Викладання основ петриківського розпису в школі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Декоративно-ужиткове мистецтво — профіль трудової підготовки у 5 — 7 класах

1.1 Петриківський розпис як один із давніх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва і його значення в культурній спадщині України

1.2 Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису

2. Вдосконалення методики прилучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

2.1 Особливості календарно-тематичного планування з курсу «Основи петриківського розпису»

2.2 Обгрунтування змісту і структури програми навчального курсу

2.3 Реалізація змісту навчальної програми в поурочному плануванні

3. Педагогічний експеримент

3.1 Об'єкт і предмет дослідження

3.2 Методика та проведення досліджень

3.3 Результати досліджень

3.4 Наукова, освітня, виховна ефективність використання результатів дипломної роботи

4. Санітарно-гігієнічні норми та правила безпечної роботи при виконанні петриківського розпису

Висновки

Література

Вступ

В умовах становлення незалежної Української держави одним із головних завдань є відродження та розбудова національної системи освіти. Завдання, що постають з Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), передбачають подальший перспективний пошук шляхів розвитку школи, поліпшення підготовки молоді до трудової діяльності з використанням сучасних досягнень психолого-педагогічних наук, залучення учнів до вивчення декоративно-вжиткового мистецтва, створення умов для включення його у трудову діяльність.

Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу [17, с. 5].

Серед стратегічних завдань реформування освіти в Українській державі - виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй [23, с. 1]. Не слід забувати також і про виховання творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини та відтворення і трансляцію культури та духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків [17, с. 6].

Національне та естетичне виховання, які вважаються компонентами освіти і охоплюють усі складові її системи, та художнє навчання учнів є соціальними замовленнями нашої держави. Кінцевою метою навчання і виховання є гармонійний розвиток особистості, формування людини, яка б не була відірваною від національних джерел і змогла б стати гідним членом суспільства, відчувати себе часткою нації. Тому соціальне замовлення пред’являє особливі вимоги до підготовки школярів, і одна з умов виконання цих вимог — творчість учителя. Реформування освіти грунтується на використанні досвіду передових новітніх педагогічних технологій, інновацій в праці вчителя.

Для виховання творчої особистості учня сам учитель повинен бути творчою особистістю, тобто мати відповідну підготовку. Таким чином, підвищення якості змісту навчально-виховного процесу на заняттях декоративно-ужиткового мистецтва набуває суспільного значення, а реалізація поставлених завдань зумовлена професійним, ідейним та культурним рівнем вчителя трудового навчання, від якого залежить доля розбудови народної освіти та її подальший розвиток в галузі національної культури, художньої освіти та національного виховання. Тому компонент готовності учителя до розвитку творчих здібностей учнів передбачає оволодіння методами діагностики і формування здібностей.

Дослідженням з проблеми підготовки майбутніх вчителів та розробці нових педагогічних теоретико-методологічних аспектів велику увагу приділяють вчені-педагоги, психологи. Зокрема, дидактичні аспекти підготовки майбутніх вчителів розглядали в своїх роботах О.А. Абдулліна, С.І. Архангельський, Ю. М. Бабанський, С. Я. Батишев, В.І. Бондар, О. Г. Мороз. Формування особистості вчителя до педагогічної діяльності і науково-обгрунтованої його підготовки приділяли увагу в своїх роботах В. В. Борисов, В. Г. Гончаренко, М.В. Зіннятуллов, Н. П. Знамеровська, Л.І. Кондратенко, В. В. Кузьменко, В. П. Курок, Б. В. Сименача. Питанням підготовки студентів до керівництва гуртковою роботою з українського декоративно-прикладного мистецтва на уроках обслуговуючої праці присвячена робота Т. А. Сиротенко. Удосконалення підготовки вчителя трудового навчання до професійної діяльності присвячено дуже багато праць академіка Д. О. Тхоржевського.

Переконливість у високій результативності національно-орієнтованої системи освіти змусила вдатися до пошуку шляхів удосконалення підготовки вчителя трудового навчання на основі національних культурних традицій українського народу.

При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління. Тому загальноосвітня школа повинна не тільки давати учням певні вміння, а й готувати їх до життя в нових економічних умовах, де на передній план будуть винесені вміння творчо вирішувати всі виробничі та життєві проблеми. Аналіз змісту шкільних програм і підручників, вивчення науково-педагогічних, методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід педагогічної практики у школі доводять, що основною, центральною лінією у створенні національно орієнтованої системи підготовки учнів повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом. Про їх могутній психолого-педагогічний і виховний потенціал, традиційно-просвітницьку й культурологічну суть йдеться у дослідженнях М.Б. Євтуха, Л.В. Калуської, Л. В. Оршанського, М. Г. Стельмаховича, Є.І. Сивавко, Б.М. Тимківа та ін.

Традиції декоративно-ужиткового мистецтва допомагають відновлювати історично-духовну пам’ять і зосереджують увагу учнів на глибинах естетичної та педагогічної свідомості всього українського етносу. Вони дозволяють цілеспрямовано формувати аксіологічні уявлення дітей, збагачують процес становлення їхньої свідомості.

Але саме аспекту педагогічного впливу засобів декоративно-ужиткового мистецтва на становлення особистості школяра в дослідженнях не надано потрібної уваги. Недостатня увага приділяється феномену традиційності декоративно-ужиткового мистецтва, що акумулює в собі віковічний ментальний досвід народу. Потребує вивчення ефективності змісту і педагогічних засобів викладання декоративно-ужиткового мистецтва, теоретичне і методичне забезпечення цього процесу. Такий підхід до розгляду цих питань зумовлений тим, що розвиток та відродження декоративно-ужиткового мистецтва сьогодні відбувається в трьох напрямках:

1)офіційним шляхом — дитячі садки, школи, училища, вищі навчальні заклади, курси;

2)на етнопедагогічному рівні - родина, народні майстри, самодіяльні умільці;

3)в українських діаспорах.

На всіх цих рівнях відбувається виховання підростаючих поколінь на високих зразках традиційного декоративно-ужиткового мистецтва. Це потребує вдосконалення професійних знань та умінь вчителя в галузі цього виду народного мистецтва, а також удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання учнів засобами декоративно-ужиткового мистецтва.

Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.

Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки минулого (Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж. Поль, Г. Сковорода, К. Д. Ушинський, Т. Г. Шевченко, М. П. Драгоманов, О. Духнович, І. Кріп'якевич, С. Русова) і сьогодення (М.Я. Антонець, Ю. Бондаренко, О. Вишневецький, В. Довбищенко, І.А. Зязюн, О. Ковальчук, Е. Пасічник, В. А. Поплужний, М. Г. Стельмахович, М.І. Чумарна та інші) переконливо доводить, що система освіти молоді повинна спиратися на національні корені.

На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперничати із такими предметами, як мова й література, образотворче мистецтво, музика і співи. Насправді ж воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів. хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю[34, с. 15].

Дана робота присвячена відродженню мистецтва петриківського розпису на заняттях з трудового навчання і містить програму художньо-естетичного напрямку, яка може викладатися у школі у якості розділу варіативної частини шкільної програми. Також її можна використовувати у роботі гуртків, клубів, творчих об'єднань, позашкільних навчально-виховних закладів.

При складанні програми враховувався обсяг знань дітей та юнацтва з основних предметів загальноосвітньої школи, їх вікові особливості, досягнення педагогічної практики, художньо-естетичної освіти дітей, сучасні умови ринкових відносин. Орієнтовний вік учнів — 5−7 класи загальноосвітніх шкіл, позашкільних установ, що цікавляться народним мистецтвом, відродженням його традицій. Розділ носить назву «Основи петриківського декоративного розпису» і передбачає здобуття учнями як теоретичних знань про історичні етапи розвитку даного виду народного мистецтва, так і практичні вміння виконувати самостійні композиції у кращих традиціях Петриківки.

Відродження петриківського розпису під час занять з школярами має бути традиційним, адже до відродження народних традицій спрямовують пріоритетні напрями реформування виховного та навчального процесу в сучасній школі. Завданням вчителя є поєднання освіти з національним підгрунтям, історією та народними традиціями, збереження та збагачення культури українського народу, прищеплення шанобливого ставлення до звичаїв та традицій, що є невід'ємною частиною нашого минулого.

Крім цього, слід пам’ятати, що петриківський орнамент у виконанні його творців, майстрів декоративного розпису, виглядає завжди краще, ніж у інтерпретації професіоналів [12, с. 130].

Об'єктами педагогічних досліджень є організація пізнавальної діяльності дітей, навчально-виховного процесу та управляння ними, а також діяльність учителів, вихователів, учнів та дітей.

Об'єкт мого дослідження — впровадження у процес трудового навчання в школі розділу з вивчення петриківського декоративного розпису, а також вивчення міжпредметних зв’язків, які пов’язують даний курс з іншими загальноосвітніми предметами і забезпечують інтеграцію освітнього процесу в школі.

Мета дослідження включає громадську корисність розробки, що полягає у спробі підвищити рівень загального розвитку учнів середньої школи, зміцнити їх національну свідомість та художньо-естетичну освіченість. Крім цього у роботі проводиться аналіз міжпредметних зв’язків курсу петриківського розпису з іншими предметами загальноосвітнього циклу для визначення місця описаних занять у системі цілісної інтегрованої освіти.

Шлях до досягнення мети полягає у розробці раціональних форм і методів навчання та плануванні системи занять, які б повністю відповідали основним дидактичним принципам та вимогам, а також у порівнянні значимості окремих міжпредметних зв’язків для цілісності та об'ємності навчального процесу.

Таким чином, можливості трудового навчання у прилученні школярів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття різноманітними видами народних ремесел і декоративно-ужиткового мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності дітей.

1. Декоративно-ужиткове мистецтво — профіль трудової підготовки у 5 — 7 класах

1.1 Петриківський розпис як один із давніх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва і його значення в культурній спадщині України

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Село Петриківка Дніпропетровської області стало одним з найвідоміших його центрів завдяки своєрідному мистецтву малювання. Нині вже усьому світові став відомий цей вид розпису на різноманітних виробах художніх промислів. Чарівна петриківська квітка розцвіла на фарфоровій вазі, лягла на шовкову тканину, загорілася на полакованій поверхні сувенірної шкатулки. Усі ці речі полонять красою вимогливого глядача на міжнародних ярмарках у Марселі та Токіо, у Софії та Загребі[12,с. 126].

Петриківський квітковий орнамент має багатовікову традицію. Подібні до нього мотиви зустрічаються і на старовинних речах, що належали простим запорізьким козакам, представникам широких верств волелюбного українського народу. Та й сама Петриківка — старовинна запорізька слобода, і люди, що жили в ній, ніколи не відчували кріпацького ярма. Ця обставина безумовно сприяла розвиткові народної творчості, а саме настінного орнаментального розпису.

Слобода Петриківка, що раніше мала назву Петрівка, була заснована в 1772 році переселенцями із старовинного запорізького поселення Курилівки, землі якої періодично зазнавали шкоди від повені. Ініціатором цього переселення був кошовий отаман Війська запорізького Петро Калнишевський. Спочатку Петриківка входила до складу Полтавської губернії, а згодом, коли була заснована Катеринославська губернія, вона ввійшла до складу Новомосковського повіту цієї ж губернії. Петриківка була чималим торгівельним центром, щорічно тут відбувались великі ярмарки.

Після ліквідації Запорізької Січі жителі села Петриківки почали називатись «казенними» або «державними», тоді як сусідні з Петриківкою села були віддані указами Карини ІІ у володіння місцевим поміщикам.

Настінний розпис у побуті українських селян має свою давню традицію. Цей розпис був тісно зв’язаний з матеріалом, з якого будувало своє житло населення степових та лісостепових областей України, тому що глина чи саманна будова з обмазаними глиною і побіленими крейдою стінами в якійсь мірі обумовлювала покриття їх настінним розписом. Зовнішні стіни хат прикрашалися по краях і під стріхою кольоровою глиною у вигляді смуг «підведення», кольорових плям і крапок («горошок»). Прикраси в зовнішньому розписі вживалися також у вигляді карнизів, рам, колонок і цокольних смуг (призьба), що імітували архітектурні деталі будови і відзначалися вдалим добором кольорів[11,с. 3].

В інтер'єрі хати розписом особливо виділялася піч, обведена по краям і карнизам стрічками кольорових смужок, та розписана всілякими рослинними і тваринними орнаментами — «квітками», «півнями», «пташками» і т. ін.

Настінним розписом прикрашались також простінки, фриз, сволок, обрамлення вікон і дверей. Типовими для рослинної орнаментики були «бігунчики», широко розповсюджені в українському народному мистецтві «вази», «букети», «гілочки» та зображення окремої «квітки».

Форма і колір орнаментальних композицій були підпорядковані архітектурі інтер'єру хати і, крім того, були у тісному взаємозв'язку з умеблюванням та предметами хатнього вжитку. Форма орнаментальної композиції залежала від тієї частини інтер'єру, де вона була вміщена… «Вазони», «букети» і «бігунчики», як правило, застосовувалися в розпису комина, гірлянди «бігунчика» прикрашали сволок, фриз і обрамовували віконниці і дверні прорізи; окремі «гілочки"і «квітки» здебільшого застосовувалися в насінному розписі. Рідше розписувалася стеля. На стіні біля ліжка виконувався розпис, що імітував «килим» [35,с. 86].

Крім того на побіленій стіні хати кольоровою плямою виділявся «мисник» з гончарним посудом червоножовтої тональності, скриня, на задньому полі якої грають червоні тони орнаменту. На стіні висіли також вишиті червоними і чорними візерунками рушники, на ліжках і лавах стелились яскраві фарбовані домоткані рядна і килими. Уся ця гама рожевочервоних і жовтооранжевих відтінків об'єднана в одну цілісну композицію. Настінний розпис знаходився у гармонійному поєднанні з усіма цими предметами домашнього вжитку.

Традиції настінного розпису щільно пов’язувались з іншими видами оформлення інтер'єру. У давнину селяни самі виготовляли тканини для одягу та прикрашання житла, самі ткали килими, займалися вишиванням рушників, виготовленням рельєфних або розписаних кахлів для облицювання печі, що займала більшу частину хати. Квітчастими килимами прикрашали стіну біля ліжка, інколи ними завішували вікна і застеляли лави. Крім того стіни прикрашались вишитими рушниками, котрі вішались над дверима, на покуті і на вільних простінках. Згодом ці декоративні елементи були майже повністю замінені кольористим настінним розписом. Кольористий розпис під «килим» замінив справжній тканий килим, що висів раніше на стінці над ліжком; розпис над дверима і вікнами та в простінках замінив вишиті рушники, а розпис печі - розписні кахлі.

Настінний розпис виконувався, як правило, жінками за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Основними барвними матеріалами були кольорові глини і саморобні рослинні фарби. Останні виготовлялись домашнім способом із різних трав, листя, ягід та квітів. Так, наприклад, зелену фарбу видобували з пирію, синю з квітів проліска, жовту з цибульного лушпиння, оранжеву з кори молодих яблуневих пагінців, червону і фіолетову з соку вишень та шовковиці. Вживали також такі природні барвники як вохра, глей та сажа.

Фарби з кольорових глин, глею і сажі отримували, розтираючи ці матеріали на порох, а потім розводили їх на молоці або яйцях. Рослинні соки також змішували з молоком і жовтками.

Розпис провадився за допомогою ганчірки («віхтя»), щіточками, колоссям, зв’язаним у пучок, а інколи і просто пальцем. Петриківці крім цих способів нанесення розпису користувалися тонесенькими саморобними щіточками із котячої шерсті.

Петриківський розпис, як настінний, так і на побутових предметах — скринях, барабанах, віялках, спинках саней, відомий з минулого століття. Із покоління в покоління, все більше удосконалюючись, передавались традиції петриківської орнаментики. На протязі багатьох десятиліть із петриківських селян виділилась група напівпрофесіональних майстрів. Розписували сани, віялки і скрині й вивозили їх на продаж. Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння.

Темперний живопис застосовувався, головним чином, в настінних розписах, а дерев’яні предмети вжитку розписувались олійними фарбами, або ж, як це робиться і тепер, розведеними на жовтках яєць з домішкою оцту.

Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і знанням законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного (здебільшого квіткового орнаменту) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори. Прикладом цього є традиційна «цибулька», схожа на розрізану навпіл цибулю. Дрібні ж листочки, виконані легкими відривчастими мазками, називаються «папороттю». Такими ж тонесенькими мазками, які складають враження чогось пухнастого, легенького як повітря, роблять пестики квітів і бутони.

Ажурність і графічна чіткість малюнка, віртуозність його виконання досягаються за допомогою щіточки із котячої шерсті. Такою щіточкою петриківці досягають пухнастих і перистих зображень рослин, особливо листя. Інколи квіти в петриківському розписі поєднуються чи замінюються ягодами, наприклад виноградом і калиною, тут же уміщуються і птахи, що дзьобають ягоди. Рідше зустрічаються зображення тварини і людини.

Українське мистецтво зберігає невичерпні багатства орнаментальних мотивів, нагромаджені у процесі історичного розвитку. На жаль, невідомими залишилися імена багатьох і багатьох майстрів народного мистецтва, що прикрашали побут українського народу[11,с. 3−7].

У Петриківці було багато селянок-майстринь, котрі розписували хати та виготовляли «мальовки» на продаж, але лише одній з них судилося зіграти винятково важливу роль у дальшому розвитку петриківського декоративного розпису. Це була Тетяна Якимівна Пата. Народилася вона у 1884 році в сім'ї безземельного селянина-бідняка Якима Мартиненка. Всі його діти змалечку поневірялися по наймах. А чотирнадцятирічна Тетянка почала заробляти собі на хліб малюванням, ходила «квітчати» комини до свят або весіль, розписувала скрині та віялки, що їх робили на продаж односельчани. Водночас вона почала малювати яєчною темперою на папері квіти та ягоди. Коли в 1913 році до Петриківки приїхала петербурзька художниця Є.К. Євенбах, яка за порадою директора Катеринославського краєзнавчого музею Д.І. Яворницького хотіла тут ознайомитися з народною творчістю, то їй дуже сподобалися малюнки Тетяни Якимівни. Вона стала запрошувати майстриню переїхати жити і працювати до Петербурга. Але подружжя Патів не побажало кидати рідне село. Очевидно завдяки Євенбах тоді ж потрапили малюнки Тетяни Пати в музеї Дніпропетровська, Києва та Санкт-Петербурга. Це — намальовані тоненьким пензликом грона червоної калини з пожовклим листям, квіти та ягоди лісової суниці тощо. Коли в 1914 році загинув на одному з фронтів імперіалістичної війни чоловік Леонтій, залишилася Тетяна Пата удовою з чотирма малими дітьми[12,с. 127−128].

У 1925, 1927 і 1928 рр. Петриківку відвідала Є.В. Берченко, що займалася збиранням розписів. В своїй книзі «Настінне малювання (Дніпропетровщина)» вона написала, що в ті роки широке розповсюдження в Петриківці і в сусідніх з нею селах мали так звані «мальовки» — розпис на папері. Вони вивозились навіть для продажу на Полтавщину. Розпис робився на аркушах паперу і ними прикрашалися піч і сволок, а над вікнами вішались розписні рушники з тонкого цигаркового паперу. Варто відзначити, що композиція орнаментів, призначена для тієї або іншої частини інтер'єру продовжувала традицію попередніх елементів декору. Так, наприклад, форматки орнаментованого паперу для прикраси комина печі різали прямокутниками (11. 5×12.5 см) трохи меншими, ніж звичайний селянський кахель (11−17×22 см), яким раніше облицьовували печі.

Великою різноманітністю мотивів відзначаються вузенькі смужки з паперу для прикрашення сволока — «лиштва», «кайма» та «мереживо до полиці». Виникли і зовсім нові форми петриківського розпису на папері: букети різних квітів і декоративні панно[11,с. 8−9].

Організованих, колективістських форм творчість петриківських майстрів почала набувати після революції, коли по всій Україні утворювалися промислові артілі. З’явилася така і в Петриківці. Датою її заснування під назвою «Вільна селянка» вважається 1929 рік, однак достеменних архівних даних на підтвердження цього немає. Спершу тут займалися вишивкою сорочок, блузок, наволочок, підковдрників, робили малюнки на килимках, полотні, подушечках. Працювали, звісно, вдома, бо свого приміщення артіль не мала. А першими її художниками на чолі з О. Ф. Стативою були: Євдокія Клюпа-Щербина, Марія Тимошенко-Чорнуська, Ганна Завгородня-Прудникова. Найгрунтовнішим і найпослідовнішим систематизатором творчості петриківських майстрів був Олександр Федосійович Статива. Він свого часу закінчив Миргородське художнє училище. Потім працював у школах Петриківського району і до 1935 року зібрав понад 300 мальовок. Саме тоді в Києві організувалася Республіканська виставка народного мистецтва. Були запрошені народні майстри з усієї України. Статива надіслав до державного музею народного мистецтва сто зразків. Участь у цьому найвагомішому для тих часів показі своїх творів взяли Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ганна Павленко, Василь Вовк, Ярина та Ганна Пилипенко. Усі вони були нагороджені грамотами та дипломами першого ступеня, а пізніше отримали звання «майстер народної творчості». Там же, при Київському державному музеї українського народного мистецтва, відкрилися експериментальні майстерні, у яких працювали народні майстри і художники-професіонали. Творча співдружність була дуже корисна, бо поклала початок зближенню народного декоративного мистецтва з художньою промисловістю[18,с. 11].

Відразу ж після виставки відкрилася в Петриківці школа декоративного малювання, яка готувала художників-конструкторів для різних галузей промисловості. Вона відіграла велику роль у підвищенні їх майстерності та забезпечила правильне теоретичне керівництво. Ініціатором організації школи був художник О. Ф. Статива, який зумів залучити до викладання в школі і художників-професіоналів і майстрів народного мистецтва[11,с. 9−10]. Сам Статива був душею школи. Як згадує Галина Завгородня-Прудникова, Статива був «людиною гостинною, уважною, перед святом обов’язково привітає листівкою. Любив пісні, вишивку, красу. Йому було дуже боляче бачити без вишиваного рушника ікону. І от одного разу його запросили реставрувати ікони у Білій Церкві. Ще до війни, разом з Лісним Андроном. Атеїстична влада цього йому не простила. Репресивний апарат спрацював — і не стало Андрона Лісного. А Статива О. Ф. після перебування у в’язниці хоч і повернувся, та не зміг на повну силу розкрити свій талант, який він до того так щедро дарував людям.» Доживав Олександр Федосійович свого віку у злиднях, але до останнього залишився невтомним популяризатором творчості петриківських майстрів[18,с. 11].

Але повернімося до школи декоративного малювання. В ній викладали Ф. П. Усипенко (пізніше учасник військово-художньої студії ім. М. Б. Грекова в Москві), дніпропетровський художник Балахонов та ін. Інструкторами по композиції і виробничому навчанню (український орнамент) були народний майстер Петриківки Т. Пата та її талановита дочка Текля Кучеренко (1906 — 1953) [11,с. 10].

Школа існувала з 1936 по 1941 рік. З неї вийшло ціле покоління майстрів-«петриківців»: заслужений майстер народної творчості УРСР Марфа Тимченко, Євдокія Клюпа, Галина Прудникова, Векла Кучеренко, Ганна Данилейко, Марія Шишацька, Федір Панко, Василь Соколенко та інші [12,с. 128].

З радістю і любов’ю передавала Тетяна Пата численним учням традиційні основи композиції народного декоративного розпису, знайомила їх з побудовою окремих орнаментальних мотивів, і з правилами поєднання кольорів. Кольорами, що найчастіше використовуються в петриківському декоративному розписі, є жовтий, темножовтий, жовтогарячий, червоний і рожевий, синій і блакитний, жовтозелений, подекуди бронза.

Викладати композицію і керувати виробничим навчанням у школі декоративного малювання допомагала Паті її дочка, талановита художниця Текля Леонтіївна Кучеренко, котру після закінчення школи залишили при ній інструктором. Вона виконала ряд робіт для Дніпропетровського обласного Будинку народної творчості.

Із запалом віддаючись педагогічній роботі, Пата в той же час брала активну участь у багатьох всесоюзних і республіканських виставках народної творчості. За участь у першій українській виставці народного мистецтва у 1936 році Пата була нагороджена Дипломом І ступеня, а на виставці українського народного мистецтва в Москві в тому ж 1936 році їй було присуджено почесне звання майстра народного мистецтва УРСР. Під час декади українського мистецтва і літератури в Москві у 1951 р. Пата була нагороджена медаллю «За трудову відзнаку». Разом із своїми учнями вона здійснила ряд розписів у громадських будинках Києва і Москви. Петриківських орнаменталістів залучали в свій час для розпису українського павільйону на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. В Києві вони розписували зали музеїв, палаців культури, інтер'єри магазинів.

Учениці Тетяни Пати — В. Клименко, П. Глущенко, М. Тимченко, сестри Галя і Віра Павленко розвивали і далі традиції петриківського орнаменту, які знайшли застосування у книжковій графіці, розписі фарфору [11,с. 11].

З 4 травня 1958 року головним художником артілі став 34-річний Федір Панко. Свого часу він закінчив Петриківську школу декоративного малювання під керівництвом Тетяни Пати. Але з десяток післявоєнних років працював землевпорядником. Новопризначений головний художник всерйоз почав збирати, гуртувати петриківські таланти, котрі на той час займалися чим доведеться. Чимало їх прийшло до заснованого Федором Савичем цеху підлакового розпису. Того ж 1958 року у Петриківці відкрилася філія Дніпропетровської дитячої художньої школи, і Панко там теж викладав композицію петриківського орнаменту. З цього часу, власне, і починається світова слава самобутніх майстрів. У десятках країн на виставках, ярмарках демонструвалися їхні роботи. У кожного майстра — свій стиль, неповторні риси. Тетяна Пата — це тонкі, навіть фрагментарні лінії, коли малюнок робиться, здається. одним дотиком пензля. Мотиви орнаментальних композицій Галини Пруднікової-Завгородньої - традиційні фантастичні квіти та ягоди полуниці. Дивовижний колорит творів Віри Клименко. Чіткі лінії, витончений малюнок, схильний до натуралізму, — характерна риса численних робіт Федора Панка [18,с. 11].

Можна собі тільки уявити масштаби творчого польоту петриківчан, коли у кращі роки фабрика, котра з 1961 року мала назву «Дружба», а віднедавна — «Петриківський розпис», видавала до 100 тисяч (!) виробів щорічно. І працювало там більше 350 чоловік. Тепер же не випускають і 10% тих обсягів, отже, і більшість працюючих розбіглися хто куди. Причини цього для нашої промисловості звичні, хоч тут і без того ускладнює ситуацію специфіка жанру. Наше нинішнє життя стало занадто прагматичним, а отже, місце для сувенірної, хай і талановитої продукції, знайти в ньому дуже важко.

На початку 90-х Експериментальний цех петриківського розпису (нині - Творче об'єднання «Петриківка») очолив Василь Біленко. Тут же, в центрі, працюють токарі по дереву. Їхнє завдання — точити фігури для розпису. Дерево завозять сюди з усієї України. Бо у кожного дерева свій малюнок. У груші - темно-коричневий, в акації - темно-зелений, у шовковиці - жовтий. Часто буває так, що створені природою лінії надто гарні, щоб бути схованими за малюнком.

Василь Біленко прагне відроджувати й інші ремесла (у Петриківці раніше було близько сорока видів ремесел). У 1993 році зібрав він різьбярів, представників своєрідного мистецтва, яке в Петриківці було особливо поширене до зруйнування Запорізької Січі, доки існувала потреба в оздобленні військового знаряддя. У1996 році вирішено відкрити музей скринь [18,с. 11].

Справді, таку неповторну історію, котрою у неймовірних масштабах насичена Петриківка, ми просто не маємо права забути, розгубити у невпинному вирі життя.

1.2 Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису

Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним. Але для початку слід визначити, які види ремесел і народного мистецтва найбільш придатні для впровадження у навчально-виховний процес, у якому віці доцільно займатися певним видом творчості, як узгоджується зміст традиційних ремісничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів.

Розібратися в цих питаннях допомагають публікації з питань історії, технології і методики організації занять народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед вітчизняних авторів, що зробили помітний внесок у розробку даних проблем, можна назвати С. А. Антоновича, О. Боряка, В. Горленка, Р.В. Захарчук-Чугай, М. Станкевич, серед зарубіжних — К.П. Духаніна, В.О. Барадуліна, С. Газаряна, Ф.І. Єгорова, Л.Д. Ронделі, К.М. Сєдова, О. С. Хворостова, Я. Я. Чарнецького, .Я. Федотова та багатьох інших. Для подальшого аналізу потрібно мати достатньо повний перелік видів ремесел і народного мистецтва. Оскільки загальна їх кількість у період найбільшого розквіту сягала 300, то доцільно розглянути лише найбільш уживані види. Щоб цей розгляд носив обгрунтований і системний характер, необхідно спочатку визначитися з термінологією, що описує традиційні види виробничо-мистецької діяльності нашого народу.

Зокрема, під декоративно-прикладним мистецтвом розуміється індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення — токарний верстат, гончарний круг тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва є ремесло — виробництво ужиткових речей з відсутньою або мінімальною декоративністю, а також декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової направленості.

декоративно-прикладне мистецтво

ремесло

декоративне мистецтво

Ковальство

Гончарство

Гутництво

Теслярство

Столярство

Стельмаство

Бондарство

Обробка шкіри

Шевське ремесло

Плетіння

Художня обробка металу

Художня обробка деревини

Художнє скло

Художня кераміка

Художнє ткацтво

Вишивка

Живопис

Художній розпис

Писанки

Витинанки

Оформлювальні й декораційні роботи

Народні промисли — це колективне виробництво певного виду товарної продукції з обов’язковим розподілом праці всередині гурту (стародавній тип колективної організації), цеху (середньовічний тип), мануфактури (організація періоду промислової революції чи бригади (сучасний тип) та максимально можливим рівнем механізації формотворчих і обов’язковою присутністю ручних оздоблювальних робіт.

Народні промисли

Виробничі

Художні

Металургійний

Каменотесний

Цегельний

Скловарний

Лісохімічний

Солеварний

Миловарний

Металообробний

Деревообробний

Кераміка

Плетіння

Обробка тканин і волокнистих матеріалів

Заснований на таких визначеннях перелік видів декоративно-прикладного мистецтва і народних промислів не має внутрішніх протиріч, а значить, і багатозначності.

Щоб детально охарактеризувати можливості кожного з означених видів діяльності у вдосконаленні трудового навчання, виховання і національно-культурного розвитку школярів, слід встановити критерії дидактичної цінності занять народними ремеслами чи декоративно-ужитковим мистецтвом. Такими критеріями можуть бути:

1. Пізнавальна цінність занять окремим видом народного мистецтва. Вона визначається тим об'ємом теоретичних відомостей про предмети, явища і закономірності оточуючого світу, який засвоюється дітьми в процесі нової діяльності, а також їх важливістю для повноцінної підготовки молоді до трудового життя, їх зв’язками з системою знань, що формуються під час вивчення предметів загальнонаукового, художньо-естетичного і практично-трудового циклів.

Практична цінність, яка визначається кількістю і досконалістю нових трудових операцій, що засвоюються учнями в процесі занять, їх поширенню на виробництві і в побуті.

Розвиваюча цінність, котра тісно пов’язана із багатством і варіативністю технологічних процесів, на яких грунтується даний вид ремесла чи декоративно-ужиткового мистецтва, можливістю удосконалення окремих прийомів роботи, в тому числі й за рахунок використання різноманітних пристосувань.

Профорієнтаційна цінність, що зумовлюється поширеністю даного виду занять у сучасному виробництві та системі художніх промислів.

Художньо-культурна цінність — можливість вивчення учнями основ художнього конструювання, композиції і колористики, а також знайомства на цій основі з культурною спадщиною свого народу.

Відповідність розумовим та фізичним можливостям дітей шкільного віку, відсутність потенційної загрози їх здоров’ю.

Доступність матеріалів, технологічного оснащення й інструментів.

Узгодженість з діючими програмами трудового навчання [34,с. 20−22].

Розглянемо тепер з цих позицій практичну придатність до використання з навчально-виховною метою декоративного мистецтва художнього петриківського розпису.

Одним з поширених видів народного мистецтва, що здавна культивується на Україні, є декоративний розпис.

Декоративні розписи надзвичайно різноманітні. Споконвіку вони побутують на сільських будівлях, домашній утварі, речах домашнього вжитку — меблях, посуді, тканинах. Але головною їх різновидністю є настінний розпис.

Чепурно вибілені стіни, різко підведена жовтою або червоною вохрою призьба разом з розписами надавали хаті виразного декоративного вигляду. Розписи були різноманітні за своїм сюжетом, стилем і технікою виконання. Зовні хати їх найчастіше розміщували під стріхою, як фриз, потім навколо вікон, дверей та на віконницях. Між вікнами малюнок зображувався у вигляді вінка або букета. Часто оздоблювалася навіть тилова сторона будинку [52,с. 26].

Але найбільша увага приділялася розпису хати всередині, особливо печі, яка прикрашалася пишними букетами квітів. Другим центральним місцем розпису була стіна над полом, де звичайно зображувався килим. Майстерність виконання таких розписів часто була настільки високою, що важко було відрізнити мальовані килими від справжнього тканого [35,с. 87].

У селі Петриківці Дніпропетровської області і зараз старанно зберігають чудові традиції декоративного малювання.

Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м’який олівець (М, 2М).

Акварель — це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота — основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками».

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м’якими і легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів слід тренуватися на таких вправах:

Вправа 1 (дод. 1). Мета -- навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки -- «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2 (дод. 2). Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки -- «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3 (дод. 3). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4 (дод. 4). Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5 (дод. 5). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6 (дод. 6). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7 (дод. 7). Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8 (дод. 8). З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку -- «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9 (дод. 9). Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.

Вправа 10 (дод. 10). Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.

Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11 (дод. 11). Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12 (дод. 12). Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушено.

Вправа 13 (дод. 13). Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим, що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок -- одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Вправа 14 (дод. 14). Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки -- «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець».

Вправа 15 (дод. 15). Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки -- «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».

Вправа 16 (дод. 16). Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки -- необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки -- «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17 (дод. 17). На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки -- «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи -- нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента.

Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки -- «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків -- «кривих зерняток».

Вправа 18 (дод. 18). Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів -- це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них і починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину і квітки створюють з видовжених мазків -- «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.

Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки -- основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

Вправа 19 (дод. 19). Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку -- жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра -- цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька». Будується «цибулька» з видовжених мазків -- «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки».

Інший мотив -- квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками -- «пуп'янками» (див. дод. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

Вправа 20 (дод. 20). Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп’янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 21 (дод. 21). Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка -- середина всього майбутнього зображення (вона ніби дає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких -- вусики і є зубцями листків.

Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

Вправа 22 (дод. 22). На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

Вправа 23 (дод. 23). На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне -- за допомогою мазків-«зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших -- легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків-«зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.

Вправа 24 (дод. 24). Мета -- навчитися робити «перехідний мазок».

На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з’являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається і з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої -- оранжевий. Останнє завдання вправи -- поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітне.

Вправа 25 (дод. 25). Мета -- оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю [40,с. 135−142].

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов’язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Орнаментом називається ряд площинних зображень, що повторюються, де основою служить вибраний художником ритм. Є кілька видів орнаменту: стрічковий, сітчастий та композиційно замкнений.

Стрічковий — будується з однакових елементів, що повторюються або чергуються і розташовані вздовж прямої або кривої лінії. Однакові по величині стрічки, що повторюються, створюють монотонність і одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим або хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм (більшої, середньої і малої) з різноманітним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Контраст може проявлятися і в розподілі чорно-білих плям тону: коли посилюються одні і ослаблюються інші плями. Велике значення має принцип світлового контрасту — будь-який колір на світлому темніє, а на темному світліє. Це явище відноситься в однаковій мірі як до ахроматичних (чорно-білих), так і до хроматичних кольорів. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної або похилої смуги. Для такого орнаменту характерна відкритість, тобто можливість його продовження.

Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.

Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи [14,с. 9−12].

Сполучення окремих частин або елементів у певному порядку, їх взаємозв'язок, що переходить у гармонію цілого, ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка представляє певне гармонійне ціле. У природі найбільш характерною композиційною закономірністю є симетрія. Вона проявляється у рівновазі, схожості лівої і правої частин об'єкту. Для симетричної організації композиції характерна урівноваженість її частин по масам, по тону, кольору і навіть формі. У таких випадках одна частина є майже дзеркальним відображенням іншої, а також існує яскраво виражений центр симетрії (це може бути точка чи лінія). Асиметрія по структурі своїй протилежна явищу симетрії. В асиметричній композиції рівновага досягається введенням просторових пауз між предметами. Рівновага досягається також протиставленням великих і малих форм, контрастів темних і світлих, яскравих і приглушених кольорів [5,с. 28−30].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой