Житлобудівництво зарубинецької культури: локальні варіанти та еволюція

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат

Житлобудівництво зарубинецької культури: локальні варіанти та еволюція

зарубинецький культура житло

Вступ

Зарубинецька культура не була локалізована в якомусь чіткому обмеженому просторі. Її носії жили в різних кліматичних умовах і в різному культурному оточенні. Кожен з цих регіонів має відмінності у житлобудівництві, поховальному обряді, керамічному комплексі, предметах особистого вжитку. Ці відмінності були зумовлені багатьма причинами: розмаїттям культур-субстратів у кожному регіоні, різним часом існування пам’яток, різними культурними запозиченнями і зв’язками. Традиційно виділяють класичний етап існування зарубинецької культури і пізній.

Класичний варіант зарубинецької культури датують кінцем ІІІ ст. до н.е. — серединою І ст.н.е. Для цього часу виділяють чотири регіони поширення цієї культури:

1. Середнє Подніпровя від гирла р. Десна на півдні до гирла р. Тясмин на півночі. Саме тут в центрі регіону знаходиться поселення Зарубинці, яке і дало назву культурі. В цьому регіоні також розташовані інші важливі зарубинецькі об'єкти, як от: городища Пилипенкова Гора, Сахнівка і Бабина Гора, які є класикою зарубинецької культури, а також могильники Пирогів, Корчувате, Дідів Шпиль, Суботів.

2. Область Припятського Полісся, де в басейні правих приток Припяті - Горині і Стирі - знайдено групу зарубинецьких могильників (Велемичі І і ІІ, Вороніно, Отвержичі тощо). Натомість поселення тут погано збереглися, тому мало досліджувалися.

3. Верхнє Подніпров'я, в основному правобережжя Дніпра, а також басейн його лівої притоки — Сожу. Найбільш відомими памятками тут є поселення Чаплин і однойменний могильник.

4. Верхня Десна, в основному в межах сучасної Брянської обл. Російської Федерації. Найбільш дослідженими памятками тут є оселення Почеп і Сіньково. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С.7 — 8.

Сарматська навала на межі ер, зміна клімату, а також внутрішні перетворення всередині зарубинецької спільноти спричинили масові міграції зарубинці із обжитих територій. Як наслідок для пізнього етапу зарубинецької культури виділяють такі регіони поширення пам’яток:

1. Пам’ятки типу Лютіж (у північній частині Середнього Подніпров'я). Сюди входять пам’ятки Оболонь (Луг-4), Тетерів, Бортничі, могильники Нові Безрадичі, Вишеньки

2. Пам’ятки типу Почеп (Верхня Десні) — пам’ятки Сіньково, Залізне

3. Пам’ятки на Південному Бузі - Рахни, Носівка, Мар’янівка

4. Пам’ятки на Сіверському Дінці (у верхівях Ворскли, Сули, Псла). Пам’ятки Тернівка-2, Йосипівка, Картамишеве-2.

5. Пам’ятки типу Грині (Середнє Подніпровя, Східне Дніпровське лівобережжя, Десна)

У Прип’ятському Поліссі нема пізньозарубинецьких пам’яток Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2. — С. 33.

Далі ми розглянемо основні типи житлобудівництва для різних регіонів поширення зарубинецької культури та різних етапів її існування.

Житлобудівництво зарубинецької культури класичного періоду

Почнемо розгляд особливостей житлобудівництва класичного періоду зарубинецької культури з Середньодніпровського регіону. Місцеві пам’ятки досліджені найкраще з поміж інших регіонів і з при воду них нам доступно найбільше інформації.

Еталонним для розгляду конструктивних особливостей житлобудівництва цього району вважається поселення Пилипенкова Гора (канівська група пам’яток). Тут знайдено 38 жител, відзначається висока щільність забудови — відстань між будинками не перевищувала 8 — 10 метрів, інколи складала 2 — 4 м. До того ж житла розміщувалися невеликими групами по колу. Діаметр незабудованого простору всередині такого кола складає 12 — 15 м. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 35.

Необхідно інтерпретувати ці факти: очевидно, тут проживали декілька великих сімей патріархального типу. А кожна така сім'я складалася з кількох малих індивідуальних сімей. Малі сім'ї зберігали зв’язок із кровними родичами за територіальною і частково господарською ознакою (мали колективний внутрішній двір), але мали і своє власне житло, вогнище, погреби, місце для ремісничої діяльності Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 36 — 37.

Найбільш ранні житла дуже погано збереглися. Часто від них здавалося прослідкувати лише скупчення кераміки навколо господарських ям чи вогнищ. Відмінною рисою жител раннього і більш пізнього часу є однаковий принцип їх облаштування, що добре простежується на тих ділянках поселення, де материковий грунт має світлий відтінок Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 37 — 38.

Для жител раннього періоду характерна утрамбована піщано-глиняна долівка, вирівняна майже горизонтально. Для жител Середнього Подніпров'я характерно спорудження земляної підлоги у верхній частині щільного непорушеного материкового грунту, не сильно заглиблюючись на велику глибину.

Ще одна відмінність цих жител — це їхня форма: це були споруди квадратні чи прямокутні у плані. Розміри в районі 3,5×4 м.

Третя особливість жител цього регіону — це конструкція стін. Основою стін були вертикальні стовпи діаметром 10 — 15 см, що були вкопані на відстані до 1 м один від одного. Між цими стінами споруджували стіну з жердин, потім цей каркас обмазували глиною ззовні та зсередини. Глиняна поверхня була ретельно згладжена, інколи стіни покривали ще і крейдяною побілкою.

Четверта відмінність зарубинецьких жител — це облаштування вогнища. Він мав просту конструкцію відкритого вогнища безпосередньо на земляній долівці житла. Вогнище розміщувалося в центрі житла або біля з якоїсь зі стін. Під час розкопок місце розміщення вогнища визначається за обпаленою ділянкою підлоги діаметром до 1 м. Інколи місце вогнища оточували камінням. Таким чином, зарубинецьке вогнище являло собою коминок — ділянку земляної підлоги, обмежену по колу невисокою кам’яною стінкою. Дуже часто поруч з вогнищем знаходять невеликі ями для золи, вугілля, битого посуду, залишків їжі у вигляді кісток тварин. Подекуди біля жител зустрічаються кам’яні вимостки округлої чи прямокутної форми розміром близько 1 м. Вона складалася з одного шару необробленого дрібного каміння (до 10 см), що були покладені горизонтально. Оскільки в центральній частині вимостки простежуються явні сліди обпеченості каміння, то можна зробити висновок про те, що на цих вимостках облаштовували зовнішнє відкрите вогнище, яким користувалися у теплі пори року Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 38.

Оскільки житла були неглибокі, входи до них, вірогідно, не мали східців, тому локалізувати самі входу дуже важко. Можна хіба що припустити, що вхід робили подалі від вогнища і ям-погребів. Якщо воно розміщувалося під стіною, то вхід, відповідно, мав би знаходитись з протилежного боку Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 39.

Більш пізні житла на тій же Пилипенковій Горі розміщувалися по колу і створювали всередині великий двір. У двох житлах зі сторони двору були помічені входи-сіні. Таке планування можна розповсюдити і на решту жител цього гнізда. Можливо більш ранні житла теж мали схоже планування, але кількість знахідок того часу не дає підстав для узагальнення Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 39.

Конструкція даху зарубинецьких жител Подніпров'я точно не з’ясована. П. М. Третяков вважав, що дахи жител на городищі Чаплин були двоскатними, перекриті очеретом або соломою. Однак цьому твердження суперечить відсутність на деяких поселеннях симетрично розміщених стовпових ям біля стін, що знаходяться навпроти, адже сам е на них має кріпитися повздовжня балка, яка тримає будь-яку навіть найпростішу конструкцію. Іншим варіантом даху міг бути односкатний, тоді одна стіна житла повинна була бути вищою десь на 0,5 м за протилежну для створення необхідного нахилу даху для стікання дощової і талої води. Покрівельним матеріалом слугували найпростіші, доступні матеріали, як от очерет, солома і глина. Про застосування глини для таких цілей свідчать знахідки в деяких житлах на Пилипенковій Горі, де в були знайдені завали не обпеченої глини, які лежали і біля стовпів стін, так і центрі помешкання. Особливістю цих завалів була їхня товщина (15 — 18 см), досить рихла консистенція. На них інколи зустрічаються відбитки дерев’яних конструкцій покрівлі, які відрізняються від глиняної обмазки стін. Це дає підстави говорити про наявність земляної покрівлі на пилипенківських житлах Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 39.

Набагато менше даних маємо про інші регіони поширення класичної зарубинецької культури та їхні традиції житлобудівництва.

На Верхньому Дніпрі були характерні наземні житла, заглиблені зустрічаються рідко. Основою стін були стійки, вкопані у кутках та вздовж стінок житла. У вертикальні пази цих стійок вкладали дерев’яні плахи. В цьому регіоні не застосовували глиняну обмазку В центральній частині житла у невеликому заглибленні знаходилося відкрите вогнище, інколи обкладене камінням Пачкова С. П. Зарубинецкая культура и латенизированные культуры Европы. — К., 2006. — С. 50.

В області Припятського Полісся відомі залишки жител-напівземлянок. Їхня підлога заглиблювалася у грунт не менше ніж на 1 м. стіни в таких житлах найвірогідніше за все були зрубними, оскільки під час розкопок не було виявлено стовпових ям Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 40.

Загальними рисами зарубинецьких жител у всіх регіонах поширення культури є однокамерність та невеликі розміри — від 13−16 до 20 — 25 м2.

Пізньозарубинецьке житлобудівництво

На межі ер почався розпад зарубинецької культури — з середини третьої чверті І ст. н.е. Пізньозарубинецькі можна продовжувати в часі до появи київської культури, тобто до межі ІІ - ІІІ ст. н.е. Не тільки під впливом сарматського нашестя, оскільки зарубинці покинули поселення і могильники в тих регіонах, де сармати ніколи не були. Тому тут варто говорити і про внутрішні причини кризи, екологічні, господарчі. Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004. — С. 21.

За еталон для пізньозарубинецьких пам’яток Середнього Подніпров'я прийняте поселення Лютіж. На ньому досліджено три будівлі. На поселенні Оболонь було вивчено 61 житло. Особлива їх цінність по лягає в тому, що 55 з них виявилися не пошкоджений більш пізніми перекопами. Житла -- чотирикутні напівземлянки, заглиблені на 0,3 — 0,7 м, довжина стін -- 3,0−3,5 -- 4,0−4,5 м. Окремо стоїть будівля 2 з поселення Лютіж, що має форму неправильного прямо кутника, який наближається до овалу. Опалю вальні споруди жител були двох типів. Перший -- це залишки багаття округлої в плані форми, Діаметром 0,7−1,0 м, які простежені на рівні підлоги, інколи -- розташовані в ямках, глибиною 5−10 см. Другий тип репрезентовано спорудами у вигляді поду, який розташовувався на дні катовану. Інколи він міг бути замощений фрагментами кераміки. Черені завжди були вище долівки, найбільша із зафіксованих висота досягала 20 см. Опалювальні споруди здебіль шого розташовувалися у кутку житла чи біля однієї зі стін. Лише у чотирьох будівлях вони знаходилися в центрі.

Під час дослідження стіни жител, ями від опорних стовпів були виявлені у 20 випадках, у 36 житлах їх нема. У 11 житлах вздовж стін по лінії опорних стовпів простежено фрагменти обмазки. Такий тип для класичних зарубинецьких будівель названо Є.М. Максимовим каркасно-плетневим. Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2. — С. 33.

Тобто тут зберігається традиційне зарубинецьке вогнище, як і на Пилипенковій Горі, наприклад. Зовні стіни обмазували глиною, сліди якої у вигляді окремих шматочків були знайдені під час розкопів. Така конструкція жител була широко розповсюджена у зарубинецьких племен як на ранньому, так і на більш пізньому етапі. Подібні житла відомі, наприклад, на Чаплинському городищі, на всіх поселеннях Верхнього Дніпра, біля сіл Казаровичі, Грині та інших пунктах. Биздиля В. И., Пачкова С. П. Зарубинецкое поселение у с. Лютіж. // Новые данные о зарубинецкой културе в Поднепровье. // Материалы и исследования по археологии СССР. № 160. — Ленинград: изд-во «Наука», 1969. — С. 54 — 55.

Традиції житлобудівництва класичного варіанту зарубинецької культури на Середньому Дніпрі в основному зберігається на поселеннях типу Лютіж (за розміром стін, ступенем заглибленості котловану, типом житлової конструкції). Суттєві відмінності зафіксовані лише в конструкції стін. Пізні зарубинці відмовляються від плетива на стінах і обмазки. Можливо, це пов’язано з тим, що пізні зарубинці освоювали нові кліматичні умови з підвищеною вологістю, де широке використання обмазки було б недоцільним. Можна зробити висновок, що пам’ятки типу Лютіж є прямим нащадком класичної зарубинецької культури Середнього Подніпровя. Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004. — С. 24.

Пам’ятки типу Почеп найбільш повно досліджені на поселеннях Синьково і Почеп. Споруди поділяють на два типи: під прямокутні невеликі напівземлянки і довгі наземні будинки. Довгі будинки досліджені лише на цих двох поселеннях. Це прямокутні витягнуті будівля довжиною близько 18 м і шириною 2,5 — 4,5 м. Основа інколи трохи заглиблена в землю. Основа конструкції стін складається з подвійного ряду вертикальних стовпчиків. Будинок ділиться на три частини: «холодні» сіні, житлове приміщення з вогнищем у центрі, «тепла» частина з під прямокутним заглибленням розмірами 4,7 — 5,2×2,2 — 2,6 м. вона використовувалася як комора або туди ховали дрібних тварин на період холодів. Над ним споруджували спальний настил.

Почепські напівземлянки в більшості випадків підквадратна (у трьох випадках було виявлено округлу, круглу і шестикутну напівземлянки). Довжина стін варіюються віз 3 до 5 м. ступінь заглибленості напевно залежить від місцевих умов — від 0,1 — 0,3 м до 1 м.

Конструкція стін у половині випадків зрубна. Каркасно-стовпова конструкція передбачала заповнення простору між стовпами брусами та плетивом. Інколи стіни не впускали у котлован, а зводили вздовж його верхнього краю (поселення Залізне, житло № 5) Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004. — С. 26.

Важливо те, що така під квадратна форма жител відома з раннього етапу зарубинецької культури у Середньому Подніпровї, але зовсім там не переважає. Натомість на пізньозарубинецьких поселеннях цього регіону (наприклад, в Лютежі) квадратні напівземлянки є головним типом житла. На Подесенні квадратні напівземлянки знайдені на всіх пізньозарубинецьких поселеннях. Стінки землянок заглиблені у грунт на 0,8 — 1 м, інколи обкладені деревом — нетовстими брусами чи плахами — у горизонтальному напрямку. Тобто житло житло ало каркасно-стовпову конструкцію. Однак в деяких житлах не виявлено слідів опорних стовпів. Можливо, вони просто не збереглися у піщаному грунті, або ж тут була присутня і зрубна традиція житлобудівництва. Заверняев Ф. М. Почепское селище. // Новые данные о зарубинецкой културе в Поднепровье. // Материалы и исследования по археологии СССР. № 160. — Ленинград: изд-во «Наука», 1969. — С. 93.

У почепських напівземлянках традиційно присутній центральний опорний стовп. Вірогідно його обмазували глиною, щоб убезпечити від вогню, про що свідчать сліди глиняної обмазки над стовповою ямою. Сліди вогнищ простежуються рідко. В більшості почепських напівземлянок піч або вогнище розміщувалися у центральній частині житла. Вони були повністю зруйновані, однак припускають, що це були не відкриті вогнища, а скоріше невеликі печі циліндричної або напівсферичної форми. Низ печей облаштовували з шару каміння та уламків посудин. Імовірно, що печі знаходились на певному підвищенні, а не безпосередньо на підлозі. Досі незрозуміло, де знаходився вхід, тому що нечіткі вибоїни на підлозі.

Майже завжди у центральній частині житла знаходять шар гумусу з битим посудом, камінням тощо. Савчук вважає, що це залишки земляного даху, що просів. Для його укріплення на нього накидали різне сміття, в тому числі і черепки битої кераміки. Незрозуміло, якої форми була покрівля — односкатною чи двоскатною. Заверняев Ф. М. Почепское селище. // Новые данные о зарубинецкой културе в Поднепровье. // Материалы и исследования по археологии СССР. № 160. — Ленинград: изд-во «Наука», 1969. — С. 93.

Напівземлянки розташовані окремо від довгих будинків, відтак було встановлено, що власне зарубинцям належали напівземлянки, а довгі будинки синхронно населяли представники юхновської культури. Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004. — С. 26.

На посиленні Синькове виявлено та кож плетінь чи частокіл з тонких жердин. По ки що не знайдено жодної споруди зі стінами, обмазаними глиною. Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2. — С. 34.

На пам’ятках типу Картамишево-2 і Тернівка-2 досліджено більше 20 жител. Більшість з них це прямокутні напівземлянки з довжиною стін від 2,4 до 5,5 м. стовпові ями зафіксовані лише в одному житлі на поселенні Приокольське. Всі інші житла вірогідно мали зрубну конструкцію. У чотирьох житлах простежено ями від центральних підпірних стовпів. Дві будівлі були наземними. Перша на Картамишевому-2 була прямокутної форми, що видно з лінії стовпових ям. Розміри 5,8×3,4 — 3,6 м. Друга будівля (з Тернівки-2) була значно менше: 3,6×2,4 м. стовпових ям на її площі не виявлено.

Відкриті вогнища зазвичай розміщені в центрі будівлі. Сліди вогнищ зберігаються у вигляді обпеченої ділянки підлоги глибиною до 0,2 м із золою, вугіллям та пропеченими стінками. У житлі № 4 на Катрамишевому-2 було знайдено вогнище з щільно викладеного каміння, що зверху було обмазано двома шарами глини. Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004. — С. 27.

Тобто житлобудівництво Сходу Лівобережжя не мало прямого генетичного зв’язку із зарубинецьким. Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2. — С. 34.

На пам’ятках типу Грині дуже мало знахідок жител: житло № 1 з Гринів-1, житло № 6 з Вовків і керамічна вимостка підлоги з іншого житла в цьому ж поселенні. Виявлені будівлі були напівземлянками, заглибленим в материк на 0,3 м. їхні розміри відповідно: 3,1×3,2 м і 3,4×2,6 м. В центрі підлоги обох жител було знайдено ями від опорних стовпів. Стіни жител зрубні, оскільки не виявлено ані стовпових ям по кутках, ані завалів обмазки вздовж стін. Таким чином, ці житла за цими ознаками досить близькі до напівземлянок інших пізньозарубинецьких пам’яток. Відмінності прослідковуються у конструкції вогнища: у кутках жител знайдені добре збережені черені зі слідами бортиків, вимощених черепками великих посудин. Незрозуміло лише, чи це були високобортні відкриті вогнища чи все-таки печі. Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004. — С. 28.

Пам’ятки пізньозарубинецького кола верхів'їв Південного Бугу, на жаль, опубліковані лише частково, що затрудняє опрацювання цих матеріалів. Дані про житлобудівництво вказаного регіону у цей період досить бідні. Виходячи з публікації, можна зробити висновок про те, що ці житла були напівземлянковими і за розмірами наближалися до будівель Оболоні. На планах не зафіксовані стовпові ями, що дозволяє зробити висновок про зрубну конструк цію стін. На поселенні Носівка виявлені за лишки наземної будівлі з каркасно-плетевою конструкцією стін, обмазаних глиною. Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2. — С. 33.

Поселення Марянівка (Вінницька обл.) знаходиться на першій надзаплавній терасі. Житла збереглися дуже погано, навіть неможливо було встановити їхні контури. Лише в житлі № 1 було знайдено залишки вогнища площею 1 м2 на глибині 0,5 м від сучасної поверхні. Поселення датовано І ст. до н.е. — І ст. н.е. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 115.

На поселення Рахни житла напівземлянки, глибина підлоги 0,7 м від сучасної поверхні. В центрі одного із жител було знайдено залишки вогнища чи глинобитної печі у вигляді скупчення обпеченої глини площею 1×1,2 м. в цьому ж житлі було знайдено господарську яму у південно-західному куті діаметром 1 м і глибиною 0,3 м. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 126.

Загалом пізньозарубинецькі житла цього регіону розташовувалися на різній відстані одне від одного без визначеного плану в забудові, хоча можна помітити бажання селитися на краю плато чи вздовж берега річки (Марянівка). Глибина підлоги рідко перевищувала 0,5 м від сучасної поверхні, форма жител прямокутна чи підврадратна, розмірами приблизно 4×4 м. частина жител, подібно до середньодніпровських, мала каркасну конструкцію стін з глиняною обмазкою, відкрите вогнище, господарські ями, що облаштовувалися в одному з кутів житла (Носовці). Однак у цьому регіоні, головним чином на поселеннях ІІ ст. н.е. (Рахни, Слободка) зафіксовані житла і не каркасної конструкції. Вірогідно, вони мали зрубну конструкцію. Зазвичай вони були неглибокими (до 0,5 м) з невеликою купольною піччю в центрі. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 117.

Виходячи з вищенаведеного, можна говорити про близьку спо рідненість всіх пізньозарубинецьких пам’яток, не дивлячись на деякі розбіжності у конструкціях та формах будівель. Основна форма пізньозарубинецького житла — напівземлянка підквадратної чи прямокут ної форми, зі стінами в 3,5−4,5 м та відкритим вогнищем. Як регіональні відмінності можна відзначити залишки плетневих стін у Подесенні. На пам’ятках типу Почепа частіше, ніж в інших місцях, зустрічаються житла з центральним опор ним стовпом. Також можна відмітити високу спорідненість пам’яток типу Лютеж з класич ною зарубинецькою традицією та відмінність від неї пам’яток типу Картамишеве 2 -- Тернів ка 2 і типу Почепа Подальший розвиток па м’яток пізньозарубинецького часу йде до старожитностей київської культури. Так, досить помітним є зв’язок класичних невеликих напів землянок з відкритим вогнищем київської куль тури з пізньозарубинецькими житлами І-ІІ ст. н.е., пам’яток типу Лютеж, Грині, Картамишеве 2 -- Тернівка 2. Цілком можливо простежити за від мінностями конструкцій і форми будівель, які саме групи населення брали участь у форму ванні нової культури. Не зовсім зрозумілою залишається Доля пам’яток Південного Бугу і типу Почепа. На жаль, матеріалів для цього ще замало і вони опубліковані лише частково. Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2. — С. 35.

Висновки

У цій роботі ми розглянули основні типи житлових споруд, які були характерні для населення зарубинецької культури у класичний період, тобто з кінця ІІІ ст. до н.е. — середини І ст. н.е., а також житла пізньозарубинецького типу, датовані серединою І ст. н.е. — межею ІІ - ІІІ ст. н.е. Відмінності житлобудівництва на локальних варіантах культури можна пояснити різними природно-кліматичними умовами, в яких жили носії цієї культури. Відтак і певна зміна у житлобудівній традиції пізньозарубинецького часу пояснюється тим, що населення масово перейшло на інші, незнайомі території, де мало пристосовуватися до нових навколишніх умов. Серед пізньозарубинецьких локальних варіантів до традиційної системи житлобудівництва найбільш подібні пам’ятки типу Лютіж. Однак говорячи про відмінності у житлобудівництві, не варто їх перебільшувати, адже протягом всієї історії зарубинецької культури залишаються і подібні риси, які і поєднують цю спільноту під єдиною назвою.

Список використаної літератури

1. Башкатов Ю. Ю. До питання про пізньозарубинецьке житло//Археологічний літопис Лівобережної України. 2001, № 2.

2. Биздиля В. И., Пачкова С. П. Зарубинецкое поселение у с. Лютіж. // Новые данные о зарубинецкой културе в Поднепровье. // Материалы и исследования по археологии СССР. № 160. — Ленинград: изд-во «Наука», 1969.

3. Заверняев Ф. М. Почепское селище. // Новые данные о зарубинецкой културе в Поднепровье. // Материалы и исследования по археологии СССР. № 160. — Ленинград: изд-во «Наука», 1969.

4. Максимов Е. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. — К.: Наукова думка, 1982.

5. Пачкова С. П. Зарубинецкая культура и латенизированные культуры Европы. — К., 2006.

6. Терпиловский Р. В. Славяне Поднепровья в первой половине І тыс. н.э. — Lublin, 2004.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой