Використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна" в початковій школі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра природничих та математичних дисциплін початкового навчання

ДИПЛОМНА РОБОТА:

Використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна» в початковій школі

Виконала студентка

53 групи факультету ПВПК

заочної форми навчання

Рибак Людмила Іванівна

Науковий керівник:

кандидат біологічних наук,

Чайковська Г. Б.

Тернопіль — 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Народні прикмети в контексті їх навчального та виховного значення

1.1 Особливості виникнення народних прикмет та їх класифікація

1.2 Педагогічні можливості: народні прикмети природознавчого характеру в умовах початкової школи

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна перевірка використання народних прикмет природознавчого характеру в початковій школі

2.1 Аналіз думки вчителів щодо можливості та доцільності використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна»

2.2 Методика використання народних прикмет на уроках «Я і Україна» в початковій школі

2.3 Формування пізнавальної активності молодших школярів під час використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна»

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В умовах розбудови української державності значної актуальності набуває проблема формування духовно багатої особистості у відповідності до національного ідеалу, традицій навчання і виховання рідного народу. Саме ця ідея пронизує Державну національну програму «Освіта» (Україна ХХI століття) й спрямовує діяльність навчально-виховних закладів, творчий пошук науковців та практиків.

Відродження етнопедагогіки в Україні стало насущною проблемою нашого часу, яка переконало вчених-педагогів в тому, що без повернення до високо результатного, випробуваного століттями педагогічного досвіду народу, ми не можемо виховати справжню людину.

Питання навчання та виховання з використанням народних знань порушували в різний час філософ-просвітитель і поет-гуманіст Г. С. Сковорода, вчений-педагог, письменник та історик О. В. Духнович. Вони справедливо вважали, що суть виховання закладено в природі самого народу. Велику увагу вчені приділяли традиційним народним святам, звичаям, обрядам. прикметам.

На особливій ролі навчально-виховного досвіду народу в педагогічній науці й житті суспільства наголошував видатний український філософ, письменник і педагог Г. Сковорода. Ідеями української народної педагогіки пройнята вся його спадщина. Видатною подією у висвітленні української етнопедагогіки стала геніальна спадщина Т. Г. Шевченка, яка постала з народної творчості і навіки залишилась з народом як невід'ємна частина народної педагогіки.

«Народні знання — ось порятунок у вихованні і навчанні дітей, ефективні ліки для наших байдужих, зашкарублих душ. Бо народне — це завжди правдиве». Так вважає М. Г. Стельмахович, і не можна з ним не погодитись. Ми живемо в складний і цікавий час. Ламаються застарілі стереотипи, цінності, оновлюється наше суспільство. Дедалі частіше звертаємось до витоків нашої духовності, бо в ній містяться всі необхідні для людини знання [30].

Проблема народної педагогіки займала одне з центральних місць у педагогічній діяльності нашого співвітчизника В. О. Сухомлинського. Він наголошував: «Необхідно зміцнювати у дітей сильне природне почуття належності до отчого краю, котре ніколи не дозволить їм збочити з тернистого життєвого шляху». Він підкреслював, що важливо, щоб перші наукові істини діти засвоювали не за підручниками, а з живодайних джерел рідного краю [31].

Протягом століть народ створював і удосконалював свої знання, певні морально-етичні норми. Головними чинниками моралі українців споконвіку були повага і любов до вільної праці, створення ідеалів добра, краси природи, гуманного відношення до дарів природи. У цьому контексті, на підставі багаторічних спостережень в природі склався землеробський календар, сформувалися вміння передбачати погоду. Ці знання і вміння об'єдналися у великомасштабну категорію народних знань — народні прикмети.

Народні прикмети виникли на основі безпосередніх спостережень за навколишнім життям. Вони відзначаються влучністю вислову та лаконічністю, увібрали в себе світогляд народу, його багатовіковий досвід. Своїм змістом відображають найширші обрії побуту народу, його історію, культуру, звичаї, вірування, і водночас особливості світосприймання, самого способу мислення, національної ментальності.

Вивченням народних прикмет займались: В. М. Гнатюк «Вибранні статті про народну творчість», М. Ю. Русин «Фольклорні традиції і сучасність», Л. С. Хренов «Народні прикмети та календар», І. Огієнко «Українська культура», В. Скуратівський «Місяцелік», «Русалії», Митрополит І. «Дохристиянські вірування українського народу».

Народні прикмети природознавчого характеру — це сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов’язуються з кліматичними чи погодними змінами. Народні прикмети природознавчого характеру одухотворяють природу, вчать дітей берегти, примножувати та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань -- народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Використання народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкриває важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя.

Використання народних прикмет у навчально-виховному процесі на усіх ланках (особливо початковій) шкільної освіти допомагає вирішенню широкого кола педагогічних завдань, пов’язаних з формуванням і розвитком особистості з самого раннього дитинства. Народні знання є головною підвалиною національного виховання, вічним і невичерпним джерелом народної мудрості.

Однак, незважаючи на вагомий теоретичний та практичний внесок існуючих досліджень у розв’язання означеної проблеми, в педагогічній галузі освіти бракує системного дослідження використання народних прикмет у навчанні дітей молодшого шкільного віку. Саме тому, актуальність проблеми, її недостатня теоретична та методична розробленість, дали підстави для визначення теми дослідження, метою якого є розгляд психолого-педагогічних особливостей використання народних прикмет природознавчого характеру в роботі з дітьми молодшого шкільного віку.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є народні прикмети, їх педагогічні можливості.

Предметом дослідження: використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна».

Мета дослідження — визначення виховних і навчальних можливостей народних прикмет природознавчого характеру у навчанні молодших школярів та доцільності їх використання для підвищення рівня пізнавальної активності молодших школярів на уроках «Я і Україна».

Відповідно до мети вирішувались наступні завдання:

— з'ясування змісту поняття «народні прикмети природознавчого характеру» та особливості їх виникнення;

— визначення виховних і навчальних можливостей народних прикмет природознавчого характеру у початковій школі;

— проведення аналізу та узагальнення педагогічного досвіду щодо ефективності використання народних прикмет природознавчого характеру у навчанні дітей молодшого шкільного віку;

— розробка та апробація методики використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна».

— оцінка рівня пізнавальної активності учнів початкової школи під час використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна».

Гіпотеза дослідження: використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна» підвищить рівень пізнавальної активності молодших школярів.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що проаналізовано й систематизовано широке коло народних прикмет природознавчого характеру і розроблено методичні рекомендації вчителям і вихователям щодо їх використання у вихованні й навчанні молодших школярів.

На першому етапі роботи ми визначили основні поняття проблеми, провели аналіз літературних джерел, з’ясували рівень використання народних прикмет природознавчого характеру у навчанні молодших школярів у практиці роботи передових вчителів. На цьому етапі нами використовувались методи теоретичного дослідження, порівняльно-історичний аналіз проблеми, методи спостереження, анкетування, метод інтерв'ю, бесіда, вивчення передового педагогічного досвіду.

На другому етапі роботи ми використовували народні прикмети природознавчого характеру у навчанні дітей, що, на нашу думку, сприятиме зростанню рівня пізнавального інтересу молодших школярів. Методи дослідження на цьому етапі: педагогічний експеримент, спостереження.

На третьому етапі, в процесі узагальнення результатів експериментальної роботи, використовувались методи теоретичного узагальнення.

Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи — 61 сторінка друкованого тесту.

Розділ 1. Народні прикмети в контексті їх навчального та виховного значення

1.1 Особливості виникнення народних прикмет та їх класифікація

Проблема виникнення народних прикмет у світоглядно-історичному плані є досить складною. Складність її вирішення криється у значному часовому проміжкові, що віддаляє нас від того періоду життя суспільства, коли виникли перші уявлення та вірування. Сучасній науці важко вказати точний час зародження народних прикмет. Але, ймовірно, початок цього процесу можна віднести до періоду трипільської культури, або й ще раніше.

Народні прикмети — це короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду на основі спостережень [29].

Творення прикмет — довгий та тривалий процес. Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще у докласовому суспільстві. Вони передусім пов’язанні із спостереженням над природою та трудовою діяльністю людини [19].

Простота і виразність висловленого спостереження забезпечили йому тривалу життєздатність. Основним їх змістом є міркування про вплив явищ природи на наслідки трудової діяльності людини, висновки з господарського досвіду. У них відбите споконвічне і безнастанне прагнення людини до освоєння таємниць природи, до розумного їх використання.

Життя українців продовж багатьох тисячоліть невіддільно від землі-годувальниці. Одвіку земля була для нашого народу втіленням жіночого початку — материнства, а сонце початком чоловічого батьківства [21].

У продовж тисячоліть творилося сотнями поколінь українських хліборобів і скотарів унікальне, неоцінне поле України — величезний набуток аграрного і культурного досвіду людства.

Серед українців досить поширювалися давні світоглядні поняття, які знайшли відбиток у народних прикметах. Існували давні тотемістичні, анімістичні та фетишимістичні уявлення пов’язані з оточуючим світом: віра у наявність душі чи духу в явищах природи (сонце, вода, грім, блискавка) поставали як живі істоти (персоніфікувалися), і їм люди поклонялися; надприродний зв’язок між людьми та окремими видами рослин, птахів і звірів; надприродну властивість предметів та речей. Древні люди розмежували світу матеріального і не матеріального, людини та природи, дії та предметів. Рослини і тварини, а також різноманітні предмети використовувались у багатьох ритуалах, обрядах. Люди були богобоязними, обожнювали дари природи, що пояснюється культом язичництва. У віруваннях і забобонних діях, якими люди намагалися пояснити природу та оточуючий світ, важливу роль відігравали культи, що стали для них своєрідною первісною релігією. Культ (від латинського cultus — вшанування) — інститут вшанування та поклоніння речам, явищам, істотам [17].

Існував культ вогню, культ води, грози, землі, вітру, хліба, дерев, тварин та рослин, небесних світил, предметів. З культами землі та сонця тісно пов’язувався культ зерна та хліба. Вважалося, що зерно та хліб вбирають в себе сонячну енергію та силу землі.

Усі ці культи співіснували одночасно, їхнє зародження було пов’язане з набуттям певних знань про навколишній світ. Тому народні прикмети своїм змістом пов’язані з цими культами.

Поряд з обожненням природних явищ та небесних світил стародавні українці створили цілий світ богів, серед них наймогутнішим були бог неба — Сварог:

«Якщо рано в небі з’являється «попіл» — червоніє небо,

то на вітер, а як у вечері, то на сніг або дощ".

Бог сонця Дажбог:

«Сонце в темнуватому прозорому колі,

або червоне перед заходом — чекай вітру".

Бог вітру Страбог:

«Якщо вітер довго віє з одного боку,

але раптом змінив напрямок, — скоро задощить".

Бог родючості і скотарства — Велес, бог грому і війни — Перун

«Грім узимку — на сильний вітер і сніг».

«Грім напровесні на голе дерево — погано вродять зернові».

Дохристиянський світогляд, вірування, народна психологія органічно увійшла в систему усної народної творчості давніх часів, що реально відобразило життя народу у давні часи.

Офіційною релігією українців, як і інших східних слов’ян було православ’я — один із різновидів християнства, воно давало нові можливості розвитку духовного і матеріального світу. Разом з новим віруванням, християнство принесло нову мораль; а також — негативне ставлення до язичества, до магії та чаклунства, поклоніння силам природи [42].

Будучи абсолютно відмінним від існуючого на українських землях язичницького світогляду, християнство вступило в боротьбу зі старими традиціями. За час цієї боротьби християнство перетворювало місцеву культуру часом саме підпадаючи під вплив місцевих звичаїв.

Християнство уживалося з різними повір'ями і прикметами, які своїм корінням сягали у дохристиянські релігійні уявлення: віра у чаклунство, у «порчу», наврочення та інше:

«Якщо на Різдво чиясь ложка буде перевернута —

власник скоро піде з цього світу".

«Якщо на Благовіщеня вагітна жінка працюватиме —

дитина народиться калікою".

А християнські святі сприймалися народом як видозмінні образи язичницьких богів. Святий Ілля — з'єднувався з Перуном, а дрібні божества і духи дожили навіть до нашого століття:

«Якщо прийде Ілля, то наробить у полі гнилля».

«До Іллі мужик купається, а після Іллі і на кущі не сохне».

«Збіги християнських і язичницьких свят занадто численні, щоб бути лише справою випадку. Вони свідчать про компроміс, до якого церква у час свого торжества вимушена була вдатися з протидіючими культами, що навіть переможені, ще не втратили свого впливу» [41].

У багатьох традиційних святах існує чимало язичницьких рис. На Різдво — це ряджені, колядники, ворожіння: на погоду, на рік, на майбутній врожай, людські долі.

На календарно-обрядовий цикл, в основі якого лежали старі вірування та уявлення, накладалися церковні свята, які за своєю суттю залишалися язичницькими [38].

Священне право на вільну працю народ вироблював століттями, у праці він відстоював свою честь, гідність. Цінність людини вимірювалася передусім її ставленням до праці. І не випадково основу народної педагогіки становило трудове виховання:

«Якщо хочеш грибів назбирати — треба до схід сонця вставати».

«Змарнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину»

Згідно з народним світоглядом людина була невід'ємною від природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювався до певної пори року (дитинство — весна, молодість — літо, зрілість — осінь, старість — зима). Основним осередком виховання була сім'я, тут дитина пізнавала перші моральні цінності, любов до краси свого краю, а саме головне правило — поводження в природі, сезонні зміни, прикмети:

«Як у серпні дбаємо — так зимою маємо«.

«На нивку гній, на скотину лій, а на спину здоров’я».

«Не чіпай гнізда лелеки — хата згорить».

Народна метеорологія — одна з найдавніших галузей народних знань, що обіймає систему народних прикмет, раціональних спостережень і достовірних передбачень про природні зміни на близький чи віддалений час [40].

Землеробський характер господарських занять українців зумовлював цілковиту залежність успішного проведення сільськогосподарських робіт, а відтак кліматичних умов. Усвідомлення цього вимагало уважно приглядатися до навколишнього середовища, розвивати спостережливість, виявляти причинно-наслідкові зміни між зміною певних атмосферних явищ, характером поширення звуку, поведінкою тварин, станом рослин та наступною зміною погоди.

Широко побутували прикмети, що дозволяли прогнозувати погодні зміни протягом найближчого часу за особливостями сходу і заходу сонця, його кольору, за виглядом нічного неба, за яскравістю зірок та місяця.

Так, повсюди вважалося чистий захід сонця — на добру днину, яскраво-червоне сонце — на вітер. Червоно-багряні зорі - на непогоду, ясне зоряне небо на погоду.

Довголітній набуток ставав стрункою системою господарської та побутової діяльності.

Навіть в наш час, коли виникли наукові теорії народні прикмети не витратили своєї пріоритетності, а сприяють виробленню обґрунтованих традицій величезного досвіду народу.

Система, на якій базуються сільськогосподарські народні прикмети була живучою на Україні ще в 20−30рр., переважна більшість хліборобів користувалося нею. Селяни безпомилково могли визначати строки посіву городніх і зернових культур, підтримувати родючість ґрунтів, вміло завбачати погоду. Власне довголітній досвід допоміг селянам отримувати високі врожаї на своїх присадибних ділянках, що значною мірою врятувало багатьох від страхітливого голодомору, штучно створеного сталінською системою на Україні [2].

Це — словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені форми, образні кліше. Побутуючи частина з них втратила своє первісне значення:

«Якщо здалеку чути потяг — буде дощ».

«Придивіться до візерунку на шибці: якщо їх пагони спрямовані вгору — морози триватимуть, а коли вниз — бути відлизі».

Релігією давніх українців було язичництво, яке в усіх своїх проявах протиставляється християнському вченню. Дохристиянських світогляд дає можливість пояснити різноманітну тематику народних прикмет, яка пов’язана з язичницькими культами (вогню, води, грози, землі, хліба, дерев, тварин рослин, небесних світил, сонця, предметів землеробських знарядь, предків), залишки яких наявні у християнській релігії та поєднані з календарно-обрядовими святами (дідух, обереги). Будучи від природи дуже спостережливими та користуючись попередніми знаннями селяни узагальнювали природні та біологічні фактори у прикмети:

«Якщо вітер посилюється під час дощу і напрямок його змінюється проти годинникової стрілки — чекай швидкого потепління».

Які мають практичну вартість ще на сьогоднішній день, бо національними рисами української ментальності є їх любов до рідної природи, її обожнення та прагнення з нею гармонічних стосунків.

«Соловей співав усю ніч — перед гожим днем».

«Якщо початок травня холодний,

то наприкінці місяця буде тепло і навпаки".

Не знаючи природних законів, люди не розуміли до кінця чому певні причини викликають завжди ті ж наслідки, але спостерігали залежність між різними явищами, укладаючи ці спостереження у словесні формулювання, поради. Ці явища поступово прив’язувалися до дня, що запам’ятовувався (здебільшого якогось свята). Поступово утворився народний календар — перелік прикмет на кожен день і пов’язана з ним народна мудрість, де використано власні імена:

«На Юрія (5 травня) роса — не треба коням і вівся».

«На Василя (14 січня)на деревах біло, то буде і в коморі мило».

«Який день на Різдво — такий і на Петра».

Народний календар мав практичне застосування і багато в чому впливав на господарську діяльність селян-хліборобів.

Початкові вірування українського народу найбільше зв’язані з життям, з природою свого довкілля, бо це вимагалося їх господарським побутом, їх натуралістичними віруваннями. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясна річ бачила, що в усьому залежить від неї, і тому постійно зверталася до сонця, зірок, Землі [19].

Знамення чи явище на небі - дивували весь народ, комети завжди віщували нещастя, і люди боялися їх з найдавніших часів. А от сонце з давніх-давен наші предки вважали святим. Зроду віку пращури були сонцепоклонниками, обожнювали небесні світила і його променисту вогняну силу. Сварог, Дажбог, Хорс — всі ці слов’янські божества так чи інакше пов’язані з сонцем і його життєдайним початком.

Стародавня людина уявляла сонце у вигляді вогняного колеса, що котилося небом. Гріхом було показувати на сонце пальцем — усохне палець, або виколе собі око; кидати каміння на сонце — бог хліба не дасть.

Образ сонця часто зустрічається в народних прикметах:

«Стовп біля сонця взимку — на мороз, влітку — на посуху».

«Якщо сонце сходить в тумані - буде тихо і душно».

«Духота під час ходу сонця означає, що під вечір задощить».

«Не лягай спати перед заходом сонця — матимеш страшний сон».

Образ грому, посланця неба й вогню, який має цілющу силу привертав увагу спостережливого народу. Люди помітили, що весною як гримить перший грім, треба спиною обпертися об дерево чи об щось інше і спина не болітиме до нового грому у наступному році.

«Грім на початку березня — на шкоду житу і ячменю,

бо буде рання весна".

Особливе значення надавали люди вперше почутому грому. Вважали, що грім, блискавку, град викликають духи:

«Перший грім при північному вітрі - холодна весна,

при східному — суха й тепла, південному — тепла,

західному — мокра".

«Вранці чути безперервний грім -

надвечір піде дощ з градом"

«Глухий грім — на тихий дощ».

Образ води шанувався народом. Вода — колиска людства, першість. Слово «Рус» — означає «вода. «

«Якщо вода дуже шумить у горах — буде непогода».

«Якщо на воді під час дощу з’являються.

бульбашки, то негода недовго".

«Вода потемніла в річці - перед грозою».

Багато народних передбачень становлять прикмети пов’язані зі станом атмосферних змін, різними метеорологічними явищами. Наявність туману, роси вранці вважалося доброю ознакою погоди, а рух хмар проти вітру — вірною прикметою негоди. Зважали також на колір та форму хмар: важкі та сірі - на грозу, червонувате при заході сонце — на вітер.

«Білі зимові хмари — на мороз»

«Якщо після нового року хмари рухаються проти вітру —

падатиме сніг"

До достовірних належали також прикмети пов’язані з певними змінами в атмосфері, які спричиняють зміну стану предметів та явищ:

«Духота в повітрі - на грозу».

«Зволожується сіль чи хліб — на негоду».

«Дим стелиться, погано горять дрова — на відлигу».

Значна група прикмет ґрунтується на спостереженнях за поведінкою тварин, комах, птахів, риб. Перед дощем крила комах зволожуються і комахи опускаються в нижчі шари повітря, де їх ловлять птахи та риби. Через те поширені такі прикмети:

«Ластівки літають низько — на дощ».

«Риби вискакують з води і ловлять комах — на непогоду».

«Якщо бджоли не вилізають з вуликів — слід чекати дощу».

«Перед негодою мурашки закривають більшість ходів у мурашник»

«Горобці літають зграйками — на суху і ясну погоду».

Значна увага приділялася спостереженням за поведінкою тварин, птахів. Переважали тут свійські тварини і птахи. Кіт дере лапами, собака качається — на вітер. Кури чубаються — на дощ. Качка ховає голову — на холод.

«Голуби розворкотілися — на тепло».

«Якщо кіт згорнувся в клубочок і лапками приховав писок —

похолодає, а коли вмивається — на суху погоду".

«Корови лягають спати на дворі - буде гарна погода,

під навісом — занегодить".

«Худоба збивається докупи — на негоду».

Достовірними прикметами вважали також зміни у рослинному світі:

«Якщо шишки високо на смереці - на довгу холодну зиму,

а якщо низько навпаки".

«Рано жовтіє листя — рання зима буде».

«Багато лушпиння на цибулі - буде люта зима».

Спостерігаючи за життям рослин люди помічали, що окремі з них розкривають своє листя або квіти в теплу погоду і закривають в холодну.

«Квіти сильно пахнуть перед дощем»

«Квіти пахнуть здалека — на вітер».

«Багато було пролісків — гарно вродить картопля».

«Доки не розвилася жовта верба —

не висаджуй у ґрунт будь-якої рослини".

Образ Місяця часто приваблював увагу людей. Особливо багато прикмет пов’язано з молодим місяцем, його появою на небі («місяць-молодик»). Матері впевнені: якщо немовля народиться на молодика, то і в старості виглядатиме молодо. Повний місяць приносить багатство немовляті;

«Місяць блідий — буде дощ».

«Райдужне коло навколо місяця-молодика — буде вітер і хмари».

«Якщо місяць народився і водою обмився, незабаром задощить».

«Круті роги взимку — на мороз, влітку на мокру погоду».

Цікавим виступає у народних прикметах образ веселки. Здається кольори всіх зелених квітів відбилися в ній. Кольори веселки, її розміри та поява у різних кінцях неба багато про що говорить бувалому мандрівнику:

«Висока крута веселка — на погоду, низька і смугаста — на дощ».

«Вечірня веселка обіцяє добру погоду, а ранкова на заході - мокру».

«Червона веселка — спека і вітер».

«Якщо веселку видно і після дощу, але вона швидко зникає -

на погожу днину".

Річний календар українці поділили на чотири пори року, кожна з яких має свою систему свят. Левова частка цього набутку традиційно припадає на січень. З останнім місяцем зими у хліборобів було пов’язано багато прикмет. Особливо довіряли люди Стрітенню, оскільки в цей день начебто зустрічається зима з літом:

«Відлига на Стрітення — рання і тепла весна».

«Якщо на стрітення холодно, то вже скоро весна».

«Сніг на Стрітення — весна дощова, хурделиця — пізня та холодна».

«Похмуро і без сонця — дошкулятимуть морози».

«На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга».

Існує багато прикмет, які підтверджуються науковими даними. Помічено, що людина, хвора на ревматизм, з підвищеною нервозністю, хворим серцем або легенями краще за інших відчуває зміну погоди:

"Коли руки або коліна ломить — буде переміна погоди".

«Здорову людину опівдні знемагає сон — буде дощ».

Цікавим і по-своєму мудрим є календарне регламентування шлюбних обрядів. Знавці весільних церемоній знають, що народна мораль чітко визначала строки їх проведення. Зокрема, заборонялося шлюбувати молодят у другій половині весни і протягом літа:

«Хто у травні звінчається, то буде вік маятися».

«У травні оженився, то вік журився».

«У маю розумний жениться, а дурна заміж йде

а в жовтні розумна заміж йде, а дурний жениться".

Весілля, традиційно на Україні являло значну подію. Тому жовтень називали «весільником», починаючи з Покрови (14 жовтня), дозволялося справляти весілля:

«Прийшла Пречиста — несе старостів нечиста,

а як прийде Покрова — зареве дівка, як корова"

«Покрова накриває траву листям, землю снігом,

воду льодом, а дівчат — шлюбним вінцем".

Система народних прикмет має своєрідну струнку історичну структуру, яка включає в себе два головних історичних шари традиційної побутової культури, які визначають два типи української ментальності - землеробську:

«Сівбу визначають так: зацвіла ліщина — час сіяти моркву, мак;

запахтіла калина — сій огірки, гарбузи"

«З'явилися квіти на бузині - прийшла пора висівати льон».

«Зацвіла горобина — пора братися за огірки й помідори».

Козацький тип ментальності формувався на пріоритеті чоловіка-сильного, мужнього «лицаря», на ідеї дороги, походу — на відміну від прив’язаності до землі та статусу жінки — символу стабільності й землеробської праці:

«У поле вирушай, козаче, вже весна соколом плаче».

«Прийшла Покрова — сиди, козак, дома».

«Копита в коней потіють — на тепло».

«Коні жадібно їдять траву, форкають і хропуть — погода зіпсується».

«Якщо кожух став гнучким і м’яким — чекай тепло й опадів».

«Кінь лягає на землю — перед снігопадом».

Аналізуючи зміст народних прикмет природознавчого характеру можна виділити такі загальні образи: космічні (зірки, місяць, хмари, небо, сонце); метеорологічні (туман, роса, веселка, дощ, вітер, гроза, грім); поведінка тварин, комах, риб, птахів; рослинний світ (квіти, дерева, кущі); спостереження за неживою природою (земля, вода, роса); пори року, місяці; людина і здоров’я; землеробські роботи.

1.2 Педагогічні можливості народних прикмет природознавчого характеру в умовах початкової школи

Народні прикмети природознавчого характеру — це сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов’язуються з кліматичними чи погодними змінами [6].

В них відображені зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функції. Такі згустки народних спостережень, передбачень часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях. У прикметах та віруваннях сконцентровані результати багаторічних спостережень дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю. Наприклад: «Багато хрущів весною -- на жарке літо», «Не руйнуй гнізда ластівки, бо будеш з ластовинням» та ін.

Прикмети погоди, що передавалися з покоління в покоління, постійно перевірялися та доповнювалися безпосереднім досвідом людей. Про те, що люди дуже уважно і вдумливо спостерігали найменші зміни погоди, свідчить різноманітна народна термінологія. Так, «годиною» називали ясну і сонячну погоду, «негодою» — погану погоду. Відповідно зиму називали «погожою», «хазяйською», «сирітською», «гнилою».

При цьому під педагогічним потенціалом народних прикмет розуміємо сукупність можливостей педагогічного впливу на особистість, що формується й розвивається, а також їх можливостей цілеспрямованого використання в навчально-виховному процесі. Народні прикмети одухотворяють природу, вчать дітей берегти, примножувати та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань -- народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкривають важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому [5].

Програма навчального курсу «Я і Україна. Довкілля» дає можливість посилити дійовість, практичність навчання, його вияви на розвиток творчих здібностей шляхом використання народних прикмет природознавчого характеру. Важливою умовою формування творчого мислення через природу є організація спостережень. Вони розпочинаються з розвитку молодших школярів уміння бачити природу. Адже відомо, що дивитися — це не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд, не відрізняється чимось особливим, — це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки [3].

Вчитель не повинен обтяжувати дитину лавиною знань про предмет, а вміти відкрити перед нею в навколишньому світі щось одне, але так, щоб залишилось щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще повернутися до того, про що вона дізналася. Саме здатність молодшого школяра до знаходження невідомого у відомому, незвичайного у звичайному, до постановки запитань, які фіксують невідоме, виступають як ланка народження проблеми, як етап з якого починається розгортання мислительного пошуку. У цьому аспекті використання народних прикмет природознавчого характеру, покликане виконати вище згадані завдання, оскільки дають дітям не лише знання, а й збільшують рівень пізнавального інтересу, рівень дослідницьких вмінь на основі власних спостережень [11].

Цінність спостережень за природою полягає в тому, що в дітей виробляється певний стиль мислення і в процесі мислення вони прагнуть до конкретних фактів, перевіряючи правильність і стан практикою, досвідом. Дослідницький підхід є рисою мислення учнів, які прагнуть як найглибше перевірити правильність висновків про закономірності явища природи. Дослідження правдивості народних прикмет сприяє самостійності, творчому характеру розуму. На уроках серед природи діти спостерігають, досліджують середовище, в якому живуть, перевіряють народні прикмети, пов’язані з погодою, знаннями в рослинному, тваринному середовищі [31].

При ознайомленні учнів з багатогранністю навколишнього світу шляхом використання народних прикмет природознавчого характеру формується гармонійно розвинута особистість, в якій розвивається уявлення, що природа єдине ціле, виробляються інтелектуальні і практичні вміння, виховується шанобливе ставлення до природи, формується науковий світогляд, біоцентричне, екологічна культура мислення, вміння пізнання дійсності, що задовольняють потяги дитини до дослідництва і висновків, конструювання комунікації.

Використання народних прикмет природознавчого характеру на думку педагогів дозволяє вирішити наступні завдання:

— розкриття цілісності природи;

— моделювання зв’язків між живою і неживою природою;

— формування уміння порівнювати, класифікувати, встановлювати подібність за аналогією;

— розвиток уміння доводити істинність судження.

— оволодіння зазначеними вміннями шляхом залучення до самостійного пошуку знань;

— поєднання теоретичної і практичної підготовки молодших школярів, тобто на основі знань формувати в учнів практичні вміння [27].

Перевірені багатовіковим досвідом надбання народної мудрості становлять ідейно-моральну основу виховання, яке має національні та загальнолюдські аспекти. Пошуки активних форм і методів роботи, навчально-виховного процесу сприяють, щоб ефективність уроків природознавства була якомога вищою.

Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка й усьому світі розвивається національними шляхами. Виховання -- це насамперед «вбирання» в себе кожною особистістю духовності культури рідного народу, його національного духу, буття. Відтворюючи себе з покоління в покоління (фізично і духовно) і турбуючись про свою вічність буття в дружнім колі народів світу, кожна нація (етнос) піклується про виховання дітей, щоб вони продовжували у віках культурно-історичні традиції батьків, дідів і прадідів.

Продовжуючи традиції народного передбачення, учні переконуються в тому, що люди праці проводили постійні спостереження за сонцем, місяцем, небом, хмарами, вітром, рослинами і тваринами, відкриваючи певні закономірності і фіксували їх у прислів'ях, приказках, прикметах. Народ помічав за народним календарем закінчення літа знаменує день Маковея, «Першого Спаса», (14 серпня). У цей день можна було востаннє робити хліборобські толоки. За народними спостереженнями, починається відліт у вирій ранніх птахів. У храмах освячують воду, квіти, голівки маку. 19 серпня починається другий, або «Великий Спас». Це одне з найбільших народних землеробських свят. Зібрані овочі, фрукти, ягоди, гриби, мед тощо несуть освячувати до храмів. У таких звичаях кінця літа -- гідність господаря землі, гордість за високі врожаї. Народ освячує, поетизує нелегку хліборобську працю і, як дорогоцінну естафету, передає свою працелюбність, хазяйновитість, творчу підприємливість у спадок підростаючим поколінням. Участь учнів, у таких традиціях, звичаях формує в них пошану до важкої хліборобської праці, вчить розуміти її високу красу [20].

Народний календар виконує життєво важливу функцію прогностика погоди, інших явищ, природи, видів трудової діяльності людини, поведінки. Календар втілює в собі відомості про походження українських, в тому числі регіональних назв місяців, а також пов’язані з ними крилаті вирази, жанри фольклору. Кожна людина-трудівник, яка не відірвалася від рідного народу постійно використовує прогностичні функції народного календаря, щоб краще організувати своє життя, господарську діяльність, побут і дозвілля. Тим більше це стосується молоді, у якої обмаль життєвого досвіду. Тому пізнання народного календаря як прогностика вкрай необхідне для учнів. Вивчаючи прогностичні функції народного календаря, учні вчаться творчому мисленню: вони аналізують, зіставляв географічні, біологічні, метеорологічні і астрономічні фактори, відшукують між ними взаємозв'язки і взаємозалежності, роблять узагальнення, доходять самостійних висновків, які збігаються з народними спостереженнями, прикметами [22].

У житті часто бувають нестандартні, а то й екстремальні ситуації (в лісі, на воді, вночі тощо), тому глибоке пізнання учнями народного прогнозування, методів і прийомів орієнтації в будь-яких драматичних обставинах сприяє зміцненню здоров’я, попередженню трагічних випадків.

Для кожного учня життєво необхідним є вивчення прогнозуючого потенціалу народного календаря, який стосується змін погоди, уміння знати народні прикмети: «Вінця навколо сонця -- на дощ», «Небо над лісом посиніло -- буде тепло», «Зірки стрибають -- на мороз», «Не до Різдва йде, а до Великодня: вночі тріщить, а вдень плющить» та ін.

Народні передбачення сприяють правильному веденню господарства, готують учнів до самостійної трудової, виробничої діяльності. Наприклад: «Дощ на зелені святки -- будуть великі достатки», «Сонце в кругах -- до урожаю», «На стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб -- до плуга», «На Благовіщеня виносять вулики з бджолами тощо.

Народний календар як прогностик визначає також строки, в які найдоцільніше і дорослим, і молоді займатися побутовими справами, проводити дозвілля, реалізовувати певні норми, стиль і спосіб поведінки. Наприклад: «З Юрія хороводи, з Дмитра -- вечорниці», «Великий піст усім притисне хвіст», «Прийде Влас — з печі злазь» та ін. [42].

Календарні прогностичні спостереження, мудрі настанови народу привчають учнів все глибше розуміти природу рідного краю, вчасно ставити і розв’язувати природоохоронні завдання, уникати зайвих турбот, ускладнень у житті, не допускати прорахунків у господарських справах.

Матеріали про народний календар як прогностик використовуються на уроках народознавства, рідної мови та літератури, географії, фізики, астрономії, в багатогранній позакласній і позашкільній роботі.

Народ, навчання і виховання — ці поняття взаємопов'язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість. Народ завжди виступає учителем і вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К. Д. Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини [21]. Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного навчання та виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості.

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна перевірка ефективності використання народних прикмет природознавчого характеру в початковій школі

2.1 Аналіз думки вчителів щодо можливості та доцільності використання на уроках «Я і Україна» народних прикмет природознавчого характеру

З метою вивчення думки педагогів щодо можливості та доцільності використання народних прикмет на уроках «Я і Україна» було проведено анкетування вчителів початкових класів Підволочиського району, Тернопільської області. Було опитано 20 респондентів, які дали відповіді на питання розробленої нами анкети. Зразок анкети, яка пропонувалася вчителям подана у додатках. (Додаток 1)

Аналіз проведеного анкетування показав, що усі вчителі схвально сприймають ідею використання народних прикмет на уроках «Я і Україна». Деякі з них висловили думку про реалізацію даної проблеми і в позаурочний час. Вчителі переконані, що народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі дозволяють просто та доступно розкрити важливі питання єдності природи, розуміння її глибинності. Вони, несучи у собі великий багаж наукових знань, спонукають до перевірки їх достовірності, формують у дітей власні переконання.

Усі вчителі одноголосно стверджують, що фенологічні спостереження є обов’язковим етапом уроку «Я і Україна», оскільки дитина ніколи не пізнає природу, якщо у неї не будуть розвиватися вміння та навички аналізувати природні зміни.

Внаслідок обробки даних отриманих в результаті анкетування, виявлено, що більшість вчителів на етапі уроку фенологічні спостереження використовують метод спостереження, розповідь, бесіду, тільки деякі застосовують роботу в групах, пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, евристичний методи.

Більшість вчителів вважають, що проблема використання на уроках «Я і Україна» народних прикмет природознавчого характеру в теорії навчання розроблене недостатньо, і що вони недостатньо забезпечені науково-популярною літературою з даної проблеми.

Аналізуючи питання, чи достатньо навчального матеріалу підручника для пізнання навколишнього світу, особливостей змін та взаємозв'язків у природі, більшість вважають, що ні, деякі використовують ще і додаткову літературу.

На сьогоднішній день рівень знань молодших школярів про народні прикмети та їх прогностичний характер, на думку вчителів, є недостатній.

В процесі вивчення курсу «Я і Україна» вчителі встановлюють єдність пізнання, переживання і діяльності учнів за допомогою екскурсій, бесіди, практичної роботи, на основі спостережень, наочного матеріалу, обговорення різних ситуацій, поєднують пізнавальну самостійність учнів із відповідними методами навчання за джерелом знань.

Щоби змінити світосприйняття дітей в цьому напрямку, вчителі відповіли, що потрібно частіше використовувати народні знання на уроках, у позаурочний і позашкільних заняттях, доповнити навчальний матеріал підручника, збільшити кількість екскурсій, більшу увагу приділяти практичній діяльності, більше залучати дітей до практичної діяльності.

Отже, проблема використання на уроках «Я і Україна» народних прикмет природознавчого характеру отримала належне опрацювання на рівні загальнонаукового уявлення. Дещо гірше розроблена вона на рівні навчального предмета, навчального матеріалу, педагогічної діяльності і особистісного надбання учнів.

2. 2 Методика використання народних прикмет на уроках «Я і Україна» в початковій школі

Використання на уроках «Я і Україна» народних прикмет передбачає:

1) навчання учнів сприймати природу не як окремі предмети і явища, а як єдине ціле, де всі предмети і явища перебувають у взаємозв'язку і взаємообумовлені;

2) навчання учнів розглядати природу не в стані спокою і нерухомості, а в стані безперервного руху і розвитку;

3) систематичне закріплення у свідомості учнів поняття предметів і явищ, які розвиваються за законами природи.

Щоб навчити учнів самостійно розкривати існуючі в природі зв’язки, наприклад між окремими складовими елементами погоди, погодою і поведінкою тварин, доцільно запропонувати дітям перевірити достовірність народних прикмет і пояснити їх. Якщо учні не раз пересвідчаться в істинності того або іншого наукового положення, воно стане їхнім власним переконанням, і вони будуть його відстоювати. Домінуючим методом тут виступає метод спостереження.

У зв’язку із спостереженням можна ознайомити учнів із науковими дослідженнями в галузі метеорології. Дати завдання перевірити народні прикмети поліпшення чи погіршення погоди, що ґрунтуються на тривалих спостереженнях людей над закономірностями природи.

О.Я. Герд один із засновників методичної систем викладання природознавства відмітив, що реальні знання одержані людством шляхом спостережень, порівнянь, дослідів, а ніяк не читанням статей. Ось чому спостереження є одним з основних методів придбання природничих знань в початкових класах. Спостереження дозволяють сформувати конкретні і образні уявлення і поняття про навколишню дійсність і на цій основі розвивати логічне мислення усну і писемну мову молодших школярів. Вони сприяють формуванню основ наукового світогляду переконують дітей в постійній зміні і розвитку природних явищ, їх взаємозв'язку і закономірності всього, що відбувається в природі, матеріальності світу і єдності природи.

Спостереження -- це суб'єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати. З цим умінням пов’язаний розвиток такої якості особистості, як спостережливість. Спостережливість -- це прагнення і уміння найповніше помічати особливості тіл і явищ, у тому числі й такі деталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах. Спостережливість -- важлива риса особистості. Вона впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати в навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, впливає на поведінку. Важливість і необхідність спостережень молодших школярів у процесі вивчення природознавства незаперечна.

Спостереження допомагає формувати одну із важливих якостей особистості - спостережливість, яка пов’язана з вихованням стійкої уваги, розвитку пам’яті. Допитливості, вмінням встановлювати зв’язки між природними явищами.

Правильно організовані спостереження допомагають вихованню таких необхідних якостей як працелюбство, акуратність, дисциплінованість, почуття відповідальності перед колективом, бережливе відношення до приладів, шкільного майна, сприяє волі, наполегливості в досягненні мети, розвиває ініціативу і наполегливість. У дітей розвиваються навики по роботі з метеорологічними приладами, моделями, вміння, необхідні для оформлення записів про погоду, складання і читання діаграм. Всі ці вміння мають велике значення в підготовці учнів до практичної діяльності.

Методику використання народних прикмет на уроках «Я і Україна» в початковій школі поділяємо на три етапи: підготовчий, польовий, підсумковий (завершальний).

1) Підготовчий етап полягає в ознайомленні молодших школярів з народними прикметами та програмою спостережень.

Педагог-керівник повинен:

а) добре ознайомити дітей з особливостями існуючих в природі зв’язків між окремими складовими елементами погоди, а також погодою і поведінкою тварин;

б) розробити та пояснити дітям план перевірки достовірність народних прикмет в природі;

в) вибрати (разом з дітьми) ті народні прикмети, які є доступними дітям для перевірки їх достовірності, та характеризуються повторністю, що є уже важливо для встановлення чітких закономірностей;

Обов’язковим етапом уроків «Я і Україна» є фенологічні спостереження, на якому учні розвивають вміння та навички аналізувати погодні умови та зміни у природі. Розроблена нами методика передбачає на даному етапі виявлення закономірностей змін у природі з використанням народних прикметам. Наведемо приклад фрагменту такого уроку (14 грудня).

ІІ. Фенологічні спостереження.

Вчитель: Діти, який стан неба сьогодні? Чи є опади? Чи є вітер, який його напрям? Які зміни у природі ви спостерігали на протязі тижня? Яка середня температура повітря за тиждень?

Діти: Відповідають.

Вчитель: Що цікавого в природі ви помітили по дорозі до школи?

Діти: Галки і ворони сиділи на верхівках гілок.

Вчитель: Молодці діти. В народі кажуть: Якщо галки і ворони сидять на верхівках гілок, слід чекати ясну погоду, а сідають в крону на нижні гілки — на вітер. Давайте ми запишемо цю прикмету у свої зошити фенологічних спостережень і перевіримо її достовірність.

Діти: Голуби ховають одну ніжку в пір'я. Моя бабуся казала, що слід чекати різкого похолодання.

Вчитель: Добре діти. Давайте запишемо та перевіримо і цю прикмету. А ще в народі вважають, якщо до 13 грудня (Парамона) сніг не випаде, зима буде теплою, якщо сніг вже лежатиме — сніжна і холодна.

Так діти, разом із вчителем, формують перелік народних прикмет, пов’язаних із добовими та сезонними змінами на даному уроці, а також отримують завдання перевірки їх достовірності. Якщо ці зміни добові - то на наступному уроці, якщо сезонні - то після їх тривалого аналізу.

г) організувати фронтальну, групову або індивідуальну роботу, відповідно до мети та поставлених завдань.

— фронтальні спостереження здійснюються усім класом за однаковим завданням під безпосереднім керівництвом учителя. У процесі бесіди діти осмислюють і конкретизують об'єкти і цілі спостережень, актуалізують опорні знання та уміння, визначають задачі і складають план.

Кожне завдання перед розв’язанням повторюється вчителем або учнем («За чим будете спостерігати?.. Далі простежте за…» та ін.). Це зорієнтовує дітей на систематичне зіставлення проміжних результатів з кінцевими цілями спостереження. Обговорення етапів і наслідків дозволяє учителеві здійснювати поточний контроль за спостереженням і його коригувати.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой