Вимоги до особистості сучасного менеджера

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

Курсова

з «Основ менеджменту»

тема

«Вимоги до особистості сучасного менеджера»

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні засади та основні вимоги до особистості менеджера

1. 1 Теоретичні засади дослідження особистості менеджера

1. 2 Навики та кваліфікаційні вимоги до сучасного менеджера

Розділ 2. Проблеми розвитку особистості менеджера

2. 1 Розвиток особистості менеджера

2. 2 Проблеми особистості менеджера

Розділ 3. Особистість сучасного менеджера

3. 1 Основні аспекти розвитку особистості

3. 2 Модель особистісних характеристик сучасного менеджера

ВИСНОВОК

Перелік літератури

ВСТУП

Дефіцит у освічених спеціалістах — одна з проблем, з вирішенням якої теоретики і практики пов’язують в нашому суспільстві надію на успішне засвоєння сучасної технології господарювання, оволодіння цивілізованими нормами організації економіки. Сьогодні ми живемо в інших організаційно-економічних та соціально-психологічних умовах і відповідно нам вкрай необхідні такі якості, як підприємництво, ділова ініціатива, схильність до розумного ризику. Новий ритм життя нікого не страхує від невдач, стресів, хвилювань. У зв’язку з цим гостро постає питання про самовдосконалення, переорієнтацію мислення, про формування у нових умовах вмінь і навичок оцінювати свою власну діяльність, поведінку, свій розвиток, визначати перспективи росту. Професійні якості і психологічні властивості самі по собі не розвиваються і не формуються тільки тому, що змінилася економічна і морально-психологічна ситуація. Як свідчить історичний досвід, ринок — це ефективний механізм економічних відносин, функціонування якого стимулює ріст ділової, підприємницької, організаторської активності людей.

Настає час всезагального усвідомлення того, що від рівня індивідуальної самореалізації кожної особистості залежить ріст і масштаби досягнень людства в галузі матеріальних і духовних цінностей. Все це вимагає інноваційного підходу до підготовки і розвитку кадрів управління, менеджерів, в тому числі зумовлює впровадження нових управлінських технологій, передбачає зміну нормативних вимог до керівників, до їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися в зростаючих інформаційних потоках, уміння створювати працездатні колективи людей, які притримуються різних цінностей і живуть в інших нових умовах, використовувати засоби комунікації. Сучасний керівник повинен вміти впливати на ефективність використання всіх природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне планування, яке враховує цілі суспільного розвитку, підвищувати культуру праці.

Розділ 1. Теоретичні засади та основні вимоги до особистості менеджера

1.1 Теоретичні засади дослідження особистості менеджера

Управління з’явилося разом із людьми. Там де хоча б дві людини об'єднувалися в прагненні досягти якоїсь спільної мети, виникало завдання координації їхніх спільних дій, розв’язання якого хтось із них повинний був брати на себе. У цих умовах він ставав керівником, що управляє, а інший — його підлеглим, виконавцем.

На всіх етапах становлення суспільства проблема управління стояла досить гостро і багато людей намагалися вирішити її, але їхні труди носили розрізнений характер і не укладали узагальненої теорії.

І тільки в другій половині минулого століття після перемоги промислової революції на Заході ситуація різко змінилася. Ринкові відносини володіли всіма сферами життя суспільства. Тому від керуючих був потрібний високий професіоналізм, компетентність, уміння співставляти свою діяльність з існуючими законами.

У результаті з’являється група людей, що спеціально займаються управлінською діяльністю. Цим керівникам уже не потрібно тримати своїх підлеглих у покірності владною рукою. Головним завданням стає кропітка організація і щоденне управління виробництвом із метою забезпечення найбільшого прибутку власникам фірми. Ці люди стали називатися менеджерами.

В теорії менеджменту менеджерами називають спеціалістів, що, використовуючи різноманітні методи і тактику управління, сприяють досягненню організацією або підприємством певних цілей.

Отож, менеджером є тип науково-практичного управління, тобто керівництва людьми і виробництвом, що дозволяє виконувати поставлені завдання найбільш гуманним і економічним шляхом.

Оскільки завданням менеджменту є досягнення мети, важливо правильно її визначити. Якщо ми ставимо перед собою завдання удосконалювання організації, не уточнивши її цілей, то ризикуємо запропонувати кращі засоби виконання непотрібних функцій або кращі шляхи досягнення незадовільних кінцевих результатів. Без перебільшення можна сказати, що заподієний при цьому збиток вимірюється мільярдами.

Мистецтво вибору і формулювання правильної мети, управління процесом її реалізації, включаючи оцінку досягнутого ступеня реалізації, відрізняють дійсно вмілого менеджера-керівника.

Неможливо прагнути управляти людьми, якщо і керівникам, і підлеглим цілі цілком не ясні. Управляти — значить спонукати інших до досягнення ясної мети, а не змушувати інших робити те, що вважаєш правильним.

Варто зауважити, що відповідно до простого американського визначення процесу управління «менеджер робить будь-що руками інших».

Одне з основних завдань менеджера — створити спонукальні стимули для людини, при яких у неї виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Звідси випливає ще один принцип менеджера: управляти — значить вести до успіхів інших.

Відомий український економіст Валерій Терещенко підкреслював, що завдання керівника — диригувати, підібрати гарний персонал, розробити організаційну структуру підприємства, вибрати загальний напрям його діяльності, координувати всю роботу, боротися з непродуктивними витратами часу. Слід виділити ще одне з найважливіших завдань — вчитись інтенсивно працювати, поліпшувати якість роботи.

Отже, центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує власне організацією (підприємством), якимсь конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо. Американські дослідники Роберт Блейк та Джейн Моутон підкреслюють, що сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, у якій її члени отримують стимул в усуненні перепон і досягненні максимальних результатів.

1.2 Навики та кваліфікаційні вимоги до сучасного менеджера

Насамперед необхідно відзначити, що для правильної, раціональної й ефективної організації праці, менеджер незалежно від організації, у якій він працює, повинен мати відповідні психологічні та професійні навики, відповідати визначеним кваліфікаційним вимогам. Розглянемо їх.

У роботі керівника багато привабливих сторін: вона надає великі можливості для розвитку особистості, надає людині гідність, є захоплюючої та цікавою. Менеджеру доводиться часто вирішувати найскладніші завдання в умовах критичних ситуацій і невизначених перспектив.

У минулому на посаду менеджерів намагалися підібрати людей із яскраво вираженими диктаторськими замашками, оскільки робітники були здебільшого покірною, малоосвіченою, безликою масою і найкращим засобом поводження з ними вважався примус.

У цих умовах формула дій керуючого була: «бізнес — є бізнес, працюй, не міркуючи».

З розумінням того, що робітників потрібно не примушувати до праці, а заохочувати, змінилися і вимоги до керуючих. Головною їхньою гідністю стала здібність відігравати роль глави сім'ї, який по-батьківськи ставиться до підлеглого, діючи по формулі: «твердість, але справедливість».

Все це, безумовно, допомогло зняти численні проблеми і насамперед антагонізм між робітниками і менеджерами.

Кризові ситуації усе більше і більше стрясали західну економіку, вимагаючи від керуючих нових якостей. Просто зійтись з людьми було не достатньо — взаємодію потрібно було забезпечити надійною матеріальною базою, яку створював надійний безперебійний збут товарів. Це вимагало від менеджера ще і маклерських здібностей.

І нарешті, сьогодні фірми виросли настільки, що одноособове управління ними стало практично неможливим. Крім того, у керівників додалося і багато зовнішніх функцій, у тому числі взаємодія з партнерами, профспілкою, державними і політичними діячами. Кожним напрямком займався самостійний керуючий, тому глава корпорації ставав менеджером-організатором, основний обов’язок якого — координувати діяльність групи менеджерів.

Виконуючи цей обов’язок, сучасний менеджер виступає в декількох психологічно обумовлених іпостасях.

По-перше, це — керуючий, наділений владою, що керує великим колективом людей.

По-друге, це — лідер, спроможний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції.

По-третє, це — дипломат, що встановлює контакти з партнерами і владою, що успішно переборює внутрішні і зовнішні конфлікти.

По-четверте, це — вихователь, що володіє високими моральними якостями, спроможний створити колектив і направляючий його розвиток у потрібне річище.

По-п'яте, це — новатор, що розуміє роль науки в сучасних умовах, що вміє оцінити і без зволікання впровадити у виробництво той або інший винахід або раціоналізаторську пропозицію.

По-шосте, це — просто людина, що володіє високими знаннями і здібностями, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру й у той же час розважливістю, спроможна бути у усіх відношеннях зразком для навколишніх.

Менеджери повинні мати спеціальні психологічні знання і володіти здібністю використовувати їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва обумовлені наявністю таких розумних особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти самим собою, уміння навчати і розвивати підлеглих, формувати ефективні робітничі групи.

Різноманітні вимоги до фахової компетенції менеджерів умовно можна об'єднати в дві групи.

Перша група:

Розуміння природи управлінської праці і процесів управління.

Здатність мислити масштабно, перспективно. Менеджери можуть демонструвати прекрасні результати і водночас погубити всю компанію, якщо їхня робота не орієнтована на майбутнє. Зрозуміло, компанія повинна отримувати прибуток, але вона повинна отримувати прибуток як можна довше. Якщо ви станете думати тільки про прибуток, ви не побачите можливостей, що відкриваються попереду. Мислення менеджера постійно повинно тренуватися на масштабність.

Вміння вирішувати нестандартні управлінські проблеми.

Знання посадових і функціональних обов’язків менеджерів, засобів досягнення цілей і підвищення ефективності діяльності організації.

Вміння використовувати сучасну інформаційну технологію і засоби комунікацій, що необхідні для здійснення управлінського процесу, тобто для організації праці менеджера.

Перша група вимог охоплює знання і вміння менеджерів, необхідні для виконання фахової роботи менеджера, або мистецтва управління. Вони включають:

вміння обгрунтовувати і приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність;

висока інформованість з питань розвитку галузі, у якій працює підприємство, стани досліджень, техніки, технології, конкурентності, динаміки попиту на продукцію і послуги і т.п. ;

вміння ефективно управляти ресурсами, планувати і прогнозувати роботу підприємства, оволодіння засобами підвищення ефективності управління;

уміння використовувати сучасні інформаційні технології, засоби комунікацій і зв’язку.

Менеджер, який працює професійно, обов’язково використовує всі досягнення науки з метою удосконалювання процесів, методів, форм управлінської діяльності, що підвищують ефективність підприємництва.

Друга група:

1. Вміння працювати з людьми. Оволодіння мистецтвом управління людськими ресурсами.

2. Володіння мистецтвом налагодження зовнішніх зв’язків.

3. Здатність до самооцінки, уміння робити правильні вибори і безупинно підвищувати кваліфікацію, знання і вміння.

Друга група вимог до фахової компетенції менеджерів пов’язана із такими психологічними факторами як здатність працювати з людьми й управляти самим собою.

Професія менеджера потребує також відповідних особистих якостей. Менеджеру необхідно мати:

спрагу знань, професіоналізм, новаторство і творчий підхід до роботи;

завзятість, впевненість у собі і відданість справі;

нестандартне мислення, винахідливість, ініціативність і здатність генерувати ідеї;

психологічні здібності впливати на людей;

коммунікабельність і почуття успіху;

емоційну врівноваженість і стійкість проти стресу; відкритість, гнучкість і легку прилаштовуваність до змін, що відбуваються; ситуаційне лідерство й енергію особистості в корпоративних структурах;

внутрішню потребу до саморозвитку і самоорганізації;

енергійність і життєстійкість;

схильність до успішного захисту і настільки ж ефективного нападу;

відповідальність за діяльність і за прийняте рішення;

потребу працювати в колективі і з колективом.

Розділ 2. Проблеми розвитку особистості менеджера

2.1 Розвиток особистості менеджера

Розвиток особистості розуміється діалектично як двоєдиний процес індивідуального і групового формування сутності людини. Стосовно особистості менеджера мова йде про розкриття його психофізіологічного, морально-професійного потенціалу. Основним принципом розвитку особистості менеджера є такий його розвиток, коли при засвоєнні соціального, морального, професійного досвіду і умов здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним, моральним, професійним статусом, функціями, якостями в реальну можливість і перетворення останньої в дійсність як результат, сукупність всіх реалізованих можливостей, що надані менеджеру. Звідси зміст і основні об'єктивні тенденції розвитку особистості менеджера — виникнення можливості і її розгортання в дійсність — проявляються в діалектиці утвердження і самоутвердження особистості як суб'єкта життєдіяльності.

Розвиток особистості менеджера передбачає включення індивіда в систему суспільних відносин і самостійне відтворення цих відносин. Цей процес здійснюється під впливом як цілеспрямованих зусиль, так і в результаті безпосереднього впливу соціуму при активному вибірковому ставленні індивіда до норм, цінностей середовища, при активній його взаємодії з оточенням. Процес набуття індивідом знань, вмінь і навичок управлінської діяльності є переважно процес становлення особистості менеджера, а моменти розвитку виступають в даному випадку як закріплення набутих знань, вмінь і навичок, перевід їх у внутрішні регулятори поведінки. Моральність є центральним утворенням особистості менеджера; вона є спільним, цементуючим началом, що об'єднує різні складові особистості.

У цілому розвиток особистості менеджера розуміється як цілісна система, як багатосторонній, багатофакторний, соціально і психологічно детермінований багаторівневий процес, в ході якого на основі постійно виникаючих суперечностей здійснюється становлення особистості, формується її пізнавальна, моральна активність.

2.2 Проблеми особистості менеджера

Проблема особистості -- одна з центральних у курсі менеджменту. Про її складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні існує понад 50 визначень поняття «особистість». За теоретичною i практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних проблем. Проектування i діагностика особистості, визначення оптимальних умов i найефективніших шляхів її формування неможливі без знання структури особистості та закономірностей її становлення й розвитку.

Слово «особистість» походить від латинського persona, що означає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому Римі. Вона втілювала ім'я, iндивiдуальнi права i привілеї, які передають у спадок.

У вiтчизнянiй психології найвiдомiші дослідження в галузі особистості пов’язані з теоретичними працями школи Л. Виготського. Великий внесок у розробку цієї проблеми зробили російські та українські вчені Г. Костюк, О. Леонтьєв, Л. Божович, А. Петровський, О. Асмолов, зарубiжнi психологи Г. Айзенк, Р. Кеттел, Г. Олпорт.

Кожна людина -- це насамперед iндивiд, бiологiчний організм, що існує самостійно (від лат. individuum -- неподільний, той, що існує самостійно). Коли говорять про властивості людини як iндивiда, то мають на увазі її природнi ознаки, якi дають змогу їй бути живим органiзмом, представником homo sapiens.

Iндивiд -- це поняття, яке визначає належнiсть живої істоти до людського роду. Головною характеристикою властивостей iндивiда Особистiсть -- явище не аморфне, а структурне. Пiд структурою розумiється поєднаня елементiв, їх зв’язкiв у цiлiснiсть. Елементiв особистостi як цiлого багато, i вони мають як соцiальну, так i біологічну основу. Розроблена професором К. Платоновим динамiчна функцiональна структура особистостi складається з чотирьох ієрархічних ступенiв. Кожному ступеню вищого порядку притаманний вищий рівень системної якості порівняно зі ступенями нижчого порядку. Найнижчий структурний ступінь -- біопсихологiчнi властивостi -- природна основа особистостi. Наступний -- психiчнi процеси, властивостi та особливостi. Ще вищий ступінь -- рiвень знань, вмiнь i навичок особистостi. I найвищий -- спрямованiсть особистостi. Основою цiєї iєрархiї є бiопсихологiчнi властивостi особистостi.

Це бiологiчно зумовлена пiдструктура, тобто характеристики, що закладенi генетично, даються людинi вiд народження. До цієї пiдструктури належать: стать, вiк, стан здоров’я, темперамент, здiбності, рiзнi фiзичнi риси людини, якi виявляються у будовi та функціях органiзму в цiлому, у будовi та функцiях нервової системи i органiв чуття, у зовнiшньому виглядi, фiзичнiй силi, витривалостi. Вiк i управлiнська дiяльнiсть. Чи можна ставити питання про переваги будь-якого вiку? Чи iснують обмеження у вiцi для перебування на «капiтанському мiстку»? Менеджер повинен знати, якi можливостi надають людинi рiзнi вiковi перiоди. Численнi дослiдження доводять, що в рiзнi перiоди iснування людини спостерiгається нерiвномiрний розвиток її психiчних функцiй. Так, найвищий ступінь сприйнятливостi соцiального i професiйного досвiду спостерiгається у 18−25 рокiв -- пiдйом рiвня пам’ятi, уваги, мислення. Цей перiод найкращий для навчання. У 26−29 рокiв особистість перебудовується: визначаються життєвi позицiї, змiнюється положення людини в сiм'ї, трудовому колективi, суспiльствi. Іншими словами, вiдбувається соцiальне становлення особистостi. З’являється багато нових соцiальних ролей, змiнюється соцiальний статус, формується соцiальна зрiлiсть. У 30−33 роки знову спостерiгається розвиток усiх iнтелектуальних функцiй: пам’ятi, мислення, уваги. Розвивається творча дiяльність людини, що зумовлюється насамперед нагромадженням життєвого та професiйного досвiду. З одного боку, менеджер, керуючи працівниками цієї вікової категорiї, повинен вимагати вiд них прояву таких професiйно важливих якостей, як iнiцiативнiсть, самостiйнiсть, творчiсть. З iншого боку, він повинен створювати вiдповiднi умови праці для цієї категорії працiвникiв з тим, щоб зазначені якості розвивалися. Після 40 років у людини знижується швидкість сприймання, переробки iнформацiї i реакції на неї, iнтенсивнiсть уваги, падає емоційна врiвноваженiсть, погіршуються й iншi показники.

З огляду на зазначені результати досліджень психологи вважають, що найсприятливіший для управлінської дiяльностi віковий період -- 31−40 років. У середньому період професійних досягнень у спецiалiстiв настає близько 37−38 років.

Розділ 3. Особистість сучасного менеджера

3.1 Основні аспекти розвитку особистості

Розглянемо більш конкретно різноманітні аспекти розвитку особистості. Перший аспект розвитку особистості -- здорове мислення. Якщо ви визнаєте не лише особисту думку, а й думки інших, готові вислухати їх, поставитися до них з повагою, навіть якщо ви їх не поділяєте, це означає, що вам властиве здорове мислення. Отже, здорове мислення характеризується наявністю системи пов’язаних і послідовних ідей та переконань, котрі навряд чи будуть змінені залежно від ситуації.

Для людини зі здоровим мисленням характерна спроможність помічати деталі й одночасно мати уявлення про ситуацію в цілому. Вплив ваших ідей і вчинків на інших людей приводить до формування системи персональних стандартів і моральних цінностей (філософських, релігійних, духовних), що викликають відповідні почуття.

Здорові почуття -- це усвідомленість того, що вони є і впливають на вас. Придушення своїх почуттів або заперечення їхньої наявності не можна назвати здоровими проявами, тому що коли почуття придушуються, вони майже завжди виявляються найнебажанішим способом -- у вигляді неконтрольованих реакцій (наприклад, нездатність стримувати свій гнів), погіршують взаємовідносини з іншими людьми, призводять до напруженості, знервованості, безсоння й цілого ряду хвороб.

Однак сказане зовсім не означає, що давати волю своїм почуттям -- значить сприяти зміцненню здоров’я. Необхідно прагнути до стану рівноваги, за якого усвідомлюються і самовизнаються свої почуття, але при цьому ми не дозволяємо їм панувати над нами.

Наявність у людини здорових почуттів свідчить також про збалансованість особистості, розумової та фізичної діяльності, матеріальних і духовних інтересів. Самовдосконалення передбачає аналіз названих аспектів у житті людини й усунення будь-якого дисбалансу.

Є три види збалансованості особистості.

Перший -- це внутрішня врівноваженість, котрої можна домогтися за допомогою таких прийомів, як споглядання, медитація і система вправ йоги.

Другий -- це збалансованість самих процесів мислення, відчуття і готовності до дії. Прикладом незбалансованості може бути бажання, не підкріплене відповідними діями, або, навпаки, надмірна й непродумана активність.

Третій вид збалансованості -- врівноваженість чотирьох аспектів розвитку особистості, тобто баланс між часом і зусиллями, витраченими на вдосконалення вашого здоров’я, навичок, дій і усвідомлення свого «Я».

Що означає готовність до дії стосовно здоров’я? Мова йде переважно про фізичне здоров’я, що залежить від таких чинників, як калорійність їжі, дієта, фізична підготовка і здорові звички.

Другий аспект розвитку особистості -- навички. Людині, котра займається самовдосконаленням, необхідно розвивати цілий ряд розумових і концептуальних здібностей: запам’ятовування, логічне мислення, засвоєння технічних знань, творчий підхід, інтуїцію.

Третій аспект розвитку особистості -- спроможність до дій -- у реальному житті передбачає розвиток фізичних, технічних і професійних навичок.

За наявності розумового і фізичного здоров’я людина може розвивати свої навички, а за наявності рішучості й уміння мотивувати ці навички вона може перетворювати їх у дії, внаслідок чого виникає усвідомлення себе як особистості: «Добре, що я такий, який я є», -- це четвертий аспект. Сприйняття себе як особистості характеризується розумінням себе, а також наявністю внутрішньої орієнтації, усвідомленням мети в житті.

Відсутність належного усвідомлення своєї особистості суперечить принципам самовдосконалення. Необхідно примиритися зі своїми недоліками, але не можна ненавидіти себе за них: ви маєте або виправити ці недоліки, або постаратися знайти оптимальний вихід із невдалої ситуації. Ви також маєте визнавати і свої достоїнства, не опускаючись до надмірного самовдоволення, так само, як і до самознищення й удаваної скромності.

Отже, поняття самовдосконалення передбачає зміцнення здоров’я, розвиток майстерності, мотивації, рішучості, усвідомлення свого «Я» і мети в житті.

Позитивні й негативні риси часто в спеціальній літературі позначають поняттями вищого і нижчого «Я».

Вище «Я» -- це ваші позитивні риси. Хоча в усіх людей є вище «Я», багато хто, як не дивно, не усвідомлює, не помічає своїх кращих рис і навіть може заперечити наявність їх.

Інші люди, навпаки, занадто самовдоволені й бачать у собі тільки позитивні риси, яких, можливо, у них немає.

Корисним може бути складання вами списку ваших рис, що стосуються вищого «Я». Усвідомте наявність у вас цих позитивних рис, але уникайте самовдоволення.

Нижче «Я» -- це ваші негативні риси. Оскільки нижче «Я» властиве всім нам, дуже важливо вміти визнавати його. Заперечуючи його існування у вас, ви перешкоджаєте процесу самовдосконалення. Дуже важливо не дозволяти нижчому «Я» панувати над вами. Складіть список ваших рис, що належать до нижчого «Я». Визнайте їхнє існування в себе і мотивуйте цим своє самовдосконалення.

Основні методи самовдосконалення, що сприяють досягненню різноманітних загальних результатів у розвитку особистості, також допомагають виробити якості і навички, необхідні для такого розвитку: ведення особистого журналу; ретроспективний огляд подій; роздуми про події, що відбуваються; вміння прислухатися до свого внутрішнього «Я»; розвиток інтуїції; сміливість у використанні нових ідей; експериментування з новим типом поведінки; зміцнення сили волі; підтримка здатності до сприйняття нового; робота над вищим і нижчим «Я»; способи вдосконалення мислення (читання, конспектування, складання плану, методика систематичного запам’ятовування та ін.); інші можливості самовдосконалення (навчання на курсах, участь у різних об'єднаннях, гуртках, розробка індивідуального стилю управління, розвиток здатності спілкування та ін.).

3.2 Модель особистісних характеристик сучасного менеджера

Матеріали досліджень і багаторічна практика показують, що ефективність народного господарства лише на третину обумовлюється вкладеннями в матеріально-речові елементи виробництва. Решта залежить від людського фактора -- інтелектуального потенціалу, кваліфікаційного рівня і здібностей керівників та спеціалістів.

Загальні вимоги до керівника (менеджера) містяться в законодавстві про працю, правилах внутрішнього розпорядку та інших документах, а спеціальні вимоги викладені в кваліфікаційних довідниках, службових інструкціях та деяких інших нормативних актах. Але ці вимоги мусять бути конкретизовані стосовно певної посади та умов, в яких доведеться працювати менеджеру. Професор Й. С. Завадський пропонує відповідну модель сучасного менеджера, яка визначає вимоги до особистих і ділових якостей керівника, його знань з урахуванням функцій, які виконуються та задач, що вирішуються.

Серед морально-психологічних якостей найбільш важливими є високі життєві ідеали, чесність і правдивість, справедливість і об'єктивність, воля і мужність, розвинуте почуття обов’язку і відповідальності, інтелігентність і толерантність тощо.

Важливою рисою для керівника є тактовність у взаємовідносинах з вищестоящими керівниками, колегами по роботі і, що особливо важливо, з підлеглими. Керівник повинен постійно демонструвати емоційну стриманість, ввічливість і безмежну терпеливість. Ні за яких обставин керівник не може адекватно відреагувати на грубощі підлеглих та інші нетактовні дії.

У керівника повинна бути розвинута комунікативна здібність, яка знаходить свій прояв у налагодженні сприятливих взаємовідносин між працюючими, що забезпечує успішну колективну діяльність та знаходження в ній свого місця кожним учасником трудового процесу. Якщо ж комунікативні здібності індивіда співпадають із здібностями до лідерства, то це є передумовою формування успішного менеджера.

Умовою ефективної діяльності керівника є добре розвинуте стратегічне мислення, уміння заглянути на багато років вперед. Постійне копання лише у сьогоденні веде до втрати перспективи, помітно знецінює роботу будь-якого керівника. Вести за правильним курсом підприємство в морі сучасної економіки може керівник, який пильно дивиться вперед, вивіряючи курс на зміни зовнішнього середовища, кон’юнктури ринку, політики держави.

Оскільки службова діяльність керівника завжди має виховну спрямованість, йому повинні бути властиві певні педагогічні якості: уміння здійснювати навчання підлеглих, розвивати у них потрібні професійні навички; організовувати загальнокультурне, естетичне і фізичне виховання молодих працівників; чітко та логічно формулювати розпорядження, аргументувати свої погляди.

Успішно працюючим керівникам, як правило, притаманні, такі риси, як здоровий глузд і певна мудрість. Американський вчений Р. Акофф пише, що мудрість -- це здібність передбачати окремі наслідки здійснюваних операцій, готовність пожертвувати негайною вигодою заради великої вигоди в майбутньому. На думку вченого, мудрість завжди звернута до майбутнього, але вона відноситься до майбутнього не як ворожка, яка робить спробу тільки пророкувати його. Мудра людина намагається керувати майбутнім.

Обов’язковою рисою нинішнього керівника є його гуманізм -- розвинуте почуття справедливості, людяності, пошани до людей і їх гідності, турбота про добробут людей, постійне здійснення заходів, спрямованих на підвищення задоволеності праці усіх підлеглих.

Не позбавлене інтересу твердження американського психоаналітика Макубі. Він пише про виникнення нового «соціального типу» керівника, якому притаманна вміло контрольована агресивність, гнучкість, холоднокровність при великому напруженні, а головне -- здатність оцінювати все в світі конкуренції і завжди прагнути бути переможцем. У практиці закордонних фірм вважається нормальним наявність в керівників таких, якостей, як підвищене честолюбство, прагнення реалізувати свої кар'єристські плани.

Слід зазначити, що значення моральних рис, репутації кандидатів на відповідальну посаду помітно підвищується за умов росту корупції та розвитку тіньової економіки в суспільстві.

Для аналізу й оцінки особистості використовується психогеометричний метод, розроблений спеціалістом із соціально-психологічної підготовки менеджерів С’юзеном Деллінгером (точність діагностики сягає 85%), методика оцінки діяльності, що базується на застосуванні листа опитування американського психолога Отто Ліпмана, метод узагальнення незалежних характеристик розроблений К. К. Платоновим, та ін.

Сучасному менеджеру мусить бути притаманна широка гама ділових якостей: висока ерудиція і професійна компетентність, схильність до лідерства в колективі, підприємництва і здатність ефективно діяти в умовах економічного ризику, практичний розум і здоровий глузд, комунікабельність, заповзятливість, ініціативність і енергійність, вимогливість і дисциплінованість, висока працездатність воля, цілеспрямованість тощо. Діловитість насамперед проявляється у здатності знаходити (в рамках компетентності наданих повноважень і наявних засобів) оптимальний підхід до ситуацій, що виникають і самим коротким шляхом досягають мети.

У керівника мусять бути розвинутими організаційні здібності, вміння згуртувати колектив, мобілізувавши його на виконання прийнятих рішень, досягнення поставлених цілей.

Керівник повинен демонструвати самостійність в роботі та надавати достатню автономність підлеглим, створювати їм умови для успішного виконання службових обов’язків без втручання зверху.

Із самостійністю тісно пов’язана ініціативність у роботі. Дійсно, самостійність тільки тоді правомірна, якщо керівник розв’язує назрілі питання без вказівок і порад зверху, не чекає покращання загальної економічної ситуації в країні, а завзято шукає нетрадиційні засоби вирішення проблем, що постійно виникають.

Сучасний менеджер повинен мати фундаментальні знання з макро- і мікроекономіки, наукового менеджменту, теорії розпорядництва і лідерства, соціології, психології та права, інформаційної технології і комп’ютерної техніки.

Добра теоретична підготовка і досвід практичної роботи є передумовою того, щоб менеджер володів:

· мистецтвом керівництва, навичками роботи з людьми;

· політичною культурою;

· комплексним системним підходом до роботи;

· здібністю генерувати ідеї, трансформувати їх у практичній дії;

· творчою уявою, сучасним економічним мисленням;

· комп’ютерною грамотністю;

· правильним стилем життя роботи, культурою спілкування;

· іноземними мовами, насамперед англійською.

У процесі професійної діяльності і постійного самовдосконалення менеджер розвиває управлінські уміння. Ефективний менеджер повинен вміти:

· мислити масштабно, вирішувати стратегічні проблеми;

· діагнозувати організаційну систему, інтерпретувати ситуацію і робити правильні висновки;

· оперативно приймати і реалізовувати нестандартні рішення;

· спрацьовуватися з людьми і мотивувати їх до високопродуктивної праці, вести за собою очолюваний колектив;

· раціонально організовувати свою працю і працю підлеглих, забезпечувати високу трудову дисципліну;

· об'єктивно підбирати, оцінювати, розставляти кадри;

· забезпечувати самоорганізацію трудового колективу, створювати сприятливий психологічний мікроклімат;

· орієнтуватися в людях, розуміти їх характери, здібності і психологічний стан;

· встановлювати ділові відносини з іншими керівниками;

· володіти собою в будь-якій ситуації:

· вміти вести розмову, бути красномовним, виразно, переконливо, аргументовано проводити переговори, мати почуття гумору.

Перераховані основні вимоги до умінь менеджера є трансформованими знаннями, які втілюються при здійсненні конкретних управлінських операцій: правильно планувати роботу, аналізувати ситуацію, проводити нараду, видавати розпорядження та ін.

У свою чергу уміння, доведені до рівня автоматизму (частково існують на підсвідомому рівні), називаються навичками. Навички забезпечують ефективність типових, часто повторюваних дій і знаходять свій вираз у веденні ділових переговорів з контрагентами, спілкуванні з підлеглими, користуванні комп’ютерною технікою та ін. Досвідчений керівник відрізняється під початківця саме наявністю та ступенем розвитку навичок.

На практиці ефективність управлінської діяльності залежить, з одного боку, від досвіду і якості менеджера, а з іншого -- від його здібностей. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн стверджував, що в процесі реалізації якихось здібностей набуваються знання, уміння та навички. Отже, розвинуті особистісні характеристики є обов’язковою рисою сучасного менеджера.

ВИСНОВОК

Користуючись багаточисельними літературними джерелами, я теоретично проаналізувала особливості особистості сучасного менеджера.

Головним висновком, що я зробила, було те, що на відміну від минулого часу, коли кращими менеджерами вважались люди з диктаторськими нахилами, в наш час вимоги до менеджера кардинально змінилися. Стара система мислення оперувала принципами необмеженого зростання, що розумілося тільки в кількісних термінах — максимальні прибутки. Нова система мислення оперує поняттям рівноваги, що відповідає такому стану суспільства, при якому задоволення сьогоднішніх потреб не повинно зменшувати шанси майбутніх поколінь на гідне життя.

Керуючи людьми менеджер повинен мати позитивний зв’язок із своїм персоналом. Він повинен бути лідером, щоб вести за собою підлеглих. А для цього необхідно мати авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції. Він повинен бути дипломатом, щоб налагоджувати стосунки, як з партнерами, так й із співробітниками.

Менеджер повинен бути вихователем з високими моральними якостями. Він повинен бути новатором, який розуміє роль науково-технічних досягнень. Загалом, сучасний менеджер повинен бути справжньою людиною у вищому розумінні цього слова — володіти знаннями, культурою, мати рішучий характер та професійні здібності.

Перелік літератури

1. Ансофф И. Н. Менеджмент. — М., 1996. — 286с.

2. Андрушків Б.М. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. -Львів.: «Світ», 1995.

3. Жигалов В. Т., Шимановська Л. М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. — К.: Вища школа, 1994. — 312с.

4. Завадський Й. С. Менеджмент. — К.: УФІМБ, 1997. — 543 с.

5. Г. В. Щекин. Теория и практика и практика управления персоналом; учебно-методическое пособие; Киев 1998.

6. Мельник Л. П. Психологія управління: Курс лекцій. -- 2-ге вид., стереотип. -- К.: МАУП, 2002. -- 176 с.

7. М. Мескон, М. Альберт Основи менеджмента"; Москва 1995.

8. Теория и практика управления персоналом: учебное пособие/ сост. Щёкин Г. В. — К. :МАУП, 1998.

9. Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми. -4-е издание — К. :МАУП, 1998.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой