Державний кредит та проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

на тему

«Державний кредит та проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу»

Зміст

Огляд літератури

Вступ

1. Суть та призначення державного кредиту

2. Державний борг та його види

3. Проблеми внутрішнього боргу

3.1 Сучасний стан внутрішнього боргу

4. Проблеми зовнішнього боргу

4.1 Сучасний стан зовнішнього боргу

5. Управління державним боргом

6. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень

Висновки

Список використаної літератури

Огляд літератури

1. «Фінанси України» за 2004 рік,№ 1 с. 49−55. Добровольська Л. М. «Державне кредитування»

«До джерел фінансування державного кредиту відносяться грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів),іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Фінансові ресурси, шляхом використання державного кредиту направляються до відповідного державного бюджету, центрального банку, або до відповідного фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення та ін.). «

2. «Фінанси України» за 2006 рік, № 11,с. 143−153 Вахненко Т. П. «Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі. «

«В Україні Забезпечення керованістю зовнішньоборгових процесів потребує накопичення достатнього обсягу міжнародних валютних резервів, зменшення обсягів залучення зовнішніх комерційних позик державою; встановлення жорсткіших вимог до формування резервів банків під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті і поширення нормативів обов’язкового резервування на кошти, залучені українськими банками від іноземних»

3. «Фінанси України» за 2007 рік№ 10 с. 3−18 Буковинський С. А, Унковська Т.Є. «Зростання ролі міжнародного кредитування»

«Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. «

4. «Фінанси України» за 2001рік № 4 с. 35−38 Льовочкін С.В. «Проблема державного боргу»

«Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності. «

5. «Фінанси України» за 2008рік № 5 с. 68−73 Галан Н.І. «Трансформація державного боргу у світовому господарстві. «

«Досвід розвитку світової економіки підтвердив, що державний борг — це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Державні запозичення не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожіння, а сама по собі наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального стану державних фінансів. «

6. Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007рік № 9 с. 46−52 Колосова В. П. «Основні проблеми внутрішнього боргу України»

«Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх нього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі. «

7. «Фінанси України» за 2007р. ,№ 12. с. 40−50. Парнюк В. О. «Кредитування та відображення зовнішньоторгівельних операцій в Україні».

«Стрімке зростання зовнішнього боргу містить у собі неабияку загрозу для банківської системи України, оскільки обсяг зовнішнього боргу українських банків перевищує обсяг їхнього капіталу. Так, якщо на 1січня 2004 року зовнішній борг українських банків до їх капіталу становив 72,3%, на 1 січня 2006 року-76,7%, то на 1 січня 2007 року зовнішній борг вже перевищував капітал банків на 23,4%, а на 1грудня 2007 року-26,3%»

8. «Фінанси України» за 2005 рік ,№ 9 с. 46−55. Зражевська Н. В. «Механізм реструктуризації зовнішнього державного боргу. «

«На сьогодні найвідоміші сім основних схем реструктуризації зовнішнього державного боргу: Зовнішній борг- облігації; Зовнішній борг-акції; Зовнішній борг-експорт; Зовнішній борг-внутрішній борг; Зовнішній борг-екологія; викуп зовнішнього боргу; списання зовнішнього боргу. Застосування цих методів дало низці країн розв’язати проблему непомірного обслуговування державного боргу, домогтися довіри інвесторів, досягти фінансової стабілізації»

9. Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2007рік № 1 с. 14−24 Вахненко Т. П. «Концептуальні засади управління національним боргом України»

«Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. Процес управління державним боргом включає кілька етапів: залучення коштів; розміщення»

10. Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2002 рік № 5 с. 16−24 Вахненко Т. П. «Напрямки вдосконалення боргової політики»

«Щодо впливу на бюджет зазначених механізмів обслуговування внутрішнього державного боргу та регулювання кількості грошей в обігу, то можна стверджувати: реструктуризація на ринкових умовах заборгованості уряду НБУ по ОВДП, з їх подальшим продажем на вторинному ринку, веде до штучного наростання видатків, щодо обслуговування державного боргу, а також до загострення бюджетних проблем України»

11.. «Фінанси України» за 2001рік № 5 с. 75−79 Редькін О.С., Кокісаров О.В. «Деякі оцінки практики державних запозичень»

«Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних. «

12. Політико-економічний журнал «Економіка України» за 2005рік № 4 с. 112−118 Парнюк В. О. «Боргові парадокси України»

«Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. «

Вступ

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він немає ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

В зв’язку з розпадом СРСР, та крахом адміністративної економіки, Україна опинилася в тяжкому соціально-економічному становищі, що призвело до виникнення та зростання внутрішнього та зовнішнього боргу країни. В даній курсовій роботі буде розглянуто теоретичні основи державного кредиту, його економічної сутності та призначення (1 та 2 розділ курсової роботи), сутність державного боргу (3 розділ курсової), проблеми внутрішнього та зовнішнього боргу України та їх сучасний стан (відповідно 4 та 5 розділи.)

У 6 розділі курсової розглядаються проблеми управління державним боргом- комплексу заходів від яких залежить ефективність використання державних запозичень. Та його головні види: рефінансування державного боргу та реструктуризація заборгованості.

Важливим розділом курсової роботи є також і 7 розділ- боргові парадокси і орієнтири державних запозичень. В якому зазначені головні парадокси економіки Ї що здійснюється урядом України для зменшення державної заборгованості. А також вказується можливі та наявні джерела державних запозичень.

Завданнями курсової роботи є:

1. Ознайомлення з теоретичними основами державного кредитування та державного боргу.

2. Розглянути сучасний стан зовнішнього та внутрішнього боргу України.

3. Визначити парадокси боргової політики країни.

1. Суть та призначення державного кредиту

Державний кредит — одна з важливих форм державних фінансів. З допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси з метою фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит — це залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики. З боку держави, суб'єктами державного кредиту виступає уряд, а також Національний банк. Державний кредит має місце і за умови залучення грошових коштів урядом А Р Крим та місцевими органами виконавчої влади.

До джерел фінансування державного кредиту відносяться грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів),іноземних держав, міжнародних фінансових організацій. Фінансові ресурси, шляхом використання державного кредиту направляються до відповідного державного бюджету, центрального банку, або до відповідного фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення та ін.). 7]

Залучення ресурсів на умовах державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховується як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різноманітні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.

До основних форм державного кредиту відносяться:

Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод.

Позики, які залучаються державними органами управління, шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів.

Держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення останніми кредитних ресурсів.

Вклади громадян в ощадні банки країни.

Інші форми.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейські позики, гарантовані позики

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власникові облігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути вищою або нижчою установленого номінального процента. Це зумовлено тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею, і залежить воно від цілого ряду чинників. До їх числа, зокрема, відносять величину номінального процента за облігацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон’юнктури, рівень довіри населення до уряду.

За своєю сутністю облігації державної позики є особливою формою фіктивного капіталу. Справді, якщо джерелом доходу за цінними паперами підприємств є новостворена вартість, то відсотки за державними паперами виплачуються за рахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансування бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні папери стають власниками частини майбутніх податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому і полягає специфічність державного фіктивного капіталу, яка приводить, у кінцевому підсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позики можна визначити як податок, взятий наперед. 22]

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правло, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові казначейські ноти).

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Перетворення частини вкладів населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних позик. У нашій країні зараз це досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно.

Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади й управління надають фінансову допомогу на інших умовах і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормою процента. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їхнє особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічних структур.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит — гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника. Певний час Україна видавала гарантії і погоджувалася брати на себе зобов’язання за розрахунками, насамперед за поставки нафти і нафтопродуктів, газу і інших енергоносіїв. Визнання державою такої заборгованості реально переносить борги з фактичних боржників на все населення. У даний час ситуація докорінно змінилася. Відбулось чітке розмежування державних фінансів і фінансів підприємств, а гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. 19]

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи — міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угрупування. До їх числа належать Світовий банк. Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни — позичальника; проекти структурних перетворень у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5−7% річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Погашення позик і виплата процентів по них може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3−5 років після використання кредитних коштів.

Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. 10]

Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою.

Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора. [5]

Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмітною рисою банківського кредитування суб'єктів господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження- органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу держави.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингент платників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інша сторона державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому при наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту. Як правило, державні запозичення здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що вступаючи в кредитні відносини держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкротства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної

продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

Ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

Охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки державний кредит передбачає повернення отриманих коштів;

3) Здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків. 14]

державний кредит борг

2. Державний борг та його види

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний державний борг. Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. У деяких підручниках внутрішній борг визначається як заборгованість кредиторам держави в даній країні, а зовнішній — заборгованість кредиторам за межами даної країни. Тобто поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій валюті номіновано зобов’язання — в іноземній чи в національній. Однак з посиленням інтеграційних процесів в економіці і випуском внутрішніх позик, номінованих у вільно конвертованій валюті поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній за цією ознакою став некоректним. Тому внутрішній борг — це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов’язання).

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб'єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.).

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Досвід розвитку світової економіки підтвердив, що державний борг — це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Державні запозичення не завжди призводять до банкрутства держави або до її зубожіння, а сама по собі наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального стану державних фінансів. Підтвердженням тому є досвід. Англії, яка вважається батьківщиною державного кредиту і яка, незважаючи на зростання державного боргу, досягла розквіту економіки. 12]

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80−100%. За даними МВФ, у 1995 р. сумарний борг щодо ВВП становив у США 69%, у Німеччині - 56%, у Франції - 51,9%, у Великобританії - 46,6%, у Японії - 87%, в Італії - 126,7%. На початок 1996 р. найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд дол.) і Китай (111 млрд дол.). Значні розміри зовнішнього боргу мають також Бразилія, Індонезія, Угорщина. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, відбувається зростання зовнішньої заборгованості у світі. Особливо вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості країни, що розвиваються. До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80% або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220%. У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту.

Боргова політика нашої держави почала формуватись у 1994−1995 р., коли державне запозичення набуло масового характеру, хоча початок було покладено міжурядовими позикам ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фінансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на внутрішньому ринку. Усього за дев’ять років (1993−2001 рр.) Україною ззовні було залучено 20,7 млрд. дол. США. Система внутрішнього запозичення найбільшого розвитку досягла у 1997−1998 рр., коли щорічно мобілізовувалося на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. грн. Однак після фінансової кризи 1998 р. внутрішні запозичення пішли на спад і в даний час істотного значення в мобілізації коштів не відіграють. Проблеми запозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнюються недостатнім розвитком фінансово-банківської інфраструктури, котра не в змозі акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження). У країнах із розвиненою ринковою економікою основними кредиторами держави є фізичні особи. Але в Україні залучення державою коштів від населення утруднене, по-перше, через низький рівень доходів громадян, а, по-друге, внаслідок недовіри до держави і до банків. Разом з тим за оцінками експертів на руках у населення перебуває 8−10 млрд. дол. США готівкою, а вклади населення в комерційних банках, у тому числі і в Ощадному банку України, постійно зростають — щорічно в середньому на 35−50%. Це свідчить про наявність потенційних можливостей у подальшому нарощуванні державних внутрішніх запозичень. Важливим заходом по відновленню внутрішнього фінансового ринку є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення.

Щодо зовнішніх запозичень, то їх обсяг останніми роками дещо скоротився. Безумовно, рівень ризику, пов’язаний із наданням кредитів Україні, дуже високий. Проте слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, що орієнтується на інтеграцію в Європу, користується певною підтримкою і міжнародних фінансових організацій, і урядів європейських країн, і Європейського Союзу в цілому. Однак можливості в залученні відносно дешевих кредитів не означають автоматизму в кредитуванні. Так, у 2000−2002 рр. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку припиняли кредитні програми у зв’язку з невиконанням Україною узятих на себе зобов’язань. Але після поліпшення ситуації в частині досягнення встановлених орієнтирів грошово-кредитної політики кредитування відновлювалось.

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу. Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на і"ї фінансове становище. Залежно від характеру наслідків впливу державної заборгованості на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки державного боргу існують як проблема «витіснення», а довгострокові відомі як «тягар» боргу.

Ефект «витіснення» виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке відбувається у випадку фінансування за допомогою випуску державних цінних паперів бюджетного дефіциту. Боргове фінансування бюджетного дефіциту стимулює зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, а приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов’язання. Таким чином зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, що уповільнює економічне зростання і призводить до зниження доходів населення.

Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними, соціальними і фінансовими наслідками. Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним шляхом. Цілком очевидно, що кошти, які надходять від державних позик, повинні бути закріплені за бюджетом розвитку. Це створює передумови для їх інвестування в економічний розвиток, завдяки чому додаткові доходи, отримані від зростання ВВП, можуть бути джерелом погашення позик.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. 18]

3. Проблеми внутрішнього боргу

В Україні в 1992 році прийнято Закон «Про державний внутрішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошовій формі.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх нього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі. 4]

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов’язань держави, включаючи адміністративно управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв’язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов’язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіціально визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов’язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

Згідно з Законом України «Про державний внутрішній борг України», до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов’язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов’язань. Боргові зобов’язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі гарантовані урядом, а також одержані ним кредити Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов’язань колишнього СРСР, прийняті на себе Україною

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов’язання:

1. Заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в боргові цінні папери.

2. Заборгованість з погашення обслуговування борговихх цінних паперів перед комерційними банками.

3. Зобов’язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України.

4. Грошові кошти, які призначені для погашення зобов’язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших, передбачених законодавством обов’язкових виплат громадянам.

5. Зобов’язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

6. Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ [13]

3.1 Сучасний стан внутрішнього боргу

В результаті об'єктивних обставин та внаслідок помилок, які були допущені у політиці залучень фінансових ресурсів за допомогою випуску ОВДП, сформувалася нераціональна структура внутрішнього боргу України. Вона полягала в тому, що більша частина державного внутрішнього боргу була короткотерміновою, що обмежувало результативність політики оптимізації управління та обслуговування державного боргу. Збільшення внутрішнього боргу в умовах економічної нестабільності призвело до виникнення ряду проблем. Серед них такі, як виникнення спекулятивних тенденцій в розвитку ринку облігацій внутрішніх державних позик; невідповідність між рівнями дохідності державних облігацій та ефективністю використання залучених коштів. Названі проблеми змусили уряд вдатися до перегляду засад функціонування вітчизняного ринку державних зобов’язань.

Спираючись на результати дослідження ринку облігацій внутрішньої державної позики автор відмічає, що існували недоліки, як в стратегічному управлінні боргом, так і в його обслуговуванні. До недоліків стратегічного управління внутрішнього державного боргу слід віднести зростання внутрішньої короткотермінової заборгованості та відповідно збільшення видатків з бюджету на обслуговування боргу; мало місце фінансування за рахунок залучених коштів неефективних поточних видатків бюджету, що зумовило створення специфічної фінансової піраміди на ринку державних цінних паперів. До проблем безпосереднього обслуговування боргу відносяться також непрозорість і закритість ринку та встановлення цін на аукціонах без врахування реального попиту та пропозиції.

Крім класичної форми державного внутрішнього боргу, в Україні в 1994 — 1999 роках створився специфічний внутрішній борг, що виник в державі в результаті несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат.

Масові довготривалі затримки виплати заробітної плати працівникам, зайнятим у державному секторі економіки призвели до істотного зменшення грошових надходжень до різних соціальних фондів — Фонду соціального страхування, пенсійного фонду, Фонду зайнятості населення та інших, що, в свою чергу, послаблює соціальний захист незаможних верств населення країни.

Для недопущення виникнення в майбутньому заборгованості із заробітної плати, та інших соціальних виплат потрібно, насамперед, вдосконалити нормативно-правову базу, яка повинна забезпечити повністю виконання дохідної частини бюджету, скорочення бюджетних витрат, введення майнової відповідальності підприємств і адміністративної відповідальності їх керівників за несвоєчасну виплату заробітної плати, використання нетрадиційних джерел погашення заборгованості. Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., — 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2007р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн. [17]

4. Проблеми зовнішнього боргу

Проблема масштабного збільшення обсягу зовнішніх боргів є однією з найбільш актуальних в умовах фінансової глобалізації та розвитку міжнародних фінансів. Так, найбільшим боржником в світі є США, яким належить майже четверта частина всіх зовнішніх позикових коштів світу, або майже 1,05 трлн. дол. США. Розвинені країни почали вдаватися до зовнішніх запозичень після ІІ світової війни для відновлення своєї економіки. Найбільше значення прямі міждержавні кредити у формуванні державного боргу розвинених країн мали в 1950-х і 1960-х роках. Роль міжнародних фінансових організацій як кредиторів розвинених країн поступово зменшується. До найбільших боржників світу належать такі держави, як США, Німеччина, Канада, Франція, Швеція.

Важливу роль у сучасній структурі зовнішньої заборгованості країн світу відіграють країни з перехідною економікою. Протягом 1990-х рр. всі країни з перехідною економікою характеризувалися порівняно високим рівнем зростання зовнішніх боргів, що пов’язано з трансформаційними процесами та політичною й економічною нестабільністю.

Про рівень зовнішньої заборгованості деяких країн Центральної та Східної Європи в 1996—2002 рр. в порівнянні з Україною свідчить динаміка співвідношення зовнішнього державного боргу і ВВП

Дані свідчать про відносно невисокий рівень зовнішнього державного боргу України у порівнянні з Угорщиною, Польщею та Румунією.

Після вступу країн Центральної та Східної Європи на шлях демократичних реформ і побудови ринкової економіки західноєвропейського зразка (а також прояву активного бажання вступу в різні політичні, економічні, фінансові, торгові та інші організації і блоки) відношення офіційних кредиторів і західних банків до зазначеної групи країн змінилося. Істотним джерелом фінансування країн Центральної Європи стали відстрочки і реструктуризація платежів по зовнішніх боргах, що полегшило фінансово-економічний стан цих країн насамперед на початковому етапі ринкових реформ, сприяло відновленню їхньої кредитоспроможності, стимулювало залучення нових джерел фінансування.

Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України розбивається на такі групи:

Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни.

Пов’язані кредити, надані в рамках міждержавних га міжурядових домовленостей.

3. Інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності піддержавні гарантії.

4. Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними позичальниками в рамках власних проектів розвитку

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних. до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

1 Бюджет

2 Золотовалютні резерви

3 Кошти, отримані від приватизації державного майна.

4 Нові запозичення. 21]

В Україні Забезпечення керованістю зовнішньоборгових процесів потребує накопичення достатнього обсягу міжнародних валютних резервів, зменшення обсягів залучення зовнішніх комерційних позик державою; встановлення жорсткіших вимог до формування резервів банків під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті і поширення нормативів обов’язкового резервування на кошти, залучені українськими банками від іноземних. 9]

4.1 Сучасний стан зовнішнього боргу

Сума зовнішнього державного боргу України більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. Правда, в останні роки спостерігається відносне скорочення частки зовнішнього боргу в загальній сумі державної заборгованості. Та загальна частка зовнішнього боргу в структурі державного боргу є високою. Па початок 2007 р. гранична сума зовнішнього боргу держави була на рівні 8 млрд. дол.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1. Зобов’язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).

Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.).

Зобов’язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками).

4. Заборгованість фізичним та юридичним особам нерезидентам з обслуговування та погашення зовнішніх позик.

З врахуванням проведеного дослідження стану та динаміки зовнішнього державного боргу України встановлено, що зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію в державі в перші роки її незалежності, відбулося динамічне зростання зовнішнього державного боргу. Так, з 1992 по 1996 рр. державний борг України зріс з 3,3 млрд. дол. США до 10,4 млрд. дол. США. Причому, якщо внутрішній борг за даний період зріс лише на 69%, то зовнішній державний борг — на 2100%. Таке зростання зовнішньої складової державного боргу України пояснюється, перш за все, відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень. Основними причинами, що призвели до швидкого зростання зовнішнього боргу України у 1992−1996 рр., визначено наступні: хронічний бюджетний дефіцит, структурна деформація економіки, від'ємне сальдо платіжного балансу, низький рівень інвестиційної та інноваційної активності, що, в кінцевому результаті, визначили нестачу власних ресурсів для потреб економічного зростання.

Стрімке зростання зовнішнього боргу містить у собі неабияку загрозу для банківської системи України, оскільки обсяг зовнішнього боргу українських банків перевищує обсяг їхнього капіталу. Так, якщо на 1січня 2004 року зовнішній борг українських банків до їх капіталу становив 72,3%, на 1 січня 2006 року-76,7%, то на 1 січня 2007 року зовнішній борг вже перевищував капітал банків на 23,4%, а на 1грудня 2007 року-26,3%. 11]

Максимального свого значення державний борг України та його зовнішня складова досягли в 1999 році. У наступні роки його динаміка стабілізувалася. Цьому сприяли зміни у борговій політиці держави. Так, в 2000 р. призупинилося кредитування України з боку МВФ і МБРР. У 2000, 2001, 2007 роках по відношенню до попереднього періоду відбулося зменшення зовнішнього державного боргу. 24]

5. Управління державним боргом

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави. В управлінні державним боргом можна виділити такі принципи:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой