Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ТЕМА 4.

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД (XIV — XVII ст.)

Нормативно-правові акти:

ПРАВА ПИСАНІ, НАДАНІ ДЕРЖАВІ ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВУ ЛИТОВСЬКОМУ, РУСЬКОМУ, ЖЕМАЙТСЬКОМУ ТА ІНШИМ СВІТЛІЙШИМ ПАНОМ СИГІЗМУНДОМ, З БОЖОЇ МИЛОСТІ КОРОЛЯ ПОЛЬСЬКОГО, ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЛИТОВСЬКОГО, РУСЬКОГО, ПРУСЬКОГО, ЖЕМАЙТСЬКОГО, МАЗОВЕЦЬКОГО ТА ІНШИХ

Ми, Сигізмунд, з ласки божої король польський і великий князь литовський, руський, пруський, жемайтський, мазовецький та інших, маючи продуманий добрий намір і з ласки нашої господарської, бажаючи обдарувати християнськими законами, всім прелатам, княжатам, панам хоруговним, вельможам, благородним лицарям, шляхті і всьому посольству та їхнім підданим, корінним мешканцям земель нашого Великого князівства Литовського, якого б стану та походження вони не були, усі їхні права і привілеї церковні: як для осіб католицького, так і православного віросповідання, а також світські, що були ними отримані від світлої пам’яті королів і великих князів, від батька нашого Казимира і брата нашого Олександра, предків наших, за їхнього життя, на будь-які володіння і вольності, незалежно від того, за якою датою, латинською чи руською, дані ці вольності та ті, що вийшли, надані та пожалувані привілеї, які мають у собі справедливі установлення, бажаємо вважати такими, що мають силу, так само, як би вони були пожалувані нами і вписані слово в слово у ці наші листи, які ми словом нашим господарським і нашою особистою присягою на святому Євангелії зобов’язуємося дотримуватися і берегти, як зобов’язуємося і обіцяємо підтвердити і закріпити їх з усіма їхніми установленнями, звичаями і артикулами; милістю, благородством і щедрістю нашою ми вирішили їх підтвердити і закріпити, що підтверджуємо і закріплюємо, наказуючи при цьому вважати їх такими, що мають силу на всі часи.

Розділ ПЕРШИЙ 1. Господарь зобов’язується нікого не карати за заочним обмовленням, навіть якщо справа стосувалася б образи гідності його величності

А також якщо хто-небудь безпідставно обвинуватив іншого, то сам повинен понеститаке саме покарання. Перш за все, позначеним вище прелатам, княжатам, панам хоруговним, шляхтичам і містам позначених земель Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтського та інших ми пожалували, що ні за чиїм явним або таємним оговором, несправедливою підозрою тих княжат і панів хоруговних, шляхтичів та міщан ми не будемо карати будь-яким грошовим штрафом, смертною карою, в’язницею, чи конфіскацією маєтку, але лише після того, як позивач чи відповідач особисто стануть перед судом християнським і за допомогою явного судового розгляду у відповідності з установленнями християнського права остаточно було б доведено їхню провину, то тільки після суду і такого доказу провини, згідно зі звичаями і правами християнськими, їх має бути засуджено і покарано у відповідності до тяжкості їхніх злочинів.

Також, якщо дехто огудою звинуватив кого, і той, кого звинуватили, повинен був би зазнати безчестя або смертної кари, або конфіскації маєтку, або якого іншого покарання, тоді той, хто огудить іншого, але не подасть доказів, сам повинен понести таке покарання.

2. Про зраду господарської величності, яка виражена в тому, якби хто-небудь утік би до ворожої землі

Якби хто з наших підданих утік із нашої держави до землі наших ворогів, той позбавляється своєї гідності, а маєток його отчизний вислужений або куплений не переходить ані до дітей, ані до родичів, а тільки до господаря.

3. Якщо хто у кого купить або візьме у заставу маєток, а той потім втече до ворожої землі

Коли буде та людина до здійснення цього злого вчинку, знаходячись іще у нашій державі, продасть або віддасть у заставу кому який маєток, а той, що придбав, не знав би такого її задуму й присягнув про це, то він може спокійно володіти купленим або взятим у заставу маєтком. Але якщо він не хоче присягнути, то втрачає свій особистий маєток, а також і те, що купив або взяв під заставу від нього.

4. Якби батько від дітей втік до ворожої землі, або хто з їхніх родичів

Також встановлюємо: якби батько від дітей втік до ворожої землі і залишив їх замість себе, і вони не були б виділені, то такий маєток переходить до нас, господаря, бо через злочин їхнього власного батька вони вже позбавлені права на маєток. І навіть тоді, коли вони ще неповнолітні.

Якби також який рідний брат чи дядько, або хто-небудь з роду втік до ворожої землі, то його доля маєтку таким же чином переходить до нас, господаря, і тому ніхто з родичів права на неї не має.

А також якщо навіть власний син мав виділ від батька і він утік до ворожої землі, то його доля маєтку не переходить ані до батька, ані до братів, а тільки до нас, господаря.

Але якби синів було виділено від свого батька, а батько втік би, а вони про наміри свого батька нічого не знали і могли б довести те своїми власними присягами, тоді вони своєї долі маєтку не втрачають, а тільки батьківська доля переходить до нас, господаря.

Так само і брати, якщо вони були виділені і один із братів утік би, а вони про те не знали і його не споряджали і могли б це довести власною присягою, тоді вони своїх долей не втрачають, але тільки доля того брата, який утік, переходить до нас, господаря.

5. Як має бути покараний той, хто підробляв би господарські листи або печатки.

Якби хто підробляв наші листи або печатки або свідомо користувався підробленими, такий підроблювач має караний бути вогнем.

6. Як має бути покараний той, хто образив господарського врядника або посланця

Також, якщо над нашим земським врядником або посланцем під час виконання ним нашого земського доручення хтось із наших підданих вчинив би насилля, поранив його або побив, того має бути засуджено до смертної кари, як начебто образив нашу господарську величність.

7. Ніхто ні за кого не повинен нести покарання, але кожен за самого себе

Також ніхто не повинен бути покараний і засуджений за чиюсь провину, а тільки той, хто винуватий. А тому у відповідності до християнських прав, ніхто не повинен бути покараний, якщо його провину не буде встановлено судом, тобто ані дружина за злочин чоловіка свого, ані батько за злочин сина, ані син за батька, а також ніхто з родичів, ні слуга за пана.

8. Якби хто багато за мало запросив або взяв би без пожалування

Також як би хто попросив багато за мало і це належним чином було б доведено в суді і встановлено, що він узяв більше, аніж просив, той втрачає цю вислугу і пожалування; а якби він і належним чином попросив, але зверх того без пожалування будь-що взяв і приєднав до отриманого, тоді він втрачає на користь господаря і ту вислугу, і те, що взяв. А якщо хто до свого спадкового маєтку приєднав без пожалування людей або землю, пущі, лови, озера стільки, скільки коштує його маєток, до якого приєднав, тоді він втрачає на користь господаря свій маєток і те, що взяв. А якщо б узяв одну людину або двох, або десять, або скільки-небудь із землями або пусті землі, то повинен віддати всіх забраних ним людей і віддати стільки ж своїх спадкових, а також повернути землі і стільки ж своїх земель.

9. Всіх у Великому князівстві Литовському одним правом судити мають

Також хочемо і встановлюємо і на віки вічні має бути збережено, що всі наші піддані, як убогі, так і багаті, якого б роду чи стану вони не були однаково мають бути судимі цим писаним правом.

10. Листи з канцелярії до припинення судочинства нікому не повинні даватися, але тільки з поважних причин

Також повідомляємо, що відтепер ані ми, ані наші нащадки не будем давати до будь-яких судів наших заповідних листів, які будь-яким чином могли б затримати судовий розгляд, окрім тільки трьох випадків: по-перше якщо хтось у державній справі знаходився би в ув’язненні у наших ворогів; по-друге, коли хто був би на державній службі у нашій державі; по-третє, коли б хто був дійсно хворий, тоді той, хто не з’явився, повинен у другий судовий рок присягнути, що дійсно був хворий. А за інших обставин, окрім цих випадків, наші земські та міські врядники не повинні керуватися таки ми заповідними листами, які отримані на шкоду іншій стороні, і не повинні їх приймати.

11. Відкриті листи мають кожному повернуті бути

Якби хто приніс кому наші відкриті листи з приводу своєї скарги, будь то до князя чи до пана, чи до державця, або земянин до земянина, а хтось із них цього відкритого листа прочитав, затримав у себе, а тому хто приніс, назад не хотів повертати, тоді такий підлягає господарському штрафу: його милості королю штраф дванадцять рублів грошей, а тому, хто лист приніс, а він затримав -- другі дванадцять рублів грошей. А також відкриті листи повинні вручатися належним чином: або через королівського дворянина, або у повіті перед вижем повітовим, або перед сторонніми людьми, шляхтичами або іншими, гідними довіри -- виж при цьому повинен мати при собі сторону.

12. Про листи господарські заповідні, якби хто про них не дбав

Також постановляємо: якби хто з ким судився за землю або за лови, або за луги, також за бортне дерево, і якби той, що програв справу, зневажаючи судові рішення, скривдив свого сусіда, заволодівши вищезгаданим майном, а той, що постраждав, звернувся б до нас, господаря, і отримав листа під нашим господарським закладом, щоб порушник всупереч судовому рішенню більше не захоплював цього, а він всупереч нашому господарському закладу і тому судовому рішенню захопив би, тоді слід із нього цілком стягти той заклад і наказати відшкодувати збитки, а того, хто постраждав, у відповідності до рішення першого суду повністю увести у володіння. А за нашої відсутності наші пани радні мають таким же звичаєм давати заклади і чинити так само.

13. Якщо хто випустив би із в’язниці засудженого злочинця або винуватого

Якби кого за рішенням суду було посаджено у нашу господарську або якусь іншу в’язницю за несплату якоїсь суми або за яким іншим обвинуваченням, а той, до чиїх рук було передано цього винуватого, в результаті свого надбайливого ставлення випустив би його із в’язниці, то він повинен сам заплатити цю суму і відшкодувати збитки, за які було посаджено винуватого і які підтверджено відповідними доказами позивача, або повинен знову доставити випущеного до суду в строк, встановлений судом: якщо в землі нашій господарській, тоді протягом дванадцяти тижнів, а якщо у чужій землі, тоді тричі по дванадцять тижнів.

14. Тим, хто за короля Казимира і Олександра домагався справедливості, господарь обіцяє правосуддя

Також, якщо хто за життя батька нашого вимагав справедливості, домагаючись своїх прав, а за короля Олександра добивався того ж і пред’явив би листи згадувальні батька і брата нашого, тим хочемо і зобов’язуємося з порадою рад наших відправляти правосуддя без зволікання. За винесені рішення ні ми, ні ради наші не повинні нічого брати. Не повинні ми також надавати і переваг будь-якій із сторін, але будемо зобов’язані відправляти правосуддя і надавати його кожному.

15. Якби хто за Казимира і Олександра був володарем чогось, і ніхто інший не пред’являв на те претензій

Також постановляємо княжатам, панятам, панам хоруговним і шляхтичам, що якщо хто за короля Казимира безперешкодно тримав маєтки, людей, землі і за короля Олександра ніхто не пред’являв на це обґрунтованих претензій, то, хоча б він і не мав на те листів, повинен безперешкодно тримати це і має повне право третю частку свого майна віддати, продати, подарувати і на свій розсуд отримувати від нього прибуток. Проте продати, обміняти, віддати і записати їх повинен так: особисто з’явившись перед нами, господарем, а за нашої відсутності -- перед панами воєводами і маршалками нашими, земським і двірним, і старостами нашими, в якому повіті хто з них буде, і дозвіл повинні у них взяти. А пани воєводи і маршалки, і наші старости, кожен у своєму повіті, мусять дозволяти купівлю і давати їм свій письмовий дозвіл, а писарям своїм не повинні наказувати за письмові дозволи брати більше, а тільки по два гроша з особи, по грошу з десяти діжок землі, по грошу з десяти возів сіна.

За письмовими дозволами панів воєвод і маршалків і наших старост кожен має право куплю свою мати так само, як і за нашим письмовим дозволом.

Що ж стосується нашого господарського пожалування, то воно не може бути продане або віддане перед панами воєводами і маршалками, а тільки перед нами, господарем, з нашої господарської волі.

А якщо хто віддав би іншому або продав навіки більше третьої частки, тоді той, кому віддано або продано, або подаровано, отримати не може, а йому мають бути повернуті гроші, які за це дані. А якщо грошей дано було би більше тієї суми, що коштує третя частка, то той має взяти своїх грошей лише стільки, скільки коштує третина, а залишок грошей втрачає.

16. Дві частки маєтку можна віддати під заставу за гроші, але тільки не продавати навіки

Також ми дозволили третю частку маєтку продавати навіки. Однак, якби виникла необхідність у грошах для нашої земської служби або хоча б хто діставав гроші на свою потребу, тоді він може закласти і ті дві частки, але тільки за ту суму, скільки б коштували ці дві частки. Але ніхто не повинен брати зверх цього і не може зовсім віддалити [частки] від родичів.

А якщо б і ті дві частки захотів кому віддати під заставу, тоді не повинен взяти більше, а тільки те, скільки будуть коштувати дві частки. Якщо ж хтось дасть більше грошей, ніж коштують ці дві частки, тоді родичі не можуть дати більше, а лише стільки, скільки коштують ці дві частки. А що буде дано зверх того, той ті гроші втрачає, які неправильно були дані.

17. Хто би кому що заповітом чи листом відписав і оголосив про це перед господарем і панами радними, то це має залишатися у силі навіки

Постановляємо також і допускаємо згідно з порадою рад наших, що якби хто, перебуваючи у доброму здоров'ї, особисто з’явився перед нашою величністю або перед якимось із наших врядників того повіту, в якому мешкає, і відписав комусь іншому в заповіті або за записом третину свого спадкового маєтку по батьківській або по материнській лінії, а той, кому цей маєток відписано, мав би на те наш дозвіл або дозвіл нашого повітового врядника, тоді такий заповіт або листи повинні мати силу. А якщо хто відписав би без нашого на те дозволу або без дозволу нашого повітового врядника третю частку свого маєтку, а сам був хворим, але мав би достойних свідків, то такий лист повинен мати силу. Однак після смерті того, хто заповідає, того листа для родичів має бути підтверджено у нас, господаря, або у панів радних.

18. Якби кому було дано листа, а він не користувався би цим листом і мовчав десять років

Також постановляємо, що кожен, хто кому щось через лист дав і зробив запис при гідному свідкові або перед врядником, а той, кому записано, мовчав протягом десяти років і не користувався записом, то такі записи по закінченні десятирічної давності не повинні мати ніякої сили. Проте, якби хто протягом строку земської давнини порушив позов, а мовчанням не втратив свого права, тоді він не втрачає його за давністю. Якщо ж запис було зроблено на користь того, хто не досяг повноліття, тоді на такого до

його повноліття дія давності не поширюється, а тільки від повноліття. Повноліття наступає для юнака у вісімнадцять років, а для дівчини -- у п’ятнадцять років.

А якби хто знаходився на чужині, то і на нього також давність не поширюється, але з того часу, як він повернувся з чужини до своєї землі, він мусить не пропускати строку земської давності.

19. Якби хто за короля Казимира безперешкодно володів яким-небудь маєтком і за Олександра ніхто не пред’являв на те претензій

Також, якщо хто безперешкодно володів спадковим або яким-небудь іншим маєтком за короля Казимира, а за Олександра на те ніхто не претендував, тоді він має держати його безперешкодно. А якщо хто буде домагатися землі і король йому дасть, той не повинен нічого присвоювати, а тільки взяти те, що йому дане як королівське держання: а якщо хто відібрав би дане господарем, то воно має бути стягнуте. Але якщо хто відібрав би в нього ту землю, а держав би її за Вітовта, Сигізмунда і Казимира, той і тепер має її держати.

20. Якщо хто зганьбив би гідність іншого, то справу в суді має бути розглянуто у четвертий судовий строк

Також, якщо хто зганьбив би гідність іншого або його добру славу і справа про це надійшла би до нашої світлості, ми повинні будемо всім чинити правосуддя.

А якщо б у той час через великі труднощі ми не встигли розглянути такі справи, то протягом року чотири строки встановлюємо; і якщо у таких справах не було винесено остаточного рішення у перший, у другий або у третій строк, то з настанням останнього строку остаточне рішення без затримки з радами нашими винесемо; а до цього четвертого строку для честі того, хто судиться, шкоди немає. А якщо б він помер, не діждавшись у цій справі четвертого строку, тоді ані його гідності, ані честі його нащадків шкоди немає. Той, кого скривджено, не повинен відмовлятися від нашої служби. А якщо б його було вбито, то відсутність рішення з цієї справи не повинна заподіяти шкоди ані його честі, ані честі його нащадків.

21. Ящо хто встановлював би нові мита

Також наказуємо, щоб жодна людина у нашій державі, Великому князівстві Литовському, ані на дорогах, ані в містах, ані на мостах і на греблях

і на водах, ані на торгах у своїх маєтках не сміла ані придумувати нових мит, ані встановлювати їх, окрім тих, які було встановлено здавна, на що існували б грамоти наших предків, великих князів, або наші. А якщо хто наважився б установити нові мита, то той втрачає той маєток, у якому встановив і він переходить до нас, господаря.

22. Про звільнення людей від нових сплат і від підвод, і від робіт, окрім звичаїв, що встановилися здавна

Бажаємо, щоб усіх простих людей, підданих княжат і панів хоруговних, шляхтичів, бояр і міщан тих земель Великого князівства Литовського було повністю звільнено від сплати всякої данини і податі, що зветься серебщизною, а також від дякол і від усіх повинностей з перевозок, які звуться підводами, від перевезення каменю, дерева або дров для обпалу цегли і вапна на наші замки, від косіння сіна і від інших невстановлених робіт. Але хочемо у недоторканності зберегти звичаї стацій для станів, що здавна встановлені, старі мости лагодити і нові на старих місцях будувати, старі замки лагодити і там само, на тих же старих місцях виділені їм ділянки знову забудовувати, мости нові будувати, старі дороги лагодити і давати підводи гінцям нашим, де здавна їх давали.

23. Якщо хто заперечує проти господарського вироку

Якби господарь із панами радними будь-що розглянув і виніс своє господарське рішення, а хтось не погоджувався із цим господарським вироком, тоді такий, був би він вищого чи нижчого стану, має відсидіти у в’язниці шість тижнів, а окрім того, мусить дати у господарську казну дванадцять рублів грошей.

24. Якби хто попросив для себе те, що раніше було дане іншому і записане у господарському привілеї, то те за першим привілеєм має залишитися

Також, якби хто попросив щось, що раніше було дане іншому, і виписав собі на те привілей, а у того б, чиє він попросив, раніше було записане у його привілеї і підтверджене, і він цим протягом декількох років користувався і мав у держанні, тоді той перший привілей, або лист, повинен мати силу, і той, хто його отримав, повинен держати те і користуватися ним у відповідності до першого привілею і його підтвердженням. А останнього листа або привілею, має бути анульовано.

Якби також хто попросив що-небудь і в листі те собі описав або підтвердив, а в держанні того не було протягом десяти років, то такий потім на те претендувати вже не може, а його лист втрачає силу.

25. Знаходячись у короні Польській, господарь не повинен нікому нічого жалувати і підтверджувати привілеї

Також постановляємо, що відтепер ми самі і нащадки наші, знаходячись у короні Польській, не повинні нікому нічого у державі нашій, Великому князівстві Литовському, жалувати: маєтків, людей і земель і підтверджувати колишні пожалування, кому їх було дано. Але ми самі і нащадки наші, знаходячись у Великому князівстві, маємо жалувати своїх підданих і нагороджувати їх у відповідності до їх заслуг. А привілеїв на вічне володіння ми нікому не повинні давати ні в якому іншому місці, а тільки тоді, коли з панами радними нашими будемо на вальному сеймі. А якби після цієї нашої постанови, коли ми будемо у Польщі, хто-небудь якимось чином попросив у нас людей і землі або підтвердження нашого першого пожалування привілеєм нашим, то такі листи і привілеї наші ми анулюємо і ні ми, ні нащадки наші не повинні їх дотримуватися.

Що ж стосується купівлі, то кожному всюди, навіть знаходячись у короні Польській, ми повинні підтверджувати.

26. Проїжджаючи дорогами, ніхто не має права зупинятися на постій у господарських дворах

Також постановляємо, що ніхто з підданих наших, проїжджаючи дорогами нашої держави, Великого князівства Литовського, не має права зупинятися на постій у наших господарських дворах і не має права брати з наших дворів ніяких стацій для себе і для своїх коней, і трусити рибу у наших садках. Але у тих дворах, що знаходяться у пущах, можуть зупинятися; однак ніякої шкоди у тих наших дворах не повинні нам спричинити і підпалів не робити.

А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові і у дворах зупинився на постій, стацію для себе і для своїх коней брав, у наших садках рибу трусив або під час постою у дворах, що знаходяться у пущі, спричинив якоїсь шкоди нашому двору, той має сплатити нам дванадцять рублів грошей і відшкодувати всі збитки.

У Слуцькому списку далі йде артикул, якій відсутній у Дзялинському списку:

27. Постанова про давність земську

Також встановлюємо давність земську від видання цих прав. Кожний, незалежно від стану вищого чи нижчого, хто про частку свою від маєтку або від землі мовчав і не згадував про неї десять років і всі нагадування на те відкидав, такий частку свою втрачає і про те до віку мовчати має.

Розділ ДРУГИЙ ПРО ОБОРОНУ ЗЕМСЬКУ

Кожен повинен нести військову службу

Постановляємо зі згоди усіх наших рад і усіх підданих, що кожен князь і пан, і дворянин, і вдова, а також кожна сирота, досягла вона повноліття чи ні, і всяка інша людина, яка дістала повноліття і яка має земський маєток, коли виникає необхідність, зобов’язана з нами і нашими нащадками або при гетьманах наших нести військову службу і споряджати на військову службу стільки людей, скільки у той час буде визнано за потрібне, за земською постановою згідно з кількістю людей, як отчичів, так і похожих і з маєтку як спадкового, так і вислуженого і купленого, за винятком заставленого їй нашого маєтку, згідно з постановою, яку на той час буде ухвалено.

Якщо хто тримав би від нас під заставою наш маєток, то він повинен буде з наших людей споряджати на військову службу воїна, який має бути на доброму коні ціною не менше чотирьох коп грошей, мати панцир, забрало, меч, щит і спис із прапорцем.

А який боярин або міщанин не має у свойому невеликому маєтку стільки людей, скільки буде вказано у постанові, той має сам їхати і служити відповідно до вартості свого маєтку; а хто не має жодної людини, той повинен їхати, як може або згідно з приписом у нашій господарській грамоті у випадку термінової і невідкладної необхідності, і у вказане місце у термін, встановлений нашими листами, має з’явитися особисто і пройти огляд і записатися у нашого гетьмана або у наших нащадків на той день, який буде нами або нашими гетьманами для цього огляду і запису встановлено і оголошено.

А якщо декількох братів було б не виділено, тоді один з них, самий годящий, з їхнього спільного маєтку має нести військову службу таким же чином, як це встановлено вище.

Цю військову постанову наші піддані повинні виконувати протягом десяти років, а по закінченню десятирічного терміну кожен має нести військову службу у відповідності до найбільших своїх можливостей, як і перед цим служили.

Також бажаємо і постановляємо, щоб усі міщани і наші піддані під час нападу ворога поряд з іншими нашими земськими людьми несли військову службу або з нашого дозволу споряджали людей на війну.

А якби хто із цих підданих, що перелічені вище, не з’явився на військову службу або, приїхавши в строк, не записався, а якщо і записався б, але не діждався огляду або пройшов огляд, але без дозволу гетьмана поїхав геть, той маєток свій втрачає так само, якби військову службу не ніс, а то буде в господарській ласці.

1. Всі повинні ставати під свою повітову хоругву і проходити огляд

Бажаємо також і суворо наказуємо, щоб усі наші піддані, які повинні нести військову службу, особисто з’являлись і проходили огляд не будь-де, а тільки під повітовою хоругвою того повіту, в якому мешкають, крім особливого гетьманського наказу. А якщо хто з них ніс би службу у будь-кого з наших панів радних або у врядників, або також у будь-кого іншого, той повинен буде на своє місце коло свого пана, якому служить, поставити когось іншого, хто не зобов’язаний нести військову службу, а своє місце під хоругвою як обов’язкове нізащо не смів би залишити і спізнитися до нього під загрозою втрати свого маєтку.

А ті з наших підданих, які мають в інших повітах різні свої маєтки, повинні стати зі своїм загоном з маєтків, куплених, вислужених, успадкованих, і з маєтку дружини у тому повіті, де знаходиться його головний отчизний маєток. А ті князівські і панські слуги, які отримали в держання від князів і панів маєтки, а інші маєтки купили у господаря, коли виникне необхідність, залишивши свого пана, повинні ставати біля хоругви того повіту, в якому знаходяться куплені ними у короля маєтки. А якщо хто не хотів би стати під хоругвою, до якої належить куплений маєток, тоді той втрачає маєток на користь господаря.

2. Духовні особи із узятого під заставу маєтку повинні особисто нести господарську службу

Також, якби хто з духовних осіб держав узятий під заставу маєток, тоді з такого маєтку, згідно з нашою постановою, він буде зобов’язаний особисто їхати на нашу господарську і земську службу. Якщо ж хто з духовних буде мати родовий маєток, тоді він буде зобов’язаний з родового маєтку споряджати людей на нашу земську службу, а питання про службу самих духовних осіб буде вирішуватися за нашим господарським розсудом.

3. Кожен після огляду повинен нести службу у тому ж загоні при господарі або при гетьмані

Також постановляємо, що кожен наш підданий, який пройшов огляд і перепис, як це приписано вище, з тими ж кіньми і з тим же спорядженням, з якими був на огляді при нас і при наших нащадках, а також і при наших земських або інших гетьманах, призначених на те нами або нашими нащадками, повинен буде нести військову службу на тих же конях; своїх слуг і спорядження, з якими пройшов огляд і перепис, не має права відсилати з війни аж до остаточного розпускання нашого війська. А якщо хто з наших підданих насмілився би вчинити всупереч цій нашій постанові, якщо він землевласник, то втрачає маєток, як начебто не був на війні. А якби хто здійснив це, отримавши гроші, а землевласником не був, той гідність свою втрачає, як начебто він утік з поля битви.

При запису кожного коня має бути вказана його масть, а клеймо його має бути намальоване у реєстрі.

Люди одного повіту мають розбивати свої стани біля хорунжого в одному місці, а нарізно стояти не повинні.

4. Якщо хто через слабке здоров’я не може нести військову службу, той має заявити про це перед гетьманом

Якби хто дійсно був слабкий здоров’ям і через це не придатний нести нашу земську службу і не мав би той слабкий здоров’ям сина, придатного до військової служби, або його син служив би при господарському дворі, або ж його було виділено від батька, тоді такий слабкий здоров’ям повинен поїхати до нашого гетьмана і заявити про слабкість свого здоров’я. Якщо гетьман визнає, що цей слабкий здоров’ям через свою хворобу не придатний до несення земської служби, то повинен на час хвороби звільнити його від служби, а той слабкий здоров’ям буде повинен замість себе з маєтку свого спорядити на війну своїх слуг таким же чином, як вказано вище, а наш земський гетьман підтверджує це листами.

А якби слабкий здоров’ям не міг поїхати до нашого гетьмана, то мав повідомити врядника, хорунжого і двох земян, які повинні перед гетьманом своєю гідністю і вірою засвідчити, що той дійсно слабкий здоров’ям.

Але якби хоружний сказав про кого-небудь, що той слабкий здоров’ям, а той був би здоровим, і це було б належним чином доведене в суді, тоді той хорунжий втрачає свій особистий маєток.

5. Якби хто мав сина, який міг би нести земську службу, то повинен показати його гетьману, щоб встановити, чи придатний син служити за батька

Якби хто був здоровим і мав сина, який від нього не виділився і який не служить при нашому господарському дворі і буде йому більше сімнадцяти років, він може за батька на війну їхати; і повинен сам із тим сином їхати до нашого гетьмана. А якщо гетьман побачить, що син придатний до військової служби, тоді той син повинен нести військову службу за батька і з тим загоном, в якому батько його мав служити. Але якби той син показався гетьману не повною мірою придатним, тоді батько сам повинен на війну їхати.

6. Якби хто спізнився на військову службу і не приїхав у призначений строк без будь-якої поважної причини

Також постановляємо: якби хто спізнився на військову службу у встановлений нами строк і не приїхав до цього строку без будь-якої поважної причини, то таких наші гетьмани не повинні вносити до своїх реєстрів і не повинні брати від них дарів під загрозою позбавлення нашого благовоління, і не повинні приховувати від нас таких порушників, щоб їх було покарано у відповідності до нашої земської постанови і надалі були би більш старанними до нашої служби і захисту держави.

А якби гетьман, зневажаючи наш наказ, таких неслухняних до своїх реєстрів вносив, і деякі інші потім посилалися б на це, а нам чи нашим підданим через це прийшлося зазнати шкоди від ворога, то всі збитки ці будемо стягувати із самого гетьмана.

7. Гетьмани не повинні наказувати своїм писарям за перепис війська брати більше, ніж півгроша з коня, а при розпуску війська не повинні нічого брати

Також постановляємо, аби наші гетьмани під час перепису війська не наказували брати за працю своїм писарям більше, ніж півгроша з коня, і лише тоді, коли наше військо з'їжджається. А коли наше військо має бути розпущене, чи-то у місті чи в полі, або у неприятельскій землі, де б не було вже необхідності у земській службі, тоді гетьман не повинен від них нічого брати, а повинен відпустити їх добровільно.

8. Про тих, кого буде послано старшими над заставою

Також наказуємо, щоб ті, що були відіслані за нашим розпорядженням або за розпорядженням наших гетьманів старшими над заставою, відпускаючи людей по закінченні ними нашої служби, нічого з них не брали. А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові, тоді повинен тому, у кого що-небудь візьме, повернути у два рази більше, а нам заплатити штраф дванадцять рублів грошей, і від скількох осіб що візьме, стільки разів зобов’язаний буде платити по дванадцять рублів грошей.

9. Хорунжі не повинні лишати вдома земян і відпускати їх після огляду

Також наказуємо хорунжим, щоб жоден із них не смів залишити вдома земянина, а також не повинен після огляду і перепису відпустити його без відома гетьмана. А якби хто-небудь із них залишив земянина вдома або який-небудь земянин залишився вдома, а він би перед гетьманом затаїв це або після перепису або після огляду відпустив земянина і це було б доведено, то такий хорунжий посаду хорунжого і маєток втрачає, який переходить до нас, господаря.

10. Ніхто без відома гетьмана не повинен поїхати з війни

Бажаємо також і постановляємо, щоб ніхто із зобов’язаних нести військову службу без нашого відома і особистого дозволу нашого гетьмана не смів би поїхати з війни доти, доки все наше і рад наших військо не буде розпущене; інакше такий втрачає свій маєток, як начебто не був на війні.

11. Якби хто на сторожі був недостатньо пильний

Якби хто з наших підданих під час війни нами або нашим гетьманом був посланий на сторожу проти нашого ворога і той посланий через свою недбалість ворога не помітив, або на тому місці, куди був посланий, не стояв і поїхав геть, або, не діждавши зміни, поїхав геть, а від цього ми мали шкоду або наше військо від нашого неприятеля зазнало втрат як у людях, так і у воєнних конях, тоді такий втрачає маєток і засуджується до смертної кари, яке ж покарання -- на нашу господарську ласку собі залишаємо.

12. Про того, кого пошлють на заставу, щоби він туди з’явився в строк, а його у вказаний строк там не буде

Також постановляємо: якби ми особисто або наші пани радні послали кого на заставу у замок і визначили йому строк, до якого він мав би прибути у той замок, а він через свою недбалість у встановлений строк не приїхав туди, а в той час наші вороги обложили би той замок, і якби все обійшлося і вороги не заподіяли шкоди, тоді той, хто не приїхав у строк, втрачає своє майно, яке переходить до нас, господаря. А якби, не доведи Боже, вороги на той час заподіяли цьому замку шкоди, тоді той, хто спізнився з’явитися в строк, втрачає маєток і карається смертю.

13. Будучи на військовій службі, ніхто не повинен нападати на шляхетські будинки і гумна

Також постановляємо: якби який-небудь шляхтич, будучи на військовій службі, напав на дім або гумно іншого шляхтича, або, їдучи на війну, гра бував у дорозі, і було б доведено, що він грабував або спричинив шкоди, тоді стільки разів, скільки він буде нападати на дім або на гумна або грабувати у дорозі, за кожен напад або грабіж у дорозі він повинен платити нав’язку за насильство.

14. Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней

Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней, тоді той має з гетьманським вижем куди-небудь поїхати або піти і взяти потрібний припас для себе і коней і за це він має заплатити у відповідності до постанови. А дрова мають брати там, де будуть стояти, але не можна розбирати будинки і спалювати паркани, ловити рибу у ставках і спускати ставки, витолочувати озимину і ярові. А якщо би хто спричинив такої шкоди, таких пан гетьман має ланцюгами закувати, а крім того, винуватець повинен відшкодувати спричинену шкоду і заплатити нав’язку за насильство.

А якби хто, знаходячись на службі нашій, на війні, напав на іншого, на обоз або на стоянку і поранив або вдарив кого, то такого, як розбійника, позбавляють життя.

Розділ ТРЕТІЙ

ПРО ВОЛЬНОСТІ ШЛЯХТИ І ПРО РОЗШИРЕННЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

1. Господарь зобов’язується державу його милості Велике князівство і панів радних ні в чому не принижувати

Також, якщо господь Бог з прихильністю поставиться і дарує нам іншу державу або королівство, то ми не тільки ні в чому не принизимо державу нашу, Велике князівство Литовське, і рад наших, але будемо охороняти від усякої ганьби і приниження, як це робив славної пам’яті батько наш під час свого щасливого панування.

2. Господарь зобов’язується розширити Велике князівство Литовське і що незаконно відібрано, повернути державі

Також володіння того Великого князівства Литовського не зменшимо, а те, що буде несправедливо відторгнуте і неправильно взяте і потребуване, до володіння того князівства повернемо і повернути хочемо.

3. Чужинцям не можуть бути жалувані держання і звання

Також зобов’язуємося і обіцяємо, що у наших землях того Великого князівства ні ми, ні наші нащадки нікому з чужинців не будемо давати у власність і в держання земель, замків, міст і будь-яких звань і чинів, але тільки місцевим уродженцям тих земель названого вище нашого Великого князівства.

4. Старі посади мають бути збережені

Також постановляємо: не дивлячись на те, що ми дали писане право землям Великого князівства Литовського, однак нічим не зменшуємо старих посад Віденського і Трокського воєводств та інших, воєвод і каштелянів, і канцлерства, і маршальства земського і маршальства дворного, старост і врядників наших; кожен із них у своєму повіті повинен виконувати свої обов’язки: судити, управляти, посилати своїх децьких і посади свої виконувати відповідно до давнього звичаю; тільки судити повинні за цими писаними правами.

5. Держання не повинні відбиратися за заочним обвинуваченням

Також державці дворів наших і тіуни за заочним обвинуваченням не повинні нами позбавлятися своїх посад. А коли б когось із врядників було обвинувачено перед нами як марнотратця, який заподіяв шкоди двору нашому, то обидві сторони мають особисто з’явитися перед нами; після того як сторони буде вислухано, винуватий зазнає покарання. А без вини держання відбирати не будемо.

6. Господарь зобов’язується зберігати усі колишні постанови, а нові ухвалювати з панами радними

Також усе, що стосується збереження земських привілеїв і звичаїв, які в тих привілеях описано, підтверджено і ухвалено, або ухвалення нових і збільшення їх кількості, що сприяло б нашій і державній користі, будемо вирішувати і виконувати тільки за давніми звичаями, а також із відома, і за згодою рад наших Великого князівства Литовського.

7. Його милість господарь зобов’язується зберігати в цілості вольності княжат, панят, шляхтичів і міщан

Зобов’язуємося своїм ім'ям господарським зберігати за всією шляхтою, княжатами, панами хоруговними і всіма боярами, міщанами і їхніми людьми свободи і вольності, що дані їм як нашими предками, так і нами.

8. Господарь дозволяє всім вільно виїжджати із землі господарської для навчання лицарської справи в усякі землі, окрім земель неприятельских

Також бажаємо, щоб означені вище княжата і пани хоруговні, шляхтичі і бояри могли вільно виїжджати з наших земель Великого князівства та інших для відшукання собі кращої долі і навчання лицарської справи в усякі землі, крім земель неприятелів наших. Однак за відсутності тих, хто виїхав, як і з ними, наша служба з їхніх маєтків не повинна припинятися для нас і наших нащадків, скільки б разів не знадобилося у відповідності до земської постанови.

А якби син поїхав у лицарській справі, і залишив батька, а батько помер, не залишивши після себе опікуна над маєтками, тоді ми, господарь, маємо над тими маєтками призначити опікуна, який виконував би земську службу, а до приїзду сина або брата маєтку не тратити.

9. Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені спадкових володінь

Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені маєтків, отриманих у спадщину від батька і діда, але ці маєтки у відповідності до закону вони самі зі своїми нащадками отримують у повне володіння і як княжата і пани хоруговні, шляхтичі та міщани Великого князівства Литовського володіють ними і мають від них прибуток.

10. Простих людей господарь не повинен підносити над шляхтичами

Також не маємо не шляхтичів підносити над шляхтичами, а зберігати усіх шляхтичів у їхній гідності.

11. Про доказ шляхетності

Також постановляємо: якби хто кому сказав, що той не шляхтич, тоді той, хто доводить шляхетство, має виставити з боку батька і матері двох шляхтичів, а ті мають присягнути.

А якби його рід припинився, а він був місцевим уродженцем, тоді має виставити місцевих бояр, шляхту, які знали б, що він шляхтич. І ті бояри, яких він виставить, мають разом при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич.

А якби який чужинець був людиною приїжджою, тоді він має поїхати у свою країну, звідки він, і там перед властями має довести своє шляхетство і привезти від властей листи з печатками, доводячи свою шляхетність. Але якби з тією країною, звідки він, була війна, тоді він має поставити двох шляхтичів із тієї місцевості, звідки він, і ті мають при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич; цим він і доведе шляхетність.

12. Якби хто кого приґанив, назвав його незаконнонародженим

Також постановляємо: якби хто кому сказав: «Ти -- позашлюбний син», -- але цього б не довів, то наказуємо, що той має цей наклеп відвести перед судом такими словами: «Що я говорив про тебе, начебто ти позашлюбний син, то на тебе брехав, як пес».

А ось яким чином має доводитися позашлюбне походження: якби його власний батько відмовився від нього і заявив, що це не його син, або записав це у заповіті, позбавляючи його спадщини, або мав його від невінча ної дружини, тоді та людина має буди визнана дійсно незаконнонародже-ною. А інших доказів не потрібно. Проте батько, одружившись вдруге, не повинен позбавляти свого сина спадщини і оголошувати його незаконнона-родженим, якщо за життя матері вважав його своїм сином.

13. Якщо хто приґанив би кого, заперечуючи шляхетство, а потім відрікся від своїх слів

Якби який шляхтич дорікав іншому, заперечуючи його шляхетство, і за це того було притягнуто до суду, то постановляємо: якщо той, кого було притягнуто до суду, не довів цього, тоді тому, чиє шляхетство приґанили, це не зашкодить і він не зобов’язаний перед судом доводити своє шляхетство.

14. Про побиття шляхтича, і про того, хто його бив

Якби шляхтич побив шляхтича, тоді, відповідно до закону, має сплатити дванадцять рублів грошей. Якщо ж на шляхтича підійме руку, поб'є його і пустить кров простий селянин або міщанин, а шляхтич би те довів, тоді селянина або міщанина має бути покарано тільки відтинанням руки, а ні чим іншим, за виключенням, якби той міщанин був радним. А якщо міщанин був би радним і побив шляхтича, тоді також має сплатити дванадцять рублів грошей, а руки не втрачає.

15. Якби шляхтич вислужив у пана чи князя маєток і хотів із цим маєтком піти

Якби хто з наших підданих у кого з княжат або панят, чи у когось іншого вислужив нерухоме майно і захотів піти, то у відповідності до листів, на те йому даних, він повинен залишити маєток своєму пану або його нащадкам, а сам і його нащадки можуть вільно піти, куди хочуть; за виключенням того випадку, коли у наданих йому листах було сказано, що він міг би із цим маєтком служити, кому хоче.

І якби хто такий лист хотів дати своєму слузі, то має, скликавши сторонніх добрих людей, дати його за своєю печаткою і за печатками і належним свідченням цих людей; а сам цей пан особисто або листом має нас просити, щоб ми йому це затвердили; такий лист буде мати силу.

А якби після смерті того пана, від якого слуга за службу отримав маєток, діти того пана захотіли ділитися, а той слуга під час розподілу не заявив про отримане і листа не показав, або пан відведене слузі у нас нашим листом не підтвердив, то після розподілу такий лист не повинен мати силу, тому що слуга про нього мовчав; і той маєток відходить до спадкоємця, а слуга має служити за маєток тому, кому він дістанеться згідно з розподілом; а якщо ж не хотів би йому служити, то повинен віддати маєток з усім тим, із чим йому було дано; а сам він вільно може піти з усім своїм майном.

16. Як має бути покарано того, хто віднісся би без поваги до листів наших воєвод, старост і державців

Також постановляємо: якби хто віднісся без поваги до грамот наших воєвод, старост і державців або побив би слугу нашого або викинув листа, той має сплатити штраф так само, як за насильство: дванадцять рублів грошей, а цьому слузі -- відшкодування у відповідності до його походження, якщо на те буде судове рішення.

17. Таємні корчми повинні воєводами відбиратися

Також постановляємо і наказуємо воєводам, старостам і всім державцям нашим Великого князівства Литовського, щоб вони не допускали корчмам незаконно варити пиво у непридатних для цього місцях, а особливо тим, хто не мав би нашого дозволу за листом нашим або наших предків. А тому наказуємо, щоб кожен із вас такі корчми відбирав незалежно від того, чи належать вони духовним або світським особам, панам і усім взагалі, і забирали весь той посуд, у якому варять пиво, і доставляли би до нашого господарського двору, тому що через існування таких корчм коїться багато злочинів, а також зменшуються наші господарські прибутки, так само як і прибутки тих, хто має дозвіл за нашим листом.

Розділ ЧЕТВЕРТИЙ

ПРО СПАДКУВАННЯ ЖІНКАМИ І ПРО ВИДАННЯ ДІВЧАТ ЗАМІЖ

1. Про удову, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих дітей

Удова, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих синів, повинна залишитися тільки при своєму вені, а сини мають бути допущені до всіх батьківських маєтків і майна і повинні нести земську службу. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то має отримати у всьому рівну зі своїми дорослими дітьми частку у коштовностях і у майні, рухомому і нерухомому.

2. Про пустих удов, які не мають дітей

Бачачи, що деякі бездітні удови залишаються на удовиному стольці, в результаті чого відбувається багато шкоди для держави, тому що не виконується служба так, як належало б, а також і родичі втрачають багато маєтків, постановляємо, як написано нижче: бездітна удова, якщо вона має від чоловіка свого вено, має отримати тільки своє вено, а всі маєтки повинні перейти до родичів. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то повинна залишитися на третій частці, допоки не вийде заміж, а якщо заміж не вийде, тоді має лишатися на третій частці довічно, решта маєтку має перейти до родичів, а ті повинні службу нашу господарську нести.

3. Якби яка жінка була заміжня і мала дітей, а записаного чоловіком вена не мала

Якби яка жінка була заміжня, мала з чоловіком дітей, а чоловік не записав би їй вена і помер, то вона, залишившись удовою, повинна отримати рівну зі своїми дітьми частку від маєтків і майна і на цій своїй частці має залишатися довічно, якби хотіла бути удовою, а діти не повинні відбирати у неї цю частку; а якщо ж вона хотіла б вийти заміж, то повинна свою частку залишити дітям, а діти не будуть зобов’язані дати їй венця.

4. Про мачуху, яка буде мати дітей від двох чоловіків

Таким же чином і мачуха, якщо вона мала дітей від другого чоловіка, то разом зі своїми дітьми від першого і другого чоловіків повинна мати рівну частку у всіх маєтках і майні. А якби мачуха не мала дітей від другого чоловіка, то разом із дітьми від першого чоловіка повинна отримати рівну частку в маєтку, а у майні дітей частки не повинна мати, за винятком того, що сама принесла із собою або що дав їй чоловік із рухомого майна за своєю милістю. І на цій частці мачуха повинна лишатися зі своїми дітьми довічно, якби не вийшла заміж. А якби вона вийшла заміж, то цю частку повинна лишити дітям, а діти не будуть зобов’язані дати їй венця, як такій, що не має записаного чоловіком вена.

5. Якби дружина не мала дітей, то вона повинна залишатися на удовиному стольці на третій частці довічно

Також, якби дружина не мала дітей і вена від чоловіка, то їй залишається тільки третя частка маєтку, а дві частки мають відійти до родичів. Вона повинна залишатися на третій частці довічно. Після її смерті і ця третя частка маєтку повинна перейти до родичів. А якби вона вийшла заміж, то маєток, яким користувалася, повинна залишити родичам.

6. Дружина з малими дітьми після смерті чоловіка має залишатися на удовиному стольці до повноліття дітей. Якщо ж буде погано управляти маєтком,

то родичі мають стати на заваді цьому через суд

Також постановляємо: якби який чоловік, помираючи, або за заповітом, доручив своїх дітей і маєток якомусь приятелю своєму, хоча б і не родичу, якому за правом споріднення не належить бути опікуном, то призначений опікун має здійснювати опіку над маєтком і дітьми, а дружина померлого повинна залишатися тільки при вені.

Якби хто помер, не доручивши нікому дітей своїх, то дружина має виховувати дітей і управляти всім маєтком на правах удови, і залишатися на удовиному стольці до повноліття дітей. А коли діти виростуть, вона має передати маєток дітям, а сама залишитися довічно при своєму вені. Якщо ж вона не мала б вена, то має отримати рівну зі своїми дітьми частку.

Якби мала одного сина, то мусить віддати йому дві частки маєтку, а сама залишитися на третій частці.

Якби жінка, маючи у своїй опіці дітей, вийшла заміж, то взяти в опіку дітей і маєток мають родичі. Родичі не повинні витісняти її з венованого маєтку, але якщо вона вийде заміж, то діти за досягнення повноліття можуть викупити її частку.

А якби яка жінка, залишаючись зі своїми дітьми на удовиному стольці, незалежно від того, була вона венованою чи ні, а заміж вийти не хотіла і, будучи удовою, маєток і майно розтринькала, людей розігнала, серебщизну і штрафи брала собі і маєток спустошила, тоді дядьки дітей по батьківській лінії, а якщо їх не буде, то інші родичі мають притягти її у встановлений строк до нашого господарського суду або до суду панів радних і мають довести ці збитки. І якщо вони це доведуть, то ми, господарь, або пани повинні за її провину відібрати у неї дітей і майно і передати в опіку дядькам по батьківській лінії або іншим родичам. А якщо вона буде мати записане чоловіком вено, то повинна залишитися тільки про своєму вені. Якщо ж у неї не було вена, тоді повинні виділити їй рівну із дітьми частку, і цією часткою вона має володіти довічно: після її смерті і ця частка має відійти до дітей. Але якщо б у цих дітей не було дядьків по батьківській лінії, або інших родичів, то ми, господарь, або пани над дітьми і маєтком повинні призначити опікуном сторонню достойну людину, яка б її, і всі маєтки, і дітей у опіці тримала, не допускала спутошення маєтків і розтринькування майна, доки діти не стануть повнолітніми.

7. Про видання дівчат заміж, як за життя батька, так і після його смерті

Також постановляємо, що якщо помре батько або мати, але за свого життя видадуть одну свою доньку заміж, а залишать після себе інших дочок, то й ці доньки мають отримати таке саме придане, як і видана ними донька.

А якби батьки не видали дочок за свого життя, але тільки записали придане, то доньки мають бути видані заміж так, як записали батько й мати.

Але якщо батьки не дали б приданого або перед своєю смертю не записали, то судді зобов’язані оцінити майно у грошах і виділити четверту частку, не дивлячись, що у сім'ї одна донька і багато синів, і дати їй у придане, скільки б коштувала четверта частка майна.

А якби в сім'ї був один син і багато сестер, то на всіх сестер треба розділити четверту частку тієї суми, в яку оцінене майно, і кожній дати із цієї четвертої частки рівне придане.

8. Перш ніж батько видасть свою доньку заміж, він має поставити вимогу перед зятем забезпечити вено

Також постановляємо: якби хто видав заміж свою доньку, то має раніше забезпечити їй вено. Якщо ж хто видав би свою доньку заміж, не забезпечивши їй вена, то така дівчина не повинна мати венця.

9. Про дівчат, які будуть видані заміж до чужої землі

Також постановляємо: якби батько або мати видали дочку з Великого князівства Литовського до чужої землі, у Польщу або в Мазовше, або в будь-яку іншу землю і ця дівчина мала успадкований маєток по дідівській лінії або по батьківській або материнській лінії, і були б у тієї дівчини брати або не було би братів, а тільки сестри, тоді ті брати або сестри мають оцінити ті маєтки і сплатити їй грошима, скільки та її частка буде коштувати, а належна їй в успадковому по батьківській або дідівській лінії маєтку частка має перейти братам або сестрам. А якщо у неї не було би братів або сестер, а тільки двоюрідні родичі, тоді ці родичі або двоюрідні брати також мають їй заплатити за маєтки, скільки ці її маєтки будуть коштувати, і в ту землю, куди вона пішла, дати цю суму в придане, як іншим дівчатам дають придане у Великому князівстві Литовському. А успадковані по батьківській або дідівській лінії маєтки цієї дівчини мають відійти до тих братів або сестер, або до тих її родичів, які за ці маєтки дали б їй придане. А ця дівчина та її чоловік ті успадковані по лінії батька або діда маєтки уже повернути собі не можуть і ніякого права спадкування на них не повинні мати.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой