Забруднювачі харчових продуктів

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Промислові підприємства своїми стічними водами забруднюють водні басейни, сотні гектари родючих земель залишаються не використаними, внаслідок чого не одержано багато сільськогосподарської сировини, придатної для харчової та переробної промисловості.

Теплові електростанції, заводи, фабрики викидають в атмосферу тонни шкідливих газів. Вміст токсичних речовин у вихлопних газах автомобілів значно перевищує загальноприйняті норми. Ось таким повітрям змушені дихати люди, тварини, рослини. Недбайливе ставлення до землі, води, біосфери в цілому призвело до того, що рослинний і тваринний світ став також небезпечним для людини.

1. Шляхи надходження чужорідних речовин в продукти харчування

У організм людини з їжею і напоями надходить до 80% шкідливих речовин. До них належать сполуки, що утворилися в процесі технологічної та кулінарної обробки, харчові добавки, а також побічні забруднювачі. Останні діляться на дві основні групи: екзогенні та ендогенні. До екзогенних належать сполуки, які потрапили в харчові продукти із зовнішнього середовища. Наприклад, у рослинну продукцію — внаслідок застосування понаднормативних доз мінеральних добрив, пестицидів; у тваринницьку — стимуляторів росту тварин, антибіотиків. До цієї ж групи належать екстракти тари, технологічного обладнання, рештки дезинфікуючих або мийних засобів, промислових відходів тощо.

До другої групи відносять ендогенні речовини, що утворюються у сировині й продукції під дією хімічних і фізичних факторів, а також внаслідок взаємодії складових частин та екзогенних речовин.

Промислові викиди хімічних та радіоактивних відходів у навколишнє середовище спричиняють забруднення харчових продуктів; неправильне застосування пестицидів та хімічних добрив; використання недосконалої технології та обладнання при виробництві харчових продуктів і, як наслідок, потрапляння шкідливих домішок у кінцевий продукт або утворення шкідливих речовин під час виробничого процесу.

Забруднення харчових продуктів промислового походження — це складні органічні й металоорганічні речовини, які являють собою побічні продукти промислових, хімічних та інших процесів. У інших випадках шкідливі речовини з’являються внаслідок комплексної діяльності людини.

Забруднення, що потрапляють із навколишнього середовища, мають різну хімічну структуру. За фізичними властивостями — це стабільні та стійкі у навколишньому середовищі сполуки, які мають здатність до біокумуляції.

У деяких промислових районах поширені такі канцерогенні речовини як багатоядерні ароматичні вуглеводні, антроцен, фенантрон, бензантрацен, пірен, бензопірен та інші сполуки з конденсованими циклами. Вони є в повітрі, воді, коптильному димі, вихлопних газах. Хоча ці речовини мають різну канцерогенну активність, проте необхідно повсякденно аналізувати продукцію на наявність у ній багатоядерних ароматичних вуглеводів.

При зберіганні сировини, технологічній її обробці утворюються багато шкідливих сполук. Під час виробництва харчових продуктів використовують різні консерванти, барвники, підсолоджувачі, що не завжди корисні для людини. А при приєднанні до них забруднювачів харчових продуктів — загроза для здоров’я людини збільшується.

Чужорідні забруднювачі, які потрапляють у людський організм з продуктами харчування високотоксичні. До них відносять:

· металеві забруднення (ртуть, свинець, олово, цинк, мідь тощо);

· радіонукліди;

· пестициди;

· нітрати, нітрити;

· діоксини;

· метаболіти мікроорганізмів, які розвиваються у харчових продуктах.

2. Забруднювачі харчових продуктів

2. 1 Забруднення харчових продуктів важкими та рідкісними металами

Ртуть, свинець, миш’як, мідь, цинк, залізо Об'єднана комісія ФАО/ВОЗ по харчовому кодексу (Codex Alimentarius) включила в число компонентів, склад яких контролюється при міжнародній торгівлі продуктами харчування.

Ртуть належить до найпоширеніших у природі мікроелементів, вона легко утворює велику кількість органічних і неорганічних сполук, значна частина яких отруйна. Джерелами забруднення сільськогосподарських продуктів є пестициди, а морських та річкових — стоки целюлозної і паперової промисловості, а також хімічних підприємств. Якщо в деяких харчових продуктах вміст ртуті менший 60 мкг/кг, то у прісноводній рибі з незабруднених річок і водоймищ він становить від 100 до 200 мкг/кг маси тіла, а із забруднених — 500−700 мкг/кг. Випадки забруднення харчових продуктів ртуттю являються дуже рідкісними. Відомо декілька випадків отруєння споживачів, наприклад, коли апельсини з Ізраїлю були оброблені металевою ртуттю палестинськими терористами в 1978 році. Ртуть погано абсорбується на продуктах і легко видаляється з їх поверхні.

Свинець відноситься до найбільш відомих отрут. Тепер практично всі харчові продукти, вода та інші об'єкти навколишнього середовища забруднені свинцем. Основними джерелами забруднення є двигуни внутрішнього згорання, в яких використовується пальне з присадкою тетраетилсвинцю, як антидетонуючого засобу. З відпрацьованих газів двигунів, свинець потрапляє на поверхню землі у вигляді пилу і забруднює навколишнє середовище. Середня кількість свинцю, який потрапляє в організм з харчовими продуктами, становить 250 — 300 мкг в день, з повітря надходить 90 мкг. При обробці продуктів основним шляхом потрапляння свинцю є жерстяна банка, в яку зазвичай упаковують харчові вироби. Свинець потрапляє у продукт із свинцевого припою у швах банки.

Встановлено, що біля 20% свинцю у щоденному раціоні людей поступає з консервованої продукції, в тому числі від 13 до 14% з припою, а 6−7% - з самого продукту. В останній час, з уведенням нових методів пайки та закрутки банок, вміст свинцю у консервованій продукції зменшується.

Миш’як широко розповсюджений у навколишньому середовищі. Він зустрічається майже у всіх ґрунтах. Світове виробництво миш’яку складає приблизно 50 тис. Тон в рік. Останнім часом виробництво миш’яку кожні 10 років зростає на 25%. В результаті широкого розповсюдження в навколишньому середовищі і використанні у сільському господарстві, миш’як присутній у більшості продуктах харчування. Зазвичай його вміст у продуктах харчування малий — менш ніж 0,5 мг/кг, і рідко перевищує 1 мг/кг, за виключенням деяких морських організмів. При відсутності значних забруднювачів, вміст миш’яку в: хлібних виробах складає до 2,4 мг/кг, фруктах — до 0,17мг/кг, напоях — до 1,3 мг/кг, м’ясі - до 1,4 мг/кг, молочних продуктах — до 0,23 мг/ кг, в морських продуктах вміст миш’яку зазвичай більший — на рівні 1,5… 15,3 мг/кг.

Мідь присутня майже у всіх продуктах харчування. Джерелами забруднення харчових продуктів можуть бути вироби з міді, які використовують у харчовій промисловості. У зв’язку з тим, що мідь каталізує окислення жирів і аскорбінової кислоти, наявність її може негативно впливати на харчову цінність і смак харчових продуктів і напоїв. Сліди міді у харчових продуктах з фруктів і овочів призводять до повного руйнування вітаміну С.

Цинк належить до малотоксичних мікроелементів. Хронічні отруєння та забруднення ним харчових продуктів через побутові речі практично не реєструються. Проте вміст цинку у ґрунті поблизу металургійних підприємств до 4200 мг/кг робить землі непридатними для використання під сільськогосподарські культура. Так, у стручковій квасолі, вирощеній за 10 км від забруднюючого підприємства, вміст цинку становить 6 мг/кг. У зеленій масі - до 56,4 мг/кг. У продуктах харчування основна частина цинку являє собою речовину природного походження, і становить 0 — 20 мг/кг. Для харчових продуктів рекомендовані такі допустимі величини вмісту цинку: м’яса — до 20 мг/кг, напоїв — до 5 мг/кг, фруктів та овочів — до 100 мг/кг, варення та мармеладу — до 5 мг/кг.

токсичний м’ясо зерновий нітрат

2. 2 Забруднення продуктів радіонуклідами

Радіоактивні матеріали увійшли до складу Землі із самого її виникнення. Навіть людина злегка радіоактивна, бо в будь — якій живій тканині присутні сліди радіоактивних речовин. Людина зазнає опромінення двома способами: радіоактивні речовини можуть знаходитись поза організмом і опромінювати його ззовні, у цьому випадку йдеться про зовнішнє опромінення. Або ж радіоактивні речовини можуть перебувати в повітрі, яким дихає людина, в їжі, чи у воді, і потрапити в організм. Перед тим як потрапити в організм людини, радіоактивні речовини проходять складний шлях у навколишньому середовищі. Виникнення у біосфері продуктів ділення та включення їх у харчові ланцюги, зумовило надходження радіонуклідів у живі організми і стало причиною додаткового опромінення рослин, тварин та людини. Можна виділити наступні шляхи потрапляння радіонуклідів в організм людини через продукти харчування: рослина — людина; рослина — тварина — молоко — людина; рослина — тварина — м’ясо — людина; атмосфера При поверхневому забрудненні радіоактивних речовин, переносимі повітряним середовищем осідають на поверхні продуктів, частково проникаючи всередину рослинної тканини. Більш ефективно радіоактивні речовини утримуються на рослинах з ворсистим покривом, в складках листя суцвіть. При цьому затримуються не тільки розчинні форми радіоактивних з'єднань, а й нерозчинні. Однак поверхневе забруднення легко видаляється навіть через декілька неділь.

Структурне забруднення обумовлене фізико-хімічними властивостями радіоактивних речовин, складом ґрунту, фізіологічними особливостями рослин. При надходженні радіонуклідів з ґрунту через кореневу систему рослин, внаслідок дії сорбційних сил ґрунтового поглинального комплексу, відбувається сепарація радіонуклідів. Одні з них перебувають у ґрунті у порівняно доступному для рослин стані і тому велика їх кількість надходить у наземні частини рослин, а та частина, що міцно фіксується твердою фазою ґрунту, мало доступна для рослин.

Одним із шляхів включення радіонуклідів у біологічні і харчові ланцюги може бути заковтування тваринами разом з кормом часток ґрунту, що містять радіонукліди при випасанні. Основними каналами виведення радіонуклідів з організму ссавців є шлунково — кишковий тракт і нирки, а у лактуючих тварин, крім того — молочні залози. Частина продуктів ділення, яка надійшла в організм лактуючих тварин, виводиться разом з молоком. У дослідах на лактуючих козах і коровах доведено, що концентрація радіонуклідів у молоці завжди у 5 — 10 разів вища, ніж у плазмі крові. Найбільш високі концентрації радіонуклідів у молоці корів спостерігаються у зимові та весняні місяці, що пояснюється зменшенням потреби щитовидної залози в йоді і підвищенням поглинання його молочною залозою.

Зменшення поступлення радіонуклідів в організм з їжею можна досягти шляхом зменшення їх кількості в продуктах харчування за допомогою різних технологічних та кулінарних обробок харчової сировини. За рахунок обробки харчової сировини — ретельного миття, чистки продуктів, відділення малоцінних частин можливо видалити від 20 до 60% радіонуклідів. Так, перед миттям деяких овочів необхідно видаляти верхні більш забруднені листя (капуста, цибуля ріпчаста та інші). Картоплю та коренеплоди обов’язково миють двічі: перед очисткою від шкурки та після.

Найбільш ефективним методом кулінарної обробки сировини в умовах підвищеного забруднення радіонуклідними речовинами є варіння, при якому значна частина радіонуклідів переходить у відвар. Використовувати такий відвар в їжу нецілеспрямовано. Для отримання відвару необхідно варити продукт у воді 10 хв. Потім воду злити і продовжувати варку у новій порції води.

М’ясо перед приготуванням потрібно порізати на шматочки, замочити на дві години в холодній воді, потім воду злити, залити другою водою і варити на вогні 10 хв., потім слід воду злити і варити у новій порції води до готовності. При смаженні м’яса та риби на поверхні з’являється коринка, котра перешкоджає виведенню радіонуклідів та інших шкідливих речовин. Тому при ймовірності забруднення харчових продуктів потрібно надавати перевагу відварним м’ясним та рибним стравам, а також стравам, приготованих на пару.

Зниження складу радіонуклідів у молочних продуктах можна досягти шляхом отримання із молока жирових та білкових концентратів. При переробці молока у вершки залишається не більше 9% цезію і 5% стронцію, в творозі - 21% цезію та 27% стронцію в сирах 10% цезію і 45% стронцію У вершковому маслі біля 2% цезію від його складу в молоці.

Миття і тушкування квасолі (10 хв. При температурі 96°С) сприяє зменшенню кількості стронцію на 56%. При очищенні помідорів від шкірки після занурення у гарячу воду (90°С на 3 хв.) вміст того ж радіоізотопу зменшується на 39%. Стерилізація стручкової квасолі в домашніх умовах зумовлює зниження стронцію на 50%. Миття зелені і салатів 2% - ним розчином лимонної кислоти зменшує кількість цезію на 57% і стронцію на 19%.

Фрукти і овочі, крім кулінарної обробки у домашніх умовах, у великій кількості переробляють у промислових умовах.

Особливий інтерес становить вплив технологічного режиму виробництва на плодові і овочеві консерви. При нормальній технологічній переробці основних фруктів і овочів вміст стронцію у готовому продукті зменшується майже у 6 разів порівняно із сировиною. Вміст радіоізотопу зменшується при консервуванні у такому порядку: молодого гороху — у 3, 5 рази, моркви — у 1,3, помідорів — 1,5 і персиків у 2 рази. При переробці у промислових умовах фруктів і овочів, забруднених радіонуклідами лише ззовні, рекомендується такий режим попередньої обробки:

· промивання протягом 1−2 хв. Водяним струменем з метою усунення основної частини механічно затриманих радіонуклідів;

· обробка протягом 10 хв. десорбуючим розчином соляної кислоти (1%);

· повторне миття водним струменем протягом однієї хв. для усунення решти розчину з поверхні фрукті в та овочів. Отже, щоб запобігти забрудненню продуктів харчування необхідний їх радіаційний контроль. Це процес досить складний, потребує певного мінімуму параметрів. Значимість проблеми підсилюється також небезпекою, яку створюють для здоров’я людини навіть мінімальні кількості радіонуклідів у їжі.

2. 3 Забруднення нітратами та нітритами

Нітрати — це солі азотної кислоти, які є природними сполуками і добре розчиняються у воді, а при нагріванні можуть переходити у нітрити з виділенням кисню. Вони входять в склад мінеральних добрив, а також являються натуральним компонентом харчових продуктів рослинного походження. У рослини нітрати надходять з ґрунту. Концентрація нітратів в продуктах харчування залежить в основному від неконтрольованого використання азотних добрив. Основним джерелом нітратів у сировині та продуктах харчуванні крім азотовмісних з'єднань являються нітратні харчові добавки, які вводять у м’ясні вироби для покращення їх харчових показників і подавлення деяких мікроорганізмів.

В Україні майже шоста частина сільськогосподарської плодоовочевої продукції містить нітрати у дозах, які перевищують максимально допустимий рівень. У першу чергу надмірний вміст нітратів у харчових продуктах сприяє розвитку онкологічних і алергічних захворювань. Надмір нітратів у плодоовочевій продукції не лише наслідок неправильного використання азотних добрив, а й результат сорбції окисів азоту безпосередньо з атмосфери, які утворюються при спалюванні різних видів палива. Основними причинами надміру нітратів у овочах із закритого ґрунту (парники, теплиці та ін.) є недостатнє освітлення, загущення посівів.

Вміст нітратів у рослинах залежить і від видових і сортових особливостей, часу збирання та ін. За однакових умов невелику кількість їх нагромаджують баклажани, томати, цибуля; підвищену — салати, капуста, ревінь, петрушка, редька, редиска. При звичайному вирощуванні нітрати не нагромаджуються в яблуках, ягодах, вишні, сливі, смородині, аґрусі. Менше нітратів містять дозрілі рослини. У харчових м’ясо-молочних продуктах наявність нітратів залежить від їх рівня в організмі тварин, а в кормових культурах — від видового складу, сорту, дози внесення азотних добрив, грунтово-кліматичних умов вирощування та інших агротехнічних факторів.

Велике значення для зниження нітратів має технологічна обробка сільськогосподарських продуктів. Так, при митті кропу, салату, петрушки й інших зелених культур кількість нітратів знижується на 20%, а після двогодинного вимочування у воді на 30 — 60%. Відварювання до готовності картоплі, буряків, моркви (після чистки і миття) дозволяє знизити концентрацію цих речовин відповідно на 65, 35, 25, 70%.

Допустима доза нітратів для людини при надходженні в організм з продуктами харчування і водою за добу становить 5 мг/кг.

Через загрозу забруднення нітратами продуктів повністю забороняється застосування азотних мінеральних добрив при вирощуванні картоплі і овочево-баштанних культур на сильно кислих ґрунтах, на ґрунтах з високим вмістом мінерального азоту, на замерзлому або вкритому снігом ґрунті, при внесенні під овочеві культури і картоплю вапна, у заплавних ґрунтах з низьким вмістом калію та на території зони санітарної охорони джерел господарсько-питного постачання. Забороняється також вносити під картоплю та овочі селітру і безводний аміак.

Забруднення продуктів метаболітами мікроорганізмів. Одним з видів забруднювачів харчових продуктів є грибкові метаболіти. Пліснява вражає продукти як рослинного так і тваринного походження на будь-якому етапі їх отримання, транспортування та зберігання, в виробничих та домашніх умовах.

Несвоєчасний збір врожаю або недостатня сушка його до зберігання, зберігання і транспортування продуктів при недостатньому захисті від вологості приводять до розмноження мікроміцетів і утворенню в продуктах харчування токсичних речовин. Мікотоксини можуть попадати в організм людини з харчовими продуктами — з м’ясом і молоком тварин, яких годували кормами забрудненими пліснявою.

Розмножуючись у продуктах харчування більшість плісняви не тільки забруднює їх токсинами, а й погіршують їх властивості, знижують їх харчову цінність, призводять до псування, роблять їх непридатними для технологічної обробки. Використання в тваринництві кормів, забруднених пліснявою веде до гибелі чи захворюванню скота та птиці. Щорічний збиток в світі від розвитку пліснявих грибків на сільськогосподарських продуктах і промисловій сировині складає 30 млрд $.

Запобігання росту плісені на всіх стадіях заготівлі, переважно шляхом висушування або використання анти грибних препаратів (протонової кислоти) є найкращим засобом обмежити забруднення харчових продуктів афлатоксинами та мікотоксинами.

2. 4 Забруднення продуктів харчування пестицидами

Пестициди (лат. Pestis — зараза; sidus — вбиваючий) — загальна назва різних хімічних засобів, призначених для боротьби із шкідливими організмами рослинного і тваринного походження. Але вони надають лише тимчасову допомогу, оскільки з часом сприяють виробленню стійкості до постійно застосовуваних засобів. Це викликає необхідність використання нових, ще сильніших речовин, які паралельно посилюють негативний вплив на грунт, воду, повітря, якість продукції, на корисну флору і фауну, тим самим прискорюючи процес порушення біологічної рівноваги в природному середовищі. Дослідження показують, що в посівах кукурудзи майже 30 видів бур’янів, раніше чутливих до гербіцидів, набули до них стійкості. Виживаючи навіть після посиленого обробітку посіву кукурудзи гербіцидами, вони спричиняють значні втрати врожаю. Зараз налічується понад 400 видів комах і 7 видів гризунів, включаючи щурів, нечутливих до пестицидів. Розповсюдження пестицидів у навколишньому середовищі відбувається як фізичним, так і біологічним шляхом. Перший спосіб — розсіювання з допомогою вітру в атмосфері та поширення через водотоки. Другий — перенесення живими організмами по шляху харчування. Із просуванням організмів до вищих ланок харчового ланцюга концентрації шкідливих речовин зростають, нагромаджуючись у внутрішніх органах, переважно в печінці та нирках.

Пестициди поділяють на: гербіциди — речовини, призначені для знищення бур’янів і альгіциди — для знищення водоростей та іншої водяної рослинності; інсектициди — для знищення комах; фунгіциди — для знищення грибів (збудників хвороб); акарициди — для знищення кліщів; зооциди — для знищення гризунів; овіциди — для знищення яєць комах; родентициди — для знищення мишей, пацюків та інших гризунів; овіциди — для боротьби зі шкідливими птахами та інші.

До організму людини вони потрапляють через шкіру, дихальні шляхи чи шлунково-кишковий тракт; при безпосередній роботі з пестицидами або через їжу. Пестициди можуть міститися не лише в продуктах рослинного походження, а й у молочній та м’ясній продукції, тому що в організмах сільськогосподарських тварин залишаються пестициди, що були присутні у кормі. Разом з талими, дощовими та ґрунтовими водами ці речовини у великій кількості потрапляють до водойм. За даними минулорічного дослідження якості дніпровської води, пестициди присутні в усіх видах риб, причому рівень токсичних речовин в організмах річкових жителів значно вищий, ніж у самій воді.

Таким чином, в людському організмі опиняється незначна кількість шкідливих речовин, що мають властивість накопичуватись й викликати різноманітні хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту чи нервової системи, а також дерматити та розлад дихання. Деякі пестициди здатні передаватися з молоком матері. Наприклад ДДТ, який хоч і заборонений зараз у багатьох країнах, міститься «всередині» кожного жителя планети, успадкований від попереднього покоління.

Обіг пестицидів в світі виріс за 5 років на 17%, з 26,8 млрд. доларів в 1991р. до 31,3 млрд. в 1996р. До 2001 року обіг пестицидів становить 38,5 млрд. Цей ріст обумовлений збільшенням потреб у використанні пестицидів у США, Західній Європі, Японії.

В 1996 році в світі було вироблено 2,4 млн. тон пестицидів. Основними їх виробниками та споживачами є країни Північної Америки (30% обігу), Західної Європи (26%), Японії і Китаю (24%), обіг пестицидів у країнах Східної Європи і країнах СНГ (5%).

В світі щорічно проводять досліди приблизно 500 тис. різних хімічних сполук на пестицидну активність, причому із цього величезного числа практичний вихід отримують приблизно 10 …15 нових пестицидів. В економічно розвинених країнах витрати на науково-дослідницькі роботи складають приблизно 2 млрд. дол., що складає 10 …15% від суми реалізації готової продукції.

Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є наслідком нераціонального сільськогосподарського виробництва. Щороку з мінеральними добривами на сільськогосподарські угіддя надходить 193 тис. т фтору,. 1,6 тис. т цинку, 620 тис. т міді та 622 т калію. У 90-ті роки залишкова кількість пестицидів у продуктах харчування, рослинах і тваринах зросла (порівняно з 60-ми роками) більш ніж у 9 разів. Отруйні речовини, які знаходяться у мінеральних добривах, хімічних меліорантах й отрутохімікатах, проникають в організми людей, викликаючи їх захворюванняЗастосування великих доз добрив може погіршити якість продукції, ґрунтових вод, що зумовлює забруднення близьких річок і водойм. Використання мінеральних добрив дало змогу певною мірою підвищити врожайність культур, однак подальше збільшення їх доз уже не сприяло її зростанню, що пов’язано із зменшенням запасів гумусу в грунті. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології внесення добрив. Безконтрольне їх застосування призводить до забруднення навколишнього середовища, що загрожує здоров’ю людини. Особливо небезпечне неправильне або надмірне використання пестицидів. Причому деяка їх частина трансформується, тобто виникають нові токсичні речовини (вторинна токсикація). Дати оцінку всіх наслідків впливу пестицидів неможливо через недосконалість методів дослідження.

На думку екологів, найактуальнішою з «пестицидних» проблем для України є забруднення довкілля хімікатами, що зберігаються на складах, які іноді навіть не мають власників. На території нашої держави зараз накопичено, за різними даними, від 15 до 25 тис. тонн непридатних пестицидів. Серед них є й ті, що входять в так звану «брудну дюжину» хімікатів, заборонених для використання (або призначених для обмеженого використання) в 127 країнах світу, які в 2001 р. підписали Стокгольмську конвенцію ООН зі стійких забруднювачів.

Доведено, що речовини з «брудної дюжини» (серед них пестициди ДДТ, алдрин, хлордан, дільдрин, ендрин, гептахлор, гексахлорбензол, мірекс, токсафен) здатні викликати рак та природжені дефекти у людей і тварин. Вони десятиріччями зберігаються в природі й накопичуються в жирових тканинах. Стійкі органічні забруднювачі розносяться по світові повітряними й океанськими течіями, вони виявлені навіть в організмах пінгвінів і ведмедів Антарктики. Хлорорганічні сполуки (ДДТ в тому числі) були знайдені в тканинах чорноморських дельфінів, і в такій кількості, що Чорне море може отримати першість за вміст хлорорганіки. Саме з впливом стійких забруднювачів вчені пов’язують низький рівень виживання яєць і скручені дзьоби у птахів, деформовані кінцівки у ссавців, порушення репродуктивної системи та розвитку. Деякі з них вважаються гормонально активними сполуками і вносять безлад в ендокринну та імунну системи, дію інших пов’язують із затримкою розумового розвитку.

У світі щорічно реєструється від 500 тис. до 2 млн. випадків отруєння людей пестицидами, більшість яких припадає на сільських жителів.

Підвищення токсичності суміші хімічних сполук у результаті посилення дії її компонентів на організм називають синергізмом фізіологічного типу, а в результаті взаємодії компонентів між собою — синергізмом хімічного типу. Зниження токсичності суміші в результаті протилежної дії характеризує антагонізм фізіологічного типу, а в результаті взаємодії компонентів між собою — антагонізм хімічного типу. Особливо часто проявляється адитивна дія — просте підсумування токсичної дії компонентів, які входять до суміші і мають незалежний механізм біологічної активності. У ряді випадків цей факт спостерігають на рівні низьких концентрацій.

Різноманітність хімічного складу і характеру дії пестицидів потребує уніфікації токсикогігієнічної термінології.

Залишкова кількість пестицидів у харчових продуктах, кормах, ґрунті, воді - активна частка пестицидного препарату, його похідні, а також неминучі хімічні домішки у пестицидному препараті, які мають біологічну активність і можуть шкідливо діяти на організм.

Фактична забрудненість пестицидами продуктів харчування, корму і об'єктів навколишнього середовища — це вміст залишків пестицидів (у момент їх визначення) у харчових продуктах рослинного та тваринного походження, рослинах, ґрунті, воді, повітрі, які зумовлені безпосереднім використанням пестицидів або транс локацією.

2.4. 1 Частота проявлення залишків пестицидів у процентах до початкової кількості досліджених проб

Рівень вмісту залишків, мг/кг (середній, мінімальний, максимальний), розраховують у міліграмах на добовий раціон.

Допустима добова доза для людини — добова кількість, щоденне надходження якої протягом усього життя не повинно негативно діяти на організм. Визначається в міліграмах на 1 кг маси тіла людини за добу. ДДД використовується при розробці гігієнічних нормативів допустимого вмісту пестицидів у різних середовищах, а також при оцінці рівня надходження в організм людини.

Підпорогова доза — максимальна кількість пестициду, яка не діє шкідливо на організм найчутливішого виду тварин при хронічному надходженні. Визначають за допомогою високочутливих тестів у мг/кг маси тіла тварини.

Тимчасово допустима добова доза встановлюється на суворо обмежений строк, потрібний для того, щоб можна було одержати додаткові дані, необхідні для визначення допустимої добової дози. Тимчасово допустиму дозу встановлюють з великим коефіцієнтом запасу, величину якого вибирають з урахуванням токсичної дії сполуки і ступеня її небезпеки. Коефіцієнт при цьому має бути вищим ніж при звичайному визначенні ДДД.

Умовно допустиму дозу встановлюють для пестицидів з метою тимчасового і обмеженого його використання в тих чи інших випадках, коли немає можливості замінити його безпечнішим препаратом.

Потенційно можлива допустима добова доза визначається розрахунком, виходячи з прийнятого рівня допустимого залишку пестициду з урахуванням добових норм споживання, які входять у добовий раціон.

Максимально допустимий рівень залишків пестицидів у харчових продуктах встановлюється на рівні фактичного змісту пестицидів при умові дотримання гігієнічно обґрунтованих регламентів використання. Контролюють порівнянням з ДДД. Одиниці виміру — міліграм на 1 кг. МДР не повинен перевищувати ДДД.

Гранично допустима концентрація — гігієнічний норматив, який обмежує концентрацію пестицид них препаратів у об'єктах навколишнього середовища на безпечному для здоров’я людини рівні.

Термін очікування у рослинництві - період від обробки до збирання врожаю у днях). Встановлюється для кожної окремої культури з урахуванням МДР пестициду.

Фонові допустимі залишки — допустима залишкова кількість стійких пестицидів, які неминуче присутні у продуктах харчування внаслідок їх використання в минулому і зумовлені процесами міграції у природних умовах.

Фізико-хімічним властивостям сполук останнім часом приділяють багато уваги. Майже всі пестициди, за винятком поодиноких, добре розчиняються у жирі й тому легко вільно проходять через шкіру тварин. На ступінь токсичності впливає форма пестицидів: масляні розчини деяких речовин токсичніші, ніж водні емульсії, дусти або гранульовані форми.

3. Порівняльний аналіз вимог до показників безпеки зернових культур

3.1 Характеристика показників безпеки зернових культур

Безпека зернових культур забезпечують шляхом виявлення максимально допустимих рівнів показників безпеки, які включають токсичні елементи, мікотоксини, радіонукліди та пестициди.

До токсичних елементів, вміст яких підлягає контролю у продовольчій сировині, у тому числі зерні, відносяться важкі метали і миш’як. Серед важких металів особливо небезпечними вважаються свинець, ртуть, кадмій, цинк, мідь, оскільки характеризуються високою токсичністю, здатністю накопичуватися в організмі при довготривалому потраплянні з харчовими продуктамі3.

Мікотоксини — отруйні продукти обміну речовин (метаболізму) цвілевих грибів, які утворюються на поверхні зерна та кормів. Відомо близько 160 видів, які мають таку здатність. Вони вражають переважно зернові культури, насіння олійних, плоди овочевих і фруктових рослин і вироблені з них продукти. Одними з найбільш контрольованих мікотоксинів в продуктах тваринництва є афлатоксини.

Радіонукліди — радіоактивні атоми з певним числом протонів і нейронів в ядрі, що характеризуються масовим числом і атомним номером. Радіонукліди з однаковим числом протонів одного хімічного елемента називаються його радіоактивними ізотопами. Основний шлях потрапляння радіоактивних речовин в організм людини і тварин — оральний.

Пестициди — отрутохімікати, які широко використовуються як ефективний засіб боротьби з шкідниками і хворобами рослин і засіб захисту тварин від ектопаразитів. Отрутохімікати також використовують для боротьби з гризунами — переносниками заразних хвороб. Порушення сільськогосподарських та гігієнічних регламентів використання пестицидів призводять до їх накопичення в навколишньому середовищі. Пестициди, що потрапили в землю і воду, розпадаються дуже повільно і приносять велику шкоду здоров’ю людини.

3.2 Порівняння допустимих рівнів токсичних елементів

Таблиця 1. Порівняльний аналіз допустимих рівнів токсичних елементів

Максимально допустимий вміст елементу, мг / кг

Зернові культури

Назва елемента

МБТ № 5061−89, ДСТУ 3768: 200 411

ДСТУ 3769: 199 812

ДСТУ 4525: 200 613

Регламент ЄС 1881/2006

Пшениця, ячмінь, кукурудза

Свинець

0,5 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

5,0 (для кормових потреб)

0,2

Пшениця

Кадмій

0,1 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,3 (для кормових потреб)

0,2

ячмінь, кукурудза

Кадмій

0,1 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,3 (для кормових потреб)

0,1

Пшениця, ячмінь, кукурудза

Миш’як

0,2 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,5 (для кормових потреб)

не регламентовано

Пшениця, ячмінь,

Ртуть

кукурудза 0,03 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,1 (для кормових потреб)

не регламентовано

Пшениця, ячмінь,

Мідь

кукурудза 10,0 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

30,0 (для кормових потреб)

не регламентовано

Пшениця, ячмінь, кукурудза

Цинк

50,0 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

50,0 (для кормових потреб)

не регламентовано

Таблиця 2. Порівняльний аналіз максимально допустимих рівнів мікотоксинів

Максимально допустимий рівень мікотоксинів, мг / кг

Назва мікотоксину

МБТ 5061−89

Регламент ЄС № 1881 / 2006

Пшениця, ДСТУ 3768: 2004

Афлатоксин B1 0

005 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,025 — 0,1 (для кормових потреб)

0,002

Зеараленон

1,0 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

2,0−3,0 (для кормових потреб)

0,1

Т-2

токсин 0,1 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,2 (для кормових потреб)

0,06

Дезоксиніваленол (вомітоксін)

для твердої пшениці

для м’якої

пшениці 0,5−1,0 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

1,750

1,0−2,0 (для кормових потреб)

1,250

Ячмінь, ДСТУ 3769: 1998

Кукурудза, ДСТУ4525: 2006

Афлатоксин B1

0,005 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,025 — 0,1 (для кормових потреб)

0,002

Зеараленон

1,0 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

2,0−3,0 (для кормових потреб)

0,1

Т-2

Афлатоксин B1

токсин 0,1 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,2 (для кормових потреб)

0,005 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,025 — 0,1 (для кормових потреб)

0,06

0,005

Зеараленон

1,0 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

2,0−3,0 (для кормових потреб)

0,2

Т-2

токсин 0,1 (для продовольчих і технічних потреб, експортування)

0,2 (для кормових потреб)

0,06

3.3 Вплив антибіотиків на якість м’яса

У практиці свинарства нашої країни м’ясна відгодівля найпоширеніша. На відгодівлю ставлять молодняк у 3−4-місячному віці при досягненні живої маси 30−40 кг. Відгодовують тварин залежно від прийнятої технології до живої маси 100−120 кг. При цьому товщина шпику на рівні 6−7-го грудних хребців не повинна перевищувати 4 см. Для відгодівлі придатний молодняк усіх порід та їхні помісі. Як правило, молодняк порід м’ясного напряму продуктивності відгодовують до досягнення живої маси 110−120 кг, м’ясо-сального — 100−110, сального — 90−100 кг. Саме відгодівля до таких вагових категорій економічно найефективніша.

При м’ясній відгодівлі метою є одержання від молодняку високого приросту і м’ясних туш із соковитим ніжним м’ясом та невеликою кількістю щільного підшкірного сала.

Найвигідніша м’ясна відгодівля тоді, коли абсолютний приріст живої маси становить 100−120 кг у 6,5−7,5-місячному віці при витраті на 1 кг приросту не більше 4,0−4,4 корм. од.

Основна кількість ростстимулирующих антибіотиків, які застосовуються з кормом тривалий час, виділяється з організму в перші дві доби, а залишки — ще протягом 2−3 діб. Виходячи з цього слідує за 5−6 діб до забою тварин на м’ясо припинити дачу їм антибіотиків. Призначення пролонгованих антибіотиків потрібно припинити за 15−20 діб. Щодо впливу антибіотиків на якість і кількість м’яса погляди різних дослідників сходяться. Найбільш характерно підвищення приростів на 8 — 20%, збільшення забійного виходу на 2−3,5%), збереження співвідношень м’яса, сала і кісток, збільшення кількості білка в м’ясі на 0,4−2% та відповідне зменшення кількості води, збільшення вмісту вітамінів А, В2, С в печінці і дещо менше у м’язової тканини. При застосуванні антибіотиків як стимуляторів росту колаген м’язових волокон легко переходить у засвоювані форми, кількість глікогену якщо і підвищується, то дуже незначно, зростає вміст іонізованих солей кальцію і магнію. Кількість заліза в печінці зменшується, треба гадати, завдяки активізації еритропоезу і підвищення відсотка гемоглобіну в еритроцитах. Вміст екстрактивних речовин (глікоген, декстроза, мальтоза, глюкоза, інозит, янтарна кислота, піровиноградна кислота, аденозинтрифосфорная кислота, креатин, креатинін та ін.) підвищується з 2−2,5 до 2,3−3,1%. Кількість основних амінокислот м’язової тканини (аргінін, гістидин, лізин, тирозин, триптофан, цистин ін) не зменшується. Не змінюється активність ферментів, гидролизирующих аденозинтрифосфорную кислоту, білок, жир та ін Описане вплив антибіотиків на якість м’яса буває тільки при типовому стимулююче дію. При збільшенні доз препарату темп росту зростає в 2−4 рази в порівнянні зі звичайним, але короткочасно. Це швидко відбивається на якості м’яса: різко збільшується відкладення жиру, кількість м’язової тканини якщо і збільшується, то дуже незначно, різко сповільнюється ріст кісток, порушується співвідношення амінокислот, зменшується зміст вітамінів, екстрактивних і неорганічних речовин. Відомо, що при тривалій дії антибіотиків на мікроорганізми у них розвивається антибиотикоустойчивость. У зв’язку з цим цілком реально побоювання, що в окремих осіб — носіїв патогенних мікроорганізмів при тривалому вживанні м’яса з залишками антибіотиків також можливий розвиток стійких мікроорганізмів. Цього не можна допускати. Тому в одних країнах тварин припиняють дачу антибіотика за кілька днів до забою їх на м’ясо, а в інших — для стимуляції росту тварин використовують антибіотики, не застосовуються в медицині. У Радянському Союзі використовується перший спосіб, і, крім того, в найближчі роки планується залишити в групі стимуляторів тільки ті антибіотики, які не застосовуються в медицині (гризин, бацитрацин).

Висновок

На жаль, ми таки не знаємо, що вживаємо в їжу. Частково тому, що виробники соромляться зазначати на упаковці ВСІ інгредієнти своєї продукції. А частково тому, що ми й самі не вміємо «читати» етикетки. Більшість розвинених країн випускає продукцію за трьома різними стандартами. До першого належать товари, призначені для експорту до розвинених же країн. Якість таких товарів — поза підозрою. До другого належить продукція, призначена для споживання всередині країни-виробника. Якість — відповідна, оскільки в цивілізованих країнах якось не прийнято труїти власних співвітчизників. Нарешті, третій стандарт об'єднує продукцію, експортовану до країн, що розвиваються. Тобто призначену для нас із вами. Не можна однозначно стверджувати, що такі продукти нагадують полігон для всіляких хімічних, біологічних та інших експериментів, однак — береженого Бог береже.

Список використаної літератури

1. Домарецький В. А. Екологія харчових продуктів / В. А. Домарецький — К.: «Урожай», 1993р. — 547с.

2. Ліпатов Н.Н. Екологія продуктів харчування / Н.Н. Ліпатов -1989р.- 417с.

3. Габович Р. Д. Гігієнічні засоби охорони продуктів харчування / Р. Д. Габович -1987р. — 247с.

4. Рубенчик Б. Л. Профілактика забруднення продуктів харчування / Б. Л. Рубенчик -1983р. — 754с.

5. Донченко Л. В. Безпека продуктів харчування / Донченко Л. В. М. ХАРЧЕПРОМВИДАТ, 2001р. — 657с.

6. Аграрный сектор Украины на пути к евроинтеграции / Бетлий М., Бородина О., Бородин С. И др.; Под. ред. О. М. Бородиной. — Ужгород: ІВА, 2006. — 496 с.

. ur

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой