Державне регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні

Тип работы:
Автореферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Коробкo Лідія Іванівна

УДК 330. 341. 1

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 25. 00. 02 — Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Запоріжжя — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник —

кандидат наук з державного управління, доцент

Опрятний Сергій Миколайович,

Класичний приватний університет,

начальник відділу управління персоналом.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент

Беззубко Лариса Володимирівна,

Донбаська національна академія будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України;

професор кафедри менеджменту організацій;

кандидат наук з державного управління

Шилова Валентина Іванівна,

Енергодарський інститут державного та муніципального управління ім. Р. Г. Хеноха «Класичного приватного університету»,

перший заступник.

Захист відбудеться 21 травня 2008 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17. 127. 03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69 002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69 002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 19 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічні та політичні перетворення в сучасній Україні вимагають від системи професійно-технічної освіти визначення основних напрямів розвитку механізмів адаптації в сучасних соціально-економічних умовах, що дає нове бачення ролі професійно-технічної освіти в державній політиці. Зростає необхідність її наукового супроводу, конструктивного використання українського та зарубіжного досвіду, врахування загальносвітових тенденцій розвитку економіки й людських ресурсів.

Українська система освіти в цілому і система професійно-технічної освіти зокрема переживає процеси перетворення, які зумовлені, з одного боку, безперервною спонтанною адаптацією до змінних умов зовнішнього середовища, з іншого -- суперечністю реформ.

Система професійно-технічної освіти глибоко проникає як у соціальну, так і в економічну сфери, виходить на ринки праці, товарів, послуг і капіталу. При цьому реформування системи професійно-технічної освіти неможливо здійснювати тільки адміністративними методами або тільки зусиллями самої освітньої системи. Необхідна консолідація зусиль уряду, працедавців, населення з урахуванням динаміки ринку праці.

На сьогодні проблеми системи професійно-технічної освіти зумовлені економічною й політичною нестабільністю в суспільстві, посиленням розриву між конституційними гарантіями здобуття доступної й безкоштовної професійно-технічної освіти та реальним державним забезпеченням цієї освіти; незбалансованістю потреб особистості в професійних освітніх послугах і суспільства в професійно-кваліфікаційній структурі підготовки робочих кадрів; недостатнім бюджетним фінансуванням, нерозробленістю основних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти.

Аналіз і узагальнення нагромадженого за останнє десятиліття досвіду створює методологічну основу для вироблення основних напрямів модернізації та розвитку професійно-технічної освіти. Визначення основних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти й механізмів їх реалізації має бути забезпечене нормативно-правовою базою, достатнім фінансуванням та спиратися на стратегічні прогнози.

Окремі загальні аспекти вдосконалення системи професійної освіти, проблеми її розвитку, сучасний стан досліджують П. Анісімов, В. Гусєв, Л. Полак, О. Савельєв, К. Корсак, І. Медведєв, Т. Оболенська.

Питання управління освітою досліджували В. Андрущенко, Л. Беззубко, В. Бобров, В. Дзоз, Д. Дзвінчук, О. Жабенко, О. Зайченко, І. Каленюк, В. Козубняк, В. Кремень, В. Лутай, В. Луговий, В. Майборода, О. Мінаєв, В. Огаренко, С. Ніколаєнко, В. Огнев’юк, Н. Островерхова, Н. Протасова, О. Падалка, Н. Подольчак.

Незважаючи на велике різноманіття порушених наукових проблем та глибину їх дослідження, у сучасній науці окремі їх аспекти залишились не вирішеними. Так, недостатньо розглянуто сучасний стан державного регулювання системи професійно-технічної освіти; потребують удосконалення система оцінювання підготовленості випускників професійно-технічних навчальних закладів до професійної роботи, структура мережі професійно-технічних навчальних закладів, механізм фінансування системи професійно-технічної освіти.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в науковій літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195) Класичного приватного університету.

У рамках виконаної теми особисто здобувачем було запропоновано механізм фінансування професійно-технічної освіти, систему оцінювання підготовленості випускників професійно-технічних навчальних закладів до професійної роботи.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання системи професійно-технічної освіти. Для її досягнення було поставлено й вирішено такі завдання:

— визначено сутність системи професійно-технічної освіти;

— досліджено особливості державного регулювання системи професійно-технічної освіти;

— доповнено перелік функцій професійно-технічної освіти;

— запропоновано систему оцінювання підготовленості випускників професійно-технічних навчальних закладів;

— розроблено практичні рекомендації щодо створення Центру розвитку професійно-технічної освіти при Міністерстві освіти і науки України;

— розвинуто структуру мережі професійно-технічних навчальних закладів шляхом створення на їх базі ресурсних центрів;

— удосконалено складові механізму багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання системи професійно-технічної освіти.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади формування механізмів державного регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що пропоновані механізми державного регулювання системи професійно-технічної освіти нададуть можливість створити дієву систему державного управління, яка значно посилить демократизацію управління, саморозвиток професійно-технічних навчальних закладів, покращить якість підготовки професійних кадрів для економіки країни.

Методи дослідження. Для перевірки гіпотези дослідження та виконання поставлених завдань використано загальнонаукові методи: теоретичного рівня: проблемно-цільовий та структурно-функціо-нальний аналіз основних теорій і практики управління системи освіти для виділення й обґрунтування механізмів державного регулювання; історико-логічне вивчення наукових праць провідних учених у сфері державного управління, загальної теорії управління та управління освітою, зокрема, з метою накопичення, відбору, систематизації матеріалу й теоретичного осмислення проблеми дослідження; конкретно-історичний аналіз — для уточнення основних понять, що зазнали змін у процесі розвитку системи професійно-технічної освіти; синергетичний підхід для удосконалення механізму багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти; абстрактно-логічний метод — для теоретичного узагальнення й формулювання висновків.

Інформаційною базою дослідження є закономірності розвитку системи професійно-технічної освіти, відображені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених; закони України; укази Президента України; постанови Верховної Ради України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти (та/або їх проекти) міністерств України, обласних державних адміністрацій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

вперше:

— запропоновано систему оцінювання підготовленості випускників професійно-технічних навчальних закладів до професійної роботи введенням коефіцієнтів: затребуваності випускників професійно-технічних закладів, приросту студентів, територіальності;

удосконалено:

— структуру мережі професійно-технічних навчальних закладів шляхом створення на їх базі ресурсних центрів;

- складові механізму багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти введенням змішаного фінансування професійно-технічної освіти, яке виражається у взаємодії органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної влади, різних організаційно-правових структур та підприємств, а також появи тристороннього договору підготовки професійних кадрів;

набуло подальшого розвитку:

- перелік функцій професійно-технічної освіти виділенням пріоритетних: функції соціального захисту та економічної, які посилюють значення професійно-технічної освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що застосування обґрунтованих напрямів удосконалення державного регулювання системи професійно-технічної освіти забезпечує створення передумов для ефективного контролю за якістю підготовки професійних кадрів у системі професійно-технічної освіти.

Результати досліджень використані в діяльності органів управління освіти Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 09−1/923 від 25. 09. 2007 р.).

Окремі зміни в структурі мережі професійно-технічних навчальних закладів шляхом створення ресурсних центрів впроваджено в системі української державної будівельної корпорації (довідка № 1901−219 від 17. 04. 2008 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Управління освітою», «Менеджмент у державному та муніципальному управлінні» (довідка № 371 від 03. 06. 2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Проблеми державного управління та місцевого самоврядування в умовах сучасного політичного вибору України» (м. Запоріжжя, 2007 р.), «Перспективи становлення конкурентоспроможної регіональної економік» (м. Київ, 2007 р.), «Управління інноваційним розвитком підприємств України в умовах світових інтеграційних процесів» (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,54 д.а., з них 4 — у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 167 сторінках, списку використаних джерел, який включає 158 найменувань. Загальний обсяг дисертації - 181 сторінок, включаючи 8 рисунків, 36 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі — «Теоретичні основи державного регулювання системи професійно-технічної освіти» — визначено суть і специфіку функціонування сучасної системи професійно-технічної освіти, досліджено особливості державного регулювання системи професійно-технічної освіти, розроблено методичне забезпечення оцінювання професійно-технічної освіти.

Головним завданням системи професійно-технічної освіти є забезпечення потреб галузей економіки в робочих кадрах. Професійно-технічна освіта функціонує в єдиному освітньому просторі України як самостійна підгалузь. Систему професійно-технічної освіти доцільно розглядати як одну із складових освітньої галузі, від ефективного функціонування якої залежить розвиток економіки країни в цілому.

Система професійно-технічної освіти складається з професійно-технічних навчальних закладів, незалежно від форм власності та підпорядкування, що працюють у галузі професійно-технічної освіти; навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.

На початку 90-х років ХХ ст. через руйнування планової економіки, приватизацію підприємств система професійно-технічної освіти потрапила в дуже складні умови: зменшилися інвестиції працедавців у розвиток і зміцнення навчально-матеріальної бази освітніх установ; погіршилися умови для виробничого навчання у зв’язку зі скороченням робочих місць для проходження виробничої практики; децентралізація управління професійно-технічною освітою в умовах заплутаного нормативно-правового забезпечення.

Не зважаючи на занепад розвитку системи професійно-технічної освіти та падіння її престижу, вона виконує важливі функції як в державі так і в суспільстві. Система професійно-технічної освіти реалізує таку важливу функцію як освітню. Вона полягає в тому, що професійно-технічні училища і ліцеї, як і школи, реалізують функцію освіти, тобто трансформацію досвіду, нагромадженого людством за весь історичний період його розвитку на подальші покоління.

Крім освітньої функції ми виділяємо ще такі важливі функції професійно-технічної освіти як функції соціального захисту та економічну. Пріоритетом у світлі демократичних перетворень має стати функція соціального захисту молоді, яка реалізується при входженні молодів ринкові відносини шляхом здобуття якісної професійно-технічної освіти, що дає випускникам змогу бути конкурентоспроможними й мобільними на ринку праці, а отже, соціально захищеними.

В установах професійно-технічної освіти завжди навчалося багато підлітків з незаможніх і найбільш не захищених верств населення, щодо яких завжди діяла потужна система державної підтримки (стипендії, безкоштовне харчування, формений одяг, безкоштовні гуртожитки, пільговий проїзд тощо). Крім того, відволікаючи молодь категорії «ризику» від вулиці і направляючи її у сферу суспільно корисної діяльності, установи професійно-технічної освіти фактично стримують зростання підліткової злочинності й молодіжного безробіття. Відомо, що вартість одного студентського місця в освітній установі професійно-технічної освіти значно менше від вартості одного місця в установах, що виконують покарання.

Економічна функція, тобто плановане відтворення кваліфікованих трудових ресурсів практично для всіх галузей економіки. Порівняно невеликі терміни підготовки і перепідготовки при підвищенні затребуваності, що збільшується, робочих професій робить систему професійно-технічної освіти одним з найважливіших чинників впливу державної політики на зайнятість населення. У зв’язку з пожвавленням економіки України 60% вакансій на ринку праці на сьогодні становлять вакансії робочих професій.

Встановлено, що процес розвитку державного регулювання системи професійно-технічної освіти перебуває під впливом багатьох чинників. До зовнішніх чинників можна, насамперед, віднести:

1. Політичні, економічні та соціально-демографічні, які принципово змінили вимоги споживачів — працедавців, а також студентів як майбутніх працівників — до структури підготовки кадрів у системі професійно-технічної освіти.

2. Скорочення бюджетного фінансування, що зумовило зміну структури й механізму фінансування системи професійно-технічної освіти, пошук шляхів підвищення ефективності видатків.

Серед найважливіших внутрішніх чинників можна виділити:

1. Діяльність органів управління освітою різних рівнів з реформування системи професійно-технічної освіти з метою приведення її у відповідність з сучасними соціально-економічними умовами.

2. Спроби пристосування самих навчальних закладів професійно-технічної освіти до сучасних тенденцій розвитку освіти.

Найважливішою проблемою для системи професійно-технічної освіти в умовах затяжної економічної кризи стало скорочення її фінансування. Основним джерелом її фінансування є кошти з Державного бюджету. Незадовільне фінансування є одним з чинників, що створюють кризові ситуації в системі професійно-технічної освіти. У зв’язку з цим останніми роками значно активізувалася діяльність професійно-технічних закладів щодо отримання позабюджетних коштів.

Слід підкреслити, що система професійно-технічної освіти у сфері управління має ряд особливостей. Це, насамперед, дворівневий механізм управління навчальних закладів. Вони перебувають у державній власності, фінансуються з Державного бюджету, їх засновником є Міністерство освіти і науки України, але оперативне управлінням здійснюють місцеві органи управління освітою в особі місцевих державних адміністрацій, які, у свою чергу, є складовою регіональних органів виконавчої влади і підпорядковуються Кабінету Міністрів України.

Місцеві державні адміністрації присутні в механізмі управління навчальними закладами професійно-технічної освіти, проте із цього механізму випадає місцевий орган управління освітою, перш за все, в частині права призначення і звільнення керівників навчальних закладів, права розподілу кредитів і затвердження кошторисів тощо. У зв’язку з цим ми пропонуємо розробити засновницький договір, що укладається між Міністерством освіти і науки України та місцевим органом управління освітою щодо кожного навчального закладу, що передбачає закріплення компетенції і відповідальності за кожним засновником.

Його принципова новизна полягає у введенні інституту засновників, який складається з Міністерства освіти і науки та місцевого органу управління освітою, з метою зміцнення дворівневого механізму управління освітою і правової основи для співфінансування з бюджетів різних рівнів.

Для приведення у відповідність організації професійно-технічної освіти до потреб суспільства і самої освітньої системи необхідно налагодити координацію державних, регіональних органів управління освітою, посилити контрольні функції Міністерства освіти і науки в частині дотримання освітнього законодавства, міжнародного освітнього права, а також сприяти активації процесів самоорганізації й саморозвитку.

З метою підвищення рівня підготовки висококваліфікованих фахівців ми пропонуємо створити Центр розвитку професійно-технічної освіти при Міністерстві освіти і науки України. Кошти на утримання Центру розвитку професійно-технічної освіти можуть бути закріплені окремим рядком у Державному бюджеті України або затверджені в кошторисі Міністерства освіти і науки України.

Діяльність цієї установи полягатиме в аналізі розвитку системи професійно-технічної освіти, моніторингу ефективності діяльності професійно-технічних начальних закладів, розробці пропозицій щодо впровадження заходів державного регулювання професійно-технічної освіти.

При розподілі державних коштів з Центру розвитку професійно-технічної освіти можуть враховуватися як абсолютні, так і відносні кількісні показники. Як абсолютні можуть виступати розміри отриманих грантів, виконаних договірних робіт, кількість отриманих патентів.

У подальшому держава має визначати підготовленість випускників професійно-технічного навчального закладу до професійної роботи, їх здатність виконувати свої професійні завдання. В рамках цього ми пропонуємо проводити щорічний моніторинг відносних показників для визначення рівня виконання професійно-технічним навчальним закладом вказаної функції:

1. Коефіцієнт затребуваності випускників професійно-технічних навчальних закладів, який відображає кількість випускників професійно-технічного навчального закладу, які влаштувалися на роботу в регіоні, де розташований цей заклад. Цей показник безпосередньо характеризує взаємозв'язок «навчальний заклад — виробництво». Високий рівень працевлаштування характеризує високий рівень підготовки фахівців, орієнтацію на потреби регіонального ринку.

2. Коефіцієнт приросту студентів, який є відношенням кількості студентів навчального закладу в до кількості студентів у попередньому році. Коефіцієнт відображає рейтинг навчального закладу, характеризує громадську думку про якість освітнього процесу.

3. Коефіцієнт територіальності показує кількість випускників навчального закладу професійно-технічної освіти, які працевлаштувалися за межами регіону, де розташований навчальний заклад професійно-технічної освіти.

За допомогою цих коефіцієнтів можна буде визначити кількість випускників професійно-технічного навчального закладу, які влаштувалися на роботу в регіоні, де розташований цей заклад; рейтинг навчального закладу; визначити кількість випускників професійно-технічного навчального закладу, які працевлаштувалися за межами регіону, де розташований даний навчальний заклад.

У другому розділі - «Сучасний стан державного регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні» — проаналізовано стан розвитку професійно-технічної освіти, тенденції діяльності професійно-технічних навчальних закладів України.

У 2005/06 н.р. у системі професійно-технічної освіти здійснювалася підготовка робітничих кадрів за 530 професіями. За результатами моніторингу за цей період, у державних професійно-технічних навчальних закладах випуск становив 267,9 тис. кваліфікованих робітничих кадрів (у 2004/05 н. р. — 268,5 тис. осіб), з них — 211,2 тис. студентів та 56,7 тис. слухачів із працюючого та незайнятого населення. Дипломи отримали 194,3 тис. (72,5% від загального випуску) випускників, з них 5,3 тис. осіб — дипломи за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст», що становить 1,8% від випуску. За результатами аналізу протягом шести років (2000−2006), кількісний показник випускників за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст» залишається незмінним: 1,7−1,8%. Сьогодні 192 професійно-технічних навчальних заклади здійснюють підготовку кваліфікованих робітничих кадрів для металообробної, металургійної та вугледобувної галузей (20,0% від загальної кількості), контингент яких становить понад 102 тис. студентів та слухачів. За останні роки на базі діючих створені професійно-технічні навчальні заклади нового типу: 47 вищих професійних училищ та центрів, 101 професійний ліцей, що становить 77% від загальної кількості професійно-технічних навчальних закладів промислового спрямування. Контингент студентів і слухачів становить понад 74 тис.

Державне замовлення за професіями сфери послуг становить 82 тис. осіб (або 36% від загальних обсягів державного замовлення), у тому числі понад 6 тис. комерційно-торговельного спрямування, близько 30 тис. — громадського харчування, майже 14 тис. — сфери обслуговування. Сьогодні в країні працює 271 профтехучилище, де готують робітників для підприємств агропромислового комплексу, у тому числі у сільській місцевості - 241.

Серед навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації найбільшу частку становлять державні, кількість яких скорочується, про що свідчать дані в таблиці 1.

Таблиця 1

Вищі навчальні заклади України І-ІІ рівнів аредитації

Показники

Навчальний рік

1995/96

2000/01

2001/02

2002/03

2003/04

2004/05

2005/06

2006/07

Усього закладів

782

664

665

667

670

619

606

570

у тому числі за

формами власності:

державної та комунальної

735

593

587

590

586

531

517

485

приватної

47

71

78

77

84

88

89

85

Прийнято всього, осіб

188 795

190 077

201 243

203 665

202 537

182 224

169 223

151 178

у тому числі на форми навчання:

денна

142 193

141 156

149 453

148 209

148 144

131 752

124 787

111 950

вечірня

4612

1441

1681

980

1001

1022

990

1094

заочна

41 990

47 480

50 109

54 476

53 392

49 450

43 446

38 134

Випущено всього, осіб

191 179

148 605

147 488

155 542

162 845

148 184

142 650

137 949

у тому числі за формами навчання:

денна

131 550

109 546

109 309

113 574

116 925

104 785

101 861

98 584

вечірня

6373

982

1074

768

1104

43 399

747

1029

заочна

53 256

38 077

37 105

41 200

44 816

40 042

38 336

Кількість студентів

у розрахунку

на 10 тис. населення

120

107

115

121

125

116

108

100

У Запорізькій області при незмінній кількості державних навчальних закладів (21 заклад освіти) у період з 2002/03 н.р. до 2003/04 н.р. відбулось зменшення кількості студентів навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, відповідно, з 19 173 до 18 937 осіб, між тим у 2001/02 н.р. ця цифра становила лише 18 289 осіб.

Навчальний процес у 2007/08 н. р. в ПТНЗ забезпечували близько 48,9 тис. педагогічних працівників, у тому числі 23,3 тис. майстрів виробничого навчання. Зменшується кількість студентів, які навчаються за державним замовленням, що свідчить про зменшення державних видатків та видатків з місцевих бюджетів на підготовку відповідних фахівців у професійно-технічній сфері.

Для підвищення ефективності системи професійної підготовки, перепідготовки і, відповідно, подальшого працевлаштування незайнятого населення необхідно оновити методику розрахунків витрат на професійне навчання незайнятого населення за направленням державної служби зайнятості; впровадити положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою; розробити положення про професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації на виробництві.

Розширюються зв’язки професійно-технічних навчальних закладів із зарубіжними країнами. В Україні реалізуються декілька проектів щодо впровадження новітніх технологій професійного навчання. На базі вищих професійних училищ за участі Федеративної Республіки Німеччини в рамках програми «Трансформ» створено й успішно працюють 16 модельних центрів та навчально-тренувальних фірм з підготовки фахівців для комерційної діяльності, досвід роботи яких поширюється на всі регіони країни.

Аналіз демографічного розподілу показав, що в центральних, північних, західних областях України знаходиться 2/3 навчальних закладів, оскільки тут найбільша густота населення. Отже, в цих регіонах існує найбільша кількість навчальних закладів на відміну від східного регіону України.

На початок 2006/07 н. р. в Запорізькій області діє 35 вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, серед яких 24 — заклади І-II рівнів акредитації (підготовка молодших спеціалістів, бакалаврів) та 12 — І-IV рівнів акредитації. Серед ВНЗ III-IV рівнів акредитації шість університетів, три академії, три інститути, з яких вісім — державної форми власності і 4 — приватної. Два вищі навчальні заклади мають статус національного (Запорізький національний технічний університет, Запорізький національний університет).

Мережу вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації становлять 11 коледжів, вісім технікумів та чотири училища. У 2004 р. відбулася реорганізація Запорізького, Мелітопольського, Бердянського медичних та Запорізького педагогічного училищ в коледжі. Реорганізовані навчальні заклади належать до комунальної форми власності. Припинив свою діяльність Енергодарський технічний коледж. Замість цього ліквідованого навчального закладу створено відокремлений структурний підрозділ Класичного приватного університету. Серед загальної кількості вищих навчальних закладів професійно-технічні заклади освіти в Запорізькій області мають такі форми власності: 13 — державну, 7 — комунальну, 3 — приватну.

Встановлено, що в управлінні діяльністю професійно-технічних навчальних закладів існують такі недоліки: недостатнє бюджетне фінансування; недостатня забезпеченість сучасною фаховою україномовною навчально-методичною літературою; повільне впровадження в навчальний процес новітніх інформаційних технологій.

У третьому розділі - «Удосконалення державного регулювання системи професійно-технічної освіти в Україні» - удосконалено структуру мережі професійно-технічних навчальних закладів, запропоновано механізми багатоканального фінансування професійно-технічних навчальних закладів, досліджено державне замовлення в системі професійно-технічної освіти.

Одним із найважливіших стратегічних напрямів розвитку системи професійно-технічної освіти, визначеним у рамках Національної доктрини розвитку освіти, є розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань і форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці.

Оптимізація мережі навчальних закладів професійно-технічної освіти шляхом їх укрупнення дасть змогу зберегти ресурсний і кадровий потенціал професійно-технічної освіти в період назріваючої «демографічної ями». За рахунок консолідації ресурсів має покращитись матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, оснащення навчального процесу (бібліотечні фонди, навчальні корпуси тощо), що, зрештою, підвищить якість підготовки фахівців середньої ланки.

Об'єднання закладів професійно-технічної освіти сприятиме підвищенню якості викладацького складу. Водночас інтеграційні процеси можуть призвести до скорочення частини працюючого персоналу, що спричинить ряд негативних соціальних наслідків. Економічна доцільність укрупнення (об'єднання) професійно-технічних навчальних закладів зумовлена також економією бюджетних коштів, забезпеченою за рахунок економії на масштабі. Укрупнення об'єктів фінансування професійно-технічної освіти сприятиме раціональному розміщенню державних коштів.

Необхідність удосконалення мережі закладів професійно-технічної освіти шляхом їх об'єднання зумовлена також станом матеріально-технічної бази навчальних закладів, яка останнім часом значно застаріла. Об'єднання ідентичних за профілем професійно-технічних і вищих навчальних закладів дасть змогу поліпшити матеріальний компонент навчального процесу як за рахунок концентрації наявних ресурсів, так і в результаті залучення достатніх фінансових ресурсів, необхідних для його оновлення. Покращення стану матеріально-технічної бази в системі професійно-технічної освіти значно підвищить рівень конкурентоспроможності професійно-технічної освіти фахівців, що випускаються, на ринку праці. У ході проведеного дослідження були виявлені основні переваги й недоліки реорганізації мережі професійно-технічних навчальних закладів (табл. 2).

Один з важливих напрямів побудови раціональній мережі - це перетворення ряду провідних професійно-технічних закладів у ресурсні центри, здатні значно підвищити якість навчання й рівень кваліфікації навчальних, а також здатність до підвищення рівня навчання кваліфікованих робочих на загально регіональному рівні.

Для того, щоб ресурсні центри могли ефективно реалізувати всі вказані цілі, вони повинні значно відрізнятися від звичайних професійно-технічних закладів за своїми функціями. У цілому функції ресурсних центрів (центрів зростання якості) мають бути розширені й орієнтовані на вирішення загально регіональних завдань.

Таблиця 2

Переваги та недоліки реорганізації мережі професійно-технічних навчальних закладів

Напрями

Переваги

Недоліки

Об'єднання вищих і професійно-технічних навчальних закладів

(ПТУ-ВНЗ)

1. Забезпечить спадкоємність підготовки фахівців.

2. Дасть змогу мінімізувати витрати при переході в систему вищої освіти.

3. Забезпечить підвищення якості підготовки в системі професійно-технічної освіти.

4. Покращить матеріальний компонент навчального процесу в системі професійно-технічної освіти.

5. Покращить маневреність управління.

1. Ускладнить процес управління професійно-технічною освітою через збільшення об'єктів.

2. Зламає систему підготовки фахівців, що склалася, вищого і професійно-технічної освіти.

3. Спричинить зростання управлінського аппарату.

Об'єднання професійно-технічних закладів

1. Дасть змогу зберегти ресурсний і кадровий потенціал професійно-технічних закладів у період назріваючої «демографічної ями».

2. Приведе до поліпшення матеріально-технічної бази в системі професійно-технічної освіти за рахунок консолідації ресурсів.

3. Сприятиме раціональному розміщенню бюджетних коштів, забезпеченою за рахунок економії на масштабі, запобігатиме розпилюванню державних ресурсів.

1. Спричинить негативні соціальні наслідки, пов’язані з можливим скороченням персоналу.

Виділено такі основні функції ресурсних центрів: професійно-технічне навчання складних і нових професій, пов’язаних із сучасними технологіями, відповідно до завдань економічного розвитку регіону; навчально-методичне і програмне забезпечення підготовки з нових професій і технологій, включаючи методичну підтримку однопрофільних навчальних закладів професійно-технічної освіти; у рамках свого профілю організація взаємодії з працедавцями, зокрема маркетингові дослідження на ринку освітніх послуг і ринку праці за своїм профілем; прогнозування потреби в кадрах, аналіз змін вимог працедавців до кваліфікації випускників, підготовка пропозицій щодо змін у професійних і освітніх стандартах; підвищення кваліфікації викладачів і майстрів з нових навчальних і виробничих технологій; сертифікаційна діяльність за своїм профілем у рамках загальнорегіональної системи оцінювання якості підготовки випускників і якості відповідних навчальних програм; професійна орієнтація студентів і технологічне навчання загальноосвітніх шкіл.

Ресурсні центри доцільно створювати в рамках професійно-технічних закладів, що діють, мають резерв приміщень, оскільки це знижує витрати (не передбачається нове будівництво), спрощує вирішення правових питань щодо їх діяльності. Але при цьому необхідно розробити спеціальний статут, інші локальні нормативні акти, що гарантують повноцінне виконання ресурсними центрами своїх нових функцій.

Особливої актуальності в системі професійно-технічної освіти набуває інститут державного замовлення. Під державним замовленням розуміють певний обсяг підготовки фахівців різних профілів, який визначається державою й фінансується з державного бюджету. При цьому державне замовлення має виходити з реальних потреб довгострокового соціального й економічного розвитку України. Державне замовлення в системі професійно-технічної освіти відіграє особливо значну роль, оскільки державне замовлення слугує одним із критеріїв визначення обсягу бюджетного фінансування діяльності професійно-технічної освіти. Розміщення державного замовлення оформляється державним контрактом, який укладається між державним замовником і виконавцем державного замовлення.

На практиці державне замовлення у сфері професійно-технічної освіти фактично консервує існуючу структуру підготовки фахівців, оскільки існуючий механізм формування і виконання державних замовлень не відповідає повною мірою вирішенню проблем забезпечення економіки країни певного виду фахівцями в необхідних обсягах. Відсутність порядку формування державного замовлення у сфері освіти унеможливлює визначення реальної потреби держави у підготовці необхідної кількості фахівців робочих професій та спеціалістів із вищою освітою.

Таким чином, етап формування державного замовлення, звичайно, ж потребує законодавчого визначення, проте проблема має розглядатися значно ширше, а саме — необхідно вести мову про необхідність запровадження в Україні стратегічного планування соціально-економічного розвитку країни, яке у свою чергу, мало б стати основою для розроблення державного замовлення в галузі вищої та середньої спеціальної освіти.

При цьому має бути встановлена відповідність обсягу фінансування у Державному бюджеті України державного замовлення на підготовку фахівців натуральним показникам державного замовлення.

За своєю структурою держзамовлення повинне включати два компоненти: загальнодержавний та муніципальний (комунальний). Загальнодержавне замовлення має формуватися з урахуванням стратегічних потреб соціально-економічного розвитку країни, муніципальне — з урахуванням потреб місцевих ринків праці. Кожний із зазначених видів замовлень повинен оплачуватися з бюджетів відповідних рівнів і розподілятися між навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації на конкурсній основі.

У процесі дослідження удосконалено складові механізму багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти. Суть удосконалення зводиться до появи змішаного фінансування професійно-технічної освіти, яке виражається у взаємодії органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної влади, різних організаційно-правових структур, а також тристороннього договору підготовки кадрів, який передбачатиме цільове спрямування відповідних коштів на підготовку конкретного студента з виконання певних зобов’язань з боку фінансуючого, фінансованого суб'єктів та суб'єкта, що управляє відповідними коштами, для фінансування видатків на здобуття професійно-технічної освіти. Комплексно такий механізм багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти поданий на рис. 1.

n — кошти Державного бюджету;

m — кошти місцевих органів державної влади;

l — кошти органів місцевого самоврядування;

k — змінна частина коштів фінансування центральних органів державної влади потреб місцевих органів державної влади у професійно-технічній освіті;

t — кошти місцевих органів державної влади, які спрямовуються студентам;

p — кошти органів місцевого самоврядування, які спрямовуються студентам;

q — кошти організаційно-правових структур, підприємств, які спрямовуються в рамках тристороннього договору;

s — кошти організаційно-правових структур, підприємств, які спрямовуються в рамках двостороннього договору.

Рис. 1. Комплексний механізм багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти

У такому механізмі багатоканального фінансування кошти бюджетів місцевих органів державної влади або органів місцевого самоврядування можуть бути різною мірою пропорційно спрямовані, на їх розсуд, як безпосередньо на фінансування ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, так і на надання коштів студентам. У цілому ці фінансові потоки за джерелом коштів не є однорідними, їх структура може бути встановлена на основі відповідних договорів між суб'єктами фінансування.

Використання практики участі у фінансуванні системи професійно-технічної освіти організаційно-правових структур, підприємств разом з місцевими органами державної влади й органів місцевого самоврядування, на нашу думку, дасть змогу забезпечити досягнення цілого ряду позитивних ефектів. До таких ефектів можна віднести, по-перше, те, що її використання створює реальні можливості для залучення коштів господарюючих суб'єктів у процес фінансування підготовки висококваліфікованих кадрів. По-друге, така практика створює можливості працевлаштування студента ще в процесі здобуття ним освіти. По-третє, можливості здобуття заохочень, перекладення тягаря з фінансування освіти, завчасного вирішення проблем з працевлаштуванням створюють сприятливі умови для появи конкуренції між студентами в процесі здобуття ними професійних знань і навичок. По-четверте, структура заявок, що надійшли від організаційно-правових структур, може служити чи не найоб'єктивнішим індикатором стану ринку праці певного регіону. Нарешті, ця практика дає змогу перейти від принципу фінансування конкретних людей до принципу фінансування кращих знань.

Хотілось би відзначити, що пропонована нами практика договірних відносин може бути застосовна не тільки в разі залучення в систему професійно-технічної освіти додаткового фінансування. При її використанні може бути забезпечене ефективне витрачання фінансових ресурсів, вже наявних у системі професійно-технічної освіти. Зокрема, на сьогодні більшість випускників не починає працювати за своєю спеціальністю. Більше того, такий розвиток ситуації прогнозувався ними ще до закінчення ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, і можна припустити, що й до вступу до нього. Відповідно, ефект витрачання бюджетних коштів на підготовку фахівців із цих спеціальностей у більшості випадків є негативним.

У такій ситуації для спеціальностей, за якими намітилися подібні тенденції, пропонується використання практики договорів, в яких держава, беручи на себе зобов’язання сторони, що фінансує підготовку фахівця, отримує від нього у відповідь зобов’язання протягом певного терміну здійснювати трудову діяльність відповідно до здобутої спеціальності в пріоритетних для держави галузях. Причому контроль за виконанням зобов’язань за такими договорами ми пропонуємо покласти на Міністерство освіти і науки України або галузевий орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, у віданні яких перебуває вищий навчальний заклад І-ІІ рівня акредитації.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми вдосконалення механізмів державного регулювання системи професійно-технічної освіти шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Установлено, що системa професійно-технічної освіти є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями й навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Її слід розглядати як одну зі складових освітньої галузі, від ефективного функціонування якої залежить розвиток економіки країни в цілому. Система професійно-технічної освіти складається з професійно-технічних навчальних закладів, незалежно від форм власності та підпорядкування, що здійснюють діяльність у галузі професійно-технічної освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

2. Особливостями державного управління системи професійно-технічної освіти є те, що відсутні дієві механізми державного регулювання якості підготовки фахівців у сфері професійно-технічної освіти, показники та критерії, за якими можна було б оцінити результативність підготовки фахівців. Ефективність управління Міністерства освіти і науки України професійно-технічною освітою щороку падає. Місцеві органи державної влади не приділяють достатньо уваги управлінню професійно-технічними закладами, на місцях не проводиться моніторинг ефективності діяльності цих закладів.

3. Аналіз динаміки бюджетного фінансування професійно-технічної освіти показує, що вона не виділялася як система пріоритетного бюджетного фінансування держави, отримуючи приблизно постійну частку від загальних видатків Державного бюджету на освіту, яка щороку знижується в розрізі державних видатків на освіту. Щорічні планові бюджетні видатки лише на 25−30% задовольняють потреби професійно-технічних навчальних закладів у фінансових асигнуваннях. Серед факторів, що негативно впливають на розвиток професійно-технічної освіти, слід виділити неповноту нормативно-правової бази сфери професійно-технічної освіти, колізії в чинному законодавстві щодо освіти, відсутність чіткого розмежування повноважень органів державної влади різних рівнів у сфері управління системою професійно-технічною освітою, невідпрацьованість схем міжбюджетних відносин, які б сприяли збільшенню фінансування професійно-технічної освіти на місцевому рівні.

4. Доповнено перелік функцій, що виконує система професійно-технічної освіти. Так, виділено функцію соціального захисту молоді, яка реалізується при входженні молоді в ринкові відносини через здобуття нею якісної професійно-технічної освіти, що дає випускникам змогу бути конкурентоспроможними і мобільними на ринку праці, а отже, соціально захищеними, та економічну функцію, яка означає плановане відтворення кваліфікованих трудових ресурсів практично для всіх галузей національного господарства.

5. Запропоновано створити Центр розвитку професійно-технічної освіти при Міністерстві освіти і науки України. Діяльність Центру полягатиме в аналізі розвитку системи професійно-технічної освіти, моніторингу ефективності діяльності професійно-технічних начальних закладів, розробці пропозицій щодо впровадження заходів державного регулювання професійно-технічної освіти. Створення такого Центру дасть можливість визначити найбільші проблеми у функціонуванні професійно-технічних закладів, у підготовці професійних кадрів для економіки, що дасть змогу на державному рівні підвищити ефективність державного регулювання системи професійно-технічної освіти.

6. У дисертаційній роботі запропоновано систему оцінювання підготовки випускників професійно-технічних закладів до професійної роботи, їх здатності виконувати свої професійні завдання шляхом введення коефіцієнтів: затребуваності випускників професійно-технічних навчальних закладів, приросту учнів, територіальності. Таке оцінювання підготовленості випускників професійно-технічного навчального закладу дасть змогу визначити кількість випускників останнього, які влаштувалися на роботу в регіоні, де розташований цей заклад; рейтинг навчального закладу, охарактеризувати громадську думку про якість професійної підготовки випускників; визначити кількість випускників професійно-технічного навчального закладу, які працевлаштувалися за межами регіону, в якому розташований цей навчальний заклад.

7. В управлінні діяльністю професійно-технічних навчальних закладів існують такі недолі-ки: низький конкурс абітурієнтів зі спеціальностей; недостатня забезпеченість сучасною фаховою україномовною навчаль-но-методичною літературою; повільне впровадження в навчальний процес новітніх інформаційних технологій. Система управління професійно-технічною освітою в Україні зосереджена в декількох державних установах. Така розпорошеність у підпорядкуванні призводить до негативних наслідків. На зміну централізованому плануванню підготовки та розподілу фахівців було запроваджено державне замовлення на підготовку спеціалістів.

8. З’ясовано, що оптимізація мережі навчальних закладів професійно-технічної освіти шляхом їх укрупнення дасть змогу зберегти ресурсний і кадровий потенціал професійно-технічної освіти. Завдяки консолідації ресурсів покращиться матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, оснащення навчального процесу, що підвищить якість підготовки фахівців середньої ланки. Об'єднання закладів професійно-технічної освіти сприятиме підвищенню якості викладацького складу. Економічна доцільність об'єднання професійно-технічних навчальних закладів зумовлена також економією бюджетних коштів.

9. Запропоновано створення ресурсних центрів на базі професійно-технічних навчальних закладів, сутність створення яких полягатиме в підвищенні якості навчання й рівня професійної підготовки. Основні функції ресурсних центрів: навчання складних і нових професій; навчально-методичне і програмне забезпечення підготовки для нових професій і за новими технологіями; аналіз змін вимог працедавців до кваліфікації випускників, підготовка пропозицій щодо змін професійних і освітніх стандартів; підвищення кваліфікації викладачів за новими навчальними і виробничими технологіями. Створення ресурсних центрів покращить рівень викладання в професійно-технічних закладах і дасть змогу підвищити якість підготовки фахівців відповідно до нових вимог розвитку національного господарства.

10. У дисертаційній роботі вдосконалено складові механізму багатоканального фінансування системи професійно-технічної освіти. Суть удосконалення зводиться до появи змішаного фінансування професійно-технічної освіти, яке виражається у взаємодії органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної влади, різних організаційно-правових структур, а також тристороннього договору підготовки кадрів, який передбачатиме цільове спрямування відповідних коштів на підготовку конкретного студента з виконання певних зобов’язань з боку фінансованого суб'єкта та суб'єкта, що управляє відповідними коштами, для фінансування видатків на здобуття професійно-технічної освіти.

11. Враховуючи ту обставину, що система професійно-технічної освіти є дуже важливою освітньою ланкою та виходячи із двоступеневої вищої освіти, обумовленої Болонською декларацією, вважаємо за необхідне Міністерству освіти та науки здійснити заходи щодо створення окремої ланки освіти — базової/середньої професійної із збереженням освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста; за навчальними закладами цієї ланки освіти зберегти права щодо надання випускника основної школи паралельно повної загальної середньої освіти та кваліфікації молодшого спеціаліста, а з деяких професій — робітничої кваліфікації; створити законодавчі акти прямої дії про базову (середню) професійну освіту і законодавчих засад функціонування таких закладів як самостійно, так і в структурі вищих навчальних закладів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Коробко Л.І. Розвиток механізмів фінансування професійно-технічних навчальних закладів // Держава та регіони. Серія: Державне управління. — 2006. — № 2. — С. 125−128.

2. Коробко Л.І. Система маркетингу в державному управлінні професійною освітою // Державне будівництво [електронне видання Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України]. — 2007. — № 2. — Режим доступу до журн.: http: //www. kbuapa. kharkov. ua.

3. Коробко Л.І. Фінансове забезпечення програм професійної освіти в контексті організації державного управління // Держава та регіони. Серія: Державне управління. — 2007. — № 4. — С. 104−110.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой