; - кількісний вимір впливу факторів на сукупний показник.

Сукупність прийомів і способів, що застосовуються при вивченні господарських процесів, складає методику економічного аналізу.

Методика економічного аналізу базується на перетинанні трьох областей знань: економіки, статистики і математики.

До економічних методів аналізу відносять порівняння, угрупування, балансовий і графічний методи.

Статистичні методи містять у собі використання середніх і відносних величин, індексний метод, кореляційний і регресивний аналіз і ін.

Математичні методи можна розділити на три групи: економічні (матричні методи, теорія виробничих функцій, теорія міжгалузевого балансу); методи економічної кібернетики й оптимального програмування (лінійне, нелінійне, динамічне програмування); методи дослідження операцій і прийняття рішень (теорія графів, теорія ігор, теорія масового обслуговування).

Деталізований аналіз фінансового стану підприємства

Для проведення фінансового аналізу потрібно мати повний фінансовий

опис підприємства за обрану кількість періодів, як правило, років. Якщо це один період, то в розпорядженні аналітика повинні бути дані балансу підприємства на початок і кінець періоду і звіт про прибуток за розглянутий період. Якщо кількість періодів — два і більше, то кількість звітів про прибуток і балансів відповідно збільшується, але завжди кількість використовуваних для аналізу балансів повинне бути на одиницю більше, ніж кількість звітів про прибуток.

При проведенні фінансового аналізу повинний бути присутнім фактор порівняння:

— порівнюються показники діяльності підприємства за різні проміжки часу;

— порівнюються показники даного підприємства із середніми показниками по галузі чи з показниками інших підприємств галузі.

Слід зазначити, що система фінансових коефіцієнтів — це не кришталева куля, у якій можна побачити усе, що було і що буде. Це просто зручний спосіб узагальнити велику кількість фінансових даних і порівняти результати діяльності різних підприємств. Самі по собі фінансові коефіцієнти допомагають менеджменту підприємства сфокусувати увагу на слабких і сильних сторонах діяльності і правильно поставити питання, але дуже рідко дають на них відповіді. Важливо розуміти, що фінансовий аналіз не закінчується розрахунком фінансових показників, а тільки починається, коли дослідник зробив повний їхній розрахунок.

Реальна корисність застосовуваних коефіцієнтів визначається тими конкретними задачами, що ставить перед собою дослідник. Коефіцієнти, насамперед, дають можливість побачити зміни у фінансовому положенні чи результатах виробничої діяльності і допомагає визначити тенденції і структуру таких змін, що, у свою чергу, може вказати керівництву підприємства на погрози і можливості, що очікує підприємство.

Аналіз починається з огляду основних показників діяльності підприємства. У ході цього огляду необхідно розглянути наступні питання:

— майнове положення підприємства;

— умови роботи підприємства в звітному періоді;

результати, досягнуті в звітному періоді;

— перспективи фінансово-господарської діяльності підприємства.

Економічний потенціал організації може бути охарактеризований подвійно: з позиції майнового положення підприємства і з позиції його фінансового положення. Обидві ці сторони фінансово-господарської діяльності взаємозалежні - нераціональна структура майна, його неякісний склад можуть привести до погіршення фінансового положення і навпаки.

Майнове положення підприємства на початок і кінець звітного періоду характеризується даними балансу. Порівнюючи динаміку підсумків розділів активу балансу, можна з’ясувати тенденції зміни майнового положення. Інформація про зміни в організаційній структурі керування, відкритті нових видів діяльності, особливостях роботи з контрагентами звичайно міститься в пояснювальній записці до річної бухгалтерської звітності. Результативність і перспективність діяльності підприємства можуть бути узагальнено оцінені за даними аналізу динаміки прибутку, а також порівняльного аналізу елементів росту засобів підприємства, обсягів його виробничої діяльності і прибутку. Інформація про недоіки в роботі підприємства може бути безпосередньо присутня у балансі в явному чи завуальованому виді. Даний випадок може мати місце, коли у звітності є статті, що свідчать про вкрай незадовільну роботу підприємства в звітному періоді і про сформоване у результаті цього погане фінансове положення (наприклад стаття «Збитки»). У балансах цілком рентабельних підприємств можуть бути присутнім також у схованому, завуальованому виді статті, що свідчать про визначені недоліки у роботі.

Це може бути викликано не тільки з фальсифікаціями з боку підприємства, але і прийнятою методикою складання звітності, відповідно до якої багато балансових статей комплексні (наприклад, статті «Інші дебітори», «Інші кредитори»).

Критеріями якісних змін у майновому положенні підприємства і ступеня їхньої прогресивності виступають такі показники:

коефіцієнт зносу;

коефіцієнт відновлення;

коефіцієнт вибуття.

Розглянемо їх економічну інтерпритацію.

Коефіцієнт зносу.

Він розраховується по формулі:

Кзносу = сума амортизації

первинна вартість ОЗ.

Показник характеризує частку вартості основних засобів, що залишилася до списання на витрати в наступних періодах. Коефіцієнт звичайно використовується в аналізі як характеристика стану основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (чи одиниці) є коефіцієнт придатності (Кпридатності = 1- Кзносу).

Коефіцієнт зносу залежить від прийнятої методики нарахування амортизаційних відрахувань і не відображає повною мірою фактичного зносу основних засобів.

Аналогічно, коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їхній поточної вартості. Це відбувається через ряд причин: темпу інфляції, стану попиту, правильності визначення корисного терміну експлуатації основних засобів. Однак незважаючи на недоліки, умовність показників зношеності і придатності, вони мають визначене аналітичне значення. За деякими оцінками, значення коефіцієнта зносу більш, ніж на 50% вважається небажаним.

Коефіцієнт відновлення.

Він розраховується по формулі:

Квідновлення = сума ОЗ, що надійшли

залишкова вартість ОЗ

Показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові засоби.

Коефіцієнт вибуття.

Він розраховується по формулі:

Квибуття = сума вибулих ОЗ х 100%

первинна вартість ОЗ

Показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство почало свою діяльність у звітному періоді, вибула через старість чи з інших причин.

Фінансове положення підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового положення — ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов’язаннях.

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоритично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють його здатність трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

В залежності від ступеня ліквідності всі активи підприємства поділяються на:

високоліквідні активи — кошти і короткострокові фінансові вкладення (А1);

активи, що швидко реалізуються — дебіторська заборгованість до 1 року (А2);

активи, що повільно реалізуються — стаття розділу 2 «Запаси», стаття «Довгострокові фінансові вкладення», стаття «Розрахунки з учасниками» розділ 1 активу, дебіторська заборгованість більш 1 року (А3);

активи, що тяжко реалізуються — статті розділу 1 активу балансу, за винятком статей, що ввійшли в попередню групу (А4);

Пасиви балансу по ступеню зростання термінів погашення зобов’язань групуються:

найбільш термінові зобов’язання — кредиторська заборгованість (П1);

короткострокові пасиви — короткострокові кредити і позикові засоби, що підлягають погашенню до 1 року (П2);

довгострокові пасиви — довгострокові кредити і позикові засоби (П3);

постійні пасиви — статті розділу 1 пасиву балансу (П4);

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити підсумки приведених груп активу і пасиву. Баланс вважається ліквідним, якщо має місце таке співвідношення:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;

відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні друг другу. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове положення як здовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна питома вага припадає на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності поточних активів, тобто ччасу, необхідного для перетворення їх у готівку. Поняття платоспроможності і ліквідності дуже близькі, але друге більш ємне. Від ступеня ліквідності балансу залежить платоспроможність.

Щоб визначити поточну платоспроможність, необхідно ліквідні засоби першої групи порівнювати з платіжними зобов’язаннями першої групи. Ідеальний варіант, якщо коефіцієнт буде складати одиницю чи небагатобільше. За даними балансу цей показник можна розрахувати тільки один раз на місяць чи квартал. Підприємства ж роблять розрахунки з кредиторами щодня. Тому для оперативного аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням коштів від продажу продукції, від погашення дебіторської заборгованості та інших надходженнь коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов’язань перед постачальниками й іншими кредиторами складається платіжний календар, у якому, з однієї сторони, розраховуються наявні й очікувані платіжні кошти, а з іншої сторони платіжні зобов’язання на цей же період (1, 5, 10, 15 днів, місяць). Оперативний платіжний календар складається на основі даних об відвантаження і реалізації продукції, про закупівлю засобів виробництва, документів про розрахунки по оплаті праці, на видачу авансів працівникам, виписок з рахунків банків та ін.

Для оцінки перспектив платоспроможності розраховуються показники ліквідності. Наведемо основні показники, що дозволяють оцінити ліквідність і платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

При обчисленні цього показника в ліквідні засоби включають тільки кошти в касі, на розрахункових рахунках, а також цінні папери, що можуть бути реалізовані на фондовій біржі.

Він розраховується по формулі:

К1 = Кі (А1)

П (П1+П2),

де Кі - високоліквідні активи;

П — поточні зобов’язання.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства і показує, яка частина короткострокових позикових зобов"язань може бути при необхідності погашена негайно. Нижня границя показника, що рекомендується в західній літературі - 0,2. Оскільки розробка галузевих нормативів — справа майбутнього, на практиці бажано проводити аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом доступних даних по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Коефіцієнт критичної ліквідності.

Цей показник відрізняється від коефіцієнта абсолютної ліквідності тим, що до складу ліквідних засобів включається також дебіторська заборгованість.

Він розраховується по формулі:

К2 = (Кі (А1)+Дз (А2))

П (П1+П2),

де Дз — дебіторська заборгованість.

Коефіцієнт показує яка частина поточних активів за мінусом запасів і дебіторської заборгованості (терміном більш 1 року) покривається поточними зобов’язаннями. Цей коефіцієнт допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у випадку коли не буде можливості продати запаси. Орієнтоване нижнє значення показника -1; однак ця оцінка також носить умовний характер. Аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, необхідно звертати увагу на фактори, що обумовили його зміну. Так, якщо ріст коефіцієнта критичної ліквідності був зв’язаний в основному з ростом невиправданої дебіторської заборгованості, те це не може характеризувати діяльність підприємства з позитивної сторони.

Коефіцієнт поточної ліквідності.

Третій коефіцієнт ліквідності має у своєму чисельнику ще і суму виробничих запасів і витрат.

Він розраховується по формулі:

К3 = (Кі (А1)+Дз (А2)+Зз (А3))

П (П1+П2+П3),

де Зз- виробничі запаси і витрати.

Коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки карбованців поточних активів приходиться на один карбованець поточних зобов’язань. Логіка числення даного показника полягає в тім, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів; отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче (принаймні теоритично). Значення показника можна варіювати по галузях і видам діяльності, а його розумний ріст у динаміці звичайно розглядається як сприятлива тенденція. У західній обліково-аналітичній практиці приводиться нижнє критичне значення показника — 2; однак це лише орієнтоване значення, що вказуює на порядок показника, але не його точне нормативне значення.

Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал)

Він розраховується по формулі:

Квеличини

власних = власний капітал

оборотних + довгострокові зобов’язання

засобів — необоротні активи

чи

оборотні активи

— короткострокові пасиви.

Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття його поточних активів (тобто активів, що мають оборотність меньш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел засобів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов ріст цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних з засобів є прибуток. Варто розрізняти «оборотні кошти» і «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства, другий джерела засобів, а саме частину власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів. Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов’язаннями. Можлива ситуація, коли величина поточних зобов’язань перевищує величину поточних активів. Фінансове полження в цьому випадку розглядається як хитливе; вимагаються негайні заходи для його виправлення.

Маневреність власних оборотних коштів.

Він розраховується по формулі:

Кманевроності грошові кошти

власних = __________________

оборотних функціонуючий

засобів капітал

Цей показник характеризує ту частину власних оборотних засобів, що знаходиться у формі коштів, тобто засобів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник звичайно міняється в межах від нуля до одиниці. За інших рівних умов ріст показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтоване значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока його щоденна потреба у вільних грошових ресурсах.

Платоспроможність підприємства дуже тісно зв’язана з поняттям кредитоспроможності. Кредитоспроможність — це такий фінансовий стан, що дозволяє одержати кредит і вчасно його повернути. В умовах реорганізації банківської системи, зміцнення ролі кредиту, докорінно міняється підхід до споживачів кредиту. Змінився істотно і позичальник. Розширення самостійності., нові форми власності - усе це збільшує ризик повернення позички і вимагає оцінки кредитоспроможності при висновку кредитних договорів, рішенні питань про можливість і умови кредитування. При оцінці кредитоспроможності враховуються репутація позичальника, розмір і склад його майна, стану економічної і ринкової кон’юнктури, стійкість фінансового стану та інші.

На першому етапі аналізу кредитоспроможності банка вивчає діагностичну інформацію про клієнта. До складу інформації входить акуратність оплати рахунків кредиторів і інших інвеститорів, тенденції розвитку підприємства, мотиви звертання за позичкою, склад і розмір боргів підприємства. Якщо це нове підприємство, то вивчається його бізнес — план.

Інформація про склад і розмір активів (майна) підприємства використовується при визначенні суми кредиту, що може бути видана клієнту. Вивчення складу активів дозволить установити частку високоліквідних засобів, які можна при необхідності швидко реалізувати і перетворити в гроші (товари відвантажені, дебіторська заборгованість).

Другий етап визначення кредитоспроможності передбачає оцінку фінансового стану позичальника і його стійкості. Тут враховуються не тільки платоспроможність, але і ряд інших показників: рівень рентабельності виробництва, коефіцієнт оборотності оборотного капіталу, ефект фінансового важеля, наявність власного оборотного капіталу, стабільність виконання виробничих планів, питома вага заборгованості по кредитах у валовому доході, співвідношення темпів росту валової продукції з темпами росту кредитів банку, суми і терміни простроченої заборгованості по кредитах.

При оцінці платоспроможності і кредитоспроможності підприємства потрібно враховувати, що проміжний коефіцієнт ліквідності не повинний опускатися нижче 0,5, а загальний коефіцієнт — нижче 1,5. При загальному коефіцієнті ліквідності < 1 підприємство відноситься до першого класу, при 1 — 1,5 відноситься до другого класу, а при > 1,5 до третього класу. Якщо підприємство відноситься до першого класу, це значить, що банк має справу з некредитоспроможним підприємством. Банк може видавати йому кредит тільки на особливих умовах чи під великий відсоток. За рівнем рентабельності до першого класу відносяться підприємства з показник до — 25%, до другого класу- 25- 30%, до третього класу — 30%. І так по кожному показнику. Так само оцінка може здійснюватися й експертним шляхом працівниками банку. При необхідності як експертів можуть залучатися фахівці.

Розрахункове значення ступеня ризику Р для конкретного підприємства визначається по середньоарифметичній простій: Р = ? Рі / n.

Мінімальне значення показника ступеня ризику, рівне 1, означає, що при видачі кредиту банк ризикує, а при максимальному значенні, рівному 3, ризик майже відсутній. Цей показник використовується при рішенні питання про видачу позички і про процентну плату за кредит. Якщо банк дуже ризикує, то він бере більш високий відсоток за кредит.

При оцінці кредитоспроможності суб'єктів, що хазяюють, і ступеня ризику постачальниками фінансових і інших ресурсів може використовуватися багатомірний порівняльний аналіз різних підприємств по цілому комплексі економічних показників.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Надлишок чи недолік джерел засобів для формування запасів і витрат (матеріальних оборотних фондів) є одним із критеріїв оцінки фінансової стійкості підприємства. Виділяють чотири типи фінансової стійкості:

Абсолютна стійкість фінансового стану, якщо запаси (З) менше суми власного оборотного капіталу (Своб) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КРтмц)

З < Своб + Кртмц

а коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів (Кз.з.)

більше одиниці

С воб + Кртмц

Кз.з. = > 1

З

Нормальна стійкість, при якій гарантується платоспроможність підприємства, якщо

З = Своб + Кртмц;

Своб + Кртмц

Кз.з. = = 1

З

Хитливий фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних заобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Дтч) в оборот підприємства (резервного фонду, фонду нагромадження і споживання), кредитів банку на тимчасове поповнення оборотних коштів, перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською.

З = Своб + Кртмц + Дтч;

Своб + Кртмц + Дтч

Кз.з. = = 1

З

При цьому фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо дотримуються наступні умови:

— виробничі запаси плюс готова продукція рівні чи перевищують суму короткострокових кредитів і позикових засобів, що беруть участь у формуванні запасів;

— незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів рівні чи менше суми власного оборотного капіталу;

Якщо ці умови не виконуються, то має місце тенденція погіршення фінансового стану.

Кризовий фінансовий стан (підприємство знаходиться на грані банкрутства), при якому

З > Своб + Кртмц. + Дтч. ;

Своб + Кртмц + Дтч

Кз.з = < 1

З

Рівновага платіжного балансу в забезпечується за рахунок прострочених платежів по оплаті праці, позичка банку, постачальникам, бюджету. Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом:

-прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбудеться відносне його скорочення на карбованець товарообігу;

-обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу);

поповнення власного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Тому при внутрішньому аналізі здійснюється поглиблене вивчання причин зміни запасів і витрат, оборотності поточних активів, наявності власного оборотного капіталу, а також виявлення резервів скорочення довгострокових і поточних матеріальних активів, збільшення власного оборотного капіталу.

Наявність власного оборотного капіталу і його зміну мають дуже велике значення в забезпеченні фінансової стійкості підприємства, доцільно провести факторний аналіз його динаміки.

Фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується, отже, співвідношенням власних і позикових засобів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

Він розраховується по формулі:

К = власний капітал

усього господарських засобів (нетто)

Характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно і незалежно від зовнішніх кредитів підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації притягнутого (позикового) капіталу — їхня сума дорівнює 1 (чи 100%).

Коефіцієнт фінансової залежності.

Він розраховується по формулі:

К = усього господарських засобів (нетто)

власний капітал

Є зворотним до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (чи 100%), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу.

Він розраховується по формулі:

К = власні оборотні кошти

власний капітал

Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника можна відчутно варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень.

Він розраховується по формулі:

К = довгострокові пасиви

необоротні активи

Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позички і позики використовуються для фінансування основних засобів і інших капітальних вкладень. Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів .

Він розраховується по формулі:

К = довгострокові пасиви

довгострокові пасиви

+ власний капітал

Характеризує структуру капіталу.

Ріст цього показника в динаміці - негативна тенденція, що означає, що підприємство усе сильніше і сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення власних і притягнутих засобів.

Він розраховується по формулі:

К = позиковий капітал

власний капітал

Як і деякі з вищенаведених показників, цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, наприклад, рівне 0,178, означає, що на кожну гривню власних засобів, вкладених в активи підприємства, приходиться 17,8 коп. позикових засобів. Ріст показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої приналежності підприємства, принципів кредитування, що склалися, структури джерел засобів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства й ін. Тому прийнятність значень цих коефіцієнтів, оцінка їхньої динаміки і напрямків зміни можуть бути встановлені тільки в результаті зіставлення по групах.

При аналізі фінансового стану підприємства також необхідно знати запас його фінансової стійкості. З цією метою попередньо усі витрати підприємства варто розбити на дві групи у залежності від обсягу виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні витрати.

Змінні витрати збільшуються і зменшуються пропорційно обсягу виробництва продукції. Ці витрати сировини, матеріалів, палива, заробітної плати працівникам, відрахування і податки від зарплати і виторгу і т.д.

Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених відсотків за кредити банку, орендна плата, витрати на керування й організацію виробництва, зарплата персоналу підприємства при погодинній оплаті і т.д. Постійні витрати разом з прибутком складають маржинальний дохід підприємства.

Розподіл витрат на постійні та змінні і використання показника маржинальний доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто ту суму виторгу, що необхідна для того щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність при такому виторзі буде дорівнювати нулю. Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до частки маржинального доходу у виторзі.

Постійні витрати в собівартості реалізованої продукції

Поріг

рентабельності =

частка маржинального доходу у виторзі

Якщо відомий поріг рентабельності, то неважко підрахувати запас фінансової стійкості - ЗФС:

Виторг — Поріг рентабельності

ЗФС = * 100

Виторг

Оцінка результативності фінансово- господарської діяльності підприємства

Оцінка ділової активності спрямована на аналіз результатів і

ефективність поточної основної виробничої діяльності.

Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства і родинних по сфері додатка капіталу підприємств. Такими якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції, наявність продукції, що поставляється на експорт, репутація підприємства, що виражається, зокрема, у популярності клієнтів, що користаються послугами підприємства й інші. Кількісна оцінка робиться по двох напрямках:

ступінь виконання плану (встановленого вищестоящою організацією чи самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту;

рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Для реалізації першого напрямку аналізу доцільно також враховувати порівняльну динаміку основних показників. Зокрема, оптимально наступне їхнє співвідношення:

Тпб > Тр > Так > 100%,

де Тпб, Тр, Так — відповідно темп зміни прибутку, реалізації, авансованого капіталу.

Ця залежність означає, що:

економічний потенціал підприємства зростає;

у порівнянні зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає більш високими темпами, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно;

прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить, як правило, про відносне зниження витрат виробництва і звертання.

Однак можливі і відхилення від цієї ідеальної залежності, причому не завжди їх варто розглядати як негативні. Такими причинами є: освоєння нових перспектив напрямку додатка капіталу, реконструкція і модернізація діючих виробництв. Ця діяльність завжди сполучена зі значними вкладеннями фінансових ресурсів, що по більшій частині не дають швидкої вигоди, але в перспективі можуть цілком окупитися.

Для реалізації другого напрямку можуть бути розраховані різні показники, що характеризують ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

При аналізі стану підприємства важливо визначити, наскільки ефективне керування активами. По балансу підприємства можна судити про характер використовуваних активів. Велика сума накопиченої амортизації стосовно наявного нерухомого майна, машин і устаткування дає підстави думати, що на підприємстві старе устаткування, що вимагає відновлення. Якщо в балансі з’явилися великі суми коштів, можна припустити, що є зайві гроші, які могли бути використані з більшою користю. Для виявлення тенденцій у використанні наявних на підприємстві ресурсів використовується ряд коефіцієнтів, заснованих на співвідношенні товарообігу і величини капіталу, необхідного для забезпечення такого обсягу операцій.

Коефіцієнти обертання активів обчислюється в декількох варіантах. Можуть бути використані коефіцієнти:

— обертання активів;

— обертання постійних активів;

— обертання чистих активів.

Кобертання = виторг від реалізації

активів активи активи

усього + усього

на початок на кінець

року року.

Кобертання виторг від реалізації

постійних = активи активи поточні поточні

активів усього + усього — активи + активи

на початок на кінець на початок на кінець

року року року року

Кобертання виторг від реалізації

чистих = активи активи поточні поточні

активів усього + усього — зобов’язання + зобов’язання

на початок на кінець на початок на кінець

року року року року

За допомогою цих показників можна визначити, яка кількість вкладених активів необхідна для забезпечення даного рівня реалізації продукції, тобто яка сума доходу виходить на кожну гривню вкладених активів. Застосування нетто-активів виключає з розрахунків поточні зобов’язання. Пояснюється це тим, що поточні зобов’язання (рахунки до оплати, податки, що підлягають виплаті, частка довгострокової заборгованості, що підлягає виплаті, нарахована заробітна плата й інші нараховані зобов’язання) в основному безпосередньо зв’язані з операціями підприємства і не знаходяться в її розпорядженні в процесі її діяльності. Таким чином, сума використовуваних підприємством активів ефективно зменшується за рахунок цієї постійної поточної кредиторської заборгованості й інших поточних зобов’язань. Це розуміння особливе важливо при аналізі діяльності торгових фірм, у яких сума рахунків постачальників, що підлягають оплаті, досягає значної частки в загальному підсумку балансу.

Показник обертання постійних активів показує, яка сума доходу виходить на одиницю грошового вираження основних засобів підприємства. Цей показник є найбільше «хворобливим» для українських підприємств у нинішньому періоді розвитку економіки країни з характерним неповним використанням виробничих потужностей.

Необхідно відзначити, що дані показники є дуже наближеними, оскільки в балансах більшості підприємств всілякі активи, придбані в різний час, показуються по первісній вартості. Балансова вартість таких активів часто не має нічого загального з їх реальною вартістю, при цьому така розбіжність збільшується в умовах інфляції і при підвищенні вартості таких активів. Саме такі невідповідності балансової і реальної вартості в більшості інвесторів викликають бажання до поглинання даної компанії, щоб реалізувати закладену в ній додаткову вартість.

Ще одне перекручування реального положення може бути зв’язане з розмаїтістю видів діяльності компанії: у той час як значна частина виробничої діяльності вимагає залучення великої кількості активів, інші види діяльності (наприклад, сфера обслуговування чи оптова торгівля) вимагають щодо меншої кількості активів для одержання визначеного обсягу доходу. Тому при аналізі, по можливості, треба прагнути до поділу фінансових показників по основних видах діяльності чи видам продукції, і коефіцієнт обертання активів поряд з іншими показниками допоможе визначити сприятливі чи несприятливі результати діяльності.

Динаміка всіх розглянутих показників обертання активів сприятлива для підприємства. Відзначається істотно більш слабке поліпшення показника чистих активів. Це пояснюється тим, що на фоні росту виторгу підприємства відбувається зниження кредиторської заборгованості. Це у свою чергу збільшує величину чистих активів, що створюють цей виторг, і, отже, в остаточному підсумку сприяє зменшенню показника обертання чистих активів.

При аналізі обертання оборотних коштів особлива увага повинна приділятися виробничим запасам і дебіторській заборгованості.

Головна мета аналізу полягає в тому, щоб установити ознаки зменшення величини, чи навпроти, надлишкового нагромадження товарно-матеріальних запасів і рахунків дебіторів. Звичайно ці статті балансу зіставляються із сумою доходу від реалізації продукції чи послуг із собівартістю реалізованої продукції, оскільки вважається, що ці статті тісно взаємозалежні.

Тільки на основі даних балансу важко дати точну оцінку товарно-матеріальним запасам. Звичайно використовується середня сума товарно-матеріальних запасів на початок і кінець звітного періоду. Іноді буває доцільно використовувати тільки показник на кінець звітного періоду, якщо відбувається бурхливий ріст підприємства і товарно-матеріальні запаси постійно збільшуються для забезпечення швидко зростаючого обсягу реалізації. Важливо також враховувати метод списання товарно-матеріальних запасів на собівартість продукції - метод ЛІФО, ФІФО, по середній вартості і т.д.

Обертання дебіторської заборгованості ґрунтується на порівнянні величини цієї статті з чистим обсягом продажів. При аналізі даного показника принциповим є питання, чи відповідає сума неоплаченої дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду сумі продажів у кредит, що по логіці повинна залишатися неоплаченої з обліком наданих компанією умов комерційного кредиту. Точний аналіз стану дебіторської заборгованості може бути зроблений тільки шляхом визначення «віку» усіх рахунків дебіторів по книгах компанії і класифікації їхній по кількості неоплачених днів: 10 днів, 20 днів, 30 днів, 40 днів і т.д. — і далі шляхом порівняння цих термінів з умовами кредитування по кожній угоді. Але такого роду аналіз вимагає доступу до внутрішньої інформації компанії, тому зовнішній дослідник змушений задовольнятися досить приблизним показником, що зіставляє дебіторську заборгованість і обсяг реалізації за 1 день і наступне співвіднесення цієї величини із середнім значенням дебіторської заборгованості протягом року.

Обертання оцінюють, зіставляючи показники середніх залишків оборотних активів і їхніх оборотів за аналізований період. Оборотами при оцінці й аналізі оборотності є:

для виробничих запасів — витрати на виробництво реалізованої продукції;

для дебіторської заборгованості - реалізація продукції по безготівковому розрахунку (оскільки цей показник не відображаєтьсяся у звітності і може бути виявлений за даними бухгалтерського обліку, на практиці його нерідко заміняють показником виторгу від реалізації).

Обертання дебіторської заборгованості (в оборотах)

Він розраховується по формулі:

Кобертання виторг від реалізації (без ПДВ)

дебіторської = ________________________________

заборгованості величина чистої деб. заборгованості.

Обертання дебіторської заборгованості (у днях)

Він розраховується по формулі:

Кобертання 360 днів

дебіторської = ________________________________

заборгованості обертання деб. заборгованості

(в оборотах).

Коефіцієнт показує кількість днів, протягом яких надійдуть гроші від погашення дебіторської заборгованості.

Обертання запасів (в оборотах)

Він розраховується по формулі:

Кобертання = виторг від реалізації

Запасів ТМЦ + ТМЦ

на початок на кінець

року року.

Обертання в оборотах указує середнє число оборотів засобів, вкладених в активи даного виду, в аналізований період.

Звичайно, чим вище показник обертання товарно-матеріальних запасів, тим краще: низький рівень запасів зменшує ризик, зв’язаний з неможливість реалізувати продукцію і вказує на ефективне використання капіталу. Проте, якщо показник обертання запасів на даному підприємстві значно вище, ніж у середньому по галузі, це може свідчити про потенційний дефіцит закуповуваних товарів і матеріалів, що може відбитися на якості обслуговування замовників і, в остаточному підсумку, послабити конкурентну позицію підприємства. Остаточний висновок вимагає додаткового аналізу.

Обертання запасів (у днях)

Він розраховуєтьсяпо формулі:

Кобертання = собівартість реалізації

запасів середні запаси.

Обертання у днях указує тривалість (у днях) одного обороту засобів, вкладених в активи даного виду.

Обертання кредиторської заборгованості

Він розраховується по формулі:

Кобертання собівартість реалізованої продукції

кредиторської = ______________________________________

заборгованості середній розмір кред. заборгованості.

Узагальненою характеристикою тривалості омертвляння фінансових ресурсів у поточних активах є показник тривалості операційного циклу, тобто того, скільки днів у середньому проходить з моменту вкладення коштів у поточну виробничу діяльність до моменту повернення їх у виді виторгу на розрахунковий рахунок.

Тривалість операційного циклу

Він розраховується по формулі:

Ктривалості дебіторська заборгованість (у днях)

операційного = ________________________________

циклу обертання запасів (у днях).

Цей показник в значній мірі залежить від характеру виробничої діяльності; його зниження — одна з основних внутрішньогосподарських задач підприємства.

Тривалість фінансового циклу

Він розраховується по формулі:

К тривалості К тривалості Кобертання

фінансового = операційного циклу — кред. заборгованості

циклу

Фінансовий цикл — цикл обертання готівки, що характеризує час, протягом якого кошти витягнуті з обороту. Скорочення операційного і фінансового циклу розглядаються в динаміці, як позитивна тенденція. Фінансовий цикл може бути скорочений, як за рахунок прискорення обертання дебіторської заборгованості і виробничих запасів так і за рахунок некритичного уповільнення обертання дебіторської заборгованості.

Узагальнююча оцінка фінансового стану підприємства досягається на основі таких результативних показників, як прибуток і рентабельність.

Величина прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності підприємства, інакше кажучи, ці показники характеризують усі сторони господарювання.

Аналіз формування і використання прибутку припускає наступні етапи: — аналіз складу і динаміки балансового прибутку; - аналіз фінансових результатів від звичайних видів діяльності; - аналіз рівня середньореалізаційних цін; - аналіз фінансових результатів від інших видів діяльності; - аналіз рентабельності діяльності підприємства; - аналіз розподілу і використання прибутку.

В аналізі використовуються наступні показники прибутку: балансовий прибуток, оподатковуваний прибуток, чистий прибуток.

Балансовий прибуток містить у собі прибуток від звичайних видів діяльності, фінансові результати від операційних і позареалізаційних операцій і надзвичайних обставин.

Оподатковуваний прибуток являє собою різницю між прибутком від звичайної діяльності і сумою пільг по податку на прибуток.

Чистий прибуток — це та частина прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток.

У процесі аналізу необхідно вивчити склад прибутку від звичайної діяльності, його структуру, динаміку і виконання плану за звітний рік. При вивченні динаміки прибутку необхідно враховувати інфляційні фактори зміни її суми. Для цього виторг необхідно скорегувати на середньозважений ріст цін на продукцію підприємства в середньому по галузі, а собівартість товарів, продукції (робіт, послуг) зменшити на їхній приріст у результаті підвищення цін на спожиті ресурси за аналізований період.

Для проведення аналізу прибутку по складу й у динаміці складають таку аналітичну таблицю.

Аналіз складу, динаміки та виконання плану по прибутку

Показник

Базисний період

Звітний період

Абсолютне

відхилення

Темпи змін

%

Тис. гривень

Питома вага %

Тис. гривень

Питома вага %

Тис. гривень

Питома вага %

Прибуток від продажу

Сальдо від операційних

доходів та витрат

Сальдо позареалізаційних доходів та витрат

Прибуток від звичайних видів діяльності

Основну частину прибутку підприємства одержують від звичайних видів діяльності, до якого відносять прибуток від продажу продукції (робіт, послуг).

Прибуток від продажу продукції в цілому по підприємству залежить від чотирьох факторів першого рівня співпідпорядкованості: обсягу продажів продукції (VРП); її структури (УДi); собівартості (Зi) і рівня середньореалізаційних цін (Цi).

Обсяг продажу продукції може позитивно чи негативно впливати на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу продажу відбувається зменшення суми прибутку. Виконання плану по обсягу продажу обчислюють зіставленням фактичного обсягу реалізації з плановим у натуральному (якщо продукція однорідна), умовно-натуральному та у вартісному вираженні (якщо продукція неоднорідна по своєму складу). Для цього бажано використовувати базовий (плановий) рівень собівартості окремих виробів, тому що собівартість менше піддається впливу структурного фактора, ніж виторг.

Структура товарної продукції також може позитивно чи негативно впливати на суму прибутку. Якщо збільшиться частка більш рентабельних видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки, при збільшенні питомої ваги низькорентабельної чи збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой