Дослідження проблем рівня життя

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Рівень життя населення та фактори, що його визначають

2. Показники рівня життя населення

3. Рейтинг країн світу за рівнем життя населення

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У комплексі складних соціально-економічних проблем, що безпосередньо пов’язані з трансформацією економіки на ринкових засадах, винятково важлива роль належить рівню життя населення як основи соціально-економічного розвитку суспільства. Насамперед, це зумовлено постійним прагненням людей до забезпечення якісно вищого рівня задоволення потреб життєдіяльності.

Як економічна категорія «рівень життя» належить до числа найскладніших системних понять. Винятково важлива роль цієї категорії у ринковій економіці зумовлена тим, що вона має одночасно та рівноцінно виконувати низку функцій, пов’язаних із вивченням відтворення умов життєдіяльності та мотиваційного спонукання населення до якісного оновлення структури споживання.

Кожна система господарювання має особливі, притаманні саме їй соціально-економічний, організаційно-розпорядчий та правовий механізми регулювання рівня життя. Перехід від централізованої, планово-директивної економіки до системи, заснованої на ліберальних ринкових засадах, потребує докорінного реформування існуючих та запровадження принципово нових механізмів регулювання життєвого рівня населення. Саме на цьому напрямі повною мірою можуть бути реалізовані переваги ринкової моделі економіки щодо її потенційних можливостей динамічного підвищення рівня життя населення.

Доводиться констатувати, що на сьогодні питання реформування структурних складових, що відносяться до системи рівня життя населення здійснюється без належного науково-методологічного забезпечення. Внаслідок цього практично не відбулося чіткого розмежування державних і ринково-регулятивних функцій забезпечення оптимізації параметрів рівня життя різних суспільних груп і населення в цілому. Не відпрацьовані також і нові підходи та механізми здійснення регулювання рівня життя населення. Особливо це стосується заходів щодо надійного соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Методологічні, методичні та прикладні питання багатоаспектної проблеми рівня життя населення та його регулювання були і залишаються об'єктом постійних наукових досліджень. Різні аспекти проблеми життєвого рівня досліджували вчені України: Базилюк А. В., Бандур С.І., Богиня Д. П., Бондар І.К., Бугуцький О. А. Окремі питання соціального стану, інфляційних процесів та рівня життя різних верств населення викладено в публікаціях Бородюка В. М., Гейця В. М., Кваснюка Б.Є., Найдьонова. Проблемам дослідження соціально-економічних аспектів життєвого рівня населення присвячені також роботи вчених країн СНД — Абалкіна Л.І., Бобкова В. М., Генкіна Б.М., Капустіна Є.І., Карпухіна Д.М., Кокіна Ю.І., Котелкіна В.І., Кулікова В.В., Майера В. Ф.

У роботах зазначених вчених досліджуються теоретичні проблеми рівня життя населення та негативні процеси, що мають місце у цій сфері, розглядаються окремі аспекти реформування діючих механізмів регулювання життєвого рівня. При цьому висновки щодо причин, які зумовили деформацію у сфері забезпечення рівня життя населення та напрями подолання накопичених суперечностей, не лише відрізняються неоднорідністю суджень, а нерідко відзначаються і полярністю.

Вагомий внесок до розробки окремих проблем життєвого рівня населення та механізмів його регулювання здійснили економісти далекого зарубіжжя -- Альберт М., Бальцерович Л., Гелбрейт Дж.К., Геруберг Ф., Гордон Д., Едвардс Р., Ерхард Л., Кейнс Дж.М., Леонтьєв В., Літтлер К. та інші.

Метою курсової роботи є дослідження проблем рівня життя і його динаміки з урахуванням економічного стану країни та специфіки процесів суспільної трансформації, і на цій основі розробка методичних і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення шляхом реформування механізмів суспільного регулювання конкретних структурних складових, характеристик та параметрів життєвого рівня населення.

Предметом дослідження є сукупність економічних, соціальних, організаційно-правових відносин і причинно-наслідкових зв’язків, що формують структурні складові рівня життя населення та механізми його регулювання.

Об'єктом дослідження є населення, його окремі соціальні групи і верстви, а також суспільні інститути і суб'єкти господарювання різних форм власності з притаманними їм соціально-економічними та організаційно-правовими формами впливу на життєвий рівень населення.

Теоретичне значення дослідження є діалектичний метод пізнання взаємопов'язаних процесів, що визначають рівень життя населення та системний підхід до аналізу механізмів його регулювання

Практичне значення дослідження полягає у тому, що основні положення, які викладені у курсовій роботі можуть використовуватися під час подальшої наукової роботи.

Інформаційною базою підготовки курсової роботи слугували статистичні дані Держкомстату України, Конституція України прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 року; Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»; Закон України «Про прожитковий мінімум»; Указ Президента України «Про стратегію подолання бідності»; Конвенції та Рекомендації Міжнародної організації праці.

Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та пропозицій, списку використаних джерел. У своєму складі вона містить графіки, таблиці, формули та додатки.

1. Рівень життя населення та фактори, що його визначають

" використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

За класичним визначенням життєвий рівень населення — це складна й багатовимірна соціально-економічна категорія, що виражає ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення.

Так як поняття «рівень життя населення» відноситься до категорії соціально-економічної, то зміст даного поняття має значення як з економічної точки зору, так і з соціальної точки зору.

В науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах поняття «рівень життя населення» використовується для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя.

Якщо розглядати дане поняття з економічної точки зору, то рівень життя населення можна вважати ступенем економічної забезпеченості населення, тобто забезпеченості доходами, які дають змогу задовільнити життєві потреби.

Якщо ж розглядати поняття «рівень життя населення» з соціальної точки зору, то його зміст полягає в можливостях населення отримати всі життєві зручності, потреби, забезпечити високу якість життя суспільства держави в цілому та окремих його членів.

Зважаючи на це, рівень життя населення виступає також важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

Отже, рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, медичне обслуговування, культурно-освітні заходи і тощо), з іншого боку -- можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати тощо.

В усі часи класична модель категорії життєвого рівня є чинною і не втрачає свого значення. Але під впливом об'єктивних діалектичних закономірностей розвитку суспільства змінюються структура потреб людей та норми задоволення цих потреб. Для кожної окремої спільноти ці зміни визначаються особливостями розвитку та існування конкретного суспільства, держави і в цілому світового співтовариства.

Прикладом може служити осягнення світовим співробітництвом екологічної проблеми, звертанням до збереження і - на даному етапі - вже до відновлення навколишнього природного середовища. І це відповідним чином вплинуло на потреби людей. В наше життя увійшли поняття «екологічно чистий продукт», «екологічно чистий регіон», «незабруднена територія», «вироблено з натуральної сировини» тощо. Отже, змінюється не лише структура потреб, але й зумовлений дією об'єктивних факторів якісний рівень їх задоволення, що безперечно має віднайти відображення у категорії життєвого рівня та підходах до його визначення.

У зв’язку з цим необхідно розрізняти різні щаблі існування категорії життєвого рівня населення відповідно до визначених суспільством і державою потреб, покладених в її основу. При цьому характерним є існування та використання категорії життєвого рівня разом з цілим комплексом синонімічних та близьких за значенням термінів, як от: народний добробут, вартість, якість та умови життя населення.

Найчастіше під рівнем життя населення розуміють його добробут, що проявляється у забезпеченості населення необхідними матеріальними благами й послугами, рівні їх споживання, який вже досягнуто, та ступеня задоволення раціональних потреб.

Грошова оцінка благ та послуг, що фактично споживаються та відповідають визначеному рівню задоволення потреб, являє собою вартість життя населення.

Термін «якість життя населення» найчастіше застосовують у випадку широкого розуміння поняття життєвого рівня через включення до нього аспектів умов життя, зайнятості населення, його здоров’я, освіти, оточуючого природного середовища. Умови життя можна укрупнено поділити на умови побуту, праці й дозвілля. В свою чергу, умови праці включають санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні та соціально-психологічні умови. Умови побуту — це забезпеченість населення житлом, його якість, розвиток мережі побутового обслуговування, стан торгівлі, громадського харчування і транспорту, медичне обслуговування населення. Умови дозвілля пов’язані з використанням вільного часу людей — частини позаробочого часу, яка призначена для розвитку особистості, більш повного задоволення її соціальних, духовних та інтелектуальних потреб.

Рівень життя — це економічна категорія і соціальний стандарт, який характеризує ступінь задоволення фізичних і соціальних потреб людей. Основними компонентами стандарту рівня життя є: здоров’я, харчування і доходи населення, житлові умови, домашнє майно, платні послуги, культурний рівень населення, умови праці та відпочинку, а так само соціальні гарантії та соціальний захист найбільш вразливих громадян. [2]

Соціальні гарантії - система зобов’язань товариства перед своїми членами по задоволенню найважливіших потреб. Держава, даючи гарантії, оголошує, що суспільство бере на себе зобов’язання щодо створення умов кожному члену суспільства для реалізації його економічної активності та одержання доходу.

Соціальний захист — система заходів, здійснюваних суспільством щодо забезпечення необхідного матеріального і соціального становища громадян.

Ці компоненти характеризуються кількісними показниками, індикаторами та індексами і оформляються в систему показника рівня життя.

У процесі відтворення взаємні економічні та соціальні фактори, такі як здоров’я, освіта, житло, харчування, соціальне забезпечення та інші. Вирішальну роль для населення має рівень життя, а для виробництва — ефективність праці.

ВВП і національний дохід на душу населення, а так само продуктивність суспільної праці є показниками загальноекономічного, а рівень життя — показник соціального розвитку.

Конкретно аналіз рівня життя визначається змістом таких величин як: споживчий кошик та прожитковий мінімум. У загальному вигляді рівень життя країни або регіону за середньою тривалістю життя населення, величиною безробіття, структурних особистих споживчих витрат і споживання основних продуктів харчування в калоріях. Береться до уваги рівень кваліфікації працівників, чисельність студентів та учнів на 1000 осіб і тощо, а так само рівень розвитку соціальної інфраструктури (наприклад, число лікарняних ліжок на 1000 чоловік, наявність шкіл, об'єктів культури та спорту, житла і тощо)

Рівень життя необхідно розглядати у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками, а так само показниками, що зв’язують загальноекономічні та рівень життя — доходами населення, споживчим попитом, торгівлею, цінами, держбюджетом, кредитом. Так, наприклад, доходи населення є ключовими факторами, що визначають рівень життя.

Необхідно виділяти компоненти рівня життя — певні види людських потреб, задоволення яких є основною частиною рівня життя в цілому (наприклад, харчування, здоров’я, освіта та тощо). Сукупність компонентів охоплює всю сферу людських потреб.

З них формується система показників рівня життя. За рекомендацією ООН рівень життя вимірюється системою показників, що характеризують здоров’я, рівень споживання, зайнятість, освіта, житло, соціальне забезпечення та інші.

Від рівня життя залежить продуктивність працівників, ціна робочої сили, а так само її реалізація в праці, тобто виробництво споживчих благ. Розвиток відбувається по напрямку центральної загально продуктивності. Підвищення або зниження рівня життя населення та продуктивності праці неминуче рухає економіку вперед або назад.

У багатьох країнах для оцінки рівня життя використовують показник «добробуту суспільства», який символізує мінімальний рівень споживання і є показником межі бідності.

Прожитковий мінімум — вартісна оцінка сумарного споживання людини або сім'ї, яка визначається на основі мінімального споживчого кошика. «Кошик» дає структуру споживання, витрати незаможних верств, містить набір (мінімальні норми), необхідні для фізіологічного виживання. Цей набір і сам прожитковий мінімум залежить від рівня соціально — економічного розвитку країни і прийнятий принципом розподілу. [3]

При існуючому рівні виробництва не тільки не може підвищити планку межі бідності, але й заповнити різницю між «дном» і мінімальним споживчим бюджетом.

Споживчий бюджет — баланс доходів і витрат середньостатистичної сім'ї, що характеризує рівень життя різних груп сімей трудящих.

Мінімальний споживчий бюджет складається на основі традицій споживання, кон’юнктури ринку споживчих товарів і представляє собою прожитковий мінімум, обчислений з середніх доходів на душу населення. Тому це порівняно більш високий стандарт прожиткового рівня.

Для обчислення мінімального прожиткового мінімуму використовується зміст продовольчого кошика.

Продовольчий кошик (набір з продуктів харчування однієї особи на місяць) розрахована на основі мінімальних норм споживання продовольства, які відповідають фізичним потребам, калорії та забезпечення дотримання традиційних основних навичок організації харчування. [24]

Аналіз змісту споживчого кошика, норм споживання, планових термінів служби промислових товарів і предметів тривалого користування, показує, що даний прожитковий мінімум, крім офіціозу, не має ніякого соціального та економічного змісту і представляє собою чисто умоглядний документ, що фіксує якусь відправну точку відліку.

Вартість мінімального споживчого кошика, тобто її вміст у грошовому виразі представляє собою мінімальний споживчий бюджет.

Мінімальний споживчий бюджет, або бюджет прожиткового мінімуму розраховується на душу населення і за його основними соціально — демографічних груп.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою показник споживання найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімальному рівні, розрахований виходячи з мінімальних норм споживання найважливіших продуктів харчування, товарів і послуг. Найбільш раціональний мінімальний споживчий бюджет повинен витримувати приблизно наступні пропорції: харчування повинно становити — 41,1 ?, непродовольчі товари — 39 ?, послуги — 13,2 ?, податки і збори — 2,7 ?

Фактори які вливають на рівень життя населення, тобто на його проказники можна поділити на кілька груп. Так, наприклад, можна виділити фактори на рівні всієї держави і на рівні окремих домогосподарств.

Серед загальнодержавних факторів на розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення впливають ступінь ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштаби розвитку і якість сфери послуг, освітній і культурний рівень у державі. Значний вплив також чинять індекси виробничих та споживчих цін, рівень безробіття, заборгованості по зарплаті та іншим виплатам, тобто показники соціально-економічного розвитку держави.

Ще один важливий фактор вседержавного рівня — це соціальна політика держави щодо здійснення соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Серед факторів на рівні окремих домогосподарств можна виділити територіальні, демографічні, професійні чинники. Так, наприклад, існують суттєві відмінності в показниках рівня життя міського та сільського населення, населення промислово розвинених та економічно відсталих регіонів. Визначний вплив мають демографічні чинники, що проявляється у значному відставанні показників рівня життя багатодітних сімей від сімей з однією дитиною або ж бездітних сімей. Деякий вплив складає і показник професійної підготовки, зайнятості у сфері високооплачуваного виробництва чи послуг.

Серед факторів на рівні окремих домогосподарств можна виділити ще багато чинників, але вони не є такими визначальними для рівня життя населення, як фактори загальнодержавного значення. Саме тому основна увага при вивченні рівня життя населення надається вивченню соціальної політики держави.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем.

Диференціація доходів окремих домогосподарств складається під впливом різноманітних факторів, які пов’язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат — їх дохід (у відсотках). 4]

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі.

Рис. 1.1 Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами — 15% і т.д. Заштрихована область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві.

Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

Ще одним часто використовуваним показником диференціації доходів є децильний коефіцієнт, який показує, у скільки разів мінімальні доходи 10% найбагатшого населення перевищують максимальні доходи 10% найменш забезпеченого люду. Його обчислюють як відношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених.

Для характеристики розподілу доходу між групами населення існує коефіцієнт концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Його нерідко обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, яку утворюють бісектриса та крива Лоренца, до площі трикутника, утвореного бісектрисою, горизонтальною віссю та правою ординатою. Величина коефіцієнта Джині коливається від нуля до одиниці. Чим вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим коефіцієнт Джині ближчий до одиниці. Із вирівнюванням доходів у суспільстві цей показник прямує до нуля (нульове значення показника досягається за абсолютно рівномірного розподілу доходів). Оскільки на нерівномірності розподілу доходів істотно позначаються процеси оподаткування і виплати трансферів, то цей коефіцієнт часто обчислюють на підставі і особистих, і використовуваних доходів.

Коефіцієнт Джині широко використовують різні міжнародні інституції для порівняння нерівності розподілу доходів у різних країнах. Відповідно до класифікації, запропонованої для країн ОЕСР, коефіцієнт Джині в інтервалі 33--35 характеризує високий ступінь нерівності, 29--31 -- середній, 24--26 -- низький і 20--24 -- дуже низький ступінь нерівності розподілу доходів.

2. Показники рівня життя населення

В науковій літературі зустрічається значна кількість показників, які безпосередньо або опосередковано характеризують рівень життя населення. Тому питання їх класифікації залишається відкритим. Мабуть, доцільно буде скористатися класифікацією, яку запропонувала ООН, так як вона включає широке коло характерних умов життя. Отже, система показників рівня життя, яка рекомендована ООН, складається з дванадцяти груп показників: народжуваність, смертність та інші демографічні показники; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення; свобода людини.

Важливе значення для характеристики соціально-економічних процесів, диференціації рівня життя має запропонована ООН класифікація. Вона дає ключ і до поділу населення на соціально-економічні групи — соціуми (працедавці; особи не найманої праці; особи, які працюють за наймом, у тому числі з поділом на міське та сільське населення, тощо). У складі економічно активного населення виділяються: працедавці; особи, які працюють за наймом; члени сімей, які працюють без оплати на сімейному підприємстві; особи не найманої праці. До складу економічно не активного населення включені домогосподарки, студенти, й одержувачі не трудових доходів (соціальних трансфертів, доходів від власності тощо).

У 1970 р. Міжнародна організація праці запропонувала концепцію «базових потреб», відповідно до якої урядам з метою підвищення якісних показників рівня життя пропонувалося зосередити увагу на задоволенні основних потреб більшості населення. Була зроблена спроба розробити систему універсальних показників, що враховує суб'єктивне сприйняття умов життя й їх об'єктивні характеристики. У зв’язку з цим при оцінці економічного розвитку на перше місце вийшли соціальні показники. Відповідно до цієї концепції пріоритети соціальної політики можна поділити на дев’ять напрямів розвитку, кожний із яких характеризується своїм набором показників:

— фінансовий стан особистості - передбачає регулювання процесів розподілу доходів і власності в суспільстві, підтримку особистості як споживача товарів і послуг, гарантування мінімуму споживання;

— здоров'я — в цьому напрямі передбачається фінансування процесів забезпечення здорового способу життя людини на всіх стадіях життєвого циклу;

— освіта — розвиток особистості шляхом навчання передбачає фінансування діяльності установ освіти та культури щодо розширення існуючих засобів навчання, виховання майбутнього покоління, збереження, збагачення культурної спадщини;

— зайнятість і якість трудового життя — передбачає розширення можливості отримання оплачуваної роботи, яка відповідає потребам особистості;

— вільний час і дозвілля — тут використовуються якісні показники можливості населення ефективно використовувати свій час, доступність якісного дозвілля, наявність часу для виконання сімейних і соціальних обов’язків і тощо;

— сприятливе навколишнє середовище — передбачає фінансування процесів забезпечення та захисту сприятливого навколишнього середовища, тобто оцінюється екологічна безпека, рівень забрудненості навколишнього середовища;

— соціальне оточення — передбачає участь держави в процесі розвитку первинного та вторинного соціального середовища;

— забезпечення безпеки правосуддя — має на меті забезпечення принципів справедливості та гуманізму, безпеки життя, запобігання злочинності;

— участь у суспільному житті - передбачає контроль над процесами динаміки суспільної нерівності, забезпечення можливості участі особи в політичному житті держави.

Дослідження свідчать, що при аналізі рівня життя населення недостатньо використовувати оцінку мінімальних потреб, а необхідно мати дані за всіма показниками рівня життя. Крім того, немає чіткого поділу між соціальними й економічними показниками, оскільки будь-які економічні перетворення супроводжуються змінами в соціальній сфері.

У 1980 р. затверджений список соціальних індикаторів рівня життя, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку (таблиця 2. 1)

Існує інтегральний та приватний підходи до пізнання якості життя. Інтегральний підхід припускає поведінку двох типів оцінок: об'єктивні (на основі офіційних статистичних даних, без залучення узагальнюючої інформації, заснованої на різного роду опитуваннях громадської думки та тощо) і суб'єктивний (на основі думки населення).

І. В. Бестужев — Лада орієнтує категорію «якість життя» на таку оцінку ступеня задоволення матеріальних потреб, яка не піддається прямому кількісному вимірюванню, а вимагає складних прийомів непрямої кваліфікації за різними шкалами. Тому, повинна даватися оцінка змістовності праці і дозвілля та задоволеності ними, рівня комфорту у праці та побуті, якості та модності одягу, якості харчування, житла, житлової та навколишнього середовища, функціонування соціальних інститутів, якості рівня задоволення потреби в спілкуванні, знання, творчість і інших потреб, спрямованих не тільки на самозбереження, а й на самозадоволення і самоорганізації особистості.

Здоров’я населення, як правило, може з’явитися одним з основних критеріїв результативного функціонування економіки, бо роль його посилюється у зв’язку з:

Таблиця 2. 1

Соціальні індикатори рівня життя населення

Соціальна проблема

Проказники

Здоров’я

Тривалість життя

Тривалість наступного життя Рівень смертності матеріалів

Стан здоров’я

Тимчасова непрацездатність Тривала непрацездатність

Освіта та навчання

Використання можливостей системи освіти

Безперервне навчання Навчання дорослих

Освіта

Рівень грамотності

Зайнятість та якість праці

Доступність зайнятості

Рівень безробіття Примусова часткова зайнятість Зневірені знайти роботу

Якість праці

Середня тривалість робочого часу Час на дорогу Щорічна відпустка, що оплачуеться Можливість зміниту графік роботи Розподіл заробітку Смертність на робочому місці Порушення нормальних умов праці

Час і відпочинок

Використання часу

Вільний час Використання вільного часу

Доступність товарів і послуг

Дохід

Розподіл доходу Низький дохід Матеріальна незабезпеченість

Багатство

Розподіл богатства

Фізіологічне середовище

Житлові умови

Внутрішняжитлова площа Володіння навколишнею територією Основні зручності

Доступність послуг

Доступність певних видів послуг

Порушення в навколишньому середовищі

Вплив забрудненості атмосфери Вплив шуму

Соціальна сфера

Соціальні зв’язки

Рівень самогубств

Особиста безпека

Імовірність ризику

Смертельні випадки Травми, що загрожують життю

Явна загроза

Страх за особисту безпеку

1) Збільшення ролі людського фактору в економіці народного господарства, де здоров’я виступає як основна властивість трудових ресурсів, що характеризує якість робочої сили, використовуваної суспільством для відтворення матеріальних і духовних благ;

2) зростанням прямих і непрямих витрат суспільства у виробництві, де здоров’я населення служать предметом та продуктом праці багатьох галузей народного господарства

3) Необхідністю кількісного вимірювання добробуту населення, при оцінці якого здоров’я виявляється як споживче благо і як головний його компонент.

Д. Прінгл застосовує систему індикаторів якості життя, засновану на використанні ряду статистичних оцінок, які характеризують рівень зайнятості, стану здоров’я населення, рівень злочинності т. д. При цьому автор вказує на те, що багато складові елементи якості життя кількісно не вимірювані (наприклад, задоволеність).

До числа таких «не вимірюваних елементів» інші автори відносять так само індивідуальні прихильності і переваги, задоволеність людини у своїй здатності контролювати будь-яку ситуацію тощо. Ці та подібні елементи, об'єднані разом, дозволяють намалювати картину суб'єктивного та відчутного людиною якості життя.

Проаналізувавши наявні підходи до пізнання сутності поняття «якість життя» населення, автори дійшли висновку, що цілісну картину якості життя можна створити на основі об'єднання в ціле двох груп критеріїв.

Першу групу складають оцінки, засновані на статистичній інформації. З певною часткою умовності ці критерії можна назвати об'єктивними.

Друга група повністю складається з оцінок, що грунтуються на соціологічних опитуваннях населення, при яких респондентів просять висловити своє ставлення до тих чи інших сторонах їхнього життя, тому досить обгрунтованим представляється їх віднесення до суб'єктивних.

Взагалі, необхідно обережно підходити до вимірювання якості життя за суб'єктивними показниками. Основна причина такого підходу полягає в тому, як вірно вважають М. Адаміц і К. Порналк, що до умов, що надає суджень людей достатню правдоподібність, відносяться свобода і можливість уникнути містифікацій. Отже, щоб уникнути містифікованому подання про навколишнє дійсності можна, в суспільстві, досягненням певного рівня розвитку. Даний рівень передбачає наявність ряду умов, серед яких можна назвати наступні:

a. Основні матеріальні потреби споживання задоволені в тій мірі, коли настає етап задоволення «витончених, видозмінених особистісних потреб». На перший план повинні вийти духовні та естетичні потреби

b. У країні склався достатній за масштабами середній клас, які зосереджують в собі значну частину інтелекту нації, благополуччя якого не викликає сумніву;

c. Людина, що оцінює якість життя, має певну практику використання альтернативних варіантів. З досліджень відомо, що чим менше сім'я або окрема особа має альтернатив для порівняння. Тим менше вони цінують якість життя.

d. стабільність суспільно — політичної ситуації в країні, стале економічне зростання.

До показників рівня життя населення, що мають пряме відношення до організації оплати праці і встановленню її мінімальних розмірів, відносяться такі поняття, як продовольчий і споживчий кошики, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму.

Продовольчий кошик — це набір продуктів харчування однієї людини на місяць, розрахований на основі мінімальних норм споживання продуктів, що відповідають фізичним потребам людини, калорійності, змісту основних харчових речовин і забезпечують дотримання традиційних навичок організації харчування.

Витрати на житло і комунальні послуги визначаються на основі нормативів, цін і тарифів у регіоні. Враховуються також витрати родин на податки і збори. Сукупний мінімальний обсяг потреб у натуральній формі утворить мінімальний споживчий кошик.

Вартість придбання непродовольчих товарів визначається шляхом множення вартості одного виробу на його річний запас і ділиться на термін служби. Наприклад, чоловіча зимова шапка коштує 200 грн., запас — 1 шт., термін служби — 3 роки. Витрата в розрахунку на місяць:

(2. 1)

Рис 2.1 Вартість придбання непродовольчих товарів

Показники прожиткового мінімуму і бюджету прожиткового мінімуму використовуються державою як інструменти соціальної політики. Зокрема, за допомогою цих показників відбувається оцінка рівня життя населення (визначаються частки населення з бюджетами нижче, рівними і більшими, ніж бюджет прожиткового мінімуму); БПМ служить базою для адресної соціальної політики з метою підтримки самих малооплачуваних груп населення; за допомогою БПМ повинні визначатися розміри мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії по старості; БПМ використовується в якості одного з критеріїв малозабезпеченості, що дає право на соціальні виплати і допомоги.

Усі розглянуті системи показників мають, як правило, переваги та недоліки, пов’язані або з відмінностями в методології розрахунку, прийнятій в різних країнах, або з труднощами обліку макроекономічних показників, у зв’язку з чим ученими були зроблені спроби розробити інтегральні показники визначення рівня розвитку тієї або іншої країни, регіону. Для об'єктивної характеристики рівня життя населення необхідно розробити інтегральні показники, які б характеризували ступінь фінансового забезпечення рівня життя населення.

Дослідження якості життя населення припускає доповнення критеріальних оцінок системою наукового обгрунтування і планомірного, організованого спостереження. Збору та аналізу даних.

Різноплановість поняття «якість» життя обумовлена різноманіттям показників. Останні можуть характеризувати окремий елемент якості життя або всю сукупність. Відповідні показники включають:

1) Здоров’я

— Можливість вести здоровий спосіб життя на всіх щаблях життєвого циклу;

— Вплив порушення здоров’я на окремих осіб;

2) Індивідуальне розвиток шляхом навчання

— Засвоєння дітьми основних знань і навичок, а так само цінностей, необхідних для їх індивідуального розвитку та успішної діяльності як члена суспільства;

— Можливість продовження самоосвіти та вміння використовувати ці вміння;

— Використання та розвиток індивідуумами своїх знань, навичок та мобільності, потрібних для реалізації їх економічного потенціалу і при бажанні дають можливість для їх інтеграції з економічним процесом;

— Збереження і розвиток культурного розвитку індивідуумом для того, щоб внести свій внесок у благополуччя членів різних соціальних груп;

3) Зайнятість та якість трудового життя

— Наявність вигідною роботи для тих, хто прагне її отримати;

— Характер трудової діяльності;

— Задоволення індивідуума своєї трудової життям

4) Час і дозвілля

— Можливість вибору свого часу

5) Можливість придбання товарів і користування послугами

— Особиста можливість придбання товарів і користування послугами;

— Кількість людей, що зазнають матеріальні нестатки;

— Ступінь рівності в розподілі товарів і послуг;

— Якість, можливості вибору і доступність товарів і послуг, вироблених в приватному та громадському секторі;

— Захист індивідуумів і їх сімей при виникненні економічних труднощів;

6) Особиста безпека і правові органи

— Насильство, переслідування, і занепокоєння, завдані індивідууму;

— Справедливість і гуманність правових органів;

— Ступінь довіри, що чиниться індивідуумом правовим органам;

7) Соціальні можливості і соціальна активність.

Ступінь можливої участі у суспільному житті, в тих чи інших суспільних інститутах та прийнятті рішень Статистична оцінка рівня життя населення передбачає використання системи показників, здатних виміряти рівень і ступінь задоволення потреб людей у матеріальних благах (продукти харчування, одяг, взуття, предмети культури і побуту, у житло), побутових послугах у широкому розумінні (у тому числі в послугах транспорту, зв’язку, служб побуту, а так само в медичних послугах) і культурних послуги (у тому числі надаються установами культури, спокуса. [10]

Тому показники, які використовуються для характеристики рівня життя, можна з деякою часткою умовності розділити на 3 види:

1) Синтетичні вартісні показники (ВНП, фонд споживання, сукупні доходи населення тощо)

2) Натуральні показники, які вимірюють обсяг споживання конкретних матеріальних благ (забезпеченість особистим майном, споживання продуктів харчування, кількість перевезених пасажирів тощо)

3) Показники, що демонструють пропорції і структуру розподілу добробуту (розподіл населення по дохідних груп, показники концентрацій і диференціації доходів споживання і тощо).

Найважливішими елементами життя є житло, соціально — побутове обслуговування, що характеризуються за допомогою наступних основних показників: середня забезпеченість житлом в розрахунку на одного жителя, ступінь забезпеченості житлового фонду сучасними зручностями, структура житлового фонду за формами власності (державна, муніципальна, кооперативна, приватна), відпустку води комунальним водопроводом населенню на комунально-побутові потреби в розрахунку на одного жителя, число пасажиро-кілометрів громадського транспорту на одного жителя. Сюди ж слід віднести і основні показники розвитку освіти, охорони здоров’я, культури, відпочинку. (табл. 2. 2)

Рівень життя населення є основним показником економічного розвитку будь-якої держави. Системи показників рівня життя населення в країнах різняться.

Найбільш тривалими та методично розробленими є дослідження якісних показників рівня життя у Швеції: економічні ресурси та споживання, зайнятість і умови праці, освіта, здоров’я, доступність медичного обслуговування, сімейні та соціальні зв’язки, житлові умови, благоустрій, культура та рекреація, безпека життя і власності, участь у політичному та суспільному житті. Проте приклади національних систем оцінок рівня життя можуть обмежено запроваджуватись як моделі для інших країн у зв’язку з різним розумінням комплексності показників, що використовуються, різних цілей і завдань, відсутності необхідних статистичних та інших обмежень.

Заслуговує на увагу система показників рівня життя японських економістів, що складається з 35 індикаторів, які описують всі сфери життєдіяльності людини; основний критерій цієї системи — від кількості до якості. Для оцінки досягнутого рівня життя пропонується використовувати новий макроекономічний показник чистий національний добробут (державне споживання. Особисте споживання, послуги державного капіталу, послуги споживчих товарів тривалого користування, вільний час, поза ринкова діяльність, витрати на збереження природного середовища, збиток ві урбанізації.

Слід зазначити, що теоретичні опрацьовування ще не отримали свого практичного втілення. На практиці до показників, що характеризують рівень життя населення Японії, включають: показники народжуваності та смертності; доходи та витрати сімей; індекси роздрібних цін; споживчі витрати сімей на харчування, житло; заощадження; освіту.

Для порівняння можна навести систему показників рівня життя, розроблену Світовим банком для країн, що розвиваються. Використовуваний набір індикаторів об'єднується в декілька комплексів, значно вужчих у порівнянні з системою показників розвинутих країн:

— рівень ВВП на душу населення;

— споживання (динаміка споживання домогосподарств і фізичне недоспоживання, вимірювання частки дітей із дефіцитом ваги);

— здоров'я та довголіття, що оцінюється через соціально-демографічні показники (очікувана тривалість життя, смертність дітей до 5 років);

— освіта (писемність);

— задоволення базових потреб, що вимірюються рівнем урбанізації та санітарним упорядкуванням міського середовища (забезпеченість каналізацією).

Вужчий круг пріоритетів для країн, що розвиваються, зумовлений не тільки проблемами достовірності чи відсутності інформації за такими параметрами, як безпека, соціальні зв’язки, екологічні характеристики. Ці пріоритети, перш за все, відображають уявлення про значимість саме базових параметрів для країн з низьким доходом населення та невирішеними проблемами доступу до освіти й охорони здоров’я.

Порівняння систем індикаторів рівня життя для розвинутих країн і країн, що розвиваються, свідчить, наскільки важко виділити пріоритетні напрями для України. Диверсифікований західний підхід із використанням спеціальних обстежень і суб'єктивних оцінок ще не може бути орієнтиром для нашої країни. Необхідність концентрації уваги на базових потребах підтверджується і досвідом оцінок рівня життя, що використовуються для моніторингу соціальної політики в країнах Східної Європи. [14]

Особливою деталізацією та завершеністю вирізняється система показників рівня життя населення Франції, розроблена Міжнародною статистичною організацією — Національним інститутом статистики і економічних досліджень. У ній виділено чотири групи показників, у кожній з яких більша частина показників має пряме або непряме відношення до оцінки рівня життя:

— чисельність і склад населення, трудових ресурсів та умови праці - демографічні показники, чисельність і структура економічно активного населення, показники зайнятості та безробіття, тривалості і ритму роботи, страйків;

— розподіл, перерозподіл і використання доходів — первинні доходи, доходи від власності, заробітна плата (її мінімальна ставка), мінімальна пенсія, межа соціального забезпечення, купівельна спроможність євро, грошові й інші надходження (за соціальним забезпеченням, за хворобою, безкоштовна медична допомога, рентні надходження, добродійна допомога);

— умови життєдіяльності - показники споживання (обсяги, розраховані у загальному та на душу населення, число одиниць споживання), житлових умов, вільного часу та культурних розваг, накопичення майна і цінностей;

— соціальні сторони рівня життя населення — показники освіти й освітченості населення, охорона здоров’я; формування домашнього господарства, соціальної мобільності, правопорушень і правоохорони.

Наведена система показників найповніше відображає рівень життя населення, характеризуючи кількісно й якісно різні компоненти якості життя. Ці складові необхідно виділяти як системоутворюючі елементи у системі фінансового забезпечення рівня життя населення в Україні.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку створив при своєму Міжнародному економічному департаменті розвитку спеціальну групу, яка, зокрема, розробила показники рівня життя. Ці показники публікують у квартальному щорічнику «Світові індикатори розвитку».

Згідно з їх підходом рівень життя у кожній країні характеризується такими показниками:

— валовий внутрішній продукт (у доларах, за купівельною спроможністю, розрахований на душу населення);

— щільність населення (осіб на 1 кв км);

— бідність (% населення, яке живе на дохід менше 1 дол. на особу на добу);

— коефіцієнт смертності дітей на 1000 народжень;

— загальний рівень фертильності (кількість народжених дітей на 1 жінку);

— рівень писемності дорослих (% грамотного населення у віці 15 років і старше);

— доступність до санітарії (% населення).

Таке трактування рівня життя не можна віднести до вдалих. По-перше, наведені показники характеризують не рівень життя, а ряд чинників, що визначають його. По-друге, деякі показники не обґрунтовані як характеристики рівня життя. Так, щільність населення впливає на рівень життя в одних випадках позитивно, в інших — негативно, а середнє значення цього показника в регіоні нічого не дає у зв’язку з нерівномірним заселенням території. Показники бідності визначені за довільною, науково необґрунтованою межею — 1 дол. на добу на одну особу. [13]

Як одним з основних способів оцінки рівня життя пропонується використовувати методику розрахунків індексу розвитку людського потенціалу, розроблену фахівцями ООН. Слід зазначити, що ця структурна модель рівня життя, яка стане прообразом базису системи фінансового забезпечення рівня життя населення, та її додатки мають, перш за все, загальнотеоретичну спрямованість, демонструють важливість і складність оцінки рівня життя, враховують як соціальні показники, так і економічні.

У роботах, пов’язаних з моделюванням, прогнозними розрахунками й оцінками рівня та якості життя, використовується більш деталізований набір показників. Так, у дослідженні «Сім'я, праця, доходи, споживання» наводиться система індикаторів, на основі яких рекомендується проводити кількісну оцінку рівня життя населення.

Група детермінант:

Детермінанти, що характеризують споживача:

— чисельність і статевий склад населення;

— чисельність сімей і посімейна структура населення (розподіл сімей за величиною, за основними соціальними та демографічними типами);

— структура населення за рівнем освіти;

— структура зайнятості;

— соціально-професійна належність в укрупненому угрупуванні;

Детермінанти, що характеризують зовнішні умови споживання:

— тип поселення (столиця, місто, село тощо.);

— житло (тип, вигляд, належність тощо.);

— майно населення (структура наявного майна та рівень забезпеченості основними видами меблів і предметів культурно-побутового призначення):

— доходи (рівень і структура, форма та джерела надходження);

— сфера послуг з видів обслуговування (забезпеченість послугами).

Група показників, що характеризують поведінку споживачів:

Споживання:

— рівень споживання;

— структура за видами потреб, форма організації споживання (колективне, індивідуальне), джерела покриття (за рахунок сімейного бюджету, з суспільних фондів);

Показники проведення часу:

— тривалість неробочого та вільного часу;

— структура використання неробочого та вільного часу.

Група показників зворотного зв’язку:

— показники здоров’я та демографічні характеристики (рівень смертності, народжуваності, кількість шлюбів, розлучень, кількість днів тимчасової непрацездатності працездатних осіб);

— показники впливу способу життя та побуту на індивідуальну продуктивність праці (% виконання норм виробітку);

— показники соціальної мобільності (рівень кваліфікації та швидкість її росту);

— думка населення щодо свого добробуту (загальна оцінка, переваги щодо шляхів поліпшення життєвого рівня).

Наведена система індикаторів надмірно ускладнена та перевантажена показниками; в ній не виділені пріоритети, існує проблема достовірності початкових даних.

Заслуговують на увагу укрупнені класифікатори й угрупування показників, що пропонувалися раніше. Так, Н. Бузляков, виділяє три групи показників: синтетичні (національний дохід, фонд споживання національного доходу, фонд споживання населенням матеріальних благ і послуг, реальні доходи населення і ряд інших); показники споживання населенням конкретних видів матеріальних благ і послуг, а також показники, що опосередковують це споживання, вартісні показники, що є основними елементами реальних доходів населення; показники забезпеченості населення дитячими установами, телевізійним віщанням, послугами охорони здоров’я, комунального господарства тощо.

В. Майєр пропонує поділяти показники на категорії. Він вважає, що необхідно чітко розрізняти показники, що характеризують рівень життя, як такі, які визначають його висоту й якісний зміст, від чинників, що його зумовлюють. До перших належать усі показники, що відображають прямо або опосередковано процес особистого споживання матеріальних і духовних благ, до других — рівень розвитку продуктивних сил, характер розвитку виробничих відносин, умови праці, природно-кліматичні умови тощо.

Проведений аналіз свідчить про недосконалість кожної системи оцінювання рівня життя населення, хоча вони мають певні схожі ознаки.

Усі розглянуті системи показників мають, як правило. Переваги та недоліки, повабо з відмінностями в методології розрахунки, прийнятій в різних країнах, або з труднощами обліку макроекономічних показників, у зв’язку чим ученими були розроблені способи розробити інтегральні показники визначення рівня розвитку тієї або іншої країни, регіону. Для об'єктивної характеристики рівня життя населення необхідно розробити інтегральні показники, які б характеризували ступінь фінансового забезпечення рівня життя населення.

3. Рейтинг країн світу за рівнем життя населення

Рівень життя у країні формується із багатьох чинників. Комплекс цих чинників разом складає рівень життя у тих чи інших країнах. Кожного року Організація Об'єднаних Націй складає список усіх держав світу і розподіляє їх у загального рейтингу, а також формує групи держав, що мають подібний рівень життя своїх громадян.

Існує три групи, у які потрапляють усі держави світу кожного року.

Перша група: держави з високим рівнем індекса розвитку людського потенціалу. За даними ООН (2007 рік) до першої групи потрапили сімдесят п’ять держав; друга група: держави з середнім рівнем індекса розвитку людського потенціалу, до неї потрапили 77 держав зі всього світу; третя група характеризує 27 держав із найнижчим рівнем індекса розвитку людського потенціалу, фактично, нижчеперелічені держави є апріорі державами, що живуть за рискою бідності. (табл. 3. 1)

Норвегія визнана найблагополучнішою країною в світі. У п’ятірку найбільш благополучних країн увійшли також Австралія, Ісландія, Канада і Ірландія. Про це повідомляється в новій Доповіді про розвиток людини, підготовленому Організацією Об'єднаних Націй.

У Доповіді про розвиток людини традиційно міститься інформація про індекс розвитку людини, який щорічно, починаючи з 1990 року, розраховується експертами Програми розвитку ООН (ПРООН) спільно з групою незалежних міжнародних експертів, які використовують у своїй роботі, поряд з аналітичними розробками, статистичні дані різних міжнародних організацій. У поточному доповіді на 2009 рік представлені дані по Індексу, розраховані за підсумками 2007 року. Індекс розвитку людського потенціалу ООН (Human Development Index, HDI) вимірює досягнення країни з точки зору тривалості життя, отримання освіти та уточненого фактичного доходу, за трьома основними напрямками: Довголіття і здоров’я, вимірювані показником очікуваної тривалості життя при народженні. Доступ до освіти, вимірюваний рівнем грамотності дорослого населення і сукупним валовим коефіцієнтом охоплення освітою. Гідний рівень життя, що вимірюється величиною ВВП на душу населення в доларах США за паритетом купівельної спроможності (ПКС).

Індекс вимірює досягнення країни з точки зору тривалості життя, отримання освіти і фактичного доходу, за трьома основними напрямками:

Здоров’я і довголіття, вимірювані показником очікуваної тривалості життя при народженні.

Доступ до освіти, вимірюваний рівнем грамотності дорослого населення і сукупним валовим коефіцієнтом охоплення освітою.

Гідний рівень життя, що вимірюється величиною валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення в доларах США за паритетом купівельної спроможності (ПКС).

Ці три виміри «якості життя» стандартизуються у вигляді числових значень від 0 (мінімальна) до 1 (максимальне), середнє арифметичне яких представляє собою зведений показник Human Development Index в діапазоні від 0 до 1. Потім країни ранжируються на основі цього показника, і перше місце в рейтингу відповідає найвищим значенням Індексу. При визначенні рейтингу враховуються безліч чинників, таких як стан в області прав людини та громадянських свобод, гідність людини, його можливість участі у суспільному житті, соціальна захищеність, ступінь територіальної та соціальної мобільності населення, показники рівня культурного розвитку населення, доступу до інформації, здоров’я, рівня безробіття, стану злочинності, охорони навколишнього середовища та багато інших.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой