Державне регулювання інвестиційними процесами комерційних банків

Тип работы:
Магистерская работа
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: ///

http: ///

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Інститут економіки та бізнесу

Кафедра фінансів

МАГіСТЕРСЬКА РОБОТА

На тему: «Державне регулювання інвестиційними процесами комерційних банків»

Виконав: Ядров В. О.

Науковий керівник: Ксенофонтов М. М.

Перевірив: Доц. Шевчук О. В.

Луганськ 2011

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти державного регулювання інвестиційними процесами комерційних банків

1.1 Визначення сутності інвестиційної діяльності комерційних банків

1.2 Інвестиційна політика банків України в умовах ринкової трансформації економіки

1.3 Cтан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності банків в Україні

1.4 Cутність та розвиток державного регулювання банківської інфраструктури в Україні

1.5 Механізм та інструменти державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, її нормативна база

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Органи регулювання та нагляду у всіх країнах світу несуть відповідальність за нормальне функціонування банків та інших фінансових установ, а також збереження стабільності фінансової системи. Основними причинами задля яких держава займається регулюванням діяльності фінансових установ, є захист інтересів споживачів банківських послуг та забезпечення фінансової стабільності.

Грошово-кредитна політика є частиною економічної політики держави, що розробляється та реалізується центральним банком. 3 цієї позиції вона полягає у діяльності центрального банку, направленій на регулювання обсягу грошової маси, грошово-кредитних потоків, що надходять з банківської системи в економіку, вартості користування грошима. Діяльність центрального банку як регулятора організується та здійснюється у двох формах що мають загальну природу та єдину ціль грошово-кредитної політики: монетарне регулювання (грошово-кредитне регулювання на макрорівні) та пруденційне регулювання (грошово-кредитне регулювання на мікрорівні). [19, с. 56]

Однією з важливих умов стабільності та надійності економічної системи країни є банки, а в процесі відтворення української економіки банківська система здатна забезпечити вагомий обсяг інвестицій яких потребує держава. При цьому держава відіграє першочергову роль в регулюванні та координації цього процесу.

Банківські установи відіграють важливу роль у розвитку фінансового сектору економіки країни. В інвестиційному процесі країни банки мають стати головними учасниками, отже державне регулювання банківського інвестиційного процесу підлягає аналізу та вдосконаленню, оскільки проблемою є недосконалість регулювання інвестиційних процесів. [23, с. 55]

Заслуговують на увагу результати досліджень у сфері інвестиційної діяльності банків О. В. Дзюблюка, І. О. Лютого, А. М. Мороза, А. А. Пересади, Л. О. Примосткої, М. І. Савлука, І. В. Вєтрова та інших. Основні аспекти державного регулювання інвестиційної діяльності банків знайшли висвітлення у наукових працях вітчизняних вчених: В. Я. Шевчука, Г. І. Башнянина, В. Г. Федоренка, А. І. Загороднього, І. Р. Михасюка, М. І. Крупки, А. С. Гальчинського та ін. Серед зарубіжних вчених, які присвятили свої публікації даній проблематиці, можна виокремити: У. Шарпа, Г. Александера, Дж. М. Кейнса, Г. Марковіца, П. Роуза, Д. Сінкі та інших. [17, с. 16]

Метою роботи є аналіз і дослідження механізму державного регулювання банківської інвестиційної діяльності та визначення основних напрямів її покращення.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1. Визначення сутності інвестиційної діяльності комерційних банків та дослідження їх політики;

2. Проаналізувати стан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності банків в Україні

3. Дослідити державні регулятори інвестиційної діяльності банків;

4. Розробити заходи з підвищення їх дієвості.

Об'єктом дослідження є банківська система України.

Предметом дослідження є державне регулювання інвестиційних процесів комерційних банків України.

ь Методи дослідження, що використовувались при написанні магістерської роботи:

ь Аналітичний;

ь Порівняльний;

ь Вивчення наукових публікацій і статей;

ь Узагальнення.

1. Теоретичні аспекти державного регулювання інвестиційними процесами комерційних банків

1.1 Визначення сутності інвестиційної діяльності комерційних банків

Для підвищення конкурентоспроможності на європейському та світовому ринках національне виробництво потребує інвестицій. У країнах із розвиненими економіками ця категорія нерозривно пов’язана з отриманням економічних переваг у майбутньому. Для українського інвестора — це насамперед ризик.

Усі види інвестиційної діяльності в державі повинні перебувати у межах, чітко визначених Законом України «Про інвестиційну діяльність». Проте закон не розкриває нам природу самого явища.

Так, Пол Самюельсон під інвестиціями розуміє збільшення кількості матеріальних капітальних товарів, таких як устаткування, будівлі або запаси. Отже, інвестиції поділяються на три групи: житлове будівництво, інвестиції в машини й устаткування та збільшення запасів.

Проте багато людей говорить про «інвестиції», коли купують ділянку землі, цінні папери або інші атрибути приватної власності. Так, Дж. М. Кейнс також ставив собі запитання: «…чи правильно, наприклад, розглядати купівлю автомобіля як споживання, а купівлю будинку як інвестиції?.. «

В економіці такі покупки — це лише фінансові операції або зміни в портфелях власника. Інвестиції мають місце лише тоді, коли створюється реальний капітал.

М. Гордон поняття «інвестиції» визначав як грошові затрати в одній часовій точці з метою перенесення терміну отримання певних переваг на одну чи кілька наступних часових точок.

Дж М. Кейнс у своїх працях прирівняв категорію інвестицій до джерела їх формування-заощаджень. Рівність між величиною заощаджень та розмірами інвестицій випливає із двостороннього характеру угод між виробником, з одного боку, та споживачем чи покупцем капітального майна — з іншого.

Отже за Кейнсом, під інвестиціями розуміється поточний приріст вартості капітального майна у результаті виробничої діяльності даного періоду. Кейнс також стверджує, що при звичайному вживанні терміна «інвестиції» під ним розуміють купівлю окремою особою чи корпорацією будь-якого майна, старого чи нового.

Вчений Д. Ратнер уникає чіткого визначення поняття інвестицій. Він стверджує, що природно окремі індивіди шукають можливості інвестувати свої заощадження з метою повернення їх з максимальним рівнем віддачі, тобто прибутку, та за найменшого рівня ризику втрат.

За Р. Міллером процес інвестування пояснюється таким психологічним чинником. Власники заощаджень не бажають, щоб їхні кошти пасивно зберігалися на поточних грошових рахунках, якщо існує альтернатива отримання позитивної віддачі від таких коштів. Таким чином, окремі власники капіталу або фірми піддаються природному ризику інвестування, тобто приєднують свою частку власності до загального фонду виробничих чинників. Буквально: інвестиції - приєднання до основного фонду чинників виробництва. Йдеться про купівлю або вкладання коштів у такі капітальні товари, які використовуються для виробництва кінцевого продукту чи послуг та отримання прибутку як результату виробничого процесу.

За В. Шарпом, поняття інвестування, у найширшому його сенсі, означає пожертвування теперішньою визначеною вартістю на користь майбутньої вартості. У цьому випадку мають місце два вагомих чинники: час і ризик. Пожертва благами має місце сьогодні і є величиною визначеною. Винагорода приходить пізніше, якщо приходить взагалі, і її вартість, як правило, є величиною невизначеною.

Інвестувати кошти можна у реальні активи або у фінансові активи (цінні папери) на первинному або вторинному ринку.

Реальні інвестиції, як правило, залучають деякі види товарних активів, таких як: земля, машинне устаткування, підприємства тощо. Фінансові інвестиції впроваджують застосування паперових угод, таких як: акції та облігації.

Так, типовий комерційний банк випускає фінансові зобов’язання у формі боргових зобов’язань (поточних й ощадних рахунків) та акцій. Проте так само діють і багато промислових компаній. Але якщо поглянути на активи, що належать банку, то виявиться, що переважна більшість його готівки інвестована у кредити окремим фізичним та юридичним особам, а також у державні цінні папери (наприклад казначейські векселі). Водночас типова промислова компанія вкладає кошти переважно у землю, будівлі, устаткування.

Щоб зрозуміти шлях, як гроші впливають на економіку, треба розглянути процес створення грошей банками.

Банки створені, аби давати прибуток своїм власникам. Комерційний банк — порівняно просте бізнесове підприємство. Він надає певні послуги споживачам, у відповідь отримує від них плату в тій чи іншій формі.

Аналогічне правове відображення сутності комерційних банків та їхньої діяльності маємо у Законі України «Про банки і банківську діяльність».

Банкі є комерційними підприємствами, які прагнуть заробляти гроші для своїх власників. Одна з найголовніших функцій банків — забезпечення клієнтів поточними рахунками. Сучасні банки поступово розвинулися з майстерень, крамниць ювелірів, в яких зберігалися гроші та цінності.

Інвестуючи більшість вкладів у прибуткові активи, тримаючи лише часткові резерви щодо депозитів, банки максимізують свої прибутки. А далі з цих прибутків вони можуть забезпечити додаткові послуги або зменшити плату за них для вкладників. Свого часу рішення перейти від 100% до часткових резервів було революційним, що дало змогу банкам створювати гроші. Це означає, що банки можуть перетворити 1 одиницю резервів на кілька одиниць депозитів.

Безумовно, власники заощаджень можуть самостійно інвестувати кошти через купівлю цінних паперів безпосередньо в емітента. А проте великими перевагами характеризується інвестування за допомогою фінансових посередників ринку. Скориставшись послугами інституціональних інвесторів, вкладник отримує нижчий рівень відсоткового прибутку. Однак є низка обставин, що пояснюють популярність фінансових інституцій: збалансування потреб власника коштів (інвестиційних та споживчих), гарна диверсифікація активу, економія на масштабі вкладень. [20, с. 151 — 157]

Висновок: усі види інвестиційної діяльності в державі повинні перебувати у межах, чітко визначених Законом України «Про інвестиційну діяльність». Проте закон не розкриває нам природу самого явища. У цьому підрозділі було розглянуто теоретичні підходи до визначення сутності категорії інвестицій та банківської діяльності. Висвітлено економічну суть діяльності банків.

1.2 Інвестиційна політика банків України в умовах ринкової трансформації економіки

Економічні цілі та інтереси інвестиційної діяльності комерційних банків полягають передусім в отриманні максимальних прибутків при досягненні належного рівня ліквідності і надійності банківських інвестиційних операцій. Оскільки банки ведуть свій бізнес, в основному, не на власних, а на залучених ресурсах, то вони не можуть вкладати гроші своїх клієнтів у ризикові інвестиційні проекти (як великі, так і малі), якщо вони належним чином не обґрунтовані та не забезпечені необхідними гарантіями. Саме тому банки при розробці своєї інвестиційної політики повинні реально оцінювати привабливість, ризики та ефективність інвестиційних проектів. Це означає, що банки повинні розробляти продуману та обґрунтовану інвестиційну політику та належно слідкувати за її реалізацією.

Інвестиційна політика банків — це «формування системи цільових орієнтирів інвестиційної діяльності, вибір найбільш ефективних способів їх досягнення. Інвестиційна політика банків як фінансовий інструмент впливу на інвестиційну діяльність комерційних банків в Україні має ще дуже коротку історію розвитку і перебуває у стані становлення. 3 огляду на це важливим є узагальнення та вивчення не тільки досвіду розробки і реалізації банківської інвестиційної політики, але й передової вітчизняної практики формування стратегії і тактики інвестиційної діяльності банків.

Різні аспекти стратегії і тактики банківського інвестування досліджували вітчизняні і зарубіжні вчені-економісти. Значний внесок у розвиток теорії управління банківською інвестиційною діяльністю зробили М. П. Денисенко, Б. Л. Луців, А. А. Пересада, О. Д. Вовчак, В. І. Грушко, С. К. Реверчук, А. М. Мороз, М. М. Туріанська, Л. О. Примостка та ін.

Інвестиційна діяльність належить до ризикових видів діяльності, тому для ухвалення інвестиційних рішень необхідно:

ь По-перше, визначити ризик втрати інвестиційного капіталу шляхом порівняння прийнятого для інвестора рівня ризику і середнього рівня ризику, властивого даним активам;

ь По-друге, визначити можливості послаблення інвестиційних ризиків шляхом диверсифікації інвестиційних активів або здійснення альтернативних інвестицій.

Важливим елементом інвестиційної політики банків є інвестиційна стратегія та інвестиційна тактика.

Інвестиційна стратегія банку є вихідним пунктом процесу управління і регулювання інвестиційною діяльністю і означає розробку довгострокових цілей інвестиційної діяльності та методів їх досягнення.

Інвестиційна тактика банку — це розробка оперативних, поточних або короткострокових цілей інвестиційної діяльності та методів їх досягнення.

На розробку інвестиційної політики банку впливають як внутрішні, так і зовнішні умови. До внутрішніх умов можна включити:

1. Обсяг і структура ресурсів банку;

2. Стадії життєвого циклу банку;

3. Місії, цілі та завдання розвитку банку;

4. Дохідність активів банку;

5. Обсяг витрат на формування та управління інвестиційним портфелем;

6. Ефективність системи інвестиційної безпеки банку.

Важливою зовнішньою умовою формування інвестиційної політики банку є стан інвестиційного клімату у країні або регіоні та кон’юнктури інвестиційного ринку.

Інвестиційний клімат — це сукупність об'єктивних та суб'єктивних умов, які (гальмують) сприяють процесу інвестування народного господарства та окремих підприємств і галузей.

Вважаємо, що оскільки на інвестиційний клімат впливає взаємозв'язаний комплекс законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, соціально-політичних та інших чинників, які визначають умови інвестиційної діяльності банків у країні, регіоні, місті, то він визначає, з одного боку, стартові умови для розробки інвестиційної політики банків, а з другого, є результатом цієї політики.

Інвестиційна політика банків впливає на різні складові інвестиційного клімату. Вона актуалізується через розробку і реалізацію стратегії банківської інвестиційної діяльності. Ефективність банківської інвестиційної політики визначається показниками покращення інвестиційного клімату.

Оцінка інвестиційного клімату банками коливається у межах від сприятливого до несприятливого. Сприятливим вважається інвестиційний клімат, що сприяє активній інвестиційній діяльності банків. Несприятливий інвестиційний клімат підвищує ризик для банків, що веде до затухання їх інвестиційної діяльності. Банки, ухвалюючи інвестиційні рішення, орієнтуються, зазвичай, на оцінки рейтингових агентств і на два параметри: дохідність і ризик.

Поняття банківських інвестицій нерозривно пов’язано із поняттям інвестиційного процесу банку.

Інвестиційний процес банку-це процес здійснення банком інвестиційної діяльності. При здійсненні інвестиційного процесу вирішуються чотири основних питання:

1. Які інвестиції необхідно здійснювати;

2. Які обсяги інвестицій;

3. В які об'єкти інвестувати ресурси;

4. Де взяти фінансові ресурси, необхідні для здійснення інвестування.

Можливими напрямами здійснення інвестиційної політики банку можуть бути такі:

· Інвестування з метою отримання доходу у вигляді приросту капітулу в результаті зростання ринкової вартості інвестиційних активів;

· Інвестування з метою отримання доходу у вигляді процентів, дивідендів, виплат із прибутку;

· Інвестування як отримання доходу як першим, так і другим шляхом.

В рамках чотирьох основних питань інвестиційної політики, вирішується ряд завдань:

ь Оцінка джерел формування інвестиційних ресурсів;

ь Прогнозування необхідного обсягу інвестицій;

ь Оцінка інвестиційної привабливості держави, регіону, підприємств;

ь Формування критеріїв ефективності інвестицій;

ь Вибір і оцінка об'єктів інвестування;

ь Контроль за інвестиційним процесом;

ь Управління інвестиційним процесом.

Інвестиційна політика складається з чотирьох основних складових:

1. Визначення інвестиційних ресурсів. Є три джерела ресурсів: власні, залучені, кредитні. Кожне джерело ресурсів характеризується вартістю і прибутковістю його використання.

2. Визначення обсягу інвестицій. Обсяг інвестицій може розраховуватись по двох напрямах: в залежності від обсягу інвестицій, або в залежності від об'єкта інвестування;

3. Визначення структури інвестицій. Визначення структури полягає у виборі інвестицій, які можуть бути реальними або фінансовими.

4. Визначення об'єкта інвестування. [11, с. 13 — 16]

Висновок: інвестиційна політика банку-це сукупність заходів організації і управління інвестиційною діяльністю, які направлені на забезпечення оптимальних обсягів, структури та прибутковості інвестиційних активів.

Вдосконалення підходів щодо розробки інвестиційної політики має у даний час надзвичайно важливе значення для забезпечення подальшого ефективного розвитку комерційних банків України. Результати даного дослідження полягають в приверненні уваги науковців та банкірів до необхідності поглиблення теоретичних засад та розвитку науково-методичних положень щодо розробки та реалізації банками ефективної інвестиційної політики в умовах ринкової трансформації економіки.

1.3 Cтан та перспективи розвитку інвестиційної діяльності банків в Україні

Сучасна ситуація в українській економіці диктує необхідність активізації інвестиційної діяльності. Ключову роль у здійсненні інвестицій відіграють банки, які виступають посередниками в акумулюванні та перерозподілі тимчасово вільних коштів. Зарубіжний досвід свідчить, що одним з трьох напрямів роботи банків в інвестиційній сфері є акумулювання заощаджень і спрямування їх на фондовий ринок.

Інвестиційна діяльність банків та економічне зростання — це два взаємопов'язані процеси. Економічне зростання значною мірою залежить від здійснення банками інвестицій, і навпаки. Далі буде зроблена спроба проаналізувати ситуацію, яка характеризує сучасний стан інвестиційної діяльності банків в Україні. [13, с. 2 — 5]

Перешкодою на шляху активізації банківської діяльності в інвестиційному процесі є низька капіталізація банківської системи загалом, а також існування значної кількості дрібних банків. Ситуація склалася так, що у 2008 році групі найбільших банків України належали активи на суму близько 630 млрд. грн.: на 18 банків першої групи припадає 70% активів банківської системи, а на 120 малих банків четвертої групи — 8%. Лише 10% банківських установ контролюють 65% усіх активів банківської системи країни, і саме ці учасники інвестиційного процесу можуть займатись інвестиційною діяльністю і здійснювати інвестиційне кредитування економіки. Таке розпорошення банківського капіталу спричиняє деконцентрацію кредитних ресурсів і практично унеможливлює реалізацію великих довгострокових інноваційних проектів, які потребують значних інвестицій.

Структура банків за обсягом статутного капіталу дещо змінилася, головним чином під впливом динаміки кількості найбільших і малих банків. Разюче зросла кількість банків зі статутним капіталом понад 20 млн. євро: у 2003 році їх було 10, у 2005 році - 28, у 2007 році - 71 банк (відповідно 39%). Однак уже за жовтень 2008 року кількість таких банків зменшилася до 65. Саме в цей період спостерігалось істотне коливання курсу іноземної валюти, це і стало причиною такого різкого падіння. Тому на період фінансової кризи і становлення національної економіки доцільно було б установити мінімальний розмір статутного капіталу у фіксованій сумі у гривнях (без прив’язки до іноземної валюти). Група банків зі статутним капіталом від 10 млн. до 20 млн. євро включала 44 банки (для порівняння: 30 — у 2007 р., 20 — у 2005 р., 17 — у 2003 р.). Кількість банків зі статутним капіталом від 0 до 3 млн. євро у 2008 році становила 1 банк (у 2005 році - 31, у 2003 році - 94). Проаналізувавши вищенаведені дані, не важко здогадатись, що обсяги сплаченого статутного капіталу також зросли, оскільки вони займають основну частину власного капіталу. Динаміка сплаченого статутного капіталу зображена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Динаміка сплаченого статутного капіталу комерційних банків України

Період

Статутний капітал, млн. грн.

Темпи приросту, %

Власний капітал, млн. грн.

Темпи приросту, %

01. 01. 2003

6003

-

9983

-

01. 01. 2004

8116

135,2

12 882

129,0

01. 01. 2005

11 605

143,0

18 421

143,0

01. 01. 2006

16 111

138,8

25 451

138,2

01. 01. 2007

26 372

163,7

42 566

167,2

01. 01. 2008

43 133

163,5

69 578

163,5

01. 11. 2008

63 295

146,7

111 263

171,4

Дослідивши темпи росту відповідних показників, слід зазначити, що власний капітал банків у 2006 р. зростав швидкими темпами, ніж у 2007 — 2008 роках. Незважаючи на це, у 2008 році власний капітал банків зріс на 43,5% і становив 100,3 млрд. грн.

Така динаміка показників діяльності великих банків України дає підстави припустити, що інвестиційний потенціал вітчизняної банківської системи здатний задовольнити потреби реального сектору економіки. Щодо активного росту цих показників, то це спричинено активним ростом іноземного капіталу в банківській системі України, а також розвитком економічної ситуації. Втім, зазначені показники, хоч і є досить високими, за реальним станом речей не можуть зрівнятись з відповідними показниками банківської системи Європи. Потужність українських банків ще не є достатньою: у більшості з них статутний фонд не перевищує 10 млн. євро.

На відміну від корпоративного інвестування, специфіка банківської інвестиційної діяльності великою мірою зумовлюється характером і обсягом сформованої ресурсної бази. Джерелами інвестиційних ресурсів можуть бути власний капітал і грошові ресурси, залучені банком на довгостроковій основі. Сьогодні банкам ще не вдалося залучити значні обсяги довгострокових ресурсів, що гальмує їхню інвестиційну активність. Нині більшість банків не має у своєму розпорядженні достатньої власної бази для великих і надійних позичкових операцій інвестиційного характеру.

Економічне зростання потребує відповідного рівня ресурсів банківської системи, проте її еволюційний розвиток не зможе забезпечити потрібних обсягів банківського капіталу, а залучення значного зарубіжного капіталу призведе до втрати економічної незалежності.

Банківська система в економіці займає особливе становище. Уособлюючи одночасно й позичальника, і кредитора, банки відіграють важливу роль у русі капіталів. З цієї причини банківська діяльність приховує в собі небезпеку підвищеного соціально — економічного ризику. Саме тому загальний аналіз був би неповним без аналізу активів як напряму використання ресурсів, який зображений на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Динаміка кредитів, наданих комерційними банками, станом на 1 січня 2005−2009 рр., млн. грн.

Перше місце займають кредити, надані суб'єктам господарювання. Спектр таких операцій є досить широким: короткострокові позики для здійснення поточної господарської діяльності у випадку виникнення тимчасових фінансових труднощів у зв’язку з витратами, не забезпеченими надходженням коштів у відповідний період; середньострокові кредити, які надаються на оплату устаткування, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень та довгострокові позики основних фондів.

Завдяки розширенню ресурсної бази банків і зниженню відсоткових ставок за кредитами зберігалася тенденція до істотного зростання кредитних вкладень банківських установ в економіку країни. Тривало зростання довгострокових кредитів: упродовж 2008 р. вони збільшилися на 56,7%. Показник приросту кредитних вкладень становив 49,9%. Слід зауважити, що показник приросту кредитних вкладень за 2007 р. цей показник становив 142,2%, а у 2008 р. — 235,9%. Це пояснюється коливанням валютного курсу і впливом світової фінансової кризи на економіку країни.

Аналіз показників інвестиційного потенціалу засвідчив, що банківська система України у 2005 — 2008 рр. була спроможною задовольнити потреби суб'єктів господарювання. Однак глобальна фінансова криза, яка прокатилася світом у 2008 р., негативно вплинула на економіку й інвестиційний потенціал банківського сектору.

В умовах кризи можливості банківської системи щодо фінансування інвестицій значно скоротились. Інвестиційна діяльність підприємств потребує довгострокових ресурсів, надання яких в умовах економічної нестабільності є дуже ризикованим, а отже, дорогим. Крім того, вітчизняним підприємствам досить часто бракує коштів для фінансування поточної діяльності, не кажучи вже про фінансування інвестиційних заходів. Якщо підприємства вирішують взяти кредит, то надають перевагу короткостроковим позикам.

Кредитні ресурси банківської системи разом із власними ресурсами підприємств є основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності в Україні. Основна частина фінансових ресурсів підприємств, як правило, формується за рахунок власного капіталу, однак за звичайних умов середня вартість додаткового залучення власного капіталу перевищує середню вартість позикового капіталу. Це пояснюється тим, що рівень ризику власників, які вкладають капітал на невизначений термін і отримують право на одержання частки прибутку за залишковим принципом, значно вищий за ризик кредиторів, термін повернення боргу яким визначено кредитною угодою. Як відомо, рівень ризику і дохідність фінансових вкладень змінюються прямо пропорційно, отже, більш висока ризикованість вкладень власників за звичайних умов обумовлює порівняно вищу вартість власного капіталу.

Інвестиційна діяльність суб'єктів господарювання пов’язана з інноваційною, оскільки саме інвестиції є основою створення та впровадження новітніх технологій. Особливо актуальним є розвиток інновацій в Україні, оскільки більша частина вітчизняних виробничих фондів є застарілою і потребує оновлення. Крім того, наша країна володіє досить потужним науково — дослідницьким апаратом, здатним створювати та реалізовувати інноваційні проекти.

Банківське інвестиційне кредитування здійснюється у формі довгострокових позик. Довгострокове кредитування підприємств до початку кризових явищ в економіці України перебувало на стадії розвитку і характеризувалось значним зростанням обсягів. У другому півріччі 2008р. істотно зменшились обсяги банківського кредитування як фізичних осіб, так і підприємств, в тому числі і інвестиційного кредитування.

Тенденція до кризового зростання абсолютних обсягів кредитування корпоративних клієнтів є закономірним процесом, оскільки банківська система України та вітчизняна економіка зростають, відповідно зростає і кредитний портфель банків. Разом з тим розширюються можливості довгострокового фінансування вітчизняних підприємств. Основні показники діяльності банків України з кредитування станом на 1 січня 2005 — 2009 рр. показані у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Основні показники діяльності банків України з кредитування станом на 1 січня 2005 — 2009 рр

Показник

01. 01. 2005

01. 01. 2006

01. 01. 2007

01. 01. 2008

01. 01. 2009

Кредитний портфель, у т. ч. :

97 197

156 385

269 688

485 507

792 384

кредити, надані суб'єктам господарювання

72 875

109 020

167 661

276 184

472 584

Довгострокові кредити, у т. ч. :

45 531

86 227

157 224

291 963

507 715

надані суб'єктам господарювання

34 693

58 528

90 576

156 335

226 204

Проблемні кредити

3145

3379

4456

6537

18 015

За період з 2005 по 2008 рр. обсяги банківського кредитування зросли більш ніж у 8 разів. На збільшення обсягів кредитів, наданих банківськими установами в реальний сектор економіки протягом 2005 — 2008 рр., вплинуло зниження вартості кредитних ресурсів, нарощування ресурсної бази банківської системи та покращення її структури за ознакою строковості, активізація промислового виробництва і зростання доходів суб'єктів господарювання, що, у свою чергу, сприяло підвищенню потенційної кредитоспроможності позичальників. Слід зазначити, що в січні 2008 р. вперше за останні сім років спостерігався приріст вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, що свідчило про зростання ділової активності підприємницьких структур. Водночас існує тенденція зростання обсягів проблемних банківських кредитів, особливо на початок 2009 року. Це пов’язано зі світовою фінансовою кризою, яка не оминула й Україну. За період з 2005р. по 2008р. спостерігалось збільшення темпів зростання довгострокового кредитування (з 149,6% у 2006р. порівняно з 2005р. до 171,1% у 2008р. порівняно з 2007 р.) з одночасним зменшенням темпів зростання обсягів короткострокових позик (з 227,1% у 2006р. порівняно з 2005 р. до 175% у 2008р. порівняно з 2007р.).

Позитивною є тенденція до збільшення частки довгострокових кредитів для суб'єктів господарювання, яка тільки за останні три роки зросла втричі. Довгострокове кредитування має фактично інвестиційну природу. Особливо актуальним є довгострокове кредитування розроблених підприємствами інвестиційних проектів, метою яких є, як правило, створення нового виробництва, реконструкція та розширення чи реабілітація діючих підприємств. Тенденції спрямування банківських кредитів у поточну та інвестиційну діяльність за періодами представлена у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 Тенденції спрямування банківських кредитів у поточну та інвестиційну діяльність за періодами

Показники

2003

2004

2005

2006

2007

Кредити надані, млн. грн., у т. ч. :

67 835

88 579

143 418

245 226

426 863

Короткострокові кредити в інвестиційну діяльність

408

626

1446

2565

4647

У % до обсягу короткострокових кредитів

1,0

1,5

2,6

3,0

3,5

Короткострокові кредити в поточну діяльність

36 874

39 949

53 374

83 628

126 855

У % до обсягу короткострокових кредитів

99,0

98,5

97,4

97,0

96,5

Довгострокові кредити в поточну діяльність

26 579

40 457

67 661

111 623

20 539

У % до обсягу довгострокових кредитів

87,0

84,3

76,4

70,2

69,5

Довгострокові кредити в інвестиційну діяльність

3973

7546

20 938

47 410

90 043

У % до обсягу довгострокових кредитів

13,0

15,7

23,6

29,8

30,5

Дані, наведені у табл. 3, свідчать, що майже весь обсяг короткострокових кредитів спрямовано на поточну діяльність підприємств (в середньому за період — 97,68%), тоді як в інвестиційну — в середньому лише 2,32%.

Незначні обсяги довгострокового кредитування економіки засвідчують, що українські банки віддають перевагу проектам, здатним давати прибутки в максимально короткі терміни (слід зауважити, що економічний ефект від реалізації інноваційних проектів є розтягненим у часі). Короткострокові ж банківські кредити, як відомо, не мають ні інвестиційної, ні, тим більше, інноваційної спрямованості.

Взаємодіючи з процесами залучення грошових коштів і формування банківського капіталу, банківські інвестиції здійснюються, як правило, виходячи не тільки з розрахунку отриманого доходу в майбутньому у формі приросту вартості (відсотка) на вкладений капітал банку, а й повернення вартості цього капіталу після певного періоду часу.

Інвестиційні проекти дають віддачу лише через кілька років, а відсотки за кредитами банків оподатковуються щоквартально. При інвестиційному кредитуванні банки, по суті, беруть на себе весь податковий тягар. Крім того, банки змушені зменшувати обсяг свого капіталу на суму неотриманих відсотків, якщо вони дають змогу позичальникові сплачувати їх щоквартально або наприкінці терміну інвестиційного проекту. Як наслідок, вартість інвестиційних проектів підвищується, а багато з них просто стають збитковими. [9, с. 67 — 77]

Висновок: сталий розвиток та ефективне функціонування економіки України можливе лише за умови залучення достатніх обсягів інвестиційних вкладень У цьому підрозділі було розглянуто проблему активізації участі банківської системи в інвестиційному процесі. Проаналізовано стан банківського інвестиційного кредитування суб'єктів господарювання в умовах кризи. Запропоновано заходи з поліпшення ресурсної бази банків через стимулювання залучення депозитних вкладів фізичних та юридичних осіб на довготерміновій основі.

1.4 Cутність та розвиток державного регулювання банківської інфраструктури в Україні

Проблема регулювання банківської діяльності завжди посідала чільне місце в економічній науці. Одна з рис цієї діяльності - динамічність її розвитку, особливо наприкінці 20 та на початку 21 ст., що зумовлено глобалізаційними тенденціями, розвитком інформаційних технологій та прискоренням економічних процесів у всьому світі.

Стабільне законодавство, яке регулює діяльність банківської системи та банківської інфраструктури в Україні, — основа її успішного функціонування, а відтак формування відповідного законодавства — це об'єктивна та актуальна проблема. У сучасних умовах вагомість законодавчого і нормативно — правового забезпечення визначається тим, що держава через застосування правових, бюджетних, монетарних та інших механізмів регулює якісні та кількісні сторони процесу розвитку банківської системи. Здійснюючи регулювання і нагляд у сфері банківських відносин, а зокрема в розвитку банківської інфраструктури, держава повинна не лише визначати правила реалізації цих відносин, а й прогнозувати їхній розвиток і вплив на соціально — економічний стан України, контролювати цей процес.

Враховуючи останнє, необхідно приймати законодавчі та нормативні акти, які сприятимуть розвитку банківської системи, підвищуватимуть її надійність і самостійність, захищатимуть банківські установи від надмірного втручання в їхню поточну діяльність адміністративних і контролюючих органів, а також розв’язатимуть різні проблеми в питаннях фінансово — кредитної взаємодії між різноманітними економічними суб'єктами, що й зумовлює наукову і практичну актуальність цієї проблеми. [22, с. 91 — 97]

Проблемами державного регулювання банківської системи присвячено ґрунтовних фахових видань, орієнтованих на застосування монетарних інструментів. Теоретичну основу складали праці К. Вікселя, К. Ерроу, Дж. Кейнса, М. Туган — Барановського, А. Маршала, Дж. Міля, Ф. Мишкіна, І. Фішера, М. Фрідмена. Дослідження питань регулювання банківської системи відображені у працях А. Бриштельова, Д. Гвішиані, С. Дробишевського, Г. Журавльової, Є. Жукова, Л. Красавіної, О. Лаврушина, А. Лобанова, Б. Львіна, А. Молчанова, О. Разумовського, В. Тарасова, В. Усоскина та інших. [18, с. 40 — 42]

Під державним регулюванням розуміють об'єктивний процес, підставою якого є окреслення меж, що здійснюється за допомогою спеціальних методів та відповідних їм інструментів, які перебувають у розпорядженні державних органів влади та застосовується з метою досягнення бажаного економічного і соціального ефекту. З іншого точки зору, державне регулювання — це регулювання, що здійснюється відповідними державними інститутами, до яких належать: Верховна Рада, Уряд, НБУ та інші органи державної влади.

На сьогодні існують різноманітні погляди на проблему регулювання банківської сфери: одні вчені є прихильниками визначального впливу держави у регулюванні банківської системи через ринкові механізми.

Щодо поняття «державне регулювання банківської діяльності», то воно має різні дефініції. Зокрема, О. С. Любунь та О. П. Орлюк дають потрібні визначення, розглядаючи державне регулювання банківської діяльності як одну із форм державного управління, що становить собою систему заходів, за допомогою яких держава через ЦБУ забезпечує стабільне та безпечне функціонування банків, а також попереджує дестабілізуючі процеси у банківському секторі.

В. І. Міщенко, А. П. Яценюк, В. В. Коваленко, О. Г. Корнєва стверджують, що під державним регулюванням банківської діяльності розуміється «відповідна правова база, тобто закони, що регламентують діяльність банків, а також ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, що регламентують функціонування банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив».

Закон України «Про Національний банк України» у статті 1 зводить державне регулювання банківської діяльності до функції НБУ, яка полягає у «створенні норм, що регулюють діяльність банків та визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду і відповідальність за порушення банківського законодавства». Беззаперечно, що й у цьому визначенні також акцентується увага на нормотворчій та контрольній функціях державного регулятора.

Повніше сутність державного регулювання банківської діяльності розкривається через такі функції як:

Ш Організаційна (визначення правил за якими здійснюється діяльність);

Ш Захисна (запобігання ризиків у банківській діяльності);

Ш Стабілізуюча (домінуюча роль банків у сучасній економіці).

З огляду на вищевикладені поняття державного регулювання загалом та державного регулювання банківської діяльності зокрема, правомірно стверджувати, що державне регулювання банківської інфраструктури — це застосування державою системи заходів, методів та інструментів впливу на сукупність взаємопов'язаних інститутів, які формують необхідні умови для здійснення і розвитку банківської діяльності та безпосередньо забезпечують ефективне функціонування банківського сектора, для досягнення стабільного розвитку банківської системи та економічного зросту держави в цілому.

Державне регулювання розвитку вітчизняної банківської інфраструктури, з нашої точки зору, варто розглядати в розрізі трьох основних аспектів.

Перший аспект полягає у прийнятті та реалізації державних програм у межах розвитку окремих інфраструктурних елементів, а саме: банківського законодавства, інформаційного і рейтингового простору, матеріально — технічної бази, наукового і комунікаційного забезпечення, системи підвищення рівня довіри населення та суб'єктів підприємницької діяльності до банківської системи.

Другий аспект полягає у участі держави в розвитку інфраструктурного забезпечення банківської діяльності. Він полягає у створенні необхідних економічних умов та фінансових можливостей банків самим інвестувати кошти в розвиток своєї інфраструктури.

Можливість банківської системи інвестувати грошові кошти в розвиток інфраструктури сьогодні обмежена не тільки небажанням або нерозумінням її важливого значення для ефективної банківської діяльності, але й відсутністю цих грошових коштів у достатній кількості.

Третій аспект державного регулювання розвитку банківської інфраструктури, на наш погляд, потрібно реалізувати на основі вдосконалення діючих та прийняття нових законодавчих документів.

Початковою базою, на якій доцільно вдосконалювати банківське законодавство, повинна стати Концепція розвитку банківської сфери України, яка, на жаль, ще не розроблена. Неузгодженість позицій з цього питання офіційних урядових структур, з одного боку, та фінансово — кредитної сфери країни, з іншого, перешкоджає виробленню обґрунтованої концепції економічної реформи, а відповідно вдосконаленню банківського законодавства. [22, с. 91 — 97]

Висновок: розвиток державного регулювання та нагляду банківської системи є одним з найактуальніших і гостро дискусійних питань, які тепер доводиться вирішувати Україні. Розуміючи всю глибину і складність проблем, які постали перед країною, необхідно визнати, що вирішити їх належним чином без глибокого теоретичного вивчення практично неможливо. Проте, проводячи економічну політику регулювання економіки, уряд молодої суверенної держави за відсутності достатнього досвіду такої роботи повинен бути особливо уважним, обережним та виваженим. Дослідження регулювання банківської діяльності лежить у площині макроекономіки, економічної політики Центрального банку, а також фінансового менеджменту кожного комерційного банку.

інвестиційний банк ринковий економіка

1.5 Механізм та інструменти державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, її нормативна база

Роль банківської системи в національній економіці розкривається через супроводження грошових потоків. При адекватній грошово-кредитній, інвестиційній, бюджетній, податковій політиці й необхідному нормативно — правовому та інформаційному забезпеченні ці грошові потоки можна спрямувати на економічний розвиток та розбудови ринкових відносин. У зв’язку зі зменшенням обсягу державних інвестицій в економіку зростає значущість банківських інвестицій у забезпеченні структурних перетворень.

У той же час підвищення конкуренції в банківській системі веде до зниження рівня маржі та підштовхують банків до пошуку нових джерел доходів, серед яких чине місце займають доходи від інвестиційної діяльності. [17, с. 16 — 18]

Проблемами регулювання інвестиційної діяльності в Україні займалися такі вчені, як Г В. Абрамович, Т. В. Бова, О. Д. Вовчак, Л. П. Рудь, Л. Г. Кльоба, та ін. На думку Г. В. Абрамовича зміцнення фінансового ринку є головним чинником для покращення інвестиційної діяльності, а О. Д. Вовчак досліджувала теоретичні аспекти регулювання інвестиційної діяльності держави. Л. П. Рудь розглядав механізм державного регулювання інвестиційної діяльності та особливості його формування. [23, с. 55 — 58]

Також заслуговують на увагу результати досліджень у сфері інвестиційної діяльності банків О. В. Дзюблюка, І. О. Лютого, А. М. Мороза, А. А. Пересади, Л. О. Примосткої, М. І. Савлука, І. В. Вєтрова та інших. Основні аспекти державного регулювання інвестиційної діяльності банків знайшли висвітлення у наукових працях вітчизняних вчених: В. Я. Шевчука, Г. І. Башнянина, В. Г. Федоренка, А. І. Загороднього, І. Р. Михасюка, М. І. Крупки, А. С. Гальчинського та ін. Серед зарубіжних вчених, які присвятили свої публікації даній проблематиці, можна виокремити: У. Шарпа, Г. Александера, Дж. М. Кейнса, Г. Марковіца, П. Роуза, Д. Сінкі та інших.

Державне регулювання банківської інвестиційної діяльності банків покликане встановити передумови ефективної діяльності банків, яка направлена на отримання прибутків з одночасним захистом інтересів вкладників банків. Створення передумов ефективної інвестиційної діяльності банків пов’язане з макроекономічною політикою держави. До суб'єктів державного регулювання можна віднести: Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші державні органи, які діють у межах своїх компетенцій. [17, с. 16 — 18]

На інвестиційну політику держави впливають такі фактори як структура економіки, рівень її розвитку, стан та ефективність використання основних виробничих фондів, фінансові можливості, рівень науково — технічного розвитку. В Україні можна виділити такі напрями державного регулювання інвестиційної діяльності на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Напрями державного регулювання інвестиційної діяльності

Відповідно до статті 66 Закону «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:

1. Адміністративне регулювання:

Ш Реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

Ш Встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

Ш Застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

Ш Нагляд за діяльністю банків;

Ш Надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання:

Ш Установлення обов’язкових економічних нормативів;

Ш Визначення норм обов’язкових резервів для банків;

Ш Установлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

Ш Визначення відсоткової політики;

Ш Рефінансування банків;

Ш Кореспондентські відносини;

Ш Управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

Ш Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

Ш Імпорт та експорт капіталу.

У теорії державного управління банківською інвестиційною діяльність можна виділяти фундаментальні та інструментальні цілі.

Фундаментальні цілі - це такі цілі, які не потребують додаткового обґрунтування. Інструментальні цілі - є інструментами досягнення фундаментальних цілей. [23, с. 55 — 58]

Основні інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності банків зображені у рис. 1.3.

Рис. 1.3. Основні інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності банків

Суть використання даних інструментів полягає в забезпеченні активізації інвестиційної діяльності банків, яка потребує умов формування інвестиційних ресурсів та напрямів їх розподілу, що має сприяти підвищенню прибутковості інвестиційної діяльності.

Розглянемо наведений вище перелік інструментів державного регулювання. Необхідно зазначити, що не існує вичерпного переліку інструментів державного регулювання інвестиційної діяльності банків, це закріплено на законодавчому рівні.

Першим інструментом є нормативно — правова база, послідовний розвиток якої сприяє розвитку і підвищенню ефективності всіх сфер економіки.

Формування нормативно — правової бази передбачає прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють економічну діяльність суб'єктів, а також контроль за їх дотриманням. Нормативно — правове регулювання здійснюється через прийняття законів Верховною Радою України, нормативних актів НБУ та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, видання указів Президента. При цьому закон є інструментом довгострокового регулювання, в той час як постанови, укази, інструкції та інші нормативно — правові акти — інструментами короткострокового регулювання. Основною метою використання даного інструменту є створення середовища, яке, з однієї сторони, забезпечить економічний розвиток та захист інтересів вкладників, а з іншої - прибуткову діяльність.

Основними законами, які регулюють інвестиційну діяльність України, є закони «Про інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про інноваційну діяльність», «Про інститут спільного кредитування» та інші. [23, с. 55 — 58]

Банківське законодавство регламентує умови формування власного капіталу, залучення та запозичення коштів юридичних і фізичних осіб та їх розміщення від свого імені на власний ризик на умовах платності, строковості, повернення.

Виконання головної мети нормативно — правової бази в системі державного регулювання інвестиційної діяльності банків реалізується через виконання наступних цілей: забезпечення сталого розвитку банківської системи і встановлення превентивних заходів задля попередження системних криз; обмеження монопольного контролю на ринку фінансових ресурсів; забезпечення конкурентоспроможності банків; активне стимулювання інвестиційної діяльності банків.

Головним завданням розвитку нормативно — правової бази є актуалізація умов діяльності банків до умов економічного розвитку. Особливо це стосується розширення переліку цінних паперів, що можуть використовувати в своїй діяльності банки. Так, наприклад, можливість використання цінних паперів для хеджування валютних та процентних ризиків дало б змогу мінімізувати збитки багатьох банків протягом 2008 — 2010 років.

Другим інструментом є податкова політика. Податкова політика — це система заходів і норм вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб, отриманих внаслідок здійснення діяльності та володіння власністю, що дає дохід [17, с. 16 — 18].

Цю систему вважають оптимальною для утворення бюджету країни, а саме його прибуткової частини. Основними недоліками, на мій погляд, є недосконалість податкової системи, оскільки податки, які сплачуються, наприклад, податок на прибуток, податок на додану вартість, суттєво впливають на розмір капіталу банківських установ. Достатній розмір капіталу виконує функцію страховки на випадок, коли банк несе збитки або з’являються ризики, в тому числі від інвестиційної діяльності. Тут держава має зацікавленість і повинна сприяти накопиченню достатнього капіталу банківськими установами. Як наслідок, вони прийматимуть більш активну участь в інвестиційному процесі. [23, с. 55 — 58]

У той же час метою діяльності банків є отримання прибутків. Таким чином, якщо держава прагне залучити банки до інвестиційної діяльності, то вона повинна дбати про збереження задовільного рівня дохідності банків. Саме тому використання ставки оподаткування доходів, що отримані від інвестиційної діяльності, на загальних умовах не заохочує банки віддавати перевагу інвестуванню.

Третім інструментом у нашому переліку є залучення іноземного капіталу. На сьогоднішній день іноземні інвестори здійснюють інвестиції в українську економіку через два канали: інвестиційні фонди, які представлені на українському ринку та професійних учасників фондового ринку України (в т. ч. банків), які торгують цінними паперами, що є об'єктом інтересів іноземних інвесторів. Оскільки професійні учасники фондового ринку України функціонують краще у вітчизняному фондовому ринку, другий канал іноземних інвестицій використовується частіше. [17, с. 16 — 18]

Що стосується використання іноземного капіталу, як метода регулювання банківської інвестиційної діяльності, можна сказати, що іноземні інвестори вдаються до купівлі контрольного пакету акцій українських банків. Прикладом даної діяльності є такі банки: ПроКредіт Банк, Укрсиббанк, Укрсоцбанк, Правекс — банк, банк «Форум», ВТБ Банк. [23, с. 55 — 58]

Таким чином, через державне регулювання іноземних інвестицій держава може впливати на пожвавлення інвестицій у національну економіку. Гарним прикладом є спрощення режиму іноземного інвестування через відміну обов’язкової реєстрації іноземних інвестицій.

Четвертий інструмент в нашому переліку — це грошово — кредитна політика. Головною метою грошово-кредитної політики є регулювання грошового обігу, що реалізується через вплив на банківську систему.

Головним суб'єктом монетарної політики виступає НБУ як регулятор банківської системи. Відповідно до чинного законодавства НБУ, здійснюючи грошово — кредитне регулювання, вливає емітовані кошти в економіку та регулює рівень вже випущених коштів через банки другого, що суттєво впливає на ділову активність суб'єктів економіки.

Так, НБУ в процесі здійснення грошово-кредитної політики здійснює операції з цінними паперами на відкритому ринку, стимулює їх придбання юридичними та фізичними особами, цим зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використанні для інвестицій через банківську систему. Викуповуючи державні цінні папери, НБУ вливає додаткові ресурси, які через банківську систему використовуються для інвестування.

Проте, слід наголосити, що дії НБУ, які пов’язані з реалізацію грошово-кредитної політики, впливають лише на обсяг вільних коштів, що можуть бути використанні для інвестування в економіку. Однак сам факт їх використання залежить від наявності портфеля ефективних інвестицій, які дадуть змогу отримати більший дохід за задовільного рівня ризику або зниження рівня ризику за задовільного рівня доходів. [17, С. 16 — 18]

Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:

Ш Норми страхових резервів, які зобов’язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой