Державний борг та проблеми його обслуговування

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Курсова робота

з дисципліни «Макроекономіка»

Тема: «Державний борг та проблеми його обслуговування»

Виконав:

студент 23 групи

(заочна форма навчання)

Інституту економіки та менеджменту

Малярчук Олександр Сергійович

Луцьк 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи державного боргу.

1.1 Економічна сутність державного боргу

1.2 Види і показники державного боргу

1.3 Механізм управління державним боргом

Розділ 2. Аналіз державного боргу України за 2010 — 2012 роки.

2.1 Причини виникнення державного боргу

2.2 Аналіз структури і динаміки державного боргу України за 2010−2012

2.3 Обслуговування державного боргу і управління ним в Україні

Розділ 3. Проблеми і напрямки вдосконалення управління державним боргом

3.1 Зарубіжний досвід управління державним боргом

3.2 Напрямки покращення управління державним боргом в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах зростаючого значення залучення додаткових коштів Україною, важливим постає питання визначення державної боргової політики. Розмір державного боргу, методи погашення, впливають на всі складові економічної системи держави: дефіцит державного бюджету, інвестиції в економіці країни, інфляцію та інші. Інвестиційна напруженість, а також потреби в капіталі для технологічного оновлення економіки зумовили необхідність попиту на державний борг в трансформаційній економіці країни. Управління державним боргом вимагає використання цілої системи методів по його регулюванню. Тобто, актуальним є виявлення проблем, які існують в цій сфері. Потрібно проаналізувати поточну політику управління державним б оргом і її ефективність, а також стан державного боргу України.

З початком світової фінансової кризи суттєво зріс рівень державного боргу у багатьох країнах світу. Це підсилило дослідження, пов’язані темою аналізу державних запозичень.

Державна заборгованість — одна з характеристик сучасних національних економік. У теперішній час майже неможливо знайти державу, яка була б спроможна обходитися без запозичень. Використання державою позик зумовлено нестачею власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання боргових зобов’язань, покриття дефіциту державного бюджету, фінансування проектів. За умови ефективного використання залучені ресурси можуть стати позитивним чинником економічного зростання. Проте в іншому випадку збільшення заборгованості може призвести до фінансової кризи, порушити макроекономічну стабільність [25].

Борг є важливим елементом кругообігу «доходи-витрати». Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, підприємствами та урядом. Створення боргу — це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Головними факторами, що впливають на відносні й абсолютні показники державного боргу, є дефіцит державного бюджету, зовнішньо-торгівельний дефіцит, рівень відсоткових ставок за позиками, накопичений обсяг боргових зобов’язань держави, рівень розвитку фінансових ринків, можливості залучення позичкових коштів із внутрішніх і зовнішніх джерел, динаміка інфляційних процесів, темпи зростання реального ВВП.

Але досвід багатьох країн свідчить про те, що бюджетний дефіцит чи державний борг у певних розмірах не має негативних наслідків для господарства країни. Але надмірний державний борг може призвести до серйозних негативних наслідків для економіки, які уповільнять її розвиток і спричинять зменшення доходів населення[26].

Одним із перших вчених, який запропонував у сфері державного регулювання економіки позику для забезпечення повної зайнятості в економіці і стабільних темпів економічного зростання, був Дж. М. Кейнс. У творі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» він зазначав, що надмірне кредитування може зумовити швидше прискорення інфляційних процесів, ніж розширення інвестиційної активності, і висловив ідею, що державні інвестиції повинні компенсувати недостатні обсяги інвестицій приватного сектора [22].

Дослідженню оптимальних джерел погашення державного боргу присвячені праці М. Максгрейвера, А. Лернера, Г. Роузена, Дж. Сакса та інших зарубіжних економістів.

До дослідження соціально-економічних передумов і наслідків формування боргових зобов’язань державного та приватного сектора економіки, розробки концептуальних основ управління національним боргом для забезпечення стабільності фінансової системи та розширення інвестиційного потенціалу реального сектора економіки в Україні доклали зусиль багато вітчизняних вчених, зокрема: Вахненко Т. П., Василик О. Д., Гавриленко Є., Гальчинський А. С., Савлук М.І., Федосова В. М., Юрій С.І.

Метою курсової роботи є дослідження суті державного боргу та способів управління ним.

Завданням роботи є поглиблення та узагальнення теоретичних знань щодо сутності державного боргу та його управлінням. Також проведення аналізу структури державного боргу за 2010 — 2012 роки, пошук шляхів вдосконалення управління ним.

Об'єктом дослідження є державний борг України.

Предметом дослідження є система економічних відносин у процесі формування і управління державним боргом.

В першому розділі роботи розглянуті теоретичні основи державного боргу, його економічну сутність та механізми управління ним.

В другому розділі проведено аналіз державного боргу за останні роки, а саме за період 2010−2012 років.

В третьому розділі роботи розглянуто зарубіжний досвід управління державним боргом та напрямки вдосконалення процесу управління державним боргом в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи державного боргу

1.1 Економічна сутність державного боргу

Державний борг — загальна сума боргових зобов’язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [2].

Державний борг — сума прямих договірних зобов’язань органів державного управління перед економічними суб'єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами[14].

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1) фіскальну -- залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулюючу -- коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни [18].

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення..

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, перемінний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем «у пожежному порядку».

Високе боргове навантаження створює певні загрози для макроекономічної стабільності, а тому виключно важливо розв’язати боргову проблему України та збалансувати структуру державних фінансів, оскільки це головний чинник не тільки економічної, а й національної безпеки країни. Отож, уконтексті цієї проблематики необхідно розглянути та систематизувати основні шляхи усунення «боргового навісу» української економіки в розрізі вдосконалення механізмів функціонування державних фінансів.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

Звичайно, що відкриття країни перед зарубіжними кредиторами не повинно проходити стихійно. В цій сфері, як і в інших сферах економічної політики, необхідна добре відпрацьована стратегія та інстанція, яка б взяла на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій. «Самоплив» тут небезпечний хоча б тому, що західні фірми нерідко намагаються втягнути українських партнерів в екологічно небезпечні й сумнівні з господарської точки зору виробництва. Тому тільки з допомогою вдалого використання цілої системи стимулів, обмежень і пільг можна домогтися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам приймаючої країни.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу, який поділяється на внутрішній і зовнішній. Зовнішні запозичення завжди пов’язані з досягненням задоволення інтересів держави через відповідну стратегію і тактику її уряду.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд. Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов’язковим елементом кредитування.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди мають свою актуальність. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.

Що стосується зовнішнього боргу, то він повинен використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

1.2 Види і показники державного боргу

Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

§ збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

§ циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

§ скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

§ вплив політичних бізнес-циклів — надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

§ відношення боргу до ВВП;

§ відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу («борг / ВВП») залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст. 18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина суми боргу не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України [21]. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.

Граничні величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов’язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день[8].

Крім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на державний прямий і державний гарантований. Гарантований державою борг — загальна сума боргових зобов’язань суб'єктів господарювання — резидентів України щодо отриманих та непогашених на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями [2].

Згідно з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств такі борги, а також інші умовні зобов’язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу[26].

Більшість боргів мають довгостроковий характер, що є позитивною тенденцією, бо виплати основної суми боргу та виплат по обслуговуванню державного боргуможуть здійснюватися за рахунок майбутнього економічного зростання. Якщо борги бмали короткостроковий характер, то можливість їх виплат була б значно скороченачерез відсутність джерел погашення боргу[2].

Короткостроковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення на певну дату — це сума платежів за зовнішніми зобов’язаннями країни, що мають бути реалізовані протягом наступного, за цією датою, року. Тобто короткостроковий (за залишковим терміномпогашення) борг за складом включає короткостроковий борг (за первинним терміномпогашення) та виплати за основною сумою довгострокового боргу (за первинним терміномпогашення) протягом наступного року (без включення виплат за процентами). 7]

Отже, як ми бачимо, державний борг це складний економічний механізм, який має свої особливості. Він поділяється на:

— зовнішній і внутрішній;

— прямий і гарантований;

— поточний і капітальний.

Правильне розуміння сутності державного боргу має велике значення, адже він впливає на економіку країни і на рівень життя населення. Тому знання і розуміння цього механізму є дуже важливим для розвитку господарства. В наступному підрозділі детальніше розглядаються механізми управління державним боргом.

1.3 Механізм управління державним боргом

Управління державним боргом -- це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989 р. повністю сплатила зовнішній борг (12 млрд. дол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці[18].

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

— безумовності -- забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

— зниження ризиків -- розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

— оптимальності структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

— зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

— прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1) борг на душу населення — свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу. Цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни;

3) відносна величина боргу (держаний борг/ВВП) залежить від:

— темпів зростання ВВП;

— рівня реальної процентної ставки, що впливає на величину виплат із боргу;

— обсягів бюджетного дефіциту [25].

До основних методів управління державним боргом відносять:

— пролонгація боргу -- форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов’язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним;

— списання/анулювання частини боргу -- відмова уряду від погашення боргу. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов’язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам;

— викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку -- скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів;

— обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту -- одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності;

— тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу -- відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов’язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій;

— конверсія боргу -- зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше -- зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик);

— консолідація боргу -- зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний кредит короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно;

— реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає [19].

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

аналіз кредитоспроможності - можливості країни позичати кошти;

оцінку платоспроможності - здатністю обслуговувати борг;

кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;

контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості - індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та держаних доходів;

коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні. 1]

Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються три групи країн-боржників:

1) країни з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

2) країни з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відповідно, але вищі 60%;

3) країни з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80 та 220% відповідно.

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25% загальних валютних надходжень країни або 20% вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15 — 20%, межею підвищеної небезпеки — 25 — 30%. 6]

В Україні недостатньо на сьогодні своїх узаконених напрацювань по критичних показниках економічної безпеки країни по державному боргу. За більшістю показників боргової безпеки Україна поки що перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП наближається до критичної межі. Потенційну загрозу економічній безпеці держави становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування зовнішнього державного боргу.

В зв’язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості нинішній рівень економічної безпеки в Україні явно недостатній. Це дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України.

Отже, механізми управління державним боргом є важливим інструментом в економіці країни, і правильне їх застосування може мати значний вплив на її розвиток.

Розділ 2. Аналіз державного боргу України за 2010 — 2012 роки

2.1 Причини виникнення державного боргу

Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної торгівлі, глобалізація виробництва й комерції, міжнародне економічне співробітництво і кооперація, вільний рух капіталів між країнами, міждержавна господарська інтеграція становлять одну із найзнаменніших тенденцій сучасності. Водночас і поряд з цим зберігаються відособленість національних економічних інтересів, конкуренція і протекціонізм. Без урахування комплексу цих суперечливих тенденцій неможливо зрозуміти природу іноземного кредитування, яке є важливою передумовою входження України у світове господарство.

Розвитку процесів іноземного кредитування сприяло виникнення у другій половині XIX століття такого явища, як міграція капіталів між країнами.

Якщо до середини XIX століття міжнародні господарські зв’язки, які формували світовий ринок, в основному зводилися до зовнішньої торгівлі й вивіз капіталу не відігравав значної ролі, то, починаючи з другої половини XIX століття, вивіз капіталу стає однією із найважливіших форм міжнародних господарських зв’язків.

На початку XX століття переважав вивіз капіталу у формі позик і портфельних вкладень, капітали йшли із розвинутих країн до країн, що розвиваються, і переважно в паливно-сировинні галузі. А після Другої світової війни випереджаючими темпами почали зростати обсяги прямих інвестицій за кордоном. Причому конкуренція на світовому ринку інвестицій постійно зростала і продовжує зростати нині.

Загрозу економіці становить не стільки сам по собі державний борг як такий, особливо якщо він не значно відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих макроекономічних показників, стільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Головні причини виникнення державного боргу:

— хронічни йдефіцит державного бюджету;

— перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;

— розширення економічної функції держави;

— залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;

— вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків нарпередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців) тощо.

Як свідчать аналітичні матеріали та літературні джерела, основними причинами державного боргу в Україні є: зменшення приросту національного доходу у зв’язку зі стагнацією економіки; збільшення бюджетних витрат, як наслідок економічної кризи та незбалансованої бюджетної політики; зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками через диспропорції основних галузей економіки України; відсутність чіткої фінансової стратегії уряду, яка повинна бути спрямована на перспективне підвищення стабільності Державного бюджету, національної валюти, економіки в цілому; інфляційні процеси, які є наслідком як об'єктивних, так і суб'єктивних причин. До останніх у 2009 році додалася ще й світова економічна фінансова криза, яка вразила українську економіку і змусила залучити значні обсяги кредитних ресурсів. 21]

На відміну від багатьох інших держав світу в Україні до цього часу не існує цілісного сприйняття існуючої проблеми умовних боргових зобов’язань, які являють собою державні фінансові зобов’язання, що не обліковуються Урядом у складі державного боргу, але періодично та частково ним обслуговуються.

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов’язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу. [21].

Протягом 1992−1999 pp. Україна постійно мала дефіцит платіжного балансу по рахунку поточних операцій, для фінансування якого доводилось залучати іноземні кредити. У цей час в економіці України спостерігались тенденції, які спонукали до розширення зовнішнього фінансування, а саме: збільшення від'ємного сальдо з торгівлі товарами та послугами; необхідність обслуговування зовнішнього боргу за основною сумою і відсотками та нарощування міжнародних резервних активів України в МВФ.

Таким чином, заборгованість держави переважно формується за рахунок зовнішніх запозичень.

Державний внутрішній борг України започаткував свою історію з прийняття в 1992 р. Закону України «Про державний внутрішній борг України».

У розвитку ринку державних цінних паперів та формування внутрішнього Державного боргу можна виділити чотири основні етапи.

І етап тривав з моменту оголошення незалежності України до 1993 р. Для цього періоду характерним є покриття дефіциту бюджету Національним банком України без оформлення Урядом боргових зобов’язань перед Центральним банком.

Протягом II етапу (1993−1995 pp.) дефіцит Державного бюджету покривався за рахунок прямих кредитів Уряду з боку Національного банку України та комерційних банків.

Законом України «Про структуру державного внутрішнього боргу України станом на 1 січня 1996 року і граничного розміру державного внутрішнього боргу України на 1996−1997 роки» № 27/97-ВР від 23. 01. 97 р. (ст. 2) заборгованість Уряду перед Національним банком України в сумі 7,7 млрд грн передбачено до списання, але за відсутністю джерел покриття досі ще не списано борги Уряду.

Третій етап починається з моменту випуску ОВДП відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 1994 р. № 586 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року». Щорічно такими постановами регулюються основні умови випуску та розміщення внутрішньої державної позики.

Для цього етапу характерним є:

* невисокі темпи інфляції та деяка стабілізація національної грошової одиниці;

* зниження рівня облікової ставки НБУ;

* зміцнення ринку державних цінних паперів;

* допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів відповідно до постанови Уряду та НЁУ від 31 серпня 1996 р. «Про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик».

Розширення ринку ОВДП за рахунок залучених коштів нерезидентів дало можливість зміцнити курс гривні та збільшити обсяг валютних резервів Національного банку У країни.

Цей етап тривав до другої половини 1998 р.

Четвертий етап почався з другої половини 1998 р. і триває до цього часу.

Характерні ознаки цього етапу:

* відплив іноземного капіталу з ринку ОВДП, що пов’язано зі світовою фінансовою кризою;

* зменшення обсягів резервів Національного банку України у зв’язку з погашенням державою зобов’язань по ОВДП перед нерезидента ми і необхідністю утримання гривні в межах валютного коридору,

* прагнення комерційних банків та інших власників ОВДП здійснити їх продаж;

* невиконання доходної частини бюджету, в результаті чого Уряд для погашення внутрішніх боргових зобов’язань змушений був використовувати кредити міжнародних фінансово-кредитних інституті в;

На відміну від внутрішнього боргу, зобов’язання за якими перед кредиторами (населенням) тягнуться ще з часів Радянського Союзу, зовнішній борг України започаткований з моменту проголошення незалежності держави. 5]

Еволюцію розвитку Державного зовнішнього боргу України можна поділити на чотири етапи. Перший етап тривав з 1992 р. до першої половини 1994 р. Згідно з постановою Президії Верховної Ради України у 1992 р. Уряд незалежної країни вперше залучив іноземні кредити під державні гарантії. Для цього періоду характерним є стрімке зростання зовнішнього державного боргу, який формувався переважно за рахунок боргів перед країнами СНД (насамперед, Росією та Туркменією за енергоносії).

На початку 1994 р. зовнішній борг становив 3,6 млрд дол. США.

Другий етап охоплює період другої половини 1994 p., першу половину 1997 р.

У цей час спостерігається подальше зростання заборгованості держави в основному за рахунок кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій, а також зростання заборгованості за енергоносії. Протягом цього періоду було здійснено реструктуризацію боргових зобов’язань України перед Росією. Так, 20 березня 1995 р. було підписано Міжурядову Угоду про реструктуризацію заборгованості України по державних кредитах, наданих Росією в 1993 р. Відповідно до цієї угоди були реструктуризовані платежі на суму 1,13 млрд дол. США, і Україна в 1995—1996 pp. сплачувала лише проценти за кредитами, а термін погашення самого кредиту починався з 1997 р. Реструктуризація заборгованості перед Росією сприяла поліпшенню портфеля зовнішньої кредитної заборгованості країни та більш ефективному його управлінню.

На цьому етапі зовнішній борг України зріс на 5,292 млрд. грн.

Третій етап (перша половина 1997 р. — перша половина 1998 р.).

Цей етап характеризується тим, що Україна активно залучає кошти зовнішніх міжнародних ринків капіталів, що було обумовлена більш низькою вартістю запозичень на зовнішньому ринку порівняно із внутрішнім.

За цей період зовнішній борг України зріс на 1,758 млрд грн.

Четвертий етап (перша половина 1998 р. до нинішнього часу). 7]

2.2 Аналіз структури і динаміки державного боргу України

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов’язане з бюджетними дефіцитами. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу. Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання держави, які перевищують 60% від ВВП [8].

Щоб побачити розмір зростання державного та гарантованого державного боргу слід проаналізувати структуру державного боргу за 2010−2012 роки.

Станом на 31 грудня 2010 року державний та гарантований державою борг України становив 432 235,4 млн. грн., або 54 289,3 млн. дол. США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг — 276 745,6 млн. грн., або 34 759,6 млн. дол. США; державний та гарантований державою внутрішній борг — 155 489,8 млн. грн., або 19 529,7 млн. дол. США.

Державний борг України становив 323 475,2 млн. грн., або 40 628,9 млн. дол. США.

Державний зовнішній борг становив 181 813,1 млн. грн., або 22 836,0 млн. дол. США. Державний внутрішній борг становив 141 662,1 млн. грн. або 17 792,9 млн. дол. США.

Гарантований борг України становив 108 760,2 млн. грн., або 13 660,4 млн. дол. США, в тому числі: гарантований зовнішній борг — 94 932,5 млн. грн., або 11 923,6 млн. дол. США; гарантований внутрішній борг — 13 827,8 млн. грн., або 1736,8 млн. дол. США.

Протягом 2010 року сума державного та гарантованого державою боргу України без врахування запозичених коштів, спрямованих на вирішення утворених в попередніх роках проблем (погашення заборгованості минулих років з відшкодування ПДВ, збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи, НАК «Нафтогаз України» та Укрексімбанку) збільшилася у гривневому еквіваленті на 82 104,2 млн. грн., що на 36,1 відсотка менше, ніж приріст державного та гарантованого державою боргу за 2009 рік — 128 493,7 млн. гривень. 10, Додаток А]

А станом на 31 січня 2013 року державний та гарантований державою борг України становив 527. 451. 800,11 тис. грн. або 65. 989. 215,59 тис. дол. США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг — 309. 852. 828,82 тис. грн. (58,75% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 38. 765. 523,44 тис. дол. США; державний та гарантований державою внутрішній борг — 217. 598. 971,29 тис. грн. (41,25%) або 27. 223. 692,15 тис. дол. США.

Державний борг України становив 410. 964. 780,57 тис. грн. (77,92% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 51. 415. 586,23 тис. дол. США. Державний зовнішній борг становив 209. 575. 366,60 тис. грн. (39,73% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 26. 219. 863,21 тис. дол. США. Державний внутрішній борг становив 201. 389. 413,97 тис. грн. (38,18% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 25. 195. 723,02 тис. дол. США.

Гарантований державою борг України становив 116. 487. 019,54 тис. грн. (22,08%) або 14. 573. 629,36 тис. дол. США, в тому числі: гарантований зовнішній борг — 100. 277. 462,22 тис. грн. (19,01%) або 12. 545. 660,23 тис. дол. США; гарантований внутрішній борг — 16. 209. 557,32 тис. грн. (3,07%) або 2. 024. 969,13 тис. дол. США. 9, Додаток Б]

Тобто розмір державного та гарантованого державного боргу за цей період зріс на 95,216 млрд. грн. Детальніше структуру та динаміку державного боргу показано в таблиці 2. 2

Таблиця 2.2 Аналіз динаміки державного та гарантованого державного боргу за 2010 — 2012 роки млрд. грн.

Показник

2010 рік

2011 рік

2012 рік

Відхилення 2012 року до

2010 року

2011 року

+/-

%

±

%

Загальна сума боргу

432,2

473,1

515,4

83,2

19,2

42,3

8,9

Прямий державний борг: — внутрішній

— зовнішній

323,4 141,6 181,8

357,3 161,5 195,8

399,1 190,3 208,8

75,7 48,7 19,0

23,4 34,3 10,4

32,8 28,8 13,0

9,1 17,8 6,6

Гарантований борг:

— внутрішній

— зовнішній

108,8 13,9 94,9

115,8 12,2 103,6

116,3 16,2 100,1

7,5 2,3 5,2

6,8 16,5 5,4

0,5 4,0 3,5

0,4 32,7 3,3

Як ми бачимо, загальна сума державного боргу значно зростала з року в рік. Аналізуючи структуру боргу, видно, що зростання досягає саме зовнішній борг, як прямий так і гарантований. Так, прямий зовнішній борг зріс з 181,8 млрд. грн у 2010 році до до 208,8 у 2012 році, тобто збільшився на 83,2 млрд. грн, або на 19,2%. Аналогічний показник по гарантованому боргу зріс із 94,9млрд. грн. до 100,1 млрд. грн. за відповідний період, тобто зростання абсолютного показника становить 5,2 млрд. грн., а у відносному розрахунку він дорівнює 3,3%. Одним з факторів, який мав вагомий вплив на даний процес, стало падіння курсу гривні через світову фінансову кризу. Перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним спричинене стрімким зростанням курсів іноземних валют. Таке падіння національної валюти, спричинене негативним впливом світової фінансової кризи, не було передбачено державним бюджетом,. В 2012 році державний борг також збільшився (на 8,9% порівняно з 2011 роком). Державний борг України становив 515,4 млрд. грн.

Протягом 2011 року забезпечено утримання обсягу державного боргу на економічно безпечному рівні. З метою рівномірного забезпечення попиту на внутрішньому фінансовому ринку боргові інструменти розміщено відповідно до оприлюдненого графіка, який розроблено з урахуванням строків внесення та обсягів платежів, пов’язаних з погашенням та обслуговуванням державного боргу, а також з метою недопущення пікових навантажень на державний бюджет.

Крім того, здійснено заходи, спрямовані на удосконалення нормативно-правової бази та механізмів управління державним боргом, у тому числі з метою зменшення ризиків у сфері управління державним боргом та забезпечення мінімізації втрат бюджетних коштів під час управління державними зобов’язаннями, зокрема: внесено зміни до Бюджетного кодексу України щодо складу, принципів формування, механізму управління державним боргом, надання місцевих гарантій тощо; прийнято ряд актів Кабінету Міністрів України, пов’язаних з вирішенням питань управління державним боргом, а саме:

— постанову Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011 р. N 65 «Про затвердження порядків розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка шляхом придбання облігацій внутрішньої державної позики і розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитних рахунках» (Офіційний вісник України, 2011 р., N 8, ст. 378);

— постанову Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. N 131 «Про затвердження Положення про управління ризиками, пов’язаними з наданням державних гарантій, та розподіл таких ризиків між державою, кредиторами і позичальниками» (Офіційний вісник України, 2011 р., N 14, ст. 569);

— постанову Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. N 170 «Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2011 — 2013 роки» (Офіційний вісник України, 2011 р., N 16, ст. 658);

— постанову Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. N 174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 — 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» (Офіційний вісник України, 2011 р., N 16, ст. 662);

— постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. N 1011 (Офіційний вісник України, 2011 р., N 75, ст. 2809) і від 12 грудня 2011 р. N 1280 (Офіційний вісник України, 2011 р., N 97, ст. 3540), якими визначено основні умови випуску та порядок розміщення середньострокових та довгострокових державних облігацій з індексованою вартістю, а також короткострокових та середньострокових державних облігацій, номінованих в іноземній валюті; удосконалено визначений Мінфіном механізм конкурсного відбору первинних дилерів, що провадять діяльність на ринку державних цінних паперів. 10]

За таких умов нові цінні папери можуть бути придбані банками, юридичними та фізичними особами, у тому числі нерезидентами, шляхом співпраці на ринку державних цінних паперів з первинними дилерами Мінфіну.

Активізація роботи з державними цінними паперами дала змогу істотно підвищити привабливість національного фондового ринку для інвесторів та проводити більш гнучку політику у сфері управління державним боргом.

Протягом 2011 року продовжено співпрацю з Міжнародним валютним фондом, що позитивно вплинуло на динаміку економічного зростання, посилення стабільності системи державних фінансів, оздоровлення банківської системи та покращення інвестиційного клімату.

Важливим елементом державної політики у борговій сфері залишається співробітництво з чотирма впливовими міжнародними рейтинговими агентствами, рейтинги яких є основними індикаторами суверенних ризиків держави («Standard and Poor’s», «Fitch Ratings», «Moody's Investors Service» та «Rating and Investment Information, Inc. «).

На сьогодні продовжується реалізація спільного проекту Твінінг у сфері управління державним боргом та бюджетного прогнозування, який передбачає вивчення іноземної практики розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів, управління ризиками державного боргу та оптимізацію надання державних гарантій.

Обсяг запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету у 2011 році становив 80,6 млрд. гривень, у тому числі за рахунок внутрішніх запозичень — 53,4 млрд. та за рахунок зовнішніх запозичень — 27,2 млрд. гривень. Середньозважена ставка за облігаціями внутрішньої державної позики у 2011 році становила 8,91 відсотка (у 2010 році - 12,7, у 2009 році - 20,2 відсотка). У 2011 році випущено облігації зовнішньої державної позики із строком обігу 10 років із ставкою 7,95 відсотка та облігації зовнішньої державної позики із строком обігу 5 років із ставкою 6,25 відсотка. Державний борг на 31 грудня 2011 р. становив 357,3 млрд. гривень. 10]

Фінансування державного бюджету за рахунок боргових джерел у 2012 році планується в обсязі 98,5 млрд. гривень, з яких 61 млрд. гривень, або 61,9 відсотка, становлять внутрішні запозичення, а 37,5 млрд. гривень, або 38,1 відсотка, — зовнішні запозичення.

Враховуючи такий обсяг запозичень, передбачених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», обсяг державного боргу в національній валюті становитиме 415,3 млрд. гривень.

Основним фактором посилення боргового навантаження на державний бюджет у найближчій та середньостроковій перспективі є необхідність погашення боргів, здійснених за останні чотири роки.

Протягом 2012 року пікове навантаження створювалося за рахунок погашення зовнішніх позик, здійснених у 2010 році, облігацій зовнішніх державних позик 2007 року в сумі 4 млрд. гривень та позики Міжнародного валютного фонду в сумі 7,3 млрд. гривень, здійсненої у 2008 році.

Середньострокова перспектива у борговій сфері характеризується високим ризиком запозичення та помірним відсотковим ризиком. Крім того, потенційними факторами, що можуть збільшити ризики для України, є:

— зменшення попиту на вітчизняні товари та послуги на зовнішньому ринку;

— погіршення показників платіжного балансу;

— девальвація/ревальвація національної валюти;

— погіршення ситуації на світовому фінансовому ринку;

— недостатнє відновлення функціонування банківського сектору та його залежність від зовнішніх кредитних ресурсів.

Інтегровані показники валютного ризику, пов’язаного із зростанням витрат на погашення державного боргу під час девальвації національної валюти на одиницю в період 2012 — 2014 років, становитимуть відповідно 9,75, 8,5 і 4,75 бала (максимальне значення — 12,5 бала). При цьому інтегровані показники ризику щодо частки державного боргу в іноземній валюті залишатимуться на позначці 7,25 бала протягом усього зазначеного періоду. 10]

Інтегровані показники відсоткового ризику щодо частки боргу з плаваючими ставками становитимуть 3,5 бала у 2012 і 2013 роках і 2,25 бала у 2014 році.

Аналіз динаміки державного боргу України свідчить про відсутністьдовгострокової програми управління державним боргом. Запозичення, які здійснюються, є скоріше реакцією на поточну кон’юнктуру, ніж етапом виваженої боргової політики. Також, важливим залишається питання досягнення боргової безпеки для України.

Оскільки ємність внутрішнього ринку капіталу є недостатньою для створення бази розвитку внутрішніх запозичень, то пріоритетним напрямком боргової політики має стати розвиток фінансового ринку в напрямі активізації вторинного ринку державних цінних паперів, сприяння розширенню кола інвесторів, особливо залученню інституціональних інвесторів. Важливим аспектом постає підвищення ліквідності державних цінних паперів. Розвиток внутрішнього ринку державних запозичень маєбути стимульований запровадженням облігацій внутрішньої державної позики зплаваючою відсотковою ставкою, що прив’язана до темпів інфляції і розповсюдженнямїх серед фізичних осіб. 7]

2.3 Обслуговування державного боргу і управління ним в Україні

Зростання державного боргу — складне явище, обумовлене цілою низкою факторів, яке кожній країні може мати свою особливість. Зростання державного боргу може бути викликане неефективним використанням залучених коштів. Тому механізм управління та обслуговування державного боргу впливають на економіку країни. Розвинуті країни світу є найбільшими боржниками. Під час кризи їх зобов’язання досягали, або і перевищували обсяги ВВП.

Стрімке зростання державного боргу в Україні відбулося у 2007−2009 роках. Зростав внутрішній борг, значно збільшився зовнішній борг, зокрема, за рахунок збільшення заборгованості за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку.

За відсутності в Україні базового закону «Про державний борг» організація управління державним боргом фрагментарно регламентується у різних законодавчо-нормативних актах. Спеціальний окремий державний орган з управління боргом відсутній. Ці функції покладені головним чином на департамент державного боргу у складі Міністерства фінансів України. Основними завданнями цього департаменту є реалізація стратегії внутрішніх і зовнішніх запозичень держави, надання державних гарантій, погашення та обслуговування державного боргу, у тому числі забезпечення обліку і моніторингу таких операцій. У системі управління державним боргом в Україні спостерігається розширення структури та збільшення обсягів застосовуваних боргових інструментів, зростає кількість активних операцій з державним боргом, впроваджуються механізми використання вільних залишків бюджетних коштів.

До боргової політики має бути включена система умовних зобов’язань, контроль за якими буде здійснювати Міністерство фінансів України. Має бути вироблений принципово новий підхід до виконання, прогнозування і звітності щодо умовних зобов’язань. Також, частина інформації щодо умовних зобов’язань має бути публічною і закріпленою у нормативно-правових актах. Особлива увага має звертатися на оцінку умовних витрат, які можуть трансформуватися до фактичних, а також розрахунку базових показників управління державним боргом, розрахованих з урахуваннямумовних зобов’язань. Оскільки, умовні зобов’язання не включені в розрахунок показників управління державним боргом, це не сприяє реалістичному виявленню спроможності України виконувати боргові зобов’язання. Має бути запроваджені ефективні механізми розподілу ризиків між урядом та реципієнтами державноїдопомоги.

Взяття додаткових кредитів має бути лише тимчасовим засобом комплексної макроекономічної політики. Тобто, в період економічного піднесення вони мають погашатися в повному обсязі, а накопичуватися лише під час спадів. Економічна доцільність боргів має бути обґрунтованою і прогнозовані всі витрати, в тому числі альтернативні, а також всі доходи, які пов’язані з прийняттям додаткових зобов’язань. Тобто має бути проведений ретельний аналіз вигід і втрат, і тільки на основі такого аналізу має прийматися рішення.

Здійснення внутрішніх запозичень завжди зустрічало певні труднощі через низький рівень розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. Тому Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів в Україні на 2009−2013 роки. Концепція передбачає здійснення наступних заходів:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой