Дослідження історико-культурних ресурсів Хмельницької області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Фізико-географічна характеристика та природно-рекреаційний потенціал

1.2 Соціально-економічні умови та стан розвитку туризму

1.3 Історія краю

2. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТУРИЗМУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Пам’ятки і пам’ятні місця та їх використання в туризмі

2.2 Музеї та музейні комплекси

3. АВТОРСЬКІ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ ПІЗНАВАЛЬНИХ ТУРИСТИЧНО-ЕКСКУРСІЙНИХ МАРШРУТІВ

3.1 Туристичні маршрути

3.2 Маршрути екскурсій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. На зламі тисячоліть туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, у ХХ ст. туризм, випередивши за обсягами доходу нафтовидобуток і автомобілебудування, справедливо посів перше місце серед провідних галузей світової економіки. Згідно з прогнозами експертів ВТО, обсяги міжнародного туризму зростатимуть щороку в середньому на 4%. За прогнозами, у 2010 р. у світі буде налічуватись понад 1 млрд. туристів. Якщо ж до обсягів зовнішнього туризму додати ще й обсяги внутрішнього туризму, то показники зростуть щонайменше втричі. Усі ці дані дозволяють назвати туризм пріоритетною галуззю світового господарства у ХХІ ст.

Невід'ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Відповідно прогнози експертів ВТО щодо розвитку туризму у світі повною мірою стосуються й України. Адже вона має надзвичайно вигідне географічне положення та геополітичне розташування, розвинену транспортну мережу, володіє значними природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами.

Однією з областей, що мають найбільше туристичних ресурсів є Хмельницька область. Надзвичайно актуальною є тема історико-культурної спадщини Хмельниччини, оскільки є великі перспективи розвитку туристичної діяльності на цій території. Були опрацьовані дані за 2000 р. та за 2008 р. щодо числа туристів, обслуговуваних суб'єктами туристичної діяльності регіону яке зросло, що свідчить про позитивний розвиток туристичної діяльності в області. Це підтверджує те, що Хмельниччина є досить персективним та цікавим регіоном для розвитку туристичної діяльності в Україні, а саме тому автор і обрала темою курсової роботи «Історико-культурні ресурси Хмельницької області та їх використання в туристичній діяльності».

Об'єктом дослідження курсової роботи є історико-культурні пам’ятки Хмельниччини та їх використання в туризмі.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Хмельницької області за сучасним адміністративно-територіальним поділом України.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від палеоліту до теперішнього часу.

Джерельна база. Під час написання курсової роботи автором було опрацьовано понад 30 джерел.

Насамперед варто назвати багатотомні академічні праці, що дають найповнішу та всебічну характеристику досліджуваної території та, по суті, складають методологічну базу курсової роботи. Це такі видання як: «Історія міст і сіл УРСР», «Географічна енциклопедія України», «Все про Україну».

Природа краю ретельно досліджена у працях «Пам'ятки природи Хмельниччини» та «Поділля. Географічно-історичний нарис».

Найповнішу інформацію про культурно-історичну спадщину містять роботи С. Гуменюка та А. Мещишина, Є. В. Панкової.

Найскладнішим був процес збору матеріалів для характеристики розвитку туризму в Хмельницької області. Це пояснюється тим, що у вітчизняній туристично-краєзнавчій літературі немає спеціальних робіт, присвячених висвітленню цього питання. Тому автору курсової роботи довелося для характеристики туризму в Хмельницькій області опрацювати значну кількість матеріалів, вміщених в окремих збірниках наукових статей, передусім виданнях Інституту туризму ФПУ.

Значний масив інформації з питань використання пам’яток історії та культури вміщено у виданнях туристичного змісту, а саме путівниках, буклетах, проспектах.

Також були використані різноманітні Інтернет джерела.

Решту використаних джерел наведено списком у кінці роботи.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження історико-культурних ресурсів Хмельницької області. Для досягнення зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання:

— дати загальну характеристику Хмельницької області;

— дослідити та описати історико-культурний потенціал Хмельниччини;

— запропонувати особисто складені маршрути та екскурсії по області.

Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Фізико-географічна характеристика та природно-рекреаційний потенціал

Хмельницька область (до 1954 р. — Кам'янець-Подільська область) утворена 22 вересня 1937 р. Вона розташована у західній частині України в межах Волинської та Подільської височини. На північному сході межує з Житомирською, на сході - з Вінницькою, на півдні - з Чернівецькою, на заході - з Тернопільською областями. Площа складає 20,6 тис. кв. км, що становить 3,2% загальної площі України. Область простяглася на 220 км з півночі на південь і на 140 км із заходу на схід.

Рельєф області - в основному полого хвиляста підвищена лесова рівнина. Крайня північна частина її лежить у межах Поліської низовини, на північному заході невеликим уступом відокремлюється Волинська височина. Решта території Хмельницької області - у межах Подільської височини. Південно-західну частину області перетинає Товтровий кряж (найвища точка г. Велика Бугаїха — 409 м). Трапляються карстові форми рельєфу, зсуви, печери.

Переважають сірі опідзолені грунти та чорноземи.

Хмельницька область відрізняється досить сприятливими кліматичними умовами. Клімат області помірно континентальний з м’якою зимою і теплим, вологим літом. Середня температура липня + 18,3, + 19,5 °, січня — 5, — 6 °. Опади по території області розподіляються нерівномірно. У північно-західній частині випадає 600−640 мм, у південно-східній — 500−530 мм на рік. Висота снігового покриву 10−16 см. З несприятливих кліматичних явищ на території області спостерігаються хуртовини (10−18 днів), ожеледиця (7−17 днів), тумани в холодний період року (35−55 днів), грози (23−33 дні), град (1−2 дні), суховії (у південно-східній частині до 7−9 днів), трапляються ранні осінні та ранні весняні заморозки.

Хмельницька область багата мінеральними ресурсами. Нині детально розвідано 260 родовищ корисних копалини, з якихексплуатується близько 100, більшість з них місцевого значення (цегляні глини, піски, вапняки і граніти для виробництва щебеня і буту). Корисні копалини державного значення представлені вапняками і глинами для виробництва цементу, каолінами для фарфоро-фаянсової галузі, гіпсом і кременем. Нові розвідані види корисних копалин: графіт, сапоніт, глауконіт, фосфорити, облицювальні граніти.

Одним з найперспективніших напрямів розвитку мінерально-сировинної бази області є освоєння родовищ графіту, виявлені в Полонському і Шепетівському районах. Також варто зазначити, що Хмельницька область -це єдиний регіон в Україні, де розвідані родовища сапонітових глин. Найбільш вивченими є Варварівське і Таківське родовища. На півдні області на території Віньковецького району розвідані Адамівське і

Карачаївське комплексні родовища глауконітових пісків.

Хмельницька область має потужні запаси лікувальних і столових вод. Нині розвідані та досліджені джерела мінеральних вод: Збручанське, Зайчиківське, Маківське, поблизу м. Сатанова (води типу «Нафтуся»), Полонське (радонові), Теофіпольське (типу «Миргородська»), а також у Кам’янець-Подільському та Дунаєвському районах (гідрокарбонатно-магнієво-кальцієві). Виділяють рекреаційно-оздоровчі зони: Славутсько- Шепетівська (на півночі), Хмельницько-Летичівська (у центральній частині) та Кам’янець-Подільська (на півдні).

На території області протікає 165 річок завдовжки понад 10 км кожна. Найбільшими є Дністер (довжина в межах області 160 км) із притоками Збруч, Ушиця, Смотрич, Калюс; Південний Буг (довжина в межах області 120 км) із притоками Бужок, Вовк, Іква; річки Дніпровського басейну — Горинь, Случ, Хомора. Живлення річок мішане з переважанням дощового та снігового. Мінералізація води гідрокарбонатно-кальцієва. Озер в області мало, переважно в басейні Горині. Найбільше водосховище — Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ (площа водного дзеркала 22 092 га), головним чином у басейні Горині та Південного Бугу, зокрема Щедрінське (1258 га), Новоставське (1168 га), Кузьминське (765 га). Водні ресурси використовують для рибальства, водопостачальних, судноплавства (Дністровське водосховище), рекреації, вони є також джерелом електроенергії.

Загалом по запасах водних ресурсів регіон займає 6 місце у країні. Хмельниччина розташована на південному заході Східноєвропейської рівнини в лісостеповій зоні та в зоні мішаних лісів (Полісся) і дуже різноманітна за видовим складом рослин і тварин.

Рослинність представлена понад 1500 видами. У лісах росте клен, явір, ясень, в’яз, липа, вільха, шипшина. Степова рослинність представлена трав’янистими угрупованням (ковила волосиста, осока низька, типчак борознистий, горицвіт весняний, бородач звичайний, тонконіг, сон великий, зіновать подільська) та заростями чагарників (глід, жостер, кизил, терен, малина та ін.).

Багато рослин на Хмельниччині знаходяться на межі зникнення і тому занесені до «Червоної книги України». Серед них — мигдаль степовий, молодило руське, волошка, цибуля ведмежа, шафран, ясенець білий, рутвиця, сон широколистий, ковила весняна, підсніжник звичайний та ін.

Окрім мальовничих краєвидів та сприятливих кліматичних умов до природно-рекреаційних ресурсів області належать ліси, які становлять 285,3 тис. га і знаходяться, в основному, на півночі області.

Тваринний світ краю представлений лісовими і степовими видами. Тут водяться 311 видів хребетних, зокрема 40 видів риб, 11 — земноводних, 10 — плазунів, 190 — птахів, 60 — ссавців, 10 — видів рептилій. Для лісових формацій характерними є вовки, лисиці, козулі, лосі, соні, кабани, вивірки, лісові куниці, вужі, жаби, тритони, багато видів жуків та комах.

Досить поширеними є представники тваринного світу степу — зайці, тхори, горностаї, ховрахи, миші, їжаки. З птахів, живуть: ворони, ластівки, посмітюхи, щиглики, коноплянки, лелеки, граки, жайворонки, горлиці, перепели та ін. У водоймах області водяться щуки, карасі, білуги, судаки, в’юни, соми, окуні, севрюги та ін. Заповідний фонд області включає 279 одиниць: державні заказники, ботанічний сад, пам’ятки природи, 23 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, 4 заповідних урочища. У Хмельницькій області знаходиться національний парк «Подільські Товтри» — найбільший національний парк в Україні. Він має площу 261,3 тис. га. Мікроклімат парку формується Товтровим кряжем та каньйонами р. Дністра i його приток, тому тут створилися особливі умови для збереження рідкісних i реліктових рослин. На території НПП знайдені великі запаси мінеральних вод типу «Нафтуся», «Миргородська», «Мінська» та ін. На території парку «Подільські Товтри» наявність як унікальних рукотворних об'єктів, так і неповторних природних комплексів створили виняткові умови для розвитку туризму не тільки оздоровчого, але й пізнавального. На території парку знаходиться під охороною 129 об`єктів природо заповідного фонду, серед яких є парки і садиби різного ступеня збереження і культурно-історичної цінності, 19 археологічних пам’яток, більше 302 історико-архітектурних пам`яток. Багатство i рiзноманiтнiсть природних ресурсів та рекреаційні можливості парку можуть бути основою для створення розвиненої мережі внутрішнього та міжнародного туризму, мисливства та рибальства. Отже, значні природно-рекреаційні ресурси, які належать Хмельниччині, є достатньою базою для розвитку туризму у цьому регіоні.

1.2 Соціально-економічні умови та стан розвитку туризму

До складу Хмельницької області входять 20 районів; також налічується 13 м., у т. ч. 6 обласного значення; 24 селища міського типу; 1452 села.

Обласним центром регіону з 1941 р. є м. Хмельницький. Він займає площу 52 кв. км. Його населення нараховує 257,8 тис. жителів на 1 лютого 2009 р. Найбільші міста Хмельниччини — Кам’янець-Подільський, Шепетівка, Славута, Староконстянтинів, Нетішин.

У Хмельницькій області на 1 лютого 2009 р. проживало 1340,4 тис. осіб. Середня густота населення 69 осіб на 1 кв. км. Розміщення на території області є досить нерівномірним, найгустіше заселені центральні та південні райони. Національний склад населення досить однорідний: українці становлять 90,4%, росіяни — 5,8%, інші національності - 3,8%.

Господарство Хмельницької області є важливою складовою частиною народногосподарського комплексу України. В області виробляється велика частина промислової і сільськогосподарської продукції від загального виробництва в Україні.

Серед галузей виробництва провідне місце належить промисловості. Переважають галузі, які мають високу трудомісткість, низьку і середню матеріаломісткість. Це зумовлено тим фактором, що область має велику кількість трудових ресурсів, але відчуває значний дефіцит багатьох видів сировини, матеріалів і палива.

У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають електроенергетика, харчова промисловість, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів. У виробництві товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить близько 85% від усього виробництва.

Провідне місце у господарстві області займає харчова промисловість.

Виділяються: цукрова, спиртово-горілчана, борошномельна, молочна.

Важливе місце в господарстві Хмельницької області займає агропромисловий комплекс. На її території знаходиться майже 4% всіх сільськогосподарських угідь Украйни. В області виробляється на кожну людину значно більше, ніж у країні, зерна, картоплі, м’яса та молока.

Рослинництво тримає першість серед галузей сільського господарства в області. Воно дає 50,5% від обсягу сільськогосподарського виробництва. Найбільші посівні на території краю займають зернові культури, а серед них — озима пшениця. Вирощують також: ячмінь, горох, овес, гречку, кукурудзу та ін.

Тваринництво області базується на природних пасовищах, відходах харчової промисловості, виробництві комбікормів. Скотарство та свинарство є найважливішими галузями сільського господарства, вони дають 90% тваринницької продукції в області. Також досить розвинуті рибництво, бджільництво, птахівництво, кролівництво та вівчарство.

Транспорт — галузь господарства, яка має значний вплив на розвиток всіх галузей, у т. ч. туризму. Тому важливе значення має положення Хмельницької області на транспортних шляхах, що зв’язують основні промислові райони України (столичний, Харківський, Придніпров'я, Донбас) та Росії, а також чорноморські порти із західноукраїнськими областями, країнами Центральної і Західної Європи.

З півночі на південь область перетинають ряд автомобільних шляхів, які дають вихід на Білорусь і країни Балтії, Молдову і країни Південно-Східної Європи. Автомобільний транспорт займає провідне місце за величиною перевезень серед усіх інших видів у області. На її території довжина доріг складає близько 7 тис. км. Вони забезпечують міжобласні і внутрішньообласні зв’язки.

Важливе місце у вантажо- та пасажироперевезеннях, як у внутрішньо обласних, так і транзитних, займає залізничний транспорт. Довжина залізничних шляхів в області складає 740 км. Найбільш густо розмішені залізниці у центральній і північній частинах області, найменш — у південних районах. Найважливіші та найбільші залізничні вузли — Хмельницький, Шепетівка, Гречани.

Трубопровідний транспорт представлений в області газопроводами («Союз», Дашава — Київ, Уренгой — Ужгород) та нафтопроводом.

Авіаційний транспорт використовується загалом для перевезення пасажирів. Хмельницький має сполучення з такими великими містами як Київ, Львів, Вінниця, Одеса, Сімферополь та ін.

Річка Дністер, хоч і є судноплавною, але не має суттєвого значення для зв’язків з іншими регіонами. Нею здійснюються перевезення переважно будівельних матеріалів (гравій, галька, пісок).

Культурне обслуговування населення Хмельницької області здійснюють 1,2 тис. бібліотек, 1,3 тис. закладів культури клубного типу, музеї, три театри та філармонія, кінотеатри.

Туризм є надзвичайно важливою складовою частиною господарського комплексу області. Простежуючи динаміку туристичних потоків, слід зазначити, що протягом чотирьох років, починаючи з 2000 р., чисельність обслуговуваних туристів в області зростала. Зокрема, у 2000 р. чисельність туристів, обслуговуваних суб'єктами туристичної діяльності Хмельниччини, становила 27 336 осіб, а вже у 2004 р. — 39 928 осіб. З 2005 р. спостерігається зменшення обсягів турпотоків. Згідно зі статистичними даними за 2007 р. в області працювали 83 туристичних підприємства, які надали свої послуги 29 120 споживачам. З них чисельність іноземних туристів становить 1412, охоплено внутрішнім туризмом 16 360 осіб та 11 348 екскурсантів.

Автор курсової роботи вважає, що це зменшення туристичних потоків в області спричинене тим, що нині в регіоні спостерігається недостатність інформаційно-рекламного забезпечення, закладів відпочинку та харчування, нестача висококваліфікованих кадрів у туристичній сфері.

З метою ефективного використання потенціалу області, розвитку та зміцнення інфраструктури на Хмельниччині була прийнята «Програма розвитку туризму в Хмельницькій області на 2003 — 2010 рр.».

Загалом, можна сказати, що Хмельницька область має досить розвинену транспортну мережу, потужні промисловий та сільськогосподарський комплекси. Ці фактори, на думку автора, позитивно позначаться на відвідуванні регіону туристами.

1.3 Історія краю

Заселення Хмельницької області, як і всієї території України бере свій початок з часів первіснообщинного ладу (раннього палеоліту). Значення у формуванні та заселенні території Хмельницької області мали всі великі і незначні історичні події, що відбувалися по всій подільській землі, зокрема: первіснообщинний і утворення феодального ладу, виникнення торгівлі і ремесел, формування князівств і монголо-татарська навала, утворення і розпад Київської Русі, панування на цій території Литви і Польщі, приєднання до Росії.

Найдавніша палеолітична стоянка відома поблизу с. Врубівці Кам’янець-Подільського району (бл. 300 тис. р. тому). У добу середнього і пізнього палеоліту первісні мисливці почали заселяти територію сучасного Поділля. Найдавніші поселення цього періоду знайдені у с. Калачківці, Китайгород та Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району.

У ІV — ІІІ тис. до н. е. Наддністрянщину і Надбужжя населяють нащадки неолітичних племен — носіїв трипільської землеробської культури. Загалом у Хмельницькій області відомо близько 150 таких пам’яток.

З початку І тис. н. е. цю територію заселяють ранньослов’янські племена, які входили до складу антського племінного союзу. На базі цих племен утворилася Київська Русь (ІХ — ХV ст.). До її складу на території Поділля увійшли племена уличів і тиверців.

З посиленнями феодальної роздробленості стародавньої Русі і виникненням окремих удільних князівств у кінці ХІ ст. на Наддністрянщині утворюються Теребовлянські князівства, а згодом, у 1141 р. — Галицьке. У 1199 р. внаслідок об'єднання Теребовлянського і Шумського князівств вся територія сучасного Поділля увійшла до Галицько-Волинського князівства. Після загарбання краю ординськими племенами у 1246 р. князівство змушене було визначати свою залежність від Золотої Орди. Край було поділено на округи, населення яких платило величезну данину. Спустошувалися села і міста, руйнувалися фортеці. Ця трагічна сторінка в історії Хмельниччини, як і всієї Русі, тривала понад сто років.

Після Кревської унії, укладеної в 1385 р. між Польщею і Литвою, посилився наступ польських феодалів на українські землі. У 1439 р. внаслідок гострої боротьби між Польщею, Литовським князівством і Угорщиною захоплені ними землі Західного Поділля оголошуються окремим Подільським воєводством з центром у Кам’янці.

З середини ХV ст. частішають спустошливі кримсько-татарські напади на Поділля.

На церковному соборі у м. Бересті 1596 р. була ухвалена Берестейська унія. До соціально-економічного додалося національно-релігійне гноблення, що викликало на Хмельниччині хвилю народних протестів проти польської шляхти і місцевих поневолювачів, наростання визвольного руху. Це знайшло вияв у селянсько-козацьких повстаннях, які почалися з кінця XVI ст.

За Андрусівською угодою 1667 р. більша частина Правобережної України і Східна Галичина, у т. ч. сучасна Хмельниччина, залишилися за Польщею. Протягом ХVІ - ХVІІ ст. однією з форм антифеодальної боротьби були масові втечі селян із загарбаних Польщею земель у південні степи до козаків.

У наступні десятиріччя територія стає ареною безперервних військових сутичок, жорсткої боротьби за сфери панування. У 1672 р. трьохсоттисячне турецьке військо захоплює Подільське воєводство. Проте в 1699 р. за Карловським трактатом ці землі знову відійшли до Польщі.

У квітні 1793 р. землі Поділля у складі Правобережної України були приєднані до Росії і утворилися Ізяславське і Брацлавське намісництва та Кам’янецька область. У 1797 — 1803 рр. відбулося укріплення повітів, із яких Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський, Ушицький охоплювали більшу частину сучасної Хмельницької області.

Соціально-економічне і національно-релігійне гноблення викликало хвилю народних протестів. Найвизначніший визвольний рух на території Хмельниччини тривав протягом 1813 — 1835 рр. і пов’язаний з іменем Устима Кармелюка. Ще у 1905 р. відбулося 219 селянських виступів.

Хмельницька область, як і всі інші сільськогосподарські зони України, зазнала відчутних втрат у людності внаслідок примусової колективізації і особливо голоду в 1932 — 1933 рр.

У роки перед Другою світовою війною Хмельниччина з прикордонної стала внутрішньою областю держави. Вузька смуга Чернівецької області на півдні відокремлювала її від Молдови (10 км по прямій лінії) і Румунії (24 км), значно далі відсунулися межі Польщі (165 — 240 км).

У сучасних межах область існує з 22 вересня 1937 р., коли ухвалою ВЦВК СРСР була створена Кам’янець-Подільська область. У травні 1941 р. обласний центр був перенесений у м. Проскурів, але війна 1941 — 1945 рр. зупинила цей процес.

Під час Великої Вітчизняної війни фашистські війська винищили та вивезли на каторжні роботи близько 600 тис. жителів Поділля. Багато міст і сіл перетворилися на руїни. На території краю вели боротьбу з німецьким ворогом п’ять партизанських об'єднань, десятки окремих загонів і сотні підпільних груп. У січні-березні 1944 р. Хмельниччина була звільнена від фашистських загарбників.

Відновлення господарства в післявоєнному періоді відбулося досить швидкими темпами, вже до кінця 1950 р. було введено в дію близько 440 промислових підприємств. Валова продукція промисловості досягла 95% довоєнного рівня.

У січні 1954 р. на честь видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького та на честь трьохсотріччя возз'єднання України з Росією м. Проскурів було переіменовано на Хмельницький, а область з Кам’янець-Подільської на Хмельницьку.

За значні досягнення в галузі сільського господарства 16 лютого 1958 р. область була нагороджена орденом Леніна.

Післявоєнні роки відзначаються подальшим розвитком усіх галузей промисловості. Якщо в 1951 р. підприємства області досягли довоєнного рівня мвипуску продукції, то протягом 1951 — 1970 рр. працювати почало понад 100 нових промислових підприємств. В області почали діяти багато заводів, вироби яких експортувалися до 50 країн світу.

Зростала матеріально-технічна база у сільському господарстві. Галузь з кожним роком технічно вдосконалювалась, що позитивно позначилося на рівні рентабельності господарства.

24 серпня 1991 р. Верховна рада прийняла Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня 1991 р. більшість жителів Хмельницької області проголосували за повний суверенітет держави.

У 1994 р. відбулася ще одна подія важлива для області, але вже економічного характеру, а саме, вперше з часів незалежності вдалося приборкати спад промислового виробництва. Базовими обрані показники 1990 р. У 2001 р. Хмельниччина була однією з перших областей в Україні, яка досягла цих показників. Аграрна реформа позитивно впливала на відродження сіл. Оздоровлення економіки увінчалося відкриттям нових соціальних програм і пожвавлені будівництва.

Проаналізувавши усі ці дані, автор курсової роботи дійшла висновку, що Хмельницька область має потужний природний потенціал, сприятливі соціально-економічні умови та цікаве історичне минуле, що є основою для успішного розвитку туризму.

2. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТУРИЗМУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Пам’ятки і пам’ятні місця та їх використання в туризмі

Історико-культурні ресурси Хмельницької області є важливою складовою туристично-рекреаційного потенціалу. Вони відзначаються великою різноманітністю і включають археологічні та історичні об'єкти, середньовічні фортифікаційні споруди і печерні міста, культові об'єкти, палацові ансамблі, місця історичних подій, а також специфічні особливості культури і побуту українців та інших народів, що населяють територію краю.

Загальна кількість пам’яток на Хмельниччині складає 2015 одиниць. На державному обліку перебуває 387 пам’ятки.

Старовинне м. Кам’янець-Подільський — місто зі світовою славою, яке називають перлиною Поділля, знамените як місто-фортеця, історичний музей під відкритим небом, культурно-туристичний центр Хмельниччини. Перша згадка про Кам’янець датується 1062 р. За свою багатовікову історію місто пережило немало розрух та перебудов, але, не зважаючи на це, зберегло свою архітектурну неповторність. У місті 175 будівель перебувають на державному обліку як пам’ятки архітектури. З них мають національне значення 121 пам’ятка, та регіональне — 54. За цим показником м. Кам’янець-Подільський посідає третє місце в Україні.

Місто неможливо уявити без знаменитого Старого замку, розташованого на скелястому мисі р. Смотрич. Перші муровані укріплення, що виникли на цьому місці, датуються ІІ - ІІІ ст. і пов’язуються з періодом Траянових війн, зокрема, з римською окупацією цього краю. Збереглися Мала Південна і Денна башти оборонного муру XIІ - XIIІ ст. У XIV — середині XV ст. були зведені башти Чорна, дві Комендантські, Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, Ковпак, Папська або Кармелюкова. У середині XVI ст. до них додалися Нова Східна і Нова Західна башти, східний замковий мур із брамою і підземною галереєю та інші споруди.

На початку XVIІ ст. з західного боку фортеці на відстані 23 м від Старого замку, споруджені фортифікації Нового замку.

Старий замок з'єднується з островом Старого міста Замковим мостом, який у 1672 р. був сильно пошкоджений під час турецького штурму. У 1685 — 1686 рр. турки здійснили його кардинальну реконструкцію, чим пояснюється назва мосту — Турецький.

Могутність Кам’янецьких укріплень вражала численних мандрівників. За свою багатовікову історію місто-фортеця було взяте лише двічі: у 1393 р. литовським князем Вітовтом і в 1672 р. турецькими військами.

Культове будівництво у Кам’янець-Подільському представляє своєрідну архітектурну енциклопедію різних стилів і епох. Місто було населене представниками трьох общин — українців, вірмен і поляків, кожна з яких мала по декілька храмів. У період розквіту середньовіччя, тут існувало понад 30 культових споруд, з яких збереглося лише 13.

У західній у центрі розташована площа Польський ринок. Найдавнішими пам’ятками архітектури Старого міста історики вважають православний Воскресенський монастир (ХІІ ст.) і вірменську Благовіщенську церкву (ХІІІ ст.).

Ще одна споруда, що прикрашає Ринкову площу — тріумфальна брама, яка веде до садиби кафедрального Петропавлівського костьолу. Вона була споруджена в 1781 р. на честь приїзду до міста короля Станіслава Августа, про що свідчить напис над аркою.

Будівництво Петропавлівського костьолу розпочалося ще в XV ст., упродовж століть він неодноразово змінювався. Одна з найцікавіших прибудов у вигляді мінарету з’явилася в кінці XVII ст., за часів турецького панування. Тут же, у каплиці Радників — надгробок Лаури Пшездецької з Чорного Острова. Виготовлений В. Бродським у 1874 — 1876 рр.

Одна з найцікавіших споруд Кам’янця — Ратуша. Час її зведення припадає на XVI ст. Вона складається з двох частин — двоповерхової споруди та восьмиярусної вежі-дзвіниці. Колись вони стояли окремо на відстані 3 м одна від одної, але після пожежі 1616 р. їх об'єднали в єдиний ансамбль.

Окрасою вежі є годинник, уперше встановлений ще у XVIII ст. Він мав два дзвони, які 1753 р. відлив з міді та срібла відомий львівський майстер Теодор Полянський. Ця пам’ятка має ще одну назву — Будинок польського магістрату. Адже тут до 1793 p. розміщувався цей польський керівний орган.

У 1870 — 1917 pp. у Ратуші розміщувалося міське поліційне управління, а підвали використовували для попереднього ув’язнення затриманих. Тому навіть вулиця, яка вела звідси до Губернаторського майдану, називалася Поліційною.

У 1967 р. другий поверх Ратуші став однією з філій історичного музею-заповідника. Там постійно відбуваються мистецькі виставки.

Неподалік від Ратуші знаходиться францисканський монастир, костьоли домініканок та тринітаріїв. Православні церкви, в основному, знаходяться у руських кварталах Старого міста. Найкрасивіша з них — дерев’яна Хрестовоздвиженська церква — існує з 1672 р. Чудова подільська церква, добре відома і добре збережена завдяки тому, що знаходиться під стінами Кам’янецької фортеці. Вузька прибережна смуга р. Смотрич, де знаходиться церква, належить до урочища Карвасари. У кінці XVII ст. церква була вже дуже стара, і тому в 1799 — 1801 рр. замінена новою дерев’яною одноверхою спорудою, що існує донині. Дзвіниця церкви споруджена в 1863 р.

Найстаршою вважається оборонна Миколаївська церква, що знаходиться біля руїн вірменського костьолу. Товщина стін церкви — до 1,5 м. рекреаційний туризм екскурсійний маршрут

У стіну вмурований, за вірменським звичаєм, камінь-хачкар, датований 1544 р. Також там знаходиться храм Олександра Невського, його зводили за типовим проектом на честь сторіччя приєднання Поділля до Російської імперії у 1893 р.

У центральних кварталах міста знаходиться комплекс Домініканського монастиря (заснований в XIV ст. і остаточно сформований у середині XVIII ст. у стилі барокко, архітектор Ян де Вітте).

Усі згадані пам’ятки включені до національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець». Він набув статусу заповідника в 1928 р. Його площа становить 121 га. Це передусім Старе місто, затиснене в петлі р. Смотрич, а також прилеглий каньйон Смотрича, Замковий міст, комплекс Старого й Нового замків.

У Кам’янця-Подільського велике і перспективне майбутнє. Тисячі туристів відвідують це прекрасне місто, цей унікальний музей просто неба, який зберігає пам’ять про минулі часи та приховує ще багато нерозгаданих таємниць.

Старокостянтинів місто засноване князем Костянтином Острозьким на місці колишнього с. Коліщинець, історія його налічує 800 років. Розташоване місто на двох річках Ікопоть та Случ. Староконстантинів був складовою частиною історичної Волині, він разом з однойменною волостю у XVI — XVIII ст. належав до Луцько-Острозької єпархії святої Української Православної церкви.

Будівництво розпочалось із замку на місці давнього городища, там, де Ікопоть і Случ створювали захисний водяний простір. Замок та місто біля нього були обнесені високими земляними валами. При в'їзді в місто вибудувано муровані двоповерхові сторожові вежі, в нижніх поверхах яких знаходились ворота, а перед ними — в'їзні мости.

Князівський двоповерховий палац вибудуваний на берегах р. Случ. На півночі його будова розпочиналась церквою Святої Трійці, з якої можна було пройти в палац. На нижньому поверсі князівського палацу знаходились склади для зброї, боєприпасів, харчові запаси і інше, необхідне для довготривалої оборони. Палац був поєднаний підземним ходом з оборонною вежею, яка примикала до храму Чесного Хреста (1570 p.), і знаходилась на південь від замку.

У замковій церкві Святої Трійці, побудованій у 1561 — 1571 pp., молився сам князь-засновник. Вона побудована вівтарем на північний схід, мурована, така ж дзвіниця з трьома дзвонами, її вікна-бійниці, широкі стіни, як і весь палац, були пристосовані до оборони, за своєю архітектурою належать до монументальних зразків волинського церковного будівництва XV — XVI ст. Окрім замкової, у місті були ще й церкви Успіння Божої Матері (1590 р.), Св. Георгія (1574 р.), Преображення Господнього (1575 р.),

Воскресіння Христового (1575 р.), Воздвижения Чесного Хреста Господнього (1570 р.) та Різдва Пресвятої Богородиці.

У Староконстантинові за часів правління князя Костянтина Острозького процвітало релігійно-церковне та освітнє життя. Там було багато храмів, духовних шкіл, а вони, як і церкви, потребували духовних книг. Тому потребу в них мали заповнити друкарні в Острозі, Дермані, Константинові.

Отже, князь Острозький заснував у Староконстантинові друкарню. Її видавнича діяльність є ще однією сторінкою в історії українського православного книгодрукування. Видання повного тексту Біблії слов’янською мовою з’являється у 1681 р. і стає помітною подією в культурному житті не лише України, але й усіх слов’янських народів.

Перше друковане видання слов’янської Біблії потребувало не лише значних матеріальних коштів, але і здібних, освічених, самовідданих людей. Сконцентрувавши в Староконстянтинові значний науковий потенціал, князь вирішив заснувати вищу школу. Зроблено це було близько 1576 р. Школа поклала початок новому етапу в розвитку освіти на Україні. Острозька академія — це перший вищий навчальний заклад України.

Після смерті Острозького в 1608 р. академія занепала, а з переходом Острога до внучки старого князя — Анни Ходкевич, ревної католички, на її місці було засновано єзуїтську колегію.

При виїзді з міста можна побачити самотню високу вежу. Цю Сторожову вежу збудував Костянтин Острозький у ХVІ ст. як самостійне фортифікаційне утворення. Пізніше до неї була прибудована православна Здвиженська церква. Однак після смерті князя його син Януш передав храм католицьким монахам.

На Хмельниччині також можна відвідати Бакоту. Це — Біла гора, що піднімається на 120 м над рівнем води затоки р. Дністер. Завдяки гористому ландшафту, що закриває від північних вітрів, створюється м’який мікроклімат, що сприяє існуванню рідкісних видів птахів, рослин та комах, занесених у «Червону книгу».

Бакотський печерний скельний монастир був заснований ще в XI ст. та існував протягом тривалого часу — аж до кінця XIV — XV ст.

Він був відновлений у 1893 р. На місці староруської церкви була побудована нова дерев’яна церква на честь Спаса.

Меджибіж — стародавнє містечко на Поділлі, що вперше згадується як місто в Руському літописі у 1146 р., стояло неподалік від двох татарських шляхів, Чорного і Кучманського. Назву місто дістало через своє розташування, тому що стоїть воно там, де р. Буг сполучається з Бужком — «між богами».

Меджибіжська фортеця — один з найдавніших фортифікаційних ансамблів західного Поділля, в якому гармонійно об'єднується географічний ландшафт з особливостями планування і будівництва. Збереглася лише планова структура Меджибіжської фортеці «Білий лебідь», яку заклав гетьман М. Сенявський у 1540 р. Замок побудований на мисі, що утворився від злиття двох річок — Південного Бугу і Бужка. В'їзд у замок влаштований у західній стіні, з боку міста. Подвір'я замку, оточене могутніми стінами і баштами, займає приблизно 1 га. Стіни у східній частині здіймаються на 17 м, товщина їх у Лицарській башті досягає 4 м. Східна частина замку разом з могутніми контрфорсами південного муру надає будівлі монументального, грізного вигляду. Східна башта має своєрідну композицію і є оригінальним зразком оборонного будівництва XVI ст.

На середині подвір'я замку побудована церква. У плані прямокутна, довжина 21 м, ширина 10 м. Збудував цю культову споруду Р. Сенявський на місці більш давньої дерев’яної церкви. У 1831 р. костьол був переосвячений на православну церкву.

Отже, Меджибізька фортеця є цінною пам’яткою архітектури, історії, яка приваблює численних туристів. У січні 2004 р. вона стала Державним історико-культурним заповідником.

Починаючи з середини XVIII ст., м. Меджибіж стає одним з центрів паломництва у єврейській культурі, зокрема як батьківщина хасидського руху. Тут жив і похований його засновник — Ісраель Бааль Шем Тов. На його могилу щороку з'їжджаються десятки тисяч хасидів з усього світу.

Раббі народився в маленькому містечку на кордоні Польщі та Валахії. Рано залишившись без батьків, він жив при синагозі. Після смерті своєї першої дружини відправляється у Галичину. Дотримуючись праведного способу життя, він був учителем у хедері (початкова школа), а також шойхетом у селах. Раббі присвячував весь свій вільний час медитації, а також вивченню Тори.

У Меджибіж Бааль Шем Тов переїхав на початку 1740-х рр. Ісраель бен Еліезер, як звали його від народження, набув нового ім'я Бешт — володар доброго імені, завдяки своїй відданості, праведності, мудрості, любові до людей та вправності в цілительстві. Його любили й цінували городяни, що належали до різних конфесій, та поважали польські посадовці.

Проживши у місті 20 років, Бааль Шем Тов помер і був похований на одному з місцевих єврейських цвинтарів. Прах «людини з добрим ім'ям» зберігається на кіркуті, неподалік від якого зведена синагога.

Так місто стало відоме як осередок хасидизму і одним з найвідоміших центрів паломницького туризму в Україні.

Замок у м. Сатанів був свого часу найзначнішим серед призбручанських замків. Знахідки неолітичного часу поблизу міста, печери у скелях, кургани на околиці, залишки Траянового валу, який тягнеться від Сатанова на південний схід протягом 30 км — все це свідчить, що поселення дуже старовинне. В історичних документах Сатанів згадується за першого польського наступу на Поділля в 1404 р. У XV — XVII ст. розвиток міста сильно гальмували напади татар, тому у XV ст. був збудований замок для захисту населення. Поруч з Сатановим, у теперішній Слобідці Сатанівській, уже в ті часи містився укріплений православний монастир.

У 20-х рр. XVIII ст. було поновлено замок та міські укріплення. Місто перетворилося на значний торговий центр, тут мешкали купці з Греції та Вірменії. Замок розташований над р. Збруч. У плані він п`ятикутний, не зовсім правильної форми: три сторони завдовжки приблизно 105 м, четверта — 85 м, п`ята — 65 м. Вся площа складає близько 1,5 га. На всіх рогах були башти, з яких донині збереглися лише три. Мури, що з`єднували башти, були подвійні: окрім зовнішніх були внутрішні, що йшли до них паралельно. Внутрішні мури стояли на валу і через те були вищі за зовнішні. В`їзд до замку був у кутній башті, що виходила на південь з боку містечка. Зовнішні вали від внутрішніх відокремлювались ровами, рови були й поза мурами. Башти були чотиристоронні і далеко виходили за лінію мурів. Ширина сторони башт була приблизно 8,5 м.

У с. Жванець Кам’янець-Подільського району є руїни старовинного замку, що був споруджений у XV ст. та неодноразово перебудований у XVІ - XVІІ ст. Перші муровані оборонні споруди на місці замку вчені датують І тис. н. е. За їхніми дослідженнями, це були стінові фортифікації з тристінними вежами. Далі наприкінці XІV — у першій третині XV ст. на основі цих давніх фортифікацій сформувався п’ятибаштовий замок п’ятикутного плану. Протягом XVІ ст. власники Жванця реконструювали всі замкові башти, надбудувавши їх. Найбільших змін замок зазнав на початку XVІІ ст., коли новий власник В. О. Калиновський модернізував укріплення з добудовою валів та стін по периметру двору, з улаштуванням мурованих казематів і наближенням форми башт до бастіонних обрисів. Незважаючи на ці руйнування, замок ще в 1870-х рр. зберігав регулярну структуру, всі вали, мури і башти. Проте внаслідок поступових руйнувань протягом ХХ ст. він повністю втратив свою розпланувальну структуру й більшість споруд.

Летичів уперше згадується у XII ст. у зв’язку з нападами на нього монголо-татар, хоча деякі дослідники виводять дату — 1411 p. У XV ст. тут було побудовано фортецю. Але спочатку фортеця була дерев’яною. Лише наприкінці XVI ст. було зведено нову муровану фортецю. Церква Святого Михайла також входила в оборонну структуру міста. Споруджена вона в XVII ст. та була дуже перебудована в 1836 р. Дзвіниця церкви добудована у 1869 р.

У 1835 р. тут був похований Устим Кармелюк. У 1974 р. йому зведено пам’ятник та встановлено меморіальну дошку на мiсцi в’язниці, де у 1827 p. він був ув’язнений.

Отже, Хмельницька область має унікальні історико-культурні ресурси, на її території розташоване місто-фортеця Кам’янець-Подільський та значна кількість замків, фортець, цитаделей різних часів, які мають велику історичну та архітектурну цінність. Також в області розвивається паломницький туризм, за рахунок того, що тут знаходиться центр хасидизму. Усі вищеназвані фактори є важливими чинниками, що підтримують зацікавленість туристів у відвідуванні цього регіону.

2.2 Музеї та музейні комплекси

На Хмельниччині є велика кількість музеїв різних профілів і типів, зокрема Хмельницький обласний краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей А. Ахматової, краєзнавчий музей м. Нетiшина, літературно-меморіальний музей М. Островського, Ізяславський історико-краєзнавчий музей, музей Південно-Західної залізниці та Б. С. Олійника та ін.

Хмельницький обласний краєзнавчий музей організований у 1929 р. Його фондова збірка нараховує 59,2 тис. музейних предметів, серед яких — 8 скарбів середньовічних монет (в основному, польсько-литовських), 4 скарби ювелірних виробів періоду Київської Русі, колекції тканин, меблів. Заслуговує на увагу велике зібрання вітчизняної порцеляни кінця ХIХ — ХХ ст., а також ікони, зброя різних періодів історії.

У 1989 р. до століття з дня народження А. Ахматової у с. Слобідка Шелехівська Деражнянського району був відкритий літературно-меморіальний музей на її честь. Його розмістили у будинку родичів А. Ахматової. Також до території музею входить кладовище, де покоїться прах її матері І. Горенко. Тут поставлений і перший в Україні пам’ятник А. Ахматовій роботи скульптора В. Зайко.

Серед багатьох українських музеїв, одне з помітних місць посідає i міський краєзнавчий музей м. Нетiшина. Відкритий не так давно, він однак зумів уже позитивно зарекомендувати себе в багатьох аспектах наукової та культурно-освітньої дiяльностi, а від 12 вересня 2005 р. заклад доповнив перелік тих музеїв, у яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю i належать до державної частини Музейного фонду України.

Шляхом вивчення архівів, польових археологічних, геологічних, ботанічних експедицій, етнографічних пошуків музей проводить активну діяльність з вивчення iсторiї, культури та природи регіону. Окрім того, з другої половини 1990-х рр. закладом започатковано систематичні археологiчнi дослідження околиць регіону. Особливо ефективними стали розкопки курганів бронзової доби та зольників епохи раннього заліза на східних околицях міста, знахідки з яких стали прикрасою експозиції залу ранньої iсторiї. Культура, побут, ремесла та промисли становлять об'єкт зацікавлення та наукового вивчення сектора етнографії, який проводить систематичні дослідження в селах Славутського району.

Літературно-меморіальний музей М. Островського було відкрито 22 грудня 1946 р. у м. Шепетівка. З роками накопичувалися експонати, розширювалася експозиційна площа. За 1954 — 1974 рр. тричі оновлювалася експозиція до ювілеїв письменника. Нині музей М. Островського нараховує близько 25 тис. експонатів. Серед них: фотографії, документи, меморіальні речі, видання творів письменника та ілюстрації до них. Будинок музею, як унікальну архітектурну споруду, у 1989 р. занесено до міжнародного каталогу «Музеї світу».

Ізяславський історико-краєзнавчий музей відновив свою роботу 24 грудня 2003 р. Раніше у цьому старосвітському місті вже був музей, що з’явився у 20 — 30-х рр. ХХ ст. Під його приміщення було віддано церкву Івана Хрестителя. Але у 1941 р. богослужіння в церкві було поновлено і музеєм ніхто не займався. Відтоді музейні фонди було розпорошено: найцінніші речі помандрували до Росії, малоцікаві експонати осіли в обласних сховищах. З того часу, як музей відновив свою діяльність, відразу розпочалася ретельна робота зі створення експозицій, наповнення фондів, активізації дослідницької та пошукової роботи. На початку грудня 2001 р. на станції Деражня Жмеринської дирекції залізничних перевезень відкрито музей Південно-Західної залізниці та Б. С. Олійника. У його експозиції - розвиток залізничного транспорту від часу його зародження дотепер.

Окрема експозиція присвячена трудовій діяльності Б. Олійника, який 19 років очолював столичну магістраль. Про його життєвий та трудовий шлях розповідають особисті речі, фотографії, документи.

Отже, на Південно-Західній з’явився ще один осередок історії та культури.

Розвинена музейна мережа Хмельницької області привертає увагу багатьох українських та закордонних туристів, тут можна подивитися на цікаві експонати історії та культури України. Це також сприяє тому, що Хмельниччину відвідує велика кількість екскурсантів.

3. АВТОРСЬКІ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ ПІЗНАВАЛЬНИХ ТУРИСТИЧНО-ЕКСКУРСІЙНИХ МАРШРУТІВ

3.1 Туристичні маршрути

Хмельницька область є надзвичайно багатою на історичні, археологічні та культурні пам’ятки. З кожним роком сюди приїжджає все більше не тільки українських, але й іноземних туристів. Для того, щоб краще ознайомитися з цими цікавими пам’ятками, автор курсової роботи пропонує туристичні маршрути містами та селами краю.

Кам’янець-Подільський — Ходорову — Гаврилівці - Жванець — Хотин — Кам’янець-Подільський Тур історичними місцями Поділля триває два дні. На цей час туристи забезпечуються транспортом, місцями харчування та відпочинку.

Початок маршруту у місті Камянці-Подільському. З автовокзалу група прямує у с. Жванець. Дорогою туристи проїзджають такі населені пункти як с. Ходоровці та с. Гаврилівці. Перші згадки про ці селища датуються кінцем XIV — початком ХV ст.

За с. Ходорівцями туристи спостерігають обабіч дороги дворядну алею горіха волоського, яка є пам’яткою природи місцевого значення. Вік дерев у середньому складає 85 років, висота до 12 м, діаметр від 24 см.

На своєму шляху туристи побувають у с. Гаврилівці, де ознайомляться з пам’ятником «Курган Слави» у вигляді срібного крила літака.

Дорогою групу знайомлять з історією с. Жванець, що лежить на березі р. Дністра, у мальовничій місцевості, що дістала назву «Подільська Швейцарія».

В історичних документах Жванець згадується з 1431 р., коли польський король за військові заслуги подарував його лицарю Свичку з Ленчина.

Обов’язково туристам показують залишки замку, побудованого на початку XVII ст. На жаль, до нині він утратив свою розпланувальну структуру. Збереглася лише північна частина укріплення з рештками надбрамної та південно-східної башт, також північна башта.

Проїзджаючи через село, гості побачать Вірменський костьол Непорочного Зачаття Богоматері (1782 р.) у стилі бароко.

Остання зупинка на маршруті туристів — м. Хотин. Проїхавши центральною вулицею, група виходить на вул. Фортечну. Тут за 2 км від центру міста на його північній околиці височіє стародавня Хотинська фортеця.

Перед входом до фортифікаційних споруд у 1992 р. на честь трьохсотліття з дня переможного завершення битви між турецько-татарськими й польсько-козацькими військами, споруджено пам’ятник Петру Сагайдачному й Запорозькому війську.

Через Бельську браму туристи проходять до кам’яного замку XIII — XVI ст. Він прямокутний у плані, площею 1200 на 250 м. Фортецю оточує земляний вал із бастіонами. На жаль, від усіх приміщень на території фортеці збереглася тільки кам’яна церква (1835 р.)

Також екскурсовод розповідає про те, що в Хотині у 1890 р. був знайдений скарб (ХІІ - ХІІІ ст.). У ньому більше тисячі монет із Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та ін. західноєвропейських держав. Цей скарб знаходиться зараз в Ермітажі Санкт-Петербургу.

З Хотина туристична група автобусом повертається до м. Кам’янець-Подільський.

Хмельницький — Бакота — Субіч — Хмельницький

Маршрут триває дві доби. На час подорожі туристи забезпечуються місцем проживання та транспортом.

Туристи з автостанції м. Хмельницького виїзджають у с. Гараївку.

Поблизу с. Гараївка туристи відвідують старовинний скельний монастир Бакота (Бакотський монастир або Михайлівський печерний монастир). Старовинна Бакота — колись древня столиця Пониззя, як називалася в XIII — XIV ст. територія між Дністром та Південним Бугом. За припущенням вчених-істориків, Бакотський скельний печерний монастир виник у кінці ХІ на початку ХІІ ст. У XII ст. ігумен Григорій заснував тут церкву Св. Михайла. У 1893 р., після завершення розкопок, на місці давньоруської церкви було споруджено нову дерев’яну церкву, яка була освячена єпископом Подільським і Брацлавським. Церкву група також відвідає.

Бакотський монастир стоїть у мальовничому місці на схилах Білої гори, на висоті 80 м над Дністром. Складається він із низки скельних келій, розташованих на різній висоті, та погребальних ніш. З тераси монастиря відкривається чудова панорама берегів Дністра.

Друга зупинка — це с. Субіч, де також розташований монастир, який вважають «молодшим братом» Бакотського печерного монастиря.

Цей невеликий скельний монастир відомий з XVI ст. Три печери, різні за розміром, відкриті для відвідування.

Також подорожуючі зможуть помилуватися фантастичними краєвидами та сфотографуватися.

Увечері група автобусом повертається до Хмельницького.

3.2 Маршрути екскурсій

Автор курсової роботи розробила наступні екскурсійні маршрути стародавніми містами Хмельницької області.

Оглядова екскурсія по Кам’янцю-Подільському

Автор пропонує опис екскурсійного маршруту по старовинній частині м. Кам’янець-Подільський, який триває 5 год.

Екскурсанти розпочинають прогулянку містом з Новопланівського мосту (1874 р.). Цей міст через каньйон р. Смотрич проводить туристів із колишнього нового району на територію Старого міста.

Група зупиняється на Троїцькій площі. Праворуч, по вул. Зарванській, можна дістатися колишніх північних воріт міста — Кушнірської башти. Вона знаходиться на невеличкій площі Руський ринок. Звідси відкриваються чудові краєвиди — на Смотрич та Польські фільварки. Ця територія тісно пов’язана з існуванням української громади міста.

На Троїцькій площі знаходиться церква Святої Трійці (XIII — XIV ст.). Вважається, що це найдавніша церква Кам’янця. Далі вулицею Троїцькою екскурсанти прямують до площі Польський ринок — головної площі міста. Пам’ятки архітектури, що тут знаходяться — православний Воскресенський монастир (ХІІ ст.) та вірменська Благовіщенська церква (ХІІІ ст.). Також відвідують монументальний ансамбль Кафедрального костьолу Святих Апостолів Петра й Павла (XV ст.) із Тріумфальною брамою, затишним подвір'ям та мінаретом (XVII ст.).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой