Забезпечення конкурентних переваг підприємства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту

Комплексна курсова робота

Забезпечення конкурентних переваг підприємства

Керівник роботи

К. е. н. доц. Воліков

Студентка заочного факультету

6 курсу 1групи

(Спеціальність 8. 50 201−1) Циплакова М. О.

Енергодар — 2009

Зміст

  • Вступ
  • 1. Теоретичні засади конкурентних переваг підприємства в ринкових умовах господарювання
  • 1.1 Умови виникнення та роль конкуренції в ринковій економіці
  • 1.2 Роль управління в забезпеченні конкурентних переваг підприємства
  • 1.3 Фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства
  • 2. Комплексний аналіз діяльності ВАТ «ЮТЭМ»
  • 2.1 Коротка характеристика діяльності ВАТ «ЮТЕМ» та аналіз фінансового стану підприємства
  • 2.2 Аналіз стратегічного потенціалу та конкурентних переваг підприємства
  • 3. Шляхи вдосконалення менеджменту забезпечення конкурентних переваг підприємства
  • 3.1 Формування конкурентних переваг підприємства
  • 3.2 Економічна ефективність запропонованих заходів
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки
  • Додаток А

Вступ

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкурентоспроможність підприємства.

Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі, яка доступна для огляду (10 — 15 років). Джерелами конкурентних переваг є прогресивна организаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг. Останнє слід відзначити особливо, тому що аналіз та оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства необхідні на всіх ступенях поза виробничого процесу. Все це свідчить про актуальність обраної теми дипломної роботи.

Метою роботи є дослідження теоретичних основ конкурентних переваг підприємства в умовах ринку та розробка заходів, пов’язаних з виявленням конкурентних переваг на прикладі діяльності конкретного підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

На основі вище зазначених даних проведено SWOT-аналіз (аналіз зовнішнього, внутрішнього середовища й безпосереднього оточення). За результатами проведення аналізу сформульований загальний висновок про стан даного підприємства.

На основі цього висновку буде сформульоване рішення по перспективах подальшого розвитку підприємства, що знайде своє відображення у третьому розділі з метою посилення конкурентних позицій на ринку та одержання додаткового прибутку.

1. Теоретичні засади конкурентних переваг підприємства в ринкових умовах господарювання

1.1 Умови виникнення та роль конкуренції в ринковій економіці

Як відомо, важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети» [5].

Термін «конкуренція» походить від латинського слова concurrere, що означає «зіштовхуюсь» [7].

Конкуренція — це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу й купівлі товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб'єкти, їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію — природно і об'єктивно існуюче явище — можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва та систем зарплати тощо.

У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносять до простого товарного виробництва. Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільно-необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.

Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне господарство. Для ринкового господарства XVIII століття була характерна вільна конкуренція, її феномен детально дослідив Адам Сміт, якому належить вираз щодо «невидимої руки». Відомий англійський економіст перший зробив крок до розуміння конкуренції як ефективного засобу цінового регулювання:

на основі теорії конкурентної ціни сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і зменшує ціни (при надлишку пропозиції);

визначив основні умови ефективної конкуренції, що включають наявність великої кількості продавців, вичерпну інформацію про них, мобільність використовуваних ресурсів;

вперше показав яким чином конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить до оптимального розподілу праці і капіталу між галузями;

розробив елементи моделі досконалої конкуренції і теоретично довів, що в її умовах можливе максимальне задоволення потреб.

Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витіснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляція тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була майже відсутня.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує:

по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв’язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією та в кінцевому підсумку суспільними потребами й виробництвом;

по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов’язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживчі якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й зміну смаків споживача. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без неї. Ось чому треба з’ясувати як виникає конкуренція.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великого числа незалежно діючих виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, то панує монополія, яка по суті заперечує конкуренцію. Монополія і конкуренція — це антиподи.

Друга умова виникнення конкуренції - це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них не тільки визначає що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни у виробництво, визначати його обсяги тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між попитом і пропозицією. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, то у покупця не має свободи вибору, оскільки через дефіцит уся продукція реалізується. Там, де є дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Однак вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

Справжню ефективність мають ті стимули для розвитку підприємства, які зароджені в гущі економічного життя, у процесі взаємодії інтересів підприємств, в умовах, які потребують від них самостійності, ініціативи, реальної відповідальності за свої дії. Тобто найбільш повно вплив стимулів виявляється в конкурентному середовищі. При цьому конкуренцію не слід розглядати тільки як стимул для зменшення витрат окремих підприємств, підвищення якості продукції, її оновлення тощо. Однією з найголовніших функцій конкуренції є стимулювання прогресивних структурних зрушень у народному господарстві через механізм переливу капіталу від менш прибуткових до більш прибуткових галузей, підприємств, попит на продукцію який відповідає суспільним потребам. Це принциповий момент дії конкуренції і розуміння рушійних сил, здатних здійснити прогресивні структури зрушення в економіці [9].

До речі, невідповідність випуску продукції кінцевого попиту потребам споживачів обумовлена насамперед значним рівнем монополізації економіки України. У цих умовах яких би заходів не вживали державні органи влади (укази, програми тощо) щодо переорієнтації промисловості на випуск товарів народного споживання, вони будуть виконуватись повільно, про що і свідчать факти. Монополії не можуть ефективно звернутись до ринку, бо не відчувають конкуренції, їх до цього не змушує життя. Безумовно, що тут діють й інші чинники, але вони не є визначальними.

Конкуренція, перш за все, повинна «пронизувати» все виробництво, а на споживчому ринку реалізується його результати діяльності. Конкуренція, що замикається тільки на свою сферу і не зачіпати інших сфер і, в першу чергу, сфери матеріального виробництва, може виконувати тільки допоміжну функцію в загальному механізмі конкуренції і не більше [10].

Існує досить багато визначень конкуренції. Конкуренція — це суперництво між суб'єктами комерційної діяльності в досягненні однакової цілі у визначений час на ринковому просторі. Під конкуренцією розуміють також свободу вибору, яка реалізується у формі намагання отримати для себе певний грошовий прибуток. Конкуренція означає, що:

1) на ринку функціонує велика кількість незалежних покупців і продавців будь-якої продукції чи конкретного ресурсу;

2) покупці та продавці вільно вступають та залишають будь який ринок.

Отже, не потрібно доводити, що конкуренція — не наслідок ринкової економіки, а її суть, причина. Конкуренція зумовлює механізм поступального розвитку історії людства не тільки в економічному аспекті, але й в гуманітарному, тому що породжуючи нові потреби та механізми їх задоволення, вона змушує людство глибше усвідомлювати своє призначення. Конкуренція не існує без приватної власності, оскільки право приватної власності - єдине право, що робить людину вільною.

Більш того, як писав Ф. Хайєк, для запобігання порушень прав власності необхідне повсюдне розповсюдження конкуренції, тобто конкуренція є гарантом права власності. Він пише, що конкуренція являє собою процедуру відкриття, пізнавання нового — процедуру, що властива еволюції у всіх її формах, яка змушує людину вписуватися в нові ситуації і саме за рахунок конкуренції, що зростає, підвищується ефективність людської діяльності [5].

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це однозначно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг та його продукція користується постійним попитом.

Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві групи: внутрішні та зовнішні.

Зовнішні фактори — це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо неземне. До них відносяться наступні:

1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розмір податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

2. Господарська кон’юнктура, що складається. Вона включає кон’юнктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. В даному випадку мова де про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії, їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають ріст попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх факторів відносяться наступні:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів).

2. Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

3. Збут продукції, його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна досягти непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювати збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту.

До форм та методів максимізації внутрішніх можливостей проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання «ноу-хау» в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукції, по-друге, забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.

Як відомо, розрізняють чотири типи конкуренції:

1) чиста конкуренція;

2) чиста монополія;

3) монополістична конкуренція;

4) олігополія.

Незважаючи на те, що кожний ринок має свої унікальні особливості, все ж таки є щось загальне в тому, як здійснюється конкуренція на різних ринках і цього загалом досить, щоб сутність конкуренції була відображена єдиною аналітичною концепцією, яку можна використати для вияву природи та оцінки інтенсивності конкуренції.

До основних сил, що формують конкурентне середовище та визначають рівень його розвитку, слід віднести:

1. Споживачів, які визначають попит на товари споживання, певною мірою, ціни на них через інтенсивність попиту та конкуренції між собою за придбання товарів.

2. Виробники товарів, які визначають конкурентні сили, що виникають внаслідок їх економічних можливостей з виробництва товарів відповідно до попиту населення (ураховуються також постачання по імпорту).

3. Інтенсивність конкуренції серед існуючих виробничих підприємств, яка визначає, з якою силою вони змагаються за найвигіднішу позицію на ринку. Боротьба за кращу позицію виявляється в кінцевому результаті, у намаганні кожного підприємства завоювати свою клієнтуру.

4. Потенціальних конкурентів, які визначають конкурентні сили, що виникають через появу нових конкурентів.

5. Тиск товарів-замінників — специфічний чинник, який впливає на конкуренцію за декількома напрямками. По-перше, підприємствами, які «вловили» переваги нових товарів і відповідно перебудувати свою товарно-асортиментну політику, виходять у лідери і зумовлюють загострення конкуренції. По-друге, між товарами, які задовольняють певну потребу, завжди існує конкуренція і чим більше таких товарів, тим сильніша конкуренція між підприємствами. З’являються більш широкі можливості в здійсненні товарно-асортиментної та цінової політики. По-третє, завжди існує можливість появи певної альтернативи існуючим методам та формам реалізації товарів, тобто виникає тиск технологій-замінників і маркетингових «ноу-хау» [10].

Слід звернути увагу особливу увагу на роль держави у становленні конкуренції. До речі, М. Портер розглядає у своїй моделі державу, як складову силу конкуренції, але в контексті впливу постачальників. Це зрозуміло, бо державі відведено роль не визначальної сили у формуванні конкуренції, а роль певного регулятора в сталій економіці, який може посилювати чи послаблювати ту чи іншу силу конкуренції.

Але у нашому випадку держава — це основна сила, що формує конкурентне середовище, бо саме вона створює суб'єктів конкуренції через трансформацію власності та економічних відносин у суспільстві. А тому у перехідній економіці до п’яти «класичних сил», що формують конкуренцію слід додати шосту — державу.

1.2 Роль управління в забезпеченні конкурентних переваг підприємства

В економічній літературі конкурентні переваги часто ототожнюються з можливостями розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її конкурентоспроможністю. Необхідно зазначити, що така аналогія має під собою вагомі підстави, тому що зміст конкурентоспроможності найчастіше трактується як здатність випереджати суперників у досягненні поставлених цілей. Разом з тим між цими поняттями є причинно-наслідкове розходження. Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Але наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичної переваги. Лише в комплексі вони можуть впливати на вибір оптимального рішення. Крім того, на конкурентоспроможність впливають стратегічні та тактичні зміни на ринку, не пов’язані з діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення, природні явища і т.п.). Порівняння даних понять пояснює активний інтерес до дослідження природи конкурентних переваг. Він зумовлений бажанням зрозуміти механізм конкурентоспроможності, розкрити його внутрішні зв’язки [31].

Дослідники розрізняють коротко — та довготермінові конкурентні переваги. З часом було визначено декілька джерел конкурентних переваг. Вони включають організаційні ресурси та можливості, успішність впровадження стратегії, час, новаторство та творчість. Прихильники ресурсної теорії формулювання стратегії вважають ресурси та можливості основним джерелом конкурентних переваг. Вони переконують, що стратегію слід базувати на сильних сторонах компанії, не зосереджуючись на зовнішньому оточенні.

Ресурси і можливості можна черпати з різних сфер діяльності організації, і задача розробників стратегії полягає в тому щоб визначити, які з них доцільно застосувати для того, щоб вирізнитись з поміж конкурентів. Такими можуть бути ресурси, які:

підвищують конкурентоспроможність компанії шляхом зменшення затрат (напр., виробнича потужність, виробничий процес, доступ до сировини, та ін.);

можуть бути використані для диференціації діяльності (досвід роботи на ринку, канали розподілу, торгові марки та ін.);

мають вплив на ринкову владу (розміри фірми, фінансові можливості, ін.);

ускладнюють іншим вступ на ринок (патенти, доля ринку та ін.).

Наступний напрямок досліджень стосується впровадження сформульованої стратегії як рівноправного важливого джерела конкурентних переваг. Однією з перших концепцій втілення стратегії та організаційного розвитку стала концепція МсКіnsеу 7S, яка дала основу для створення цілого ряду подібних концепцій. Вона визначила сім факторів, необхідних для втілення стратегії та успішного впровадження організаційних змін (рис. 1. 1). Дана концепція базується на припущенні, що зміна стратегії вимагатиме змін у діяльності компанії та цінностях [29].

На рис. 1.2 представлена схема ресурсного підходу до формулювання стратегії в графічній формі.

Це в свою чергу визначить вимоги до факторів, що залишились незмінними. Разом із зростанням рівня конкуренції в багатьох конкурентних середовищах з’являються нові види конкурентних переваг. Це вимагає зосередження на якості, швидкості та можливості швидкого обороту, а також високого рівня новаторства та творчості. Багато дослідників стверджують, що єдиним джерелом успіху компанії є її здатність вчитись [29].

Конкурентоспроможність товару характеризується його здатність відповідати аналогічним товарам, представленим на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого — цінами, що визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговувані, рекламі, імідж виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту.

Рис 1.1. 7S-матриця МсКіnsеу

конкурентна перевага конкурентоспроможність менеджмент

Разом з тим конкурентоспроможність товару — це не тільки висока якість і технічний рівень, вміле маневрування в ринковому просторі та в часі, а й максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців. Об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути зроблена лише на основі критеріїв, якими оперує споживач і для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару слід шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком ефективного управління процесом розроблення, реалізації та експлуатації пропонованої продукції.

Конкурентоспроможність фірми — це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентоспроможних товарів — обов’язкова умова конкурентоспроможності фірми. У більш широкому розумінні для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері НДДКР, виробництва, управління, фінансів, маркетингу і т.п. Конкурентоспроможність фірми є результат її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління компанією.

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю технічних, економічних та організаційних умов для створення, виробництва і збуту (з витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів. Вона припускає наявність:

конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть зумовлюватися раціональною галузевою структурою;

групи високо конкурентних фірм-лідерів, які підтягують інші підприємства галузі до свого рівня;

налагодженої дослідно-конструкторської та прогресивної виробничо-технологічної бази;

розвинутої галузевої інфраструктури;

гнучкої системи науково-технологічного, виробничого, матеріально-технічного і комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими галузями в країні, за її межами;

ефективної системи розподілу продукції.

Конкурентоспроможність галузі досягається за рахунок як конкурентних переваг її компанії, так і системи їх взаємодії [19].

Конкурентоспроможність економіки — дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення і розглядається як концентроване вираження економічних, науково-технічних, виробничих, управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними закордонним товарам і послугам на внутрішньому та зовнішніх ринках. Але це лише один, найбільш видимий бік поняття. Інший бік — це переваги системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової організації, регулювання всіх сторін громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток національної економіки і пов’язаний з цим матеріальний добробут членів суспільства, який не поступається світовим стандартам. Іншими словами, щоб мати конкурентоспроможну економіку, необхідно створити конкурентоспроможне суспільство, що має незаперечні переваги в різних сферах людської діяльності.

Формування конкурентних переваг у широкому розумінні трансформується в завдання адаптації систем управління до змін конкурентного середовища, що дозволяє швидко і точно визначити напрямки підвищення конкурентоспроможності. Рішення цього завдання ускладнюється тим, що досягнути успіху на ринку за відсутності постійної і цілеспрямованої роботи будуть через певний час перевершені відповідними діями конкурентів. Ця обставина визначає підхід до управління підприємством, що не тільки забезпечував би сам процес адаптації, а й створював умови для ефективного функціонування на постійній основі.

Технології формування конкурентних переваг — це комплекс маркетингових процедур і способів їх використання, призначених для ефективного позиціонування підприємства конкурентному середовищі. При цьому принциповими особливостями таких технологій є:

1) систематичний характер виконання, зумовлений динамічністю конкурентного середовища і необхідністю його постійного моніторингу;

2) висока відповідальність їх розроблення і виконання зумовлена безпосереднім впливом розроблюваних рішень на найважливіші економічні показники;

3) інерційність виявлення результатів підготовлюваних рішень і неможливість оперативного усунення небажаних наслідків;

4) складність організаційної підтримки реалізації технології через їх багатофункціональність і необхідність координації робіт між різними ієрархічними рівнями управляння підприємством;

5) інтерактивність, що зумовлюється великою кількістю процедур, що не можуть бути формалізовані, та необхідністю введення окремих коректив у результаті зміни кон’юнктури;

6) необхідність могутньої інформаційної підтримки у виді статистичних даних, результатів панельних досліджень і так званих слабких сигналів;

7) багатокритеріальність, пов’язана з багатоаспектним характером як процесів управління, так і стану конкурентного середовища.

Результат реалізації зазначених технологій — широкий клас складних управлінських рішень, орієнтованих одночасно, принаймні, у трьох просторах: товарному, регіональному і функціональному. При цьому слід зазначити, що функціональний аспект із точки зору технологічності підготовки є найбільш значущим. Так чи інакше, але технологія повинна бути присутня у будь-якому управлінському процесі. У зв’язку з цим розроблення технологій формування конкурентних переваг необхідно проводити для замкнутого управлінського циклу, що передбачає аналітичні роботи, стратегічну та тактичну діяльність підприємства.

1.3 Фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти.

Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг, та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним.

Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів.

Такими перетвореннями можуть бути:

1. зміна товарної політики;

2. впровадження нових технологій;

3. диверсифікація виробництва;

4. зміна організаційно-правового статусу підприємства;

5. модернізація форм збуту продукції;

6. вихід на нові ринки;

7. створення спільних виробництв і т.д.

Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу конкурентної переваги фірми — КПФ (рис. 1. 3) [26].

/

Рис. 1.3 Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства

З рис. 1.3 бачимо, що на кожному етапі стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується, що настав момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора, які, як вже було зазначено вище, розділяються на внутрішні та зовнішні.

Так, до зовнішніх факторів відносяться наступні:

діяльність державних владних структур;

2) господарська кон’юнктура, що складається;

3) розвиток родинних та підтримуючих галузей;

4) параметри попиту.

До внутрішніх факторів відносяться наступні:

1) діяльність керівництва та апарату управління підприємства;

2) система технологічного оснащення;

3) сировина, матеріали і напівфабрикати. При цьому якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із сировини, що використовується (це особливо характерно для харчової промисловості), не комплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність;

4) збут продукції: його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства, тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться, з однієї сторони, на основі формування «свого» покупця, проведення ефективної цінової політики і т.п., а з іншої - шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам.

Визначивши середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти до установлення своєї ролі, положення на ринку. Тут важливо виходити із максимізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

Таким чином, прагнучи до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинно забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої.

2. Комплексний аналіз діяльності ВАТ «ЮТЭМ»

2.1 Коротка характеристика діяльності ВАТ «ЮТЕМ» та аналіз фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства здійснюється на основі даних бухгалтерського балансу та звіту про фінансові результати (Додаток А). Під час аналітичного аналізу формується перше враження про діяльність підприємства та їх джерелах, встановлюється взаємозв'язок між показниками.

Аналіз структури статей балансу і динаміки змін можна здійснювати за допомогою одного з наступних засобів:

безпосередньо по балансу без попередньої зміни балансових статей;

складання ущільненого порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей.

В більшості випадків дослідження структури та динаміки фінансового стану підприємства відбувається за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Такий баланс отримується шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його показниками структури.

Дані по результатам ущільнення статей балансу наведені в таблиці Б.1 Додатку Б.

Проводячи аналітичний аналіз балансу (таблиці Б. 2, Б.3 Додатку Б), можна відмітити, що за рік відбулось зменшення валюти балансу. Як видно з балансу, за звітний період активи підприємства зменшилися на 16 779,3 тис. грн., що складає 57,71%. Це відбулось за рахунок змін розміру необоротних та оборотних активів.

Пасив балансу характеризується наявністю у підприємства переважно власного капіталу.

Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, що має в розпорядженні підприємство, тобто про вкладання його в конкретне майно та матеріальні цінності, залишки власної грошової готівки тощо.

Після складання порівняльного аналітичного балансу та проведення необхідних розрахунків можна отримати ряд найважливіших характеристик, що описують фінансово-майновий стан підприємства.

К таким показникам відносяться:

1. Загальна вартість майна підприємства, яка дорівнює підсумку активу балансу 29 073,3 тис. грн. на початок року, що аналізується, та 12 294 тис. грн. на його кінець (ряд. 280).

2. Вартість необоротних активів, що дорівнює підсумку першого розділу активу балансу. Так, на початок року вона дорівнює 22 475,4 тис. грн., а на його кінець — 7746,6 тис. грн. (ряд. 80).

3. Вартість оборотних активів — підсумок другого розділу активу балансу 6592,3 тис. грн. на початок та 4540,2 на кінець року відповідно (ряд. 260).

Ці показники не дають чіткого уявлення про стан майна підприємства. Більш змістовну й об'єктивну інформацію можна отримати під час проведення вертикального та горизонтального аналізу.

В першу чергу звертаємо увагу на зміну в майні підприємства (підсумок активу балансу). В нашому випадку вартість майна підприємства зменшилась на 42,29%, що в цілому не є позитивною характеристикою.

Наступний крок — аналіз структури активів.

В структурі сукупних активів підприємства найбільшу питому вагу мають необоротні активи (77,31% та 63,01% на початок та кінець року, що аналізується, відповідно). Підприємство має «важку» структуру активів (якщо частка необоротних активів складає більше 40%, говорять про «важку» структуру активів, менше — про «легку»). Це свідчить про значні накладні витрати і високу чуттєвість до змін виручки. При тому слід відмітити що порівняно з початком звітного періоду частка необоротних активів в майні підприємства зменшилась на 14, 29 процентних пункти. Такі зміни сприяють збільшенню швидкості обертання.

Вартість оборотних активів підприємства зменшилась на 2052,10 тис. грн., або (31,13%). Витрати майбутніх періодів збільшились на 0,02%.

Аналізуючи майновий стан підприємства, необхідно також оцінити стан засобів, що використовуються. Для цієї мети розраховують коефіцієнт зносу.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах, в первісній вартості і розраховується за формулою [15]:

Кзн = Накопичений знос / Первісна вартість основних засобів (2. 1)

Кзн = 18 642,55/27 770,6 = 0,67 або 67%.

З розрахунків видно, що основні засоби досить зношені, тому що коефіцієнт вищий за 50%.

Доповненням цього показнику до 100% є коефіцієнт придатності основних засобів, в даному випадку він дорівнює 33%. Чим вище коефіцієнт придатності, тим краще. В нашому випадку коефіцієнт не досить високий.

Таким чином, стан основних засобів підприємства незадовільний, так як знос складає 67%, з чого можна зробити висновок про зношеність обладнання підприємства.

Дані, наведені в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни відбулись в структурі власного та запозиченого капіталу, скільки залучено в оборот підприємства довгострокових та короткострокових засобів, тобто пасив відображує, звідки з’явилися засоби, що направлені на формування майна підприємства. Від того, наскільки оптимально співвідношення власного та запозиченого капіталу, залежить фінансовий стан підприємства.

В нашому випадку основним джерелом формування майна підприємства є власний капітал. На початок року його частка в структурі пасивів складала 86,05%. На кінець звітного періоду його частка в структурі пасивів зменшилась і склала 82,95%. Така структура джерел формування майна є ознакою високої фінансової стійкості підприємства.

Дані, наведені в таблиці Б.5 Додатку Б, вказують на зміни в структурі власного капіталу. Частка статутного та резервного капіталу не зазнала змін і складає 392,9 тис. грн. та 53,9 тис. грн. відповідно.

Наступний крок — аналіз динаміки і структури запозиченого капіталу.

На початок звітного періоду обов’язки підприємства на 100% складались з поточних, що є негативним фактом, що свідчить про нераціональну структуру балансу і про високий ризик втрати фінансової стійкості. За час звітного періоду частка поточних обов’язків знизилась на 38,09 процентних пункти. Така тенденція сприяє зниженню ризику втрати фінансової стійкості. Залучення довгострокових кредитів для формування майна підприємства свідчить про продуману стратегію підприємства.

Після загальної характеристики фінансового стану та його зміни за звітний період наступним важливим завданням є дослідження показників фінансової стійкості підприємства.

Розрізнюють внутрішню, зовнішню, загальну і фінансову стійкість.

Фінансова стійкість відбиває співвідношення між власними та залученими коштами підприємства. На фінансову стійкість підприємства впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори: галузева належність, доля продукції в платоспроможному попиті населення, стан майна підприємства тощо.

Аналіз фінансової стійкості містить:

1) аналіз абсолютних показників фінансової стійкості;

2) аналіз відносних показників фінансової стійкості.

Найбільш узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або нестача коштів для формування запасів і затрат, які отримуються у вигляді відмінності розміру джерел коштів і розміру запасів і затрат.

В результаті здійснення будь-якої господарчої операції фінансовий стан підприємства може залишитись незмінним, погіршитись чи поліпшитись.

Потік господарчих операцій, що здійснюється щодня, є якби «обурником» певного стану фінансової стійкості, причиною переходу з одного типу стійкості в інший. Знання межі змін джерел коштів для покриття вкладень капіталу в основні фонди або виробничі запаси дозволяє генерувати такі потоки господарчих операцій, які призводять до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості.

Абсолютні показники фінансової стійкості характеризують ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування.

Для характеристики типу фінансової стійкості підприємства виконують наступні 4 типи фінансової стійкості, яким відповідають наступні умови:

абсолютна фінансова стійкість (досить власних коштів для формування активів) ВОД0, ВД0, ЗД0;

нормальна фінансова стійкість (гарантує платоспроможність підприємства)) ВОД0, ВД0, ЗД0;

нестійкий фінансовий стан (пов'язаний з порушенням платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних оборотних коштів) ВОД0, ВД0, ЗД0;

кризовий фінансовий стан або близький до банкрутства ВОД0, ВД0, ЗД0;

де: ВОД — це різниця між власними джерелами формування запасів і загальним розміром запасу;

ВД — різниця між власними та довгостроковими джерелами формування запасів і затрат і загальним розміром запасу;

ЗД — різниця між загальним розміром джерел запасів і затрат і розміром запасів;

Розрахунок абсолютних та відносних показників фінансової стійкості ВАТ «ЮТЭМ» наведені в таблицях Б.6 та Б.7 Додатку Б.

Згідно з цими розрахунками аналізуєме підприємство не має абсолютної ліквідності балансу та фінансової стійкості. Воно характеризується ситуацією, коли підприємство має кредити, що не погашені в строк, а також кредиторську та дебіторську заборгованість. Однак, порівняно з початком року відстежується позитивна динаміка і підприємство зменшує нестачу коштів. Якщо підприємство збереже позитивну динаміку в майбутньому, воно має великі шанси виходу з такого становища.

Тепер розглянемо відносні показники фінансової стійкості підприємства.

1. Коефіцієнт забезпечення власними засобами. Він характеризує наявність власних оборотних засобів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності, і визначається як співвідношення різниці між об'ємами джерел власних і прирівняних до них засобів і фактичної вартості основних засобів та інших необоротних активів та вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничих запасів, незавершеного будівництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

Кзвк більше нормативного значення, отже, підприємство не має ознак поточної неплатоспроможності, оборотні активи забезпечені власними коштами.

2. Коефіцієнт забезпечення запасів власними джерелами формування. Розраховується як співвідношення наявності джерел та загального розміру запасів. Його значення знаходиться в межах норми, а в звітному періоді навіть перевищує її, тобто запаси достатньо забезпечені власними джерелами формування.

3. Коефіцієнт маневрування власного капіталу. Цей показник відображає, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, тобто в тому стані, який дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Коефіцієнт має бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість в використанні власних засобів підприємства.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу розраховується як співвідношення власного оборотного капіталу підприємства з власними джерелами фінансування [19].

Коефіцієнт маневрування власного капіталу нижчий за норму, отже гнучкість в використанні власних засобів на підприємстві невелика. Однак зростання показника на кінець року свідчить про нормальну діяльність підприємства.

4. Коефіцієнт реальної вартості майна. Він розраховується як співвідношення суми залишкової вартості та загального розміру запасів та підсумку балансу підприємства. Цей коефіцієнт реальної вартості майна на кінець аналізуємого року вищий за норму.

5. Коефіцієнт автономії підприємства. Характеризує частку власних засобів підприємства в загальній сумі засобів, авансованих в його діяльність.

Критичне значення коефіцієнту автономії - 0,5. Достатньо високий показник коефіцієнту свідчить про стійкість, стабільність і незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів.

6. Коефіцієнт співвідношення запозичених і власних засобів. Розраховується як співвідношення запозичених засобів та власного капіталу.

Зменшення показника в динаміці свідчить про зменшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про підвищення фінансової стійкості. В нашому випадку його значення на кінець року, що аналізується, незначно збільшилось.

7. Коефіцієнт фінансової стійкості. Він розраховується як співвідношення розміру власного капіталу та загальної суми майна.

Показник має досить високе значення, вище за норму, тобто підприємство має високу фінансову стійкість.

Отже, аналіз абсолютних показників фінансового стану підприємства засвідчив про недостатнє фінансове становище підприємства, але подальший аналіз відносних показників показав, що стан підприємства не такий вже поганий. Підприємство не має ознак поточної неплатоспроможності, запаси забезпечені власними джерелами формування, підприємство має низьку залежність від зовнішніх кредиторів. Однак підприємство має низьку гнучкість в використанні власних засобів. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких в грошову форму відповідає строку погашення зобов’язань. Аналіз ліквідності балансу це порівняння засобів активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих в порядку зростання строків. Аналіз ліквідності складається з:

1) аналізу ліквідності балансу;

2) аналізу відносних показників ліквідності.

Результати розрахунків по підприємству представлені у таблицях Б. 8, Б.9 Додатку Б, мають таке зіставлення підсумків за активом й пасивом:

на початок року — (А1П1, А2П2, А3П3, А4П4);

на кінець року — (А1П1, А2П2, А3П3, А4П4).

Це свідчить про те, що і на початку і на кінці звітного періоду спостерігається нестача найбільш ліквідних активів для покриття найбільш термінових зобов’язань.

Цей недолік компенсує великий розмір швидкореалізуємих активів та повільно реалізуємих активів. На даний момент треба збільшити розмір найбільш ліквідних активів, бо якщо цього не відбудеться, кредиторська заборгованість буде зростати.

Більш детальним є аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів.

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Кабс. лікв. =А1/ (П1 + П2). (2. 2)

2. Коефіцієнт поточного покриття:

Кпот. покр. = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2). (2. 3)

На початку періоду значення коефіцієнту було нижче за норму, але потім зріс, тому можна казати, що на кінець року підприємство відновило свою здатність платити по зобов’язанням.

3. Коефіцієнт загального покриття.

Кзаг. покр. = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2 + П3) (2. 4)

На початку звітного періоду цей коефіцієнт, як і попередній був низьким, але на кінець року він навіть перебільшив норму, що свідчить про те, що підприємство не тільки здатне загасити поточні зобов’язання, але й має потенційну можливість розрахуватися з довгостроковими.

4. Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення статей дебіторської заборгованості в активі балансу та кредиторської в пасиві. Тут також відбуваються позитивні зміни на кінець року. Сума дебіторської заборгованості на 0,7 процентних пункти більше кредиторської, що означає, що підприємство на протязі року погасило значну частину своїх зобов’язань, та має змогу погасити ще в наступному періоді, тобто воно платоспроможне.

Можна зробити висновок, що підприємство раціонально використовує власні кошти.

Фінансові коефіцієнти ринкової стійкості в більшості базуються на показниках рентабельності підприємства.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства.

Що стосується даного підприємства, то рентабельність відсутня, тому що підприємство має збитки.

Таким чином, під час аналізу фінансового стану підприємства були сформульовані наступні висновки: валюта балансу зменшилась на 779,3 тис. грн, або 42,29%, що не є позитивом. Стан основних засобів підприємства незадовільний, так як знос складає 67%, з чого можна зробити висновок про зношеність обладнання. В структурі джерел формування майна 86,05% складає власний капітал, що є ознакою високої фінансової стійкості. Тенденція зниження поточних обов’язків є позитивною і свідчить про зниження ризику втрати фінансової стійкості. Залучення довгострокових кредитів для формування майна підприємства свідчить про продуману стратегію дій в майбутньому.

Розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості показав, що підприємство має кредити, не погашені в строк та прострочену кредиторську заборгованість, однак відстежується динаміка позитивних змін. Подальший розгляд відносних показників показав, що підприємство не має ознак поточної неплатоспроможності, запаси забезпечені власними джерелами формування, підприємство має низьку залежність від зовнішніх кредиторів.

Що стосується показників ліквідності - на початку й на кінець звітного періоду спостерігається нестача найбільш ліквідних активів для покриття термінових зобов’язань, але цей недолік компенсує великий розмір активів, що швидко та повільно реалізуються.

2.2 Аналіз стратегічного потенціалу та конкурентних переваг підприємства

В умовах ринкової економіки, які склалися в Україні, аналіз конкурентоспроможності підприємств стає об'єктивною необхідністю, так як в сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динамізмі і гостроті виграє той, хто аналізує і бореться за свої конкурентні позиції. Важливою проблемою стає кількісна оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства і управління нею [20].

Оцінка конкурентоспроможності підприємства базується на аналізі його сильних і слабих сторін, а головне, — потенційних можливостей. Оцінка потенційних можливостей підприємства — складна і трудомістка задача, яка дозволяє забезпечити баланс ринкових запитів з реальними можливостями самого підприємства, розробити основні програми його виробничого розвитку і поведінки на ринку, а також підвести реальну і компетентну основу під рішення, що приймаються.

Оцінку внутрішнього середовища фірми — її силу та слабкість, а також зовнішніх можливостей та загроз проводять за допомогою SWOT-аналізу.

SWOT-аналіз являє собою групування факторів оточуючого середовища на зовнішні та внутрішні (відносно підприємства) та їх аналіз з позиції визначення позитивного чи негативного впливу на діяльність підприємства.

Схематично процес SWOT-аналізу поданий на рис. 2.2.

До основних завдань SWOT-аналізу відносять:

виявлення можливостей, які відповідають ресурсам фірми;

визначення загроз і розробка заходів щодо знешкодження їхнього впливу;

виявлення сильних сторін фірми й зіставлення їх з ринковими можливостями;

визначення слабостей фірми та розробка стратегічних напрямів їх подолання;

виявлення конкурентних переваг фірми та формування її стратегічних пріоритетів.

Узагальнюючим елементом SWOT-аналізу, на якому базується формування стратегії фірми, є матриця сильних та слабких сторін, можливостей та загроз (рис. 2. 1).

Сутність матриці SWOT полягає у тому, що вона дає змогу завдяки різноманітним комбінаціям сильних та слабких сторін, можливостей та загроз формувати оптимальну стратегію фірми згідно з умовами ринкового середовища.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой