Державне конституційне право зарубіжних країн

Тип работы:
Лекция
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Державне конституційне право зарубіжних країн

Тема № 1

Предмет, метод, джерела (державного) конституційного права зарубіжних країн

1. Поняття конституції, предмет

2. Метод

3. Джерела КП

4. Види і форми конституції. Функції конституції.

-1-

Конституція (від. Лат. «конституціо» — устрій, установа. Установлення)

Причини прийняття Конституції:

— обмеження влади монарха;

— встановлення особливого права;

Перші конституції регулювали:

1. Основи устрою держави (з’явились перші виборчі органи).

2. Закріплення і гарантованість важливих прав людини (громадянські права).

3. Предмет ДПЗК — це система правових норм, які регулюють засади устрою суспільства, держави і статус людини в них, а також відносини пов’язані з участю населення в здійсненні публічної влади.

-2-

Методи галузі: Методи науки:

1. Метод дозволу. 1. Порівняльно — правовий

2. Метод обов’язку. 2. структурний (функціональний аналіз)

3. Метод заборони.

Норми КПЗК, їх класифікація:

I. Юридична сила:

1. Найвища юридична сила — норми Конституції, норми судових органів, які здійснюють конституційний контроль. Закони конституційного значення, підзаконні акти, які регулюють діяльність державних органів.

II. По способу впливу:

1. Регулятивні.

2. Охоронні.

III. За характером припису:

1. Дозволяють

2. Забов’язуючі.

3. Забороняючі.

IV. За характером регулювання:

1. Матеріальні.

2. процесуальні (мало)

V. За дією у часі:

1. Постійні.

2. Тимчасові.

3. Надзвичайні.

VI. За способом викладення:

1. Пряме.

2. Відсильні

3. Бланкетні.

Принципи КП:

Загальні принципи:

1. Народний суверентет

2. Принципи поділу влади.

3. представницьке правління.

4. Природний характер права і свобод.

Спеціальні принципи:

1. Недоторканість суддів.

-3-

Джерела — це зовнішнє закріплення і зовнішнє вираження норм КП:

Джерела:

1. Нормативно — правові акти:

— Конституції;

— Закони (про вибори)

— Кодекси;

— Галузеві закони;

— Договори (угоди)

А) міждународні.

Б) внутрішньодержавні.

— Нормативні акти вищих органів виконавчої влади;

— Акти органів конституційного контролю;

— Регламенти парламентів;

— Акти органів місцевого самоврядування.

2. Правові звичаї — це ніде офіційно не зафіксовані правила поведінки, які застосовуються на протязі значного часу і санкціоновані державою.

— наявність уряду;

— голова партії переможця, керує створення уряду.

— Обов'язки монарха погоджується рішенням двох палат парламента.

3. Судові прецинденти (в англо — саксонській правова система) — рішення вищих судових органів по питанням не врегульованих правом.

4. Доктринальні положення — офіційно опубліковані думки, судження вчених — юристів.

5. Релігіозні джерела (мусульманські держави)

Дія КП: у 3 вимірах, але є особливості:

1. У часі:

— Починає діяти вказано в Конституції.

— Момент закінчення дії, вказано в перехідному положенні.

— Зворотня сила відсутня, але питання з громадянства мають зворотню силу.

2. У просторі:

— Конституційні норми діють на всій території держави (повітряний простір — 21 км.)

— Норми можуть діяти в окреих регіонах.

— Екстириторіальна дія, норми конституційного права діють на громадян України, де б вони не були.

3. По колу осіб:

— по відношенню до своїх громадян, а також до інших осіб.

-4-

1. Юридична Констиуція — система правових норм.

2. Фактична Конституція — система суспільних відносин (Конституційний устрій)

Юридична Конституція використовується в 2-х значеннях:

Види:

1. Матеріальному — це система пр. норм, які регулюють.

2. Формальному — це нормативний акт, який має таку ж назву.

Форми Конституції:

1. Писана (розуміється як 1 акт або декілька актів. Кількість цих актів чітко визначена) Наприклад — Швеція — 4 акти!

2. Неписані (складаються з необмеженої кількості джерел, які не можна визначити).

Функції Конституції:

1. Юридична функція — полягає в тому, що конституція — це головне джерело всіх галузей права, визначає розвтиток всіх галузей права.

2. Політична функція — Конституція встановлює засади організації публічної влади.

3. Ідеолгогічна функція — в Констуції сформована кінцева мета.

Зміст Констиції:

1. Правове становище людини і громадянина.

2. Конституція закріплює державний устрій.

Тема № 2

Конституційно — правовий статус людини і громадянина

План:

1. Зміст інституту Конституційного права.

2. Конституційне право і Конституційні свободи і принципи їх закріплення. Види прав і свобод.

3. Конституційні обов’язки.

4. Громадянство і режим іноземців.

-1-

Зміст інституту Конституційного права:

1. Права і свободи і обов’язки

2. Принципи і способи формолювання прав і свобод.

3. Конституційна правосуб'єктність фізичних осіб.

4. Громадянство і режим іноземців.

5. Конституція гарантує права і свободи.

-2-

Констиуційні права і свободи — це визначенні Конституцією найважливіші можливості фіз. Особи по досягненні своїх інтересів в межах визначених Констиуцією або законами.

Два способи закріплення прав і свобод:

1. Позитивний — контитуція гарантує чи встановлює, що суб'єкт володіє певним правом (має право «може»).

2. Негативний — являє собою конституційну заборону для будь — якого суб'єкта порушити або обмежити певне право.

Принципи правового статусу:

I. Для демократичних держава:

1. природне походження прав і свобод.

2. Рівноправність.

3. Принципи верховенства міжнародного права.

II. Для соціолістичних держав:

1. Класовий підхід до закріплення прав і свобод.

2. Відповідність прав і свобод будівництву соціалізма.

III. Мусульманським державам:

1. Принципи ісламу.

2. Особливість закріплення прав і свобод в Констиуціїє те що вони не є вичерпним.

-3-

Обов'язки — це найважливіші повинності, які підлягають виконанню в межах встановлених Конституцією або іншими законами.

Харктерними рисами є:

1. Конституційні обов’язки встановлюються виключно Конституцією або виключно законами.

2. Перелік обов’язків завжди є вичерпним.

3. Обов’язок в порівняні з правом і свободами є значно меншими.

4. Кожному обов’язку є юридична відповідальність за не виконання конституційного обов’язку.

-4-

Громадянин, відомий в древньому Римі, зустрічається в Біблії, в період феодалізму виник термін «піданний».

Зміст громадянства:

1. правовий стан особи, виражається в індивідуальному юридичному оформленні громадянства.

2. Постіний характер громадянства.

3. Громадянство — це двохстороній зв’язок між державою і фіз. Особою (виражається в права і обов’язок і відповідальність).

4. Розповсюдження на громадянина суверенної влади країни, де б він не знаходився.

Громадянство — це постійний політико — правовий зв’язок між людиною і державою, що виражається у сутності їх взаємин прав, обов’язків і відповідальності.

Інститут громадянства має 3 види норм:

1. Норми регулюють порядок набуття громадянства.

2. Норми регулюють право припинення громадянства.

3. Норми регулюють право розгляду справ з питань громадянства.

Набуття громадянства, підстави:

1. Філіація — за народження, визначається 2 принципи:

— право крові (якого громадянство батьки)

— право грунту (на території якої держави народився)

2. Натуралізація — набуття громадянства за законом, який діє в цій країні, шляхом прийняття і видачі індивідуального акта; може натуріалізуватися лише повнолітня особа, письмова заява, готовність відмовитись від іншого громадянства, знання державної мови, мінімальний строк проживання, відсутність певних хвороб, наявність законних засобів існування. Внаслідок правонаступництва держави.

3. Оптація (вибір).

4. Відновлення громадянства.

5. Репатріація — групове надання громадянства.

6. Дароване громадянство за особливі заслуги.

7. Усиновлення.

Підстави припинення громадянства:

1. Добровільна відмова.

2. Позбавлення громадянства, може позбавити лише набутого громадянства.

3. Автоматична втрата громадянства.

Режим іноземця (є в демократичних країнах, крім КНР і Туркміністан).

1. Національний режим іноземці = до громадян за деякими виключенями).

2. Режим найбільшого благосприйняття (встановлюється лише до деяких категорій іноземців, лише до тих коли ін. країна встановлює такий режим).

3. Спеціальний режим.

Лекція № 3

Гарантії прав і свобод громадян

Гарантії — це правові, політичніЮ, ідеологічні, організаційні, економічні засади, які створюють умови для забеспечення прав і свобод людини і громадянина і в ряді випадків не уможливлюють їх порушення з боку будь — якого суб'єкта права і держави.

Гарантії:

1. Міждународно — правові:

— «Декларація прав людини і громадянина»;

— «Декларація прав дитини» 1ст. новонароджена дитина має право на громадянство і сім'ю

2. Внутрішні - залежать від державного і політичного режиму.

Державні режими — це спосіб здійснення влади, який закріплює Конституція.

Політичний режим — як здійснюється влада.

Лекція № 4

Форми державного правління в зарубіжних країнах.

План:

1. Поняття і види форм правління.

2. Монархія та її види:

А) абсолютна;

Б) обмежена (дуалістична і парліментська)

В) нетрадиційні види монархій.

3. Республіка:

А) Президентська;

Б) Парламентська;

В) Змішаний тип;

Г) Радянська;

Ґ) Нетрадиційні види республік.

4. Види політичного режиму зарубіжних країн.

-1-

Форма держави — це її апарат, який відповідним чином взаємодіє з населенням, це організація поділу влади і територіальний поділ держави.

Принципи поділу влади:

Потрібна система стримань і противаг.

Мінімальне втручання.

Максимальне втручання.

Має значення як монарх приходить до влади: Монархія і Республіка.

-2-

Монархія — історично перша форма правління (моно — один, арх — влада) — одноосібний глава держави, що здійснює управління за власним правом, а не делеговано:

— його влада є довічна;

— монарх є недоторканим, відповідає монарх

Монарх

— Король (Бельгія, Англія, Іспанія, Данія, Швеція);

— Султан (Бруней, Малазія);

— Емір (Кувейт, ОАЕ);

— Великий герцог (Люкскмбург);

— Князь (Ліхтенштейн);

— Імператор (Китай).

Ознаки:

1. Наявність одноособового довісного правителя.

2. Спадкоемний характер наступності Верховної влавди

3. Юридична безвідповідальність монарха.

4. Влада монарха обожнюється.

Монархія:

1. Абсолютна (пізній період феодалізму)

2. Обмежена:

А) Дуалістична;

Б) Парламентська.

А) Абсолютна монархія — виникнення повязане з розвитком феодальних відносин.

Ознаки:

1. Відсутність організації, які обмежеують владу монарха (нема парламента)

2. Ліквідація або повний занепад представницьких уставів.

3. Необмежана влада монарха.

4. Наявність і підкореність армії, поліції, спец. служб і адміністративного апарату

(Бруней, Катар, Бахрей, Оман, Саудовська Аравія)

Б) Конституційна монархія — монарх здійснює владу в межах встановлених конституцією.

Ознаки:

1. Наявність конституції.

2. Наявність парламенту (Данія, Норвегія, Японія, Іспанія)

Конституційна монархія є:

I. Дуалістична — перехідна від абсолютної до конституційної (Марокко, Кувейт)

Ознаки:

1. Наявність парламенту з широкими повноваженнями.

2. Уряд формує монарх який перед ним підзвітній і парламент не впливає на уряд.

3. Монарх має право розпустити парламент

4. Церемональна роль монарха.

II. Парламентська — така форма правління при якій монарх — політичний глава держави, у нього немає реальних повновадень.

Ознаки:

1. Парламент має партійну більшість.

2. Більшість формує уряд і главою уряду стає голова партії, яка перемогла.

3. Укази монарха потребують узгодження з міністром.

4. В законодавчій, виконавчій і судовій участь монарха символічна.

5. Формально монарх має абсолютне вето.

6. Всіх членів уряду призначає монарх.

7. Уряд несе відповідальність перед парламентом.

8. Дуже сильна виконавча влада.

9. Головна особа — прем'єр — міністр.

III) Нетрадиційні види монархій:

1. Теократична — різновид абсолютної - в руках монарха крім виконавчої, законодавчої, судової є релігійна влада.

2. Монарх з елементами виборності - монарх — президент обирається на 5 річний термін, його вибирають 7 емірів- недоторкані, влада в нього необмежена.

Монарха не можна усунити від влади

-3-

Республіка (суспільна справа) — така форма правління при якій державна Влада здійснюється виборними органами які обираються, насамперед на певний строк.

Ознаки:

1. Існування або одноособового або колегіального глави держави.

2. Вибрність глави держави.

3. Виборність всіх представницьких органів.

4. Здійснення влади з волі народу.

5. Юр. відповідальність глави держави за прийняття рішення.

6. Обов’язковість рішень верховної представнцької державної влади для всіх інших гілок влади.

7. взаємна відповідальність особи і держави.

8. Гарантованість прав людини і громадянина.

9. послідовна реалізація принципу поділу влади на основі принципу стримань і противаг.

А) США

— конгресс обирається народом — палата представників, сенат обирає колегія виборців, дві палати є рівними;

— конгресс ніхто не може розпустити;

— парламент може порушити питання імпічменту президента;

— міністрів призначає президент і звільняє їх без згоди парламенту;

— судова Влада незалежна (президент пропонує, конгресс затверджує, звільняти можна тільки в процедурі імпічменту);

— дуже сильна виконавча Влада;

— кишенькове вето.

Б) Парламентська республіка (Туречинна, Ліван)

Принцип верховенства парламенту.

Ознаки:

1. Парламент обирається народом.

2. парламент формує уряд.

В) Змішаний тип:

— президент має право вето;

— президент має великі повноваження в судовій владі;

— -//- у виконавчої влади необмежена Влада;

— ВРУ формує уряд, затверджує і президент може звільнити будь — кого з уряду.

Г) Радянська республіка:

— повністю заперечує принцип поділу влади;

— ігнорювання прав і свобод людини і громадянина;

— класовий підхід до вирішення державних засад;

— заперечується принцип верховенства права;

Ґ) Теократична (Іран) — головною особою є духовна глава держави.

— свіцький парламент обирається народом — Межеліс;

— народ вибирає на 4 роки свіцького президента;

— вищі духовні органи — рада експертів — вищий релігійний орган: 93 мислителі, які мають майже необмежені права, які обмежені релігією.

Рада експертів вибирає імама довічно.

Це недемократична влада, бо існує духовна і світська влада.

-4-

Політичний режим практикується в 2 аспектах;

Державний режим — це закріплена в конституції система методів здійснення державної влади. Це фактична система методів здійснення влади — політичний режим.

Демократія — влада всіх.

Аристократія — влада більшості.

Олігархія — влада меншості.

Тиранія — влада однієї особи.

Охлократія — влада натовпу.

Політичний режим залежить від наявності або відсутності політичної системи.

Однопартійність — Китай, Камерун.

Двопартійні системи — США, Англія.

Багатопартійні - Італія, Франція.

Політичні партії впливають через участь своїх представників у органах управління.

Демократичний режим — демократія — правління народу і вибране народом і для народу (Лінкольн). Є конституційним.

В недемократичних режимах держава контролює всі сфери життя, повністю — тоталітаризм або частково — авторатаризм.

Тоталітаризм:

1. Влада у політичної номеклатури або військових чиновників;

2. Народ усунутий від влади.

3. Відсутність ознак громадянського суспільства.

4. Тотальний контроль (Туркменістан. Півн. Корея).

5. Передається влада у спадщину.

6. Будь — які думки, які не збігаються з державною ідеологією — інакомислення.

7. Розвинуті каральні органи.

Авторитаризм:

Лекція № 5

Територіальний аспект органів публічної влади в державі.

1. Загальна характеристика територіальних органів публічної влади.

2. Форми територіального устрою держави:

А) Федералізм;

Б) Унітаризм.

-1-

Територіальний устрій — це система взаємовідносин між різними рівнями публічної влади в державі, тобто між державою в цілому і окремими частинами її території (між. центр. владою і місцевими владами.

Розрізняють:

1. Адміністративно — територіальні одиниці — це такі території, які управляються з зверху і не мають ніякої самостійності.

2. Політико — територіальні одиниці — мають відносну самостійність і вплив центральної влади зведено до мінімуму

Розрізняють дві форми територіального устрою:

1. Федералізм;

2. Унітаризм.

Головна різниця у федеральні держави складаються з суб'єктів федерації, які мають ознаки держави, а унітарна з адміністартивних одиниць.

Унітарна

Федерація

1. Єдина Конституція

1. Кожен суб'єкт може мати свою Конституцію

2. Єдина правова система

2. Двохрівнева пр. система — федеральна і

3. Єдиний парламет і майже завжди

пр. системи кожного суб'єкта.

однопалатний (Італія, Франція)

3. Кожний суб'єкт має однопалатний парл.

4. Існує єдине громадянство

і існує Федеральний парламент.

5. Адміністративно — територіальна одиниці

4.Є громадянство суб'єктів федерації

не мають права зак. Ініціативи

системи кожного суб'єкта.

5. Всі суб'єкти федерації мають право зак.

ініціативи.

Федералізм — це така форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є носієм складається з державно — подібних утворень (суб'єктів федерації).

Класифікація федерація:

I. На яких юридична підставах утворені федерації:

1. Договірні (США).

2. Конституційні (СРСР, Бельгія).

II. залежності від мети:

1. Утворення за територіальними принципами (США).

2. Утворення для вирішення національних питань (Югославія, Індія).

Розмежування компетенції між федерацією і суб'єктів федерації.

I. Виключна компетенція, якісь питання можуть вирішуваи або федерація або суб'єкти федераціх (чеканка монет, війни і миру — федерація, місцеве самоврядування та ін.)

II. Сумісна компетенція, перелік питань, які вирішують і федерація і суб'єкти федерації(федерація видає закон. Принцип, а суб'єкти федерації видає свої закони на основі цього принципу, враховуючі місцеві обставини).

III. Залишкова компетенція — я, вона, прямо не знаходить свого відображення, а виглядає у формі представництва (якщо федерація по питанню не вирішує, то це вирішує суб'єкти федерації).

Унітаризм — це форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є її носієм складається з адміністративних, в ряді випадків, автономних утворень, або взагалі не ділиться на територіальні одиниці (Ватикан).

В залежності від ступеню самостійності і тер. одиниць:

1. Децентралізовані держави;

2. Централізовані;

3. Відносно — централізовані.

Децентралізовані — всі тер. одиниці, від общинного рівня до обласного, є самоуправні (Японія, Франція, Італія)

Відносно — централізовані — передбачають наявність місцевого самоврядування на общинному або районному рівня, але не вище (Болгарія, Польща, Великобританія).

Централізовані — заперечують місцеве самоуправління (Тропічна Африка).

Представницька і безпосередня демократія в державі

1. Зміст принципу народного суверенітету.

2. Вибори в зарубіжних країнах (виборче право, виборчий процес і виборча система)

3. Референдум і плебісцит та ін. види народних голосувань.

-2-

Зміст народного суверенітету:

1. Єдиним джерелом влади є народ.

2. Народ здійснює цю владу через:

— представницьку демократію;

— безпосередню демократію.

Представницька демократія — народ обирає представників публічної влади.

Безпосередня демократія — проявляється у виборах, референдумах, відзові посадових осіб, зібрання, сходи, мітинги, бойкутування.

-3-

Вибори — це процедура формування органів публ. Влади або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб — виборців, при умові, що на кожний мандат претиндує декілька представників.

Вибори виконують 4 соціальні функції:

1. Важливий засіб забеспечення легітивності влади.

2. Виступають барометром політичного життя в країні.

3. Це засіб відбору політичних лідерів.

4. Це важливий засіб формування демократичного режиму.

Види виборів:

I. За територією:

1. Національні (вибори Парламенту, вищих органів).

2. Регіональні (стосуються суб'єктів федерації).

3. Місцеві (місцеве самоврядування).

II. За часом проведення:

1. Чергові (закріплюються в законах)

2. Позачергові.

III. За макс. Можливими кіл. Турів:

1. Однотурні (10% 1 голос)

2. Двохтурові (спочатку більшість, потім відносна більшість).

3. Багатотурові.

IV. За кількістю мандатів:

1. Унімандатні (один).

2. Поліномінальні (декілька).

V. Залежно від ролі населення:

1. Прямими (прямо видає голос).

2. Непрямими (народ вибирає виборців, а вони — президента).

Складові елементи виборів:

1. Виборче право.

2. Виборчий процес.

3. Виборча система.

Виборче право — використовується в двох значеннях:

1. Об'єктивне: — це система правових норм. Які регклюють відносини повязані з виборами.

2. Суб'єктивні: — це комплекс юр. можливостей людини, а також суб'єктів виборів.

— АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО (МОЖЛИВІСТЬ ОБИРАТИ)

— Пасивне виборче право (можливість бути обраним)

Принципи виборчого права (в демократичних державах):

1. Принципи свободи волевиявлення — вибори повинні бути добровільними і контоль є неможливим з боку держави.

2. Загальне виборче право — у виборах можуть приймати участь всі громадяни за винятком неповнолітні і недієздатні.

3. Рівне виборче право:

3.1 Рівна кількість голосів виборців (1 виборець — 1 голос_

3.2 Рівна вага цього голосу.

4. Пряме виборче право — виборці голосують особисто за вибраного кандидата чи партію.

5. Таємність голосування — кожен виборець має право особисто заповнювати бюлетень.

Лекці № 6

Виборчий процес

Виборчий процес — це врегульована на норми КП діяльність різних суб'єктів по підготовці і проведені виборів.

Є 9 стадій виборчого процесу:

1. Призначення виборів (вст. дати голосування).

— Чергові дата відома

— Не чергові

2. Утворення виборних округів, тобто території від яких обирається 1 чи кілька депутатів.

3. Утворення виборчих одиниць — це такі одиниці, де виборці голосують в одному приміщенні.

4. утворення виборчих органів — ЦВК, МКК.

5. Реєстрація осіб (включення осіб у виборчі списки):

— обовязкова (держ. Орг. Скл. Списків)

— добровільна

6. Висування кандидатів:

— самовисування;

— петеційне (треба зібрати певну кількість підписів)4

— висування політичними партіями чи пол. Блоками.

Супроводжується внесенням залогу.

7. Предвиборча агітація.

8. Голосування (за виборчими бюлетнями)

9. Підрахунок голосів, підлягає обов’язковому оприлюдненню.

Виборча система — вживається у 2 аспектах

— це правовідносини, які пов’язані з проведенням виборів.

— Це встановлений закон порядок розподілення мандатів серед кандидатів: мажоритарно і пропорційно.

Мажоритарна — в основі принцип більшості, вибраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів:

— відносна більшість більше на 1 голос від інших кандидата.

— Кваліфікована, треба набрати2/3 голосів.

Переваги мажоритарної системи;

1. Проста для розуміння виборців.

Недоліки:

1. Невраховує розстановку політичних сил у суспільстві.

Пропорційна система — кожна партія чи ін. організація громадян одержує у представницькому органі кількість голосів, кількість мандатів в залежності від набраної кількості%.

Характерним:

1. Партії складають списки:

— жорсткі (голосують за партію)

— гнучкі (виборець голосує не тільки за партію, але й за конкретного члена партії).

Бар'єр — для того шоб партія могла отримати мандат, вона повинна набрати більше 5%.

Переваги:

1. Пропорційна система відображає реальну розстановку політичних сил в суспільстві.

2. Дрібні партії в парламент не проходять.

Недоліки:

1. люди не знають за кого голосують.

-3-

Референдум — це голосування виборців, якими вирішується важливе державне питання.

Види референдумів:

I. За правовими наслідками:

1. Постановляючі - прийняті рішення мають правові наслідки

2. Консультативні - рішення не мають правових наслідків.

II. Факультативні:

Обов’язкові - прямо передбачені Конституцією.

III. За територією:

1. Загальні.

2. Місцеві.

Принципи реферндумуму такі ж, як і виборів.

Предмет референдуму — це те питання, яке необхідно вирішити, а вербальне вираження питання — формула:

1. Можна відповісти Так чи Ні.

2. Народний вибір — це коли на питання, є варіанти відповіді, яких більш ніж 2.

На референдум не виносяться питання:

1. Про податкову систему;

2. Про бюджет;

3. Амністія і помилування;

4. Ратифікування між. Угод.

Стадії проведення референдуму:

1. Ініціатива;

2. Формування інфраструктури референдуму;

3. Агітація і роз’яснюванна компанія.

4. Голосування.

5. Підрахунок голосів.

На референдум встановлюється квота — щоб рішення було прийняти, треба щоб за нього проголосувало 50% і прийняло участь 50%.

Види народних голосувань:

1. Відзив — відкликання депутата.

2. Зібрання або сходи.

3. Страйк, мітинги, бойкотування, демострацій.

Парламент і парламентаризм в зарубіжних країнах

1. Загальна характеристика інституту парламенту.

2. Порядок формування парламенту і статус парламенту.

3. Структура і вн. побудова парламенту.

4. Компетенція парламентів.

5. Парламентська процедура і законодавчий процес.

-1-

Парламент — це представницький орган, бо його обирає народ.

Парламент займає 1 місце серед держ. органів.

Вперше парламет було закріпленно в США.

Різновид Парламенту:

1. Стародавні парламенти в 930 в Ісландії.

2. Класичні - утворені після перемог буржуазної революції.

3. Сучасні парламенти — утв. після II світової війни, після розвалу СРСР.

Моделі парламентів:

1. З президентською формою правління, особисто неможливо розпустити жодну з палат парламентту.

2. Парламень в парламетських республіках, можуть впливати на виконавчу владу, але парламент може бути розпущений президентом.

3. Для країн із змішаною формою правління, парламент може обмежено втручатися в діяльність уряду, президент обмежено може розпустити парламент.

4. Парламент радянського зразка (Вєтнам, Куба, КНДР, КНР) Особливість:

— Ці парламети ніяких питань не вирішують, функція — формально закріпити рішення партії.

5. Парламенти, які існують в монархіях (абсолютно дуалістичних):

— вони не виборні;

— вони не мають влади, носять консультативний характер.

Парламентаризм — це така організація влади в державі при якій парламент побудований на дем. Засадах, володіє не тільки юр. статусом, ай реальними повноваженнями, тобто парламент реально діючий.

-2-

Формування парламенту:

1. Більшість парламенту обирається народом.

2. В деяких країнах монарх може призначити певну кількість депутатів.

Є 5 способів формування парламенту:

1. Прямі вибори;

2. Непрямі, або багатоступневі вибори.

3. Шляхом призначення (Таїланд, Ямайка).

4. На змішаній основі (частина обирають, частина у спадок).

5. Палата Лордів

Найбільший парламент КНР =3000осіб.

Найменший парламет — Андора =20 депутатів.

Правове становище депутата:

Депутата з лат. = уповноважений, представник нації.

У депутата є:

1. Вільний мандат:

— його не можна позбавити (крім передбаченого в законі).

— депутат не може займатися іншими видами діяльності.

2. Індемнітет — (з лат. Безвтратність) скл. З:

1. Депутат не несе відповідальності за свої висловлювання.

2) Депутат не несе відповідальність за свою депутатську діяльність після складання повноважень.

3) Винагорода депутату, держава виплачує депутату за деп. Діяльність.

3. Імунітет (з лат. Звільнення).

Припинення депутатських повноважень

1. Припинення повноважень представницьких органів.

2. Депутат добровільно відмовляється від мандата.

3. У зв’язку з позбавленням депутата:

— кримінальна справа;

— вихід з партії;

— дисциплінарна відповідальність (тимчасово 2 місяці).

-3-

Структура парламенту:

I. Кількість палат.

1. Однопалатні (Україна)$

2. Двопалатні (Великобританія, США).

II. Парламентські фракції (лише в нижній палаті).

Узгоджувальна рада.

В МК — є парламентська партія (є батоги).

III. Голова парламенту — «спікер" — з англ. Оратор:

1. Одноосібний голова парламенту (1 голова, 2 віце — спікера);

2. Колегіальні органи (Президія, Орг. Комітет — Чехія).

3. Є голова, а у голови є колегіальний орган (Австрія).

IV. Постійні комісії і комітети:

— утв. з деп., шляхом виборів за галузевим принципом (які питання треба вирішити)

— завдання — готування законопроектів.

Є тимчасові комісії, для вирішення певного питання, строк не вказаний — після доповіді припиняє дію.

V. Органи, які існують при парламенті:

1. Лічильні палати (Рахункові палати).

2. Інф. Допоміжні органи.

VI. Уповноважений з прав людини.

VI. Допоміжний апарат депутата (патронатна служба).

-4-

Компетенція парламенту (повноваження, функції):

1. представницькі повноваження парламенту — є загальнонаціональним органом:

— декларація парламентарів;

2. Повноваження по прийняття законів, які після Конституції, мають найвищу юридичну силу:

— орган законодавчої влади:

Парламенти, щодо прийняття законів:

1. З абсолютною компетенцією (Італія, Франція, Великобританія, Японія).

2. Парламент федаративних держав (ФРН, США, Індія):

— виключна компетенція;

— залишкова компетенція;

— конкуруюча (фед. Накресл. Принципи, а суб. Пр. закони).

Парламенти з обмеженою компетенцією (Україна).

3. Контрольні повноваження:

— право контролю уряду;

— різні комісії;

— депутатські запити.

4. Надавати згоду на встановлення податків та ін. джерел державних доходів і визначити асегнування на держ. потреби:

— прийняття бюджету;

— податки і збори встановлюються викл. законом;

5. Установчі повноваження парламентом — участь парламента у формуванні ін. органів держ. влади.

6. Повноваження у сфері оборони, зовнішньої політики — обмежені повноваження:

— парламент дає законодавчу підставу орг. зб. сил.

— в ряді країн парламент вирішує питання війни і миру.

— Наприклад контингент в ін. країнах.

Зовнішня політика:

— праламентські делегації

— ратифікація і денонсація міжн. Угод

7. Судові або квазісудові повноваження:

— палата парламенту судить;

— право вирішувати питання щодо депутатських мандатів.

-5-

Термін «парламентська процедура» виник в Англії - це сукупність правил і звичаїв на підставі, яких чиняться справи в Англ. Парламенті.

Дають два різновиди порядку парламенту:

I. Сесійна (в монархіях: Австрія, Великобританія, в біл. Держав)

II. Постійний — це система постійно діючих зборів (ФРН, Македонія, Словачинна, Португалія).

Сесія бувають:

1. Чергові;

2. Надзвичайні.

Для скликання чергових сесій є форми:

1. Не потрібно ніякого акту;

2. Необхідний акт держави (Австрія. Великобританія);

3. Початок і закінчення сесії визначенно в Конституції (Україна, Іспанія)

Надзвичайні сесії, декілька форм скликання:

1. може спікер чи глава держави.

2. За ініціативою депутатів (1/10, 1/3)

3. Спец. акту не існує, але є інші акти, які передбачають скликання парламенту.

4. Пленарні засідання — загальні збори, починаються з реєстрації депутатів для кворуму, якщо він є затвердженим в регламенті, потім голосують.

Закони приймаються в третьому читанні. Кожен депутат одержує пакет документів про голосування, за 2 тижні; зміни до конституції ха 1 місяць, після голосування — це 1 читання відправляють на допрацювання, потім 2 -ге читання, потім 3 читання).

Голосування може бути:

1. За весь закон (простий);

2. За окремі статті (які будуть введені пізніше);

Бюджетний процес — є особливості.

Конституційно — правовий статус глави держави і уряду зарубіжних країн

1. Загальна характеристика інституту глави уряду.

2. Монарх, як глава уряду.

3. Глава держави — резидент.

4. Повноваження глави держави.

5. Правовий статус уряду.

-1-

Глава держави — це конституційний орган, одночасно вища посадова особа, яка полягає як равило, юридично вище місце і ієрархії держ. ін. ів. і зд. Верховне представництво держави у вн. політичних і зовнішньо політичному житті.

Існує 2 моделі глав держав (залежно від функцій)

1. Глава держави, як лідер країни (в парламентських — прем'єр — міністр).

2. Глава держави — це символ влади, персоніфікована держ. влади і представляє її зовнішніх відносинах (Монарх).

Шість варіантів набуття глави держави:

I. Монарх:

1. Успадкування (Великобританія, Японія).

2. Призначається чи вибираєть монарха його сім'єю.

3. вибори монарха іншими монархами (ОАЕ).

II. Коли глава держави в формі президента:

1. Народ обирає (Росія. Франція).

2. парламент обирає (ФРН, Італія).

3. Колегія виборців (США)

III. Коли є виборний. Колегіальний глава держави. В Китаї - Постійний комітет- голова КНР.

IV. Глава держави по сумісництву — коли президента немає, його функції можуть виконувати віце — президент, спікер, прем'єр — міністрю

V. Генерал — губернатор (Україна, Канада).

VI. Одноособовий чи колегіальний орган, який прийшов до влади незаконно.

VII. Глава держави. Який отримав владу за звичаєм і народ і ін. держави його не визнають.

-2-

Ознаки монарха:

1. Він розглядається як:

— суверений;

— верховний представник;

— державний керівник.

2. Влада монарха є не похідною від іншого органу (править за власним правом, не несе відповідальності ні перед ким) ю

3. Порядок успадкування влади:

I. Салічна система — тільки сини — старші;

II. Кастильська:

— традиційна — старший з дітей, перевага чоловікам;

III. Гасбсбурська — жінки успадковують лише при повній відсутності чоловіків.

IV. Петровська — монарх при житті назначає заступгика;

V. Мусульманська — монарх вибирає правляча сім'я;

VI. Родова — монарха вибирає родова община.

Коронація — юр. оформлення сходження на пристол.

4. Вимога належності монарха до офіційної церкви;

5. Має право на особливі регалії:

— мантія;

— корона;

— ін. регалії.

— Правила поведінки;

— Має право на резиденцію і утв. свого двору за рахунок бюджету (Парламент приймає «Цивільний лист»)

6. тривалість правління — необмежена.

-3-

Республіканська форма правління.

Існує 2 форми президенства:

1. Одноособова — 1 особа — президент (більшість проголосувала);

2. Колегіальна — державна рада на Кубі, Ємен, КНР.

Три варіанти положення президента:

1. Глава держави — ФРН;

2. Глава держ. і голова вик. Влади (США, Бразилія)

3. Глава держави і фактично є главою уряду.

Строки обрання президента:

1) 1 рік — Швейцарія;

2) 3 роки — Латвія;

3) 4 роки — США;

4) 5 років — Бразилія;

5) 6 років — було у Франції.

Вимоги для обрання президентсвом:

1. Громадянство цієї країни, лише за народжуваності;

2. Наявність повних громадянських і політичних прав;

3. Досягнення повного віку (25 рокі- Венесуела, 30 рокі - Нікурагура, 45 років — КНР, 50 років — Італія, іноді встановлюється граничний вік).

4. Встановлюється постіне проживання (5 р. — Болгарія, 10 р. — Україна, 15 р. — Грузія).

5. Освіта (володіння державною мовою, вища освіта).

Порядок висування президента:

1. Групою громадян (500 у Франції)

2. Політичними партіями, блоками, фракціями.

3. Депутатами, які не входять до складу партії.

4. Самовисування (не у всіх державах).

5. Внесення залогу (більшого за все інші).

Способи обрання президента:

1. Прямі - загальне голосування виборція за президента;

2. Непрямі - президента обирає не народ, а інші суб'єкти Конституційного права:

— Президент обирається тільки парламентом;

— Із депутатів парламенту іпредставників органів місцевого самоврядування — створення комісія, яка обирає Президента.

— Для обрання президента формується колегіальний орган із представників парламенті і представників суб'єктів федерації.

— Виборці голосують за виборників, а виборники голосують за президента.

Ліміт переобрання президента:

1. Не встановлюється (Єгипет, Сірія).

2. Встановлюється (2 рази підряд) — Мексиці - лише 1 раз — 6 років)

3. Президент юридично стає таким після процедури Інагурації, коли він приймає присягу, владу.

Президент користується:

— Недоторканість;

— Особистий транспорт;

— Грошове утримання;

— Маєтки

Обов’язки президента:

1. Не може займати інщі посади.

2. Будь — яка діяльність має бути безоплатною.

3. Не можуть бути членом партії.

4. Не може виїхати за межі держави, без згоди парламенту.

Підстави для припинення президенства:

1. Закінчення строку повноважень.

2. Дострокова відставка за власним бажанням.

3. Засудження в порядку імпічменту (інколи така процедура відсутня — судять, як звичайно).

4. У разі смерті.

-4-

Функції глави держави:

1. представницькі повноваження (представляє держава як всередені так і зовні).

2. Повноваження в галузі держ. управління:

— видає нормативні акти;

— за його поданням призначається прем'єр — міністр.

3. повноваження в сфері законодавства (Франція):

— указ має силу закону лише з передбачених питань;

— право відкладного вето;

— право законодачої ініціативи.

4. Зовнішньо — політичні повноваження.

5. повноваження в судовій сфері:

— призначення суддей (як праило на 1 сток);

— мають право помилування;

— приймати участь в судових засіданнях.

6. Надзвичайні повноваження:

— мають право встановлювати надзвичайний і військовий стан.

У президента є допоміжні органи, які забеспечують пресональний статус, кординуючі і допоміжні органи.

Основи Конституційного права

Об'єднаного королівства Великої Британії і Північної Ірландії

I. Особливості Конституції Великобританії:

1. Немає писаної конституції.

2. Складається з великої кількості джерел, які мають однакову юр. силу.

3. За способом зміни конституції є гнучкою.

4. Стабільною.

5. Суди можуть створювати конституційні джерела (судовий прецидент).

В Великобританії -англо — саксонська система — ознакою є те, що тут неможливе зловживаня владою.

Більше 300 років не було резолюції, політичних потрясінь.

Джерела конституції Великобританії:

1. статути — закон, який приймає парламент разом утворює статутне право (некодифіковане).

Статуи — 1983,1985,1989,1911,1949,1969р.

2. конституційні звичаї - вони судами не захищаються.

II. Правовий статус людини і громадянина

Особливості:

1. Право і свободи не поділяють на конституційні і галузеві - всі права конституційні.

2. Більшість прав і свобод регулюються не законом, а правовим звичаем (судом захищено)

3. Принцип прав і свобод і їх гарантії - формулюються.

4. першими ьули закріплені особисті права, пізніше були прийняти політичні права (активне політичне право з 18 рокі, не мають права недієздатні, ті які відбувають покарання, пасивного виборчого права — не мають право прокуратури, держ. службовці).

Соціально — економічні права почали регулюватися лише після 2 світової війни:

— страхування на випадок безробіття;

— пенсійне забеспечення;

— безоплатне шкільне навчання;

— безкоштовна первинна медична допомога.

III. Громадянство

Особливість:

1. Є два терміни національність і громадянство.

Національність — це громадянин заморських володінь Великобританії.

2. Одерження громадянства за народженням (крові і грунту) — якщо дитина народилась від громадянина Великобританії за кордоном, то дитина не має право набути громадянство Великобританії за норадженням, але можна за походженням (за 6 місяців до набуття повноліття дають заяву на громадянство).

Натуралізм: 10 років — ценз проживання, знати 1 державну мову. Є одна пільга — коли укладаєш шлюб — користуєшся всіма правами, крім політичних:

— коли вступаеш на королівську службу — зразк можна натуралізуватися.

— Королева має право дарувати громадянство.

Припинення громадянства:

1. Неможна позбавити за політичні переконання.

2. Осіь, які натуралізувалися, якщо вони подали неправдиві данні про себе (лише на протязі 5 років після натуралізації).

3. може бути в примусовому порядку позбавлений:

3.1. За державну зраду, лише коли коли Великобританія знаходиться у стані війни.

3.2. Коли є вирок суду, коли засуджено громадянина великобританії не менш, як на 12 років.

4. З’явилось нещодавно.

Найманство — будь — яка участь у іноземних військах.

Іноземці в Великобританії користуються національним режимом.

IV. Партія і партійна система.

Під патртією розуміється будь — яке об'єднання людей, які мають політичну мету, немає державної реєстрації.

Закон керує фінансову сторону (верхня межа)

У Великобританії - діють 15 партій, але фактично склалась двопартійна система:

1. Консервативна (у 1867р.) — немає орг. Оформленості, є Партійна система конференція (1 раз в 5 років).

2. Лейбористська партія (у 1900 р. за ініціативою профсоюзів, наз. Трудовою партією — була лівою партією з праламентської групи «Віги»)

У Великобританії - режим міністралізму (міністр — слуга).

V. Органи державної влади

Великобританія — парламентська монархія. Голова держави монарх має великі повноваження «сплячі») — символ нації.

Повноваження монарха:

1. Абсолютне вето;

2. Безмежне право розпуску нижньої палати;

3. Підпорядковується органи вн. справ, спец. служб, армія.

4. Формально панівне становище, має парламент, фактично уряд.

Система стримувань і противаг:

1. Уряд може подавати законодавчу ініаціативу лише з 1 читання — бюджету.

2. Право законодавчої ініціативи має лише депутат.

VI. Парламент:

Двопалатний з 3 -х частин

1. Монарх;

2. Палата громад;

3. Палата лордів.

Особливості:

1. Повноваження є абсолютно невизначеними.

2. Діє без писаної Конституції.

Палата громад — виборна, обирається за змішаною системою, скл. з 659 депутатів

(Конституція 650).

Структура Палати громад:

1. Очолює спікер (виник в 14 ст.)

Особливість:

1. Всі законопроекти вносять до цієї палати.

2. Це головна палата.

3. Складається з парламентських партій наз. Опозиційною партією.

4. Існують парламентські функції, багато слідкування, як депутати ходять на засідання, як голосують.

Всі депутати нижньої палати користуються:

1. Індимнітемом.

2. Імунітетом (за 40 днів до виборів, під час).

3. одержують заробітну плату з бюджету.

Палата лордів — феодальний пережиток, майже ніяких функцій не виконує, їх ніхто не вибирає, формується спадково 1195.

Дві функції:

1. Судова (судить лордів).

2. Апеляційна палата (вища касаційна судова інстанція).

3. Мають право робити нагляд за урядом.

Основи конституційного ладу Франції

I. Особливості Конституції:

Прийняті в 1958, вона 17 в історії Франції в умовах політичної кризи.

28. 10. 58 р — конституція затверджена референдумом.

Особливості:

1. Джерела Конституції:

— Конституція 1958 року;

— Преамбула Конституції 1946 рік;

— Декларація прав людини і громадянина.

2. Вперше на конституції рівні права закріплені народовладдя, народний суверенітет.

3. Конституція встановила напів. Президентську республіку з демократичним режимом (раціональний міністреріалізм).

4. За способом зміни Конституції є джу жорсткою.

1 Стадія — ініціювання внесення поправок (Президент, депутат).

2 Стадія — прийняття поправок (коли 2 палати парламента приймають конституційною більшістю).

3 Стадія — ратифікація (референдум чи 2 палати парламента).

Республіканська форма правління не підлягає зміні.

II. Француське громадянтво:

1945 — Кодекс про Фр. Громадянство.

1. автоматично:

— за народженням (домінує право крові).

2. За заявою:

— натуралізм (знання мови, Конституції, історії Франції, ценз проживання на законних підставах, є пільги для студентів, які 2 курси завершили відмінно, для одружених, особи які поступили на державну службу).

— усиновлення.

Підстави припинення громадянства:

1. Втрата:

— добровільна (вихід із громадянства, набуття громадянства іншої держави).

— примусова (громадянин поступає на державну службу до ін. країни, або коли на 10 років виїхав.

2. Позбавлення:

— лише громадян за походженням:

1. За скоєння злочину проти держави (ухилення від військової служби).

2. Питання позбавлення громадянства судами.

III. Особливості правового статусу людини і громадянина:

1. Конституція не містить такого розділу, лише в окремих розділах є деякі права.

Є інші документи:

1789 — Деклараці прав і свобод людини і громадянина.

1946 — Преамбула Конституції.

2. Є гарантії:

— Загальні:

1. рівності громадян перед законом;

2. заборонна узурпації влади;

3. неможливість обмеження прав і свобод, крім певних випадків (і лише законом).

— Спеціальні:

1. призумція невиності (1 держава в світі).

2. особа не мое бути примушена свідчити проти себе;

3. заборона зворотньої сили законів;

4. підзвітність посадових осіб.

Преамбула Конституції 1946 року закріплює соціально- економічні права:

1. Право на охорону здоров’я;

2. Право зайняття певної посади.

3. Право на безоплатну загальну середню освіту.

IV. Виборче право

1956р. — виборчий кодекс, прийнятий урядовим декретои.

Особливості:

1. Мають право з 18р.

2. Не мають права: — душевно хворі і т.п.

3. пасивне виборче право:

— Муніципальне — 18 років.

— Регіональне — 21років.

— Національні збори — 25 років.

— Сенат — 35 років.

— Президент (не встановлено, але за звичаем — 50 років)

4. Всі вибори є прямими, крім виборів в Сенат.

V. Партії та партійна система.

Самий термін «партія» Конституція не вживає.

Особливості:

1. Обовязкова державна реєстрація (префект)

2. конституція визначає обмеження, коли діють групи може бути не законною.

3. Обмеження фінансування партії з боку певних фізичних і юридичних осіб.

Де — юре у франції існує багатопартійна система (10% - Об'єднання на підтримку республіки (1958 р. — Голь — консервативна партія).

Преамбула:

— Демократична партія (1970).

— Француська комуністична партія (1920).

— Центральні націоналістичні партії.

Де — факто перші 2 є домінуючими — формують більшість, їх представники ставали президентами.

VI. Форма правління і режим

Напів президентська республіка.

Президент:

1. Сам формує уряд.

2. Може розпустити парламент.

3. може ввести надзвичайний стан без згоди парламенту.

VI. органи державної влади:

Президент — займає юридично перше місце в системі органів державної влади.

Вибори президента — народом на 5 років (до 2000 року на 7 років).

Президент — глава держави, гарант конституції.

Положення:

1) В виконавчій владі:

— призначає прем'єр — міністра;

— призначає всіх міністрів;

— фактичний керівник уряду;

— верховний головнокомандувач;

— амністія;

— нагородження нагородами;

— вводить надзвичайний стан без згоди парламенту;

— може розпустити парламент, крім випадків:

1. Надзвичайний стан.

2. Сенат — не чергові вибори.

2) Законодавча сфера:

— законодавча ініціатива;

— скликання чергових засідань парламенту;

— оголошення референдуму:

1. установчий (зміни до конституції).

2. ратифікація міжнародних договорів (зміни території).

3. Внутрішні територіальні проблеми.

3) Міжнародні відносини:

— підписує угоди;

— може ратифікувати деякі договори;

— приймає послів.

Гарантії Президента:

1. Недоторканість (імпічмент тільки за державну зраду)

Дві палати, а потім судова палата дають згоду.

VII. Уряд Франції - колегіальний орган — уряд визначає і провадить політику нації.

Кабінет міністрів — це збори всіх міністрів.

Рада міністрів — може виступати від імені уряду і приймати рішення (головуючим є президент).

Компетенція уряду сформульована в Конституції за залишковим принципом (Парламент — абсолютно визначені і в Президента абсолютно визначені).

Особливості компетенції уряду:

1. Попередній контроль законів.

2. Уряд має право відмінити закони прийняті парламентом. Але треба висновки Конституційної Ради.

3. Формально уряд несе відповідальність перед парламентом.

VIII. Парламент.

1. Національні збори — 579 депутатів, в тому числі 22 депутати від заморських територій, обирається за мажоритарною системою на 5 років.

2. Сенат — 321 депутат, на 9 років, але кожні 3 роки 1/3 депутатів обирається знову.

Структура парламенту стандартна.

IX. Особливості Конституційного контролю:

1. Конституційна рада — дає висновки щодо законів парламенту, призначається всього 9 осіб, голови парламенту і президент (по 3 кожен), кожен рік 1го, розглядає:

— закони президента.

— НПА — уряду.

2. Державна рада — автоматично входить прем'єр — міністр, міністр юстиції, всіх інших призначає Президент.

Функції:

1. розглядає питання щодо відповідальності актів всіх органів виконавчої влади законам.

2. розгладає скарги на будь- яких посадових осіб.

Немає аналогів в світі:

Економічна рада і соціальна рада — конституційний орган, але це громадська організація розглядає проекти законів (склад: — профспілки, великі бізнесмени).

Вища рада магістратури — завдання забезпечення незалежності судовій гілки влади.

Судді користуються майже необмеженим імунітетом, лише в 2 випадках.

1. Державна зрада;

2. Незаконне рішення.

XI. Судова система:

1. Суди загальної юрисдикції, очолює Касаційний суд.

Мирний суд — Трибунами вищих інстанцій — Апеляційні суди — Суди присяжних (3 професійних судді, 9 присяжних).

3. Суди адміністративної юрисдикції, очолює Державна рада.

4. спеціальні суди.

XII. Політико — адміністративний устрій:

1. Комуни — 36 тисяч основа.

2. Кантони.

3. Департаменти — 96.

4. Округ (декілька департаментів).

5. Регіон (3−5 округів об`єднує) — 25.

Префект — представницький центр. Влади.

Є ради — обираються.

Основи конституційного права США

I. Передумови і особливості Конституції США.

Перша писана Конституція — в США.

Передумови:

1. Боротьба за незалежність 13 американських колоній (штатів).

А 4 липня 1776р. — затверджується декларація Незалежності.

1783 — Версальський мир Великобританія визнала незалежність штатів.

1787р. — конвент — прийняли рішення про утв. Єдиної держави.

1787 — прийняття конституції.

4 березня 1789р. — вступила в силу.

Особливості Конституції:

1. Складається з 7 статей і 27 поправок, перші 10 поправок — «Біль про права».

Структура Конституції:

1. Склад 7 статей, але стаття вживається у терміну «розділ».

2. 1 стаття розглядає Конгрес і палата представників і Сенат.

3. 2 стаття — виконавча влада очолює Президент.

4. 3 стаття — судова влада.

5. 4 стаття — принципи федералізму (між урядом і штатами).

6. 5 стаття — внесення змін до Конституції.

7. 6 стаття — проголошує принцип верховенства права.

8. 7 стаття — вступ Конституції в силу після її ратифікації.

Передумови написання Конституціїї:

1. Ґрунтується на 3-х теоретичних началах:

— французьке просвітництво;

— теорія Гообса, Локка;

— ідеї Джеферсона, Едісона.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой