Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету

Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету

План

Вступ

1. Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах

2. Загальнодержавні податки і збори

2.1 Державний бюджет України

2.2 Бюджет Тисменицького району

3. Шляхи покращення податкової системи України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ Тема «Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету», являється дуже актуальною на сьогоднішній день, бо в умовах перехідної економіки і створення ринкового середовища бюджет залишається важливим інструментом управління і формування фінансової політики держави.

Побудова моделі економіки ринкового типу вимагає теоретичного переосмислення і практичного дослідження місця і ролі бюджету, його доходної частини, в економічній системі держави. Сьогодні все більшого значення набуває питання використання бюджету як найбільш дійового інструменту управління економіки, збалансованості його доходів і видатків, фінансового забезпечення діяльності органів виконавчої влади при здійсненні перед ними Конституцією України функцій.

Значення бюджету посилюється ще й тим, що в умовах економіки перехідного типу держава змушена взяти на себе функцію перерозподілу своїх фінансових ресурсів через фінансову систему для забезпечення соціальних гарантій населення, фінансування соціально-культурної сфери, міждержавних економічних відносин.

Мобілізація фінансових ресурсів до бюджету стала однією з найважливіших проблем створення сприятливих економічних умов господарювання суб'єктів підприємницької діяльності.

В першому питанні освітлюється суть і значення державного бюджету, бюджетної системи України, їх становлення і розвиток. Розкривається питання про бюджет, як головної ланки фінансів. У процесі докорінного реформування економіки важливим є визначення того, що макроекономічна стабілізація не можлива без значної, глибокої перебудови державних фінансів у цілому і зокрема бюджету як центральної їх ланки.

Бюджет — це не тільки фінансовий план, у якому особлива увага приділяється механізмам платежів, обліку, й звітності, він одне з основних знарядь макроекономічної стабілізації й економічного зростання. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного надходження до бюджету доходів і здійснення витрат, постійного аналізу доходів і витрат бюджету в плані їх впливу на економіку.

Основною умовою бездефіцитності бюджету є стійкість економіки і дотримання пропорцій між доходами і видатками. Нажаль, в Україні відсутні обидва ці чинники.

Друге питання присвячене аналізу доходної бази Державного бюджету України.

В ній проводиться також аналіз податкових та неподаткових надходжень, викриваються недоїмки по цих надходженнях, при аналізі застосовується досвід країн з ринковою економікою та країн з перехідною економікою, по формуванню доходів бюджету.

Бюджетні відносини потребують державного регулювання. Воно досягається зокрема шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності, через впровадження виваженої податкової політики.

Шляхи зміцнення доходної бази Державного бюджету України, розкриваються у третьому питанні.У цьому розділі запропоновуються і розглядаються шляхи вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює доходи Державного бюджету.

Особе місце у роботі виділяється використанню позик і кредитів, як доходного джерела державного бюджету.

В заключенні зроблені висновки, щодо формування дохідної бази Державного бюджету.

При написанні роботи були використані законодавчі та нормативні документи, по питанням формування та регулювання Державного бюджету, посібники та єкономічні періодичні видання.

1. Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах Бюджет — складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, державний бюджет — це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особоми у звязку з розподілом та перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, укріплення обороноздатності країни у праці [3. с.54−68]

Будучи частиною бюджетних відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам вцілому, але в той же час має свої особливості, які відрізняють його від інших сфер та ланок фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:

а) бюджет являє собою економічну форму перерозподільчих відносин, повязаних з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використанням для суспільних потреб;

б) за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу (національного багатства) між найважливішими сферами суспільного виробництва (промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т.д.), в межех галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферами економіки), між регіонами країни та територіями;

в) область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що визначило ключовим положенням бюджету у порівнянні з іншими ланками фінансової системи.

Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості-нацонального доходу, розподілюваного і розподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

В умовах ринкових відносин розподіл національного доходу відбувався за рахунок створення, розподілу та використання грошових доходів та накопичень. До числа таких доходів відносяться, перш за все, державні доходи, доходи підприємств та обєднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення. Значна частина національного доходу поступає в бюджет шляхом прямого перерозподілу — оподаткування державних, приватних та комерційних підприємств.Розподіл частини національного доходу через державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни.

Перерозподіл національного доходу між галузями, обєднаннями, фірмами через державний бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї галузі суспільного виробництва в іншу у відповідності з планами економічного та соціального розвитку країни, з програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури суспільного виробництва і т.д.

Такий перерозподіл в значній мірі визваний різним рівнем технічного оснащення, нерівномірністю розміщення та виявлення нових природних багатств, діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка із сторони держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу як між галузями так і в середині галузей здійснюється за рахунок державних інвестицій та пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим направленням перерозподілу національного доходу є виділення частини коштів на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це перш за все стосується підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як освіта, здоровя, наука та культура.

Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання. Такими факторами є:

а) економічні;

б) соціальні;

в) політичні.

Економічні фактори в значній мірі повязані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т.д.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.

Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни в цілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоровя, соціально-культурні міроприємства, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т.д.

Політичні фактори безпосередньо повязані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою.

Як висновок можна відзначити, що найважливіше призначення бюджету — це створення метеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції:

розподільчу;

контролююча;

забезпечення існування держави.

Прояв розподільчої функції обумовлений тим, що у відносинах з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва. Основним обєктом бюджетного розподілу та перерозподілу є чистий доход, отриманий в суспільстві. Але це не виключає можливості перерозподілу через бюджет і частини вартості необхідного продукту (прибутковий податок з громадян), а інколи і національного багатства. За допомогою розподільчої функції бюджету відбувається концентрація грошових коштів в руках держави та їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл та перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями та сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу та перерозподілу здійснюється формування різних фондів грошових ресурсів — державного та місцевих бюджнтів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості населення, фондів пенсійного забезпечення, інноваційного і т.д.

Розподільча функція бюджету також використовується для втручання держави в процес суспільного виробництва — регулювання господарської діяльності підприємств, прискорення темпів економічного зростання, посилення господарської активності підприємців. За допомогою бюджету держава впливає не тільки на перерозподіл національного доходу, але і на його виробництво, накопичення грошових ресурсів, сферу споживання, процеси демонополізації економіки, на процеси роздержавленння.

Контролююча функція полягає в тому, що бюджет обєктивно — через формування та використання грошових коштів держави — відображає економічні процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. При формуванні державних доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю справляння різних видів податків, мобілізації інших джерел доходів, дотримання пропорцій між ними, визначенням податкової бази, формами пільгового оподаткування, строками надходження доходів. При використанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання, їх відповідність цільовому призаначенню.

Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом та споживанням сукупного суспільного продукту та національного доходу, за пропорціями, які склалися в процесі перерозподілу національного доходу.

Функція забезпечення існування держави ставить своїм завданням створення матеріально-фінансової бази функціонування держави; утримання апарату управління країною, президентської влади, законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних та митних органів, податкової служби.

При переході економіки України до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки і культури на всій території України. В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково — технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, повязаних із розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту і національного доходу України.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. Звичайно, одним із важелів досягнення цього має бути ефективна податкова сиситема.

Система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Реформування податкової системи має базуватися на принципі збереження доходної частини бюджету і забезпечення обовязковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного виробництва.

У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частини бюджету повязане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України.

Особливої актуальності набувають сьогодні питання, повязані з розширенням бази і прав місцевих органів влади щодо формування доходів своїх бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. З цією метою необхідно переглянути чинне законодавство про місцеві податки та збори, розширити коло обєктів оподаткування, встановити перелік місцевих податків, обовязкових до сплати на всій території України.

У звязку з цим хотілося зупинитись на тих проблемах, без розвязання яких неможливо говорити про стабілізацію у бюджетній сфері, про економічний розвиток взагалі.

Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед найнегативніших вплив мають:

постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у звязку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобовязань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджети бюджети установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів і майна.

Наша країна має потребу в сильному державному бюджеті, оскільки він повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні звязки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни.

На сьогоднішній день актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що кожній з них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалась їх комбінація.

Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та інших обовязкових платежів до тієї чи іншої групи.

Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.

Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державними та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.

Кошти місцевих бюджетів — основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. Ще недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.

2. Загальнодержавні податки і збори Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом — це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави. Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, — надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. У сутності кожного податку закладу регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Суб'єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. у праці [4.с.14−18]

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

— податок на додану вартість;

— Акцизний збір;

В країнах з перехідною економікою непрямі податки (ПДВ та акциз) відіграють важливу роль у забезпеченні надходжень до бюджету. Адже можливості ухилення від їх сплати значно менші ніж для прямих податків. Натомість непрямі податки найбільшою мірою покладаються країни з розвинутими інститутами податкової системи та високою податковою культурою. Потрібно пам’ятати, що від зниження ставок непрямих податків найбільшою мірою виграють виробники, а не споживачі. Лише на конкурентних ринках зниження ставок ПДВ призведе до зменшення ціни товарів та послуг. Натомість в багатьох секторах економіки зменшення ставок ПДВ сприятиме зростанню рентабельності підприємств, які будуть залишати у своєму розпорядженні кошти, що раніше йшли на сплату ПДВ. Позитивним моментом таких змін є зменшення вхідного порога для входження нових підприємств на ринок (entry level), оскільки вища рентабельність дозволить новим підприємствам інвестувати більші обсяги кош тів у розширення виробництва. Це, у свою чергу, має призвести до розвитку конкурентного середовища на ринках товарів та послуг. Встановлення ставки ПДВ у розмірі 12% (як це пропонується у Концепції) суперечить норматив ним актам Європейського союзу. Мінімальна ставка ПДВ у країнах ЄС не може бути нижчою ніж 15%. Тому зважаючи на прагнення України інтегруватися до європейського співтовариства, необхідно враховувати ці вимоги Доцільність застосування зменшених або нульових ставок податку на додану вартість є достатньо спірною. Використання знижених (нульових) ставок за проваджується, як правило, з метою здешевлення ряду соціальних товарів та послуг для населення. Однак, як вже зазначалося, зниження ставок ПДВ не обов’язково призводить до здешевлення товарів. Окрім того, зменшення по даткових ставок призводить до зменшення податкових платежів усіх соціа льних груп, а не лише найбідніших. Запроваджуючи нульові ставки ПДВ на товари та послуги, потрібно пам’ятати, що відповідно до норм Світової орга нізації торгівлі ці ж самі знижені ставки потрібно буде застосовувати і щодо імпортованої продукції. Ця вимога є елементом забезпечення «національного режиму» — одного із ключових принципів СОТ. Тому така допомога націона льному виробнику, що автоматично поширюватиметься і на іноземних по стачальників буде дорого коштувати бюджету. У цьому зв’язку слід наголо сити, що теперішній порядок сплати ПДВ сільгоспвиробниками необхідно буде переглянути з метою приведення законодавства до вимог угод СОТ.

— податок на прибуток підприємства;

Перший етап реформи податку на прибуток відбувся у 2004 році, коли було зменшено ставку податку із 30% до 25%. Вже наступного року частка прибуткових підприємств, за даними Держкомстату збільшилася на 7%. Я вважаю, що значною мірою це явище можна пояснити виходом бізнесу із тіні. Багато країн зменшують ставки податку на прибуток з тим, щоб зменшити стимули уникнення сплати податку. Польща, Словаччина, Латвія та Литва нещодавно зменшили ставку до 19%, а Естонія, взагалі, відмінила податок. Однак досвід свідчить, що скасування податку на прибуток компаній можливе лише за певних умов. Адже скасування податку на прибуток компаній створює додаткові можливості ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб та податок на збільшення ринкової вартості капіталу. Тому податок на прибуток підприємств необхідно зменшити до рівня ставки податку на доход фізичних осіб (до 15%). Заздалегідь оголошене та поступове зменшення ставок є кращим, аніж різке скорочення за один раз, оскільки в останньому випадку велика ймовірність виникнення сумнівів щодо обґрунтованості та незворотності урядової політики. Водночас основні зусилля необхідно докласти до спрощення адміністрування податку на прибуток та встановлення таких визначень у податковому законодавстві, які б відповідали тим, що існують в європейських країнах.

— податок на доходи фізичних осіб;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно;

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

податок на промисел;

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збір за спеціальне використання природніх ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

збір до Фонду соціального страхування на випадок безробіття;

збір до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві ;

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

збір за використання радіочастотного ресурсу України.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно законами України.

До місцевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать :

готельний збір;

збір за паркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у перегонах на іподромі;

збір за виграш на перегонах на іподромі;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіноі телезйомок;

збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

збір з власників собак.

Місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законом України, крім збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Однією з складових частин системи оподаткування у державі є надання пільг з окремих видів податків, зборів, обов’язкових платежів до бюджету. За своєю економічною суттю такі пільги — це система перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами оподаткування. З економічної точки зору надання пільг є формою державного регулювання економічного і соціального розвитку. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулювальної функції податкової системи держави, який застосовується у багатьох країнах світу з метою стимулювання накопичення капіталу, підвищення інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей економіки, зміцнення фінансового стану підприємств, розширення експорту, збільшення зайнятості, створення нових робочих місць.

Дедалі більші обсяги пільг, які отримували платники податків, істотно зменшують надходження до бюджету.

Теперішня система пільгового оподаткування в Україні з інструменту фінансового оздоровлення перетворилася на систему викачування коштів з державного бюджету та підтримки структур окремих привілейованих галузей, яке дає можливість захищати їхні інтереси через дохідну частину державного бюджету.

2.1 Державний бюджет України За оперативними даними державного казначейства Украни до загального фонду державного бюджету за сiчень—жовтень 2008 року (див.дод. № 1) надiйшло 150 млрд. грн., що становить 153,8% або на 52,4 млрд. грн. бiльше до вiдповiдного перiоду минулого року. Плановi показники за 10 місяців 2008 року виконані на 106,5%, додатково до бюджету надiйшло майже 9,1 млрд. грн.

Протягом жовтня п.р. до загального фонду держбюджету надiйшло 15,6 млрд. грн. доходiв, що становить 145,8% до вiдповiдного показника жовтня 2007 року.

Плановий показник жовтня 2008 року виконаний на 100,4 вiдсотка.

При цьому у зв’язку зі змiнами до Закону Украни «Про

державний бюджет Украни на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких

законодавчих актiв України", якi були прийнятi у вереснi та вступили в дiю

у жовтнi 2008 року, збiльшено рiчний план дохiдної частини бюджету на

1,8 млрд. гривень. Вся сума змiн врахована в планових показниках

жонтня поточного року.

Загалом за 10 мiсяцiв 2008 р. державною митною службою мобілізовано 77 млрд. грн., що становить 122% планових надходжень. Порiвняно з сiчнем—жовтнем минулого року надходження становили 195,8% або на 37,7 млрд. грн. бiльше.

За результатами сiчня—жовтня п.р. надходження вiд ДПА до загального фонду держбюджету (без урахування вiдшкодування ПДВ) становлять 89,2 Млрд. грн. або 103,7% до плану. Порiвняно з аналогiчним перiодом минулого року надходження становили 134,7% або на 23 млрд. гри. бiльше.

При цьому за 10 мiсяцiв 2008 року вiдшкодовано податку на додану вартiсть на загальну суму 28,1 млрд. грн. (140,2% до плану), що на 12,9 млрд. грн бiльше, нiж вiдшкодовано за аналогiчний перiод минулого року. Протягом жовтня п.р. вiдшкодовано ПДВ у сумi 2,7 Млрд. грн., що становить 162,5% або на 1 млрд. грн. бiльше до вiдповiдного перiоду минулого року.

Разом з цим, за результатами сiчня—жовтня п.р. виконання планових зав дань вiд збору основних податкiв, становили:

* по податку на прибуток —123,1% (надiйшло 32,9 Млрд. грн.);

* по ПДВ iз ввезених на територiю України товарiв — 123,4% (надiйшло 69,2 млрд. грн.);

`по рентнiй платi — 111,9% (надiйшло 7,9 млрд. гри.);

* по сплатi ввiзного мита — 119,4% (надiйшло 6,8 млрд. грн.).

Державний бюджет України в січні-березні 2009 року зведений з дефіцитом 333,4 млн грн, тоді як у січні-лютому (див.дод. № 2) — із профіцитом на рівні 281,2 млн грн, повідомляється на веб-сайті Міністерства фінансів.

" За січень-березень 2009 року (див.дод. № 3) зведений бюджет виконаний із профіцитом у сумі 71,6 млн грн… держбюджет виконаний з дефіцитом 333,4 млн грн, зокрема загальний фонд — 4523,8 млн грн" , — зазначено в повідомленні.

Відповідно до повідомлення, за перший квартал на погашення основної суми боргу з держбюджету спрямовано 1 млрд 949 млн грн, зокрема за загальним фондом 1 млрд 196,3 млн грн: за внутрішнім боргом 635,7 млн грн, зовнішньому боргу — 1 млрд 313,3 млн грн.

Запозичення в держбюджет за цей період склали 3 млрд 369,4 млн грн, зокрема на внутрішньому ринку залучено в загальний фонд 3 млрд 45,3 млн грн, на зовнішньому ринку було залучено в спецфонд — 324,1 млн грн.

За даними Мінфіну, від приватизації державного майна в січні-березні 2009 року надійшло 62,4 млн грн.

Відповідно до повідомлення, за рахунок повернення кредитів у держбюджет за січень-березень надійшло 1 млрд 207,6 млн грн, зокрема в загальний фонд — 33,1 млн грн. У той же час за перший квартал надано кредитів з держбюджету на суму 1 млрд 961,5 млн грн, зокрема із загального фонду — 848,8 млн грн.

В січні-березні до держбюджету надійшло 51 млрд 270,7 млн грн, що на 4 млрд 532,7 млн грн, або на 9,7%, більше, ніж за аналогічний період 2008 року. Рівень виконання річного плану дохідної частини держбюджету в січні-березні 2009 року склав 20,9%.

У загальний фонд держбюджету за січень-березень 2009 року надійшло 34 млрд 467,1 млн грн, або 97,4% від плану: порівняно з січнем-березнем-2008 надходження зменшилися на 8,1%, або 3 млрд 26,8 млн грн.

Касові витрати держбюджету за січень-березень-2009 склали 50 млрд 850,2 млн грн, що на 5 млрд 315,2 млн грн, або на 11,7%, більше, ніж за січень-березень-2008.

При цьому касові витрати загального фонду держбюджету за січень-березень -2009 склали 38 млрд 175,1 млн грн, або 95,3% планових показників на цей період.

Як повідомлялося, доходи держбюджету на 2009 рік затверджені (з урахуванням змін) у розмірі 238,9 млрд грн, витрати — 267,4 млрд грн, зокрема за загальним фондом — 183,7 млрд грн і 193,4 млрд грн відповідно. Граничний розмір дефіциту держбюджету-2009 визначений на рівні 31,2 млрд грн, зокрема загального фонду — 9,2 млрд грн.

Держбюджет України включає загальний фонд, куди направляються податки та збори і з якого фінансуються основні витрати, і спеціальний фонд, кошти якого мають цільове призначення. При цьому дефіцит держбюджету розраховується як різниця сум його доходів і повернутих у бюджет кредитів, а також витрат і виданих з держбюджету кредитів.

Усі місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів. Значення кожного конкретного податку у формуванні зведеного бюджету держави є різним. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 — Структура податкових надходжень до зведеного бюджету України, %

Як видно з табл. 1.1, основне навантаження у формуванні зведеного бюджету держави припадає на податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок із громадян, акцизний збір та збори до державних цільових фондів: 2006р.—81,1%, 2007р. — 80,8%, 2008;го — 64,8% від фактичних надходжень до бюджету [5.с.45].

Зменшення частки цих податків у бюджетних надходженнях 2008 року пояснюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки, зросла), а збільшенням неподаткових надходжень до бюджету, зокрема надходжень від приватизації державного майна. Решта податків, зборів та платежів податкового характеру (майже 20 загальнодержавних і 16 місцевих), а також усі неподаткові надходження забезпечують бюджет тільки на 18,9% (2006 р.) — 35,2% (2008 p.).

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незначна — усього 1,7 (2006 і 2007 pp.) — 2,1% (2008 p.). Проте для органів місцевого самоврядування ці податки і збори є одним із вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша частка належить комунальному податку, ринковому збору, збору за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збору, збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, податку з реклами (близько 97%), причому перші два (комунальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80% надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів становлять усього близько 3% .

Рис 1.1 — Динаміка щомісячних надходжень до державного бюджету в 2002 — 2007 роках (без міжбюджетних трансфертів) Рис 1.2 — Структура фактичних податкових надходжень місцевих бюджетів у січні-квітні 2003;2007 років

2.2 Бюджет Тисменицького району

Інформацію взято на офіційному сайті Тисменицької районної райадміністрації.

За січень — листопад 2008 року в бюджет району поступило доходів загального фонду в сумі 32 512, 0 тис.грн. при уточненому плані 32 090,7 тис.грн., що становить 101,3%.

Районний бюджет виконано на 94,1% при уточненому плані 18 526,9 тис.грн. фактично поступило — 17 435,5 тис.грн.

У районний бюджет поступило офіційних трансфертів на суму 169 993,7 тис.грн. (в т.ч. для ліквідації наслідків стихійного лиха, що сталося 23- 27 липня 2008 року 75 978,9), з них: дотації вирівнювання з Державного бюджету — 62 319,6 тис. грн., субвенції - 109 297,4 тис. грн. Кошти, передані з низових бюджетів до районного бюджету склали 1786,7 тис.грн.

Найбільшу питому вагу в бюджеті району займає податок з доходів фізичних осіб (76,7 відсотків). Даного платежу станом на 01 грудня поступило 25 130,6 тис.грн., при уточненому плані - 26 312,5 тис.грн.

Державною податковою інспекцією в Тисменицькому районі протягом січня — листопада 2008 року забезпечено збір надходжень на податках і зборах до бюджетів усіх рівнів — 68 893,8 тис.грн., на 6889,3 тис.грн. перевищує рівень аналогічного періоду минулого року. Ріст надходжень склав 110, 1 відсоток.

У січні - листопаді 2008 року до місцевого бюджету мобілізовано

43 993,7 тис. грн. податків і зборів при плановому завданні 40 198,7 тис. грн, що складає 109,4 відсотки, що на 11 562,4 тис.грн. перевищує рівень січня листопада 2007 року (ріст 135,6 відсотків).

Найбільшу питому вагу в надходженнях до місцевого бюджету в січнілистопаді мали наступні платежі :

— податок на доходи з фізичних осіб — 76,0 відсотків;

— єдиний податок — 3,8 відсотків;

— плата за землю — 8,8%

До загального фонду Державного бюджету протягом січня — листопада 2008 року мобілізовано 24 225,0 тис.грн. податків і зборів, що на 18,3% відсотки менше, як за аналогічний період минулого року.

Найбільшу питому вагу в надходженнях до Державного бюджету в січнілистопаді 2008 року, мали наступні платежі:

— податок на додану вартість — 58,7 відсотків;

— податок на прибуток — 37,8 відсотків;

Найбільшими платниками до бюджетів усіх рівнів у січні - листопаді 2008 року були: ВАТ «ІваноФраннківськцемент», ВАТ «Івано-Франківськ СУМБ», ВАТ «Тисменицягаз», ЗАТ «Падана Кемікал Компаундс», ТОВ ХК «Стожари», ТОВ «Кераміксбудсервіс», ЗАТ завод ТОС «Барва»,

ТОВ «Цеммаш», «ІваноФранківськтерніт».

Вказаною групою платників сплачено 46,5 відсотків платежів до бюджетів усіх рівнів.

Заборгованість по платежах, що адмініструються інспекцією станом на 01 грудня 2008 року становить 2372,8. У порівнянні з 01 січня 2008 р. податковий борг зменшився на 17,2 тис. грн або на 1, 6 відсотків.

3.Шляхи покращення податкової системи України Світовий досвід переконує, що оподаткування (нарівні з грошово-кредитним регулюванням) є найефективнішою формою управління соціально-орієнтованою ринковою економікою. У сучасному цивілізаційному суспільстві податки є не тільки джерелом прибутку держави, який стягується з господарюючого суб'єкта у певному встановленому законом порядку, а й могутнім важелем, котрий багато в чому визначає поведінку юридичних та фізичних осіб.

Сучасні податкові системи як продукт тривалого розвитку цивілізації є досить складними соціально-економічними о’бєднаннями, тісно пов’язаними з розвитком економіки і держави. За рахунок податків державний бюджет України формує більшу части ну доходів держави, що дозволяє фінансувати програми соціального захисту населення, соціально-культурні заходи, науку та державні капітальні вкладення у розвиток галузей і структурну перебудову економіки. З державного бюджету передбачені асигнування на фінансування житлово комунального та дорожнього господарства, оборони, будівництва житла для військовослужбовців, утримання правоохоронних і митних органів та пода ткових служб, органів законодавчої і судової влади, зовнішньоекономічної діяльності.

Система державного оподаткування повинна не просто залучати частину вартості внутрішнього національного продукту на формування доходів Державного бюджету, але й активно впливати на підвищення ефективності суспільного виробництва, заохочувати окремого виробника, господарюючі суб'єкти до інвестування коштів у різні галузі діяльності Таким чином, соці ально-економічне значення податків та зборів полягає у формуванні центра лізованих державних фінансових ресурсів, які акумулюються у бюджетах рі зних рівнів і перерозподіляються по витратних статтях відповідно з бюджет ним розписом.

Податкова система, що склалася в Україні передбачає поділ податків і зборів за економічним змістом на: — податки і збори від реалізації продукції, виконання робіт та на дання послуг; - податки на доходи (прибуток); - різні види плати (за природні ресурси, майно, тощо); - надходження від зовнішньоекономічної діяльності; - збори держави за вчинення дій, видачу документів, що мають юридичне значення, тощо.

Вивчення податкової політики цивілізованих країн, які мають великий досвід у сфері теорії і практики оподаткування, дає змогу виявити певні закономірності у розвитку прямого і непрямого оподаткування, співвідношення між ними. До речі, багато дослідників підкреслюють відому залежність між рівнем розвитку економіки країни, демократизації суспільства і правосвідомістю громадян, з одного боку, та ефективністю податкової політики — з іншого. у праці [3.с.174−188]

Пряме оподаткування еволюціонує у бік повнішого обліку прибутків фізичних і юридичних осіб, які трактуються набагато ширше, включаючи дивіденди, відсотки від внесків тощо. Це вигідно відрізняє такі податкові системи від примітивних форм прямого оподаткування, які використовуються у нашій країні (відрахування від заробітної плати працюючих, що їх виплачують підприємства та організації в бюджет, не є по суті, прибутковими). При цьому другорядну роль починає відігрівати майнове (рухоме і нерухоме) оподаткування як фізичних, так і юридичних осіб. Цікаво, що у зарубіжних країнах, на відміну, від України, прибуткова звітність є публічною, що дозволяє громадянському суспільству, а не тільки спеціальним органам, контролювати своїх членів, поглиблюючи і розширюючи подальший розвиток правосвідомості в умовах демократичного суспільства.

Непряме оподаткування еволюціонує в напрямі від примітивної форми акцизу (фіксоване нарахування, що входить у ціну того або іншого товару) до довершеніших форм оподаткування — відрахування від суми господарського обороту (доданої вартості), котре рівномірніше розподіляється на всі форми операцій, пов’язаних з купівлею-продажем.

Сучасна податкова політика рухається по шляху розширення кількості податків до точнішого відображення особливостей господарюючого суб'єкта, до врахування кон’юнктури ринку, на якому він функціонує, стадії ділового циклу і підвищення ефективної діяльності платника податків. Інакше кажучи, завдання податкової політики у цій сфері є не просо вилучення податку, а скоріше забезпечення за допомогою різних форм оподаткування подальшого розвитку продуктивних сил суспільства.

Націленість податкової політики на підвищення економічної ефективності господарюючих суб'єктів пояснюється також і тим, що у світовій практиці оподаткуванню не підлягають кошти, які спрямовуються на подальший розвиток виробництва, випуск високоефективної та конкурентноздатної (насамперед на зовнішньому ринку) продукції охорону навколишнього середовища. Такий порядок, безумовно стимулює накопичення елементів продуктивних сил платників податків.

Сплату податків, безумовно, не можна віднести до занять, що приносять задоволення його платникам. Тому зрозуміле і прагнення фізичних та юридичних осіб тим чи іншим способом полегшити для себе податковий тягар. В історії України відомі випадки значного (до 40% 1996р.) недобору податків. Причини несплати податків зазвичай зводяться до низької правової та економічної свідомості населення, невпорядкованості системи оподаткування, завищених ставок оподаткування, нераціонального використання коштів державного бюджету та неефективного функціонування організацій, що існують за рахунок податків. Тому подальше дослідження сутності економічних відносин в сфері податкової політики України спрямоване на підвищення її ефективності.

Проблема податків і податкової системи — одна з найскладніших у практиці економічного реформування в Україні. Цей аспект реформи є предметом дискусій і суперечливих підходів. Вибір системи оподаткування істотно впливає на сукупність економічних, політичних та соціальних інтересів суспільства незалежно від форм організації і державного устрою. тому без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави.

Для того, щоб прийняти раціональне рішення в галузі оподаткування необхідно проаналізувати значну кількість змінних, які стосуються не тільки різних сторін діяльності господарюючих суб'єктів і економіки в цілому, а й зовнішніх (міжнародних) чинників. Узагальнення та аналіз подібної інформації - важкий і трудомісткий процес, тому за відсутності науково розроблених підходів до оподаткування важко зробити правильний вибір з можливих альтернативних варіантів. Практика показує, що прийняття рішень в оподаткуванні, які спираються лише на міжнародний досвід чи на інтуїцію зазвичай призводять до помилкових рішень, а часом і до фатальних економічних наслідків.

Розробити ефективну податкову систему можна лише на серйозній теоретичній основі, яка враховує специфіку економічних відносин у суспільстві, створений науковий і економічний потенціал.

Незважаючи на те, що податки мають багатовікову історію, теоретичні основи оподаткування закладені лише у ХVII столітті. Природно, що думки окремих вчених із принципових питань оподаткування суттєво відрізнялися. І сьогодні з багатьох теоретичних аспектів оподаткування не втихають дискусії. Зокрема, це стосується сутності податків, їхніх функцій, принципів побудови податкової системи, величини податкового навантаження, впливу податків на діяльність підприємств тощо.

Вихідною основою для розуміння сутності податків, їхнього місця і ролі в суспільстві є система виробничих відносин. Податки — специфічна форма виробничих відносин, окремими елементами яких є відносини у кожній з сфер суспільного відтворення (виробництва, обміну, розподілу та споживання). Тому методологічно неконкретно розглядати податки як категорію сфери розподілу лише тому, що з їхньою допомогою перерозподіляється значна частина національного доходу.

Принцип примату виробництва стосовно податків відображається в тому, що податки повинні виконувати регулюючу (стимулюючу) функцію. Водночас цей принцип безпосередньо відноситься лише до дослідження прямих податків. Стосовно непрямих податків їхнє застосування має опосередкований характер.

Традиційно податки розглядаються лише у системі бюджетних відносин і не виділяються в окрему складову фінансової системи. Це свідчить лише про фіскальний зміст системи оподаткування. Бюджет має опосередковане (через податки) відношення до відтворення, який переносить податкові надходження у загальнонаціональне користування. Всі економічні проблеми в бюджеті обумовлені обумовлені проблемами дохідних джерел, тобто станом податкових відносин.

Податки в сучасних умовах є не тільки засобом утворення централізованого доходу фінансових ресурсів держави, а й формою регулювання економічних відносин. Завдяки раціональній податковій політиці можна впливати на регіональну, галузеву і відтворювальну структуру народного господарства, на прискорення науково-технічного прогресу, зовнішньоекономічні зв’язки, спрямованості діяльності господарюючих суб'єктів. Податками можна стимулювати, або навпаки обмежувати ділову активність, а отже розвиток тих чи інших галузей підприємницької діяльності; створювати передумови для зниження витрат виробництва і обігу приватних підприємств, для підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. За допомогою податків можна проводити протекціоністську економічну політику або забезпечувати свободу товарному ринку. Світовий досвід переконливо свідчить, що в умовах ринкової економіки регулююча функція податків постійно зростатиме.

Основними тенденцiями у розвитку регулюючої функцiї податкiв, на нашу думку, можна вважати:

1) точнiший облiк результатiв дiяльності суб'єктiв оподаткування;

2) сувору фiксацiю об'єктiв оподаткування;

З) зниження (збiльшення) податкових ставок за рахунок розширення (зменшення) податкової бази;

4) розширення економiчних стимулiв, спрямованих на саморозвиток суб'єктів оподаткування;

5) лiбералiзацiю зовнiшньоекономiчноi дiяльностi;

6) диференцiацiю галузевих регiональних податкових ставок;

7) гнучкiший облiк особливостей функцiонування суб'єкта оподаткування;

8) застосування сфери податкових пiльг.

Для вираження сутностi податкiв важливе значення має видiлення, крiм фiскальної й регулюючої, ще й соцiальної функцiї. Остання визначається впливом методiв стягнення податку на доходи фiзичних осiб, що класифiкуються як пропорцiйна (однакова ставка податку для рiзних рiвнiв доходiв), прогресивна (чим вищий доход, тим бiльша ставка податку) i регресивна (зменшення ставки при зростаннi доходу) системи оподатковування. У реальному життi всі функцiї податків проявляються тiєю чи iншою мiрою, хоча очевидно, що, виходячи: принципу соцiальної справедпивостi, той, хто отримув бiльший дохiд, повинен бiльшою мiрою брати участь в управлiннi i громадському житті.

Функцiї податкiв тiсно пов’язанi. Тому при ухваленнi конкретних рiшень щодо введення або вiдмiни податкiв слiд ретельно проаналізувати i прогнозувати наслiдки. для того щоб податки максималыю забезпечували фiнансовими ресурсами бюджети рiзних рiвнiв, не пiдривали процесiв вiдтворення, не спричиняли до соцiальної напруги, потрiбно виробляти вiдповiдну податкову полiтику з урахуванням особливостей розвитку краiни на певному етапi.