Деякі питання цивільної оборони

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Военная наука


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Деякі питання цивільної оборони

Зміст

  • 1. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природнього характеру.
  • 2. Територіальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно-небезпечних виробництв.
  • 3. Ідентифікація та паспортизація об'єктів господарювання щодо визначення потенційної небезпеки
  • 4. Засоби і заходи індивідуального та колективного захисту
  • 5. Стійкість роботи об'єкта господарювання в надзвичайних ситуаціях
  • 6. Організація роботи постійної комісії із надзвичайних ситуацій об'єкта господарювання
  • 7. Вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів цивільної оборони (ІТЗЦО).
  • 8. Міжнародні документи з питань техногенної безпеки
  • Література

1. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природнього характеру

  • надзвичайна ситуація техногенна безпека
  • Надзвичайні ситуації техногенного характеру -- це наслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з викидом, небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо.
  • Надзвичайні ситуації природного характеру -- це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, природних пожеж, змін стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо.
  • Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі критерії:

1) територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

2) кількість людей, які внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації загинули або постраждали, або нормальні умови життєдіяльності яких порушено;

3) розмір збитків, завданих уражальними чинниками джерела надзвичайної ситуації, розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. N 175

Надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого або об'єктового рівня.

Державного рівня визнається надзвичайна ситуація:

1) яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;

2) яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів;

3) яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);

4) 4) внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки, спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

5) збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

6) яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:

1) 1) яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);

2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація:

1) яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;

1) внаслідок якої загинуло 1−2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

2) збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Об'єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті, її наслідки не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

2. Територіальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно-небезпечних виробництв

Науковий підхід до створення методології територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії потенційно-небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем необхідна їх типізація: радіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечні та гідродинамічно небезпечні об'єкти. При цьому важливими питаннями є розробка функціонально-просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для різного типу територій.

До чинників, які істотно впливають на рівень територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва слід віднести:

технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;

• район розміщення підприємства;

• чисельність населення і потужність промислового потенціалу міста;

• розташування підприємства щодо міста;

• цінність територій різних типів, які потрапляють до зони забруднення.

Особливої уваги потребує обґрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи:

• підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;

• потенційно-небезпечні об'єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);

• питання розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалістів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;

• до вартості споруд та експлуатаційних витрат об'єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;

• при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.

Вибір регіону будівництва розглядається з двох позицій: мінімізації наслідків уразі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об'єкта.

При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового потенційно-небезпечного об'єкта мають застосовуватися такі критерії:

• демографічні та соціально-екологічні умови;

• показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього природного середовища;

• особливості психологічного впливу та естетичні властивості навколишнього середовища;

• наявність об'єктів, що мають культурну і виховну цінність;

• екологічні властивості середовища;

• вимоги до інвестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.

Поєднання вимог техногенно-екологічної безпеки з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати найкращі з існуючих технологій і дотримуватися стандартів якості навколишнього природного середовища.

3. Ідентифікація та паспортизація об'єктів господарювання щодо визначення потенційної небезпеки

Методику ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів розроблено відповідно до Законів України «Про правові засади цивільного захисту», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29. 08. 2002 № 1288 (із змінами), Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 18. 12. 2000 № 338, (у редакції наказу МНС України від 16. 08. 2005 № 140), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 06. 11. 2003 № 425.

Методика встановлює єдиний порядок проведення ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів з метою вдосконалення організації їх державного обліку у процесі паспортизації та реєстрації у Державному реєстрі потенційно небезпечних об'єктів. Дія цієї Методики розповсюджується на осіб, які повинні зареєструвати небезпечні об'єкти, у тому числі осіб, відповідальних за об'єкти, визначені центральними та місцевими органами виконавчої влади як такі, що несуть загрозу виникнення надзвичайних ситуацій та підлягають ідентифікації. Вимоги Методики не поширюються на транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини рухомим складом залізничного транспорту, суднами, плавзасобами морського та річкового транспорту, літаками, іншими повітряними транспортними засобами та автомобільним транспортом.

Результати ідентифікації, отримані відповідно до цієї Методики, можуть використовуватись для розробки заходів щодо попередження НС та підготовки до реагування на них.

Ідентифікація передбачає аналіз структури об'єктів господарської діяльності та характеру їх функціонування для встановлення факту наявності або відсутності джерел небезпеки, які за певних обставин можуть ініціювати виникнення НС, а також визначення рівнів можливих НС.

У процесі ідентифікації розглядаються і ураховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпеки.

Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будов, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території.

Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов’язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).

Процедура ідентифікації здійснюється за такими етапами:

• вибір кодів НС, виникнення яких можливе на об'єкті господарської діяльності, згідно з Класифікацією надзвичайних ситуацій;

• аналіз показників ознак НС, вибраних на попередньому етапі, та визначення їх порогових значень з використанням Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій.

• виявлення за результатами аналізу джерел небезпеки, які при певних умовах можуть стати причиною виникнення НС (для цього використовується Перелік основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об'єктам, наведений в таблиці 1;

• визначення видів небезпеки для кожного з виявлених джерел небезпек;

• визначення переліку небезпечних речовин, що використовуються на об'єкті господарської діяльності, їх кількості та класу небезпеки за допомогою нормативних документів у сфері визначення небезпечних речовин;

• оцінка на підставі отриманих даних зони поширення НС, які можуть ініціювати кожне з виявлених джерел небезпеки за допомогою Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті.

• оцінка можливих наслідків НС для кожного з джерел небезпеки.

• встановлення максимально можливих рівнів НС для кожного з джерел небезпеки.

• визначення державних реєстрів, в яких зареєстровано або необхідно зареєструвати об'єкт господарської діяльності з використанням Переліку затверджених державних реєстрів України для обліку небезпечних об'єктів;

• визначення відповідності об'єкта діючим нормативно-правовим актам у сфері визначення небезпечних об'єктів.

Вид небезпеки

Ознаки

Регламентуючі документи

Бактеріологічна

Наявність небезпечних мікроорганізмів (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, простіші)

ГОСТ 12.1. 008−76,

ДСТУ 2636−94

Біологічна

Наявність небезпечних макроорганізмів (рослини, тварини, інші переносники інфекційних захворювань), а також накопичувачі і полігони біологічних відходів, очисні споруди господарсько-побутової каналізації

ГОСТ 12.1. 008−76,

наказ МОЗ від 19. 06. 96 N 173

Вибухопожежна

Наявність газоподібних, рідких та твердих речовин, матеріалів або їх сумішей, а також окислювачів, які здатні вибухати і горіти за певних умов

ГОСТ 12.1. 010−76,

ГОСТ 12.1. 011−78,

ГОСТ 12.1. 044−89

Гідродинамічна

Наявність гідротехнічних споруд (дамби, греблі, шлюзи) для накопичення і зберігання значних об'ємів води і рідких речовин

СНіП 2. 06. 01−86,

ГОСТ 27 751–88

Пожежна

Наявність газоподібних, рідких та твердих речовин, матеріалів або сумішей, які здатні підтримувати горіння

СНіП 2. 01. 05−85,

ДСТУ 2272−93,

ГОСТ 12.1. 004−91,

ДБН В.1. 1−7-2002

«Пожежна безпека об'єктів будівництва»

Радіаційна

Наявність радіоактивних речовин і матеріалів, інших джерел іонізуючого випромінювання

НРБУ-97/Д-2000 «Норми радіаційної безпеки України», ОСПУ 2000 «Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України»

Фізична

Наявність джерел електромагнітних, світлових, акустичних чи інших полів несприятливого діапазону або потужності. Динамічна небезпека, пов’язана з наявністю джерел високих швидкостей руху, у тому числі перемінних (вібрацій)

ГОСТ 12.1. 006−84, ГОСТ 12.1. 038−82, ГОСТ 12.1. 040−83, ГОСТ 12.1. 045−84,

ГОСТ 12.1. 051−90, ГОСТ 12.1. 012−90,

ДСТУ 3994−2000

Хімічна

Наявність токсичних, шкідливих, сильнодіючих отруйних речовин, отрутохімікатів, хімічних засобів захисту рослин та мінеральних добрив

ГОСТ 12.1. 007. 76

Екологічна

Можливість несприятливого впливу на довкілля техногенних і природних факторів, в результаті чого порушується пристосування живих систем до звичних умов існування

Державні санітарні правила та норми ДСанПіН 2.2.7. 029−99 від 01. 07. 99 N 29

Паспортизація потенційно небезпечного об'єкта — процедура підготовки і надання паспорта потенційно небезпечного об'єкта;

Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів — автоматизована інформаційно-довідкова система обліку та обробки інформації щодо потенційно небезпечних об'єктів;

Паспорт потенційно небезпечного об'єкта — документ визначеної форми, який містить структуровані дані про окремий потенційно небезпечний об'єкт.

4. Засоби і заходи індивідуального та колективного захисту

Необхідно зазначити, що з метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії:

• засоби колективного захисту;

• засоби індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту поділяються на такі класи:

• засоби нормалізації повітря (вентиляція, опалення, кондиціонування)

• засоби нормалізації освітлення (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання)

• засоби захисту від шуму вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція)

• засоби захисту від ураження електричним струмом (заземлення, занулення, автоматичне відключення)

• засоби захисту від дії механічних факторів (огородження, сигналізація, знаки безпеки).

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Керівник підприємства (власник) зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

До засобів індивідуального захисту належать: костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, засоби дерматологічні захисні, засоби захисту комплексні.

Захист органів дихання здійснюється за допомогою протигазів та респіраторів. За принципом дії протигази поділяються на фільтрувальні та ізолювальні. Працювати у фільтрувальному протигазі більше трьох годин протягом робочого дня не допускається. Респіратор -- полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолів, пилу.

До спецодягу належать костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо.

Спеціальне взуття класифікується залежно від захисних властивостей аналогічного спецодягу. До спецвзуття належать чоботи, півчобітки, черевики, півчеревики, валянки, калоші, боти та ін.

Засоби захисту рук -- це різні види рукавиць та рукавичок, які використовуються для захисту від механічних впливів, підвищених та знижених температур, кислот і лугів, нафти і нафтопродуктів, вібрації, електричної напруги (діелектричні).

Засоби захисту голови запобігають травмуванню голови при виконанні монтажних, будівельних, навантажувально-розвантажувальних робіт, при видобутку корисних копалин.

До засобів захисту обличчя належать ручні, наголовні та універсальні щитки.

Для захисту очей від твердих часточок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують такі засоби індивідуального захисту, як окуляри.

До засобів захисту органів слуху належать протишумові вкладки, навушники, шумозаглушувальні шоломи.

Видача спецодягу та інших засобів індивідуального захисту здійснюється відповідно до типових галузевих норм безплатної видачі робочим та службовцям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Контроль за застосуванням типових норм безплатної видачі цих засобів покладено на Департамент державного погляду за додержанням законодавства про працю.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту обліковуються на підприємствах як засоби в обігу незалежно від їх вартості і терміну служби.

Неабияке значення має професійний добір працівників.

Здійснення професійного добору працівників передбачене ст. 19 Закону «Про охорону праці» і спрямоване на реалізацію одного з найважливіших принципів державної політики в галузі охорони праці -- пріоритету життя та здоров’я людей відносно результатів виробничої діяльності.

Значення цих заходів тепер зростає у зв’язку з запровадженням соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань. Тому для широкого впровадження профдобору на підприємствах необхідні наукове обґрунтування та детальна розробка механізму реалізації його у вигляді системи заходів.

5. Стійкість роботи об'єкта господарювання в надзвичайних ситуаціях

Під стійкістю роботи промислових підприємств (об'єктів) розуміють їх можливість в умовах надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу виробляти продукцію в запланованому обсязі і номенклатурі, а при слабких пошкодженнях відновлювати виробництво в мінімальні терміни. Стійкість роботи промислового підприємства складається із: стійкості інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд, систем енерго-, газо-, водозабезпечення, технологічного обладнання і т.п.) до дії зовнішніх факторів при аваріях, катастрофах, стихійному лихові, а також при застосуванні щодо них сучасної зброї; стійкості виробничої діяльності (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, постачання, поновлення роботи в найкоротші терміни).

Під стійкістю роботи, об'єктів, які не виробляють матеріальних цінностей, розуміють їх можливість виконувати свої функції в умовах надзвичайних ситуацій.

Фактори, від яких залежить стійкість роботи об'єктів в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу:

· розміщення об'єкту відносно великих міст, об'єктів атомної енергетики, хімічної промисловості, великих гідротехнічних споруд, воєнних об'єктів та ін. ;

· природно-кліматичних умов, технології виробництва;

· надійності захисту працюючих, населення від впливу вражаючих факторів, наслідків стихійних лих і виробничих аварій, катастроф;

· надійності системи постачання об'єкту всім необхідним для виробництва продукції (паливом, мастилами, електроенергією, газом, водою, хімічними засобами захисту рослин, ветеринарними засобами, мінеральними добривами, запасними частинами, технікою та ін.), здатності інженерно-технічного комплексу протистояти надзвичайним ситуаціям;

· стійкості управління виробництвом і ЦО, психологічної підготовленості керівного складу, спеціалістів і населення до дій в екстремальних умовах;

· навченості командно-керівного складу ЦО об'єкту і населення правильно виконувати комплекс заходів цивільної оборони;

· масштабів і ступеня вражаючої дії стихійного лиха, виробничої аварії, катастрофи чи зброї і підготовленість об'єкту до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт для відновлення порушеного виробництва.

Із перерахованих факторів випливають такі шляхи і засоби підвищення стійкості роботи промислових підприємств і галузей господарства:

• нагромадження фондів захисних споруд і засобів індивідуального захисту;

• будівництво важливих підприємств за межами зон можливих зруйнувань;

• будівництво підприємств-дублерів;

• розширення шляхів сполучення і розвиток всіх видів транспорту;

• підсилення і дублювання енергетичних потужностей;

• розширення зв’язків між галузями промисловості і підприємствами;

• утворення матеріально-технічних резервів;

• підтримування сил цивільної оборони в постійній готовності.

З метою забезпечення стійкості роботи важливих виробничих підприємств (об'єктів) в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу завчасно проводиться комплекс організаційних і інженерно-технічних заходів цивільної оборони, спрямованих на забезпечення захисту населення і зменшення зруйнувань, на підвищення, стійкості роботи об'єкту, на утворення необхідних умов для проведення РіІНР.

Норми ІТЗ ЦО розповсюджуються:

• на категоровані міста по ЦО і окремо розташовані об'єкти особливої важливості і першої категорії;

• на об'єкти, які розташовані в категорованих містах, на території, де можливі зруйнування і ураження людей;

• на всю територію України і стосуються захисту населення від

• радіоактивного зараження місцевості, отруйних речовин і біологічних засобів.

Норми проектування ІТЗ ЦО повинні здійснюватись:

• при плануванні і забудові нових житлових і промислових районів і міст, будівель і споруд, промислових підприємств, систем і об'єктів електро-, газо-, водопостачання і зв’язку, транспорту, захисних споруд і інших,

• при реконструкції міст, підприємств, комунально-енергетичних систем, засобів зв’язку, транспорту.

6. Організація роботи постійної комісії із надзвичайних ситуацій об'єкта господарювання

Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації техногенного і природного походження.

Комісії з ТЕБ та НС створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях.

Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актами законодавства.

Основними завданнями комісії є:

координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

• організація та керівництво проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань у звичайних умовах:

• готує і подає пропозиції щодо визначення прав і обов’язків у цій сфері

• центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і оганізацій;

• координує діяльність органів виконавчої влади з питань розроблення та реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідеміологічного благополуччя, а також реагування на надзвичайних ситуацій;

• розглядає питання про створення або припинення діяльності державних

• підприємств, що використовують складні та небезпечні технології-- зокрема, хімічні і радіаційні);

• вживає заходів до проведення експертизи найважливіших проектів будівництва реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

• сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів, державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи цивільного захисту населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;

• здійснює методичне керівництво і контроль за роботою комісії з питань ТЕБ та НС, за їх підготовкою до дії у надзвичайних ситуаціях;

• здійснює співробітництво з відповідними органами сусідніх країн, областей.

У період реагування на надзвичайні ситуації:

• здійснює безпосереднє керівництво ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

• здійснює організацію робіт та взаємодію органів центральної і місцевої виконавчої влади, громадських організацій з евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;

• вивчає обставини, що склалися, та готує інформацію про вжиті заходи реагування на НС, та причини її виникнення;

• залучає до ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування, використовуючи наявні матеріально-технічні, продовольчі та інші ресурси і запаси;

• взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких зазнала негативної дії в результаті надзвичайної ситуації, що виникла на території району (області, України);

• організовує визначення розміру шкоди, заподіяної суб'єктом господарської діяльності і населенню внаслідок НС.

Комісії надається право:

• застосовувати без попереднього узгодження з відповідними центральними

• та місцевими органами виконавчої влади сили і засоби, призначені виконувати

• завдання із запобігання НС та реагування на них (крім резервів державного

• матеріального резерву);

• заслуховувати керівників (представників) центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, що належить до її комплектації, і давати їм відповідні доручення;

• одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, які вона розглядає;

• залучати для ліквідації наслідків НС, у разі потреби, всі функціональні ланки державної системи запобігання НС та реагування на них;

• розглядати матеріали про причини виникнення і наслідки НС та вносити пропозиції щодо питання адміністративної або кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у виникненні надзвичайної ситуації.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. З метою своєчасного проведення роботи, пов’язаної із запобіганням і редагуванням на надзвичайні ситуації Кабінет Міністрів України постановою від 3 серпня 1998 р. № 1198 створив єдину державну систему запобігання і реагування на Надзвичайні ситуації (ЄДСНС) техногенного та природного характеру.

ЄДСНС -- це центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Завданням ЄДС НС є:

• розроблення нормативно-правових актів, норм, правил та стандартів із питань запобігання НС та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

• забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС;

• забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;

• навчання населення щодо поведінки та дій в разі виникнення НС;

• виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

• збирання і аналітичне опрацювання інформації про НС видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

• прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

• створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на НС;

• проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від НС (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

• оповіщення населення про загрозу та можливе виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;

• захист населення у разі виникнення НС;

• проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

• пом’якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;

• здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;

• реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

• участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні -- загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, а територіальні -- в А Р Крим, областях для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Структуру органів управління ЄДС НС зображено на рис. 1.3.

Крім того, до системи повсякденного управління ЄДС НС входять оснащені необхідними засобами зв’язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

• центри управління з НС, оперативно чергові служби уповноважених органів з питань НС та у СЗН від НЧК всіх рівнів;

• диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій.

Сили і засоби ЄДС НС. До їх складу входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування.

Військові і спеціальні цивільні аварійно (пошуково)-рятувальні формування укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності.

Для ліквідації НС, у виняткових випадках, залучаються спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони, МВС, Держкордону і СБУ в порядку зазначеному Законодавством України.

Громадські об'єднання можуть брати участь у виконаній роботі, пов’язаній із запобіганням і реагуванням на НС під керівництвом територіальних органів з питань НС та у СЗН від НЧК при умові, що вони відповідно підготовлені і це підтверджено в атестаційному порядку.

Порядок збору інформації з питань захисту населення і території від наслідків НС і обміну цією інформацією визначається регламентом інформаційного обміну затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Режими функціонування ЄДС НС. Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла рішенням Ради міністрів А Р Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один із таких режимів функціонування єдиної державної системи:

• режим повсякденної діяльності -- при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній, гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемій, епізоотій, та епіфітотії);

• режим підвищеної готовності -- при істотному погіршенні виробничо-промислової радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення НС);

• режим діяльності у надзвичайній ситуації -- при реальній загрозі виникнення НС і реагуванні на них;

• режим діяльності у надзвичайному стані -- запроваджується в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».

Основні заходи, які виконує ЄДС, здійснюються залежно від певного режиму її функціонування.

У режимі повсякденної діяльності:

• ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно-небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;

• розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм, заходів запобігання НС, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

• вдосконалення процесу підготовки персоналу органів з питань НС, та підпорядкованих їм сил;

• організація навчання населення вмінню користуватися засобами захисту, правильним діям в умовах НС;

• створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації НС;

• здійснення цільових видів страхування;

• оцінка загрози виникнення НС та можливих її наслідків. У режимі підвищеної готовності:

• здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної готовності;

• формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виконання НС, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;

• посилення спостереження та контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно-небезпечних об'єктах, прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій та її масштабів;

• розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

• приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів, уточнення планів їх дій і переміщення в район можливого виникнення надзвичайних ситуацій;

• проведення заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій;

• запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої чи об'єктової комісій (залежно від рівня складності надзвичайних ситуацій).

У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

• здійснення відповідною комісією у межах її повноважень базпосереднього керівництва фунціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДС НС;

• організація захисту населення і територій;

• переміщення оперативних груп у район виникнення НС;

• організація робіт щодо локалізації або ліквідації НС;

• визначення межі території, на якій виникла НС;

• організація робіт, спрямованих на забезпечення функціонування насамперед об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення поспраждалого населення;

• здійснення постійного контролю за станом довкілля, що зазнало впливу наслідків надзвичайних ситуацій, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

• інформування вищих органів управління щодо рівня НС та вжитих заходів, оповіщення населення та надання йому необхідної допомоги;

У режимі діяльності у надзвичайному стані -- здійснюються заходи, передбачені Законом України «Про надзвичайний стан».

Для фінансування витрат, пов’язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій усіх рівнів створюються за рахунок державного та місцевих бюджетів, відповідні (для кожного рівня надзвичайної ситуації) резерви фінансових і матеріальних ресурсів. Якщо для локалізації або ліквідації НС необхідні матеріальні та фінансові ресурси, що перевищують власні можливості, то місцева або об'єктова комісія звертається за допомогою до регіональної комісії.

На основі відстеження змін навколишнього природного та техногенного середовища і відповідних регламентуючих документів в областях, районах, на об'єктах складаються плани роботи із запобіганням НС і реагування на прогнозовані варіанти можливого їх розвитку.

Міністерство з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та його структурні підрозділи на місцях здійснюють організаційно-методичне керівництво плануванням дій єдиної державної системи та організовують взаємодію органів управління і підпорядкованих їм сил усіх рівнів. Взаємодія у подоланні НС організовується через спеціально визначені оперативні групи, представників відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

7. Вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів цивільної оборони (ІТЗЦО)

Обсяг і характер заходів по підвищенню стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу багато в чому залежить від того, в якій мірі виконуються вимоги норм проектування інженерно-технічних заходів ЦО до розміщення об'єктів, планування міста, до будівництва виробничих споруд, систем постачання водою, газом і електроенергією, які залежать від характеру зруйнувань і уражень, при аваріях, катастрофах, стихійному лиху, а також при застосуванні сучасної зброї.

Вимоги норм проектування передбачають пониження можливих збитків, втрат серед населення і створення кращих умов для проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в можливих осередках ураження, відповідно сприяють підвищенню стійкості об'єктів. Зрозуміло, що без людських ресурсів і успішної ліквідації наслідків надзвичайної ситуації виконати завдання по забезпеченню стійкості роботи об'єктів в умовах надзвичайних ситуацій практично неможливо.

Вимоги до планування і забудови міст спрямовані, головним чином, на захист населення і зменшення масштабів можливих зруйнувань і втрат, створення кращих умов для успішної ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф та застосування противником зброї, в тому числі і ядерної.

Основні вимоги, які враховуються при плануванні і забудові нових міст, а також при реконструкції існуючих: забудова окремими житловими масивами, мікрорайонами; створення ділянок і смуг зелених насаджень; обладнання штучних водойм; влаштування широких магістралей і створення необхідної транспортної мережі, прокладання міжміських автомобільних шляхів за межами забудови міст; створення лісопаркової смуги навколо міст; розміщення об'єктів з врахуванням можливого впливу надзвичайних ситуацій.

Забудова міста окремими житловими масивами, мікрорайонами має важливе значення для зменшення можливості розповсюдження пожеж і сприяє більш ефективному проведенню рятувальних робіт. Межами мікрорайонів є парки, смуга зелених насаджень, широкі магістралі, водойми, які створюють протипожежні розриви.

Створення ділянок і смуг зелених насаджень сприяє забезпеченню санітарно-гігієнічних умов в місті і одночасно служить хорошим захистом від вогню. Тому при плануванні міст парки, сквери, сади повинні з'єднуватися в смуги і розміщуватися так, щоб вони були не тільки розмежуванням між мікрорайонами, але протипожежними розривами.

Штучні водойми дають можливість створювати в кожному мікрорайоні достатній запас води для гасіння пожеж, проведення дезактивації території і санітарної обробки людей. Не можна розраховувати на те, що в надзвичайній ситуації збережеться міський водопровід і його можна буде використати при гасінні пожежі. Тому в містах і мікрорайонах, де немає природних водойм, повинні будуватись штучні водойми, які є базами відпочинку і можуть бути використані при гасінні пожеж.

Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної мережі дає можливість в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу з зруйнованням будівель запобігти суцільним завалам, які ускладнюють дії формувань ЦО і евакуацію потерпілих з району ураження в заміську зону.

Магістральні вулиці повинні мати перетин з іншими магістралями, автомобільними і залізничними на різних рівнях.

Міська транспортна мережа повинна забезпечувати надійність сполучення між житловими і промисловими районами, вільний вихід до-магістралі, що веде за межі міста, а також найкоротший і найзручніший зв’язок з центром міста, міських, житлових і промислових районів з залізничними і автобусними вокзалами, вантажними станціями, річковими і морськими портами і аеропортами.

По території міста і в прилягаючих районах повинні бути дублююючі шляхи сполучення.

Міжміські автомобільні шляхи повинні прокладатись в обхід міста. Навколо великих міст краще прокладати кільцеві дороги і з'єднувальні обхідні шляхи. Це зменшить забруднення повітряного басейну в межах міста від автомобільного транспорту і не порушить транспортних зв’язків в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Лісопарковий пояс при застосуванні противником сучасної зброї може служити для розміщення робітників, службовців підприємств і населення. З цією метою в лісопарковому поясі за межами зони можливих зруйнувань повинно вестись будівництво туристичних і спортивних баз, пансіонатів, будинків відпочинку, санаторіїв4! т.п. Це сприяє розширенню житлового фонду в заміській зоні. Тут також необхідно розвивати шляхову мережу з твердим покриттям, електропостачання і водопостачання, зв’язок. Ці заходи не менш корисні для розвитку зон відпочинку для населення і забезпечення життєдіяльності в районах заміських зон в надзвичайних умовах.

Розміщення об'єктів повинно здійснюватись з врахуванням зон можливих зруйнувань. Нові важливі промислові підприємства, основні склади і бази повинні розміщуватись за межами зони можливих зруйнувань.

За зонами можливих сильних зруйнувань (радіус зони зруйнувань розраховується для категороваиих міст і об'єктів) повинні розміщуватись: бази, склади з продовольчими і промисловими товарами першої необхідності; базові склади Легкозаймистих і горючих матеріалів, головні споруди водозабезпечення; насосні і компресорні станції магістральних трубопроводів; міжміські кабельні магістральні мережі та інші важливі об'єкти.

В зоні можливих сильних зруйнувань дозволяється розміщувати комунальні гаражі, тролейбусні депо, трамвайні парки, склади поточного забезпечення, підземні магістральні трубопроводи, одну з груп головних споруд системи водопостачання та інші підприємства по обслуговуванню населення міста.

Вимога до проектування й побудови промислових підприємств (об'єктів)

Нові промислові підприємства (об'єкти) повинні будуватися з врахуванням вимог, виконання яких сприяє підвищенню стійкості інженерно-технічного комплексу об'єкту.

Будівлі і споруди на об'єкті необхідно розміщувати розосереджено. Відстань між будівлями повинна забезпечувати протипожежні розриви. При забезпеченні таких розривів виключається можливість перенесення вогню з однієї будівлі на іншу навіть, якщо гасіння пожежі не проводиться.

Будівлі адміністративно-господарського і обслуговуючого призначення повинні розміщуватись окремо від основних цехів.

Найбільш важливі виробничі споруди Треба будувати заглибленими або пониженої висоти, прямокутної форми в плані. Це зменшить парусність будівлі і збільшить її опір ударній хвилі будь-якого вибуху. Висока стійкість до дії ударної хвилі властива залізобетонній будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.

Для підвищення стійкості до пожеж в будинках повинні застосовуватись вогнестійкі конструкції, а також вогнезахисна обробка горючих елементів будівлі. В кам’яних будинках перекриття повинно бути виготовлене з армованого бетону або з бетонних плит. Велика за розмірами будівля повинна поділятись на секції незгоряючими стінами.

В ряді випадків при проектуванні і будівництві промислових будівель і споруд повинна бути передбачена можливість герметизації приміщень від проникнення радіоактивного пороху. Це особливо важливо для підприємств харчової промисловості і продовольчих складів.

В складських приміщеннях повинно бути якомога менше вікон та дверей. Складські приміщення для зберігання легкозаймистих речовин (бензин, нафта, мазут та ін.) повинні розміщуватись в окремих блоках заглибленого або напівзаглибленого типу біля кордонів об'єкту або за його межами.

Деякі унікальні види технологічного устаткування потрібно розміщувати в більш міцних спорудах (підвалах, підземних спорудах) або будівлях з легких незгоряючих конструкцій павільйонного типу, під навісами або відкрито. Це обумовлюється тим, що в багатьох випадках устаткування може витримати набагато більший надлишковий тиск ударної хвилі, ніж будівля, в якій воно знаходиться. При зруйнуванні будівлі внаслідок падіння конструкцій розміщене в них устаткування буде виходити з ладу.

На підприємствах, які виготовляють або споживають сильнодіючі отруйні і вибухонебезпечні речовини, при будівництві чи реконструкції необхідно передбачати захист ємностей і комунікацій від'зруйнування ударнбю хвилею або падаючими конструкціями, а також заходи, які виключають розливання отруйних і вибухонебезпечних речовин.

Душові приміщення необхідно проектувати з врахуванням використання їх для санітарної обробки людей, а місця для миття машин — з врахуванням використання їх для знезаражування автотранспорту.

Дороги на території об'єкту повинні бути з твердим покриттям і забезпечувати зручний і найкоротший шлях між виробничими будівлями, спорудами і складами; в'їздів на територію об'єкту повинно бути не менше, ніж два з різних напрямків. Внутрішні залізниці повинні забезпечувати найпростішу схему рух}', займати мінімальну площу території об'єкту і мати обгінні ділянки. Вводи залізниці в цехи повинні бути, як правило, тупикові.

Системи побутової і виробничої каналізації повинні мати не менше двох випусків в міську каналізаційну мережу і пристосування для аварійних викидів в підготовлені для цього місця.

Вимоги до будівництва комунально-енергетичних систем

Вимоги до систем електрозабезпечення. Електрозабезпечення є основою будь-якого виробництва. Порушення нормальної подачі електроенергії на об'єкт або окремі ділянки виробництва може призвести до повної зупинки роботи об'єкту.

Для надійного електрозабезпечення в умовах надзвичайних ситуації! при його проектуванні і будівництві повинні бути враховані основні вимоги, які випливають з завдань цивільної оборони.

Електрозабезпечення повинно здійснюватись від енергосистем, до складу яких входять електростанції, що працюють на різних видах палива. Великі електростанції потрібно розташовувати одну від одної і від великих міст на відстані, не меншій двох радіусів зон можливих зруйнувань.

Районні понижуючі станції, диспетчерські пункти енергосистем і мережі електропередач належить розташовувати за межами зон можливих сильних зруйнувань.

Постачання електроенергією великих міст і об'єктів, які не перестають працювати в надзвичайних умовах, необхідно передбачати від двох незалежних джерел. При електропостачанні об'єкту від одного джерела повинно бути не менше двох вводів з різних напрямів.

Трансформаторні підстанції необхідно надійно захищати, їх стійкість повинна бути не нижчою від стійкості самого об'єкту.

Електроенергію на ділянки виробництва належить подавати по належних електрокабелях, прокладених в землі на глибині 0,8−1,2 м.

Крім цього, необхідно створювати автономні резервні джерела електропостачання. Для цього можна використовувати пересувні електростанції на залізничних платформах, автопричепах і інші електростанції, які не включені в енергосистему.

В містах, розміщених на берегах морів та річок, необхідно створювати берегові пристрої для прийому електроенергії з корабельних електроустановок.

Система енергопостачання повинна мати захист від впливу електромагнітного імпульсу ядерного вибуху.

Вимоги до систем водопостачання.

Нормальна робота багатьох підприємств залежить від безперервного їх забезпечення технічною і питною водою. Потреба промислових підприємств у воді порівняно велика. Так, витрати води на виробництво тонни хімічного волокна становлять близько 2000 м³.

Порушення у постачанні водою промислових об'єктів може призвести до їх зупинки і викликати труднощі в проведенні рятувальних робіт в районі стихійного лиха, аварії, катастрофи або застосування сучасної зброї.

Для підвищення стійкості постачання об'єктів водою необхідно, щоб система водопостачання здійснювалась не менше, ніж від двох незалежних джерел, одне з яких бажано влаштовувати підземним.

В містах і на об'єктах трубопроводи водопостачання у всіх випадках повинні бути закільцьовані. Водопровідне кільце об'єкту повинне наповнюватись від двох різних міських магістралей. Крім того, в містах і, зокрема, на промислових підприємствах належить споруджувати герметизовані артезіанські колодязі. Новоспоруджені системи слід наповнювати водою, якщо це можливо, від підземних джерел. Постачання об'єктів водою з відкритих водойм (рік, озер) повинно виконуватись системою головних споруд, розташованих поза зоною можливих сильних зруйнувань.

Артезіанські свердловини, резервуари чистої води і шахтні криниці повинні бути пристосовані для розливання води в пересувну тару. Резервуари чистої води треба устаткувати герметичними люками і вентиляцією з очисткою повітря від пороху.

Стійкість мережі водопостачання підвищується при заглибленні в грунт всіх ліній водопроводу і розташування належних гідрантів і відключаючих пристроїв на території, яка не може бути заваленою, а також пристроїв перемичок, які дозволяють відключити пошкоджені ланки і споруди.

На підприємствах треба передбачити оборотне використання води для технічних цілей, що зменшує загальну потребу у воді і відповідно, підвищує стійкість водозабезпечення.

Вимоги до систем газопостачання.

На багатьох виробничих об'єктах газ використовується як паливо, а на хімічних підприємствах — і як вихідна сировина.

При порушенні мережі газ може стати причиною вибуху, пожежі. Для більш надійного постачання газ повинен подаватися в місто і на промислові об'єкти по двох незалежних газопроводах.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой