Закон вартості: сутність і основні функції

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економічної теорії і політології

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему «Закон вартості: сутність і основні функції»

Науковий керівник

доц. Соломка О. М

Виконала студентка

ф-ту ЕІМ-1−4 гр.

Куріньова Ірина Євгеніївна

Київ-2012

ВСТУП

Суспільство являє собою сукупність людей, об'єднаних на певному ступені історичного розвитку тими чи іншими економічними законами, що визначають всі інші суспільні відносини. Дані економічні відносини складаються у системі виробництва, розподілу, обміну та споживання. Ці відносини створюють економіний «фундамент» суспільства, над яким знаходиться ідеологічна та політична надбудови. Так, наприклад, політичні погляди, ідеї, відносини породжуються економікою, та, відповідно, вони є вторинними, похідними від економіних відносин, визначаються ними та служать їм. Однак і політика має значний вплив на економіку. Через політику, наприклад, здійснюється використання економічних законів.

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва на основі обміну товарів відповідно до втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, має назву закону вартості. Це -- об'єктивний закон, який регулює розподіл і забезпечує стимулювання суспільної праці за умов товарного виробництва, виражає причинно-наслідковий зв’язок між формуванням ціни на базі вартості виробництва кожного товару, з одного боку, та створенням економічних стимулів для прогресу придуктивних сил суспільства, з іншого боку. Функціональне значення закону вартості заключається у забезпеченні факторів економічного стимулювання розвитку продуктивних сил.

Вартість є однією з найбільш фундаментальних категорій економічної теорії, вихідним пунктом найістотніших відмінностей у концепціях різних економічних шкіл і предметом найгостріших дискусій, що свідчить про актуальність обраної теми курсової роботи.

Предметом дослідження є призначення, сутність, функції закону вартості.

Об'єктом дослідження є закон вартості.

Отже, метою даної роботи є аналіз механізму дії закону вартості.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

· розкрити зміст і призначення закону вартості;

· з’ясувати функції закону вартості;

· проаналізувати економічні погляди на сутність економічної категорії «вартість»

Вивчаючи історію економічної науки, можна сказати, що економістів завжди хвилювало питання вартості товарів

Відповідно, виникало декілька теорій вартості. Це трудова теорія вартості (Адам Сміт, Карл Маркс), додаткова теорія вартості (Вільям Петті), теорія трудових видатків та теорія граничної корисності (А. Маршалл, М.І. Туган-Барановський).

1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ВАРТОСТІ

1.1 Теорії вартості: трудова та неокласична

У процесі розвитку економічної теорії виникало чимало дискусій стосовно теорії вартості, сформульовано безліч концепцій, теорій. Та жодна не здобула абсолютного визнання, оскільки всі вони характеризували різні аспекти вартості в процесі її еволюції.

Однією з найпоширеніших є трудова теорія вартості, започаткована представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена основоположником нового напряму в політичній економії Карлом Марксом.

Її прихильники стверджували, що вартість -- це суспільна властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Найбільш важливу роль у зростанні продуктивності праці та національного багатства відіграє розподіл праці, завдяки якому вдосконалюються навички кожного працівника, забезпечується економія часу за переходу від однієї операції до іншої, відбувається полегшення і скорочення процесу виробництва. Вартість, за А. Смітом, визначається затраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою, необхідною для певного рівня розвитку продуктивних сил, працею, а створюється продуктивною працею. Розподіл праці -- головна передумова підвищення її продуктивності. Вартість товару утворює не лише праця, затрачена безпосередньо на його виробництво, а й праця уречевлена.

Уречевлена праця -- суспільно необхідна (абстрактна) праця, втілена в життєвих благах, у товарі.

Значний внесок у розробку трудової теорії вартості зробив К. Маркс, розробивши положення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Перший вид праці називається конкретною працею, другий — абстрактною працею. Конкретна праця — праця, що затрачається у визначеній корисній формі, — створює визначену споживчу вартість (вугілля, метал, хліб тощо).2 Відмінність споживчих вартостей обумовлюється тим, що вони виступають як продукти різноманітних видів конкретної праці (праця шахтаря, доменника, пекаря тощо). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує його відмінності від праці іншого товаровиробника. Але який би вид конкретної праці ми не взяли, він являє собою також і витрату людської енергії (мускулів, мозку, нервів тощо), частку сукупних витрат загальнолюдської суспільної праці. Той факт, що товар володіє не лише споживчою вартістю, але і вартістю, виражає дещо загальне в праці різних людей в умовах товарного виробництва: суспільна праця взагалі, незалежно від її конкретної форми — абстрактна праця. Абстрактна праця — характерна риса товарного виробництва. Вона виражає відношення товаровиробників і тому є історичною категорією. Зрозуміло, і в умовах натурального господарства в праці людей було щось загальне. Проте ця загальна сторона праці в натуральному господарстві виявлялася безпосередньо, а не шляхом прирівнювання речей у процесі обміну. Коли приватна власність призвела до відособлення виробників, кожний із них став займатися визначеним видом праці як своєю приватною справою.

Ще до нього економісти дійшли висновку, що товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість, але вони не розуміли, що ця двоєдина властивість зумовлена двоїстим характером праці. Опоненти К. Маркса і сьогодні вважають це твердження абстрагованим, відірваним від практики.

Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними реаліями. Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник.

Згідно з трифакторною концепцією, основою вартості є такі фактори виробництва -- земля, капітал, праця. Один із родоначальників трифакторної концепції французький економіст першої половини XIX ст. Жан-Батіст Сей (1767--1832) вважав, що у виробництві взаємодіють і доповнюють один одного підприємці, землевласники та робітники. Учасники виробничого процесу не суперечать, а навпаки, доповнюють один одного. Кожний фактор виробництва створює свою частину вартості: капітал -- відсоток, праця -- заробітну плату, а земля -- ренту. 3

Вагомий внесок у теорію витрат виробництва зробили Фредерік Бастіа (1801--1850, Франція), Джеймс Мілль (1773--1836, Англія), Джон Мак-Куллох (1789-- 1864, Англія), які намагалися синтезувати різні точки зору на цю проблему. Розглядаючи витрати виробництва як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники.

Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина"4: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок -- визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати.

Принципово нові підходи до визначення та аналізу вартості почали формуватися у 70-ті роки XIX ст. Якщо трудова теорія вартості та теорія витрат виробництва давали відповідь на питання -- що є основою формування вартості в процесі виробництва, то представники нового напряму відповідали на питання -- що є основою попиту на товар, як формується попит, від чого залежать поведінка, вибір покупців. Ці проблеми стали центральними в їхніх дослідженнях і започаткували розробку теорії граничної корисності, яка стала вихідним пунктом маржиналізму, тобто теорії граничних величин. Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835--1882, Англія), Карл Менгер (1840--1921, Австрія), Фрідріх Візер (1851--1926, Австрія), Євген Бем-Баверк (1851--1914, Австрія), Леон Вальрас (1834--1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865--1919, Росія) та інші.

Згідно з теорією граничної корисності, вартість товару визначається його граничною корисністю, тобто тією цінністю товару, яку споживач надає останній одиниці товару, споживання котрої задовольняє його найменш вимогливу потребу у цьому товарі.5 Теорія граничної корисності основою вартості (цінності) вважає не об'єктивні фактори її утворення (виробництво товарів), а суб'єктивний фактор -- корисність, яку надає благові споживач. Тому ця теорія зорієнтована на вивчення інтересів та мотивів діяльності споживачів, що сприяло створенню неокласичної теорії вартості, яка стала певним компромісом між різними напрямами економічної науки, в тому числі й теорії вартості. Початок загальному перегляду трудової теорії вартості поклав видатний український економіст М.І. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, підтверджує вчення названих економістів.

Чимало російських і українських економістів (Р.М. Орженицький, А.Д. Білімович, В.К. Дмитрієв, та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

А. Маршалл процес формування вартості порівнює із з'єднанням двох лез ножиць. Одне лезо представляє витрати виробництва, друге — корисність (споживну вартість). З'єднання витрат і корисності й породжує вартість товару. Таким чином, вартість згідно цієї концепції є проявом відносин між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем). Виробник (продавець) зацікавлений у відшкодуванні витрат та одержанні прибутку, споживач (покупець) — в придбанні необхідної йому споживчої вартості - корисності.

1.2 Величина вартості товару та фактори, що її визначають

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з’являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція — ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин, які розглянемо детальніше.

Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.

Різні товаровиробники на виробництво одних і тих самих товарів витрачають різну кількість праці. Тому індивідуальна вартість товарів різна. Але продаватися вони повинні на ринку за однією ціною, яка визначається суспільною вартістю товарів, суспільно необхідним робочим часом, потрібним для виробництва товару.

Суспільно необхідний робочий час — час, який потрібен для виготовлення споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці. 6

Теоретично суспільно-необхідний робочий час визначається як відношення сумарного індивідуального часу, витраченого на випуск усієї продукції, до всього обсягу випуску товарів.

Допустимо, що в економіці визначений продукт роблять три групи підприємств, що розрізняються умовами виробництва. Визначимо суспільно-необхідний робочий час і проаналізуємо соціально-економічне положення кожної групи (табл.1. 1).

Таблиця 1.1 -- Ілюстрація процесу утворення величини вартості товару

Групи товаро-виробників

Об'єм випуску, млн

Індивідуальний час

Суспільно-необхідний час

Суспільно -необхідний час-індивідуальний час

На 1

шт., год

Всього, млн., год

На 1

шт., год

Всього, млн., год

1

2

3

10

160

30

1

2

3

10

320

90

2,1

-

-

21

336

63

+11

+16

-27

Всього

200

420

420

0

t сусп. необх.= 420 /200 =2,1 год.

Перша і друга групи виробників знаходяться в кращих економічних умовах, тому що в них індивідуальний час на випуск одиниці продукції менше суспільно-необхідного; вони будуть одержувати додатковий доход. Третя група понесе збитки, тому що її індивідуальний час більше суспільно-необхідного.

Величина вартості товару залежить від трьох факторів:

• продуктивності праці - це результативність праці чи кількість продукції, виробленої працівником в одиницю часу. Величина вартості товару назад пропорційна продуктивності праці. ;

• інтенсивності праці - це ступінь його напруженості, що виміряється витратами праці в одиницю часу.

• складності праці. Праця буває проста і складна. Проста праця — це праця некваліфікованого працівника, що не володіє спеціальною підготовкою. Складна праця вимагає спеціального навчання.

Продуктивність праці - це плодотворність, ефективність праці. Вимірюється кількістю продукції (споживних вартостей), виготовлених робітником за одиницю робочого часу (годину, зміну, рік і т.п.), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції. 7

Продуктивність праці підвищується в результаті покращення виробничих умов — технічної озброєності праці, вдосконалення її організації або підвищення кваліфікації. Продуктивність визначається також природними умовами. Категорія продуктивності праці відноситься до зміни якості конкретної праці. Це означає, що одна і та ж кількість праці в кращих умовах виробляє за одиницю часу більшу кількість продукції. Тому зі зміною продуктивності праці загальна величина вартості за певний час залишається без змін, а вартість одиниці продукції зменшується, оскільки її виробляється більше.

Інтенсивність праці - ступінь напруженості праці в процесі виробництва. Характеризується кількістю праці, яку працівник витрачає за певний проміжок часу.8 Визначається величиною фізичних, нервових, розумових зусиль за одиницю робочого часу; темпом роботи, тобто частотою повторення тих чи інших операцій, кількістю одночасно виконуваних функцій; кількістю машин, що обслуговуються тощо.

Вплив складності праці на вартість товару. За одиницю робочого часу складна праця створює вартість більшу, ніж проста праця. Припустимо, що товар виготовляють за допомогою складної, кваліфікованої праці, причому на 1 годину такої праці потрібно ще 0,5 години на підготовку. При обміні такого товару треба одержати інший товар, на який витрачено 1,5 години простої праці. За цієї умови необхідні засоби існування отримають товаровиробник (за годину праці) і ті, хто його готували (0,5 години), що дозволить забезпечити відтворення кваліфікованої робочої сили.

Отже, розвиток товарного виробництва напряму залежить від соціального, політичного та економічного розвитку країни. Якщо ефективно використовуються нові досягнення в технології виробництва, запроваджуються досягнення в науці та техніці по виробництву того чи іншого товару, існують нормальні ринково-економічні умови попиту та пропозицій тих чи інших товарів на ринку країни, працюють основні економічні закони, все це свідчить про країну з розвинутою економікою.

Обидві властивості товару — споживна вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості.

Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов’язує між собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

продуктивний сила ціна товар

2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

2.1 Сутність і роль закону вартості

У товарному господарстві продукти виробляються для обміну шляхом купівлі-продажу. На ринку в обмінні відносини вступають двоє людей — продавець та покупець. Кожен з них приходить на ринок з діаметрально протилежними інтересами. Відповідно, ринок — це завжди боротьба інтересів. У результаті цієї боротьби як продавець, так і покупець приходять до єдиного інтересу, тобто обмінюються товарами за єдиним еквівалентом, в основі якого лежать суспільно-необхідні витрати праці на їх виробництво — вартість. Ці взємозв'язки у товарному господарстві носять об'єктивний і стійкий характер та приймають форму закону вартості. Таким чином, у формуванні величини вартості товарів визначним є закон вартості.

Виникнення закону вартості відноситься до того часу, коли продукти почали перетворюватися на товари. Як вказував Енгельс, початок обміну товарів йде вглиб віків. У Єгипті це відбулося за три, а можливо, і за п’ять тисяч років до нашого часу, у Вавилоні - за 4−6 тисяч років. З’явившись разом із виникненням товарного виробництва та існуючи протягом тисячоліть, закон вартості отримує найбільш широку сферу дії лише в умовах капіталізму. Це пов’язано з тим, що у цей час товарне виробництво набуває всезагального характеру.

Сутність закону вартості зводиться до того, що виробництво та обмін товарів здійснюються у відповіності до його вартості та суспільно-необхідних витрат праці. Необхідно зазначити, що даний закон виник на базі товарного виробництва та діє у будь-якому суспільстві, де товарні відносини мають місце. Закон вартості - основний закон товарного господарства — виражає об'єктивну необхідність, щоб вартість товарів визначалася суспільно-необхідним часом. Це той робочий час, який витрачається на виготовлення подуктів за наступних умов:

· за суспільно нормального стану виробництва;

· за середньої кваліфікації прцівників;

· за середньої інтенсивності праці;

Практично даний час використовується на створення більшості товарів.

Закон вартості є законом цін, він регулює ціноутворення, складаючи його вихідну основу. У реальному житті у процесі становлення ринкових цін враховуються такі умови, як співвідношення попиту та пропозиції, співвідношення цін на однойменні товари. Тому у процесі використання закону вартості можуть поєднуватися вільні, договірні, лімітні, контрактні, комерційні та інші різновиди цін. Значний вплив на ціни мають методи їх встановлення. Дані методи називаються механізмом ціноутворення. В економічній теорії виділяють два підходи до встановленя цін:

* Ринковий. За такого підходу визначними факторами виступають конь’юктура ринку, попит та пропозиція на товари.

* Витратний. Згідно цього підходу в основувстановлення ціни закладаються виробничі витрати, та перш за все, робітничі, пов’язані зі створенням товарів.

Законом вартості називається економічний закон, згідно якому товари на ринку обмінюються у відповіності до кількості та якості витраченої на їх виробництво праці. 9

Важливою умовою є те, що ціна є грошовим вираженням вартості. Ватість та ціна співвідносяться як вміст та форма. В основі руху цін лежить рух вартостей. Однак, ціни, отримавши самостійне існування на ринку, також мають свої закони встановлення динаміки, так як на їх величину впливає не лише вартість. Але саме вона є тим якорем, який повертає їх до вихідного початку, як би високо вони не підіймалися та як би низько вони не падали.

Основою ціни товарів є вартість виробництва. Голка, молоток, електропила, автомотор мають ціни, що відрізняються від ціни на автомобіль, та в першу чергу внаслідок витрат праці на їх виготовлення. Але ціна кожного товару відрізняється від вартості під впливом сукупності факторів. Однак, вартість ефективно впливає на прогрес продуктивних сил за умов зближення ціни та вартості товарів. Та фактори, що наближують ціни товарів до їх вартості, формують ефективну тенденцію реалізації закону вартості. А фактори, що відхиляють ціни від вартості, створюють негативну тенденцію його вияву.

Таким чином, закону вартості притаманні наступні риси:

· в основі вартості лежить суспільно-необхідна праця;

· величина вартості товарів прямопропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно-необхідної праці та оберненопропорційна його продуктивній силі;

· обмін товарів здійснюється відповідно до кількості втіленої в них суспільно-необхідної праці;

· з виникненням грошей та ціни закон вартості виступає в якості регулятора цін, визначаючи їх рівень;

· через механізм ринкових цін закон вартості розповсюджує свою регулюючу роль на процес виробництва, сприяючи його скороченню або розширенню;

· індивідуальні витрати праці зводяться до суспільно-необхідних, індивідуальні вартості - до суспільної вартості, яка є основою ціни.

2.2 Механізм дії закону вартості

Механізм дії економічних законів розкривається в процесі їх пізнання, тобто в ході з’ясування їх змісту. Поки суспільство не пізнало ті чи інші економічні закони, воно не знає механізму їх дії. Механізм дії економічних законів — це ніщо інше, як структура законів, взаємозалежність та взаємообумовленість — частин кожного конкретного закону, які визначають і забезпечують функціонування та розвиток закону. Механізм дії економічних законів завжди є процесом об'єктивним, незалежним від волі та свідомості людей.

Механізм дії закону вартості зображено на рис. 2. 1

Суперечність

Рис. 2.1 Механізм дії закону вартості10

Індивідуальний робочий час -- це час, витрачений працівником на 1 виготовлення певного товару

Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.

Суспільно необхідний робочий час -- це мірило вартості товару, оскільки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці

Суспільно нормальні умови -- це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в суспільстві

Якщо, наприклад, для пошиву одягу одні виробники використовують ручні швейні машини, другі -- машини з ножним приводом, а треті -- електричні, то витрати на виготовлення певної споживної вартості за середньої умілості та інтенсивності праці у них будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга -- відповідно 10 год і 100 тис. одиниць товару, третя -- відповідно 8 год і 8 тис. одиниць товару. Отже, 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе до того, що перша група товаровиробників з вищими індивідуальними витратами втрачатиме дві години на кожну одиницю готової продукції, а третя група, навпаки, виграватиме дві години, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різні за своїми властивостями, а й є результатом різної за складністю праці. Одна з них є результатом простої праці, яка виконується працівниками без спеціальної підготовки з використанням нескладних знарядь праці. Інші створюються із застосуванням найновітнішої техніки як результат складної праці, що потребує високої професійної майстерності, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника.

Різні галузі мають технологічні відмінності, що зумовлює різний рівень органічної будови капіталу. Ці технологічні відмінності зумовлюють суттєві відмінності у рівні прибутковості галузей. В таблиці 2.2 наведено приклад утворення середньої норми прибутку.

Таблиця 2. 2

Галузі

К ав.

m/

m

p/

p /

p

W

ЦВ

Енергетична

90c+10v

100%

10

10%

20%

20

110

120

Машинобудування

80c+20v

20

20%

20%

20

120

120

Харчова

70c+30v

30

30%

20%

20

130

120

Всього

240c+60v

60

60

360

360

Формою прояву дії закону вартості є? ЦВі =? Wі

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні проста праця є вихідною, з якою порівнюють усі види складної праці. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей.

2.3 Функції закону вартості

Закону вартості у сучасній системі економічних відносин належить дуже важлива роль. Функціональне значення закону вартості заключається у забезпеченні факторів економічного стимулювання розвитку продуктивних сил. Ефективність цієї функції у практиці господарювання залежить від варіантів взаємозв'язку з іншими законами — конкуренції, монополії, грошового обігу та інших законів економічних відносин, від закріплених принципів їх взаємозв'язків в юридичних законах держави по керуванню та регулюванню товарно-грошових відносин. Функції закону вартості зображені на рис. 2. 3

Рис. 2.3 Функції закону вартості

Але крім цієї функції закон вартості виконує ряд наступних функцій:

1. Перша функція заключається у виконанні обліку суспільної праці через формування суспільно-необхідних витрат праці.

2. Друга функція полягає у тому, що закон забезпечує розподіл праці між різними сферами виробництва. Інакше кажучи, закон вартості є стихійним регулятором у розподілі ресурсів товарного виробництва. У здійсненні цієї функції важливу роль грає динаміка цін. Через механізм коливання ринкових цін навколо вартості відбуваються переливання та переміщення факторів виробництва (праці, капіталу) з одних галузей національної економіки в інші, регулюється відношення між випуском товарів. Для задоволення різних потреб суспільства вся суспільна праця повинна розподілятися між різними галузями. Внаслідок стихійності виробництва ця пропорційність постійно порушується, та, відповідно, будь-який товар може виявитися виробленим або у надлишку, або у недостатній кількості. Наприклад, перевищення пропозиції на взуття над попитом на неї може викликати падіння цін на взуття нижче його вартості. А недостатня пропозиція тканин призведе до підвищення ціни на них вище їх вартості. У таких умовах частина товаровиробників може перейти від виробництва взуття до виробництва тканин, як до більш вигідної справи. В наслідок цього, виробництво та пропозиція на взуття будуть зменшуватися, та ціни на нього зростуть, а виробництво та пропозиція на тканини зростуть, та ціни на них будуть зменшуватися. В умовах стихійного виробництва може початися зворотній перехід товаровиробників від виробництва тканин до виробництва взуття. Таким чином, закон вартості регулює розміри товарного виробництва та співвідношення між виробництвом різних товарів.

3. Третьою функцією є стимулююча. Закон вартості сприяє зниженню виробничих витрат, що відбувається внаслідок розвитку виробничих сил у товарному виробництві. Якщо індивідуальні витрати праці товаровиробника перевищують суспільно-необхідні, то для того, щоб не збанкротувати, він повинен понизити величину своїх витрат. Закон вартості ніби «карає» його, тим самим, змушуючи товаровиробника підвищувати продуктивність праці або переключатися на випуск іншого виду виробу. Ті товаровиробники, чия індивідуальна вартість товарів менша, ніж суспільна вартість, отримують ряд економічних переваг. У такому випадку вони не лише відшкодовують затрачену працю, але і крім того отримують додатковий дохід. Це стимулює товаровиробників знижувати індивідуальну вартість та підвищувати продуктивні сили на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Кокурентна боротьба спонукає підприємців слідувати їх прикладу. Внаслідок цього нова техніка рано чи пізно отримає широке розповсюдження. Таким чином, закон вартості рухає розвитком продуктивних сил суспільства.

4. Четверта функція полягає в тому, що закон вартості є основним для диференціації товаровиробників. Причиною диференціації є неспівпадіння, нерівність індивідуальної та суспільної вартості. Ті товаровиробники, у котрих індивідуальна вартість нижча за суспільну, при продажі своїх товарів будуть у вигідному стані, тобто отримають додатковий дохід. А ті виробники, у котрих індивідуальна вартість вища за суспільну, несуть збитки, та зазвичай, не зумівши їх відшкодувати, вони банкротують. Збагачення одних товаровиробників та зубожіння інших — таким є незворотній результат дії закону вартості. Зубожілим та збанкротувалим товаровиробникам нічого не залишається, крім продажу своєї робочої сили. А та частина піприємців, що збагачується — претворюється на капіталістів, які наймають цю робочу силу. Таким чином, диференціація товаровиробників, що відбувається на основі дії закону вартості, призводить до переходу від звичайного товарного виробництва до капіталістичного.

5. П’ята функція — розподільна, яка здійснюється за допомогою цін. Дана функція заключається у розподілі суспільного продукту між регіонами та піприємствами.

Закон вартості - об'єктивний економічний закон товарного виробництва. Він визначає способи й принципи виміру, розподілу й стимулювання суспільної праці на ринку. Згідно з цим законом обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при обміні несуть збитки. По мірі формування світового ринку дія закоу вартості розповсюджується і на світогосподарські зв’язки. Тут закон вартості виконує функцію свідомого регулювання високоассоційованої економіки. Суспільство свідомо використовує закон вартості при регулюванні цін, грошового обігу, товарного обігу у зовнішній торгівлі. На світовому ринку національні вартості виступають у ролі індивідуальних, з яких формуються інтернаціональні вартості. Як відомо, усі різні країни знаходяться на різних етапах розвитку. Так, якщо країна володіє високою продуктивністю праці та продає свої товари по інтераціональній вартості, яка вища за індивідуальну вартість, то вона отримує додатковий прибуток. Та навпаки, країни з високою національною вартістю та низькою продуктивністю праці - несуть збитки. Але, необхідно зауважити, що не завжди країні, у якої низька продуктивність праці та висока індивідуальна вартість, зовнішньоторгівельні зв’язки не вигідні. Вони є раціональними, якщо країна купує товари дешевше, ніж могла б виробляти їх сама. Тому не так важлива величина вартості, як співвідношення національних та інтернаціональних вартостей товарів, що експортуються та імпортуються.

3. Сутність ціни та механізм ціноутворення

Ціна являє собою економічну категорію, яка означає суму грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товарів складає його вартість, звідси ціна — грошова вартість товару. Коли одиниця певного товару обмінюється на певну кількість іншого товару, це останнє стає товарною ціною даного товару.

Таким чином, ціна — це складна економічна категорія, в якій фокусуються практично всі основні економічні відношення в суспільстві. Перед усім це відноситься до виробництва та реалізації продукції, формуванню її вартості, а також до створення, розподілу і використання грошових коштів. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини.

Усі ціни, які діють в економіці країни, взаємопов'язані і створюють єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових факторів, і тому вона знаходиться у неперервному русі і розвитку. Система цін складається із різних видів цін, які тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією

Цв= с+v+p

де Цв -- ціна виробництва, с -- постійний капітал; v -- змінний капітал, р -- прибуток.

Загалом у процесі міжгалузевого переливу капіталу різниця у галузевих нормах прибутку, що виникають внаслідок відмінностей в органічній будові капіталу, значно згладжується шляхом відхилень цін від вартості. Середня норма прибутку, що утворюється при цьому, додається до витрат виробництва у різних галузях і точніше визначається за формулою

Дв= с + v + p

де р' -- середня норма прибутку, с + v -- авансований капітал.

Якщо за простого товарного виробництва ціни визначались лише законом вартості, то за капіталістичного товарного виробництва вони, крім того, визначаються ще й дією законів додаткової вартості, попиту і пропозиції. Тому найпростіше визначення ціни за нових історичних умов таке: ціна -- це грошове вираження ціни виробництва, взаємодії законів вартості, додаткової вартості та закону попиту і пропозиції.

У політ економічному аспекті на нижній стадії капіталізму ціна є грошовим вираженням частки Індивідуальної капіталістичної власності, з приводу постійного відчуження якої від одного капіталіста -- товаровиробника за певну суму грошей і привласнення іншим капіталістом за одночасного відчуження ним грошового еквівалента цього товару виникають і розвиваються відносини приватнокапіталістичної власності.

Привласнення додаткового продукту дрібним товаровиробником базується на витратах здебільшого живої праці (частка уречевленої праці як чинник формування вартості, але не її джерела, є незначною), а привласнення додаткової вартості індивідуальним капіталістом -- на витратах авансованого капіталу, в якому джерелом ціни виробництва як модифікованої вартості залишається жива праця (але найманого працівника і функціонуючого капіталіста}, проте значно посилюється роль уречевленої праці у формуванні ціни виробництва.

Тому, якісно нова форма ціни виробництва у цьому контексті полягає, по-перше, у тому, що зростає частка уречевленої праці © як чинника формування ціни виробництва; по-друге, посилюється синергічний ефект від взаємодії найманих працівників із досконалішими засобами праці; по-третє, ціна виробництва втілює у собі модифіковану мету капіталістичного способу виробництва (його основний закон) -- привласнення додаткової вартості та середнього прибутку. З урахуванням сказаного закон вартості модифікується у закон середньої ціни виробництва.

З виникненням монополій, групових монополій (олігополій) процес ціноутворення значно ускладнюється, виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни. Внаслідок цього ціна виробництва перетворюється на монопольну ціну виробництва.

Монопольна ціна -- це, насамперед, монопольна ціна виробництва. Зосереджуючи у себе найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу тощо, підприємства та філіали гігантських компаній формують найнижчі витрати -- витрати виробництва (а отже, й собівартість), які є основним чинником привласнення монопольно високих прибутків. 12 Але якби ціни на автомобілі встановлювалися на основі лише витрат і середнього прибутку, вони не були б монопольне високими; такими їх робить диктат монополій ринку. Тому монопольні ціни є й цінами обігу. Останні відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл частини додаткової вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів.

Повніше уявлення про економічну сутність цін дають різні теорії ціни.

Найбільший вклад у теорію ціноутворення внесли Д. Рікардо, К. Марксу, М. Туган-Барановському та А. Маршаллу.

До них Ф. Кене (представник класичної політекономії) запропонував концепцію витрат виробництва, в якій стверджував, що рівень ціни товару визначається витратами на його виробництво. Проте цій концепції властива тавтологія: оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги та ін., то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат. Такий підхід також означає абстрагування від величини вартості додаткового продукту. Отже, додатковий продукт (а значить і додаткова вартість) є невід'ємним і важливим елементом ціни.

Тавтологія була притаманна концепції трьох факторів виробництва (Ж. -Б. Сей та Ф. Бастіа). Згідно з концепцією у процесі виробництва беруть участь такі фактори, як праця, земля і капітал, ціною яких є відповідно заробітна плата, рента і прибуток. Ціна факторів, на думку авторів, формує основу вартості, грошовим виразом якої і є ціна. Отже, у концепції трьох факторів виробництва ціни пояснюються цінами.

Д. Рікардо першим виокремив три основні фактори субстанції (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляються); третій важливий для невеликої групи товарів, які є невідтворними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо). Він справедливо критикував положення Ж. -Б. Сея про те, що корисність товарів є регулятором їх вартості (пізніше ця теза була розвинута в теорію граничної корисності). Ступінь корисності, на думку Рікардо, не може бути мірою вартості, оскільки товар, який виробляється з більшими зусиллями, завжди дорожчий, ніж той, що виробляється з меншими зусиллями. Крім того, навіть двоє людей, які користуються однією і тією самою річчю, отримують від неї різне задоволення.

Дещо однобічним було твердження Д. Рікардо про те, що визначення вартості не відтворювальних товарів (рідкісних творів мистецтва) залежить винятково від їх рідкісності, оскільки праця талановитих творців могла бути складною і тривалою.

У концепції граничної корисності основна роль у визначенні ціди відводилась суб'єктивно-психологічній оцінці споживачів. В. Парето вважав, що суб'єктивні оцінки покупців і продавців не можна зводити лише до психологічних, оскільки ринкові відносини також визначають правила поведінки.

Наприкінці XIX ст. виникла концепція попиту і пропозиції, яка пояснювала механізм ціноутворення лише співвідношенням між попитом і пропозицією. Проте і вона була однобічною, оскільки до уваги брався лише один фактор ціноутворення, до того ж опосередковано пов’язаний зі сферою безпосереднього виробництва, ігнорувалася залежність попиту і пропозиції від цін товарів. Ця концепція неспроможна пояснити, чим визначається рівень цін у разі рівноваги попиту і пропозиції.

Внеском К. Маркса у розвиток теорії ціни є чітке розмежування вартості і ціни. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами, є основою ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Визначається вартість не тим робочим часом, що витрачається на виробництво товарів, а тим, що витрачається на їх відтворення. К. Маркс поставив вартість у залежність не тільки від суспільно необхідної праці, а й від відповідності товарної маси величині суспільних потреб, суспільній споживчій вартості. Однак у його теорії ціноутворення не проаналізовано вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів.

Вперше спробу синтезувати ці два фактори ціноутворення у вітчизняній теорії зробив М. Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття «вартість» (як витрати засобів виробництва і праці) і «трудова вартість» (витрати живої праці), розмежував категорії «вартість» і «цінність». Остання має суб'єктивний (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) та об'єктивний (оцінка такої корисності з боку суспільства) аспекти. З об'єктивної точки зору цінність виступає як ціна. Тому при правильному розумінні концепції граничної корисності, ціна, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.

Вдало з приводу поєднання теорії витрат виробництва і концепції граничної корисності висловився А. Маршалл: «Сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, все одно, що з’ясовувати, розрізає аркуш паперу верхнє чи нижнє лезо ножиць"13. Він першим із західних економістів спробував синтезувати дві теорії. Будучи послідовником Д. Рікардо, він розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва (персоніфікатором яких є продавці) та граничної корисності (уособленням якої є споживачі), зіткнення попиту і пропозиції. При цьому А. Маршалл вважав граничну корисність другорядною. Такий підхід відображений у підручнику «Економікс» П. -Е. Самуельсона. Недоліками концепції витрат виробництва є те, що в ній різним факторам виробництва відводиться однакова роль у процесі створення товару, а також ідея А. Маршалла про можливість вимірювання абсолютної сторони суб'єктивної вартості.

Серед сучасних західних вчених поширилася багатофакторна теорія ціни. Зокрема, факторами ціни називають витрати виробництва, продуктивність праці, наявність циклів в економіці, стан грошового обігу, співвідношення попиту і пропозиції, характер державного регулювання та ін. Концепція попиту і пропозиції все більше відмежовується від концепції витрат виробництва, що значною мірою властиво ординалістській концепції ціни Дж. Хікса. Він та видатний український економіст Є. Слуцький відмовились від тези А. Маршалла про незмінну граничну корисність грошей, що дало змогу відокремлено аналізувати ефекти заміщення і доходу. Дж. Хікс також відмовився від закону знижувальної корисності (цінності, за його словами). Проте і ця абстрактна концепція відірвана від практики.

Ціна виконує облікову, розподільчу, стимулюючу, соціальну, регулюючу, інформаційну функції та функцію обмеження або поширення попиту споживачів. Проте у вітчизняній економічній літературі виокремлювали лише перші три функції.

Облікова функція ціни полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, корисної праці. У такому разі її використовують для порівняння різних статей витрат, джерел сировини, матеріалів тощо, які закуповують підприємства, зіставлення ефективності різних управлінських рішень, позицій підприємства на ринку конкурентних товарів тощо. На макрорівні ціну використовують з метою визначення платоспроможного попиту населення, складання державного бюджету, регулювання кількості грошей в обігу та інших показників.

Якщо сформована на підприємстві індивідуальна вартість перевищує суспільно необхідні витрати на виробництво відновлюваних товарів, її ігнорує споживач. Тому підприємець змушений знижувати ціни. Після цього він намагається знайти і втілити в життя методи зниження собівартості продукції. Облікова функція ціни допомагає підвищити ефективність виробництва, рівень розвитку продуктивних сил, встановити раціональні відносини спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва (техніко-економічні відносини), вдосконалювати організаційно-економічні та відносини економічної власності. Якщо підприємець не застосовуватиме цих заходів, він збанкрутує.

Отже, з облікової функції ціни випливає те, що ціни на товари і послуги повинні максимально наближатись до суспільно необхідних затрат або бути нижчими за них. Результатом є спроможність не тільки компенсувати витрати виробництва й обігу, а й отримати необхідну величину прибутку (як для розширеного відтворення індивідуального капіталу, так і для виплат податків у бюджет і фонди соціального страхування). Облікова функція ціни також є важливим економічним орієнтиром для розвитку економічної системи, найефективнішим інструментом формування сучасної трансформованої системи регулювання економіки.

За адміністративно-командної системи ціни встановлювались у централізованому порядку, тому вони не надавали об'єктивної інформації про стан економічної системи, не виконували (або недостатньо виконували) ролі орієнтирів еволюції економіки, не могли бути надійним інструментом прийняття оптимальних управлінських рішень тощо. Натепер, коли активну участь у ціноутворенні бере держава, а ціни стають також ринково регульованими, ситуація щодо функції обліку поліпшується.

Облікова функція ціни є передумовою виконання розподільчої та стимулюючої функцій, оскільки передбачає попереднє визначення величини вартості товарів, а також її трансформованих форм.

Розподільча функція ціни реалізується в процесі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. У першому разі такий перерозподіл вартості, насамперед додаткової, здійснюється на користь тих підприємств, у яких витрати виробництва нижчі за суспільно необхідні, а якість товарів така сама або вища. У другому -- такий перерозподіл відбувається через механізм переливання капіталів у галузі, в яких відбувається виробництво товарів і послуг відповідно до індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Розподільча функція ціни на макроекономічному рівні сприяє перерозподілу національного доходу між окремими галузями, регіонами і сферами народного господарства.

У соціально-орієнтованій ринковій або змішаній економіці виконання розподільчої функції не може відбуватися лише за допомогою механізму ринкових цін, оскільки це розбалансовує народне господарство, посилює циклічність економіки, поглиблює кризи надвиробництва тощо. Зростаюча роль у реалізації розподільчої функції ціни належить державі та наднаціональним органам.

Стимулююча функція ціни змушує підприємців упроваджувати нову техніку, досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників тощо. Такий вплив здійснюється через механізм привласнення підприємцями більшої норми та маси прибутку, для чого необхідно знижувати індивідуальні витрати виробництва щодо суспільно необхідних, а отже, зменшувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, орієнтуючись на ринкові та ринково регульовані ціни. На споживачів стимулююча функція впливає через механізм формування ціни попиту і ціни пропозиції, внаслідок чого при зростанні цін споживання товарів і послуг зменшується, і навпаки.

Соціальна функція ціни забезпечує перерозподіл частини новоствореної вартості (додаткової вартості й частини необхідного продукту) на користь окремих класів, соціальних верств і груп. Реалізується через механізм монопольно високих і монопольно низьких цін, які за капіталізму встановлюються монополіями, а за командно-адміністративної системи -- державою.

Регулююча функція забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін.

Інформаційна функція передбачає, що ціни є носіями інформації про наявність різноманітних товарів і послуг на ринку, приблизні витрати на їх виготовлення. Це є орієнтиром для інших товаровиробників і змушує їх пристосовуватися до вимог сучасного ринку. Така функція значною мірою збігається з обліковою функцією ціни.

Функція обмеження або розширення попиту споживачів -- високі ціни обмежують попит передусім бідних та середніх верств населення, низькі -- стимулюють його.

Ціна, як правило, не збігається повністю з вартістю за простого товарного виробництва і на початкових етапах розвитку капіталізму, а з трансформованими формами вартості (ціною виробництва, монопольною ціною виробництва) -- на різних стадіях еволюції капіталістичного способу виробництва. Це зумовлюють різноманітні фактори, які призводять як до підвищення ціни порівняно з вартістю та її трансформованими формами, так і до її зниження. Основними групами таких факторів є вартісні, ринкові, психологічні, зовнішньоекономічні та фактори державного регулювання. Вартісні фактори (у тому числі вартісно трансформовані) впливають на продуктивність та інтенсивність праці: підвищення рівня технічної оснащеності праці, кваліфікації працівників, їх загальноосвітнього, культурного і технічного рівнів, поліпшення організації виробництва і праці та ін. (майже 60 факторів лише в межах системи продуктивних сил). Крім них, існують фактори, що впливають на ці явища в межах відносин економічної власності, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин і господарського механізму.

Ринкові фактори -- це коливання попиту і пропозиції, монополізм, інфляція та ін. Загальною закономірністю їх впливу є зниження цін за перевищення пропозиції над попитом та зростання -- за перевищення попиту над пропозицією. Вплив монополій та інфляційних процесів на динаміку цін виявляється в їх зростанні. Психологічними факторами є наявність торгової марки відомих фірм на товарі, гарна упаковка, реклама, зростання попиту в передсвяткові дні, певні сезони тощо. Багатих споживачів збільшення цін на товари може спонукати до їх купівлі. Психологічні фактори ціноутворення зумовлюють встановлення престижних, стандартних (типових) або не округлених цін (не 100 доларів, а 99,5).

Зовнішньоекономічні фактори -- це наплив товарів імпортного виробництва, їх якість та ін. Фактори державного регулювання, зокрема спрямовані на процес ціноутворення, суперечливо впливають на вартість товарів та ціни на них. Так, політика прискореної амортизації зумовлює швидше перенесення вартості засобів виробництва на новостворений продукт, а отже, зростання собівартості та вартості продукції. Науково-технічна політика держави, спрямована на стимулювання розвитку науки і техніки, нових технологій і предметів праці, сприяє розгортанню НТР та врешті-решт забезпечує зниження цін завдяки зростанню продуктивності праці. Державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється так звана політика «лібералізації цін», що в умовах контролю над заробітною платою, іншими доходами призводить до зростаючого зубожіння переважної більшості населення.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой