Житлове право України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Житлове право України

Зміст

Вступ

§ 1. Поняття житлового права

§ 2. Предмет і метод житлового права

§ 3. Функції та принципи житлового права

§ 4. Здійснення права на житло

§ 5. Класифікація житлових правовідносин

§ 6. Житлове право як галузь законодавства, навчальна дисципліна та наука

§ 7. Поняття житлового фонду і види житлових фондів

§ 8. Поняття житла та його ознаки

Вступ

Термін «житлове право» охоплює декілька взаємопов'язаних, але не тотожних понять. Необхідно розрізняти житлове право як сукупність певних правових норм, як галузь законодавства, як частину науки цивільного права та як учбову дисципліну.

§ 1. Поняття житлового права

Поняття житлового права як сукупність житлово-правових норм

Як сукупність норм права України, що регулює житлові відношення, житлове право розуміється у широкому і вузькому значенні. У першому випадку, з погляду застосовуваних критеріїв побудови вітчизняної системи права, житлове право відносять до різноманітних галузей права — конституційного, адміністративного, цивільного і т. д. Тільки житлове законодавство, регулюючи єдині за своєю метою відношення, дозволяє об'єднувати їх одним поняттям.

У юридичній літературі можна зустріти різноманітні поняття «житлового права» у так званому вузькому значенні. Одні автори трактують його як частину цивільного права, другі - як комплексний правовий інститут, треті - як комплексну галузь права3, четверті - як підгалузь права, п’яті - як самостійну галузь права.

Для правильного розуміння цього поняття важливе значення має насамперед з’ясування питання про те, що таке «житлові відносини» як предмет регулювання житлового права. У «житлових» законах, як відомо, не міститься визначення його поняття. У юридичній літературі відносно поняття «житлові відносини» позиції можна поділити на дві групи.

Житлові правовідносини одні вчені-юристи розглядають у широкому значенні, як загальне, збірне поняття, що охоплює усі види житлових відношень6, об'єднаних правом на житло. До їх складу іноді включають правові зв’язки, що виникають із експлуатаційної діяльністі суб'єктів житлово-комунального господарства, зі стосунків підприємств, які забезпечують житло електроенергією, газом, теплом, водою, а також займаються вивезенням побутових відходів, та інше.

Така трактовка житлових правовідносин надто широка і за словами С.М. Корнєєва помилкова. Дійсно, житлові правовідносини це ті, що пов’язані із задоволенням житлових потреб, з використанням саме жилих приміщень за їх споживчим призначенням.

На відміну від вищезгаданої точки зору, інші автори їх вважають цивільно-правовими. Подібна позиція не є новою в системі права України. Наприклад, здійснення права власності породжує як цивільно-правові відносини, так і адміністративні, кримінальні і т. д. Не заперечуючи той факт, що пов’язані Із задоволенням потреби громадян у житлі стосунки можуть викликати існування і публічних правовідносини, ми схиляємось до думки, що житлові це насамперед приватні, зокрема, цивільні правовідносин.

Визначивши місце житлового права в системі права України, актуальним стає питання про місце його у системі цивільного права України. І.Л. Брауде вважав, що житлове право не утворювало самостійної галузі права в єдиній системі радянського права. «Те, що в нас називають житловим правом, є частина цивільного права», — стверджував він.

В.Н. Литовкін також вважає, що житлове право є складовою частиною цивільного права. «Житлове право — це спеціальні норми цивільного права…».

Прихильники цього погляду виходять із розуміння житлового права як права, що регулює, головним чином, користування житловими помешканнями. Що стосується інших правових норм, наприклад, які регулюють управління, експлуатацію житлового фонду, то вони розглядаються не як житлові, а як норми «іншого роду», що є за межами житлових.

У підручнику для юридичних вузів «Загальна теорія права» житлове право виділяється як підгалузь більш значної і складної галузі права — цивільного права. При цьому «підгалузь права» автори розуміють як «цілісне утворення, яким регламентується специфічний вид відношень у межах сфери правового регулювання відповідної галузі права».

Не зупиняючись на детальному аналізі наведених точок зору, не вдаючись у полеміку, зазначимо, що у своїй роботі ми виходимо із розуміння житлового права як права, що регулює відношення, у яких задовольняється потреба в житлі, відношення, що виникають у процесі задоволення громадянами своїх житлових потреб, відношення по задоволенню потреб громадян у житлі. Інакше кажучи, ми виходимо з того, що житлове право є частиною цивільного права.

§ 2. Предмет і метод житлового права

Предметом житлово-правового регулювання є відносини, що виникають у зв’язку із задоволенням громадянами потреби у житлі. Такими є, в більшості своїй, майнові відносини. В реальному житті вони являють собою конкретні вольові (юридичні) взаємозв'язки.

Юридичні ознаки житлових правовідносин виражаються у майновій відокремленості, автономності суб'єктів. Громадяни, організації (в тому числі, державні) діють не в якості органів влади, а як рівноправні особи. Держава через свої органи повинна створювати умови, при яких суб'єкти будуть мати можливість здійснити своє право на житло. Але ці дії є, як правило, публічні і не входять до предмету житлового права. Формування державою житлового фонду та управління ним сприяє забезпеченню житлових прав, але ще не народжує житлові стосунки. Подібна ситуація відбувається при створенні житлового фонду й іншими суб'єктами.

Майнові відносини, що входять до предмету житлового права, поділяються на ті, що пов’язані з приналежністю житла певним суб'єктам та (чи) з переходом жилого приміщення від одних осіб до інших. Юридичне вони можуть бути оформлені за допомогою категорій речових і зобов’язальних прав.

Особливість житлових відносин, звичайно, обумовлює і певний метод їх регулювання. Оскільки вище вказувалось, що ми розглядаємо житлові правовідносини як частину цивільних, то нема підстав не застосувати до житлового права поняття методу цивільного права. Виходячи з цього, зазначимо, житлово-правовий метод регулювання суспільних відносин — це правовий метод, який, як правило, характеризується юридичною рівністю суб'єктів права, їхньою диспозитивністю й ініціативою у формуванні і реалізації житлових правовідносин, покладанням заходів майнової відповідальності і захисту (у випадку порушення житлових прав), що виконують в основному функцію відновлення. У той же час у ряді випадків житлове законодавство містить елементи адміністративно-правового методу правового регулювання. Це стосується порядку постановки на квартирний облік, перебування у черзі на отримання житлового приміщення, видачі ордеру та деяких інших відносин. Але таке становище не змінює сутності методу житлового права.

Елементи методу житлового права

Юридична рівність. Йдеться саме про юридичну рівність, а не економічну. Вона свідчить про відсутність примусової влади одного учасника житлово-правових відносин над іншими. Сутність її зводиться до того, що:

— один суб'єкт не може веліти іншим; ці суб'єкти не підвладні один одному, не підпорядковані;

— їхні відносини засновані на рівноправності всіх форм власності;

— між ними існує майново-розпорядницька самостійність при виборі й організації житлових зв’язків;

— існує рівність заходів юридичної цивільно-правової відповідальності одного перед іншим при порушенні нормального ходу реалізації відношень, які регулюються житловим правом.

Диспозитивність. Під нею розуміється заснована на нормах приватного права юридична свобода (можливість) суб'єктів житлових правовідносин здійснювати свою правосуб'єктність і свої суб'єктивні права (здобувати, реалізовувати або розпоряджатися ними) за своїм розсудом. Іншими словами, сторонам надано самим визначати свої взаємовідносини і їх зміст. Більше того, вони вільні у виборі здійснювати чи ні гарантовані законом права та засоби їх захисту. Наприклад, особа, що отримала ордер, може відмовитись від вселення у жиле приміщення, що вказане в ордері.

Ініціативність. Ініціатива у власному розумінні цього слова означає почин, перший крок в якійсь новій справі, підприємливість. Ініціативність суб'єктів житлового права виражає одну з особливостей юридично-фактичних основ виникнення житлових правовідносин, що полягають у тому, що, «перший крок» у розвитку (становленні) зазначених відносин належить, як правило, суб'єктам права. Особливо це виявляється в угодах, наприклад, договорі найму чи купівлі-продажу житла. Отримання необхідного громадянинові результату у вигляді задоволення житлових потреб залежить насамперед від його ініціативи й уміння організувати свої правові зв’язки. Ініціативність передбачає і відомий майновий ризик.

Майновий характер мір житлово-правової відповідальності

Характерна риса цього елементу правового регулювання полягає в тому, що міри відповідальності не роблять безпосереднього впливу на особистість правопорушника (наприклад, як це відбувається у кримінальному, адміністративному праві). Житлово-правова відповідальність є майновою. Вплив на правопорушника здійснюється шляхом обмеження майнових інтересів особи. Наприклад, несплата протягом певного часу наймачем по договору комерційного найму житлового приміщення може призвести до розірвання цього договору.

Особливість і в межах відповідальності. Відповідальність у житловому праві заснована на принципі повного відшкодування шкоди (збитків). Наприклад, при вилученні земельної ділянки власнику житлового будинку відшкодовується його вартість.

Характерною рисою цього елемента є і те, що відповідальність заснована на презумпції винності. Тобто особа, що порушила житлове право іншого, повинна доказати свою невинність. У протилежному випадку вона визнається винною.

Міри захисту порушених житлових прав носять відновлюваний характер. Тобто вони спрямовані на відновлення майново-правового або особисто-правового положення (стану), що існувало до факту порушення відповідного особистого чи майнового права. Наглядно це виявляється у випадку пошкодження житла. Наприклад, при «затопленні» квартири винний повинен відшкодувати збитки у повному обсязі.

§ 3. Функції та принципи житлового права

Функції житлового права такі, що вказують на його соціальне призначення, специфічні напрямки правового регулювання відносин у процесі вирішення поставлених перед ним задач.

Житловому праву властиві такі функції:

— регулятивна, що спрямована на регламентацію конкретного поводження людей при задоволенні житлових потреб;

— охоронна, що спрямована на захист житлових прав і інтересів від порушень;

— виховна, що спрямована на виховання і стимулювання потрібної суспільству поведінки громадян і організацій;

— попереджувальна, що спрямована на проведення профілактичних заходів у суспільстві;

— відновлювана, що спрямована на відновлення порушеного блага, у т. ч. і на еквівалентній основі.

Правовий принцип — це певне вихідне положення, основна ідея, відповідно до якої здійснюється правове регулювання житлових відносин. Схиляємось до думки В. Д. Комарова, що принципи цивільного права властиві і житловому праву. Але їх дія виявляється з урахуванням особливостей, які характерні для специфічних відносин, що розглядаються. Принципи можна поділити на дві категорії:

1) загальні принципи, тобто властиві будь-якій галузі права у цілому (наприклад, принцип гласності, законності тощо);

2) специфічні принципи, тобто властиві здебільшого житловому праву (наприклад, принцип недоторканності житла).

До специфічних принципів житлового права відносяться такі:

Принцип припустимості здійснення права на житло. Зміст даного принципу полягає у тому, що громадянину надана можливість реалізувати своє право різними способами: на підставі договору соціального чи комерційного найму, на підставі договору безоплатного користування житлом, вступом у члени житлово-будівельного кооперативу, придбанням у власність чи будівництвом і т. і.

Принцип недоторканності житла. Відповідно до цього принципу норми житлового права забезпечують власникам чи правомірним користувачам можливість стабільного здійснення правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню жилим приміщенням, що їм належить. Виходячи з цього принципу, виявляється, що жодний суб'єкт житлового права не може бути позбавлений свого житла інакше, ніж за рішенням суду, причому рішення суду про припинення суб'єктивного права може бути винесено тільки у випадках, прямо передбачених законом. Принцип недоторканності житла розповсюджується як на власників, так і на правомірних власників.

Принцип рівності правового режиму для суб'єктів житлового права. Цей принцип означає, що жодний спеціальний суб'єкт не має якихось переваг перед іншими. Він пронизує всю систему житлового права.

Принцип невтручання в особисті справи або ще можна назвати його принципом дозволеної спрямованості житлово-правового регулювання. У відповідності з цим принципом суб'єкти житлового права можуть одержувати права і покладати на себе обов’язки не тільки передбачені законом, іншими правовими актами, але й такі, що не передбачені житловим законодавством, якщо вони не суперечать загальним принципам права і змісту житлового законодавства.

При цьому необхідно пам’ятати, що у випадку здійснення права публічними або приватними юридичними особами вони можуть діяти у межах спеціальної правосуб'єктності. Це пояснюється тим, що громадянину не може бути відмовлено у наданні житла при наявності у нього необхідних підстав.

Принцип свободи договору. Цей принцип передбачає свободу суб'єктів житлового права у виборі партнерів за договором (наприклад, набути у користування житло, що належить державі чи громадянину), у виборі виду договору (наприклад, купівля-продаж, найм і т. д.), умов, за яких він буде укладений (наприклад, на певний строк чи безстрокове).

Принцип свободи особи. Це насамперед свобода людини в самовизначенні, у визнанні за нею природних і невід'ємних прав у різноманітних сферах громадського життя, що ніким, у тому числі і державою, не повинні порушуватися. У рамках житлового права це означає забезпечення її засобами захисту від неправомірних дій проти недоторканності житла, таємниці особистого життя і т. д., створення організацій для досягнення самостійного здійснення всіх майнових і особистих прав, які їй належать.

Принцип закріплення в нормах житлового права новітніх досягнень світової юридичної думки.

§ 4. Здійснення права на житло

Як зазначається у правовій літературі, право на житло в механізмі цивільно-правового регулювання має три основні форми реалізації: нормативну, правосуб'єктну і форму суб'єктивного права.

Нормативна форма здійснення права на житло — це ті житлово-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з приводу житла. У цьому зв’язку не можна не відзначити, що право на житло — це, на думку В. П. Грибанова, гарантована законом, а значить і державою можливість задоволення потреби в житлі нужденних громадян різноманітними засобами. Правосуб'єктна форма реалізації представляє собою певний елемент змісту правоздатності та дієздатності громадян. Вона є юридичною передумовою виникнення, зміни та припинення конкретних житлових правовідносин. Суб'єктивна форма здійснення права на житло — це конкретне суб'єктивне право на визначене житло. Воно (право) є елементом змісту відповідних цивільних житлових правовідносин. Коло таких суб'єктивних цивільних прав на житло досить широке і різноманітне у зв’язку з тим, що за законом громадянин може займати його на різних підставах (на правах власника, наймача, користувача, тимчасового мешканця, члена сім'ї та ін.).

Відомо, що поняття «здійснення (реалізація) суб'єктивного права» містить у собі не тільки дії, які слугують задоволенню позитивних інтересів суб'єкта, а і протидію — порушення позитивних прав управомоченої особи. Як відомо, структура змісту суб'єктивного права передбачає наявність можливостей двоякого роду: це правова можливість здійснення певних дій самою правомочною особою та правова можливість правомочної особи вимагати від іншої чинити певні дії або утримуватись від них.

Відповідно до Конституції України громадяни можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва, набуття у власність або отримання в оренду (найм). В свою чергу, кожний із вказаних способів має свій спектр відносин. Громадянин може задовольнити свою житлову потребу будівництвом через самостійне будівництво індивідуального житлового будинку, через вступ до житлово-будівельного кооперативу, через дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку і т. д. Набути житло у власність особа може шляхом приватизації, спадкування, через укладення цивільно-правових договорів тощо. Отримати житлове помешкання у користування можна за договором найму, безоплатного користування, за заповітом і т. і.

Таким чином, в умовах ринку житла кожен громадянин при здійсненні своїх житлових прав повинен розраховувати на те житлове помешкання, яке він може набути. Але необхідно зазначити, що з урахуванням принципу справедливості, на якому повинні базуватися всі правові стосунки, дія відомого закону природи — «слабкий гине» стосовно даного випадку обмежена Конституцією України.

Здійснення житлового права шляхом протидії порушенню буде розглянуто в цій роботі пізніше.

§ 5. Класифікація житлових правовідносин

У залежності від тих чи інших ознак житлові правовідносини діляться на певні види. Так, залежно від особливостей взаємозв'язку суб'єктивних прав і обов’язків вони підрозділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютними вважаються житлові правовідносини, в яких право однієї особи протистоїть обов’язку невизначеного кола осіб. У цих правовідносинах уповноваженому суб'єкту в якості зобов’язаного протистоїть усякий, хто у межах юридичного досягнення. До абсолютних відносяться права власника житла, права членів сім'ї власника житла, відказоодержувача, якому надано житло у довічне користування, відчужувача, по договору довічного утримання і т. д.

Право власності дає можливість правомочній особі на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм житлом. Перелік правових можливостей не обмежений за виключенням випадків, передбачених законом. Підставою виникнення цього абсолютного права є ті юридичні факти, які спроможні викликати до життя право власності. Це побудова житла, договори купівлі-продажу, обміну, дарування, довічного утримання, приватизації, спадкування, сплата паю у житловому кооперативі.

Права членів сім'ї власника житла також є абсолютними, хоч і вужчі за обсягом ніж право власності за своїм змістом. Вони не можуть розпоряджатися житлом. Підставою виникнення права члена сім'ї власника житла є угода власника і члена сім'ї. Виняток складають неповнолітні при вселенні до свої батьків.

Абсолютним правом на житлове помешкання наділений і відказоодержувач. Підставою виникнення цього права є заповідальний відказ. Подібне право виникає і у відчужувана за договором довічного утримання.

Відносними визнаються такі житлові правовідносини, в яких правомочній особі протистоїть у якості зобов’язаних суб'єктів досить визначене коло осіб. Ці суб'єкти повинні вчинити певні дії вчинення або утримання від їх вчинення. Такими відносинами, зокрема, є ті, що виникають із договору купівлі-продажу, найму, безоплатного користування та інші. Наприклад, продавець зобов’язаний передати покупцеві у власність, наймодавець — у користування житло і т. д. Відносні правовідносини виникають і тоді, коли порушуються абсолютні права. При порушенні суб'єктивного права на житло деліквент повинен відшкодувати завдану правомочній особі шкоду. В цих випадках особа, що порушила право іншої, повинна відновити його.

Житлові права можна поділити на речові і зобов’язальні. В основу цієї класифікації покладено об'єкт правовідносин. Речові права передбачають можливість володіти, користуватись, розпоряджатись річчю спираючись на закон. У здійсненні права на житло (річ) правомочний суб'єкт не потребує вчинення активних дій з боку зобов’язаних осіб. До таких відносяться право власника, членів сім'ї власника житла, відказоодержувач та деякі інші правовідносини. Порушене речове право користується особливим захистом — речовим позовом. Серед них можна вказати віндикаційний, негаторний позов та позови про виключення житла з акту опису та зняття арешту, позов про визнання права власності.

Зобов’язальні відносини — це ті, що дають можливість правомочній особі вимагати від зобов’язаної тільки скоєння певної дії: передати житло, сплатити гроші за користування та інше.

В залежності від підстав виникнення житлових правовідносин їх можна класифікувати на договірні і позадоговірні. Договірні передбачають виникнення їх із двостороннього правочину, тобто обов’язковою умовою є співпадання волі, як мінімум, двох сторін. Такими е, наприклад, правовідносини найму, безоплатного користування житлом, дарування. До позадоговірних можна віднести ті, що виникають із одностороннього правочину чи з делікту. Наприклад, право користування житлом відказоодержувача, права членів сім'ї власника житла.

Залежно від змісту права, за допомогою якого особа задовольняє свою житлову потребу, їх можна поділити на право власності, обмежені речові права, право користування (як сплатне, так і безоплатне).

Залежно від способу задоволення потреби у житлі житлові правовідносини можна класифікувати на ті, що задовольняються шляхом будівництва, шляхом придбання у власність, шляхом отримання у користування.

В юридичній літературі можна зустріти й іншу класифікацію.

Як зазначається у правовій літературі, право на житло в механізмі цивільно-правового регулювання має три основні форми реалізації: нормативну, правосуб'єктну і форму суб'єктивного права.

Нормативна форма здійснення права на житло — це ті житлово-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з приводу житла. У цьому зв’язку не можна не відзначити, що право на житло — це, на думку В. П. Грибанова, гарантована законом, а значить і державою можливість задоволення потреби в житлі нужденних громадян різноманітними засобами. Правосуб'єктна форма реалізації представляє собою певний елемент змісту правоздатності та дієздатності громадян. Вона є юридичною передумовою виникнення, зміни та припинення конкретних житлових правовідносин. Суб'єктивна форма здійснення права на житло — це конкретне суб'єктивне право на визначене житло. Воно (право) є елементом змісту відповідних цивільних житлових правовідносин. Коло таких суб'єктивних цивільних прав на житло досить широке і різноманітне у зв’язку з тим, що за законом громадянин може займати його на різних підставах (на правах власника, наймача, користувача, тимчасового мешканця, члена сім'ї та ін.).

Відомо, що поняття «здійснення (реалізація) суб'єктивного права» містить у собі не тільки дії, які слугують задоволенню позитивних інтересів суб'єкта, а і протидію — порушення позитивних прав управомоченої особи. Як відомо, структура змісту суб'єктивного права передбачає наявність можливостей двоякого роду: це правова можливість здійснення певних дій самою правомочною особою та правова можливість правомочної особи вимагати від іншої чинити певні дії або утримуватись від них.

Відповідно до Конституції України громадяни можуть реалізувати своє право на житло шляхом будівництва, набуття у власність або отримання в оренду (найм). В свою чергу, кожний із вказаних способів має свій спектр відносин. Громадянин може задовольнити свою житлову потребу будівництвом через самостійне будівництво індивідуального житлового будинку, через вступ до житлово-будівельного кооперативу, через дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку і т. д. Набути житло у власність особа може шляхом приватизації, спадкування, через укладення цивільно-правових договорів тощо. Отримати житлове помешкання у користування можна за договором найму, безоплатного користування, за заповітом і т. і.

Таким чином, в умовах ринку житла кожен громадянин при здійсненні своїх житлових прав повинен розраховувати на те житлове помешкання, яке він може набути. Але необхідно зазначити, що з урахуванням принципу справедливості, на якому повинні базуватися всі правові стосунки, дія відомого закону природи — «слабкий гине» стосовно даного випадку обмежена Конституцією України.

Здійснення житлового права шляхом протидії порушенню буде розглянуто в цій роботі пізніше.

§ 6. Житлове право як галузь законодавства, навчальна дисципліна та наука

1. Житлове право як галузь законодавства

Житлове законодавство — це сукупність нормативних актів, що регулюють суспільні відносини по задоволенню потреб громадян у житлі і пов’язані з ними відносини по управлінню житловим фондом, забезпеченню його цілості, експлуатації і ремонту.

Перехід до ринкової економіки пов’язаний із кардинальним реформуванням житлової сфери. Головним напрямком розвитку житлового законодавства в цих умовах у першу чергу є зміна принципів надання жилих приміщень із державного та громадського житлових фондів, проведення приватизації, створення ринку житла, регулювання відносин власності і т.д. У зв’язку з цим за останні роки почало формуватись нове житлове законодавство, в якому знаходять своє місце і норми, прийняті зі «старого» законодавства.

Однією з основних тенденцій його розвитку є правове забезпечення задоволення житлової потреби громадян не шляхом безоплатного надання квартир (будинків), а через створення умов для будівництва, придбання у власність чи найм (оренду) за свій кошт. Тільки окремі категорії осіб, соціальне незахищені, можуть отримати житлове помешкання від держави, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів безоплатно чи за доступну ціну.

Такий підхід є логічним, виправданим, суспільне справедливим. В умовах ринку житла кожен громадянин повинен при вирішенні житлового питання розраховувати не на безоплатне приміщення, а на те, котре він має можливість придбати. У свою чергу ця можливість визначається розміром винагороди, яку громадянин отримує за свою працю, яка вартість його праці.

Необхідно погодитись і з твердженням, що з точки побудови системи права норми житлового законодавства відносяться до різних галузей права (конституційного, адміністративного, цивільного і т. і.). Регулювання житлових відносин нормами різних галузей прав, без об'єднання їх у самостійну галузь законодавства, теоретично було неможливим здійснити, якщо діяти заради чистоти відособлених галузей. Таке вирішення питання суперечило б факту реальної дійсності.

Систему житлового права створюють різні закони та підзаконні акти. За ступенем своєї сили закони діляться на основні (конституційні) і звичайні. Конституція України є правовим базисом розвитку житлового законодавства. Вона має найвищу силу і пряму дію. Закони, що видаються на основі Конституції України, називаються звичайними законами і створюють самостійну галузь законодавства. Вона ввібрала в собі майже всі норми про договори найму (оренди), безоплатного користування житлом, ряд норм, що стосуються придбання і здійснення речових прав, а також всі норми адміністративного права, що регулюють відносини по управлінню житловим фондом. Необхідно відзначити, що з урахування завдань, які стоять перед державою, підходів до врегулювання житлових відносин такий підхід є доцільним в урегулюванні відносин у житловій сфері.

Основними законодавчими актами, що регулюють житлові відносини в Україні, є Цивільний кодекс УРСР, введений у дію 1 січня 1964 року, та Житловий кодекс України, введений удію 1 січня 1984 року.

Проте вказані Закони не вичерпують усього цивільного законодавства. Після їх прийняття було видано цілий ряд законодавчих актів, що мають велике значення для житлового права і входять до системи законодавства. Сюди відносяться Закони України «Про власність», «Про приватизацію державного житла», «Про заставу» і т. д.

2. Житлове право як навчальна дисципліна та наука

Навчальна дисципліна житлового права — це систематизована певним чином сукупність знань, теорій, ідей, які пояснюють: виникнення житлового права як сукупності нормативних актів і законодавства; призначення їх у суспільстві. Вона складає частину науки житлового права, яка є в тому числі наукою про засоби одержання нових знань, необхідних для подальшого удосконалення житлового права, про правове регулювання суспільних відносин, про засоби ефективності такого регулювання.

Предметом навчальної дисципліни житлового права є саме житлове право, як певна сукупність норм (правил) поведінки, встановленої або санкціонованої нашою державою. Вона розкриває закономірності житлово-правового регулювання суспільних відносин. Результатом такого регулювання є сформоване вчення про житлове право, що складається із системи взаємозалежних і взаємопогоджуваних понять, поглядів, суджень, Ідей, концепцій і теорій. Оскільки норми житлового права втілені в численних актах законодавства України, останні також входять у предмет дисципліни.

Для правильного розуміння змісту житлово-правових норм, виявлення закономірностей їх прийняття і наступного вивчення необхідно мати достатньо глибокі уявлення про ті суспільні відносини, що регулюються нормами житлового права. Так, неможливо одержати правильне уявлення про право сплатного користування житлом без виявлення сутності й змісту відношень договору найму, регульованих цим правом.

У свою чергу в основі будь-яких правовідносин лежать відповідні юридичні факти, вивчення яких також відноситься до завдань навчальної дисципліни.

Для виявлення закономірностей взаємодії правових норм і регульованих ними суспільних відносин важливе значення набуває практика застосування норм житлового права судами, іншими правозастосовчими органами.

У сферу житлово-правової дисципліни входить вивчення житлового права не тільки України, але й інших країн як ближнього, так і дальнього зарубіжжя.

Навчальна дисципліна житлового права — це ще й база, на якій будується вивчення й освоєння її основних положень. Навчальна дисципліна, хоч і пов’язана з законодавством, але не зводиться до простого його коментування. Знання повинні будуватися на міцному фундаменті, на теоретичних концепціях і повинні сприяти юридичному мисленню, не повинні обмежуватися матеріалами, що містяться в нормах права та законодавстві.

Виходячи зі сказаного, нами буде розглянуто житлові відносини як приватноправові. Курс житлового права як навчальної дисципліни складається із: вступу, загальної частини, здійснення права на житло шляхом його побудови, шляхом придбання у власність, шляхом отримання у користування, захист житлових прав.

У тих випадках, коли це продиктовано необхідністю об'ємного бачення всієї картини здійснення права на житло розглядаються правовідносини, які хоча і не спрямовані прямо на задоволення житлових потреб громадян, але тісно пов’язані з ними.

§ 7. Поняття житлового фонду і види житлових фондів

Житло, що знаходиться на території України, утворює житловий фонд нашої держави.

Житловий фонд — сукупність усіх житлових помешкань незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціалізовані будинки, квартири, службові житлові помешкання, інші житлові помешкання в інших будівлях, придатні для проживання.

Необхідно відзначити, що поняття «житловий фонд» не означає, що власником житлового фонду є один суб'єкт -держава. Житлові будинки і житлові помешкання можуть належати різним суб'єктам. Для житлового фонду країни характерна множинність суб'єктів-власників окремих частин цього фонду.

У основі класифікації житлового фонду лежить критерій однорідності правового режиму житла. Це визначає також однорідність правового регулювання суспільних відносин, які залежать від певного засобу, за допомогою якого кожен громадянин реалізує право на житло. Відповідно до цього відбувається отримання житлового помешкання в тому або іншому будинку та встановлюється відповідний режим володіння, користування і розпорядження ним. Традиційно житловий фонд України поділяють на чотири групи.

Житловий фонд містить у собі житлові будинки і житлові помешкання в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд).

Житлові будинки і житлові помешкання, що належать кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям, створюють громадський житловий фонд.

Житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам, віднесені до фонду житлово-будівельних кооперативів.

Житлові будинки, квартири, що належать громадянам на правах приватної власності, створюють приватний житловий фонд.

У житловий фонд не входять нежилі помешкання в житлових будинках, призначені для торгових, побутових і інших потреб непромислового характеру. Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих органів самоврядування, міністерств, державних комітетів, відомств. Реалізація конституційних прав здійснюється шляхом надання громадянам прав на одержання житлового помешкання в ньому або будівництва особистого житла. Реалізуючи свої права, громадяни вступають у житлові правовідносини. Це відносини по володінню, користуванню і розпорядженню житловим помешканням. Зрозуміло, що обсяги цих правомочностей у кожному випадку різні.

§ 8. Поняття житла та його ознаки

Зараз нормотворчими органами різних рівнів використовується поняття «житло». У той же час єдиного тлумачення цього поняття у законодавстві не наведено. Крім Конституції України, цей термін використовується у «Концепції державної житлової політики», що схвалена Постановою Верховної Ради України від 30. 06. 95 р. № 2541, у ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19. 06. 92 р. 1, Наказі Держжитлокомунгоспу від 17. 10. 96 р. № 87 «Про затвердження положення про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне обслуговування внутрішньо будинкових мереж і обладнання житлового фонду та збирання платежів з населення». Саме це поняття використовується також у перспективному законодавстві, зокрема у ст. ст. 382, 688 та інших проекту ЦК України.

Поряд з поняттям «житло» вживаються також інші. Наприклад, у ст. 227 ЦК УРСР йдеться про відчуження житлового будинку. Але з приватизацією значної частини державного житлового фонду з’явилася можливість відчужувати також квартири у багатоквартирних будинках, житлову площу у будинках як з житловими, так і з нежилими приміщеннями та окремі кімнати в квартирі, що знаходиться в загальній приватній власності. При буквальному ж тлумаченні терміну «житловий будинок» незрозуміле, чи розповсюджується ст. 227 ЦК УРСР на все це житло. Якщо ні, то власники квартир в багатоквартирних будинках виявляються в більш привілейованому становищі, ніж власники житлових будинків. Адже перші ніби мають можливість зареєструвати договір на відчуження житла також на біржі, а другі - тільки посвідчити у нотаріуса. Але тут доречним є застосування історичного методу. ЦК УРСР був прийнятий ще у 1963 році, коли договори на відчуження житла укладалися переважно з житловими будинками, що були в особистій власності громадян. На той момент відчуження квартир було неможливе, оскільки вони не перебували в приватному житловому фонді. Тому стає зрозумілим, що в зв’язку з розширенням предмету житлових правовідносин необхідною є зміна, зокрема у ст. 227 ЦК УРСР, словосполучення «житловий будинок» на більш узагальнююче поняття «житло». Крім того, у ст. 6 ЖК і далі вживається поняття «житлове приміщення», але воно також не без недоліків. Адже в житловому приміщенні знаходяться і нежилі приміщення, що також його складають (комори, балкони, лоджії тощо), а це породжує деяку колізію понять.

Тому вважаємо, що саме використання поняття «житло» у нормативних актах останнім часом не є випадковим, та воно потребує теоретичного визначення. З аналізу нормативних актів та практики вживання, що склалися, пропонуємо наступне формулювання поняття «житло». Житло -це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені у встановленому порядку до житлового фонду.

Запропоноване визначення поняття «житло» містить у собі найбільш розповсюджені зараз об'єкти житлового фонду — квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в квартирах чи одноквартирних будинках. Але будь-яке визначення повинно мати універсальний характер. Відповідно до цього, з одного боку, не виключено, що законодавець за певних умов дозволить відносити до житлового фонду також інші приміщення, що зараз не знаходяться у ньому (наприклад, дачі). З іншого боку, у період гострої потреби в житлі зустрічаються випадки, коли житло розміщується в нежилих за своїм функціональним призначенням приміщеннях. Наприклад, у Кримській астрономічній обсерваторії співробітники проживають в окремих кімнатах і квартирах, розташованих безпосередньо в приміщенні обсерваторії. Саме з цих міркувань нами у поняття житло було впроваджено словосполучення «інші приміщення».

Із запропонованого поняття житла можна виділити його ознаки. Першою ознакою житла є те, що це певне приміщення. Будь-якому житлу в об'єктивному смислі притаманно те, що це певна будівельна споруда чи її частина. Воно має стіни, перекриття, підлогу, стелю, дах. Більше того, житло-це споруда капітального типу. Це зумовлено певними санітарними та технічними нормами, що пред’являються до житла та в найбільш загальному вигляді закріплені у ЖК. Безперечно, особа, яка проживає у чистому полі, може вважати його своїм житлом. Але це є суб'єктивне поняття житла і воно не охоплюється правовим регулюванням житлових відносин, тому не включено до поняття житла, що розглядається нами. Друге. Житлом є не будь-яке приміщення, а саме таке, що призначено для постійного чи тимчасового проживання людей. Основна відмінність житла від нежилих будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання громадян (ст. 6 ЖК). Інші використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. Призначення будь-якої будівлі визначається у технічному паспорті будівлі чи споруди, що ведеться за даними технічної інвентаризації. До житла, через його призначення, пред’являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану. У разі порушення цього стану житла та неможливості його відновлення таке житло підлягає зносу чи переведенню у нежилий фонд. Це регламентоване «Положенням про обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків та жилих приміщень непридатними для проживання», яке затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26. 05. 84р. № 1891.

Житло завжди має цільове призначення. Воно розраховане саме для проживання людей. Це закріплено у ст. 6 ЖК. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Третя ознака житла полягає у тому, що споруда повинна бути завершеною будівництвом. Якщо споруда не є завершеною будівництвом, це вже не житло, а незавершений будівництвом будинок. Про те, що будівництво є завершеним, зокрема, свідчить акт державної комісії про прийняття споруди в експлуатацію.

Четверта ознака житла — приміщення повинно у встановленому порядку бути віднесено до житлового фонду.

Про це свідчить інвентаризаційна справа, яка ведеться на кожен з об'єктів житлового фонду. Крім того, у довідці-характеристиці БТІ, що є одним з необхідних документів при відчуженні житла, вказується, чи віднесена нерухомість до житлового фонду. Ст. 4 ЖК встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що знаходяться на території нашої країни, створюють житловий фонд. До житлового фонду не входять нежилі приміщення у житлових будинках, що призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Отже, окреслення на понятійному рівні терміну «житло» сприятиме єдиному вживанню та систематизації термінології у житлових правовідносинах. Цей термін є найбільш уніфікованим поряд з іншими термінами, що також вживаються: «житловий будинок», «житлове приміщення» тощо та охоплює усі існуючи об'єкти житлового фонду. Виділення ознак житла дозволяє безпомилково визначити цей об'єкт права серед інших з урахуванням притаманних йому специфічних якостей.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой